Віктор Слюсар

Сторінки (1/96):  « 1»

УКРАЇНО – ТИ МОЯ ТРИВОГА…

Україно  –  калиновий  краю,
В  ці  важкі  і  неспокійні  дні
Біль  твій  всім  єством  я  відчуваю
І  тому  так  боляче  мені.

Багатьом  ти  вірила  й  любила,
Та  ступив  твій  ворог  на  поріг....
Ти  від  бід  не  опустила  крила,
В  серці  зберегла  свій  оберіг.

Україно  –  ти  моя  тривога,
Серце  калатає,  наче  дзвін.
Помисли  мої,  мої  дороги,
Сходяться  до  тебе  –  на  уклін.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691047
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.09.2016


ВОЇНУ АТО

Гримить  війна…  Неспокій…
Лиш  краплі  на  чолі…
Зі  Сходу  чути  кроки
Захланних  москалів.

Вже  лізуть  в  кожну  хату,
Крадуть  чуже  майно…
Ну  як  терпіти  ката,
що  гірше  за  лайно?

Коли  в  твій  дім  приперлась
Непрохана  біда,  –
Бажає,  аби  вмерла
Вкраїна  молода.

Ти  клявся  у  молитві,
Що  збережеш  любов…
У  цій  нерівній  битві
Пролий  ворожу  кров!

Гони  з  подвір’я  ката,
Орду  цю  –  москаля.
Щоб  стала  вільна  хата
І  батьківська  земля.

А  головне  для  тебе,
Вояче-побратим:
Щоб  стало  мирним  небо
І  ти  вернувсь  живим…

16.03.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567067
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2015


Я У ДНЯ ПОПРОШУ…

                                             [i][b]Я  не  много  прошу.  Но,  возможно,  и  много  отныне,
                                                           Может  быть  для  души  это  главное  в  жизни  сейчас:
                                                           Дай  вдохнуть  на  заре  запах  снов  лебеды  и  полыни,
                                                           Может  быть,  это  все,  что  останется    жизни  от  нас?
                                                                                                                         Тамара  СЕВЕРНЮК[/b][/i]
Я  у  дня  попрошу  –  
то,  чего  мне  всегда  не  хватало:
Пять  минут  постоять,  
Чтобы  в  мыслях  собраться…  идти,
Чтоб  тропинка  моя  
из-под  ног  не  спеша  убегала,
Или  свежего  ветра  
на  жизненном  хрупком  пути.
Я  у  дня  попрошу  –  
теплоты  среди  зимних  метелей,
Интуиции  свыше,  
чтоб  смысл  этой  жизни  постичь.
Все,  чего  мы  желали,  
но  так  и  достичь  не  сумели,  –
И,  возможно,  когда-нибудь  
в  жизни  мы  сможем  достичь.
Я  у  дня  попрошу  –  
корку  белого  свежего  хлеба
И  глоточек  воды  
из  колодца  или  родника.
Чтобы  ясным  и  мирным  
всегда  на  Земле  было  небо,
Чтобы  верного  друга  
везде  ощущалась  рука.
Я  у  дня  попрошу,  
чтобы  дети  здоровыми  были
И  спокойно  согреться  
могли  у  родного  огня…
Чтобы  он  не  спешил,  
а  минуты  лишь  в  радости  плыли,
И  чтоб  прожитый  день  
не  напрасно  прошел  для  меня…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563400
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2015


ІДЕ ВЕСНА…

Уміти  читати  не  значить  тільки  перебігти  очима  по  друкованому  аркушу  і  складаючи  букви  в  слова,  вникати  в  суть  складеної  фрази.  Крім  багаточисельних  книжок  і  журналів,  у  нас  перед  очима  завжди  є  одна,  ніколи  не  закрита  книга  –  небо  і  земля,  довколишня  природа,  оточуючий  нас  світ.
Якщо  неосвіченість  у  відношенні  людських  літер  успішно  подолана,  то  неосвіченість  у  відношенні  священних  знаків,  начерків  у  природі  Божої  руки,  зберігається  і  навіть  росте.  Розмножуються  міста,  зростає  у  них  число  людей,  які  не  помічають  природи,  і  навіть  не  відчувають  її.
А  між  іншим  кожної  весни  природа  на  наших  очах  створює  воскреслу  книгу  Буття,  ті  її  сторінки,  на  яких  повторюється  час  створення  Богом  світу.  Ми  не  мали  можливості  бути  глядачами  тих  величних  картин,  які  описані  в  самому  початку  Святої  Книги.  Але  Господній  розум  створив  так,  щоби  ми  щорічно  могли  бачити  щось  подібне  в  природі.
Весною,  сонечко  після  зимової  сплячки  набирає  сил,  день  збільшується,  повітря  стає  теплішим.  Оживши,  природа  готується  прикраситись  зеленню  та  квітами.  Зігріті  сонячними  промінцями  сніги  та  льоди  перетворюються  на  воду.  Безмежна  кількість  потічків  зливаються  разом,  вливаються  в  річки,  щоби  наповнити  собою  потім  моря  та  океани.  Оголена  земля,  яка  відпочила  взимку,  готова  родити  із  себе  життя.  Вона  щорічно  прикрашається  килимами  квітів  і  трав  із  чудовими  ароматами.
Немає  нічого  сильнішого  за  воду.  Немає  нічого  багатшого  за  землю.  Їжа  для  людей  і  тварин  –  у  її  надрах.  В  її  чарівному  різнотрав’ї  сховане  наше  здоров’я.  Її  краса  наповнює  наші  серця  радістю.
Птахи,  які  відлітали  в  теплі  краї  на  зимовий  період,  повертаються  в  рідні  краї,  наче  за  внутрішнім  компасом.  Долаючи  великі  відстані,залишаючи  внизу  моря  і  гори,  вони  прилітають  будувати  нові  помешкання,  народжувати  пташат,  наповнювати  простір  радісними  звуками.
З  оживаючих  водних  глибин  ближче  до  тепла,  на  поверхню  випливають  риби,  граються,  б’ють  хвостами,  радіють  оновленому  життю.  
Людина  також  з  настанням  тепла  виходить  з  домівки  на  вулицю,  знімаючи  з  себе  важкий  зимовий  одяг,  на  повні  груди  вдихає  свіже,  цілюще  повітря.  Людину  чекає  праця…
Книга  Буття  щорічно  весною  оживає  на  наших  очах.  Життя  продовжується…
6.04.2013  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563399
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2015


ОДЯГНИ МЕНЕ В СОН…

                             [i]  [b]Одягни  мене  в  ніч,  одягни  мене  в  хмари  сині
                               І  дихни  наді  мною  легким  лебединим  крилом.
                                                                                                                           Іван  ДРАЧ[/b][/i]
Одягни  мене  в  сон,  одягни  мене  в  свої  мрії
І  пахучими  травами  ляж  біля  моїх  ніг.
Хай  насниться  мені,  як  у  небі  зоря  променіє
І  зірки  із  галактик  снують  міріади  доріг…

Одягни  мене  в  сон,  одягни  мене  в  свої  мрії
І  порадуй  мене,  як  щороку  нас  радує  сніг.
Я  коханням  палким  тебе,  мила,  навіки  зігрію,
І  гостинно  для  тебе  простелю  рушник  на  поріг.

Завітай  назавжди,  –  я  прошу,  –  до  моєї  оселі,
Стань  жоною  мені,  малюкам  нашим  мамою  стань.
І  тоді  на  обличчі  засяють  усмішки  веселі
І  не  буде  ніколи  між  нами  уже  розставань…

11.12.2011  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562792
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2015


ДАЙ МЕНІ, ГОСПОДИ…

Дай  сил  мені  не  думати  про  гірше,
Дай  мужності  знайти  свою  дорогу,
Наснаги  дай,  творити  нові  вірші,
Відваги,  щоб  здолати  всі  тривоги.

Щоб  за  минулим  днем  не  жалкувати,
Щоб  людям  завжди  радість  приносити,
Щоб  обрані  шляхи  зміг  торувати,
Щоби  ніколи  милість  не  просити.

О,  Господи,  багато  не  попрошу.
Ти  теж  не  в  змозі  всім  багато  дати.
Дай  сил  мені  пронести  свою  ношу
До  дня  того,  як  визначиш  Ти  дату…
17.10.2011  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562790
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2015


ВВІЙДИ В ЦЕЙ СВІТ…

Ввійди  в  цей  світ,
І  відчуй  кожен  свій  подих,
І  почуй  кожен  свій  крок,
І  ти  заглибишся  в  життя.
Ввійди  в  цей  сплав
З  безлічі  днів  і  ночей,
З  мільйонів  хвилин  і  секунд,
З  безмовності  світла  і  пітьми
І  ти  відчуєш  їх.
І  думки  до  тебе
Прийдуть  одна  за  другою.
Польотом  у  бездонну  височінь
Ти  звуки  обженеш.
Але  в  серці  твоєму
Збережеться  величезний  запас
Доброти  і  тепла,
Радості  і  віри,
Надії  і  любові,
Бо  в  цьому  –  твоя  міць.
Незримою  зіркою
Впади  у  полум'я  любові
І  цим,  зігрій  себе  -
На  серці  розтане  лід.
Вітром  зірвися,
Хвилею  бризни,
Димком  простелися,
Сонечком  блисни,
Висуши  сльози  свої,
Котрі  викличу  я
Пристрастю  мрій  твоїх.
Ввійди  в  цей  світ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562502
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2015


ПРОЩАННЯ З ЗИМОЮ…

Я  знову  у  турботах  –  через  страх,  
Торкнутись  снігу  босими  ногами.  
І  замок  сніжний  тане  на  очах,  
Обібраний,  спустошений  не  нами.  

Сніг  зависав  на  хрестовинах  рам  
І  на  деревах  сірими  пасмами.  
І  кольорові  плями  від  реклам  
Тремтіли  розбігаючись  зірками.  

Приймаю  й  білизну,  і  синяву,  
Дивуюсь  зачаровано  я  оком.  
Бо  в  березні  я  знову  оживу,  
Не  знавши  подарованого  строку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562500
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2015


ДУША…

                                                       [b]  [i]Моїй  однокурсниці  та  подружці
                                                         Наталці  Гусан  (Лазарюк)[/i][/b]
Засну  -  замкну  в  постелі  тіло,
Лиш  душу  не  замкнути  в  хаті.
Вона  помчиться  полем  білим,
Вона  піде  свій  шлях  шукати  -

Блукати  в  білих  заметілях,
Там,  де  берези  і  тополі,
По  підворіттях,  стінах  сірих,
Серед  зірок,  у  чистім  полі.

Блукати  буде  аж  до  ранку,
Стрічати  сонце  золоте,
І  збереже  в  собі  світанки,
Все  найдорожче  і  святе.

А  ранком  знову  повернеться,
До  тіла  ніжно  припаде,
І  як  постійно  посміхнеться,
Та  скаже:  „Новий  день  іде”...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562002
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2015


ЧАС ЛЕТИТЬ…

                               [i]  [b]Поетові  і  другу  Степану  Кириляку[/b][/i]

Холод  сірих  дощів,
Пожовтіло  вже  там,  де  було  все  зелене.
Дні  пройшли,  скільки  ж  справ
Мною  ще  не  зроблено.
Метушня,  як  у  сні.
І  куди  нас  заносить?
Доторкнувсь  до  весни,
Повернувсь  –  уже  осінь.

Ніч.  Печалить  сова,
Гори  дзвінко  озвуться.
Не  кидай  лиш  слова,
Бо  назад  не  вернуться.
Не  люблю  самоти.
Десь  заплакані  лиця.
Можеш  допомогти,
Це  –  уже  не  дрібниця.

Ніч  над  світом  лежить,
Зорі  світяться  ніжно.
А  життя  все  біжить.
Озирнувсь  -  уже  пізно.
Метушня,  як  у  сні.
І  куди  нас  заносить?
Доторкнувсь  до  весни,
Повернувсь  –  уже  осінь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561998
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2015


ВІДБУДУЮ ХРАМ ЛЮБОВІ!

Знову  мрії  мої  припорошить  
Безжалісно  сніг.
Спогад  ніжно  візьме  
Призабуті  бажання  на  крила.
Ти  згадаєш  мене  
І  повільно  зійдеш  на  поріг,
Так  повільно,  немов  вітерець
Надуває  вітрила.
В  нерозгаданих  снах  
Повертаюсь  до  слова  «Люблю»,
Але  зайві  ці  сни…
Всі  дороги  туманом  закуто.
У  самотніх  обіймах  
Примару  зими  я  ловлю.
Та  страждає  душа,  
Що  у  стінах  тюремних  закута…
Я  б  торкнувся  тебе,  
Як  сполохана  осінь  зими.
Долетів  би  до  тебе,
Лиш  зв’язані  крила  гріхами.
Та  я  сил  докладу,
Щоб  зміцнити  кохання  крильми  
І  в  далеких  світах  
Відбудую  зруйновані  храми…  

17.11.2010р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561284
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2015


ВЖЕ МОЇ ОЧІ ВИЇЛА РОСА…

                                 [b]    [i]Степанові  Кириляку[/i][/b]
Вже  мої  очі  виїла  роса…
Та  висохла  в  душі  моїй  криниця,
Яка  плекала  сльози…  А  коса
Траву  скосила,  що  в  стіжку  іскриться…

Я  буду  сіять  слово  на  землі,
Що  проросте  до  неба  журавлями,  
Світитись  буде  навіть  у  імлі
І  жити  буде  вічно  поміж  нами.
  07.11.2010р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561283
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2015


ДУМКИ ПІСЛЯ БОЮ НА ПОЛІ БИТВИ.

Впали  зморшки  йому  
на  спітніле  чоло,  
очі  дивляться  кволо…
Товариство  героїв  
хоробрих  лягло  
в  кров’ю  змочене  поле…
Поле  бою,  звідкіль  
вже  нема  вороття,  –  
без  поразки  чи  слави…
Та  невже,  як  програєш,  
це  буде  життя,  –  
в  ореолі  забави…
А  на  полі  святім  
вітер  свище,  гуде,  
попіл  дихає  в  груди…
Та  на  злість  ворогам  
слава  жити  буде  
й  не  потерпить  огуди…
І  не  в  силах  ніхто  
нить  оцю  обірвать,  –  
не  підвладна  нікому…
За  державу  тепер  
вже  стоїть  нова  рать  –  
Хоронителі  дому…
Мабуть,  всім  ворогам  
знати  треба  просту  
правду,  мов  аксіому:
Наш  народ-патріот  
рушить  віру  святу  
не  дозволить  нікому…


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561087
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2015


РОЗМОВА З ТАРАСОМ МЕЛЬНИЧУКОМ

До  тебе  іду,
Мій  друже  Тарасе.
Неначе  на  сповідь  іду…
До  віршів  твоїх
Ліричних,  прекрасних,
Важкими  стежками  бреду…
Бреду…
Повторюю  твою  долю…
Вивчаю  тюремні  закони…
Щоденно  Бога  молю
Знести  з  мого  шляху
Важкі  перепони…
І  загадую  бажання:
Дорости  до  твоєї  величі,
Хоробрості,
Бунтарства.
Ти,  мов  Апостол,
Протоптав  цей  життєвий  шлях…
І  міг  так  просто
Побороти  в  собі  страх.
Міг  обійняти
Серцем  і  душею
Червону  калину,
Горді  Карпати
І  рідну  Україну…
Ти  виріс  до  Бога,
Став  небесним!
І  ще…
Став  ближчим  мені…
Всім  своїм  єством…
Став  мені  братом…
Зрушилась  брила…
Те,  що  вже  відболіло  –
Відплаче  дощем…
Лиш  душу  стискує  щем…
Знов  загояться  рани,
Поміцнішають  крила
І  скінчиться  тюрма
Для  мого  тіла…
Бо  для  душі  нема
Ні  тюрми,
Ні  неволі…
Душа,  як  птах,
Летить,  куди  хоче,
І  коли  хоче…
Коли  їй  заманеться…
Навіть,  хвилинку  тому,
Вона  відвідала    твій  Діл,
Змогла  покласти  троянду
До  підніжжя  обеліска
Біля  школи  у  рідних  тобі
Уторопах…
Ще  раз  пильно  поглянути
На  твою  світлину,
Яка  поміщена  на  надгробку
В  Мальцевім…
Але,  друже,
Це  моя  душа
Відвідала  тебе…
А  я  бажаю,
Щоб  і  тіло  також…
Даю  слово  честі  –
Обов’язково!
Низько  схиляю  голову  перед  Тобою…
Земля  тобі  пером…
Царство  Тобі  небесне,
Яке  Ти  заслужив…
До  зустрічі,  друже…
12.10.2011  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561086
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2015


