| Сторінки (2/121): | « | 1 2 | » |
Господи,
Твоє Різдво було заради нас...
Тут і дорослим - швах, а Тебе то сюди малого...
В тім, може воно й не так страшно під янголів глас,
Що в небі співають: Слава у вишніх Богу!..
І на землі мир... Та де їм знати людське?
В людях благовоління - мучити, розпинати.
Стріляти. Бомбити. Й подібне усе таке...
Що ще ми можем принести у дар Дитяті?
Хіба, у цей час - кока-колу і мандаринки...
Люди поспіхом бігають попри печеру,
Носять пакети, шампанське, гірлянди, ялинки,
Під банкоматами щось там бубнять у чергах.
Власне і черги тепер в нас ще й інші, прокляті...
Скільки ще треба Різдв, щоб отаке спинити?
Й скільки ще маємо раз Тебе розіп'яти?
Як на одного Рожденного надто багато вбитих...
Багато чекають чудес, різдвяного дива,
Та в нашім Різдві все частіш Бог забутий, як Кевін -
Лиш керамічна чи пластикова дитинка
В прикрашеній "дощиком", іграшками печері.
Все ж,
Що б ми Тобі воздали, за те, що воздав Ти нам?
Серце сокрушенне й смиренне
ти не відкинеш геть?
Як щодо першого - з серцем в нас повний злам,
А зі смиренням - якось тако, ледь-ледь.
Все ще вважаєм, що справа в календарях...
Все ще якась дивна битва за правильність вір...
Тим не менше, багато з нас по печерах і при свічках
Сподіваються на славу у вишніх Богу,
Й ще більше - на землі мир.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969349
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2022
Маленький янгол на кшталт циганчати
Стоїть невимушено при ме'ні,
Каже: "Дядько!
В тебе ж є!
Ти ж можеш дати!
Чому стискаєш руки в кишенях?
Дядечко, ради Бога! Тобі ж це не важко!
Я бачу - ти ж хочеш цього всередині!
Зглянься же, змилуйсь про цю бідняжку...
Дай хоч копієчку!
Це ж у твоїм володінні...
Дядечку, поможи... Їй би відкрити очі,
Плакати потім на грудях в мами чи тата.
Дядечку, дай нам трохи
маленької твої помо'чі!
Не схибить хай тепле серце й рука завзята.
Маленький янгол, на кшталт циганчати
Дивиться поглядом, повним надії...
Господи, як же таких
янголят Твоїх оминати,
Що збирають на діток, щоб тії родились живії!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967093
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2022
А десь в паралельному вимірі нині зима...
Дерева зі снігом створили прекрасний орнамент.
Десь,
в тому вимірі, де не існує війна.
В вимірі, що не лунає плачами і громами.
В вимірі, де тепленький і затишний дім.
В вимірі, де так легко жити й радіти.
Де пахне приємно глінтвейном солодким, терпким,
Й не знається про існування іншого світу.
Світу із кров'ю, сльозами, ракетами, димом,
З розлуками, втратами, болем і невідомістю.
Світу, в якому такі тяжкі, лютії зими,
Що не зобразиш ні словом, не вдумаєш помислом.
Десь, в паралельному вимірі скачуть синички
По сніжних гілках, яскраво так метушаться.
Білочки носять шишечки і горішки,
Там, де зима - це біле пухнасте щастя.
У вимірі, де б вже співалось про "Крайнє Різдво".
Не в тому змарнілому світі, де дихає смерть.
Той вимір прекрасний - це те, що у нас було.
Той вимір прекрасний - це те, що ще в нас буде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2022
Вдавлений серпень прямо до болю,
Сплющений, мов би козяче око,
Втиснений чимось важким. Певно, зброєю.
Цьогоріч настільки незвично жорстокий.
Замість тисячі слів - десять тисяч.
Та й, жоден серпень не дасть помовчати.
Щоправда така порожнеча ви́сить,
Наче глибока розруха і втрата.
Спустошені будинки, спустошене літо
З'їжджає якось занадто сильно.
Тепер-то не тільки птахам летіти...
Крім того - вслухатись гранично пильно.
Успенський піст так глибоко втілено.
Гамір очищено до порожнечі.
Будинок звільняється. Вікна зачинено.
Провалля, де були найліпші речі.
Хоча, у повітрі ще подихи ви́сять -
Години тому ще так шумно було́.
Всушений, впалений серпень-місяць
Вгризається Хедріеном Феро.
Бог веде мене стежкою невідомою.
А мене щось чіпає відмерле, віджите.
Гаряче ще літо поглинуте втомою,
Що знебарвлює все несамовито.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957990
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2022
Дитиночко,
з виколотим оком і закривавленими губами,
Що ледве рухаєшся, на березі лютого моря,
З останіх сил тримаєш знесиленими пальчиками руку мами,
Чий крик тепер чують й місяць, і сонце і зорі,
Чий крик страшніше звуку сирен і поховальних оркестрів,
Що всі аж беруться за ніж, щоби відрізати собі вуха,
Аж матері серце самій проходить та зброя.
Як же дитину цю поміж вогню би провести,
Крізь ці всі ломані кості, загорену кров,
Крізь цю всю розруху...
Вимолити б в Бога її, не зупиняючи молитв ні на мить,
Нарешті вже звідавши ім'я по-Батькові, Сину й по-Духу,
Тепер то вже від руки, а не так офіційно і бюрократично молить,
Пізнаючи, наскільки у цім Великоднім посту,
Цьогоріч так жорстко і туго.
Крики дитини облетіли тричі поверхню Землі,
Здіймаючи хмару і пил, аж закрили ті сонячне світло.
Як побудились від крику й інші діти малі,
Й наче смоковниця, життя всього світу поникло.
Пошматований псами одяг, укуси і рани...
Дитина дивиться кудись іще глибше, ніж серце, оком, ледве відкритим.
Здригається світ землетрусами криків, моління мами
Між ящиків і мішків, що в розпачі знесли отетерілі сусіди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943584
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2022
Реагуючи на тебе, як малеча на кицьку -
Люблячи тебе так безумовно і безкорисно,
Бачачи в тобі - першій зустрічній - подругу, близьку –
Тебе обіймаю так ніжно, й так міцно-міцно.
Які там іще біля тебе довбопоети,
Чи ще особистості «творчі»
із переломами в баченні світу,
Авангардні, артхаусні все мутанти, (пусто)слівні атлети,
А може й інші - ламачі хребтів, частенько «з привітом».
Мені, Василю, скільки ще рачки до них,
Й тим паче скільки мені до тебе рости ще далеко.
З масними руками й ногами, якийсь із простих, -
Зі спрощенням звивин і стисненим інтелектом.
Годувати б тебе із рук, - краще ж бо так,
Ніж птах у висотах - далекий і завжди оплаканий.
І я не із тих, що з рогатками, посіпак.
Але, і за те, що я маю, я Богові дякую, -
Що ти прилітаєш і так – синично і невловимо.
Так обережно, легенько сідаєш тоненькими лапками,
Малесеньке «дзьоб», - і знову у гілля ялини -
Харчуючись з рук цукерками і шоколадками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909781
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2021
Шизофренія вивертає дуби з корінням,
Звергає сю гору в море і тішиться «бульку».
Наодинці в кімнатах, таємні шизофреніння.
Не все й сам збагну - ж ці лісами ти́няння, гульки.
Потикання по світу з дивним набором речей -
В цім «уявнім навколо», в голові, також в рюкзаку,
І вимірах всіх, де стрічається кнопка «плей».
І в моїх шкодуваннях. Та й також в записнику.
У нездійснених задумах. Чи, все таки, нездійсненних -
Разом з особистістю також двояться і літери.
Непізнане часто таке непізнанне для мене.
Й стільки думок повсякчас розкидаю на вітер.
Стільки уявних ліній. Стільки уявних точок.
Стільки уявних людей, стільки уявних місць.
А часто я й сам уявний. Уяви живий куточок
Уявними голосами клине́ і так болісно їсть.
Час йде, як у вежі - спіральними сходами, вгору.
Росту, стаю більш продуманим, більш складнішим.
І шизофренія зі мною також - в кругах цих, в повторах,
Які до верху все вужчі і все крутіші.
Хоч, наче, десь там вверху і видніється світло,
І вежа життя - хай і вертикальна - труба.
І я в цій трубі - чи то музика, чи то вихлоп.
Чи й непотріб якийсь, що виносить зі стоків вода.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907316
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2021
Господи,
Нам ще раз потрібен твій перший прихід -
Ми так нічого й не зрозуміли.
Кожного року перед лицем Твоїм їли ми й пили,
Але, всі боїмося почути Твоє "відійдіть...".
Сліпі водять сліпих. Ба більше то́го -
Мастимо очі болотом. Прозрівають лиш одиниці.
Стараємося кидати каміння у всіх, крім тієї блудниці.
І пишемо свої гріхи на листочку Богу.
Замість давати звіт по талантах. На сьогодні - бодай в ексе́лі.
Ми малюємо діаграми по браку в своїй роботі,
Та й роботу свою частіше лишаєм на потім,
Повторюючи весь час: "ми - нікчемні працівники".
І вже до роботи Твоєї стаємо такі невеселі.
Шукаємо по церквах Тебе, по соборах, монастирях,
Забуваючи все про вертеп, і більше навіть -
В дитбудинках Тебе, Новонародженого, не шукають.
Певно, так страшно тепер там зустріти Царів Царя,
Що чекає, насправді, щоб всиновили Його, "найменшого з цих".
Прийняли мокрого і брудного наніч, бодай на стільчиках у прихожій,
Нагодували... Та не до того нам зараз, а може
Так страшно побачити погляд Христа
В поглядах хворих, бомжів, чи кинутих тих старих.
Все ще гонимо думку, що Ти весь час тут, Ти - усюди,
Закриваючи швидко двері всеприсутній Твоїй доброті,
Все думаємо - як далеко ж заходили всі святі,
А по наших отих діаграмах - ніхто з нас святим вже не буде,
Тому, так усі боїмося, як прийдеш удруге в цей світ -
А ми так талант Твій ув обіг і не пустили...
Казали і кажемо лиш по сорок разів "помилуй"...
Ми все запороли...
Нам знову потрібен Твій перший прихід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2021
Моїй душі, коли так сталось глухо,
Коли болить, й тим більше, стільки крові, -
Руками Своїми Він вздоровляє вухо, -
Немов первосвященика рабові.
Щодня він в церкві був – я не підходив,
Хоч бачив, відчував всезнальний погляд.
Попри слова, що викликали подив,
Я не насмілився, хоч він був зовсім поряд.
Усе наказував рабу-душі: затихни!
І не підходь, і не роби цього при людях!
Душа схиляє голову і никне…
І їй вже так не хочеться нікуди.
Так виснажена розпачем, тугою, -
Нема Його. Не стукає у двері…
Не каже: «Я звечеряю з тобою…».
Проте, таки зготована вечеря.
Й, покинувши будинок в безнадії,
Камінням, через терня – все наосліп,
Ще поки смолоскипи не жевріють,
Ще поки не зібралися на помсту,
Душа іде садами, тихо, скритно,
Вечірніми, вслухаючись у тишу,
Чи не почує відчайдушної молитви,
Щоб підійти, на цей раз сміливіше.
Щоб підійти, не кажучи ні слова,
В сльозах до ніг припасти так безсило,
Тримаючи в руках, политі кров’ю,
Обрубані свої частини тіла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900071
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2021
Чи продам Його, як Іуда,
І піду на гілку?
Покликаний Ним колись,
Ходжу за Ним з пустими очима,
І з тощим серцем. Носячи скриньку з грошима.
Із сумнівом: «Може, все ж… Але, ну́ ти…»
З думками, як би зробити, як все мало б бути:
Як продам я Його за нещасні уявні гроші́,
Щоб отримати би полегшення,
Отримати би розв’язку, заспокій душі.
Поки що вмочую хліб разом з Ним.
А в голові – чи то вибух,
Чи́ то отруйний автомобільний дим…
І врешті – розтрата найкращого дару усіх віків,
Який Він мені дарував.
Чи, більше того, - який доручив.
Він-то бачить мене зсередини,
Чекає на мої дії, на мої справи;
Він читає по моїх губах,
Які хочуть вже врешті того поцілунку,
А потім – скоріше би вже себе в прах.
Подалі. За світу порочного цього лаштунки.
Не бачачи, як же Йому в цьому ж світі
Із тим Його світлом, яке лише Він несе,
Не дивлячись на всіх тих, хто…
Не дивлячись взагалі на все.
А чим яскравіший світильник,
Тим, справді, ще більше мух.
І ще більше тих, кого сліпить так його світло.
І ще більше тих, кого так дратує Його непохитний рух.
Омиваючи мої ноги, скинувши мої сандалі,
Він все знає. Він знає, що буде далі.
Показував же, куди іде зрадник і самовбивця,
Щоб, наче, знову не встиг на поїзд, так запізнився,
Чи в розпачі копнув щеня так жорстоко,
А тепер в нього з носа йде кров,
Не може підвестись з боку,
Дивиться безпорадним, скривдженим, болісним поглядом…
А далі і Він так дивитиметься з хреста,
Коли торкатиме губка із оцтом вуста.
А потім, пройшовши найбільше з усіх живих,
Він явиться, й створить нечувану радість
для всіх своїх,
Сидячи за столом в такій теплій компанії з ними.
А мені-то – дивитися збоку, зробивши тепер їх чужими.
Відчуваючи, як всередині тепер ще дужче
Не гасне вогонь, не вмирає черв’як…
Чи ж продам Його, як Іуда, і піду до гіляк?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888043
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2020
Голос дев'ятого травня губиться, тихне
Люди війни (за старим стилем) лягають у землю.
Частіше питання - хто були "наші", хто були "їхні",
І що нам - ті бренди старих перемог,
Коли і тепер лізе ворог у нашу оселю.
І скільки старих тих подій розібрали на жарти.
І скільки до того настворено, допридумано.
Все менше, хто бачить вночі в старім стилі ті жахи.
Все більше питань, хто почав те, ким було задумано.
Втихають оркестри, труби звучать так віддалено...
Все рідше. Не чути до- й післявоєнні вальси.
Пам'ять про старшу війну, наче, новою спалено.
Настільки не післявоєнне тепер
Життя оте світле, життя те прекрасне.
Наскільки не післявоєнна повсюди ота розруха.
Наскільки не післявоєнні всі оті радісні й п'яні.
І ці святкування - як ще після смерті конвульсії, рухи...
Все менше, і, все таки, більше тепер ветеранів.
Заростають сліди перемоги (за старим стилем).
Старі переможці виблискують в глянці... надгробків.
Щоб не здійснилися знову жахіття нічні -
Ті сни, вони Бога благали, слізно просили...
А сни ті тривають. В реальності.
Через не так вже й багато десятків років.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877916
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2020
Коли думки складаються в набір речень
В набір словосполучень
В набір слів
Набір складів і літер.
-
Особливо, десь так - в надвечір'я.
Каша у голові. Чи може, точніше - коктейль?
З рота вилетить - так - хіба що лиш пір'я.
Навіть не горобець. І не синиця. Й не журавель.
Мовчать, як нема що сказати, нема як сказати.
Як не зрозуміють, як не пояснити, не донести.
І коли в голові смітник, з огризків оцих от салати.
[В принципі, загалом - коли оте, що говорити, не має змісту.]
Як ото розмови крізь сон. Марення з дрімоти.
А самому з собою - добре поговорити.
Й говорити отак, щоб оточуючі не спалили.
Видно, всі психічно підірвані - ті ще діти.
Як і злодії, з дивними лицями - ті дибіли.
Риси на злодіїв лицях, й придурків досить помітні.
Тільки риси бандитів потворні, жорстокі, суворі.
А риси недокінця пропрацьованих - якісь жалюгідні.
Таких оминають, бо явно - душевно хворі.
Тому, й коли ти - експонат музейний, по життю - інсталяція,
Що не має призначення - так, "подивися й піди",
А тільки стоїш собі. Зрідка колись хтось помацає,
А сам-то назавжди залишить на тобі сліди.
Ба, більше, бо ти - якийсь сюрреалізм.
Накручений. Незрозумілий. В нішевому смаку.
Недопізнанний. Недотлумачений. Такий нерозкритий зміст...
І просто, аби не вникати, залишений у кутку.
Моє уповання - купець експонатів, - я думаю, є.
Хочеться віритити - це, все таки, Господь.
Люди приходять і йдуть.
Й чи згадає колись хоч хтось існування моє?
І в їхнім наборі спогадів скільки таких страхотть?
Бачили мене там-то, й там - чиюсь дивну забаву.
А, може й не бачили. А, може, я й сам невловимий.
Що ж містить порожній глечик? Глечик дірявий...
Яка, власне, користь?
Чи розряджена батарейка?
Чи крива виделка?
Чи опалий осінній лист, вітром гонимий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2020
Сонце збирає світло зі світу,
Захід рудий - як підсумки, звіти.
Заходить за хмари високого зросту.
До зустрічі завтра о́пів на шосту!
Жовто-багряний надрізаний круг -
Плавно спускається я́сний наш друг
Ескалатором вниз за західний обрій.
До завтра в п'ять тридцять, людоньки добрі!
З'являються в небі від зі́рок сигнали.
