| Сторінки (1/12): | « | 1 | » |
не сжигайте за собой мосты
это же так бессмысленно.
кому надо, тот приплывет,
хоть даже если не умеет.
всегда найдется корабль, лодка,плотина.
ну, или, на худой конец, резиновый надувной круг.
а если по воде никак, то люди придумали самолеты,
кажется, еще столетье назад.
а если нехватает денег на билет , или туда рейсов нет,
у таких выростают крылья и они летят.
и долетят, обязательно
ведь, кому надо, тому ни смерчи, ни вьюги
не страшны
а кому нехватает сил, любви,веры,
или, может, желания на эти крылья,
то тем даже вечерний майский теплый дождь
покажется смертельной преградой.
ну и пусть.
зачем нам люди, чей удел ходить лишь по земле.
правда?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496872
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.05.2014
несколько раз,когда-то давно-давно,мне писали стихи.вам тоже?
приятно ведь,правда?а когда шоколад приносят,тоже приятно?
а когда кто-то забывает вам купить его,что вы делаете?
идете в магазин,и сами его себе покупаете.
так же и со стихами
5-минутный набросок самой себе.но,не буду думать,что это от меня
буду думать,что от кого-то.
____________________________
ласкою нежною ты обделенная,
словом случайным моим обожженная.
ты не мечтала про ночи тоскливые,
ты строила мир, там, где мы счастливые.
где каждую ночь сны смотрели лиловые,
и жили мы в доме, где рощи кленовые.
но знай же - ты счастье мое, нереальное,
фортуна моя всю жизнь долгожданная.
ты - солнце мое,путь в ночи осветившее,
ты - женщина, мир мой вновь оживившая!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496416
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.05.2014
Оцініть твір.Тема твору "Країна моєї мрії".
Думаю, ви класні критики)
Дякую!
***
Отримавши завдання написати твір «Моя власна утопія. Країна моєї мрії» я довго вагалася над вибором теми, та провідної думки твору, думала над тим, яку б написати казку, щоб людям дійсно захотілося жити в моїй утопії Але у зв’язку з подіями, що відбуваються у нас в країні протягом останніх місяців, тема утопії є досить актуальною, і, не маючи власної країни, писати про вигадану, буде безглуздо. Навіщо мріяти про краину-утопію, якщо ми і так, в буквальному сенсі живемо в ній? В утопії – країні, котра не існує, як така.
Ми лише територія,на якій проживають люди,в паспорті у яких зазначається,що вони «українці». Але держава,це не тільки територія та населення. Пригадуючи курс філософії,згадався вислів: «Будь-яку державу можна назвати країною, але не кожну країну можна назвати державою». Це як раз та ситуація, в якій перебуваємо ми. Країна- це ще влада, культура, історія та багато інших аспектів. Та чи можемо ми сказати, що наша країна має це? Навряд чи.
Так, в нас є земля, безкраї степи,лани,поля. Ми пишаємось її родючістю,але чи замислювався хтось над тим, що земля ця наскрізь просочена кров’ю нашого народу, який споконвіків боровся за свою незалежність, та суверенність своєї держави.
В нас є люди,але мені завжди здавалось,що ми мертва нація. Кожен живе сам для себе, поняття про духовні цінності моральні принципи зустрічаються досить рідко. Але,знову ж таки,останні події показали інакше. В критичних ситуаціях у кожного українця починає кипіти справжня українська дідівська козацька кров. Кожен ладен показати, що ми нездоланний народ і ми готові боротися до останнього.
Та чи права я,кажучи про нашу «єдність», коли брат іде проти брата? Коли одні і ті ж люди ділять один одного на «наших» і «їхніх».
Чи буде хтось правий,називаючи нашу країну країною,коли культура народу майже втрачена,бо відмінність між західними та східними традиціями,культурою помітна досить чітко.
Чи буде хтось правий, розмірковуючи про нашу історію,яка давно стала вигадкою,бо в залежності від подій та влади,вона активно переписується чи не кожного року?
Чи буде хтось правий, виправдовуючи нашу верхівку, в той час,коли є Конституція, є певні правила,які потрібно дотримуватись та діяти згідно законів, вона дотримується принципу «Правила існують для того,щоб іх порушувати». Кожен діє заради власних інтересів та вигоди.
Озираючись навкруги сьогодні, здається, що найелементарніше, що існує в інших,для нас недосяжне, і що скоріше у людей виростуть крила,та вони стануть безсмертні,ніж ми почнемо діяти. Я хочу сказати лише те, що кожен повинен задуматись над цим. Ми народ – ми самі вибираємо владу, самі вибираємо якими бути, які рішення приймати.
