| Сторінки (2/121): | « | 1 2 | » |
1. Нема, нема – і знову їй
Вже вкотре вірш пишу новий.
Й до чого все воно отак от йде?
В піснючій каші і в’язкій
Давно втрачаю глузд я свій,
Що вже й не розберусь – як, що і де.
Блукають під пером слова,
Й любов – сам кажу – нежива,
Та не спинить все стомлених думок…
Під дахом спільного "хліва",
Чи у купе однім, бува,
Так часто у думках моїх ми вдвох.
Приспів:
Мій розуме, вернись у свій же дім!
Так рідко залишав, та рідко вже буваєш в нім.
Та не повернешся мені на втіху.
У домі тім давно вже знесло стріху.
2. Нема, нема – і знов про нас.
І вкотре не лікує час…
Про нас вже стільки склав стандартних рим.
В пустелі штучній – моїх днях
Я сам блукаю по світах,
Й не розберусь ніяк все – що по чім.
І на свою ж таки біду
Одної думки не знайду,
Й, мов по калюжах, всім наперекір.
У свому райському саду
Ще б щось привести до ладу,
Доки не буде золотих тут гір.
Приспів.
3. Нема, нема, і знов – нехай –
Я їй поставлю зайвий "лайк".
Серце ж співа з-за стиснутих зубів.
Напіврозбилося – ай-яй…
Колись чудив – тепер гуляй.
Ти маєш те, чого колись хотів.
Між пошматованих листків
Своїх нікчемних тих віршів
Си застосуй спокійно сірники.
Не стерти в пам’яті слідів,
Що, наче п’яний, наробив,
Й жалієшся си на життя своє.
Приспів.
[i]Вересень 2013[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595345
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 22.07.2015
Цікава річ – читати між рядками.
Часом лиш там ти віднаходиш головне.
Хоча, й сокира слова не візьме,
«Міжряддя» саме сповнені думками.
Цікава річ – читати між рядків.
Цікаве «між рядків» й в житті знаходжу.
Тому й от так живу, на всіх не схожим.
Багато там знайшов і загубив.
Хай, кажуть, між рядами бур’яни.
Та треба, просто, гарну свою «грядку»
Полоти і тримати все в порядку, -
І змісту урожай буде рясним.
Ти між рядками гарно подивись, -
Й побачиш в тексті набагато більше:
Можливо, чи щось краще, чи щось гірше,
Й ще нагадається воно тобі колись.
Там – між рядками – місце не просте.
Там пишуться й акорди для гітари.
А слово разом з музикою в парі
І оживи́ть, і голову зітне.
Й «життя – театр». Так кажемо ми з вами.
І тут в пригоді оце місце нам стає,
Яке рядком не було і не є,
Бо то є ходом глядачеві між рядами.
А в лісі між рядами із дерев
Ростуть гриби, і ягоди, і квіти.
Птахам літати і тваринам там ходити
Без простору того було б ніде.
Та, все ж, читати між рядків непросто так.
Потрібно до такого буть готовим,
І вміти міркувати нетипово,
І голову ще й мати на плечах.
Та от, в розмовах-то - нема рядків.
Летять слова одним рядком на вітер,
Й нема міжрядь, й того, що в них ловити.
Стають вони пустим набором слів.
Тому й не люблю я оті розмови.
Не завжди в них закріплене чимсь слово:
«Скажу що-не́будь, лиш би говорив».
30.03.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571636
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.04.2015
Життя у ці роки веселі мої
Буяє у повному ро́змасі.
Я ж все десь подалі від цеї Землі,
В своєму маленькому космосі.
Хтось має «Феррарі», хтось яхту, хтось клуб,
Хтось всім роздає свої розписи.
А в мене - перегуки джазові труб
В моєму маленькому космосі.
Хтось успіху в боксі, в футболі досяг,
На перші місця завжди вноситься.
А я – що до того? Все в тихих місцях,
В своєму маленькому космосі.
