| Сторінки (1/15): | « | 1 | » |
Кого ви б хотіли бачити в президентах? Я б нікого з тих хто при владі і опозиції. Що почалося, як захист свого бізнесу продовжується не так, як очікував цербер. Що ж, корони летітимуть- це неминуче явище історії.
Ситуація в матері землі поструських народів не може не турбувати близьких і далеких сусідів. Адже якщо в країнi, де свобода слова стоїть на 26, ой на сто двадцять шостому місці, здатна на самосвідомість людей та ще може опиратися бандитизму "справедливості", ідеалістично-маразматичному уявленню про свободу надрукованих літер, це означає, що й інші щось можуть.
Однозначно, що я не вірю білій королеві Рапунцель і банькатому зайцю. Кличка я раніше вважав ідіалістом, який спирається на старі неписані закони честі боксерів та мені стає гидко як він тисне руку янику. Бичок схожий на вола, а воли, як відомо - це кастровані бики. Що сказати, ТВбачення не в кращаму світлі показує опозицію, та й це не краща їх сторона...
Провладні мітинги організавоні виключно робочими які вигнані під галочками. В працівників беркуту є теж сімї, але чи здатні вони розуміти, що за спинами мітингарів є теж сім'ї? Ні в якій нормальній країні, не існує сто процентного порозуміння із владою. Коли "непорозуміння" досягає більше 60-90 % потрібно міняти владу, адже владні ідеї уже представлені в інших 10 %, інші 30-0% або мовчать через байдужість чи через страх.
Те що ми не можемо врахувати, можемо пропустити, допустити вина лише нашої довірливості та егоїзму. Досить незвично, що комуністи мовчать, адже за їхним непевним словом тошнило сотні з тої чи іншої сторони, в залежності від змісту.
Тероризм вигідний лише Америці яка далеко і Росії, яка так близько. Ні одна з країн не жертвує так щиросердечно своїми бійцями як дві останні. Це не наша політика.
Цікаво, що введення силових структур з будьякої сторони, можна висвітлити, через будьяку лінзу, лише як силове втручання на вплив внутрішньополітичних процесів. І є першими дразнилками. Така собі альтернативна Суєтська криза.
В якомусь передбаченні сказано, що сяде на трон жінка, жити стане краще, але недовго почнеться війна і т.д. і т.п. Ну я тільки за за апокаліптичну романтику, ящо вибору вже нема.
В моєму плеєрі грає:"... повільно жити з таким ярмом і важко кинути... ...мій дім кличе тебе, мій світ бажає тебе в цей час. я знаю сотні причин, які пояснюють цей факт...".
Кому б бути президентом на виборах? Хотілося побачити в списках кандидатів чієсь співоче ім'я...Не Поваліїху точно. Шкода, що мало людей таких, як Пелих, царство йому небесне. Звісно, я не такий, та все таки і не інший. Люди знають своїх героїв. І коли іх не видно на листках, варто дописати їх імена, нагадати, що вони є, і всі їх знають, не зважаючи на їх походження.
От така ... , як казав один казкар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475391
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.01.2014
В момент цей 14:37 неділі мого законного вихідного 01.06.2013 на цьому сайті 66 чоловік, з яких 9 прихованих. Здебільшого прихованих я не читаю і тих що викладують в стовпчику з правої сторони теж, я читаю тих, хто є, якщо встигаю. Тобто тих хто в лівому стовбчику неприховані. Деякі з них досить швидко викладують вірші і йдуть гуляти чекаючи через певний проміжок часу відгуків. Творів багато, відгуків ще більше. Чим краще ти себе пролекрамуєш тим більше людей тебе прочитає. Чим більше ти відпишеш коментарів, тим більше людей примусиш відчути себе потрібними автору( потрібними звучить надто жорстоко, краще скажем: автор сприймає аудиторію авторів). Запутано та нескладно. Я твердо впевнений, що вірші Шевченка, Пчілки чи Франка, проза Мирного, Барки і твердь навіть зарубіжних авторів, без свого тяжкого авторитету, були б сприйняті з заздрісною ворожістю. Ні не тою "я теуб'ю", а "я зможу краще". Серед авторів є цілком цікаві особистості, деякі лише починають свій шлях, інші- старожили у яких в запасі по кілька акаунтів для підтримання авторитету(або просто побачити, як їх читатимуть без тяжко набутого, майже брендового, ніку).
