| Сторінки (2/101): | « | 1 2 | » |
Не уезжай, пожалуйста. Не уезжай.
Придется ждать три месяца опять.
... Молчишь. И я завариваю чай -
Любимый твой.
Я не умею ждать.
Я не хочу опять так поздно засыпать.
Мне будет не с кем снова говорить.
И каждый вечер пить твой чай, и ждать.
И каждый новый день скучать, и жить.
Мне будет больно, знаю. Но стерплю.
Стерплю разлуку эту ради встречи.
Я крепко тебя за руку держу.
... Пусть вечным станет наш прощальный вечер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801182
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.07.2018
Народилася я в Україні,
Навесні, в час, коли усе квітне.
Та чому ж все змінилося нині?
І життя не таке вже й привітне.
Стало холодно. Квіти зав'яли.
Сонце з неба не хоче світити.
Україно, а ми ж не бажали
Власну кров тобі в ноги пролити.
Я молюся до Бога - не чує,
Я благаю, до болю у грудях.
Але всі молитви мої - всує,
Адже попіл прокляття на людях.
Стільки сталось всього. Стільки горя
Довелось нам усім пережити.
Море крові пролилось за волю...
Скільки ще доведеться пролити?!!
...
Я звертаюсь до тих, хто у Раді,
Хоч і знаю - звертатись даремно.
Ви, напевно, щасливі.
Ви раді,
Що у Ваших домівках не "темно"?
Що у Ваших кишенях не пусто?
Що у Ваших родинах все добре?
Ваше серце від криги не лусне!
Не торкне його людськеє горе.
І немає, до кого звертатись.
Безнадійно дзвенить порожнеча...
Але знаю, не можна здаватись!
Ще не пізно. Не скоро ще вечір...
Ще не вмерли ні Слава, ні Воля!
І ніколи вони не загинуть!
... І чекатиме нас світла доля,
І щаслива, і вільна Країна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746707
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.08.2017
..
воздух пропитан осенью...
холод проникает под кожу, не слышно пение птиц, тротуары покрыты ковром из листьев, деревья обнажились, люди укутались в тёмную одежду и стали сливаться в одно целое с угрюмым дождливым городом. осень вступила в свои права. но изредка из-за туч, ещё появляется солнце, озаряя все вокруг своими яркими лучами и наполняя замерзшие души людей остатками летнего тепла, возрождая их воспоминания о прошедшем лете... и даря надежду на его возвращение... 🍃🍂🌾🍁🌿☔⛅
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693535
рубрика: Проза, Пейзажная лирика
дата поступления 10.10.2016
и все считают, у меня все хорошо.
и у меня все хорошо, на самом деле.
мне жить не больно. я живу легко.
я очень счастлива. хоть редко в это верю.
мне часто говорят, что я сильна,
что соткана я вся из позитива...
я часто ночи провожу без сна,
и многое на свете мне не мило.
мне многие советуют, как жить,
и убеждают верить в невозможное.
а я хочу кого - нибудь любить,
и отзываться трепетом под кожей.
мне говорят, я очень молода,
и все ещё придёт, - настанет время.
а я не жду. и по щекам вода.
я никому... да и себе уже не верю.
мне говорят: ты справишься, держись.
и я справляюсь, я держусь, - я обещала.
... настала осень. перевернут лист.
пришла пора и жизнь начать сначала...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691019
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 27.09.2016
Только прошу, не грусти ни о чем.
Слышишь меня, ведь осталось немного.
Пусть ты не верил, но эта дорога
К счастью тебя приведет.
День за днем
Ты посвящаешь себя этой жизни,
Все свои силы расстратив.
Ну что ж.
Видишь, кружатся осенние листья...
Будто, года...
Жаль, что их не вернешь.
Только не бойся. Иди по дороге.
Много в ней будет побед и потерь.
Счастье... Оно достается не многим.
... Я в тебя верю. И ты тоже верь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655088
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 27.03.2016
Я еще слишком молода, папа, но я уже успела кое что повидать в этом мире: покрытые снегом горные вершины, вечные и величественные, грозы с громом и молниями, озаряющие небеса ярким пламенем, и один или два групповых парашютных прыжка, наблюдая которые, я чуть не свернула себе шею.
Но если кто – нибудь на этой земле способен вызвать у меня уважение и благоговейный трепет, то это только ты, папа. Всю свою жизнь я смотрела на тебя с восхищением. Когда мои маленькие глазки открылись впервые, и я подняла свой затуманенный взор вверх, то там я увидела тебя – оплот любви и преданности. Это правда: моё первое и самое дорогое воспоминание о тебе – огромное, счастливое, улыбающееся лицо и глаза, с любовью глядящие на меня сверху, хотя зрелище, которое в этот момент видел ты, было не таким величественным.
Теперь же, поразмыслив, я уже не уверена, что в целом отцовство такое приятное занятие, как кажется со стороны. И хотя вы с мамой ожидали, с радостью – моего появления на свет, оно все равно произвело на вас сильное впечатление. Я знаю, что мое рождение принесло с собой множество тревог и волнений: мама беспокоилась обо мне, а ты беспокоился о нас обоих. Готова поспорить, что ты спрашивал себя снова и снова: как такое маленькое и беспомощное существо способно принести с собой столь радикальные перемены в вашей жизни. Одно из многочисленных драматических последствий моего появления на свет: ты вскоре обнаружил, что тебе приходится делать совершенно не естественные для мужчины, вещи.
Истина заключается в следующем: новоиспеченным отцам намного проще заниматься футболом, чем ребенком. Найти равновесие между работой и семьей становится все труднее, а твои обязанности добытчика и кормильца отнимают все больше сил и времени, как и роль миротворца в семейных баталиях, любящего и неутомимого. Ты стал олицетворением всего, что значит для нас семья. А когда ты смирился со всеми этими тяжелыми обязанностями, представляю себе, какие чувства ты испытывал, слыша мою постоянную болтовню и настойчивые требования обратить на меня внимание.
«Пап, посмотри, я могу подпрыгнуть 500 раз подряд!»
«Папа, папа, послушай, как я пою государственный гимн!»
«Эй, папочка, посмотри, где я зарыла ключи от дома!»
Иными словами, теперь я понимаю: когда я появилась на свет, ты оказался, словно, между двух огней…
Вот почему я так благодарна тебе за твою любовь, твою храбрость, твою мудрость, и за то, что ты так много работал ради меня. Ты отдал мне все, что имел, не рассчитывая ничего получить взамен. Даже, если ты и размышлял иногда о том, что может из меня получиться, ты все равно делал это без всякой корыстной мысли.
В конце концов, я – это я, потому что я – часть тебя. Вероятно, сначала я выглядела не слишком впечатляюще. Я была весьма хилым созданием, забавным малышом, от меня часто отвратительно пахло, и я вовсе не была похожа на Эйнштейна в пеленках. Однако, медленно, но верно я росла и все больше и больше становилась похожей на тебя – в самых лучших своих проявлениях. Возможно, я и не стала твоей точной копией, но мы определенно похожи походкой и манерой держаться, и я действительно рада этому. С той минуты, когда ты укладывал меня в постель вечером, твоя бесконечная доброта и сила вылепили из меня того, кем я теперь горжусь быть. Ты учил меня тому, что я теперь считаю таким простым и само собой разумеющимся: как завязывать шнурки на ботинках, как важно крепкое рукопожатие, чем мальчики отличаются от девочек. А во время наших полуночных бесед, ты много рассказывал мне о жизни, о Вселенной и о том, почему люди могут время от времени, немного сходить с ума. А когда дела шли не так, как я ожидала и планировала, я знала, что всегда почувствую твою руку на своем плече и услышу ободряющие слова. Благодаря тебе, я всегда чувствовала себя в безопасности, даже когда тебе самому было очень нелегко. Я знаю: ты был готов на все ради того, чтобы защитить меня от опасностей и несчастий. И это самое главное, ты научил меня защищать себя и свои убеждения, когда это было необходимо! Я уверена: ты сам признаешь, что наши отношения не всегда были прекрасными. Время от времени ты рычал на меня, хотя я почти всегда заслуживала большего наказания. И я выдерживала все это: и нотации, и суровые взгляды. За ними следовали навевающие тоску лекции о личном жизненном опыте – нудные и мучительные рассказы о том, что жизнь была гораздо труднее, когда ты был в моем возрасте. А когда я отправлялась на очередную вечеринку, как раздражали меня твои сказанные на прощание слова: «Не задерживайся допоздна и не ищи проблем на свою голову!»
Ты всегда громко смеялся над своими странными шутками, и каким – то образом всегда находил самое неподходящее время, чтобы войти в мою спальню, в ванную, или слонялся по дому в одном нижнем белье. Но какими бы неприятными ни были эти воспоминания, на самом деле, это мне должно быть стыдно, потому что именно я должна просить у тебя прощения. Теперь я понимаю, что очень долгое время меня интересовало только одно: я сама. И я не могу представить себе, как вознаградить тебя за все то время, которое ты провел в автомобиле, дожидаясь моего возвращения из школы, чтобы отвезти меня или домой, или на тренировку, или на пикник с друзьями.
Мне очень стыдно за то, что я висела на тебе и кружилась у тебя под ногами каждый раз, когда ты пытался заняться важными делами, - конечно, за исключением тех дел, которые ты не мог сделать без меня. И ничто не могло заставить меня исчезнуть с твоих глаз быстрее, чем магические слова: «Пожалуйста, пойди, помой посуду!»
А в тех редких случаях, когда я все же делала какую – нибудь работу по дому, мой энтузиазм был так велик, что его результаты не стоили моего труда. Впрочем, это никогда не мешало мне просить у тебя денег на мелкие расходы. Мне очень жаль, что тебе приходилось выслушивать эти бесконечные, глупые вопросы, которыми я донимала тебя, едва научившись говорить.
«Папа, а почему волосы седеют и выпадают?»
«А откуда берутся дети?»
О чем бы я ни спрашивала, ты всегда щедро делился своей мудростью и опытом, и удовлетворял мое любопытство, терпеливо отвечая на мои вопросы, - даже если в это время я уже давно была увлечена чем – нибудь другим. А когда мне предоставлялась возможность увидеть мир таким, каким видел его ты, папа, я приходила в восторг. Я восхищалась всем тем, чего добился ты и чего ты помог добиться мне. Я поняла, что выросла в тени твоего величия. Я гуляла рядом с внимательным и заботливым великаном, и ты мягко, но верно вел меня по жизни. Вот почему, папа, я всегда смотрела на тебя с уважением.
Но именно здесь мне приходилось нелегко, потому что ты явно не поощрял моих проявлений любви и привязанности. В самом деле, когда речь заходила о наших чувствах, ты был не самым разговорчивым собеседником, и точка. Пойми меня правильно: ты вовсе не был худшим слушателем в моей жизни. Просто общение с отцом – это… вообщем, это – очень особенный процесс. Иногда мне казалось, что мы общаемся друг с другом, не произнося ни слова. Я помню: ты часто говорил мне, что именно дела, а не слова, имеют значение, но иногда мне было очень интересно: знаешь ли ты, как я благодарна тебе за все, что ты для меня сделал. Гордишься ли ты мною так, как я горжусь тобой? Знаешь ли ты, как глубоко я люблю тебя? От тебя я узнала, как быстро летит время, как стремительно меняется жизнь. Казалось, у нас всегда будет возможность поговорить о наших чувствах, и вдруг… Увы, еще одна благоприятная возможность может проскользнуть мимо нас, и время уже не повернешь вспять. Но именно поэтому – только между нами – я бы очень хотела, чтобы ты знал: я благодарна тебе за то, что ты стал моим другом, на которого я всегда могу положиться. Спасибо тебе, что ты стал моим героем, на помощь которого я всегда могу рассчитывать. Спасибо, что стал моим отцом.
Я люблю тебя, папа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646132
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 22.02.2016
Я уезжаю, папа, навсегда.
Туда, где море и чужие люди.
И пусть я среди них буду одна.
Хотя бы боли этой там не будет.
"Но от себя не убежать", - ты говорил.
Я знаю, папочка, я это знаю.
И потому самой себе пообещаю,
Что у меня на это хватит сил.
