| Сторінки (1/68): | « | 1 | » |
Якщо є корінь, то квітка прийметься та проросте у землі, якщо є ідея, то вона реалізується, тільки б посадити її в землю, тільки б почати діяти....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691635
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2016
Вона ніколи не забуде те почуття захищеності, те почуття турботи з його сторони, тоді, коли він став її чоловіком, незвично було якось, але тепер вона не сама... Важливо лише не надто купатись і пам*ятати, як було тоді, без нього, і знати, що так не було завжди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689671
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2016
Тисячі спроб, і усі марні, а ще, здається, одна, і буде виграш... Зневіритись, дощ за вікном, відганяти сум, згадати вчора та позавчора, згадати тепло, згадати літо... Завтра невідомість, і все по колу... Змушувати себе бути кращим, погано виходить...
Будувати плани, розвалюються одразу, не планувати, відпустити все, жити сьогодні, неначе востаннє...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689554
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2016
- Давай розмалюємо наше життя кольоровими фарбами?
- З чого почнемо?
- З любові - це червона фарба, з радості - зелена, з щастя - блакитна, з посмішки - жовта, з ніжності - пурпурова... з чистоти - біла...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689113
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2016
Чому я так люблю відповідальних людей? Мабуть, бо сама така, але не люблю тих, які використовують твою відповідальність...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689080
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2016
Життя, здається, пустота, немає про що писати, але завжди щось знайдеться...
Ця музика, вона лунала, впивалась в душу, в тіло, як той вуж,
обвила все і замовкала, а з нею миті всі навкруг,
Вона згадувала той вечір, неначе познайомилися знову, він тихо взяв її за плечі, таку вже знану й незнайому... Вони провчились дев*ять років, і ось настав кінець цього навчання, і іскра пролетіла й спокій затьмарив все її чекання... Ці очі, вони так дивились, і так хотілося обняти, а їх тіла у танці злились, і вже їх не роз*єднати...
Вони сиділи і мовчали, він розказував про себе, вона розпитувати стала, чому і як, навіщо, треба? А він сказав, що ще ніколи із ним такого не бувало, вона є перша, він говорить: "тебе якось я покохав і все розтало..." Вони сиділи біля школи, вона не вірила словам, він стільки дівчат вже мав, і тут взяв та й покохав... Вона не втрималась й сказала матері усе, остання впевнено сказала: "Ти та він, це все не те!". Вона не знала, як вчинити, не знала, чи щиро все, розум каже не любити, душа ж говорить: "Все пусте!". Якось на якійсь підготовці, бо то екзамени були, він сказав комусь, що пара вони. Вона ж усе розірвала, на дзвінки не відповідала, сама у себе закохала, і все кінець... Як в пам*яті це все застрягло, думала, що все забула, почуття, на жаль, не згасло, воно на мить лише заснуло…Але вже пізно, він зненавидів її, почав ще більше з іншими крутити на зло її… Вона ж в собі закрилась, вдавала, що нічого не було, що все забула і змирилась, навіть його… Ту річку, де вони купались, ті погляди крадькома, останній вечір цей у школі, де він танцював не знею, з усіма…Жодного разу не посміхнувся, зустрічався з іншими на її очах, часом навіть знущався, це був жах… Невже таким він був чи став, чи була вона сліпа, чи Бог тоді її урятував і вирвав з лап лева? А скільки бійок, зламаних рук, на дискотеці перший задирака, навіть батьком став, але не визнав… Вона виходить заміж, а він одразу говорить те саме. В той же рік, обраниця від нього набагато старша, весілля на два тижні скоріше. На навчаннях передвесільних зустрічались, в церкві тій самій вінчались, і це вже зовсім випадково, їх обручки однаковими виявились. Вона знала його жінку, побачила на пальці і оторопіла, це треба… Тепер дружиною він потурає, мабуть, просто не кохає, на багатстві одружився… Чи правильно Вона тоді зробила, що його відкинула і не любила, що врятувала її мама, чи правильно зробила вона сама? Чоловік теперішній її так сильно догоджає, вона ж в думках ловеласа того згадує, заборонене кохання, заборонений плід, чи була б одною з багатьох для нього, чи так все мало бути? Хто ж знає? Ви що на те?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688944
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 15.09.2016
Сцена, музика, поезія, шансон,
і баритони, баси гучно зазвучали,
співаю й я із ними вунісон, і
кращого,здається, не складали...
Мелодія, вона така уже п*янка,
так лиється, неначе дощ у зливу,
то стукотить, то замовкає, раз і два,
а потім знов бринить вже неквапливо.
Ця музика, вона як мед, як ліки,
заповнює усі пробіли в тілі та душі,
ви не знайдете в залі чоловіка,
який би не віддавсь сповна її...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687972
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2016
Очікування, воно завжди найважче, сидиш, думаєш, накручуєш себе, перебираєш в голові тисячі різних версій... Хоча, чи варто, можливо, все десь заплановано, але ж багато чого залежить від нас самих... Можливо, слід забутись, та насолоджуватись моментом...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687968
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2016
- Порівняння, як важко не порівнювати, але не можу, от в мене сукня таки була найкраща, і танець, ми ж самі вчились...
- А її тітка прибігла до нас, та й ну хвалитись, сукня за 15 штук, 100 видів страв, а танцювали, ну просто...
- Ой, бачила я її танець, краще б вк не закидувала, він ледве переступав з ноги на ногу, а потім забув, що має крутити, а зал такий собі...
- А ти бачила, у Віри наречений такий красунчик...
-Ну і ну, мій гарніший...
- Дівчата, годі сперечатись, краща сукня, гірша, зал, молодий, найважливіше, аби ваше спільне життя було найкращим для вас, усе інше неважливо!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687759
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2016
Яке б там не було життя,
людина до всього звикає,
й нехай назад немає вороття,
й нехай назад дороги іншої немає...
У світі цім ми лиш мандрівники,
прийшли сюди на кількадесят років,
для чого, нащо та й звідки???
А відповідь проста без жодної мороки.
Любити, жити, тішитись життям,
добро робити без очікування нагороди,
чому ж погано так буває, питання я задам,
бо ми ж самі собі нерідко робим шкоду...
Ану ж бо жити, а не існувать,
в думках літати, в серці не згорати,
любов свою усім хочу віддать,
взамін попрошу лиш те саме дати!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687227
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.09.2016
Я стараюсь тобі догодити,
все роблю, як ти хочеш,
ба, більше, прориваюсь
з шумною юрбою, і як
птаха курличу:"Там ліпше".
Закриваються вікна, а стіни,
мовчать, як і мовчали,
моє серце зомліло, не ліпше,
як було, так усе і зосталось...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686992
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 01.09.2016
Ти зник в палаючій безодні,
Якби ніколи не з*являвся,
А руки щось такі холодні,
і так ти холодно підкрався...
Завмерло тіло, більш не дишу,
і серце знов завмерло з болю,
душа сказати хоче : " Тиша",
а вічність кличе знов :"Герою!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686991
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2016
Ми маленькі частинки один одного,
маленькі промінчики щастя,
просто спілкуймося,
і тоді нам все вдасться...
Ми подолаємо цю пропасть
один раз і назавжди
не буде зла, нещастя
і будем разом вже іти...
