| Сторінки (1/16): | « | 1 | » |
Твої очі... Такі глибокі, як океан. Вони такі голубі та чисті, як небо...
Я в них тону і не хочу виринати назад.
У їх синяві я можу знаходитись постійно і буду там, як вдома...
Ніколи не могла собі навіть подумати, що твій погляд може мене так зачарувати. Він постійно манить до себе і я не можу встояти перед цією спокусою. Не піддатися їй буде неможливо...
Ось він... Моя спокуса, моя слабкість... Мій найприємніший гріх... Не можу ним насолодитися!.. Мені його постійно мало... Чи можливо до кінця напитися твоїм поглядом? Чи буде момент, коли я зможу відірватися від цього крихітного неба у твоїх очах?
Та ні... моїх очах... Таки дійсно моїх... Я в них закохана кожною клітиною свого тіла, свого розуму, свого серця. Цей погляд не дає мені спокою ні на секундочку.
Ти не одноразово питав, що ж я бачу у тих очах, якщо не відриваю погляду. А я там бачу все... Бачу тебе, того справжнього, того доброго, того щирого... такого вільного і... мого...
Як відірвати очі від твоїх? Я довго не можу повернутися в реальність при зустрічі з тобою. Від цього солодкого моменту зустрічі наших очей захоплює подих. Важко володіти собою, важко вгамувати те, що відбувається всередині!.. Важко думати і неможливо відволіктися. Усе тіло покривається "мурашками" і тепер вже все немає значення. Усі проблеми відходять на другий план, радість, яку хочу з тобою розділити, може почекати. Усе може почекати.
Весь світ може почекати!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791854
рубрика: Проза, Iнтимна лірика
дата поступления 16.05.2018
Любов варта всього -
варта болю твого,
варта твоїх розлук,
варта відрази і мук,
псячого злого виття,
шаленства та милосердь.
Варта навіть життя.
Не кажучи вже про смерть.
С. Жадан
Постійно повторюю, що люблю. Постійно повторюю це друзям та близьким... останнім рідше, нажаль... Постійно повторюю що люблю певні речі, не лише людей... Не задумувалася ніколи над цим... Сьогодні не можу... Думаю...
Що означає слово "люблю"?
Як виглядає ця ваша "любов", про яку ви кричите на вулиці і не тільки?
Звідки ви знаєте, що це дійсно "любов", а не симпатія чи просто хороша зовнішність?
А про "біологічні потреби" хтось подумав? Не будемо відкидати цей варіант.
Поділіться...
Поділіться думками, емоціями, переживаннями... Поділіться зі мною цими почуттями...
Ви всі описуєте"любов" як щось святе та неземне. Це настільки приємні почуття для вас, що ви просто літаєте завдяки їм. Ви не можете їх описати і побачити їх також неможливо. Ці почуття просто наповнюють вас позитивними емоціями і все... І вас втрачено... Немає... Ви поринули туди...
Що ж такого особливого у цій вашій "любові"? Просто двоє людей проводять вільний час разом, розповідають один одному як пройшов їх день і діляться планами на майбутнє... згодом і на спільне...
Для чого це робити?
Останнім часом я не розумію... Останнім часом я стала черствою та зовсім перестала відчувати "любов"...
Стільки разів мене зрадили... кинули... образили... розтоптали ті чисті почуття "любові" або ж симпатії, які я дарувала людям. Даремно.. Ви цього не цінуєте.
Не вмієте..
Не можете..
Не любите..
Жорстокість - ось, чим потрібно з вами ділитися, щоб ви не розірвали душу, не поранили чуже серце, не стерли з обличчя посмішку, чисту та наївну.
Ви це можете.
Ви це вмієте.
Ви це зробите!
06.11.2017
[url=""]http://21nightmare.blogspot.com/2017/11/blog-post.html[/url]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790029
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.05.2018
А для чого ти мені?
Такий правильний...
Я ж зіпсую тебе...
Однако...
Можливо сумно тобі?
Напевно...
Я ж не вірна тобі...
А даремно...
Всі кажуть, що милий ти...
А я знаю.
Я ж як книгу тебе
Читаю.
Хочу думки твої
Почути
І не можу з тобою я
Бути...
