| Сторінки (1/1): | « | 1 | » |
Автівки. Люди. Мегаполіс.
Не розумію чий. Не розумію як.
Я є, цього ніби достатньо.
Але кому достатньо, мені чи вам?
І не мені й не вам, тут є хтось третій.
Він шепче ніби: "Хто ти тут? - Ніхто".
Слова гнітуть, залазять в душу, смітять.
Сам стоїш. Зупинка. Фари в очі світять.
Горять-палають вавилонські вежі.
А над вежі вище сяють небеса.
Там плетуть інтриги зевси, марси, афродіти.
І дзвінком з небес змушують окопи рити.
Їм треба жертви, хочеться розваг.
Зараз війна між ними, палити трупи час.
Люди готові класти серце й душу.
Одним - патріотизм, а іншим - бізнес в руцю.
І нас таких мільйони під тінню від корони.
Умовні всі закони.
Совість - то забобони.
Навіть дуби столітні тут хилять крони.
В душі мустанги - живемо як коні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542655
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2014