Остап Українець-Лісовский

Сторінки (1/3):  « 1»

З’ява перша – Різдво

[i]*Dico  vobis:  antequam  Abraham  
fieret,  ego  sum.[/i]
Я  завжди  загубився  між  собою
І  власним  присмерком
Моєї  туги  кров’ю  
Скипає  спомин  –  чистий,  давній,  тьмяний,
Чоло  відблискує  –  тернина,  вкрита  воском
І  з  глини  ліпиться  лице  рум’яне.
Ще  не  моє.  Мені  зоря  самотня
В  післячутті  Різдва  зітліло  світить,
Кометно  котиться  страшним  
зимовим  світом,  
над  мертвою  травою  під  ногами.
Моя  зоря  мене  єдина  онімбила
У  вічну  ніч.
Клубочусь,  як  лихе  Адама  сім’я.
Ще  раз.  
Цьогораз  голосніше  клич
І  очі  спалахнуть  двома  зірками
В  колекції  небес.  
Мій  блюз  не  скрес.  
Блактиніє,  бубнявіє,  повніє,
Кружалом  повні  скотиться  в  надії
Туманні  площі.  Там  ліхтар  зоріє,  
Бринить  моєю  надвертепною  зорею
І  я  піду  за  ним  –  у  Вифлеєм.
Там  спить  мій  сон.
І  я,  поруч  з  вівцею,  заляжу  в  сон  ягням.
Напевне,  до  весни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491842
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2014


Молитва першої насінини

Я  боюсь  обривати  із  себе  пелюстки,
тому  я  ніколи  не  стану  ромашкою,
а  максимум  -  посеред  пустки  пусткою.
Пустоцвіту  цвітом.  Достобіса  важко
тримати  баланс  на  сталевому  лезі,
коли  ти  вода  і  свій  грунт  іржавієш,
віддаєш  кисню  сталь,  а  розум  бентезі,
доки  в  дерево  нервами  не  стужавієш.
У  тебе  в  кожнім  році  є  своя  пора,
як  в  кожній  бухті  є  коханка  в  шкіпера
ти  в  час  течеш,  справічний,  як  вода,
повз  береги  сухі  людей  незвіданих.
В  міста,  як  мак,  порожні,  непрочитані,
в  сувоях  стелажів,  сповитих  кроками
підносишся  на  крилах  херувимових
перед  богами  тисячовисокими,
котрим,  як  людям,  зможеш  помолитися,
як  втіленню  всього  що  тобі  треба  -  
і,  якщо  довго  на  весну  дивитися,
весна  колись  погляне  і  на  тебе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485718
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2014


Історія мешканця електричної лампочки

Я  завжди  був  хлопчиною  зі  свічкою
охоплений  скляним  півколом  Всесвіту
поза  яким  лише  трельяж  і  кріселко
у  неоннім  контурі,  як  в  білій  прірві  несмаку.
Я  дивлюся  на  прегримучі  змії
волось  під  гребенем,  на  язики  багаття
котре  мене  єдине  зігріває
на  шовків  і  парчі  потліле  шмаття.
Щоранку  я  засвічую  ліхтарика
і  підриваюся  притиснувшись  до  купола
і  дивлюсь  як  вона  перевдягається
і  кожне  слово  панни  тихо  слухаю.
Вона  іде  на  сцену  а  я  слідую
з  софітів  бачу  її  рухи  сценою
і  як  оглушена  юрби  захвату  криками
вона  стискає  руку  режисерову.
коли  стається  те  що  мало  статися  
все  в  темряві  хоч  стежу  я  за  ними
за  нею  до  котрої  не  дістатися
лишаються  інфінітивні  рими
як  дошкільні
світити  знати  жити
любити  бити  бити  бити  бити

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2014