| Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
Коли лежить вже бездиханне тіло
І вже від нього від'єдналася душа,
То будь ти чесний врешті решт з собою,
Чому так важко, чом так гірко і втішать,
Нема чого так плакать і ридати,
Нема чого так міцно завивать,
Чому раніше не ходити, не втішати,
А зараз досить я не хочу цього знать.
Коли душа на нас так споглядає,
Коли любов затоптана в багно,
Коли родина ділить те чого не має,
Вмирає чесність, а душі вже все одно.
Я знаю, бути чесним значно важче
Чим просто будь блюзніром по житті,
Ти рано встань, та помолися натще
І може це поможе в майбутті.
Ти думаєш, що все в житті минає,
Ти думаєш душі вже все одно?
Та ти лиш одного таки не знаєш,
Та мабуть знати таки цього не дано.
Що все в житті вертається до тебе.
Любов у тричі, а ненависть раз таки у п'ять.
Не нарікай тоді уже й не треба
Усе що ти зробив тре пам'ятать...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592600
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 09.07.2015
Я бачила якось у сні,
Чомусь здалося так мені,
Як океани сліз гірких,
Таких солоних і терпких
Від матерів, жінок, дітей,
Проводили у путь людей.
Солдатів ті що йшли в АТО,
А там усе як у лото.
Вертнеться хтось,
А хтось і ні
І стало гірко так мені
За тих батьків , синів людських,
Які ідуть. Й надії в них,
Що повернуться, як герої,
Та не втечеш від долі злої,
Яку готовила вона.
Лиха і зла, людська війна.
Жадоба просто наживитись.
Без болю ,як на це дивитись?!
На цю брехню, що йде в екрані?!
Приховані усі там дані...
Висвітлюються так події,
Щоб залишати нам надії.
Яких не може навіть бути.
Як матерям це все збагнути?
Що син, який так посміхався
В землі серій вже поховався?
Що діти, ще не народились
Вже сиротами залишились.
Як пояснити все це як???
Одним лиш словом - "Це бардак!"
У владі у серцях людських,
Що хочуть влади… Біль не стих...
А тільки злість в серцях, як буря.
Та що та влада, що за уряд,
Який веде на вірну смерть?
Без права на життя тепер!!!
Як можна так скажи нам Боже?
Що нам в житті так допоможе?
Якщо не ТИ ? Прошу , почуй!!!
І долю гарну підготуй!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531263
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 20.10.2014
Я бачила таку любов , таку, яку не зустрічала,
Зустрілись двоє там людей і серце їхнє так палало.
І подих в подих , а з очей ні не вода текла а сльози
І була мить ,одна в них мить, яка як вічність… далі прози...
Та мить, тоді ,коли вуста ,зливаються без поцілунку
І тоне у душі душа і щастя вищого ґатунку.
Ви не повірите очам ,яка гармонія панує,
Духовне гарне почуття й цього ніхто вже не зруйнує.
А погляд , погляд цей такий який нізащо не повториш,
А голос мед ,як пісні дзвін ,коли мовчиш а не говориш….
І тиха гавань почуттів і пошепки собі тихенько,
Так гарно ,наче в унісон, постукувало в них серденько….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513244
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.07.2014
У мене стільки так думок
Де падав дощ. І ти промок.
І ти мене так обнімаєш
Хоч бачиш й скучив і кохаєш.
Вуста солодкі наче мед
І ти летиш мерщій в перед
І вже немає перешкод
Я лиш твоя і це є код.
За нього лиш триматись треба
І ось вершина я на небі!
І що мене вже не спинити,
Я лиш для тебе хочу жити.
І подихом тебе відчути.
Я так з тобою хочу бути.
І ми вже в двох, єдине ціле,
Все так чарівно, так уміло.
Мене ласкають твої губи
І вже ведуть мене до згуби.
І у середині вогонь!
Від вмілості твоїх долонь.
Від губ що пристрасно цілують.
Очей що погляд мій відчують.
І ти щасливий, я щаслива
І щастя мов бурхлива злива…
І ти мене знов обнімаєш...
І тихо кажеш що кохаєш...
Так тихо , що навкруг аж чути!!!
Так ніжно, як це не відчути?
І почуття такі важливі
І думки вже мої сміливі.
І я торкаюся долоні..
