| Сторінки (1/14): | « | 1 | » |
До моря дістатися хочу,
щоб бризки губами ловити,
шукати натхнення у ночі,
щоб вранці його відродити.
щоб мліти на сонці у спеку,
щоб дихати бризом прибою,
на борт рятівного ковчегу
нести вражень кошик з собою.
щоб пити настоянку щастя,
аж приторну, з медом і хмелем,
в полон негараздам не здамся,
хай посмішка краще весела
на подвиги збуджує серце.
хай краю не знають бажання,
хай в небі відлунням озветься,
і справдиться все на світанні...
Автор: Катерина Лук'яненко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588238
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.06.2015
Прийшла, прокинулась, повстала!
Тече водою талий сніг,
Мрійливим сонцем запалала,
А рештки льоду валять з ніг.
Весна, очікувана й мила,
Після зими ти, наче Бог,
Всіх обійнявши справжнім дивом,
Морозу пишеш епілог.
Під руку з Березнем заходиш
У кожні двері, в кожен дім,
З крихких бурульок царство зводиш,
Палкий привіт ти шлеш усім.
Малюєш фарбами натхнення, цілуєш зорями з небес,
Прийшла, чарівна і буремна,
І віднесла всіх в край чудес.
А чудеса так серцю милі,
І душам хочеться тепла.
Ти задарма даруєш крила,
Ти – чарівниця! Ти – Весна!
15.04.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566080
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.03.2015
Так стало страшно жити на землі,
Зневірившись, молитися до Бога,
Не знаючи де ворог, де "свої",
У серці відчуваючи тривогу.
Так стало боляче дивитися в екран,
Вбираючи журбу відзнятих кадрів,
Не знаючи де правда, де обман,
Чекати результат наступних раундів.
Так стало сумно, сумно аж до сліз
За наш Майдан, за ті безцінні втрати...
За мрії ті, що в когось не збулись...
Доводиться і далі воювати....
"Небесна сотня" - вас уже нема..
Небесна сотня чи уже мільйони
Поранених, убитих... Це війна!
Війна без правил, правди і законів...
Людське життя... Амбіції чиїсь...
Скажіть: хіба можливий такий вибір?
Коли у матері не вистачає сліз,
Бо серце вирвали і кинули на вітер...
Коли немає батька у дітей?
Коли житло зруйноване, розбите?
Коли не перелічиш всіх смертей?
За що повинні ми усі платити?
Нехай оті, що рішення кують,
На полі бою Неньку захищають!
Життям бійців хоч місяць поживуть,
Тоді, можливо, біль оцей пізнають...
Тоді, можливо, зміниться цей світ,
І шлях до миру знайдеться скоріше,
Настане в Бога вимолена мить,
Настане в неба виблагана тиша!
Майдан змінив нас! Ми тепер вже інші!
19.02.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566079
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.03.2015
Рождаємося, праведні і чисті,
Умившись материнським молоком,
П’ємо життя з криниці вод іскристих,
І віддано крокуємо в Содом.
Надії серця небо потрясають,
Криштально чиста віра у душі
Горить вогнем, горить і не згасає,
А дух натхнення ллється у вірші.
Ти – праведник! Прокинься, чоловіче,
В тобі від Бога святість, а не гріх!
Прислухайся! Добро у світі кличе
Твої діла на каяття поріг.
Чи правда є? І, може, є у когось
Така скарбниця, де б її слова
Плекали вірно? Й з вірою у колос
Вона б вростала і несла діла
По всьому світу в душі і в оселі,
Несла б багатий, щедрий урожай,
І стали б лиця райдужно веселі,
І зерна правди проростили б рай
У світі…
Мрії нездійсненні…
Які слова?! А віри я не йму.
Забули праведне, блукаючи даремно,
Забули добре, канули в пітьму.
Благословення Божого нащадки,
Де ваше серце? Де душі кришталь?
Ви – зграя бджіл, що відреклись від матки.