ПОБАЧЕННЯ…

Ти  сьогодні  дуже  зайнята,  і  я  подумав,  що  побачення  сьогодні  не  буде.  Хоча  десь  у  глибині  душі  тобі  було  прикро.  Але  я  запрошу  тебе  на  побачення,  обов’язково  запрошу…  
Наше  побачення  буде  тривати  всього  мить,  але  воно  може  стати  довшим,  ніж  декілька  годин.  Адже  у  цьому  примарному  світі  все  відносно.  Я  візьму  тебе  за  руку,  і  ми  підемо  гуляти  нічним  містом.  
Я  покажу  тобі  зірки  –  ні,  не  ті,  що  ти  бачиш  щодня  –  хоча  й  вони  так  зачаровують  тебе,  і  ти  готова  всю  ніч  сидіти  і  дивитися  на  зоряне  небо.  Не  знаю,  може,  ти  бачила  ці  зірочки,  які  сяють  не  завжди,  щоб  люди  не  звикали  до  них,  і  не  ставали  вони  якимсь  обов’язковим  атрибутом  нічного  неба.  Дивно,  так?  
Бачити  чітко  маленьку  крапельку  вологи  на  листочку  –  це  одне,  і  лише  маленьку  сяючу  крапку  на  небі,  яка  значно  більше  крапельки  роси,  –  це  інше.  Але  так  влаштований  наш  світ:  бачимо  дуже  чітко  те,  що  поруч,  і  бачимо  лише  слід  того,  що  вдалині.  Зірки  на  небі  сьогодні  такі  різні:  і  крихітні,  ледве  видимі,  і  величезні,  які  намагаються  замінити  відсутній  сьогодні  на  небі  Місяць.  Вони  навіть  світяться  по-різному:  одні  з  холодним  блакитним  світлом,  але  вони  не  відштовхують  тебе,  а,  навпаки,  ваблять  своєю  неприступністю,  інші  з  рожевим  світінням.  Де  твоя  зірка?  Ти  можеш  її  знайти?  Може,  та,  що  сяє  на  самоті,  намагаючись  донести  своє  світло  крізь  хмари?  Або  та,  що  оточена  іншими  зірками,  але  вона  так  відрізняється  від  них?..
Давай  послухаємо,  що  зірки  шепочуть,  які  легенди  й  таємниці  вони  можуть  повідати  нам...  
А  потім  ми  підемо  з  тобою  до  швидкоплинного  Черемошу…
Там  нас  буде  оточувати  шум  води,  що  котиться  у  далечінь,  –  це  безліч  маленьких  фонтанчиків,  які  заповнюють  тишу,  щоб  інші  звуки  не  порушували  гармонію  ночі.  Я  буду  мовчати  –  та  й  ти,  певно,  сьогодні  на  роботі  так  наговорилася,  що  й  тобі  захочеться  бути  безмовною,  лише  йти  і  йти,  вдихаючи  свіжість  гірського  повітря  й  відчуваючи  нічну  прохолоду.  Твоя  втома  відступить,  тобі  стане  комфортно  і  легко  на  душі…  
Яскраве  підсвічування  цих  чудових  фонтанчиків  відвертає  тебе  від  усього  земного.  Ця  переливчаста  різнобарвність  нагадає  тобі  про  найяскравіші  враження  твого  життя,  вірніше,  про  такі  відчуття:  як  поцілунок  матері,  як  радість  від  довгоочікуваної  іграшки  в  дитинстві,  як  перші  перемоги  серед  дітей,  та  мало  що    може  згадатися…  І  ти  будеш  намагатися  відновити  в  пам’яті  все  те,  що  було.  Ця  різнобарвна  мозаїка  нагадає  тобі  забуту  з  дитинства  іграшку  –  калейдоскоп.  Найменший  її  рух  –  і  вже  нова  картинка,  і  ти  вже  захоплена  новими  враженнями,  ще  –  і  знову  нова,  і  ти  забуваєш  попередню.  Для  тебе  найкрасивішою  буде  та,  що  постане  перед  тобою  зараз...  
–  Ти  сьогодні  відпочила,  люба?  Тоді  до  наступної  зустрічі...

11  грудня  2007  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560916
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2015


ЗВУЧИТЬ МЕЛОДІЯ…

Мить  пробудження  від  сну…  Звучить  ніжна  мелодія  французького  співака,  який  відійшов  у  вічність,  Джо  Дасена  «Et  si  tu  n’existais  pa»:
«…Et  sit  tu  n’existais  pa,
I  mya  pyrkva  je  kzistave.
Purhteme,  dozamo,  desotva,
San  zi  sprave  so  megre…»
А  в  мені  чомусь  пропало  бажання  підійматись  із  ліжка.  Лежу  собі,  накритий  ніжною  ковдрою,  слухаю  мелодію,  насолоджуюсь  даною  Господом  Богом  миттю  життя…
За  вікном  чудовий  сонячний  ранок,  співають  птахи  на  деревах,  бавляться  у  свої  ігри  кошенята  біля  під’їзду,  кудись  поспішають  мої  сусіди…  Мабуть,  на  роботу…
Починається  новий  робочий  день…  Новий  робочий  тиждень…  Але  у  мене,  крім  турбот  по  дому,  приємні  турботи,  я  сідаю  за  свій  робочий  стіл  творити  новий  номер  часопису  «Німчич».  Це  вже  дев’ятий  номер.  Творити  вірші,  писати  свої  роздуми…
Не  знаю,  скільки  ще  зможу  працювати  над  цим…  Так  склалася  доля,  що  після  дорожньо-транспортної  пригоди,  яка  сталася  два  роки  тому,  після  смерті  коханої  дружини  і  матері  за  неповний  рік,  до  моїх  рук  нічого  майже  не  липне.  Стараюсь  заспокоїти  себе,  що  все  владнається.  Але  впевнений,  що  допомога  може  надійти  тільки  від  Господа  Бога  і  вірних  друзів…
От  що  найцікавіше.  Вірні  друзі  –  вони  були,  мабуть,  тоді,  коли  перебував  при  владі,  при  посаді,  міг  вирішити  сотні  їхніх  проблем  і  забаганок.  Та  сьогодні,  хлопче,  ти  пенсіонер!..  І  зостались  з  тобою  друзі.  Тільки  снайвірніші…  Ті,  на  кого  ти  можеш  покластись  повністю  у  найважчу  хвилину.  Ті,  котрі  не  вимагають  від  тебе  нічого  собі  на  користь.  Ті,  котрі  розуміють  тебе  (бо  розуміли  досі),  їм  не  потрібно  твоїх  турбот  про  них,  твого  самовираження.  Вони  чудово  знають,  який  ти…  Був…  Є…  Будеш…
Людина  не  змінюється  за  п’ять  хвилин.  Вона  не  може  так  швидко  змінитись.  А  формується  з  моменту  народження,  з  материнського  молока,  з  перших  кроків  свого  життя,  зі  спілкування  з  рідними,  близькими,  друзями  дитинства,  юності.  
Стаючи  дорослим,  вона  набуває  певних,  сталих  звичок,  способу  життя,  методу  спілкування,  розуміння  цього  світу,  розуміння  людей  та  навколишнього  середовища,  яке  її  оточує.  Хоча  час  накладає  свій  відбиток  на  деяких  людей,  робить  їх  трішки  черствими,  байдужими  до  оточуючих,  певною  мірою,  егоїстами…  Так  буває  тоді,  коли  поруч  з  тобою  знаходяться  ті,  котрі  самі  живуть  таким  способом  життя,  турбуються  тільки  про  себе,  про  своє  благо,  і  своєю  поведінкою  впливають  на  твоє  становлення…
Та,  на  щастя,  не  всі  люди  у  світі  однакові…
Мої  роздуми  зупиняються…  продовжує  звучати  до  болю  рідна  мені  мелодія  Джо  Дасена.  Зачарований  його  голосом,  його  піснями  з  дитинства.  І  під  звучання  цієї  мелодії  я,  мовби,  пливу  у  хмарах  над  землею.  Навіть  немає  бажання  повертатись  на  цю  грішну  землю…

3  листопада  2007  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560915
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2015


КОЛИ РУШИТЬСЯ СВІТ…

Логіка  залишається  позаду
Коли  рушиться  світ…
Думки  розбігаються  по  світу…
Перевертаються...
Змішуються…
Задоволені  собою  –
Насолоджуються  своєю  волею...
...Буття  стає  вічністю,
Даність  –  необхідністю.
Абсолютна  нескінченність,
Розсипана,  мов  бісер,  
Наступає  і  завмирає  
В  замилуванні.
Мої  дії  –  абсурдні,  
Хаотичні,
Але  необхідні.
І  в  цьому,  мабуть,  
Їхня  принада…
Краще  б  світ  не  рушився,
А  в  наших  діях  
Відчувалася  логіка…

23  жовтня  2007  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559697
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2015


РОЗМОВА З ВСЕВИШНІМ…

Нас  розділяють  не  роки  –  
Тисячоліття.
Та  чи  розділять?  
Ти  чисту  росу  пив  з  своїх  долонь,
З  Будови,  Єдності  й  Багатоцвіття.
Свідомість  твоя  чиста  і  свята,
Наречена  була  ім’ям  Христа.
Смерть  переможна  у  твоєму  тілі.
Любов  і  Мудрість  
Сієш  доокруж.  
І  людям  світло  ніс  ти  неспроста.
О  Боже!  
Чистота…
Яка  це  Чистота!..

24  квітня  2008  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559694
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2015


МЕРТВІ КВІТИ…

Ти  уже  не  вернешся…  
Куди  б  не  глядіти.
Долом  туман…  
Очі  повні  розпуки.
Утомилося  серце,    
Лише  мертві  квіти
Тихо  тремтять    
І  обпалюють  руки.
І  обпадають  на  землю…  
На  душу  мою…
Та  знову  я  
У  своєму  стремлінні
Біля  могилки  
Твоєї  стою.
Навколо  повзуть  
Стривожені  тіні…
Стомлено  світить
Місяць  самотній,
Душу  нестерпний  
Смуток  сплітає.
Тиша…  
Так  тихо  навкруг…
Чи  це  лиш  сьогодні?
В  цім  безголоссі
Серце  страждає…

липень  2007  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557553
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2015


Я ДУМКОЮ ЛЕЧУ ДО МАМИ В ДІМ…

Я  думкою  лечу  до  мами  в  дім.
Лиш  не  майне  мені  в  вікні  вже  хустка.
Не  посміхнеться  мама…  В  домі  тім
Життя  нове.  Лише  для  мене  –  пустка.
Живе  у  ньому  теж  моя  рідня.
А  так,  як  мати,  –  хто  ж  мене  зустріне?
Чомусь  себе  картаю  я  щодня,
Що  є  якась  у  тім  й  моя  провина.
Себе  картаю  поспіль  кожен  раз,
Що  мало  я  навідувавсь  додому,
Де  мати  ждала…  Завжди  без  образ
Всі  помилки  прощала,  як  малому.
Картаю  і  картатиму  себе,
Що  не  зумів  я  біль  її  забрати…  
Одна  утіха  –  небо  голубе
Над  домом  тим  стоїть,  немов  на  чатах…

28  травня  2008  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557550
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2015


БІЛЬ ЗА МАМОЮ…

Сил  не  стало  горя  вгамувати,
Що  спіткало  у  житті  земнім.
Зоставалось  лише  сумувати,
Тихо  сповідаючись  мені…

Десять  років,  як  немає  тата,
І  Орися  вслід  за  ним  пішла…
Опустіла,  мамо,  наша  хата.
Ти  для  нас  усім  в  житті  була…

Мамо,  коли  ти  була  живою,
Рвалось  серце  стрітись  хоч  на  мить…
А  тепер  душа  шука  спокою,
Та  щораз  сильніше  біль  ятрить…

Дні  летять...  Летять  собі  юрбою.
Наздогнати  їх  не  в  силах  ми.
Серце,  рідна,  рветься  за  тобою,
Наче  птах  із  кліточки  крильми.

Знаю,  час  лікує  різні  рани,
Хоч  не  завжди  біль  мій  ущухав.
Ти  пішла  до  обрію  так  рано,
Нам  лишивши  цілий  список  справ…

серпень  2007  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557106
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2015


Я ХОЧУ ТЕБЕ НАСНИТИ…

Без  тебе  настане  осінь,
Без  тебе  прийде  весна.
А  в  серці  моєму  й  досі
Тулиться  туга  рясна...

Без  тебе  зустріну  ранок,
Без  тебе  настане  ніч.
Лиш  свічка  без  тебе  тане,
З  якою  я  віч-на-віч…

Я  хочу  тебе  наснити,
Зродити  із  темноти…
Та  як  мені  поступити,
Коли  не  озвешся  ти?..

25  квітня  2008  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557105
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2015


ТИ ХОЧЕШ ПОЖИТИ НА ЛИСТІ КЛЕНОВІМ…

                                                           [b][i]Василеві  МІСЕВИЧУ[/i][/b]
Ти  хочеш  пожити  на  листі  кленовім,
Ти  хочеш  скупатись  в  зіницях  роси.
Я  певен:  віками  будеш  жити  в  слові,
У  своїм  творінні  любові  й  краси.

Зумів  ти  душею  торкнутись  природи,
Відчути  всі  зміни:  болить  –  не  болить…
Хоч,  правда,  роки  вже  стікають,  як  води,
Та  даль  голуба  ще  зове,  ще  манить…

Сто  років  тобі  я  бажаю,  мій  друже,
Пройти  по  нелегкім  життєвім  шляху.
Бо  серце  твоє  до  людей  не  байдуже,
Приборкать  яким  поміг  долю  лиху…

18  грудня  2007  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556832
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2015


ЗАСПІВАЛА ХУРТОВИНА ЗРАННЯ…

                                               [b]  [i]Володимиру  МИХАЙЛОВСЬКОМУ[/i][/b]
Заспівала  хуртовина  зрання,
Снігом  всі  дороги  замело,
Та  по  редакційному  завданню
Ти  сьогодні  ідеш  на  село.

Там  же  репортажі  зробиш  нові,
Чи  напишеш  нарис  знову  ти,
Щоби  у  їх  суті  та  основі
Доленосні  ожили  світи…

Людські  душі  ти  скоряєш  серцем,
А  душею  –  крила  їм  додаш.
Тож  у  цім  натуженому  герці
Визріє  чудово  репортаж.

День  від  дня  –  тобі  нові  турботи,
День  від  дня  привітним  світ  стає.
А  від  журналістської  роботи
Тільки  радість  в  серці  настає.

Певно,  не  один  уже  десяток
Ти  газеті  років  присвятив,
Бо  робота  –  це  для  тебе  свято,
У  яке  душею  віриш  ти.

травень,  2007

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556826
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2015


ЧАРІВНА ЖІНКА… І НА СХИЛІ ЛІТ…

                                   [i]Тамарі  СЕВЕРНЮК[b][/b][/i]
Чарівна  жінка…  І  на  схилі  літ
Краса  її  ні  краплі  не  зів’яла.
Благаю  Бога:  “Дай    їй  ще  політ,
Бо  в  цім  житті  чимало  бід  спізнала”.

Мабуть,  так  їй  судилось  на  роду…
Що  рідна  її  виплекала  мова,
Що  попри  негаразди  і  біду
Постійно  людям  несла  своє  слово.

А  Слово  те  було,  як  той  граніт,
В  часи  важкі  служило  за  опору.
І  тріпотливе  серденько  мені
Те  Слово  підіймало  вічно  вгору.

Тож  хай  дарує  Бог  їй  ще  роки,
Життя,  здоров’я,  сили  і  наснаги.
І  хай  лягають  розчерком  руки
Чудові  строфи,  сповнені  відваги.

5  червня  2008  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556312
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2015


ДОЩ УМИРАЄ В ДОРОЖНІЙ ЯМІ…

Дощ  умирає  в  дорожній  ямі,
Промінь  до  сонця  уже  не  вернеться,
Стежка  моя  поросте  бур’янами,
Мати  до  мене  повік  не  озветься…

Має  початок  усе  в  цьому  світі,
Завше  усьому  приходить  свій  час,
Роки  назад  не  вернути  прожиті,
В  полум’ї  тануть  вони,  мов  свіча…

Враз  ти  стаєш  перед  Божим  порогом,
Думка  до  думки  –  готуєш  свій  звіт.
Лиш  у  душі  назріває  тривога:
Що  ж  ти  зоставиш  у  підсумку  літ?..