Хтось вдався в релігію, Біблію чтить,
Суворо і віддано поститься.
А я ж, як молитву читаю, в ту ж мить
Літаю у своєму космосі.
Хтось має гарем, а хтось – просто сім’ю.
Пора би вже так в мої роки ці.
А я поглядаю з орбіти й плюю, -
Літаю в маленькому космосі.
Й в країні настали не кращі часи –
Незміряно цинкових «корпусів».
Та руки не пишуть у віршах сльози.
Так добре ж у власному космосі.
На вулиці сонце розплавлює світ,
Чи вікна в морозянім розписі?
Роки йдуть, та мій не лишається слід
В моєму маленькому космосі.
25.02.15, 6346
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562955
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.02.2015
Боже, прости Своє грішне творіння,
Що до цих пір зволікав і мовчав,
Що каюсь лиш зараз. На своїх колінах
Я перед Тобою в сумлінні престав.
Жаль, що так довго серце мовчало,
Що часто звернутись до Тебе не міг,
Що сили для цього не вистачало,
І волею, і випадково був гріх.
Боже, звертаюсь в останніх надіях…
Каменем була моя душа.
Жаль, що губив Тебе в своїх затіях,
Коли Ти й на крок мене не лишав.
За свої гріхи прошу в Тебе прощення –
Сила Твоя здатна все подолать.
Я так помилявся в житті цім нікчемнім,
А Ти за все вмієш просто прощать.
Отче, ти в жертву віддав Свого Сина,
Щоб наші простити безумні гріхи.
Боже, прости – Твоя грішна людина
Тебе ж забуває, зустрівши страхи.
Вилікуй ницу, поранену душу,
Котрій не просто піти в Небеса.
Скільки ж я раз Закон Твій порушив,
Хоч і завчасно збагнув би це сам.
Каюсь Тобі в останній надії,
Каюсь в гріхах, ще поки є час.
Грішна душа в сумлінні ще тліє.
Жаль, що раніше не став на цей шлях.
15.11.12
(до дня Прощеної Неділі)
пробачте, кого образив!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561576
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 22.02.2015
1. Ти людей так малюєш чудово,
А я – інтер’єри, пейзажі довкола.
Намалюєм картину в яскравих тонах -
Ми вдвох десь на морі, чи в синіх горах.
Ти нас двох намалюєш щасливих,
А я все намалюю, що б лиш захотіла.
Удвох намалюєм картину одну
Й прикрасимо нею холодну стіну.
Приспів.
Намалюєм картину, де на берегах
Ми в теплих казкових, яскравих краях,
У сонця червонім промінні,
На морі яскравім і синім.
Намалюєм картину, де в наших руках
Те щастя, яке не опише в віршах
Ніхто і ніколи у світі,
У барвах яскравих, назавжди у літі.
2. Олівець, хоч, чи фарби яскраві
Візьмеш ти у руки свої ласкаві.
Намалюєш усмішки й в очах наших цвіт,
І хай нам, найщасли́вішим, заздрить весь світ.
А я ліс намалюю зелений,
Чи, хоч, міста якогось шум-гамір щоденний.
Чи в купе, чи в палатці, чи біля вогню
Намалюю і літо, і осінь, й весну.
Приспів.
3. Картину на двох намалюєм самі,
Де щасливі довіку будемо ми,
І картину оту за мільярди, мільйони,
Віддавати не будем ніколи нікому.
Приспів.
Лютий 2015[i]
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561182
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 20.02.2015
О, знов шоколадний солодкий режим,
Знов все в шоколаді - ам-ням, -
Коли знову я в полі зору твоїм.
Нікому я це не віддам.
Очей шоколадних дарунки смачні
Даруєш ти – й вже нема слів.
Так настрій вони підіймають мені.
Таку-от дієту й хотів.
Смачний шоколад очей темних твоїх
Смачніший на цілій землі.
