Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
"Навіщо так калічити буття" –
із небуття віків стогнали душі.
Якби ж то раз ти спокій їх порушив,
Ти ж увесь час як монстр каяття.
Як принц без маски, без коня і без меча.
Тобі все можна, ти один-єдиний.
Принцесу маєш, але всі повинні
тебе любить – ти гірше палача!
Для чого ти калічиш те буття?
І не з віків то стогнуть; я питаю.
Чи знаєш ти твоя принцеса як ридає?
Або, що через те немає їй життя?
І каяття твоє вже не лікує рани,
Бо ти скалічив віковічний зміст буття;
адже любов, вона сильніша за життя,
А твоя – то роса, що зникне зранку.
Питаю ще раз, нащо ти калічиш,
спотворюєш буття своє, її?
Тобі що, нудно в звичній колії,
у затишку? Чи хочеш ти щось ліпше?
То є не моя справа, знаю добре,
Але чомусь, ти знаєш, так мені здається,
Що в тебе серце теж від чогось рветься.
Але зумій знести це все хоробро!
Я вірю, цей тягар вбиває,
"Будь сильним" – то пусті слова,
Коли у серці безпробудна темрява.
Але ми поряд, ти то знаєш?
І як побачиш ти світанок серед зір,
то з глибини віків вже стогону не вчуєш.
А тільки те єдине слово, що рятує:
"Ми в тебе вірили" – і в себе ти повір!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575745
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2015
Просто прямими лініями
ніжно так наживо ріж;
Скальпелем глибше по венах,
А хочеш дам тобі ніж.
Просто рви й не питай нічого,
Руками, словами, вогнем.
А краще мовчанням до болю,
Без зайвого; вбий тихо мене.
У тебе прекрасно виходить:
Ніж встромив і заліг на дно
І ножі як по маслу входять,
Й скрізні рани, та тобі все одно.
Може хтось і тебе так вбиває;
Та не знаю я тільки хто;
І до когось ти те відчуваєш,
що до мене поки ніхто.
Але рани від тебе болючі,
Бо нікому не дала ножа,
Бо тобі тільки дала я в руки
Яд душі... і скажи де межа
Між прихильність, прив’язаність, дружба,
Між палач, рятівник або друг,
Між любов, вподобання, недуга,
Між кінець або мук новий круг.
Я благаю, убий вже нарешті
Не встромляй ті ножі увесь час,
Але зникне той лік і яд смерті
Стравить душу:"Не буде вже нас"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480687
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2014
Тавтологія твого зникнення
Остогидла давно вже мені.
Піддаєшся ілюзії волі,
Провокуєш наскрізне проникнення
Куль самотності й холоду в душу;
Кремінь серця твого я не зрушу.
Залишається лиш сподіватись,
Що невдовзі ти будеш... А поки мушу
Бути сильною; чуєш, я змучена
від вічної стіни неуваги!
Я хочу розмов, неспинних, не змушених,
Хоч нехай ні про що, і краплинку поваги.
Я віддам тобі все, що попросиш-захочеш,
Зламаю всі мрії, ні про що заплакані очі
Вирву серце, зігнорую зболену душу;
Поговори лиш зі мною, про вітер, про неї, про все, що хочеш.
А хочеш, будем мовчати, але разом,
Щоб я знала, що ти мовчиш для мене,
Хочеш, зберу крапельки твого смутку, наче квітки, і поставлю у вазу
Візьму твій сум собі й хуртовина депресій тебе навік не дожене.
А хочеш, я зникну, зникну для тебе,
Щоб ти зміг спокійно жити далі.
Може то через мене усі тривоги й печалі.
Може існуванню моєму в твому житті нема потреби?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476629
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2014
Не помнить и не знать заранье,
Зачем излишне мучать душу:
"Я твой покой уж не нарушу.
Усни... и не проснуться больше".
Чтоб холод больше не коснулся
Твоих, итак холодных пальцев.
Уснуть, и чтобы не проснуться,
И чтоб не думать, а что дальше...
Не вспоминать того, что было,
Момент блаженства, а потом ненастья
Как много нужно не для счастья,
А для него - лишь чтоб любили.
Усни!.. я не могу заснуть,
Больные мысли мучат душу:
"И вновь я твой покой нарушу.
На дно с собой возьму тонуть..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462780
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2013
А мені б дотягнути до осені і останнього впаденого листка.
А мені б залишитись в минулому, там де ти був і б́у́ла я.
А мені б тільки чаю теплого і розмов із тобою до забуття.
А мені б лише шарф і місто те, де був сніг і рука твоя.
Не лишилось у мене ні ниточки, сніг розтав на моїх руках
Залиши́лась самотність і тиша,й тво́я вулиця в інших містах.
По затертих відомих дорогах ти пішов у своє життя,
Оля пішла за тобою. Чи з тобою... не знаю як.
Ти прихо́див до мене іноді - як впіймав, так і відпускав
Ти не любиш нав'язливих ви́гадок, сумував - лиш тоді писав.
Любиш чай і його, і сестру. Любиш ту золоту пору́,
Коли можна грітись руками, коли за вікнами шум дощу.
А я обожнюю зи́му, знаєш - в ній ховатись легше від них,
Від нав'язливих поглядів циніків, від заздрості тих, хто не встиг.
І в теплих обіймах холоду я, знаєш, знайшла себе,
І, не вірю в щасливі збіги, але, ма́буть як і тебе.
Я щаслива дожити до осені, де є я, хоч тебе нема.
А тепер лиш дожити до того, як впаде́ той листок - і зима!
Ну а потім його дочекатись або, якщо хочеш, її,
Аби лиш зиму́ переждати, а зимою тебе - уві сні
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455780
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2013