Наводять на роздуми в заході хмари.
Небес градієнт помаранчево-синій.
До завтра о тридцять по п'ятій годині.
Місяць з обличчям роздутим над лісом.
Готує світити вночі світлом сизим.
Аж поки лунатиме дзвінко співанням
Півня прокімен о п'ять тридцять рання.
Згасає на заході небо червоне.
Такий теплий подих асфальту, бетону.
Стелить, як постіль, земля наніч ро́су.
До зустрічі завтра, о тридцять на шосту!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867070
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2020
Заздрістю Каїна
Заздрю простодушності своїх братів -
Людей, які творять добро так повсякденно, так повсякчасно,
Які цим живуть.
А може й живі від цього – завдяки чуйності й доброті.
Які й при малоті своїй
розносять Господа світло я́сне.
Людей, які випромінюють оцю саму любов Христа -
В своїх ділах, своєму диханні, в своїй присутності,
Так само неупереджено, просто і безумовно.
А не лиш тільки словами пафосними на вустах,
Чи мудрістю і манерами. Чи то величністю своєю й крутістю.
Чи користуючись якоюсь випадковістю, лише при змозі,
Як знайденими гривнями десь при дорозі.
Душа кається перед такими людьми, з їх вродженою добротою.
Коли вони весь час обернені до тебе лицем. Лицем незлим.
Які нічого не витягнуть з-за своєї спини, та й не повернуться спиною.
Та й часом здається, що в них спини нема зовсім.
Можливо, це і є та сама сутність всевидячого Бога,
Коли Його лице весь час до нас, у поготові нам на підмогу.
Господи! Коли мені так важко прийняти людську доброту,
Як я прийму Твою благодать і любов святу?
Поки ми так багато говоримо «Я міг би стати добрішим»,
Люди з душею Авеля Твоїм світлом -
Своїм життям роблять цей світ світлішим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863078
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2020
Квітка пускає коріння в бетон.
Це не її місце. Її місце - пухкі ґрунти.
І рясний полив. В клумбі рости б гуртом.
Таке от... Бачить Бог: і дерева в бетоні можуть рости.
Бачить Бог, що й маленьким корінням
Можна збороти непохитну твердиню.
Звертаються сотні очей до цієї живучої квітки.
Дивуються її впевненості, її життєлюбству, її надії,
Мотивують роззяв долати
Наполегливістю своєю тиск бетонної плитки,
Не знаючи - квітка ця, справді, психічно хворіє.
Інші кажуть: такі - приречені і загинуть.
І тут - часто те, як вбиває байдужість, така підступна.
В тім, корені, наче б то підкорили в бетоні оцю щілину,
При тому, що навколо тут завжди так велелюдно.
Як ходять навколо люди-сумніви, люди-думки -
Насправді, такі важкі, непокірні, й такі неприємні.
Говорять - неправильно ми ростемо - самотні квітки...
Й нікуди від них не подітись в оцій щілині.
Що б тут мало цвісти - це у кращому випадку - світлофор -
Теж яскрава, барвиста цікава істота.
Кожного дня сподівається квітка, що минуть колеса авто,
Чи підступна, байдужа нога пішохода.
Сподівається - з дня на день плити, все ж таки, рухнуть.
І стане вільно. І стане легко. Настане рай.
Просто, треба ще трохи сили,
Треба ще трохи терпіння, ще трохи духу.
Кожна можливість цінна - їх не втрачай!
Віриться, що бетон ось цей не настільки вже й сильний...
Проте, замітають мітлою зів'ялий цвіт, зів'яле листя
Тих, хто так-от проростали
З випадково загубленого насіння,
Вірячи в світле майбутнє, у рай ванільний
Десь в далині від усіх, в далині від квітучого місця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863074
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.01.2020
Дерев'яна підлога з облізлою фарбою.
Над постіллю календар із голою бабою.
В брудних вікнах між рамами павутина.
Старий холодильник Днєпр, і під дверцятом шпарина.
Стіна, пофарбована колись давно в синє,
Облуплена у кількох місцях.
Сіра куфайка дірява, просочена в димі,
Повішана на забитий у стіну цвях.
Диму туман у кімнатному просторі - вішай сокиру.
Сороковка на дроті зі стелі. Стеля сіра.
На столі газета з масними плямами, в салі.
Самогон в трьохлітровій, куплений в тьоті Валі.
А, може, і в тьоті Олі, що живе біля клубу,
Куплений той смердючий мутний шмурдяк -
Як символ врожàю - любо, ех, братци, любо -
Винесений з колгоспу цукровий буряк.
Дві замацаних чарки. Третя лежить на боку.
Сіра велика муха на надкушенім огірку.
На газеті недопалок, попіл і крихти хліба,
Надпалені сірники, засолена шкірка з риби.
Сільничка на половину з сіллю...
Під столом пляшка, приречена на копняк.
Стукає у вікно ріща, стукає гілля.
Гримить невиразно "Сектором газа" без кришки Маяк.
Надломані жовті зуби, трьохденна щетина.
Винні у всьому, звісно що США і Україна.
Стійкий запах диму, горілки й продуктів застояних.
Ближче до цвяха в стіні віддає нотками гною.
Хрипкі голоси, невиразні слова, плутані язики.
Й навколо всі не такі, й взагалі все не так.
Позбивані кисті стискаються в кулаки.
Явний намір закрити всім **здаки.
Несеться крізь димний простір до жовтих зубів кулак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860992
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 11.01.2020
Ти - океан, з якого викидаються кити.
Мов екзотичний, а холодний, льодяний.
Ким має бути
той, хто б зміг тебе пройти?
Хто вистоїть той твій характер - буревій?
Хто витерпить твою усю ту сіль?
А так же важко, коли весь у ранах.
І проти течій таємничих скільки треба ще зусиль?
І які рифи ще на дні такого океану?
В твоїх туманах скільки кораблів,
Які раптово виринають перед носом?
Скажи, хоч хтось живим шторми твої проплив?
І як Господь вгамовує, йдучи по хвилях босим?
Твої цунамі зносять пляжі і порти.
Твої ідеї - небезпечні, як акули.
Ти - океан, з якого викидаються кити.
Скільки відважних в твоїх водах потонули?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859983
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2020
Тільки за те,
що ти така існуєш, живеш і квітнеш, що звучиш в чиїх устах,
Мені так хочеться такою, як ти є, тебе любити.
Я огортаю тебе, - навколишнім простором - хоч би й так.
Я люблю тебе, за твоє дихання на цій планеті, у цьому світі.
За те, що ти ходиш десь,
за те, що ти їздиш десь,
десь літаєш у своїх мріях.
За всі твої досягнення і невдачі.
І тоді в кожному моїм кроці, кожнім метрі,
В кожнім подиху - щось тобі є.
Я люблю тебе, й грайливу, й таку ледачу.
Тільки що ти усміхнешся десь, не важливо, від чого й кому.
Тільки за те, що ти бачиш, що ти відчуваєш цей світ.
Я люблю тебе. Чи з кимось, і чи саму.
Я люблю тебе, й коли приємно тобі, й коли болить.
За те, що ти бачиш, як сходить й сідає сонце,
І ти під ним квітнеш, як найкраща з квітів,
Я дарую тобі любов, як дарують найменшій доньці,
Дихаючи, хоча б одним з тобою повітрям
на цій планеті, у цьому світі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854728
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2019
Сузір’я населених пунктів в полях темних маряться –
Наче б то поряд в району великій галактиці.
Міріади маленьких вогнів – хтозна́ як віддалені,
Міста сузір’я – чи що то – найбільше в тім маренні,
А поряд – менші сузір’я сіл…
Сузір’я, скупчення – зі всіх боків.
Ефект галактики на горизонті
Навколо мене в замістя безодні.
Десь там багатство фар автомобілів…
Вечірній шум. Полегшений сміх студентів,
Й тих, хто вийшов з роботи, здавалось, уже без сили,
Пожвавлені черги в магазинах, тих, хто йдуть додому,
Так дивно бачити все це тут, в полі пустому,
Де зрідка фури і а́вта до дальніх сіл,
Ховаються в чорну імлу лісів,
Під місяцем й зорями на небосхилі -
Схвильованість пробирає, чи то ностальгії.
Я бачу прямо всередині себе, наче з веб-камер,
Внутрішньосузірний рух, внутрішньосузірний гамір –
Як хтось поспіхом покидає місто,
щоб сховатись по темрявах й сві́тлах по селах,
Як в когось в дорозі додому в машині щось грає веселе,
Як нарешті закрились ворота
Вдень такого людного базарного котла,
Як наповнена маршрутка
Під світлом ліхтарів кудись пішла,
Як відчиняються із писком двері у під’їзді дому,
А хтось з сумка́ми тиснеться
у чергу до вагону.
Як відчуваються зв’язки між тисяч доль і душ,
І відбиваються сюжети з вікон
На нерівному асфальті в дзеркалах калюж.
Десь в цім сузір’ї під світлом полян ліхтарів
Вулиці гомінкі в жовтім світлі вогнів.
Пізніше стануть безлюдні і мовчазні,
А зараз – ще поки-що рано. Ще поки-що ні.
Вогники сіл, небагаті, дрібні сузір’ячка
Зустрічають саме останні автобуси з міста.
Десь чути дим. І затишні теплі будиночки
На вулицю світло із вікон кидають тьмянисте.
Тихими і спокійними вулицями сільськими,
Коли все нарешті уже більш-менш позмовкало,
Сходяться після роботи. Де-не-де ще машини,
З’їжджаються ті, хто із міст тільки-що но тікали.
Кольори телевізорів грають у чиїхось вікнах,
Кіт переходить дорогу, ліниво так і непохитно,
У магазині підсумовуються плітки, -
Все не йдуть по домах особливо тріскучі бабки.
В цих сузір’ях малих під полянами від ліхтарів
Виливаються звуки і світло з окремих дворів.
Пізніше собаки в дворах стануть більш голосні,
А зараз – ще поки-що рано. Ще поки-що – ні.
Все думками по місту маршрутками, бусами повними,
Все по селах, з сузір’я в сузір’я тікаю я колами,
Поза тілом своїм, розглядаючи десь у полях
Вогні населених пунктів - сузір’я в далях.
Влітаю в сузір’я, в поляни своїх ліхтарів,
Мовчазний, таємничий поміж СМТ-шних вогнів.
Можливо, ще стану я світлим, як ті всі вогні.
А зараз ще поки-що рано… Ще поки-що – ні…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853445
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2019
Ти загубила крило між ранковими хмарами –
Біле, пухнасте і ніжне – тонке і легеньке.
Після кружляння у снах, у надранішніх мареннях,
Як долетіла без нього,
пташечко моя маленька?
Наче дарунок, твоє крило
в небі над всім.
Сонця не видно за темними рисами гір.
Твоє крило ж в небесах вже освічене ним,
Чи то твоє сяйво від нього блистить до цих пір?
Взявши твоє крило, намагаюсь злетіти.
Намагаюсь піднятись. Успіхи досить сумнівні.
Махаю, в надії здійнятись, вознестись над світом.
Побачити світ цей ізверху - далеким і дивним.
Димком сигаретним, дизельним димом, кадилом
Так би хотів їх створити - ті крила – повсюди.
Творив би у небі, в повітрі – для тебе ті крила.
Бодай би такі, раз не вміють літати ще люди.
Ти загубила крило між ранковими хмарами.
Легке таке і пухнасте. Таке невагоме…
Для мене ти вже й в небесах – знаменнями, чарами…
А у житті – ти всього лиш прекрасна знайома.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849576
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2019
Невеликі осінні дощі й похолодання...
Вересень увірвався хмарами зпозарання.
Вчора ще було літнім сонячне світло,
Сьогодні - уже осіннє, таке поникле.
Осінь кладе на все ауру, свої фільтри́.
Входять у літо байдужі північні вітри.
Світло ще досить яскраве, та тіні все глибші.
Щось особливе є у вересневім затишші…
Ночі тепер розпливаються ширшими плямами.
Дерева стають яскравішими, полум’яними.
У полум’ї цім вигорають останні тони -
Стане все згарищем сірим аж до весни.
Та поки-що теплий заглушений літа двигун.
Ще до кінця не втихає якийсь літній шум.
Світло ще досить яскраве. Та тіні все глибші…
Літо стає потихеньку минулим, колишнім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849575
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.09.2019
[b]Епіграф:[/b] Каже психотерапевт: [i]«А от якщо уявити, що її нема? Що її зовсім не існує?»[/i]
Подивись,
Який прекрасний цей світ, де немає тебе!
Де зовсім тебе немає, і наче й ніколи не було.
Світ, в якому цвітуть дерева, спів птахів з небес,
Далекі синіють поля, літають повітряні кулі.
Світ гарних автомобілів, доріг, залізниць…
Який прекрасний цей світ без тебе, лиш подивись!
Який прекрасний цей світ без твого існування.
Захід в верхів’ях дерев, місяць і зорі нічні,
Ранкова холодна роса, світанкове сонечко раннє.
І світ весь оцей, справді, відкритий мені!
Вдосконалений часом, створений Богом колись…
Який прекрасний цей світ без тебе, лиш подивись!
Подивись, який гарний цей світ, де зовсім тебе нема!
Де осінь падає золотом на ліси,
Де килимом білим вкриває поле зима,
Й весною, і літом – скільки у ньому краси.
Розмаїття вишень, ананасів, бананів, суниць…
Який прекрасний цей світ без тебе, лиш подивись!
Який прекрасний цей світ, не заповнюваний тобою!
Ці гори в зелених, і синіх, й блакитних відтінках.
Й наскільки цей світ (без тебе) наповнений всюди любов’ю.
В цих прекрасних роках, у цих днях, у прекрасних хвилинках.
Скільки прекрасних у світі без тебе цім лиць…
Який прекрасний цей світ без тебе, лиш подивись!
Подивись,
Який гарний цей світ, де ти неможлива…
Моря ці грайливі, ці грози і райдуги в хмарах.
І скільки в цім світі (без тебе) можливого дива –
У вдихуванім повітрі, у серця ударах.
Світ, не засліплений світлом твоїх тільки рис…
Який прекрасний цей світ без тебе, лиш подивись!
15.09.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2019
Вже серпень. Скоро настане осінь.
Скоро все знову втомиться і засне.
Вкрий теплі спогади ніжним твоїм волоссям.
Вкрий спокоєм своїм, ніжністю і мене.
Вкрий мрії руками - теплими і м'якими -
Від зимних вітрів тих, що зійдуть сюди униз.
Сплелись кілометри, градуси і години...
Не хочеться так ще холодних осінніх сліз.
Ти все ж така яскрава.
Ти завжди пахнеш літом.
Чи літо пахне тобою... Тепер й не знати.
До зим кольори ці яскраві, все ж, збережи ти.
До грудня ти збережи всі твої аромати.
Сонце по трохи йде вниз, час-по-час холодніє.
Так не хотів би порівнювати це з нами.
Сонечко хай прикриють
Твої прекрасні вії, -
Світлий твій погляд зігріє між холодами.
Смужка тепла́ все вужча. Нам не минути осені.
Тривожусь ще дужче, ніж перелітний птах.
Вкрий теплі спогади ніжними своїми косами.
Укрий мої мрії в теплих твоїх руках.
03.08.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844272
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.08.2019
Красивою ходою
по дрібному районному центру клятому
Ти йдеш, як сяюче сонце опівдні червневого дня.
І скільки вже клявся собі -
з цієї діри я нікого не хочу, й не знатиму,
А тут ти - квітка така... Ніжне таке пташеня...
А тут ти... І вже би не знати дороги в це місто-діру...
Та на́вколо тебе перетин стількох доріг,
До тебе все сходяться,
як в цьому містечку на круг -
Повітряних коридорів, залізниць... А найбільше - маршрутів морських.
Заткнути би в собі діру - ким завгодно. Ким лиш бачу.
Натя́гну для всіх них доверху губ сво́їх кути.
Для чого мені тепер-от
прив’язаність ця собача?
Для чого, власне, мені така непотрібна - ти?
Все ж, являєшся ти мені. Так несподівано, так благодатно,
Як учням являвся ще в сорок тих днів Ісус.
Яка ж ти прекрасна у цьому районному центрі клятому…
Радість із радостей… Спокусо ти із спокус…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840513
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2019
Вітер пахне тобою… А це вже значить:
Буде знов хвилювання. Можливо, й што́рми.
Ти гойдаєш, як хвилі моря, ім'я твоє - тим паче.
Стараюсь стояти міцніше на краю корми.
Ти гойдаєш, як море. Своїми синіми хвилями -
Хвильками твого погляду. Ніжно, та так жорстоко.
Як же хочеться знову на берег, що тягнеться милями…
Насолоджуватись прибоєм. Дивитись на море збоку.
Зайти лиш по пояс у воду, в приємні хвилі,
Щоб пестили ніжно, погойдували так легко,
Щоб більше не заливали і не топили.
Щоб знову не загубитись в морях далеких.
Ти гойдаєш, як хвилі моря. Хвилюєш, аж ціпенію.
З дня на день сподіваюсь закінчення одіссеї…
А потім знов ненароком
Втраплю в імені твого стихію,
Сподіваючись знов на легкість хвилі твоєї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2019
Яка буде погода в душі?