Я выдержу. Я всё преодолею, -
Косые взгляды, холодность сердец.
Иначе выжить в мире не сумею.
Ведь не сдаваться ты учил меня, отец.
Я рук не опущу, - мне будет не легко.
Но эта боль не сломит во мне стержень.
В разлуке моё сердце коснется твоего...
И через расстояния его наполнит нежность.
Я верю в тебя, пап. Ты не сдавайся, слышишь.
А штору приоткрой, и выгляни в окно.
.. А за окном весна. И дышится легко.
И я дышу легко, пока Ты тоже дышишь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643043
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.02.2016
Как больно мне, папа, как больно.
Что делаю снова не так?
Так много счастливых историй, -
Не стать им моими никак.
Я снова проснусь рано - утром,
И в чашку налью горький чай.
Мне кажется, папа, как будто,
Я.. вдруг умерла.. невзначай.
Как будто, меня вдруг не стало.
И я не вернулась домой.
Прости.. и не жди меня, мама.
И дверь в дом наш, крепко закрой.
Смеётся в лицо тихо осень.
И листья шуршат за спиной.
Никто меня, мама, не спросит,
Что стало с моею душой.
Наверное, так было нужно -
Себя потерять в двадцать лет.
Они.. говорили мне дружно:
"Ты.. кто? Тебя. Здесь. Больше. Нет".
"Они".. В тех, что верила свято.
Они причиняли мне боль.
Скажи, в чём вина моя, папа?
.. И где существует любовь?!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642578
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 09.02.2016
Стучусь к тебе, но ты меня не слышишь.
Внутри меня дыра давным-давно.
И давят эти стены, эти крыши
Домов, в которых пусто и темно.
Ложится расставанием на плечи
Тяжелый дым от едких сигарет.
И время никого, увы, не лечит,
На протяженьи этих долгих лет.
.. Но в сердце будет биться твоё имя.
И я вернусь, не находя преград,
В те дни, когда мы не были чужими,
В те дни, которых не вернуть назад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642352
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.02.2016
Здравствуй, Лео. Помнишь нашу встречу?
Ну, конечно, помнишь. Это было
Той весной. В дождливый, серый вечер.
Та весна нам крылья подарила.
Несмотря на грустную погоду,
Нас весна в объятьях согревала.
Помнишь, я письмо писала Богу?
И для вас двоих – стихи читала?
Всё ты помнишь, Лео, всё ты помнишь.
И конец весны той – не забудешь.
Пустоту в душе лишь – не восполнишь…
Так бывает: расстаются люди.
Так бывает: расстаются люди.
А потом кричат, кричат от боли.
В мире столько одиноких судеб,
Словно, не дано иной им воли.
И они слоняются по миру,
Между городами затерявшись.
… Я сижу в своей пустой квартире,
С призраком на фото, не расставшись.
Я не знаю, где мой Лео бродит.
И весна ли наша – ему снится…
Только, если что-то вдруг проходит,
То уже вовек не повторится.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629702
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.12.2015
Я чувствую, что скоро этот день,
Когда исчезнув, я оставлю только память.
А ты не смей сдаваться, сердцем верь, -
Мы навсегда останемся друзьями.
Бывает, что порой нам не легко
Мириться с непослушною судьбою.
Но сердце вдруг коснется твоего,
И ты поймешь, что я всегда с тобою.
Пожалуйста, всегда иди вперед,
Не важно, что случиться на пути.
Там, в будущем, тебя ведь кто-то ждет,
И пусть всегда горит огонь внутри.
Будь сильным. Даже, если я уйду.
И если ты услышишь: "не вернусь".
Я крыльями, незримо, обниму,
И на прощанье, грустно улыбнусь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628628
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.12.2015
Я бы хотела улететь на небо птицей.
И больше никогда не возвращаться.
И никогда не помнить ваши лица –
Всех тех, кто научил меня смеяться,
И кто больней мне в сердце нож вонзил.
Как жить мне среди тех, кто бросил вызов?
Кому я верила, а он и не просил…
Кто, как казалось мне, всегда был близок…
Казалось мне… Мне просто показалось…
Кому я верила, и верю до сих пор?
Наивная. Я из – за них сломалась.
Хотела жить. Но выстрел был в упор.
И правильно. Да поделом мне, люди.
Зачем таким, как я, дарить свободу?
Не видя в нас ни друга, ни подругу,
С петлей на шее, просто бросив в воду.
Зачем нас слышать? Мы же «не такие»…
На нас давно клеймо и крест поставлен.
Изгои населения, «чужие»,
Никак не влиться к вам, в гнилое стадо?
И слава Богу! Чем так жить на свете,
«У бедного отняв последний хлеб»,
Мне хочется остаться человеком,
После себя, оставив добрый след.
Я бы хотела улететь на небо птицей, –
Но сколько лет мне это только снится…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626592
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 06.12.2015
Вы не святой. Вы мне давно не снитесь.
Я не люблю беседы не о чем.
Вы над душой, как памятник, стоите,
Ранимый в одиночестве своём.
Привыкли, что всегда вам кто-то должен,
И не хотите что-либо менять.
Хотите, чтоб вам завтрак прямо в ложе,
И чтобы было с кем ночь переспать.
И вам без разницы, что чувствуют другие.
Убеждены, что вас должны любить.
Вы девушку по имени Мария
Не пожелали слышать и ценить.
Так что же вы так жалуетесь часто
На эту жизнь, что Богом вам дана?!
Не осознав, как всё таки прекрасно
Проснуться утром, а в душе весна...
Как всё таки чудесно жить на свете,
И каждый час по своему ценить.
А вы себя считаете поэтом,
При этом не стремитесь даже жить?
Вам нравится валяться в своём ложе,
Безчувственно глазея в потолок.
Да, я не скрою, так бывает тоже, -
Бессонница диктует свой урок.
Вы в облаках витаете всё чаще,
Желаете иметь свою семью.
Хотите жить в меду, да чтоб послаще,
Реальность принимая за игру.
Давно плевать на то, что скажут люди.
Вы знаете, а мне плевать на вас.
Учить вас, что иной жизни не будет?
Что Боженька воскрес, и тем нас спас? -
Не стану. Мне довольно ваших "песен".
В который раз смеетесь надо мной.
И если этот мир не интересен,
Пора искать какой-нибудь другой.
Где будут вас любить, хвалить, лелеять.
И будут завтрак в ложе подавать.
Я вас теперь задерживать не смею.
Летите же, коль любите летать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625771
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.12.2015
Кінець листопада... ще трохи, і земля вкриється білою ковдрою. Ще трохи, і прийде зима. Холод проникатиме в будинок, під одяг, оселиться в душі. Найважче пережити зиму, коли ти зовсім один. Я люблю ті зимові дні, коли температура не перевищує 10 градусів морозу, а надворі світить сонечко. Таким дням радітиме кожна людина, від малої дитини до дорослого. Особливо, самотня людина. Ви коли-небудь звертали увагу на стареньких бабусь з дідусями? Звісно, що звертали. Можливо, зараз хтось з вас згадає, як одного разу навіть перевів старенького через дорогу, або допоміг донести важку сумку до будинку, або навіть грошима допоміг. А чи замислювалися ви хоч на мить про те, як одинокі дідусі та бабусі проводять зиму? Як весь день проводять насамоті в холодному будинку, згадуючи свою молодість, перегортаючи тремтячою рукою листки потрісканого фотоальбому. А потім, засинають, зігріті обіймами теплих спогадів, у напів-порожньому будинку. Але як вони радіють, коли холодного зимового ранку, їх зустрічає сонце.
... Я б тільки хотіла, щоб ви не обминали стареньких дідусів й бабусь, яких зустрінете на своєму шляху. Не будьте байдужими до чужої самотності! Адже ми з вами не знаємо, якою буде зустріч з нашою старістю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623679
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2015
"Люди расстаются, всё ещё расстаются. А потом ждут, кто закричит первый"...
Вы знали? Люди часто расстаются...
Держась за руки, и боясь упасть.
И тошно так становится, и грустно, -
От "вместе быть", что хочется пропасть.
Но люди не случаются случайно.
Кому-то кто-то счастье подарил.
И вот уже, спустя три года, он её не тайно -
"Случайно"... просто взял да разлюбил.
Не тайна, что она с другим мутила,
"Случайно", у него же, за спиной.
И это было больно. Это было. -
Узнав об этом, он ушёл в запой.
Истерику смешную закатала,
Устроила который раз - скандал.
Свои ошибки поздно осознала.
И искупить вину он ей не дал.
Ведь также изменил ей. С Машкой, Лидкой, -
Не получая главного - любви.
Прощение - последняя попытка.
Не каждому дано к нему прийти.
Сегодня снова осень. Станет грустно.
Держусь за руку, и боюсь упасть.
Но у меня к тебе не "это" чувство,
Что ты во мне пытался разгадать.
И потому тебя я отпускаю. -
Чужих дорог не пересечь барьер.
"Не Белла с Эдвардом, не даже Герда с Каем."
У нас с тобой история другая.
Прости меня и до свиданья, Р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621471
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2015
Від сьогодні створю майже нове життя.
І розгадка, здається, такою близькою.
Лиш в душі моїй злива - тебе в ній нема.
Відчуваю себе не занадто живою.
Засинаю під ранок - вночі вже не сплю.
Лиш думками наразі тебе споглядаю.
Та під силу вві сні цю пробити стіну,
А інакше - ніяк я її не здолаю.
Вже нічого не їм, не читаю газет
За сніданком, як було з тобою раніше.
Підсвідомо, я все ще чекаю тебе.
Та триває вже вічність ранкове затишшя.
Хтось сказав, що любов - то одна із отрут,
Найсильніша, що тільки у світі існує.
Я б усе віддала, тільки б бачити тут,
Відчувати, як він поцілує
Мої губи.
Я б хотіла отрути напитися вщент.
... Я забуду, як дихати треба.
І у цей незабутній, чуттєвий момент
Можна навіть торкнутися неба.
...
Люди стали чужими, як ночі і дні.
Відчайдушно боролися проти -
Не лишитись у розпачі, на самоті,
Задивляючись в очі собі: ну і хто ти?!
Дивина.
Я розбірливо рухаю ротом,
У повітрі зникають ледь чутні слова.
Я дивлюся на себе з питанням: .. і хто ти?
І від купи думок аж тріщить голова.
Мені б варто навчитись з тобою прощатись.
Це, напевно, що невиліковна хвороба.
Я не вмію ні плакати, ані сміятись -
Тільки вірші читати в обіймах у Бога.
Я така старомодна. Не слухаю Лєпса.
Не відвідую клуби, нічні дискотеки.
Я ненавиджу колу, тим більше і пепсі.
Не люблю магазини, базари, аптеки.
Я ненавиджу дуже холодну погоду.
Не читала про Будду. Не бачила гори.
В людях більше ціную їх внутрішню вроду.
Та надам перевагу свою швидше морю.
Не читаю газет, і новин всіх не знаю.
Допізна не засиджуюся в інтернеті.
Я обожнюю спокій, порожні трамваї...
Теплу осінь і тишу, Шекспіра сонети.
Я люблю відчуття, що мене хтось чекає.
І наразі минуле своє відпустити -
Як ніколи, готова. Тільки б жити/любити.
Невідомість «що ж завтра» мене не лякає.
Я одна з тих, що вірить і вміє чекати -
День чи тиждень, - роками на диво чекати.
І мене вже ніколи нічим не зламати.
Мені вистачить сил, - я не стану брехати.
Хай минуле втікає - слідів не лишає.
(... Хтось сказав, що любов - то одна із отрут).
Я дорогу до щастя наразі шукаю.
Та тебе вже не прагну побачити тут.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621464
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.11.2015
Это так странно, когда перед тобой в течение нескольких часов, белый лист остаётся абсолютно чистым. И ты просто не знаешь, о чём писать. Твои мысли чисты. Ты всего лишь думаешь о том, как прекрасен этот миг, когда на улице осень, твой любимый октябрь, который наполняет тебя изнутри счастьем. И хочется писать ни о чём или вовсе ничего не писать, а наслаждаться этим мгновением последних секунд осеннего солнца, ведь очень скоро декабрь, январь, февраль... Жизнь не закончится, но лишь на некоторое время замедлит свой ход.
