| Сторінки (1/20): | « | 1 | » |
а у них там нет неба. говорят.
они кормят землею домовят.
и когда между звёзд там ты идешь,
то дороги назад ты не найдешь.
а у них там нет неба. говорят.
там глупы все и слепы. звезды в ряд
выстраиваются для ночной свечи.
в общем в городе хоть молчи, хоть кричи
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515314
рубрика: Поезія, Очерк
дата поступления 03.08.2014
Лід не здатен спровокувати мене стати Холодною. Натовп не сприяє розвитку соціопатії. Ніч вважаю початком нового дня, а не темрявою. Саме ці моменти свідчать про мене істинну. Не завжди правильну, не завжди чесну але повсякчас позитивну та зовсім іншу. Про дівчину-Весну що навіть літом не перестає бути собою. Потроху стала фантазеркою. Мрійницею зі склянкою ананасового соку, з різнобарвними браслетами та такими ж планами на майбутнє. У мене, безсумніву, в арсеналі є власне сонце та кіт.. Деколи, майже кіт. Бо вони й існують для того, аби тішити та гріти.
І усе сказане мною раніше - певно слід вважати брехнею, бо лише нещодавно навчилась жити. Жити з безліччю мрій, надій та сподівань. Вірити у Санта Клаусів, обіймати дерева та довіряти джинам. Покладатись на них. Любити.
І хочу аби в усе, сказане мною надалі, вірили, бо я хочу бути почутою і хочу.. мати кота-джина, який би став дуже рідним. Грів та виконував мої мрії. Це ж бо значно ліпше, ніж ананасовий сік;)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515308
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.08.2014
Коли його немає поруч - це називається нестачою, а не свободою. Коли вона далеко, за сотні кілометрів - він згадує її посмішку, що просто іскриться в пам'яті, та очі. Блакитні очі, що теж випромінюють сяйво. А сяє вона тепер майже завжди. Він навчив її бути щасливою. Вони бачаться вкрай рідко [просто існує немаленька відстань, в якості випробування] та він запалює у її очах той вогник щастя, а у серці - надію, що це далеко не остання їхня зустріч. Ось так і живуть. Вона - з нестачою його, наче кисню; і він - з посмішкою, що закарбувалась не лише у пам'яті, а й десь у закутках його душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513154
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.07.2014
Я занадто багато знаю про тебе, щоб зараз шепотіти тобі слова кохання. Пташко моя, лети собі. Ти моя мрія, що здійснилась, коли я розівчилась мріяти, знаєш. Ти занадто багато говориш, але то все пусте. А я говорю лиш трохи, але правду. Я перестав тобі вірити, а ти лиш зараз почала казати щось істинне. Я пам'ятаю багато, але то все даремно. Ти кричала мені про своє кохання, а я мовчки присвячував тобі вірші.
P.s.: знай, я досі тебе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513152
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.07.2014
Думаєш,
ліпше бути молекулою
(себто [електрично] нейтральною)?
Без емоційною?
Мізерною?
Коли душа стає атомом,
що міститься десь всередині,
не розростаючись по тілу квіткою.
Відчувати щось,
дихати,
спілкуватися хоча б поглядами ≤ жити.
Певно ми усі
-
мільйонні частини кратера,
що,
віднедавна,
вибухає лиш таксисами.
Залишилось пережити цю пустоту.
Далі знову реінкарнуємось
у
вулкан.
Вибухатимемо?
Вибухатимемо!
Вибухатимемо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512941
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 22.07.2014
Давай сьогодні обійдемось
без зайвих ігор обіцянками
[очима]
та
згадок про святість.
Побудемо справжніми?
Їстимемо бургери
(здається із шинкою)
і запиватимемо це чаєм.
Добрим чаєм.
Смачнющим.
Купленим у кіоску,
поблизу твого під'їзду
(ти ж бо завжди купуєш там чай,
я знаю).
Сьогодні ми сидітимемо на сходах між
9 й 11.
Тихо буде, бо майже мовчатимемо.
А іноді
ти щось базікатимеш про дівчат,
які не цінують
та
постійно тебе ігнорують.
Ось є я. Чуєш?
Напевно найбільш антиігноруюча.
Але ти не помітиш.
А ти? Хто ти?
Хлопчик-лялька.
Для багатьох й справді забавка.
Іграшка.
А я? А хто я?
Та сама мрійлива дівчина,
що вміє вислухати,
виправити недоліки
в тобі.
То безсумнівно.
Ми просто будемо поруч.
Я - найрозуміюча,
і ти
-
той, що не вчиться слухати.
Разом.