Заслуга ваша – сльози і печаль…
1. Вершки суспільства
Верховний кат на вірність присягає,
І нам уже немає воріття,
Він – наш Гарант, і що робити знає
Як нас примусити боротись за життя.
Запеклий бій, неоціненні втрати
Вирують у «низах» за право жить,
Побиті долею, навчились виживати,
Коли на троні кат лихий сидить.
Таких як сам міністрів назначає,
Із келиха зухвальства свого п’є,
Помічників повсюди розсилає,
І кайдани із сліз людських кує.
Їх доля важча за умови ката,
Бо їм доводиться ті сльози людські пить:
Відповідати чемно про затрати,
Розповідати як без грошей жить.
Не розчаровані листи їм надсилають,
І відповіді ждуть по 30 днів,
А розчаровані їх чемно посилають,
І виживають хто вже як зумів…
1
- Добридень, пане!
В мене є питання:
Як влаштувати доньку у житті?
У неї є освіта і бажання,
Але без стажу міст цей не пройти.
- Приходьте завтра,
В мене є турботи,
Сьогодні Вам поради я не дам,
Оце взяли таку у світі моду:
Ходити по чиновницьким хатам…
Приходжу завтра,
Сам собі не вірю,
Про те, що вдасться
Впоратись в біді.
- Добридень, пане,
Дайте хоч надію!
- Приходьте завтра,
Може, відповім.
Узяв гостинець, з вірою у диво,
Бо «завтраків» наївся досхочу.
- Добридень, пане!
Може, ви б пустили?
А я за це торбинку Вам вручу.
- Заходьте, пане!
Довго так чекали…
Пробачте, просто справ ну цілий міх.
Я дякую, що в гості завітали,
Тепер давайте знімемо мій гріх:
У Вас донька’,
У неї є освіта,
А в нас роботи більше за усіх,
Ось лист від мене,
Всі чиїсь ми діти, –
Сказав, за спиною тримаючи батіг.
- Моєму батьку низько Ви вклоніться,
Він в кабінеті номер сім сидить,
Скажіть, що лист від мене, не баріться!
Він Вам підкаже, що тепер робить.
Пішов до батька, кланяючись низько:
- Добридень, пане! Я з листом до Вас.
- Приходьте завтра!
Знову все спочатку…
Беру гостинець в торбу про запас.
І знову вийшло!
Радісно стрічають,
Саджають так ласкаво на стілець,
Допомагають, чаю наливають…
Коли вже ж цирку станеться капець?
Ви думали кінець?
Не все так просто.
У мене лист в наступний кабінет,
І знов спочатку…
Залишились кошти
Собі придбати справжній кулемет,
Щоб постріляти жадібність і зверхність.
Невже у вас в душі нема жалю,
Щоб серце навернути на відвертість.
Прокиньтесь, люди! Чуєте? Молю!
Магнати паперового зухвальства,
І підписів володарі лихі,
Триває ера вашого нахабства,
До сліз людських ви намертво глухі.
Прислухайтесь до совісті призивів!
Служителі народу ви чи ні?
Забули світло праведних поривів,
Людську надію душите в пітьмі.
2. Народні обранці
Ми обирали з вірою у серці,
З надією у зраненій душі,
Тримаючи лиш дріб’язок у жменьці,
Їмо обіцянок горілі куліші.
Де ж ваша правда, вірна і натхненна?
Навіщо в Раду з вилами прийшли?
Усі слова, усі слова даремні…
Чому діла проходу не знайшли?
Законів море і одна їм шана:
Вершити суд над праведним життям.
А в ваших виступах отрута і омана.
Не сходяться вони з людським буттям.
Ваш заробіток вищий за діяння,
За зміни в тексти грошики летять.
Та ще й які?! Справжнісіньке знущання –
Які авто під Радою стоять?!
Ви – обранці народу, а не боги!
Один закон на небі й на землі:
Нести добро від Господа святого!