... А я не люблю холод, не в восторге от зимы, ведь меня некому в ней согревать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621321
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 15.11.2015
А я кожного разу приходжу до твого будинку і чекаю, що ти вийдеш. Зважую всі "за" і "проти". Думаю про те, як і що я тобі скажу, проте, чи зважуся на цю розмову?.. Я хвора? мабуть, це справді так. Адже, мої думки всі, до жодної, про тебе. Я так хочу знову побачити тебе. Востаннє, ми бачилися на перроні. Я чекала своєї черги, коли зможу підійти і попрощатися з тобою, але... марно. В тебе ж так багато друзів та подруг. А я... Я не належу до вашої компанії. Проте, як би ти тільки знав, як мені кортіло підійти, обійняти тебе за плечі, і щоб увесь світ навколо нас завмер, щоб перестали ходити потяги, літати літаки, щоб дощ за вікном застиг холодною рікою... і залишилися б тільки ми удвох - живі і щасливі. Як же сильно я мріяла побачити усмішку в твоїх очах, коли ти побачиш мене в той момент. Коли закриєш очі і торкнешся своїми устами мого обличчя. Як же я мріяла почути твоє: "Я такий щасливий, що Ти тут." Проте... я була не готова робити цей перший крок. Хто ти? і хто я? в тебе купа друзів, які горою за тебе стануть, які завжди тебе підтримають. В тебе велика родина, з якою ти завжди проводиш вихідні і свята. Ти дуже відомий в нашій школі, за тобою бігають усі дівчата нашої групи, ти добре вчишся і завжди допомагав усім іншим у навчанні. Навіть, мені. Хоча... чи ти пам*ятаєш це? Чи пам*ятаєш, хто я така? Проте... певна, що це навряд чи. Я стояла тоді на перроні, 22 січня, і дивилася, як від мене тікає потяг... Потяг, в якому ти поїхав від мене, навіть, не здогадуючись про це. Кожного дня, я повертаюся до твого будинку. Чекаю, що однієї миті, двері відчиняться і я почую твій, до болю жаданий, рідний мені, голос: "Ей, привіт. А ти чого тут мерзнеш, зима ж - бо..." А я не мерзну. Мені тепло від спогадів, які кожної миті оживають в мені, коли я повертаюся сюди. Знаєш, я вірю, що одного дня, однієї миті, ти повернешся назад. Хоч би й на мить. І тоді вже, я обов*язково тобі скажу. Про все скажу. Чуєш? Ти тільки повертайся, гаразд? Повертайся...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621316
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2015
Для мене на зорі дитинства
Ти мамою пестливою була.
І бачила я світ єдиний
Зі світлого і рідного вікна.
Коли я підросла - ти вулицею стала,
І школою, що вивела в життя.
Та з часом вулиця у шлях переростала,
В дорогу, що у світ мене вела.
Вже стала затісна віконна рама
Для всього, що жило в мені й кругом, -
Ти стала полем, горами, лісами,
Покрила все любов'ю і теплом.
Мені ти стала рідною Одесою,
І морем чорним, де є білі кораблі.
Ти стала музикою, чарівним оркестром,
Народом, що живе на цій землі.
Ти стала шляхом, на який я вийшла,
І плаєм довгим в рідному краю.
В душі моїй ти - квіткою розквітла,
І я, понад усе, Тебе люблю!!!
2006'©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618595
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 05.11.2015
Я не можу писати. І вже не болить.
За два роки без тебе - вже звичне життя.
... На моєму даху часто янгол сидить,
І мовчить; так минають хвилини/години, літа.
Знову листя під ноги розкидало нам,
У міста величезні, де натовп і шум.
... Я сьогодні відправлю листа тобі, мам, -
Все гаразд. І тому, не хвилюйся, прошу.
В мене, дійсно, все добре. Я досі живу.
Я люблю світлу осінь, яка за вікном.
Зараз рідко, та деколи трохи пишу...
В кожне слово, вкладаючи серця тепло.
Завтра день буде кращим, і сонце зійде...
Мам, я вірю, що все це було не дарма!..
Може, врешті, закінчиться люта війна...
Бо інакше навіщо усе це, усе...
... На даху плакав янгол, мій янгол добра.
А у серці розбитому досі діра...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618592
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2015
Я напишу тобі листа,
І відпущу під подих вітру.
Шукатимеш його в містах,
Де майже не лишилось світла.
Де є печаль, і де журба,
Де люди майже не кохають.
Наповню я цього листа
Своїм коханням - всім, що маю.
І щирість цих рядків сердечних
Заповнить всі куточки світу.
Любов - отрута небезпечна,
Але без неї не прожити.
Любов все ж здатна лікувати,
Тому й пишу цього листа,
Щоб твою душу врятувати,
І навіть, багатьох - серця.
В душі моїй зимова стужа,
Життя поволі вже чуже.
Тому знайди листа, мій друже.
І з тим, врятуєш і мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2015
Мы встретились с ним у перрона,
Глаза холодные, как лед,
В них пустота, как будто, дома
Его совсем никто не ждет.
Он мне совсем не улыбался,
Не шевелился, но глаза
Молили искренне: "Останься!"
И по щеке текла слеза.
Я не могла остаться. Холод
Мне глубже в душу проникал.
Он был так худ – сказался голод,
Но он сидел и дальше ждал.
Прохожие вокруг бежали
Куда - то вдаль, сбиваясь с ног.
И даже за собою звали,
Но он идти уже не мог.
Он выглядел таким разбитым,
Таким печальным и пустым.
Как будто был в душе избитым,
И позабыт собой самим.
Он, будто бы, о важном помня,
Кого – то ждал, унюхав след.
... А поезд уходил с перрона,
И он глядел ему вослед.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603119
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 30.08.2015
Спасибо, что ещё могу дышать.
И не смотря на грусть, я улыбаюсь.
Спасибо, что ещё могу прощать,
И мне не жаль, что часто ошибаюсь.
Спасибо, что могу ещё любить.
И не смотря на боль, ещё держусь.
Спасибо, что хочу и буду жить!
И перемен внезапных не боюсь.
Спасибо, что есть крылья за спиной.
И не смотря на пропасть, я лечу.
Спасибо, Господи, что ты всегда со мной.
Спасибо, что зажег мою свечу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587667
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 15.06.2015
Все говорят, пишу я грустные стихи,
И лучше бы их вовсе не писать.
Что вроде бы они и не плохи,
Но что меня давно пора спасать.
Что лучше б, я писала о весне,
О птицах, что поют для нас с тобой.
О солнце, опадающей листве,
Что осенью кружит над головой.
Мне говорят, что «где мои года»,
Что рано мне грустить и горевать.
Ах, люди, не судите сгоряча,
Я жизнь люблю. И я люблю мечтать.
Но отчего тогда мои стихи, -
Как отзвуки разлуки и тоски?..
Так присмотритесь, люди, же вокруг...
Как мы живём, куда стремиться мир?
И отчего же мой вчерашний друг
Мне в спину нож отчаянно вонзил?!
И почему у нас в стране война?
И парни погибают ни за что?
Уже давно не тайна, что страна
Забыта всем правительством давно!
Скажите, люди, как писать стихи
О счастье, о любви, ведь это бред.
Когда сама не знаю я любви...
Мне кажется, её в помине нет.
Вы сами - то любили? Как Вам знать,
Когда пишу, что чувствую в душе?
Я потеряла друга на войне.
Скажите, как о радости писать?!!
Так прежде, чем судить кого-нибудь,
Задумайтесь, не ранят ли слова.
Ведь Вам легко проснуться и уснуть.
И жить легко. Вас много. Я одна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584770
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.06.2015
Мы снова разучились ждать,
Любить и верить разучились.
... А мне бы лишь тебя обнять..
Но нет тебя. Мечты разбились.
И мне придется забывать
Глаза родные, губы, руки.
И с пустотой делить кровать,
И, молча, боль терпеть в разлуке.
Ведь нет тебя. Ты не пришёл.
Всё завершилось, не начавшись.
Корабль уплыл, поезд ушёл,
Сгорает осень, разрыдавшись...
Над письмами, что я пишу
И никому не отправляю.
У Бога лишь весны прошу,
Весны в душе. Не нужно рая.
Всего лишь знать, что Ты живёшь,
Что счастлив. Большего не надо.
... А у меня - лишь грустный дождь.
И больше никого нет рядом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584768
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.06.2015
Засинати... коли обіймають
Твою душу-маленьку, живу.
Всі тривоги миттєво зникають,
Відпускаю весь біль і журбу.
Ти мене від страждання рятуєш,
Лиш тримаючи руку мою.
Обіймаєш мене і цілуєш...
І шепочеш на вушко «люблю».
Чи буває в житті важливіше
Хоча б щось за любов, що живе
Між серцями?! І б'ється сильніше,
Коли ти обіймаєш мене.
І нічого в житті неважливо,
Тільки вмить зупиняється час,
Коли крильми торкаєшся тіла...
Коли небо торкається нас.
Просто будь. Будь відвертим і щирим.
І тримай моє серце-Твоє.
Вже без тебе життя неважливе.
Вже без тебе... немає мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571389
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2015
Я сьогодні залишуся вдома.
Надто холодно. Падає сніг.
Ти не тут. Я впадаю у кому.
Не здавайся. Ти ж зовсім не з "тих".
А у мене... на серці не камінь.
Намагаюся жити, проте...
Я не знаю, що сталося з нами.
НАДсамотність в душі проросте.
Кожен ранок я слухаю тишу-
Обіймає за плечі мене.
«Я ніколи тебе не залишу...» -
Все минає. З роками мине.
Люди кажуть, що я божевільна.
Вже давно відпустити пора
Тих, кому я бажаю добра...
Тих, кого я люблю... надто сильно.
Я сьогодні залишуся вдома.
... У холодних рядках пустоти
Намагаюсь тепло віднайти.
«Вже ніколи тебе. І нікому».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571276
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2015
Хто Ви, люди, оті, що поряд?
я так вірила досі Вам.
та не маю тепер спокою.
і не вірю простим словам.
Ви ж довіку б користувалися
добротою душі невинної.
і фальшивих себе б не стидалися,
і ховали б ножа за спинами.
Хто ж Ви-люди? Чи можe нЕлюди?
що ж у світі настав за час?!
"... В павутинні трупи метеликів." -
щось святе хоч лишилось в Вас???
Хто Ви, люди, оті, що поряд?
чим віддячили Ви мені?!!
... І в тенетах німого болю
я одна при отій зимі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553491
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 21.01.2015
Ти знаєш, часом, коли місто засинає,
Я відкриваю вікна навстіж у вітальні.
Дивлюся вдаль… і моє серце завмирає…
В очікуванні дива…
Ідеально, коли у темряві, спалахують на небі
Маленькі зірочки, мов янголята...
В такі хвилини хочеться до Тебе…
До серця пригорнутись й обійняти
Так міцно. Й вже назад не відпускати.
І, мовчки, зігрівати твої руки
В своїх долонях.
Я змогла б чекати так цілу вічність…
Тільки б від розлуки
Жодного сліду не лишилося б.
Мій друже,
Рятуй, допоки я не стала вітром.
Душі торкнутися – любов твою відчути.
Спасибі, що даруєш мені світло…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548771
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2015
Усі святкують новий рік,
А я сиджу собі удома.
Мабуть, це новорічна втома…
А сніг лягає на поріг.
А я сумую… ну чому
На серці знову, наче камінь?
Та попри все, я Вас вітаю,
Бажаю в серці Вам весну!
Бажаю всім чудес зимових,
І цінувати кожну мить.
Якщо ж у Вас душа болить, -
Бажаю теплих Вам історій.
Вставай з колін, моя Країно!
Сьогодні ми – одна сім’я,
Велика, сильна і єдина!
Прославимо Твоє ім’я.
Вітайте всіх з великим святом!
Нехай в серцях любов тремтить…
Ось-ось… й наповнить всю кімнату
Щаслива мить… щаслива мить…
Зі святом Вас, мої хороші! (:
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547773
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2014
А я не хочу помирати.