Я пишу просто і відразу. Мій текст вилавається прямо з думок, це не натхнення. Це не супер-пупер. Непродумані слова, і на скільки правдиві вирішувати вам, але звернімо увагу на прихованих. Ховаються лише ті хто бояться. Бояться, щоб їх спіймали на брехні, зловили на ледарстві і цілком можливо тікають від своїх сутинерів.
Я не вірю в існувння душі, як душі. Для мене душа- це пам"ять, спогади, думки і почуття спровоковані останніми. Те що зникає і лишається. Це нескладно, але з церковним фанатизмом, який так оберігає душу, вам не зрозуміти, як із атеїстичними поглядами Геракла.
Якщо душа є то вона повинна бути, все що є матеріальне. Як пояснити туземцю, що струм тече по дроту і що неможна сувати в розетку пальці? Просто, сказати:"Табу"- неможна. Струм цілком матеріальний.
Уявіть душу матрицею, дисплеєм. Де кожен піксель- це частинка душі з іншого життя. Можливо іншого минулого. Душа цілісна, поки пікселі не биті. Але душа не монітор...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428749
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.06.2013
В садку розпустилися білі півонії. Такі чисті, пишні; їх обєм без зайвих проблем заповнює всі прогавини відчуттів, там де здається нічого нема є вони... Заповнюють і витісняють зайві думки... Як передати колір біліший снігу? Навіть якщо сфотографувати і розмістити їх, як фон, на робочому столі вони всеж не будуть такими світлими. Навіть якщо да Вінчі воскресне, він теж не намалює біліших і кращих.
Пусті зойки:"Вони як справжні", добродушно сприймаються з усмішкою. Усвідомлюю, що вони ніколи не мали значення, це всього навсього власне відлуння егоїзму. Ні художник не пихатий, високомірний, художник просто знає, що справжні півонії набагато красивіші, а його картина- лише спогад про них і не більше. Частинка його і не менше... Інший художник просто промовчав, подумавши про те, які вони гарні були. Їхні погляди зустрілися, кожен все зрозумів. Той інший, як і повинно бути, позаздрив, бо він не застав тих півоній. І вже не застане...
Коли малюєш картину ти в неї вкладуєш певний спогад. Можливо з свого минулого, а можливо з чистоти теперішнього. Біда теперішнього, що воно приречене загубитися в вчорашньому.
Ти Зло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428561
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.05.2013
Не розумію чому фільм "In Bruges" називають "Залягти у Брюгге".Тим не менш, він зараз йде по "1+1". Це один з моїх улюблених фільмів... і не дарма.
Звичайно можна сказати, що він закінчився хепіендом, але це досить узагальнено і цілком можливо обман. Не варто псувати перегляд фільму тим хто його не бачив. Але завжди можна натякнути.
Коли ми вбиваємо в собі ту дитину, якою ми колись були, що тоді від нас лишається? На що схоже наше життя? Втрачаючи сенс, ходячи, мов примари в цьому світі, під тягарем провини, ми не бачимо іншого виходу окрім самогубства.
Ми знаємо, що кінець неминучий. Рано чи пізно ми помремо, за нами наші діти, за ними їхні і так допоки нікого не залишиться. І світ покаже свою справжню сутість- порожнечу. Йому сумно буде без нас... ні мені хочеться, щоб йому було сумно... а йому не буде сумно: йому буде всеодно. Але щось тримає нас в цьому світі.
Щось глибоко в нас і якийсь бісів збіг обставини. Якийсь малюк Джимі- карлик-расист і Кен. Кен схожий на віру, яка працює на принципи, поки між ними не виникає суперечки.
Теперішнє постійне і нескінченне, за ним женеться минуле з розривними кулями. Майбутнє безсиле перед жорстоким було і як частина теперішнього жертвує собою заради іншої своєї частини заради іншого майбутнього. Минуле вбиває допоки не стає жертвою своїх амбіцій, принципів.