Й хоч темний, та мало там ноток гірких.
Втоплюсь в шоколадному сні.
О, чорная кава – густа, запашна, -
Немов водопадом тече
Напою пахучого темна стіна
На твоє тоненьке плече.
Губами б так легко торкався і пив
Смачний ароматний напій.
Здіймає легесенький подих вітрів
Його аромат чарівний.
Смачний шоколад очей темних твоїх
І кави міцний аромат –
Втопив я себе у речах тих смачних,
І вже й не збираюсь назад.
[i]16.02.15[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561177
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2015
Про мене всі забули,
Лежу вже шостий рік,
Нікому вже нема до мене діла.
Не бачать в сірих буднях,
Яскравих вихідних,
Як давній друг їх припадає пилом.
Тепер їх тішить плеєр,
Сабвуфер і ноутбук.
Два нових за старого друга кращі.
Безмежний світ пісенний,
Чудовий, гарний звук
Не змінять на касети вже нізащо.
Господар вже й забув,
Що на одній з касет
Лежать пісні улюблені колишні.
Всі проводи запхнув
Далеко під буфет,
І я тепер заграю лише тишу.
І у одну з ночей
Прокинеться мій Сер,
І довго він не зможе спати знову.
У спогадах людей,
І давніх тих пісень
Йому без мене так буде фіго́во.
Були колись часи,
Коли ще брали всі
Мене з собою в ліс, чи на природу.
Та ті часи пройшли,
І всі тепер не ті –
Закрили інтернетами свободу.
Ремонтували все
Мене самі вони –
А далі так бездушно занедбають.
Знов хочу тих касет,
І щоб у вечори
На вулицю несли, коли гуляють.
Червень 2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554110
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 23.01.2015
Розбитими дорогами по внутрішніх світах
На тім же місці сотий раз натрапив знов на цвях.
Світились фари в темноті – яскраві лампочки.
Не бачив я, як пали з неба мої зірочки.
А хто ж ті цвяхи розкидав мені і всім на зло?
А, так, я сам оте кидав, а також бите скло.
Свій розпач гострим засипав, кидав ті колючки,
Щоб хтось також страждав, й не бачив, як падуть зірки.
«А чо їм в щасті тут літать, коли у смуті я?
Сюди колючку покладу, а там залишу цвях…
Нехай колеса всі проб’ють, та не візьмуть моє…»
А зірка з неба падає і з мене сі сміє.
Так ось, собі ж зіпсув’ши шлях, стирчу я між степів,
І розумію вже, й кажу: «Я того не хотів».
Вдивляюсь в небо – там вже хмари – ватні подушки.
Було ж, та скло я розсипав, як падали зірки.
Так от, дивіться в розпачі у гладь нічних небес,
А не кидайте колякі́в для чиїхось колес.
І, як би душу не длубли́ ті чорні черв’ячки,
Дивіться добре, бо впадуть і ваші зірочки.
10.11.14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536729
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.11.2014
О, наша фотографія!
Наш рідний батальйон…
Знов я той час пригадую,
Де з друзями разом
Ми в берцях й камуфляжі,
Рахуючи деньки,
Вважали: ми - відважні
Безстрашні козаки.
О, наша фотографія.
Лиш відділяє рік
Часи оті. А згадую,
Пройшов мов цілий вік.
В цей рік всіх, мов машину,
Стрясли життя ямки.
Та твердив я щоднини:
«Ми – браві козаки!»
О, наша фотографія…
В цей неспокійний час
Вдивляюся у вічі я
Там кожному із нас…
Ех, друг вам стане ворогом –
Ще й не пройдуть роки.
Вбивати один одного
Будете, козаки…
5.11.14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535178
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 06.11.2014
Згадаю – бувало, в полях,
Як їздив в нічних поїздах,
В далеких чужих областях –
Як падала ніч-зоряниця, -
Прокинусь – й якийсь дивний жаль,
Лиш тільки погляну у даль
Крізь темної ночі вуаль,
Як вогник далеко іскриться.
