| Сторінки (4/326): | « | 1 2 3 4 | » |
ВЕСНА
По дорогах, мов стрічки,
Розляглися потічки.
І куди тим водам путь?
Звідки ріки ті течуть?
Зацікавились малята,
Де початок їм шукати?
Вчора ще були сніги,
Нині ж ріки навкруги.
Вчора з неба заметіль,
Нині води звідусіль.
Чим сильніше сонця жар,
Тим все тонший снігу шар.
Та у кого ж запитати?
Як секрет цей розгадати?
До садочку всі пішли
Та горіх старий знайшли:
“Давній ти, неначе світ,
Вже ростеш тут сотню літ.
Розкажи, цікаво нам,
Де початок потічкам?”
Відповів старий горіх:
“Та вода тече зі стріх,
Це відлиги, діти, час,
Бо Весна прийшла до нас!”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025516
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2024
Зайнялося небо вечорове,
Мов би пан-Біг ватру розпалив.
Осінь, перейшовши за Покрову,
Ріллі простеляє для снігів.
В піднебессі гучно кряче ворон,
Пізніх підганяючи птахів,
Бо зима прийде вже зовсім скоро,
Ну, а де-хто ще не відлетів.
Лист кленовий, зірваний вітрищем,
Вітрячком прилине до трави.
Що не день, а до зими все ближче,
Не спинити час, як не лови,
Бо в природі все по дивоколу:
Дні у ночі, з весен та до зим…
Загорілось небо, й аж додолу,
Все залило світлом золотим.
І пусте, що за прогнозом злива,
Хай проллються стріли вод рясних…
Я милуюсь небом! Я – щаслива,
Бо живу і мрію серед них,
І радію всім земним щедротам,
Ставши очевидцем Божих див,
Я вбираю в себе позолоту
Цих небес, що Гòсподь засвітив.
Н. Хаммоуда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024555
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2024
НАШЕПОЧИ..
(Дружинам військовослужбовців присвячено)
* * *
Нашепочи мені багато ніжних слів,
Аби налити аж по вінця ними душу .
Най, мов на сонці, гріюсь я у їх теплі.
Допоки спатимеш, я сон твій не порушу,
Не доторкнусь тебе, хіба що надивлюсь,
Наповню пòзір свій найвищою красою.
Бо є лиш ніч. Одна для нас єдина ніч,
А завтра знову ми розійдемось з тобою.
Для мене південь, а для тебе знову схід.
Для мене туга, а для тебе небезпека.
Не встигне постіль ще забути щастя слід,
Як ми обоє звідси вже будем далеко.
Нашепочи… Скажи мені слова такі,
Яким затримати під силу ці хвилини.
Короткі миті щастя все ж такі крихкі,
Коли з Героєм зустрічається дружина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023110
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2024
ВЕРЕСЕНЬ
Так гарно, по осінньому багряно,
Блакитно й золотисто, ніби рай,
Немає ні дощів, ані туманів,
Розфарбувався стоколірно гай.
По небу чорні хмари не гуляють,
Ні нитки грому, чисте як сльоза,
Такого року не згадає пам'ять,
Щоб не омила вересень гроза.
Я загорнуся у твої обійми,
І слухататимем осінь, як колись,
В тім вересні, де ми тоді зустрілись,
Згадай і ти: так само падолист
Вкривав півсонну землю кольорами,
Додолу позолоту лив рясну,
Ми молоді кохались до нестями,
І осінь нам здавалась за весну.
©Н.Хаммоуда
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023097
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=-hfVTlxlKks/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018436
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2024
Колись давно із далини Карпатських сіл
Понеслась чутка, що в одній старій хижині
Живе мольфар, який про біди знає всі,
І дати раду зможе будь-якій людині.
І потяглися до мольфара крізь ліси
Багаті, бідні, дуже хворі і здорові.
Просили різного: грошèй, добра, краси,
Кохання вічного й безмежної любові…
Серед людей була така собі стара,
В лахмітті чорному й з голодними очима.
Вона стояла збоку тихо, як мара,
Худа і довга, ще й з косою за плечима.
У довгій черзі шепотілись про біду
Багатий з бідним та здоровий із болящим,
Одна вона мовчала й думала: “Дідун,
Своєї смерті не побачив. Мо’, на краще…
Піду на хитрість: у його останній день,
Дам діду шанс, би походити ще по світі,
Якщо впізнає він мене серед людей,
Тоді залишу цілий рік його пожити”.
Але мольфар давно вже долю власну знав,
Вже кілька днів готовий був зустріти “гостю”.
Уже він й килим на підлозі їй прослав,
А у світлиці застелив начисто постіль.
Вона тихесенько ступила на поріг,
Зробила крок, не доторкаючись підлоги,
Спинився погляд на стіні, де оберіг,
На лаву сіла, дуже втомлена з дороги.
А дід швиденько заварив з шипшини чай,
І хліба маслом намастив, немов дитині:
“Ти поїси та відпочинь, не поспішай,
Мені про все розкажеш завтра. Буде днина…”
Тим часом дід зігрів цілющої води,
Умила ноги. Він провів її до ложа.
“Ти почекай до ранку, мила. Підожди.
Ось відпочинеш й на людину станеш схожа…”
Вона з очей своїх важкий картур зняла,
Додолу плащ упав брудний і мішкуватий.
Розплела косу, на перини прилягла
Й заснула міцно, мов по купелі дитятко.
А ранок знову землю сонцем обпалив,
Дід каву гріє, скоро вже проснеться гостя.
З-під ковдри теплої іде вона за стіл,
По білих плечах розсипається волосся.
Обличчя сяяло рум’янцем. Молода,
Високі груди, білозуба, чорноброва.
Вдихнула кави аромат і розцвіла,
Яких чудес лиш не буває від любові.
Старий мольфар далеко бачити умів,
Умів й людей любити, як себе самого,
Він не одну самотню душу обігрів,
І не одній бездомній мив нужденні ноги.
Дід знав життя, і знав що житиме до ста,
Якоїсь ночі бачив сон чіткий пророчий,
Я ще він знав, що часто Бог приходить так,
В обличчі бідного — впізнає хто захоче.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007501
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2024
Він їхав далеко, (так вирішив син).
Навік покидав рідні стіни хатини.
У серці глибоко ховаючи Крим -
Єдине, чим жив до сивин від хлопчини.
Торкала лозу винограду рука,
Вдивлялися в море заплакані очі,
Мулла до намазу людей закликав,
А серце ридало останньої ночі,
Бо завтра уже мінаретів шпилі
Загубляться в лентах шляхів босоногих.
Йому не потрібно чужої землі,
Де жив, звідти й мріяв вернутись до Бога.
П'янив ароматом розквітлий мигдаль,
А повня така... наче вийшла востаннє,
У серці пекла невимовна печаль,
Важкі його думи стікали сльозами.
Лягали додолу суцвіть килими,
Весна на тепло й на дощі була щира...
Прощався з Чаїром* своїм Киримли*,
У пазусі гріючи пагін інжиру
_____________
Чаїр* - сад плодових дерев, що росте між лісовими деревами чи окремо.
Киримли* - кримчанин, чоловік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001356
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2023
З Візантії до Скіфів,
Від Трипілля до тюрків,
Крізь літа і століття
Простяглися нитки.
З Чорномор'я у гори,
Від дідів до онуків,
Візерунками долі
Пролягли орьнекù*.
У сорочечці першій,
Шитий сріблом чи злàтом,
На шовках і бавовні
Свій відбиток кладе.
Килимок для молитви
Чи одежу до свята,
Неодмінно прикрасить
Він - татар ішлеме*!
Від жебрачки до пані,
Від зибùн* до жупанів,
Всюди можна уздріти,
Тих орнаментів слід.
Лиш вони порівняють
Із ясиром* султана,
Коли тіло навічно
Проведуть в кращий світ.
________________
Орьнек* - кримськотатарський традиційний орнамент.
Татар ішлеме - двостороння традиційна кримськотатарська вишивка, що налічує понад 60 візерунків.
Зибина* - верхня кримськотатарська одежа.
Ясир* - бранець хана.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001355
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2023
Жовтень надворі. Збирається дощ.
Небо нахмурене, простір в тумані.
Згадую ранки, які були “ДО”,
Зараз нам ворог розкреслює грані.
З радіо линуть новини сумні,
Дати, обличчя, Сергійки… Івàнки…
“Хай більш не гине ніхто на війні”,
В Господа прошу від самого ранку.
Відволіклася на мить на своє,
Тільки на хвильку забула про горе,
Знову реальність, як молотом, б’є
Віра ж єдина незламна: “Поборем!”
Я так любила колись листопад,
Він був порою із божого злàта.
В чому ж тепер відшукати відрад?
Серцю ж кортить попри сум їх шукати:
Хочеться кави й хороших новин,
Хочеться тихих ночей і світанків,
Злив, листопàдів, вітрів, хуртовин,
Хай буде все без смертей і без танків…
Н. Хаммоуда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995869
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2023
Двохсотий? Трьохсотий? Живий чи загинув?
Чекає. Не знає — вдова чи дружина?
В руці телефон, а на грудях дитя,
Сирени боїться. Біжить в укриття.
Стирає коліна в молитві про звістку,
Три дні і три ночі — секунди як вічність.
В сирому підвалі налякані всі
Боїться здуріти, гримить звідусіль.
І поглядом никає в закуток кожний,
Відшукує рідного в постатях схожих.
Кортить подивитись, чи ціле житло,
Крізь люди і речі іде напролом,
Дитина не плаче, немов розуміє,
“Вціліла хатина!” – за ледь не зомліє.
Мобільний старенький мерèжу зловив:
Прийшла СМС-ка: “Відбились! Живий!”
І ще один ранок в тривозі зустрітий.
І ще один бій НИМИ РАЗОМ відбитий.
Бо кожен Герой, що боронить країну
За янгола має кохану дружину,
Яка щиро вірить й чиї молитви
З лап смерті його виривають живим!
©Н. Хаммоуда
24.09.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2023
Не спиться. ПК вмикаю. На заставці – бабина хата.
(Вже б змінити світлину, але мальви на ній, мов живі),
Надійшло від знайомої аудіо: “Поховали сусіда – подруги брата,
А сільські шептались: “Як не личить ця хустка вдові”.
“Тато плакав затихо” , – казали,-- “Дружина ридала занадто!”
А матусі згадався синочок, як був він зовсім ще малим.
Їй тепер неважливо, чи хтось чує, чи треба комусь все це знати,
Все одно за годину забудуть, чому вони всі тут сьогодні були.
І вона говорила… зупинялась, ридала, і далі своєї про сина…
Але люди не чули. (Кожен думав про власних живих і здорових дітей).
Нарікали на похорон довгий, додому пора бо вже пізня година,
У теперішній час повертав материнський крик зі страждненних грудей.
Хоругвù, молитвù, священники, побратими мовчать у скорботі,
Легіт в листі тріпоче, змішалися крики вдови і хору прощальні пісні.
А душа до небес піднімалась, вилітаючи голубом білим із плоті,
Безголосо волала: Спиніться! Не треба тих сліз ані вам, ні, тим паче, мені.
Поховали. По грудці кинули. Вкрили квітами свіжу могилу.
Розійшлися. У кожного власне життя, гори різних щоденних турбот.
А вдова від розпуки й собі замовила б в Господа домовину,
Тільки Бог їй відмовить, бо ще молода і рано їй тих “щедрот”.
Йшла додому вже пізно, коли зовсім-зовсім стемніло довкола.
Не дорогою. Полем. Щоб менше було її горю німих глядачів.
Впала в постіль самотню й відчула, як мерзне душа її гола.
І накинула хустку, яка їй не личить, на знічені плечі душі…
©Н. Хаммоуда
22.09. 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994473
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2023
1.
За пеленою гроз прийде до нас мороз,
Аби лиш кригою у серце не постукав.
Сьогодні ти не тут, у ланцюгах спокут
Крізь сон до тебе простягаю свої руки.
Всьому вина — слова. Від хмелю голова,
Уже нічого не сприймає.
Вже скоро зморить сон,
бо за моїм вікном —
Смеркає!
Приспів:
Перед майбутнім днем,
Танцюєм під дощем
Щем! Щем!
З тобою зводить Бог
Поміж світів-епох,
Ще! Ще!
Рука в моїй руці:
Амур бере приціл:
Ціль! Ціль!
І наші мрії всі
В одній твоїй сльозі,
Цій, цій.
2.
Химери на стіні. Неначе у вогні
Горить душа моя розтерзана щоночі.
Серед нічних небес шукаю я тебе
І сподіваюся, що сни мої пророчі.
А блискавиць мечі розріжуть небосхил
Поділять навпіл чорне небо,
Надія замість крил.
Лечу з останніх сил —
До тебе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994201
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2023
Відозріли жита і давно відцвіли вже льонú,
Вже і літо минуло, уже пів життя за плечима.
Повертайтесь з війни, повертайте додому сини,
Обійміть матерів і загоюйте рани в обіймах.
Вже мереживо осінь плете. Жовтень став на порі.
Щоби землю вдягнути, яку шматували гармати.
Із далеких боїв вас давно вже чекає поріг,
І з надією вікнами світить щовечора хата.
На шипшині свічки. Загорілась калина вогнем.
Проводжають дощі в дальній вирій ключі журавлині,
Ви на смерть стоїте, ви за нас і щитом, і мечем,
Від найпершого дня, від початку війни і до нині.
Листопад запалає вогнями рясних горобин,
Роздарує деревам в садах всю свою позолоту,
Хай до рідної хати постукає втомений син,
І в обійми батьківські проллються найбільші гіркоти.
Вже мереживо осінь плете. Жовтень став на порі.
Щоби землю вдягнути, яку шматували гармати.
Із далеких боїв вас давно вже чекає поріг,
І з надією вікнами світить щовечора хата.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994041
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2023
Вже осінь, татку! Ми пішли навчатись,
Нова у мене форма і рюкзак.
