| Сторінки (1/56): | « | 1 | » |
У вранішній час помолись, не мовчи.
Туман хай рясний знов кусає за очі.
І зірваним птахом в небесні ключі,
В підводні світи поринай,як захочеш.
Але не забудь,що у серці твоїм
Живе не одна віковічна споруда,
Живе там твій Київ, забутий твій дім,
Який обплювали чужі словоблюди.
Чи сволочі-люди?Чи люди із шизою?
Посміти його зачепить хто хотів?
Туман опускається....Навіть із кризою,
Ти любиш його,як уперше. Без слів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505660
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 17.06.2014
Хтось бачив відстань нездоланну,
Від Львова - прямо до небес?
Дніпровські схили й хвилю рвану,
І день новИй,що там воскрес?
Чи бачив хтось, як плачуть діти?
Так гірко, солоно-печально.
Складають ручки - й ну тремтіти,
А всі мовчать.Бо всім - нормально.
Вони єдині знають точно
Чого вартує відстань та.
Знайомі з нею не заочно-
Їм рідна неба простота.
Вони її в очах приносять,
Це знає будь-яка дитина,
Що у дорослих стоголосо
Співає кращих мрій руїна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505647
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.06.2014
(автори:Любомир Винник та Марина Лонська)
Я ревную тебе за вірші до чужих
Заздрю всім тим, хто до тебе торкається
І можливо остання вже стадія.Псих.
А як ще по іншому це називається?
Бо мене не цілує ніхто від тих пір,
Як торкнулась ти губ (а чи серця сліпого?)
Я тобою хворію. Я тінь. Я вампір.
Лікуватись не проти. Та не знаю - від чого?
Я колись обіцяв так, як ти і хотіла
Дочекатись тебе. І не зрадить тобі.
Відтоді не торкався ніхто мого тіла,
Ну а ти, наче сон, загубилась в юрбі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505558
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.06.2014
Загубився у її волоссі.
Воно пахне схоже на поля.
Я не розумію іще досі,
Де - вона, а де - знаходжусь я.
Загубився в голосі, як в казці.
Ту єдину як тепер забуть?
Сам. Один. Стандартна вже розв'язка,
Років сто не змінююча суть.
Загубився у її тривозі -
Вона пахне тим, що за дверима.
Загубився. І на серці - млосно.
Певно, я - не лялька, а людина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505272
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2014
"Застереження"
"Куріння вбиває" - на пачці цигАрок,
(Неначе усім не відомо).
Просте застереження - від непоправного,
Сидіть, мовляв, дітки вдома.
Курити і пити, і лаятись - нащо?
У вас же не те виховання!
Дарма, що ви, звісно, у мами - ледащо.
Ото є і вся ваша драма.
"Курити не можна, бо то імпотенція
Махає рукою завзято".
Гаразд, та чому ж усім іншим не йметься,
І досі живий ще є тато,
Який кожні десять хвилин, як зануда,
Дістане ту бісову пачку,
І тягне, й димить, як востаннє, усюди,
Й від тих застережень не плаче?
Сказать би вам правду усю, мої любі?
Та хто її з вас і не знає?
Куріння не шкодить.Вбивають нас люди.
По краплі.По жмені. До краю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505271
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.06.2014
А я закохана у твої слова,
мов приблуда.
Весь час лиш тобою жила,
Як у блуді.
Гріх-не гріх я гадати не стану.
Таро - пусті.
Я люблю тебе в ніч останню.
А ти пусти.
Відпусти мене в час отой,
Де нема пісень.
Ти зі мною навік погас,
Мов вчорашній день.
Я закохана у твої слова
(Ото вже дурна).
Ти мене не пив, я і ще жива,
Тож - давай до дна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504937
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2014
Дрімоту твою покладемо на край,
І ковдру м'яку обережно заправлю.
Прошу, моя люба, скоріш засинай,
Тікай же із світу без крапельки жалю.
Ти руки тягла і просила зігріть-
Нема мене, мила, в холодній землі я .
Мене, кажуть люди, забрали у світ,
Де краще все буде, де жити умію.
Прошу, колисай, мов дитину маленьку,
Себе і людей, і нічне наше місто.
Не клич мене, мила, бо я - далеченько.
Хотів би до тебе? Питаєш ще...Звісно!
Дрімоту твою заберу я туди,
І сни хай приходять, та лиш не дорослі.
Прости мене, квітко, й не йди до води.
Мене там немає. Я - в землю пророслий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504936
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 13.06.2014
Чорне срібло - то вже вам не золото.
Особливий, відданий метал.
Там - хардкор, там збіднене - все змолото.
Сенс у ньому. Перстень - мов кристал.
Ти- моє. Чорніше срібла чорного,
Бо такий за кольором душі.
У тобі достатнього свого гонору,
У тобі - течуть мої вірші.
Чорним принцом, темним злісним генієм,
І очима, наче попелище
Руйнував закони під знаменнями,
Руйнував, так і не ставши ближче....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504864
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 12.06.2014
Навчитись би ковтати собі опіум
(Знавці ще кажуть, що тамує біль),
Навчитись би кидатись в море зорями,
Й серветкою їх вишити на стіл.
Навчитись не шукати антидот,
Коли отрута в кров - і все, антракт.
Напевне, так за цю людську турботу,
По суті кожен з нас і є жебрак.
Бо просимо завжди то врятувати,
То щастя більше, то простить гріхи,
Навчитись би, отак, як моя мати -
Всім іншим пробачати помилки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504763
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.06.2014
Їм двом життя здавалося негідним,
Пустими - люди, тихими - двори.
Одна з рудим волоссям, інша - з білим.
Одна - спокійна, іншу - хоч кури,
Бо схожа на палаючу, мов ватра,
Зорю небесну, ту, що не знайшли.
Ну, а руда і в будень, і у свято
Яскравий підіймає смолоскип.
Біжить із ним, немов би чемпіонка,
І білій естафету передасть.
Інь -янь : газетна витерта колонка.
До планів їх чужим навіки - зась!
Їм двом життя здавалося лиш фарсом,
Комедія дурна у кілька дій.
Та як кортіло управляти часом,
Руда і біла. Пара гарних змій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504488
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 11.06.2014
Поля тебе зустріли криком "Зрадниця!"
І кожна квітка, кожен колос лютував.