І в кінці ми починаємо все розуміти, але чи не запізно? Чи є шанс? І взагалі , чи він справді потрібен?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421367
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.04.2013
З чим можна порівняти людину? Мабуть з усім оточуючим, але в той же час вона не є навіть повністю подібна собі, своєму визначенню; як організму, так і особистості. Ця біологічна назва приховує дещо більше. Можна упростити, узагальнити та цілісно повністю дати визначення складно.
"Я хочу"- риса притаманна всім, але все ж таки кожен хоче щось своє.
Якщо порівнювати нас з компютером, самим звичайнісіньким компютером, то ми складаємся з заліза та софта. Серце, вени, легені та інше це залізо, яке керуються софтом. Але в нас незвичайний, самокеруючий софт.
Спочатку був біос, з першим стуком серця, подихом, потім ми почали будувати свою операційку- своє світосприйняття... ні, навіть не ми наші батьки, оточення яким вони нам створили, а потім ми самі почали формуватись. Я думаю лінукс лінуксу рознь)
В багато чому ми визначаємся залізом, якщо мало оператівки метикуватимеш довго, пам'яті то часто доведеться стирати непотрібне.
Це почав не я і закінчу не я. В великій мірі ми повинні бути вдячні Кречмеру, за його шизо-циклічні радикали. Коли ми йдемо по тонкій вісі Кречмера з одноє сторони нас чекає шизофренія з іншої циклотімія. Але це всього навсього два відтінки павутини по якій ми йдемо. Здоровий глузд має право називатися вдалим балансуванням? Зрештою всі ми хворі по-своєму.
Згадайте останню фразу з фільму "Я, робот", той момент, коли сон Санні стає реальністю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416291
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.04.2013
Сімпсон Фландерсу: "Чи може Бог нагріти котлету так сильно, що потім не зможе її з'їсти?". Це схоже на притчу про філософа, який знайшов пляшку з джином. Могутній джин вилітає з бутилки і питає:
- Чого бажаєш?
- Ти все одно незможеш це виконати- відповідає філософ.
- А ти загадай. В тебе є три бажання.
- Гаразд. Створи непідйомний камінь.
Джин створив непідйомний камінь.
- Підніми його.
Джин не зміг його підняти бо він непідйомним є.
- Піду далі практикувати свою майстерність- сказав джин і залетів назад в пляшку.
А філосов залишився один, він думав далі про своє ї вдивлявся в море.
Не можна мати те, що вже маєш. Не можна підняти щось без опори.
Ні одне з двох бажань не було виконано, а третє... де воно ділося?
Колись передімною розпинався один чоловік розказуючи, що бог скрізь, у кожному з нас, в кожній травинці, комашці, землі, небесах.
-Якщо бог скрізь, то в дияволі він теж є?
Запитання яке він нечикав, не звик чути примусило відпвісти трішки замешкавшись.
-Мабуть такє
Це речення збило його з ніг. Його погляд був розчавленим. Він не міг не погодитись, в нього не було сил парірувати, як і в мене досі... нема.
Сподіваюсь ти зі мною не погодисся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410022
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.03.2013
На холодному залізі крейдою написано:"Only the beginning". Прекрасна пропаганда і клеймо минулого.
За першою ядерною бомбою пішла термоядена, реакції про які мріяли вчені, які могли спостерігатись лише на сонці стали доступними. Стали поруч. З кожним роком нарощуючи свій потенціал, запас вони створювали щит який міг знищити все під собою. Людство сиділо на пороховій бочці.
Але зараз нам це не загрожує. Ми вигадали нову зброю, яка пульсує через кров, провокуючи душевний голод, фінансову ейфорію, гниття живої плоті, сердечну апатію- економіку.
Нам замало світу, потрібен всесвіт, після себе лишиться чорна діра.
Ти ще читаєш?
Ти хочеш знищити людство?
Ні. Тобі цього мало. Тобі давай Бога. Всесвіт.
Хочеш я тобі розкажу як?
Але для цього потрібно повірити в легенди і почитати між букв.
Спершу було слово... З хаосу виникло все... Темрява, потім світло...
Ерос і Антиерос.