І день цей стати мав великим святом,
Але цьогòріч все було не так:
Не вів мене до школи ти за руку,
(Й матуся тільки в чорне одяглась),
І не бажав успішної науки,
І не радів ти, дивлячись на нас.
Та знаю я, ти був зі мною поруч,
Із-за хмаринок світлом виглядав,
Я бачив промінь, глянувши угору,
Коли напам’ять вірш розповідав.
Тебе, татусю, ношу я у серці,
Що б не робив і де би я не був.
І ось сьогодні, в вересневий день цей,
Відчув, як ти мене благословив!
З букетами живих осінніх квітів,
Відвідати тебе прийшов мій клас,
Щоб мали змогу йти до школи діти,
Життя ти положив своє за нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992936
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2023
… А навіщо Герою ті квіти, навіщо ті сльози?
Не потрібно ридань. Не почує вже він наших слів.
Не чекав, щоб село зустрічало його при дорозі.
Він так жити хотів, перед сном обіймати синів.
Він дружину за руку б повів аж у старість глибоку,
По стежині життя, через блавати і спориші.
Їх любов би зростала і крила міцніли б щороку,
І летіли б разом, оминаючи бурі й дощі.
Та якби не війна. Але ворог зламав його мрію,
Відібравши життя молоде у найкращих роках.
Час минатиме тихо, крідь спеки і до сніговіїв,
Тільки таткові риси залишать сліди у синах.
Нині тіло Героя востаннє вони обіймають,
Без єдиного слова стоїть заніміла вдова.
Не кажіть, що герої безсмертні. ВОНИ ПОМИРАЮТЬ!!
Ну, а ворог невпинно провадить криваві жнива…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989405
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2023
Смеркається. Стишùлася сирена,
Тріпоче стяг на темному вікні,
В обіймах материнських спить дитина —
Та прийде день, наперекір війні!
Вродили вишні у саду старому,
Вже й хату рідну видно вдалині.
Боєць в-ві сні вертається додому —
Прожито рік, наперекір війні!
Лелека в небі вчить малих літати,
Закохані цілуються в човні,
П’янить дурманом серед ночі м’ята —
Кохання є, наперекір війні!
Пробивсь до бліндажа промінчик днини,
Тут кожна мить у час такий в ціні.
Дружина щойно народила сина…
Життя іде, наперекір війні!
©Н. ХАММОУДА
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988933
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2023
Десятий рік, як Україна в ранах,
Не гòять ані ліки, ані час.
І не рятують Тòри, ні Корàни,
Ні Біблій, ні Євангелій стихàми
Не вгомонить орду, що йде на нас.
Заплачено синівськими життями
Ціну високу наших перемог
У вічнім протиборстві з упирями.
І як то захиститись молитвами,
Від тих, кому зовсім незнаний Бог?
Горить Земля і Небо теж палає,
Та як би не ламав проклятий враг —
Ми дух гартуєм і мечі клепаєм,
Бо впевнені, що там, за Небокраєм
Вже сходить Сонце, що освітить Шлях!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985023
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2023
Покидала свій дім. Озирнулась назад.
Сліз горохи упали на груди:
"Чи повернусь? Куди? Де та хата, де сад?
Де життя? Де поділися люди?"
Мов на плаху ішла. Десь чекав її мир,
Тільки з пам'яті жаху не стерти...
А в душі ураган. А в душі її вир -
"Чи не краще й мені було вмерти?"
Тихий легіт пробіг по альбому листках,
Що вціліли в розбомбленій хаті.
Потяглась до світлин оніміла рука,
До усміхнених мами і тата.
Тут поховане все. Серед чорних руїн:
Щастя, радість і мрії колишні.
Лиш гойдà вітерець гнізда вільних птахів,
На розстріляних ворогом вишнях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978764
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2023
(Для дошкількного та молодшого шкільного віку)
У зовсім невеликій сільській хатинці жила-була собі одна сім’я: мама, тато і двоє діточок — Маринка та Петрусь. Жили вони досить скромно, майже бідно. Матуся часто хворіла і всі зароблені кошти витрачалися на ліки. Тато, важко працював, але заощадити хоча б трохи - не вдавалося.
− Ще зиму перезимую вдома, а як тільки зверне на весну, поїду в чужі краї, шукати кращого життя.
− Куди ж ти поїдеш, чоловіче? − зажурилася матуся.
−Ти нас залишиш? − малюки притулились до татуся. − Не їдь, татусю, не їдь!
− Мушу їхати, діточки. Може до якогось пана наймуся і вдасться трохи грошей заробити. Адже ви дорослішаєте, потреби все більшають...
− Зовсім скоро я виросту і допомагатиму тобі, − шарпав батька за рукава Петрусь.
Мати заплакала, діти за нею. Аж раптом Маринка помітила, як одна зі сльозинок скотилась по щічці і крапнула додолу. Дівчинка наклонилась, але не розгледіла краплинки, бо вона пропала у старому килимку.
Настала темна-притемна ніч. За вікном голосно завівав осінній вітрисько, наганяючи над селом купи чорних хмар. У хаті всі давно спали, але не Маринка. Вона, згадавши татусеві слова, чомусь знову засумувала.
− Маринко, Маринко-о-о, то я — Золотинка, − раптом почула дівчинка шепіт поруч із собою.
− Золотинка? Хто ти така? − здивувалась дівчинка і піднявшись з ліжечка, розгледіла на підлозі невеличку золотисту цятку, яка то засвічувалась, то згасала.
− Настав час нам познайомитись. Тепер житиму у твоїй кімнаті, тільки ти нікому про мене не розповідай. Гаразд? Коли тобі буде сумно, я розмовлятиму з тобою, веселитиму.
− Хто ти, цятко? Звідки ти тут? − не вщухала малеча.
− Прийде час і ти сама все зрозумієш. Спи!
Зовсім скоро країною оволоділа зима. Люті морози закували землю в крижані окови. Ставки та ріки взялися льодом, де верескливі дітлахи облаштували ковзанки. Хвицливі* завірюхи об’єднали по-декілька будинків між собою, навіявши височенних кучугур. Сосни і ялини, вдягнені у білі снігові шуби, стояли мов істукани на сторожі села. Грудень перейшов за половину і люди незважаючи на морози, завзято готувалися до зимових свят.
− Вже завтра селом пройдеться Миколай, а нашим дітям він цьогоріч нічого не принесе, − засумував батько.
− Я пошила Маринці курточку з вовняного пледа. Вона м’яка та тепла. Ще й барвінкового кольору, як Маринка хотіла. А Петрусеві сплела шкарпеточки з котиками.він теж про такі мріяв. Не хвилюйся, без дарунків не залишаться, − заспокоювала дружина чоловіка.
− Коли інші діти ласуватимуть ароматними мандаринками та цукерками, наші діти не матимуть нічого смачного. Я не зміг заробити їм на подарунки, бо так невчасно застудився...
Чоловік схилив голову і краплі гарячих сліз полились з очей.
Вночі, коли Святий Миколай долаючи кучугури, розносив сільським діточкам дарунки, Маринка з Петрусем також швидко полягали спати. Але, щойно дівчинка задрімала, як знову почула:
− Маринко! Маринко! Прокидайся, буду знайомити тебе зі своєю молодшою сетричкою-Золотинкою.
Тепер цятки було дві.
− Звідки ви беретесь? − поцікавилась дівчинка.
− Скоро все зрозумієш. Тільки нікому про нас не розповідай. Пам’ятаєш? А зараз засинай, бо залишишся без подарунка.
Помалу минули свята. Було багато радісних і сумних моментів. Золотинок у кімнаті дівчинки з кожним разом робилося все більше і більше, але для неї досі залишалося секетом, звідки ж вони беруться. Дивні створіння розповідали дівчинці кумедні історії, веселили її коли сумувала і заспокоювали, коли її щось хвилювало. А коли раділа — сміялись разом з нею. Вони стали вже справжніми друзями. Єдиною залишалась умова Золотинок — тримати таємницю про їх існування.
У місяці лютому з іншого боку країни пронеслася чутка: перевертень Дурноголов йде з війною на їхню державу. Ніщо не може зупинити його, тільки міцне і хоробре військо мужніх бійців. А якщо ні, то Дурноголов знищить і землю, і людей.
Затремтіла земля Українська від кроків його, запалала від вогнів його, почали падати люди від куль його.
− Замість того, щоб їхати на заробітки, я піду Землю захищати! − сказав батько і пішов збиратися в путь.
− Не їдь, заридала дружина. Я нездужаю...
− Знищимо Дурноголова! Визволимо неньку нашу! Хто як не я?! − поцілував усіх на прощання та й пішов.
− Того вечора Маринці не спалося. Дівчинка засумувала, заплакала. Нові друзі знову прийшли їй на розраду.
− Можна я хоча б Петрусеві про вас розповім, Золотинки? − попросила дівчинка. − Адже він також сумує у своїй кімнаті.
− Що скажете, сестрички? − запитала найперша.
− Якщо братик також вміє тримати таємниці, тоді розповідай.
Тепер вже вони вдвох гралися з Золотинками, які то там, то тут, виблискували у нічному мороці, утворюючи кумендні малюнки у формі дивовижних фігурок то на стінах, то на підлозі.
Довго тривав бій з військом Дурноголова. Багато часу батько не повертався додому. Про нього вже давно не було ніякої звістки. Подейкували, що він начебто загинув і тому матуся все частіше плакала. Багато Золотинок ще народилося в оселі цієї сім’ї. Матуся була дорослою, тому вона їх не помічала. А Маринка з Петрусем щоразу бачили їх, коли темрява, напущена Дурноголовом, охоплювала цілу країну. Золотинки поспішали на допомогу, адже вони друзі.
Але одного дня над країною засяяло світло перемоги! Дурноголов був убитий! Люди з радісними обличчями виходили з осель, співали пісень, вітали одні-одних, віншуючи добру долю без ворогів. А згодом на горизонті показався і татусь дітей. Він був дуже втомлений, але надзвичайно щасливий. Його усмішка осявала все довкола. Рідні побігли йому назустріч. Від радості мати голосно заридала, а з її очей посипались додолу дрібнесенькі щойно народжені Золотинки-діти.
− Тепер я знаю, звідкіля вони беруться!!!− закричала голосно Маринка.
− Ану, розкажи? − застогнав Петрусь, збагнувши про кого мова.
− Золотинки, це ядра наших сліз, які йдуть від серця!
− Молодчинка! − обізвалась старша Золотинка. − Ти все правильно зрозуміла. Ми не народжуємось від пустих сліз. Ми народжуємось тільки тоді, коли людина у сльозах щиро віддає свої почуття, неважливо, радісні вони чи сумні.
− Зрозуміло! − чухав потилицю Петрусь. − Тобто наші сльози, які йдуть від серця народжують світло? Зрозуміло! Ну що, ви вже нам стали майже рідні, тому гайда з нами святкувати повернення татуся?
− Ні, Петрусю, це ваше сімейне свято. А ми підемо далі, до інших діток, бо ще є багато таких, кому потрібна наша допомога.
________________________________
*Хвицливий/ва¹ — брикливий/ва.
© Н. Хаммоуда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969318
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2022
РІЗДВО.
Цьогòріч наш Ісус народиться в руїнах,
Під òбстріли гармат, під свист ворожих куль.
Ні світла, ні тепла, між мороку і диму,
Лиш Матері сльоза "розщедриться" над сином,
Сховаються жалі у білому сніжку'.
"Прикрасять" нам Різдво розлуки і тривоги.
Від суму на Землі заплаче в Небі Бог.
А ми зітрем сльозу й бажаєм ПЕРЕМОГИ!
Хай зміниться на сміх пораненого стогін,
Й поверненням синів закінчить ворог торг.
У день святий Різдва чудес будем чекати:
Хай стійкості бійцям пожàлує Дитя.
Моління матерів почуй, Пречиста Мати,
Бо ти, як і вони, ціну зазнали втратaм,
І в муках, як і ти, дали синам життя.
Цьогòріч наш Ісус в Дніпрі будè хрещатись!
Наперекір війні! Смертям наперекір!
Нас Янголи-сини від куль будуть ховати,
І після коляди прийдуть защедрувати:
Нам задзвенять з небес їх голоси лункі.
Цьогоріч наш Ісус НАРОДИТЬСЯ в руїнах,
Ми радості візьмем від майбуття у борг.
Ніякий ворог нас не кине на коліна,
З Різдвом тебе, моя могутня Україно!!!
Бо що нам вороги, коли за нами БОГ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2022
У видавництві "Український пріоритет" вийшла друком нова книга Н. Хаммоуди " ЗВІР".
Звір!
Одне невелике слово, а скільки у ньому жахливого сенсу! Скільки у
ньому нашої уяви. Кожен з вас, почувши це слово, вже намалював в уяві якесь
своє власне чудовисько з гострими зубами та закровавленим ротом... Чи не так?
Але звір - це не обов’язково тварина. Звірі у людській особі зазвичай
жорстокіші за тварин. Більшість, мабуть, уявила собі вовка чи ведмедя. А у
мене перед очима стоїть він, звичайний з вигляду чоловік, інколи сумний,
інколи усміхнений здоровило, який возить малих онуків на старому велосипеді,
який навчає сусідських дітей грати на домбрі, який сидить на лавці біля своєї
кремезної сучасної оселі і зі сльозами на очах слухає, як співають сусідські
дівчатка, пораючись по господарству. Він - Семен Калита, головний герой
книги "Звір"!
Про що говорить ця книга?
Вона про те, як не потрібно жити. Про те, як жити не
можна! На її сторінках втілена наука про великі людські цінності, які мали б
сповідуватися людиною і їх знецінення, заради наживи, про любов і зраду, про
щирість і захланність, про вічну боротьбу добра і зла, яка споконвіків панує у
світі.
Головний герой, а у моєму випадку антигерой, був звичайною людиною,
вихідцем з невеличкого села Західної України, бідним хлопцем, який починав
свій життєвий шлях, як і всі інші молоді юнаки, народжені у 20-тих роках
минулого століття.