На сходах між 9 й 11.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512940
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 22.07.2014
Неба над нами немає.
Янголів теж.
То все вигадка, маячня душевнохворого
[душевносамотнього].
Небажаєте вірити, і..
все частіше хочете літати соколом, досягаючи небес.
Й необхідний вам поштовх.
І у такі хвилини дахи багатоповерхівок
дають вам бажане.
Але, замість того аби полетіти,
люди падають камнем вниз.
Не досягнувши домівки янголів.
У польоті розуміють,
що янгол - всередині нас.
І він йде нашою стежкою.
І він захоплюється тим, чим захоплюємось ми.
Янгол всередині нас.
Янгол - це ти.
Але.. вже пізно.
Бо політ прирівнюється прощаванню.
А неба й досі немає.
І янголів теж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512649
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 21.07.2014
повітря занадто самотнє
як на мене
дивляться сови порожніх кварталів
Вічності.
і тихо.
довкола.
тихо.
душі вилітають з тіл
як
цукерки з фантиків.
лише коти блукають вулицями
шукаючи прихистку
біля
чиїхось ніг.
і підкорюються.
повністю.
підкорюються.
рабами стануть наші думки
тиняючись
з крайнощів в крайнощі
в межах одного ліжка.
і все ж залишаються тліти.
цілковито.
тліти.
те, що вище - маячня
не пов'язана темою
не підкорена часом
і одним польотом
в бездну.
глибоку.
ненайдену.
необійнятну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512645
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 21.07.2014
Знаєш, доленько, він ще прокляне свою гордість. Хоче здатися індиферентним? Нехай. А я все одно буду його Тетяною. Присвячуватиму вірші, а він кидатиметься мовчанкою або, у найліпшому випадку, посміхатиметься. Десь там, далеко всередині.
Виявляється, його погляди були превентивними знаками, застерігали мене від репресій та небажаних інцидентів. А я була такою неосвітченою, дивною, іноді дикою.
Натомість зараз він тут. Чуєш, доленько, він, так би мовити, поруч. На відстані витягнутої руки. Але вона ніколи не буде простягнута. Ці нелегітимні симпатії колись зведуть мене з розуму, а він постійно намагатиметься знищити у собі генезис почуттів. Але.. він не переживе інтоксикацію моїми листами. Не спалить їх.
Та через кілька років патологоанатоми встановлять: помер, від надмірних спогадів (то новий вид чуми). Він не встиг зробити вирішальний крок Онєгіна. А я б прийняла, та не дозволила згаснути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512540
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.07.2014
До кави трохи молока,
аби створити таку собі білу лінію в житті.
Раніше вона робила
твоє життя світлішим
[майже фарбувала його білим,
наче вапном].
Додавати до чаю трохи цукру,
аби хоч щось в цьому житті
стало солодше.
Раніше доза глюкози
була перевищена її поцілунками.
А зараз вона пішла.
І солодкий аромат квіткових парфумів
вже не окреслює закутки твоєї кімнати.
Не пестить твої руки.
Не залишається на комірці
улюбленої картатої сорочки.
Бо..
Весна пішла.
Та обіцяла повернутись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512539
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.07.2014
Раптом Весна збагне
що
закохалась.
Та триматиме ці почуття всередині.
Лише зрідка виливатиме це
на папір,
або ж
у повідомлення
найріднішій із Непостійних.
Вона потроху вчиться цінувати людей.
Вчиться
та
поступово вбиває у собі
егоїстичні нахили.
Але змінившись,
вона втратить статус Весни.
Тому й зараз вагається.
Грається з темрявою.
Балансує між почуттями
та
власним "я".
Але неозброєним оком видно
-
Весна закохалась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512388
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2014
Ви у різних містах.
Відстань - вбивця.
Але ж кохання непереможне,
так?
Загадай бажання на 00:00.
Може навіть не збудеться.
Вір.
Дивишся на цей місяць?
Поглянь,
бо десь,
за кільканадцять кілометрів,
його пестить її погляд.
Не рахуйте сьогодні ці зорі,
все одно ж зіб'єтесь із ліку.
Не вбивайте в собі надію та завтрашній день.
Люди зайві у світі двох.
Їх поради часто є виявом заздрощів.
Пройти цей шлях гордо,
тримаючись за руки,
плюючи на негаразди
та
закривши очі на відстань.
Бо..
Байдуже на відстань
та
усілякі труднощі
у
світі двох.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512387
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 19.07.2014
Ні, загалом, мій кіт не винен, що сьогодні я сильно п'яна та трішки закохана. Що сьогодні я сильно закохана та трішечки п'яна. Він стане моїм психологом/психіатром. Хоча зараз мені необхідна істота, що просто вислухає. Потребую негайно. Він вмоститься на моїх колінах перед цим добряче повечерявши. Два егоїсти. А я говоритиму-говоритиму-говоритиму. Про погоду, про пурпурове небо та про причини моїх страждань. Він засне десь в кінці першого акту.