Інколи, буває, хочеш просто порадити щось людині, просто чисто по-людськи, а вона сприймає це як втручання в свій особистий простір, адже дивується: "Невже ти говориш це від щирого серця, без жодного підступу!", або ж використовує твою доброту проти тебе, використовуючи тебе, і думаючи, що ти такий наївний, але ти ж все прекрасно розумієш... Будьмо Людьми...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686856
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2016
Ви хоча б на хвилину задумувались над величчю Київської Русі. Наскільки це була могутня держава, що нас тепер гноблять 700 років, настільки ми тоді були сильні, наймогутніші у Європі. І настільки всі боялися тієї могутності, що робили все для того, аби роздерти нас на шматки. Без своєї історії ми ніхто, і там є причина всіх наших теперішніх бід. Причина втому, що вороги знають це, знають, що ми знову можемо стати такими, і роблять все для того, аби це не відбулося, вже 700 років…Українці, не забувайте, де ваше коріння, ви вибрана нація, мова наша наймелодійніша, люди – найрозумніші, землі – найродючіші, давайте почнемо цінувати один одного та втремо носа злодіям, запроданцям та недругам!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686045
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2016
Людина отримує велике задоволення, коли живе у мирі з іншими людьми і коли не виникає непорозумінь. Кожна людина, яка зустрічається нам, це підказка, лише потрібно навчитись прочитати її очима душі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685896
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2016
Нашій землі потрібен свій окремий курс. Їй не потрібна навіть Європа, цінності якої вже занепадають. Ми маємо шанс відродити себе і стати незалежними, лише потрібно нам зібратись докупи та стати тим джерелом енергії, а це, відповідно, повернення всіх емігрантів, розвиток країни зсередини, чіткі цілі та бажання. Ми ще на тому етапі єднання, ми ще шукаємо своїх частинок та хочемо злитись воєдино. Але найголовніше те, що процес пішов, рух відбувається, і колись наша земля стане могутньою державою, а ті, які отримали чуже громадянство, завдяки своєму українському корінню, отримуватимутть Карту Українця!!!Вірмо в це!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685893
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2016
Кожна людина – окрема сторінка великої книги життя. Кожен аркуш паперу – чистий, це наша душа, а напис на ньому – це наша вина, за яку ми заплатим сповна, коли закінчиться історія, написана у книзі… І ніхто не зна, ще скільки сторінок до кінця, крім Автора книги... І всім цікаво дізнатись фінал, але ми герої, частинки книги, не читачі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685730
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2016
Ми народились вже давно,
і були першими серед усіх,
і було нам завжди не все одно,
І завжди знали ми, що є на світі гріх.
І ось прийшов він врешті у наш дім,
а відступати, на щастя, ми не вміли,
боролись, як могли, і лютий грім,
ніяк не міг забрати у нас сили.
І от так боремось й донині,
воюєм з недругами довгий час,
Ніяк не можуть вони подолати віру,
бо якщо Бог за нас, хто проти нас!?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685537
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.08.2016
Що таке держава!!! Одразу на думку приходять кордони, гімн, прапор, герб, врешті мова! Так, це все так! Але хто створив прекрасний гімн, хто його заспівав, хто зробив кордони, хто говорить тою чи іншою мовою! Це людина, це кожен з нас, кожен маленька держава, і нехай кожному з нас сьогодні не 25, але це наш другий день народження! Ми частинка України, ми частинка один одного, де б ми не були, у якій країні, ми маленька країна Україна!!! З днем народження кожного з ВАС!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685530
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2016
Тільки дружно ходили до школи,
й грали разом у піжмурки,
нам здавалось: "Не буде ніколи!",
пройшли роки і ми стали батьки...
Все так швидко минуло і згасло,
Пролетіло, й не зловиш його,
Лиш тепер нам стало все ясно,
Не цінували ми щастя свого!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685312
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.08.2016
-Ти є у соціальній мережі, фейсбук, контакт?
-Так.
- О, я тебе зараз додам! Ось, знайшла, підтверди!
- Зробила…
-В тебе тільки одна фотографія, ти жартуєш? Ти ж майже весь світ об*їздила, США, Італія, Австралія, в тебе стільки фото! Та я б на твоєму місці, та я б попідписувала, знаєш, як мені б…
-Заздрили…
-Ні, лайкали…
-Ні, заздрили… Навіщо це робити, для того, аби це побачив твій «друг», який ніколи не виїжджав за межі свого села, бо не мав на що, аби похизуватися розкішним життям: «Я можу,а ви – ні!». Це не що інше, як хвальба… Зрештою, це моє особисте, той, кому, я дійсно потрібна, знайде мене у реальному світі і буде пам*ятати дату мого народження… Зрештою, фотографії оманливі, на них лише один момент, а хто зна, яке твоє життя насправді…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685311
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2016
- Чужі діти шкидко ростуть, правда?
- Так, безперечно, тільки було маленьке кошеня, а вже таке розумне й посміхається!
- А ти як, коли плануєш?
- Та не знаю, он Людка народила, тато алкоголік, живуть з братом і з чоловіком всі на купі, хата ледь розвалюється…
- Але вона щаслива!
- Так, звідки ти знала, що я це скажу… Так, вона ходить щаслива, посміхається, чим вона тільки думає…Я так не можу… Потрібно спочатку будинок, кар*єра, всє дела…
- Це ти зараз так говориш, будинок виросте за кілька років, кар*єра також, людина ж за кілька років не виростає… Одні хочуть, але не можуть, інші ж можуть, але не хочуть…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685142
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2016
Скільки ти б чого не робив, завжди робитимуть це краще й гірше. Ніколи не можна порівнювати себе з ким у будь-чому, інакше втратиш свою особистість, свою унікальність… Нехай, це буде неправильно, не відповідатиме канонам, але це буде твоє, щире, те, що йде з серця, і може хтось колись оцінить не форму, а зміст…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684961
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2016
Дружба почалася з ворожнечі,
справжня, вічна й назавжди,
йдеш тепер, розправив плечі,
я ж іду туди й сюди.
Ще шукаю ту дорогу,
на яку ти показав,
Відігнав ти всю тривогу,
так, якби усе це знав.
Вдячна дуже, справді,
щиро,ти надав мені урок,
я тепер вже вірю в диво,
і роблю сміливий крок.
Це була мені наука,
добре, що навчилась я,
і ніяка вже розпука,
не здолає сяйво дня!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684956
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.08.2016
Ти хочеш спати, а я - писати,
рука так й тягнеться до пера,
а завтра ранок, пора вставати,
будуть нові й все нові дива.
Куди ж нам мчати, прошу, облиш це,
Давай пам*ятатимемо цей момент,
Його, повір, вже не буде більше,
проб*є годинник й зітре все вщент...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684739
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.08.2016
- Ти вирішив, остаточно, невідворотно? Ти серйозно взагалі?
- Так, а що, дивно, правда, всі туди, а я звідти?
- Ти ж навіть року часу там не прожив?
- Тим краще для мене…
- Але чому, я не розумію, там так добре, рівень життя, і все таке?
- Коли я вдома, то вдихаю повітря, затамовую подих і їду сюди, там я не дихаю, не розмовляю, боюсь сказати рідне слово, а так хочеться…
- Чому ж інші не повертаються?
- Вони б раді, але безсильні…
- Безсильні???
- Вони бояться бідності, війни, ще чогось… Так, вони говорять, що там чудово, проте ніхто не знає, як вони живуть, так їм так добре, добре лише тому, що сховались, і ніхто не бачить їх сліз…
- Але це ж нерозумно!!!
- Нерозумно думати про тіло, коли помирає душа, краще нехай страждає тіло, воно ж не вічне…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684738
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2016
- Ти чула, українець завоював золото! Ура, ми найкращі!!!
-Так, але що цікаве, срібло також завоював українець, який тепер представляє Азербайджан, і якого вигнали зі збірної свого часу!!!
- Ах, нашого цвіту по цілому світу, на жаль, його п*янкий запах чуємо лише здалека...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684568
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2016
До хорошого швидко звикаємо, краще мати спершу гірше, потім краще, а не навпаки. А то краще захопить тебе так, що не зможеш вирватись і потонеш у гіршому, не вирвавшись...
Завжди так не буде. Смуга біла, смуга чорна.... Не потрібно дуже радіти, якщо добре, і дуже сумувати, якщо погано... Усе змінюється, чергується, усе минає і це мине...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684401
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2016
- Ти знаєш, я чомусь полюбила квіти? Не знаю, скуповую їх та ставлю у квартирі, де тільки можна?
- О, а, я ненавиджу, люблю старі годинники, а також статуетки, слоників збираю…О , я й забула, вчора ми купили нове ліжко…
- А старе де діли?
- Та викинули, воно ж таке старе, два роки як не як…
- Мабуть, мені бракує чистого повітря у цьому світі, а тобі… - любові…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684398
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2016
- Чому ти у Клубі поезії?
- Не знаю…
- Ти великий поет, ти аматор, ти раніше друкувався, твоя біографія творча яка?
- Я…ніхто…ніколи…ніде …не друкувався…
- То чому ти тут?
