| Сторінки (1/15): | « | 1 | » |
Небо грайливо-блакитне з жовтим оком десь за краєм. Небо грайливо-весняне... Відчиню вікно у могилі... Де ти мій Маленький принц? Я помираю... Я хвора Лисиця.
Відчинила вікно і ти влетів... як весняне повітря... Як пташка у рідне гніздо.. Ти стрибав, веселився і мріяв про небо зі мною. А я хвора Лисиця, задихалась від смороду згнилої душі... Була груба і жорстока, як тварина, як істинна Смерть...
Ти пішов, полетів на повітряних кульках у відчинене вікно... Більше не будеш стрибати і вести мене у майбутнє. Тягнути за собою у життя, гуляти, стрибати, співати, кричати... Моє ти маленьке дитя... руку яка мене годує я кусати не буду, але відштовхнула тебе я... Не буде більше твого ніжно-тендітного життя поряд зі мною...
І знову на дворі весна... Відчиняю вікно у могилі... Відчиню вікно і ти влетів...Ні! здалось, це весняне повітря...
Що ж я наробила?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500666
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.05.2014
Ми з тобою двоє різно-схожих людей. Ти вогонь у якому згорає метелик моєї душі...
Я тільки те, що є частиною тебе... Я опів на тебе... Я половина ти...
Твої очі дивляться в небо-блакить моїх. І на екрані мобільного карбуються слова:
Я душу в собі бажання написати лише три слова. Боюся того, що вони значать. Поки не дуже їм вір. Бо про це не говорять та не пишуть. Це доводять вчинками! Тому я перефразую цю фразу на такий лад ХОЧУ ТЕБЕ ЛЮБИТИ... ХОЧУ!!!
А я вірила кожному слову і всім разом... Кожному і всі.. Я снідала, вечеряла і обідала ними. Бо вірила в щирість.... Приручалася тобою. Розділяла цей життєдайний нектар на весь день... Пила по краплині і насолоджувалася тим, що я половина ти...
І знову як молитву читаю:
Щойно диктор по радіо анонсував пісню. "Напишіть коханим, що ви їх любите". Я подумав, що тобі буде приємно взнати, що ці слова в мене асоціюються з тобою...
Ці слова стали каталізатором росту моїх крил... Я літала... Я стала метеликом... "Напишіть кохани"...напишіть коханим... коханим напишіть... коханим... напишіть... напишіть... Пишіть... Ть. Душа стала метеликом, який летів на безжальний вогонь... Отруєний метелик... В якому ледь-ледь жевріло життя...
Солодких снів, солодкоголоса моя Редисочка.
Остання крапля отрути... і мій отруєний, залежний метелик згорає у полум'ї твого життя... у полум'ї твого етапу.. А далі:
Я просто спілкуюся з дівчиною... тому ми не поговоримо. Поговоримо завтра
і все...емоцій немає... метелик помер...
І відродився як фенікс в чужих-своїх руках... Та відродився жорстоко-покірним; грубо-ніжним... Інші руки годують його...підіймають з колін і гріють... А тебе я вітаю з теперішнім твоїм...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497037
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.05.2014
Треба б на самоті з собою побути, та хіба на самоті я не є.. я постійно самотня, навіть в натовпі людей… розуміння дорівнює нулю, підтримка множиться на ноль. Ох.. і це життя, не можу я побути одна? Чи я приречена бути одною.. або одною з.. з мільярдів людей.. ось тепер розумієш свою вартість, коли всі екземпляри схожі між собою, коли всі екземпляри не нові і не різні.. коли ти комічна копія своїх попередників. Оригінал народжується раз на кілька століть все інше безглузді копії інших, колись вже існуючих індивідів. Які розумні слова, та.. вони не мої, хоч і віднайшла я їх десь глибоко у своїх звивинах.. вони вкладені в мій мозок невідомо як і від кого, хоча … цілком ймовірно, що ці слова передаються генетично, або вітають у повітрі. Я перехоплювач ідей, не рідних мені, чужих, незнайомих ідей людей, геніальних людей..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494168
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.04.2014
Ці вічні миготіння сонця і
місяця були задовго до
мене і залишиться по
мені. Люди навколо мене
були від початку та до
кінця дійдуть не всі.