Матерія і антиматерія; і якось воно все тримається в купі.
Теорія зла не дає розширитись теорії вибуху. Час- серцебиття матерії. Уяви: обернути все в початок. А воно й так туди прямує, але ж ти прискориш. Правда? Ти скажеш слово навпаки, щоб кожен момент стирався крокуючи назад. Щоб перемогти і обернути все в хаос.
Ти це зробиш, але все почнеться знов, щоб впертися в тебе, повторитися.
Я не мав на увазі переносний сенс, тут його нема.
Це приреченість перетинатися з собою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409646
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.03.2013
Через який біль писав Ніцше, Бодлер скільки вкладено отруйної правди, яка гнітить ангелів. Ти потрібний їм. Саме ти, вони для тебе писали. Цікаво чи знали вони, що так буде, чи розраховували на такий результат? Вбивці своїх ангелів...
Раніше краватки носили лише помилувані злочинці, як знак прощення долею... знак петлі на шиї, яка обірвалась. Коли це стало модою?
«Є величність в цьому погляді, по якому життя, з її різними проявами, Творець першопочатково вдихнув в одну або обмежену кількість форм; і між тим, як наша планета продовжує обертатись, згідно незмінним законам тяжіння, із такого простого початку розвинулось і продовжує розвиватись нескінченна кількість самих прекрасних і самих дивовижних форм» (це не дурна, беззмістовна цитата, її зміст набагато глибший, для тебе вона не впишеться, бо ти не знаєш хто її написав, і життєвий шлях цієї людини, в якої зник метелик. Він міг стати пастором, якби не оса, яка затягує метелика, щоб прокормить свою личинку.)
Темрява, сотні демонів безтурботно снують після робочого дня. Чорні тіні з білими, пустими очима. Які з таким блаженством дивляться на метелика, який з'являється з темряви, щоб розчинитись в небі.
Сумніви розривають душу, що якби... і коли б... а метелик просто летить в одному місці, не помічаючи, як приносить повінь в іншому.
Ти знаєш у демона є душа. Настільки квола і брудна з народження, наскільки чиста у ангелів. Але вона теж є душею, тому відчуття інші їй не чужі, але з демона янголом не стати. Він і не хоче, йому краще сидіти на скелі і дивитися, як летить метелик.
Демони- це сумніви, які народжуються в тобі, неправильні вчинки, дії, слова, які зупиняються перед крильцями метелика. Вони виникають і згасають, та коли самореалізуються, їм доведеться стати частинкою твоєї душі. Як паразити вони будуть жити в твоїй душі, чим далі, тим гірше... тим більший кусок душі вони вириватимуть з собою, а може і всю.
Метелик такий безневинний, що не знає, скільки небезпеки і зла чекає на нього... скільки демонів поряд.
Метелик сідає тобі на ніс. Що ти зробиш з ним?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406834
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.03.2013
У кожної доброї дії є наслідок, добрий чи поганий. Це звучить не раціонально, але це так. Одна дія здана викликати ланцюг не контрольованих, необоротних реакцій. Не контрольованих з нашого боку, але цілком закономірних безпристрасному випадку.
Уявіть, якби не було Гітлера, він не народився, помер в дитинстві, щось таке. Створюється новий всесвіт, який існує паралельно нашому, який закритий тремтінням матерії. Світ в якому Сталін став Гітлером, а ядерна зброя була використана проти нього. Світ пустеля...
Хоча варіацій багато.
Можливо Сталін під ручку з Рузвальтом будують світле майбутнє, але без нас. Без більшості з нас, бо більшість випадає з цих варіацій, лишаються одиниці- вилиті копії паралельного всесвіту.
Але це не можливо. Це якби і коли. Можливо наступне:
Що ми зараз творимо ці ланцюжки, чим більше від війни, чим ближче прогрес- тим віддаленішими стають поняття моралі, ближче пофігізм.
Молодь тренується вбивати, коннтра дасть жагу, стрілялки спускають пар лишаючи самоконтролю. Клубняк розслабляє, проникає в мозок дає ілюзію руху. Рок розчавлює нерозуміння, провокує. Музика змушує відчувати. Одягнені в автобусі вуха рятують від реальності, а реальність стукає по плечу і просить взяти здачу.