Але потім щось пішло не так.
Хлопець, який пройшов війну, вернувся звіжти пораненим, героєм, груди
якого були в орданах і медалях, який дійшов до берліну, ставши на шлях
комунізму - захворів ним. Заразившись «червоною бідою», від якої робився твсе
більш жорстоким без причини почав зловживати власною силою, внаслідок
чого потерпали бідні, ні в чому не винні люди.
Читаючи книгу, можна побачити дві сторони однієї медалі — дві сторони
характеру Семена Калити. Одна — це та, яку знала його сім'я. Як скаже
впродовє твору про Семена син: БАТЬКО НАМ НЕБА ПРИХИЛЯВ! А інша —
яку знали люди, що потерпілі від його жорстокості. Люди, які навіть не завжди
вижили... А ті, хто зумів вижити, так ніколи й не наважились розповісти правди
про свого агресора, бо хто такі прості люди проти відомого можновладця? Хто б
став їх слухати? Як могла окрема "маленька" людина довести, що з нею вчинив
біду такий високий посадовець, такий поважний начальник? Хто б повірив?
Книга описує не тільки приватне життя Семена Калити. Ці сторінки
поєднують людину і епоху, владу і людей, жорстокі комуністичні закони і кару
за їх невиконання. А також безкарність за злочини для тих, хто вважає себе
царем і Богом. В книзі також добре відображений побут Подільського краю від
початку минулого століття майже до наших днів, менталітет західних українців,
їх незламність духу та непокору радянській владі.
Звісно, Калита, це тільки одна людина з цілого радянського союзу. А
скільки їх таких було? Скільки людей вони знищили, закатували власноруч та
відправили погибати по в’язницях. Знаєте, коли я чую слова, що при союзі всім
було добре, я згадую один день зі свого дитинства.
Той день нічим не відрізнявся від інших. Але страхвід почутої тоді розповіді я
відчуваю досі. Це день, коли моя мама розповіла мені про дідуся, якого вперше
побачила коли їй було вже біля 10 років. І коли я запитала, чому, вона довго
мовчала, а потім, розповіла:
-Мій тато був простим сільським конюхом. Одного разу повернувшись з роботи.
застав біля воріч сільських начальників та міліціянка. Наказали роззутися. В
чоботях знайшли кілька зерен вівса. І всі доводи того, що овес міг просто
закотитися, не допомогли. Заарештували. твоя бабуся була якраз вагінта мною.
Вона падала хм у ноги, цілувала їм чоботи, аби не забирали її Йосипа. Але де
там... Отримала тільки копанця в живіт.
А потім був суд і вирок - РОЗКРАДАЧ РАДЯНСЬКОГО МАЙНА! І 10 років
таборів. І повернення, на яке була мала надія. І осуд сільської влади, і косі
погляди деяких односельчан... І велика повага від тих, хто самі пройшли
москальські тортури.
І знаєте, я ніколи не бачила в очах моєї мами такої люті, як тоді, коли вона мені
те розповідала. А ще не забуду тризуб, намальований прутиком на польовому
гостинці і швидко-швидко затертий долонею, щоб ніхто часом не побачив... Так
зробила мама. Вона боялась, що такий ось Калита міг побачити і донести, куди
слід... А там би не розбирались чия правда. А у мами хворе серце і двоє дітей...
Про жорстокість радянської влади і її слуг можна розповідати вічно. Злочинам
немає ні кінця, ні краю. Починаючи написання книги, моєю метою було донести
до коженого, хто прочитав цю книгу, аби зберіг її для майбутніх поколінь. Щоб
не повторилося! Щоб ніколи знову! Але, поки писалася книга, історія
повернулася колом... Нова війна! Жорстока, здавалося б у 21 столітті
неможлива. Але ця війна, якщо переглянути події минулого століття, ніколи не
закінчувалась. Вона просто набула більшої люті. Згадаймо бодай такі трагедії як
Бабин Яр чи розстріл 450-ти бандуристів, як начебто випадкові смерті Стуса та
Яремчука, Чорновола та Гонгадзе...
А зараз москалька лють знову котиться Україною: Буча, Ірпінь, Гостомель,
Харків, Миколаїв... Катування, ґвалтування, смерті... Тепер, коли за долю
України йде жорстока боротьба і винні знову звірі- москалі, саме на часі
прочитати ці сторінки, повернутися в подібне минуле, закарбувати собі в серці,
або, як кажуть, на чолі зарубати, що ми не один народ, що ми не скоримося,
що не
забудемо і не простимо ні звірів.
І якби не просив злочинець прощення перед смертю, простити не можна. Не
маємо права забути ні скоєного давно, ні свіжих втрат, ні звірств! І наказати
дітям і внукам, що прощення за таке немає! Бо пробачити - одначає зрадити
самим собі. Пробачити - одначає виплекати нових Семенів, які не зупиняться ні
перед чим у жадобі наживи та руйнації.
Слава Україні та синам її Героям!!!
Щодо придбання звертайтесь у приват з повідомленням або вайбер/вацап +393317311161
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965351
рубрика: Анонс, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2022
Небо коси розпустило,
Густо снігу натрусило.
Все летить він і летить.
Зупинився б хоч на мить.
Сніг добряче притомився,
Навертівся, накрутився.
Він присів би на поріг,
А, можливо, б і приліг,
Та Зима не дозволяє,
Все сильніше підганяє.
Вже Сніжок не має сили,
Все довкола білим-біле.
Скільки ще потрібно йти?
Вже і місяць засвітив,
Зорі в небі запалали,
А Зимі все мало… мало…
Ну ж-бо Зимонько, супинись,
І довкола роздивись:
Те, що було кольорове,
До розваг давно готове.
Викликай малят із хати,
Хто на лижі, хто в санчата,
Хто з батьками, хто самі
Хай радіють всі Зимі.
А Сніжок нехай спочине,
Відіспиться хай до днини,
Бо розбудиш зранку ти,
Щоби знов йому іти.
Н. Хаммоуда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935202
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2021
Ти сказав: я холодна, як лід, неприступна, мов скеля...
Я мовчала. Дивилась у вічі. А що відповісти?
Я ж-бо знаю сама: моє серце - давно вже пустеля,
По якій одиноко блукає загублений вітер.
А колись в тому серці яскраво палали Стожари,
Від найменшої іскри кохання цвіли бомарéї*.
Що ти хочеш знайти, розгрібаючи наслідки згарищ?
Не віднáйдеш під попелом чорним любові моєї.
Все минуло давно, покотилося слІзьми додолу.
Вмерло те у менІ, що манило крізь бурі до тебе.
Ти кохання палив, наче палять посохлу солому.
І пішов... а воно чорним димом знімалось у небо.
Кажеш, я неприступна? Це так! І залишусь такою!
Хай вже краще мороз, ніж твоє життєгубне проміння.
Називаю свободою нашу розлуку з тобою.
Часто саме у втраті можливо здобути спасіння!
Н. Хаммоуда.
Бомареї*- квіти пустелі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933835
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2021
Всім синам України присвячено.
Слова Наталя Хаммоуда
Музика Михайло Герц.
Виконує Марія Іваниця
Я для тебе прихилила б небеса, Я для тебе позривала б зорі з неба, Де у трави зранку падає роса, Я волошкою розквітнула б для тебе.
Приспів:
Де ти зараз? Тільки б голос твій почуть,
Тільки б знати, що живий, і більш не треба.
Я сніжинкою із неба прилечу,
Щоби тільки доторкнутися до тебе...
Я торкаюся легенько милих скронь, І щодня цілую я твою світлину, Ти пробач мені тривоги довгий сон, Ти пробач мені розлуку, милий сину.
Приспів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933075
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2021
Я пам'ятаю, як вона пішла.
Ще дотепер та мить перед очима.
Ні зайвих слів, ні сліз, ні нотки зла.
Вона пішла, не гримнувши дверима.
Не обернулась. Не спинила крок.
У невідоме йшла без нарікання.
І я мовчав. Лиш дим від цигарок,
За нею в двері "вийшов" на прощання.
Мені б зірватись, вибігти услід,
Мені б їй впасти в ноги чи в обійми.
Її обличчя витерти від сліз,
Торкнутись вуст, які були моїми.
Мені б спитати: ти ідеш куди?
Мені б у слід кричати: зупинися!!!
Та я дивився на її сліди,
Які зникали ув опалім листі.
©Н.Хаммоуда
06.12.2021.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933036
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2021
...А осінь так благала зиму зачекати,
Ні покривати барв її холодним сріблом.
Не одягати землю у весільні шати,
Бо ще вона не докохала, не доквітла.
Недоцілована в саду стоїть калина,
І недопещені дуби її торканням,
І райські яблучка, і грона горобини,
І хризантем пелюстя в трепетнім чеканні.
Ще кілька днів у праві володіти світом,
І дарувати людям різнобарвні днини,
Бо вже грудневий із-за пліч голосить вітер,
Падуть додолу тихо ягоди шипшини,
Покірно клоняться і скрапують у трави,
Прийнявши долю, мов коханці в день розлуки.
В пустій надії, що повернуться заграви,
Дерева в-вись, немов до Бога, тягнуть “руки”.
Просила осінь. Та благання всі даремні.
Зима на зміну йде. Через віки щороку.
Як не проси спинити плин життя буремне,
Лягають з осеней у зими наші кроки.
©Н.Хаммоуда.
23.11.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931824
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2021
1.
Холодні промені падуть у зимні роси,
У листі губляться, неначе у перині.
Не треба сліз, що так прийшла нежданно осінь,
Бо то не осінь, то життя таке невпинне.
Приспів.
Наче листя у вальсі, кружляють у згадках дві долі.
І обличчя, і тіні, і погляди, і голоси.
Повернути б на мить у минуле й напитись доволі,
Тих емоцій колишніх, кохання твого і краси.
Наче сон, день за днем, пролітають і губляться в часі.
Все відходить помалу, стираючи з пам’яті слід.
Час минає, минає… Несеться, мов коні гриваті,
Тільки іскри летять з-під гарячих нестримних копит.
2.
Стою, закривши очі, слухаю тумани,
Ловлю зіницями ще літепле проміння.
До тебе тягнуся, крізь відстані руками,
Крізь листопади і крізь перший синій іній.
3.
Кричу тобі, та ти мене чомусь не чуєш:
Впадуть сльозами в перший сніг останні рими.
Мене зима у білі скроні вже цілує,
Та уві сні завжди біжу в твої обійми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930702
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2021
Не сповідайся, бо й сама я грішна,
Не хочу знати про твоє життя.
Нехай в минуле відійде колишнє,
Почати хочу з чистого листа.
В житті і я немало нагрішила,
Хай кине камінь той, хто без гріхів.
Збудуєм човен, надмемò вітрила,
І попливем по морю почуттів,
У кращий світ, зірвавши з серця пута,
Звільнивши душу від сумління ґрат.
Гріхи тобі нехай Господь відпустить,
Я ж буду тільки віддано кохать.
Н. Хаммоуда
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905311
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2021
Сьогодні він вперше домашнє не вчив завдáння,
Було не до того. Вони хоронили тата.
Бабуся і мама ридали ридма до рання,
А він не ридав, хоч для нього не менша втрата.
Зібрався до школи. Не йти б, але тиснуть стіни.
Зітхають домашні. Мовчить на світлині батько.
Обабіч дороги буяла-цвіла калина,
І співом гучним заливалась весела пташка…
До класу зайшов. Привітатись не було сили.
Дівчатка схилили очі, а хлопці… Що їм...
Та він й не чекав, щоб його тут усі жаліли,
Адже це не він, то татусь його є Героєм.
Дзвінок пролунав. По журналу пробігли очі.
Учителька юна назвала ім"я хлопчини,
Обвівши указкою мапу на чорній дошці:
"Скажи-но мені, чи знаєш ти де Україна?"
Хлопчині одразу згадались слова батьківські,
Слова, що із пам"яті вже і вовік не стерти,
Слова ті були в татуся на жалóбній стрічці,
Рукою торкнувся грудей: "Україна в серці!".
©Н.Хаммоуда.
27.05.2020р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905197
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2021
Схилився батько, впав на коліна біля могили,
Заговорити хотів до сина. Забракло сили.
А поряд мати стоїть тихенько. Сльози рікою.
Зітхає сумно.
Змахнула сльози зі щік рукою і обернулась:
Хрести довкола. Їх так багато.
Вони Герої. Та як прийняти батькам ці втрати???
Як же, рідненькі, до вас звертатись
В минулім часі?
Як перестати вас виглядати
З боїв Донбасу?
Батько і мати біля могили.
стали в задумі.
В синові очі довго дивились,
Сповнені суму.
Син їм "радіє", мов би й не знає
Що в них за горе.
Здається: крок їм назустріч зробить і заговорить.
Обійме міцно, всміхнеться ніжно,
Спитає тихо:
"Тату, матусю, чом же ви сиві? З якого лиха?"
Думи батьківські тихо розвіє,
Пташиний щебет.
Зіркою сяє у надвечір'я
Син їм із неба...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2021
"Лети, лети, лебідко легкокрила! --
Лебедик ледь лемзіє*, лементùть*.--
Лисиця ловить, ласа, лобурùва,
Ледами лютень лùман люстерить.
Лисa лиха, лукавa, ловко лає
Лякає, ловить. Леть*, лебідко! Леть!"
Лебèдя ладно лабузом* ладнає*
Лебідка,(й) лестить любого, ледь-ледь.
Лишити лебедусика лисиці?
Ломиною листùть* луни* ліхтар
(В) лянному ложі лапатосніжениці --
Лебедопару люляє летарг...
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
Лемзіти* - тягтися, повзти
Лементіти* - лементувати, стогнати, нарікати...
Леть*- лети
Лабуз* - сухостій, опале листя.
Ладнати*-вкривати, огортати.
Ломина* - лози, хащі, тощо.
Листіти* - блистіти, освічувати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2021
#poezia_hammouda
* * *
Він дивився в замерзле вікно, душу грів теплим чаєм,
Щось сумне і тривожне його шепотіли вуста.