травень  2007  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556309
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2015


РОЗДУМИ НАД ПРИДОРОЖНІМ КАМІНЦЕМ…

Мільйони  літ  у  камінці
Зібрались  воєдино.
Наче  вода,  що  у  ріці,
Стікає  щогодини.
Ним  час  кидав  у  всі  боки
І  паралелі  світу.
Його  зістарили  роки
На  цих  земних  орбітах.
Над  ним  вже  вічність  пропливла,
Немов  одна  хвилина.
В  нім  закарбовані  слова,
Що  мовила  людина…
Бо  він  ввібрав  у  себе  міць,
Спресовану  віками,
Хоч  ним  жбурляло  силоміць
Дорогами,  стежками…
Тепер  він  біля  моїх  ніг,
Лежить,  спізнавши  втому,
Немов  спочити  тут  приліг,
Діставшись  вже  додому…

травень  2007  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555631
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2015


ПРОШУМІЛА СЛАВА, НАЧЕ МИТЬ…

                               [i]…Літо  ж  пам’ятають  не  дощем,
                               Літо  ж  пам’ятають  –  урожаєм…
                               Олена  МАТУШЕК[b][/b][/i]

Прошуміла  слава,  наче  мить,
Розбрелись  по  світу  вірні  друзі,
У  дитинство  думка  знов  летить,
Лише  бродить  вітер  тихо  в  лузі.

Все  мина…  Хоча  нам  всього  жаль,
Та  роки  прожиті  не  вернути,
Відлітають  дні  у  синю  даль,
Зостається  їх  лиш  спом’янути…

Час,  як  річка  бистра  ця,  пливе,
І  не  знаєш  ти  –  де  ж  переправа…
Знай!  Людина  в  пам’яті  живе,
Лиш  увіковічившись  у  справах…

травень  2007р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555630
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2015


РОЗМОВА З ДРУГОМ…

Я  запалю  поволі  сигарету,
Ти  поруч  вже,  товаришу  і  друг…
Тобі  посповідаюся  –  поету,
Можливо,  цим  з  душі  зніму  хандру.

І  світ  для  мене  враз  повеселіє.
Уста  нові  ще  вимовлять  слова,
Бо  іскорка  надії  ще  жевріє,
Буяє  світ  і  вруниться  трава…

Не  хочу  я  згубитись  серед  люду,
Бажання  є  народжувати  Час.
І,  мабуть,  шкодувати  я  не  буду
Ніколи:  нас  –  для  світу,  нас  –  для  нас…

липень  2007  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555335
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2015


ЦЕ Ж ТАК ХУТКО СТАЛОСЯ…

                                                         «Жовтіє  листя  восени,
                                                         Волосся  в  старості  сивіє…»
                                                         В.  Сосюра
Це  ж  так  хутко  сталося:  
Сивина  на  скронях.
Що  ж,  вступає  осінь  
У  свої  права.
Юність  пролетіла  вже  
На  буланих  конях,
Хоч  про  неї  спомин  
Смутком  ожива.
Це  ж  так  хутко  сталося:  
Вечір  на  порозі,
Шлях  нам  осяває  
Місяцем  блідим.
Наш  привал  далеко  ще...  
Ми  іще  в  дорозі…
Хоч  не  завжди  втішно  
Бути  молодим…

12  жовтня  2007  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555334
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2015


СЕРЦЮ НЕ НАКАЖЕШ

Ви  навіть  не  можете  уявити  собі,  як  Андрій  любить  весну.
В  цю  пору  року  радує  все:  і  сонячний  промінь,  який  пробивається  у  твоє  вікно,  будить  тебе  теплим  доторком  до  щоки,  і  чисте,  соковите,  настояне  на  пахощах  квітучих  садів  повітря,  і  гудіння  бджіл  у  рожевих  шапках  дерев,  і  поля  та  пагорби,  які  вкриті  зеленою  травою,  фіалками  та  червоними  тюльпанами.
Він  лежав  у  ліжку  і  ніжився,  дивися  у  відкрите  вікно.
За  вікном  теплий,  легенький  вітерець  набігав  хвилею,  наче  море,  хитав,  розколисував  дерева,  і  тоді  хлопець  дивився  на  далеке  синє-синє,  блакитне  небо.
Птахи  несамовито  ширяли  у  піднебессі,  немов  ті  малі  діти,  що  граються  між  собою.
Під  такі  роздуми  Андрію  навіть  не  хотілося  підійматись  із  ліжка,  де  його  прикривала  ніжна  ковдра.
Та  все  ж  таки  була  у  тому  якась  ілюзорність.  Потрібно  було  збиратись  на  роботу…
 –  Добрий  ранок,  тьотю  Надю,  –  привітався  з  хазяйкою.
–  Добрий  ранок,  Андрію,  –  відповіла  вона.  –  Ти  не  запізнишся  на  роботу?  Учора  ти  казав,  що  тобі  сьогодні  здавати  звіти  до  управління.
–  Ні,  не  запізнюся.
Тьотя  Надя  (він  так  називав  її,  а  звали  її  Надія  Василівна)  була  дуже  доброю  і  привітною  господинею.  Уже  третій  місяць  поспіль  знімав  у  неї  квартиру,  так  як  до  роботи  було  зовсім  поруч.  
–  Каву  з  млинцями,  –  запитала  Надія  Василівна,  –  будеш?  Млинці  свіженькі  зі  сметаною,  тільки-но  посмажила.
–  З  великим  задоволенням,  –  сказав  він.
–  Тоді  одягайся  і  сходь  до  нас  на  кухню.
Причепурившись,  взявши  із  собою  робочі  папери,  Андрій  зійшов  до  кухні,  тому  що  жив  у  кімнаті  на  другому  поверсі  будинку,  який  належав  Надії  Василівні  та  її  чоловікові  Миколі  Петровичу  на  правах  особистої  власності.
На  кухні,  за  столом,  сидів  Микола  Петрович  і  пив,  як  завжди,  свій  улюблений  зелений  чай.  
Кожен  ранок  він  підіймався  з  ліжка  раніше  за  всіх,  порався  по  господарству,  був  дуже  хазяйновитим  господарем.  Все,  до  чого  торкалися  його  руки,  наче  оживало.  Дуже  часто  Андрій  придивлявся  до  роботи,  яку  виконував  Микола  Петрович:  чи  то  він  виготовляв  нові  вікна  або  двері,  чи  то  робив  до  лопати  ручку,  чи  паяв  поламаний  радіоприймач  –  все  після  перебування  у  його  руках  набирало  натурального  вигляду,  оживало.  І  під  час  таких  спостережень  приходили  думки  одна  за  одною.  Звідки  він  навчився  так  вправно  робити  свою  справу?  В  одній  із  розмов  він  сказав,  що  навчив  його  усім  цим  премудростям  батько,  це  все  передалося  йому  з  молоком  матері  та  з  великою  батьківською  любов’ю.  Більше  до  цього  запитання  ми  не  поверталися.
–  Добрий  ранок,  Андрію,  –  мовив  Микола  Петрович.  –  Готовий  до  нового  трудового  дня?  Якщо  так,  тоді  присідай  до  столу.
На  швидку  руку  випивши  філіжанку  кави,  з’ївши  пару  млинців,  парубок  подякував  за  сніданок  і,  попрощавшись,  пішов  на  роботу.
На  роботі  все  пливло  своїм  чередом.  Звіти,  аналізи,  доповідні  записки  з  контрольних  питань  управління…  У  фінансистів  головне,  щоби  дебет  з  кредитом  танцювали  одночасно,  тобто  витрати  та  прибутки  були  нарівні,  тоді  буде  сходитись  сальдо,  і  не  буде  проблем.
Близько  одинадцятої  години    задзвонив  телефон.  Піднявши  слухавку,  почув  знайомий  голос:
–  Привіт,  Ірочко,  –  мовив  з  радістю.
–  Здрастуй,  Андрію.  Майже  добу  не  чула  твого  голосу  і  уже  скучила  за  ним.  Вибач,  може,  відриваю  тебе  від  роботи.  Ти  ж  говорив  учора,  що  сьогодні  будеш  готувати  звіти  до  управління,  тому  будеш  трішки  зайнятий.
–  Ні,  Іро,  –  відповів  їй,  –  можеш  не  переживати.  Звіти  я  й  так  встигну  зробити,  але  твій  голос  не  почути,  це  гірше  для  мене,  ніж  отримати  збучку  від  начальника.  Мені  так  приємно,  що  ти  не  забуваєш  мене.  Скажи,  будь  ласка,  може,  сьогодні  ввечері  підемо  кудись,  прогуляємось?
–  Як  скажеш.  Якщо  у  тебе  є  бажання,  то  я  не  проти.
–  Так,  Ірчик,  бажання  нікуди  не  щезло,  воно  ночує  у  мені.  Я  хочу  бачити  тебе  постійно  поруч,  але  тільки  робота  заважає  цьому,  як  моя,  так  і  твоя.  Тобі  ж  цілий  день  приймати  дзвінки  по  телефону,  з’єднувати  абонентів,  ввічливо  з  ними  спілкуватись,  відповідати  на  різні,  хоча  інколи  і  незрозумілі,  запитання.  Я  знаю,  тобі  не  звикати  до  цього,  ти  ж  у  нас  –  телефоністка.
–  Все,  зайчику,  буду  класти  слухавку,  мені  телефонують.  Тож  давай  домовимось  зустрітись  біля  скверу  о  дев’ятнадцятій.  До  зустрічі!
–  До  зустрічі!
Закінчивши  розмову,  Андрій  на  мить  задумався  над  тим,  що  б  такого  гарного  зробити,  щоби  подивувати  Іру.  Без  вагань  вирішив  купити  квіти,  може,  їй  буде  приємно  від  цього.  Все  ж  таки  головне  –  не  обділити  увагою  людину,  яку  кохаєш,  якою  живеш,  про  яку  думаєш  щомиті…
Після  розмови  з  Іриною  робота  пішла,  мов  по  маслу.  Закінчив  звіти,  зробив  усі  контрольні  інформації  до  управління,  побував  на  нараді  у  начальна  інспекції,  зустрівся  зі  всім  інспекторським  складом,  дав  певні  вказівки  по  роботі.  І  день  розтанув,  наче  сніг  у  березні.
Вийшовши  з  робочого  кабінету,  Андрій  попрямував  до  виходу.  
На  вулиці  майже  сутеніло.  Не  від  того,  що  наближався  вечір,  а  від  того,  що  погода  вирішила  зіпсуватись.  Насувались  темно-сірі  хмари,  вдалині,  за  містом,  було  видно  перші  блискавиці,  звуки  грому  так  розкотисто  стелились,  що  от-от,  і  почнеться  невблаганна  злива.
Не  задумуючись,  Андрій  поспішив  додому,  щоб  не  потрапити  під  перші  краплі  дощу,  який  з  миті  на  мить  мав  розпочатись,  а  парасольки  він  із  собою,  як  на  зло,  не  захопив.
Уже  вдома  Андрій  вирішив  зателефонувати  Ірині.  Та  згадав  про  те,  що  у  неї  немає  телефону.
Наближалася  дев’ятнадцята.  Взявши  квіти,  одягнувши  плащ,  пішов  на  побачення  до  скверу.  
На  вулиці  щосили  періщив  дощ,  калюжі  розливались  по  шосе  у  різні  сторони.  То  тут,  то  там,  на  тротуарі  збиралось  дуже  багато  дощової  води,  через  яку  Андрій  перестрибував,  щоб  не  намокнути.  Біля  входу  в  сквер,  під  дахом  кіоску  зібрались  люди,  які  здивовано  дивилися  на  Андрія  з  квітами  і  парасолькою  в  руках.  Серед  них  він  шукав  постать  коханої,  але  її  там  не  було.  Якось  примостившись  під  дахом  кіоску  серед  людей,  почав  чекати  на  неї.  Та  дощ  і  не  збирався  вщухати.  З  неба,  наче  з  відра,  лило  і  лило.  Мабуть,  сама  доля  сьогодні  не  мала  бажання  надати  їм  можливості  зустрітись.
У  такому  чеканні  коханої  Андрію  приходили  в  голову  різні  думки.  Вони  наче  здіймалися  до  неба  у  черговому  злеті,  то  наче  падали  до  землі,  мов  ті  птахи,  що  граються  у  повітрі  під  час  сонячної  погоди.
Пройшло  більше  години,  та  дощ  на  вулиці  так  і  не  вщухав.  Зрозумівши,  що  Іра  не  зможе  прийти  на  побачення  через  негоду,  Андрій  вирішив  іти  додому…
Наступного  ранку,  зібравши  звіти  та  інші  документи,  поїхав  до  управління,  де  потратив  цілий  робочий  день.  Двічі  телефоном  з’єднувався  з  начальником  інспекції,  інформував  про  хід  здачі  звітів.
Пізно  ввечері,  уже  добираючись  додому  маршрутним  автобусом,  у  голові  промайнула  думка  про  кохану.  Як  вона  там,  що  зараз  робить,  чи,  бува,  не  образилася  на  нього?  Хоча  сам  розумів,  що  вчорашня  негода  не  дала  їм  можливості  зустрітись…
Дні  летіли,  як  миті.  Андрій  з  Ірою  порозумілися,  дуже  часто  стрічалися,  проводили  разом  усі  вихідні,  свята  і,  по  можливості,  неробочий  час.  Так  пролетіло  чудове  літо…
Настала  осінь,  яка  принесла  з  собою  чергову  повістку  на  призовну  комісію  до  військкомату.  Андрія  чекала  нелегка,  але  така  потрібна  служба  в  армії.  Пройшовши  медичну  комісію,  йому  випала  карта  служити  у  ракетних  військах…
Жовтень  –  це  місяць,  коли  все  навкруг  грає  кольорами  веселки.  Від  природи  віяло  ніжністю,  на  вулиці  стояли  теплі  сонячні  дні.  Приємно  ототожнювати  осінь  з  господарською  коморою,  у  якій  добрим  ґаздою  все  припасено  на  зиму,  розкладено  по  полицях  і  знайде  свою  потребу  в  майбутньому…
31  жовтня,  за  повісткою  військкомату,  Андрій  прибув  на  розподільчий  пункт,  звідки  повинен  був  піти  на  службу  до  Збройних  сил.  Після  деяких  формальностей  військовий  комісар  розподілив  призовників  по  вагонах  потягу.  Андрія  проводжала  на  службу  до  армії  Ірина.  Вона  стояла  біля  вікна  потягу  і  ніжно  махала  рукою  на  прощання.
–  Я  буду  чекати  тебе  цих  два  роки,  –  сказала  вона.  –  Тільки  пиши  мені  постійно,  –  благаючи,  звернулася  до  Андрія.
–  Обов’язково  буду  писати,  тільки  чекай  мене,  –  сказав  він.
 Після  прибуття  у  навчальний  центр,  проходження  першопочаткової  підготовки,  Андрія  разом  з  двома  земляками  направили  служити  до  ракетної  дивізії.
Писав  листи,  чекав  відповіді  на  них.  Так  проминали  дні,  які  складалися  у  місяці.  Чомусь  за  останні  три  місяці  від  Ірини  не  надійшло  жодного  листа,  хоча  писав  їй  щонеділі…
Йшов  восьмий  місяць  служби.  Одного  дня  старшина  роти  повідомив  Андрія,  що  на  його  ім’я  прийшла  телеграма  із  дому.  Він,  з  дозволу  старшини  роти,  побіг  до  канцелярії  штабу  дивізії,  щоб  отримати  телеграму.
Зайшовши  до  приміщення  штабу,  спитав  у  постового,  де  можна  отримати  телеграму.  Постовий  простяг  її  йому  до  рук.
Вхопивши  в  руки  телеграму,  Андрій  вибіг  на  вулицю  і  почав  читати:  «Привіт,  Андрію.  Вибач,  давно  не  писала,  була  зайнята.  Та  я  не  про  те.  Коротко.  Через  місяць  у  мене  весілля,  виходжу  заміж  за  Григорія,  пам’ятаєш,  навчався  у  п’ятому  училищі  –  столяр.  Вибач,  на  цьому  завершую.  До  побачення.  Іра».
Ноги,  наче  ватні,  налились  кров’ю  і  Андрій  не  зміг  утримуватись  на  них.  На  щастя,  поруч  була  лавиця,  на  яку  встиг  присісти.  Руки  тремтіли.  Очі  все  бачили,  та  серце  не  розуміло,  від  чого  це.  Перевівши  погляд  на  руки,  виявилося,  що  трусяться  вони.  Нестерпний  біль  стискав  йому  серце,  не  даючи  можливості  отямитись  від  прочитаного.
«Невже  я  не  той,  кого  вона  вибрала  собі  на  все  життя?  –  думав  Андрій.  –  Чому  все  так  сталося?  Мені  зостався  всього  лише  рік  служби  в  армії,  могла  б  і  дочекатись.  Чому  вона  так  вчинила?»
Можливо,  ще  довго  б  так  просидів  Андрій  на  лавиці.  Але  до  нього  підійшли  друзі-земляки  і  присіли  поруч.  Зав’язалася  розмова,  у  процесі  якої  їм  стало  відомо  зміст  телеграми.  Разом  почали  заспокоювати  Андрія,  щоб  він  не  брав  близько  до  душі  дану  подію.
«Але  ж  серцю  не  накажеш,  –  думав  Андрій  далі  про  своє,  –  не  накажеш  розлюбити  ту,  котра  була  для  тебе  всім  найдорожчим  і  святим,  з  якою  ділив  усе  навпіл.  Та,  мабуть,  помилився  у  виборі,  раз  не  розгледів  під  тією  ніжною  і  чарівною  посмішкою  прихований  сарказм,  іронію,  певну  зверхність.  Хоча  між  ними  все  було  так  чудово,  неначе  вони  разом  прожили  десятки  років  спільного  щасливого  життя.  Значить,  щось  не  те?  Все  могло  статись.  Хоча  не  хотів  вірити  цьому.  Але  життя  продовжується.  І  необхідно  жити  далі».
Думки,  які  породжувала  уява,  повертали  його  у  ті  літні  дні  минулого  року,  котрі  вони  проводили  разом  і  нічого  підозрілого  у  їх  стосунках  він  не  зумів  розгледіти…