Поменше б темних хмар, що нагадують її коси – темні і блискітливі …
Поменше б чистого неба, що нагадує очі її чуттєві…
Поменше б гроз, які спалахують, і рвуться зсередини громовим зовом...
Поменше б сонця, що нагадує усмішку її випадкову,
І обливає своїм теплом.
Поменше б спеки, якою душу мені так пекло...
Поменше б вітрів-думок - попутних і супротивних.
Поменше б граду, який розбиває із середини.
Поменше б туману в моєму розумі... В якому зникають навколо предмети і люди…
Поменше б снігу, що нагадує про її день народження, грудень...
Щоби дощі не падали - краплі від хмар тих темних,
Вже тиждень який… Ще з квітня. І так повсякденно.
Щоб не залило усе всередині повінню, вкотре, жахливо.
Яка там буде погода… Та, хіба вже важливо?
В тім, поки-що, наче повітря навколо прозоре.
Наче й ніщо не нагадує про моє горе.
Горби горизонту нагадують лиш її форми.
Погода в душі, схоже, що буде в нормі -
Усе насичене росою - про неї пам'яттю приємною на всьому -
Блищить в вечірній час, таке прекрасне в світлі золотому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838904
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2019
Евакуація не вдасться. Не жени ти свою машину.
Й тим більше - не старайся витягти звідти ту дівчину.
Благодатний вогонь любові перетворюється в гієну.
Місто з піску зруйновано. Населення думок скалічено.
Чорні дими. Сірі дими. Червоні в них, злі прогалини.
Такі жахливі, такі отруйні. Вогні нестерпні.
Ніхто не бачить горючі місця ці, мов ненароком підпалені.
Хоч, бач, насправді це пекло збоку - таке дотепне.
Горіть яскраво, результати поми́лок, самообману –
Із недороблених надій [ненадійна] будівля дому!
Й невже я справді будував оце "під чимось", п'яний?
А чим був впоротий, це багатьом відомо.
А так не хочеться віддати вогню це місто!
Якими ж були прекрасними його стіни!
І яким воно здавалося світлим, великим і чистим,
І якими воно дивилось на тебе очима...
І яким ти для нього хотів стати супергероєм,
Що його порятує, що його підійме, що буде його частиною.
А десь здалеку чути було голоси - "не тво́є".
І тепер же стій перед ним, насичуйся масою димною.
Як нещасний школяр, так безглуздо втративши спокій,
Крутися на місці, безсилий проти пожежі...
Намагаюся ж заростити внутрішнє лісом, питаю, доки.
І все ще з думками своїми такий обережний.
Й що взад, що вперед хоч крок - краще б же впасти в погріб,
А потім знову, як в грі - виростання на тому ж місці.
Коли все безглуздя, що виростив - справді, дурний непотріб.
Як так... Знову круг в лісі роздумів. Знову горіння листя
Дерев, що засаджував ними давні місця пожеж,
Які так швидко знов піддались вогню, гілок.
Тож не дивно, чому не що інше... - буде камінь там знов, авжеж!
Коли серце нестерпно горить, як енергоблок.
І знову шириться від нього радіація - небезпечна і безупинна.
Про яку нікому й слова не буде сказано, утаємничено.
Благодатний вогонь любові перетворюється в гієну.
Місто з піску зруйновано. Населення думок скалічено.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837072
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.05.2019
Бог створив високі
тверді
терплячі зелені дерева,
Які щодня, попри все, радіють і прагнуть жити,
Які хочуть зеленіти
навіть коли їм боляче,
Навіть коли їх чіпає пилка сталева.
І, часом,
Навіть півмертві співають хвалу своїм цвітом.
І навіть, коли з них зроблять колонку крикливу.
Коли роздасться страшний бензопилочний рев.
І навіть, можливо, що зроблять руків’я сокири,
Щоби ще більше звалити
таких, як вони, дерев.
Коли і не бачать вони і не чують, а лиш відчувають,
Коли все, що мають – береться від них так легко.
Коли їсть їх гриб, сарани налітають зграї.
Коли потрапляють вони в печІ неминуче пекло.
І, коли заступитись не можуть вони, ні тікати –
Що скажеш ти про депресію, про безвихідь?
Що скажеш про розпач, про тугу твою, мій брате?
Тоді, як очі твої, насправді, чудово видять,
Як, попри все, нас тішать останнім плОдом,
Таких ненаситних до них, жорстоких, таких невгамовних,
Що так любим зватися Божим, любимим народом,
І буваєм гнилими всередині, попри прекрасність зовні.
Коли, випадає їм стати, гидотних для нас домовиною,
Щоб, разом із нашою смертю, піти у вічність…
Подумай, чи справді нещасною ти є людиною.
Подумай, насправді яка та твоя величність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832753
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.04.2019
Навколо тебе я літаю по орбіті.
Я відчуваю притягання, й вже не відлетіти.
Межи мільярдів ще таких самих матерій
Якийсь незвичний я в тобі знайшов критерій.
І скільки ще таких, на різних є орбітах,
Які тебе глядять в космічних краєвидах?
Так біля тебе викривляє час і простір,
Й повз гравітацію твою летіти так непросто.
Я серед вакууму вирву з себе голос,
Й тобі скажу: Ухух, мала, - ти просто космос!
І мною біля тебе по орбіті завертіло
У гравітації твоє космічне тіло.
Й подібних тіл космічних досі я не видів,
Й крім мене тут ще тисячі метеоритів.
Так близько, зовсім поряд вже твої гарячі сфери!
Згорають в атмосфері горе-кавалери.
Коли, супер-нова, ти вибухнула світлом,
Червоні карлики враз стали непомітні.
Червоні карлики, які своє віджили,
В яких давно нема ніякої поживи.
І, може, для життя не дуже я придатний,
Тож, не страшний мені той люд семимільярдний.
Аби лиш притягання це не погубили
Надмірні сили тяги в різні чорні діри.
Я серед вакууму вирву з себе голос,
Й тобі скажу: Ухух, мала, - ти просто космос!
І мною біля тебе по орбіті завертіло
У гравітації твоє космічне тіло.
Й подібних тіл космічних досі я не видів,
Й крім мене тут ще тисячі метеоритів.
Так близько, зовсім поряд вже твої гарячі сфери!
Згорають в атмосфері горе-кавалери.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832499
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 12.04.2019
Готовий список цілей – амбітний, соковитий,
За які час братися – давно пора прижити.
До деяких – два кроки. Пахне навіть зміною.
Список пунктів завершає жирна чорна лінія.
Не встиг до них ще встати, а батарейка сіла.
Під камінь, що лежить надійно, не приходить сила.
Мов ізострічкою прикутий до дивану синьою.
Кругом лиш синя стрічка – довга клейка лінія.
Лінь і я...
Лінія Обведений валяюсь на дивані.
Ні помисли не переступлять, ні ідеї ранні.
Довга чорна лінія – нас двоє лиш в кімнаті –
Й мети не досягнути. Мети не наздогнати.
Зробив би практику давно з теорії своєї.
Обмежує лиш Лінія Залежу лиш від неї.
Недобудови планів стануть мрією єдиною.
Мету у мрію перетворить нескінченна лінія.
Лінь і я…
А я би міг добитись будь-яких вершин,
Не дивлячись погоди. Не дивлячися цін.
Але, не пахне ще і близько жодною вершиною,
Допоки двоє тут – чітка навколо мене лінія.
Лінія Робитиму пунктирною, сволоту.
Пі́ду проти неї. Візьмуся за роботу.
Копну я її під хвіст раненько біганиною.
Та, поки-що ще лежимо – така солодка лінія.
Лінь і я…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822210
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 21.01.2019
Так важко Вас бачити в день цей останній…
Що ж Ви ховаєте в тому тумані?
Щоб не ятрили душу верхів’я?
Щоб Вас залишаючи враз не завив я?
Як Ви тепер без мене?
Туман все ховає смереки зелені…
Й для кого тепер оці схили?
Хоча, хай там хто – аби Вами раділи…
Все ж, з Вами було чудово…
Я осінь схопив ще за хвіст кольоровий.
А що ж? А тепер – прощавайте…
Дякую за думки. Дякую за інсайти.
Дякую Вам за прихильність до мене.
Та будь воно все благословенним!
Тихі, спокійні Ваші долини,
Вітряні, сонячні ті полонини.
В тумані ввижатись ще будете довго…
Глядітиму Вас, аж допоки є змога.
І у пору вечорову
Буду на західний край поглядати,
Намагаючись знову
Побачити в заході сонця Карпати…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820029
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.01.2019
Не засмучуйтесь, буде знов літо,
Й ми, певно, побачимось знову.
Та, перше, зима має вітром відвити,
Й весна протопити ще одну повінь.
Не засмучуйтесь, буде знов літо!
Пофарбує усе у зелене, яскраве!
Радість й натхнення будуть кипіти!
Й коврами розкинуться трави.
Не засмучуйтесь, буде знов літо!
Але, потім - знов осінь, і потім - все сіре...
А потім - зима. Ну а потім - радіти!
Знов літо настане. Принаймні, я вірю!
Не засмучуйтесь, буде знов літо!
Й зможу до Вас повернутись не раз ще.
Ех... Би якось цей час протерпіти...
І вірити - далі усе буде краще.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816814
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 08.12.2018
А Матір Божа плаче,
Бачучи, як готуються танки,
І як стріляють – тим паче…
І як горять із чиїмись дітьми «жестянки».
І яка б там за ким правда велика,
І які б там були хто неправдиві.
Мати найбільшого в світі Сина,
сяючелика –
Як сукупність усіх матерів, що синів родили.
І їй не важливо, хто кого вдарив перший,
І хто в кого відібрав цукерку. І чи справа в цукерці.
Мати Божа плаче, що ми при житті вже вмерші,
І так не хоче благословляти жорстоке серце.
Мати Божа плаче, бачачи, які ми безжалісні й грізні,
І що ми не плачемо, бо сліпі, у нас зовсім немає очей.
І замість серця – камінь,
Чи, в кращому випадку – поршень залізний,
Мати – сукупність матерів земних –
Плачучи, бачить, як вбивають Сина Її –
сукупність усіх земних дітей.
І тих дітей, що тепер без батька,
Можливо, теж такого сліпого ще при житті…
Так гірко, що діти не вміють ділити достатку,
А міряються тепер, хто наскільки круті,
Живучи в різних кімнатах одного дому,
В одній сім’ї, їдять з одного стола.
І не хочуть вирости. Легше ж лишатись малому.
Бачачи всі задуми злі й діла,
Превелика Матінка Божа плаче,
Прагне зробити кращими своїх чад,
Що чомусь так рвуться в місця гарячі,
Кидатись в очі піском одні одним,
А в реальнім масштабі – нещадно сипати град.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816806
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2018
Маленька пташечка з пухнастим пір’ячком
Маленьким дзьобиком пір’я на крилечку.
Дзьобиком пісеньку – тоненьку співочку.
Тендітні пальчики стискають гілочку.
Маленьке оченько – чорненьке сяюче.
Зронила пір’ячко легко злітаючи.
Маленьке серденько в маленьких грудках б’є.
Все соломиночку несе в гніздо своє.
Розкрили ротики маленькі ціпоньки,
Несе пташиночка маленьким їстоньки.
Маленька пташечка літає зранечку.
Не ображай її, маленьку кралечку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814871
рубрика: Поезія, Вірші про тварин
дата поступления 22.11.2018
А як воно – бути хмарою –
Купчастою, шаруватою,
Химерною, дивною в небі примарою,
Висіти понад полямим ватою.
Бути таким дивовижним,
Змінюватись щохвилини.
Бути пів – темним, пів – білосніжним,
Дивитися зверху на пів країни.
Бути таким довгожданим,
хоч і плаксивим,
А то і тривожним, темним, похмурим,
Наганяти нудьгу – суцільним, сивим,
Приходити західним фронтом,
мандруючи євро туром.
Лягати росою і підійматися о десятій.
Бути фотомоделлю, таким – лише раз і ніколи.
А то і самому спалахами моргати.
Як бути тим, хто із першу був, й буде по коли…?
Як бути чистим і білим,
Чи сірим, повним вологості,
Чи синім, захолоднілим.
Чи всіх поливати по совісті,
Чи всіх поливати безсовісно,
Тролити, - дощовим, сніжним.
Гупнути понад всіх голосно, -
Тікали б, юрбились так смішно.
Щоб на мене і уповали,
І ненавиділи безсило.
Щоб помити брудні квартали,
Й горобці щоб з калюжок пили.
Щоб у чистому небі островом,
Щоби трансформуватись вітром.
Наче йог, розчинятись у просторі,
І енергію сонця ловити.
А потім те все здобуте
Виплеснути грозою,
А потім, можливо,
Хмарою більше не бути,
Й тікати, мов не при чому тепер, рікою.
Щоб потім, можливо, заново
Родитись шматочком білим,
Рости і збиватись в марива,
Щоб діти в них різне гляділи,
Щоб хмарою світлою, темною,
Понад горбами літаючи,
В думках розглядав знов наземне я,
З землі розглядаючи хмарнощі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812092
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2018
На випаленій землі рано чи пізно
Починає по трохи нове рости.
Ростуть незвичні овочі, фрукти різні,
Попри, здавалося б, понищені ці ґрунти.
Бо, коли вигорає все, чого так хотів,
Чого не добився, не дісталося, не досяг,
Залишається попіл лиш між посохлих грудок ґрунтів,
Вигорають корені, й стебла, і листя в прах.
Вигорає спершу засохле старе й сухе –
Все, що вже віджило своє в швидкоплині днів.
Вигорає з ним в цім вогні добре все і лихе,
Може, і все найкраще, що ти ростив.
Й залишається той грунт потрісканим і сухим,
Й не ступає ще довго нога на нього.
Й після того ще довго ніщо не росте на нім.
Нічого не затримується на нім живого.
Але, потім, після рясних дощів і зим,
Як впаде насіння на нього, хоча б одне – нове –
Не налюбуєшся на ньому життям новим!
І знову цвіт, й плоди працьовита рука зірве.
Як гірчичне зерно проросте і розпустить віття,
У якім клубитиметься різне птаство.
І нехай ґрунтам вашим не горіти…
Бережіть свій грунт – це у вас неземне багатство.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812086
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.10.2018
Ісус засмученим поглядом дивиться вниз…
Добрим таким, змученим і співчутливим.
Як ми внизу, сміючись, кричимо, щоб Він зліз.
«Хто Ти тепер? Покажи нам свої оті сили!».
А ми такі горді! Тепер то ми вже самі –
Можемо все! Можемо всіх в цім земному світі!
«Як добре, що є ненормальні, що є «не такі»,
І нам, таким правильним – честь – їм не дати жити».
І ті, до яких тягнутись, - значні, великі –
Бути не гіршим за них – настільки важливо.
Хоча, коли впадуть вони - які ми дволикі,
У нас є в кишенях вже цвяхи для них, особливі.
Ісус взирає на нас, змучено, із хреста…
Тепер ми премудрі такі, великі у всіх наших справах!
А ми ніяк не побачимо - щось йде не так…
Більше ж немає вже вищої за нашу славу!
Ісус свій болісний погляд здіймає вверх:
«Нехай, Отче, воля Твоя здійсниться!»
«Ну що, «Син Божий»? Що, невже ти помер?» -
Єхидні знизу кричать, всміхаються лиця…
«Які ж ви гидотні, неправильні, всі «не такі»!
Знаючи, що ми правдиві, у цьому світі
Ми всіх «не таких» повинищуємо залюбки!»
Бо ж важко так,
Замученим поглядом
Дивлячись вниз,
Відкрити серце своє і просто любити…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801352
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 30.07.2018
Господи, я Твій котик, і постараюсь муркати Тобі,
Тертись об Твої ноги, спати на Твоїх колінах.
Якби вони в Тебе були - я б лягав на Твої місця слабі.
Аби лиш хто шматок отруєнної ковбаси не кинув.
Бо той тільки й думає, щоб зробити Тобі гидоту,
Відібрати одну з улюблених Твоїх тварин.
Я постараюся розуміти мову Твою. Я ж лиш котик,
Такий беззахисний в світі цім, мій Господин.
Я постараюсь не лазити по столах, не пхати кігтів,
Ходити в лоток, й не дерти меблі.
Я б так хотів бути дужчим, більшим у цьому світі.
Але, я муркаю Тобі, бо, справді, ситий і у місці теплім.
Я котик Твій. Я уповаю на твою могутність й силу.
Я вірю у Твій захист, Твою допомогу.
Лиш тільки б руки злі мене де не схопили...
Лиш тільки б мене не копнули де злі ноги...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787225
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 12.04.2018
Прости мене, що схопили Тебе, поки я дрімав
У саду життя мо́го – серед моїх квапливих справ.
Що, як і всі, розпинаю Тебе повторно,
Як і всі – нарікаю на життя потворне,
Стараюся думати,
Що за муки земні мені воздасться в раю.
Але, сам… Прости… Не відаю, що творю́…
Що трачу зусилля не на результат, а на намагання.
І навіть на намагання ставлю я ставку останню.
Що шукаю натхнення,
І що так ретельно
Нарізаю купюри днів.
Що виходжу незібраний, без карти здійснюю рух…
Прости мене, бо не відаю, що творю́.