Покайтеся, надій людських сини!
3. Світочі науки
Якщо до Вишу прагнеш поступити,
Затям собі, а хочеш – запиши:
Фінанси треба старанно учити,
А якщо ні, ти справу цю лиши.
Колись диктант був іспитом важливим,
Тепер Письмо Фінансам конкурент,
Без спец предмету вчитися можливо,
А без фінансів – пагубний момент…
Студент майбутній договір складає,
Читає пильно, ручкою веде,
Він, бідолашний правила не знає,
Яким шляхом до цілі він іде…
Все вивчив гарно, входжу в храм науки,
Щоб мозок напоїти досхочу,
А пан професор простягає руки,
За це йому знання свої вручу.
Знання не хоче. Що за біс, не вчитель?!
А я ж старанно вчився до рання.
Предмет Фінанси – перший мій мучитель.
Він хоче грошей, я йому – знання…
Професор міниться, не знає що казати,
І в залікову ставить «незадов.»,
А я прошуся чемно перездати,
Він каже: «Добре! Вчи, щоб піт пішов!»
Я вивчив все, що треба і не зовсім,
Все прочитав, а дещо й записав,
А він мене питав годин так з вісім,
Слабкі місця в знаннях моїх шукав.
І не знайшов… Ну, що тепер робити?
Він каже, що чернетку я сховав,
А я ж все вивчив, правду ніде діти,
Він залікову з скрежетом віддав.
Тепер останній хід мені лишився:
Я в залікову грошики кладу,
Щоб пан професор досхочу наївся,
І тихим кроком в коридор іду.
Мій вчитель вийшов, ось така наука:
«Відмінно» в залікову написав.
Якщо є гроші, навчання не мука,
А як нема? Біда! Хіба не знав?!
Ось так я вчився старанно і гарно,
Машину батькову потроху продавав,
Лиш копійки залишились у жменьці,
А я ж іще «диплома» не писав…
Я вивчив все, що треба і не зовсім,
Прийшов на захист, розповів, стою,
Декан поважно руку потискає,
Говорить: «Я відмінників люблю!»
А пан професор з скрежетом малює
«Відмінно». Я без грошей захистив!
Я точно знав, Господь мене почує,
Бо я ж так старанно, так віддано учив.
Сказати маю ще про щось важливе:
Я те, що в договорі тричі заплатив,
Слова мої воістину правдиві,
При тому, що я старанно учив.
Навіщо ВНЗ, якщо не вчитись?
Навіщо вчитись, якщо можна заплатить?
Від сліз людських скоріше ви умийтесь,
Студентів спеціальності навчить!
Освіта вища… Нумо на роботу!
А де ж знання, якщо ти їх купив?
В державі буде безлад і турботи,
Допоки править неуків масив.
4. Нащадки Гіппократа
Вселивши дух святий у праведні тіла,
Бог дав життя – чарівний дар від неба,
Щоб на землі робилися діла
Угодні Господу, а не лише для себе.
Прийнявши суть людську, бо суть людська грішна,
Піклується про нас Отець щоденно,
Щоб нам на плечі благодать з небес зійшла,
Щоб дух святий не маявся даремно.
Ти – наш Творець, а ми – твоє творіння,
Ти дав знання як це життя хранити.
Вони – нащадки твойого веління,
Потрібно з гідністю цей дар святий носити.
Ти – Лікар, у твоїх руках надія!
Ти – за життя людське борець святий,
Бо під твоїм крилом плекають мрії
Тоді, коли немає сили йти.
Але й сюди пробралась вража сила,
І коло замикає гаманець,
Якщо нема грошей, то вже тобі могила,
І без різниці – який жде кінець.
У нас лише бюджетні установи!
Але Бюджет наш лисий наче біб.
Ти хочеш бути сильним і здоровим? –
Збирай для лікаря копієчку на хліб.
Бо він, нещасний, з голоду вмирає,
Без «перекусу» сил нема приймать,
Напившись сліз людських стрічає,
І каже: «Тепер можна лікувать».