Ти ще не бачиш,
Знаю.
Що за тобою вже більш
не скучаю.
Для мене це гра
В почуття.
А для тебе це все -
Життя...
Як важко мені
Признатись...
І вірші вже більш
Не писати...
Прошу, пробач мені
Зайчику,
Що тобі я думками
зраджую...
11.12.2017 (3:36)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773625
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 27.01.2018
Я вже давно не писала нічого... За останні два місяці сталося дуже багато подій, які підкосили у мені бажання працювати, вчитися, пізнавати щось нове.. і навіть бажання жити... Почуття, які я хочу описати тут за ці 2 місяці були зі мною нерозлучні, тому хочеться їх все-таки висловити та відпустити (якщо це можливо).
На велике свято Пасху у нашій компанії друзів сталося велике горе - побили практично усіх, окрім мене... тому що мене там не було... Я до сьогодні жалію про це, та вже нічого не зміниш. Один із трьох побитих хлопців впав у кому, іншому видалили селезінку... Починаючи від 16 квітня 2017 року в мені боролися тільки два почуття - Злість та Надія. Злість на тих хлопців, які це зробили, злість на себе, тому що не пішла з ними, злість на людину, яка практично посприяла цьому побиттю... Надія була лише на те, що наш друг таки вийде з коми та на те, що тих, хто це зробив, таки посадять і доволі таки надовго.
Після 15 травня все змінилося... В той день ми втратили Друга, Брата, Сина, і Надія змінилася на Ненависть та бажання помсти. Помста нічого не дасть, але від горя ніхто не хоче думати про наслідки, особливо я. Друзі для мене це сім`я, яку я буду захищати до кінця. Від того дня почався відлік, і з кожним днем Ненависть все більше накопичується у мені. Вона мучить з середини, Вона зжерає, розпікає у тобі усе позитивне і відкриває у тобі монстра, про якого ти сам не знав.
Кожного дня завдяки Злості та Ненависті я проживала день та думала що б я зробила із цими бандюками! Це додавало сили рухатися далі і жити.
Але це брехня! Ці почуття не додають сили, а лише створюють ілюзію цього! Тепер кожного дня я всюди бачу перешкоди, загрози для життя своїх друзів, їх сімей та свого. Коли постійно думаєш про біду то вона обов`язково прийде, тому що твої думки її закликають до себе...
Якщо постійно думати що щось не вийде то так і буде, можеш навіть не сумніватися!
Злитися можна багато за що. Наприклад, за побиту машину, коли у твого "суперника" в школі краща оцінка, а ніж у тебе, за відносини між двома людьми і те як вони закінчилися... Найбільша злість може бути лише за втрату дорогої людини. Ця злість не перестає горіти всередині, завжди є щось, що допомагає ще більше розпалити її.
Моя вам порада - тримайтеся тих людей, які вам допомагають у важку хвилину, бо лише з ними ви зможете поговорити про все... навіть про ту саму злість. І вони єдині, хто зрозуміє це з вашої точки зору. Бережіть таких людей!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737610
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2017
Я змогла тепер, я змогла!
помістити думки в рядочки...
Я змогла тепер! Я змогла!
"втиснутися" у обложки...
і думати так як усі,
і мислити...
плоско і грубо...
Я змогла тепер...
"я" тепер
пишеться
з маленької букви..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704778
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 05.12.2016
А я все чекаю споко́ю...
Чекаю якоїсь тиші...
Чекаю коли із бою
Повернуться душі загиблі...
Чекаю коли настане
той час і та година,
Коли боліть перестане
душі моєї гибла частина.
Перечитуючи свої вірші та прозу помітила цікаву річ - усі вони сумні. Немає ні одного твору у моєму запасі про сонце, про чисте небо, про радість у житті, про щирий дитячий сміх, про кохання глибоке, яке затягує тебе всього до останку!... Немає...
Не думала ніколи про це... Як раптом перечитала і жахнулася! Як? Як так людина, пишучи вірші та прозу, немає у запасі якогось промінчика світла поміж темних кольорів? Чи можливо щоб художник малював свої картини лише чорною фарбою одного відтінку? Думаю, ні. Як я умудрилася до такого? Сама не знаю...