Хоч яким би правильним не був –
Для чого всі ці даремні дії і пости,
Для чого тоді всі даремні слова, пусті.
Пусті намагання стриматись,
Зберегти, на перший погляд, непорочність свою́..?
Коли насправді… Прости… Не відаю, що творю́…
Намагаюся стати більшим за інших, бути «Тобою».
Намагаюся вирости тут і зараз будь-якою ціною.
Мовляв:
«Всі святі колись так робили – так і ми повинні робити!
Якомога раніше це мають почати робити і наші діти!
І, тим більше,
Треба заставити й інших!»
Але, Ти згадай там про мене з моїм особистим «хрестом».
Ба, очі мої відкриваються вже аж на ньому.
Ти згадай там про мене, та іншу Твою дітвору,
Яка «робить щось важливе», яка – як і я…
Прости… Як і я, не відаю, що творю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786338
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2018
Відповіді приходять швидше, ніж ставлю питання.
Відповіді спалахують сяйвом, коли Він поряд.
Відповіді входять раптово, як гості нежданні.
Відповіді несподівані, дивні приходять.
Він сідає у поїзді тут, на сусідньому кріслі,
Зовсім не такий, як малюють (мовчазний і серйозний).
Сідає поряд Друг мій босий, Друг мій світлий.
І часом із Ним так важко втримати сльози.
Бо не варте усе, що маю, що в мені і навколо, що моє,
Любові Його. Все, що я здобув, всі найкращі мої заслуги.
Лиш пилинками все це літає у світлі Його любові.
Сам невимушено ж всміхаюсь у розмові з найкращим Другом.
Він приходить, й раптово, й тоді коли серцем покличу.
Він приходить, як знає, як бачить коли потрібно.
Хоча, й Він приходить не зовсім так, як це звично,
І приходить, коли й не чекаєш гостей подібних.
Поміж коліями йде зі мною, зі мною говорить.
По снігу йде, по шпалах, по щебеню – всюди. Босий.
Можливо, ніхто й не помітить, що Він тут, поряд,
Що в нашій компанії зараз така світла постать.
Поради Його, такі незвичайні і дивні.
Але, прості й зрозумілі. І завжди дієві.
Із Ним розмовляти так легко, приємно і вільно…
Довірся Йому, як кращому Другу своєму!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785408
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 31.03.2018
Батько, можливо, хоч і боковим зором,
Бачить мої всі недолугі затії та ігри,
Як я, обережно, оглянувшись по боках,
Намагаюся зі сховку дістати ключ від цікавих речей комори,
Попри малі мої успіхи, шкандибаючу мою віру.
Як я – підліток малий, грайливий, зелений,
Шукаю, де схований ключ від Батькової машини.
Батько серйозним і грізним, але добрим своїм поглядом
З вулиці крізь вікно поглядає
На сліпого такого, невсвідомленого такого ме́не,
На малого такого, неотесаного такого – людину.
Все ходжу, такий дріб’язковий, але ж гордий такий – такий смішний.
Вихваляюсь якимись гаджетами досягнень, що насправді придбав мені Тато.
Ходжу під Небесами – такими сильними, такими величними – я… земний…
Пишаюся якимись крилами… Хоча, сам – як курка – не вмію з ними літати.
Ходжу так безтурботно, так халатно. Наче тепер дорослий…
І з Батьком зустрінусь лиш поглядом. І рідко тепер з Ним ночую вдома.
Наче закритий такий для всіх, для себе – такий серйозний…
Так смішно в очах це Батька…
Мов зйомка «тупих сусідів» з непомітного дрона.
Стаю все на табурет, щоб здаватися вищим. Значущим.
Щоб побачити врешті, що ж отам – за огорожею. За забором.
Але, думаю, Батько все ж радий,
Що я, хоч і пізніше за інших почав рости -
За успіхи дітей-інвалідів радіють ще дужче…
Батько всміхається…
Поглядаючи непомітно боковим зором.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782241
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 14.03.2018
Тату! Чому я сам? Чому уже роками
Я без любові – я без крил. Не окриляють почуття мене в політ?
Без крил так жалюгідно я розмахую руками…
Хоча, зима вже настає, а я не можу відірватись від землі.
Тобі Я крила ще ретельно підбираю! Й не моли!
І не серди! Твоя наземність геть не бідна!
Ти подивись, де тепер ті, що підіймались, як орли?
Дивись, хто тепер ті, що гарні крилами були,
Хто рано полетіли…
Ти подивись, наскільки пір’я те красиве для польотів є не гідним?
Як швидко погубилося в випробуванні
Зустрічними вітрами і польотом дальнім.
Тату! Чому Ти крила не даєш простих пород?
Хоча б які-небудь – якісь гидотні, сірі,
Але, міцні і сильні, витривалі – щоби до Твоїх висот
Піднявся я й розкрився в повній мірі?
Тобі ще рано крила! Зараз станеш ти крилатим, -
Як тільки ти відчуєш всю потужність їхню й силу,
Ох, краще би тобі того не знати!..
Ох, ще зарано їх тобі, малий Мій сину…
Так… Бачу, Тату… Лишенько… Це правда?
Невже це справді я? Та ні! Не вірю!
Невже це я – он та он на землі кривава,
Багряна пляма і повсюди пір’я?
Ти вірно бачиш. Правильно ти бачиш, сину!
Ікаре мій, такий хоробрий, так високо і швидко б ти літав.
Й вже скільки на землі ти розбивав собі коліна…
І ще не знаєш ти того, яка насправді небезпека – висота.
А як же я дізнаюсь, що мені пора вже, Тату?
І що достатньо вже готовий я літати?
Тебе Я Сам штовхну в яри пропащі!
Ти не лякайся! Ти не вб’єшся!
Ти зрозумієш, що тепер у тебе крила є!
Найкращі.
2.03.18
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780118
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.03.2018
Чому у цім місці зійшлися дороги – не знати…
І ваша кінцева зупинка… І в чому ви винні?
Яким було ваше життя? Скоріше за все – що дев’ятим.
Вушка ті ваші – чутливі, тоненькі, приємні –
Останнє, що чули вони – це, напевно, двигун.
Гаряча кров ваша застигла на сірім асфальті.
Гаряча кров ваша застигла на білім снігу…
Лежить незворушно маленький комок волохатий…
Як вас звали? Що ви любили? Пухнасті…
Якого кольору в вас були очі? Хто вас любив?
Хто брав на руки і гладив? Для кого були ваші ласки?
Що ви любили лизати із мисочки
Язичком своїм шорстким?
Хто не почує сьогодні у вечір ваш муркіт,
Що чимось так схожий, до речі, на того само́го
Дизельного двигуна
тихий той шурхіт,
Білого того злощасного Форда старого,
Який, може навіть спинився, нажаханий лихом,
Та було занадто вже пізно, невчасно, нажаль.
Невже він хоча б на секунду пізніше не їхав?
Й куди ж то ви так в момент саме той поспішали?
В цей вечір дитина і не здогадається, ма́буть,
Де улюблениця її, чому не прийшла ночувати,
Що на ранок її безпорадною, нерухомою знайдуть.
Сподівається же, що на ранок серед кімнати
Після такої активної котячої ночі, цікавої
Сидітиме і вмиватиметься в теплім місці, -
Саме там, де паде з вікна світло сонячне плямою,
Мила така, муркотлива улюблена киця.
Й дитині нічо́го про смерть цю страшну не розкажуть –
Чи «просто хтось взяв», чи, може – «десь безвісти зникла»…
Сміливий хтось на кладовище тваринок домашніх,
Можливо, зане́се комок, як у повісті Кінга.
Або, так і буде лежати маленьке, нещасне,
Спотворене і бездиханне відразливе тіло.
Хтось копне подалі в траву комок той відразний,
Але, більшість просто пройде повз «гидоту цю тлілу».
Аж потім лиш, може, комусь де завадить ще запах, -
І кинуть в сміття у пакеті – без сліз, без прощання,
Без домовин дорогих, і не в гарних нарядах,
Без священника, без цукеро́к, столів поминальних.
Лиш згорнуть, кинуть у грубу, і спалять безбожно
Улюблену ту і зати́шну ганчірку в куточку –
Улюблене ліжечко тепле, приємне це ложе,
В яке вже ніхто не лягає, скрутившись клубочком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773128
рубрика: Поезія, Вірші про тварин
дата поступления 24.01.2018
Ніколи не годуй цю псевдо тварину –
Дурну, депресивну, злоякісну думку!
Бо стане створіння це матеріальним,
Й тебе поглине.
Не тягни до істот таких страв повні руки.
Бо думка така – як скажена лисиця –
До рук йде так дивно, приємно і легко.
А насправді –
Страшна.
Хвора.
Заразна. І лукаво сміється,
Зубами своїми з життя зробить пекло.
Й не питай, що за запах іде від створінь цих.
Гидотний, це запах погибелі й смерті.
На пахучу прикормку зійдуться з всіх кінців
Голодні,
Покинуті,
Нахабні
Десятки таких ще створінь. Хитрі, вперті.
А вже як щось дав… Думаєш, піде сите?
Вдячне таке і до тебе прихильне?
Нічого подібного. Буде просити.
Рости.
Більше їсти.
А не догодуєш – то мститиме. Таке величезне і сильне.
Від великих, як слон, до малих, як воші –
Дивись, як з-під губ їхніх капає слина.
Безпорадні,
Такі ображені,
Такі жалібні,
Такі самотні –
Солодкі такі,
Такі в’язкі
Думки –
Ці дивні створіння – на перший погляд такі хороші,
Затопчуть тебе,
Вип’ють кров,
Пошматують…
Ніколи не годуй цю псевдо тварину!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772562
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.01.2018
Замерзла, перша любов та давня
Плаває айсбергом в думках, в океані,
В, на перший погляд, дальніх, нейтральних водах,
В далеких від маршрутів і суден широтах.
Замерзла міцно, часом, в тумані
Раптом з'являється. І знову я - титанік -
У глибину думок, у світ підводний,
Аби ж той світ не був такий холодний.
Схоже, як в одязі у воду - приємна мить
Така коротка, ну а потім холодить,
А потім довго від неї сохнеш, літом - ще ладно.
А в пору цю холодну, зимню - це досить складно.
Бо айсбергу тій - все одно. Пливе і далі,
А ти собі іди на дно. Ти ж унікальний!
Ба, будеш знахідкою для піраток, і шукачок скарбів,
Аби по тебе в цих льодах ще хтось доплив.
Думав - розтане, як льодяшка в чашці чаю.
Натомість, я в холоднім морі застигаю.
Все плаває і плаває в глибоких цих морях,
У водах, - наче б то нейтральних, моїх думках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771141
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2018
З дияволом я спілкуюся значно частіше,
Аніж зі своїм янголом-охоронцем.
Сміючись, матюкаючись, все поглядаю лівіше,
Хоча, з права світло яскраве, неначе б’є сонце.
Бо янгол мій-охоронець такий мовчазний –
Просто мовчить, весь занурений в свою справу.
А диявол із рилом – такий дотепний, смішний.
Все лоскочу його, щоб хрюкав. Гімняшкою його називаю.
Сміюся із нього, а він сміється із мене.
Часом подражню його трохи – візьму перехрещусь.
І він теж жартує зі мною. Насправді, злий геній!
Сміється із моїх невдач, на плече моє спершись.
Непорушним, глибоким й проникливим таким поглядом
Янгол мій-охоронець часом на мене погляне…
Й стає так незручно, дико, ніяко і соромно,
Що я все живу неправильно, наче п’яний.
Що трачу себе на такі безглузді дурниці,
Забуваючи зовсім про все, що високе і цінне,
Як сміюсь із високого. Й рогатий зі мною сміється…
А мені для падіння-то місце вготовлене рівне,
І вранці зготовлений простір мені, щоб встати,
Й під ногами мені в цей ранок немає провалля.
Тим часом, радісно в вухо хрюкає волохатий,
Викликає безглузду скривлену усмішку зпозарання.
Корявим пальцем своїм, сміючись, вказує на задачі.
І я, як дитина розіграна, сміючись, беруся до того.
Рятує сильний ривок за руку праву!... Можливо, янгол мій плаче…
Вночі. Після дня зі мною. Такого важкого.
Я з демоном розмовляю частіше, вподобавши хриплий
Його застужений, прокурений блюзовий голос.
А янгол мовою музики награє джаз повільний,
Щоб я сам подумав. Про що та його тиха повість.
Я сиджу із двома на скелі. Грається косами вітер…
Той, що зліва, нахрюкує дивні ідеї, поради.
О, якби ж тільки янгол мій міг заговорити!
О, якби тільки янгол мій міг, вмів розмовляти…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770289
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.01.2018
(за текстами з альбому "Ходень" гурту Онейроїд)
Трактор на полі –
Рядками трактати –
Трактує ґрунтовне –
Великий оратор, -
Оре ґрунти, дістає до підґрунтя –
Чорне підґрунтя. Свіже підґрунтя
Для нових рядків, нових слів
Рядками на шарі родючих ґрунтів.
Трактор по своєму поле трактує,
А інший ще трактор з ним дискутує –
Велика дискусія грунт ріже гарно.
Ріжуть підґрунтя машини полярні.
З дисками все по полях. Популярний!
Трактор полярний!
Потужний, рве груди.
Звуком. І по ріллі –
Диски по всіх
Клубах землі.
Дискотека велика!
Трактор по клубах танцює,
Де оруть ґрунти. Орендують.
Велика оренда – і трактор,
Великий такий орендатор.
Велика оренда
Техніки для орання!
Сільськогосподарської техніки
Сільськогосподарської техніки написання.
Тож, давай – за оренду техніки Толика –
Техніки написання від Анатолія Волика!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770066
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.01.2018
Пароутворення над чашечкою кави
В маленькому кафе старого міста.
Над кавою утворюється пара,
Аж тут зійшлися їх дороги різні.
В холодну й дощову таку погоду
Парує напій теплий, ароматний.
Й хоч як там, за вікном міняється все мода,
Лиш каві так вдається парувати.
Торкають ніжно губи теплі хвилі,
Зіллються потім з іншими губами.
Із нотками кориці, чи ванілі
В кафе зависли пари в світлі тьмянім.
Вогонь і воду кава поєднала.
Чаклує все над парою бариста.
Утворюється пара над чашечкою кави
В маленькому кафе старого міста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2018
Ти - прекрасний такий заборонений фрукт...
А я - все ще той дивний овоч...
Зась неземна тебе взяти до рук...
Все ходжу ліворуч, праворуч...
Туди і сюди. То вперед. То назад.
Вдивляюся поміж гілками.
Прекрасний такий заборонений сад -
А я - сам-на-сам лиш з думками.
А що ж ти? Все думаю досі... Дивак...
Яблуко? Груша? Чи силва...
Ні з чим незрівнянний той твій літній смак -
Теплий такий, особливий...
Ти - назавжди' заборонений фрукт.
Я ж - той ще морожений овоч...
Чомусь так згадав враз про тебе ось тут,
Зі своїх холодних цих сховищ...
Морожені міцно усі почуття.
Та, наче у мікрохвильовці -
Мікрохвилювання - й така теплота,
Мов ми під одним знову сонцем.
Ти - фрукт заборонений! Фрукт пізнання'
Добра і зла, даний мені.
Не дарма же - "овоч" - моє призвання...
Я став ним по своїй вині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768123
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2017
Свідомість моя поглядає на мене
Чорними дірами замість очей.
По голові мене лупить шалено,
В мозок впустила горючий коктейль.
Вона то яскрава. То в фарбах пастельних.
В ванну тепленьку вкладає, у воду.
На ровері возить мене. Та по скелях.
То злою реальністю плюне у морду.
Із мене виштовхує фрази даремні!
Немов від отруєння, все раз за разом
Лізуть із мене вірші неприємні,
Наче блювотні отруєні маси.
Вранці, як бджоли, гудуть наді мною
Думки про віджиле. Кусючі москіти.
Не бджоли! А оси, готові до бою!
Оса ця як вкусить, продовжує жити.
Жалять, прокляті, аж в дірах весь розум!
Не жалом, а жалем. Так ще й з середини.
За мною біжать, як собака за возом,
До мене кидаються як до машини.
Дай саксофон но – зіграю я ніжно
Звуком приємним, як в лісі спокійнім…
Дай саксофон! Я повітря розріжу!
Звуком жорстким, мусульманські мов війни.
Свідомість на ровер мене посадила.
Я ровером їду то полем, горбами,
Підскакує ровер по купках могилок,
Колеса по горбиках, що над гробами.
І хоч тепер, наче, всі сни яскравіші,
Трохи вбиває порядок їх денний.
Замість очей дві страшних темних ніші –
Свідомість моя поглядає на мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768091
рубрика: Поезія, Містика
дата поступления 25.12.2017
Дід Мороз цього року "подався" страшно –
Не лякає, не йорзає всіх за щоки.
Під ногами кругом лиш болотна каша
Попри те, що лиш дні вже до Но́вого року.
Чи то тиск підстрибнув – й він в ліжку, напевно.
Немає – не видно, не чути толком –
Ні морозів нема, ні снігів шалених,
І не відповість на мою електронку.
Десь, в ліжку, безсилий, і ніс не червоний,
Й не допомагає отих сто грам.
