| Сторінки (1/55): | « | 1 | » |
Душа просякнута дощем
Із храму знову визирає,
У храмі тім - образи й щем,
Й слова неприязні стискають...
Слова неприязні - мечі,
Мов шаблі гострі, душу ранять,
Відгомін слів із далечі
Нещадно серце лезом крають.
Душа проплакана з дощем
У храмі тихо вигорає,
Хоч не страшні образи й щем...
Любов завжди перема
гає!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017936
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2024
І знову сум гуляє по степах,
Гойдає вітер темні хмари,
Луна молитва у моїх думках,
І небо вкутане густим туманом.
Десь там - життя загублене чиєсь,
Котрась свіча вже догорає,
Душа вже лине до небес,
Та рідні ще про це не знають.
Хилило воїнів в полях,
Морозом дошкуляло тіло...
Під градами, у доленосний час,
Комусь в грудях боліло і щеміло.
Схилився, та від кулі ще не впав,
Лише промовив: "Слава Україні!"
Й назавжди шлях свій обірвав...
Вуста лиш мить його тремтіли.
А в погляді - бездонна неба синь,
В думках - степами Батьківщини...
Пройшов свій шлях почесно він,
Більш не побачить небо синє.
Він захищав! Й, на жаль, не жив,
Не бачив діток і дружини.
Відважно з вірністю служив -
Народу і своїй Вкраїні!
Життя віддав за землю він,
Бо мріяв про дітей майбутнє.
Тепер уся його рідня
Втрачає віру навіть в сутнє.
Зростуть маленькі дітлахи,
А в пам'яті, лиш фото тата...
І на алеї янголи- сини
Сумують за життям крилато.
У пам' яті для нас вони ж живі!
Й ніхто не знає: як там бату?
І діточки десь там - малі
На камені цілують постать тата.
Відважний воїн і єдиний син!
Для когось був він татом,
Товариш, друг чи сват...
Для когось - старшим братом.
Й лише для нас він є Герой!
Віддав життя за неньку й брата,
Лишив кохану та дітей,
Стареньких маму й тата...
Пролляту кров в полях землі
Ми пам'ятатимемо вічно!
Цей жах зі слізьми на Землі
Пронесемо з болем через вічність.
2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015568
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2024
https://youtu.be/fKJ-YcdilSU?si=YSZ55mNr902unltZ
Нещадний біль картає душу
Й на серці ніби заметіть.
У Господа за Україну прошу:
«Дай милості! Пробач, і зрозумій.»
Вже так пече душевна рана,
Й стискає серце від жалю.
Душа моя, немов порвана:
За Україну я молю.
Й сльоза щодня біжить рікою-
Мене порвано на шматки.
І я не маю вже спокою,
Що аж виломує кістки.
Іду до тебе в гіркій битві,
Бо тільки ти лише один
Всих захистиш, рятуючи в молитвах,
Розрадиш душу, Божий син.
Ти збережи мою Вкраїну,
І кожного, хто з нас живий!
Почуй мене – малу людину,
Дай миру на землі моїй!
Даруй Надію тим, хто у руїнах,
І захисти того, хто на війні!
Помилуй нас, пошли спасіння,
Допоможи нам, грішним, у біді!
Ти збережи мою Вкраїну,
У горі людство захисти!
І кожного, хто з наших вже загинув,
До вічного життя впусти.
Життя і біль крокують поряд,
Земля здригається щодня,
В проміннях сонця - сумний погляд,
Бо хоче знищить нас орда страшна.
Пташиний щебіт зовсім інший,
Й протяжна пісня в солов’я…
Хтось не побачить Світу більше:
Як небо плаче і тремтить земля.
Весна зажурено втирає сльози,
Вже біль нещадний душу полонив:
Окутав холодом й морозом,
І лють зненацька нашу розбудив.
Безжальний кат, орда рашиська,
Горітиме у пеклі кожну мить!
За сльози наші й материнські
Не бачить неба їм блакить!
Нещадний біль палає в серці –
В молитвах мрія догора…
Ми не боїмся, навіть смерті,
Лиш Україна, щоб жила.
Молю у Господа я свого
За землю рідну і святу,
За мир і спокій прошу в нього:
За Україну нашу молоду.
Прошу у тебе, милий Боже,
Ти неньку нашу збережи,
І хай повірить в тебе кожен,
Сліпим прозріння ти пошли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008604
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2024
Бувають люди, мов від Бога:
Відкриті, щирі, інколи - сумні...
І з ними легко по дорозі
Нести свій хрест і в будні дні.
А є ж такі, немов гадюки:
Підступні, підлі, і в брехні...
Плямують душу й свої руки,
Бо мріють бути на коні.
Колись писала вже про підлість,
І навіть, про простих людей...
І про цинізм, пронесений у вічність,
Частіше - про малих дітей.
Сьогодні ж вперше з кожним кроком
В молитвах я... За ворогів!
Нехай в них буде все нівроку
І кожен має те, чого хотів.
В житті ж немов на довгій ниві -
Босоніж в буднях й навіть по стерні...
На виклик долі лиш сміливі
Ідуть за покликом душі.
Бувають люди, лиш від Бога
Щасливі, добрі й інколи сумні...
Найважче з тими по дорозі
Що мають жало в язиці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998881
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2023
Весна проплакала з дощем,
Зіщулено ховалась в темінь,
Стогнало літо... І осінній щем
Оплакував синів своїх щоденно.
Сумує день ,вже й листопад
Знов потихеньку відступає.
А чи повернеться назад?
Ніхто про це тепер не знає.
Спішив Михайло на коні,
Застав страшну біду й розруху.
Змарнілий образ на стіні
Зітхав щодня тепер щодуху.
А Миколай,чи він дійде?
Не заблукає часом ненароком?
Й чи Дід дарунки принесе,
Сказавши рідним :"З Новим роком!?"
А чи зустрінем ми Різдво?
Діждем Василя і Меланку?
Й чи буде так, як все було? -
Безхмарне небо спозаранку.
Життя пливе у небуття,
Живем минулим,знов сьогодні.
Й назад нема нам вороття...
Спасибі Господу, що не голодні.
Спасибі й Слава, хоч за те,
Що неполишив нас в молитвах...
Зерно посіяне добра росте,
Дозріє щастя в гірких битвах.
Цей рік, проплаканий дощем,
Омитий слізьми й кров'ю...
У вічність понесе наш щем,
Ми не пробачимо гіркого болю!!!
Вже скоро буде тяжко пожинать
Свої гріхи проклятий Небом кат!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2023
Незвична для мене ця осінь,
Ще з літом квітує душа,
І сонця промінчика просить:
На серці - і радість й журба...
Й незвичні для мене картини
Малює щоденно буття.
Я дякую Богу щоднини,
Бо в мене є гідне життя.
Той світ,що буденністю зветься
Запалює в серці вогні.
Добро щирим ехом озветься
За покликом серця й душі.
Незвична і щира ця осінь -
Дарує дозрілі плоди.
А в небі бездонна просинь
Простягне промінчик мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998763
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2023
На скронях біль в людей сивіє,
Змарнілий день аж почорнів,
І ніч за вітром не розвіє,
Бо це не сон й не фільм жахів.
Це геноцид страшних рашистів,
Їх лють ненависна- бридка ганьба.
Вони ще гірші від фашистів
Збезчестили навік собі ім'я!
Себе зганьбили перед Світом,
Вбиваючи братів своїх щодня.
Їх не пробачать наші діти...
І боком вилізе страшна війна.
Ми не пробачим! Не забудем!
І пам'ятатимем брехню щодня...
Перемогу в боротьбі здобудем,
Бо наша це навік земля!
За неї хоч й кістьми поляжем
Проливши кров свою живу...
Ми доведем і всім покажем
Не ділим землю цю святу !
На скронях біль в людей сивіє,
Кровлею скроплена земля...