Порада: «Раджу, люди, не хворіти,
Бо тут місця замовлені давно,
Бажаю вам до сотні років жити,
Не зазираючи у лікарське вікно.»
А ви – оті нащадки Гіппократа,
Одумайтесь, вам силу Бог надав,
Щоб ви душею вміли лікувати,
Щоб храм надії в грудях воскресав!
5. Колінопреклонені
церковний храм – молитва і спокута,
свята обитель Божого єства.
Йдемо туди, коли у серці скрута,
Для того, щоб надія ожила.
Приходимо, спокійні та смиренні,
Але і тут лайок не обійти,
Подекуди поводяться нечемно,
Штурляються, щоб ближче підійти.
Яка різниця де тобі стояти?
Повсюди лине божа благодать.
Прийшов у храм – і в серці свято,
І мир в душі не можна промінять!
***
Оце такі ми «праведники», Боже…
Прости за те, що гріх у нас тяжкий!
Моя молитва тиха і тривожна:
Допоможи змінити світ такий!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557447
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.02.2015
Туманом белым падает зима,
Собрав алмазов дивное свеченье,
Ликует в пробуждении утра.
Даря восторга светлое мгновенье.
Смывает темных красок ореол,
Срывает лист не вовремя опавший,
Ступая горделиво на престол,
Несет восторг, под небом воспарявший.
Целует блеском , сыплет серебром,
Вздыхает снегом, дарит настроенье,
Рисует сказку холода пером,
Выходит на свободу с заключенья.
Какой восторг! Руками не обнять!
Какая мощь морозного свеченья!
Идет зима, даруя благодать
В мечты вдыхая искры вдохновенья!
5.12.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543910
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.12.2014
Як ми боролись - бачила Земля.
Як ми повстали - чула вся планета.
Шукали правду, думали: "чия?"
А ворог наставляв свої тенета.
Та клята "поміч" жалості не йме.
Колись завзято братом називали...
Минулося... Омана там живе
У тих серцях, з якими родичались.
Ми плачемо, а віри нам нема,
Ридаємо, благаємо спинити
Оту війну, яка прийшла сама.
Хай буде мир у нас і скрізь по світу.
Хай буде мир! Щоб в батьківських серцях
Тривога не лила свою отруту.
Нехай діждеться зло свого кінця.
Дай, Боже, мир і спокій повернути!
19.08.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543909
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 15.12.2014
Не така зима як треба...
Замість снігу - потоки крові...
Замість льоду - вогонь і щебінь...
Замість діла - лише розмови...
Не такі весна і літо...
Ми самі не такі... Змінились...
Попід кулями наші діти,
Попід кулями Божа милість...
Наше серце не знає страху,
Наша воля міцна, мов камінь,
Незалежність - то наше благо!
Не здамося, бо ми незламні.
Україно, ти наша матір!
Батьківщина у нас єдина!
Хай не плаче сестра за братом.
Хай батьки не ховають сина.
Ми повстали за нашу гідність,
Ми молились в думках до неба,
Щоб Господь дарував нам милість,
А війни нам повік не треба.
Хай вже спинять війну ті блазні,
Що ПродАли безсмертну душу,
Каяття вже не буде вчасним...
Каяття вже не буде слушним...
Не така зима як треба...
Замість снігу - потоки крові...
Замість льоду - вогонь і щебінь...
Замість діла - лише розмови...
10.10.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543768
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 14.12.2014
Лесной уют пронзил Мороз,
И ель укрылась снегом белым,
Из самых первых зимних звезд
Метель узор рисует смело.
Вдохнув Рождественский восторг,
Толпа детишек ком катает,
Шум голосов и топот ног
Хандру осеннюю сметают.
Вдали звучит знакомый звон,
И сани мчат быстрее света,
Морозный Дед открыл сезон,
Идет Зима, мечтой согрета.
