| Сторінки (1/8): | « | 1 | » |
Галявини лампадок на пагорбах
Золотосяйно горять,
І накидом квіти
На крові твоїй помирають.
Незнайомі і стомлені навколо тебе
Сумною стіною стоять,
Як шкода, що тепер
Вони всі тебе ніби-то знають.
І здригнулась земля -
Ти зарано до неї поліг,
А, точніше, тебе туди просто
Безжально поклали
Як багато здобути ти встиг,
Більше ще - не зберіг.
Відібрали усе юродиві
Цареві васали...
Посміх твій - твердий камінь,
В очах - загартована сталь,
А діра у чолі - наша вічна
Провина і совість,
Згас між темряви промінь,
Навіки зімкнулись вуста,
Але що, що ж цей світ
Може дати утратам натомість?
Небо падає, кажеш? Упало?
Ба видно, що ні.
Ніби в мирнім раю
Допікає своєю блакиттю,
У нас сонця не стало
У цій кровожерній війні,
Небо! Я...Чом стою?
Забери замість нього! І миттю!
Небо тихе. Це небо
Блакиттю пече,
Небо, мабуть, від диму покришок
Осліпло,
Бо злочинці катам
Підставляють швиденько плече,
Зло в невинній крові
По-новому вороже розквітло.
Поки я ще жива, поки я
Пам'ятаю тебе,
Я клянусь - зробим все
І воно не ростиме,
Знищу, вирву, я
Не пошкодую себе...
Вічна слава, герою,
Мій любий Устиме.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503794
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2014
Я йшла,
Ішла собі зеленим лісом,
В якому сонце протікає через гілля,
Мене з'їдала ваша доброта.
Хоробрі лицарі пробивали
Нещасним душі,
Багряними від крові списами.
Їх крики скрізь, вони - повітря,
Ми дихаєм стражданнями завжди,
Страждання всюди, скрізь нещасних крик,
Я йшла, я бігла в ліс від них подалі
Там під ялиною, майже на полі,
Зустріла світу я кінець
І там його початок.
Тут ні душі, ні голосу бридкого
І голосу дзвінкого тут нема
Твого.
Твоя квартира - цитадель нещастя,
Твоя кімната - в'язниця жахіть,
В цих стінах мовчазних я помирала
Під акомпонемент нудного
Голосу твого.
І ліжко. Ліжко-цвинтар мовчазне.
На ньому вмерло мільйони людей,
Так і не встигнувш
Народитись.
А я там плакала,
Плакала,
Плакала...
Я додавала сльози
До кожного сніданку,
Щоб ти зі мною плакав, а ти
Все сміявся...Що я
Пересолила тобі гречку, бо
Закохалась.
Я кормила тебе стражданнями, та ти ж і є
Найголовніше з них.
Тепер у лісі я твій крик
Не чую.
Бо слізьми і журбою годувався
Ти.
На шовковій траві я заночую.
Напевне, що й залишусь
Назавжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503793
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 07.06.2014
Пішли до неба твої сльози
І ллються на усенький світ.
Це променисті тії роси,
Що ранком умивають цвіт.
Печаль завжди тебе точила,
Я всюди бачу її слід.
Скажи мені, де твої крила?
Для чого був отой політ?
В твоїй печалі грузнуть люди,
Немов в сипучому піску,
Тебе нема, але ти - всюди...
Тебе, сміливу й боязку,
Завжди не бачили, нездари,
Як над тендітниим силуетом
Густішими ставали хмари...
Й не захиститись амулетом,
Нема рятунку від життя,
Воно тебе туди занесло,
Звідки немає вороття,
Але єство твоє воскресло...
І кожен стверджує, що ти вже мертва
Й що стукіт твого серця давно стих,
Не думаючи, що він також жертва...
Для мене ти живіша за живих.
Присвячено Валерії Дерев'янко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498420
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2014
Ми різні, різним молимся богам
І душі наші гріє різне світло.
