| Сторінки (2/139): | « | 1 2 | » |
Запутана Росія.
Зачумлений народ.
Зациклені месії
На вічний колоброд.
Намріяли вершини,
Яких не відав світ.
В болоті по коліна
Живуть он скільки літ!
В болоті їхні душі –
Розіп”ято Христа.
Лиш барахло блискуче –
Омріяна мета.
Імперського синдрому
Одвічні сіячі.
Розвіялись від дому,
Мов журавлів ключі.
Довкола ворог сниться
І зблизька і здаля.
Та ж скільки тих Провидців
Розп”яла ця земля!
О, Господи Ісусе!
Чому злий дух орди
Народ монголо - фінський
Що зве себе російським
Сповідує віки?!
1993
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515464
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.08.2014
Оділась Україна
В намисто з діамантів.
А з них один з найкращих
Тернопіль ніжний мій.
То- зоряне творіння
Народного таланту.
То-райдуга гаряча
У пісні чарівній.
Приспів:
Тернопіль, Тернопіль
Твої зірки високі
Мене зогрівають щодень.
Бульвари в калині,
Розкішний став-перлина,
Квартали і парки, як з пісень.
Пройдуся понад ставом
В наметах із каштанів,
Пірну із головою
В скарбницю із роси.
Під переспів заграви
Зустріну довгожданну.
І занімієм двоє
Від дивної краси.
Приспів:
Зростає мій Тернопіль
Мудріє, красивіє,
Все дужче розправляє
Стрімке своє крило.
В науці – взлет високий,
У праці багатіє,
Індустрію плекає
І нове ремесло.
Приспів:
І хоч вже п”ята сотня,
А за плечима рясно
Наруги, руйнування,
Великої біди,
Ти відродивсь сьогодні
І молодієш красно.
Дай Боже процвітання
І щастя на віки.
Приспів:
1991
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513023
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.07.2014
Їм давно уже сорок з хвостиком.
Скроні вкрив голубий туман.
Несподівано і непросто так
Захопив, завертів ураган.
Відродилося те забутеє,
Що ворожка колись сплела.
Розгорілося, все заплутало,
Хоч навіки втікай із села.
Розійшлись вони там у юності,
Пригасили п”янку зорю.
Доста гордості, мало мудрості –
Не збороли гординю свою.
Той вогонь жеврів, слізьми зрошений.
Є вже сім”ї і повен дім.
А зустрінуться очі скошують,
Лиш в душі закалатає дзвін.
Їм ворожка та напророчила
Вічний щем і один вінок.
Тож плелось життя зовсім збочено,
А скрутилось в єдиний клубок.
Розгорілося ясним полум”ям
Те нескорене почуття.
Ще незнанеє, світле, зоряне
Увірвалося щастя в життя.
Не паплюжте їх, люди добрії,
Не гани дорога рідня.
Все віддали вам. Їм лиш обрії,
Щастя скибочка, без каяття.
Доживать віку їм у радості
І укритись одним вінком.
Бережись любов злої напасті,
Випадаєш ти небагатьом
1991
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513022
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2014
Застогнала дзвінка мандоліна
Припрохала й гітару сумну.
Мати свого єдиного сина
Проважала в Афган на війну.
Проважала, а сльози стікали.
І не сила цю тугу сховать.
У весільний рушник пов”язала,
Щоб весілля колись відгулять.
Рушничок вишиваний квітками,
Голубками і небом в віршах.
В ньому часточка серденька мами,
І уся до краплини душа.
- Цей рушник на життя і на успіх,
Він тебе захистить у біді.
Проведе крізь гущавину й пустку,
Бистрі ріки і гори стрімкі.
Відігріє у лютую стужу
Захистить у плаксиву сльоту,
Ненаситну примару подужа,
Обламає їй крила в льоту .
-Прощавай, моя рідна матусю,
Й все, що вірно і ніжно кохав. –
До землі низько-низько нагнувся,
Взяв камінчик, в рушник зав”язав.
Рушничок вишиваний квітками,
Голубками і небом в віршах.
В ньому часточка серденька мами,
І уся до краплини душа.
І здійснилось матусі напуття.
Той рушник весь похід зогрівав.
Карти чорній марі перепутав,
У біді стільки раз виручав!
Той камінчик в святім рушникові
Біля серця, мов хрестик, носив.
Якось в час ненаситного бою
Від осколку його захистив.
А коли їхня рота з боями –
У засаду - ні вбік, ані вверх,
Той рушник пов”язали з пасками
І в провалля...Скривилася смерть.
Рушничок вишиваний квітками,
Голубками і небом в віршах,
В ньому часточка серденька мами,
І уся до краплини душа.
Полягло його друзів чимало,
А його обминула мара.
Тільки ж мати не все розказала.
Чатувала на хлопця біда.
Підібралась підступная міна,
Рознесла ненадійний бліндаж.
Ліву ногу зовсім – під коліно.
І рушник на спасенний бандаж.
Рушничок вишиваний квітками,
Голубками і небом в віршах.
В ньому часточка серденька мами
І уся до краплини душа.
Була зустріч солодка і з сіллю.
В дім надія і спокій прийшли.
Дочекалась матуся й весілля,
Тільки вальс молоді не вели.
1991
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510923
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.07.2014
Моя любов, кохана вірна жінко.
Ти пломінь сонця, теплий літній дощ,
Весняна пісня, що лунає дзвінко,
Осінній шепіт,що кидає в дрож.
В тобі, як в Всесвіті, гармонія без краю –
Краса душі і досконалість форм.
Вже стільки літ так юно я кохаю!
І ту любов не змиє жоден шторм.
Лечу до тебе крізь сніги і буревії,
Шукаю по неходжених стежках.
Без тебе безконечно так тужію,
З тобою ж я розкрилююсь, як птах.
Так вдячний,Господи, за пристрасті дарунок,
За щастя, що спізнав крізь все життя.
За цей кохання невтамовний трунок.
За ясний путь без крихти каяття.
2003
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510921
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2014
Коли цвіли сади,
Горів вогнем стожар
Ввірвався в серце ти
І запалав пожар.
Нежданна та любов
Прийшла, неначе спів.
Ти кружним шляхом йшов
До моїх берегів.
Знайомі з давніх літ,
З дитячого садку.