А ти вдаєш, що серце геть не країться,
Сама ж - забула начисто слова.
Зустріла тебе мовчки стара хата
Похилена, й на стрісі - голуби.
Колись тут часто сміх любив лунати,
А зараз - пустка. Кожен день. Завжди.
Могила тебе прибрана зустріла,
І фото ти цілуєш крадькома,
Та пізно вже - людина догоріла,
І плакати й молитися - дарма.
Який же гарний - як живий, казали,
І очі щирі, й брови, мов смола.
Якого біса? Що тебе тримало?
Хіба не соромно? Він - мертвий, ти - жива?
....Вклонись полям. Хресту також вклонися,
За вітром, по дорозі до села.
Пробач мене, запізно вже проститься
Й побачити усе це я прийшла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504487
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.06.2014
Ви замислювались скільки навколо нас ще вчора ходило, бігало, дихало різних людей, а сьогодні їх менше? Не помітили? Ну звісно. Хто ж звертатиме увагу на якогось там стотисячного мешканця місця, який предстане з хвилини на хвилину перед очі Господа і дасть відповідь за свої гріхи. Ну і добрі вчинки - також. Ми замовляємо пам'ятники, місця на кладовищі і нетверезого свщенника з кадилом (прости мене, Боже, за такі слова, але це правда і дуже часто),плачемо ідучи за труною.А люди то ще живі.Їхні душі посеред нас, вони дивляться зверху і знизу, і збоку.Вони не хочуть бути похороненими заживо,вони приходять до квартир,де раніше мешкали, і намагаються там залишитись у речах,у музиці на дисках,у відкритому вікні і замученому погляді матері. Пам'ятайте про них. І не тільки тим,що ставите свічки у церквах.А тим, що зберігаєте їх образ у своєму серці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504085
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.06.2014
Як пізно ти, мій любий, схаменувся...
Побачив - я далеко не наївна.
Прозріння часто - горе всього людства.
Але як захист - дуже ненадійно.
Як пізно ти , мій милий, ошелешив,
Мене своїм зізнанням у коханні.
Банальщина.Як кожне з твоїх звершень.
Тебе я навіть не прощу востаннє.
Дивись - твої слова летять за вітром.
Як змія на повітря випускаю.
Як пізно ти почав летіть на світло,
А я - так рано догоріла скраю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504084
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2014
Ви в ефірі. Пряме мовлення.
Ейфорію завершено, стоп.
Вам співають пісні на замовлення,
Хоч ви - нитік і мізантроп.
Ви в ефірі. І хвиля радіо
Підкидає і лупить по вУхам.
Нова станція. Іскру запалено,
Але хто тебе буде слухать?
Ну таксисти - вічні везунчики.
Ну ще може якісь студенти.
(Що ж не спиться їм? Бо замучені)
Ну ще може якісь поети.
Бо їм часто бракує розуму,
Так щоб голову - до подушки.
Ви в ефірі. Співайте грозами,
І не бійтесь чужої прослушки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503737
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 07.06.2014
Такі маленькі - наче зайченята.
Очима вірними (і вредними водночас)
Вони бедлам уміють розпочати,
І все прибрать допомогти охоче.
Уміють вивести і збити з пантелику,
Пробить на жалість - і на різку теж.
Вони усі - від мала до велика,
У серці мають промінці без меж.
Такі вже крихітні...Сопуть собі носами,
І оченята бігають у сні.
Рідніше часом від самої мами,
Той, хто пограється й співає їм пісні.
...Хто знає - ким вони повиростають?
У кожного і стежка буде різна.
Та з ними пІдеш до отого краю,
Де їх дорослість піджидає грізна.
Оборонить? Навряд. Життя уперте.
Їх оченята скоро відійдуть
У світ новий, де не бояться смерті...
Я вірю в Вас, малята, в добрий путь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503726
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 07.06.2014
Якогось погожого ранку
треба набратись сміливості,
Відкривши навстіж фіранку,
І не чекавши милості.
Поки щось маю путнє,
Поки ми ще не забули,
Кроком ступити в майбутнє,
І - закупорить минуле...
Хай пересуди, відгуки,
Хай - буду проклята й грішна,
Я поживу понад вікнами,
Й зранку залишусь невтішна.
Ранку якогось погожого,
Поки ще сплять всі на світі,
Я забуваю про множення,
Й нас починаю ділити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503527
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.06.2014
Сто раз питав себе - чи буде судний день?
Отой, яким усіх давно лякають?
отой, де нечисть тисне на людей,
І без квитка у рай вже не приймають?
Той день мене кондуктор на півкроці
Зупинить, майже вже на переправі,
І гримне : "Де твій білетик, доцю?
Без нього в рай вже більше не пускають".
Апостоли чомусь пожмуть плечима,
І на воротах - клямку не відкрить.
Останній день - не завжди то кончина.
Не завжди то твоя остання мить.
Можливо, ще по сонних коридорах,
Як в черзі до знайомого хірурга,
Ти вистоїш - щоб стертися на порох.
І вирішити - чи ходити в слугах.
Чи у котлі помішувати грішних,
і підливати масла у вогонь,
А чи ураз схотіти чОгось більше,
Молитися до складення долонь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503425
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.06.2014
А, що, якби небо перестало бути собою?
Взяло і впало, отак без причини?.
І вже Вакарчук не кричав би "без бою",
І сумніви брали, чи є ще "мужчини".
А, що, якби щезли всі хмари навічно,
(Ну, геть не від чого, а просто - пропали?).
Ти скажеш - дурня. Навіть трагі-комічно.
Та й геть не під силу такі от скандали.
А, що, якщо я не прокинусь у спеку?
(Ну, геть не від чого - а просто засну?).
Навіки....І клявши чужу небезпеку,
Та й долю проклявши. Давно навісну.
Всміхаєшся...Щиро і дещо сердито,
(А може здалося? А може - регочеш?).
Твої нещодавно запилені квіти
Назавжди вже струмом моїм кровоточать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503420
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.06.2014
(Автори: Марина Лонська та Dreamer)
Кажуть мудрі: ніколи не пізно.
Та не всім вистачає розуму.
Незважаючи на катаклізми
І поривистий вітер з грозами
Попрямуємо...Хай нерозажливо,
Мов по бруківці старого міста,
А воно поглинає заживо
І назад не поверне, звісно.