За наші душі й долі помарнілі,
Рашист поплатиться життям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2022
Який же гріх нелюд той проклятий взяв
Йому в біді ніхто не допоможе
Народ його Господь вже покарав
Гріхи їх вимолить ніхто не зможе
Яку ж він лють і горе розбудив,
Умив сльозами землю Божу.
А скільки крові нашоі пролив!
Ненанавиджу його я рожу.
Страшний той кат і гріх, що взяв,
Горіти йому вічно в пеклі!
Він Україну нашу не зламав
Ми вистоїм в бою запеклім!
Будинки наші розбомбив...Мости , ареапорти ...
Життя людське і душі...
Невинні душі погубив...
Себе зганьбив ,нечистий сорте!
В могилу все собі не загребеш
З ганьбою підеш в темну вічність.
Й до лап своїх ти нас не прибереш !
Бо маємо ми славну гідність!
І як здихатемеш,то пам'ятай:
Ще буде суд Страшний для тебе Божий,
Не допоможе влада,гроші..Знай,
Що там тобі ніхто не допоможе!
Горіти в пеклі вічно будеш ти,
Й людей страждання теж згорюєш,
І за невинних тих дітей малих
До сьомого коліна все відчуєш.
Гріхи твої щей внуки понесуть,
У горі і в хворобах будуть гнити.
В стражданнях вічних вже тебе клянуть
За тисячі невинних душ убитих.
Й коли , закінчиться непрохана війна-
За нами буде слава й перемога!
Прийде до тебе смерть страшна твоя,
Зазнаєш ти від неї мук і горя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943400
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2022
Коли болить душевна рана
І,навіть,гірше,ніж болить,
Й душа твоя немов порвана -
Молися Богу в гірку мить
Бо тільки він один єдиний
Почує голос твій сумний.
Твій крик душі ніким незримий
Вже забирає в тебе сни.
Молися Богу про спасіння
І про життя своє моли,
І він пошле тобі прозріння,
Ти знов повернешся у сни.
Коли сльоза тече рікою,
Й тебе порвано на шматки,
Душа не матиме спокою
І теж болітимуть кістки...
Іди до Бога в гіркій битві,
Бо тільки він лише один
Тебе, рятуючи в молитвах, -
Розрадить душу Божий син ...
Коли в житті ти з злом зіткнешся -
Продовжуй з Господом іти,
Чи може в темряві спіткнешся...
Він завжди поруч буде йти.
Коли на серці вічна туга
Й душа твоя щемить...
Згадай ,й повір насправді в Бога -
Ти Можеш миру попросить.
Бо він лише один єдиний
Все знає й бачить кожну мить.
Й пробачить,навіть,якщо винний,
Лиш зрадника провчить.
Та пам'ятай, що ти - людина!
Й життя для людства - це лиш мить.
І долю нашу в будь-яку хвилину
Всевишній може замінить.
Життя дароване нам нині
Не просто так для нас дано,
Все Богом послано людині
Святим написано було давно.
Стежки незвідані й широкі
Відкрили різні нам шляхи...
У світі доброму й жорстокім
Ми обираєм куди йти.
Ми обираєм собі долю,
Крокуючи стежиною буття.
І в щасті й в горі , і по Божій волі
Нас випробовує життя.
Коли болить душевна рана,
Ти знай,що це не просто так!
Молися Богу вранці-рано -
Це випробовування знак.
Не нарікай що тобі сумно,
Не ремствуй ,як мале дитя!
Тримайся з гідністю! Розумно!
Й борися за своє життя!
Ми гості лиш у цьому світі,
Ми тут для здійснення мети.
Весна всміхнеться нам привітно!
Всевишній в горі захистить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942836
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2022
В молитвах наша Україна,
В бою запеклім вижива.
Її поставить на коліна
Скотина жодна не змогла!
Лиш перед Богом в самотині
З колін із гордістю встає,
Її непереможну силу
Вже ворог в битві зазнає!
Хай ворог згине! І в Україну
Забуде стежку назавжди
Зариїм нелюда в могилу
Хай начувається біди.
І славно наша Україна
З героями відважно йде.
Черпає у молитвах силу,
Із Господом щодня живе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942783
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2022
Йде до Бога Україна
Босими ногами.
Потопає в горі людство
В крові зі сльозами...
Потопає і боронить
Неньку-Україну.
Орка - вражу силу,
Не шкода ,скотину.
Бог нам допоможе,
Єдність додасть сили:
Нелюд той не зможе
Вискочить з могили...
Господи, пробач нам
Грішним і нещасним...
Вибору нема в нас
Боремось за щастя.
Господи,помилуй!
Додай хлопцям сили!
Й кожного родину,
Захисти й дитину!
Йде до щастя Україна,
До миру в державі,
Вороги прокляті
Горя вже зазнали.
То їм кара Божа
За святу Вкраїну,
Орда та негожа
Навіки хай згине!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942781
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2022
Ще зранку всміхалося сонце,
У мріях Надія жила.
І легко було вже на серці,
Шепталась з розмаєм душа.
Ще вранці вуста посміхались -
Заходила в гості весна.
Надвечір усе обірвалось,
Й печально заграла струна.
За хмари помчалося сонце,
Сховала обличчя весна.
Смеркає з дощем, і на серці -
Сумує за сонцем душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909131
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2021
В лиху годину на Вкраїні
Зневіра ходить по хатах.
Пани царюють, і донині
Зростають ціни, ще й на гас.
Шановне панство!Вороги ви
Простому люду у цей час.
Якби не ми,то де б були ви?
Купались в маслі ви б без нас?
Останнє здерти - це вже подвиг,
Гребти в кишені -для вас - шанс.
Це ваший вже останній подих
Вам не здолать ніколи нас!
Сліпий народ скоро прозріє,
Бо більш мовчать нестерпно нам.
Прокинеться,й цей раз зуміє
Повстать лихим панам.
Усі маєтки,гроші й статки
Не допоможуть в страшну мить,
Й не добрі будуть про вас згадки,
Зуміли ж темний слід лишить.
Та то лиш слід...А чорну душу
Куди збираєтесь подіть?
Вже не змовчу,сказати мушу:
У пеклі будете горіть!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894572
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2020
Немає осені без бабиного літа,
Та й не буває весен без тепла.
Душа чиясь крилом добра зігріта,
А в когось пустка в серці й самота.
Та ці ж рядки -незрячі!Й на папері
Заплутались в чиїсь сліпі думки.
Прочинить осені хтось вкотре двері
Й пройде життям через свої роки.
Останній промінь сонячного світла -
Лиш перший крок на зустріч до зими.
У злеті мрій всі линуть знов до літа,
Вже не повернеш більш квітучої весни.
У всих свій вік...І зовсім інші люди
Приходять знову після нас,
Й ніхто не знає,що там далі буде:
Безсмерття має лиш невпинний час.
28.10.2020.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2020
Стоїть хатина край села,
Там тин старенький похилився,
Самотній сад вже одцвітав,
Й забутий двір давно журився.
Стежина в'ється з бур'яном
Давно занедбана, й роками
Не квітнуть айстри під вікном,
Бо сил немає в мами.
Старенька там з ціпком стоїть,
Когось із далі виглядає.
В очах її душа болить,
Самотніть з горем серце крає.
В косах сріблиться сивина,
Обличчя зморщене, й від болю,
Забута немічна душа
Зневірилась від сліз і горя.
Знов осінь на поріг прийшла,
Закутавши Надію в зиму,
Старенька мати відійшла,
Не дочекавшись доні й сина.
Життя мина, немов весна,
І відцвіта,мов з саду гілка.
Батьків своїх хто зневажа,
Той не мине розплату гірку.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807229
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 20.09.2018
Святковий настрій у весни
Вона вдягає знову шати .
Крилатий вітер весняний,
Її покликаний кохати.
Промінням сонце золоте
Щодня всміхається привітно,
І в світлім небі голубім
Пливуть хмариночки тендітні.
Розквітли квіти під вікном,
Краса землі запала в душу.
Весна пройшла моїм садком...
"Спасибі! "- їй сказати мушу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728933
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.04.2017
Мрійливо-ніжно малював
Новими барвами ясними -
Весняний ранок дарував
Щоразу нові сили.