В душі був спокій-лід.
Ні краплі кип”ятку.
Дороги розійшлись
По випускнім балу.
У кожного плелись
Романи в ту пору.
Не сплелось до кінця –
Підрізане крило,
Розбитії серця
І гордеє чоло.
У самотині я.
Зійшло усе, як сон.
І ось твоя сестра
Позвала на перон.
Подруженько моя,
Не знали ми тоді
Яка стрімка зоря
Судилася мені.
Його забула геть.
Промчало стільки літ!
Побачила і вщент
Розпавсь гордині пліт.
Він вийшов на перон,
Як бог крізь синю даль.
Заляв мене вогонь,
Незвідана печаль.
І в ньому запалав
Той неземний вогонь.
Сплели в один загал
Тепло своїх долонь.
Такої висоти
Не відали іще,
Дзвінкої чистоти,
Що аж в душі пече.
Це світле почуття
Плекатиму повік.
Воно на все життя,
Коханий чоловік.
1991
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509901
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2014
За горою, за крутою
Мешкає миленький.
Я б полинула стрілою
До його серденька.
Я б до нього поскакала
Козулею сміло.
Прудконогим вітром мчала,
Кулею б летіла.
Вже якось би перебралась
Через тую гору.
Якби ждав мене він зараз
До свойого двору.
А той легінь чорнобривий,
Високий,статурний,
Кароокий і вродливий,
В одязі чепурний.
А той легінь кучерявий,
При козацьких вусах.
Я при ньому завмираю,
Без нього журюся.
Я без нього сохну-гину
В тузі розриваюсь...
Видно гору перелину
В коханні зізнаюсь.
Розповім свої страждання...
Я й сама красива.
Запалю його коханням.
Тай непогасимо.
Ой ти горенько крутая.
Сніговій вирує.
Все одно тебе здолаю,
Щастя завоюю!
1991
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509899
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2014
Ти промайнула,наче в небі
Вечірня хмарка золота.
А я стояв, дививсь на тебе,
Лиш стиха зойкнула сльоза.
Тебе не гнуть пекучі згадки,
Що серце нівечать моє.
Все розгубила до остатку,
Усе святе, що Бог дає.
Як я кохав, ще зовсім юний!
То – перша пісня солов”я.
Здавалось гори пересуну,
Об”їзджу дикого коня.
Був ладен зорі полічити,
Перемахнути океан,
Щоб твоє серце полонити,
Розвіяти в очах туман.
Туман пустого загравання.
Я був для тебе паяц-сміх,
Котрий усі свої старання
Кидає публіці до ніг.
Тобі хотілося розваги,
Погратись трішку у любов.
Ти була старша. Я „салага”,
Що вперше райдугу знайшов.
Гадав, та райдуга холодна,
Лишень вкрашає небеса.
А в ній є сила надприродна.
Торкнись і зринуть чудеса.
І зацвітає світ калинно,
Хоч осінь, чи й зима сама.
Богатирем стаєш билинним,
І неможливого нема.
Я доторкнувсь і щем сердечний
Прийшов, неначе божий дар.
Такий пекучий, безконечний
Кохання першого пожар.
Той біль по-нині ще турбує,
Хоча минуло стільки літ!
Мене він гріє. І йому я
Молюся, що в душі не зблід.
А ти ще з багатьма крутила.
Я – лиш нікчемний епізод.
В тім бізі душеньку зложила
На сатанинський ешафот.
Тепер ось гордо і спесиво.
Летиш. На серці ж пустота.
Коханці злинули зрадливо,
А щастя й крапельки нема.
Я ж зостаюсь назавжди вдячний,
Що мимохідь і жартома
Вчинила ти пожар гарячий,
В котрім життя моє – весна.
1991
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508579
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2014
Не ліпи ти вірші, як книші,
А плекай, як калач обрядовий,
Як іскристе вино для душі,
Як Господнього храму будову.
Кожна стрічка – то стогін душі,
Новий біль і нове одкровення.
Кожен вірш – щира пісня в журбі,
Нова пристрасть і нове натхнення.
Не рахуй наперед бариші,
А палай безконечним стражданням.
Лиш від болю зростають вірші,
А за гроші – святкові вітання.
Кожна стрічка – то плач журавля,
Що зостався один – сиротою.
Кожен вірш то програма буття,
То молитва з святою сльозою.
Ситий - вірш не здобуде з глибин,
Лиш отой, де труди і недоля.
Досягали найвищих вершин
Ті боги, що творили із болю.
Кожна стрічка – то клич із-за грат,
Клич у бій з сатанинським порядком.
Кожен вірш – грізний залп канонад,
Естафета до наших нащадків.
Того богом народ вінчував.
Хто за нього – до бою без страху,
Хто майбутнє невтомно кувавав,
За свободу готовий на плаху.
Кожна стрічка – ковточок води,
Пошук істини, чистого броду.
Кожен вірш – це знамено доби,
Непідкупная совість народу.
1991
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508575
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.07.2014
-Гей ви, хлопці, хлопці запорожці,
Де ви літали з хвилі Дніпра?-
-Ми літали аж на тому боці
Чорного моря і Сиваша.-
-Гей ви, хлопці, козаченьки славні,
Що ви шукали в тій стороні?-
-Ми шукали Запорожжю слави,
Волі жаданної рідній землі.-
-Гей ви, хлопці, волі оборонці,
Що вдарували тій чужині?-
-Бусурманству потьм”яніло сонце,
Всіяли страху всій вражині.-
-Гей ви, хлопці, голови гарячі,
Нащо вам здався лицарський герць?-
-Щоб гордились всі нащадки наші
І вболівали волю і честь.
Не цурались свого родоводу,
Україну виплекали в сад.-
-Гей ви, хлопці, славонька народу
Ми додержимо ваших засад!-
1992
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505318
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.06.2014
Гей, то не громи гудуть протяжно
На щедру осінь, на врожай.
То січовії стрільці звитяжні
Ідуть з походу в рідний край.
За щастя й волю в боях невпинних
Їх шлях проліг крізь вражину.
Скропили кров”ю пів України
І ось ідуть в Галичину.
Відвага й гордість на лицях грізних
І біль в потомлених очах.
О. скільки тихих могил безвісних
Покрили їх тернистий шлях!