Та як тільки вогні запаляться,
Не підвладні ні часу, ні простору,
Сивий старець знов візьме палицю.
Містом, мов по безлюдному острову
Дефілює безсоння суперниця,
Не знімаючи темної маски.
Знову старості привидом стелиться,
Завдавши безсмертю поразки.
Обернись, упізнаю тебе в лице,
Зламавши навколо усі мармурові стіни.
Твої очі налиті простим свинцем.
Колись тебе на яву я зустріну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503126
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 04.06.2014
Роз'ятрились вітри і стежки розійшлись.
І утретє той сон обезболює мозок.
Ми по Вічність ішли. Загубились колись.
І стоп-кран не працює. І вбік нас заносить.
Зупинись! Порятуй, і себе, і людей,
Не засни на зворотнім шляху невідомім.
То був сон.Тільки сон. Він із сотні ночей,
Знов влаштує то скачки, а то перегони.
Розчинились у дні. Заховали нудьгу,
Продимілися запахом гарі і шини.
То був сон. Тільки сон. І колише сліпу
У незримому мороку напівмертву дитину...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503125
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.06.2014
Людину постійно змушують щось робити. Починаючи з юних літ. От взяти хоча б ті дурні свята у дитячих садках (пардон, любі вихователі) - тебе змушують наряжатися зайчиком, вдягати на голову білі вуха (хоча ти, мать твою, не маєш жодного бажання ним бути і радо б десь заникався подалі від дикого Діда Мороза, який скаче туди-сюди, мов перевертень, ніби веселить вас, малих. А тобі геть не смішно, бо в нього страшний червоний ніс і налиті алкоголем очі. Змушують іти до школи (окей, це портібне заняття, для майбутнього і все таке). І ти стоїш, як дурень з букетом гладіолусів, довгих, незграбних, а позаду купа батьків, які слідкують так само, як і твої, за своїми чадами, щоб ті бува чого не бовкнули непотрібного і не впустили ту ідіотську охапку.А потім до тебе йде найбільший кошмар твого життя - перша вчителька, яка за всіма законами людської моралі повинна бути тобі другою мамою. Але в неї круглі дурні окуляри, і посмішка недостреленої здобичі, за якою гнались мисливці і директор дав їй прихисток у школі на тепленькому місці вчителя молодших класів. Першачків.....Дурне слово.
Але що хорошого було? На що тебе не змушували? Не змушували радіти сонцю, коли воно пече тобі в голову, а ти їдеш на велосипеді по схилам, поблизу Тетерева, коли ця могутня ріка вбирає тебе в себе і ніяк не хоче відпускати.Можливо, в цьому і є твоя воля, бути тим, ким ти є насправді і милуватись тим, що тебе оточує, бо твій простір - то твій Космос. Твоя невагомість дива, яка падає зорями на руки і всміхаєтья з річкових хвиль останнім сонячним зайчиком....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502939
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.06.2014
Я придумаю світ де не має образ,
Де рентгеном просвічує випадки фальші.
Я придумаю день, і вертаюсь щораз
Як шукав я колись, ні бельмеса не знавши?
Я придумаю тінь, зневажаючи фарс,
Заховаю тебе, моя мрія крилата.
Знаєш, ти не забудь: ідеальний був час,
А за щастя щоразу буває розплата….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502938
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.06.2014
Шіснадцята нуль нуль. Холоне кава.
І ти сидиш, спустивши мовчки голову.
Питання руба - де твоя заграва?
Що малював і вийшло наче здорово...
Сімнадцята нуль дві...Годинник цокає.
І стрілки знов розводять, як мости.
Собі дать раду? Тільки б не сполохати,
А просто зачепити - і піти.
Піти у тінь, всміхнувшись поза часом,
І ,як абетку ,вчити видихать....
Ти думав, що усе на світі сказано.
Та помилився. Звуків ціла рать...
Маленькій дівчинці твої насняться вчинки,
І кожен крок насниться хоч-не-хоч.
У жменю поклади їй три хустинки,
і голову їй більше не мороч.
Дев'ята ранку. Світ лишився грані,
І колесо котилось уперед.
Хустинка перша - то її незнАння.
Хустинка друга: спогад-кулемет.
А третя ще ж залишилась хустинка?
На ній ні вишивки, ні бісеру нема.
Загорнута майбутнього хвилинка,
Яку їй малював ти задармА.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502754
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 02.06.2014
Чуєш, як плаче твоя гітара?
Проводить її до твоїх же дверей.
Сьогодні - востаннє. І зникне, примара,
У тіні чаруючих днів-галерей.
Немає рятунку, і води солоні
У напрямку моря собі розляглись.
Той спогад ти можеш вмістить у долоні,
Аби ж він не мучив обох вас колись.
Колись...Серед моря обману й відрази,
Її ти згадаєш розмите лице.
Вона не тримала ніколи образи.
Мабуть, ви обох поплатились за це.....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502752
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2014
Зазнатися - то справа не велика.
І захворіть на зірковУ хворобу.
Вдавати з себе генія для втіхи,
Самому ж - бути золотом без проби.
Така от річ ніяк незрозуміла -
Як можна таке слухать і не ахнути???
Якщо кричиш, що ти - віршОва сила:
Ти - ямбом по хорею амфібрахнутий!)))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502659
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.06.2014
Авжеж, він звик до знущань з його надто довгого волосся. Директорка школи перша почала цю війну, бо інші ставилися більш-менш лояльно. Ну трясе патлами, то й що тут? Загалом, такий собі простий хлопчина, щоправда з дуже гарними рисами обличчя, надто гарними, як для майбутнього чоловіка. Всі знають приказку про те, що достатньо їм бути не страшнішими від мавпи – і все, з них досить. Ні, він не був схожий на сопливе дівча. Просто мав вдачу яскравого сонячного променя, який світив у потойбіччі і викликав з темних тунелів кращі людські почуття. А тим часом, з нього продовжували кепкувати. Хлопці-однолітки (о, ця неймовірно підступна заздрість!), адже за усіма законами природи він подобався дівчатам свого оточення набагато більше за інших. Крім того, був добре вихований (дякувати батькам). Але його мало хвилювали ті заздрісні погляди. Знав одне: вони не припинять, бо їх ображає те, що вибрали-то не їх, а когось іншого.