Мов чиїсь то очі ясні,
Щось світиться там в далині…
Неначе, щось каже мені…
Й глибокі думки, як криниця.
Вглядаюсь у вічі вогням,
Й здається тим моїм думкам –
Можливо, вся істина там,
Де вогник далекий іскриться.
…Так само стоїть десь мій дім,
І світиться світло на нім…
Скажи, ніч, – загадка то в чім?
Та, ніч мовчазна, як черниця.
Ховає все очі сумні…
Щось знає вона про вогні,
Та, все ж, не розкаже мені,
Про що там той вогник іскриться.
В невпинному русі вагон…
Й зник вогник вже за горизонт.
Та, все ж, не вертається сон –
Щось коле у серце, мов шпиця.
В гарячу ніч, чи в холоди,
І навіть, якщо й назавжди,
Я все ще потраплю туди,
Де вогник далеко іскриться.
15.10.14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530834
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2014
Валяється у гаражі,
В глибинах моєї душі
Пакунок, а в ньому запчасті.
Запчасті від імені "НАСТЯ".
Давно не потрібні вони,
Але ніяк їх не збуду.
Нехай полежать до весни -
Сховаю їх знов і забуду.
Запчасті від імені "НАСТЯ"
Із букв, не з пластмаси й металу…
Ніяк їх позбутись не вдасться.
Ох, хай так лежать, як лежали.
Запчасті від образу Насті
Лежать у графітовій масті.
Чіткі ще ті гострі деталі
Врізаються гірше від сталі.
І вже би спихнув ті дрібниці,
Та, вже й ніби їх не знаходжу.
А серце тріпоче, як птиця,
Коли натикаюсь на схожі.
Запчасті від образу Насті -
З лиця, із очей, і з волосся.
Ніяк їх позбутись не вдасться.
Ех, хай полежать ще цю осінь.
Деталі мої, як бути мені,
Мої ви всиновлені діти?
Зійшлися на вас думки всі мої.
Чи то б іншу Настю любити?
Запчасті від імені, образу Насті -
Згоди́тесь мені ще в цім світі.
У Насті нової знайду своє щастя.
Нову́ Настю буду любити.
30.09.12, Харків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529888
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 14.10.2014
В тісній кімнатці мозку я один
Між тисячі моїх дітей-думок.
Годинами іде тут лік хвилин,
Як ходить ходором цей «дитсадок».
Та і вночі не вляжуться вони,
Скоріше я від втоми впа́ду сам.
Із кубиків складуть ті «діти» сни,
Щоб дати сили вдень новим думкам.
Коли вже він закінчиться - цей сон,
Й на волю вийде знов моя душа
З-за цих вузьких ґратованих вікон
Зі світлом життєрадісним в очах?
Давно зіпсований «дітьми» спокій
Валяється розірваний в кутку.
І тишини не чуть в кімнатці цій –
Вона сховалася в очей смутку́.
Й кому тепер потрібний цей «садок»,
Притулок для покинутих тварин,
На щось не здатний, повний «дім» думок?
Тому й постійно серед них один.
Коли ж він вже закінчиться - цей сон,
Й на волю вийде знов моя душа
З-за цих вузьких ґратованих вікон
Зі світлом життєрадісним в очах?
По стінах, по столу і по кутках,
Як мавпи, скачуть буйні «діточки».
З підскоку б’ються головами в дах,
Аж відлітають шиферу шматки.
І намагався вже ловить малих,
Як наслідок – в шнурках валявся сам.
Хто б половить тих «діток» допоміг,
Чи проробив би дірку тим думкам?
Колись він хоч закінчиться - цей сон,
Й на волю вийде знов моя душа
З-за цих вузьких ґратованих вікон
Зі світлом життєрадісним в очах?