Ідуть колони, гудуть гармати,
А на коні везуть стрільця.
Застогне батько, заплаче мати,
Заквилить чайкою сестра.
Впаде кохана, як та билина,
На землю згорьону святу.
Колись заплаче й вся Україна
Могилу висипе круту.
1998
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505317
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.06.2014
Ось і срібна дата.
Часу пролетіло!
А здається вчора
Перші солов”ї,
Лебедині шати,
І дзвінке весілля,
І небесні хори
Молодій сім”ї.
Було всього вдосталь
Щастя і надії,
І роботи в радість
До святих потів.
Не лякали просто
Будь-які події.
Завжди все у парі.
І нема боргів.
Ти така ж, як перше,
І струнка й красива,
Ніжна і привітна.
Вірна до кісток,
Добрим серцем щедра
Хоч вже трішки сива,
Хоч підняла трійко
Світлих діточок.
Ти моя наснага,
Моя перша втіха,
Найсолодша радість,
Найгостріший щем,
Невтамовна спрага,
Пісня добра тиха,
Безконечне свято,
Райдуга з вогнем.
1991
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504650
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2014
Я вчора зустрівся із щастям!
У платтячку світлому, з кісками,
За руки матусі і татка
Трималось, мов парус човна.
Воно лепетало щось радісно,
Співало, стрибало, сміялося.
А рідні від щастя аж сяяли
І щастям впивались сповна.
А поруч плили лімузини.
І в них молоді і пихаті,
В очах недоступність і зверхність.
Між ними і світом – стіна.
А того не знали, не відали,
Й, мабуть,нізашо б не повірили б,
Що щастю із кісками – змійками
Найвища на світі ціна.
2001
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504648
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2014
На Івана на Купала,
На Купала Івана
Я Степана покохала,
Та ж Івана братана.
Покохала, полюбила
І на втіху й на життя.
На прясельцях ворожила
Чи ж прийде з того пуття.
Над багаттям пролітала,
В річку кидала вінок.
Ніч молилась. І гадала –
Вже навік мій парубок.
Та даремно я старалась.
Як зійшли з неба зірки
В парах всі порозбігались
Із дівками парубки.
Тільки я одна зосталась
Без надії – Степана.
Знов Купала б дочекалась.
Полюблю вже Івана.
1991
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502389
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2014
Затьохкали цимбалики.
Весілля, весілля!
Заспівали русалочки
На усе поділля.
Заспівали,заридали,
Коси розпустили.
Наречену одівали,
Хустиною вкрили.
Грайте, грайте музиченьки,
Щоб гуло подвір”я,
Щоб летіли і кружляли,
Як за вітром пір”я.
Задзвеніли цимбалики,
Скрипка заридала.
Молодого москалика
Палко покохала.
Покохала, хоч і знала
Серденьку боліти.
І матінці б слугувала,
Й милому служити.
Грайте, грайте музиченьки
Біля оборога.
В Московію від матіньки
Стелиться дорога.
Грайте, грайте музиченьки
Від раня до раня.
Нині танці, щедрий стіл,
А завтра прощання.
Заворкотав контрабас.
Весілля, весілля!
Нині заходіть до нас.
А завтра похмілля.
1991
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502388
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2014
Заспівали горобчики.
Зашуміла земля,
Задзвеніла листочками
Тільки дощик зіляв.
Свіжим літепом вмилася
Синьо - спекотна гладь.
Все довкруг звеселилося,
Перестало дрімать.
В хустку – райдугу вкрилася
Молодиця – Земля.
Щастям вся заіскрилася –
Лине милий здаля.
Милий – дощик невтомливий,
Батько всього життя.
То шаленний, то скромний він,
То реве, то співа.
Пісня та життєдайная –
Гімн коханню, весні,
Материнством осяяній
Молодиці Землі.
Наливаємся пристрастю.
Б”ється кров джерельцем.
Від кохання іскристого
Між Землею й дощем.
1995
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2014
Над рікою верба
Коси розпустила.
В вічній тузі терпне –
Вибратись не сила.
-Ми тебе, вербице,
Звільнимо з неволі -.
-Ні, мені годиться
Лиш такая доля.
Може в шумнім гаю
Було б веселіше,
Та мені, я знаю,
Над водою ліпше -.
Над рікою часу
Голову схилила
Світова окраса
Україна мила.
-Чом ти, ненько наша,
Тяжко зажурилась,
Чи ж твоя удача
Зовсім відступилась?
-Як мені нещасній
Тай не банувати?
Маю вроду красну,
Та навколо грати,
Сотні літ в кайданах.
Гнуть, ламають спину,
Рвуть мене шматками.
І немає спину.
Маю добрі діти
Радісні, ошатні,
Вмілі, працьовиті,
Щедрістю багаті.
Та чогось ті діти
Не звільнили неньку
І не впакували
Ненаситну пельку.-
-Ми ж тебе, Вкраїно,
Виборемо знову.-
Присягало сміло
Військо Богданове.
Щось не так зробили
Лицарі Богдана.
Зайд усіх побили –
Ненька знов в кайданах.
Розтоптали злісно
Всі її клейноди.
Стала ненька – шістка
В цісарській колоді.
Брались гайдамаки
Вистраждать Вкраїну,
Вигнать посіпаків,
Розігнути спину.
Щось не те зробили
Гонтині орлята.
Крівеньки пролили! –
Україна в гратах.
Розплатились щиро
За отую смуту.
Обкарнали крила,
Вже й мову закуто.
-Створим вільну вперше
Україну нову.-
Обіцяли твердо
Хлопці Примакова.
Щось не те зробили
Червонії роти.
Україну вкрили
Колючії дроти.
Налетіли хижі
Соколики Сосо.
Вмили неньку "рижі",
Кривавії роси.
-Рознесем захланців,
Вихопим свободу!-
Обіцяла ненці
Галицька порода.
Курені Степана
Щось не те творили.
Україну дбали
Українців били.
-Той, хто із-за Збруччя-
Недруг України.
То посохле суччя
І гниле коріння.-
-Вже тепер, напевно
Зломимо наругу,-
Обіцяли ревні
Діячі із Руху.
В силі їм здійснити
Ту одвічну мрію,
Як збудити й злити
Захід – Схід зуміють.