Бачив він, як на стежці вузькій її постать зникає,
Але сил не булò вслід їй кинутись. Лиш німота
Йому душу зціпила. Cидів він ось так аж до ночі,
Бамкав гучно годинник, рахуючи втрачений час.
А за рогом будинку чекає вона, бо не хоче
Його втратити, серце в розпуці і сльози в очах.
Відмотати би час, то вона б тоді точно змовчала,
Він також би образу стерпів і не крикнув: "Іди!"
Недопитим залишить він чай, вкриє пледом печалі,
А вона, не діждавшись, піде. Сніг засипле сліди…
@Н. Хаммоуда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2021
Хурделила хвицлùва* хуртовина,
Ховала хутко хиженьки-хаткù,
Холодовієм хрустала хмизùни,
Художньо хлядрувàла* хомівкù*
Хоробро хизувалася холодна,
Холùбала* хрипливо хвірточк,
Хазяйнувата хижо, хитроломно
Хитала хватко хащі-хорбаки*.
Хупàвенька ходила, хорошилась,
Хрипливо хрускотіла хурія',
Хрещенським хукомòрозом* хрустіла,
Хупавобіла* хуґотечія*.
Хоча хазяїнує* хуртовина
Хворòбокволо хриплять хорù.
Ходою хоробристою хвилинно,
Химеровесен хлюпнуть ходорù!
Н. Хаммоуда.
Хвицлива* - бриклива, розгнуздана
Хлядрувàти* - розписувати, розмальовувати.
Хомівка* - жіночий головний убір,
Холибати* - гойдати, холітати.
Хорбàк - худий, тонкий, довгов'язий, тощо.
Хупàвенька* - охайна.
Хупавобіла* - білосніжна, чисто-біла.
Хуґотечія' - потік заметілі, хвиля віхоли, тощо.
Ходори - швидкі танці, рух.
Хазіювати* - хазяйнувати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904053
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2021
Україно, убру'сом удя'гнена-у'брана,
Уповита укòсом ужùнком-ужем.
Угорнèна узліссями, умиролюблена,
Усинаєш угойдана успокоє'м.
Уколисані yрвища, умиротворені,
Урагани улèглі, уклався устій,
Улеліяний усміх, уста усолоджені -
Упопèрек-уздовж успокі-і-ій. У-спо-кi-i-iй...
Увірвалися урки! Улізли уродливі,
Узялись уклювать, убивати взялись...
Україно уквітчана, умиролюблена,
Узгуртуйся! Утримай удар! Усміхнись!
Н. Хаммоуда
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2021
Тривожно так, таємно-трепетно
Турбує тепловій траву:
То травень теплим тихолеготом,
Торкає тèлій* тетяву'.
Тремтять торішні терновервички,
Танок танцює тінь тьмянà,
Тоненько-тихо тужить терличка*,
Трубить трембіта туманàм.
Таврований такою темінню,
Трамбую творами талму'д:
Та тетеру'к тривожить "трелями"
То там, то тут... То там... То тут...
Н.Хаммоуда.
Телії* - високі рослини з довгими пагонами та ліловими квітами на чубчиках.
Терличка*-сумна тиха дівоча пісня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903170
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2021
НІЧНИЙ ГІСТЬ.
Я не бачу його обличчя, не знаю імені.
Я не знаю в яких галактиках він живе.
Та щоночі, багато рóків вже, сниться він мені,
І щоразу його освідчення душу рве.
Може він мені лестить? Чи й справді такий закоханий,
Що щоночі долає темінь, летить у сни?
І торкає душі моєї своїми нотками,
І я чую, як свіжу пісню бринять вони.
Він стоїть, мов тінь. Він мовчить. Та я чую голос той,
Розумію я всі з несказаних ним словéс,
А коли йде геть - замальовує слід свій золотом,
Його контури бачу я між нічних небес.
З-під пера, його річі птахами злетять крилатими.
Всі слова я зримую, всі їх у рядки складу.
У причинені вікна шепну: Тебе знов чекатиму!
В небесах прочитаю відповідь: Я прийду!
©Н. Хаммоуда
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880639
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2020
#любовна_лірика
#поезія_хаммоуда
ОБІЙМИ'
Обіймú мене, благаю. Обіймù
Так, щоб аж забракло подиху у грудях.
Лиш єдиний поцілунок. Tільки мить,
Ну, а потім вже іди, і будь, що буде.
Наостанок більш нічого не прошу',
Бо любові взяла я від тебе вдосталь,
Час розвіє із душі розлуки сум,
Незігрітою лишивши тільки постіль.
Відпускаю. Не судилось нам життям
Довго ніжитись в любовній ейфорії,
Обійми мене. Hе треба каяття.
Вже вернути ми нічого не зумієм.
Може нас колись зведе з тобою шлях,
Як то буде - знати Господу одному.
Поки що, стрічатись будемо у снах,
До сивин у скронях, або аж до скону.
Наталія Хаммоуда
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880638
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2020
Їх зустріч не була раптовим шалом,
До неї йшли вони багато днів:
Вона його, насправді, покохала,
А він її нестримно захотів.
У найманій кімнаті темінь-сутінь,
Дві постаті між купи простирадл:
Межу єдиним рухом перетнути б,
Ущерть забувши про тягóти зрад.
Не було сили пристрасть зупинити,
Напнувся і тремтів він, як струна,
Бо, пестячи, немов востаннє в світі,
До зір його возносила вона.
Без зайвих слів, без каяття, без бесід,
Покинули вони кімнату ту:
Вона ішла, й несла під серцем Всесвіт,
А він порожнім йшов у пустоту…
Н. Хаммоуда.
21.06.2020.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880488
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2020
#поезія_хаммоуда
#вірш_до_світлини
НА ЛЕЗІ
По гострім лезі йде вона щодня,
Щодня до крові знову ріже ноги,
Така "неоголошена війна"
В житті її. Та б'ється до знемоги,
Бо є мета, і воля в неї є,
І Віра, що дійти зуміє цілі,
Бо після ночі - ранок настає,
Хоча душа щомиті на "прицілі"
У бід, у болю, у важких проблем,
У слів колючих, у плітóк і зради,
Вони "стріляють" - а вона іде!
Іде туди, де вище всього - правда!
Н.Хаммоуда
08.06.2020р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880487
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2020
Ользі Бенді, Яні Зінкевич та всім-всім жінкам- військовослужбовицям присвячую...
* * *
Спустошено дивились очі вдаль,
Губився погляд в білосніжнім цвіті.
Вона така… така ще молода,
А скільки вже прийшлося пережити.
З п'янких суцвіть злітали пелюсткù,
І плутались в незграбному волоссі,
Вона на днях вернулася з війни,
Ох, стільки там побачити прийшлося…
Дощ веснянùй пробігся по гілках,
Жаглùвим квітам дощ такий за щастя.
Щокою потекла скупа сльоза,
Це все, на що сьогодні спромоглася.
Тут рідні стіни, мама, хміль весни,
Забути б все. Та спомини ще глибші...
Колись звикала довго до війни,
Тепер зуміти б звикнути до тиші.
Н. Хаммоуда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874748
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2020
Сильний народе, гартований морем і сонцем,
Поневірянням нескорений в вічній борні.
Сила свободи безмежна в серцях ваших, гòрці,
Сила любові до Криму — своєї Землі.
Нищили вас і гнобили ще з прадіда-діда,
Але й катівні не в силі убити любов,
Слово "Кырым" було вашим прощанням зі світом,
Зараз історія колом вернулася знов:
Хтось у в'язницях відплачує за непокірність,
Інших женуть за бунтарство із рідних осель.
Та не існує тортур, які б стратили вірність,
Вірність, яку кожен в серці своєму несе.
(С)Н. ХАММОУДА.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835896
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 18.05.2019
ЖНИВА ЖІНОЧОГО ЖИТТЯ.
Жовті жоржини жаріли жарàми
Жужлом* жеврійним жаріло життя,
Жіночка-жниця жмутами жимàла*
Жимолость*, живчикu*, жовтозіллЯ*.
Живо-живесенько жичила*-жала
Жовтого житечка жадібний жмут,
Жировика*, жовтеця*, жовтюхана*,
Жлуктами*-жменями, жиби* жбиркут*.
Жалісний жайвір, жмІлі*-жубовіти*
Жмуться в жоржинах. Жовтенева журба.
Жінка жадала життя. Жизнецвіту
Жребій жбурнула жура-жадобà.
Жолудем (в) жолоб...
Жалùла жигàвка*
Жевріє жіночка, жàлке життя.
Жертва, жалобниця, жінка-журкавка,
Жджòндана*, жертвенна жовтим житàм.
Жу'жло-жужелиця, ледь теплий жар від вугілля, в якому майже згас вогонь.
Жимàти*-стискати.
Жимолость, живчик, жовтозілля, жировий, жовтець, * -лікарські польові трави.
Жичити*-позичати.
Жлукто* - ємкість без дна.
Жиби*-наче.
Жбекрут*-злодій.
Жміль* -джміль.
Жубовіж* -жужжій.
Жигавка*-кропива
Жджòндана*- знищена, втомлена, змучена.
04.12.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816315
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.12.2018
ЛИСТ.
Вона йому писала ті слова,
Хоч поряд вже його давно немає.
Здавалось, зараз лусне голова,
Хоч на папір, раз він не прочитає.
Вона йому писала ті рядки,
Всі почуття на білий лист лягали.
Старанно, як у школі, від руки.
Внизу сердечко і ініціяли.
А дописавши -стиснула в руці,
Зім'яла і жбурнула до каміну.
Горіли у вогні її рядки,
Любов її згорала в жарі синім.
А він чекав тих слів. І сам писав,
Кохання на папір лилося вèршем...
Серця вогонь гордині обпікав,
Ta так ніхто й не надіслав їх першим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813546
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2018
Опалим листям перетліла пристрасть,
Цілунки змиті під дощем жовтневим.
Вже не така, яка була колись, я.
І ти вже не такий, мабуть, без мене.
Бо ми тепер уже по різні боки.
На різних хвилях й континентах різних.
Іще у снах роблю на зустріч кроки…
У відповідь мені шепочеш: пізно.
Дощ по шибкàх і сльози по обличчю.
А як у тебе? Сонячно чи хмарно?
До того світла ти завжди так личив.
А ми з дощем так пасували гарно.
Осінній сум і заметілі цвіту...
Тому, напевне, й парою не стали:
В мені не зміг ти засвітити світла,
А я тебе з дощами не звінчала.
©Н.Хаммоуда
2018.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808729
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2018
МАЯК.
Стою край моря. Сонце догорає,
А я очей не відірву ніяк
Від того місця в далині безкрайній,
Де височіє у пітьмі маяк.
Кремезний, але зовсім одинокий
Стоіть він там, на крайчику землі,
І блимає холодним білим оком,
Рятуючи заблуди-кораблі.
Так і в житті для нас часòм важливо,
Коли не знаєш, де він - вірний шлях,
Щоб доля сотворила справжнє диво
Пославши кожній жінці свій маяк,
Який посеред темноти засвітить,
Не дасть згубитись їй серед "морів"
В ту мить, коли душа її розбита
Стоїть на роздоріжжі почуттів.
Н.Хаммоуда.
04/10/2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753670
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2017
Примостилось сонце на причілку,
Схолоднілим променем торка
Мушкательку*, де остання бджілка
В'ється в доцвітаючих квітках.
Жовтень розпотрошив позолоту,
Розсипа лелітки баламут,
В гарбудзинні, що довкола плота,
Павуки мереживо плетуть.
І пацьорки* із роси силяють
Та рядами все... та до ладу',
Чи до шлюбу осінь, чи до раю,
Прибирають, наче молоду*,
А вона, замріявшись, ще хвильку
Постоїть, огляне все докруж,
Розцілує квіти мушкательки,
І торкнувшись променями руж*,
Вітерцем чкурне поміж садами,
І набравши зв'Язок хризантем,
Наче цùндра* вигулькне за браму,
На останок хлюпнувши дощем.
-----------------------------------
Мушкателька*-герань
Лелітки*- блискітки.
Пацьорки*- намистини.
Молода*-наречена.
Ружа*-роза, троянда.
Циндра*-кокетка.
02/10/2017
Н.Хаммоуда
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753475
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.10.2017
НАМАЛЮЮ...
Я тобі намалюю світанок яскравий-яскравий,
Той, де сонце з-за пагорба тихо торкає дахи,
Там де ллється проміння з небес позолотою в трави,
І так голосно в чубах дерев метушаться птахи.
Я тобі намалюю село, а над ним синє небо,
Ліс і стадо корів, що додому з пасовиська йдуть,
Наше місце, де вперше тебе пригорнув я до себе,
У тих вербах, що косами впали в ріки каламуть.
Я тобі намалюю, як в плесі гойдається повня*,
І сльозинку від щастя, що в тебе бринить на щоці.
Я осиплю полотна свої злàтом щедрого жовтня,
А у той падолист ми крокуєм -рука у руці.
28/09/2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752680
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2017
Лиш тільки-тільки двері зачинились,
Іще горить цілунок на щоці,
Та сльози знов я втримати не в силі,
На цілий рік ти їдеш вдалечінь.
І знов почнуть тягнутися роками
Такі холодні, спорожнілі дні,
Неначе бездна відстань поміж нами.
Я тут не вдома. Ти там в чужині.
Вже стільки літ, а звикнути не можу
До тих розлук, до відстані й доріг,
Хіба ж вартують всі на світі гроші
Тих слів, що ти б мені сказати міг?
Тих дотиків, тих снів в твоїх обіймах?
Наповнених радінням вечорів?
Ось, місяць пролетів, ти знов у "прийми",
А вдома ще і місця не зігрів.
І так летить життя: минають рòки,
А всіх грошей ніяк не заробить.
Одне хотілось знати б тільки- доки
Чужі країни працею міцнить?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720004
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.02.2017
Навіяне поетичним марафоном...