Я проживаю таку недовгу
вічність, і здається,
проживаю вже десятий
раз. І зовсім не змінюю
змінності, хоча це єдине,
що від мене хоче я.
Змінити себе, змінити
свідомість, повернути все
з ніг на голову, підвісити і
закріпити в такому стані.
Хай страждання будуть
жорстокіші, почуття
сильніші, емоції
яскравіші, а мить живе в
пам'яті сотні тисяч літ, бо
тоді для чого ця вічність
тривалістю 20 літ? Нема
ж від неї ніяких
страждань, а щастя тим
більше. Я залишаюся
наполовину живий, а
може напівмертвий -
але це питання
вирішувати не мені. Я
знаю точно, коли тіло
відгукнеться на поклики
душі, то разом вони
оживуть, чи загинуть - це
знов вирішувати не мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493781
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.04.2014
Летять птахи…
Я відкриваюся тобі…
Я розкриваюся в тобі …
Я є ти…
Ці слова як мантра в’їлися в мій мозок, ці слова як молитва є в мені. Їх я повторюю з дня у день сотні разів .
Летять птахи. Дорога до тебе важка і терниста, вузенька, бо ти є мій рай. Тільки в тобі я знаходжу спокій… я знаходжу себе. Ти є я… чи я є ти.. сенс не міняється… бо це моя мантра… моя молитва…частина мене самої.
І знову прилітають птахи… чужі птахи… вони вриваються в моє тіло, виривають печінку, бо я є твій Прометей, чекаю на тебе, мій Геракл, на твою силу і віру в мене…
чекаю. Аби віддатися тобі, як це робить Вішну, Іштар, Гея.. віддатися твоїм словам, думкам, діям, вчинкам на поталу… бо ти є я… а я є ти… бо ти мій Шіва, а я твоя Вішну… Один без одного ми ніхто, але разом руйнуємо світ…
бо ти є я.. а я є ти…
І знов відлітають птахи…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493347
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.04.2014
Рибко, золота рибко, виконай моє бажання... Зроби так, аби я його забула. Забула про нього, про його існування... Він зараз у фраку поряд із нею... щасливий, а я.. А я знов у розбитого корита.
Рибко, врятуй від цього болю, забери мене в море з собою.. Зроби з мене русалку, серену.... Ба, навіть Одіну в валькір'ї вддай... Тільки не залишай мене на одинці з собою... Чуєш, рибко моя золота, тільки на одинці з собою мене не залишай...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493117
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.04.2014
…історія колись скаже, хто ми були і де поділися.
Туз (Василь Шкляр «Залишинець»)
Василь Шкляр – популярний автор на території України та за її межами. Його співпраця з літературою триває вже довгий час, але для себе я його відкрила недавно. Наше з ним «знайомство» розпочалося з роману «Залишинець. Чорний Ворон». Це історичний роман виданий у 2009 році. Цього ж року «Залишинець…» став лауреатом «Книжки року 2009».
Автор розкриває в романі все жахіття 20-30 років ХХ століття. На мою думку, головною метою автора було передати патріотичний дух – це в нього вийшло. Крізь весь твір кривавою ниткою тягнеться: «Воля України або смерть» – гасло вишите сріблом на чорному прапорі повстанської армії.
Василь Миколайович при першій нашій «зустрічі» (щиро сподіваюся не останній) розповів мені про жахіття, які творилися на теренах України на початку ХХ століття:
Знущання над українським народом, його пригноблення і намагання знищити цю працьовиту націю. Комуна хотіла зламати наш народ, але в неї нічого не вийшло, наша нація були є і буде сильніші за зовнішньополітичні умови.
Ставлення народу до повстанців. Хтось з селян підносив їх майже до святих, дехто ненавидів, але в закритих хатах, при світлі свічки всі захоплювалися їхнім незламним духом.
Розкрив мені всі складності життя повстанців у своїх лісових сховках. Їх зимові голодування, постійний страх, страх не за себе, а за своїх рідних, за своє майбутнє. Жоден з них, залишинців, не боявся померти в бою, він боявся втратити гідність помираючи без зброї в руках. Та ще багато чого розповідав мені автор у нашому віртуальному діалозі.