Але діти мають дивну властивість дорослішати. Навіть не скажу відразу, чи є то добре, а чи – не дуже. З одного боку – стаєш кимось важливим в цьому житті, такою собі маріонеткою власної лялькової вистави (а чи власної?). Та в будь-якої медалі є дві сторони. Інший бік – то втрата якоїсь первозданної наївності, яку пожирає буденність та життєва круговерть.
А коли вступив у доросле життя, то ласкаво просимо у світ гріхів і невиправних помилок! Що він і наробив…З кожним днем ставав все більшим магнітом для оточуючих, його любили люди, а він любив людей. Міняв дівчат – всі вони йому здавались нікчемними, хоча на перших порах робив для них усе, геть усе, що попросять. Звик бути добрим. А вони виявлялись якимись або меркантильними, або кидали його заради якогось придурка із дредами і півметровим татуюванням на тілі у вигляді дракона (та хоч і слона, яка тепер різниця?). Розчаровувався та йшов далі, йшов вперед. Зневірювався і думав у години відчаю : «Не зустріну».
Але буває так, як то має бути.
…Вона не любила ласкавих слів, не любила обіймів і не мала звички довіряти людям. І так багато було між ними різного, що це утворювало ще більш спільного. Адже життя повне парадоксів. Вони було оксюмороном (бо хіба поєднується непоєднуване?). Лише каруселі й гойдалки у дворі…Дитячі майданчики й яскраві кольори веселкових усмішок – ось що було тоді. Такі нитки не рвуться ніколи. Особливо тісно сплітаються, коли двоє пар очей зустрічаються, і наївне питання : «Покатаєш мене?», змушує серце не битися хвилину. Доля не завжди чекає нас там, де ми думаєм. Часом вона може причаїтися навіть на облупленій фарбі старої каруселі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502658
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.06.2014
Він був закоханий у надто пишні бюсти,
В бездушних ляльок, манекенів зла.
Вони не знали, як то сльози згусли,
І як вночі шепоче щось трава.
Трава в їх сенсі - то лише розвага.
Лиш те, що курять. Тільки не газон.
Його у вихідні бере відвага,
і він шукає в ляльках тих резон.
Він любить пойло, і щоразу різне,
Таким перебирає,як усі.
І в нього нерви, мабуть, вже залізні.
І козир має схований в руці.
Та ляльки перетворяться на вуду,
Хоч вчора іще - іграшки були.
Знайшов її....Пообіцяв : не буду.
Та долю певно вже не варто злить.
Порожні стіни, і двори безлюдні...
Все оминав, що міг іще минуть.
Цієї осені навчиться грать на лютні....
Подумав так -і навікИ заснув....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502311
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.05.2014
Не лізьте в душу. Там немає місця.
Там двері міцно в Землю проросли.
Їх не відкрити. Спущена завіса.
Усе давно зробили, що могли.
Казали ж вам - не лізьте в чуже пекло.
І досить копирсатися в думках.
Здається, ніби вас приніс лелека,
А не з пологового несли в пелюшках.
Людей за їх наївність бити варто,
І бажано - ще й дуже, чимсь тяжким....
Залишилась від вас знемоги кварта,
Й колодязь дурощів. Прямуйте. Бог із ним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502310
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.05.2014
Доля? Фатум? Збіг? Як часто ми задаємось подібними питаннями? Думаєш: твій вчинок раптовий чи так і мало бути? Ним керував ти, чи хтось вище? Та й що там, вище. Невже там якась інша галактика, інші закони, коли все потрібне є тут, на Землі. Бог теж дивується. Як ми його не бачимо? та й дійсно- з якого дива? Він же від нас не ховається, а ми перестали дивитись йому в очі, наче малі діти, яким соромно за свої вчинки. І таки є чого соромитись. Перерахувавши на пальцях власні гріхи, вирішили, що для того замало пальців і почали лічити зірки. Та й їх не вистачило...Таки напевно доля. А кожен крок і - то важель, який призводить фатум до руху. Така собі п'ята передача в авто , що прямує від примарного "вчора" до не більш незрозумілого "завтра".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502221
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.05.2014
Ще часом дзвониш, щоб дізнатись чи не здохла,
Як пес паршивий у чеканні дня.
Та ні. Жива -живісінька, пройдоха.
І більше не крокую навмання.
Ти часом дзвониш, щоб сказати: я погана.
Так, щиро дякую. Це знаю вже давно.
На світ мене не ти пустив, примара...
І знаєш - мені зовсім все одно....
Ти краще, як зачешуться вже руки,
Щоб номер мій набрати в сотий раз,
Згадай, що я усі терпіла муки.
Та образ твій давно вже обірвавсь.
На тому кінці проводу, як завжди,
Тобі ніхто уже не відповість.
Ти не дзвони. Тобі протипоказано,
Я навіть мертвою ще здатна буду жить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502106
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.05.2014
Вперед туди, де сонце не ржавіє.
До цілі нещодавньої - вперед.
Кричав же вітер, і почулось "Вірю!",
На старт, малий, падіння, потім злет.
Хай хтось тобі замилить ясні очі,
І слів таких солодких наплете,
Тікай за вітром.Швидко він заскочив.
Попутний, бо без нього - все не те.
Прощай, малий. Услід кричали вікна.
Мотор же матюкався, як той зек.
Не слухай їх. Земля родити звикла
Таких, що вічно стануть поперек.
Дарую музику. Вбирай її у себе.
Вона - у кров гарячу потече.
І не оглядуйсь, більше вже не треба.
І ангела тримай же на плече.
Моєю чайкою, а може не моєю...
Не вір, малий, ніколи у дива.
Тобі життя також вказало фею,
Заводь мотор. Вона іще жива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502077
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 29.05.2014
Роздягати тебе лиш поглядом -
Несумісно хорошим манерам...
І душею,що геть переповнена,
Знову грати розкуту Венеру.
І статті ше не писано в кодексі,
І немає навіть умовної...
Ти - лиш нота в моєму голосі.
Розчинитись я хочу в повені.
Потопельник із мене ніякий,
Та тебе я, повір, не залишу.
Прокладу тобі пОночі знаки,
Але й так ти шукатимещ більше.
Посейдон мене підло так виховав,
Що я Марсові - тільки холерою.
Я залишу нестримною віхолу,
І не стану твоєю Венерою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502044
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.05.2014
Задарую тебе герберами.