Якось я одного разу,
підхопив якусь заразу,
тіло так мене свербіло,
все пекло та ще й боліло.
до жінок пропала тяга,
ну які тут вже розваги?
Та пораду дав сусід:
перевіритись на снід.
До лікарні поспішив
всі аналізи зробив:
на вітрянку, і краснуху,
гонорею, золотуху,
коклюш, авітаміноз,
сифіліс, хламідіоз...
Аж три ночі я не спав,
результати все чекав.
А тим часом не здавався,
самостійно лікувався:
парив ноги, пив піґулки
і палити кинув люльку,
(нікотин коня вбиває,
я здоров'я менше маю),
вкрився тепло на дивані,
і спиртного ані-ані...
я не брав три дні до рота,
ось така була гризота.
Та спішу вам розказати-
негативні результати.)))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718756
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 17.02.2017
[i]Зустрілися зима з весною,
Обидві сильні-мов жінки,
Уперті, гарні і красою
затьмарять в небі всі зірки.
Та тільки ролі їхні різні:
Одна холодна-наче лід
А інша,сповнена надії,
Дарує нам тепло і цвіт.
Споконвіків зимі на зміну,
Приходить сонячна весна,
Назвали СТРІТЕННЯМ цю днину,
Зі святом всіх вітаю я.
Н. Хаммоуда.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718314
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 15.02.2017
Можливо я буваю нестримною часами,
Можливо не даю любові скільки треба,
Та знайте, що живу для вас і тільки вами.
Навіть в останній день нічого я для себе
Не попрошу в Небес. Чого мені бракує?
Все те, що нажила - залишиться у серці.
Хай тільки поміж вас любов завжди квітує,
Коли моя душа високо підійметься.
Хтось марить визнаннями, комусь багатсва дай,
Я ж лишу по собі лиш низку віршів світлих.
Коли вам стане сумно, спіткає вас біда,
Перечитайте їх, прошу вас, мої діти.
Можливо ті рядки за мене обізвуться,
На те, що у житті вам зрозуміти важко.
Без вас життя моє було б неначе пустка,
А з вами це життя -моя щоденна казка.
14/02/2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718212
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.02.2017
Хто б не був: співак, а чи актор, лікар, викладач, поет, конструктор,
Кожному талан Всевишній Бог вдарував з народженням у руки.
Він його носив поміж людей, віддавав їм радість, ум, здоров'я,
І нічого не просив взамін, тільки жити, щоб творити нòве.
Але люди, користали дар, як з криниці воду в літню днину,
І без особливих слів подяк знов просили помочі в людини.
Милувались голосом дзвінким; запускали в небеса ракети;
Лікувались; вчились; і жили віршами "одного із...." поетів.
І ось раптом той талан помер. Відійшов далеко в піднебесся,
Тут і втямив люд, що відтепèр щось велике відійшло від серця.
І згадали всі, який то був добрий лікар, чи музика справний,
Або те, що першим у житті він їм розповів про океани,
Чи колись вернув їх до життя і не взяв за те ані копійки,
(Бо не звик він брати хабара, він талан не продавав вовіки.)
І почали славу возносить: Яка мудра то була людина!
А йому ще б жити і творить! Рано так прийшла його година!
Ой, які то гарні ті пісні; чи: який то був хірург від Бога;
Але вже не має вороття. Бо за обрій йде його дорога.
Вже тепер не треба каяття ні похвал. Усе давно віджито.
Визнавати треба за життя. Після смерті тільки лиш молитись!
Н.Хаммоуда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717956
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.02.2017
Передивлялась книгу пам'яті. Скільки смертей. Море сліз і суму...
Обірвані квіти уже не дадуть плодів,
Поламані стебла ніколи не вродять жита.
Вже скільки у землю лягло молодих життів.
А їм лиш би жити.... А їм було тільки жити,
Але не судилось. Чому? Так задумав Бог?
Така була вола, чи, може, ворожий намір?
У кого просити терпіння та сліз у борг,
Відплакати всіх, хто сьогодні уже не з нами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717577
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.02.2017
Надламана гілка кропить соками трави,
Ніби відплакує свòю останню осінь.
Спілі ранети із віт до землі роками,
Діти дорослі - просивінь* у волоссі.
Листям із яблунь додолу літа останні,
Миті щасливі в вирій за журавлями,
Зустріч - прощання. Для когось це тільки грані,
Сльози пекучі в серці дощем -туманом.
Квіти весняні - то знову надія й віра,
Лепет дитячий - музикою у серці,
Гнів і прощення знають тепер вже міру,
Легше сприймати факт, що усі ми смертні.
Тріснута гілка у трави стікає соком,
Хтось вже на захід, хтось тільки ще на сході.
Може цей подих зіллється з останнім кроком,
Або, супрòти, наступне життя народить.
Тільки ніщо вже не буде, як було досі,
Доля секунди вирішить все для тебе.
Гілка засохла. Була то остання осінь...
Долі усім нам давно написало небо.
Просивінь*-сивина.
11/02/2017
Н.Хаммоуда
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717560
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.02.2017
Кохай мене, прошу тебе, кохай,
В холодних заметілях гнаних вітром,
Тоді, коли зривається над світом,
І вдаль летить незміряна печаль.
Кохай мене, прошу тебе, кохай,
В туманах, і калùновім намисті,
В сльозах дощів, барвистім падолисті,
В ріллі дорідній променем заграй.
Люби мене, прошу тебе, люби,
В цвітінні літа, в ароматі липи,
В житах рясних і в росах золотистих,
У миті щастя, у сльозі' журби.
Люби мене, прошу тебе, люби,
У журавлях, що з вирію вертають,
В підсніжниках, що розцвіли у гаї,
У кульчиках* зеленої верби.
Ох, знало б ти, а як кохаю я,
Тебе, моє ласкàве, ніжне, крàсне!
У почуттях, що часу непідвласні
Освідчувалась Сонцеві Земля.
Кульчики*-сережки.
Н.Хаммоуда
07/02/2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717220
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.02.2017
я дуже втомилась від себе, від тебе, від нас,
лукаво тобі посміхатись, в усьому годити,
втомилась даремно чекати на тебе весь час,
втомилася поруч з тобою не бути, не жити.
я просто втомилась щодня дожидатись дзвінка,
втомилася чути: пробач, я сьогодні не зможу...
втомилась не бути коханою в твòїх руках,
чекати на ласку, неначе на щедрість вельможі.
повір, я втомилась себе дарувати тобі,
втомилась у наступ іти, добиватись кохання,
втомилася від існування у цій боротьбі,
втомилась дурити себе, що сьогодні- востаннє.
то ж знай - я втомилась! і більше вже так не будè,
бо втома руйнує, ламає, вбиває, калічить.
чим далі-все більше. відходить життя молоде,
вже пасма сивин опадають на втомлені вічі.
втомилася знати, що я -забагàнка твоя,
втомилася бути забàвкою в примхах дитячих,
бо ти не доріс до кохання іще, ну а я-
втомилася просто ніколи твоєю не стати.
07/02/2017р.
Н.Хаммоуда
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716997
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.02.2017
Обійми мене, благаю. Обійми
Так, щоб аж забракло подиху у грудях.
Лиш єдиний поцілунок, тільки мить,
Ну а потім вже іди, і будь, що буде.
На останок більш нічого не прошу',
Бо любові набрала від тебе вдосталь,
Час розвіє із душі розлуки сум,
Не зігрітою лишивши тільки постіль.
Відпускаю. Не судилось нам життям
Довго ніжитись в любовній ейфорії,
Обійми мене, не треба каяття,
Все одно назад вернути не зумієм.
Може десь-колись ще перетнеться шлях,
Буде так, як то написано на долях,
Поки що, стрічатись будемо у снах,
До сивин у скронях, або аж до скону.
04/02/2014
Н.Хаммоуда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716281
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2017
(Бійцям, що полягли під Авдіївкою.)
Імена... Імена... Віск зі свіч,
Плачуть люди по всій Україні.
Ми зі смертю тепер віч-на-віч,
Горе майже у кожній родині.
Імена... Імена... Імена...
Вже ланцюг тих смертей нескінченний
Обриває суцвіття війна,
То ж плодів не чекаймо даремно.
Імена... Імена... Сльози скізь,
Україна в сльозах потопає.
Знов отримали хлопці " безвіз"
Журавлиним ключем... аж до раю.
Імена... Імена... Імена...
Н.Хаммоуда.
02/02/12017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716074
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.02.2017
Кептар* я доні вибила* сама
Пацьорки* поєднавши з лілітками*,
Цвіте на кептарі червоний мак,
І мальви між зеленими листками.
Вдягає доня з ружами* вінка,
І вишиванку-вуставки* низинки*
Барвисто грає райдуга в стончкàх*
На голові малої українки.
А як пасує донечці той стрій*
І шалєнова* зрі'шена* спідниця.
Заплутався тихенький вітровій
У косах довгих, ніжиться й листиться.
Музик троїстих чути іздаля,
Крокуємо гостинцем* хутко-дужко*
Радієм, бо в родині весіля'*
А донечка моя сьогодні дружка*.
02/02/2017р
Кептар*- жилет, безрукавка.
Вибити*-вишити бісером чи лілітками.
Лілітка-один із різновиду круглих блискіток, що вживаються для прикрас одежі.
Ружа*-роза чи троянда.
Вуставки*, вущінки*- вишиті вставки надовкола горловини.
Низинка*-стародавній вид вишиття, популярний нині.
Стончка*-стрічка розшита шовком.
Стрій*-одяг, вбрання.
Шалєнова*- хусткова тканина.
Зрі'шена*- з дрібними складочками.
Гостинець*- сільська дорога.
Хутко-дужко*-швиденько-раденько.
Весіля*-весілля.
Дружка*-подружка молодої. Їх може бути де-кілька, навіть до дванадцяти дівчат. Всі одягають національний стрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715893
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 02.02.2017
Я була сьогодні на війні,
Я солдатам лікувала рани.
Знаю, то було лише у сні,
Але все здавалось так реально.
Я пережила увесь пїх біль ,
Пропустивши стогін через себе,
Бачила, як вилетівши з тіл,
Душі відправлялися у небо.
Я була в окопах льодяних,
Мерзла і горіла з ними разом,
Плакала й молилася за них,
Рани їх бинтуючи тим часом.
А коли проснулась я -сльоза
Залишилась тепла на подушці.
Прошу, змилосердьтесь, небеса,
Зупиніть ці руки загребущі.
Хай не гинуть хлопці наяву,
Хай не ллється кров і в снах тривожних.
Щоб не чути більше про війну,
І живим щоб повернувся кожний.
02/02/2017
Н.Хаммоуда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715850
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.02.2017
ПОПЕЛЮШКО.( гумореска)
Дід сидів коло брайтрурки*,
Грів закляклі старі руки,
Як влетіла його баба,
(Як той дідько, що впав з граба)
І почала викрикати,
І таке йому казати:
Ти чо' сидиш? Чуєш, Грицьку,
там в пуделочку* є цвички*,
та возми си в руки клевчик*,
та полагодь той баревчик*,
бо в баревчику вогùрки,
але сі зробила ґєрка*,
Ціньквас* тече на пілогу,
посовгнусі- злом'ю ногу.
Як скінчиш ґєру латати-
наноси води до хати:
вілєй путню*-до коцьолка*,
най вгріваєсі потрошка*.
А ще путню влєй в цебер*,
Бо чекає дотепèр,
То пранє ще відовчера.
Незадовго вже вечері,
То внеси мені зі клуні*:
Мандибурки повну путню,
штири* ябка* і мильнùцу*,
макогін* і маґільницу*,
слоїк*, ринку* і пательню*.
І не ходи, як оферма*
підголисі і помийсі,
і по люцки приберисі.
Ади-во, коло люстерка*
Вùсит чиста камізелька*
Сиві портки*, білі мешти*,
ну не стій, вже йди нарешті.
Дід на бабу подивився,
(Бо до примх її привчився)
Засміявся він широко,
І примружив одне око,
Але баба, зроду злюка,
Знов шипить, як та зміюка:
Ти до мене не підмріґуй*,
І мене не забалікуй*,
йди, роби свою роботу,
бо, ти знаєш, жи* в суботу
поприїздє з міста діти,
то нема коли сидіти.
Траба бляти* пуцувати*,
І пацєтам* їсти дати,
Пляцків* ще понапікати,
Помастити* фаціяти*
Фіранки* нові вчіпити,
Йой, коли то всьо зробити?
Ах, піди-но ще до склепу*,
Але не як мантелепа*,
А ветртайсі мені живо,
Би тє ніч не захопùла,
І купи ми в тої пані
Найсмачніших марципанів*:
Кубаси* і баньку шпротів,
Галяретки* і андрутів*,
А! Возми ще літру гари*
І собі яких дзиґарів*.
Дід не знає, де ся діти,
І куди йому летіти:
До кирниці* чи до брами*?
До хліва, а чи до ями*?
Чи в город, а чи до склепу?
Ох, не баба а халепа!
Лиш хотів сказати слово,
А тут баба йому знову:
-Не переч мені, вар'яте*,
Ти не маєш що казати!
Ти повинен лиш мовчєти,
Лиш мовчити і робити!
Дід на бабу косо глипнув,
Війшов і дверима гримнув,
Понад фосу*, понад рів
Дід не йшов, а вже летів*.
Аби було все зроблèне,
Бо як ні -буде ганьблèним.
А напроти йде сусіда-
То ще та собі кубіта*
Писок-ружа*, і фрезура*,
І мальована фіґура...
Дід на неї задивився,
І на хвильку розгубився,
Зашпортався, впав на фосу,
І розквасив собі носа.
Йшов додому і провадив:
-Шляк би тебе, бабо, трафив!
Брайтрура*-місце в печі у вигляді пічки з дверцятами, щоб підтримувати теплою їжу.
Пудалко*-коробочка
Цвечки*-цвяхи.
Клевчик* -(клевець), молоток.
Баревчик* (баривка, , діледка)-бочка.
Вогирки*- огірки.
Ґерка*-діра.