Я хочу жити й кожну мить
Весну у серці відчувати,
Яка, щороку, по землі
Ступає босими ногами,
Дарує нам своє тепло
Яскраве сонце, що над нами,
Дощ гостем проситься в вікно.
Я хочу, як завжди, радіти
Першому снігу і зимі.
У мирі на Землі цій жити,
І щоб ніякої війни!!!
… Але не чує. Він не чує
Голосу квітів і полів.
Він нас ні за що не врятує.
Наш «брат» і справді захворів.
Я так боюся… так боюся
За долі зламані – людей.
Щодня й щоночі, я молюся
За ненароджених дітей.
Та як навчитись не здаватись? –
Коли біда у дім прийшла…
Чому повинна задихатись
Людська скалічена душа?!!
… Я так не хочу помирати.
Війна, ти відняла усе!
З дитинства вчили нас прощати… -
Я не прощаю, «Брат», тебе
За те, що ти нас кинув в прірву.
Не розумію я цих зрад.
Твоя «сестра» тобі не вірна,
І від сьогодні, ти не «брат».
Нехай тебе шанують інші,
Кого там ще ти задурив?
Для мене ж, не існує більше
Твоїх обіймів, зрозумів?!
Нехай тебе рятує сповідь
За тих дітей і їх батьків.
Така сумна людська історія –
Країни «У». Проте, її
Не збити з ніг і не здолати!
Навіть, не смій! Бо, попри все,
Країна «У» - це наша Мати.
І віра в неї – нас спасе!
СЛАВА УКРАЇНІ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540708
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.12.2014
О чём писать, когда тоска на сердце?
Когда болит душа, глаза пусты?
Так осень холодна, что не согреться…
Мир – пленником забился в сеть листвы.
Вновь на рассвете оживут все улицы,
Проснётся город. Жизнь вдруг закипит.
И зря вон тот прохожий снова хмурится,
Притягивая грусть, словно магнит.
А я сижу на лавочке, на улице,
С листком в руке, не зная, что писать…
Моя душа, как в старости, сутулится,
Наверное, её пора спасать
От одиночества, что в гости снова просится.
Мы пили чай из чашки, на двоих
Делили время. Мимо жизнь проносится,
А я не знаю, что писать… и жду зимы.
...
А что писать? Что мир не безнадёжен?
Что, наконец, закончится война?
Я даже верю, – всё это возможно…
Вот только не уверена, когда…
...
Пишу стихи, наедине оставшись с осенью.
Накрыла грусть меня своим крылом.
И всю ту боль, что называлась одиночеством,
Я отпускаю… отдаляясь от него.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535868
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 09.11.2014
Вдруг "завтра" меня не станет?
Короткий у жизни путь...
А ты не пришёл с цветами…
Да, знаю... Не в этом суть...
Я вовсе не пессимистка.
Не плачу и не ворчу.
Всё просто: я - реалистка.
Я в жизни любить хочу.
Но вижу, глаза прохожих
Наполнены пустотой,
И взгляды пустые множат
Осенний туман густой.
Но что говорить об этом?
Закрою свою тетрадь.
Мечтала я стать поэтом,
Стихи от души писать...
И если меня не станет,
Прервётся короткий путь...
Ты, всё же, приди с цветами...
Ко мне… хоть когда – нибудь…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533645
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 31.10.2014
Папа, помнишь наши сплетённые руки,
Помнишь, как улыбались друг другу тогда?
Мы всегда были ближе, и даже в разлуке,
Когда нас разделяли с тобой города.
Папа, ты был другим. И была я другою.
Только время бежит, унося с собой вдаль
Наше прошлое. Манит оно за собою,
Оставляя лишь память и в сердце печаль.
И проходят года. Мы меняемся тоже.
Может быть, потому отдалились и мы
Друг от друга. Но, папа, меня это гложет,
Ведь так скоро нас встретят объятья зимы.
Так давай же с тобой позабудем обиды.
Время так быстротечно. А хочется жить...
За осенним туманом уже и не видно,
Далеко ли зима... Осень, дай закурить...
Папа, я не курю. Это так, пришлось к слову.
А давай, посидим так, вдвоём, помолчим.
Осень слушает нас. Но она уйдёт скоро.
Мы молчанием этим ей не навредим.
Папа, выросла дочка. Стихи лучше стали.
Но в душе я всё так же ранима, глупа...
Мне лишь хочется, чтобы меня понимали.
Чтобы верили, и обнимали с утра...
Потому что порою, не знаешь ты, папа,
Как меня накрывает тоска с головой.
И плевать, что мне двадцать... В чём я виновата,
Что придётся смириться с такою судьбой?
Папа, всё же, спасибо, что ты сейчас рядом.
У меня, кроме Вас с мамой, нет никого.
И я знаю одно - жизнь покажется адом,
Если вдруг сердца стук не найдёт Твоего.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530664
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 17.10.2014
Чекати квітень, ніби ліки від безсоння.
Я не соромлюся тепер своїх бажань.
Чого чекаєш? Підійди ж - бо ближче, Рома.
Скажи мені хоч щось без дорікань.
Натомість, ти стоїш, згорнувши крила.
І видихаєш дим мені в лице.
Я, мабуть, хвора. Відчуваю, тіла
Кістки ламаються. А ти не бачиш це.
Відкрита серцем. Та душа не вільна.
Всередині у мене є діра.
Тобі ж - бо все одно. А я постійно
Борюся, Рома. Та душа твоя німа.
Навіщо? Ти не скажеш мені? Чуєш,
Я забуваю все, коли ти тут.
Але мене від себе не врятуєш...
Бо ти ж - бо найсильніша із отрут!
Де ліки взяти, бо не сплю ночами...
Втопився квітень в коридорах злив.
Дожити до зими - я до нестями
Люблю тебе.
... Хоч ти вже й розлюбив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530624
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2014
А ось і осінь за вікном -
Холодним дотиком по тілу...
... В моїй кімнаті вже давно
Живе самотність. Бракне сили
Її позбутись. Знаєш, часом,
Коли лягає сонце спати, -
Я згадую про "нас". На щастя?
... Проте, повинна забувати.
Моє минуле вже минуло.
Та надто важко відпустити.
Ось думка спогадом майнула...
Забути б все! І далі жити.
Але тримаєш надто міцно.
Не відпускаєш моє серце.
Вже засинає поряд місто.
Дрімає попід листям серпень.
Літо пройшло. Настала осінь.
Я, замість крапки, ставлю кому.
І хай там як,чекаю досі...
Минуле, повертай додому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529894
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2014
Вчора ти поїхав на війну.
Я не знала, як тебе спинити.
Крик душі: не залишай одну!
Тільки ти не міг не залишити.
Вечорами… я біля вікна,
Проводжаю поглядом обличчя.
В жодному із них – тебе нема.
Вірити – чекати - це вже звичка.
…
Я тримаю у руках листа.
Сльози на очах застигли болем.
Вірити – чекати - маячня.
Часом не змінити навіть долю.
В правду я не вірю. І тону
В буднях сірих. Безнадія досі.
Вчора ти поїхав на війну.
Замість тебе повернулась осінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524195
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2014
Ну вот и всё. Пора идти.
Пора забыть про всё плохое,
Что встретилось мне на пути.
Пора понять, кто эти двое,
Что не сумели удержать
Друг друга за руку, а впрочем…
Мне и не больно. Знаешь, вообщем,
Порой приходится терять
Нам в жизни этой – веру в чудо,
Пытаясь не сломаться впредь.
А нас с тобой уже не будет.
Счастливых нас не будет ведь?!!
Прощаться. Так прощаться трудно,
Хоть волком вой или кричи.
Но утонуло наше судно.
Не нужно говорить. Молчи.
Ищи другую. Пусть залечит
Тебе все раны там, внутри.
Меня же осень пока(лечит)…
Ну вот и всё. Пора идти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522669
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.09.2014
… И после нас ничего не осталось.
Ни пачки писем. Ни тёплых слов.
И всё, что раньше, в глаза бросалось –
Теперь исчезло в тумане снов.
И, знаешь, жутко мне стало вовсе.
Когда проходишь по тем местам,
Где бродит наша, «чужая», осень…
Опять напомнив о прошлом нам.
А мне бы просто укрыться где – то,
Молчать, желая про всё забыть.
От нас сегодня уходит лето…
И мне хотелось бы так уйти…
Куда – нибудь. На рассвете может.
И потеряться на пол – пути.
Ты был мне самым… Тебя дороже
Я не хочу… не смогу найти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518334
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 19.08.2014
А це минеться, Мамо? Ця війна
Нас не зламала. Підняла на ноги.
Нас об'єднала міцно ця біда -
Боротимемось за свою свободу!
А це минеться, Мамо? Біль душі
Нестерпний. Все це ні, не випадково.
Ми не здамося! Всі вперед, мерщій!
... Та вкотре гинуть люди знову й знову.
А це минеться, Мамо? Відчуття
Провини є. Я навіть ладна вмерти
За тих, хто ще живий, хто врятував життя...
Бо спогади болючі вже не стерти.
Чи це минеться, Мамо? Чи скінчиться
Кривава бійка в серці України?!!
Горить - палає вкотре в пам'ять свічка
За тими, хто відчув ножа у спину.
Чи це минеться, Мамо? Віри досить,
Щоб відродити у собі бійця!
... А за вікном така самотня осінь,
Що хочеться ридати без кінця!..
Це все минеться, Мамо! Ми ж бо сильні!
І в Україні заспівають гімн.
Буде весна. Тепло. Ми будем вільні.
Війна скінчиться. Ти лиш серцем вір!
Слава Україні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516271
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.08.2014
Війна. Вони сиділи по домівках.
ніхто із них не знав, що час настав.
склонила донечка беззахисно голівку.
і батько раптом на підлогу впав.
а мати несподівано застигла,
промовивши востаннє: це війна...
і стало враз так тихо...тихо...тихо...
і по щоці скотилася сльоза...
вони замовкли. Назавжди. Навічно.
Ніхто-ніхто не вижив того дня.
... Життя загасло, мов згорівша свічка.
і так померла не одна сім'я.
чому, скажи? Невже і справді небо
мовчатиме, не допоможе нам?
а нам би жити - більшого не треба!
та як поясниш це панам - катам?!
де ж справедливість? І за що ми винні?
що брата шанували? А тепер
він зрадив нас. Встромив ножа у спину.
він до краплини нашу щедрість стер!
та врешті ми зупинемо ці муки.
ми вистоїмо! Разом до кінця!
... Лиш плаче Україна від розлуки
за тими...кого поряд вже нема.
...
... Вона вночі прокинеться і тихо
промовить в мертву тишу: синку, стій...
війна... Це найстрашніше в світі лихо...
невинний син лежить в землі сирій...
і тихо...тихо так в моїй країні...
ледь чутний Мамин стогін, Мамин плач...
йди звідси геть! Запам'ятай, віднині,
найбільший ворог мій, Я - твій палач!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515562
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.08.2014
Ты просто ждëшь меня назад.
зачем? Ведь это всë не важно.
ведь мы друг другу не расскажем
всей правды. Столько лет подряд
молчали. Значит, бесполезно
другого искренне любить.
и хочется в себе убить
все чувства. Или прыгнуть в бездну.
кому-то кто-то говорил:
люби, цени и будь счастливым.
... Я забываю твоë имя.
ведь помнить-больше нету сил.
молчанье тоже убивает.
и как ни странно, знаешь, Ром,
меня. В. Тебе. Увы. Не. Стало.
я умерла сегодня днëм.
29.07.14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514443
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.07.2014
Вже відлітають птахи у вирій.
А чорне небо зірками світить.
Навмисно люди вдягають сіре.
А власне, хто їх тепер помітить?
Комусь ще досі потрібне сонце?
Хтось на вокзалі чекає потяг.
Хтось посміхається незнайомці.
А інший хтось забуває дотик
Долонь коханого…
Ніби вкотре
Не помічаючи цих ілюзій.
Проте я також жива істота.
І знаєш, Рома, я не боюся
Моїх зізнань, після крапки коми.
Нам треба більше бувати разом.
Але так прикро… Чи знаєш, Рома,
Кохання наше – маленький пазл…
І я самотня. Але щаслива.