Нові наркотики нашого часу й забуті наркотики епохи відродження.
Залежність скрізь. Що ти робитимеш, коли твою цяцьку заберуть? Ти краще розумієш чити, написані букви. А чи розумієш людей так само?
В них нема кнопок, в них нема коду:"Gode_Mode". В них є код в дві дати: жив, помер. Який стирає вітер на хрестах.
Процентна вірогідність зростає. Чим далі, тим цікавіше.
Один ланцюжок підтримує, дає поштовх іншому, впирається, зникає. На заміну одному готуються десятки інших, і для одного з них створюються всі умови. Для нього всі планети сходяться в ряд.
Добра думка руйнується поганою новиною. Ти залежний...
Залежний від всього світу, від своїх я. Ти здійснив свою мрію? Скоріше ні, як і я ти забув її, або в процесі...Якщо ти в процесі, то я тобою захоплююсь ти мій кумир, мій ворог номер один. А якщо все таки вона стерлась, ласкаво прошу в клуб.)
Дрібні пріорітети міняються щосекунди, вони вирішують глобальні проблеми. Такі малі, а скільки шкоди від одного непродуманого кроку, слова, удару.
"Добрі вісті, очікування вістря в спину"
Вже більшість не вірить в добро. Розкривається сенс життя, всі йдуть вперед і дивлячись на кістки під ногами, прискорюють темп. Накрийте кістки коврами, хай йдуть повільніше. Приберіть трупи під коври, хай їх облобизають таракани з середини до кісток.
Для тебе це маразм, ти смієшся, а я лукаво посміхаюсь, знаючи, що пройде час і ти згадаєш, і погодишся зі мною. А я заперечу, створивши новий всесвіт.
В паралельному світі бог сміється з нашого бога, він не підозрює, що сміється з себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406441
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.03.2013
Я заправляю карасів соєвим соусом, потім кидаю жменьку анісу, щепотку лимонної кислоти( в .адло в магазин іти по лимон) і наливаю ще трішки настойки "бехеровки", роблю ковток і думаю: "яка ж гадость, вже краще чистий спирт."
Поки все замаринується я пішов шукати прогу для редагування експлорер.ексе, тут виключилось світло. Пробки невибило... облом всесвітній, небуде світло часа два- мінімум. Виключив комп, ліг і задумався.
Чому ми одні?
Чомусь всі творчі люди приречені на самотність та нерозуміння навіть серед собі подібних, через недовіру, чи через унікальність кожної істоти і усвідомлення цього. Ми тікаємо за кордон, на моря в пустелі не просто від одноманітності, ай щоб відпочити побути на самоті, а хтось, можливо навпаки щоб утікти від неї, знайти когось. Та вона переслідує нас.
Навіть якщо я знайду свою половинку, хіба тоді ми нестанимо самотніми проти усього світу? Так вона буде одною для мене я одним для неї.
Все здається приречене на самотність, але як це? Навколо дерева, тварі які бігають по парі... Хм... скоріше того, що самотність- це несприйняття одних частинок суспільства, чи ще чогось, іншими.
Я довго думав, згадував знайомих...
Треба поставити рибу в духовку, Виклав карасі на протвень, запхав в середину концервований салат з банки. Все тепер в духовку...
Згадалось чомусь, як один знайомий сказав: "Ти холодний гад, ти нічого невідчуваєш, крім своїх формул...". Так я відчуваю формули- це спосіб сприйняття. Я це згадав через Теслу, він теж був самотнім і помер один... Леся Українка померла одна... здається ми помираємо самотніми чи від самоти. Але вони всетаки когось кохали. Як жорстоко помирати першому і залишати кохану людину на самоті із світом, як це зробив Блейк. Від нього нічого не залишилось крім його творів.
Це все думки, це все самотність і прочитана недавно книжка "ангели і демони", а фільм гівно. Якийсь ланцюг подій примушує мене думати так. Я хочу помилятися та цей ланцюг приковує до "Ми одні".