- Я просто хочу, аби хтось прочитав мою… по… мою душу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684165
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2016
Те, що нас ламає, робить нас сильнішими. Давно забута стара істина, але вона така правдива. Деколи хочеться відповісти тому чи чомусь, що робить це з тобою, тим же, ти стискуєш зуби, і думаєш: «Ось, ще разок, і я тобі як дам, зі всієї люті!». А потім наступає момент прозріння, і ти розумієш, ну і нехай, ці сльози ллються, але вони Твої, щирі та чисті… Як ти будеш дивитись у очі собі у дзеркалі після цього, ким ти станеш, крапля за краплею злетиш у пропасть… Подолай цю ненависть любов*ю, розтопи серце недруга своїм добром, підстав врешті-реш ліву щоку, хоча права болить нестерпно… Відболить і болить лише тут, не Там…
Або ж як твій недруг може стати твоїм другом, знаєте, як? Побажати йому Божого благословення від щирого серця! Я не жартую…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684164
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2016
- Ало, привіт, вітаю з поповненням! Нехай ростуть здоровенькі! Як Ви?
-Дякую за привітання! Все добре, ми дуже щасливі.
- А як назвали? Анреас і Мілена, Кевін і Ванесса?
- Та ні, звичайні українські імена - Катерина та Іван!
- Неочікувано! Це ж ніби зараз немодно! Має бути щось унікальне, щось на кшталт Кевін Богданович або Мілена Григорівна...
-Жартуй, жартуй, ми ж українці, і ніколи не будемо кимось іншим... а самими собою...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683996
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2016
Яке гірке відчуття, коли ти розумієш, що котишся у прірву, що ти не переможець, і навіть не учасник, коли на тебе лиється це багно, а ти розумієш, що можеш літати...
Падає дощ, змиває багно, сонце витирає сліди розчарування, і ти розумієш, що це воно, що це твій час, ще дуже рано, до світання...
Прориваєшся крізь глум та крик, і виходиш на свободу, ось там, повір, ось там, ти, саме ти, дістанеш омріяну свободу... І ще не все втрачено, ти можеш усі сили зібрати докупи і сказати: "Я можу! Лише повірте в мене!". Але ніхто не вірить, бо ти сам не віриш, ти сам не знаєш, чого хочеш, ти слухаєш інших людей, але не чуєш шепоту власного серця...
А ще кілька кроків догори, декілька напитків чекання, яке каже: "Потерпи", і ти розумієш, що ось твоя нагорода, тільки потрібно почекати, потрібно вірити...і все буде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683994
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2016
Яка страшна ця лінь, сковує руки, немов у кайдани, затьмарює розум, приковує до ліжка чи дивану, вмикає ноутбук або телевізор, і все кінець, твоїм очам, твоєму тілу... Тобі вже не бачити цього світу, так важко піднятися і поїхати у сусіднє місто на екскурсію, важко поприбирати, важко почати жити...
А все могло б бути по-іншому, море вражень, море фотографій, засмагла шкіра від поцілунків сонця, нові обличчя, нові ідеї... Але це лінь, тобі важко втекти від неї...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683829
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2016
Заходило сонце, цвірінькали пташки, небо вкривалося червоними плямами. Вони сиділи на веранді і чекали десятирічного сина, десь він після прогулянки з друзяками вештається. Пес чомусь не гавкав, мовчав старенький, доживав свої літа, а очі жалісно дивилися і благали про прощення, а за що ти, ж нікого не кусав, будинок завжди беріг, але от стільки жалю та суму було, можливо навіть більше, ніж деколи буває у людини, яка блукає і не знає , як пристати до берега.
Старша дванадцятирічна донька мила посуд, а то гора горою після стількох ротів, ну а ще одна гралася зі своїми кукурудзяними ляльками та вкладала їх спати. Ну а четвертий мешканець їхнього будинку сидів у маминому животі. І як він там взявся, думали батьки, голову ламали.
- Знаєш, з одного боку, то все файно, допомоги хоч відбавляй буде потім, але я вже старий , як той наш пес…
- Ну та певно, старий то старий, а кров то гаряча!
- Ай, ну його, раз Бог дав, то най буде!
- Ти чув, наша Надька через дві хати ходила до того лікаря, він там всьо зробив, тепер має спокій.
- Слухай, ти шо глузд втратила, хочеш потім спокою на тамтому світі не мати, думай головою, дуринда!
- місяці, вирішив не тринькати щомісяця, але видно файно виложився на морі, то ті...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683827
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2016
Яке красиве все довкола -
Тут вітер, трави, зорі, гай,
Душа моя не охолола,
Буває важко, ну й нехай!
Вдихати запашне повітря,
Радіти тим, що тут живем,
Нас не здолає гостре вістря,
Із коренем усе прорвем!
Любити кожную комашку
Хмаринку ніжную також,
І сміх весни й співочу пташку,
Це все удвічі ти примнож.
До саду райського рукою
Подати, світ не має меж,
І ти не знатимеш спокою,
Якщо без світла й віри йдеш!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683626
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.08.2016
Конкуренція готова зжерти зсередини, все робить для того, аби бути першою, наплює на друга, батька чи родину. Для неї немає правил, не діють сентименти. Якщо ж ти незнайомий, зітре зі світу усі твої пориви та аплодисменти...
Це жорстока гра, яка затьмарює розум, не бачиш краю, котишся вниз, в проваллля, а сам думаєш, що до раю!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683417
рубрика: Проза,
дата поступления 13.08.2016
Ти почекай, ще трохи і побачиш океан своїх мрій,
Не відпускай, почуй те, що тобі кажу я,
Прошу, зачекай, я душу виверну і прокричу тобі...
Любов не знищити вогнем
і не спалити спомином весни,
Чекай, ми ж іще ідем,
а ти гориш і кличеш ці громи...
Ти стій, пробач, ти був таким гарячим та гірким,
Прошу, не плач, між нами були грози, а залишився дим...
Не відпускай, якщо ти хочеш чути голос мій...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683172
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2016
Чому кругом така несправедливість?
Хтось каже: « Бо таке життя!»
А ви скажіть мені на милість,
чи не є у цьому нашая вина?
Хіба життя нас спонукає
Вбивати, заздрити, брехати,
Це наш є вибір, друзі,
Тому немає сенсу нарікати.
Ми просто хочемо так жити,
Бо так живуть і роблять всі.
Як то у народі кажуть:
«треба ся крутити»,
щоб не їсти одні лиш калачі.
Ось і совість помалу ми втрачаєм,
Захлистує нас заметіль життя,
Як жити далі, ми, на жаль, не знаєм,
І канемо на лету в небуття.
Чому наші дороги є такими складними?
Тому, що життя – це пекло, а не рай.
Ніхто не створив нас такими,
Це ми такими стали і кажемо: «Нехай».
А ти гідно пройди земний екзамен,
Ти вистій в бурі, й у лютий ураган!
Пам’ятай, що з нас це може кожен
Й не попадися в золотий капкан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682984
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.08.2016
Памʼятаю, як ховала втому
І як я збивалася із ніг.
Але, врешті, я прийшла додому
Не здолав і заздрості батіг.
Я чекала, може скину пута
Ненависті, злоби й відчаю…
І нарешті скажу, що здобута
Перемога в цім страшнім бою.
Ви посійте, хай росте зернятко,
І нехай іскриться і блищить,
Не розтринькайте душі ви статки,
Хто ви - не забудьте ні на мить.
Будьте ви відкриті всьому світу,
Покажіть йому свою любов,
І нехай же буде повно цвіту
І не буде більше вже обмов.
Написано зранку, за сніданком
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682615
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.08.2016
Жили собі місяць та сонце,
і було весело їм,
він заглядав до сонця в віконце,
а воно всміхалося всім.
Жили, гуляли по світі, снували різні думки,
"Ми з тобою удвох й ми щасливі,
Для чого нам потрібні зірки?"
Так промовив місяченько якось серед ночі,
і заплакало у сонечка серденько, спохмурніли очі.
"Як ти можеш так казати, думаєш про себе,
Ти боїшся відповідальності, сам світи у небі!"
І не було більш сонечка, не було проміння.
Сумував бідний місяць, не бачив спасіння.