Не потрібно вигадувати щось казкове та неможливе. Треба поставити ціль та впевнено іти до неї. Бо ми,народ, і є творцями нашої держави, і якій їй бути, вирішувати лише нам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481925
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.02.2014
ты стал чужим.
и настолько отдаленным,
что даже если ты будешь стоять
в сантиметрах от меня,
эти сантиметры станут расстоянием
от земли до солнца, и обратно.
но,ведь ты больше никогда не будешь стоять рядом.
твои глаза,те два океана,
в которые я лезла,
не умея плавать, топили меня,
когда я отчаянно бросалась под волны.
но они научили меня держаться на плаву,
спасибо.
я носила за собой тонны отчаянья,горя и боли
ты научил быть сильной.
теперь я могу носить бесконечность счастья
плечи выдержат.спасибо
спасибо ночи, что давала шанс видеть тебя,
хоть и во сне.
спасибо,что приходил,
а теперь за то, что позабыл дорогу
туда теперь никто не ходит,
я больше не вижу сны.
я научилась ждать.
ты научил верности,и писать стихи
не всегда в рифму,ведь я знаю,
что ты предпочитаешь прозу
я покрасила волосы тебе на зло,
похорошела,
научилась печь и варить отменный кофе.
теперь каждое утро плюшки с клубникой
и ароматная арабика, как ты любишь,
вот,не тебе только.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479081
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.02.2014
Просто, коли я знаходилась біля нього, я не могла [i]дозволити[/i] собі любити тебе.
Точніше, ні, я не могла дозволити собі [i]навіть[/i] думати про тебе.
Я розуміла, що він робив мені в мільйони разів болючіше, але, в будь-якому випадку..
Таким чином [i]він рятував мене[/i]. Я терпіла байдужість, фальшиві почуття, зради..
Я терпіла все.
Не подумай, що це було легко і що мені це подобалось.
Просто [i]це було краще[/i],
ніж сходити з розуму
[i]по то'бі.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468081
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.12.2013
Мені набридло рахувати дні,
Ловити суть віршів, поміж рядками.
Набридло, також, стоячи в вікні
Шукать твій слід, зарослими стежками.
Мені набридло вірити словам,
Що подаєш ти на сніданок, та до кави.
І, нехтуючи об́́і'цянкам Богам,
В мені шукаєш знов, шматочок слави..
Мені набридло те, що до цих пір,
В мені ти бачиш засіб, жаль не ціль..
Що від моїх рядків тобі вже струх папір,
В яких є тільки сльози, смуток, біль..
Мені набридло жити за обох,
Набридло те, що ти не поряд,коли важко..
Та, ма'буть,ми зовсі'м з різних епох-
Я там, де люблять, ждуть, цінуюють та прощають,
А ти, там де один переполох.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467839
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2013
замотатися від вітру у подароване тобою кашне,
вдягти окуляри з рожевою оправою,
увімкнути твою улюблену групу і піти містом.
проходити кожну вулицю,
де вперше вкривали один одного палкими поцілунками,
радіючи пекучим, та не зовсім, літнім променям сонця.
намагатись знайти той кожен провулок,
де я приховувала від людей
сльози, які, бувало, котилися від смутку та прикрощів,
або просто від того,що так хотілося.
де ти, пригорнувши мене до своїх грудей,
сміючись та пошепки цитував мені рядки
з моїх улюблених романів,
які ти завчив, саме на такі випадки.
де обіцяв мені, що все владнається, вщухне.
і тільки прислухаючись до твого серцебиття та рахуючи його,
я справді намагалася в це повірити.
я ніколи не сумнівалася у щирості твоїх слів,
доки в такий момент,притиснувшись до тебе, рахуючи далеко не перший десяток поштовхів, ти зі злості на мене,
чи за підгорівший чорничний пиріг ,
чи за ще щось, що не так важко придумати,
сказав, що серце виривається з грудей
вже зовсім не з-за мене..
що виною цьому є занадто міцна кава, та,мабуть, зайва пара цигарок.
знаєш.
в такі хвилини, почуваєш себе саме тим недопалком.
який ти кинув,
розуміючи що він зайвий.
ось так, люди, за відсутності прямого тексту, моментами з такою майстерною витонченістю(наче це їх хоббі,чи професія)
дають зрозуміти-
що допалили тебе. наче якусь дешеву цигарку,
та залишили дотлівати
абиде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467413
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2013
розпотр[b]о[/b]шена душа.
немов вивернутий живіт хворого на рак,
який з'їдає його зі смертельною швидкістю.
