| Сторінки (1/10): | « | 1 | » |
І як же тяжко приховувати свої проблеми, щоби не відлякувати оточуючих. Бо вони самі тонуть у трясині власного стресу. Немає грошей. Стосунків. Здоров’я. Близьких. Впевненості. Миру. Надії. Любові.
Немає!..
І всі спроби розібратися з навалою проблем виявляються марні. Наче травинка проти стихії.
Руки опускаються вслід за кутиками губ. Самотність у своїх особистих митарствах, незрозумілих іншим, забарвлює все в чорний.
Велика біда збиває з ніг різко, одним смертельним ударом. Купа маленьких, що верещать зі всіх кутків роками, нашаровуються та висмоктують сили, повільно цідять із нас життя.
Коло за колом. І оцей принцип: «Ти, принаймні, здоровий/маєш що їсти/не один/розумний, не те що той-то». Від розуміння, що комусь іще гірше, що чийсь хрест іще непід’ємніший, не стає легше! Навпаки, абсолютно навпаки.
Якби можна було якось виправити ситуацію, якби можна було повернути час назад чи оживити діряве серце.
Якби хоча б діти, хоча б вони не страждали так жорстоко. Якби хоча б їхні сяйні очі оминув бруд та страх цього світу.
Але жахіття трапляються, щодня та щоночі. І ми можемо лише щомиті сподіватися, що і цього разу нас вони оминуть.
А виходячи з дому, ми спішимо продатися. Начальнику, клієнту, дівчині/хлопцю, державі та людству. Тільки б виставити побільшу ціну й переконати навколишніх, що вона справедлива. Бо гроші, повага, терпіння, допомога – без цього всього нам не вижити! І ми позуємо, всміхаємось, підмальовуємо деталі, яких бракує. Ми зловживаємо Фотошопом та акторською майстерністю. Лиш би ніхто не помітив справжніх нас.
Десь губиться відчуття, що ти справді живеш, як слід. Та й не живеш ти вже як людина, навіщо знову брехати. Якби не наша суперможливість забувати найстрашніше, ми б не блукали так глибоко в темряві. Авжеж! Щодня забуваємо, що поруч завжди є Вона. І годинники відмірюють кожному із нас свій відрізок. У когось це роки чи десятиліття, а в когось – значно, значно менше…
І не важливо, наскільки ти впевнений у наступному дні. Бо він може і не настати.
І знову парадокс нашого непослідовного існування. Інколи достатньо одних обіймів, аби знову повернутися до себе. До себе справжнього. І подумати: «Все не так погано»…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825606
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.02.2019
І ця скляна краплинка,
Як срібна намистинка,
Сповзає по твоїй щоці.
Шматочок снігу у руці
Стискаєш ти.
Прости.
Я вийшов тихо з дому.
Ти рада. Та утома
Тебе пом’якшує тепер.
Наш спільний сон помер.
Це назавжди.
Прости.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558013
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2015
Колишуться квіти простенькі у полі,
Дзвенить над душею зрадлива печаль.
Направо убитих несуть. Вліво - хворі.
У когось в вікні загорілась свіча.
Чорніють хмарки, вітер дмуха безжально
На землю й людей, що зійшлись саме тут.
Щоб вирити ями глибокі - до Раю
І щоб рятівним був для всіх Інститут.
Дурні інтереси безпечного світу
І далі існують - всі люди їдять.
Але не забути нікому палітру
Криваву, де мертві далеко не сплять.
Мов лицар хоробрий ішов воювати.
Вернувся - лиш тінь, не вернувся - лиш страх.
Але далі дзвонять народи в набати.
Сидить над коханим чиїмсь хижий птах.
Лилися рядки з-під пера золотого,
З-під чорного, бр́удного - також лились.
Так, ніби страждання усі ці для того,
Щоб вірші, картини і думи плелись.
Всім страшно і тяжко, всі зляться на інших,
Хтось голову тицьнув в пісок, хтось - в вогонь.
Вертаються Звідти колони із піших,
Голодних, забутих... в обійми долонь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554296
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2015
Натхнення душ плелось собі,
Завмерши лиш на мить ось там.
І люди знудились в норі,
Щоб вийти і створити Храм.
Кохання теж десь мало зміст,
І дружбу тихо пізнавали,
Ліс, як завжди, повільно ріс.
А люди кращого чекали.
Віки пронеслись, як птахи,
Згубивши п’ятдесят пір’їн.
Позводились з руїн дахи,
Щоб перейти у стан руїн.
З’являлись самородки і квітки,
Щоб згинути, і землю удобрити.
Ставали монстрами чиїсь дітки,
Чиїсь старались чемно жити.
Вода то плюхалась у сморід днів,
То била чиста з-під землі твердої.
Хтось десь колись когось зігрів,
Хтось став людиною, та ще й святою.
Сміявся десь новий малюк,
І сумувала стара діва.
Переливався чистий звук.
Чимдуж машина загуділа.
Ми ніби зараз, та колись
Про нас вже скажуть: «Прадіди».