Нові картини́ у житті,
У барвах щастя оповиті.
І в чистім небі голубім
Промінням сонячним зігріті.
Минає день, і ніч проста
У снах моїх малює диво.
І в серці музика ясна
Виспівує́ грайливо.
Крилатий вітер щовесни
Витає у коханні,
Цілує віченьки ясні,
Навіює бажання.
Мрійливо-ніжна і проста,
Весна собою чарувала,
Вона у сні моїм була,
Казковий світ подарувала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571972
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2015
Душа єдналась з самотою,
З краєчку грілась на вікні.
Всміхнулась сонцю золотому,
Та очі лиш її в журбі.
І знов, закрившися від світу -
Оголена зовсім була...
"Вже за вікном розквітли квіти"-
Шептала сумно їй весна.
Окрилено,лиш в снах зігріта,
Горює,борючись із злом,
Злетівши в вись,полинула б із вітром.
У світ казок,написаних пером.
Завжди в любові оповита,
Душа, розкаєна життям,
Спасіння знає,лиш в молитвах...
Назад немає вороття.
В журбі продовжує ще жити,
Ховаючи синів своїх щодня.
Не хоче неньку з ворогом ділити,
Країну рідну навмання.
І знов скорботною сльозою,
Умилася душа жива,
Стискає серце їй від болю -
Синів сховала знов вона.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571758
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.04.2015
У снах потопилися мрії,
І Віра в державу була.
Журилася в серці Надія,
В Любові, зітхнувши жила.
Квітчалась країна весною,
Вертались ключем журавлі,
Та знову,так прикро, до болю,
Стріляли по мирній землі.
Знов куля стрімкою стрілою
У груди вп'ялася... В журбі.
Сховала синочка весною,
Дитину віддала землі.
Із громом дощило все небо,
Матуся все ж ката кляла...
Їй вітер шептав же: "Не треба,
Душа твого сина жива."
В сльозах материнських втопали
Всі мріїї її ще живі,
Надія з Любов'ю зітхали:
Немають вже спокою й в сні.
Прокляла страшенного ката,
Що душі губив без жалю.
Щодня, убиваючи брата,
У муках хай згине в бою!
Квітчалась весною країна,
Вернулись ключем журавлі,
Боролась щодня Україна
За мирне життя на землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571219
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.04.2015
Знов красиво й непомітно
Підкралася до нас зима.
На білому коні привітно,
Сипнула снігу з рукава.
Й крилом змахнувши сніжно-білим,
Все посріблила навкруги.
Красою душу обігріла
Й причарувала назавжди.
Дерева пишні, ніби в казці,
Нові сорочки одягли.
І я скажу їй знову:"Здрастуй."
Давно у казці ми були.
Зігрієм душу щиру й грішну,
Святкові дні зустрінем ми.
На серці тепло, хоч і сніжно,
Чудовий настрій і в зими.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542596
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.12.2014
Сьогодні наша Батьківщина
Вже помирає на очах.
Вдяглась скорботно у хустину -
В журбі...Все ніби в страшних снах.
Сховала мати свого сина,
Сльозами вмилися сади...
І наша ненька-Україна
Розп'ята, ніби назавжди.
На Сході...Там страшні руїни...
За що погинули сини?
Вони ж служили Батьківщині,
Придбавши лиш собі хрести.
На кожного чека родина.
І в кожного був дім, сім'я...
Сьогодні в них сира могила,
На камені лише ім'я.
Приречена. Єдина Україна.
Спустошено зневірившись в боях,
Неначе зраджена дружина,
Купається щодня в гірких сльозах.
Тримайсь же, ненько сивочола!
Молюсь за тебе й в снах.
Вставай, рідненька, бо загинеш!
Дай відсіч горе-ворогам.
Не дай сховати знову сина,
Й лишитись дітям без батьків.
Чи чуєш? Ненько-Батьківщино,
Здолай проклятих ворогів!
Й нехай цвіте пишно калина,
В гаях співають солов'ї,
А наша славна Україна
Здобуде мир на цій землі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538376
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 20.11.2014
Холодна осінь огорнула знов
Самотню душу, що без тебе...
Осінній дощ сльозою вмив
Струну натягнуту край неба.
Не треба сліз і сподівань,
Не хочу слів гучних: " Кохаю!"
Лиш прошепчи ти щиро без вагань:
" Пробач" - промов лише благаю.
Не будуть мірятись мости,
Вода не хоче рвати греблю...
У світі цім лиш Я і Ти,
І лишніх нам зовсім не треба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531594
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2014
Душа просякнута дощем
Із храму знову визирає,
Та в храмі тім образи щем
Й слова неприязні стискають.
Слова неприязні - мечі,
Мов шаблі гострі душу ранять.
Стрілою влучивши, й в ночі
По серцю лезом гострим крають.
Твої слова тепер в мені
Нову ціну життя будують:
Недруг хто навіть при тобі
Не думає про що говорить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511429
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.07.2014
Стала совість у дорозі
Душу роздягати:
"Що? Вже серденько в тривозі?
Вже згадали матір?"
Як живе там мама люба
Зовсім не питали,
Й як дивитись в очі людям
Тепер вже не знали.
Не питали, і не знали...
Та й не хтіли знати,
Бо лишень тільки про себе
Вміли добре дбати.
Як страждала їх матуся,
І втрачала силу...
В телеграмі пишуть доні,
Прийшла звістка й сину.
Градом сльози покотились,
Плачуть діти й нині,
Вже на старість залишились
Без доні й без сина.
Й як жилося найрідніші
Зрозумілось сину,
Та вже й доню без здоров'я
Покидали сили.
Знову совість на порозі
Серце ножем крає:
"Що? Живеться у тривозі?
А дітей немає."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508717
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.07.2014
Чи бачили ви погляди глибокі?
В них криється душа.
У серці знову одинока
Заойкала струна.
Болить душі пекельна рана,
На Сході і на Заході болить.
В очах людей болить держава.
Сльозами крові не омить!
Чи ж бачили? Вже брат пішов на брата -
Одної матері сини...
І взявши зброю в супостата,
Країну-неньку розп'яли.
В серцях їх простори широкі,
Та місця там нема добру.
Їх душі десь у сні глибокім
Загрались у страшну війну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508173
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.06.2014
І знову біль карає душу
У серці ніби заметіль.
Слова образ нещадно душать,
Вони - душі твоєї тінь.
Не хочуть литись гіркі сльози,
Й не будуть мріятись казки,
Бо вже окутались морозом
Сади, які ще не цвіли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505487
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.06.2014
Вже часті плакали дощі,
Сумує знову небо.
В душі лиш спогади рясні,
Далекі вже від тебе.
Ось літо промайнуло знов,
Лишивши промінь щастя,
Осінній щем вже поборов
Весняний промінь сонця.
І рясно плакали дощем,
Душа і струни серця.
Осінній щем.Осінній щем...
Він знов десь озоветься.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451396
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2013
Вже літній час бринить дощем
Й прощання вальс танцює.
Настала осінь, й відтепер,
Багряний вересень крокує.
Він вже кружляє у танку,
За руки взявшись з вітром,
Й співає пісню все нову:
"До школи підуть діти!"
Вже квітнуть айстри під вікном,
Сумуючи за літом.
Та вітер їм шепоче знов:
"Ви вересневі квіти."
Він молодий, немов юнак,
Набравшись щойно сили,
Наводить лад в гаях,садах...
Бо серпень вже безсилий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446167
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2013
Давай поринемо у щастя.
А чи вдастя нам обом?
Разом забудемо нещастя,
Хай доля радує нас знов.
Давай полинемо у вічність
Щирих ніжних почуттів.
Де сліз нема, де безкінечність
Дарує сотні таких днів.
Давай забудем дні печальні
Й злетим в коханні до зірок -
В життєву казку, якнайдалі,
Звільнивши розум від думок.
Поринувши в безмежне щастя,
Зітремо все: печаль і сум...