Знаю - ти їх колись любила.
Між твоїми всіма кавалерами
Мене більше лиш заздрість гнітила.
Задарую тебе поцілунками,
Щоб ти знала, що я - не навічно.
Між твоїми всіма малюнками,
Я, мабуть, є найбільш іронічним.
Пам'ятаєш, як бігли разом ми,
Чудо-потяги оминаючи,
Між Іранами, між Кавказами,
В Україну щораз вертаючи.
Задарую тебе я квітами.
Хай всі знають, що я не ображений.
Ми назавжди залишимось дітьми,
Світло-нафтою з темної скважини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501671
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 28.05.2014
Я не схожий на Елвіса, мила.
Не трудися, який уже є.
Ти придумала все, що хотіла.
Ну і я теж - творіння твоє.
Я не Ландерс, і навіть не Лоренц.
Не співаю надривно "Рамштайн".
Ми з тобою ізнов заговоримсь.
Я не Елвіс, кохана. Тікай.
Бо колись, через тисячу років,
Коли будем старі вже, як світ,
Скажеш ти : "Ти придурок і злодій.
Віддавай мою душу і йди".
Я ж протру окуляри старенькі,
Свою палицю кину об шафу
І скажу : "Ти шукала даремно.
Бо твій Курт вже нагадує шкапу".
Ти обІймеш і знов засмієшся,
"Боже, дурнику ти мій старий!
Так, не зірка, але не змінився.
Як раніше мені дорогий!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501617
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.05.2014
Хтось бачив художника у час, коли він пише картину? Як бігають полотном його неспокійні очі? Як збільшуються його зіниці від того, що він розуміє - ось воно, евріка! Довгожданний діалог з Богом...Довгожданне інтерв'ю з небесами. Його необхідність, неначе ковтка свіжого повітря, неначе весняного цвітіння під час завірюхи. Чим пахнуть його зухвалі фарби, які він так неймовірно розташовує у здавалось би хаотичному, та насправді - гармонійному порядку. Хто знає, де будуть його картини завтра - чи в коридорах відомих галерей, чи на смітнику стануть достоянням бомжів, які спалять їх під час нічних посиденьок. Чи висітимуть вони у спальнях якихось відомих людей, котрі віддають за них великі гроші, не розуміючи, що вони мають геть зовсім не матеріальну цінність. Що вони варті десятка таких Всесвітів, мільярдів таких портретних чи пейзажних замальовок. Геній? Господи, яке дурне і пафосне слово. Воно не має звучати поряд з тим, хто дійсно творить. Бо шедеври народжуються лише у тиші...Галас руйнує їх, ламає, наче щойно складений конструктор. Тож ніколи не дивіться на художника в час, коли він пише картину. Залиште його краще один на один з його невикладеним перед людські очі болем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501616
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.05.2014
Вони римують в пару з алкоголем.
Вони - не зборисько самітників -невдах.
Вони - поети. Їх не кривдять дзвони,
І злих фізіономій про-Рейхстаг.
Скажені. Рифмопльоти, рифмодуви...
Не графоманство, лите у печі.
Вони вже знають, як то пахнуть губи,
І чОго варті хльостовІ дощі...
Мадонна, тебе більше не малюють.
Да Вінчі, друже, вийди покури...
Тепер у день вступають словоплюви,
Ніколи вже не вийшовши із гри.
Скажені. Ненормовані. Безладні.
Їм хаос світу - наче псевдонім.
Обшарпанні дзвінниці поминальні,
І музика, неначе літній грім....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501107
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.05.2014
Найкращі спогади - то напевно дитячі. Вони дуже яскраві, світяться сімома кольорами райдуги, немов та веселка. Світяться і гріють душу. Як їх багато, не злічити...Закриваю очі і бачу. Бачу, як батько приводить до магазину, садить собі на шию, маленьку, вредну, не слухняну. Крутить не один раз і каже : "Вибирай". Каже так, бо магазин той іграшковий.І в ньому є все, що забажаєш. Як зараз згадую: лялька у білій сукні, купа радості (хоча по суті то просто забавка). А радість не від того, що тобі щось купили, а від того, що батько просто поряд, що він тебе ось так, малу бестію, носить туди-сюди на руках...
Відкриваю очі. Знову та сама картина, ті ж перехожі, та ж вулиця. Дарма, закрию знову.Заплющивши, бачу на цей раз вже маму. Маму, яка веде мене, Сніжинку, на свято Нового Року. А я , забувши якусь стрічку клятого вірша, якого треба перед усіма розказувати, нервую і обриваю дощик на сукні. Що за дурне порівняння, Сніжинка? Я ж не холодна. Чи таки холодна тепер? Певно, вже так. Очі відкриваються. Місто знов говорить, бігає, клацає запальничками, світить фарами машин, обриває спогад криками неясно з якого боку. Отак і живем, як кажуть. Дорослі. Дивні люди. Все так ускладнюють, перевертають, створюють самі собі купу різних проблем своєю нещирістю, своїм напускним песимізмом і тупими алегоричними порівняннями одне одного з представниками тваринного світу (в якості образи). А дітям - все просто. Ось твій майданчик (дивно звучить після слова "майдан"...особливо тепер), ось твоя мама кричить з вікна, щоб ти йшов додому. Ось твої друзі, яких ти любиш і поважаєш, які ще не знають про підлість дорослого світу, про його тимчасове припинення на стадії дитинства. Не знають. І дай їм Бог не знати цього ще довго...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501106
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.05.2014
- Кажу ж, я не умію танцювати!
- Та що ти! (Доля мружила чоло).
Не вмієш, то і хист не треба мати.
Тебе навчу. Вже сто таких було.
- Кажу ж, я не вступлю з тобою в пару.
Мені вже інший милий хоровод.
- Ти дурень! про таке я і не знаю.
Сьогодні ти мовчиш, як садовод.
Танцюй, сказала!
- Чом така не звична?
Навіщо танго, коли вальс гримить?
- Мовчи й танцюй, людино ти невтішна.
Ти долю слухай . Досить говорить.
- Твоя мелодія мені не до вподоби!
Пусти, прошу тебе останній раз.
- Що бачив ти? Ріки, пташок, діброви?
Яка різниця танго або вальс?
Танцюй, неначе проклятий навіки
Танцюй, бо більш нічого ти не варт.