"Як же бути нам з тобою, моє любе сонце,
я зроблю усе, що маю, і відкрию серце.
Може варто почекати, ми ж іще убогі,
треба свою хату мати, дворик і худобу.
Треба транспорт купити, лімузин, машину.
"Ну а що ж, - сказало сонце, є дорожче за родину!?
Хто буде людям вночі просвітлять дорогу,
хто здійснятиме бажання людям в допомогу?
Ти ж не вічний, мій миленький і твоє тепло
ти розділиш мій зірками і робитимеш добро!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682614
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.08.2016
Вірші, поезія, це не заняття
для популярності а чи забави,
у неї інше призначення -
Це творення доброї справи!!!
Якої? - запитаєте Ви,
Відповідь зʼявиться швидко,
аби хтось прочитав ці чи інші рядки,
і зрозумів, що в них - він,
і все про нього тут видко.
Щоб люди впізнали у віршах себе,
аби оглянулись і схаменулись,
ось так їх життя усе плине та йде,
аби нарешті душу здобули...
Слід розуміти, що у слові суть,
бо «спочатку було Слово»,
а слово перше - це є Бог,
у Ньому велич й ціль життєва!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682437
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.08.2016
Зіронька наша, моя царівна,
така душевна і така близька,
Так, це моя рідна Україна,
це джерело, і схили всі Дніпра!!!
І куди я не поїду, люди,
бачу знов її і знов,
в серці вона зі мною всюди,
відчуваю я її любов.
Дзеленчить промінням на світанні
та гойдається співом у гаю.
Вся вона у ніжному чеканні
вимальовує долю свою.
Пломениться й радісно іскриться
І заграє радістю дібров,
Їй уже не зупиниться,
бо вона - це те, що ніхто ніколи не зборов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682329
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.08.2016
Я радію кожному дню,
дякую Богу за кожну прожиту хвилину,
все, що я маю, я сильно люблю,
і таку себе, вже не покину!!!
Вечір, світанок, і знов новий день,
Усі шукаємо ми щастя,
життя - це екзамен, це шанс наш до мрій,
а потім усе нам вже вдасться!!!
Лиш жити достойно слід на землі,
не шукати щастя земного,
бо все, що потрібно для перемоги в Суді -
НЕ ЧИНИТИ ІНШОМУ ЗЛОГО!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682328
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.08.2016
Не заздри, прошу, не роби це,
візьми себе в кулак, прости,
прости собі усе, що ти залишив,
і крок вперед, прошу, ступи...
Бо заздрість, як іржа, з*їдає наскрізь,
як град, поб*є дорогоцінний урожай,
і хай життя для тебе - напасть,
прошу, обережно ти ступай.
Бо як пораниш свою душу й серце,
йому уже не загоїться вмить,
не каламуть води в озерці,
бо не побачиш в ній блакить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682173
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 06.08.2016
Я думала, що вже кінець,
Я думала, що буде гірше,
Пішла туди на манівець
І написала віршик.
Я позбирала сум і жаль,
Витерла спітнілі скроні,
Втопила в радощах печаль
І впала на твої долоні...
Сухий біль,
ти міг зробити його мокрим,
прошу, стій,
ти не побачиш більше спокій.
На межі,
я вдираюся до раю,
дай увійти,
бо я тебе ще так кохаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682171
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2016
Все проплило перед очима,
І я одна,
І лиш ця даль неуловима
І самота.
У вічності одна розрада,
І в небуття,
Яка моя у цьому влада,
А я ж жива?
Життя у мене не забрати,
це ти облиш,
Життя ти хочеш краще мати,
А ти ж не спиш?
І чути голосом в відлунні
твоє "АУУ",
А я у дикому безлюдді
Кажу люблю...
Ступай сама, необережно,
Але ступай,
Нехай тобі отут безмежно,
Але це рай!!!
Снуються думки мерехтливо,
Ще дві і ось,
І я вхоплю всіх їх квапливо,
Щоб ще збулось!
Бо ще, здається, встигну вийти
Із мілини,
Коли до мене в гості прийдеш,
Це будеш ти!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681960
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2016
Він ніс трирічну дівчинку на руках, а серце обливалось кровʼю.
Чому це саме він, чому це сталось з ним, з його сімʼєю, навколо дим туман, а вона у нього на руках. Дружина вже довгих три роки не могла прийти до тями, як він не боровся, вона не піддавалась, дві чорні хмари зависли над їх будинком та лили проливний дощ, ще трохи захлинеться все довкола від грязі та багнюки, але він таки її кохав, таку жорстоку, безпорадну, егоїстичну, може в тому була також його вина, що все так сталось, не можна звинувачувати її. Але те, що він зробив, він робить зараз заради неї, він жертвує дитиною заради неї, Бог добрий і в них ще будуть діти, правда, якщо він віддасть її, свою дочку, у дитячий будинок, то потім може забрати чиюсь здорову дитину, так чиюсь, але здорову, і його дружині вже не доведеться, так страждати, але чи страждатиме вона від розлуки із своєю дочкою, про це він, на жаль, у той момент не думав, розум був затьмарений болем та вічним спогляданням мук своєї дружини, і дитини, рідної краплини, якій він дав життя, хоч й так невдало, ніс на руках, чим скоріше йшов до цільового пункту призначення та тонув у сльозах. Це було їх спільне рішення, але аби дружина не накоїла дурниць, він змушений був дати їй снодійне.
Три роки назад все було безхмарно, ну майже безхмарно, якщо не зважати на розпад союзу та перебудову усієї системи життя. Нехай без свого житла, але вони не боялись починати своє нове спільне подружнє життя разом із пробудженням вільної незалежної України, хотіли брати позику, однак не наважились втягуватись у банківські перепитії так нестабільної економіки. Доводилось винаймати житло, до болю знайоме всім відчуття, коли платиш не за своє, а за чуже, а в душі плекаєш надію на краще. Що могло бути тоді їх розрадою, тільки вони удвох один одному, пройти крізь смуток та біль від втрати мами Любові, яка померла від раку, і всі кошти з продажу квартири пішли на її лікування. Батько ж давно жив десь у другому світі з іншою сімʼєю. Батьківської любові Стахій також не знав, батьки загинули в аварії. Той день йому не хочеться згадувати, єдиною розрадою була бабуся…
І чомусь знову сиплеться на них ця злива. Ну хіба що було трохи сонця, коли вони дізнались, що Люба вагітна. Життя плило швидким потоком, вона займалася шиттям, працювала у міській фабриці, а він займався ремонтами. І чомусь була так відчутна різниця між бідними і багатими, яка тягнулась крізь століття і чомусь ніяк не могла зникнути. А тепер сонце на їх виднокрузі, так легко не буде, але ж дитя, це наше майбутнє. Але, на жаль, сонце зайшло, як тільки Надії виповнилося 1,5 року. Люба почала помічати на тілі доньки почервоніння на тілі у зоні спини, маленьке тільце не було пристосоване до хвороби, від болю донька не могла ходити, лише лежати. Всі заощадження сімʼя пустила на лікарів та лікування. Виявилось, що це хвороба Бехтерева. Лікарі тішили лише одним, що хвороба як зʼявилася раптово, так і щезне раптово, але от коли, ніхто не знав і не намагався пророкувати. Це був удар нижче пояса, інвалідність у півтора року. Що робити і за що це їм. Зарплати ледве вистачало на оплату житла, всі гроші йшли на лікування. Люба вже не ходила на роботу, робила якісь замовлення вдома та доглядала за донькою, яка тепер могла одне – лежати. Постійні сварки, Стахій почав зриватися, часто приходив напідпитку. Одного разу він помітив, як дружина тайкома пʼє заспокійливе, аби якось втамувати душевний біль, який не втамуєш жодним таким методом. Люба зламалася, вона втратила віру, перестала ходити до церкви, закрилась у собі, уже й перестала шити. Життя втратило сенс, ніщо не тішило, навіть ця дитина. До коханого жевріла лише далеко іскорка кохання. Так тривало уже півтора року, і ось одного дня Стахій не витримав. Прийшовши стомлений з нічної зміни, весь у пилюці, не встигнувши привести себе до ладу після втомливого дня ремонту у заміському будинку якогось новоспеченого олігарха, він не витримав і промовив:
-Я не можу дивитись на тебе, я втоплюю біль в алкоголі, але втопити не можу, бо шкода грошей та здоровʼя. Моя душа розривається, ти згасаєш на очах, відчай давить і мене. Ми намагалися. Я знаю, ти теж про це думала. Але я озвучу це першим, аби ти не почувала себе винною. Це єдине вірне рішення, це спільне рішення, Бог нам пробачить. Ми…
- Закрий рот, як ти можеш так думати. Це наша донька, ми … повинні…
- Це зробити? Так, ти це хотіла сказати, ти не можеш цього сказати, ти не маєш сили, а я маю силу вимовити ці слова за нас двох…
Сльоза покотилася по її обличчі, вони увійшли до великої кімнати , у якій давно вже не приймали гостей, у якій ночували, шили одяг, відпочивали, думали, плакали… Маленька Надія спала та вкрадала надію у своїх батьків, забрала усе святе, що було в них та сховала у своєму серці. Душа розривалась на шматки. Чому Бог не спуститься з небес і не вирішить усі проблеми?