Як засвоять твердо –
Тільки при єднанні
Всьго люду неньки
Прийде процвітання.
Може в шумній купі
Було й веселіше.
Тільки ж бо розкутій
Україні ліпше.
1991
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501318
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.05.2014
На горі запалало багаття,
В темноті закричала сова.
У похід лаштувалися браття,
Чатувала сторожа нічна.
Їм стелилась неблизька дорога
До Дніпра пробивався загін.
Розтеклась по усюдах тривога.
Піднімалась Вкраїна з колін.
Ручаями стікались ватаги
В Богданову бурхливу ріку.
Під гетьманські малинові стяги,
На священну народну війну.
За свободу, омріяну з предків,
За надію, що ворог не звів,
За щасливе майбутнє нащадків,
За Вкраїну, за віру дідів!
Розгорілась всегнівная ватра,
Забурлив всенародний казан.
Ляша напасть чванлива й пихата
Утікала за Віслу і Сян.
Розлилась та ріка широченно.
Змила зло і наругу тяжку.
За чотири сторіччя стражденних
Вперше волі вкраїнець ковтнув.
А п”янка ж вона, наче найкраще,
Найдорожче заморське вино.
А зрадлива, як дівка гуляща.
Та жаданна завжди все одно.
Тої волі напитися вволю
Не судилось нещасній землі.
Фарисейством, підступно, поволі
Закували в кайдани нові.
І погас той промінчик досвітній,
Не зродився у сонячний спів.
Знову три й половину століття
Україна в облозі хортів.
Та горів той вогонь невгамовний,
В душах спалював затхлість і тлін.
Україну, рабиню безправну
Знов на ноги підняв із колін.
І тепер, Україно, довічно
Стережись тих троянських щедрот.
Розправляй свої крила величні
І в політ – до орлиних висот!
1991
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501241
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.05.2014
Його охаяно, спаплюжено,
Без жалю втоптано в багно,
Зловтішним недрузтвом осуджено.
Розбито обріїв вікно.
А що ж такого заподіяв він,
Який на ньому кревний гріх?
Чи ж обманув кого надіями,
Чи затоптав кого у сміх?
Чи ж він бажав кого знедолити
І обдирав до нитки ближнього,
Що злісно ненависті молотом
Йому гатили в душу пристрасно?
На крижані колючі скалочки
Розбито келих долі-відчаю.
І пролягла дорога згарищем
Крізь все життя його скалічене.
Задумаємся, браття, на хвилину.
Чим завинив він перед білим світом
Що серцем мріяв неньку Україну,
Що волю снив, мов соколині діти ?
За ту любов святу і безнадійну,
Омріяну й згорьовану свободу
Пройшов він збільшовичену катівню,
Спокусу дармової нагороди.
Його прозвали націоналістом,
Презирливо і з підленьким підтекстом.
Святі ідеї, праведні і чисті
Безжалісний братан свинцем закреслив.
Вина його в спини негнучкості,
В невірі в трубні голоси,
В відмові від життєйськихих зручностей
Для української весни.
І хоч каток бездушний гноблення
Пройшов життям його не раз.
Не з”їла душу ржа озлоблення
І факел віри не погас.
Горів не марно факел зоряний
І не даремні біль і хрест.
Кайдани зірвано з історії,
Народ з безпам”ятства воскрес.
У світлі Факелів тих зводиться
Вкраїна на увесь свій зріст.
Народ стражденний наш відродиться!
Будь славен націоналіст!
1992
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501092
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.05.2014
Вечір зорі засіяв,
Вкрився темним рядном.
Я спішу до надії
Під жаданне вікно.
Потьм”янів захід-обрій,
Лиш проміньчик здаля.
Я з другими хоробрий,
А при ній, як маля.
Знов весь вечір бродити
В безнадіїї – журбі.
На зірках ворожити
Чи ж побачу, чи ні.
Знов тинятись і знати –
Із-за штори вікна
Крадькома виглядати
Буде мила сумна.
При мені пломеніє
Заливається в кров.
Ми давно розумієм –
Народилась любов.
Та мабуть не судилось
Цій троянді цвісти.
Зла рідня не згодилась
Наші долі сплести.
Ті бездушні пороги
Не здолав, не зборов.
Розійдуться дороги,
Та не згасне любов.
І тинятися вічно,
Дожидатись одну.
Не уб”ють лиш скалічать
Цю любов неземну.
Я бродитиму завжди
Біля серця її.
Ця любов наша справді –
Подарунок богів.
Тим, хто в злому захланні
За багатства й насміх
Розпинає кохання –
Не відпуститься гріх.
1991
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2014
О, Господи, за що такий дарунок
На все життя?!
Я спрагло п”ю кохання млосний трунок
До забуття.
Промчали роки – сивина у скронях
Твоїх, моїх.
Та я і нині в твойому полоні,
Полоні втіх.
Солодких втіх жаданного єднання
І душ і тіл.
І ділимо надії і стрвждання
Усе навпіл.
І ось сьогодні вже на схилі віку
Нуртує кров.
Прийми у дар від свого чоловіка
Палку любов.
Мій ангеле, хранителю удачі,
Скарбниця мрій.
Немов юнак, молюся я і плачу
На образ твій.
1999
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499787
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2014
Ввірвалась у серце пожаром незгасним.
Крізь роки те полум”я гріє.
Ти – річка кохання, наповнена щастям.
Я п”ю, не нап”юсь тої мрії.
Приспів:
Марічко, Марічко
Осяяне личко
Осіннім вогнем калиновим.
Струнка, як тополя,
Душа – щедре поле
Укрите в килими медові.
Моя ти перлина, що душу лікує,
Ліхтар у життєвих тунелях.
Ти – крила надії, якими лечу я
Крізь бурі, пучини і скелі.
Приспів:
Прости не зумів я стать тінню у спеку,
Притулком в сльоту, хуртовину.
Зате ощасливив нас тричі лелека,
Пізнали кохання глибини
Приспів:
В тобі розчинився, як сонце в тумані,
Мов вітер над степом широким.
Злилися навіки палкими серцями.
Ріднішаєм з року до року.
Приспів:
Пожар той незгасний став ватрою дому,
Котра всі серця зогріває.
Хай вічно на радість усьому живому
На світі кохання буяє !
Приспів:
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495312
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2014
Тільки б бути з тобою, більш нічого не хочу.