26  серпня  2007  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555070
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2015


УРОКИ ДИТИНСТВА

На  вулиці  буяв  червень.  Боготворилося    прекрасне,  тепле,  сонячне  літо.
Майже  щодня  після  школи  ми,  тобто  Славко,  Віктор,  Василь,  Лариса,  Валя,  Наталка,  я  та  інші  сусідські  діти,  постійно  збиралися  біля  сільського  клубу  близько  шістнадцятої  години  гратися  у  різні  ігри.
Так  було  і  в  той  день,  коли  Славко  запропонував  мені  піти  до  його  бабусі  Олени  зустрітися,  як  він  сказав,  з  дідусем,  який  приїхав  з  Криму  до  них  у  гості.  Спочатку  я  не  хотів  погод-жуватися,  але  Славко  наполягав.
І  ми  побігли  до  бабусі.  Дорогою  він  розповідав  мені,  що  дідусь  один  раз  у  п’ять  років  по  можливості  приїжджає  до  них  із  Севастополя.  Займається    якимись    окультними  науками,  лікує  людей,  а  точніше  сказати  нічого  не  зміг.
Зайшовши  на  подвір’я  до  бабусі  Олени  разом  із  Славком,  я  зупинився,  мов  укопаний.  На  лавочці  біля  старенької  хатини  сидів  дідусь,  якому  на  вигляд  було  десь  років  дев’яносто.  Високий  на  зріст,  волосся  ще  цупко  трималося  на  голові,  вуса  та  його  довга  борода  були  геть  білими,  немов  вимочені  у  сметані.  З  подальшого  детального  вивчення  дідуся  я  помітив,  що  шкіра  на  руках  була  вся  у  зморшках,  високе,  рівне  чоло,  погляд  карих  очей  прямий,  пронизливий.  Тонкі  канавки  зморшок,  що  покривали  чоло,  скули  і  частково  підборіддя,  створювали  загадковий  орнамент,  наче  природа  навмисно  постаралась.  Чітко  вимальований  рот  та  рішучі  вирази  обличчя  дідуся  –  все  це  мене  якнайприємніше  вразило.  Я  не  повірив  би,  що  людське  обличчя  може  нести  такий  блаженний  спокій  і  в  той  же  час  таке  усвідомлення  своєї  прихованої  сили.
Підійшовши  ближче  до  нього,  я  привітався.
–  Добрий  день,  Сергію,  –  відповів  мені  дідусь,  –  проходь  ближче,  присідай  на  лавицю  поруч.
Славко  в  цей  час  забіг  до  бабусиної  хати  і  по  розмові,  яку  я  почув  з  відкритих  дверей,  зрозумів,  що  він  розмовляє  з  бабусею.
–  Ще  раз  добрий  день  вам,  дідусю,  –  сказав  я.  –  А  звідки  ви  знаєте  моє  ім’я?
–  А  воно  у  тебе  на  лобі  написано,  –  відповів  дідусь.
Я  був  здивований  і,  повернувшись  до  хати,  глянув  у  шибку  вікна,  чи  немає  на  моєму  обличчі  чогось  такого,  що  дало  дідусю  підставу  про  це  говорити.
–  Ну,  не  мовчи,  Сергію,  –  звернувся  до  мене  дідусь.  –  Мене  звуть  Андрієм  Степановичем.  Розповідай,  як  ви  вчитеся,  котрі  предмети  у  школі  вас  більше  цікавлять,  що  приваблює  у  цьому  житті  більше  за  все,  ким  би  ти  хотів  стати  у  майбутньому.
Я,  спантеличений  запитаннями  і  самим  виглядом  дідуся,  з  невідомих  причин  зніяковів.
–  Не  переживай,  Сергію.  Я  просто  бажаю  ближче  з  тобою  познайомитися,  тому  що  бачу  між  вами  із  Славком  дружбу,  –  сказав  дідусь.  –  Чуєш,  як  він  щебече  зі  своєю  бабусею,  з  моєю  донькою  Оленою,  і  щось  канючить  черговий  раз.  Мабуть,  копійок  на  цукерки,  хоча  малий  розбишака  не  заробив  сьогодні  на  них.
З  такої  щирої  і  проникливої  розмови  зі  сторони  Андрія  Степановича  я  зрозумів,  що  він  дуже  уважна,  спостережлива,  високоосвічена  і  тактовна  людина.  І  ми  почали  спілкуватися  з  ним  на  різні  теми.
Під  час  нашої  розмови  помітив,  що  Андрій  Степанович  не  відводить  погляду  з  мого  обличчя,  дуже  уважно  вислуховує,  не  перебиває.  Тільки  коли  я  зупинявся,  він  починав  розказувати  дуже  цікаві  речі  зі  свого  життя,  робити  певні  висновки,  давати  поради  для  подальшого  нашого  молодого  життя,  пояснюючи  при  цьому,  що  у  своєму  житті  він  багато  чого  пережив.
–  Ну  як,  сподобалась  тобі  наша  розмова?  –  запитав  дідусь  у  мене.
–  Андрію  Степановичу,  Славко  розповідав,  що  ви  займаєтесь  якимись  окультними  науками.  Що  це  таке?  Ви  що,  доктор?  Лікуєте  людей?  Розкажіть,  будь  ласка.
–  Ні,  Сергію,  я  не  доктор,  –  відповів  він.  –  Я  простий  цілитель,  трішечки  знахар  нетрадиційної  медицини.  Тобі  це  важко  сьогодні  зрозуміти.  Але  прийде  час,  ти  виростеш  і  зрозумієш  мене.
Від  бабусі  Олени  вибіг  Славко,  і  ми  з  Андрієм  Степановичем  по-товариськи  розпрощалися.
–  Сергію,  –  зупинив  мене  Андрій  Степанович,  –  вибач,  що  ще  раз  турбую  тебе,  але  підійди  ближче  до  мене.
Я  підійшов  до  дідуся,  він  узяв  мою  праву  руку  у  свої,  уважно  почав  дивитися  на  долоню.  Потім  відпустив  руку.
–  Сергійку,  у  тебе  дуже  сильна  натура  і  вольовий  чоловічий  характер.  Але  би  ти  знав,  що  в  найближчі  дні  тебе  чекає  біда.  Взагалі,  у  твоєму  житті  буде  вдосталь  і  радості,  і  біди  та  горя.  Але  знаю  точно,  ти  впораєшся  з  ними,  вистоїш.  Ти  сильний.
Після  цього  ми  із  Славком  побігли  до  клубу  гратися  з  однолітками  у  різні  ігри.
Минали  дні.  Я  часто  задумувався  над  словами  дідуся  про  те,  що  мене  у  найближчий  час  очікує  якась  небезпека.  Я  не  міг  собі  це  уявити,  що  може  статись  зі  мною,  чотирнадцятилітнім  юнаком.  Звідки  Андрій  Степанович  може  знати  про  це,  як  може  передбачати  події,  які  відбудуться  у  чужому  житті.
Проминуло  три  дні.  Я  навіть  не  помітив,  як  настала  неділя.  У  цей  день  мені  випала  нагода  пасти  корів  у  лузі.
Під  вечір,  після  пасовиська  повернувся  додому.  Помітив,  що  вдома  моїх  родичів  немає.  Я,  перехопивши  окраєць  хліба  зі  шматком  сала,  побіг  гратись  на  подвір’я.  Навіть  не  пам’ятаю,  звідки  в  моїх  руках  опинилась  коробка  сірників.  Граючись  ними,  вирішив  провести  маленький  експеримент.  Запаливши  один  сірник,  вставив  його  до  коробки  з  іншими.  В  цю  мить  сильний  спалах  вогню,  який  був  створений  палаючою  сіркою,  обпік  моє  обличчя.  Я,  кинувши  сірникову  коробку,  з  плачем  побіг  до  хати  і,  на  моє  щастя,  додому  уже  повернулись  батьки.
Мати  заходилася  поратись  біля  мене.  Поклавши  мене  на  ліжко,  знайшла  якісь  мазі  домашнього  приготування  і  легенько  гусячим  пером  почала  наносити  мені  їх  на  обличчя.  Потім  спиталася,  що  сталося  зі  мною.  Я  пояснив,  що  цього  не  хотів,  але  так  вийшло.
–  До  весілля  заживе,  –  бадьоро  сказав  мій  батько.
Після  нанесення  мазі  на  обличчя,  мені  полегшало.  Батьки  пішли  займатись  своїми  справами.  Я  зостався  лежати  у  ліжку.  Тут  мені  на  думку  спали  слова  дідуся  Андрія  Степановича  про  те,  що  в  найближчі  дні  зі  мною  трапиться  якась  біда.  І  тільки  тепер  я  зрозумів,  що  обпечене  обличчя  –  це  і  є  та  сама  біда,  яка  чатувала  на  мене  у  останні  дні.  Та  я  ніяк  не  міг  зрозуміти  своїм  юнацьким  серцем,  як  дідусь  міг  наперед  знати  про  це?..
При  черговій  зустрічі  з  Андрієм  Степановичем  запитав  у  нього:
– Добрий  день,  Андрію  Степановичу.  Скажіть,  будь  ласка,  звідки  Ви  знали,  що  зі  мною  трапиться  біда?
– Сергію,  зрозумій  одну  річ.  Ви  всі  молоді  люди,  бажаєте  швидко  спізнати  цей  світ,  випробуєте  різні  експерименти,  але  спочатку  зовсім  не  думаєте  про  наслідки.  Тож  побажання  тобі  на  майбутнє  в  будь-якій  справі:  десять  раз  відміряй  і  тільки  один  раз  відріж…

19-20  серпня  2007  р.
м.  Чернівці

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555069
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2015


СТАНЬ ТИМ, КИМ ДУША БАЖАЄ…

Стань  попелом…
Попіл  не  знає  болю!
Біль  у  ньому  вмирає  навіки,
Стає  легким  пилом,
Сірим  і  невагомим,
Та  розвіюється  за  вітром…

Стань  снігом…
Як  він  чудово  сяє  на  сонці!
Як  приваблює  погляди  людей!
Але  під  холодним  і  льодяним  
Покровом  снігу
Біль  ніколи  не  виживе…

Стань  небом…
Синім,  чистим,  далеким...
На  таку  висоту  
Піднятись  і  долетіти
Біль  ніколи  не  зможе…

Стань  вітром…
Вітер  буває  всюди…
Він  обвіває  гори,
Моря,  океани.
Дає  свіжий  подих  деревам,
Квітам,  птахам…
Але  пересилити  вітер
Біль  не  в  змозі…

Стань  тим,  ким  душа  бажає…
Аби  тільки  біль  
Ніколи  в  житті
Не  торкався  тебе!

7  березня  2008  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554530
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2015


НЕ СТРАШНО НАРОДЖУВАТИСЬ…

Не  страшно  народжуватись  –
страшно  з’явитись  у  цей  світ  
з  метою  пізнання  різного  роду  
випробувань,  переживань  
та  потрясінь…

Не  страшно  жити  –
жити,  віддаючись  задумам,  
улюбленій  роботі,  родині,  
близьким,  друзям,  
вірі  у  Бога  і  все  святе,
страшно  втратити  сенс  життя…

Не  страшно  вмерти  –
страшно  зоставити  незавершеними
розпочаті  справи,  страшно  звикнути
до  своєї  відсутності  
у  цьому  прекрасному
людському  світі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554524
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2015


ГРА ПРОМЕНІВ…

Новий  день  ще  клубиться  туманом,
Перші  промені,  наче  вірші,
Прослизнули  по  фортепіано
І  торкнулись  моєї  душі.

І  вона  тихо  враз  заспівала,
Забриніла,  як  помах  крила,
Віддаючи  все  те,  що  мала,
Що  у  собі  роки  несла.

Лише  потім  завмерла  раптово,
Наче  кинутий  погляд  чужий…
Та  уже  не  повернеться  знову
День,  який  ти  уже  пережив.

Два  розлучних,  іскристих  акорди
По  уже  задрімалій  ріці,
Тільки  місяць  в  мовчанні  –  гордий,
Зі  сльозою  на  правій  щоці…

5  січня  2007  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554334
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2015


СЕРЦЯ ВІРА СВЯТА…

                                                                     І.  П.  Гришину-Грищуку
Пронеслось,  
                 пролетіло,  
розвіялось...
На  порозі  
чекає  зима.
Як  жилось,  
як  хотілось,  
як  мріялось...
Та  того,  
що  пройшло,  
вже  нема.
Вже  нема  
дня  вчорашнього  з  нами,
Лише  спалах  
майнув  у  вікні.
Бродить  осінь  
лугами-ярами,
І  тумани  
пливуть  вдалині.
Завтра  день  новий  
зранку  настане,
Принесе  нам  
любов  й  теплоту.
В  тих  життя  
вже  повік  
не  зів’яне,
Хто  зберіг  
в  серці  
віру  святу.


3  листопада  2004  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554330
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2015


ДОНЕЧЦІ НА СОН ГРЯДУЩИЙ…

Забудь,  засни  –  нехай  тебе
Не  потривожить  мій  неспокій.
Хай  світить  небо  голубе…
Зимовий  сон  такий  глибокий…

Хай  снігом  пам’ять  замете,
Хоч  то  не  сніг,  а  сукня  біла…
Й  в  душі  своїй  зостав  святе,
Та  рідну  матір,  що  любила…

Хай  ніч  навіє  ніжні  сни,
Хай  не  тривожить  хуртовина.
Ми  разом  діждемось  весни...
Я  поруч,  донечко,  дитино.

Нехай  тепер  тобі  насниться
Все,  що  було  і  не  було.
Зима  ж,  колись,  та  вгомониться,
Тоді  й  повернеться  тепло.

6  лютого  2007  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553961
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2015


ОДИН… І НІЧ…

Кругом  світи…
Куди  іти?..
Чим  помогти?..
А  чи  врятую?..
Себе
І  ніч...
Та  сумнів  геть!
Я,  мов  у  сні,
У  сні-весні,
Все  розумію,
Усе  бачу.
Все!
Все!
Тебе
І  ніч...
Лиш  ти,
Лиш  ти!
Пішла  від  нас
У  ті  світи,
Де  спокій  
Душу  сповиває.
Тебе  нема!
А  за  вікном
Прийшла  весна.
Та  сон  тікає
Сперед  мене…
Думки  ясні…
І  наче  в  сні
Усе  огорнуте  
В  зелене.
Один,
І  ніч...
І  втома  з  пліч,
Мов  тінь,
Що  з  дерева  спадає.
Рої  думок
Та  протиріч,
Лише  душа
Моя  страждає…
Прошу  прости,
Що  вже  мости
Між  нами
Світом  розведені.
Ти  –  ясний  день!
Я  –  наче  ніч…
Стань  маяком
Хоча  б  для  мене.
Один!  Один!
Один
І  ніч…

7  березня  2007  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553960
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2015


Я СЕРЦЕ СВОЄ СПЛАКУЮ ВІРШАМИ…

Я  серце  своє  сплакую  віршами...
І  все  дивуюсь,  чом  немає  сліз
По  всьому  тому,  що  було  між  нами?
Хоча  кохання  по  життю  проніс…

Ми  разом  несли!  Бо  життя  любили…
І  гарних  діток  виплекали  ми.
Разом  ми  їх  життю  давали  сили,
Щоб  стали  вони  справжніми  людьми.