Проте, самотність не тим погана,
Що відродила у серці зливу…
А тим, що вічність – у серці рана.
А мало б бути воно чимсь іншим.
Великим, щирим, взаємним, чуєш?
Мене цілує кімнатна тиша…
Чи ти від неї колись врятуєш?
Вже відлітають птахи у вирій.
А чорне небо зірками світить.
У вересневих солоних хвилях
Втопився наш безнадійний квітень.
Я відчайдушно борюся, Рома,
Але все марно. Вмирають зорі.
Я зачиняюсь у себе вдома.
І забуваю про тебе знову.
У нас з тобою – окрема доля.
Зав’яли квіти попід віконцем.
… У місті якось зустрілись двоє…
Він на долонях приніс їй сонце.
пс не забуваються миті… коли були сплетені наші долоні…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506532
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.06.2014
Может быть, это просто зима
Так влияет. Нет веры, надежды.
Может быть, я сама не права,
Что всё в жизни моей, как и прежде;
Ничего не случилось, увы.
Только люди всё чаще уходят,
Оставляя на сердце следы...
... Что ж ты, искренность больше не в моде?!!
Этой ночью мне снился рассвет -
Одинокий, холодный, ... прощальный.
Я проснулась... - Тебя рядом нет.
Не смертельно. Но всё же, печально.
Очень важно... не сдаться теперь.
Боль стерпеть, крепко сжав кулаки.
Пусть захлопнется в прошлое дверь.
Впереди ещё много пути.
Пусть назад ничего не вернуть -
И по сердцу стекает слеза...
Обещаю продолжить свой путь,
Обещаю дойти до конца!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504169
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 09.06.2014
Ти знов благав про допомогу,
Але ніхто не чув тебе.
Ти так просив, кричав до Бога,
Та Він тебе покинув вже.
Один залишився у світі.
Ніхто до тебе не прийде.
Якщо раніше міг радіти,
Сьогодні не радієш вже.
Ти так любив життя і Бога.
Ти людям всім робив добро.
Але закралася тривога,
У серце твоЄ зло прийшло.
Ти сам не знав, чому так робиш:
Людей вбиваєш - сам не свій.
Своє життя сам собі гнобиш,
А відчуваєш тільки біль.
І що ж від цього ти отримав,
Заради чого на це йшов?
Пожертвував ще й власним сином,
І от, караєш себе знов.
Та все ж, ти просиш допомоги.
Страшенний біль душі відчув.
Усе життя ти вірив Богу...
Чому ж в ту мить Його забув?!
Тепер ти просто хочеш жити
І каєшся за всі гріхи.
Та неможливо все простити,
Як сильно не благав би ти.
Осінні барви. Теплий вечір.
У світ закохана душа.
І лиш тягар, що ліг на плечі,
Залишиться на все життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504166
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2014
Мої думки – то паперові квіти.
Я їх складаю у комоді поруч з ліжком.
Щоб зберегти напам*ять найцінніше,
А потім роздивлятися їх тишком.
Мої думки – душею оповиті,
Я їх вичавлюю віршами на папері.
А у відчинене вікно сміється квітень…
Весна самотньо стукає у двері.
І я – схвильована, замріяна думками,
Зірвуся з місця, ніби в забутті.
І над підлогою кружлятимуть рядками –
Віршами списані поволі ті листки.
І ніжним дотиком до схованих листів,
Відчувши щось пекуче в грудях, зліва, -
Кімнату заполонить купа слів
Таких звичайних… алЕ НАДважливих.
Я залишуся в них – відвертою, живою…
Як сповідь серця, як той крик душі.
І переллюся щирою сльозою,
Свій смуток заховавши у вірші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503015
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2014
Что останется от меня
В этом гаснущем сером мире?
В той квартире, день ото дня,
Где давно уже не любили, -
Не останется ничего.
Только песни в моём плей-лИсте.
Да тетрадка стихов о нём -
Запоздалая грусть тех мыслей.
И никто ничего не скажет.
Понимая, слова - вода.
Ночь на землю разлукой ляжет.
И не встретятся города.
Недописанных строк историй,
Опустевший вагон метро.
Нас с тобою могло быть трое...
Что останется? - Ничего.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500012
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 19.05.2014
В моєму серці залишився слід
Від тих думок, тих зустрічей минулих.
В моєму серці залишився лід
Від щирих слів, яких я не почула.
І від тієї зимної весни
Лишився подих гІрких поцілунків.
І досі я в безодні-самоті,
Думками поринаю в ті стосунки.
Навіщо все це? Все ж було дарма.
Ти зник раптово. Залишив печаль.
В моїй душі з*явилася зима...
Тебе в мені не стало. А чи жаль?
Чи може, і на щастя "нас" нема?
Чи може, і ніколи не було?
Вже закінчився сум. А з ним - зима.
І навіть закінчилася любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500010
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2014
Воспоминанья душу гложат
О днях, хранящих память дружбы.
Назад вернуться будет сложно,
Но я не знаю, или нужно...
Чего скрывать? Мы обе в прошлом.
Назад меня не возвращаешь.
Я просто знаю - невозможно.
Меня из памяти стираешь.
... И я тебя забуду скоро.
Я коротко скажу: "довольно!"
Забуду девушку, с которой
Мне было нестерпимо больно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493855
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.04.2014
Ти тримаєш мене... за руку.
Очі кажуть: пробач - прощай.
Я не витримаю розлуку.
Тобі байдуже. Зник наш рай.
Ти тримаєш... та не душею.
Плаче осінь. Зникає день.
І не бути мені твоєю.
Не співати тобі пісень.
Не писати рядків сердечних.
Тільки мовчки ковтати яд.
І чекати наступний вечір,
Щоб не сміти піти назад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492049
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2014
Я прошу тебя, Муза, вернись!
Мне так хочется снова писать –
О весне, что вошла в мою жизнь,
О душе, что стремиться летать.
Я хочу написать пару строк
О любви той, что ждёт впереди.
И заходит на новый виток,
Отзываясь биеньем в груди.
Как же хочется вновь обрести
Чувства те, что прольются в стихи.
Смысл потерянный в жизни найти,
Избежав суеты и тоски.
Я прошу тебя, Муза, вернись!
Без тебя мне себя не познать.
Подними, унеси меня ввысь,
Вдохновенья подай благодать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490345
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 04.04.2014
Я хочу жити в своїй країні!
На Батьківщині, у вільнім краї.
Ми - Українці! Тому єдині!
Ми переможем! І я це знаю.
І вірю серцем, що справжні зміни
Одного дня, все ж, на нас чекають.
Не віддамо їм свою країну!
Кати ті кляті нас не здолають!
Нехай той Путін назад вертає,
Бо може й справді він не вернутись!
Не має серця. Душі не має –
Він хоче брата свого позбутись!..
Та як же, браття, таке можливо?
Ми ж з Вами поряд були роками!
А ви раптово – ножем у спину…
Ми вже не браття. І ми не з вами!
…
Я хочу бачити Тебе щасливою, Україно – Мамо!
Серце Твоє ж – зростало в коханні.
Нехай наші вороги не радіють зарано –
Бо
Завше
«Добре сміється той, хто сміється останнім!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489218
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.03.2014
Я иду босиком по осколкам любви,
Боль когтями беззвучно мне сердце пронзает.
Ослепительный свет ждёт меня впереди,
Ярким пламенем путь для меня застилает.
Прикрываю глаза я дрожащей рукой,
Ощущаю, как боль обжигает мне пальцы.
На ногах моих раны, с них капает кровь,
Я бессильна идти. Но должна идти дальше.
Пеленой застилает глаза яркий свет,
Подхожу ещё ближе, не видя дороги.
А вокруг никого, никого больше нет,
И в тревожной тиши мысли только о Боге.
Опираюсь на стены. Глубокая дрожь
В моё сердце вселилась и стало так зябко.
Прикасаясь слезами к губам, плачет дождь,
Злые ветры за мной наблюдают украдкой.
Только миг - нападут и захватят в свой плен,
И уже никогда мне не стать птицей вольной.
Среди этих холодных, тревожных, злых стен
Не найти мне покоя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489195
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.03.2014
Мои стихи скучны и примитивны.
Зато чужды высокопарной лжи.
Мечты, слова и слёзы так наивны,
Зато видны черты живой души.
И льются песни в лад с душевной лирой,
И сердце в такт стучит моим стихам,
Я посвящаю их Вселенной, миру,
Всем добродетелям и всем земным грехам.
Я посвящаю их душевным мукам,
И счастью детскому их посвящаю я,
Случайным встречам, горестным разлукам,
Чем, и о чём, полна душа моя.
Мои стихи — переживаний стразы,
Брошюры, книги, рваные листы,
Букет гвоздик в плену стеклянной вазы,
Следы среди желтеющей листвы.
Мои стихи — удача и несчастье,
Веселье, скука, радость и тоска,
Переживания, что сердце рвут на части,
И убеляют завиток виска.
Мои стихи строги, как недотрога,
И сокровенны, как цветок во ржи.
Мои стихи - надежда и тревога,
И исповедь тоскующей души.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488268
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.03.2014
Вільний птах
Розквітає навколо природа,
Зеленіють весняні сади.
І Левадівки сонячна врода
Буде сяяти в світі завжди.
Буде пісня веселкою грати,
Розіллється той спів по землі.
Будуть люди у Бога питати:
«Звідкіля це з’явилось сюди?»
Кожен з нас свою відповідь має
І письменник один її мав.
Ми про нього завжди пам’ятаєм,
Бог у душу талант йому вклав.
Мати з батьком назвали Степаном,
Дарували турботи тепло.
І до нього в житті зовсім рано
Те прекрасне натхнення прийшло.
Він писати почав про країну,
Усю душу вкладав у вірші.
Про майбутнє, про сонце єдине,
Осінь щиру, весняні дощі.
Жив, і кожній людині всміхався,
Ніби душу свою дарував.
Їхав з дому, назад повертався,
І родині любов віддавав.
Він учив світ навколо любити,
Захищати країну свою.
Людям добрії справи робити,
Бути вільним у ріднім краю.
Богу дякував за Батьківщину,
За життя, за увесь Божий світ.
І любов до своєї країни
Лив віршами, як серця привіт.
І сьогодні, на мить, на єдину,
Світ завмер, щоб згадати свого
Видатного і мужнього Сина,
Вшанувати заслуги його.
Ми не хочем про нього забути,
Але час, у якому він жив, -
Неможливо, на жаль, повернути.
Вільний птах назавжди полетів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488264
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.03.2014
Дело в том, что я умираю.
Задыхаюсь в пустой тиши.
Все грехи свои отпускаю
В паутине фальши и лжи.
И дыхание замедляется.
Глупо помощи ждать. Увы,
Этот город со мной прощается...
Дождь смывает мои следы.
Скоро станет и вовсе холодно.
Заколотят мой чемодан.
И в заброшенном сером городе
Не останется свежих ран.
Всё забудется... Эта девочка,
Что когда - то сошла с ума...
Что сползала порой по стеночке, -
Так любовью была пьяна...
Осень ранняя и последняя,
Разливала по венам яд.
Близость сладкая, но запретная, -
Было лучшим из всех наград.
Но останется где-то в памяти
Одиночества горький след...
... Имя девочки над орнаментом,
Той, которой здесь больше нет...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488180
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.03.2014
[i] Жизнь утекает быстрою рекою,
Дождём роняя слёз прощальных - грусть.
Нас разлучили небеса с тобою.
За что ж я так отчаянно борюсь?![/i]
Жизнь быстротечна, как река;
И мне не верится порою,
Что всё уходит в никуда,
Что нет тебя рядом со мною.
Ты вдруг ушла… В осенний час,
Тебя не стало во Вселенной.
Мне кажется, что мы подчас
Прощаемся, увы, не с теми.
«Что ты наделала? Зачем?» -
Кричит душа, во тьме сгорая.
Лишь вмиг пожертвовала всем,
Чтоб получить ключи от рая.
Никто не в чём не виноват.
Бывает всякое на свете.
От этих жизненных утрат
Сильнее всех страдают дети.
Страдают… Но не говорят.
Лишь крепко держатся за руки.
Который год уже подряд
Обречены на эти муки.