Ти знову мій а я в полоні…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505675
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2014
Не сумуй дідусю
Не сумуй ніколи
Не вернеш стежини
Ти уже до школи
Бачу як запала
В серце стара хата
Не вернеш й хвилини
Не час це вертати
Серце твоє чуйне
Я зразу відчула
Й мені тепло стало
Мов в дитинстві була
Теж була там вишня
І старе подвір'я
Не були ми лишні
Бо була в нас віра
Та прикра кропива
Нав'язалась в друзі
Заросла бур'яном
Пропала у тузі
Хоч зламана хвіртка
Хочу я сказати
Не втрачайте віри
Не треба картатись
Бо бур'ян безсилий
Як корінь із верху
А щоб не закритись
Ми прикрили дверку
Може знов захочемо
При-відкрити дверку
Подивитись знову
Та уже не зверху
Просто подивитись
Просто пригадати
Як колись все було
Поруч постояти
Де хати не має
Лиш пустир зостався
Вишня зовсім сохла
Лиш пеньок остався
А кругом пеньочка
Мов маленькі діти
Паростки зелені
Є за що радіти
Паростки ті дали
Коріння глибоке
До землі до неньки
Не побачить око
Око не побачить
Серце не зрадіє
Тільки посміхнеться
Якщо знов посміє
А як не посміє
Та й не пригадає
Як злая кропива
Руки обпікає
Обпікає серце
До болі до крові
ЗНИКЛИ У МІСТАХ МИ
ЩОБ ШУКАТИ ВОЛІ
А міста холодні
Бетоні засови
Гуляємо модні
У ночі як сови
А в день солодкаві
Сни чудові сняться
Виспимося гарно
Й знову забавляться
Не потрібно рано
В поле та й до праці
Нам у супермаркеті
Все лежить на таці
А кропива була,
була та й пропала
Коріння глибоке
В асфальт закатали
Закатали чемно
Все що було можна
Щоб не здогадались
Тихо й осторожно…
Обережно тихо
Без скрипу без звуку
Коли схаменешся
То відірве руку
А може і серце
Що стукати хоче
А може кохання
Що так нас морочить
А може вже годі
Треба схаменутись
Віддали дань моді
Треба обернутись
Подивитись треба
Що від нас зосталось
Є сліди ті стерті
Де трави зростали
Зростали ті трави
Та й гаї шуміли
Як усе це сталось
Ми не зрозуміли
Ми не зрозуміли
І не пригадали
Де наше коріння
Згинуло й зосталось
Та що там зосталось
Смороду багато
А кому жалітись?
Нема ж винуватих
Немає і не буде
І крайні всі разом
А як подивитись
То лише відраза
Лиш старенька вишня
й висока кропива
І бур'ян лапатий
Ось наша могила
Ось наше коріння
та ми відказались
Нізащо радіти
ми самі зостались !!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501289
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2014
Хто не розуміє розмови без слів ,
Той не почує слова без розмови.
Так і старенький сказати хотів,
Своє останнє задумане слово.
Чемно він свою хустинку крутив,
В тій, що копійки пенсійні тримає,
Хусточка тої, що так він любив!!!
Мила хустинка вона не питає...
Нащо так гладять, цілують її???
Нащо, об неї ,втирають ті сльози,
Тихо шепочуть, немов, солов'ї,
Про своє щастя, про свої грози......
Хусточка та облиняла давно...
Лиш у куточку залишився символ,
Літери вишиті «А» любить «О»...
А у тій хусточці сила та стимул!!!
Літери ті вишивала вона,
І на весілля йому дарувала.
Разом з коханням. Та доля сумна
Осінь, що в нього її відібрала...
І залишилась лише тишина ,
Де ти мовчиш і солодко дуже.
Бо залишила на спогад вона,
Погляд ласкавий і сміх не байдужий.
І вже не треба розмови без слів,
І він не чує слова без розмови,
Він собі тихо на небо летів,
Він все ж дотримав задумане слово....
А у руках не ганчірка в руках,
А та хустинка, що сил додавала,
Був він як всі і не всі ,як монах,
Бо чекав зустрічі й зустріч настала...
Й небо світилось не так, як завжди,
Бо в нім зустрілись закохані душі,
Він пережив стільки горя й біди,
І не залишився зовсім байдужий....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499318
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.05.2014
Запитала доня в мами:- " Що таке аборт?
То таке цікаве слово наче б то акорд."
Мама чемно посміхнулась до доні ласкаво
Каже:- " Це погане слово! Хорошого мало...
Є буває у людей якось так стається,
Що стосунки зберегти не завжди вдається.
І тоді коли не хочуть залишити спогад
Йдуть робити цей аборт і йдуть. А дорога,
Та дорога , що веде до згуби до краю,
Не спиняє тих людей, а лиш прирікає
На самотність і на гріх, що на все життя
І не буде в цьому вихід лише каяття.
Моє миле добре диво, мій солодкий спогад,
Моя донечко маленька, моя допомога!
Ти для мене, наче сонце, у цілому світі
Найдорожче у житті - це є мабуть діти!!!
- "Мам чому ми лише двоє? Ти скажи де татко?"
Мати чемно посміхнулась. Лиш сльоза в додаток...
- "Є буває у людей якось так стається,
Що стосунки зберегти не завжди вдається...
Ну а я лишила спогад та й на все життя
І не буде в мене жалю та й розкаяття!
Бо , якби застосувала цей страшний аборт,
Не дзвенів би голосочок наче той акорд
- Ти для мене наче сонце у цілому світі!!!"
Найдорожче у житті це є мабуть діти...
Що дарують поцілунки сміх й свою любов
І у вічі дивляться, аж холоне кров.
Віддають свою увагу й вірять так без меж,
-"Хіба можна так чинити ? Не змогла я теж!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499126
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.05.2014