Ти  поруч  була,  і  думки  ясні
Тоді  мене  не  кидали  ні  разу.
Сьогодні  ж  серце  точиться  мені,
А  на  душі  –  лиш  болі  і  образи.

Вже  плакать  треба,  та  немає  сил.
Благаю  Бога,  щоб  ти  повернулась!..
Та  краплі  світанкової  роси
Твою  могилку  ніжно  огорнули…

Я  все  дивуюсь,  чом  немає  сліз?
Все  так  чудово  було  поміж  нами…
Душа  згорнулась,  наче  бруньки  зріз –  
Лиш  серце  знову  сплакує  віршами…

6  березня  2007  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553761
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2015


Я - МОВ НАТУЖЕНА СТРУНА…

Ти  скажеш:  «Знов  прийде  весна,
І  на  душі  тепліше  стане!»
Я,  мов  натужена  струна…
Й  душа  від  смутку  тільки  в’яне...

Гнітить  мене  весь  світ  навкруг,
І  серце  стискує  журбою…
Додому  жду  тебе,  мій  друг,
Я  знудьгував  так  за  тобою…

Коли  ти  вдома  –  всюди  лад,
Життя  пливе,  немов  рікою,
Я  так  безмірно  тому  рад,
Мов  з  твого  помаху  рукою…

Про  це  мовчав  раніше  я,
Гадав  –  нема  у  тім  потреби.
То,  мабуть,  помилка  моя  –
Бо  це  робити  часто  треба…

Пробач,  прости,  як  завинив,
Чи  зможеш  вибачить  мені  ти?
Ще  діждемося  ми  весни,
І  діток  будемо  ростити…
                       12.10.2006  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553760
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2015


БІДА ЗАВЖДИ ПРИХОДИТЬ…

Біда  завжди  приходить,
Коли  її  не  ждеш
І  за  собою  водить
Біду-сестрицю  теж…
Та  знай,  вона  минеться,
Як  віриш  ти  в  святе,
І  доля  усміхнеться  –
Чар-зіллям  проросте.
Немов  оте  снодійне,
Мине  циклічний  круг,
Коли  плече  надійне
Тобі  підставить  друг…

27  жовтня  2009  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552123
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2015


НЕ ТРЕБА СЛІВ…

Не  треба  слів…  Прохаю…  Зупинись…
Коли  душа  жива  в  словах  відсутня,
Вони,  як  вітер,  полетять  увись,
І  їх  тоді  на  вітрі  ледве  чутно…

Не  треба  слів…  Ти  чуєш?..  Помовчи…
Вони,  мов  птахи,  світом  розлетілись.
Прошу  тебе,  згадай  хоч  уночі,
Згадай,  як  цілував  тебе  несміло...

Не  треба  слів…  Не  треба…  Помовчи…
Слова  розносить  вітер.  Їх  забудеш…
Про  щастя…  Про  любов…  Ти  не  кричи…
Лише  поглянь...  І  я  побачу  –  любиш...

15  вересня  2009  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552122
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2015


Я ЩЕ ЖИВУ…

Я  ще  живу  і  є  за  що  мені
Змагатися,  боротись  і  страждати.
Хоча  для  мене,  мабуть,  вже  тісні
Просторі  стіни  власної  кімнати.

От  став  би  я  могутнім,  як  ріка,
Як  блискавка,  що  крає  небо  ясне;
Як  тепла  друга  вірного  рука,
Як  промінь  сонця,  що  під  вечір  гасне.

Бурхливим  став  би,  наче  Черемош,
Лише  свій  гнів  не  роздавав  би  людям,
Бо  від  природи  все  ми  беремо,
Але  коли  їй  дякувати  будем?

Я  ще  живу  і  є  за  що  мені
Змагатися,  боротись  і  страждати.
Незвідане  зове...  А  в  далині  –
Мої  чарівно-зжурені  Карпати…

16    жовтня  2009  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551756
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2015


ПРОСТИ МЕНЕ…

А  ти  прийшла  і  сіла  на  коліна,
Засяяла,  як  небо  голубе…
Слухняна  до  капризів  і  веління...
Прости  мене,  я  ж  не  любив  тебе.

Все  те,  що  знала  ти,  і  все,  що  вміла,
Я  теж  колись  і  знав  це  і  умів…
Ти  дарувала  своє  ніжне  тіло.
Прости  мене,  я  ж  цього  не  хотів...

Зізнатись  у  сміливості  я  мушу  -
Хоч  бідний,  і  в  кишені  ні  гроша…
За  своє  тіло  ти  просила  душу  –
Прости,  не  продається  ця  душа…

Ти  злючою  пішла..  Така  офіра...
Попутний  вітер  в  спину  кораблю...
Прокинулась  в  мені  й  зміцніла  віра:
Я  полюбив...  Прости  ж  мене,  молю...

9  грудня  2009  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551754
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2015


Лягають розчерки рядків

Летять  роки,  а  дні  коротші,
Лиш  гаснуть  спалахи  віків…
На  білий  лист  посеред  ночі
Лягають  розчерки    рядків.

Та  час  не  розтискає  пальці  –
І  крутить  нами,  наче  млин.
Ми  не  раби,  лиш  постояльці
Щастям  відміряних  хвилин.

Примружу  я  набряклі  очі  –
Симптом  пережитих  років…
На  білий  лист  посеред  ночі
Знов  ляжуть  розчерки  рядків.

25  лютого  2006  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551483
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2015


ВОРОЖКА…

Добра,  а  чи  зла,  через  край…  
Хто  серце  гаряче  остудить?..
Ворожко,  прошу,  погадай!
Що  було?  Що  є?  І  що  буде?

Впаду,  немов  п’яний,  у  транс,
В  пориві  сліпого  азарту.
Скоріш  розклади  свій  пасьянс  –
Яка  мені  випаде  карта?

Не  чую  вже  змучених  ніг…
Чи  світить  далека  дорога?..
А  я  вже  дивлюсь  за  поріг,
Бо  знову  стою  край  порога.

До  чого  ж  веде  ворожба?..
Хай  гріх  мій  Господь  не  осудить!
Скажи,  що  готує  судьба?
Що  було?  Що  є?  І  що  буде?

3  березня  2006  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551481
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2015


НЕ ПРИЙШОВ. І УЖЕ НЕ ПРИЙДЕ.

Не  прийшов.  І  уже  не  прийде.
Хоч  ще  вчора  він  марив  тобою…
Вітер  свистом  натужним  гуде,
Хмари  гонить,  мов  хвилі  рікою…

Він  тобі  говорив  про  любов,
Боягуз!..  Він  спалив  свої  крила…
Зупинись,  і  нутром  не  криви:
Ти  його,  наче  двері,  розкрила

Перед  ним...  І  душі  важче  тому!
Пустота,  а  не  гіркість  утрати…
Як  могла  ти  повірити  йому,
Коли  міг  він  уміло  брехати!

Не  прийшов.  І  уже  не  прийде.
А  інакше  хіба  ж  могло  бути?
Біль  жіночий,  мабуть,  пропаде,
А  із  ним  пропадуть  усі  скрути.

12  жовтня  2006  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550399
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2015


ЧИТАЧЕВІ…

До  тебе,  друже,  як  на  суд,
Самий  іду…  І  в  кожнім  слові
Думки  і  почуття  несу,
Палкої  сповнені  любові.

Почуй  у  віршах  голос  мій,
Побудь  думками  тут,  зі  мною.
Хоча  в  душі  –  мов  буревій,
Та  прагне  все  ж  вона  спокою.

Візьми  у  світ  з  собою  вірш,
Бо  в  ньому  –  всі  мої  надії…
І  буде  з  ним  тобі  тепліш,
Як  душу  холодом  вповиє.

Ведуть  у  світ  нас  всіх  думки,
Хоч  кожному  –  своя  стежина…
Нехай  для  тебе  ці  рядки,
Мов  ватри  вогняна  жарина.

До  тебе,  друже,  як  на  суд,
Самий  іду…  І  в  кожнім  слові
Думки  і  почуття  несу,
Палкої  сповнені  любові.

5  березня  2006  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550397
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2015


БЮРОКРАТИ…

Бюрократи,  бюрократи,
Говорити  й  обіцяти
Ви  навчились  в  цім  житті.
Ви  б  навчилися  орати,
Рідну  землю  засівати,
Може  б,  стали  ви  святі…
Бюрократи,  бюрократи,
Може,  досить  вже  брехати,
І  дурити  свій  народ.
Думать  вічно  лиш  про  себе,
Зір  ховати  в  синє  небо,
Та  ховатись  від  незгод.
Зупиніться,  роззирніться,  
І  на  себе  подивіться,
Може,  сором  стане  вам
І  за  вчинки,  що  творили,
За  слова,  що  говорили,
Й  обіцяли  злото  нам.
Хай  проснеться  ваша  совість,
Хай  у  кожнім  вашім  слові,
Хоч  якесь  буде  пуття.
Й  оживе  в  людей  надія,
Що  ви  ті  –  хто  їхні  мрії
Втілить  в  це  складне  життя.

16  серпня  2006  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549921
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2015


НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ

Волів  я  стати  депутатом,
Та  не  простим.  Це  ж  модно!
Щоб  володіти  міг  мандатом
Довіри  –  всенародним.

Важка  дорога  до  корита,
Та  все  ж  таки  успішна!..
Тепер  у  мене  своя  свита  
І  пансіон  розкішний.

«На  шару»  маю  20  тисяч
Я  зарплатні  у  місяць.
Й  одне  завдання:  –  Лиш  товктися
В  верховному  «замісі».

Є  секретар  у  мене  чемний,
Та  ще  три  референти.
І  заробіток  у  них  певний  –
Як  мрія  у  студента.

Авто  в  прислузі  маю  «кльове»,
А  з  ним  ще  і  шофера.
За  це  прислуга  вже  готова
На  все…  От  ненажери.

Квартиру  вирвав  я  «на  шару»
Собі  в  самій  столиці.
Я  навіть  в  сні  про  це  не  марив,
Хоч  сон  міг  не  здійсниться.

Тепер  спокійно  на  Канари
Спішу  відпочивати.
І,  мабуть,  ще  собі  «на  шару»
Щось  зможу  я  урвати.

Поки  у  кріслі  депутатськім  –
Потрібно  більше  рвати:
Якусь  там  фірму  чи  контору
Мерщій  «прихвазувати».

Про  своїх  рідних  не  забути,
Комусь  портфель  чи  крісло.
І  так  закон  наш  обігнути,
Щоб  десь  було  не  «трісло».

А  як  народ  живе?..    –  Байдуже
Для  мене  це  питання.
Бо  головне  для  мене,  друже,
Купатися  в  сметані.

15  серпня  2006  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549919
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2015


НЕНАРОДЖЕНЕ СЛОВО

[b]Пам’яті  Івана  Петровича
Гришина-Грищука[i][/i][/b]

Застигло  слово  
На  німих  вустах…
Ти  вимовить  його  
Спішив  завчасно.
Воно  злетіть  бажало,  
Наче  птах,
Який  у  злеті  
Відчуває  щастя.
Злетіть  бажало  
У  широкий  світ,
Щоб  з  іншими  разом
Летіть  до  цілі,
Щоб  лише  радість  
Приносив  політ,
Щоб  з  ними  в  леті  –  
Мов  сніжинки  білі,
Застигло  слово  
На  німих  вустах…
Ще  не  зродившись,  
Враз  осиротіло…
А  істина  у  цьому  
Є  проста  –
Твоя  душа  
До  Бога  відлетіла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549624
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2015


МАМО, МАМО…

[b]Мамо,  не  кажіть,  що  вже  пора  вам,
Перестаньте  думати  про  те…
С.  КИРИЛЯК
[i][/i][/b]
Мамо,  мамо…  Сльози  рвуться  тужно,
По  очах,  неголеній  щоці…
Бачу  Вас,  намучену,  натруджену,
Як  завжди  несете  щось  в  руці…

Вічно  Ви  не  мали,  мамо,  спокою,
Все  бажали  вспіти  доробить…
Лиш  сьогодні  прірвою  глибокою
Ваша  смерть  в  душі  у  нас  ятрить…

Ви  були  нам  завжди  наймилішою,
З  посмішкою,  ніжністю  в  очах…
Світ  без  Вас  для  нас  не  побілішає.
Та  не  згасне  пам’яті  свіча!..

Спочивайте,  з  Господом,  у  спокої
Від  усіх  земних,  людських  турбот,
Бо  сягнули  Ви  мети  високої,
Жертвуючи  серце  од  щедрот…

12  квітня  2007  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549502
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2015


У ПОШУКАХ КОХАННЯ…

[i]Присвячую  своїм  друзям  
з  фінансового  технікуму  
Світлані  Дейнеко,  Андрію  Голяченко
 та  його  подружці  Ірині.
[/i]
- Ні,  -  квапливо  сказала  вона.  –  Ні.
- Чому?
- Просто  так.  Пробач.  У  її  голосі  здригнулося  каяття.  Ти  може  подумав...  Усе  не  так.
Він  замовк  у  сум'ятті.  Не  слова  його  вразили,  голос!  Йому  передалася  біль,  яку  він  сам  ніколи  не  випробував,  навіть  не  підозрював,  що  вона  є.  Настільки  не  підозрював,  що,  якби    поруч  стояла  не  ця  розстроєна,  наївна,  найкраща  у  світі  дівчина,  а  хтось  інший,  він  посміхнувся  б  поблаж¬ливо.
Вона  слабко  посміхнулася.  На  її  обличчі  запали  сірі  вуличні  тіні.  Зараз  вона  і  справді  здавалася  дитиною.  
Андрій  рвучко  обійняв  її  пониклі  плечі.  Вона  не  пручалася.  Вона  ніколи  не  пручалася.  Але  це  була  оманна  покірність.  Так  можна  погладити,  обійняти  молоду  ялинку  й  увесь  час  почувати  в  її  піддатливості  колючу  пружність  хвої.  І  все-таки  він  барився,  бо  коли  вона  була  поруч,  у  нього  паморочилась  голова,  і  він  усякий  раз  сподіва¬вся,  що  на  цей  раз  усе  буде  добре.
- Іра  ...
Не  отримавши  відповіді,  він  нахилився  й  обережно  поцілував  її,  при  цьому  відчувши  звичайне  порозуміння  -  звичайний  спротив,  що  так  часто  зводило  його  з  розуму.  Її  губи  жили,  немов  окремо  від  її  думок,  розсіяних,  вигада¬них  і  далеких.
Так  вони  завмерли,  а  потім  вона  вивільнилася  тим  невловимим  порухом,  яким  звільнялася  завжди,  анітрохи  не  збентежена  миттю  поцілунку,  начебто  його  не  було  і  зовсім,  -  просто  підставила  щоку  теплому  вітру.
Андрій  замружився.
"Так,  що  ж  це  таке?"  -  думав  він  у  розпачі.
Так  було  з  першої  зустрічі,  з  того  вечора  в  парку,  коли  він  уперше  поцілував  її,  а  вона  раптом  безутішно  розплакалася,  і  це  було  так  щиро,  гірко  і  зненацька,  що  він  не  знав,  куди  дітися  від  сорому  і  страху,  що  злякав,  обра¬зив  почуття  вже  дорогої  і  близької  йому  людини.  Незаба¬ром  її  сльози  висохли,  вона  сама  взяла  його  за  руку,  і  вони  пішли  далі  по  алеях  скверу  і  навіть  розмовляли  про  щось  несуттєве.  А  коли  він  боязко  поцілував  її  знову,  вона  слух¬няно  відповіла,  слабко  піддалася  його  ласкам.  Але  він  не  зміг  прийняти  цієї  мовчазної  покірності.  Він  найбільше  всього  хотів,  щоб  між  ними  не  залишилося  і  тіні  хмаринки,  а  було  лише  безоглядне  щастя.  Все  інше  показалося  йому  тоді  нечесним  і  образливим.
У  той  же  вечір,  уже  у  дверях  гуртожитку,  вона  збен-тежено  поцілувала  його  сама.  І  це  був  єдиний  спалах  до  нього,  та  й  те,  очевидно,  спалах  благородності.
- Іра,  -  сказав  він  осілим  голосом.  -  Я  ж  кохаю  тебе.  Ти  будеш  сміятися,  але  коли  я  бачу  вдалині  схожу  на  тебе  дівчину,  навіть,  такий  як  на  тобі  одяг,  мені  стає  не  по  собі.  Я  кохаю  тебе.
Страждаючи  від  незграбності  своїх  слів,  від  її  мовчазності,  він  перевів  свій  погляд  в  іншу  сторону.  І  вона  теж,  наче  читаючи  його  думки,  перевела  погляд  в  іншу  сторону.  Потім  їхні  погляди  зустрілися  і  обоє  полегшено  усміхнулися.  Він  тому,  що  йому  стало  тепліше  від  її  довір-ливого  погляду,  вона  ...