В подушках щось бубнить, пом’ятий і сонний,
До грубки поближче, бо мерзло ногам.
А, може, й інсульт де розбив дідугана?
Чи ногу зламав де – кістки вже крихкі…
Й Снігурка над ним там, бо хто ж ще догляне?
Виносить з-під діда судна й горшки.
А Санта? А Санті яке до нас діло?
Він іншим кричить те своє «хо-хо-хо»!
В нього парафія своя і впливи,
Й на дідовий шмат зазіхати – но-но!
Я Діду відправив вже з пачку конвертів –
Все пишу йому нові списки, листи.
А, може, не знаю – а Дід там вже мертвий,
Й Снігурка кладе на могилку квітки.
Ну, нічо. Я поставив ялинку. Я вірю,
Що прийде тихенько старий бородань,
І попри мої в поведінці всі діри
Поставить мені згідно моїх бажань.
Та, прогноз не морозний нітрохи на зиму.
Тож, зуби стиснувши, рахую я касу,
Й крокую неволею до магазину,
Щоб бажаний презент отримати вчасно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767916
рубрика: Поезія,
дата поступления 24.12.2017
Голодний на обіймашки, як собака безхатня,
Я стараюся вести себе нормально,
І дивитись на страви більш-менш адекватно,
Вчуваючи запахи звідкись дальні.
Коли врешті сяду за стіл розлогий,
Щоб вже недої́дки не брати з підлоги,
Пакуючи в рот плоди зів’ялі,
Щоб ті зникали у чорнім проваллі.
Сподіваюсь, і мрію нарешті наїстись
Макаронів, промитих, промащених маслом,
Чи вже й ті самі Мівіни «глисти»,
Котлету по-київськи з хрусткеньким настом.
Та, тільки, щоб не лапшу на вухах,
Та, хоч вже із салом велику пампуху,
Чи їдючу, плакучу цибулю, до сліз,
Не кажучи вже і про устриць слиз.
Так часто сниться тарілка обіймів сочних,
Пахучі тістечка з кремом, грайливі,
В солодкій пудрі печива́ пісочні,
А ще часто сниться той самий жахливий
Голодомор 2017-го,
І, прокидаючись від жаху того,
Я стараюсь глянути відразу до віко́н,
А він то там, за вікнами, гуляє ще – отой жахливий сон.
Тому-то, голодного вовка бояться вдвічі більше,
А ситого – як не годуй – він все в бік лісу дише.
Часом я себе обманю, що не дуже іще голодний,
І часом прошу потерпіти ще годину-другу.
Он, дивись! Той живіт тепер зовсім не модний!
І оця «дієта» - чисто нервів твоїх заслуга.
Бо слабенькі травлення твоє і печінка!
І ти добре її бережи,
Краще, ніж серце, її бережи від жінки!
Але, як крайній оптиміст у цьому світі,
В велику трапезу, десь о́т-от, вірю світло,
Що таки втраплю я за банкетний стіл, такий прекрасний…
Або, хоча б, макаронів, промитих, промащених маслом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764828
рубрика: Поезія,
дата поступления 08.12.2017
Падає сніг, замети…
Люблять частенько прийти у цей час
В голову-дім незвичайні сюжети.
Холодні, як морок засніжених трас.
Легше, як двоє взимку –
Не чути так сильно виття хуртовин.
Більше тепла, й навіть цокіт годин’ка
Не так заливає мовчання між стін.
Сиджу під музику тиху.
Ди́влюсь на віхолу крізь блиски скла,
Наче чекаю когось із тих віхол…
Наче я в домі цім більше не сам.
Ось, зараз вона надійде…
Взуваюсь, беруся за ручку дверей.
Виходжу із дому, наче сновида,
Де в свіжих снігах й не знайти слід людей.
«Що так мене потягнуло?»
(вернувся на мить до розумних думок)
«Стій! Не потрібно! Це лиш минуле» -
І навіть назад подався на крок.
Вдивляюсь, як сніг кидає.
Скоро засвітяться вже ліхтарі.
«Ворота ж коханій ти не зачиняй!»
(В той час, як ще з літа я сам в цім дворі)
Чшш! Кроки із-за воріт…
Їх впізнаю, допоки пам’ять жива!
…Сніг на шапці, песцевому каптурі…
«Повір! Ось вона! Це вона прийшла!»
Глянуло ніжне личко…
Та лукаве щось в погляді, щось не так…
На тоненьких губах примара усмішки…
…й звідусіля чути гавкіт собак.
Все ж, пускаю її до двору.
За холодну руку її взяв – «Ходім?»
«Як ти, мила, в таку зимну пору?»
«Заходь, сонце моє, у наш теплий дім»
«Вечеря? Я дещо маю»
«Дивися, улюблені твої млинці!»
А після вечері міцного чаю.
«Подивимось фільм зі сльозами в кінці?»
А потім – ванна разом.
Плюскання й втіхи в тепленькій воді.
«Мила, ми в теплій воді стільки часу,
Та руки страшенно холодні твої…»
Пізній вечір надво́рі.
«Кохана… Так пізно… Вже, може, не йди?»
…Усмішка…
…Залишиться!
«Ой, як чудово!!!»
«Дивись, ще й собаки в дворі «рвуть роти»!»
Зайшов на́ніч відлити.
А що це? Все дзеркало в тріщинах враз…
Ніхто ж не чіпав, а воно все побите…
Ми щойно купались. Хто ж був тут крім нас..?
Гаразд… Завтра поладжу.
Крокую до спальні. І враз – телефон!
Голос хрипить: «Ти впустив її нащо?!!»
«Вижени з дому!» …й пульсуючий тон…
Кроки знайомі до ліжка…
Їх впізна́ю, допоки ще пам’ять жива!
На тоненьких губах примара усмішки.
«Так! Це я! Я ж до тебе, мій милий, прийшла!»
Обіймаю плечі холодні…
Поповзла рука вниз по холодній спині…
Мо́ї плечі гладять холодні долоні…
«Я ж зігрію тебе у холодну цю ніч!»...
***
Прокидаюся враз прикутий!!!
Наче я – пацієнт в божевільні якійсь!
Як це сталось усе? Як це могло бути?!
Що із домом моїм? Земля, зупинись!
Стіни всі у її портретах…
Хто вночі влаштував в моїм домі погром?!
Кохана моя! Ти ще є тут? Де́ ти?
Розкажи, що тут сталось? Я під ланцюгом…
А «кохана» вже над головою!
Немов божевільна, вона герже́!!!
На шию мою наступила ногою,
І ріже мене затупілим ножем!
По місцях найболючіших… Знає…
По надіях, по пам’яті і сподіваннях!
Сипле сіль, п’є кров, кості ламає…
Ім’я сво́є видряпує в ранах.
«Ось, це я! Я прийшла! Ти ж радий?»
Її погляд тепер не впізнати зовсі́м!
Її зо́всім тепер не впізнати!
Й по тих самих місцях знов ножем тупим.
І коли найболючіше стало,
Враз десь зникла вона… І така мертва тиша…
Починаю приходити в себе помалу,
Прибираю цей дім, знову сам, як раніше.
Прибираю цю голову-хату
У ранкову годину під кавову гущу.
Намагаюсь себе переконати,
Що вже більше її сюди я не пущу,
Вдивляючись в сніжну даль,
В час, як скоро засвітяться вже ліхтарі…
…
«Ворота коханій, все ж, не закривай!»,
В той час, як ще з літа я сам в цім дворі.
ГРУДЕНЬ [b][i][u]2016[/u][/i][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763567
рубрика: Поезія, Містика
дата поступления 02.12.2017
Тремтячий, схвильований грудень, наркозалежний,
Бавиться порошком білим.
Білі доріжки робить так рівно і обережно,
Коле голки морозів всюди по тілу.
Сидить несвідомий ввечері під ліхтарями,
Й на вулицю так от, коли він є, мало хто ходить.
Все зав’язати він обіцяє природоньці-мамі…
Та матінка знає, що він-то такий від природи.
Крізь втомлені, ледь привідкриті очі
Він бачить яскраві, кольорові галюцинації –
На ялинках ввижаються все якісь кульки блискучі,
Світяться всюди гірлянди, ілюмінації.
Вчувається під препаратом в вухах йому:
АББА грає весь час… А деякий раз і страшно –
Чує він голос знайомий померлого,
Що «Las Christmas» наспівує*… Й зривається бідолашний…
В шоці ось цьому він раптом приходить до тями,
Й починається в нього раптово гіперактивність!
Гіперактивність на вулицях
Перед святами новорічними і різдвяними,
Забувши і геть, що на світі існує рутинність.
У магазинах спустошує він всі полиці з харчами,
Бо пробиває на хавчик під відходняками.
І знову, як тільки засвічуються ліхтарі,
Знов розбирає його, й за витівки знову старі.
Й знову ці білі доріжки…
Ще порошку… Ну, вже точно востаннє! Хоча б ще трішки…
*George Michael, помер у грудні 2016 року.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763496
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.12.2017
Дівоча усмі́шка оманлива –
Приємна, як запах парфумів,
Й тривожить, як запах палива…
Можливо, - це знак прихильності,
А, може, й якась насмішка –
Вказівка на певні дебільності.
Чи знак на шляху до ліжка.
Дівоча усмі́шка оманлива –
Ну, як тепло березневе!
Сніги і лід би розплавила,
Та легко так застудити нерви.
І що за манія дивна –
Побачити її зуби?
Чи, просто, щоб губи криво –
Ці дивні, пухкенькі блискучі причуди.
Донизу дугою, аркою,
Донизу дугою сліпучою,
Як та електрична зварка,
Але, щоб не сваркою злючою.
Бо зварка ота дугою скріплює у єдине,
А сварка – то навпаки - розділяє на дві половини.
Отже, давай без масок!
Дивитися на дугу й не остерігатись
Попри всі застереження лікарів й заборони
Інженера із охорони праці,
Аж поки не стануть очі червоні,
Аж буде крізь них весь світ довкола
Тепер виглядати рожевим, напевно.
Тебе, мій зайчик, нахапаюсь доволі,
Й ультрафіолет хоч нехай шалено
Палить проміннями сяйва злого.
Потихеньку десь стане червоним лице
Від променів тих;
Ультрафіолетово стане до всього.
Пізніше я вже відчую
Отруєння важкими металами і свинцем.
Усмішка оманлива, дивна –
Натяк? Дозвіл? Знак? Відмазка?
Це разом і іскра, і запах бензину,
Це – наш провал! Це – наше фіаско!
Це ключ. До всього. Підійде всім.
Це – ключ на дванадцять, на двадцять сім…
Перепрошую! А то і на всі ТРИДЦЯТЬ ДВА!
Заставить крутитися! Закрутишся,
Як крутиться світ у тих всіх, хто в дрова.
І кожен ведеться на той дивний показ зубів,
На той несвідомий, неперевершений вплив,
На сяючий той, блискучий набір ключів,
Шукаючи потім їх ще раз, і знову,
Щоб ближче, ще ближче цей вигин,
Такий неймовірний,
Ще ближче до вигину свого. Ще ближче…
І - …дотик цей ніжний повільний.
17.11.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760891
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.11.2017
Циганко, що сидиш й поглядаєш, так неймовірно!
Кинута трояндо з усмішкою в очах!
Ти містерія! Тікаєш, як бездомна дитина
Все шукаєш бажання і відчуття,
Які так легко приходять, але й так легко йдуть.
Пробач, але це так банально –
Ти стала хворобою мого серця,
Поцупивши найкраще, що було в мені…
О, невже ти не бачиш цього?
Я віддав тобі найцінніше, фундаментальне!
Невже ти не бачиш цього? Невже ні…
Зупиняючи серце плавно,
Заглибляючи в ньому травму.
Ти як секрет, з загадкою в очах, туманна…
Як ти, леді, віднайшла цей ключ, цей код?
Ти - як свічка, твоє полум’я гасне плавно,
Гориш, і спалюєш мене. Як не побачиш же ти цього?
Сказати хочу я тільки річ одну:
Ти стала хворобою серця мо́го,
Поцупивши найкраще, що було в мені…
О, невже ти не бачиш?
Я віддав тобі найцінніше із дорогого!
Невже ти не бачиш цього? Невже ні…
Зупиняючи серце плавно,
Заглибляючи в ньому травму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759769
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.11.2017
Як вірші вже в стилі «Синього блиску»,
Скоріш за все, вже «по відносинах».
Пора прочеркнути на імені риску,
Й не бачити щось в жовтих листях осені.
Як вірші вже в «Синього блиску» стилі –
М’які, засолодкі нудні елегії,
Гидотні, як перестиглі сливи…
Досить! Зупинка! Не трать енергії.
Коли масло в мозку вже надто спрацьоване,
І рот, і ручка пускають дим синій,
Пора зняти й скласти окуляри втомлено,
Окуляри з рожевим склом, подвійні.
Коли вже «той» стиль – аж надто пом’якшений, -
Ти в нього провалений. Ти тепер в ямі!
І ти вже не пишеш словами інакшими,
А просто вкладаєш в рядки те саме.
Й не просто так пишеш, а йдеш на виліт
За межі. Аж чи не в саме лицемірство.
І, ніби, ще є позитивні хвилі,
Та тихо пролазить з рядків щось нечисте.
Бо ти вже на шворці – прив’язаний блеєш,
Бо то вже так треба. Бо то вже так звично.
Бо всім треба знати - що ти з душею,
Не лиш з приставанням ефектним, публічним.
Щоб знали усі – яке сонце нікчемне
Було в час, коли засіяла усмішка,
Наскільки тупе воно було і темне
В момент, як ловив її погляд хоч трішки.
Співпадіння із цим «Синім блиском»? Не думаю.
Не думаю більше про неї, про сонце,
Про вітер, що над головою безумною,
Для чого ті букви римовані й… …що це?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758618
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 03.11.2017
Когда ночью ты проснулся
После пьянки бурной,
Когда была выпита порция не та,
Над тобой выписывает
Вертолёт фигуры,
Трутся спиной медведи об стенки живота.
По стенкам желудка
Трутся те лохматые,
По печени, кишечнику, тушею своей.
Не уснуть под бурным их,
Дивным их занятием.
Ты просил ещё налить – вот теперь жалей.
Лапами тяжелыми
Топчутся кругами.
Хочется попить воды – может все пройдёт.
Ну а выпьешь – тяжелей,
И блевать потянет.
Завязать клянёшся – давит их круговорот.
Вертится быстрей земля
Ночью пьяной, томною.
Но и время в эту ночь тянется длинней.
Косолапые блуждают
В животе огромные.
Даже воздух в эту ночь кажется темней.
Под давленьем лап медвежьих
Из глубин животных
Возлетают ароматы закусей былых.
Убегают от медведей
Толпы массы рвотной,
Делая таким тяжёлым каждый новый вдых.
Шерсть медвежья повсюду
В закоморках ки́шек.
Шерсть налипла всюду по стенкам живота.
В ночь после гуляний
Трутся спиной мишки.
Спинами вращают ось вертолётного винта.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757968
рубрика: Поезія, Литературная пародия
дата поступления 30.10.2017
Поки я з чаєм сиджу під вікном,
В сонливу таку осінню сонату,
Осінь в роботі - сидить за пультом,
ПЕРЕВЕЛА ВЖЕ СТРІЛКИ,
Готує маршрут листопаду.
Момент, коли дала вже згоду зимі,
І зараз зима вже на вихід відкриє,
Смугою білою має лягти перший сніг.
Вдивляюсь в вікно,
Чекаю в цікавій надії,
Як вицвілий, сірий листопад пройде
По головній, на ходу, без зупинки,
Сірий й ніякий, як ЕР9Т*.
А, може, і спиниться він на хвилину,
Відкриються двері й зійде на перон
Приємне, цікаве щось і невідоме…
Осінь нервово сидить за пультом –
Ще жовтень стоїть по неприйому.
30.10.17
*ЕР9Т ([i]чит. "ер дев'ять те"[/i]) - одна з найпоширеніших моделей електропоїзда (електрички). Фото тут: http://www.train-photo.ru/data/media/87/P1020384.jpg
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757964
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 30.10.2017
А, взагалі-то, серце-кактус –
Складніше, ніж на перший погляд.
Здавалося б – смішний це казус,
І складно для усіх, хто поряд.
Бо серце-кактус таке колюче
Для всіх, хто хоч злегка торкнеться,
Таке противне воно і злюче,
І неприступне це злісне серце.
І хто торкнеться – ховає руки,
Й не повернеться більше до нього,
Й ніхто не думає, які це муки –
Носити в грудях вазона злого.
Як кактус злобний коле постійно,
Як голки віч[url=""][/url]но лізуть в груди.
Для нього ж це – захист надійний,
Щоб не чіпали всякі приблуди.
Що під голками - м'яке і ніжне,
Й зовсім безпомічне – так сказати.
Тому то й коле усіх і ріже,
Бо небезпечні й м'якенькі лапи.
Таке колюче і непривітне,
Все оминається ста шляхами…
Але ж, зате, коли розквітне!
Але ж, яким прекрасним стане!
А як розквітне – яка це рідкість!
А розквітає не так то просто!
І звідкись в ньому та дивна ніжність?
