| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
[i]*Dico vobis: antequam Abraham
fieret, ego sum.[/i]
Я завжди загубився між собою
І власним присмерком
Моєї туги кров’ю
Скипає спомин – чистий, давній, тьмяний,
Чоло відблискує – тернина, вкрита воском
І з глини ліпиться лице рум’яне.
Ще не моє. Мені зоря самотня
В післячутті Різдва зітліло світить,
Кометно котиться страшним
зимовим світом,
над мертвою травою під ногами.
Моя зоря мене єдина онімбила
У вічну ніч.
Клубочусь, як лихе Адама сім’я.
Ще раз.
Цьогораз голосніше клич
І очі спалахнуть двома зірками
В колекції небес.
Мій блюз не скрес.
Блактиніє, бубнявіє, повніє,
Кружалом повні скотиться в надії
Туманні площі. Там ліхтар зоріє,
Бринить моєю надвертепною зорею
І я піду за ним – у Вифлеєм.
Там спить мій сон.
І я, поруч з вівцею, заляжу в сон ягням.
Напевне, до весни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491842
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2014
Я боюсь обривати із себе пелюстки,
тому я ніколи не стану ромашкою,
а максимум - посеред пустки пусткою.
Пустоцвіту цвітом. Достобіса важко
тримати баланс на сталевому лезі,
коли ти вода і свій грунт іржавієш,
віддаєш кисню сталь, а розум бентезі,
доки в дерево нервами не стужавієш.
У тебе в кожнім році є своя пора,
як в кожній бухті є коханка в шкіпера
ти в час течеш, справічний, як вода,
повз береги сухі людей незвіданих.
В міста, як мак, порожні, непрочитані,
в сувоях стелажів, сповитих кроками
підносишся на крилах херувимових
перед богами тисячовисокими,
котрим, як людям, зможеш помолитися,
як втіленню всього що тобі треба -
і, якщо довго на весну дивитися,
весна колись погляне і на тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485718
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2014
Я завжди був хлопчиною зі свічкою
охоплений скляним півколом Всесвіту
поза яким лише трельяж і кріселко
у неоннім контурі, як в білій прірві несмаку.
Я дивлюся на прегримучі змії
волось під гребенем, на язики багаття
котре мене єдине зігріває
на шовків і парчі потліле шмаття.
Щоранку я засвічую ліхтарика
і підриваюся притиснувшись до купола
і дивлюсь як вона перевдягається
і кожне слово панни тихо слухаю.
Вона іде на сцену а я слідую
з софітів бачу її рухи сценою
і як оглушена юрби захвату криками
вона стискає руку режисерову.
коли стається те що мало статися
все в темряві хоч стежу я за ними
за нею до котрої не дістатися
лишаються інфінітивні рими
як дошкільні
світити знати жити
любити бити бити бити бити
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2014