але при бажанні, навіть у цьому можна побачити щось красиве.
як червона, розквітла квітка маку на полотні
у типового експресіоніста.
ніколи не зрозумієш, що це насправді.
а щоб не так гидко було,
ми звикли змушувати думати себе,
що це мак.
так і смерть кожного промінчика душі.
свого роду світу.
так, дуже красиво дивитися на захід сонця.
особливо коли ти розумієш, що це востаннє.
дихання захоплює, намагаєшся опускати повіки донизу
якомога рідше,
щоб не пропустити жодної,
такої, тепер, безцінної миті.
вмирає день. на зміну приходить ніч.
вмирає душа. на зміну.. а що прийде на зміну??
вічність? порожнеча? або... "?
можна, і, навіть, необхідно шукати щось,
біля чого можна поставити позначку "+".
у всьому, що б не сталося.
[b]та тільки не в тлінні почуттів.[/b]
коли вогонь горить, ти дивишся, грієшся, втішаєшся.
можеш розгледіти в темряві те, що вдень, при світлі, не побачиш.
а потім ... залишається попіл,
який незабаром неодмінно понесе за собою вітер.
так влаштований світ -
коли помирає любов ти сліпнеш. холонеш, порожнієш.
а кому потрібно щось такого роду?
[b]нікому.[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460592
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2013
Погане почуття, жалість. Але найгірше, коли жалієш самого себе. Усвідомлення цього факту пригнічує чи не найбільше.
"Ти - нікчема" раз за разом лунає в твоїй підсвідомості..
Ви можете наводити мільйони вагомих агрументів, заперечуючи дане твердження, але, в решті-решт, на мільйонперший раз, тримаючи себе за голову, жалісливо усміхнетесь своєму відображенню і промовите : "І це мине".
Так, які, часом, в житті тільки не трапляються речі. Ще вчора ти засинала в обіймах найдорожчої тобі людини, а вже согодні твоє серце бьється в конвульсіях через те, що ті очі, в глибини якого ти занурила своє судно безжалісно викинули тебе на берег. Ти, звісно, можеш виправдати це сказавши собі подумки: "Випадково. Погарячкував. Розлютився.. З ким не буває".
Але, сама ж розумієш безглуздість своїх слів.
Кажеш,випадково?Кажеш, погарячкував? Абсурд!
Ти знаєш,шо коли люди народжуються,то лиш наполовину? Чверть життя витрачаємо на пошуки свого,власного шматочока шоб відродитися вдруге, воз'єднавшись зі своєю другою половиною.
Саме так він тебе і називав?
Так ось: неможливо просто так,"випадково", взяти і викинути півсебе, знятися з якорів та зникнути,залишаючи тебе тонути в глибинах,знаючи, що ти так і не навчилась плавати..
Досить скиглити,давай,саме час зізнатися,що ніяка ти не його частинка,і тонути тебе залишили не випадково.
Якоря знялися. В корабля розправлено вітрила та взято курс на інші широти, де б можна знову вдаватися любові.
Роби висновки, нікчема. Не повторюй помилок двічі - якщо блакитні морські води ще не твій рівень, запишись, хоча б, до басейну. Навчись плавати,відійди від дзеркала та перестань жаліти себе, в кінці-то кінців.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459178
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.11.2013
Я,стоячи перед ним у рваних штанях та кросівках, із зав'язаною на потилиці, розтріпаною косою,все-таки наважилась запитати: "Ти ніколи не уявляв мене із темним волоссям? Ні? А як ти відреагуєш на те, якщо я скажу тобі, що хочу пофарбуватись..нуу у темношоколадний, наприклад? Скажеш, що я божевільна? Таак. Саме це мої близьки і відповіли мені, того дня, коли я стала білявкою. Разів,мабуть, з двадцять я почула "Юля,чи не хвора ти?"
Зараз ти тільки-но відкривши рота,збираючись щось сказати, замовк..бо ти приголомшений,так?
І в цей момент тебе збентежив не факт кольору мого волосся, а ім'я, яке прозвучало. Та не потрібно питань. Я сама зараз все скажу. Бо настав момент, коли, я думаю, тобі, все-таки, потрібно дізнатися про мене трііішечки правди.
Я ніколи не носила спідниць та підборів. Мої уста ніколи не були нафарбовані та ніколи не мовили жодного слова українською мовою, не те щоб у звичайному діалозі, а навіть на уроках в школі. Моя зачіска ніколи не була такою катастрофічно короткою, колір мого волосся завжди був чорним, як вугілля, або таким темним,як справжній шоколад, та довжина сягала не худощавих ключиць,а тих двох ямочок на моєму попереку, які ти так любиш. Юля ніколи не була схожою на Настю,яку ти звик цілувати, тільки-но розплющивши очі. Юля ніколи не дозволяла собі бути слабкою, ні перед чим.