Там на опушке дремлет волк,
Зайчишка свой окрас меняет,
А снегирей отважный полк
Морозу вызов свой бросает.
Горит Зима огнем гирлянд,
Подарками прельщает,
Пылает в окнах сотней ламп,
И Новый год встречает!
2010 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543766
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.12.2014
Я - українка! І я горда цим званням!
Іду. Пишаюся. Заквітчана барвінком
Моя душа. І прадідів земля
Веде мене в майбутнє. На хвилинку
Я зупинюся, щоб напитися життя
З криниці, щоб набратись сил від сонця,
Відчути серцем пісню солов'я,
Спіймати долю у свої долонці.
Я - українка! Це моє ім'я!
Моє покликання! Моя болюча туга...
Ступаю боса... Зорана рілля
Димить у полі під залізним плугом.
Цвіркун скликає гучно на обід,
У пелюстках квіток бджола працює.
Я хочу відродити славний рід,
Де мир, любов і щастя запанують!
Я - українка! Горді куполи
Повстануть брамою. Земля моя священна
Воскресне з першим паростком з землі.
Повстане. І вогнем благословенна,
Очиститься, умиється від сліз,
Відродиться, вдихне на повні груди.
На сцену гордо вийде з-за куліс!
Я - українка! І ніколи не забуду
Цього звання!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543002
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 11.12.2014
Сумує осінь. Плаче листопадом.
Вдихаю з вітром крапельки дощу.
Зірву у жменю грону винограду,
Кленовий лист на згадку залишу.
Намистом білим провід обліпили,
Надувши груди, кличуть голуби,
Я небо розфарбую зранку в сірий,
Бо ти блакитний в літі загубив.
Летять ключем несправджені надії
У край далекий, і туди їм путь.
Під сонця сяйвом оживають мрії,
І в цьому є життя незмінна суть.
Мрячить. І парасолька не врятує
Від тих думок, які летять увись.
Я сонце в небі фарбами малюю,
Щоб мрії найжаданіші збулись.
22.10.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543001
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2014
У крові потонула моя Україна,
Кулепадом засипало рідні шляхи,
І ридають камінням столітні руїни,
А сини молоді навіки полягли...
Час надії минув. Правда в очі стріляє,
Вибиває серця, забирає життя...
Під прицілом лихим у ряди поскладають
Патріотів. Для них вже нема майбуття...
А спокута мовчить. Не чіпає, проклята,
Тих "відважних бійців", що тримають приціл.
Для них кари нема, їм дорога відкрита:
Більше грошей - і більше недавніх могил...
Каяття у серця поселіть хоч краплину!
Ви стріляєте власних батьків і братів...
Бог дарує життя у щасливу годину,
І немає в вас прав позбавляти життів!
Ми за мир на землі! Зупиніться, благаю!
Я не хочу вже слухати стогін і плач...
Жовто-синій наш стяг аж до неба злітає.
І повік не спіймає його наш "палач"!
Ми - нащадки князів! Ми - козацького роду!
У потоках Дніпра нас Господь охрестив.
Від величних Карпат до спекотного Сходу
Попід небом святим долю нам простелив.
Ти, народе, повстань! За омріяну волю!
І помстися за тих, хто лежить вже німий!
Ми для себе самі обираємо долю!
І шукаємо шлях лише свій, не чужий...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542878
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 10.12.2014
Здригнулася у Каневі земля:
Кобзар прокинувся, і вже йому не спиться...
Під берегами сивого Дніпра
Він на коліна впав до Бога помолитись:
"Моїм думкам Ти спокою не дав!
О, Боже, Ти за що мене караєш?
Невже Ти хочеш, щоб я людям нагадав?
Невже на це мене Ти знов спіткаєш?
Щоб ті слова, що билися колись
У грудях, знов з'явилися на волю,
Щоб сила у думках і волі міць
Плекали щедро українську долю...
Молюся, бо вся правда у Тобі,
І сила вся, і воля - все єдино!