[i]6.02.13[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528656
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.10.2014
Вроде все в ажуре, вроде светел час,
Но вот ночью, просыпаясь иногда,
По тебе тоска клюёт в который раз…
Серым волком я завыл бы у окна.
Ночь пройдет, наступит утро, будет день.
Кто-то вновь пошлет мне свой игривый взгляд.
И растает образ твой, исчезнет тень,
Твоя… И путь к тебе назад.
В небе звезды охраняют тишину,
Но в душе моей её не услыхать,
Я твое с неё все выбросил давно,
Только ты с ним возвратилась в ночь опять.
Завтра, верно, будет лучше, чем вчера.
Завтра весело… Да нам ли горевать?
Как же трудно ждать рассвета до утра
С тобой… Чтоб утром вновь прогнать.
Если ночью этой снова я проснусь,
Если в мыслях снова будешь ты блуждать,
Я с кровати своей тихо поднимусь,
И к тем звёздам о тебе начну кричать.
Солнце встанет, всех поднимет, все пройдет…
И прекрасен будет новый Божий день.
И меня какой-то взгляд еще найдет,
И растает образ твой, исчезнет тень.
2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528467
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.10.2014
О, як хотілось би бути поряд…
Рука в руці щоб, і погляд в погляд.
Моя красуне, не зовсім моя,
Як би хотілось бути з тобою.
Через екран лише ці наші бачення…
За несміливість я прошу пробачення.
Прошу я прощення у тебе й Господа,
Що полюбив, коли тобі непросто так.
Прошу для тебе кращої долі,
Щоби обходили від втрати болі.
Прошу, загадую, та все ж, назад – ніяк,
І в тебе черговий боюсь забити цвях.
Моя дитиночко, не зовсім же моя,
Чи чарівниця ти? Чи це дурію я?
Що ж так звалив мене отой твій солод, мед?
Що ж то за потяг є, що рве оттак вперед?
Я би весь світ спинив, на себе стріли взяв,
Аби в твоїх очах блиск радості сіяв,
Моя лебідонько… Але ж – чи моя ти?
Бо пара в лебедів – лише одна в житті…
Тож, буду мріяти я стати твоїм сном,
У лісі витиму самотнім я вовком.
Тебе взиватиму у пісні солов’я,
Моя пташиночко… Але ж, чи ти моя?..
23.09.14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528104
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2014
І ось, як тільки вечір за вікном, -
Вдаряє знову в голову вино.
І руки знову до клавіатури,
Щоби сказати кілька слів
Через мережні шну́ри.
І треба ж наказати теплих слів,
Обов’язково ще: «Добраніч:) Гарних снів;) »,
Бо так і сам же спатиму міцніше,
Подушку обіймаючи,
І уявляючи оту " =) " твою усмішку.
А хто ж ми? – Думка все не покида.
Яке ж це щастя!!! Ой-йой-йой, яка ж біда!!!
Немов через тонованеє скло
На тебе ди́влюсь,
А від тебе – западло…
Та, все ж, я дивлюся знадвору в те вікно.
Тобі ж це видно, але, бачу, все одно.
Що ти там робиш? Усміхаєшся, чи плачеш?
Але ж моїх закоханих очей
У своєму вікні впритул не бачиш.
Давай, я «цьомчиків» відправлю із п’ятсот,
А ти закриєш дужку, от так от: " ) "…
І ще тобі ромашковий букет,
Який не пахне, бо ще запах
Не проводить інтернет.
Нова хвороба – цифрова любов.
І хто б від неї ліки віднайшов?
Ні слів, ні символів не вистачає – край,
Щоб описати, що зі мною,
Коли бачу: ти – он-лайн.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527632
рубрика: Поезія,
дата поступления 03.10.2014
Линув шум з-за спини й з під коліс,
Нічними перегонами тепловоз мене віз...
Зелений вогонь, як гіпноз, полонив,
І сотні назустріч таких же вогнів...
Гуркіт шалений прониз тіло моє,
Але щось не так, якась туга цькує.