Танцюй. Спочатку для моєї втіхи.
А там подивишся. А там - колода карт.
ти не тасуй - а вибирай же зразу.
Яку потягнеш, то ота й твоя.
Знайду пігулку я від твого сказу.
Танцюй скоріш, розбещене дитя....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501021
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.05.2014
Тобі набридли ці щурячі перегони,
Бо не віддашся ні одній ніколи з них.
Себе ти закупориш у шаблони,
Колись кричав. Тепер мовчиш до них.
Одна - чіпляється. В озноб кидає інша,
А третя й зовсім - йшла б під три чорти....
Нікого ти не бачитимеш більше. Нікого.
А вона така, як ти.
Вона мовчить, бо ти мовчиш із нею.
Вона сумує - відчуваєш біль.
Ізроду не була вона твоєю.
Ізроду не назвала тебе "мій".
Хоча в хвилини щирості простої,
Вона мов ненароком кине раз:
"Ти мій?" - спитає. І тебе загоїть.
"А чий же ще?" - відповіси, бо здавсь...
Свій голос запиши їй, як молитву.
Вона не скаже, але рАзів сто
Прослухає тебе, і наче бритвою
Кроїтиме тих звуків твоє скло....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501012
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2014
Марширують вони, мов солдати.
Різнобічні, мов вишивки гладь.
Одні - добрі. Одні - вайлуваті.
Одні - злі. Інших краще не знать.
На потилиці вибрито слово.
А яке - хоч убий не вловлю.
Це - не доля. Це - не випадково.
Це не так - захотів і зроблю.
Які ж різні і дивні водночас.
Часом білі, а часом і ні.
Часом знаєш, а часом пророчать .
То - поверхня. А то - вже на дні.
Але свято в єдине я вірю -
народились такі не дарма.
І по парі хай - кожному звірю.
І людині ....Хоч місця нема.
Тож біжіть у турботах щоденних,
Залишайте піщані сліди.
У ту відстань "від тебе - до мене",
У тей простір Землі і Води.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500520
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.05.2014
Я тобі вочевидь не заграю.
Ти мені вочевидь не напишеш.
Ми з тобою злетілися в зграю,
І не менше. Ні краплею більше.
Не здамося в полон обіцянкам,
Бо ніхто вже нічого не винен.
Розпорошимо долю-жестянку,
Як у мультику - на половину.
Водяний нас розлучить навіки,
І поставить вже порвані сітки.
Ми з тобою приймаємо ліки -
Божевілля не вилічать тітки...
І ні карти таро не вгадають,
І цигани безсилі уже...
Як ти думаєш, вічно чекають?
Ти зітхнеш і промовиш - авжеж....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500134
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2014
Не цікавить механіка, геологія, Космос,
Не потрібні світи і глибокі моря.
Хтось колись ляпнув дурість, що щастя - відносне.
І що дурні завжди будуть строїтись в ряд.
Когось торкнуло слово, а комусь - без різниці
Що там олух якийсь божевільний плете.
Але в серці - не фізика.Воно струмом по кільцях,
Кола Пекла укотре охоче пройде.
Дощ періщить і люди біжать, наче стадо,
(Бо таки все правдиво про стадний інстинкт).
Заховатись скоріше...Мов в окоп, чи в засаду.
Знову тОркнуло струмом. Та, певно, ти звик?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500133
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.05.2014
Певно, у кожному місті є такі стіни, на яких можна прочитати безліч чужих доль та емоцій. Там усе - починаючи від політики, любовних зізнань та картинки із зображенням процедури трепанації черепної коробки....Назвемо це "стіною пам'яті". Так пафосно, але правдиво. Ці бетонні, цегляні та іншого виду конструкції бачили і знають надто багато. Починаючи від того, чим можна милуватися, і закінчуючи тим, за що надзвичайно соромно....Ось один з таких записів, що зустрівся нещодавно: "А я любовь знаю наизнанку. И вся оно подобна деликатесу - не всем нравится, но попробовать стоит непременно". Вважаєте, такий напис не можна зустріти? Теж так думала, поки не побачила на власні очі на одній з обдертих, обшарпаних будівель. Відразу виникають питання: як то так - навиворіт знати кохання? Тут і лицьову сторону зрозуміти не дано, не те що...По - друге: якщо почуття приносить біль, то як його можна порівнювати з делікатесом і як воно може бути комусь до вподоби чи ні, якщо воно лиш дратує? Адже буває і таке. Дивно...Та і один раз обпікшись, чи варто спробувати вдруге? Риторичне питання. Скільки людей в світі, стільки й відповідей на нього...Іду далі, вздовж стіни. Плями бачу. Червоного кольору - напис кров'ю. Автор належить до тих безголово - нестримних людей, які ріжуть собі вени (ідіоти, не інакше), а потім пишуть усілякі дрібниці на стінах, що на їхню думку мають неабияке значення....А я ось стою під тою обшарпаною, давно не біленою стіною і думаю - а що б написала я, якби в мене була така можливість? Яке б слово? Чи малюнок? (Але малюнок - виключено, з мене нікудишній художник). Та й написати що? Певно я б краще взяла щітку і перефарбувала весь будинок. Із бридкого жовтаво-білого, у якийсь примітний і красивий колір. Або краще розмалювала б сімома кольорами райдуги, замість того, щоб дряпати тут, як сотня інших деформовано-паралічних особистостей, які партачать її стару. трухляву й немічну тупими мазками, на зразок "тут був Вася". Чи Люся. Чи Федя. Яка різниця. У кожного своя стіна пам'яті, але увіковічити слова можна й у інший спосіб...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499831
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.05.2014
Не хочу говорити. Заклею собі рота клеєм "Момент" і замовкну. Бо щось надломилось так болісно, що слова повипадали, мов зорі з кишень.
Кожного ранку сонце муляє очі, ніби хоче кинути мені на подушку купу обурених фраз, типу "Вставай, негіднику! Вже треті півні співають уривок з твого улюбленого рок-концерту". Та навіть на це не ведусь. І хто мене знає - чому? Шматком надрукованого мозку тяжко мислити. Якщо він ще є...А, стривай, десь валявся на полиці між виданням збірки проклятих поетів та образом Богородиці. Кожна людина залишає в мені слід.Не в душі, а лиш в очах. Часом - то блиск, часом - тьмяне попередження про "бурю в стакані". Тупа притча...Я закинув Біблію. І себе. І вірю в краще. І в гірше. Просто живу. Просто існую. І знаєш - мені подобається...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499809
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.05.2014
"Ів Кусто"
Плавати....Глибини розуму ховати,
(Щоб раптом хто лихого не наврочив).