Зранку прокинеться, а я говоритиму-говоритиму-говоритиму все про ті ж причини моїх страждань. Іноді плакатиму. Для нього це стара, вельми заїжджена пластинка. Один з половиною егоїст, якого я обожнюю. Бо не він винен, що я сильно закохана та трішки п'яна. Що я сильно п'яна та трішечки закохана.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512190
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.07.2014
16.
16 років.
16 років дорівнює одному величезному
та
важливому кроку в житті.
Але
сучасне суспільство
+
твої 16.. зроблять з тебе
монстра.
Бо не ті нині діти, що були раніше.
Вони лиш випробовують інших.
Вони теж стають звичайними піддослідними.
Ховають під одягом
дещо важливе..≥..душа.
А згодом гинуть у спробах
зберегти це незаплямованим.
Майже прозорим.
Хоча не розуміють, що те,
найважливіше,
давно вже втрачено.
Майже прозорими,
досить невагомими кроками
вони проходять стежками досі непройденими.
Стежками твоєї підсвідомості.
Для того, аби все знайдене
згодом було обернуто проти тебе.
Літаки здано на брухт,
тому,
вибираючи собі злітну смугу на чотирнадцятому - знай,
що це назавжди.
Бо літаки не дієздатні.
Бо літаки вже не ті.
Бо літаки - на запчастини.
Як і тебе...
На запчастини.
Куди тікають ті,
що обожнювали морозиво
та
повітряні кульки?
- Скільки тобі виповнилось?
- 15 років та 365 днів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512189
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 18.07.2014
Чоловік цей - давно забутий поет. У нього добряче начищені черевики та вивих плечового суглоба [я зустріла його в лікарні, поблизу травматології] - намагався дістати старезного кота із дерева. Шкода ж рудого. Чоловік з посивілим волоссям, яке лиш прикрашає його. Він встиг розповісти, що колись теж був рудим. Наголосив, що саме рудим, а не рижим. Не подобається йому це слово. То якось навіть образливо. Мешкає в пустій домівці (бо єдиний син живе далеко за містом), та він заслуговує мати величезну, гомінку сім'ю. Бо кожна людина заслуговує на проживання в оточенні близьких й рідних. Але його домівка порожня. А він сам - давно забутий поет з добре начищеними черевиками.
Знаю про Вас не багато, але бажаю Вам добра. Удачі, Рудий)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511882
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.07.2014
Знаешь,
а я привыкла не помнить слов,
брошенных так небрежно.
В людей.
Они обижаются всё чаще
и
совесть немного душит.
Они навещают меня во сне.
Я не вижу.
Лишь слышу.
И больно.
Знаешь.
Пусть помощь не станет принципом.
Идентификатор ошибок сломан.
Существует лишь подсознание.
Далекое, но
пусть оно будет важнее, чем
всякие глупости.
И я,
в свою очередь,
прошу у тебя прощения за все те слова,
брошены так небрежно..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511878
рубрика: Поезія, Очерк
дата поступления 17.07.2014
У її життя ввірвався Привид Минулого. Небажаний гість, але хороший такий чоловічок, адже домогає налаштувати себе на шалені оберти в майбутньому. Вказує на недоліки. Зменшує кількість небажаних граблей. Приносить нам чудернацькі життєві уроки. Він змусить її трохи поностальгувати й піде собі. Але то згодом. А зараз він нахабно вмостився у крісло, дістав бляшанку безалкогольного [бо навіщо отруювати й без того не солодкі спогади], та навіть переманив на свій бік її кота. То наче вельми стратегічний хід, бо на самоті думки рояться ліпше, та гудуть, наче бджоли, значно голосніше. Значно нестерпніше. Вона не помітить його присутності, але, безсумнівно, залишившись без підтримки єдиною душі у цій холодній квартирі, вона вкриється ковдрою та візьме до рук книгу. Читатиме, та не розумітиме сенсу прочитаного. Вирішить, що то марна справа. Тоді просто всядеться якнайзручніше і згадає минуле. А Привид додасть у її думки трохи смутку та й піде собі, викресливши у зошиті ще одне ім'я.
Вона сидітиме ще досить довго, допоки кіт не вкусить її за палець, витягнувши з задуми. Ось чому кожній істоті необхідна істота.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511673
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.07.2014
Я помру від передозу
Весною
< те, що буде моїм наркотиком >
Уражено ще кільканадцять осіб.