На щось натякають вогники сіл,
І міст вогні, й переїздів пил.
І ось, коли майже зрозуміло вже все,
Знов зривається думка,
Й знов в дорогу лице.
Все не зрозумію нічної тоски,
Що вселяють у мене гудки і свистки,
І мотору той гуркіт, що здригає шибки...
Це напастя якесь душу рве на шматки...
У поїздці нічній свою душу гублю,
І дорозі дарую свідомість свою,
Щоб за кілька годин стріть світанок ясний,
І назустріч колегам дать свисток затяжний.
І прокинеться хтось, й у вікно погляне,
Як сонце розбудить його, коли встане,
І скаже: Дякую машиністу і Богу,
За щасливу, і тиху, й спокійну дорогу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527427
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2014
Люблю, коли гуркіт БілАЗів
Лунає з кар’єрних доріг.
Чомусь оживає відразу
Радість у венах моїх.
Як шум роздається з заводу –
Падіння каміння, гудки, -
Життя наче знову приходить
В забуті всім світом кутки.
Й сирена коли залунає
Два рази, й здригнуться доми,
Й дим жовтий по всім небокраї,
Й з-за лісу лунають громи, -
Чомусь така сповнює радість,
Що край оживає, цвіте,
Що в людях ще є десь завзятість,
Що місце у нас не пусте.
В душі оживають екстази
Під шум із кар’єру нічний.
Люблю, коли їздять БілАЗи…
За це і люблю я край свій.
1.10.14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527423
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 02.10.2014
Поки в далеких я погулюю краях,
І мрію все дістатися до дому,
Шукаю рідне щось в навколишніх речах,
Вишукую знайоме підсвідомо.
Від дому, ех, далеко, й цілий світ,
Здається, межи мною й рідним краєм.
Тільки в думках щовечора політ
На гори ті, де серце спочиває.
Під ковдрою, як стихне гамір дня,
Я дивлюсь, наче історичні фільми, -
Ліси на горах, в соняхах поля,
А поряд гори інші – сіро-білі.
Й так подих трохи рідшає, вже стих,
Думки пливуть дорогою до хати.
А фіолетовий автобус взяв, і їх,
Запресував у сон – досить літати.
*
І ось, уранці знову я іду
Щоденно вже топта́ними стежками,
А у думках весь час лиш на виду
Той фіолетовий «товариш» з номерами.
Ну ось… І знову цей же перехід…
І знов червоне, як но підійду я.
І пхається ж машин, мов цілий світ
Це перехрестя кожен ранок орендує.
І тут серед потоку цього – на!
Невже це саме він – сам особисто?
Із надписом «Поділля», фіолетова мана…
Й на дзеркалі підвішене намисто…
Квадратні очі враз, я рот відкрив –
Це ж ти… Ой справді, і сидіння ті знайомі…
Ой, мої рідні ви – хмельницькі номери!
Я ж кожен вечір з вами слідував додому!
Та, фіолетовий «товариш» пролетів
В середній смузі, й зник в стрімкім потоці.
Тим спогадом приємним із країв,
Що кожен вечір, мов піщинка в моїм оці.
Ох, фіолетовий автобус, спогад мій!
Ділив ти від роботи мою втому...
…З проходиком вузьким, такий хиткий…
Послухай, відвези мене додому?
30.09.14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527027
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2014
Я – собака. Я твій золотий собака.
Я спатиму під твоїм домом,
І коли жарінь, і мряка.
Я - собака. Віддане навік створіння.
Вірним до своєї смерті, я для тебе стану псом.
Та ти ж до мене з копанцями, я ж до тебе з язиком.
Я – собака. І, б здавалось, маю зуби.
Для тебе я страшний замурзаник поганий,
Але ж ти те не бачиш, що я є незрівнянний.
Я берегти б міг завжди, лягав би я до твоїх ніг.
Та, бачу, ти лиш хочеш «врізати» мені «між ріг».