«Залишинець» – одна з тої невеличкої кількості книг у сучасній літературі, яка заворожує, затягує в себе і не відпускає до того часу, поки ти не перегорнеш останньої сторінки. Але навіть тоді хочеться стерти собі пам’ять аби ще раз перечитати цей твір.
Герої самі знайомилися зі мною під час читання. Кожен з них розповідає мені про своє життя і про причини вступу в армію повстанців.
У творі автор розповідає кілька взаємопов’язаних історій. Хід однієї змінює другу. Оповідає Василь Шкляр і про славного отамана Веремію, який заслуговує поваги тільки через те, що не соромився себе і не соромився свого походження. Всюди його впізнавали за чудово вишитою сорочкою. Навіть помер він за словами автора, не втративши своєї гідності. Його історію автор майстерно вплів у всі інші. «Ангели забрали» – і до останнього рядка автор не розкрив таємниці де ж насправді тіло славного Веремії. Так, йому допомогли піти з цього життя, його жінку підштовхнули до самогубства, але той маленький слід, який він залишив по собі, той маленький Ярко вмістив у себе, на мою думку, весь дух тієї епохи, всю козацьку міць.
Майстерне змалювання полку отамана Чорного Ворона ще більше затягує читача. Під час читання твору я відчувала себе частиною цієї історії, переживала разом з Чорним Вороном і його загоном всі негаразди, щиро вболівала за українську армію. Брала участь у «набігах» на комунські штаби. Була поряд кожної секунди життя героїв описаного автором, а можливо, залишила і частинку себе з ними після.
Чорний Ворон (штабс-капітан Чорновус) – мужня і поважна людина, воля і дух якої передався мені як інфекційна хвороба, дуже хороша і сподіваюся не виліковна хвороба. Саме він є в центрі всіх подій. Його образ викликав в мене захоплення, адже автор змалював його у найкращих традиціях українського козацтва. Це, у моєму уявлені, типово-нетиповий український козак, один з тих, хто воював за нашу рідну землю, відвойовував її від татар і ляхів. Його жертовність і сміливість, сила і мужність закохує читачів в себе, а змальовані автором вміння Чорного Ворона кохати і дружити показують, на мою думку, витоки тієї сили, адже коли є підтримка, людина здатна перевернути гори і змінити русла річок.
Ще один образ, який вносить присмак незвичайності в цю смачну книгу – це чорний ворон. Старезний птах, який є єдиним свідком всіх діянь у творі. Він все знає і все бачив, нажаль, не зможе розказати. Саме цей птах був тоді, коли штабс-капітан Чорновус ставав на дорогу повстанців і він же – помирає, в той самий момент коли з повстанського життя пішов Чорний Ворон. Автор розповідає його історію паралельно з історіями інших героїв
Звичайно, талант автора заслуговує уваги більшої, ніж зараз йому приділяють, але не все так бездоганно. Читаючи роман я помітила кілька недоліків, один з яких використання лайок і нецензурної лексики. Хоча, якщо так задуматись, автор відображав той колорит, а якби не було – лихослів’я було присутнє у мові людей. Наступною негативною рисою, яку я помітила у романі був надто стрімкий розвиток подій. Деякі події хочеться трошки розтягнути, аби не так швидко завершити читання.
Автора звинувачують у тому, що «Залишенець…» - роман антиросійський і ксенофобський, та на мою думку, нічого такого там не має. Так, це роман патріотичний і в ньому Василь Шкляр показує позиції народу в питанні назалежності і волі. Автор ще раз доводить нам думку, що Україна ніколи не буде чиєюсь колонією, завжди знайдуться, ті, то стане на захист суверенності Батьківщини.
Василь Шкляр цей роман писав 13 років, і, хоч, він змальовував події які відбулися в такі далеко-недалекі часи, під час читання я несвідомо проводила паралель між тими подіями, які були колись і які відбуваються зараз. Різниця тільки в тому, що тогочасні повстання були зі зброєю, наші ж мирні.