Вірити. І щоб не сталося - чекати.
У будь-яку добу й годину ночі.
Знатимем. Де течія тепліша знатимем.
Туди пливти занадто буде тяжко.
Матимем. Усе, що хочем - точно матимем.
Один ланцюг.Одні лихі замашки.
Як Ів Кусто - вперед за новинОю!
Хай навіть проти буде цар-Нептун.
Ми вже готові до взяття із боєм.
І хай там що - торкатимемся струн.
Примхлива хвиля викине на берег,
Але померти більше не боюсь,
Бо хто живе душею, той холери
Вже не боїться й крапельки чомусь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499323
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.05.2014
Її боявся Марс, укупі із Сатурном,
Із страхом оминає знов Венера.
Вона бере життя трикратним штурмом,
Така собі, озлоблена пантера....
І суть життя напевно вже не в цьому,
Закони джунглів, діють собі нишком....
Але вночі, коли її розбудять,
Пантера перетвориться на кішку.
Звичайну, сіру, з добрими очима,
З зеленим відблиском. І вушка - мов антени.
Та знав би хто - що в неї за плечима?
В тварини з недошитої системи.
Ланцюг обірветься, звихнуться кавалери.
Зі страху втратять мозок одночасно.
В очах її живуть самі химери,
Та перевтілиться - і знов така прекрасна....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499319
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.05.2014
1. Вагон брудний. Брудний, мов саме життя. Усе згадую кількох дівчат, які так самовпевнено посідали на рейки, і ну – фотографуватись. Забула нагадати їм, за якою системою працює туалет у потязі, але то не страшно. Посидять на тому, чим являються самі.
2. Злякалась. Якась ненормальна втратила свідомість під час поїздки. Весело…Йду до туалету (це вже мабуть стало сакральне місце), а тут на тобі – тіло розляглося прямо посеред дороги. Я її давай бити по пиці – не встає. Я їй холодної води налила трохи, попирскала – наче отямилась. Але очі, немов у дурної – бігають взад –вперед…Боже, дитино, що з тобою сталося? Хто тебе так? Мовчить. Ну нехай мовчить, добре хоч дихає. Заварила їй кави, гіркої, як горілка після вина. Випила. Точніш посьорбала. Зробила їй ще склянку. Почала говорити, рухатись, але ще дуже слабо. У вагон її не пустила – взяла до себе, хай посидить хвилю. Запитала, чи її хтось зустріне – похитала головою : ні, ніхто. Оце морока….Як же вона сама добереться? А як ще впаде десь там, на дорозі, а я і знати не буду? Мене ж совість загризе. Запевнила мене, що з нею нічого не станеться, що їй вже значно краще. Ага, краще! А сама зелена, як трава. І сльози от-от бризнуть з очей. Ще цього мені бракувало…Прийшов електрик, наш місцевий. Глянув на дівчину, зітхнув. Очевидно, не одній мені її жаль.
3. Кілька годин потому поїзд зупинився, на гучному вокзалі бігли й метушились люди. «Дякую Вам» - тихо сказала вона мені, я подала їй руку, допомогла спуститися. Кволо й змучено пішла вперед, у потік народу. Галас, шум у вухах. Куди вона піде? Що з нею сталося? Ніколи не дізнаюся. Але чомусь так млосно на серці стало, і жаль юне створіння, яке ніхто, ніхто в цілому великому світі не захистив від тих заплаканих очей. Потяг її життя рушив. Але на мій подив – у зовсім невідомому напрямку….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498748
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.05.2014
Залізу на підвіконня. Відкрию фіранку навстіж.
І слід вже давно погаснув, і щирості вже нема.
Сьогодні та ніч остання. А завтра - виходжу заміж.
Чому так на серці млосно? Така собі дивина...
Щасливою бути маю. Букети, і біле плаття,
Шампанського знову ріки, коханий такий чоловік.
Та тільки чомусь укотре стискаю в руці розп'яття,
Та тільки чомусь нещадно годинник пришвидшує лік...
....Пройшло з тих пір кілька років. Давно вже не наречена.
Дітей, як колись немає, і гірко чомусь на душі.
Недобре казала мама. Сама була в цьому певна.
Якого ж тоді лихого полізла під ті ножі???
Залізу на підвіконня. І буду горлати матом.
Нехай вже не зрозуміють - плювати хотіла на всіх.
Мабуть, не така, як треба. Мабуть не була ти святом.
Отож, діставай до неба - і хмари чіпляй до стріх....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498747
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2014
І так, мої стіни знову падають. Хоча сонце на дахах будівель іще дістає вершечком небес. Хоча є ще порох, є запал. І тупа посмішка на обличчі – теж намалюємо, якщо треба. Спекла спину під променями, вся аж пече. Та хто знає – що пече більше: шкіра чи та машина усередині, яку навіть якщо пересадити хірургічним шляхом у тіло іншої людини, не відучити від того опіку. Бо пам’ять серця у сто разів сильніша від розумової. Рама старенького вікна відкривається натужно. Доволі голосно, ніби плаче. Цить, я сказала. Розрепенилась тут, щоб тебе…А в самої – крик. Німий. Вуста не рухаються, наче ніколи не говорили, наче жодного разу не вимовили ні одного словечка. Жодного. Краще б так і було.
«Я тебе люблю» - мов впала в воду.
«Вибач, не можу сказати тобі того самого…Ти хороша, ти…»
Та вже не слухала. Пішов ти до дідька лисого, хороша я…Хороша. Та не твоя. От же ляпнула. Ну хто, хто просив?