Він  круто  повернувся  і,  розправивши  плечі,  пішов  широким  рішучим  кроком,  начебто    на  все,  рішуче  на  все  йому  було  наплювати.  Щоки  його  палали.  Асфальт  упев¬нено  розносив  тверду  луну  його  кроків...

Андрій  важко  опустився  на  лаву  пустельного  в  цю  годину  скверу.  Лаву  затінювали  дерева.  Саме  такі  затишні  куточки  він  вибирав,  коли  був  з  Ірою,  коли  не  було  сили  чекати,  коли  він  ще  сподівався,  що  варто  міцніше  пригор-нути  її  до  себе...
Так  що  ж  це  таке  зрештою?  Він  поганий?  Начебто  ні.  Зовсім  байдужний  їй?  На  такій  же  лавці  вона  якось  проговорила  в  задумі:  "Але  ж  один  раз  я  обіцяла  собі,  що  ніколи  більше  не  буду  цілуватися...".  Це  пролунало  визнанням,  але  теж  нічого  не  змінило.
Чому?  Чому?
Нічого  не  викликало  в  Ірині  такого  внутрішнього  протесту,  як  спроби  посадити  її  собі  на  коліна.  Іноді  він  робив  це  назло,  користаючись  тим,  що  вона  ніколи  не  ви-ривалася,  не  шепотіла  звичайних  дівчачих  слів:  "Не  треба.  Відпусти!".  Залишаючись  у  його  руках,  вона  неначе  знахо-дилася  дуже  далеко,  літала  над  хмарами.  І  вартувало  йому  доторкнутися  до  неї  своїми  губами,  чи  сказати  хоча  б  одне  слово,  як  вона  відразу  робила  серйозний  вигляд.
Довго,  напевно,  просидів  би  Андрій  так  на  лавці,  мріючи  про  свою  Ірину,  якби    його  не  потривожила  пря-муюча  поруч  закохана  пара.
Він  піднявся  і  пішов  рівним,  розміреним  кроком  уз¬довж  скверу,  на  тьмяне  світло  нічного,  що  пробивався  крізь  густо  зарослі  чагарники,  ліхтаря.

Чому?  Чому  він  увесь  час  думає  про  мене  так  погано?  Хіба  він  не  бачить  що  я  його  кохаю?  Так  думала  Ірина,  сидячи  на  м'якому  дивані  у  своїй  кімнаті  і  слуха¬ючи  музику.  Як  підійти  до  нього?  Що  йому  сказати,  щоб  він  повірив  мені?  Адже  я  кохаю  його,  тільки  його  одного!
Завтра  він  знову  прийде,  і  ми  будемо  гуляти  разом  з  ним  по  місту,  але  він  мені  не  захоче  сказати  головного.  Напевно,  чекає  потрібної  години.

Вийшовши  зі  скверу,  Андрій  не  поспішаючи,  попрямував  у  бік    свого  гуртожитку,  вийняв  сигарети  і  запальни¬чку  з  кишені  піджака,  почав  припалювати.  Вітер,  як  назло,  не  давав  можливості  припалити...
Червень  1981  р.  –  Жовтень  2004  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548688
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2015


ВІРШІ СТАЮТЬ ТРАВОЮ…

Ви  мабуть    
забули,  
що  в  підсумку  
вірші  стають  травою,  
узбіччям  біля  дороги,  
або  хмаркою  
над  головою.  
А  ми  йдемо  
не  обертаючись  
Все  вперед  
і  вперед,
в  незнання  
і  порожнечу,  
коли  нам  старі  загадки  
розгадувати  немає  бажання
та  уже  й  не  під  силу...  
А  вітер  
своїми  довгими  руками  
розгойдує  дерева,  
і  листя,
яке  спадає  з  них
кружляється  над  нами  
та  перетворюється  
в  слова...
9.06.2004  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548685
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2015


ПРОСТО ЖИТИ…

Жити.  
Просто  жити,
Як  порядна  людина.
Жити  задля  певної  мрії,
Жити  заради  дітей,
Родини,  близьких...  
Ні  від  кого  не  залежати,
Не  бути  ні  перед  ким  у  боргу.
Нікому  не  робити
Нічого  поганого.
Читати  книги,
Газети.
Дивитись  телевізор,
Спостерігати,
Придивлятись,
Помічати  й  аналізувати.
Пити  і  їсти
Потік  власних  думок,
Насолоджуватись  ним.
Чекати,  втомитися,
Коли  рак  на  горі  свисне.
Полетіти  в  позаземні  далі.
Повернутися  знову
І  спати  у  швидкому  потоці
Власних  думок.
І  знову  жити.
Просто  жити!
14.01.2004  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547918
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2015


ВВІЙДИ В ЦЕЙ СВІТ…

Ввійди  в  цей  світ,
І  відчуй  кожен  свій  подих,
І  почуй  кожен  свій  крок,
І  ти  заглибишся  в  життя.
Ввійди  в  цей  сплав
З  безлічі  днів  і  ночей,
З  мільйонів  хвилин  і  секунд,
З  безмовності  світла  і  пітьми
І  ти  відчуєш  їх.
І  думки  до  тебе
Прийдуть  одна  за  другою.
Польотом  у  бездонну  височінь
Ти  звуки  обженеш.
Але  в  серці  твоєму
Збережеться  величезний  запас
Доброти  і  тепла,
Радості  і  віри,
Надії  і  любові,
Бо  в  цьому  –  твоя  міць.
Незримою  зіркою
Впади  у  полум'я  любові
І  цим,  зігрій  себе  -
На  серці  розтане  лід.
Вітром  зірвися,
Хвилею  бризни,
Димком  простелися,
Сонечком  блисни,
Висуши  сльози  свої,
Котрі  викличу  я
Пристрастю  мрій  твоїх.
Ввійди  в  цей  світ...
15.06.2004  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547917
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2015


НАЗАД У ЛІТО

За  мотивами  прози  Петра  Сороки  

Вмліває  вже  солодко  серце  моє:  
Думки  мої  в  літо  вернулись.
Коли  над  селом  ніжний  вечір  стає,
І  верби  над  ставом  зігнулись.  

Коли  затріпоче  тополя  гінка,  
І  липи  цвітуть  край  дороги,
Коли  до  роси  враз  торкнеться  рука,
І  серце  розвіє  тривоги.

А  в  небі  вечірнім  літають  джмелі,
Та  стелиться  запах  жасмину,
Напоєні  трави  нектаром  землі,
І  вітер  колише  калину.

Коли  водоспадом  стікає  вода,
Хвилюються  жито  й  пшениця,
Коли  з  пасовища  іде  череда,
І  небо  дощем  знов  сльозиться.

Я  хочу  вернутись  у  літо  назад,
До  сонця,  до  вітру,  до  лісу.
Я  хочу  почути,  як  свище  гроза…
Й  зимову  змінити  завісу.
06.01.2011р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547838
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2014


ВІРА

[i]А.Г[b][/b][/i].
Жінці,  що  й  досі  ще  вірить  мені,
Чесно  я  зможу  дивитися  в  очі.
Я  їй  розвію  всі  думи  сумні,
Як  темноту  місяць  гонить  від  ночі.

Чесним  назавжди  зостанусь  в  душі,
Щоби  для  сумніву  місця  не  було.
Буду  писати  для  неї  вірші,
Тільки  б  біда  нас  довкола  минула.

Жінці,  що  й  досі  ще  вірить  мені,
Вірю  цілком  і  без  зайвого  слова.
І  навіть,  сльози  гіркі  і  рясні
Витру.  І  знов  розпочну  я  розмову:  

Як  було  важко  без  дотику  рук.
Як  божеволів  без  ніжних  цілунків.
Як  мої  сни  розтривожував  крук.
Як  я  чекав  цих  інтимних  стосунків.

Та  головне,  мабуть,  в  цьому  житті  
Віру  у  собі  плекати  постійно,
Так,  як  постійно  це  роблять  святі,
Вірячи  в  Бога…  І  навіть  без  тіні…
05.01.2011р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547836
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2014


ЛЮБОВ ХВОРІЄ…


Любов  хворіє,  часто  хворіє,  інколи  хронічно,  інколи  смертельно.  Вона  не  ходить  по  лікарнях,  не  викликає  «Швидку  допомогу»,  не  вживає  пігулок  чи  вітамінів…
Любов  часто  хворіє.  То  тут  заболить,  то  тут  притисне,  то  тут  потягне.  Язви,  аритмії,  ангіни,  запалення,  мігрені…  Для  всіх  у  неї  різні  симптоми.  І,  мабуть,  необхідно  бити  на  сполох,  часто  хворіє,  дивись  не  витримає  і  помре.  Але  віками  перевірено,  хворіє  –  значить  живе.  Не  дай  Господи,  щоби  перестала  хворіти  ця  вічна  пацієнтка  –  Любов…  
05.01.2011р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546838
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2014


БЕЗКОРИСНА ЛЮБОВ…


В  дитинстві  все  оточуюче  сприймається  як  належне.  Рідний  будинок,  ніжність  родичів,  свята  і  безтурботність.  Тільки  з  роками,  ставши  дорослими,  ми  дійсно  починаємо  цінувати  дитячі  роки,  сім’ю,  близьких.  
Чи  пощастить  іще  зустріти  людей,  яким  від  нас  абсолютно  нічого  не  потрібно,  які  нас  просто  люблять.  Ні  за  що.  Безумовно.  Не  вимагаючи,  щоби  ми  змінились,  «не  чіпляючись»  до  наших  недоліків,  не  сприймаючи  наші  вади.  Так  не  люблять  чоловіки  і  жінки,  навіть  рідні  діти.  Так  люблять  лише  батьки,  прощаючи  нам  все  і  виправдовуючи  нас…  
05.01.2011р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546836
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2014


ІДУ ДО БОГА. .

                                                             Протоієрею  Георгію  (Малишу)

Минає  день,  а  час  вперед  тече.
Ми  кожен  крок  вимірюємо  чесно,  
Душею  відчуваючи  плече  
Того,  хто  захищає  нас  всечасно.

І  я,  в  нові  ступаючи  світи,  
Долаючи  всіляких  бід  навали,  
Іду  до  Бога  –  як  до  чистоти,
Щоб  помисли  й  душа  враз  світлі  стали.  

До  Бога  в  небо  очі  я  зведу
І  буду  вже  у  вірі  я  незламний.
Нас  Бог  веде…  веде,  як  череду,
Бо  Він  –  Творець  в  цій  сонячній  системі!
29.12.2010р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546707
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2014


ГОСПОДАР ДОЛІ…

Чого  чекаєш  у  житті  
Ти  від  своєї  долі?  
Усе,  що  маєш  на  меті,
Залежить  лиш  від  волі.  

Твоєї  волі,  друже  мій.
Бо  ти  –  життя  господар.
Проґавить  щастя  ти  не  смій,
Пливе  воно,  як  мода.

А  враз  його  проґавиш  ти
Й  приборкати  не  зможеш,
Воно  уже  в  чужі  світи  
Злетить,  мій  милий  друже.  

І  хтось  його  спійма  собі,
Щоб  вже  із  щастям  жити.
Тоді  і  далі  голубі  
йому  будуть  світити…
25.12.2010р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546485
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2014


ЛИШ Я НЕ МАГ…

Ця  темінь  –  лише  тінь  від  світла,
Це  світло  –  лише  відблиск  тьми.
Ця  ніч  –  неначе  тінь,  що  зблідла,
Та  вже  не  зблисне  із  пітьми.  

Це  все  минуще…  Прийде  знову
І  день…  І  світло…  Лиш  мені
Так  захотілось  терміново  
Вернутись  знову  в  літні  дні.  

До  теплоти…  До  річки…  Лісу…
До  сходження  гірських  доріг…
Лиш  я  не  маг,  щоби  завісу  
Розрушити  між  часом  зміг…  
24.12.2010р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546484
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2014


ДЯКУЮ СВІТОВІ…

Блаженна  і  просвітлена  душа  
Свій  сум  ховає  в  золотому  листі.  
Гуляє  вітер  полем,  як  лоша.
Років  життя  нанизує  намисто.

Опале  листя  тулиться  до  ніг,
А  сонце  з  неба  всіх  ласкаво  гріє.  
На  грудях  хрестик,  рідний  оберіг,
Який  мої  оберігає  мрії.

Підкорю  далі,  а  чи  зупинюсь?  
Цього  уже  нікому  не  вгадати.
На  світ  я  зачаровано  дивлюсь  
І  дякую  за  все,  що  зміг  він  дати…
20.12.2010  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545947
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2014


ТИ НАСНИЛАСЬ МЕНІ…

До  мене  ти  приходиш  в  сні,
Як  до  світанку  йдуть  тумани,
Як  до  землі  зірки  ясні,  
Як  до  письменника  романи.  

Я  пригорну  тебе  вві  сні
Знов  до  грудей,  до  свого  тіла.
Приємно  буде  так  мені.
Невже  ти  цього  не  хотіла?  

Мабуть,  це  вияв  самоти?  
Мабуть,  це  вигадка  й  омана?  
Мені,  кохана,  снишся  ти,  
Як  морю  сняться  океани.
19.12.2010р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545946
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2014


МИТЬ РОЗДУМІВ…

                                                       Побратиму  по  перу  
                                                       Ігореві  Маковійчуку

Іду…  Мовчу…  Ніяк  я  не  спочину.
Моя  дорога  в’ється  знову  ввись.  
І  цій  дорозі  вже  нема  зупину.
Себе  прошу:  «На  мить  хоч  зупинись».  

Хай  стане  мить  ця  роздумом  для  мене
Між  тим,  як  жив,  і  тим,  як  далі  жить?  
Та  по  спіралі  мчить  життя  шалене,
Тому  благаю  в  Бога  я  цю  мить.  

Щоби  припав  у  храмі  на  коліна  
Й  молитву  принести  Йому  я  зміг:  
Щоби  була  щасливою  родина,
Щоб  не  було  в  житті  гірких  доріг.  

Лиш  це  Всевишній  дати  все  не  зможе  –  
Над  кожним  свої  далі  голубі…
Запам’ятай,  прошу  тебе,  мій  друже:  
Комусь  на  світі  гірше,  ніж  тобі.  
18.12.2010р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545720
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2014


Я ПОВЕРТАЮСЬ У ТВІЙ СВІТ…

Вже  знову  вечір  сірий  лебедіє
І  палить  душу  поглядом  мовчання.
Сміється  місяць,  зіронька  радіє,
Бринить  сльоза  від  дотику  прощання.

Німіють  губи,  біль  стискає  груди,
До  цього  світу  тягну  свої  руки.  
Всміхаюся  байдужістю  на  людях,
Немов  примара  синьої  розлуки.

Здригнеться  небо  знов  перед  грозою,
Неначе  сльози  відчаю  і  втрати.
Та  я  у  світ,  збудований  тобою,  
не  раз,  кохана,  буду  повертатись…
16.11.2010р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545715
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2014


МОЯ ПЕЧАЛЬНА МУЗО

                                                           За  мотивами  поезії  Ліни  Костенко

«Ти  знов  прийшла,  моя  печальна  музо,
Не  бійся,  я  не  покладаю  рук».
Пітніє  голова  вже  під  картузом,
Ширяє  в  небі  одиноко  крук.

А  ти,  Богине,  присідай  до  столу.
Повідай,  що  ти  бачила  довкруж?
Ти  дариш  мені  ніжну  матіолу,
Де  ж  ти  ввібрала  в  себе  запах  руж?

Що  діється  у  цім  бентежнім  світі?
Куди  зникає  відданість  людська?
Чому  страждають  десь  по  світу  діти,
Чом  їм  судилась  доля  нелегка?..

Давай,  Богине,  вип’ємо  по  кварті,
Повідай  ти  про  всі  свої  жалі…
Ти  по  якій  географічній  карті
Відшукуєш  поетів  на  землі?..

Кому,  скажи,  даруєш  перевагу?
Поети,  як  і  люди,  різні  всі.
За  скромність  любиш  ти,  чи  за  відвагу,
Чи  за  уміння  бігти  по  осі?

Чому,  коли  душа  тебе  шукає,
Кричить,  волає,  в  пошуках  щодня,  –
Тебе  немає?..  Так!  Тебе  немає!
Ти,  наче  мені,  сестро,  не  рідня.

А  я  до  тебе  горнуся  душею,
Поезія  –  це  свято,  це  життя.
Щодня  лунають  оди  Гіменею,
Тебе  люблю  –  не  буде  каяття!