Ціньквас*-рідина.
Кутня*-відро.
Коцьолок*-ємкість в печі для нагрівання води.
Потрошка*-помалу.
Цебер*-деревяна півбочка з ручками для прання.
Клуня*, яма*-півниця, підвал.
Штири*-чотири.
Ябко*-яблуко.
Мильниця*-велика миска.
Макогін*-деревяна кругла качалка без ручок. використовується для тертя маку, для розтачування тіста, а також для прасування одягу разом із маґільницею.
Маґільниця*- деревяний ребристий прилад для биття одягу при пранні, а також для прасування.
Слоїк*-банка.
Ринка*- невеличка картулька з ручкою.
Пательня*- сковорідка.
Оферма*-неохайний.
Люстерко*-дзеркало.
Камізелька*-жилет.
Портки*-штани.
Мешти*- капці.
Підмріґувати*-підморгувати.
Забалікувати*-заговорювати.
Бляти*-залізні плити на кухні.
Пуцувати*-чистити.
Пацє*-свиня.
Фаціят*- бокова частина горища з вікном. На глинаних хатах
Мастити*-білити.
Пляцки* ( перекладанці) - солокі пироги
Склеп*-магазин, крамниця.
Фіранки*- штори, гардини.
Мантелепа*- незграбний, неохайний, повільний.
Марципани*-делікатеси, смаколики.
Кубаса*-ковбаса.
Галяретка*-желе.
Андрути*-вафлі.
Гара*-горілка.
Дзиґари*-цигарки.
Кирниця*-криниця.
Брама*-ворота.
Вар'ят*-дурень, телепень.
Фоса*-рів
Летіти* -вживається як дуже швидко йти.
Ружа*-роза.
Фрейзура*-зачіска.
Шляк би тебе трафив*- галицька лайка.
Жи*-що.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715754
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 01.02.2017
Місто гасить вогні. Відмолили намаз мінарети*,
В темне небо вечірнє гукнувши останнє "...Акбар",
Білі чайки над морем, неначе хвостаті комети
Розганяють отари кудлатих розгнузданих хмар.
Ніч над містом пливе. Засинає, колишеться море
Тихим плесом гойдаючи білі човни на воді,
Тільки чується із далини, а здається, мов поруч-
Розриваючи тишу ридає сова в самоті.
Вдарить хвиля легка, розлетиться шумою довкола
Розстеливши блискучі шовки на загату* із глиб,
У верхів'ї хару'би* зустрілись два лèготи* кволі,
Й розлітались, метляючи ставні понурих осель.
Місто спить, і така благодать наокру'г несказанна:
Чути шелест трави, богомолів пісні голосні,
До світання лише, бо почувши "Кор-ану" читання,
Знов прокинеться місто вдягнувши намиста- вогні.
Мінарет*- верхня частина мечеті, із якої лунає заклик до молитви.
Загата*-гатка, гребля, тощо.
Харуба*- плодове дерево родини акацієвих.
Легіт*-несильний вітер.
31/01/017
Н.Хаммоуда
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715558
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.01.2017
Старий горіх на тин поліг,
Зігнувсь до брами,
Для нас він був як оберіг,
У серці з нами
З тих пір, коли у вирій ми
Знялùсь птахами,
Чекав горіх, чекали нас
і тато, й мама.
Але минали дні, рокù-
Ми не вертали.
Не дочекавшись нас батьки
Пішли за хмари.
Осіла хата, похилилась
Чорна стріха,
Спорùш повився від хатини
До горіха,
Все застеливши, наче килимом
Довкола,
Минає час, униз несе
Шаленим колом:
Зима, і осніь, і весна,
Життя- на захід,
А на горісі в'є гніздо
Самотня птаха.
Засох горіх, на тин повис,
Схиливсь до хати,
Нема куди, нема до кого
Вже вертати...
30/0/2017.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715368
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.01.2017
КАРФАГЕН.
Люблю бродити літнім Карфагеном,
Вслухатися в розвалищ голоси:
І, знаєте, стискає серце щемом,
Які величні відбулù часи.
Мов через пальці пролились пісками,
Розвіялись вітрами наших днів
Імперій зміни, війни між царями,
І наче чую, голос прогримів:
-Імперію будуйте в цьому місці,
Бо Карфаген- всій Африці чоло!
І як тут не згадати про Еліссу*?
(Таких ще досі мудрих не було),
Бо прозвучав наказ: землі їй дати,
Лиш скільки вкриє шкіра із бика.
Як там зуміє місто збудувати,
То й правити будè її рука,
Але Елісса вийшла із проблеми,
Порізала ту шкіру на паскù,
І обв'язала скільки поля ними,
Що цитадель вмістилась завширшкù
Пів-Рима, або, навіть, пів-Мілана,
І правила б, якби не хитрий Рой,
Що залицянням, хитрістю й обманом
Прирік, неначе відьму-на вогонь,
Бо дівчина душею була чиста,
І не бажала жити у грісі...
Існує досі самострати місце,
І пам'ятають про той день усі.
Тому й ідуть тутешні і туристи,
Щоб окунутись в тих історій мить...
Люблю бродити Карфаненом літнім,
Який через століття нам кричить
Про міць свою над іншими світами,
Колони стогнуть, молячись Богам,
А у Ель-Джеммі темними ночами,
Лунають дифірамби давнім дням,
Де кров свою лили за Рим і Трою,
Могутні гладіаторські бійці...
Стежинкою історії святою
Крокую між Імперій... навманці.
Карфаген-давня столиця сьогоднішнього Тунісу.
Ель-Джемм-місто в центрі Тунісу, в якому існує точна копія Римського колізею збудована, коли Карфанег був частиною Римської імперії, який належить до всесвітніх скарбів людства і знаходиться під захистом ЮНЕСКО.
У вірші згадана княгиня Елісса Карфагенська( Ді'дон), яка розумною хитрістю ( порізавши бичачу шкіру на паски і обв'язавши нею поля) зуміла взяти у царя Роя багато землі, на якій згодом збудувала цілий Карфаген, але не витримавши його брудних залицять, стратила себе на вогні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715123
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 29.01.2017
Куди не глянь-довкола тільки море,
Гойдає хвиля синій оксамит.
Залив Махдійський-чистий і прозорий,
Неначе у вінку з каміння й плит,
Що на сторожі вічного спокою
Стоять, неначе стрàжі вікові,
Щоб не забрала буря за собою,
Вітри щоб не зламали штормові,
Щоб не торкнулась хвиля серця міста:
Будинків, пальм, оливкових полів;
Човнів рибачцьких, що, немов намисто,
Насиляні на ниточку кілків*,
Гойдаючись легесенько на хвилях
Вслухаються у пісню всіх вітрів,
Тремтять від страху, щоб химерна хвиля
Не знесла їх від рідних берегів.
Бо все змінитись може за хвилину:
Накотиться, навіє, надлетить,
Шалена, велетенська біла хвиля
І загребе під себе все за мить:
Накриє берег, зніметься горою
Все, що ухопить-понесе на дно,
А потім, задоволене собою
Затихне море. Вляжеться воно,
Забувши, що завдало стільки страху,
Знов зорі захитає молоді,
Засне і місто, лиш відважні птàхи,
Шукатимуть поживу на воді.
* * *
Куди не глянь-довкола тільки море,
(Стою, милуюсь, слухаю прибій)
Дарує плесо лагідне й прозоре
Махдії, вже тепер навік моїй.
Кілок*-залізний стовпчик, до якого прив'язують човни та малі кораблі.
26/01/2017
Махдія, Туніс.
Н.Хаммоуда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714570
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.01.2017
( Нащадкам присвячено)
Коли я відійду, коли мене не стане,
Коли уже і світ забуде, що булà,
Я мрію із небес крізь решето туманів,
Вертатися до Вас промінчиком тепла.
Торкатись Ваших мрій- нехай усе здійсниться,
Стелити трав шовки на всі земні путі,
Лишати світла тінь на кожному обличчі,
Хто у хвилину ту зневірився в житті.
Леліяти в садах весняні диво-квіти,
Рясним-рясним дощем пролитися в жита,
І з усіма із Вас сміятись і радіти,
І поряд з Вами йти через усі літа.
Коли я вже піду... Коли мене не стане,
Коли уже і світ забуде, що була,
Із висоти небес, з поміж густих туманів
Вам упаду до ніг промінчиком тепла.
27 грудня 2016.
©Н. Хаммоуда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713897
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 22.01.2017
МІЙ ШЛЯХ
Я не люблю іти чужим шляхòм,
Не копіюю я чиєїсь долі.
І хай не зàвжди з медом. З полином
Долаю, часом, я життєве поле.
Буває, колю ноги на стерні,
Буває, десь надовго застряваю,
Але усе, що суджено мені
У цім житті, від краю і до краю,
Несу, і вірю в те, що мій тягар
Не є найважчим з тих, що випав іншим,
Молюсь, щоб не погас у серці жар,
І Віра у душі щоб була більша.
Н.Хаммоуда.
22/01/2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713752
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.01.2017
Пальми розлогі, сади, і морські береги,
Густо засніжені. Біло, неначе у раї.
Що це ти так розійшлася, зимò? Підожди!
Ніби навмисне, снігами усе засипаєш.
Тільки учора дощі осінь лила сумні,
Наче б хотіла одплакать тривоги останні,
Зранку сьогодні на квіти мигдальні рясні
Білі сніжинки упали прозоро-криштальні.
Біле довкола, куди тільки оком сягнеш-
Сипле, немов хто перину свою витрясає.
Зламано стереотипи і снігу без меж-
Більше не скажуть, що в Африці зим не буває.
Н.Хаммоуда.
1/01/2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713674
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.01.2017
Рідні обійми є для нас раєм:
Бо ми і від смерті у них воскресаєм,
У них забуваємо болі і втому,
У них пізнаємо допір невідоме.
Рідні обійми- то крапля у спеку,
Подумки в них летимо із далека,
Там пахне домом, і медом, і сіном,
В них так затùшно. В них так спокійно.
Рідні обійми- то мамині руки,
Батькове слово тепер вже онукам,
Рідні обійми, ох, як вас бракує.
Скоро вже зустріч. Хвилини рахую.
Дорога... Стежина... І рипнула брама.
Я в рідних обіймах. Я в тата і мами.
Н.Хаммоуда.
19/01,2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713335
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.01.2017
Коли я відійду, коли мене не стане,
Коли уже і світ забуде, що булà,
Я мрію із небес крізь решето туманів,
Вертатися до Вас промінчиком тепла.
Торкатись Ваших мрій- нехай усе здійсниться,
Стелити трав шовки на всі земні путі,
Лишати світла тінь на кожному обличчі,
Хто у хвилину ту зневірився в житті.
Леліяти в садах весняні диво-квіти,
Дощем рясним з небес пролитися в жита,
І з усіма із Вас страждати і радіти,
І поряд з Вами йти через усі літа.
Коли я вже піду... Коли мене не стане,
Коли уже і світ забуде, що була,
Із висоти небес, з поміж густих туманів
Вам упаду до ніг промінчиком тепла.
27/12/2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708786
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2016
СОЛДАТСЬКА МАТИ
В глибоких зморшках тонуть краплі поту,
Потерплі руки склала на колінах,
Одна їй залишилася турбота:
Живим із фронту дочекати сина.
Вже цілий рік з полону не вертає,
Та хто б сказав: живий, чи вже на правді?
І молиться щодня, і виглядає
І вірить, що повернеться, насправді.
А уві сні він їй так часто сниться:
То повернувся радісний зі школи,
То воду набирає із криниці,
Чи вдвох із батьком дров на зиму колять.
Вона й себе в них бачить молодою:
Де ще біда обличчя не зорала,
Спливлù роки, немов би за водою,
Вже старість підкрадається помалу.
Вогні Різдвяні миготять у вікнах,
Та зовсім не до радості старенькій.
Із дня на день чекає сина, бідна,
Вже чисто посивіла в горі, ненька.
2016, грудень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708416
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.12.2016
ПЕРЕДСВЯТКОВА КОЛИСКОВА
Нічка зорями встеляє небокрай,
Вже збирається в дорогу Миколай.
Бо його чекають діти,
До усіх потрібно вспіти,
Поспішай!
Кучугури, завірюха-не біда,
Ухопилась льодом на ставках вода,
Він замети подолає,
Ось, санчата вже ладнає.
І, гайда!
Понад гори, через ріки, через гай,
Мчить з дарами до малечі Миколай,
Кожній лагідній дитині
він залишить по торбині.
Засинай!
!5/12/2016
Н.Хаммоуда
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706677
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 15.12.2016
ТРАФУНОК*
Оженився чоловік, привів в хату жінку,
А та стала щодня їсти бідному печінку:
Те не так, і се не сяк, все їй недогода,
Як не злива, то їй спека, а все -непогода.
– І чого то твїй мамі так рано вставати?
Аби лишень не лишити невістку поспати?
І чого то твоя мати рипає дверима?
Миски миє, курей кличе... Нещасна година!
А вчора я вареників й борщу наварила,
А вона ще до полудня те усе поїла...
Лиш мені усе рахує, кожну крихту хліба,
Хоч нічого й не говорить, лиш очами кліпа,
Але я не є дурненька, все я розумію.
По "її" не хочу жити й мовчати не вмію!
Бо так мене молоду зажене в могилу,
Що робити? Ну порадь же, чоловіче милий?
Та не знав той чоловік, як зарадить лиху,
Йде до матері у хату і питає стиха:
– Ось такі то, мамо, справи. Що мені робити?
Як то мені отій дурній жінці догодити?
А стара жила на світі вже багато років,
та від життя отримавши немало уроків,
радить сину таку раду, щоб раз та навіки
Вгомонити невисні вибрики невістки.
– Скажи сину, що я вмерла. Хай буде спокійна,
Вже у неї не попрошу ні шматочка хліба,
ані дверми вже не гримну, не шкрябну ногами,
не розбуджу її зранку мисками-горшками.