Згадала, повернулась у півсні на ліжку – запекла шкіра. Знатиме, як засинати на теплому піску пляжу. Не можу сказати того самого, не можу сказати…Дівчат можна було нанизувати, мов намистини для прикрас – стільки їх було коло нього. Табун. Чи отара? Не ясно. Та й загалом – байдуже. Не хворіла на заздрість, ані наївністю не страждала – така собі була, звичайна. Вставала зранку, пила каву (яка ж вона несмачна на самоті…), вдягалась, фарбувалась, ховала вчорашні сльози під окулярами – і вперед. Звичайна. Така от собі, до непристойності вільна, не претендувала на свободу жодного з представників сильної статі. Просто того вечора (дня?ранку?), щось смикнуло її за язик (бодай краще відірвало!), і сказала. Як відрізала. Він певно не відчув нічого. Не відчув, як у неї десь там, у нетрях свідомості щось клацнуло – і зламалось. Надовго, певно назавжди.
«Ідіть до біса всі. Щоб я ще когось…».
…Світанок болів. Мучив. Не хотілось посмішок. Хотілось просто як завжди глянути на телефон і побачити там повідомлення: «доброго ранку, маленька». Але екран темний. І телефон мовчить. Мовчить змученим криком…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498520
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.05.2014
Він не любив її - вона не заслужила.
І тільки другом - більше ні на крок.
вона одним на світі дорожила,
Тож була поряд. Завжди буди вдвох.
Розрада словом, і підтримка втішна,
Не розділяв чужу й свою біду.
Вже не свята. Та певно і не грішна.
На захід сонця прийде, як у гру.
Він не любив її, бо друзів не кохають,
Вона його зовсІм не полонила...
Та десь далеко, біля неба краю,
Його чекає, мовби половина...
Лиш обійняти - і зникають сльози.
Бо він - як ліки. Він - її душа.
Він десь далеко. Вісті не приносять.
Вона чекає, ніби на ножах.
Казав : не жди. Будуй же власну долю,
Вона для тебе перша над усім.
Ну а вона вже ладна збожеволіть...
Нехай і другом. Аби разом з ним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498518
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2014
Сотні в нього таких і браком уваги
Не страждає маленький, красивий дивак.
Вона - теж серед них. І зомліє буквально,
Коли пісні лягають на гарні слова.
Має він майже все: розум, щирість, свободу,
І недоліків теж вже шукати дарма.
Кожна друга йому пропонує лиш вроду,
Кожна третя - вірші. Але все - не вона.
Сотні в нього бажань і душа переповнена,
Він - природи дитя, несерйозний зовсІм.
А вона - наче страчена, та - задоволена...
Бути хоч на папері - та разом із ним.
Сотні в нього думок, і дурні пересуди
У житті цім його дуже мало хвилюють.
Та її вже ніколи у нього не буде,
Бо такі вже на світі давно не існують...
....Там, травневої ночі,
Розігнавшись непевно,
Світлом фар розрізає чужу дивину...
Розкажи, ти любив її? Ні? То даремно.
Вже ніколи її ти не лИшиш одну....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498253
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2014
Ангеле мій, чи ти чуєш каліку?
Ні. Не зламала нічого, хоча...
Душу обпалену маю для сміху.
Сповідь я маю. Та не до кінця.
Ангеле, чуєш, пробач мені грішній,
Більше ніколи не буду, в житті...
Будда, Аллах, навіть мудрий той Крішна,
Всі відреклись. Бо нема на меті.
Серце чуже рятувати не вперше,
Та відвернувся вже сам той Ісус,
Той, що казав, що я житиму вмерши,
Той, що казав, що я зла не боюсь.
Ти лиш зостався, мій змучений ангел.
Сядем з тобою у полі, давай?
Каятись більше, напевно, не стану.
Ти просто слухай. А зможеш - прощай...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498252
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2014
Вона не каялась - бо в чому був той гріх?
У тому, що довірилась неправді?
У тому, що стояла проти всіх,
Чи в тому, що навпроти всі стояли?
Явився вдень одній лише Христос,
І хто там знає - чи благословення?
Можливо це й раніше почалось,
Можливо їй не вимолить прощення?
Та запитайте - нащо поміж всіх,
Своїх апостолів знецінених минувши,
Христос блудниці весь прощає гріх,
Щоб очі закривать могла заснувши?
Чому її з поміж усіх божеств,
З-поміж усіх заношених релігій,
Такий тяжкий штовхають нести хрест,
Такий невідворотний і великий?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498028
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 10.05.2014
По шкірі холод, і мороз на скронях.
Така от передчасна сивина.
Шматок паперу, стиснутий в долонях.
Число моє навіки - однина.
Бо сам - самісінький. Як член чужого клану.
(хтось кинув фразу: "Ну ти і пошляк!").
Та навіть сперечатися не стану.
Ні з ким. Нізащо. Певно вже ніяк.
Не смію більше. Бо не маю права.
Не доторкнутись вже холодних вуст....
Пусти : і догорить моя заграва.
Без тебе я спалити не боюсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498027
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2014
Милий Боже, прости. Я слабка і напружена.
І немає прощення, кипить котлован.
Мені знову явилась та чортова дюжина,
І незламний характер. І долі вулкан.
Де ти, Господи? Знову мене ти залишив...
Чи ще дивишся пильно із вершин самоти?
Я ніколи, ніколи не стану вже іншою.
Я б воліла у світ уже інший піти...
І озвався Господь, підібравши мереживо,
Темних сліз таїну витер променем з хмар.
Та й промовив, стурбовано, але довершено:
"Ти, дитино, не плач. Повернеться Ікар.
Він літає далеко, йому муляють крила,
Він упевнений в тому, що ти - не його.
Але дам тобі слово, що будеш щаслива.
Він повернеться, чуєш. І ти знаєш - чого..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497880
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2014
Я так люблю тебе...Назло усім Богам...
Назло усім смердючим пересудам...
Одною стежкою іти нашим ногам,
Одним всміхатись зашаріло людям.
Я так люблю тебе за ту німу відвертість,
За кожне слово, те, що не сказав...
А що сказав - то слів твоїх упертість
Торкнеться серця. Там їх і зостав.
Я так тремчу давно від погляду німого,
Ним світ чужий ніколи не побачиш.
Складне зробив ураз усе з простого,
Та запевняю - ти багато значиш..
Не вір у сльози, у кохання пил,
Не вір, бо ти подумаєш - проходить...
Я промовчу...Ніхто так не любив,
Як я тебе. Бо так любить не в моді...
Твій подих лагідний моїх торкнеться вуст,
Я в свою чергу відповім тим самим.
Найкращий в світі...За тобою мчусь
Допоки серця моїх ритмів стане...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497876
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2014