Любов поглине всі нещастя,
Що долею дарована обом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434339
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2013
Два серця, торкнувшись струни,
У світі далекім згубились.
Ще вчора коханням жили,
Сьгодні ж вони розлучились.
Дві долі, розбившись, - в журбі,
Сльозами весь світ промочили,
Посічені душі - живі,
Самотні смиренно лишились.
Два серця... Вони вже не ті.
Їх душі замкнулись від світу,
Вже сльози, сховавши гіркі,
В розлуці продовжують жити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434057
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.06.2013
Прокидається з ночі вже ранок,
І дарує нам світлі думки,
Й подихом теплим світанок
Обіймає гаї і сади.
Й квіти, голівки піднявши,
Сонцю радіють в росі.
Лиш травинка, сльозою умившись,
При дорозі самотня в журбі.
Змучена зночі, зів'явша,
Гірко сльози лила в самоті.
Ще з учора.Світ покохавши,
А сьогодні нещасна в біді.
Їй вітер, піднявши на крила,
Сльози журби просушив.
Мрії її оживили,
Дощик їй тугу всю змив.
Стала стеблинка щаслива,
Силу черпає в землі,
Сонце її освітило
Радіє коханню красі.
Вже сонце ховається спати,
Сумує травиночка знов -
Вечір кохає крилатий,
Та ніч обіймає все знов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434041
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.06.2013
Всі ми під Богом єдиним живем,
Праведно хтось, а хтось уже грішний.
Й життєвою стежкою кроками йдем,
Хтось десь упав, а хтось є успішним.
У кожного з нас є дорога своя,
Записана небом з маленства,
Й призначена долею справді була,
Єдина моя ще з дитинства.
Так вирішив Бог. А чисправлюся я?
Призначення втілить життєве.
Чи може колись я вже нею була?
Й навчала щодня, погодинно.
Можливо, це правда,і зовсім не міф,
Що щастя нам доля дарує.
Цінити життя, далеко не гріх,
Гріх тим, хто його не будує.
Всі ми дорогами порізно йдем,
Крокуючи часом неспинним,
Хтось справді для когось у світі живе,
А хтось - марнуванням невпинним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428145
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.05.2013
Ранок з півночі встає,
Сонце з неба сяє,
І курличуть журавлі,
Світлий день настане.
На подвір'ї ластівки
Весело співають,
А маленькі діточки
В пісочниці грають.
Вийшла мама на поріг,
Вже кличе до хати:
"Я спекла уже пиріг,
І пора вже спати."
А ми діточки малі
Хочемо погратись,
І в басейнику новім
Весело купатись.
Та матуся підійде,
Ніжно приголубить,
І за ручку поведе,
Бо вона нас любить.
Поцілує,обійме,
Пісню заспіває,
Мамо люба, я тебе
Ніжно обіймаю.
Я до неї пригорнусь,
Щиро поцілую,
І за неї помолюсь,
Бо її люблю я.
Слова Вікторії Штундер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427777
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2013
Про що з людьми вже з цими говорити,
Коли вже всі під масками живуть.
Чи так їм справді краще й легше жити?
У їх серцях троянди не цвітуть.
У деяких - кохання до хамули,
Хтось полюбля плітки щодня плести.
Здається,що вже всі давно забули,
Що кожному хреста в житті нести.
А ось пліткують вже у формі версій,
Й поважно в очі, дивлячись тобі,
Схиляють голови, та проти шерсті...
Та я не стомлююсь від них, о ні!
Їх жаль,що душі світлі почорнили,
З пихою за багатством в боротьбі,
Так боляче, що слово "честь" згубили,
Пробуджуючи совість,лиш в журбі.
І, полюбивши сцени театральні,
Під масками життям вже гордо йдуть,
З черствілим серцем, та усе ж даремно,
У храм душі цинізму бруд несуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427533
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.05.2013
Багато несказаних слів,
Живемо ми в різних світах.
Щоразу,прийшовши у сні,
Зникаєш під ранок,мов птах.
Кохання наснилось мені,
Я краще, що в тебе вже є.
І серце в полоні твоїм,
Здається,навіки твоє.
Багато нездійснених снів -
Роки забирають своє.
Можливо, це те, що й хотів,
Кохання далеке твоє.
Палаюча мрія - не сон,
Та доля тихенько мовчить.
Не хоче потрапить в полон,
Душа,що до тебе летить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420067
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2013
Кожен ранок сонце зустрічала,
Все вдивлялась в небо голубе.
Про матусю пісеньку співала:
"Нехай ненька довго ще живе!"
Рідна мамо,голубко,
Ти - журавка моя!
Сизокрила лебідко,
Ти земна й неземна.
Рідна ненько,довіку,
Буду вдячна тобі,
За турботу й опіку,
І розраду в журбі.
За трудящії руки,
До землі уклонюсь,
За повчальні уроки,
Знов за тебе молюсь.
Щирим словом до Бога
Дзвінко пісня летить,
Й прокладеться дорога
У щасливою мить.
Хай наповниться щастям
Рідний затишний дім,
Відійдуть всі нещастя,
Мамі рідній уклін!
Кожен вечір сонце проводжала,
Милувалась пишністю гаїв.
Про матусю пісеньку співала:
"Мамо рідна,мій тобі уклін!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419141
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2013
Як довго ж на неї чекав,
Малюючи образ тендітний,
Щоразу, зітхаючи ждав,
В уяві цілуючи ніжно.
Цей образ для тебе святий,
Що в серці, пронісши з роками,
І вірив вже, мріючи, ти -
Обіймеш вже скоро кохану.
Зустрівши не вірив очам:
"Невже це вона та жадана?"-
У долі щоразу питав:
"Чужа? Чи моя вже кохана?"
Й, проживши щасливі роки,
Забув, як чекав довгожданно,
Все з пам'яті стер, мов з руки,
Образивши словом кохану.
Забув, як в розлуках зітхав,
Благаючи щастя в любові.
Чи може ти образ кохав?
Тепер відпускаєш без болю.
Чи це вже з буденністю днів,
Згасає щоденно кохання?
Чи може ти іншу хотів,
І маєш не ті вже бажання?
Коли ще не мав, а хотів,
Прагнувши, ту світлооку,
Ти мріяв, молив і зустрів,
Образив тепер ненароком.
Ти знай же, що всі ми в собі,
Малюємо образ коханих,
Й не кожному дано зустріть,
Свій ідеал довгожданний.
Коли ж вже складеться життя,
Й поглине буденність кохання,
Згадай, як без неї страждав,
Все мріяв, лишень у бажаннях.
І душу зігрієш теплом,
Життям про щасливе минуле,
У серці росквітне все знов,
В тендітній любові поринеш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409967
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2013
Як би ж збулися мої мрії,
Раділи б люди й з ними я,
Й на нашій славній Україні
Розквітла б доленька нова.
Ще не збулися мої мрії,
Та Бог почув мої слова,
Я вірю, в нього серцем вірю,
Його душа все ще ж жива.
Молю у Господа я свого
За Батьківщину молоду,
До нього серцем лину знову,
З молитвою щодня живу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409373
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 15.03.2013
З її щоки котилася сльоза,
Вона була гіркою.
У серці -туга, то гроза
Вінча життя з журбою.
В її очах рида душа,
Посічена від болю,
Сховавши сина за життя,
Зазнала пташка горя.
Його вуста давно німі,
Не позовуть ніколи.
Не пожалів, не пригорнув,
Голубку свою в горі.
Ще молода, та все ж жива,
Скорившись гіркій долі,
Зневірилась, бо вже життя
Украла в сина доля.
"О, синку мій!Чому зрання
Пішов у домовину?
Не бачив світ,ще молодим-
На Сході син загинув.
Мій маків цвіт, ще не розцвів,
Та з вітром вже полинув,
Тобі ж так мало, мало літ,
Щоб вже лежать в могилі.
Мій ангел! Світ уже забрав,
Життя забрав у сина,
А він не жив, ще не кохав,
О Боже, як несправедливо!"