Тебе  любити  ще  навчила  мати,
Від  тебе  завжди  свіжістю  війне.
Земля  поетів  знає  так  багато,
Чому  ж  ти,  Музо,  вибрала  мене?..
23.05.2011  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545467
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2014


ЛИСТ ЛІНІ КОСТЕНКО

Пишу  листа  Вам,  мила  Ліно,
І  шлю  сердечний  свій  привіт.
А  також  кланяюсь  уклінно
Із  побажанням  довгих  літ.

Нехай  Вам  твориться  натхненно
І  Муза  Вас  не  покида,
Щоб  кожен  ранок  Ви  щоденно
Відчули,  що  ще  молода.

Душа  ж  ніколи  не  старіє,
Вона  від  горя  лиш  болить.
На  милосердя  не  міліє,
Проявить  жалість  кожну  мить.

Це  я  кажу  про  Вашу  душу,
Бо  знаю,  що  Вона  така!
Тепер  зізнатись  в  цьому  мушу,  –
І  не  здригнеться  вже  рука.

Давно  закоханий  по  вуха
У  Ваші,  мила  Ліно,  вірші.
Той  зрозуміє,  хто  їх  слуха
В  ранковій  чи  вечірній  тиші.

Вони  запали  мені  в  серце,
У  них  і  моя  доля  є,  –
Неначе  мелодійне  скерцо
На  струнах  серця  виграє.

В  тих  віршах  мова  кришталева,
Вони  народжують  зорю,
У  них  спілкуються  дерева,  –
Це,  наче  з  Вами  говорю.

У  Ваших  віршів  добрі  очі,
В  них  світить  сонце  крізь  туман,
Зірки  закохані  щоночі,
Брехні  ніякої  нема.

Тож  я  чаруюсь  ними  просто,
Цей  чар  ніколи  не  мине.
Він  вже  сягнув  до  високості,
І  в  майбуття  також  майне.

Нехай  же  Вам  Господь  дарує
Ще  довгих  літ  і  нагород.
Хоч  скажуть:  «Жінка  ця  гарує!»  –
Вас  не  забуде  вже  народ…
14.06.2011  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545464
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2014


ДО ДУШІ ТОРКАТИСЬ НЕ ДОЗВОЛЮ…

До  душі  торкатись  не  дозволю
Я  нікому,  бо  вже  досить  бід,
У  душі  зібралось  стільки  болю,
Стачило  б  його  на  цілий  світ…

До  душі  торкатися  нікому
Не  даю.  Сховаю  в  глибині
Все,  що  цьому  світові  гіркому
Вбити  таки  хочеться  в  мені…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543827
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2014


Я ВДЯЧНИЙ…

                                       Моїм  друзям  присвячую

Я  вдячний  тим,  чиє  плече  зі  мною
У  час  весілля  і  розлуки  час.
Ми  поєднались  участю  земною,
Ніхто  не  в  силі  роз’єднати  нас.

Я  вдячний  тим,  хто  співпереживає
Мої  підйоми,  горе  і  біду.
Тим,  хто  моє  життя  достатньо  знає,
Бо  це  життя  текло  в  них  на  виду.

Я  вдячний  тим,  хто  у  хвилини  скрути
Не  відцуравсь  моєї  дружби  з  ним.
Мені  цього  навіки  не  забути,
Хоч  буду  я  веселим  чи  сумним.

Я  вдячний  їм…  Хай  їх  Господь  леліє
Сьогодні,  завтра  і  аж  до  сивин.
Нехай  зоря  над  ними  пломеніє,
Освітлюючи  їх  життєвий  плин.
26.01.2011  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543563
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2014


СИРОТА…

Як  у  світі  важко  бути  сиротою,
Цю  життєву  правду  знають  не  усі.
Посеред  дороги  в  метушні  постою,
Я  один  зостався  на  земній  осі.

Я  один  зостався…  Бо  немає  тата…
А  за  татом  мама  також  відійшла…
І  мені  дорога  вже  лежить  строката,
Що  у  світ  незнаний  сироту  б  вела.

Та  мені  постійно  все  ж  чогось  та  треба,
Так,  як  чогось  хочуть  дітоньки  малі.
Тата  й  маму  хочу  бачить  біля  себе,
Це  було  б  найбільшим  щастям  на  землі.

Коли  тато  й  мама  були  поруч  мене,
Не  було  у  мене  днів  таких  сумних.
А  тепер  за  кожну  вже  прожиту  днину
Я  молитву  Богу  понесу  за  них.
25.01.2011  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543560
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2014


О, МІЙ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДЕ…

                                           І  мертвим,  і  живим,  
                                           і  ненародженим  
                                           українцям  присвячую  

Ти  волю  свою  у  борні  здобував  
Віками  –  від  роду  й  до  роду.
Ти  щастя  своє  самостійно  кував,  
О,  мій  український  народе!

Ідеш  до  зірок  через  терни  собі,
Хоч  важко  у  пошуках  броду.
Попереду  ж  далі  такі  голубі,  –
О,  мій  український  народе!

Ти  дітьми  своїми  пишався  завжди,
Вони  ж  бо  –  продовження  роду.
Від  ницих  сусідів  поради  не  жди,  
О,  мій  український  народе!  

Ти  здатен  на  все  –  молотьбу  і  жнива,
Культуру  зберіг  свого  роду,
Поезія  в  серці  твоїм  ожива,  
О,  мій  український  народе!
 
Ти  піснею  славиш  постійно  свій  край,
Скарби  зберігати  взяв  моду.
Землею  твоєю  гуляє  розмай,  
О,  мій  український  народе!

Ти  вистояв  бурі,  усе  переміг,
Стерпів  усілякі  незгоди.
Попереду  в  тебе  мільйони  доріг,
О,  мій  український  народе!
04.01.2011р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543259
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2014


НЕ ДОПУСТИ…

                                                           Синові  Сергію

Не  допусти  принижень  для  дитини,
Образ,  обману…  Просто  наяву
Хай  діти  веселяться  вже  щоднини,  
І  не  щезає  посмішка  з  їх  вуст.  

Не  допусти,  щоб  хтось  образив  жінку  
Чи  від  зухвальства,  чи  від  пустоти.
Цих  хуліганів  під  одну  гребінку
Я  дозволяю  вже  тобі  гребти.

Не  допусти,  щоб  зло  перемагало  
У  світі  правди,  світі  доброти.  
Торуй  для  правди  лиш  небесні  далі
І  станеш  щасливішим  в  світі  ти.

Не  допусти,  щоб  дерево  зрубали,
Воно  ж  дарує  світові  озон.
Не  допусти…  Бо  люди  ці  –  вандали,
Їх  не  зупинить  список  заборон.  

Не  допусти,  щоб  світ  зійшовся  клином
У  твоїм  серці,  на  твоїй  журбі.  
Даруй  собі  над  шляхом  тополиним  
Космічні  далі,  далі  голубі…
04.01.2011р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543256
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2014


ПРАВЕДНИКИ НИЦІ…

                                         Георгієві  Шевченко
Прошу,  не  спи!  Очікують  вони
Поки  вже  сон  заллє  твої  зіниці.
Бо  мріють  заповзти  у  твої  сни
Паскудні  люди,  праведники  ниці.

Губами,  що  від  зла  уже  масні,
Вони  тебе  враз  будуть  цілувати.  
Довірся  лиш,  і  зразу  на  брехні
Вони  тобі  зведуть  просторі  шати.

Згадай!  Колись  їх  бачив  –  отаких.
І  знаєш  ти  холуйські  їх  коліна.
Вони  тобі  на  пальчиках  тонких
Вже  зрадницьку  любов  несуть  уклінно.  

Коли  німа  біда,  хоч  вовком  вий!  
Нема  їх.  Лиш  біжать,  коли  їм  треба.  
Жени  їх…  Доки  ти  іще  живий  –  
Не  дозволяй  торкатися  до  себе.
29.12.2010р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543124
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2014


НЕ СТРІЛЯЙТЕ В ЖУРАВЛЯ

                                         Володимирові  Ворончаку

Не  стріляйте  в  журавля!  Якщо  він  
Упаде,  вам  буде  ще  страшніше.
Вмить  потоне  ваш  життєвий  човен
В  вицвілий  над  морем  часу  тиші.

Вас  не  обпечуть  думки  поснулі,
Де  надія  вкотре  охолола.  
Бо  слова  однакові,  мов  кулі,
Вилітають,  мов  ідка  крамола.

Зупиніться!  Вас  благаю,  люди.
Прошу  вас  уклінно,  ради  Бога.
Бо  вам  потонути  страшно  буде
В  океані  осуду  людського.

Не  стріляйте  в  журавля!  Якщо  він  
Ввись  злетів,  а  поруч  журавлиха.
Я  не  переношу  запах  крові.
Прошу,  будьте  далі  ви  від  лиха…
28.12.2010р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543123
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2014


ЩЕ ЗАГРАЮТЬ МЕНІ СКРИПАЛІ…

                                                                                 Тамарі    Севернюк

Я  візьму  у  долоні  печаль  
І  розвію,  мов  попіл,  по  світу.
Ні  за  чим,  моя  рідна,  не  жаль,
Як  за  тим,  що  зосталося  літу.
Та  ятрить  іще  рана  в  мені.
Слід  глибокий.  
І  що  ж  ти  тут  вдієш?  
Лише  мить  –  і  сніжинка  в  вікні  
Промайне.  
І  ти  знову  радієш.  
І  просвітлена  стане  печаль,
І  для  смутку  не  буде  причини.
Виявляється,  просто  скрипаль
Свого  піку  досяг  і  вершини.
Навіває  зимові  жалі  
Надвечір’я  зимового  саду.  
Ще  заграють  мені  скрипалі,
Хоч  на  мить  в  самоті  снігопаду.  
20.12.2010р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542284
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2014


ЦЕ ВСЕ МЕНІ НАГАДУЄ ПРО ТЕБЕ

На  білих  вікнах  змерзлі  міражі,
Ширяє  птах  у  голубому  небі,
Між  нами  –  прірва,  та  ми  не  чужі,  –
Це  все  мені  нагадує  про  тебе…

Звучить  води  мелодія  проста,
Пливе  по  річці  сніжно-білий  лебідь,
А  в  берегів  потріскались  вуста,  –
Це  все  мені  нагадує  про  тебе…

Колише  хмара  втомлені  громи,
Вечірня  зірка  вабить  знов  до  себе,
Живе  кохання  вічно  між  людьми,  –
Це  все  мені  нагадує  про  тебе…

Десь  бачу  ніжні  очі  осяйні,
А  десь  комета  пролетить  по  небу,
Шаленство  снігу  в  білому  вогні,  –
Це  все  мені  нагадує  про  тебе…
18.12.2010р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542280
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2014


МИ - ЧИЇСЬ РИМИ…

                                                           Василеві  Васкану
Люди,
Всі  ми  у  підсумку:  
Чиїсь  дороги,
Чиїсь,  мабуть,  долі,
Чиїсь  тривоги,
А  може,  і  болі.
До  когось  суворі,
А  комусь  ласкаві.  
Мабуть,  тому  ми  
Цим  і  цікаві.
Варто  лиш  глянути  
Нам  всередину,
То  всі  ми  –  
Чиїсь  поеми
Або  чиїсь  рими…  
07.12.2010р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542018
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2014


Я БАЖАВ БИ ВМЕРТИ НАВЕСНІ

Я  бажав  би  вмерти  навесні,
Коли  світ  купається  у  росах,
Коли  сяють  зорі  нам  ясні,  
І  дівча  вплітає  квіти  в  коси.  

Коли  птах  злітає  у  блакить,
Коли  грім  зриває  ніжну  тишу,
Радість  хай  вирує  кожну  мить.
Створене  –  я  дітям  своїм  лишу…
26.11.2010р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542016
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2014


ТВОЇМ ВОЛОССЯМ ПАХНЕ ЦЯ ЗИМА

                                                                             Доньці  Софійці  

Вже  сивина  до  скронь  моїх  підкралась,  
Вже  осінь  з  літом  вдалеч  відійшли.
Мені  тепер  у  пам’яті  зостались  
Краса  троянд  і  запах  ковили.  

Живуть  вони  лише  в  моїй  уяві,
Хоч  поруч  біля  мене  їх  нема.
Знов  твої  очі  зблискують  чорняві,  
Твоїм  волоссям  пахне  ця  зима.  

О,  мила  доню,  ти  в  думках  зі  мною,
Хоча,  мабуть,  бракує  теплоти.
І  стане  ця  зима  тобі  сумною,
Бо  батько  твій  подався  у  світи…

Та  це  минуще…  Будуть  знову  весни…
З  тобою  нам  радіти  ще  не  раз.
І  в  небі  заширяє  птах  небесний,
А  щастя  ще  повернеться  до  нас…
02.12.2010р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541731
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2014


ПАЛАЄ ЗІРКА КРІЗЬ СВІТИ…

                                                                     Світлій  пам’яті  дружини

                                                                       Ти  майнула  у  вічність,
                                                                       Мов  сьогодні,  без  мене…
                                                                                                       Василь  Васкан  
Чотири  роки,  наче  мить…
Злетіли  в  безвість,  в  піднебесся.
Та  моє  серце  знов  щемить…
Ти  вже  за  обрієм,  Орисю.  
Чотири  роки…  Я  один,
А  поруч,  звісно,  наші  діти.
О,  скільки  вже  спливло  годин,  
Що  й  не  навчився  я  радіти.
Без  тебе  –  сум,  це  звичний  стан.
Без  тебе  –  сонце  не  так  гріє.  
А  я  в  оточенні  оман,
Життя  дарують  лише  мрії.  
А  мрію  я  про  головне:  
Це  діткам  шлях  життєвий  дати,
І  хай  невдача  їх  мине,
Яку  б  приборкала  їх  мати.  
Лише,  на  жаль,  тебе  нема,
Ти  у  раю  під  небесами.
Знов  душу  сковує  зима,
Що  ти,  Орисю,  вже  не  з  нами.
Я  б  так  бажав,  щоб  поруч  ти  
Була  із  дітками  і  мною…
Палає  зірка  крізь  світи,
Але  чомусь  стає  сумною…
24.11.2010р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541728
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2014


ВІДБУДУЮ ХРАМ ЛЮБОВІ!

Знову  мрії  мої  припорошить  
Безжалісно  сніг.
Спогад  ніжно  візьме  
Призабуті  бажання  на  крила.
Ти  згадаєш  мене  
І  повільно  зійдеш  на  поріг,
Так  повільно,  немов  вітерець
Надуває  вітрила.
В  нерозгаданих  снах  
Повертаюсь  до  слова  «Люблю»,
Але  зайві  ці  сни…
Всі  дороги  туманом  закуто.
У  самотніх  обіймах  
Примару  зими  я  ловлю.
Та  страждає  душа,  
Що  у  стінах  тюремних  закута…
Я  б  торкнувся  тебе,  
Як  сполохана  осінь  зими.
Долетів  би  до  тебе,
Лиш  зв’язані  крила  гріхами.
Та  я  сил  докладу,
Щоб  зміцнити  кохання  крильми  
І  в  далеких  світах  
Відбудую  зруйновані  храми…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541662
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.12.2014


ОСІННЯ ПОЗОЛОТА

                                                                                                   Остапові  Гавришу  
Видзвонює  вже  зримо  у  мені,
Мов  літа  блиск  в  своєму  суголоссі,
Мов  журавлиний  клин  у  далині,
Така  чарівно-ніжна  тепла  осінь.

Осінній  світ  –  це  гір  моїх  краса,
Це  плекані  Карпатами  рамена,
Це  тихий  звук,  що  творять  небеса,
Який  звучить  в  мелодії  Шопена.

В  просвітленні,  яке  сюди  прийшло,
Я  знову  поринаю  у  задуму…  
Осіння  позолота  –  джерело,
Аби  у  цім  житті  зректися  суму.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541656
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.12.2014


ЇДУ ЛИСТОПАДОМ…

Я  листопадом  вже  їду  –  
Наосліп,  навстіж,  мимоволі…
І  на  своїх  плечах  біду  
Несу…  Тягар  своєї  долі.

У  ніч,  як  в  душу,  напролом,
Пірну  донизу  з  головою.  
Змахну,  як  ластівка,  крилом,  
Щоб  скорше  стрітися  з  тобою.  

І  це  бажання  у  мені  
Здіймає  в  небо  ніжно  руки,
Хоч  миготить  у  вишині  
Примара  синьої  розлуки…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539950
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2014


ВІДМОЛИ МОЇ, БАТЬКУ, ГРІХИ…

Знов  палає  сумом  лебединим  
Віск  свічі,  що  стік  вже  на  пісок.
В  батька  очі  плачуть  терпко  димом.
Син  до  батька  робить  знову  крок…

Батьку,  ти  прости  його  дороги  
Та  хоча  б  тепер  на  сина  глянь,
Бо  і  справді  родяться  тривоги  
Всі  твої  від  синових  блукань.