Пригорнути до серця, розвіяти сум.
Цілувати твої теплі, лагідні очі,
Бути власником мрій і палких твоїх дум.
Ну, нащо мені ВУЗи, для чого ті муки,
Всі великі майбутні дороги путі,
Як не візьмеш навік моє серце у руки,
Щоб сіяло зорею в твоєму житті.
Я для тебе розкинусь простором безкраїм,
Щоб була в нім, як ластівка, вільна в льоту.
Чарівною струною тобі я заграю,
Стану тінню у спеку, притулком в сльоту.
Простелюся в дорозі м”якою травою,
Синім небом, щоб завжди твій милувать зір.
Сипнусь в ноги тобі діамантом-росою.
Тож візьми моє серце, в кохання повір!
1968
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495310
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2014
Україно моя замордована,
Україно моя заґратована,
Скільки бід і наруги зазнала ти
За десятки тернових віків!
Україно до краю сплюндрована,
Україно віками гвалтована.
Не злічить твої рани кривавії,
Міліони полеглих синів.
Сотні раз ворогами катована,
Псами-зайдами люто шматована,
Душогубами-зміями жалена
На поталу й на втіху чортів.
Розпинали тебе і нівечили,
Москалили, ляшили, німеччили.
І з душі витравляли безжалісно
Твою сутність і віру дідів.
Оббирали тебе до билиночки,
Випивали тебе до росиночки,
Вижирали з бридкою жадобою
Найласіші шматочки твої.
На віки твій народ поневолили,
Розділили й зголодоморили,
Проорали плугами Чорнобиля
Вічні рани в стражденній землі.
Твої люде по світу розвіяли
Чи кийком, чи шматком, чи надіями.
Корінці обрубали останнії,
Розвели по між нами мости.
Все робили, аби не піднялася,
Щоб в налозі імперій зосталася.
Україно моя безталанная,
Ну, коли вже тобі розцвісти?
Хоч звитягою світ весь затьмарила,
Завойовників нищила хмарами,
Не вдержала клейноди і вольності –
Забагато було ворогів.
І понині ще не суверенная,
І народ в животінні злиденному.
Чим же ти завинила у Господа,
І який на тобі гріх віків?
1991
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493361
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.04.2014
Галичина, дочка Вкраїни.
Її троянда запашна,
Прозорої води перлина,
Стрімка веселка чарівна.
Галичина, широкі далі,
П”янкі сади, дзвінкі гаї.
Міста і села із кришталю.
Лани, долини, ручаї...
Галичина, твій люд одвіку –
Трудар безправний і святий.
Шанує з мозолів копійку,
Вінчує рід і хліб крутий.
Галичина, тобі судилось
Віками підставлять плече,
Щоб знов і знову відродилась
Вкраїна із пітьми ночей.
Галичина - П'ємонт Вкраїни
Одвічний поклик до борні,
Відроджувач життя, родини
На вщент сплюндрованій землі.
Після монгольської навали,
Розбою швабів, орд, ляхів...
Галичина Дніпров”ю слала
У поміч трударів- синів.
І хоч зовуть народ „бендери”
Й презирливо „западняки”.
Знов Україна не померла
Твоїй насназі завдяки.
Знов славна українська мова
Відроджує козацький дух,
Ти врятувала рідне слово
І наш національний рух.
І на сьогоднішньому зламі
Галичина дивує світ
Своїм поривом в згуртуванні
Народу в націю-граніт
.
Прийми, Галичино, подяку
І мій уклін аж до землі
Від східняка, від подоляка,
Що вірним сином став тобі.
1991-2004 - 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493357
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.04.2014
Я так люблю тебе, кохана!
Безмежно, пристрасно, навік.
Ти – моя доля безталанна.
Чому не твій я чоловік?
Чому не сплелись наші долі,
Не перетнулися шляхи?
А роки котяться поволі
І одинокі я і ти.
Та ж я так мрію доторкнутись
До твого серця, до руки.
І мабуть треба б геть забути
Всі марно втрачені роки.
Та ні, не можна, поряд діти,
Дружина праведна, свята.
А тугу серця де подіти?
І як прожити в ній літа?
Без тебе, люба, без надії
На сонце в моєму вікні
Згасаю стиха, тільки мрії
Розраджують в глухій імлі.
2000
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493048
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2014
Друже, юності сяйво.
Ти давно вже далеко.
А й по нині обоє
Ми – безкрилі лелеки...
Згадки серце калічать...
Все тече, все минає.
Душу донечка тішить,
Але сяйва немає.
І сьогодні крізь сльози
Я шепочу, - Коханий,
Хай тобі вже і сорок,
Ти - навіки жаданний.
Ще ми вип.’єм чимало
Гіркоти тої й солі.
Та хоч як не жадали б,
Не сплести наші долі.
Віднайти того сяйва
З юбілеєм бажаю,
Щастя скибку спізнати
У заморському краю.
А мені вже довіку
Не розправити крила.
Слугувать чоловіку.
І буденність немила...
1999
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493043
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2014
Живет у парка, за углом
Моя мечта, мираж-фантом,
Неуловимая жар-птица.
Весь день у парка я брожу.
От ожидания дрожу.
Увижу ль вновь мою царицу?
Марина, я тебя люблю!
Лишь для тебя одной горю,
Одной тобой всю жизнь страдаю.
Приди ко мне в мой светлый дом.
Кантату счастья мы споем,
Любви симфонию сыграем.
Вот звезды засевают грусть.
Жду с нетерпеньем и боюсь
Твоей надменности холодной.
Ну, оглянись вокруг скорей-
Я - страсть-Ромео, сон-Орфей,
Твой верный рыцарь благородный.
Марина, я тебя люблю!
Тебя одну боготворю.
Лишь о тебе одной мечтаю.
Приди ко мне в мой светлый дом.
Кантату счастья мы споем,
Любви симфонию сыграем.
Умерь свою гордыню, спесь,
Прими меня таким, как есть,
Откройся сердцем мне навстречу.
И засияют небеса,
Мир окунется в чудеса
И станут сказкой день и вечер.
Марина, я тебя люблю!
Марина, я тебя хочу!
Марина, так тебя желаю!
Приди ко мне в мой светлый дом.