З щоки біжить сльоза,
Гірка сльоза рікою,
Нема життя,бо рідний син
Більш не повернеться ніколи.
Минуть роки, та всеодно,
Вони не згоять рани,
нема життя,що вже цвіло,
У тузі -серце в мами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409022
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2013
З весною приходить кохання,
З любов'ю приходить весна.
Захоплює з ночі до рання
Закоханий спів солов'я.
Й дерева, вбираючись в шати,
Пишаються в силі й красі,
Бо теж вони вміють кохати
Безмежно в ранковій росі.
З весною приходить кохання,
У світлі вирує життя,
І рвуться нестримні бажання -
Співає в коханні душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408481
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2013
Була у неї ненька,
Нема тепер її.
Ця дівчинка маленька
Залишилась сама.
І татко був у неї,
Та теж його нема.
По світі наймитує
Нещасна сирота.
І знову вечір вкриває землю своєю темною крилатою рукою. Визираючи з небесного віконця, зажурено всміхається місяць, та де-не-де яскравими очима з продовгими віями блимають зорі.
Навкруги все стихає, крім пурхання горобців, які ховають свої крихітні голівки під стріху, намагаючись зігрітись.
Ось і моя бабуся Ярмульська Надія Олександрівна, зіщулившись від морозу, зайшла до хати, та стала біля печі, щоб погріти, порепані від невпинної праці, руки.З-під біленької хустинки визирали, сіяючи добротою, блакитні, як небо очі, котрі весело дивились на внуків, що, сидячи, чекали бабусиного дозволу вмикнути телевізор. Витираючи зблідніле поморщене обличчя, вона хрипко усміхнулась, та підійшла до нас, частуючи солодощами та горіхами.
Може щось їли б?
Ні, бабусю, ми вже наїлись пиріжків, - відповіла я, ізнову хотіла вловити той бабусин погляд, який багато чого для мене значив.
Ну, дорогенькі мої, пора! - сказала вона нам, вмикаючи телевізор, по-якому завжди переглядає вечірній випуск новин. Та коли екран погрівся, то бабусині очі стали сумними, зникла усмішка з блідих порепаних від вітру губ, і вона заплакала від побаченого. Там показували жертв війни, що спалахнула між США та Іраком. Мабудь, бабусю знову охопили невмирущі спогади про сорокові роки. Що саме її так хвилювало, та не покидало за всі ці роки? Невже той страх охопив знову? Який приховувався в її щирій душі.
-Бабусю, що з вами? - кинулась я до неї.
-Нічого, дітки, це я... Я просто згадала війну. Невже це знову повториться?
-Ні, бабусю, що ви? Це ж не в нашій країні,- відповів Василько.
-Ну то й що? Всеодно люди страждають, так як колись. - зажурено говорила старенька.
-Що колись? Що? - запалився Іванко.
-Бабуню, розкажи нам, - попрохала я.
-Що вам, діти, говорити? Натерпілась я у війну і не все пригадую тепер, але смерть матері ніколи не забуду.
Тоді була зима. Йшла Велика Вітчизняна війна, село Кононівку окупували німці. Сім'я Дубовенків залишилась без годувальника. Тому Марії Іванівні важко доводилось з трьома доньками виживати. В маленькій хатинці було дуже холодно й тісно, крізь крихітні віконця ледь було видно подвір'я. Ми завжди з сестрою близнючкою Олею виглядали з них, тому що мама не дозволяла виходити на вулицю, бо не було що одягти. По-господарству мама поралась сама, а іноді з старшою сестрою Антосею. Спали ми на великій печі, яка займала більше половини хати. Та одного разу в нас закінчився хмиз й не було чим топити в хаті.
-Я знаю, що робити, - сказала мама. Прокинувшись під ранок, взяла найстаршу з нас шістнадцятирічну Антосю, та пішли вони на кладовище по гіллячки. Через деякий час прийшла, плачучи, Антося.
-Де мама? - розгублено запитали ми.
Антося, хитаючи головою, ще гірше заплакала, невідчуваючи лютого морозу, який панував в облатаній глиною хаті. Ми з Олею на той час нічого не розуміли й знову забралися на піч, вкриваючись цупкими мішечками. Та через декілька хвилин принесли маму, всю чорну від побоїв, вона була ледь жива, лише важко дихала.
- Зігрітися б їй. -співчутливо сказав сусід Панас.
Антося швидкознайшла в скрині полатане рядно і вкрила матусю.
А що з мамою трапилося? - злякано запитали ми.
Коли за сусідом зачинилися двері, Антося, схлипуючи, почала розповідати, дивлячись на купку гіллячок, за які мамі так гірко довелось заплатити.
На мить старенька зупинилась, щоб вимкнути телевізор.
-Бабусю, що сталося і що було далі? - з цікавістю запитали ми.
-А сталось, дітки, ось що, - продовжувала, позіхаючи, бабуся.- Біля кладовища — на полі був німецький склад зброї і пороху, який охороняли вартові, та коли мама намагалась наломати гілляччя, вартові почули тріскіт і подумали, що то підкрадаються партизани. Вони схопили й почали лупцювати неньку.
Коли ми про все довідались, то зрозуміли, що тепер приречені мерзнути. Та всеодно нам потрібні були дрова, бо тих, що принесла Антося мало, навіть кулешику не вистачить зварити. Та де ж їх взяти, як навколо пусто? Нігде ні деревинки.
-Що робити? - в голос біткалась сестра.- Якби ж батько був, він би щось придумав.
Коли мама почула це, то в неї навернулися сльози, та не від болю, а від пережитого горя, від спогадів, адже її чоловіка Олександра, нашого батька, з'їли людожери в 33-ті роки. Про це навіть думати було страшно, що вже й говорити.
Це було навесні, саме тоді коли почався голод, я тоді була маленькою, і вирішила, що допоможу сім'ї, як знайду колосок. Та де ж його взяти після зими? Я ще дуже була малою, не розуміла нічого, і навіть не здогадувалась, що може статися. Ще не встигла дійти до поля, як мене схопили чиїсь кістляві руки, то був чоловік. Згодом з'явилисьще декілька людей. Накинулись на мене. І тут я почула тата:
-Не займайте її! - крикнув він і почав видирати мене в людожерів. Він вхопив мене за руку й кинувся тікати, промовляючи:
-Біжи швиденько додому, тобі гостинець принесли, і мама кулешик зварила, а сам з останніх сил відбивався.
Почувши це, я кинулась додому, і тільки вслід чула таткові благання:
-Біжи, доню, біжи швидше, та скажи мамі, нехай не ходить по селі сама.
Я вже й не бачила, як скривавленого татка поволокли за собою нападники. Так, його з'їли, з'їли за те, що він захистив свою п'ятирічну донечку від наглої смерті, пожертвувавши своїм життям.
Бабуся знову зупинилася, витираючи сльози.
-Хіба це може таке бути? - запитала я.
-Та, на жаль, було таке, - відповіла старенька й почала розповідати, що було далі.
-Там мисник. Всеодно він трухлий, і під лавою є п'ять картоплин, зваріть щось собі. - ледь вимовила мама.Це були її останні слова.
-Боже, що робити? - бідкалася старша сестра, бо не знала за що братись: чи за матусю, чи за мисник.
-Мамо, голубко, скажіть, що-небудь! - кричали ми, стукаючи її рученятами по грудях. Та вона не чула, не ворушилась. Ненька пішла далеко, звідки не повертаються. Сирітки позасинали, то обнімаючи матір за шию, то цілуючи її в ноги.
Коли прокинулись, ми вже не плакали, бо виплакали всі сльози за ніч, тільки приказували, розтираючи обморожені пальчики. Ми ладні були вмерти біля матері, й нічого не бачити, та все ж таки Бог не забирав нас до себе.
Отямившись, Антося, зварила тих п'ять картоплин, як мати веліла, й пішла до сусідів просити допомоги. А ми ж, перекусивши, заснули біля печі, в якій згасав вогонь, немов остання надія на порятунок. І приснилась мені мама, добра, лагідна. Такою її щасливою я ще не бачила, поруч з нею стояв тато, а над їхніми плечима літали крихітні ангели, з широкими білими крилами.