Іду на Київ. Там моя душа.
Я завжди був Вкраїні вірним сином."
Промовив, і затихло навкруги,
Так стало тихо, наче все поснуло.
"Скажи ж, мій Боже, за які гріхи
Цю землю мир і щастя оминули?
Я бачу, що розруха тут і там:
Села немає, всі хліви розбиті,
Ліси в смітті, а на полях бур'ян,
Будівлі... та дахами не покриті...
Всі люди злі, обурені життям.
Надія є, та справдження немає.
Іду на Київ, може краще там,
Бо душу ця картина розриває..."
Прийшов. Стоїть. Весь Київ у вогні...
"Спинися, Боже! Лихо мені, лихо...
Невже привів мене сюди у час війни?
За що моїм очам така от втіха?"
"Прокиньтесь, люди! Ви ж усі одне!..
Навіщо постріл серце розриває?!
Ви - українці всі! І це святе!
І в єдності лиш сила розквітає!
Спиніться, люди! Разом до мети!
Нехай "пани" вимолюють прощення!
За грати! На тортури! Навесні
Нехай не буде їм благословення!
Ви винні всі, хто дав чіткий наказ!
І ті, хто промовчали! Всі ви - вбивці!
Не змити кров... не висушити сліз...
Брудна вода тече у цій криниці...
Небесна сотня вартою стоїть!
Повірте, вони тут ось біля мене!
Вони були, щоб правду відродить,
Вони були, та вже їх не повернеш...
І вам, прийдешнім, буде хай закон:
"Людина - то найвища в світі цінність!"
І люди ці, яких лилася кров,
Вони для вас дали таку можливість.
Тепер при владі! Здійснюйте думки
Свого народу, і йому во благо!
Ви - виконавці, не керівники!
Бо ми - народ, який не знає страху!"
"Скажи ж, мій Боже, за які гріхи
Моє Ти серце знову розтривожив?
Пройшли роки, минулися віки...
А спокою нема... За що, мій Боже?"
"Ти - син країни! Ти - її душа!
Слова твої - то влучний в серце постріл!
Вони почують! Подивись! Весна
Уже новий лаштує в світі простір!.."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542870
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 10.12.2014
Невігласи, нахаби, ненажери,
Сліпі, глухі, а інколи й німі,
П'єте із засмальцьованих фужерів,
ПливЕте у дірявому човні.
Без співчуття, без совісті, без страху,
Переступивши честь, йдете вперед,
Без каяття, без каторги, без краху,
Замість вершків намазуєте спред.
Як хтось упав, то зась йому піднятись,
Як хтось благає, хай вже замовчить,
Як плаче хтось, то страшно загубитись
У почутті, яке в душі болить.
Як хтось чекає, вам це не помітне,
Життєва черга жалості не йме,
Не бачите ні старших, ні вагітних...
Бо дивитесь у дзеркало "криве".
Як просить хтось, не чуєте навмисно,
Питає хтось - знов репліка німа.
Коли ж Господь в серця байдужі втисне
Добро і чемність?!
Марні ці слова...
Душа живе, допоки є надія
На співчуття, на дружбу, на любов.
Такими ж вчинками даєте сили Змію...
Спиніться, доки ще гаряча кров!
Автор: Катерина Лук'яненко
12.06.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542514
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.12.2014
Наодинці зі світом, у світі єдина,
Наче крапля роси на травини стеблі,
Я крокую поспішно, мов стрілка хвилинна,
Я крокую роззута по свіжій стерні.
Я спливаю до низу, в землі розчиняюсь,
Набираюся сил і лечу у блакить,
У безмежному небі на мить зупиняюсь,
І дощем проливаюсь, бо серце болить.
Не така як усі, я у світі єдина,
Сильна зовні, всередині дуже слабка,
Сліз людських невимовна солона краплина
Душить волю…
Єдина…
Така? Не така?...
Автор: Катерина Лук'яненко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542512
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2014