Как быстротечен жизни срок
И как несправедлив порою,
Судьбы людской зловещий рок,
Что разлучил меня с тобою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488167
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2014
Мені болить. В душі моїй тривога.
Сльозами дощ наповнює життя.
Чи в нас з тобою не одна дорога?
Чом замість світла, у душі - пітьма?
А ти згадай щасливу нашу осінь.
Лише 3 роки... Ніби все життя -
Люблю тебе, здається, ніби й досі.
…
Най би згоріли кляті почуття!
Ти використав, наче ляльку, знищив
Все те, що в серці дихати могло.
І наді мною сонце стало вищим,
Вже не відчутно променів його.
…
Ніхто на мене не чекає вдома.
Напевно. Так стається у житті...
... Сьогодні - ставиш крапку там, де кома,
А завтра – гасне сонце… у душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486480
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2014
Я не можу Тобі писати.
Моя муза блукає містом.
Перестала ночами спати.
У квартирі самій - затісно.
Відчуваю, холодний вітер
Затискає кістки в долонях.
І чим дужче чекаю квітень,
Ніби ліки, що від безсоння.
Заховати в кишені відчай,
Гіркоту душі зтерти в попіл,
Заблукати в противоріччях,
Відчайдушно боротись проти -
Роз'єднання того не варте.
Хай минає цих днів безмежність!
І мені, любий, не до жартів.
Бо від тебе моя залежність...
Ти повернешся - я це знаю.
Нам не варто окремо бути.
Де Ти?
Вірю. Люблю. Чекаю.
... За вікном засинає лютий.
27.02.2014.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482331
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2014
Напевно, життя вже не зміниться, Мамо.
Й надалі писатиму я про самотність душі.
Можливо, покину цей світ несподівано рано,
Лишивши на згадку, написані серцем, вірші.
У цьому житті надто складно все, Тато.
І нічим зарадити - сил вже, здається, нема.
І хоч до весни вже лишилось часу небагато, -
Занадто "холодною" стала наразі зима.
Чи з часом загояться рани, розірвані болем?
Чи сльози солоні зітруться з порожніх очей?
Тут вихід один: Ми повинні боротись за волю!
Аби врятувати своїх безневинних дітей!
Аби врятувати свою рідну неньку - країну, -
Тримаймося разом, мої українські Брати!
Народе мій, ми не раби й не впадем на коліна!
Іти до кінця! Не здаватися! Перемогти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477119
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.02.2014
Мне не больно ни капельки, знай.
Я жива и, как прежде, дышу.
Убегает последний трамвай,
Жизнь спешит. Я об этом пишу.
Дождь с утра, вновь по крышам стучит,
Плачет осень холодным рассветом.
Я молчу. Кто – то рядом молчит.
В этом счастье? Но смысл не в этом.
Я хотела так много сказать…
Но услышать не каждый сумеет.
И с душою я стала писать
То, о чём моё сердце болеет…
В бесконечности этого дня,
Заблудились мы все, заблуждаясь.
Ты уже не услышишь меня.
Я пишу эти строки, прощаясь…
Может быть, и осудит нас Бог
За такое жестокое слово.
Среди этих забытых дорог,
Нас накажет Он очень сурово.
Может быть, Он уже наказал,
Что в глазах пустоты слишком много.
Видишь тот опустевший вокзал? –
Вот такая душа у больного…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476818
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.02.2014
Вот так бывает: никому не нужен.
Не то, что жить, - не хочется дышать.
А ты мог стать кому-то верным мужем,
А я - женой. Но сколько можно ждать?!
В который раз, твой не звонИт мобильный,
И незаметно остывает чай.
А кто-то мог назвать тебя "любимым",
Меня - "любимой", как-то невзначай.
Смешно до боли, так, что хочешь плакать,
Или о стенку биться головой.
Подумать только! - ты бы мог стать папой!
Я... Но не мне досталась эта роль!
И вот, - сидим, горюем, унываем.
И ждём чудес больших, разинув рты.
Не веря в то, что чудеса бывают:
Однажды и для нас сведут мосты!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471126
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.01.2014
Іноді хочеться всім серцем повірити в те, що в Твоєму житті насправді все не так вже й погано. Але часто трапляється таке, що ти вважаєш себе нікому не потрібним і не можеш нічого змінити, хоча саме змін на краще, Ти прагнеш найбільше. Кажуть, що на все свій час. Повір, це правда! Тобі здається, що комусь пощастило більше, ніж Тобі. Ти можеш іти містом зовсім один, сумний і порожній. Ось, біля тебе проходять двоє. Молодий серйозний хлопець і зовсім юна, на твій погляд, дівчина. Обоє щиро посміхаються. І ти розумієш, їм добре разом. І думаєш про те, яке несправедливе життя саме до Тебе. Адже, якщо взяти до уваги, що ця дівчинка ще така юна, а вже відчула смак щастя. Не суди! Адже, Ти не знаєш, яким чином вона відвоювала це щастя… і чи це те справжнє кохання, заради якого, здається, ладен піти на все! Ти не можеш знати всієї правди життя, яку воно від нас приховує. Не можеш знати, коли саме це станеться з тобою і чи станеться взагалі. Але станеться. Я запевняю Тебе, - хоча й не можу знати напевно. Та вірю… усім серцем! Хоча й не знаю про тебе зовсім нічого. Кожен з нас дуже різний і не подібний до іншого, та багатьох поєднує одне – це самотність. І кожен з нас чекає, коли ж нарешті настане його час. Коли він зможе відчути себе щасливим хоча б на мить, хоча б на єдину мить! Не здавайся! Чуєш? Ні за що не здавайся! Як би там не було, наскільки важко б тобі не прийшлося в цьому житті, тримайся! Тримайся до останнього. Я теж не вірила. Минали роки. А я зневірилася у собі, в своїх вчинках. А знаєш, як важко, коли ні Ти, ніхто інший не вірить в Тебе?! Думаю, знаєш. Саме тому, я зараз звертаюся до Тебе. Друже мій, повір! Саме цієї хвилини, саме цієї миті, повір сам в себе! І байдуже, що ніхто не вірить, - у тебе насамперед є Ти! Запам’ятай це назавжди! І не забувай. Ти сильний. Ти можеш все! І навіть більше. Знаєш, а я повірила. Хоч досі ще не відчувала справжнього щастя… Але повірила, не зважаючи ні на що! Повірила в себе! І це найголовніше. Тепер я не здамся ні за яких обставин. Буду боротися до кінця. До останнього подиху. Я здолаю всі перешкоди, що заважатимуть мені рухатися далі. Але я не здамся! Будь ласка, і Ти не здавайся! Нехай мої щирі слова будуть поштовхом для твоїх подальших дій. Нехай ці прості рядки надихнуть Тебе на добрі вчинки! І знаєш що, мій Друже, запам’ятай, що шлях, яким ми йдемо, це і є щастя. І якщо ти повіриш в це, то неодмінно диво трапиться в Твоєму житті. Я дуже щаслива від того, що можу подарувати Тобі, мій дорогий Друже, частинку свого серця. Завжди залишайся собою! Будь простим і щирим. Вперед! Життя – це дивовижна, неймовірна, неповторна мить. Бережи в собі Людину. Людину з великої літери. Все буде добре! Щасти!
З любов’ю, Твоя безнадійно романтична :)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470555
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 05.01.2014
Мій біль відчутний з кожним разом все сильніше.
А серце крається - пожовкле і бліде.
І я чекаю, хтось згадає і напише,
А хтось подзвонить і мене знайде.
Але дарма на це я сподіваюсь.
Назвати другом тих, хто ним не є, -
Це майже те самЕ, якщо зламаюсь,
Або не вбережу життя своє, -
Різниці вже ніхто і не помітить.
І не згадають, певне, що була.
...
Через багато років білі квіти
Зів*януть.
Їм не вистачить тепла.
Та лиш на мить заповнить світ прощальна тиша, -
Згадаєш, задивившись в небеса.
І ледь торкнувшись, вітер заколише
Тривожно душу.
І впаде сльоза...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469422
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2013
Там, десь глибоко в грудях болить
І не можеш цього зупинити.
І не хоче ніхто зрозуміть,
І не зможе ніхто захистити.
Відчайдушно борюся за «нас».
Марно трачу свій час – досі вільна.
Знов впаду в забуття, ніби в транс,
Хтось подумає, що божевільна…
Я не можу, не хочу іти.
На землі чи у небі – безсила.
Най палають у серці мости!
Там і досі розрита могила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465978
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2013
Як хочеться поїхати туди,
Де люди одне одного кохають,
Де люди одне одного чекають,
Де люди не очікують біди.
Як хочеться сховатися від всіх.
На жаль, мене ніхто не розуміє.
В моїй країні не лунає сміх,
Тремтяче серце дужче кам*яніє.
Як хочеться..! Аби ж, я лиш могла
Людей усіх навколо об*єднати.
В моєму серці вистачить тепла
На тих, кого не встигли розіп*яти.
Я вірю, що ми разом зможем все!
Підводьмося з колін, народе мій!
І поки Україна ще живе, -
Борімося за волю в битві цій!
Борімося!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465534
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.12.2013
Лиш наболіле серце промовчить.
Усе минеться, Мамо, обіцяю!
Чи може вже мій лист не долетить?
Бо адресата я не пам*ятаю.
Просто хреново, Мамо, на душі.
А ти благала серце відчинити.
Не можу, Мамо. В порожнечі цій
Минають дні. І я не хочу жити.
Я розкажу тобі, як сонце обпікало
І сльози висихали на обличчі.
Але забракло подихів. Замало...
І байдуже, що це вже майже звичка.
Все буде добре, Мамо, обіцяю!
Минеться це відверте божевілля.
Заходь, Самотність! Кави? Може, чаю?
Не бійся, Мамо, я у тебе сильна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465532
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2013
Я ще писатиму про Тебе.
І хай минатимуть роки.
Тримаймося разом за небо,
Ми вільні знов, немов птахи.
Я пам'ятатиму про Тебе.
Чекаючи Твого дзвінка.
І забуваючи про себе, -
Тримайся. Ось моя рука...
Мені не варто повертатись
У те минуле, де були.
А варто змусити прощатись
Мені з Тобою... назавжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464317
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.12.2013
Писати Тобі листи – розтинаючи собі душу.
Зустріти Тебе востаннє. Так, ніби, ніколи вже.
А «вчора» було занадто… Я просто забути мушу
Про все, що було між нами. Про те, що в мені живе.
Про ті почуття минулі. Яким вже нема початку.
Які не побачать сонця в полоні моїх думок.
Чекати дзвінка – брехати, що в мене усе в порядку –
Шалено відчути серця – тремтіння і холодок.
І все, ніби, буде вдало. Лиш спогади неминучі,
Залишуться. (Все серйозно!), тримаючись у душі.
Про себе знов нагадають усі почуття болючі,
А з ранком усе інакше. Інакше, не як вночі.
За 10 хвилин зібратись, коли охолоне кава.
І вирватись із полону беззахисних почуттів.
А власне, (хоч неминуче), це більше не мОя справа –
Чи мріяв мене позбутись… Чи досі ще не зустрів…
Я хочу почати знову. Востаннє, неначе вперше, -
Побачити захід сонця. Відчути, що поряд Ти.
Та все, що я зараз можу зробити, то це найменше –
Забути про все на світі – писати Тобі листи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464146
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.12.2013
У мене вже немає більше слів.
Щось говорити і про щось писати.
Колись в мені вогонь життя горів,
І я могла ночами міцно спати.
Навіщо поспішаєм в майбуття,
Не знаючи, що там на нас чекає?!
Колись були ми вільні: Ти і Я.
Але не зараз. Волі вже немає.
Що робиться навколо нас, скажи?
Країну захопили бандюгани.
Вони не люди. Серед нас кати,
Їм байдуже, що завтра буде з нами.
Країна гине. Не здаємось ми.
Ідемо в бій. "Кати" від нас тікають.
Давайте об'єднаймося, брати!
Бо тільки так, "вони" нас не здолають!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463765
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.12.2013
Я смотрела на храм, не решаясь войти.
Что мне, грешнице, делать в святилище храма?
Я стояла, никак не решаясь уйти.
В моём сердце болела забытая рана.