-Мамо, ти жива?
-Я завжди житиму, ми всі завжди жити будемо.
-Мамо, я люблю тебе! - крізь сльози викрикнула я.
-Я тебе теж люблю, дівчинко моя, а тепер послухай мене, та зроби як наказую, бо тобі треба ще багато в Світі побачити, та багато зробити добра. - вимовила мати.
Ми так і зробили, як радила ненька.
Наступного дня ми покинули рідну домівку, взявши грудочку солі, кілька сірничин, та карбованець, який покійна мати тримала на нові чоботи. Не встигли спуститися в яр, як наша домівка спалахнула.Чи то хтось її підпалив, чи гранату кинув, але ходили розмови, що то німці помстились за зв'язок з партизанами.
Бабуся на мить замовкла, а онуки чекали на розповідь.
-Аде ж ви жили, бабуню, що ви їли? - запитали хлопчики.
-Де приходилось. Цілу зиму спотикалися по наймах, то воду носили, то за десять кілометрів влісок по дрова ходили. Заробили по парі облатаних чоботів та по карбованцю, але головне, що всі троє тримались разом.
Згодом ми прижились в одного старенького дідуся, який родом був з тієї ж Кононівки, і доглядали його. Та всеодно було важко, але нам допомагала покійна мама, яка не рідко в снах давала добрі поради. Там ми виросли і повиходили заміж.
Бабуся замовкла, бо побачила, що хлопці вже давно заснули, а я все не могла заспокоїтися, розпитувала її про те, як жилося старенькій після війни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407834
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.03.2013
На перерві в коридорі
Якось друг і каже Вові:
- Ти на Аню не дивись,
На Олені ти женись.
Будеш мати без мороки
Ти шпаргалки на уроках,
Відповіді всі дарма,
Бо відмінниця вона.
Вова наче і повірив,
Каже: - Треба перевірить.
Тільки сам на ній женись,
Швидше, друже, не лінись!
Я вже й так тоді дарма
Спишу в друга-свояка.
А Іринка підслухала,
І тихесенько мовчала,
Та не втрималась в ту мить,
Як Івасик хтів женить.
- Її, за Вову? Боронь Боже!
Вова мій! Я з ним вдорозі
Йшла до школи й на морозі...
Він портфеля мені ніс,
І до мене вже доріс.
Отака тобі картина:
В класі третьому дитина
За чужими вже плечима,
Шлях вишукує легкий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407703
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 10.03.2013
Якось в школі на уроці
Учень гордо запитав:
- На якій це вже сторінці
Твір поганий я списав?
Посміхнувшись щиро класу,
Вчителька відповіла:
-Не буває твір поганим,
Й не складне це завдання.
Щоб писати бездоганно -
Тра писати про життя.
Щоб тобі все не здавалось,
Що я хочу зіпсувать,
Те, що вже давно писалось,
Треба з голови писать.
Ось такі сьогодні учні,
Час марнують все дарма,
Списують чужі помилки,
Мов, своїх невистача.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407521
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2013
(Оповідання для дітей)
Оленка і Василько жили в одному селі, на одній вулиці, і тому з дитинства дружили. У ті дні, коли ходили до школи - разом робили домашне завдання, на канікулах разом гралися, влітку цілими днями хлюпалися у воді, коли потрібно було, допомогали батькам по - господарству. Бувало прийде Василько, щоб забрати дівчинку гратися, а батьки не відпускають: “Нехай перемиє посуд і підмете сіни, а то так і розледачіє.”
От і береться тоді хлопець разом із подругою до роботи. За двадцять хвилин вони усе хутко перероблять, навіть, встигнуть полити грядку. Отак пролітав не один рік. Аж ось вони перейшли до третього класу. Підросли, витягнулися, але в душі залишилися такими ж дітьми, яким над усе хотілося погратися.
Одного дня, коли у Василька не було нікого в дома, він запросив подругу в гості, щоб почитати книгу, яку ще його дідусь в дитинстві любив. Діти, прочитавши кілька сторінок, почали переглядати картинки, коли і це набридло, вирішили погратися в піжмурки. Спочатку ховався хлопець.
Івасику — Телесику!Де ти? Невже заліз у холодильник? - жартуючи, вигукувала Оленка.
Я тут, ку-ку! Ку-ку! - переховуючись, кричав господар з однієї кімнати, а то з іншої.
Коли знову настала черга йому ховатися, то хлопчик вирішив, що буде найкраще залізти до шафи, де стоять мамині парфуми. Там його жодна комашка не побачить, та й подруга не здогадається, де він. Василько сидів тихенько у своїй схованці, та враз майнула думка: “А якщо зараз прийде мама і побачить мене тут?...Та я ж нічого не чіпаю,” - з'явилася інша — заспокійлива.Він так задумався, що й не чув, як гукала Оленка. Врешті сидіти там набридло, він вирішив покинути і цю схованку, знайти іншу. Вже, коли вилазив, ненароком щось рукою зачепив на полиці. Почувся дзенькіт розбитого скла, а далі по кімнаті розійшовся запах жіночих парфумів.
Васильку, що сталося? - злякано запитала Оленка, забігши до кімнати. Друг не встиг нічого й пояснити, як до хати зайшла мама. Вона влетіла в кімнату і накинулася на сина:
Ти навіщо брав мої парфуми?
Той завмер від переляку і не знав, що сказати.А мати продовжувала кричати. І тут хлопця несподівано прорвало:
Це вона, це не я! - вигукнув, показуючи на дівчинку. - Це вона хотіла їх дістати і розбила!
Його серце від боязні було покараним, воно неначе зкам'яніло.І Василько в одну мить знищив усе хороше, що було між дітьми всі ці роки.Забув і про клятву бути вірним другом, лише заради того, щоб його не покарали батьки.
Годі, сину, не плач! - тепер вже мати заспокоювала своє чадо, яке на диво голосно розплакалось.
Іди звідси, іди! - раптом вигукнув хлопець до подруги.
Оленка, яка до цього не розуміючи нічого, раптом збагнула правдивість ситуації.
Ми твоїм батькам про все розповімо!
Так воно і було. У вечері Василькова мама зателефонувала, і пр все розповіла батькам дівчинки, вона вимагала, щоб ту провчили. Звичайно, батьки Оленки вже про все знали, і швидше повірили своїй дочці, ніж розповіді жінки.
Цілу ніч дівчинка не спала, вона дуже переживала події дня, а також втрату друга. Але твердо вирішила, що більше ніколи не дружитиме з ним, поки він не розповість усім правди.
З того часу минув рік.У Оленки з'явилася нова подруга- Іринка, яка приїхала до бабусі і залишилася тут вчитися. Тепер вони вдвох ходять до школи, уроки роблять разом, правда, на ігри часу майже не залишається, бо потрібно ще й батькам допомагати по- господарству, та й після того випадку дівчинка боїться гратися у чужій хаті.
Василько за цей час друзів собі так і не знайшов, і розумів, що йому сумно і не цікаво без подруги, тому не раз задумувався над тим, як відновити їх дружбу. “Але чи пробачить вона мені все?” - ця думка мучила його. Врешті наважився на відверту розмову. Після уроків, коли в класі нікого не було, (Іринка того дня захворіла, тому до школи не прийшла,) взявся допомагати Оленці прибирати клас. Вона саме черговою була.
Вибач мені за все, що сталося, але я б хотів відновити нашу колишню дружбу, - почав прсити.
Я тобі давно пробачила, але дружити не буду, - відповіла на те.
Чому?Я ж так сумую за тобою!- здивувався однокласник.
Добре, ми це зробимо, але за умови, що ти розповіси про все, що було насправді своїм і моїм батькам, - запропонувала Оленка.
Я згоден! - йому на мить здалося, що дійсно зможе це зробити. Та минув якийсь час, і хлопець відчув, що йому бракує сміливості відкрити правду батькам.
