| Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
Куди ж ти пливеш?
Забута всіма, зіткана з золота й шовку...
Куди ж ти ідеш?
Не маючи на ніч сховку...
Про, що ти мовчиш,
Коли ранок променіє над небом?
Чому ти тремтиш?
Чи це від ніжності передчуття,
Чи це від одвічного "треба"...
Ти це - зірка, інколи близька,
Насправді десь там у своєму світлі,
Тут це тільки зображення твого силуету,
Без душі й думок.
Куди ти пливеш?
У сині пустелі, жовті моря, чорні дні.
Куди ж бо ховаєш,
Слова, звуки, дзвінкі голоси.
Це тільки мовчання у всіх тональностях,
Це тільки погляд очей й кивок голови.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562148
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2015
До записок Августа
Холодно
Знаєте, вона ще вчора обіцяла прийти, тоді мені чомусь безмежно вірилось, що вона повернеться надвечір у своєму зеленому капелюшку, така рожева і свіжа. Але вже ось минув третій день, а її все немає... І саме дивне я навіть не хочу знати чому вона не приходить, і помилково буде вважати, що я просто забуваю усе або ж не хочу згадувати холодні словечка, що мовили рожеві уста. Учора навіть один прохожий сказав мені: "Ви, напевно відпустили щось і од того вам наче й полегшало.". А що, можливо він правий, можливо це по мені одразу видно. Я в жодному разі не забуваю напевно як би й хотілось.
Замість своєї маленької постаті вона залишила два блакитні шарфи. Хм, пам'ятаю вона могла тричі обмотати того шарфа довкола тонкої білої шиї, а кінці матерії однаково досягали талії. Наче на пам'ять залишила мені картину з зображенням стрункого стану жінки, що їй самій подарував один з її шанувальників.
Вона жила у нашому тринадцятому будинку тільки три місяці, але думаю ці стіни на довго запам'ятають її постать. Вона годувала ж бо мого чорного ворона твердим сиром, знаєте такий жовтий сир з дрібними дірочками, один мій милий друг любив їсти такий сир з яблуком та ще й кислим, або ж з лимонами. А кішку мою чомусь одразу вона прозвала Дрімотою, то все через дивну пристрасть кішечки спати на колінах моїх, а моя чарівна леді одразу й придумала нещасній тваринці прізвисько, що одразу тягне на сон.
У нашому будинку рідко буває, щось світле й приємне, тому можливо вона одразу й кинулась в очі, така ж бо яскрава й весела. Вона завжди приносила з собою квіти. Одного разу ж принесла великий кошик ромашок, ще й дрібненьких таких і мовила: "Давайте ж бо погадаємо.." . А потім не чекаючи відповіді втекла до себе.
Тепер же немає квітів і сміху жіночого нема, одна пустота й холод. Повішаю картину її стрункого стану у вітальні на згадку про квартирантку, що тут жила. Вона ж бо ніколи не напише листа, адже в принципі знає, що я ніколи не відпишу. Вона була тим теплим вітром, що дарує посмішку й душевне тепло, але не бурею що зносить сумніви і перетворює тебе на когось зовсім іншого. Це був напевно цілунок долі на останок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551612
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.01.2015
А ви, ще пахнете листками,
Що розпростерлись мов невинні тіла на землі.
А ви, ще досі читаєте між рядками,
Слова утоплені ще вчора в ріллі...
Ще чекаєте на весняне тепло,
І проміння ніжно-ласкаве,
Як каміном нагріте житло.
І багаття червоно-багряне.
Досі недосипаєте по ночах,
Ще блідо-рожеве свічки тіло,
Тримаєте в холодних руках,
І якось по справжньому вміло,
Гадаєте майбутнє по зірках...
17.11.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551592
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2015
Ми просто були мережкою віків,
Посмугованою тканиною століття,
Де навіть з-за морів,
Видно зелені розмаїття...
Ми просто не дивились в очі тим,
Хто прагнув лиш свободи,
Їх просто прокляли,
Бо ж важко без вроди...
Ми просто не слухали слів,
Це ж просто белькотіння,
І шкода тільки тих хто втратив своє творіння...
І попри шелестіння листків,
Я складаю руки в молитві,
І все однаково, хто там миготів,
Якщо між нами урвище віків,
А сльози од вітру...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512145
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2014
В ніч на Купала,
Мій лицарю, ти бачиш ким я стала?
Чи, то пак я так низько впала,
За те, що надто тебе покохала?
А знаєш все могло бути інакше,
Червоне сонце підіймається все дальше,
А твої очі мовлять, зовсім тихо: - Зоставайся,
А серце розуму мого чогось не слухає і вмовляє: - Лишайся.
А, що тепер в цю ніч на Купала,
Душа ж бо ниє: - Чого кохала?
Я вже не знаю, чого чекала,
Та на біду, ще й русалка заспівала,
Знаєш моє серце, ліпше б вона мене залоскотала...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509941
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.07.2014
До записок Августа
(назви даної записки поки що немає)
Коли люди говорять мені, що я вигадник,
На половину божевільний лицар із казок,
То вони певно все ж таки праві,
Хоч і не бачили моїх помилок.
Я називаю себе філософом,
Аптекарем людських душ,
Хоч ніколи не був психологом,
Але знав слова справжній куш.
Я просто маленька піщина,
Старий чоловік,
І я щілина,
Між словом секунда і вік....
(додаток до записк- вигадка, плід моєї уяви. Чоловік, якого й бути не могло)
07.07.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509819
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 07.07.2014
До записок Августа
ДОЩ
Холодні вечори в моєму 13 будинку вже були надто звичними. Дні були настільки довгими й прозаїчними, що здавалися вже й хвилини вічними. Так часто буває коли на щось чекаєш, а я вже дійсно довго чекаю, а порою мені здається, що чекаю на марне...
Я вже не дивлюся в вікно, адже там падає холодний дощ. Не те щоб я його боявся зовсім ні, просто він вже падає надто довго. Тому я вирішив перестати на нього дивитися, а од цього я вирішив просто слухати як його тяжкі краплини стукають по даху, по трубах. Мені подобається цей меланхолічний звук, ця мокра погода, це сіре небо, і мій чорний чай без цукру з шматочком лимону, що плаває на дні додаючи кислий присмак до гіркого чаю. Як ви певно вже знаєте раніше я пив виключно зелений чай і бажано дуже солодкий. Але й як ви знаєте тоді було тепло і сонячно, а зараз вже третій тиждень падає довго очікуваний всіма дощ, хоча як на мене він вже затягнувся. Небо настільки похмуре, що передбачає не скоре завершення цієї зливи і мені, як і всім іншим сумно од цього.
Моя стара кішка тепер скручується клубком і спить у мене на колінах. Чорний ворон, що кожної неділі до мене прилітав тепер живе зі мною. Мені прийшлось залишити бідолаху у себе на балконі, поки не скінчиться ця негода. Мені вже наче й краще, що маю тепер про кого піклуватися окрім кішки. Цими сірими вечорами я читаю сонети Шекспіра і мені здається, що їм подобається. Я вже не малюю, а лиш читаю і слухаю джаз і меланхолію дощу.
02.07.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509005
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.07.2014