Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
Я зробила назустріч 100 кроків,
Перешкоди здолала...
А ТИ?
Ти, як хлопчик, якому 5 років,
Не ведуть - сам не можеш іти.
Я спалила усе за спиною,
Сама ж попіл змітала...
А ТИ?
Тебе треба тягти за собою
До твоєї - чужої - мети?
Я навчила тебе усміхатись,
Тобі зорі шукала...
А ТИ?
Після всього лиш я мала здатись,
Що тримають, зрубати вузли.
Я зцілила тебе від хвороби,
Тобі ліки шукала...
А ТИ?
Залишаю свої усі спроби,
Більш нічого від мене не жди.
Я змінила життя твоє в краще,
Я тебе направляла...
А ТИ?
Не кажи мені більше нізащо,
Що такої, як я, не знайти.
Я зробила 100 кроків назустріч,
Хоч "люблю" не казала...
А ТИ?
Зізнававсь і казав - не відпустиш,
Навіть зараз благаєш - "Прости!"
Я посміла лишить так минуле,
Ніби, і не кохала...
А ТИ?
Ти захочеш мене повернути,
Але я заховаю сліди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542868
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2014
Що б ти робив, як була б я нормальною?
Коли я кинула б ці всі вірші,
Коли б в 100% я стала моральною,
Шукала б рецепти котлет і борщів?
Що б ти робив, як була б я зразковою?
Як не ходила б гуляти одна?
Не набридала б піснями й розмовою,
В той час, як вип"ю лиш келих вина?
Що б ти робив, як була б я звичайною?
Не знала б назв усіх грецьких богів?
Якби була, як та більшість, - брутальною?
Як би тоді ти, цікаво, вчинив?
Що б ти робив, як була б я стандартною?
О другій ночі не "рвала" б баян?
Як не була б я завжди адекватною,
А істерила б, як всі, що б казав?
Що б ти робив, як була б я ревнивою?
Коли б дзвонила на день по 100 раз?
Якби назвала всіх решту - паршивими,
І не прощала б ніколи образ?
Що б ти робив, не була би я дивною?
І не "ковтала" б за ніч товстих книг?
Як без зонтА не ходила б під зливою,
Не ліпила б зимою сама сніговик?
Якби змінилась і стала нормальною,
Що б ти тоді мені в вічі сказав?
Як додала б у думки театрального...
Чи ти тоді, так як зараз, кохав?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542866
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.12.2014
Ніяка не русалка, не мавка, не серена...
Мій голос не чарує, не манить, не держить.
Не треба мені слава й заповнена арена,
Нікого не збираюсь навіки полонить.
Ніяка я не зірка, принцеса і не фея.
Не маю цих казкових ні титулів, ні звань.
Не квітка - не ромашка, не роза й не камея,
Не витримаю з ними ніяких порівнянь.
Ніяка не цариця, не ангел, не богиня...
Не маю ні корони, ні храмів-колісниць.
Вирує кров у венах звичайна, а не синя,
Немає у екскорті метеликів й синиць.
Тоді, коли проходжу, не падають у ноги,
Не потребую лесті й безглуздих поклонінь.
Ніяка не чаклунка з далекої дороги,
В кишенях не ховаю ні душ, ані спасінь.
Не діва та казкова... Проста я. Я звичайна.
І німб над головою у мене не висить...
Із плоті я і крові, ніяка не хрустальна,
Тоді, коли ударять, буває й заболить.
Зі мною час - не казка, і небо не безхмарне.
І від землі на крилах тебе не відірву.
Мене ніщо не змінить, усі геть спроби марні,
Зі мною не потрапиш у мрію наяву.
Словам усім і діям я не даю пояснень...
Сама, бува, не знаю, що далі натворю.
Нікого не тримаю, бо не потрібен в’язень...
Мене ніщо не змінить, такою залишусь.
Ніяка не русалка, не мавка, не серена...
Мій голос не чарує, не манить, не держить.
Зі мною час - не казка. Лиш рими і терена.
Проте, життя зі мною цікаво пролетить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542629
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2014
Як це, для жінки чекати солдата?
Лист не напишеш, немає адрес...
Їх не доб"єшся в наш час в військоматі.
Вірить лишилось й чекати чудес.
Серце ледь б"ється... не в зоні мобільний...
Звістки чекаєш не день - місяці!
Жила любов, коли був він цивільним,
Й зараз любов, коли зброя в руці.
Палять до болю і спогади й фото...
Ночі безсоння... все валиться з рук...
Їх тисячі там, на східному фронті...
Нас тисячі, хто чекає їх тут.
Не пересилиш ні сліз, ні тривоги.
Розпач бере, як не явиться в сни!
Скільки ще буде між нами дорога?
Тиждень чи місяць? Чи час до весни?
Хочеться рідні почути вже кроки
І те, як зве тихо так на ім"я...
Марші воєнні стрекочуть сороки,
Роситься кров"ю багата земля.
Гірше немає ніж просто чекати
Й Бога молить, щоб зостався живий!
Хочеться навіть самій зброю взяти
І позабути, що вчили "Не вбий".
Як сил знайти, щоб це все пережити,
Всю ту пільму, що війна прирекла?
Знову зустрітися і долюбити,
Щоб в Україні мир й воля була.
Як це, для жінки чекати солдата?
Жити, терпіти й не падати духом?
Бога молити, щоб зброя й граната
Не зачепила твого відчайдуха.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542619
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 09.12.2014