Три горішки для Оленки
Це трапилось восени, коли діти на великих перервах збігалися до старого горіха й трусили його з усіх сторін. Тільки Оленка не хотіла виявляти перед вчителями невихованість. Але якось їй так захотілося скуштувати шкільних горіхів, що й не втрималась і побігла збирати дари природи. Не встигла й нахилитися, як чиясь рука вдарила її по спині. Це був розбишака Федько Лавріненко з шостого класу. Цей хлопчисько увесь час порушував дисципліну.
Ти чому збираєш мої горіхи? - сердито запитав він.
А де тут написано,що вони твої? - розгублено запитала дівчинка.
Це мої, бо я їх вчора натрусив! - наполягав на своєму розбишака.
То було вчора, а це сьогодні, - не здавалася дівчинка й знову нагнулася збирати горіхи. Але Федько пхнув її -вона впала. Саме в цей час поруч проходив Василько.
Ти чому ображаєш слабших за себе?- раптом запитав він у Федька.
Не сунь носа не в свої справи, а то дам по лобі!- викрикнув люто розбишака, продовжуючи відбирати у дівчинки горіхи. Василько й собі нагнувсь, вдаривши його по руках. Зав'язалась бійка. Оленка з переляку побігла по допомогу. Коли ж повернулась з учителькою, то, втомлені від стусанів хлопці, сиділи на траві, вороже дивлячись один одному у вічі.
У кабінеті директора, Федько, як завжди, виправдовувався, звинувачуючи у всьому Оленку. Лише Василько простягнув дівчинці подряпану руку, в якій міцно затис три невеличкі горішки: “Візьми, Оленко, це тобі...”
Дівчинка розгублено на нього поглянула, та горішки все ж взяла. Правда, вона ними відразу ж поділилася, як вийшла з кабінету директора, з Іринкою та Сашком- своїми однокласниками і хорошими друзями.Один же горішок, що залишився, поклала до кишені. Після цієї пригоди їй перехотілося його куштувати.
П'ятірка
У Сашка зранку був гарний настрій, та коли він поглянув у вікно, то відразу зникло бажання йти гратися на вулицю. “Через цей злючий вітер та люту хуртовину ми не зможемо ліпити “снігових людей”,- подумав роздратовано він. Та після обіду все змінилося: вітер вщух, хуртовини як і не було, виглянуло сонечко.
Сашко зрадів і почав одягатися.
- Це куди вже зібрався?- запитала мати.
Мабуть, знову на гору кататися, або ж ліпити дурників зі-снігу.- сказав батько.
Не дурників, а “снігових людей”, - серйозно відповів син.
Спершу хлопчик забіг до Іринки, а потім до Оленки. Всі разом вони попрямували до ставка. По дорозі зустріли Василька Денисюка.
Васильку, підеш з нами сніговиків ліпити? - запитав Сашко.
Я б з радістю.Та... - при цьому він поглянув на Оленку.Та швидко мовила:
Якщо піде він, то я повертаюся додому.
Всі відразу зрозуміли, чому вона так сказала, і почали вмовляти дівчинку пробачити Василькову колишню образу.
Оленко, він тобі довів свою вірність, пробач йому, - почали просити діти.
Дівчинка їм нічого не відповіла, але й назад не повернула.
Вони облюбували місце над самою річкою. Верби вкриті білими ніжними шубами — дрімали. Спочивав і ставок. Хлопці з Іринкою швидко зліпили з білого лапатого снігу здоровенні валки, схожі на гіганські м'ячі. Лише Оленка не брала участі в цій роботі, тільки мовчки спостерігала.
Оленко, чому ти стоїш? Допомогла б нам, попрохала її Іринка.
Хоч би голову сніговику зліпила, - запропонував Василько. “Дивно,чому це він зімною розмовляє?” - подумала дівчинка й промовила:
Просто я хотіла...Я хочу бути вчителькою, розумієте, ви будуєте “снігових людей”, а я вам ставлю оцінки.
Які ще оцінки!- обурилась Іринка. - У школі оцінки, тут оцінки.
Облиш, нехай ставить, це навіть цікаво! - хором промовили хлопці і знову взялися до роботи.
Гарну оцінку поставлю тому, в кого сніговик буде незвичайним,- продовжувала Оленка. “Ну тебе з твоїми оцінками, - подумав Василько. Всеодно мені вліпиш двійку, тому що ненавидиш”. Але все ж таки він не впадав у розпач й намагався зробити такого сніговика, який би сподобався дівчинці. У цю роботу він вкладав всю свою душу, бо дуже хотів повернути колишню дружбу з Оленкою.
Коли ж сніговики були готові, то “вчителька” вирішила не оглядаючи роботи, відразу всім виставити оцінки.”Нехай друзям буде по п'ять, а Василю і три вистачить, тільки за те, що старався”, - подумала вона. Та коли поглянула на “снігових людей”, її пройняла цікавість, якесь дивне відчуття змусило підійти до кожного і розглянути.
Молодець, Іринко! Вигукнула захоплено. - Тобі п'ятірка! І Сашкові теж! А тобі, Васильку, тобі...
Поглянула на останнього сніговика і завмерла від несподіванки. Їй здалось, що сніговик живий і усміхається до неї, а ще простягає цукерку.
Намить навть очі закрила, перевіряючи, чи не наснилося їй все. Та ні, то був сніговик, він усміхався і простягав їй цукерку.
Васильку, тобі теж п'ятірка!- після цих слів дівчинка раптом заплакала, її переповнили різні почуття: і провини, вдячності.
Оленко,не плач,- Василько дістав з кишені ще кілька цукерок. Простягнув їй і заходився витирати сльози з обличчя подруги.- Я так тобі вдячний. Ну, не плач, а то і я заплачу.
Після останніх слів вона усміхнулася, а за дівчинкою і всі її друзі. А Василько тим часом пригощав усіх цукерками.
Ходімо до мене на чай, - запропонував він і, очікуючи поглянув на Оленку.
Ходімо! Ходімо!- підтримали його всі. І вони гуртом помчали до домівок, які потопали в снігу, і собі здалеку нагадували кумедних сніговиків, які поважно покурювали люльки.
З того зимового дня вони ліпили не сніговиків, а дружбу, яка зміцнила їх ще більше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407482
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.03.2013
У кров жагучую твою
Ввіллю кохання трунок,
Тебе з любов'ю розділю,
Житя твого я подарунок.
Заплющиш очі перед сном -
Перед тобою німб - так треба.
І образ кличе тебе знов:
"Приходь ввісні до мене."
І не дивуй, що так зрання,
Вриваюся не чемно,
Я, як весна!Свої вбрання
Вдягаю не даремно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406978
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2013
У сірих буднях, клопотах життя,
Душа втомилась від знемоги.
Так хоче світла,мов дитя,
Важка в житті дорога.
У світлих мріях потопаю я,
Душа моя чомусь в тривозі,
Бо мрія ця моя - жива,
Здійснитися невзмозі.
Розправлю крила легко у журбі,
Злечу до неба, аж до Бога.
До тебе, Отче мій, в біді,
Прокладена дорога.
Я попрошу лише душі -
Душі мого народу...
Наповнюсь джерелом в мольбі
Любов'ю вічної свободи.
І пити буду аж до дна
Дарунок щастя в долі.
Трилогія моя одна -
Душа не буде жити в горі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406923
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2013
Мій крик душі не донесеться вже до тебе,
Мабуть, тобі набридло про це чуть.
Тому назавжди вже забути треба
Про що було, і що не мало зовсім буть.
Але життя продовжувати завжди треба,
Бо є для чого і заради кого жить.
Слова мої знесуться до самого неба,
Один Господь лиш зможе їх почуть.
Та ти не думай,не впаду у відчай,
Бо більш не хочу гіркі сльози лить,
Не буду більш про щастя мріять,
Лиш буду спогадом про тебе жить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406749
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2013
Знову осінь на порозі
Мудро літо зустріча,
Твоє серденько в тривозі -
Відшуміли вже жита.