Кантату счастья мы споем,
Любви симфонию сыграем.
1995
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492657
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2014
Я проклинаю вас Іуди.
Хай спопелить вас гнів народу,
Хай ваші правнуки осудять
Лакузо – прадідів породу.
Ви розпинаєте Вітчизну,
І насміхаєтесь над нею.
Готуєте зловтішну тризну
Над материнською землею.
Вона чи ж вперше за століття
Вдихнула воленьки ковточок,
А ви з ножами вже стоїте,
Щоб зтяти кволий той росточок.
Вже перекрито кровообіг
І доступ свіжого повітря.
Свинцеві хмари вкрили обрій,
Все менше сонячного світла.
А ви в чеканні нетерплячім
Звороту звичної ярмиги,
Клянете з лицемірним плачем
Утрату братньої кормиги.
Та не надійтесь, не підніме
Угору руки Україна.
І за „прощенням” на колінах
Не поповземо до сусіда.
1994
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492655
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.04.2014
Нема України. Чи й буде?
Розтоптано вольності дух
О східний український люде,
Невже ти навіки оглух?
Невже назавжди осліпили
Братерства блудливі слова?
Розрито священні могили,
Забуто звитяжні дива.
Чому тільки хлібом єдиним
Живеш ти у ситій імлі?
Відрікся від мови, родини,
Став пасинком рідній землі,
Невже тая рабська кормига
Припала тобі до душі,
Що слізно у „брата”-бариги
І нині канючиш гроші?
Та ж ти з трударів споконвічних,
Із гордих і вольних країв.
Невже свою сутність не злічиш,
Щоб стати собою зумів?
Народ, славний східний народе,
Скинь пута облуди з сердець!
Не буде свободи і згоди,
Як рабський вінчає вінець
1994
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492334
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.04.2014
Україно, рідна моя мати,
Що з тобою втнули москалі?!
Стала ти, як вижмакана вата
В ряд останніх на усій Землі.
Що з тобою втнули москалята –
Виродці з українців в хохлів,
Ця колона п”ята в нашій хаті,
Що тебе шматує гірше псів.
І все менше слова, менше пісні.
Десь пропав козацький гордий дух.
Де ви поховались, українці?!
Чом ти задрімав, Народний Рух?
Чом ви, принципові демократи,
Вдовольнилися з мізерії у гріш?
Тільки дехто вмить змикитив хату,
Чи вхопив посаду пожирніш.
Чом ви „ефективні господарі”,
Ревно так плекаючи сей край,
Й приватизувавши все „на шару”,
Завели державу у роздрай?
А для України тільки крихти
Й міліон обіцянок – цяцьок,
Море насміхань, наруги, пихи
Над усім, що українське до кісток
Чом „незамінимий” наш правитель,
Спритно так сповивши весь народ
У брехню, жебрацтво, оковиту,
На -волоч підносиш до висот?
Чом необчислимії фіскали
Чавите нещадно „сіль землі”,
Що й ангели з „раю” повтікали
В „пекло” до затишної тіні?
Дух російський, чом тобі все мало
Дум і душ в гостинній цій землі?
Милостиво нам залишив сало,
Шаровари, заздрість, ну й пісні.
А для України тільки крихти
Й міліон обіцянок – цяцьок,
Море насміхань, наруги, пихи
Над усім, що українське до кісток.
Піднімайтесь хлопці з поседеньок,
Скиньте з пліч всю плісінь, всяку муть.
Захистіть дружин, сестер і неньок,
Що себе по всіх Європах продають.
Захистіть Вкраїну безталанну,
Що в нарузі й бідах без кінця.
Хай ця спроба буде вже остання.
Скиньте геть тернового вінця.
2000
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492332
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.04.2014
Моя нещасна Україна!
Як звично жити на колінах,
Як трудно зводитись у ріст!
Як тяжко випрямляти спину,
Коли наслухуєш, чи ж злине
Знайомої нагайки свист.
Буть рабом просто і затишно.
Не треба думати про лишнє,
Майбутнім серце не болить.
Хай пан про будущність подбає
Свою й плебеїв твого краю –
Йому ж імперія свербить.
Буть холуєм іще простіше
Підтакуй панові частіше,
Молись богам його й чортам.
Забудь чиєї ти оселі
Зрічися сутності своєї,
Зруйнуй в душі Вітчизни Храм.
Навчись по – панському глаголить,
Цілуй рученьки, мо дозволить
Жирніший увірвати шмат.
Ну ж розщедриться на мундира,
З окремим санвузлом квартиру,
Чи ж захистить від певних грат.
Лишень признай, що брат він старший.
Що в нього кращі хліб і марші,
Що в нього мудрість о-го-го!
А як позбудешся родини,
Нацупиш панськії личини,
То ще й признають за свого.
Тепер немає пана – брата.
Про все самому треба дбати,
Зоріть до першої роси.
А раб волає „ Натворили!
Нас з рідним паном посварили.
Нам замість мови б ковбаси.”
Нещасна мати нудить світом,
Бо загребущі ниці діти
Лиш пельку дбають з дня у день.
Та що їм материнські болі!
Не треба мови їм і волі,
Глухі до сліз її й пісень.
А величаються хохлами,
Хоч прадіди сікли шаблями
Нікчемне прізвисько оте.
Якого ж дива треба ждати,
Щоб з душ злетіли чорні лати
І відродилося святе?!
Моя нещасна Україно
Збуди дітей, вони не винні,
Що у тенетах злого сну.
Дай їм наснагу і надії,
Відкрий їм істини святії,
Зламай відчуження стіну!
1993
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491203
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.04.2014
З України, із древнього Львова
До столиці швидкий поспішав.
У відрядження їхав я знову.
За розмовами час пролітав.
Говорили про новую пісню,
Що недавно облинула світ,
Про жнива, про погоду, що скисла,
Про останній космічний політ.
Про суспільні різкі переміни,
Від яких розвалилось усе.
І звичайно, про долю Вкраїни,
Про скалічене мови лице.
Тут нежданно в розмову включився
Чолов”яга, що мовчки сидів:
-Українская мова годіца
Для села і немудрственних діл,
Для пріхожей, столови, півнушкі,
Ну, іще для ватаги в бору.
От я сам харьковчанін, не рускій,
А по рускі, как счас, говорю.-
Заніміли ми з того брутальства,
Від наруги над власним єством.