А рибка вже готова. Який смак солодке та водночас солоне від соєвого соусу м'ясо, пропитане анісом з кислинкою лимону(шкода без цедри). І все це губиться бутилкою пива. Через деякий час включилось світло,- значить не все так погано на сьогоднішній день.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401408
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.02.2013
Мова- це не лише, за визначенням: "система знаків, що забезпечує процес комунікації ...", це дещо більше, більше за засіб спілкування, за визначник ідентичності народу.
Вона стала засобом відгородження від себе людей, себе; ототожнення з різними соціальними верстами населення. Зброя політиків та церкви. Розділяй і владарюй...
В одній пісні є гарні слова: "...розлетимось по русифікованих містах..." . Склалось так, що справді русифікація в нашій країні почалась з великих міст, а саме з знаті, яка слухняно переходила на руську. Їм була втовкмачена думка, маловартості своєї землі, їх купляли подачки... але це питання українського народу. Без достатніх знань історії ви немаєте право гнати на будьяку з сторін.
Одже, ми зупинились на тому, що мова стала межею, що роз'єднує шари суспільства. Вимова одних високомірна, інших - проста, в одних лицемірна, інших зі зла. Чи можна від когось чекати добра?
Різниця з якою один шар топче інший, в кількості розумних слів, в гидкому високомірному тоні, в пищанні ЕГО.
Не головне, якою мовою ти говориш, головне: чому? Щоб показатися вище? Непокажешся, цей акцент завжд в тобі, і чим більше цуратимешся своєї мови- тим більше це тебе буде гнітити, тим більше ти будеш гнити.
Простій людині начхати на якій мові ти розмовляєш, доки ти розмовляєш зрозуміло. Доки ти розмовляєш з нею, а не з холодним засобом здійснення своєї мети...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400315
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.02.2013
Ми часто лицеміримо не називаючи речі своїми іменами. Просто через страх: відчути себе голими, беззахисними, обманутими, дезорієточаними, без підтримки.
Можна захистити дорогу людину обманувши її, а потім все життя шкодувати про це. Або сказати правду і все життя ненавидіти себе. Через впертість можна недоговорити, і шукати все життя того кому можна буде це сказати.
Кожень день ми зштовхуємось з лицимірством, яке нас вбиває і підігруємо йому. Лицемірство- це обман з корисною ціллю, найгірше коли це свідомий і прямонапрямлений обман з корисливою метою(зшибать бабло), все інше в порівнянні з цим дитячі пустощі. Під цим обманом лежить багато трупів, і цілком можливо ми теж будемо лежати разом з цими трупами.
Але яка різниця між обманом і лицемірством? Скоріше це одна- персоналізація обману, надання йому особистості. З приставки лице ми міряємо весь світ своїми потребами.
До того ж, і я лицемірю пишучи про лицемірство, а ви лицимірите читаючи мене. От як закручено, якщо ви досі некинули читати то вам цікаво: в чому ізюминка?
Все дуже просто: в вашому прийнятті лицемірства, здатності лицемірити усвідомлюючи мету лицемірства і прийняття чи навпаки викоріненню його, хоча б частково.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400046
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.02.2013
Ви вірите в Бога чи знаєте, що він існує?
Віра та знання це різні та водночас взаємоповязані речі. Саме в знання вприрається віра в знання- це краще назвати самовпевненністю знань. Ця самовпевненість тримається лише на твердих фактах, а без них: вона хиткіша лози. Колиж віра немає підгрунтя, себто знань, це лише надія, прекрасна надія...
Питання віри зачіпає все єство, неважливо чи ти атеїст, чи ти віруючий, всіх зачіпає однаково. Одже в кожного з нас є свої сумніви.
Я нехочу стверджувати чи спростовувати, навязувати свою позицію, щодо Бога, просто піддати сумніву ваш погляд, щодо нього. Можливо ви це сприймете в штики, та краще я піддам ніж життя.
Що таке Бог? Чи маємо ми право його персоналізувати його?
Нехочеться розглядати ідею тринітаризму, щоб реремивати його сутність.
Впродовж його іменами благословляли королів, освячували війни, проклинали страх...
