| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
Я згадую так часто тиху хату,
Знайомі вікна згадую щодня,
І під вікном одним рідненька мати
На далині свій погляд зупиня.
У далині, де я живу, учуся,
У далину манить її любов.
Ріднесенька, коханая матуся,
До тебе повертаюсь знов і знов.
Згадаю я садок під тихим небом,
І яблуні, і груші – все в цвіту.
Мені і щастя більшого не треба,
Якби лиш цю красу знов повернуть.
Згадаю ліс в долині.. Все згадаю.
Згадаю, щоб вернутися назад.
Високе небо радо привітаю,
Мені привітом відгукнеться сад.
Згадаю знову вікна променисті,
Згадаю все навкруг, знов тебе,
Згадаю небеса безмежно чисті,
Моєї річки плесо голубе.
Синіє у горі чужеє небо,
І серце вдаль із чужини.
Мені нічого більше і не треба –
Хай виростають крила, щоб злетіть.
Злетіть, згубити сон і вдаль полинуть,
Щоби Вітчизну бачить знов і знов.
Все лине серце на мою Вкраїну,
І з ним літаю я туди немов.
Тихенька хата серед верб і квітів
Манить мене і згадками, й теплом,
Згадаю, як кохалась серед віття
І із людьми ділилася добром.
І знову повертаюсь у дитинство,
І світ казок, дитячих світлих мрій.
Ну що із того, що в житті так вийшло,
Й мені не залишилося надій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512274
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2014
Люблю моє дитинство, рідну хату,
Люблю садочок, річку і поля.
Люблю природу. Жайворон крилатий
Мене, згадаю, часто надихав.
Люблю я небо яснеє і чисте,
Люблю лісок край шляху - тихий ліс..
Люблю я сонце рідне, променисте,
Люблю життя минуле, повне гріз.
Люблю, бувало, край вікна сидіти,
Вдивлятися у небо, у зірки.
Люблю, бувало, щастя-радість снити,
А у житті не так все – навпаки.
Та що життя, як є про що згадати,
Як рідний дім манив мене вікном.
Для мене повертатись – завжди свято,
І свято, перемішане з добром.
Люблю зустрітись з рідними на ґанку
І привітатись радісно: “Привіт!”
І з вечора до самого світанку
Їм про життя минуле говорить.
Люблю босоніж бігти по травиці,
Співати пісню щастя, повну сліз,
Люблю із джерела набрать водиці
І рушити додому через ліс.
Люблю літати в небесах від щастя,
Дивитись на людей, не бачить зла,
Адже все звідки кажеться прекрасним,
Якою би земля і не була.
Люблю на мить спинитись в холодочку,
Зирнуть назад, на все своє життя.
Люблю плести із квітів я віночки,
Люблю дивитись я у майбуття.
Люблю я школу – затишну і тиху,
Знайомі вікна світяться теплом.
Не знала я у її стінах лиха,
І залишила я її з добром.
Люблю я місто рідне і знайоме,
Люблю будинки, ринок, все навкруг.
Люблю село затишне, невідоме,
Навіть тебе, далекий вірний друг.
Люблю тебе, о ти моя земля,
Але від тебе так далеко я!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512273
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2014
Зима почалась і закінчилась раптово.
Немовби хтось, махнувши рукавом,
Змінив красу і чистоту зимову
На дощ, болото, навіть кров і зло!
І крик і вереск сотень наших вбитих,
Простих собі людей, мов ти і я.
Чи ще буде свобода та, полита,
І чи покращиться твоє й моє життя!?
Кому ж, кому сьогодні є довіра?
Хто витягне країну із пітьми?
Вже всі вовки в овечих ходять шкірах
І говорить навчилися, як ми.
Скільки країні нашій ще терпіти,
Коли настане вже той світлий день,
Коли вкраїнців, кровію умитих
Вважати будуть, врешті, за людей!
Вже скільки кріпаками спину гнули,
Для інших працювали весь свій вік.
Але не всі змирились, не зігнулись.
Героям Слава нині і повік!!!
В серцях у наших вічно будуть жити,
Хто розбудив Країну, дав нам шанс
Життя народу заново творити.
Все нам до снаги! Все в руках у нас!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510429
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2014
Ніч настала, все навкруг
Дрімота накрила.
Тиша, сон. І поле, й луг
Поснули безсило.
Місяць в хмарі, темнота.
Зірка де-де блисне.
Село в долині, по хатках
Блукає тихо пісня.
Верба на схилі край села
Завмерла у спокої,
І опускаються гілки
Аж до землі поволі.
Вітер нишком над селом
Теплий пролітає.
І лоскоче, хатки сном
Ніжно огортає.
Порахує світлячки,
Що із вікон линуть.
Що за лихо! За роки
Вмерла половина!
Там руїна, пустка там,
Там вже й не чувати.
Ой, скажіть же, люди, чом,
Як вмирають хатки?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508598
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.07.2014
З сорок п’ятого року не було тут війни,
Жили в мирі і злагоді люди.
Але кляті політики, вражі сини
Продали Україну катюгам.
Накрали грошей, тих, що люд заробляв
Потом своїм і сльозами.
Будують палаци, готують вівтар,
Себе вже рахують Богами.
Такі в нас закони: хто вкрав гривень сто,
Судіть і саджайте в в’язницю,
А хто міліони – того поважай,
Йому в президенти годиться!
В яких ще краях є злодюги такі,
Щоби свій народ обкрадати?
Ще й з року у рік рідну землю свою
Чужим москалям продавати!
Зарплати наші вже смішні роками,
Але наш люд навіть до цього звик.
І знов кати знущаються над нами:
Мінімалки вже не вистача на хліб.
У Києві не бачать і не знають
(В них гроші ходять не такі!),
Як в селах і містечках пропадають
У безробітті, п’янках, ніщеті!
Хто нам поможе голову підняти?
Що нам робити, Боже, підкажи!
І кращого нема де обирати –
Усі крадуть, хто клявсь і хто боживсь!
На вибори останні подивися:
Ті самі всі, що обкрадали нас,
Не соромно, злодюги Вам дивиться
Народу в очі. Він для вас баласт!
Ось, вивезли з Вкраїни купу грошей,
І, тероризм, живи і процвітай!
Народе, думай, чом й за що ще досі
Через кордони лізе всяка шваль!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.07.2014