| Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
риштування
робота
рук
тулуб
гнеться
приймає
відчуває
вагу
праця
димиться
пилюки
грація
декорація
кореляція
структур
рухи
ритміка
сили
скеровані
каменем
творені
промені
зв'язки
мури
муштрують
майстрів
переборені
глибоко
втомлені
подих
тягнуть
мазки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2015
Дякую, Вітре, що рвеш гілки,
вони вже давно мали бути порваті.
Сухі лежать в плодовитій землі,
стануть землею у землю забраті.
Вітер закрутить обіймами вири,
рви і рівняй, роби свою волю.
Буде життя жи́вити жили,
не залишай висіти сухою.
Дякую, добрий, що добре робиш -
Шанують шумно́го широкі діди.
Стану гне стовбур вклоняє за поміч,
тріском даються додолу гілки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592754
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2015
Лампа холодна
світло гостре
небо корозне
стріла гне плече
тіні контрасні
шуми малофазні
час нерухомо
стоїть-пливе
тихо їдко і безпристрасно
стіну роз'їдає
прямий потік
місяць рельєфний
метелик вухастий
ніч копі-пастом
продовжить тупік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592711
рубрика: Поезія, Ода
дата поступления 09.07.2015
Жила колись давно дитина божа.
Багато розповісти про ту давнину сиву
й про неї я не можу,
але сказати гоже,
що звиду походила на людину.
Жило дитя, росло собі на благо,
і все, що тільки можна їй було уявити,
їй матінка давала,
а дитя бажало
простих речей і незамудро жити.
І от одного разу подумала мала,
як бог створив її і все, що є навколо,
то може і вона,
бо була не дурна,
то ремесло осилить загадкове.
Задумалась дитина божа тихо,
і перед нею вмить іскрами зайнявся
страшної сили вихор,
закрутився, дихав!
Із нього дух злетів, прийшовши до буття.
Мовить він до божого нащадка:
"Ти сотворив мене, я є жага до пізнання,-
каже до дитятка.-
Життя твоє - загадка,
я проведу у світ, якого ти не зна.
Я дам питання і відповідь знайду,
я зроблю ціль і покажу до неї шлях.
З очей твоїх зніму
пов'язку ту сліпу.
Взамін прошу відкинути геть страх."
Послухавши захопливу промову,
натхненням невгамовним дитина пройнялась.
Забувши все до цього:
походження і бога,
за духом вслід негайно подалась.
Все більше вдаль заходила та пара,
для себе відкриваючи усе нові знання,
про матір забувала;
За краєм пропадала
стежина, що назад вела.
Вже немалу дорогу мала за плечима
і на минуле глянула очима мудреця:
чи правильно вчинила,
була ж іще дитина,
як серце сповнила чудна жага?
У сумнівах, не знаючи дороги,
не бачачи кінцевої мети,
без шансу повернутися до бога
іти рішив мудрець. потрібно йти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566375
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 13.03.2015
Стрімко несеться локомотив.
Потяг трясеться від зустрічних сил.
Ріжуть крізь темряву промені фар.
Іскрами грає колісний метал.
Ніч непокірна у вікнах свистить.
Колія ,корячись, дико скрипить.
Несеться, несеться із силою вдаль
Непереможний дороги владарь!
Тільки останній в колоні вагон
Ховає секрет у таємний полон.
Мерехтить лампочка, стримує тінь -
Світить надія на станцію-ціль.
22-23.02.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562023
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 24.02.2015
день за днем, за днем
невиразно повзе час.
ми ідемо не знати куди.
незнайомцю, ходи до нас.
ми стабільно ступаємо прямо,
і години зникають у млі.
ми не бачим дорогу петляву,
ледве кроки видніють одні.
і повітрям, покритим туманом,
пролітають глухі голоси.
хочуть нас увести у оману,
кажуть нам, що так марно іти.
і говорять, що ми на дорозі,
у якої немає кінця.
не чекає життя на порозі,
що дорога це є то життя.
і туман - то пилюка всього лиш,
що осісти не може ніяк.
ненапрямлений стукіт прохожих,
марширує на місці дурак.
і лиш варто на хвильку спинитись,
як розвіється сіра імла.
буде небо за гори котитись,
шлях покаже спокійна ріка.
прислухатись нам кажуь до тиші.
зупинити на мить балаган.
але ми вірний стрій не полишим,
не повірим причудним чуткам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551760
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 15.01.2015
Де є ті люди, в яких кипить сила
та сама, що творить, що змінює світ?
Де є та мудрість, від досвіду сива,
Що чує коріння і дерева цвіт.
Чому так багато людей близькозорих,
яким скупі дають щедрі дари.
Радіють, жеруть, ледь стримують подих,
хапають свободу, яку їм дали.
Вони ж бо не чують, якщо не кричати,
не бачать, якщо не відкрити очей.
Вони не виходять із теплої хати
на стежку туманних незнаних земель.
Ану озирніться, протріть очі свої,
нема у вас дому - лиш стіни глухі!
Вас не тримають силою зброї,
то штучне тепло вас тримає у сні!
Хіба то важливо, що хтось вам шепоче,
показує щастя і мудрість ясну.
Якщо б і кричали від ранку до ночі,
ви, очі протерши, вернетесь до сну.
Спіть, спіть міцно стиснувши повіки,
радійте, літайте хоч би у снах.
Пройдуть роки, зростуть ваші діти,
в них буде сила й розвіється страх.
Вмирайте, вмираючи маєте знати,
що це ваша доля, так хоче земля!
І я помру з вами і буду чекати,
як з попелу зійде людина нова!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543122
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.12.2014