Відлітає літо в вирій,
Не сумуй, що сивина,
Заплітає біло коси
Та душа ще молода.
Не сумуй, що у дорозі
Мудрості літа,
Не журись, що ти невзмозі
Повернути молодість в життя,
Це найкраща пора року -
Осінь золота -
Наймудріша, світлоока,
Що збагачує літа.
Вже дозріла пора в щасті,
Загорають свічі мрій,
І позаду всі нещастя,
Мирний спокій тільки твій.
В мріях спокій вже знійсненних
Розцвітає в срібний час,
Мудро,щиро й повсякденно-
Вогник літа ще не згас.
Заплітає сиво в коси
Мудрість золота,
Хай срібляться чисті роси,
Найпрекрасна це пора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406603
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2013
Що буде з нами, люба Україно?
Не житиму без тебе я.
У неньки коси посивіли,
Вона ж ще зовсім молода.
Народ же, Боже, він безсмертний,
Його любов без каяття.
Про щастя мріє він відверто,
У мріях цих - нове життя.
Бажання маю я зустріти:
Міцну державу і поля...
Сади квітучі, ніжні трави
І тихий голос солов'я.
Людей щасливих та багатих,
Душею, духом і добром,
Надій земних і мрій крилатих,
Прикрасити б добра вінком.
Я знаю: буде все прекрасно,
Це все мине через роки,
Душею щиро й одночасно,
Молитимусь через віки.
Нажаль,нічого я не вдію -
Життя диктує нам своє.
Я цим живу, і тільки мрію,
Бо в серці віра в мене є.
За біль душевний, за Вкраїну,
За щирих друзів й за міцне життя,
Молитись буду до загину,
За краще наше майбуття,
Та це, мабудь, найважче в світі,
Тримати біль в душі завжди,
Я хочу, щоб дорослі й діти
Щасливими завжди були.
Молюсь зі слізьми на обличчі
За наш знедолений народ.
Невже для нього все це звично,
Гіркот зазнати від турбот?
Я вірю, Боже, в тебе є ще сила,
І теж душа твоя болить,
Ми мужня й сильна Україна,
Вогонь надії ще горить.
Пробач нам, Боже, за нещастя,
Що сіємо в цей світ,
Ми душі грішні й одночасно,
Припадаємо до ніг твоїх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406510
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 05.03.2013
Яка чудова рідна мова,
Які ж прекрасні в ній слова!
Живуть вони у колискових,
Піснях народу й солов'я.
Цвітуть слова у ріднім домі,
Немов троянди запашні,
Були слова таки в неволі,
Та всеодно в серцях жили.
Ховались в думах наших предків -
Вони ж свободу берегли.
І, навіть, в вічного Шевченка
Слова загинуть не змогли.
Хоча писать забороняли:
Його малюнки і вірші
Жорстоко в нього відбирали,
Забрати ж не змогли з душі.
Яка прекрасна рідна мова:
Єдина, райдужна, проста,
Була колись вона в полоні,
Та всеодно в серцях жила.
У неї є чарівна сила,
Завжди притягує любить.
Доволі щедра і красива,
Без неї вже не зможу жить.́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405795
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2013
Літнім вечором в садочок
Коник з поля прилетів.
Тихо-тихо на листочок,
На черешеньці присів.
Розповів синам і дочкам
Про далекий світлий край.
Де співають в холодочку -
Там зелений пишний гай.
Де росте верба й тополя,
Ніжить сонце золоте,
Там цвіте все серед поля,
І пшениченька росте.
Дітки слухали уважно
Свого батечка в саду,
Розмовляли щось поважно,
Та не знали чи знайдуть.
Прилетіла пташка синя,
Щось у роздумах була.
На черешню теж присіла,
Й щебетала щось вона.
-Це моя тепер домівка,-
Ображаючись сказав,
Птасі коник,і голівкой
Щиро гості покивав
-Ти не бійсь,не проганяю,-
Пташечка відповіла.
-Я тут просто так літаю,
Я домівку вже знайшла.
Все в природі дивовижне,
Все прекрасне,все живе,
Бо створив це все Всевишній
Для добра та для людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404786
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2013
Прилітають лелеки
Із далекого краю,
Десь у лісі далеко
Гучно чути:"Кохаю!"
Ніжний спів соловейка,
Тихий шелест діброви,
В'ється стежка тихенько
Десь далеко у гори.
Тече стрічкою річка,
І колишуться віти,
Молода вже дівчина
Заплела в коси квіти.
Прилетіли здалеку
Вже до рідного дому,
Журавлі і лелеки -
Впізнаю рідну мову.
Найрідніше все в світі
На землі цій єдиній,
Батьківщини ми діти-
Що ще треба людині?
Хай наповняться щастям,
І до кожного двору
Прилітають,мов птахи,
Як лелеки додому.
Не забудьте ніколи
Рідний дім,рідну мову,
А як втратите знову-
Повертайтесь додому!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404478
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2013
Відлетіли лелеки,
А за ними літа.
Відспівала далеко
Вже пора золота.
Відступили тривоги,
Відшуміло життя,
І в далеку дорогу
Ти у вирій пішла.
Моя люба бабусю,
Ти моя неземна,
Я сумую без тебе,
Найрідніша моя.
Моя сива лебідко,
Ти для мене була
Найщиріша,й мов квітка,
Восени одцвіла.
Посивіла,мов птаха,
У журбі все жила,
Дала світ скільком діткам,
І нещасна була.
Як згадаю ті руки
Щодня у труді,
Твої вічній муки
І душа у журбі.
Затужила журавка,
Помарніла в біді.
Все хотіла до Бога,
І віддатись землі.
Все співала в тривозі
Наймудріші псалми.
Відійшла у дорогу,
А ми сльози лили.
Поховала дідуся
Не змогла жить сама.
Я за тебе молюся
Вісім років щодня.
Не забуду до смерті
Твою щиру любов,
Твою ніжну турботу,
І молитимусь знов.
Моя сива лебідко,
Повертайся,як птах,
Подивися на діток-
Вони теж вже в літах.
Ти пробач всі провини,
В них онуки ростуть,
І у світлу хвилину
На могилку прийдуть.
Та на все своя воля
Не тужи і не плач,
Є у кожного доля,
Лиш провини пробач.
Я до тебе вернуся
Й на могилку твою,
Посаджу кущ калини
І тебе відмолю.
Нехай світлом до Бога,
Прокладеться тобі
Вічна в небо дорога,
Не тужи у журбі.
Та дорога до Раю,
Вже без перешкод,
Не сумуй,я благаю,
Не тужи без турбот.
Ти у вічнім спокої,
І втомилась душа,
Бо багато вже горя
На землі ти знесла.
Вічним спокоєм в небі
Засвітилась зоря,
То моя вже бабуся,
Посміхнутись змогла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404463
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.02.2013
́Пообіцяй,будь вірним другом,
Разом світанки зусрічать,
Але не стань тепер недугом,
Тебе не хочу забувать.
Лише повір, мені так сумно,
І так самотньо на душі,
Я в снах своїх безумно,
Звільнила мрії золоті.
Ти в сні сказав:"Послухай серце,
Й живи як мріється йому,
Бо в цьому світі раз живеться,
Кохай,радіючи життю!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404196
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2013
Моя душа до тебе лине,
До тебе руки простягаю знов,
Одне прошу,єдиний,милий,
Не забувай мою святу любов.
Не забувай!І не карай жорстоко!
За вічність мук,за почуття глибокі,
Ти бережи свою голубку яснооку,
Тебе благаю,як мале дитя.
Моя душа до тебе рветься,
Я обіймаю тебе знов і знов.
Чи чуєш,серденько як б'ється,
Воно кричить:"Не забувай любов!"
Не забувай,і не проси,благаю!
Забути ніжність твоїх рук,
Бо вперше і востаннє так кохаю,
У гіркоті солодких мук.
Я не молю і не боюсь,лише кохаю,
До тебе серцем лину знов.
Твої слова не забуваю,
Бо вічна наша є любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404191
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2013