Твою солоне море омива
І сонце розпікає непривітно.
В моїй душі завжди полярна ніч,
Зорі та сяйво зеленаво-біле,
Будиночки засніжені, в них піч,
Там господиня випікає вміло
Хоч печиво, щоб пити з молоком...
Та тобі це все зовсім нецікаво,
Ти навертаєш сонце на цей світ
І замість молока тепер там кава...
Все тане і вода кудись тече,
Ти хочеш замість снігу океани,
Та від самої себе не втечеш
І я такою все одно не стану.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498417
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2014
Ти дивишся на мене сонцесяйно,
Тримаєш пензлик в ніжних рученятах,
Один удар - й ти гинеш так негайно!
Беззахисна принцеса в своїх шатах...
Мене тихенько, плачучи, питаєш,
Чому в душі поволі жовкне листя,
Зсередини потвора проростає
І душить, мов туге-туге намисто?..
Ти в закутку засіла наодинці,
Навколо всі тебе атакували,
Як варвари, як золотоординці
Тебе палили, нищили,вбивали...
Ти в них питаєш, де взяли жорстокість,
Де ненависті віднайшли джерела?
Бруднющими підошвами натомість
Гамселили...Та від жаху не вмерла.
І ось ти вже на перехресті долі,
Твій погляд - некерована безодня,
Ти птаха, якій не потрібна воля,
"Ніколи" поміняєш на "сьогодні".
Ну що ж, це все тепер доволі сумно,
А ти більше не маєш запитань,
Із розумом живеш так нерозумно,
З'їдаючи в день тисячу зізнань!
Скільки сердець, не знаючи, згубила?
Скільки нещасних висохло голів?
Ти не підозрюєш, що наробила
Безжалісна пустеля твоїх слів.
І час прийшов - ти дивишся на мене,
До себе у люстро заволокла,
Буваєш лиш нестигла та зелена
Або вже переспіла та гнила.
Й спитаю я: чого від мене хочеш?
Чом дивишся ти мовчки кожен день?
На вухо перед сном щось побелькочеш
Й співаєш радісно сумних пісень.
Більше, ніж мертва. Менше, ніж жива
Катуєш, як тебе колись, щосили.
Твій голос мене наскрізь пробива,
Бодай тебе б скоріше вже добили...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498086
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2014
Небо сіре дістати руками
Тоді можна було. Падав сніг.
Добровільне падіння у яму.
Небо зовсім звалилось до ніг.
Не бентежить уже. І нічого.
І нічого уже не болить.
Як багато ковтнули гіркого
За одну лиш солодкую мить.
Не просіть. Не просіть повернутись.
Не просіть не дивитись назад.
Я так хочу.Я хочу забутись
І не слухати ваших порад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498085
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2014
Пусто.Холодно. Дуже сумно.
Страшний безлад. Холодний чай.
Я. Розпатлана. Нерозумна.
Болі. Блискавка. Кавачай.
Вулиця. Дощ. Зелена лавка.
Мокрий одяг. Людей нема.
Телефон. Телефон...Заставка.
Гудок...Тисячі їх. Дарма.
Грязний ліфт. Коридор. Квартира.
Знову безлад. Холодний чай.
Нема спокою. Сонця. Миру.
І мене. І мене нема...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497922
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2014
Моя стеля тріщить. Мої стіни на місці.
А моя голова, як і завжди, болить.
Мені тісно у цьому великому місті.
Я не чую ні вітру, ні хрускіт гілок,
Тільки ваші брехливі вісті.
Тут юрбиться сила силенна нікчем
І лиш стеля для мене - пустеля.
Я зачиню від вас її. Ключем.
Ви її заберете. Нестерпні ви всі,
Як вже вийшли за межі оселі.
Моє небо без хмар. Моє небо без зір.
Моє небо уже без нічого.
Там лише перекреслене ваше "повір".
Ви - це жах на Землі, ви нестерпні мені,
Ви з пророка зробили німого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497921
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2014