Цвіте раз років на дев'яносто…
А зацвітає від рук дбайливих!
А зацвітає в очей уважних!
А зацвітає – лиш в терпеливих,
Які не лишать напризволяще.
Хто не чекає лиш тільки цвіту,
Хто вірний й чистий із ним душею.
Хто подарує тепло і світло…
Й зробить частиною життя своєю.
Хто бачить в ньому не лиш колючки,
Хто поговорить з ним в негаразді…
Для сотні люду він злонесучий,
А для сто першого – найбільше щастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756972
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.10.2017
А я все себе переконую,
Що ніяк в тебе не закоханий!
Що серце під охороною,
Й ніхто не пройде непроханий.
Переконую теоремами,
Переконую аксіомами,
Хоча й бачу яскравим вже темне,
Й яким світлим буває чорне,
Все себе переконую й інших,
Що нічого там не існує,
Що є сотні ще найгарніших,
А ти так – тимчасова буря…
Що це все на одній залежності,
Що це все – лиш самонавіяння,
Що гормонів лише шаленості,
Що якісь випадкові ді́яння,
Що тебе взагалі немає,
Що ти вигадка, що ти казочка,
Що ти опіум лиш ментальний,
Для прихованих пристрастей масочка.
Й через тебе ці війни віддавна -
Безглузді. Це війни обманутих!
І ти - така дивна, мила і славна
Випадково в життя моє втягнута.
Переконую… Й все розумію...
Й в добрий путь проводжаю голову,
Бо ти вже розлила олію
Для приборкання мого норову.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755034
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2017
Жовтий вітряний пацик
Приходить сюди час від часу.
Коли всі стомились від праці,
Приносить свято пивасу.
Прийде́, як в кінці вечірки,
Коли уже всі хочуть спати.
Просочує в капцях дірки,
У військо збира’ солдатів.
Він лазить по всіх кущах,
Він лазить кругом по деревах
У жовтім плащі і штанах,
В туманах ховає небо.
Хуліган! Дзюрить всюди!
Щедро кутки полива.
Вулиці мокрі, дерева і люди, -
Навіть є мокра суха трава.
Вночі б’є по вікнах гілками,
То паморозь вранці, й в посудинах лід,
То тролить мерзкими вітрами,
Або псевдо-сонце підійме на мить.
А вже як цей хлопець тікає,
Стає нудь без цього вар’ята.
Усі, що можливі, тони всі яскраві –
Усе забирає, що можна узяти.
Дерева лишивши голі,
Як дівчину вранці в ліжку,
Він зникне із жартами в полі…
Він змиється тишком-нишком.
2016 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754244
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 07.10.2017
Ну і як тебе здивувати,
Щоб стала назавжди моя ти?
Ви ж так любите всіх язикатих,
А я так багато мовчу.
Я не зірка якась знаменита,
Й не дарую мільйонами квіти.
Та, хіба що, я б міг запросити
Покататись на Москвічу.
Коли поряд ти, так ніяко –
Всі слова мої стають раком,
І тебе в темноті, маніяком,
Я спіймав би, як пікачу.
В думці зовсім тепер нестримний,
І тобою такий одержимий,
Я тобі пропоную – ходімо,
Покатаю на Москвічу.
Хоч і гордий такий, і серйозний,
Я під шкірою зовсім неврозний,
І від чого так воно – хто зна –
Як побачу тебе – аж тремчу.
Не збудований ще будинок,
Не посаджена деревина…
Пропоную ж, в надії на сина,
Покататись на Москвічу.
Показали вже всі серіали,
І в піснях вже усіх проспівали,
Й вицілувались всі вокзали –
Як від тебе я дико стирчу.
Біля тебе все кручусь в надії,
Щоб якось та й підкрастись злодієм,
Й запросити тебе - свою мрію
Покататись на Москвічу.
Й у цих всіх намаганнях епічних,
І словах моїх лаконічних,
І в віршах моїх іронічних
Ніхто не помітить плачу.
Сміхом сиплеться сіль на рану,
Рану стріляну, різану, рвану…
Які в тебе на вечір плани?
Покатаймось на Москвічу?
19.09.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2017
Ще така рання, молода, ще зовсім зелена
Тінейджерка-осінь
Пробує вже фарбуватися в різні тони.
Червоним нафарбувала коси –
Листочки хмелю, кущі свидини́.
Вже доросла, і ще дитина –
В змінах настрою все хоче сонце забути,
Та куди не поткнеться, не кине,
Те сонця тепло таки гріє груди.
І, часом, коли в намаганнях цих
Втомиться вона вщент,
Плаче у пізній вечір
В хмарах дрібним дощем.
А на другий день, ближче десь до обіду
Вона забуває на нього образу,
І знову сонце, й дощу ні сліду…
Йди зрозумій цю малу заразу…
Ще така молода, ще зовсім зелена осінь-ю́ночка
Любить часом і грайливі жарти.
Носить із днів світлових вже коротку юпочку,
Любить, мов ненароком, десь чимось блиснути,
І тут же громом характер свій показати.
І, все ж, наївна і щедра –
Все вона має чим пригостити.
І так загадково – усміхнена й тепла
Несе часом звідкись запізнілі квіти.
Не знаєш, як з нею себе пове́сти –
Тут тобі жарко, а тут тобі холод.
Їй, молодій, цікаві квести,
А мені – все подовше б її теплий погляд.
Бо дотанцює, і не вклони́ться…
Хто зна куди, вона раптом зникне,
Де вийде, на якій зупинці
Від тебе втече так непомітно.
Як із вечірки піде пораніше,
Залишивши старших подруг з юнаками,
Щоб їй не зайшло на горіхи,
(ЯКІ САМЕ ПАДАЮТЬ)
Від природоньки-мами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751922
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 23.09.2017
Відкрий очі і побач серпень –
Зі всіма його невротичними забаганками,
Зі всіма його причудами – у всій красі,
Із вже пізніми такими світанками,
І прохолодними росинками на траві,
Із заходом о двадцятій,
З полями, що десь димлять…
Вдень люті мухи, а вночі - комарів рої.
Вночі такий прохолодний,
А вдень сонце з останніх сил
Генерує з доріг сухих пил,
Старається злісно припекти нам всім,
Пирхає, як машина, в якої вже кінчається бензин,
Як останні вогняні подихи зі ступені ракети-літа двигуна,
Яка от-от відділиться,
Й проковтне її космосу глибина.
Відкрий очі і побач серпень
З сіро-жовтими посохлими полями,
З сухими травами, і в шкарпетках із востяками,
Й пернатими будяками.
З бузьками, що щось іще дозбирують в полях,
І з ластівок «шашликами» на дротах.
Відкрий очі і побач серпень.
Відкрий рот і ніс, вирівняй спину –
Для потужного вдиху приготуй дорогу.
Відкрий поширше вікно машини,
З яким надалі ще їздити тобі довго –
Будеш з цих пір із закритим.
Тож, бурею, ураганом пропусти у себе
Потужний вдих, як нестримний техаський вихор,
Який внесе соломи дух і в’ялих трав,
На перший погляд теплий, але вже
Має він холодні наміри, холодний нрав.
Я відкриваю очі і ще не бачу серпень.
Я бачу літо. Його ознаки ще більш-менш живі.
Та календар лякає гірше, ніж книги Кінга –
Тепер той календар ще швидший, ніж поїзд TGV*.
Тим часом сонце до мене схиляється тихо,
Щоб подивитися мені в відкриті очі,
Немов в тупої мухи, що до лампочки дзузкоче,
Подивитись із серпневою образою і втомою,
Зневажливо, презирливо – очима непорушними
Із натяками про моменти, що бездарно так були упущені…
Я готовий відкрити очі і побачити серпень!
У всій його жовто-сірій силі,
Можливо, і не надовго,
Або й востаннє в цей рік примхливий,
І відпустити це літо з Богом.
Я так боюся відкрити очі і побачити серпень,
Як моторошно перекине знов цифру лічильник,
Як літо забирає останні речі з дому,
Лиш на підлозі лежать якісь папери, якісь світлини,
Як перед відходом дивиться у дзеркало води
на ставу пустому,
Як намацує у кишені і дзвенить ключами, -
КЛЮЧАМИ ПЕРЕЛІТНИХ ПТАХІ́В!
Здаючи цей дім ненадовго якомусь жовтому пану,
А потім – надовго сірому… Аж до самих снігів.
________
*TGV (чит. "ті-джі-ві") - французькі швидкісні поїзди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746716
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.08.2017
Тепле, сонячне фото…
Схожа на білий налив…
Під листям горіховим жовтим, -
Між теплих жовтневих вогнів.
Личко яскраве, привітне,
Чистесеньке, як оксамит,
Під сяйвом в призахіднім світлі,
Й позаду розмитий весь світ.
Оченьки сіро-зелені,
Мрійливі, прикриті зле́гка,
Дивляться прямо вглиб мене,
Чи, навіть, ще більш далеко.
По плечах розкинуті коси
Русяві із білим, пухкі,
Підсвічені західним сонцем,
Сяйливі такі і легкі.
Тонка, ледь помітна усмішка
В ніжно рожевих вустах.
Немов проглядається трішки
Шепіт в тихеньких словах.
Її темні брови тоненькі
На світлому личку, чіткі.
Футболочка темна, легенька
Вкриває плече, верх руки.
Нижче ховаються перси
Під темним оцим покриттям.
Блищить ланцюжок – може, хрестик,
Захований також десь там.
Яблучко мов припрошає.
Грайливо пита: «А зірвеш?»
Таке незрівнянне у сонячнім сяйві
Жовтих осінніх пожеж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743600
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 26.07.2017
Як є десь смарагдове місто,
То це однозначно – там,
З водою із місячним блиском,
Не рівне іншим містам.
Тепле і прохолодне,
Тихе, і трохи шумне́,
Понад Каховським «морем»,
З металами і вогнем.
Із заходом сонця гарячим,
І з сонцем літнім палким,
З дощем, що раптово плаче,
І, разом, зникає, як дим.
Місто велике й зелене,
Хоча, й водночас мале,
Для всіх незнаючих – темне,
І світле для тих, хто прийде.
І плоске, і трохи похиле,
Де вулиці й мокрі, й сухі;
Життя, і водночас могили
Талантів і козаків.
Дивна яскрава картина
В шумних промислових краях.
Місцинка зелена, приємна
В навмисно забутих місцях.
Й, проїхавши тисячу двісті,
Немає зупину думкам:
Як є десь смарагдове місто,
То це однозначно – там.
9.07.17, 119
(ьлопокіН)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741851
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.07.2017
А ти все вдаєш, що тобі те насправді потрібно…
Та тільки тому, що «про це щось казатимуть люди».
З зонтом під дощем скачеш ти на роботу огидну,
Замість того́, щоб поміряти всі ці калюжі,
Щоб з вулиці вийти промоклим, як чайний пакетик,
Щоб мокра футболка й штани обіймали все тіло,
Щоб чвакали капці… Й без цих всяких ваших естетик –
Відчути, хоча і промоклі, розправлені крила.
Можливо, колись ти заробиш собі всі мільйони,
Щоб судном круїзним до смерті гуляти морями.
Можливо… А може, депресії і перевтоми,
Замість пустити із сотню суде́н потічками.
Сівши у річку, що листя несе, чи в калюжу,
Як Жак Ів Кусто, дослідити безкраї глибини
На зло всім отим, хто повзе на роботу байдуже,
В надії колись ще відчути щасливі хвилини.
Під крапель густою стіною у цім задоволенні
Ти осягнеш вже нарешті, наскільки ти вільний,
А не як ті, що стрибають з зонтом, поневолені,
Шукають чогось в потиканнях вольєрних, рутинних.
05.07.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741583
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 11.07.2017
На холодильнику я виявив своєму –
На трьох ногах стоїть космічний чайник.
На кухню вранці я
зайшов, як повсякденно,
Й побачив цю причуду незвичайну.
Поки я спав, він прилетів безшумно,
Хоча, як НЛО, свистить скажено,
Коли на чай чекаєш в кухні сумно,
Він до напою свистом кличе щемним.
Поки я спав, галактика подбала
Про мій обряд ранковий чаєпитний,
Щоб я оту галактику
побачив в чашці кави,
І запах линув аромоксамитний.
Десь грають вранці з чайників оркестри
Про чай гарячий, що цюрчить у чашки,
З лимонною начинкою цукерки,
І шоколадні запашні «Ромашки».
Ці композиції звучать постійно
Повсюди у ранкових хіт-парадах.
Дзвенять у вікнах чайники – космічні, нержавійні
У формі куполів в верховних радах.
19.06.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738700
рубрика: Поезія, Містика
дата поступления 21.06.2017
Ні торкань. Ні зв’язків, є-є…
Ти б могла бути ближча мені!
Я люблю. В глибині я
Під гіпнозом не встаю з колін.
Дізнатись маю я –
Чи ти вночі одна?
Не спиню це бажання,
Це полум’я.
Є-є!
[u]Пр.[/u]
Паду в істерію!
Істерія!
Ти мож’ відчути і зрозуміти?
Це - наче магії
Містерія,
Якщо відчуєш, краще повір ти,
Тому що – диво це,
Скажу я тобі:
Істерія! Поряд ти!
Що тобі все від мене
Так ховатись.
Це як рух в один бік.
Я в тобі, в цім я певний.
Розкривайся! Мрій,
Як валиш мене з ніг.
Повір мені!
Дізнатись маю я –
Чи ти вночі одна?
Не спиню це бажання,
Це полум’я.
Паду в істерію!
Істерія!
Ти мож’ відчути і зрозуміти?
Це - наче магії
Містерія,
Якщо відчуєш, краще повір ти,
Тому що – диво це,
Скажу я тобі:
Істерія! Поряд ти!
Ходімо!
Дізнатись маю я –
Чи ти вночі одна?
Не спиню це бажання,
Це полум’я.
Паду в істерію!
Істерія!
Ти мож’ відчути і зрозуміти?
Це - наче магії
Містерія,
Якщо відчуєш, краще повір ти,
Тому що – диво це,
Скажу я тобі:
Чи ти відчуєш, коли ти поряд.
Паду в істерію!
Істерія! Істерія! Істерія!
Якщо відчуєш, краще повір ти, повір
Добре це диво.
Скажу я тобі
Скажу тобі
Стань ближча мені,
Маленька, ближче,
Ближча мені.
Ближче.
Ближче.
Ще ближча мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738226
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.06.2017
Куди б не поїхав – в далекі, чи ближні
Міста, чи у сіл дальні хащі,
Люблю я полиці верхні і нижні -
В гостях - добре... В поїзді - краще.
Куди би не їхав - чи в гості до друзів,
Чи навіть з роботи ледащо...
Хоч навіть в готелі жив, де "оленьклюзів",
В гостях - добре, в поїзді - краще.
Чи у приміському, чи люкс міжнародний -
По рейках мене вічно тащить...
Нажертий сідаю, а хоч і голодний -
В гостях - добре. В поїзді - краще.
В години ранкові на трави росяві,
Чи в ніч дивлюсь, Бог знає нащо.
Чи в південь крізь вікна б'є сонце яскраве.
В гостях - добре. В поїзді - краще.
Чи музику слухаю, чи на попутницю
Ди́влюсь, роздзявивши пащу.
Встаю́чи, об верхню полицю знов стукнусь.
В гостях - добре. В поїзді - краще.
Знов хочу туди, де є добре, де нас нема,
Й думку не зміню нізащо:
В яких би місцях я б не був, та - дарма...
В гостях - добре. В поїзді - краще.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733448
рубрика: Поезія,
дата поступления 14.05.2017
Кризи понищили нашу країну –
Кризи великі й кризи малі.
Кризи жеруть все, що складене рівно,
Й не тільки оте, що стирчить десь з землі.
Хоча, вже й з землі вибирають, що можна –
Вугілля, бурштин, хтось каміння, руду.
Як в шкіру вміщається криза та кожна?
Ще жодна із них не жере баланду́.
Кризи великі на чорних машинах –
Дороги побиті – незграбно повзуть.
Кризи живуть в величезних будинках,
Й мають, зарази, нору не одну.
Кризами схоплено землі родючі.
В кризи на все є ціна дорога.
Кризячі морди нахабні, вонючі,
Все рознесуть, що у зуби вліза.
Кризи прогризли наскрізь бюджети.
Кризам накласти на завтрашній день.
Діри в бортах, і на дно йдуть корвети,
Стирчать тільки морди з над хвилей гребень.
Криза велика нищить країну…
Пащу постійно собі набива.
Криза розказує про «солов’їну»,
Й по трохи розпилює ліс на дрова.
Криза велика бреше нахабно.
Криза побільше все хоче щораз.
Така животаста, запухла й незграбна,
В якихось моралях запевнює нас.
Кризи маленькі ведуться на мотлох,
За мотлох готові віддати усе.
В маленьких вонючих зашмарканих норах
За копійки аж нещасних трясе.
Криз цих намножилось повні кагати.
Кризи усе переводять в труху́.
Тікають все звідси криси пузаті,
Лишаючи тільки трухляву тугу́.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731604
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.05.2017
Старий мовчазний кар’єр…
Лиш чути тут вигуки круків.
Місце спокійне, зати́шне моє,
Без лю́дських противних звуків.