То наче чума, від неї немає вакцини.
Обійдемось без еліксирів, бо
це занадто вибухова сила
[Весна (тобто я) + я (тобто Весна)].
Воно нахлине неочікувано.
Нанавмисне.
Невчасно.
Незатишно стане,
коли ти відчуєш пульсацію мене по венах.
Я причеплюсь своїм запахом
до
комірця твоєї сорочки.
Відчуєш мене.
Згадаєш.
- Лікарю, я помру від пневмонії?
- Ні, виключно від передозу
Весною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511672
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 16.07.2014
Ти
хочеш залишити
відбиток долоні
на тлі неба
і
забутися.
Як забувають
[гублять]
ті ж таки сузір’я
на
тому ж таки небосхилі.
Зорі
віщують провалля
а
ти
вважаєш,
що це політ.
Політ вище хмар.
Політ,
наче крок вгору.
Ми
креслимо маршрути сферами,
а
залишки
мозкового штурму
залишаємо
на
схемах поторсаних,
стареньких картах.
Картах життя кожної особи.
Твій шлях
пролягає
повз
власну галактику,
шукаючи
вулкани
і
кратери.
Давно погаснувши
кратери.
Нікому не потрібні
кратери.
А знайшовши,
надієшся,
що це підвали
у яких
ховаються
янголи…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510992
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 12.07.2014
Вона – Осінь. Пора року, котру багато хто не любить або просто посміхається в очі, щоб не образити.
Вона – пафос. Ну, чи Осінь. Обіцяю не утворювати синонімічних рядів.
Вона стверджує, що потрібно діяти проти законів фізики, вбиваючи у собі себе – посміхатись. Думає, що Весна – то фальш. А насправді Весна – це я. Ну, чи фальш. Обіцяю не дотримуватись усіх минулих обіцянок. Обіцяю не вірити усім її фразам. «Я люблю музику та каву, ніч і дощ» - брехня? Брехня! Брехня…
Каже, що на душі у неї спокій. І це фікція, бо у її душі вирує осінь, а це не спокій!
Вона – не справжня, бо Осінь дає те, чого від неї очікують. Намагається говорити загадками, хоча й сама їх не розуміє. Не сприймає.
А знаєш, ми дещо схожі. Загублені серед масок та різноманітних амплуа. Ми начебто поряд, але вже в минулому. Без спільного майбутнього.
Їй головне дожити до вересня, а я хочу, аби березень не закінчувався.
У її гардеробі елегантні кофтини різних кольорів. Кольори ці – відтінки чорного. Вона сама це стверджує (можливо, бреше, але ми ж бо їй «віримо»)
Сьогодні вона наважилась. Одягла свій чорний одяг (напевно, найсвітліший). У ліфті – стандартно: дев’ятий. Сходи. Дах. Осінь вперше за такий величезний проміжок часу відчула себе вільною, хоч на вулиці володарювала ця клята весна. Ну ненавидить вона весну. НЕ-НА-ВИ-ДИТЬ.
Пів пачки в попіл. Вода зі щік. Ні, це не сльози. Вона ніколи не плаче. Це алергія. Звичайнісінька алергія. Вона така тендітна. Зараз. Кидає погляд з даху. Сідає.
Раптово і досить неочікувано на дах заходить інша. Зовсім інша. Фальшивка? Чи Весна? Можливо…я?
Зовсім інша мовчатиме. Точно мовчатиме. Мовчатиме і дивитиметься на бокал та дороге напів солодке. А ще спідлоба поглядатиме на пачку дешевих сигарет та попіл, яким так недолуго грається вітер. Весняний вітер. Вітер Зовсім іншої.
А Осінь погляне на Зовсім іншу і в голові тисячу разів прокляне цю чортову алергію.
Вони так близько одна від одної не знаходились напевно ніколи. Душею так близько.. Загнані на один дах із однією метою.
А далі… Лише вони (ми) знають, що було далі.
Таке не виноситься на загал. Про таке не пишуть у блогах. Вони (ми) не стануть чиїмись музами та ідеалами.
Напевно, Осінь завжди ворогуватиме із Зовсім іншою. Але той день, той дах вони (ми) не забудуть ніколи.
У той вечір пекло не отримає нових чортів. Вони не горітимуть в одному котлі, про що домовились вже заздалегіть.
По дорозі додому Зовсім інша плакатиме, а згодом напише про це книгу (у блогах – не пишуть, а книгу – можна)
А Осінь триматиметься незламно, незалежно. Ось тільки алергія свідчитиме про наявність душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510989
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.07.2014