Невже він про них забув, а може Він випробовує тих, кого любить, тих, які тепер засліпленні чорною скорботою, нестачею грошей, несправедливістю цілого світу, тягарем нездійснених надій…
Стахій домовився про все у п’ятницю. Він звільнився скоріше з роботи. Він не думав, що цей день настане так швидко, а за ним день розлуки з дочкою.
Він ніс її, делікатно тримаючи та наспівуючи якусь незрозумілу сумну пісню, ніс востаннє, у присмерку, щоб ніхто не бачив його сорому, його страху, його розпачу, його болю, його утрати.
Двері відчинив директор. Це був сивий старий дідусь років 65 . Привітався, та запровадив свого відвідувача до кімнати, у якій було ліжко, маленький столик, та самотній кактус на підвіконні.
- Залиште її тут, - промовив. Зараз зробимо лад з документами, і будете вільні…
Ці слова вкололи у саме серце, як шипи того одинокого кактуса. Свобода ця дала не легкість, а спустошення і ув’язнення совісті на довгі роки.
-Я… я … ,- говорив не виразно та з хрипом в голосі, я хотів би попросити Вас, якщо можна , аби вона, Надя, була з іншими дітьми, тобто не сама, аби вона не була сама у цій кімнаті, незважаючи на її стан, аби мала контакт з дітьми…
- Повірте, самотність їй вже не буде страшна…, - сказав директор.
Життя котилося своїм колесом, так, як завжди та всюди. Раннє сонце вставало, купало проміння у водах блискотливого ставка, та знову блукало на видноколі іншої частини планету. Самотність, розлука, чому все так?
Такі питання кололи серце малого дівчати, і ще цей візок, який не дає змоги поворухнутися, єдиною розрадою були вивільненні руки, які рятували, давали надію, вселяли віру. Турботливі слова старенької бабусі виховательки не дали цій маленькій дівчинці загубитись у великому світі. Її життєва мудрість передавалась у цю дитячу голівку, а ще молитви, на ніч, різні молитви, трохи деколи складені на стародавній лад, але Надя все розуміла. Вона розуміла, що повинна молитись зранку та увечері, дякувати за проведену ніч та прожитий день. Без цих молитов для неї день не був днем, нічого не вдавалось, приходила пустота та сум.
- Бабусю, я комусь потрібна? – запитала тремтячим голосом дівчинка, мабуть, нікому так, я батьків ледь памʼятаю, скільки часу пройшло, ціла вічність, дівчатка тут не дуже товариські, лише Богуслав мене рятує….
- Ти потрібна , моя люба всім, а найперше Богові, знай, ти ніколи не будеш сама, коли ти з ним. А Антон хороший хлопець, у нього теж подібна ситуація, але бачиш, хлопець не здається, адже життя не закінчується, якщо він народився, то значить для чогось це було потрібно Богові, можливо Бог хоче аби він подружився з тобою, аби ти не була тут сама, ти читай між рядками, інколи Він дає нам знаки, підказки, говорить через інших людей, потрібно лиш вміти це прочитати. Хочеш, я розкажу тобі одну історію.
- Залюбки послухаю.
- Так от, колись на дуже далекому загубленому в океані острові, звісно безлюдному, опинився один моряк. Він розумів, що невдовзі помре без їжі та води, тому просив Бога, аби той допоміг йому, але, Господь не відзивався, він кричав, благав, злився, втрачав надію, але Бог мовчав. І ось одного разу повз той острів пропливав корабель та зауважив того моряка: «Агов, сюди, ми тебе врятуємо, не хвилюйся!!! - прокричав капітан. Однак почув у відповідь наступне: «Ні, мені нічого не потрібно, я залишусь тут, мене Бог врятує». Скільки б матроси та інші моряки не вмовляли, все було даремно. Так ставалося тричі, три кораблі пропливали, але жодного разу нікому не вдавалось переконати цього моряка пливти з ним. Незабаром цей чоловік помирає та опиняється в іншому світі, слухаючи Господній голос. І ставить йому питання: «Боже, чому ти мене не врятував, я ж тебе так благав?». Звучить відповідь: «Я ж відправляв тобі три кораблі рятівні, але ти кожного разу відмовляв їм!».
Ти, мусиш, Надю, дивитись завжди очима своєї душі і свого серця, а не тіла…
- Так, бабусю, зрозуміла, ось і рима підлетіла…
Наступного ранку Надя вирішила нарешті покинути свої мури та побачити те саме сонце, яке будить її щоранку. Сама, без чиєї не-будь допомоги вона проїхала кілька метрів до сходової клітки, але тут її зупинив голос Богуслава.
- Ти куди сама, та ще й так рано.
- Я , я хочу побачити сонце…
- Постривай, я з тобою, я допоможу тобі.
- Гаразд, чекаю.
- Я вже готовий, їдьмо. Ти знаєш, я вперше бачу в тебе за ці 5 років, скільки тебе знаю, таке велике бажання самій побачити сонце.
- Ти знаєш , ці 5 років, неначе вічність, я зрозуміла, що хочу жити, я хочу щось робити, допомагати іншим, а не просто сидіти в цьому візку, і бавитись іграшками.
- Звідки в такій маленькій дівчинці стільки життєвої мудрості?
- Ой, хто б казав, подивись на себе…
- Мої батьки померли, а твої живі…
- Вибач , я не хотіла, пробач мені.
- Ні, все, добре, ти молодець, ти знаєш я дивився таку програму, де показували, людей, таких як ти, на візках, їм давали якісь ліки, і вони починали ходити…
- Ці ліки мабуть дуже дорогі, облиш цю ідею.
- О дивись, який краєвид, як добре, що тут є річка, а ще дикі лебеді, а там далеко гори, бачиш?
- Невже наша Україна така чарівна, як я раніше цього не помічала!
- А давай від сьогоднішнього дня не будем сумувати, давай будем вести активний спосіб життя, десь я таке читав, і ніяких уроків.
- Та ні, уроки потрібні, так не можна, а щодо способу життя, то «гуд ідеа»
- Добре тоді я будитиму тебе щоранку і будемо робити ранкову гімнастику, а потім гулятимемо надворі, ну а потім уроки.
- Добре, згода.
Так проходило їх життя, Богуслав вигадував різні фізичні вправи, Надя повторювала, як тільки могла, вона дуже стралася не відставати від свого фізичного наставника, та інколи навіть виходило. А ще щоденні подорожі на свіжому повітрі та щоденні уроки. Одного дня на уроці малювання Надя, виконуючи завдання вчителя, намалювала улюблений пейзаж. Так, це був той пейзаж, який вона тоді побачила з Антоном, той осмислений, життєдайний пейзаж, якого вона раніше не бачила, повний, руху активності віри та надії. Після цього, відбулася розмова у кабінеті директора.
- Я думаю, це можливо, потрібно лише додаткове фінансування. Я постараюсь подбати про це.
- Це неймовірно, у неї талант, вона своїми маленькими зболеними рученятами створює таке… Але чому раніше вона це ховала в собі. Це ж геніально.
