Веремій Карський

Сторінки (1/2):  « 1»

Галантерея

Одні  і  ті  ж  думки  застряли  в  голові,
Одні  і  ті  ж  слова  таїли  всі  надії,
Посеред  мгли  ночей  слова  ті  говорив,
Й  питав  себе:  «Навіщо  я  так  дію?»

І  губи  втомлені  годинами  спокус,
І  очі  гаснуть,  коли  вставало  сонце,
І  роздирає  душу  кохання  землетрус,
І  став  в  її  очах  надійним  охоронцем.

Життя  –  суцільний  біль:  ударом  –  за  удар,
Ніяк  не  повернути  того  шляху,
Я  став  нездарою  усіх  нездар,
Чи,  мабуть,  більше  схожий  на  невдаху?

Лиш  кілька  днів  жеврітиму  для  неї,
А  потім  знову  будуть  інші  "люди",
Я  мов  частинка  її  галантереї,
Яка  у  тренді  більше  вже  не  буде.

І  граючись  –  кидає  шмат  надії,
Цілуючи  –  говорить,  що  не  хоче
Не  хоче  полишати  свої  мрії,
Й  брехатиме,  закривши  свої  очі.

Страждання  стали  кращою  ріднею,
А  ти  була  тоді  й  тепер  щаслива,
Я  почувався  останньою  свинею,
Що  заважає  досягнути  того  дива.

По  головах  ідуть  щасливі  люди
І  топчуть  в  землю  щирі  почуття,
Устромлять  ніж  у  горло,  чи  то  груди,
І  не  доводять  гріх  той  до  пуття:

Залишать  край  дороги  помирати,
Забудуть,  що  клялись  колись  в  житті,
Змурують  стіни,  поставлять  грубі  грати,
І  споглядатимуть  тебе  у  заперті.

Кому  написані  були  ті  тонни  віршів?
Кому  пролиті  перші  щирі  сльози?
Кому  було  найкраще,  а  не  гірше?
Кому  лунали  ті  червневі  грози?

І  ненависть  родилась  із  любові,
І  поцілунки  перестали  гріти  душу,
Чому  потреба  будувати  все  на  крові?
Чому  я  поламати  долю  мушу?

Наївну  долю,  яка  тепер,  як  ворог,
Бісила  тільки  власним  існуванням,
Розтерті  мрії  всі  у  сірий  порох
І  почуття  були  убиті  руйнуванням.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531532
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2014


Насолода

Звуки  гаснуть  із  шумної  тиші,
Крик  закриється  подихом  слів!
Будуть  дні  з  горя  снів  щасливіші,
І  сюжети  згоратимуть  снів!

Закриваються  втомлені  двері,
Сльози  радості  падають  вниз!
Гріють  душу  в  горілім  папері
Вірші  ті,  що  мов  БАТНА  для  криз!

Світло  падає  тихо,  мов  тіні,
Гучно  в  такт  промовляє  імла!
Серед  вибитих  мороком  ліній
Ляжуть  рядом  величні  тіла!

Насолоду  спокуту  виною,
Тим  чорнилом  тобі  віддаю!
Стану  прірвою,  може,  й  стіною,
Спомин  свіжий  для  слів  продаю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531529
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2014