Прийшов чоловік додому, та присів на лаві,
І до жінки заговорив такими словами:
– Все, скінчились твої муки! Нема більше мами,
Лягла спати і не встала...
Та й заливсь сльозами.
А невістка від радості мало не зімліла,
Та із шафи дістає нову хустку білу,
Черевики і спідницю, ті, що найновіші,
І співає, і сміється, так ся "горем" тішить.
А в саду в ту саму пору поспіли черешні,
Йде невістка зранку в сад, нарядилась пишно,
Та ще й брови підвела, ( бо що їй скорбота?),
Рве ягоди пригорщами, й кùдає до рота,
Та солодко так співає як той соловейко,
Як хто б почув, порадів би-співає ж гарненько:
– Стара вмерла, дала волю, плакати не стану,
Піду в танець, грай музико до самого рану*
Вмерла стара тай остила, а я не сумую,
Я черешню солоденьку досхочу' смакую.
Та стара не ликом шита, бо життя зазнала,
Ще звечора в тому саду вона ся сховала.
І сиділа тихесенько, й бачила невістку,
Коли тій застрягла в горлі від черешні кістка.
Вже пішла б дурна до Бога, якби в ту хвилину,
Стара її не гупнула кулаком в карчину*.
Видно, що навчив невістку той сумний випадок,
Бо вже більше не було в між них неполадок...
Трафунок*-випадок,
До рану*- до рання.
Карчина*- карк, верхня частина шиї.
05/12/2016
Н. Хаммоуда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704924
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2016
Огорнèна, обрòсла, обвита оманами-осами,
Оберемком облесних освідчень, острот-одкровень.
Одоспіли останні ожини-орнаменти осені.
Одгоріли огні. Охололи ощèпи осель.
Одбуяла, одпрагла, одквітнула, одплодоносила,
(Одголоссям орли одзивають обабіч отав,)
Отворися, одумайся! Освободись от обòжества*!
Очі, очі, одплачте останок обривних октав.
Обдивись, оживи. Од облест-обіцянок оговтайся,
(Ох, одвічні окови - окòла отрут і образ),
Одпочинь од озлоб. Одречися обійм одиночества,
Одхрестись од обиди. Осеґи* очисть одночас.
Освободитись від обòжества *-звільнитися від того, кого боготворила даремно.
Осеґи*-остяки, колючки, калки. В даному творі - вийняти із серця остяки обрàз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685137
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.08.2016
Старезний сад -свитина стоколором,
Серпневим ранком соннно позіхав.
Тягнувсь до сонця ген за видноколо,
Солодкий трунок сипавши додолу,
Між трав.
Нектарні сливи, яблука та груші,
Зтікали щедро краплями медів,
Вплітається потрохи срібло в роси
І спілих обмолочені покоси
Хлібів.
Краплини сонця-грона горобини,
Шипшини краплі заквітчали сад.
Та навіть сонцем споєні жоржини,
Не в силі повенути літні днини,
Назад.
Усе як завше: осінь після літа,
Туманом сонце зміниться ясне,
Віддàвніють спекотні дні помалу,
А жайвір втихомириться од шалу.
І до весни, все, що цвіло-буяло,
Засне...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684729
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.08.2016
Ти не питай, що в мене на душі,
Бо я, повір, сама того не знаю.
Бувають в ній і бурі, і дощі,
А часом так затùшно, як у раї.
Буває, що у ній цвітуть сади,
І засипають тугу ніжним цвітом,
Буває, стисне так, що назавжди
Хотілося б прощатися зі світом.
Любов, безпека, радість, біль провин,
Хто зна, ті почуття у ній ізвідки?
Чи знàйдеться у світі хоч один,
Хто зміг би розгадати душу жінки?
12/08/2016
©Н. Хаммоуда
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683291
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2016
Осінній ранок. По перону ходять люди.
Ще мить, і потяг віднесе її далеко,
У інше місто, де про все вона забуде,
Туди, де знову на душі ій стане легко.
Квиток в руці. Такий шалений біль у серці:
Вона прощається із містом, де кохала,
І з тим, кому через свою нестримну ревність
"У мене інший є",- розсержено сказала.
А потім мучилась, ридала до знесилля.
Він не шукав її. Навіщо, раз не милий?
Здавалось, був і сам у стані божевілля,
Про неї думав: тільки, прошу, будь щаслива!
Вона хотіла подзвонити й закричати,
Що то був недолугий жарт. Що то не правда.
Та гордість очі заслонила: буде знати,
Що я ніколи б не змогла простити зраду.
Все зруйнувала. Їдь тепер, зализуй рани,
Сама собі, дурепо, обламала крила...
Та раптом в натовпі майнув її коханий,
Вона до нього, мов на крилах, полетіла.
-Якби ти знав, як я сумую за тобою...
Від'їхав потяг. Їй нікуди вже не треба.
Раділи разом: нам вдалось змінити долю,
А Бог сміявся з їхніх слів високо в небі.
©Н.Хаммоуда
2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680991
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2016
На бабусиному полі
Усьогò росте доволі:
Помідори й огірки,
І зелені кабачки,
І петрушка, і квасоля,
Полуниця, бараболя,
Баклажани, кріп і диня,
У городі мов ґаздиня,
Морква тут, горох і хрін,
Соняхи уперлись в тин.
І капуста й бурячки,
Ох, рясні у нас грядки!
Ясно, сонечку світи,
Квітни, грядочко, рости,
Хмарко, рясно поливай,
Буде щедрим урожай.
Н.Хаммоуда.
20/07/2016р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679103
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.07.2016
Ти ліпив мене так, як гончар ліпить збанок із глини,
Не жалкуючи сили, старання, уміння й тепла.
Ти заповнював ніжністю лона мого порожнину,
Наче масло, топилась в руках твоїх сильна скала.
І хоч глина тверда була чорна, неначе з болотом,
Із прошарком каміння та шутру з глибоких ярів,
Ти усього себе до останку віддав тій роботі,
Щоб відсіяти зайве.
Ти сіяв... Ліпив.... Ти горів,
Бо ти знав- все удасться тобі, ти ж бо скульптор від Бога,
Від мети не відступиш, нехай би й потратив літа.
Я відчула тебе, й покохала сама ще до того,
Як торкнувсь моїх вуст, щоб вдихнути у мене життя.
Н. Хаммоуда.
21/06/2016.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673741
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2016
Життя...
Коли Вона була вагітна п'ятим,
Про Неї говорило все село:
"О, їм би тільки діточок "клепати"",
"Навіщо того п'ятого було?"
"Пора б і стрим собі вже дати. Годі.
На що біднòту плодити на світ?"
Сусідка, перестрівши на городі,
Також навчала, як то жити слід:
Зроби аборт. Що зможеш ти їм дати?
Ось в мене тільки донечка одна,
А кожен день такі великі трати...
А в тебе купа, і грошей катма.
Від чоловіка твòго толку мало,
Ось інші десь шукають легший хліб.
Зроби аборт, лишай дітей на маму,
Якщо не він, то ти збирайся, їдь.
Але Вона не слухала нікого,
(Таких порадниць було півсела),
Чекала на народження малого,
І попри все раділа і цвіла.
Їй те дитя мов додавало сили,
Багатство й бідність -все в житті мине.
Вона щодня молилась, і просила,
Лише здоров'я. Pешта-наживнè.
Роки минали. Діти підростали.
Усякого побачити прийшлось...
Додому, наче до гнізда злітались,
І стільки в хаті радості було...
А ось сусідська дівчинка не їде,
Десь за кордоном вже багато літ.
Допомагають матері сусіди,
Без доньки їй не милий білий світ.
Зайшла до Неї саме в час обіду,
Обличчя сіре, голос аж тремтить:
Я у притулок для самотніх їду,
До вас я попрощатися, на мить.
04/06/2016
Н.Хаммоуда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670194
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.06.2016
Знов піски розсипала Сахара,
Мов гонима божевільним вітром,
Розстелила в небі жовті хмари,
Дальше метра не впізнати світу.
Там де вчора гори височіли,
Зеленіли розлапасті пальми,
Мінарети і мечеті білі-
Все покрилось хмарами-пісками.
Вітер, наче кінь золотогривий,
Що з- запорів вирвався на волю.
Він летить відважний і бурхливий,
Віхолу здіймаючи довкола.
З-під його копит піщана чвàра.
Вікна, двері, площі та провулки,
Все покрилось гàброю* Сахари,
І нема від неї порятунку.
Люд в надії, що проллється злива,
Лиш вона розвиднить видноколо...
А пташки видзьобують щасливі
Морву, що посипалась додолу.
Га'бра- дуже мілкий червоний пісок пустелі Сахари.
©Н.Хаммоуда
02/04/2016р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656625
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.04.2016
Стежки в цей сад ще наші предки протоптали,
Вони, як ми, у нім кохалися колись.
Що шепотіли їм росою вмиті трави?
Чого бажали, задивившись в синю вись?
По цих стежках ідем сьогодні ми з тобою,
І в серці мріємо про світле майбуття,
Щоб мирне небо в нас було над головою,
Щоб у коханні прожили увсе життя.
Колись стежками цими підуть наші внуки,
Можливо й правнуки, усе покаже час.
Ітимуть мріючи, тримаючись за руки,
І в небо глянувши, мабуть згадають нас.
23/01/2016
Н.Хаммоуда
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637974
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2016
І проминуть роки. Минуться ночі й дні,
Мине багато зим, і літ і буйних весен,
І радості земні, і спомини сумні
Вдаль віднесе ріка своїм спокійним плесом.
Усе, що так пече сьогодні на душі,
Розвіється, пройде й боліти перестане,
І кривди і жалі віддАвніють усі,
Загубляться між зір нездІйснені бажання.
І буде світ новим. Дерева підростуть,
І в гнізда навесні повернуться лелеки,
Онуки віднайдуть життя земного суть,
Не буде лиш мене. Я буду десь далеко...
Н.Хаммоуда.
15/01/2015р
віддавніють-авторське новоутворення
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635974
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.01.2016
Ми блукаєм удвох по засніжених білих полях,
Я тримаю за руку тебе, мов останню надію.
Що ж поробиш: ти зараз далеко, і тільки у снах,
Повертаєш до мене. В тих снах я кохаю, і мрію.
Ми з тобою йдемо через віхоли у далечінь,
Де цілується з небом земля, наче давні коханці.
Злившись міцно в єдине танцюють під зір миготінь,
Але їм, як і нам, прийде час розлучатися вранці.
Я в обіймах твоїх потопаю, як в білих снігах,
Для кохання у нас ціла ніч, та лиш блисне світанок,
До наспупної ночі буду берегти на вустах,
Поцілунок терпкий, що залишив мені... на останок.
Н.Хаммоуда.
11/01/2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634955
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2016
ШАКАЛИ.
Не дивуйтесь, українці, не дивуйтесь, любі,
Що продають за кордоном вашу неньку "люди".
Повалійка і Лорачка скачуть як психічні,
На проплаченім москвою "Вогні новорічнім"
Королиха із кролями паплюжать Одесу ,
З шкір вилазять за доляри, щоб попасти в пресу.
Не дивує і Ротару, то ще та собака,
Вона здавна лиже руським презідєнтам ср...ки.
Хоча в нас також не краще. Доказав це ІНТЕР,
Наплював на рідну мову, і в нас ноги витер,
Чиї гроші- того правда, в ціні тільки діло,
Хіба ж вони окрім грошей щось колись любили?
Де їм знати, як то болить за рідну Країну?
Де їм знати, як ховати єдиного сина?
Вони зомбі безсердечні-замість душ-доляри,
За три рублі вони й власну матінку б продали.
Хто ще там такий із "наших"? Вже то не важливо,
Головне, що з України забрались паршиві.
Хай сидять там і до віку, щоб і не вертали,
Бо навіщо в Україні отакі шакали?
05/01/2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633570
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 05.01.2016
Ви бачили колись, як плаче сильна жінка?
Не бачили? Отож! На те вона й така.
Сміється мов ручай, так весело і дзвінко,
А що у неї там таїться у думках?
На людях завжди все “по вищому розряду”:
Одежа, макіяж, робота і сім'я,
Вона нікого з нас не просить про поради,
А як і треба-все вирішує сама.
Та тільки стихне шум, огорне хату нічка,
В дитячу зазирне-все тихо, діти сплять,
Залізо сили в ній розтопиться мов свічка,
І хочеться в обіймах ніжних потопать.
Присяде край вікна в старім пухнастім пледі,
Лиш поглядом пустим уткнеться в чорну даль-
Вона тепер слабка. Вона тепер не Леді,
І вирветься з грудей назовні вся печаль.
А зранку підведе свої красиві брови,
До школи дітвору, до офісу сама,
Й до вечора усе піде по колу знову,
І знатиме лиш ніч, що плакала вона.
Н.Хаммоуда
04/01/2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633474
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2016
Моє життя-розірване намисто.
Його силяю на міцні нитки:
Буденне, щире, сіре й урочисте,
Перемішавши миті... дні...роки.
У тім намисті радості й печалі,
І сум, і біль, розпука й сміх до сліз,
Кохання, зрада, і дороги дальні,
Все, що було й майбутнього ескіз.
Різдво прийде за лічені хвилини,
Його стрічати вийду на поріг.
Успіти б.
Дві останні намистини-
Покаятись й самій простити всіх.
04/01/2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633377
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.01.2016
Сьогодні рівно рік, як ми з тобою вдвох.
У серці дивний щем. Попереду надії.
Люблю тебе! Люболю і млію від думок:
Чи зберегти любов назавжди я зумію?
Ось, зараз увійдеш. Цілунок. Дотик. Мить.
Тонутиму в очах твоїх небесно-синіх.
А потім буде ніч, яка нас обпалить,
І заколише в снах на піднебесних крилах.
Вечеря при свічках. Троянди. Ти і я,
Улюблений наш вальс. Ось музика вже лине.
Так до світанку нам, чи може аж до дня
Не розірвать обійм-бо ми одне-єдине.