Отже, в додаток то звичних вже складених справ, Надя тепер їздила до школи художнього мистецтва неподалік притулку. Там відшліфовувала своє вміння, картини виходили доволі непоганими, дійшло навіть до того, що організували маленьку виставку картин у цій же школі мистецтв. Радості ,Наді не було меж, невже це зі мною, невже це той корабель, дякую Господи. Так минуло ще два роки, завдяки організованим виїздам у гори, на море, після відвідин замків та палаців так мальовничої України, Надя створила ще з кілька десятків картин. Вона завжди сиділа край вікна, бачила частинку подвірʼя, та самотню ялинку навпроти, але у її уяві воно перетворювалось на казковий краєвид, небачений досі, увесь біль, сум, ніжність, відданість покора відбивали слід на її картинах та кричали на весь світ, що вони хочуть жити, бо життя таке коротке.
Це сталося , у суботу ввечері, у віці 15 років, Надя вирішила попрацювати на свіжому повітрі. Гарна зеленоока дівчина з чорною густою косою, вона зачаровувала своїм усвідомленим зрілим поглядом, який здатен був розгледіти усе на світі. І тут на горі у листі дерев, вона почула тихе «Мʼяв» . Так, це був котик маленький білий котик, неначе янгол, який боявся летіти.
- Якже, ти там потрапив, це ж неможливо. Іди до мене, милий.
Але , на жаль, він був занадто високо, а Надя занадто низько, бо сиділа у візку. Але у неї було величезне бажання допомогти цьому звіряті, і вона сама того, не розуміючи, протягувала руки, намагалася підскочити, і сама того не відаючи встала з крісла, простояла 2 хв та впала на землю. Але все ж котик був у неї в руках. За цим всім спостерігав Богуслав з вікна на другому поверсі, вже за мить він був біля Наді.
- Що ж ти накоїла, подивись руки всі подряпані, ти ціла, нічого не болить,
- Ні, все добре, окрім того, що котик наляканий. Цікаво як, він туди потрапив.
- Мабуть, матуся його туди занесла, рятуючи своє чадо від загибелі.
У Наді покотились сльози.
- Ходімо, нагодуємо його.
-Він такий милий, такий ніжний. Як назвемо його?
- Давай Ніжність, як тобі?
- Незвично і романтично, відповіла Надя. Але цікаво.
Наступного дня Богуслав як завжди прийшов на ранкову гімнастику.
-Ну, як Надіє і Ніжносте, ви готові?
- Так, відповіли обоє.
- Ну давай, як завжди, витягуй ліву ногу і праву вперед, повільно і плавно, згинай тулуб, добре, тепер дотягуйся руками до лівої ноги…
- Ай,ооооооо, не мооооожу, біііііііль!!!
-Що таке, що сталось,чекай, хвилинку, лікаря!!!
За 30 хв Надія була у лікарні.
- Я просто вражений, відповів, лікар, це неможливо. Це виявляється у неї вже давно…
- Але що лікарю, говорив здивований старенький директор.
- Чому ви раніше її не привезли, бідна дитина 5 років даремно провела у візку.
- Ви самі розумієте, гроші, кошти були потрібні на її навчання у школі мистецтв
- Так вона ще й малює, у неї не виявлено симптомів хвороби
- Хіба таке можливо? ЇЇ батьки привезли її до нас 12 років тому, і втратили надію на…
- Так вони втратили дві надії
- Бог є на світі, якби не це її падіння, ми б про це і не знали
- Але чому вона не відчувала нічого, ніякого покращення
- Вона і не намагалась, вона звикла до такого життя, вона прийняла його, змирилась і отримала винагороду.
- Ця хвороба може розвиватись, а може і відступити, але от коли ніхто не знає, це може статись і за 10 років і за 20. Чи можу я поговорити з тим хлопцем, я кий був там?
Антон увійшов до приміщення.
-Розкажи мені, що ти взагалі знаєш про це все
- Ну я вже розказував, ми як завжди зробили гімнастику, потім малювання, ур…
- Стривай, гімнастику?
- Так, кожного ранку
- Тобто восьми років
- Ну десь так
- Та ти врятував їй життя. Ти розумієш?
- Як би не ти , вона б сиділа у візку.
- Антон не міг промовити й слова, сльози лились по його обличчі, він хотів прокричати на весь , світ, аби всі почули, що Бог є!!!!!
Надя помалу вчилась ходити, так як мала дитина, малими кроками, спираючись на плече Богуслава? Вона народилась після розвалу союзу, вона народилась разом із вільною Україною і мала жити разом, з нею, мала вставати і падати, розчаровуватись і сміятись, страждати та радіти. Вона була рада , тому, що прожила це все, що не народилась у заможній багатій сімʼї, бо інакше вона ніколи не стала б такою, якою вона є зараз. Життя проходило крізь неї, але вона тепер є самим життям. І вона вдячні Вірі, своїй матері, що вона таки подарувала їй життя, яке не яке, але це було життя, найцінніше, що може бути. Воно подарувало їй Богуслава, її янгола, це маленьке кошеня, цю стареньку бабусю, весь той біль і страждання, людей, які вона бачила всюди, але старалась забувати, коли малювала картини, вона малювала щасливу Україну, її майбутнє, її рай, який коли не-будь настане, без фальші, цинізму та злості!!!
Про недавню хворобу нагадувало непомітне шкутильгання, шрами, та той пальчик, який так і не вирівнявся на руках, та той, який навчив її малювати. Це сталось якраз й той момент, коли потрібно було вилетіти з цього притулку як з родинного гніздечка та шукати себе. Однак стежина Наді давно була визначена, вона продовжила навчання у художній академії, жила на гроші із проданих картин, якій непогано розходились, Богуслав же завжди любив щось ремонтувати, от і подався у ремонтники всього на світі, бо це він умів найкраще. Після навчання, вони зустрічались, гуляли чарівними, магічними парками та згадували своє не менш магічне дитинство, свої ночі та дні, свої мрії та сни…
Ось і настав той довгоочікуваний день випуску, усі недоспані ночі, усі переживання, і нарешті ось він, омріяний диплом, який відкриває всі двері.
Як виявилось таки не двері, і зовсім не всі, а майже ніякі.
Невже тепер я опинюсь на місці батьків, невже нічого з тих пір не змінилось й уже не зміниться, невже це кінець. Як добре, що поруч як завжди був Антон. «Нічого не погано все добре, Надя, все буде добре, виходь за мене?»
-Що?
- Отже, так чи ні?
- Де ти взяв гроші на цю каблучку, ти зовсім розуму не маєш?
- Ну стипендія, яка не яка була, отже?
- Зачекай, я тут сиджу плачусь тобі в подушку, а ти мені так прямо в лоб?
- Як це прямо в лоб, ми з тобою 19 років знайомі, а ти ще думаєш?
- Постривай, ми ж не маємо роботи, житло, сімʼя …
- Головне, що ми разом та кохаємо один одного, ми ж споріднені душі, як казав Сковорода, ех ти, відміннице…
- Чуєш мені, не до жартів
-Мені також, тому я слухаю
- Ну звісно , так, але ж ні, стривай
- Ніяких ні!
- Чому ти такий впевнений, що з тобою, ти розумієш, мені страшно, як ми це все потягнемо, у інших житло хоча б є, усі мої подруги…
- Нехай вони тебе не обходять, у нас своє життя, ми повинні триматись разом, бо можемо довіряти самі собі, я бажаю тобі лише добра
- Але ж…
- Ну добре, слухай, мій знайомий, ну товариш із університету, збирається в Португалію, в нього мама там працює.
- Все досить, так тут малі зарплати, тут неможливо нічого відкласти, але я не проміняю це все мені рідне та дороге на чужину, ти розумієш!
- Ти так говориш. бо ніколи не була за кордоном
- А ти певно був, мандрівник …
- Я ні, але я чув
- Я теж можу багато чути.
- Ти даси мені сказати чи ні, ми ж не на все життя, заробимо грошенят і повернемось, побачимо інші країни, гляди нам сподобається.
- Ось цього я і боюсь, що нам сподобається. І ми не захочемо повертатись, але це неправильно, слід бути тут та будувати свою країну, не можна нарікати, бо кожен з нас маленька країна.
- Ти думаєш, ти одна щось зміниш?
