| Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
Кохання,та що ж воно таке?
скажіть мені ви добрі люди,
невже воно насправді є
чи просто мариться нам всюди?
Чи здатен хтось кохати просто так
За звичку,посмішку чи очі?
Чи всі кохають аби як?
Щоб просто переспати цеї ночі
Невже ви люди здичавіли,
невже не хочеться відчуть?
Кохання,щирого кохання
І поцілунку ніжних губ
В безодні загубилася людина
і безпорадна,немічна вона
в наш час немає щирого кохання,
воно тепер корисливе у нас!
Не розумію я для чого є кохання в світі,
коли взаємності не було і нема
Весь світ-це тільки муки і страждання
Весь світ-це тільки холод і зима.
Минає час,так швидко й непомітно
лиш просто промайне а чи залишить слід?
Кохати,значить не кохатись
Кохати,значить щось відчуть…
Кохати треба тих до кого серце лине
І з ким в душі дзвенить кохання дзвін,
Любити можна всіх
Та лиш одного,кохати треба так як слід!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637153
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2016
Ось історію одну
Пригадаю й розкажу.
Жили були у селі
Дідусь і бабуся.
Мали вони внученьку,
Звуть її Маруся.
Ой як вже любили внучку,
В всьому догоджали.
Все завжди їй купували
І грошей давали.
А почну я все спочатку,
Щоб вам зрозуміти,
Звідки така внучка взялась
Старим на потіху.
Мати ж дівчинку давно
Батькам залишила,
А сама в Канаду хутко
Літаком полетіла.
Ось лишилась баба з дідом,
Виховують внучку.
Та вона маленька ще,
Їй лише п'ять рочків.
Хоч маленька та вдаленька,
Характер свій мала.
Із дитинства завжди
Його проявляла.
«Це таке» , «це не таке», -
Завжди промовляла.
Все, що не подобалось,
В очі їм казала.
То не так зварила їсти,
То не так прибрала.
То не так їй постелила,
То не так сказала.
Дід і баба завжди були
В неї на послузі.
Та й дівчисько помаленько
Силу свою вчуло.
Дід та баба не звертали
На внучку уваги.
Думали, що виросте
Й іншою стане.
Всі казали люди їм:
«Виховуйте трохи!
А то виросте Маруся
Дівка хоч нівроку.
Буде завжди вам казати,
Що і як робити,
Що їй купувати
І як далі жити!»
Та не слухали старенькі,
Внученьку любили.
Що Маруся завжди скаже,
То те і робили…
Ось дівчисько виросло,
Ніяк не змінилось.
Все як було до того -
Так і залишилось.
Ой Маруся виросла
Гордою такою,
Що всі люди оминали
Другою стороною.
Ніхто не мав права
З нею говорити,
Бо вона одна така
В селі панськовита.
Все завжди по-модному
Дівка одягалась,
В тренді завжди була,
Як вона казала.
Дід та баба вже не мали
Права що сказати.
Мали слухати її
Й завжди догоджати.
Та й балакали з дочкою:
«Хай приїде звідти.
Та Канада не пропаде,
А пропаде дівка.
А дочка їм все казала:
«То ви так навчили!
Я ж вам залишила
Полюдську дитину!»
Дід і баба думають:
«Самі винуваті.
Так навчили дівчинисько,
Тепер що казати?»
Та замітили старенькі,
Почала міняться.
Стала господарка
Все їм помагати.
То піде з криниці,
Принесе водиці.
То піде в садочок,
Принесе суниці.
То піде з бабусею
на город робити,
То піде в крамницю з дідом
Харчів накупити.
А змінилось все тоді,
Коли закохалась.
Як побачила Івана -
серденько заграло.
А Іван, сусідський внук,
Приїхав недавно.
Він же жив в Америці,
Був він на навчанні.
Ось Маруся й закохалась,
Забилось серденько.
А Івасик теж примітив
Дівчину гарненьку.
Як побачив дівчинисько -
Усміхнувся мило.
І сказав до неї:
«Ти дуже красива!»
І старенькі так зраділи,
Так їм любо стало.
До своє внучки
Вони привикали.
Бо не бачили іще
Онучку такою,
Щоб ся брала за роботу
Без гонору того…
Попросила Марусенька
Пробачення в діда
І бабусю попрохала
простить її вчинки.
Ой старенькі так зраділи,
Так розцілували,
Та й сказали:
«Ой невже ми цього дочекали!»
Та й почала баба з дідом
Гроші рахувати,
На весілля внученьки
Пора їм складати.
Ось таку історію
Я вам розказала.
А вела я все до того,
Щоб вам показати,
Що не треба своїх внуків
Такого навчати,
А потрібно помаленько
До всього привчати.
І не кожного онука
врятує кохання,
Хтось і може залишитись
Паном без кохання
Кінець.....
Автор: Головчук Лілія
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488527
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 27.03.2014
Україна наша мила
Ніколи не згине.
Через шлях важкий,тернистий
Перейти зуміє.
В Україні нашій рідній
Живуть патріоти,
Які землю свою рідну
Бережуть від незгоди.
Тут діди боролись наші
За нашую волю,
Тож не продамося ми ніколи
Москві і ляхові!
Поборімось же ми, браття,
За свою Країну!
За дітей, які родились
В славній Україні!
Україна наша рідна,
Край наш солов’їний.
Завжди будем ми з тобою!
Слава Україні!!!!
Автор: Головчук Лілія
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488348
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.03.2014
Стоїть хлопчина років двадцяти.
Стоїть з щитом і в голубенькій касці
Рятує парубків таких, як він
Від снайперської кулі,від напасті.
Він бігає туди й сюди,
Шукаючи живих посеред мертвих.
Тече сльоза з його рум'яної щоки,
І біль пронизується в серці.
Задумався хлопчина над життям.
Що люди помирають за Вкраїну
Що віддають життя своє
За вільну Незалежну Батьківщину!
Побіг він далі, далі рятувать
Життя людей, в яких серця ще б'ються.
І йде одного з браттів рятувать,
В якого постріл пролунав беззвучно.
Той братик каже: "Залиши мене!"
Рятуй людей, які дітей своїх ще обійняти хочуть...
І матерів в хустині чорній
Вони побачити не хочуть...
А я самотній дядько без сім'ї,
нікого в мене не лишилось.
То й хоч померти зможу гідно
За рідну землю - Україну!
Пішов хлопчина
В касці голубій
Боротись за свою Країну,
Щоб діти виросли його
Ось тут, на цій землі,
А не в чужій країні...
І ось хлопчина йти хотів
Боротися за Вільну Україну,
Та снайпер помішав йому...
Життя хлопчині відібрав він сміло...
І тут, із каски голубої
Полилася ріка червона крові...
Хлопчина впав і прошептав:
"Помер я, мамо, за Вкраїну!
Вона була у мене лиш Єдина!
Та ти, матусю, не сумуй!
Я завжди буду поруч
Я Тебе Люблю!!!"...
Автор : Головчук Лілія́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488171
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.03.2014