Єдине,що лишилось спільним між ними - це посмішка, блиск в тих сірих очах, мимовільне тремтіння в колінах та зграї мурашок по тілу, при одній тільки думці про минуле. Таке для тебе таємниче..
Я більш ніж впевнена,що зараз ти задаєшся мільйоном питань, але найголовніше з них - це причина. Причина, за якою ти зараз все почув. Причина того, чому я оголила перед тобою душу, як натура перед художником. На першй погляд тобі може здатися, що я розповіла тобі все це, тому що ти став для мене чимось більшим, ніж просто людина,якій я готую сніданки вранці, та бажаю солодких снів кожного вечора, чи тому що не можу тримати це в собі..
Насправді можна нафантазувати ще багато таких "[i]тому що[/i]" ,але на це є лише одна причина, і причина ця саме моє минуле.
Кожне минуле повертається всупереч тому, хочемо ми цього, чи ні. В самий невідповідний момент ми приречені з ним зустрітися.
В момент, коли нам здається, що ми щасливі, що у нас в житті все чудово, що все це вже неможливо зіпсувати.
Але.. знаєте, це наше найбільша омана.
У чому б ми не були впевнені, завжди знайдеться те, що зруйнує цю [b]ілюзію[/b]. Так-так, саме її.
Адже.. що по суті є, це ваше [b]щастя[/b] ..?
Саме ти став і цією "іллюзією". Десь там, між моїми реальностями.
[b][i]Пробач.[/i][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458973
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.11.2013
промайнувше літо, минула осінь.
встигли торкнутися холодними пальцями,
хоч і ледь відчутно.
зав'язали тобі очі кашеміровою хусткою,
ввели в оману,так вправно,
що і мені б цьому навчитись.
так кортить вирізати
загостреним лезом з "нашої історії"
цей, гарячий серпень,та його швидкоплинні вечори,
що досі тліють недопалками десь поряд.
та..чи є ж вона "нашою", та "неісторія" ?
дивне питання, чи не так?
годі вже надсилати мені електронні поцілунки
та літерами видруковувати слова ніжності,
моментами між
"думками-про-неї", та "зустрічами-не-зі-мною".
знаєш,з недавнього часу я зненавиділа каву.
кожен ковток випалює на моєму язику злощасне
"полиш","воно того не варте",
"ти лиш синиця в його незграбних долонях".
та що! я ладна стати навіть рубцями на пальцях,
тільки б не покидати тебе ніколи.
мої неприйняті завчасно рішення
зграєю кішок скребуть поміж ребрами
знаєш,та мені якось набридло триматися за руки
та відчувати тебе десь на іншому кінці нашої планети.
твої обіцянки про наше нове майбутнє,
рожеві світанки та спільне ліжко.
іноді мені хочеться взяти з тебе рахунок,
за моральні збитки, нездійснені мрії
та здерті коліна,
які я так безжалісно дряпала,
тими ночами, коли ти пообіцявши, так і не був,
поряд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458761
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2013
Знаєш, страшно мені, і боязко,
що в один момент,
я, все таки, зізнаюсь,
що я потонула в тоб́́і.
А чи стану я когось винти в цьому?
Може тебе?
ні.не буду.
Бо, не вмівши плавати,
я полізла у твої блакитні очі.
Твоя вина лиш в тому,
що ти, знавши це, дозволив..
Знаєш, очі твої - вони не Мертве море.
в них немає тієї солі,
вони не будуть тримати мене на поверхні..
Кожен твій розмах вій,
він, немов цунамі,
що раз за разом топить мене
у твоїх глибинах.
Та знаєш, мені, навіть,
це подобається.
Та тобі ж все одно, кого топити..
чи це я буду, чи хтось інший,
хто ненарокм потрапив у твої рибацькі тенети.
Знаєш,а ти мисливець.
Хоча ні..в тобі живе вогонь азарту.
ти лише гравець.
І чим більше жертв буде на твойому рахунку,
тим болючіше та важче буде
розплутатись тобі,коли хтось так само,ненароком
впіймає тебе погратись.
Та знай,я буду поряд.
Я завжди поряд.
я не торкнуся тебе, не піддамся спокусі врятувати.
Я лиш в останній раз попрошу тебе
здійняти бурю
та цілком невимушено піду на твоє дно
чекати тебе.
До зустрічі в пеклі, Любий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458760
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2013