Знала, что не взлечу всей душой к небесам,
Мои крылья грехов от земли не поднимут.
Свою жалкую жизнь захочу и отдам,
А возможно, её даже раньше отнимут.
Я боюсь этих слов, что пишу в тишине
И не знаю, иль выдержу вечности муки.
Эта жизнь пролетает, как будто, во сне,
И с мольбой к небесам возвышаются руки:
Дай мне сил, чтобы выжить на этой Земле,
Прикоснуться к таинственной жизни в раю.
Укажи верный путь, чтоб привёл он к Тебе...
И прости одинокую душу мою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461516
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 19.11.2013
Мне хочется кричать от боли,
Но я молчу.
Стерплю, не дам себе я воли,
Не закричу.
А эти взгляды, эти лица -
Как не кричать?
Как снять запрет, стереть границы,
Сорвать печать?
Как знать, что хорошо, что плохо -
Я не пойму.
Где взять глоток живого вдоха
В таком дыму?
И губы до крови кусая,
Дышать и жить.
Зачем, сама не понимая, -
Страдать, любить.
И биться головой о стену,
Когда сама.
Но я не стану резать вены,
Сходя с ума.
Бездумно надавив рукою
На сталь ножа,
Лежать бесчувственной, нагою,
И не дыша.
И среди вечного покоя,
Увидев свет.
Вдруг ощутить, что за такое
Прощенья нет.
Уж лучше между злом и Богом
В своей судьбе.
Среди живых искать дорогу
К самой себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461512
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 19.11.2013
Мені не вистачає Тебе, Тато.
Не вистачає слів, Твого тепла.
Більше не можна серцем обійняти,
Торкнутися моїм Твого крила.
В моїй кімнаті оживають спогади.
У серці порожньо. Самотньо на душі.
Від смутку лікував Ти своїм поглядом,
Але тепер його змива дощі.
Мені не вистачає Тебе, Тато.
Не вистачає віри у житті.
Чи знаєш, що невдовзі буде свято?..
Я проведу його на самоті.
Тебе нема. Дитинства мить скінчилася.
Люблю Тебе і дякую за те,
Що тільки завдяки Тобі, навчилася
Любити й берегти життя своє.
Мені не вистачає тебе, Тато...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457840
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2013
Почему же так хочется жить,
Когда время пришло умереть?
Обрывается хрупкая нить,
Но не стоит об этом жалеть.
И застыв на мгновенье, стою.
Будто, жду, что меня позовут.
Окажусь ли в заветном раю
Иль другой предоставят маршрут?
Каждый в мире живёт для себя,
И в беде не спасут, не помогут.
Умираешь... Не вспомнит тебя
В этом мире никто, кроме Бога.
Попрощается жизнь, уходя,
На борьбу зря истратишь все силы.
Может быть, всё же, вспомнят тебя
И оставят цветы у могилы...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457165
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 28.10.2013
Мы смотрим, смотрим и не видим,
И снова смотрим и молчим.
Друг друга ждем и ненавидим.
И, молча, в пустоту кричим.
Уже не улыбнуться мило,
И сжав ладонь, шепнуть: «Держись!»
Ну, что за время?… Закрутило,
Как ветвь лианы тонкой - жизнь.
Пустых воспоминаний бремя,
И голос твой, вчера родной.
Сегодня вдаль уносит время,
Как ветер листья над травой.
Стирает твой «e – mail» на файле,
Стирает слезы на лице.
И именным пером - эмалью
Роняет точки на конце.
В который раз курю и помню,
От вдоха к выдоху молчу.
Сотру, забуду, снова вспомню...
И молча, в пустоту кричу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457159
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.10.2013
Так бывает: никому нет дела
До твоей беспомощной души.
Пусть и не спеша, но гаснет вера,
Если ты живёшь с собой во лжи.
Если ты отталкиваешь близких,
Если не стараешься понять.
Если ты уходишь «по-английски»,
Если тебя некому обнять…
Не старайся, правду отрицая,
Утверждать, что ты во всём права.
Если вместо точки запятая,
Значит, будет новая глава.
Если ты прощать не научилась,
Искренне и, всё ещё, любя…
Если в сердце осень поселилась, -
Кто-то отдалился от тебя…
… Этот стих не способ примиренья,
Это строчки высказать спешат -
Сердца одинокого биеньем
Те слова, что на душе лежат.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456957
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 27.10.2013
Нас даже не было тогда…
В те годы страха и ненастья.
Когда никто не видел счастья,
А кровь струилась, как вода.
Тогда хотелось просто жить…
Но жизнь внезапно обрывалась.
Всё это только сном казалось,
Но этот сон нельзя забыть.
Ведь люди верили, любили…
В душе лелеяли мечту.
И я СЕЙЧАС понять хочу,
За ЧТО их, ПОЧЕМУ… убили?!
Что СДЕЛАЛИ они такого?
Ведь просто жили, как могли.
Сердца не бились без любви,
В них слова не было плохого.
Но помешали… на Земле,
Кому – то перейдя дорогу.
А им не нужно было много…
Всего лишь ЖИТЬ… вот так, как мне.
Я не могу понять, за что?..
Зачем и почему убили?..
Они ведь жизнь свою любили!..
Кому – то было всё равно.
И, ведь наверно, эти кто - то
Уже не среди нас – ушли.
Тогда зачем они пришли,
Жить, жизнью жертвуя кого – то?
А мне всего лишь 23.
Я в жизни видела немного.
Куда ведёт меня дорога?..
Зажгутся ли в конце огни?
Чего мне ждать, во что мне верить?
И если есть Бог, почему
Он отнимает нашу веру
И мы не верим никому?
Нас даже не было тогда.
Но нам об этом рассказали.
За что же, люди, наказали
Себя самих? Ведь так нельзя.
Ведь мы же – ЛЮДИ. Разве мало
Всем было жизни на Земле?!
А я любить не перестала…
Живу, мечтая о весне…
Люблю, надеюсь, что однажды
Мир ПЕРЕМЕНИТСЯ навек!
Ведь я такой же человек,
Как все. Меня не будет дважды.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456275
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 24.10.2013
Закрию обличчя руками,
Забуду про те, що живу.
Складаються вірші рядками.
Здається, усе - наяву.
Та ні! Бо писала давно:
Про небо, зірки, про моря...
Усе вже не так, як було.
І я вже то, наче, не я.
Та все ж, дуже вдячна Йому
За цей подарунок - Життя.
Я світові крикну: "Живу!"
З усмішкою йду в майбуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456273
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2013
Был миг расставания тяжёл,
О чём - то кричали скворцы.
И питерский поезд ушёл,
И в первом вагоне был ты.
Я в дремлющий город вернусь
И буду сидеть у окна.
Какая безмерная грусть...
Щемящая в сердце тоска.
Тяжёлой и мутной водой
Жизнь льётся в пустой водоём.
Как трудно идти мне одной,
Где мы проходили вдвоём...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455747
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 21.10.2013
Догорає вечір, ніченька надходить,
Засина довкола вся жива земля.
Вже давно завмерла матінка - природа
І не чути в лісі співу солов'я.
Небо вкрили зорі, місяць сріблом сяє,
Вітерець легенький з поля тихо дме.
Краще пори року за весну немає,
Навесні все квітне, ожива й цвіте.
Знов чека природа вранішнього сонця,
Що зігріє землю всім теплом своїм.
І привітно гляне у моє віконце,
І добро з любов'ю принесе у дім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455745
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2013
Бог подарил нам жизнь и тем она ценна,
Что, словно, миг один, проносится она.
Что, словно, взята в долг - обязаны вернуть.
Ах, если бы смогли мы крыльями взмахнуть
И унести с собой навечно этот дар.
Коль требуют вернуть, тогда зачем он дан?!
Зачем связали дух, отмерив жалкий срок?
В проклятии конца - судьбы жестокий рок!
Что ждёт за той чертой, - узнать нам не дано.
Но всё - таки пройти чрез это суждено.
Настанет день. И мы забудем обо всём.
И для души покой навечно обретём.
Бог не забудет нас. В сердцах Его любовь.
Оставим свою жизнь, лишь доиграя роль.
И навсегда уйдём, не ведая, куда.
Куда ж ты нас влечёшь, манящая звезда?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455359
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 19.10.2013
Неосторожным взмахом крыла
Я прикоснусь к нити счастья.
В холод и стужу согрею тебя,
Уберегу, беззаветно любя,
Или спасу от ненастья.
Жёлтые листья, как лучик тепла,
Ветер осенний развеял.
Город накрыла привычная тьма,
Улицы спят. И вокруг пустота.
Снам в этот миг жизнь доверим.
В городе ночь. Не горят фонари.
Птицы на ветках умолкли.
Если не спится, меня позови,
Мысли недобрые прочь прогони,
Грусть разложи по всем полкам.
Ноты мелодий услышишь во тьме,
Струны, дрожа, оборвутся.
Я отзовусь сладкой болью во сне...
И на прощанье в последний раз мне
Ты не забудь улыбнуться...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455350
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 19.10.2013
Я не забыла этот дождь...
Сквозь годы, каждый раз встречая,
Его не прогоняю прочь,
Все страхи я превозмогаю.
Сильна, как ветер, как огонь,
Неощутима, как прохлада.
В моих глазах застыла боль.
Ты не почувствовал - Я рядом.
Всё застилает пелена
И сквозь туман неразличима
Другая мира сторона,
Как рана, что не излечима.
Так быстро близится рассвет,
Мороз сердца нам остужает.
И Ты идёшь на яркий свет,
Который быстро исчезает.
Я прикоснусь к Твоей щеке,
Теплом наполнив Твою душу.
Подобно ласковой реке,
Все беды выльются наружу.
И жизнь вдохнув, вдруг ощутишь,
Как силы в тело возвратятся.
Подобно стае быстрых птиц,
С Тобою беды все простятся.
Навстречу поспешишь судьбе,
Меня, мой Ангел, здесь оставив.
Всё, что могла, дала Тебе,
Потери боль с любовью сплавив.
А этот дождь, что нас застал
Двоих в этом огромном мире.
Своим присутствием желал,
Чтоб чувства нас разъединили.
Но вдруг закончился для нас,
Оставив свою жизнь в награду.
И Ты уходишь, не узнав
И не почувствовав, - Я рядом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454969
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 17.10.2013
Я радовалась, как дитя,
Наверно, каждому мгновенью.
Но это оказалось зря...
Я стала безразличной тенью.
Меня никто не понимал,
В меня давно никто не верил.
Никто не ждал и не искал,
Закрыв на засов, крепко двери.
А я забыла про любовь,
Забыла, что она бывает.
Что в венах замирает кровь,
Как в дрожь невинную бросает...
Я оступилась лишь на миг.
И боль вдруг стала неизбежной.
Наружу рвался жалкий крик,
Зовя последнюю надежду.
Остановилась... Жизнь пуста.
Мечты угасли, вниз сорвались.
Души все струны оборвались.
Свет вмиг погас. И я не та.
Всё кончено и решено.
Срывая крылья за спиною,
Их выброшу теперь в окно,
Расставшись вмиг сама с собою.
Так не бывает... Может быть,
Лишь сердце верный путь укажет.
Каков мой путь, куда мне плыть?
Чтоб жить не так, как карта ляжет.
Судьбой предсказана мне жизнь,
Но я о будущем не знаю.
Да, я сорвалась птицей вниз,
Но никуда не исчезаю.
Не умерла. Живу пока.
И чувствую... Ведь в этом сила.
Упала, поднялась, пошла,
Любовью сердце напоила.
Пусть бьётся, как живой ручей...
Пусть жизнь моя течёт рекою.
Сильна я волею своей!
Я рождена, чтоб быть такою!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454964
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.10.2013
Я, наверное, скоро умру.
Я так чувствую, мне очень плохо.
Но с лица я страданье сотру,
Промолчав до последнего вдоха.
Пусть летят в небесах журавли,
В никуда скоро я улечу.
Нет, не плачу. Слезами плачУ,
Отрываясь от сердца Земли.
Будет осень стоять на дворе,
Тёмно - серой, бесформенной тучей.
Распахнуться врата в алтаре
И судьба станет вмиг неминучей.