Хто в тобі зле кубло яничарства
Звив гадючим манкуртовим сном?
Ми не стали йому дорікати.
Суперечить, доводить своє
Лиш пригоду одну розказати
Взявся інший сусід по купе.
Років з десять тому побувати
Довелось в заграницях отих.
Якось шеф в честь родинного свята
Запросив до покоїв своїх.
Вечір видався просто на-славу
У тісному родиннім гурті.
Розмовляли, дві доні співали.
Куштували плоди золоті.
Під закінчення менша сестричка
Попрохала, щоб вірш почитав.
А прецінь по-російськи незвично,
З „Кобзаря” кілька перлів згадав.
-По якому цей дядя говорить?-
Запитала мала татуся.
-По російськи,моя люба доню.-
-Ні, розмова ця зовсім не та,
На якій за столом гомоніли.-
Звісна річ, за послуг тлумача.
І руками, щоб всі зрозуміли
Дві криві змалювало дівча.
-За столом,- і пішла виводити
Рваним рухом шпилясту криву.
-А тепер,- синусоїду злиту
Повела, наче хвилю в ставку.
Не йняло те дівча ані слова
Ні з розмов, ні з почутих віршів.
В інтонаціях тільки чудово
Розібралось на подив усім.
З давнини знано: істину чесно
Промовляють дитячі вуста.
Хто посмів нашу мову небесну
Розіп”ять, як Ісуса Христа?!
Ну, а ви українські манкурти,
Іудеям прадавнім брати,
Рветесь мову в кайдани закути,
Зацькувати її, мов хорти.
Гей, нащадки козацького роду!
Що ви знаєте в рідній землі?
Зневажаєте власну породу,
Ладні п”яти лизать чужині.
Де ж то ваша козацькая гордість,
Хто з вас вивітрив вольності дух,
Звідки взяли, що наша народність
Здатна мати лиш робів і слуг?
За шматок ковбаси і пів-літру
Продаєтесь гуртом і вроздріб.
Україні своїй непривітні.
Хоч їсте український наш хліб.
Ви питаєте де наші вчені,
Де поети, всесвітні мужі?
Скільки раз нашу мудрість стражденну
Вирубали царі і вожді!
Нас навіки оділи у грати,
З нас творили безликих рабів.
Навіть те, що змогли врятувати,
Збагатило скарбницю богів.
Ви питаєте де партитури,
Цвіт-полотна, скульптура ясна?
Старовинна антична культура
Українській культурі сестра.
Ця родинність в піснях і билинах.
Були й світлі творіння митців.
Безконечних грабунків машина
Залишили нас без корінців.
Де Печерської Лаври багатства,
Де Софії із Умані цвіт,
Де церков наших гідне убранство,
Де знайти древніх книг наших слід?
Чи ж ти знаєш, російська письменність
Україні зросла завдяки?
Барчуків, духовенство, казенних
Вчили грамотів наші дяки.
Українська народная пісня
З найцінніших у світі перлин.
Українці в країнах новітніх
Досягли щонайвищих вершин.
То ж чому відвертаєш ти носа,
Чим смердить тобі нації дух?
Ти й російське виліплюєш косо.
Що, лакузтво – твій вищий порух?
Українці, звільніться від трунку,
Наша нація рівня другим,
Ми народ світового гатунку,
Піднімайтесь нарешті з колін!
1991
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488484
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.03.2014
Схаменіться, браття мої.
Що зробилось з вами?
Збайдужіло, з волі злої
Стали ви рабами.
Потихеньку, непримітно
Втрапили в тенета,
Що напнули московити
Аж на пів-планети.
В них заплуталось чимало
Й іншого народу.
Та цуратися не стали
Свого родоводу.
Свою душу – рідну мову
Пронесли крізь бурі.
Не піддались на підмову
Рабському в натурі.
Тільки дехто, й ви, панове,
Дались на спокусу.
Тридцять срібних – і в окови
Мову, як Ісуса.
Вам начхать на мову – неню
І на Україну.
За отую сувереннісь
Хоч би половину,
Чи й чвертину срібляників,
Навіть і десяту.
Ненаситні гаманики
Чимскоріш напхати б.
За надію нахапати
Серебра і злата
Ладні були б пану-брату
П'яти цілувати.
Що вам з Гонти, Кривоноса...-
Обрубали кінці.
Та ж ви – ниці малороси,
А не українці.
Ті звитяжні отамани,
Ратаї завзяті,
Що від Дону і до Сяну
Вміли панувати.
Перед зайдами віками
Не ламали спину.
Про Вітчизну безталанну
Дбали щохвилини.
Малороство се у крові
Й суті всяких в'юрків.
Обминають рідне слово,
Ніби ми придурки.
Ніби мова наша славна,
Ніжна і багата
Не для клопотів державних,
Не для бонз пихатих.
Наче наш народ прадавній –
Вигадки сараки.
Натякають, що насправді
Ми жиди й поляки.
А самі через одного
В москалі вписались.
Свого роду, свого слова
Хутко відцурались.
Малороси, рабське плем'я.
Скиньте з себе пута.
Пригорніте рідну землю
І прийміть спокуту.
Щоб вам душі заніміли
За вкраїнську славу,
Щоб серця ваші скиміли
За свою державу.
Наша мова, наша пісні –
ПОДАРУНОК БОГА.
Наша доля українська –
Праведна дорога!
А кому поперек горла
Біль наш і надії
Хай він ниву свою чорну
Деінде засіє.
Відвернись від них без жалю
Україно – мамо.
Розбудуємо державу
Вірними синами!
1992
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487527
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.03.2014
Тебе, Россия, видно суждено
Жить в нищете, угрюмом невеселье.
Петром пробитое в Европу щель-окно
Расширить не сумел никто доселе.
Тебе, конечно, мир весь нипочем.
Учить других была всегда горазда
Как ладить жизнь, как строить отчий дом,
Как сказ слагать и как гулять им праздник.
Втянув в свою орбиту пол-Земли,
Живья века имперскими мечтами,
Десятки стран ты завела в тупик,
Оставшись у прогресса за кустами.
Поклонница невиданных чудес,
Лихих экспериментов-начинаний.