Моє озерце маленьке,
Чи, може, лиш просто мо́чар.
Місце, від ніг лю́дських далеке,
Й нікому не впаде в очі.
Місце моє безлюдне
Із тихим моїм болотом.
Чортам в цім болоті, коли я є тут,
Зі мною настільки комфортно.
Моторошне і дике,
Заховане за горою.
На гору «четверту» розумна людина
Не ступить ніколи ногою.
Місце моє святкове.
Новорічне і великоднє…
Коли за столами напої рікою,
Я люблю дивитись в безодню.
Каміння, травою поросле,
І звідкись цвіте навіть вишня.
Осики, берези і сосни –
Такий інтер’єрчик затишний.
На жовтих зяючих скелях,
На білім корявім камінні
Тут мені й ліс, тут мені і пустеля,
Під небом й похмурим, і синім.
В кар’єр я тікаю знову…
Від всіх… Та від себе ще більше.
Мій всесвіт окремий, чи камера схову -
Робить мене спокійнішим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729523
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2017
Приходять у пам’яті спогади
З дитинства – солодкі муки.
В селі, коли сонце заходило,
В полях від корови звуки.
Часи дивні давні дитячі…
Стінне радіо хрипіло
В променях сонця при заході,
Як день досмоктував сили.
Пасуться корови над ставом,
Корови все попід вербами…
За годину рожевим стане
Над горами західне небо.
Солодкі муки у пам’яті,
Сільське дитинство мрійливе.
Під сонцем о дев’ятнадцятій
Коров’ячі муки летіли.
12.04.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728827
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2017
Бігає пес по́за склади,
Нюхає землю, нюхає стіни,
Робить по стінах свої сліди,
Дивиться в даль сторожкими очима.
Біжить повз ворота, вдивившись туди.
Біжить тротуаром помі́ж пішоходів.
Цікання лап проводжає ходи
Пса в тишині підземних проходів.
Назустріч людині дорогу дає,
Сторожко дивлячись, прийнявши вправо.
А хтось колись дасть і йому щось своє -
Пес підбере і хвостом замахає.
По́між погавкувань інших собак
Пес пробігає, увагу звернувши.
Нюхає ззаду цього пса чужак.
А то різкий "гав" чужака десь приглушить.
Біжить переходом, між натовпом ніг,
Минає собаку, що рветься з прив'язки.
Повз баки сміття призігнувшись пробіг,
Занюхавши поряд пахучі дріб'я́зки.
Залишивши людний центральний масив,
Поміж двори і будинки приватні,
Пес пробігає, між гавкіт з дворів
Псів, що готові його розірвати.
Через городи біжить по ріллі,
Незрозумілим людині маршрутом.
Щось там нанюхує в свіжій землі,
То оглянеться на деякі звуки.
Місто залишивши десь позаду,
Біжить він по стежці, поміж гілками
В лісі спокійнім, то десь у саду,
То в полі, собачими знову шляхами.
Крізь трави пролізши з прищуленням вух,
Пес вибігає на автодорогу.
Біжить по узбіччю, вслухаючись в звук,
Стовпчик рознюхує носом вологим.
Добіг до зупинки, пройшов трохи, став,
Дивлячись в далі, як сонце йде вниз.
Голову враз повернув і сказав:
- День був сьогодні вопше зашибісь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726113
рубрика: Поезія, Вірші про тварин
дата поступления 28.03.2017
Диявол всміхається дивно...
Він зараз в такій незвичайній подобі.
Виглядає так просто й невинно.
Спокушає мене ПОЛЕЖАТИ-Б-ним хобі.
Такий м’який і безпечний...
Знає, що спроби його надійні.
Ніхто ж не подумає на такі речі...?
І я не помітив його обіймів...
Ма́нить мене в кімнату...
І я – його раб за цими дверима.
Хоча, разом з ним я зміг написати
Найкращі свої вірші і рими.
Псує мої кращі роки,
Купивши мене на такі дрібниці!
Робити б важливі життєві кроки,
Та, як же комфортно на ньому лежиться...
Й ні друзів так, й всі інтереси
Додолу...
Тепер він мій друг найкращий!
Й ніякої магії, див і ніяких чудес –
Стаю я по:волі все більше пропащим.
Й хоч вулиця може людей зіпсувати,
Страшніше псується людина вдома.
Зі смартфоном й вайфаєм у своїй кімнаті,
Диявол-диван заводить у кому.
24.03.17, НА ДИВАНІ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725347
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 24.03.2017
Фіалки загорнулись від морозу
Як ти від мене, сонячна фіалко.
Я так хотів фіалку, а не розу -
Запишену красиву горду ляльку.
Фіалки пелюстки від вітру склали.
Їх березень обдав холодним вітром.
Невже мої вітри
Холодні і безжальні?
Я ж із теплом м'яким до тебе, літнім...
Фіалки загорнулися, скрутились,
Сховавши від круп сніжних свої барви.
Я все до тебе, ніжно-синя милість,
А ти усе ховаєшся між трави.
Я б став для тебе сонцем теплим, ясним...
Я б став для тебе сонцем променистим...
Які ж ті пелюстки твої прекрасні,
Фіалочко синенька, росяниста...
19.03.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724570
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2017
Мій незрівнянний і яскравий діамантику,
Я спа́лю нах*уй твою світлу хату!
Всі речі твої розірву на клаптики,
Твою сім’ю я хочу розстріляти.
Ти не дарма мене під ранок заспокоїла.
Хоч я тоді ще був спокійний, як удав.
Що напою́ твою сім’ю свинцевим пойлом я,
І близько я собі не уявляв.
«Спокійно!» - я казав, й не відступав усе.
«Хіба такий я злий? Ти ж мене зна!»
Але, як в «Віті» - ручка щось зламалася
В цей вечір, й піна з рота по листках.
Я подірявлю друзів всіх твоїх і родичів,
Й тебе зане́су у старий кар’єр.
Спихну зі скелі капцем. Може, щось промовиш ще,
Благаючи про прощення і мир.
А я розве́рнусь, і полізу хащами,
Ховаючись від незворотних дій,
В надкушенім сумлінні потопаючи…
Й крокну у воду – тільки там мій супокій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723666
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.03.2017
Ти бачив?! Вона так звабливо тобі посміхнулася!
Коли ти на тачці стрілку спідометра клав!
Ця леді полює на нас... То ходить по темній десь вулиці.
Невинно всміхається. Любить, як ти щось вживав.
Нещасні закохані… Їм легко плутає голову.
Любить у ліжко до когось частенько прийти.
Така несподівана часом своїми приходами...
Але, як приходить, навряд їй відмовиш вже ти.
Напевно, навчалась колись вона на соціолога -
Вправно працює вона зі старими людьми.
Охоче йде в переговор між тобою і ворогом,
Тим більше, коли ви всерйоз захотіли війни.
Любить відносини, де ходять во́гняні ревнощі,
Любить палких, злих, шалених й нахабних людей.
Любить - щоб пустощі, і небезпечні веселощі -
За іграми цими добре пильнує дітей.
Обійми її тобі, все ж таки, будуть даровані.
Рано чи пізно, ви бу́дете з нею разом.
Й будеш ти в долю секунди останню шокований,
Від слів її голосу ніжного, як перед сном:
" - Ти бачив, як я тобі часто ласкаво всміхалася?
В твоєму авто... Як п'яний по місту летів.
Ні, не в чорнім плащі я...
Я без коси...
І без палиці...
Так, я - міс Смерть! Ходи! Час до інших світів!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722382
рубрика: Поезія, Містика
дата поступления 08.03.2017
Я ледь вітаю всіх зі святом
Всіх ледь красивих, ледь ясних.
Вас в світі стільки ледь багато,
Що слів не вистачить на всіх.
Я побажаю кожній милій,
Щоб сяяла вона щодня,
Щоб завжди всі її любили,
І щоб любила всіх сама.
Хай буде вам лише найкраще -
Армані, Гучі от Кутюр,
І хай життєві сірі хащі
Не зіпсують ваш манікюр.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722304
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 08.03.2017
Теплий вітер зжирає сніг,
Попід ноги кругом мокро стало.
Тече безліч річок – і не зміг.
Пхаю руку у воду наталу.
У прозорій воді наталій,
Що тече дрібним потічком,
Все вбачаю глибини, корали.
Мани́ть кам'янистим дном
Залізти в потоки, во́ди,
Лягти би в канаву якусь.
Не такі вже й вони, ті води, холодні...
Наталі... До них голим тілом торкнусь.
В капцях діри сосуть вологу.
А я хочу по повній – по шию, по груди,
А не просто мокрі ноги.
До наталих цікавість тягне усюди.
Завтра буде вже плюс п’ятнадцять!
Сніг – прощай, хоч і все ж не смакує болото.
Полізу! Полізу купатись
У води Наталі, наталчині води.
В кар'єр, чи Нарічку навіть,
В час, коли кольори прокидаються в небі.
Нехай води Наталі мене ласкають
Хоч хвилину... Во́ди весня́ної леді.
23.02.17
[u][/u]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720102
рубрика: Поезія, Поетичні афоризми
дата поступления 24.02.2017
Туман яром, туман головою,
Туман яром... Туман по лісах...
Хочеться побачити сонце над собою,
Сонце у думках.
Хочеться прикрити
Лавочку не прагматичну.
Сонцем ранковим политу.
Хочу на річку.
Хочу Нарічку
В день літній жаркий,
І в час холодний, і в нічку.
Хочеться її хвиль.
Побачити її вигини,
Хвилювання тіла її,
Мінливі характеру вихлюпи –
Спокійні місця і стрімкі.
Хочу Нарічку.
Оглянути з всіх боків,
Зійти до неї поближче,
Ну і по ній вплив.
Хочу Нарічку.
Зелене її вбрання,
Чи синє, чи сіре – щоб вічно
Ласкало щодня.
Хочу Нарічку.
Вишукану й тонку,
Маленьку таку, невеличку,
Грайливу й стрімку.
Може, Нарічку побільшу,
Щоб широко між берегів,
Але, щоб і я в тій ширшій
Всередині не втопив.
Ліпить дощ надворі
З болота скульптури кругом...
Я в пам’ять, в знайомі простори,
Сидячи під вікном,
Хочу Нарічку ще,
Нарічку і під дощем.
Наріченька там тече,
Чи, все таки, Нарічена?
Чи просто осіння хандра...
Чи спогади хочуть, де двоє...
Чи просто ідей вже нема?
Ех, туман яром, туман головою!
22.10.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2017
А продай мені краплі забуття...
Може, є у твоїй аптеці?
Складний випадок і нема життя
Від недуг у розумі й серці.
Краплі забуття про тепло твоє,
Твої очі, губи, усмішку...
Вже й не зна’, чого, забуття прийде
На холоднім поламанім ліжку.
Забуття того, що прикрасив сам
Нас і світ я, хоча й ненавмисно.
Що спокійно так сам я колисав
Сподівань прекрасних колиску.
Забуття того, як співала ти
Сподіванням тим колискову.
Трохи зняти біль сподівань отих,
Як колиска впала додолу.
Крапель забуття ти продай мені –
Вбити згадки, які ломлять тіло.
Сон втрачається, холод по спині.
Нерви то, а то знов змарнілий...
Крапель забуття, чи що маєш там –
Ін’єкції? Мазі? Таблетки?
Я "закинуся", і піду в туман,
Поза світло твоєї аптеки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714222
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2017
Білий іній вкрив моє тіло,
Як весільне вбрання наречену.
Тебе скоро побачу я в білім.
Тільки бу́деш ти не біля мене.
На рушник стане поряд з тобою
Хтось потрібний, і більш ніж коханий.
Десь вже скоро… Можливо й весною…
Я ж зали́шуся десь між рядками.
На твоєму весіллі шумно́му
Буду келихом я кришталевим,
Щоб приклала ти ніжно до нього
Ву́стонька свої рожеві.
Буду платтям твоїм сніжно білим,
Щоб тебе обіймати, тоненьку.
Буду танцем я твоїм весільним,
Пристрасним, ніжним й легеньким.
Я бу́ду і тортом солодким,
Я бу́ду твоїми сльозами,
І тостом звичайним коротким,
Й словами напутніми мами.
Лунатиму криками «Гірко!»,
І кульками буду чудни́ми.
Я буду - розбита тарілка.
Я буду - весільна машина.
Я самою буду сумною
Й чуттєвою піснею свята.
Я сонцем буду́ над тобою,
А, може, й дощем поливати.
Я днем буду самим хорошим.
Я настроєм буду святковим...
Мов інеєм, тіло твоє припорошить.
Десь скоро вже… Може, весною…
[b][i]14.01.17[/i][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712399
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2017
Всі найкращі місця
Я волів би вже більше не знати…
Всі найкращі місця у пам’ять приводять її.
Всі найкращі ці гори, зелені ліси й водоспади…
Лиш згадаю, і знову холодний під шкірою лід.
Все найкраще –
Зелене, і синє, й барвисте все інше…
.Рік бавив нас щедро зі світу найкращим усім.
Я прожив з нею добрий шматочок, чи не найгарніший,
Й лишився загубленим нею, знівеченим, знову самим.
Найпрекрасніше з див,
Хоча й наче – звичайна людина.
Залишила сліди в кращих спогадах моїх земних.
І не винен в тім я… Та й вона в тім, здається, не винна…
Може, винна краса у місцях цих усіх чарівних.
Як співали знайомі, -
«Її нагада́ все красиве…»
Так і сталось. І хоч зафарбуй в сірий тон цілий світ…
Красивого в спогади сильні раптові прориви
Знов змусять відчути жахливий під шкірою лід.
[i][b]14.01.17[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712395
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2017
[i]Епіграф:
Доки не заглибився в джаз, було легше писати вірші. Писав їх паралельно і перпендикулярно, як ТРАКТОР ОРЕ ПОЛЕ. А тепер я не можу собі дозволити повернутися до того. Тепер потрібно плисти "місячною рікою"... Абстрактно, легко і непримушено...
[b](с) 15.01.16[/b]
[/i]
Гупав трактора я дверима,
…Тракторист...
Стало важче тримати риму,
Та ще й зміст.
Стала ламаною розмірність,
Стиль поплив...
Нема орання, тільки димність
Між полів.
Чи закінчуються у світі
Цім слова,
Чи поменшила їхню кількість
Голова.
Чи писати нема про що вже...
Всі писці
Розписали поперек й вздовж
Папірці.
Хоча, ще обписати мож’
Камінці,
На руці, і як дуже хоч’ -
На лиці.
Ще на чомусь, і ще про щось,
Про оце,
І усе, що он там знайшлось,
І про те.
Йди в лісів глибину, в поля,
І у гай -
Слів, яких ще не мучив я,
Назбирай.
Як їх матимеш три мішки,
То тоді,
Ті слова мені в подушки
Поклади.
І здоровий для віршів глузд -
В бак залий.
Тоді, може, пооре ґрунт
Трактор мій.
Мож, залізуть назад твої очі
До орбіт,
Коли вірші мої обточу
В звичний вид.
Ряд за рядом орати рівно
На листку
Може й зможу, як в вас повинно
По квитку...
Стало важче писати вірші...
Кінець рим...
Я не в тракторі все частіше,
А під ним.
[i]
[b]30.10.16[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710788
рубрика: Поезія, Поетичні афоризми
дата поступления 07.01.2017
Я б не промовив ні пари з вуст...
І ще, тим більше, - б не став писати.
Тумани згадок - як костей хруст...
То ще нічого... Просто, Карпати...
Легкі дороги, і легкий хліб,
Легке життя... нам скоро взнати.
Ще поту? Крові? ...гаразд, беріть...
Та не чіпало... Просто, Карпати...
Глибока сліпість, і глухота...
І діри нічим нам полатати...
Поза кутками, все ж, біднота,
Й "сусід"... та, все ж... Просто, Карпати...
І, наче, правда - руки сухі.
Стають ж на штанях щось проступати
Як після купелі, - мокрі сліди.
Ще б промовчав... Просто, Карпати...
І, з флюгельгорна легенький плин,
Що в думці не кінчає грати,
Про синь карпатських полонин
До сліз!!!
Не зміг...
Просто, Карпати...
Туман ховає вокзал сумний...
Поповз вагонів рядок строкатий.
Повні вагони зрубаних надій...
Частина нас самих... Карпати...
06.12.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705142
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.12.2016
Попереду сонце яскраве,
Незвідані кі́нці галактики, -
Коли альбом цей вмикаю,
По шкірі холод із Арктики.
У пам’ять врізається сяйво те
Неназваними глибинами,
Дощами космічними заляте,
Що виміряне годинами,
Що рахують на Землі тижнями
Всі пересічні громадяни.
Сяйво яскраве, м'яке і ніжне,
Як звучання родес-піано.
Я все ще не свій між земними.
Хоч давно вже зійшов з орбіти,
Скафандр важкий ще не скинув,
Але, й кисень вже перекрито.
Далеко уже від світила
Скафандр тепло тримає.
Під градусом осені вдвічі чутливий,
Як альбом цей клятий заграє.
Повернувшись на Землю іншим,
Все ніяк не заглушу хвилю ту...
Наче й сонце тепер тут темніше
Після крайнього мого вильоту
До сонця бусом червоним
Після дощів, як з Атлантики...