-Я не одна, таких мільйони!
- І що ти зробиш, хто тебе підпустить. Тут кожен сам за себе.
- І в цьому наша біда, Богуславе, що кожен сам за себе, а не всі разом, у цьому секрет успіху!Добре, припустимо,я погоджусь, а мова, я ж не знаю.
- Будемо шукати роботу без знання мови, а там з самовчителів будем вчитись.
-Богуславе, я людина мистецтва, моє життя це картини, тим більше тут вони непогано продаються.
- Де продаються, на вулиці, за копійки, де твої виставки в картинних галереях, де твої шалені гонорари, визнай, цю красу ніхто тут не помічає і навряд чи помітить, тут не цінять твій талант, а лише твої гроші.
- Як ти можеш так казати, той що показував красу цих родючих земель, цих бистрих рік, цих співочих працьовитих людей, цих традицій, цієї милозвучної мови, та ми ж найкращі у цілому світі!!!
- Так ми найкращі, але поки ми цього не усвідомлюємо, і нічого для цього не робимо, і ще мину немало часу, аби ми до цього доросли!
- Тобто ти цей час пропонуєш провести на чужині?!
- Ні, я дивлюсь практично на речі, ати літаєш в хмарах. Вибач, це мало бути освідчення, а вийшло бозна-що…
- Ні, це все вірно, ти говориш те, що я не можу озвучити вголос. Але повір , все таки коли не-будь зміниться, і ти ще згадаєш мої слова.
- То як , кажеш мені повійне так?
- У мене, на жаль,немає вибору, там де ти , там і я…
далі буде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681953
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2016
А прийшла пора женитися...
Кого вибирати?
Гриця, Івася, а відки мені знати?
Ти бери, дитино,
Любку багатую,
А ти Василино, Ігоря бородатого.
Мамо, мамо, я не хочу,
Не моя людина!!!
Що ти таке кажеш доню?
Подивися мила, як я з батечком гарую
Зранку до ночі,
Поки ми збудували хату, болять мене очі...
А ти можеш, моя люба, вже готове мати,
І не будем із зарплати гроші відкладати!
Поїзди десь по Європі, Єгипет побачиш,
Відпочинеш на Мальдівах,
А чого це плачеш???
Мамо мамо, що із того,
Як поговорити
Немає про що зним, як же далі жити, що із тих грошей із тої хати,
Як я морально буду гарувати???
Як витримати бувкотіння про славу і «шмотки»,
Він же ноль спасіння, молитви хоча б трошки...
Похилилась матусенька на батечка рамє,
Що я скажу сі маленька, вирішуй ти сама,
Мої слова закінчились,
А твоє серденько розривається питанням: "Як же бути, ненько????"
Обізвався старий батько
Та й ну говорити:
"Я тобі скажу так, дитино,
Годі гомоніти!!!
Вибирай у своїм житті
Свою половину,
Бо будеш з нею жити не день й не годину.
Ти повинна зрозуміти, це те, чого хоче,
Твоя душа і твій розум і тоді лише зможеш
Зрозуміти і сказати -
Так, моя людина!
У неї таке серце, є така хвилина,
Коли хочеться летіти й бути собою,
Не брехати й не вдавати,
А плисти лиш двоє,
І скільки ти в своїм житті ще не пройдеш,
такого подібного до тебе ти не знайдеш!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681752
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.08.2016
щоби сміялися всі
щоби вставали з постелі і
летіли куди ? сь
я напишу щось казкове
у морі радості всі
купайте крила рожеві
вони є ваші й чужі
забудьте труднощі ваші
і не думайте наперед
ви у цім світі найкращі
без нагород, ви поет
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681751
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.08.2016
воно із крихт збирається докупи
у серпні місяці це відчуття
воно таке солодко незабутнє
і промайне одна лиш мить
а серце кличе знов додому
і час не швидко вже летить
і кличе вдаль ще не знайому
усі ці проблиски пітьми
усі ці м*які леза
невже вони невже вони...
візьмуть і щезнуть
я відчуватиму вночі той стукіт
із глибини світу
я пам*ятатиму завжди
що це було лиш наше літо...
і промайне і розгориться
палатиме один лиш раз
а потім рвучко заіскриться
і заховається в той час
коли бажатиме так доля
а доля - Бог а ми - це Він
така вже Його свята воля
і Він збиратиме загін
ось тих що не згубились
не зіпсувались не знайшли
ось тих що батьківщину не забули
ось тих що так тонули не могли
ось тих що бачили красу цього літа
тих яких нещадно так забито
тих які так вірили і так хотіли
тих які у небо не взлетіли
тих які бажали тільки свята
тих ...на жаль не так вже й їх багато...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681646
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.08.2016
шукатиму себе посеред літа
загублена душа дощем прикрита
серед снігів і заметілі
усі свіжо обгорілі
обмазані цим небуттям
знанням невіданим нам досі
шепочеш ти в моїм волоссі
про тайну цю негадану неждану
про душу згадану незнану
серед тих інших душ таких як ми
які прийдуть у ці світи а ти світи
гори не згасни не дам тобі я
....вогнегасник
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681644
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.08.2016
Стукіт якогось металу,
шурхіт внизу зліва.
Там пролетіла чайка
і на берег тихо сіла...
Шум дерев, вони щось говорять,
і щебечуть знов птахи,
далі гул і крик машини,
хтось із кимось навтьоки...
Все таке ж саме, як всюди,
їж, встаєш і знову п*єш,
Тільки різні чомусь люди...
Ви погодитесь? Авжеж...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681184
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.08.2016
Люди не винні, що погані царі,
Не винні, що народились у своїй країні,
Вони щось хотіли робити, але не могли,
І всюди повстала руїна...
Може ці страждання, біль і страх
будуть колись порятунком,
А той, хто чинив цей безлад у людських серцях,
Вип*є смертельного трунку...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681177
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.08.2016
А я сиджу тут на світанні і чекаю,
шукаю віри, шукаю муки,
ще трохи , і злітаю!!!
Диво дивнеє, скажіте, загубилось в світі,
чи любити, чи радіти,
ми, як малі діти!!!
Загубилась на порозі,
загубилась в житі, зранені кроваві нозі,
тернею повиті...
Зачекалась на дорозі,
загуляла в святі,
змайструвала все довкола,
нумо знов гуляти!!!
Заблудилась, заметіллю розірвала пута,
і сказала божевільно: "Миленьким забута!!!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680521
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2016
Життя, як вода, як помисл, як ніч, і як біль...
Яка ж у цьому всьому розрада???
Коли хтось так лупить, як вранішній грім.
Шкода, що Škoda стоїть не у мене,
що гроші не ллються, як із відра,
Але що здоров*я шалене у мене,
Ось в цім, мої любі, моя злагода!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2016
Не спинитись зникнути
забути
забриніти
канути
втонути
залишитись, або просто вмерти,
зжерти лезо промінь здерти
Загубити вічність у безсонні
залишити лиш твої долоні
заховатись від усього світу
знову бути, може все забути???
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680350
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2016
І сонце затьмарене в сні,
і запах ллється з пустелі.
Здається, що все вже на дні,
а хтось ще стука у двері...
І кожен шукає вина,
Бо спраглий і хоче напиться.
Так випити, щоб аж до дна!!!
І істина тут ця згодиться.
Бо хто ж ми у світі оцім?
Мандрівка - ось наші двері!
І стукаєм, входимо в дім,
Бо ми вже не в лютій пустелі.
Тут дихаю вільно і п*ю
Ці соки, ранковії роси,
І тут я літаю й люблю,
І марно, що ноги тут босі.
Бо тут все, як в казці, авжеж,
Усі ми їх малими читали,
Та не вірив багато хто в них,
усі десь у хмарах літали.
І кожен, кого зустріли тут ми,
був знаком чиєїсь уваги.
А ми всі сліпими були,
Не мали до інших поваги!
Тепер хтось п*є дикий мед,
А хтось зализує рани.
Хтось вже давно зійшов з естафет,
А хтось витирає екрани.
Усі, як один, один, як не всі!
Чи вірити - вам вибирати!