Твой славный рыцарь – Ванюшка балбес,
Твоя мечта – скатерка самобранна.
Твой главный козырь – мечущий кулак,
Бесспорный факт – грохочущая глотка,
Работать не научишся никак,
В большом почете сурогат и водка.
Твой главный принцып – все на всех делить,
Да поровну и слозунгом „Знай наших” -
Тому, кто много пашет, мало спит,
Тому, кто много спит и мало пашет.
Твои эксперименты потрясли
Пол-мира от вершин до основанья.
Но остальные, к счастью, отмели
Сии лихие горе-начинанья.
Во-имя светлой, призрачной мечты
Пожертвовать готова пол-народа,
Вторую переделать, подвести
Под тип полувоенного урода.
Имея все: талантливый народ,
Несметны недра, славную природу,
Живеш в нужде – никак не повезет
Взрастить искусных штурманов породу.
Пора, Россия, вспрянуть ото сна,
Стряхнуть с себя имперское затменье.
И начать реконструкцию окна
До трудного, но полного, прозренья.
1991
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487526
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 22.03.2014
Розповзлись, мов саранча
По усьому світу
На облуді і мечах
Браття московіти.
Підгорнули під крило
Чукчу і поляка.
Аж на Кубу занесло
Вічних посіпаків.
Нерекли себе для всіх
Старшими братами.
Напросились на поріг –
Всілись за столами.
А для меншеньких братів
Наділили щиро
Соловків, глухих кутів,
Щоб віками гнили.
Вдарували від душі
Сяйва – дивоглядків,
І сибірських баришів,
І манжурських статків.
Доручили погибать
В невському болоті.
І отечество спасать
В армії і флоті.
В тундрі зводили міста,
Біломор-канали
Братніх душ на ті дива
Вік не шкодували.
Рідну землю завели
В дике пустоцвіття.
З поту братнього жили
Не одне століття.
Надто вірили в своє
Право месіанства,
Ніби Бог лиш їм дає
Мудрості убранство.
З гаслом „Темних научай
Віри і глагола”
Не один цвітучий край
Вділи у постоли.
Нині гнівом клекотять,
Серце надривають,
Чом усі брати спішать
Вирватись із раю.
Зазіхають на плоди,
Що вогнем і кров”.ю
Здобували ще діди –
Нарву, Крим, Дністров”я?!
Тільки ж кровію братів
Ті плоди зривали.
А собі смачних шматків
Чим побільш ввірвали.
Живучи серед братів
Не одне століття,
Не влилися в їхній спів,
Не сплелися віттям.
Слово братнє, думу й щем
Зроду зневажали,
Бо ж культури сівачем
Лиш себе вважали.
До усього діло є
Все довкруг турбує..
Чом в сусіда нафта б”є
І життя нуртує?
А у іншого цвіте
Нива – годівниця,
Спіє гроно золоте,
В домі, як годиться.
У отвіті за усе
Просять, чи не просять.
Десь там світом затрясе,
Вже й встромили носа.
Довстромлялись...На віки
Втрачено довіру
До московської руки,
Братньої офіри.
Гей, москалю, схаменись,
Скинь імперські шори.
І від старшості зрічись –
Це ж і твоє горе.
1992
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487196
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.03.2014
Дело Ленина и Сталина живет –
Эстафета от Петра, Екатерины.
И ликует с облегчением народ -
Вновь Рассея поднимается из глины.
Из трясины демократий и свобод
Хитро-подлых европейских начинаний.
Вот бы вновь закуралесить колоброд,
Чтоб весь мир застыл от жутких ожиданий!
Вот бы вновь расправил грудь Иван Балбес
Рыцарь славный наш, без мыслей и сомнений,
Защищающий расейский интерес
От Кавказа и до всей Вселенной.
Осчастливить «младших братьев» и «друзей»,
Мир одеть в березовые ситцы,
Проведя везде зачистки сволочей.
Пусть свобода только в клеточку им снится.
Ненасытного двуглавого орла
Водрузить бы человечеству на плечи,
Чтоб Рассея лет пятсот еще спала
В пяном угаре, лениво и беспечно.
Россияне, очень странный вы народ,
Европейско – азиатская окрошка.
Все бы вам через стремнины, а не вброд,
По крутым, никем не хоженым, дорожкам.
Срок от Путина к Распутину далек.
Путь от Путина к Распутину столь близок.
Что же ты, брат россиянин, не извлек
Ничего из стольких лет пустых коллизий?
2000
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487194
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 21.03.2014
Знов Москва напинає тенети
На вкраїнський оновлений край.
Вже лаштують гармати, багнети.
Не дрімай, не дрімай, не дрімай!
Зазивають до спільного стійла,
Обіцяють нам газовий рай.
Щоб бува не звернув до сусіда,
Ти, хохол, ще сто літ подрімай.
Вже й на мову наділи кайдани.
Де російська — Москви рубежі.
Навівають імперські дурмани:
Пропадете без нас, як бомжі.
Укрофоби рулять в твоїй хаті,
Український жують каравай.
Ти — бідак, вони - ситі й багаті.
Українець , прокинся , вставай.
Оглянися, звільнись до останку
В нас культури й історії спай.
Ми народ європейського ранку.
Піднімайся з колін — не дрімай!
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486987
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.03.2014
Вставай земля розкутая!
Вставай на смертний герць!
З ордою пана Путіна
За волю, гідність, честь.
Хай хвиля всенародная
Змете фашистську муть.
Іде війна народная,
Герої в бій ідуть.
Не сміють орди клятії
Топтати рідний край.
На захист дому, матері,
Українцю вставай!
Хай хвиля всенародная
Змете фашистську муть.
Іде війна народная,
Герої в бій ідуть.
Народи краю вічнії
Плече в плече встають.
За мрії споконвічнії
За європейський путь.
Хай хвиля всенародная
Змете фашистську муть.
Іде війна народная,
Герої в бій ідуть.
Вставай Вкраїно гордая,
Безсмертний древній рід.
На бій з ордою чорною
За мир, за вільний світ.
Хай хвиля всенародная
Змете фашистську муть.
Іде війна народная,
Герої в бій ідуть.
Хай хвиля всенародная
Змете московський блуд
Іде війна народная,
Герої в бій ідуть.
(на музику пісні “Идет война народная”)
2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486985
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2014