Цими всіма словами я хотіла привернути увагу читачів до української літератури, адже зараз вона дуже занепала. І найголовніше, що я хотіла сказати – це «Смачного вам читання» за апетитною поживою для мізків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492954
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 16.04.2014
Молюся на тебе, бо ти є мій Бог...
і не важливо, що буде там далі... Чиї сни перехоплюватиму я, чиї думки читатиму на відстані протягнутої руки... Вибух... і чиясь душа відлетіла... Вибух... от ще одна... не страшно вже... вибух за вибухом... суїцид за суїцидом... я бачу всіх і кожного.. кожного і всіх...
Тіло живе з пустою душею, навіщо ти йдеш до мене, свого божества... вибрав собі шлях випадково-печальний... Хочеш піти, та не знаєш як... Ти просив в подарунок всі мої мрії... я склала їх в букет і наївно до тебе понесла... І тут бух... вибух.. бух.. душа твоя до неба пішла... Довго терпіла торкання твої холодні і смак мертвих губ вже не той... Мені вже не страшно... бо, Я МОЛЮСЯ НА ТЕБЕ.... ТИ Є МІЙ БОГ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492774
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.04.2014
Могла б я інакше,
Могла б я і краще,
То то ти крила мені зламав.
Я хотіла летіти...
Я хотіла у небо...
З тобою чи без тебе
Я б там була...
та ти... то все ти...
Твої гіркі слова і
жахливі вчинки...
жорстоке буття...
нестерпно-важке...
грубо-невгамовне...
летить разом з вершниками Апокаліпсису...
Я проклята?!
невже я знову сама-самотня-одна?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492770
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.04.2014
Моє дике бажання бути з тобою, а може - бути тобою. Кохати тебе, а чи може саму себе любити. Віддаватися в твої руки, чи повертатися в свої обійми.
Дике бажання твого "я", дике бажання отримувати тебе не порціями, а всю, відразу.
Бути поряд з тобою, жити тобою, навіть дихати твоїм запахом. Втирати тебе в свою шкіру. Увійти і залишитися в тобі, в твоїй голові, в твоїм тілі. Їсти твої слова, пити твоє хмільне дихання, умиватися росою з твого тіла. Бути такою як ти, стати тобою. Носити твоє ім'я, одягатися в твій одяг, відтворювати твій голос, рухи, вираз обличчя. Знати твої мрії, думки, почуття підсилювати своїми, вирізняти в тобі емоції, розкладати по поличках твої думки, бути в тобі, як турботлива бібліотекарка: погані, старі думки викидати, хороші - протирати до блиску. Очолити твоїх тарганів і вести їх у наступ на пчіл в твоєму животі.
Бути в тобі в моменти найстрашніших падінь, підтримувати твій стержень, вгамовувати торнадо і урагани в серці; а ще - в моменти перемог і піднесень розтікатися по твоєму тілу теплою червоною субстанцією.
Огородити твою душу від бруду, вичистити твій бруд з тіла.
Бути в тобі, кохати тебе, стати тобою і змінити все, і байдуже, що цього не буде. Дикі бажання повинні бути такими дикими.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492429
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.04.2014
Наснився мені цікавий сон, ніби сижу я на хмарах, п'ю чай з голубами, обідаю на Кубі разом з колібрі, вночі сижу на гілці з совою, викурюю енну цигарку і веду довгі розмови про погоду, моду і шльондру Зозулю, яка задовбала вже всіх. Підкидує яйця і зраджує. І про хмари та і про те, чи є там щось за ними. Сова жаліється мені на відсутність охорони гнізд. То яйця з'являються, то діти зникають... і ще багато чого, ми обговорювали тієї ночі, а надранок сова полетіла, кинуло на гілку останній погляд велике сирне здивоване обличя і сховалося за обрій. Воно теж спати пішло, як і сова.
А я лечу понад море, крила огортає сонячне проміння, небо, синє-синє, за обрієм зливається з водою. Ось це спокій, це щастя. Я насправді щаслива!
У мене немає гнізда. Я не плету його і плести не буду. Воно мені не потрібне. Я літаю усюди ночую то на Кіпрі, то в рідних Карпатах. обідаю десь біля Гангу, а може і десь в Англії на Бейкер-стріт. Не треба мені постійних місць. Я перелітна... перехідна.. переповзаюча... я.