Не  клени  ти  сина,  він  не  винен,
Що  у  долі  тяжко  постраждав.
Хай  співають  млосно  треті  півні,
Але  син  твій  вибору  не  мав.

Він  старався  жити  за  законом,
В  справедливість  вірив  свято  він.
Але,  мабуть,  на  землі  до  скону  
Мовить  правду  лиш  церковний  дзвін.  

Правда  в  цьому  світі,  мабуть,  п’яна.  
А  чи  правди  все  ж  таки  нема?  
Наче  отруїлася  дурманом,
Чи  її  вже  викрав  бусурман?  

Тож  сприймай  його  гріхи  без  болю,
Як  колись  і  помилки  свої.
І  в  раю  гріхи  його  відмолюй.
Він  відмолить  за  дітей  своїх.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539945
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2014


ТИ…

Ти  –  моя  радість,  
світом  не  спізнана.
Ти  –  моя  казка,  
недомріяна,  недочитана.  
Ти  –  моє  життя,
чарівне  і  тривожне.
Ти  –  мій  біль,  
перед  світом  зачаєний.
Ти  –  моя  іскра,
від  якої  палаю  щодня.
Ти  –  моя  квітка,  
чарівна,  оповита  любов’ю  і  смутком.  
Ти  –  мої  крила,
без  яких  я  б  літати  не  зміг.
Ти  –  мій  світ,  
безкрайній  та  незбагнений.
Ти  –  моє  слово,  
бентежне,  мов  пісня  дівоча.
Ти  –  мої  руки,
що  творять  красу  у  цім  світі.  
Ти  –  моя  вічність,  
єдина,  як  єдиним  буває  життя.  
Ти…
Ти…
І  тільки  ти…
Я  постійно  хворію  тобою,
Як  хворіє  щоднини:  
–  сонцем  світанок…
–  деревом  листя…
–  берегом  річка…
–  небом  птах…
–  віршами  поет…
–  мати  дитям…
Прошу  тебе!..
Молю  тебе!..
Ти  це  затям!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539538
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2014


ОЧІ ДИВЛЯТЬСЯ В СЕБЕ…

Ніч…
Місяць  плаче  зі  мною.
Туляться  зорі  аж  до  землі.  
Лише  ставок  
Пахне  спрагло  водою,
А  сум  лебединий  
Згорає,  мов  свічка…
Ніч  ношу  коромислом,  
Наче  воду  з  криниці…
Хоча  в  полі  вже  сіно  
Зібрали  в  копиці.
Знов  тікає  мій  сон,
Аж  до  самого  рання
І  уже  на  губах  
Кам’яніє  мовчання…  
У  пориві  душа  
До  родинного  дому,
Наче  відлуння  
Розкутого  грому  
Серед  широких  
Карпатських  долин,
А  тиша  цвіте,
Мов  полин…
Камінь  сохне  
Під  мокрою  тінню,
І  синіє  наяда,  
Мов  губи.  
А  слова  
Загорілись  в  корінню,  
Й  на  хрести  
Поламалися  дуби…  
Та  мені  –  знову  шлях,
Знов  дорога  далека,
Наче  бій  на  шаблях,
Наче  в  злеті  лелека…
І  сонця  крик,  –  
Мов  візантійські  співи…
А  дзвони  навпіл  
Розрубують  небо.  
Та  інколи  й  очі  
Вдивляються  ще  раз  
Самі  у  себе…
Самі  у  себе…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539535
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2014


УСЕ ТОБІ…

УСЕ  ТОБІ…

Усе  тобі,  рідненька  Україно,
І  серця  пил,  і  мрій  стрімкий  політ,
І  світле  небо,  й  пишний  кущ  калини,
І  тихий  шум  гірських  букових  віт.

Від  тебе,  рідна,  відведу  я  грози,
Тобі  –  чарівну  пісню  солов’я.
З  твого  лиця  зітру  болючі  сльози,  –
Тобі  усе  це,  матінко  моя.

Тобі  завжди,  чим  зможу,  допоможу.
Тобі  –  квітучі  ниви  і  поля.
Тобі  –  чарівну  даль  і  днину  гожу.
Нехай  тебе  народ  твій  окриля.

Усе  тобі,  рідненька  Україно,
І  серця  пил,  і  мрій  стрімкий  політ.
Перед  тобою  стану  на  коліна,  –
Як  прийде  час,  то  дам  тобі  я  звіт.

Усе  тобі,  що  я  досяг  у  долі,
І  те,  що  намагаюсь  досягти.
Тобі  бажаю  вічно  лише  волі,
Щоб  на  планеті  квітувала  ти.
 
Усе  тобі,  всю  свою  міць  і  силу,  –
Я  почуттям  любові  повен  вщерть.
Яка  біда  чи  напасть  би  косила,
За  тебе  я  стоятиму  на  смерть…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539457
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2014


ВІД БОЛЮ СВІТ ТРЕМТИТЬ…

Від  болю  світ  тремтить…  
Паде  на  землю  сім’я…
Немов  калейдоскоп,  весь  білий  світ  в  цю  мить…
В  Японії  уже  палає  Фукусіма…
Десь  вибух…
Десь  біда…
А  десь  вулкан  дрижить…

Все  на  своїм  шляху  з  лиця  землі  стирає  –
Торнадо  знову  дме,  здійнявши  ураган.
А  десь  на  світі  цім
Хтось  плаче…
Хтось  ридає…
І  лиш  юнак-солдат  стиска  зуби  від  ран…

На  когось  вже  приціл  наведено  смертельний…
Хтось  кров  свою  пролив  у  праведнім  бою…
Комусь  в  цьому  житті  остання  мить  пекельна…
Хтось  автомат  стиска  в  солдатському  строю…

Коли,  –  скажіть  мені,  –  ми  змінимо  орбіту…
Чи  зродиться  добро?..
Чи  зникне  вже  брехня?..
Чи  звернеться  лицем  людина  знов  до  світу?..
Чи  зблисне  сяйво  нам  уже  нового  дня?..

Від  болю  світ  тремтить…
В  закутках  плаче  правда…
Немов  калейдоскоп,  весь  білий  світ  в  цю  мить…
Давно  по  світу  вже  собі  гуляє  кривда,
А  десь  на  світі  цім  душа  чиясь  дрижить…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539453
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2014


Пам\'яті друга Володимира Михайловського

Я    вкотре  твої  перечитую  листи.
Тебе,  на  жаль,  нема...
Ти  вже  пішов...
Ну,  що  ж,  мій  друже,  я  прошу  -  прости!
Лише  не  встиг  тобі  про  головне  сказати...
Ти  пішов  і  нема  вороття...
З  тих  доріг  не  вертають  додому.
Лише  груди  від  серцебиття
Відчувають  гіркий  біль  і  втому.
Ти  спішив  все  успіть  доробить,
Видать  вірші  і  свого  романа...
А  тепер  вічним  сном  уже  спить.
Душі  рідних  -  мов  зяюча  рана.
Немає  слів.  Душа  лишень  ридає
За  теплим  словом,  потиском  руки.
А  в  пам\'яті  Твій  образ  виростає
І  в  дружбі  нашій  прожиті  роки.
Я  завжди  йшов...  
Бо  я  ішов  до  тебе.
Бо  ти  мені  світив,  немов  зоря.
Тепер  зі  мною  вже  сумує  небо,
А  свічка  смутку  на  столі  згоря.
І  скапує  воском,  слізьми  оьливається
За  щирим,  привітним  -  тобою...
Лиш  я  у  зажурі...  А  птахи  юрбою,
Неначе  з  Тобою  прощаються...
Прости  і  пробач  за  немовлене  слово,
Мій  друже,  поете,  і  мій  побратим.
Що  лишнє  -  пропало,  неначе  полова.
Тобі  ж  -  зоставатись  святим.
Бо  був  ти  взірцем  для  своєї  епохи,
І  \"метром\"  великим  пера.
Про  це  не  жалкую,  мій  друже,  ні  трохи.
Лиш  жаль,  що  настала  пора
Тобі  відійти  у  заобрійні  далі
Із  янгольським  сонмом  в  політ.
А  нам  залишатись  в  скорботі  й  печалі
На  залишок  всіх  своїх  літ.
Прости  і  пробач!  Бог  усіх  нас  розсудить,
Він  знайде  і  місце,  і  час...
Ми  пам\'ять  про  Тебе  нестимемо  в  грудях,
А  ти  дочекаєшся  нас...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533365
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.10.2014


Я ІНШИМ НЕ СТАНУ…

А  я,  мамо,  іншим
Ніколи  не  стану,
Допоки  у  небі
Летять  журавлі,
Допоки  з  Іраку  
Чи  Афганістану  
Не  вернуться  діти,  
Вкраїно,  твої!  
Вже  досить  страждати  
Й  світами  блукати  
У  пошуках  істини  
А  чи  брехні?  
Пора,  мабуть,  рідна  
Вкраїнонько-мати,
Вертатись  до  рідного  
Дому  мені?..
А  вдома,  а  вдома
Журитись  не  треба.
Додому  ведуть  
Візерунки  доріг.
Наш  дім  осявається  
Променем  неба,  
Коли  ти  ступаєш  
На  рідний  поріг…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533355
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.10.2014


КОХАЙ МЕНЕ…

***
Кохай  мене,  поки  я  тут,
Поки  кохання  можеш  дати,
Та  поки  варто  ще  кохати…
А  я  візьму  любов  оту,
Таку  прекрасну  і  святу…
Вберу  її,  мов  ніжний  подих,
І  понесу  на  чисті  води,
У  світ  широкий  понесу
Цю  зачаровану  красу…
І  будуть  знати  довкруж  люди
Як  розпирає  мої  груди
Твоє  кохання,  теплота…
І  твої  лагідні  вуста
Спізнають  дотик  вуст  моїх.
І  зрине  в  небо  ніжний  сміх,
Мов  птахи,  дружньою  юрбою,
Бо  я,  закоханий  тобою…
Кохай  мене  до  забуття,
Бо  вмієш  так  лиш  ти  кохати…
Та  знай,  не  буде  каяття,
Що  цю  любов  –  зумів  спізнати...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532681
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2014


НЕЗВАНИЙ ГІСТЬ

Хай  не  вартує  ні  чорта,
І  викликає  сміх  порою,
Моя  незряча  доброта,
І  спрага  жертвувать  собою.

Коли  у  спину  цілять  злість,
Мені  лиш  боляче  і  смутно.
Я  на  землі  всього  лиш  гість,
Зовсім  незваний,  а  попутний.  

І  мати  в  рідний  дім  ввела,
На  стіл,  як  водиться,  накрила.
Промінням  сонячного  дня,
Ї  теплотою  освятила.

Я  знаю:  збутися  добру,
Це  щастя  -  жити  і  радіти.
А  в  те,  що  все  -  таки  помру,
Не  вірю,  як  не  вірять  діти...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532679
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2014


Іду до тебе, мій чарівний світе…

ІДУ  ДО  ТЕБЕ,  МІЙ  ЧАРІВНИЙ  СВІТЕ
(цикл)
1.
Спізнати  світ,
Неначе  власну  совість  
І  розчинитись  
В  ньому  назавжди…
Продовжити  життя
Чийогось  повість,  
Чи  перелитись,  
Наче  цвіт,
В  плоди.
Є  в  тому  суть
Висока  і  глибинна,  
Як  в  радості  
Висвітлюється  сум.
І  воскреса  красою  
Україна,  
Як  дерево  
У  мудрості  задум…  

2.
Упасти  болем  
На  поріг  твій,
Світе,
Як  мертвий  птах
Паде  із  вишини.
Ще  раз  
Понад  тобою  
Спломеніти,
Щоб  засіяти  
Променем  ясним.  
Слова…
Слова…
О,  скільки  того  дива?  
І  болю  згуслого  
Від  сподівань.
Впаде  на  землю  
Темно-сіра  злива,
І  день  засяє,  
Наче  світла  рань…  

3.
Благословенна  мить  
Дощу  рясного,
Грозує  простір
Спалахом  вогнів.
Єднання  мить  –  
Небесного  й  земного,  –  
Високого,
Мов  клекіт  журавлів.
І  ти,  
Розкривши  душу,
Наче  ружу,
Увійдеш  в  дощ,
Як  у  життєвий  брід.
Йому  віддашся,
Наче  жінка  мужу,
Щоб  по  тобі  
Лишивсь  на  світі  слід…  

4.
Між  Сціллою  й  Харибдою  
Весь  час  
Несе  життя
По  хвилях  океану.  
Без  позолоти  
Й  всяких  там  прикрас  
Шаленства  сила  
Вводить  у  оману.
Хтось  виграє,  
Хтось  губить  мить,
І  гра  –  
Для  когось  радість…
Розпирає  груди…
А  хтось  у  грі  
Тій  клятій  умира,
Та  з  неї  мені  
Вийти  вже  нікуди…  

5.
Іду  до  тебе,  
Мій  чарівний  світе,
Мов  до  краси  вогню  
У  ніч  мотиль.  
Обмерзлу  душу  
Й  крилечка  зігріти  
У  переплесках  
Полум’яних  хвиль…
Та  в  грі  сумній  
Згорають  мої  крила
На  добрій  цій  
Беззахисній  землі.
Й  спізнати  нам  ту  мить  
Не  стане  сили,  
Бо  згоримо,
Розчинимось  в  імлі…  

6.
Душа  моя,
Немов  гніздо  під  осінь,  –  
Сумне,  порожнє,  
На  семи  вітрах…
А  над  гніздом  –  
Безмірна  неба  просинь,  
Яку  давно  
Покинув  білий  птах.  
І  лет  його  
Не  зірветься  ніколи.
Крило  його  
У  просторі  дрижить.
Душа  моя,
Неначе  мінне  поле,
Готова  
Спалахнути  
Кожну  мить…  

7.
Біла  птаха  вмира  
У  своєму  безсмерті,
Поєднавши  крилом  
Мить  і  вічність  безлику.
Зупиняється  мить
У  крутій  круговерті,  
І  дерева  вмирають  
Без  зойків,
Без  крику.  
Моє  серце  спали  
В  якусь  бурю  велику.
Порази  мене,  
Світе,
Хоч  громом  двобою.  
Я  не  знаю  ні  смерті,  
Ні  зойків,
Ні  крику,
Поєднавшись  навіки  
В  екстазі  
З  тобою…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532375
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2014


Іду до себе…

ІДУ  ДО  СЕБЕ…
(триптих)

1.
Крізь  радість,
Біль  
І  сум,
І  каяття,
Іду  до  себе,  
Наче  в  бій  з  собою.
До  світу  цього  
Йду  усе  життя,  
Вдихаючи  знов  
Запах  звіробою.
До  світу  цього  
Йду  усе  життя,
Росту  до  нього,
Наче  день  до  світла.
Од  вічності  
П’янкого  відчуття,
Мов  яблуня  
Тривогою  розквітла.
Життя…
Життя…
Якого  дива  сплав?  
Незнищенне  й  жорстоке  
В  цьому  вирі.
Кидають  білі  гуси  
Срібен  став,
Бо  вже  покликав  їх  
Далекий  вирій…  

2.
Я  кроки  ці  роблю,
Та  не  останні,
Бо  на  Голгофу
Я  спішу  зійти.
Іду  до  себе…
Наче  на  світанні,
Шукати  істин,
Дивлячись  в  світи…
Іду  до  себе…
Бо  іти  я  мушу.
Вже  тілу  важко
Всі  гріхи  тягти.
Щоби  Господь  дав  сил
Спізнати  душу
І  світле  в  ній
Зумів  щось  віднайти…
Іду  до  себе…
З  вірою  у  Бога…
Несу  Йому  я  щире  каяття.
До  Нього  вічно
Стелиться  дорога
Через  усе,
Усе  моє  життя…

3.
Іду  до  себе  через  терни-броди,
Через  заґрати,  кривду  й  муляжі.
Душа  палке  бажання  в  мені  зродить,  –
Іду  до  себе,  наче…  до  межі…

Іду  до  себе  через  чорне  поле,
Щоб  в  цей  чорнозем  ще  лягло  зерно,
Щоби  навіки  розпрощатись  з  болем
І  щоб  колоссям  проросло  воно…

Іду  до  себе…  тож  іти  я  мушу,
Бо  я  ступаю  на  поріг  весни.
У  цім  двобої  я  вблагаю  душу
Торкнутися  своєї  глибини…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532374
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2014