При перечитуванні я хотіла знайти щось добре у моєму "дітищі". Щось таке, щоб надихало! Але поміж рядків я знайшла тільки біль... сльози... горе... відчай... розчарованість у багатьох аспектах життя. Зразу промайнула думка: "Невже мені так погано? Невже в моєму житті не відбувається нічого позитивного та доброго?" Відбувається. І дуже навіть багато! Просто через пелену буденних справ, турбот та переживань ми цього не бачимо. Ми зациклюємося на поганому, а потрібно помічати ще й яскраве сонечко з-за хмар, веселку після дощику, спів ранішньої пташечки!
Я заховаю сонечко в долоні,
Хочеться, щоб було добре.
Я по вулиці буду іти,
Радість буду всім нести!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693849
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2016
Чому так боляче душі?..
Чому не можу я літати?..
Де мої щасливі дні?..
Коли буду я знову радісно сміятись??..
Я перечитую всі вірші...
Всю прозу складену давно...
Все більше й більше розумію,
Що в світі важко одному́...
Я кожен день розмінюю на сльози,
І на печаль... вона моя!...
Все більше й більше розумію -
У цьому світі я одна...
Думки про самогубство - запросто...
Все більше й більше кожен день...
Чому так важко відпускати?...
Чуму так важко вберегти?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683508
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2016
Тема війни у нашій країні зараз актуальна як ніколи... нажаль.. Це торкнулося кожного, навіть якщо не напряму... Саме війна забрала у багатьох дітей батьків, у багатьох сестер - братів, у багатьох матерів - їх синів... Вона натворила багато поганого, чорного!! Це назавжди залишить величезну не заживаючу рану у душі кожного громадянина України! Та окрім цього вона зробила невиправну дію - розділила Україну остаточно на Схід та Захід... Схід тягнеться до Росії, Захід - до Європи.. Але люди!!! Хіба потрібні ми їм із своїми проблемами? Хіба потрібні іншим країнам люди, які не можуть нарешті "зажити по новому"? Хіба їм потрібні ті, хто краде на кожному кроці "що криво лежить"?? Якщо ви не знаєте відповіді, то я вам сама скажу, що НЕ ПОТРІБНІ! Для чого комусь тягнути за собою нас? Нас - країну, яка може піднятися з колін за стільки століть, але не робить для цього нічогісінько? Нікому цього не треба.. Ви спитаєте: "А чому ж тягнути? Ми піднімемося до їх рівня і станемо кращими!" Та не станемо! Щоб змінити своє життя ми стояли на Майдані! Щоб змінити наше життя Небесна Сотня віддала своє! І що з того? Ми всеодно не можемо вибрати НОРМАЛЬНОГО президента для нашої країни! Ми всеодно не можемо закрити по тюрмах людей, які відкрито знущаються над ВСІМ народом, а самі живуть "у Бога за пазухою"!!! Це нормально?? Це за такі зміни ми боролися??? І як? Вам подобається?? Подобається ВИЖИВАТИ від зарплати до зарплати, між тим шукаючи підробіток на стороні або беручи хабарі, щоб вистачало на хліб? Доборолися??
Це все тому що ми не можемо зібратися, стукнути кулаком по столі і вибрати НОРМАЛЬНОГО президента! Людину, яка дійсно змінить наше життя! Людину, яка хоче його змінити, але не тільки для себе, а ще й для свого народу. А таких людей можна порахувати на одній руці, ще й пальці залишуться... Проти теперішнього президента, особисто я, не маю нічого проти... Але він робить одну серйозну помилку - качає в маслі та в шоколаді лише свою сім'ю, яка і до того жила-не плакала...
Задумайтеся...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657512
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2016
Якби я зараз була не така?
Якби любила інші мотиви...
Якби казала всім інші слова...
Чи міг би мене Ти так само любити?
Якби я сміялась, коли зараз плачу...
Якби я робила все те, що хотіла...
Якби тільки небо було моїм раєм...
Чи міг би мене Ти так само любити?
Якби моє щастя було не у тому?
Якби зірки з неба не були так близько...
Якби тільки мрії були моїм домом...
Чи міг би мене Ти так само любити?
29.12.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646401
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2016
Частина 1. Втрата..