Але те, що Один - це є Всі,
Не мені про це вам казати!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680343
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.07.2016
А я продовжую Писати і ллються сльози по стіні, а що мені іще сказати сказати так чи може ні, забута викинута з дому у своє тепер життя і вже незвідана нікому пливу немає вороття. І ким тут бути що забути чи просто всім сказати геть де взяти сили щоб не потонути щоб врятувати свій же корабель. Як не розчаровуватись в нікому і не летіти знов додому не чути докорів сумлінь і вже здається що по всьому , але це не кінець кажу стій прошу остинь. І вже здається що пустиня ось миля знову і ще дві, а ти сидиш як герцогиня у своєму дерев*яному човні, тобі там добре, чайки, мачтии, а я ось тут на мілині, і горизонти, спуски, варта, а ти пливеш удаль в човні…. І лише один ратунок, люди, писати Вам , лити біль, розсипувати слова всюди, неначе люта заметіль…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644037
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 15.02.2016
Я емігрант, ти емігрант, ми двоє емігранти,
давай проп*ємо свій талант, бо так хотіли окупанти.
і корчусь з болю й туги я не на своїй землі,
немає в мене тут ні друга, на крихти волі на ріллі...
я лиш пишу і знов курличу. я знов мовчу, уже й не дишу,
але початого не лишу. Чому, бо може так воно було, мене несло та й повезло чи понесло, усе одно, не всім на зло, лиш на добро я буду жить. І може я колись вернусь на Україну, тут добре, так , але я гину, від кулі чужого слова, чекай, стій, я не готова, я ще трохи посиджу, і полечу, і наздожену, мовчу, кричу, я Не тону. Тебе візьму, і пригорну...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636963
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.01.2016
Невизначеність…
я вимріяла образ принца ось так живу, у тишині, мала дитина , вічна плутатина,
ким бути як і бути з ким
але хотілось би кохати , вдихати щастя солодкий дим
ну але як як мені знати, що щастя поруч
це не дим
у роздумах я загубилась
згубила душу я свою
а може я ніколи не любила, а може я не знаю, що люблю
як добре, коли ти поруч
в моєму серці
у думках
я чую твій пророчий голос
який я слухала в піснях
й мені так добре
я оживаю
тріпоче знов у мене щось
бо це вже я
і я це знаю
бо це з малого почалось
і досить уже страждань
бо я втомилась я не плачу
дурні стереотипи
емоцій ураган
і знов посунулися титри
давай ступи лиш крок
іди бреди
Твоє життя!!!
і вічних стогоном лилось
це моє щастя
бо це яяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяя!!!!!!!!!!!!!!
ось так кричатиму усім
кричати але дуже дуже тихо
нехай лиш щастя йде у кожен дім
усім хай буде добре
і знову тихо......
пташки співають, дихаєм вогнем
згораємо до тла у дивнім небі
ти розумієш все
ти не жаргон
ти що потребую в тобі
ти слухаєш мене без зупину, хоч міг би виключити мікрофон
скажи, не вже я мала дитина!!!
чи це старий вже саксофон
ти коли треба пожартуєш, ти відкриваєш мене, лиш я боюсь, душа щемить, але сталь гартує
я хочу щось зробити прекрасне, щоб було добре усім Вам, але від безсилля порив гасне, і не дає зійтись усім зіркам
пишу пишу бо слова ллються
я довго не сідала за письмо
мої слова один з одним б*ються
сподіваюсь Вам не все одно
і не хочу я пророком Вам здаватись, але відчувала я
що мусить наш народ ще трохи постраждати
і мусить прийти до нас війна
так у нас усе погано але давайте шукаємо шляхи
ми воїн, хоч і поранений,ще рано, у нас життя і духу - на віки!!!!
й нехай не ллються сльози й я не плачу, бо виплакала море вже тих сліз, я декого уже ніколи не побачу
але кажу я твердо :"Враже,ой не лізь!!!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562747
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 26.02.2015
Тримаю фото і вдивляюсь,бо хочу щось побачить там. "Вдивляйсь у душу!". Я так каюсь.Нема прощення цим гріхам. Ти не такий,як хочу я,як вимріяла я собі. Але ти добрий - а це все, що так потрібно в боротьбі. Але ті сумніви з'їдають.Мої думки десь там витають.Не палає серденько моє. А ти гориш,без мене танеш. А я мовчу: "Невже не глянеш ?".І тихо скажеш:"Не моє".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443808
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.08.2013
Чому ми пишемо ці вірші,
Чому болить душа моя,
А може далі буде гірше,
А може це уже не я???
Ти добрий,щирий,але що ж....
Нема у мене почуттів,
але без тебе я ніхто,
невже так сам Бог велів?????
Пробач,прости .Згоріла зірка в небі.
Не можу я ось так плисти,
бо нема потреби в тобі.
Коли не бачу я тебе,
мене вогонь сумніву пече.
Коли ж з'являєшся знов ти -
чомусь згоріли всі мости....
Дратує все і б'є холод.
Ти нерозгаданий алмаз.
Відкрити серце я боюсь.
Невже ти станеш лютий ворог -
за тебе Господу молюсь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443746
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2013
Чому ми пишемо ці вірші,
Чому болить душа моя,
А може далі буде гірше,
А може це уже не я???
Ти добрий,щирий,але що ж....
Нема у мене почуттів,
але без тебе я ніхто,
невже так сам Бог велів?????
Пробач,прости .Згоріла зірка в небі.
Не можу я ось так плисти,
бо нема потреби в тобі.
Коли не бачу я тебе,
мене вогонь сумніву пече.
Коли ж з'являєшся знов ти -
чомусь згоріли всі мости....
Дратує все і б'є холод.
Ти нерозгаданий алмаз.
Відкрити серце я боюсь.
Невже ти станеш лютий ворог -
за тебе Господу молюсь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443745
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2013
Він чекає,вона кохає,і сплелися всі думки,
подих вітру,кінець світу,і летимо навтьоки.
Він думки свої снує лиш про неї,
в неї є своя любов,а у тої свій покров...
Одне за іншим без кінця, де життя, де гра оця???
Сумно, вихор здавлює тепло,
двері зачинені, але зосталося "вікно"....
Та не дістанеш висоти, не маєш крил,тобі - повзти...
Та вона нехай не жде, вона полонена,
вона бреде в гущавині, сама, одна. Ти скажеш:"Ні!".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442674
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2013
Дивний подих долонь і згорів той вогонь.Все згоріло,згоріло до тла... Ти чекав,але щось уже пролилось і довкола лише та імла...Вічність дивиться в очі,але не знаєш ти,де пророчі слова,а де згоріли мости...Дивишся,йдеш,віриш,чекаєш,але уже ти не кохаєш....Сонце,вечір,місяць,зірки. "Так,так,це Вони",-шепотіли віки....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442492
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.08.2013
Пожовклий лист упав на землю,
замовкли дихаючі вікна.
Усе тепер,на жаль,даремно
й душа моя тепер затихла.
Ти вірив в спокій,вірив в сон.
Але згоріла іскра в небі,
ти прийшов,як Аполон,
але не було потреби в тобі...
Сумна історія скінчилась, не почавшись.
І двоє знов зустрілись, розпрощавшись.
І зникло марево,пройшло
і покотилося у пропасть.
Тепер ти вільна,але щось
така свобода,наче напасть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442380
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.08.2013
́́́Доле, де ти, доле, де ти?
Хочу знати відповідь,
на якій живеш планеті,
я прошу - лиш озовись???
Хочу я відчути подих ранньої тої весни,
знаю, ти десь поруч ходиш,
я прошу лиш озовись???
Я вигляну в віконце,
бачу - знову сходить сонце
і на хмаринці в дивній млі
з'являєшся ти мені...
Я зустріну випадково,
ти промовиш тільки слово
й зрозумієм водночас,
що це наш, це наш лиш час!!!
Але серце стрепенеться,
защемить і знову б'ється.
Так і ми з тобою вдвох,
а над нами тільки Бог.
Але треба ще чекати,
Ну а звідки мені знати,
скільки часу ще пройде?
ну а ти надійсь на те.
Знай, дорога з нелегких,
їх багато, він - один.
Подаруй мені надію -
я ж теплом тебе зігрію,
розкажу я свій секрет,
будемо ми тет-а-тет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431276
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.06.2013