И прольётся по сердцу слеза
Бесконечной тревогой сознанья.
В этот миг я закрою глаза
И шагну за порог мирозданья.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454826
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2013
Україно! Моя рідна земля!
Ти велика і дуже багата.
Ти щаслива, бо в Тебе є я.
Я щаслива, бо Ти – моя мати.
До землі я вклоняюсь Тобі -
За турботу й очей теплоту.
За наснагу в тяжкій боротьбі
І за квіти в веснянім саду.
Світ великий і в ньому є все:
Більш заможні і дужі, країни.
Та для мене Ти понад усе,
Україно моя, Ти єдина!
Скільки раз Ти у горі страждала,
Скільки раз Ти вставала нова.
Скільки гордих синів полягало,
Незліченних, як в полі трава.
Та війна не змогла нас побити,
Бо народ в серці страху не мав.
Україно, Ти знову розквітла!
І Шевченко Тебе б не впізнав!
Піднялася на ноги держава,
Незалежною стала вона.
І ніхто не відніме в нас права
На життя, яке доля дала.
Розбудуємо нашу державу,
Як би важко нам всім не було.
Заживемо ми знову на славу,
Буде радість, кохання й тепло!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454742
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.10.2013
А нас, немов, і не було.
І все, що сталося - минуло.
Кохання наше відцвіло...
Лиш думка спогадом майнула.
А час сплива... Ми вже не ті,
Нас доля більше не з'єднає.
І я живу на самоті,
Що досі моє серце крає.
Розбились мрії, як кришталь,
Нам разом не судилось бути.
Усе, що сталося, на жаль,
Назад уже не повернути.
Нас осінь вже не зігріва,
Останні дні у листопаді.
А серцю хочеться тепла,
Якому всі, мов діти, раді.
Чомусь так зимно на душі,
Кохання наше відцвіло.
І я живу на самоті...
А нас, немов, і не було.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454433
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.10.2013
Не оставайтесь равнодушны
К тому, кто рядом.
Не отгораживайте душу,
Не прячьте взгляда.
Не запирайте ваше сердце,
Как ваши двери.
Оставьте маленькую дверцу
Любви и вере.
Услышьте плач, услышьте зов,
Откройте уши.
Душа глуха, не слышит слов,
Учитесь слушать.
Сомкните пальцы ваших рук,
Учитесь верить.
Чужого сердца, слыша стук,
Откройте двери.
Прошу, раскрой свою ладонь
Теплом наружу.
Своей души отдай огонь,
Спаси от стужи.
Среди ветров, среди зимы,
У края, где - то,
Средь вечных льдов и долгой тьмы,
Верни мне лето…
Но мы так слепы.
Так
беспомощно
несчастны.
И так нелепо.
Так бездумно.
Безучастны…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454421
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 14.10.2013
Да, я пишу, но я пишу о грустном.
И может быть, не все меня поймут.
Мой грустный стих - простой и неискусный.
Но грусть и сердце никогда не лгут.
Пусть жизнь не дарит ярких впечатлений
И убегает, словно скорый поезд вдаль.
В нём перестук колёс, как счёт мгновений,
В коротких – радости, в тех, что длинней – печаль.
И пусть печаль длинна, а всё ж, мгновенна.
Ведь грусть моя легка, не тяжела.
Когда душа поёт о сокровенном,
Тогда в душе печаль всегда светла.
И всё ж, в конце, скажу, не лицемеря, -
Грусть не бывает радости светлей.
Хотя я в радости уже не очень верю.
Мне грусть не стала радости милей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454172
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 13.10.2013
Мій будинок на березі моря...
В ньому кращі роки прожила.
Повертаюсь сюди знов і знов я,
Тут дитинство на мене чека.
Вже давно місце це позабуте,
І ніхто тут уже не живе.
Я приходжу сюди, щоб відчути
Те тепло, що ще гріє мене,
Ту любов, що колись протікала,
Зігрівала дитячі серця.
Я в обіймах її засинала
І в душі я її берегла.
"Тихо пісню наспівує мати..." -
Як згадаю, аж серце болить.
І так хочеться знов обійняти,
Знов до себе її притулить...
Та запізно. Немає вже мами.
Стільки часу пройшло з того дня.
І стоїть, і сумує за нами
Біля моря хатинка одна.
Мій будинок на березі моря -
То усе багатство моє.
Я його не забуду ніколи,
Бо це рідне, найкраще, святе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454171
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.10.2013
Мы смотрим, смотрим и не видим,
И снова смотрим и молчим.
Друг друга ждём и ненавидим.
И, молча, в пустоту кричим.
Уже не улыбнуться мило,
И сжав ладонь, шепнуть: «Держись!»
Ну, что за время?… Закрутило,
Как ветвь лианы тонкой - жизнь.
Пустых воспоминаний бремя,
И голос твой, вчера родной.
Сегодня вдаль уносит время,
Как ветер листья над травой.
Стирает твой «e – mail» на файле,
Стирает слезы на лице.
И именным пером - эмалью
Роняет точки на конце.
В который раз курю и помню,
От вдоха к выдоху молчу.
Сотру, забуду, снова вспомню...
И молча, в пустоту кричу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454014
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 12.10.2013
А мне не больно жить,
Уже не больно ждать,
Что скатится слеза солёная такая.
Не больно от того, что некого любить,
Чего - то ожидать,
Суметь забыть, прощая.
Не больно промолчать, увидев Вас - влюблённых...
Уйти не больно мне, а больно - не уйти.
Не больно взаперти в квартире этой тёмной...
Больнее от того, что некуда идти.
Не больно от того, что жизнь моя разбита,
Не больно, что года не лечат эту боль.
И горечью дождя моя судьба размыта.
И я уже не я. Ведь нет тебя со мной.
Не больно, слышишь, быть!
Я стёрла в пепел душу.
Во мне сгорит дотла тревожная печаль.
Но твой покой, клянусь, я больше не нарушу.
Ведь - нет, не больно мне.
И нет, совсем не жаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454013
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 12.10.2013
Останнім часом неможливо жити.
У когось друзів ціле море. Є кому
На цьому світі щиро порадіти.
А я частіше порина в пітьму.
Все глибше… Я задумуюсь про вічне.
Чому ж Господь таку мене створив?
Нікого поряд. Тільки подих свічки…
В моєму серці промінь запалив.
І все, немов, прокинулось, здійнялось.
І я відчула неймовірний біль…
Лише на мить. А потім засміялась…
Прогнавши з серця кляту заметіль.
Мені шкода, що люди не цінують
До них моїх найщирих почуттів.
Не знаю, навіть, чи такі, існують,
Що зрозуміли б все без зайвих слів.
Прийде зима. Зимовим буде настрій.
І я писатиму, під подих хуртовин…
Що згодна з тим, що це життя прекрасне,
Але, якщо ти, звісно, не один.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453971
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2013
Нам не судилося відчути подих вітру.
Пробач і відпусти. І не забудь
Все зтерти з серця, мов зірвати квітку,
Що теж жива і може біль відчуть.
Пробач і відпусти. І не торкайся
Моїх незайманих і ледь відчутних снів.
Навіки з мого серця забирайся,
Не вартий і краплини почуттів.
Усе колись минає. Все минуло.
Мого кохання - втрачений кришталь...
Лиш тільки думка спогадом майнула,
Востаннє...
Все скінчилося. На жаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453756
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.10.2013
Серцю сумно у тиші порожній,
Сльози капають з моїх очей.
А у темряві цій тривожній
Лиш могили померлих людей.
В порожнечу простягну долоні -
"Де ти, Мамо?!" - вуста ще тремтять.
О, як боляче здавлює в скронях
І нестерпно щоки горять.
Похилилась. Не можу стояти.
І стискає у грудях моїх.
Як Ти міг в мене, Боже, відняти
Найріднішу людину з усіх?!
Адже бачиш, не можу я жити,
За що так караєш мене?
Ти ж усе мені можеш простити, -
Поверни! Я благаю Тебе!
Ні, я знаю, закон не змінити,
Неможливо змінити й життя.
І не зможе ніхто замінити
Материнські любов й почуття.
Хай ніхто в цілому світі
Не пізнає болю душі.
Бережіть кожної миті
Почуття материнські оці.
І коли мати скаже "прощай" Вам,
І коли розлучитесь ви, -
Не забудьте про неї ніколи,
Пам'ятайте про неї завжди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453625
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2013
Так багато минуло вже років
З найтяжкіших часів у житті.
Все залишиться в пам'яті, доки
По землі ще ми будемо йти.
Не такої народ чекав долі,
За що Бог нас так сильно карав?
Були в розпачі ми і на волі,
Тільки хто б нам цю волю віддав?!
Ми жили собі просто, старанно
Все робили, творили добро.
Тільки швидко всіх нас, зовсім рано
Смерті вічне накрило крило.
Це був голод. Був рік тридцять другий.
В нас відняли усе. І життя.
Від землі відділила нас смуга,
Смерть по сходах до неба вела.
Вже пройшло так багато, мов вічність.
Я до неба молитву шепчу.
І тримаю запалену свічку,
І безмовно у серці кричу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453556
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.10.2013
Чи ми сліпі, чи ми голодні,
Чи в нас немає голови?
Чи, може, правда, вийшли з моди,
По світу йдем, мов ті стовпи.
Чи вже сердець в тілах немає
І рани нічим залічить?
Та нас ніщо вже не злякає,
Бо всі бездушні стали вмить.
Нам все одно, що в світі сталось,
Ми живемо, бо треба жить.
Колись нам, може, й щось здавалось,
Та зараз більше не болить.
Дивіться, депутати кляті,
Кого із нас зробили Ви.
Усе покрали. Ви - багаті.
А ми ж колись були людьми!
Мабуть, тепер ніщо не зміниш,
Коли ж в країні буде лад?
На жаль, ніким вас не замінеш,
Вже кожен третій - депутат.
Що ж нам робити, як же бути?
Так в злиднях згинемо, і все.
Ви ж не помрете й від отрути,
Бо в вас вона давно живе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453553
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.10.2013
Ти живеш у вирі подій,
Тут емоції, страх, співчуття.
Бути сильним і мужнім зумій,
Та сміливо рушай в майбуття.
І хай вогник добра не згорить,
І у серці палає любов.
Нехай Янгол Тебе захистить
Від пустих, неважливих розмов.
По життю маєш впевнено йти,
Прославляючи свій рідний край,
Відкриваючи інші світи,
Віднайди свій куточок, свій рай.
Та завжди повертайся туди,
Де зробив Ти найперший свій крок.
Сенс життя у собі віднайди
Коридорами власних думок.
В цьому все. В цьому наші життя.
Ми – народ. Українці – це ми!
Пам’ятай, Україна Твоя,
І не можна втрачати її!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453395
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 08.10.2013
Моя осінь тендітна й сумна,
І нікому вона не важлива.
Її пісня така чарівна,
В ній прощання й журба журавлина.
Я сидітиму біля вікна,
І мовчатиму; наче востаннє.
Моя осінь, так само, як я,
Не відчула ще присмак кохання.
І незайманим дотиком снів
Поведе по казковим дорогам.
Осінь чує молитву без слів,
Якщо, навіть, молитва до Бога.
За вікном починається злива,
Її сльози душі не зігріють.
Моя осінь самотня і сива,
Її очі сумні – не радіють.
Її серце самотнє – пожовкло,
Але все ще палає надія.
Моє серце уперше замовкло,
Ніби, вже й не здійсненна та мрія.
Мрія серця – велике кохання…
Від людини до Бога, до світу.
Щоб усі, просинаючись зрання,
Посміхались, на користь привіту.
Та усе це у мріях забутих;
Осінь тихо сумує і плаче.
А в житті без надії і суті,
Навіть, Бог усього не пробачить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453343
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2013
Мне осенью снятся дожди,
Мне осенью снится ненастье.
Я верю, что это на счастье...
Я знаю, - вся жизнь впереди.
Мне осенью трудно дышать,
Меня разрывает на части.
Не раз я пыталась бежать,
Но, видимо, я в её власти.
И сны - не пустые слова,
А всё - пережитое нами.
Октябрь... во мне навсегда.
Октябрь - подарок на память.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453036
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.10.2013