А коли вже не зможу літати, зберу всю силу в кулак і підлечу високо-високо, аж до самого Сонця, міцно-міцно його обійму і згорю вільна і щаслива... божеВільна… вільно-щаслива
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492385
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.04.2014
Я не буду робити тобі боляче... Боюсь не зупинитися потім.
Якесь двояке значення у цієї фрази... Чому так?! А насправді що значить боляче? Як це боляче? Коли хочеш померти, чи навпаки, коли цей біль тобі приносить задоволення? Так тобі цього не зрозуміти, але я цим живу, прекрасно розумію як біль може дати те, чого не вистачає. Я знаю як це, коли вже не можеш терпіти і приходить ця точка накриваюч
и тебе задоволенням з голови до ніг. Хочеться повторення ще раз і ще і ще... аж поки не переступаєш межі і розум не відділяється від тіла. Вже тоді приходить це нове відчуття. Як його назвати і сама не дуже знаю. Я вимагаю гострих відчуттів, я вимагаю болю. А як я його отримаю – таємниця.. Хочу жорстокості, хочу болю... Стертих до крові пальців і колін, спини в порізах, зламаних нігтів, слідів від наручників – і це все буде. Обіцяю буде. Коли – це питання часу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492260
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.04.2014
Не ми такі, життя таке
... якою ж брехнею є вислів :”Не ми такі – життя таке”. Хіба життя не залежить від людей?!
Дратують „гламурні” пані, які весь час проводять в тих фабриках краси, удосконалюючи дане їм Богом, міняють форми на жертовниках богині Краси.. І дратують вони мене не тому, що я до них не належу, а тому – що через таких як вони і тих хто хоче бути на них схожий наш світ йде в небуття. Головними стають 90-60-90 і зелені папірці, за які можна купити весь світ. А як же правда, віра у справедливість?! Де ж вона? Ми так звикли до того, що має рацію той – хто має більше зелених папірців, забуваючи про справжні почуття і благородні вчинки. Благодійність ХХІ столітті існує тільки для того щоб „відмити” зароблені неЧЕСНИМ шляхом гроші.
А краса втратила своє істинне значення. Накачані силіконом ляльки Барбі, які для нас стали жінками, та вирощені на протеїнах купи м’язів, які ми звемо чоловіками – стали ідеалом краси і зваби нашого століття. Та хіба краса – це тільки зовнішність? Чи це так, гамно в красивій упаковці. Я, особисто, переконана, що якби ми менше зациклювались на зовнішності і стандартах „вищого” суспільства, то не приходилося б звалювати всі свої проблеми на важке і несправедливе життя.
Тож моя порада, „забийте ” на ці псевдо-стандарти зовнішності і подумайте про внутрішній світ, адже крапля добра і справедливості від кожної людини зможе змінити світ – зробити його трошечки світлішим. Тому, пропоную змінити „ не ми такі – світ такий ” на „ світ такий – яким зробили його ми ”...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492220
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.04.2014
Переможців не буде! Переможених - теж! Не хочу більше шукати себе в тумані цигаркового диму... Не хочу тікати від себе в чорних провулках, ховатися в тумані, залігати на дно. Я зустрінуся з собою в поєдинку. Переможців не буде...переможених - теж. Я увійду в себе і залишуся в собі. Досить тікати і боятися, досить з мене страх і сліз на душі. Гооооді!.. Я йду на дуель з собою... переможців не буде... переможених теж...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492096
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.04.2014
Проникай у мене метеоритами і кометами, залиш у мені свій зірковий пил... Проникай у мене гарматами і списами... Проникай... візьми... тільки не залиш...
Вбивай мене поцілунками, подихом, гучною безгучністю... Звільни від цього грішного тіла... покажи тартар і рай... Очисти мене своєю святістю... зроби святою грішницею, непорочною шльондрою... Очисти мене від бруду буденності... Зачни в мені Всесвіт новий.... І я буду твоєю Геєю, а ти просто будь Хаосом моїм...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492095
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.04.2014