Я довго думала, яке почуття повинно бути першим. Було багато різних варіантів, та сьогодні я зупинилася на одному. Я вибрала його тому, що воно мені знайоме і навіть досить добре. Це почуття найболючіше, воно жалить у серце та душу одночасно. Біль від цього почуття не проходить ніколи, а рани заживають настільки повільно, що здається не затягнуться ніколи...
Отже, перше почуття - втрата дорогої людини.
Найгірше, що тільки може бути. Ніщо так не ранить... Ніщо не залишає такий слід у душі... Ніщо не викликає стільки думок і ніоднієї одночасно... Ніщо не пече так довго і так боляче... Напевно, це знайомо кожному. Якщо Тобі, Читачу, це не знайомо - Ти найщасливіша людина у всьому світі. Втрачати знайомих тобі людей також важко, як і рідних. Різниця лиш у тому, що про втрату знайомих людей ти пам'ятаєш рік-два, а про втрату рідних - завжди. Почуття провини переслідує тебе кожного дня, кожної хвилини і не покидає ні на секундочку, щоб ти перепочив. Думка про те, що ти міг якось зарадити не покидає Твій розум... Хоча чим ти зміг(-ла) б зарадити? Потримати за руку? Від цього було б ще гірше, тому що відчуття того, що дорога людина померла у тебе на руках... це не передати... це важко... Після цього ти себе мучиш тим, що він (вона) могли б жити, якщо ти щось зробив би. Проблема полягає у наступному: ти не можеш нічого зробити. Якщо нічого не зробили лікарі, то ти безсилий. Хоча... Ти можеш для дорогої людини зробити хоча б одне - пам'ятати її.
Кожна людина прагне, щоб після смерті її пам'ятали. Кожен хоче, щоб його слід залишився у пам'яті народу (хоча б свого). Та все набагато простіше. Дуже добре, якщо про цю людину пам'ятатимете саме ви.
Пам'ятати про когось важко. Не тільки тому що пам'ять роз'їдає тебе з середини, а й тому що ці спогади так і залишуться спогадами. Ви їх не повторите, не переживете, не обговорите з людиною, яка пережила їх із вами... Це боляче та неприємно.
Моя вам порада: якщо зараз у вас є людина, яка вам не байдужа, то напишіть їй що ви її любите. Не витрачайте дорогоцінний час свій та інших на те, щоб сваритися, кричати та псувати один одному нерви! Будьте із людьми, з якими хочите бути, які хочуть бути з вами! Наповнюйте життя один одного радістю та щастям! Нехай життя буде таким, яким хочите бачити його ви.
Пам'ятайте, якщо ви із людьми, яких боїтеся втратити, то ви маєте заради кого жити. А життя - це час, який не повернеш назад... і можливо у вас його вже більше ніж у інших! Тому цінуйте його!
(Продовження буде)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574468
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.04.2015
Я довго думала над тим, що б таке написати, що захоплювало б дух ще із назви. Все почалося з того, що я дивилася фільм, який мені порадила подруга. Фільм "Посвященный", якщо комусь цікаво. Фільм дав мені зрозуміти, що потрібно жити зараз. Не потрібно чекати слушного моменту щоб зустрітися з друзями та погуляти; не потрібно чекати, що людина (будь то хлопець чи дівчина) перші проявлятимуть почуття любові до Вас, а Ви уже підхопите і відповісьте взаємнітю; не потрібно чекати, що погода проясниться і тоді Ви будете ходити бігати або не тільки. Не потрібно так довго чекати! Звичайно ж, не потрібно йти бігати у мороз чи коли дощ лиє як з відра!.. Але годувати себе обіцянками:"Аа, піду завтра, нічого і так не зміниться" також не потрібно! Це вбиває Вас. Відкладаючи на завтра кожного дня, Ви відкладаєте все у безмежність. Згадайте чому вона так називається - безмежність... Так, тому що там усе безмежне. Там немає початку, відповідно не має кінця. У Вас, при всьому бажанні, немає стільки часу. Життя занадто коротке, ним потрібно насолоджуватися саме зараз! Тому не валяйтеся на дивані/ліжку з надією що все само собою станеться! Не станеться! Тому вперед! До здійснення мрій!