Пам’ять кида по місцях знайомих
В недалекі кінці галактики.
[i]10.10.16
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694321
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2016
Осінь наступає
На ноги
В шаленому танці думок.
Половина мене кричить до незмоги,
Половина задумлива,
А ще половина знімає цей лютий танок.
Осінь протерла руки,
Видавлює вірш, як прищ.
Настрій яскравий, та сторонній десь стукіт
В душі щось троїть?
От зірвусь, але, як же? Коли ж?
Спогади лізуть HD-шні
Здається, це було години тому.
Пам’ять з зубів дістає щось колишнє -
Смачним воно було ж…
Та вже так воняє, що й ну.
Ув очі сіяє зни́зька…
Щось тепле динамік хропе.
ЗАРАЗ як сонечком сік помаранчевим БРИЗНЕ!
Куди ви вже, яблука спілі?!!
Осінь махає рукою зі свого купе!
Сиджу над віршем спокійний…
Лишилась лиш гуща у чашці ідей…
ВРАЗ хочеться кинути зошитом в стінку!
Телефоном у стінку!
Голову кинути в стінку! Той самий HD-дисплей…
Осінь тікає експресом,
Зникає в кривих Радівців…
А літо в розмитих снах VHS-них
Як вирізка сцен із кіно,
Які не потрапили в фільм, які так і в фільм не вмістив…
Градуси зле понижати…
Градус екліптики ж лізе униз.
Під градусом цим стаємо ми всі біснуваті
Лиш келих коктейлю «Осінь» -
І кожен паде додолу, кожен рачки по бруду поліз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693483
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.10.2016
Твоєї сукенки та й синя блискавка
Мене всліпила так блискавок рисками.
Мене всліпила так промінням сонячним -
Чи сонним раночком, чи раннім сонечком.
Облила кавою косів пахучою,
З ночі гарячою, майже пекучою.
Кави торкаюся, губами сьорбаю
Ковтками дивними і не хоробрими.
Дивишся очками ти шоколадними,
Мене ковтаєш то ковтками жадними,
Губами ніжними, ніжно рожевими,
Солодкими, немов в меду травневому.
Ці ніжні утиски маленьких рук твоїх
Як новий всесвіт тут – в обіймочках отих.
Чорненьке зернятко маленьке, кавове
Обіймами мене будиш ласкавими.
Сині пелюсточки, ласкава квіточка.
Вже сяє день, а тут ще одна зірочка.
Солодить день новий, вмиває подихом –
Під сонцем буревій із легким дотиком.
Тоненька і струнка, неначе вишенька,
Райська ти ніжносте, й пекельне лишенько.
Стільки сказав би я, але так обмаль слів…
Твій ніжний синій блиск мене та й осліпив.
18.06.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673512
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.06.2016
Нелегко часом слова підібрати –
Підібрати з землі потрібні слова.
У пилу їх валяється стільки багато,
А потрібного слова часто нема…
Хто ж слова розкидав? Земля ними вкрита.
Валяються в бруді, в багнюці, в пилу.
Я слова підбираю, стараюсь їх мити.
До віршів своїх ті слова підберу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671752
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.06.2016
Шум загадковий в моїм приймачі…
Приходить вже сонце на зміну ночі.
Крізь ледве чутне пищання і тріск
В уяві сосновий являється ліс.
Сіро-зелено-руді кольори
Здіймаються стрімко так догори.
Голчасті пальми в промінні рожевім
Навколо потужних стовпів мережевих.
Сонце сяйнуло з-за сосон верхів,
На мене вдивляється з-за проводів.
Сосни з сторін двох, неначе колись
Колія крикнула їм «Розступись!».
Стовбурів щітка густа рудувата.
Якщо би ще вище трохи десь стати -
Попереду гладь блакитно-зелена –
Чим вище, тим більше вона нескінченна.
Сосонок дух і гарячий пісок…
Сонце вглядає у кожен куток.
Гарячий пісок – мої ноги горять.
Серфлю дорогу – між соснами гладь.
Сіро-зелено-руда густота -
Так, наче люди в юрбі у містах.
Час-пік у такому метро лісовім,
І всі пасажири у вбра́нні однім.
Будинки між соснами – наче пікнік.
Стоять сосни тихо в чеканнях парких.
Зривається вітер – і шум у верхах,
І хмара темнюча над лісом, як дах.
Пістряві верхи панікують в страху,
Мов не доробили ще щось там вверху.
Кидаються в паніці в різні боки,
І па́дуть поборені вітром гілки.
Героєм під хмарою стовп кожен став.
Їде повільно вантажний состав.
Везе швидко поїзд людей з-попід хмар.
Хмари до сонця – і враз зникнув жар.
Капель громада враз різко накрила
Картину зелено-коричнево-сіру,
Дорогу, стовпи і гарячий пісок,
Глянцем покрила да́хи хаток.
Вмила ліс щирим дощем і дорідним.
Сосни ще блиснули в сяйві західнім.
Сонце заходить, темніють верхів’я…
І знову лиш тріск і пищання в ефірі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669059
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.05.2016
Сороканіжко, в тебе стільки лапок…
А знаєш, які зараз в країні в нас часи?
І коштів скільки йде? Й в бюджеті скільки латок?
А скільки всього йде, щоб сорок ніг носить?
Дві ніжки тобі можна й відірвати.
Ти і без них спокійно далі побіжиш.
Та і без тих двох ніг вже й не така важка ти.
Давай но, сорокуля… Ану, несіть хтось ніж!
І поповзла повзуля звідси швидко.
Так, як раніше, швидко за шафу поповзла.
А як їй там тепер? Нікому і не видко.
А як їй там тепер? Та ну, ніхто ж не вмер!?
Сороканіжко! Будь більш економна!
А знаєш, як все зараз всюди дороге?
Здається нам, в витратах трохи ти нескромна.
Здається нам, у тебе неправильний бюджет.
Цих десять ніг, здається, в тебе зайві.
Ти ж стільки проїдаєш, ходячи на них!
Ану, оцю, й оцю, й оці ще нам віддай но!
Навіщо тобі стільки? Це ж складно – стільки ніг!
І поповзла повзуля повільніше.
Перебирає лапки, але щось все – не так.
А як їй там тепер? Кому воно видніше…
А як їй там тепер? Та ну, ніхто ж не вмер!?
Сороканіжко! Що з тобою стало?
Реформи ми тобі, а ти таку «свиню»!
Хіба тобі витрати ми скоротили мало?
Старалися… А ти не лізеш на стіну?
Напевно, постарались ми погано.
У тебе, схоже, зайвих ще цілих двадцять ніг!
Ану, давайте всі – натхненно і старанно –
Ану, відберемо! Бо не комаха – сміх!
І поповзла повзуля геть повільно…
Так важко, спотикається… Який важкий став шлях…
А як їй там тепер? Без ніжок дійсно вільно?
А як їй там тепер? Та ну, ніхто ж не вмер!?
Сороканіжко! Як тобі не сором?
Ми те тобі, і інше – чого тобі ще тре’?
Сороканіжко, все! Вдавати досить хвору!
Велике в нас майбутнє! Ану, повзи вперед!
Якась ти… Ну аж цілих вісім лапок!
А ми – дивись – постійно ходимо на двох!
Ти забагато накупуєш тапок.
Ану, прибрати з неї іще оцих шістьох.
Ще смикалась повзуля у куточку.
Старалася… Скрутилася в кільце...
А як їй там тепер? Цвітуть вві сні садочки?
Чому мовчиш? Що, все?
…Та хто би так помер?
[i]15.05.16[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660222
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.04.2016
Петрику, тиха година!
Ану закривай очі свої!
Петрик, підйом! Загубилась слонина,
А ти підіймайся! Знайшов же ж її!
Петрику, тиха година!
Петрик! Лягай! І сьогодні ж вставай.
Петрику, ляж! Петрик, встань! Тьотя Ніна
Вирішує час твій. Ліжка застеляй.
Петрику, знов стули вічки!
Слоників, Петрик, рахуй, розбишак.
Петрик, вставай! Ще далеко до нічки!
Звільни, розбишако, зручний свій лежак!
Петрику, ляж же негайно!
Тиху годину зірвати хотів!!!
Петрику, встань! Петрик, ляж! Петрик, встань но!
Йди до прийшовших по тебе батьків!
В ліжко вернись! Закрий очі! Рахуй но!
Петрик, підйом! Ти знайшов слоненя!
Досить садком уже бігати буйно!
Очі закрий! Ляж, вреднюче маля!
Петрику, швидко піднявся!
Годі лежать! Петрик, швидко лягай!
Бам-бам-барам – і м’ячі вже роздав всім.
Петрик, вставай! Розлежався, лінтяй!!!
Петрику, ляж! Ляж! Лежи! Закрий очі!
Бачиш слонів?!! Ану швидко! Підйом!
Лукавий б тебе забрав в свої робочі!
Петрику, ляж! Де десятий той слон?
Петрик, підйом! От гидотна дитина..!
Петрик, лягай, лисий б тебе забрав!
Підйом, ти руда веснянчаста скотина!
Петрик, лягай! Тихий час знов настав!
Петрик, бурум-бум-бурум-рум-бум-бурум!
Петрик, підйом! Петрик, ляж! Петрик, встань!
Петрик, веселим будь! Стань но похмурим!
Петрик, закінчуй садок!!!
Петрик, вперед –
До нових життєвих страждань!
16.01.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654515
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 25.03.2016
Блакитний торт горизонту
В весняній порі оцій…
Сизі, блакитні шари цього торту -
Очам, що вглядаються, витвір смачний.
Торт пахне фіалками й дубом –
Ароматом моїх весняних країв.
Блакитний цей торт на великому блюді –
З лісів він, далеких полів і горбів.
У погоду ясну у вікнах
В далині блакитний десерт.
Хочу встати, зірватись, в торти ті побігти –
До найвищого шару, на самий верх.
В далечінь ту зробити кроки –
В майже злиту із небом синь.
Обернутись, й побачити інший вже тортик,
На якому я вже й не роздивлюсь свій дім.
В блакитних кремах далеких
Гуляє уява моя.
Розглядає в своїй уяві маленькій
Торти, у яких та маленька гуля.
Погляд тортик кусає легко,
Співом синичок зап’є.
Душа чує музику – дивну, приємну й далеку,
На папір, і у струни вкладає чуття це своє.
На клавіші родес піано
Лягає легенька рука…
У далеких шарах тих блакитних музика тане.
У очах, що вглядаються. В дивних мрійливих думках.
[i]3.03.16[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654278
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.03.2016
В одиночній камері мого життя
Так тепло й спокійно мені.
За тепло це душевне у купі сміття
Я возхвалю своїх тарганів.
В безкінечності космосу й уявних доріг
Вірні супутники дивні мої
Серед ночей холодних, й днів теплих, ясних,
Грають в кубики у голові.
Раніше за мене не ляжуть вони.
Й встають, поки я іще сплю.
А душ лиш холодний – і їх голоси
Співають веселу дурню.
Між сірих курток повсякденності днів
Рояль грає й б’є барабан.
Усмішка з’являється з моїх гвубвів,
Як хрипло співає тарган.
То шпарять рок-блюз з електрогітар,
То плутає ритми слеп-бас.
Вискакує з темряви хтось під ліхтар
Й танцює дивацький брейк-данс.
Не думайте зле! Вони раді й гостям
Новим у моєму житті!
Але, Ви звичайні? Тоді – все, «God natt»!
Й на замок всі дірки в голові.
Із ними «трубі вдячний я» хоч щодня.
І ще – здоровенний тарган,
Готовий вкохатись на решту життя,
Співа всіх коханих рядам.
Й не треба наркотиків, й чіми, й косяк –
Вони нищать цих тарганів,
Доводять до диких істерик комах…
Аж шкода отих пацанів.
Я ляжу із друзями цими в сміттюх,
Пірну в їхню яму воней,
Яку накриває мій капелюх,
Й ніхто більш не влізе в це місце брудне, -
Блювати піде, чи відверне лиш ніс,
Чи з жаху й піде в небуття…
Але ж, так приємно із ними мені
В одиночній камері мого життя.
[i]8.12.15[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631631
рубрика: Поезія, Ода
дата поступления 26.12.2015
Спить гора над краями…
Зажмурила очі свої.
Спить гора ця віками.
Спить під сонцем, й дощем,
Ну а взимку сніги накривають її.
Спить це сіре створіння…
Величезна його голова -
Наче зовсім вона не з каміння,
А лиш в снах десь літає,
Як голови наші – жива.
Морду в лугах заховав
Сірий стомлений звір.
Від чого ж заснув цей гігант?
У самотності дикій,
В мовчанні заснув, певно, він.
Вже мільйонами років
Залишений на самоті,
Він заснув, одинокий,
Серед цих, наче схожих на нього,
Подільських горбів.
А колись, днем якимось чудовим
Блискавка вдарить його;
Він підійме кам’яні брови,
Й з диким ревом своїм
Він розбудить похмуре село.
В повний ріст він повстане
Й зі своєї спини скине ліс,
Й кам’яними важкими руками
Він проявить свою
Безкінечну приховану злість.
А може, й душа його добра,
Й він не стане чіпати людей.
І піде, й своїм ділом хоробрим
Буде світ рятувати
Від бід, від незгод і смертей.
[i]18.12.15, Скібнево[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631626
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.12.2015
Місяць відкрив ворота,
Вночі виганяє з дому мене.
Озираюсь, мов кішка голодна,
На прямокутник коричневий своїх дверей.
Шлап-шлап – кажуть капці асфальту.
Шлап-шлап – кричать вони тихо серцю в упор!
Я запам’ятаю, не знаю, на скільки, цю дату,
Її занесу до архіву комор.
Ліхтар над пероном – мов місяць.
Так тьмяно й обмежено світло дає.
Вслухаюсь у темряву, як її місить
Заводу шуршання, сум’яття нічне.
Привіт, мій зі смугою друже!
Ану, що цікаве сьогодні в тобі?
В купе? З задоволенням! Хоч там і не дуже…
Вдивлятимусь в ніч, у вогні в далині?
Сріблястим обручем місяць
Світився у ночі темних косах.
І ось – я герой містерії місць,
Куди ще мене не приводив мій шлях.
Цей музики світ шалений…
Я в нім, мов на місяці – маленькім такім…
Здавалось. А насправді цей світ величенний
В порівнянні з місяцем тим обжитим моїм.
Хмари осінні закрили
Місяць осінній на вересня небі.
О, так несподівано блискавок жили
На місяць мене та й в нічну неба темінь…
І роздуми йшли про місяць –
Про той, що потрібен мені для натхнення,
А також про той, що на небі там висить,
Як обруч блискучий у косах чорненьких.
Вже місяць пройшов відтоді…
Місяць спокою мені все ніяк не вертав.
З місяцем ще одну ніч знов провів я холодну… і…
…Дякую, місяць, тобі за рядки на просторах листка.
2.11.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618415
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 04.11.2015
Обруч у косах блищить –
Місяць на темному небі.
Місяць освічує світ –
Місяць чекання, натхнення.
Обруч у косах сія –
Посеред хмар, мов веселка,
Сімох кольорів нерозривна сім’я.
Сім’єю сія діадемка.
Обруч у косах – мов міст
Над хвилями темного моря, -
Моря бажань, моря мрій; в морі зміст
Плаває мій все по колу.
Обруч у косах світа –
Неба край вранці яскравий
Смугу яскраву, мов ясний жар-птах,
Над обрій землі випускає.
Обруч у косах – і я
В Ваших ногах несвідомий.
Для Вас у раю всі найкращі місця –
Лиш обруч вдягніть свій коронний.
Жовтень 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618162
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2015
Воюють вірші із дротами.
Йде сильна у мені війна.
То літери стануть рядами,
І клич йде релейним рядам.
А то і релейні полиці,
Ряди, і стативи, й дроти
Охоче б набили по пиці
Із літер грайливі ряди.
То ручка гуляє мистецько,
То креслить суворо контакт,
Зубами скрипить й прямо преться,
І все романтичне – не так.
І, все ж, в строгих лініях аркуш
Вбива кучеряві рядки.
Буденна логічна ця каша
Поживніша, ніж цукерки́.
Хоча ж, цукерки́ ті смачніші!
Та ще й і смакує хтось їх…
…Ану, Вась, зроби в мозку тишу!
Наробиш помилок страшних.
Задумався тут він! Ти бачиш?
Аж провід ведеш не туди!
Ти ж маєш серйозні задачі!
Дивись, ще наробиш біди!
І плакатимуть очі сірі,
Що ще не читали віршів
Твоїх. І в душі зробиш діри
Пташині, якій все творив.
Отій, що не спалось ночами,
Що була тобі, мов весь світ.
Себе ж ти з’їси же думками!!!
…І знов не туди тягнеш дріт..!
Та, все ж, є й два жовтих, й зелений.
І навіть при всій цій війні.
Війні безупинній, шаленій,
Бої ці важкі, затяжні
Горять вдень, вночі світлофори –
Барвисті сузір’я ясні.
І знов до листка я говорю,
Що місяць пройде і мені
Відкриє натхнення ворота, -
І знову вірші, як дива…
…Агов, ти куди тягнеш дро́та???
Ох, втвориш ти щось, голова…
19.10.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618160
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.11.2015