Я – собака. Я наївний твій товариш.
Ти лиш гладнула раз, а тепер мене не збавиш.
Та хто в тім винен, що бездомний я?
Чомусь не потрібна всім вірність моя.
Тож, далі плачте, що вас кидають кохані,
А я поки залижу від рук злих ваших рани.
Я твій собака, той, що зветься «друг людини».
Любитимеш мене – то вік те’ не покину.
Не виганяй мене з-під твоїх дверей.
Не кидай у світі байдужих людей…
Вірну до своєї смерті, матимеш ти собачину.
23.05.14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526489
рубрика: Поезія, Вірші про тварин
дата поступления 28.09.2014
Привіт, дорогенька! То щастя велике,
Якщо ти читаєш цей лист.
Надіюсь, дійшов через крові й сліз ріки
Зі злих й неспокійних цих місць.
Так важко повірить, та, може, повіриш,
Куди долею занесло.
Я знов на Дністрі, я на тих берегах,
Де літо торік нас звело.
Спокійною була служба моя.
Служив, й собі горя не знав.
Та раптом постукала в двері війна
Тоді, як ніхто не чекав.
В ніч тиху й спокійну нас підняли –
Ніхто і повірить не міг…
Зі зброєю, в касках нас повезли
Асфальтом знайомих доріг.
І місце знайоме я наше уздрів –
Його стільки згадував я…
Та табір військовий так страшно змінив
Ті наші знайомі місця.
Тепер там не білі палатки стоять,
А сірі – військові, страшні.
Й машин наших друзів тепер не видать,
Лише гусеничні, в броні.
А там, де я влітку не спав усю ніч,
В минулу ніч знов я не спав.
Пригадував нас там я біля вогню,
Коли уночі чатував.
Молитви лунали в тім місці колись…
Та й зараз лунають там знов.
Три ночі підряд з нас кожен моливсь,
Щоб наша не лилася кров.
Берег навпроти війська зайняли
Ворожі, і дула гармат
На табір, на наш вночі навели,
Й летів за снарядом снаряд.
Там звук дискотеки колись був лунав,
А зараз лиш постріли чуть.
Ніколи війни там я не уявляв
В те літо, що нам не забуть.
І ті береги, де купалися ми,
Так важко впізнати тепер.
Там кров закипіла, й розривів ями –
Там кожен десятий з нас мер.
Готую на завтра я свій автомат…
Можливо, останній цей лист.
Не мав ворогів, кожен був мені брат,
Та, все ж, чути куль моїх свист.
Можливо, світанок останній буде
Для мене в цих любих місцях…
Я знов пригадав тебе і себе
В тих літніх приємних ночах.
7.04.13 (!!! ЗА РІК ДО ВІЙНИ !!!)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526485
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 28.09.2014
Осінь золота! Дивлюся в очі твої…
Чи довго ще тепло ти слатимеш мені?
Ще, наче, дні ясні… Та чути вже зимою.
І не рятують ті відтінки у вікні.
Осінь золота! Чи слухаєш мене ти?
Чом непокоюсь я в присутності твоїй?
Тепло твоїх вітрів, яскраві ці букети,
Здається, затаїли підступ твій лихий.
Осінь золота! Оці твої усмішки –
Як їх же зрозуміти? Це ж щира доброта?
Не хочу вірить я, що тиждень, два – ще трішки, -
І небо посіріє, - і холод, й мокрота.
Осінь золота! Я не знаходжу місця!
Що ж ще мені зробить, щоб ти іще не йшла?
Покинеш ти мене, й впаде пожовкле листя…
Скажи, як зберегти ці дні твого тепла?
Осінь золота… Побудь іще хвилину…
Прошу – погрій мене хоча б ще кілька днів.
Нехай ще із лісів, нехай ще з неба лине,
Не тихне ще дзвінкий пташиний ніжний спів.
19.09.14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526036
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.09.2014