Все це я вела до того, що цей фільм надихнув мене. Захотілося жити, що для мене досить дивно. І тут я подумала - чому б не описати те, що я відчуваю? Хотілося поділитися з Тобою, Читачу, тим, що я відчула. Оскільки почуттів та відчуттів є велике різноманіття, думаю доречно було присвятити їм цілий цикл. Для кожного відчуття/почуття буде окремий файл.
Читачу, до Тебе тільки одне прохання - якщо я не опишу якесь із відчуттів/почуттів то, будь ласка, напиши мені. Коментуй, критикуй, доповнюй і вказуй на помилки. Я тільки за це, оскільки вдосконалення себе та свого письма - основна задача кожного письменника. Дякую Тобі, що Ти є і успіхів Тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573062
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.04.2015
Останнім часом натхнення грає зі мною у гру "Спіймай мене, якщо зможеш!". Ви спитаєте чому я такої думки? Та хоча б тому що написати щось варте, щось хоч трохи талановите, для мене важко. Що сталося з тією дівчиною, яка писала і писала вірші кожного дня? Я їх удосконалювала, дописувала, викреслювала і переписувала цілі рядки або і весь твір! А тепер... А що тепер? Тепер написання хоч чогось це викроювання хоч би 15-ти хвилин у день (і це ще дуже добре якщо у день!) і написання хоч би кількох рядочків. Після написання стає легше, спокійніше та вільніше. Ніби залишаєш на листку паперу той багаж, який тягнув униз, все нижче, і нижче, і нижче...
Проза ніколи не була моїм товаришем. Ми пересікалися, але не було якоїсь взаємності...Просто писала тому що писалося.. Тому що римовані рядки не хотіли співпрацювати і відсиджувалися "на лаві запасних"...
Не судіть строго написане вище... Просто крик душі, яка не може зараз висловитися.. Для чого я це пишу я сама не знаю, якщо бути чесним. Завтра можливо я це видалю, але сьогодні мені потрібен ти, Читачу, як друг.. як порадник.. як слухач...́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567230
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.03.2015
А я вирішила змінити світ!..
він не змінюється сам... пролітає..
як це роблять інші усі?
мене це питання чіпає...
Як так скоро змінити життя,
щоб привиклося з ним? щоб зрослося?
Я порину, мабуть, в небуття..
і не буде мене у колоссі..
Як змінити життя щоб радіти?
Щоб прожити його "не як всі"?
Я буду вічно цього хотіти..
а поки живу "як усі".
У моєму житті не відчутно
смаку якогось, самого "життя"...
Як так все обернулось?
Щаслива була я... а тепер як нема...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561092
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.02.2015
Гарячий біль розпікає душу
так сильно, що хочу кричати!
Я ніколи тебе не забуду!..
Але й ніколи не буду мати..
Твої палкі обійми будуть не мої...
Вони не дістануться навіть іншій...
Цей гарячий біль десь у центрі душі..
Як же важко ним володіти!...
Вулкан емоцій в мені розгорівся!..
Ні стримати їх... ні змовчати...
Хто дійсно потрібен мені по житті?..
Це так важко самій рішати...
Я не звикла бути із кимось,
по житті сама завжди залишаюсь...
Заради тебе готова була змінитись...
Та нам тоді помішали...
Це було так давно.. і не дуже..
Сумувати не перестала..
Пам"ятаю той день квітучий...
А для тебе він став останній..
Пам"ять людська не листок..
Її так просто не стерти..
Я назавжди твоя, Павло..
Заради тебе готова була померти!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522478
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.09.2014
не забуваймо все,що було з нами..
ті перші кроки в українській хаті,
ту першу пісню,що співала мати,
те перше слово,що ти вчивсь казати.
не забувай,бо то твоє дитинство,
не повернеться більше,не покличе
гратися у хованки й не тільки...
будуть у життя вже зовсім інші ігри!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501843
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2014
я плачу...
Сльози загоять рани...
я трачу...
роки,що поволі розтануть...
я мрію...
здобуду бажану надію...
я тлію...
згораю й себе не жалію..
не треба...
я винна,я знаю...
чи в неба на крилах літаю?
чекаю...
не знаю на кого...
кохаю...
а може нікого..?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501828
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2014