Здригнулись при свічках зірниці кришталів,
Забилось серце так, що музика змовчала,
Бо слів твоїх важких, що вдарили мов грім:
"Тебе я не люблю!"-в цей вечір не чекала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632474
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2015
Десь там, де сонце поринає в морі,
Вітрил полотна білі в далині,
Співає вітер пісню на мажорі,
Дивлюся вдаль. І мариться мені:
Немов я чайка. Вільна. Я літаю,
А піді мною моря глибина,
На хвилях зорі миготінням грають,
А потім тонуть і летять до дна.
Штурвал в руках. І курс мені на південь,
Пливу усім вітрам паперегін.
Моє кохання вічне, хоч і пізнє,
О море, море! Серця передзвін
Хвилює тишу. Молотом у грудях,
Бринять емоцій струни голосні,
Пора прощатись. Вже надворі грудень,
Зустрінемося знову. На весні.
Я упаду в міцні твої обійми,
Тобі одному сповідь принесу,
Всі таїни мої будуть твоїми,
На двох розділим радість, щастя й сум.
Над горизонтом знявся перший промінь,
Вже берег видно ген, у далині,
Найкращі ноти всіх морських симфоній
Даруєш на прощання ти мені.
Н.Хаммоуда.
29/12/2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632238
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.12.2015
ВІЙНА-ПРОЖЕРА.
Стара сиділа коло сивого вікна,
Втирала сльози почорнілими руками
З-під хустки пасмом вибивалась сивина,
Вуста молитву шепотіли над свічками.
Горіло їх в низенькій хаті цілих сім,
І кожна з них ридала за своїм героєм,
Всього за рік осиротів старої дім,
Забрала смерть усю родину за собою:
Трьох поховала, інший без вісти пропав,
Невістка з горя догоріла, наче свічка.
Війна-прожера, ось, хто в неї всіх забрав,
Що кілька днів у хату йшла погана звістка.
Стара молила Бога, щоб узяв її,
Взамін на сина, чи на любого онука,
Та Бог не чув. На що вій їй продовжив дні?
Щоб зараз серце розривалось від розпуки?
А вчора знову телеграма. Син й онук-
Останні два стебла відламані від неї,
В сухеньких грудях затихав сердечний стук,
Роздався крик. Здригнулись зорі над землею.
* * *
Понад селом засяяв зонцем новий день,
Могили свіжі серед цвинтару чорніли.
Червоним цвітом розридалася герань
На підвіконні, й вісім свічок миготіло.
Н.Хаммоуда.
28/12/2015р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632032
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.12.2015
Що ж ти, Осене? Довго у нас ти засиділась, госте!
Вже б і честь пора знати. Вже січень ступа на поріг.
Розумію: вподобане місце лишати не просто,
Але де ж таке видно, щоб сніжним не був Новий рік?
Вибач, Осене? Ні! Я тебе проганяти не хочу,
Я і справді зраділа, коли ти у сад мій прийшла:
Так осипала барвами й золотом-сліпнули очі,
Мов чаклунка, що створює казку під помах крила.
Чуєш, Осене, не ображайся. Пора й зрозуміти,
Скоро грудень скінчиться, а ще й не господарював,
Всюди трави зелені, галявини вкрилися вкітом,
Снігу впасти б, а тут... Хоч з косою берися до трав.
Люба Осене, глянь, ось Зима вже стоїть біля брами
Впусти гостю в господу-вона ж тобі старша сестра.
Щоб тріскучі морози зціпили льоди над ставами,
Щоб з гори на санчатах, із криками щастя: Ура-а-а-а!
Мила Осене, майже за рік ми зустрінемось знову,
Він швиденько збіжить, знову золотом блисне усе.
Зимо, снігу трясни. Рік Новий ув одежі святковій
Не санчатами, возом, нам свої подарунки везе.
Н.Хаммоуда
27/12/2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631723
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.12.2015
Основано на реальних подіях, дякую, що не моїх)))
Араба я по “скайпу” полюбила,
Он был так элегантен и красив,
От слов его я обо всём забыла.
Ах, что он только мне не говорил.
Он ровно в восемь назначал свиданья,
Он ждал меня при галстуке в очках,
И до утра лились его признанья,
И только “НОВВY”* было на устах.
Он возводил меня на пьедесталы,
Красавицей, Эмирой* называл,
Я в комплиментах этих утопала,
А он к нему приехать приглашал.
Он замуж звал, и с матерью знакомил,
Хором своих мне фото высылал.
А где то через месяц в электронку,
Мне адрес свой тунисский написал.
Сказал, что будет ждать меня он вечно,
Что только я одна ему нужна,
Ну , нервы то мои не бесконечны,
Поездка мне в Тунис предрешена!
Меня радушно всей семьёй встречали,
Был и жених, и свёкор, и свекровь,
“Наташа”на табличке написали,
А главное-что никаких цветов.
В такси мужчины первыми залезли,
Внимания не обратив на дам,
Меня сажали на переднем месте,
А на коленки дали чемодан.
До дома мы недолго добирались,
Я думала с дороги отдохну,
А там меня сюрпризы поджидали,
Уж точно до утра я не усну.
Соседи, дядьки, тётки, деды, бабы,
Целуют, обнимают все меня,
Ох уж, любвеобильные арабы,
Не быть мне без внимания ни дня.
И ночью отдохнуть не получилось,
Ни с суженым моим поговорить,
Чтоб “ничего такого” не случилось,
Свекровь осталась нашу часть хранить.
Позавтракав, я думала, ну точно,
Теперь уже поговорим о нас,
Но милый убежал в "кафешку" срочно
В носках и пляжных сланцах “ABIBAS”.
До вечера его не наблюдала,
Смотрела дом, готовила еду,
Хотела удивить их всем, что знала,
Гадала:подойду? Не подойду?
На ужин всё семейство было в сборе,
Мужчины вместе, женщины-где кто.
А мне остались лишь посуды горы.
“Спасибо” не сказал из них никто.
Отрыжка- кто погромче. Чай, арахис,
Ах как приятно в обществе таком.
Кальян курили, громко возмущались,
Казалось, что попала я в дурдом.
Любимый предложил прогулку к морю,
А я хотела город посмотреть,
Но он сказал: ”Зачем нам этот город?
Тут галереи и музея нет,
Что шаг –то деньги,а зачем их тратить?
Их можно в дело выгодно вложить,
Купить осла, машину или трактор,
Ведь это может прибыль приносить.”
Хотела я коробку шоколада
Купить и принести его родне,
Но он сказал:” их баловать не надо”.
Он семечек купил себе и мне.
Сказал, что я должна быть экономной,
Если хочу свекрови угодить,
Должна в одежде и еде быть скромной,
по пустякам деньгами не сорить.
Так пролетела длинная неделя,
Я всё сидела дома у окна,
Или на кухне я посуду мыла,
Еду варила тоже я одна.
Я не гуляла городом ни разу,
Не видела Турцентров и Медин,
Я на арабском слушала рассказы-
Как сильно повезло и мне и им:
О том, какую свадьбу нам сыграют,
О том, как будем счастливо мы жить,
О том, что надо к годовщине свадьбы
Наследника любимому родить.
От планов этих в голове шумело,
Вся жизнь была расписана по дням,
Я даже слова вставить не сумела,
Семейство все решило за меня.
Дней через десять с ними я прощалась,
Вернуться обещала я с семьёй.
На Родину к себе я возвращалась,
“С эмоциями полною душой”.
Потом в дороге вспоминала долго,
Как вымотала нервы мне родня,
Нет, нет, не надо счастья мне такого,
Вы больше не увидите меня.
Не буду больше в мире интернета ,
Искать я счастья и пытать судьбу.
А если есть мой ПРЫНЦ на свете где-то-
В реальном мире я его найду.
Hobby*- с арабского – любовь.
Эмира*- с арабского-царица
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631643
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 26.12.2015
Як страшно зігрітому серцю у студінь зимову вертатись,
Як важко від серця відняти того, хто вважався своїм.
Це так, мов зловити пташину й навік посадити за ґрати,
Бо зимне гніздо без кохання- це клітка, а зовсім не дім:
Там льодом обложені стіни, що іскрами сиплять рясними,
Колючий мороз тіло зводить , а душу шматує пурга,
Примари проходять повз мене. Обіймами вже не твоїми
Я марно стараюсь зігрітись. Вже душу мороз осяга.
Ковтаю повітря холодне, мов спраглий краплину останню,
Вже холоду наче й не чути. І тіло уже не тремтить.
Провалююсь мов у безодню. Згораю чи то замерзаю?
Лиш перше проміння в віконці вертає надію . На мить...
Н.Хаммоуда
26/12/2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631563
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2015
МИКОЛАЙ ЗАБЛУКАВ.
Вже на годиннику північ,
Свище довколо зима,
Скоро співатимуть півні,
А Миколая нема.
Я у віконце дивився,
Двічі виходив у двір,
Темно, і тільки вітрище,
Виє страшенно як звір.
Б'є у вікно завірюха,
Снігом стежки замело,
Довго дивився я й слухав-
Спить під снігами село.
Де ти, Святий Миколаю?
Чи заблукав ти в снігах?
Я тебе так виглядаю,
Сон проганяю і страх.
Може зламалися санки?
Може ти збився з путі?
Знати б куди поспішати,
Все тут знайоме мені.
Вийду тобі на підмогу,
Взявши у руки мітлу,
І промітати дорогу
Зараз назустріч піду.
Я уже зовсім дорослий,
Може минув ти мене?
Але маленька сестричка,
Також чекає тебе.
Ранок постукав у хату,
Будить матуся:"Вставай!,
Ось, подивись, як багато,
Вам вдарував Миколай."
Сяють здивовані очі,
Як Миколай промайнув?
Я ж виглядав до пів ночі,
Потім, напевно, заснув.
Н. ХАММОУДА
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628336
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 13.12.2015
У причинені вікна вривається вогкість туманів,
Закрадається сонце з хмаринами напереріз.
Між зимою і осінню ще не розкреслено грані,
Ще птахи метушаться у кронах безликих беріз.
Перший сніг обійнявся з дощем і розтанули разом,
Упірнувши в ріллю, мов у ковдру пухову мягку,
А за ніч охолола земля, і узялась морозом,
Змерзли квіти осінні, засклилась вода у ставку.
Та на ранок з-за хмар знову сонце із сірості блисне
Тільки вчора був сніг а сьогодні й слідочку нема,
У природі немов у житті. Ну чому як навмисне-
Тільки осінь зігрілась у серці а поруч зима?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623201
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.11.2015
Клубком згорнувшись у своєму світі,
Я нишпорю в думках, шукаю змісту,
В пітьмі застигли мрії незігріті,
Ще мить -зима заволодіє й містом.
Перегорять слова твої останні
Неначе вирок смерті в листопаді,
І довго ще не вернеться кохання,
Не заквітчає цвіт сухого саду.
Лиш часом спогад серце потриважить,
В якім були з тобою ми щасливі,
На мокрих віях досихають сльози,
Немов під сонцем слід рясної зливи.
Н.Хаммоуда.
19/11/2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622273
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2015
Не вистачає ні свічок, ні сліз,
Щоб відридати всіх погиблих рАзом.
А кат все більш вгризається у кість,
Бо захворів невиліковним сказом.
Як не війну "влаштує" то теркакт
Біду він сіє по цілому світі,
Мабуть зложив з дияволом контракт,
Він віднімає в людства право-жити,
Ну що він-всемоутній, що ніхто
І досі не зумів його здолати?
За буйство шизофреника, пощо,
Всім світом тесемо важку розплату?
То вже невіликовно. То вже рак,
Що метастази розійшлися спрУтом*.
Цього позбутись можна тільки так:
Рак має в землю йти разом із трупом!
СПРУТ*-восьминіг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621268
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.11.2015
Остання зустріч.
Ти натякнув, що нам пора розстатись,
Що наші почуття давно не ті,
І ось, іду немов на самострату,
На цю останню зустріч у житті.
Розмов не буде більше про кохання,
Ти не для цього звав мене сюди,
Іду у вічі глянути востаннє,
А потім... позабути назавжди.
Свободою назву свою самотність,
Переживу, хоч справа нелегка,
Обоє вільні будем від сьогодні.
І вже руки торкається рука....
Ти дивишся, неначе бачиш вперше ,
Я млію від твоїх гарячих вуст,
І сум і радість розривають серце.
Ну як же врятуватись від безумств?
На фоні сонця, що іде на захід,
Стою в обіймах рідних й дорогих:
-І ти б змогла ось так "без бою" здатись?
-А ти без мене дальше жити б зміг?
Н.Хаммоуда.
14/11/2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2015
Прощальний дощ осіння ніч розлила,
В календарі від завтра вже зима,
А я іду, від щастя захмеліла,
Це ж треба... Закохалася дурна!
Мені назустріч сунуть сірі люди,
А в мене парасолька-маків цвіт...
Такого щастя двічі вже не буде
Бо закохалась я, у сорок літ.
Я не ридаю, що усе минеться,
Не розповім ні людям, ні вітрам.
Тебе далеко заховаю в серці.
Навіщо знати іншим, що ти там?
Нехай міркують: "Що це сталось з нею?"
А я, згадавши слів твоїх тепло,
Всміхнусь від щастя, бо назвав своєю.
Я ж думала- життя уже пройшло,
А це була всього лиш рання осінь,
Ще й скроні не посрІблились як слід,
І знову юність серце в гості просить,
Бо я кохаю... Хай і в сорок літ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620929
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2015
Від світу до світу, від сонця до сонця,
Тобою радію, для тебе живу,
Моя ти дитино, ти світло в віконці,
Ти крихітка щастя, ти сон на яву.
Ти квітка чарівна, що зветься Жасміном,
Ти крапля водиці в спекотнії дні,
Ти ніжність троянд у весіннім цвітінні,
Хоч осінь тебе дарувала мені.
Нічого не хочу від Бога для себе,
Лиш крапельку щастя тобі в майбуття.
Під сонцем яскавим у мирному небі,
Хай хмари твого не затьмарять життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620129
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.11.2015