Бо скоро, як ти не крутись,
Ми в Вічність мусимо зійти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526727
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.09.2014
Мій біль занадто швидко ущухає.
Я знаю це. Бо ще не час.
Я друзів, близьких просто забуваю.
Бо не повернусь більше в клас.
Із пам’яті стираються уривки.
Я бачу це. Та вітер злий
Краде у мене щастя з тої нивки,
Що виріс камінь там старий.
Я пропускаю, як пісок крізь пальці,
Усі думки про тих, хто був.
Усе це піддається клятій кальці,
Щоб́и, хто пам’ятав, забув.
Я так боюсь про всіх не піклуватись.
Ця пустота в мені страшна.
Чому повинні з часом забуватись
Усі, для кого я одна?
Я вже не плачу від тяжкої втрати.
Хоч відчуваю – щось не так.
Як я б хотіла тепле серце мати…
В моїх очах лиш лід закляк.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526448
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2014
Десь в повітрі, між дахами,
Над старими поверхами,
Там, де газ летить з машин,
Поселився Світ Картин.
Як крізь нього хто проходить,
Потім довго ще городить
Щось дурне про ту красу,
Що у світ митці несуть.
А несуть її в кишенях,
Бо краси там, певно, жменя.
І краса є дивна та -
Має інколи хвоста.
Та не бійтесь, любі друзі.
Не страшний він – світ ілюзій.
Може, трішечки дурний,
А проте він немалий.
Як заходиш в перший раз –
Трохи дивно - повно ваз…
А удруге - вже свояк
Ти серед каляк-маляк.
Втретє вступиш – ти є вже
Профес́ор, чийсь протеже.
А в четвертий, п’ятий раз
Ти – володар серед ваз.
Далі мчатимеш в глибини
Швидко, далі щохвилини,
Поки не зіб’єш чоло
Об тверде таке табло.
По табло летить яскрава
Стрічка слів, така вся брава:
«Просинайтесь, пане мрійник.
Це дзвенить Вам Ваш будильник.»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525591
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2014
Зіпсована послідовністю, скорена отрутою сарказму.
Вона поглинає світло лише, зберігає кожну образу.
Хоч колись хотіла бути світлою зіркою,
Так. Хотіла бути теплою зіркою.
Її випалили занедбані, незбутні і звичайні мрії.
Вона спить занадто глибоко, і не контролює власні дії.
Хоч колись хотіла бути просто хорошою.
Так. Просто бути для когось хорошою.
Вона не знає імені любові, не може її бачити.
Але вона занадто горда, не буде, як ми, щастя клянчити.
Хоч колись хотіла бути дуже розумною.
Так. Просто бути жахливо розумною.
Загублена в тінях, втоптана в безпечну грязюку самотності,
Вона іде обережно, бо невпевнена в своїй законності.
Хоч колись хотіла бути навіть сміливою.
Так. Просто бути смертельно сміливою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524690
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2014
А всі вони із чогось починали.
І геніями були не завжди.
Творці усі спочатку щось ламали,
А потім вже творили від біди.
І я не знаю, як вірші писати,
Якщо не тямиш навіть слів простих.
І як можливо щось патентувати,
Коли у тебе мозок, як горіх.
Усе ж почати треба, певне, з спроби,
Бо як інакше стати майстром слів?
І не вважати хиби за хвороби,
Не сумувати. Лиш би ти хотів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522644
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.09.2014
А інколи втрачаю я надію.
І вже не хочеться мені нікуди йти.
І я вже майже ні у що не вірю,
І вже не люблю, як ти не крути.
В такі часи не маю майже сили,
Щоб хоч би встати і зробити щось.
Все небо сіре, навіть якщо синє,
І вже не є для мене стимулом той «Хтось».
Я вже не хочу ну нічого відчувати.
Мені вже майже байдуже, але
Я ще й встигаю на усіх так накричати,
Що не позбутись потім тих проблем.
О, як би я хотіла зрозуміти,
Як ти завжди лишаєшся живим.
Як ти тримаєшся крізь біль, мов діти –
Простим. І пробачаєш ти усім.
Я не доп́ишу, певно, вже нічого,
Бо все вже сказано було давно.
Лише спитатися немає в кого,
Чому ми завжди тільки стоїмо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522257
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2014
Брехня. Вона завжди носилась
За нашими героями і сторінками
Історії, що так перебрехали.
Брехня з героями і хоронилась.
Брехня. Вона затьмарювала очі
Усім навколо нас, але не нам.
Брехню, якби була зараз жива,
Схопили би страшенні корчі.
Брехня. Вона загострювала зброю
Для ворогів і друзів проти нас.
Брехню приносили ще дітям в клас,
А правду оминали стороною.
Брехня плекала ненависть огидну,
Щоб слабші стали ми й дурні,
Щоб вірили якійсь мурні
Й не сміли щоб сказати, що не згідні.
Брехня. Пригнічувала завжди сильних.
Слабих виводила на світові арени.
І всі в танку її. Чи ми порвемо
Кайданки із її плодів достиглих?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521975
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2014