Спочатку створення релігія була на боці сильніших світу цього, примушуючи пдкорятися. Обєднувала народи, знищувала ворогів. Найперша зброя масового знищення. Чи потрібен релігії Бог? Адже він присутній з нами від самого народження, завжди поруч... а охрещують нас потім та кому? Церкві?
Справа не в ретуалах, а розуміння їх сакральності тими хто їх проводить, інколи здається, що їхнім богом став прибуток.
Інколи здається питання:"Чому Бог нас створив?"
Можливо із самотності, а можливо просто, як експеримент. Здається, що ця самотність живе в кожному з нас... я неможу закінчити думку нетому, що незнаю що написати, просто хочу надати вибір вам зробити кожному свій висновок, вам з ним жити все життя, це неозначає, що він один чи його неможна змінити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399451
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.02.2013
За гроші неможна купити лише розум, хоча і це досить спірне питання. Вони стари мірилом людського часу.
Без грошей можна прожити, але виключно за свій час. Так можна навіть потратити більше часу, оскільки доведеться вивчати нові прикладні царини. Але тоді ж можна бути впевненим в своїй праці, в її потрібності.
Коли одноманітна робота вбиває повільно розум , зміна обстановки завдає позативного збою ритму життя. Звичайно цей позативний збій може легко перерости в негативний, як наслідок неправильних реакцій чи невірних кроків,- це всього на всього, індивідуальне.
Торгівля - це обмін праці, якщо ти невмієш торгуватись, ти працюєш даром. Якщо ж ти можеш одну копійку перетворити в тисячу, то твоя праця коштує набагато більше, лише тому, що залежить від відношення шарової праці, яку можна отримати з інших- це такі ринкові відносини, що являються частиною нашого життя.
Без грошей тебе ніхто незбирається лікувати, може лише залічити, але невилікувати. З грошима, можна із будь якою хворобою прожити довше ніж без них, не в рази, а в десятки разів. Скільки коштує твоє здоровя? Ти можеш купити нову печінку?
Не слід забувати, що це мірило нашого часу, невсього, лише нашого...
Навіть після смерті гроші залишають ваше імя в карманах інших. На стільки довго на скільки їх вистачить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399084
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.02.2013
Люди жалюгідні істоти. Ми вбиваємо, порушуємо дані нами обіцянки, продаємо все(як в духовному, так і в матеріальному плані), зраджуємо, ненавидимо... список безкінечний.
Інколи дивно: як такі примітивні істоти могли побудувати такі високі істини, такі високі почуття. І з такою легкістю ми топчемо їх руйнуємо і відроджуємо.
Цей бурхливий і водночас такий прекрасний і жалюгідний процес ми називаємо нашим життям.
Дякуючи нам, саме нам, країною правлять 3.14дари. Тому що ми мовчали, і зараз мовчим. Чому, невже нам є що втрачати?
Життя втрачати? Невтратиш життя що з того? Одного разу ціж бандити повз яких ти проходив мимо, коли вони вбивали іншого, захочуть забрати твоє життя. І повз тебе буде йти вже такий самий байдужий, як і ти.
А ти все будеш мовчати, терпіти. Будеш чекати нового голодомору, коли вже захочеться аж кричати, таких будуть мільйони, але незможеш...
Дякуючи нам помирає природа, щоб задовольнити свої потреби, ми вбиваємо, а потім просто викидаємо. Вбиваємо не з потреби, а з жадібності. Навіщо сонце коли є дорожчий газ? Щодня пустелі ростуть і ростуть. Помирає море, озера стають болотами. Виріжуть ще один парк, щоб побудувати котеджне містечко. Ще одне озеро стане підприємницьким, і купатися доведеться раз рік в Криму чи ще десь, якщо на березі нестане надто багато вілл.
Звідки в одних мільйони? Хто дозволив їм красти? Ми... А кому вже щось говорити, коли до тебе приходять мордовороти, щоб обставити все, як грабіж чи самогубство.
Ми будемо думать, мріять про високе поки його в нас незаберуть. В кого ми тоді перетворимось? В безжальних вбивць, бомжів...
Хто допоможе стати на ноги? Допоможіть... собі...
Дякуючи нам світ крутиться...
Але довколо кого?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398524
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.02.2013