| Сторінки (1/19): | « | 1 | » |
Земля горіла, броня кипіла,
Як в пеклі плавилася сталь.
Душа до Раю полетіла.
Я командир, мені так жаль.
Лечу і бачу, аж серце плаче.
Тримають бій мої сини.
І я з небес кричу: «Юначе!
Живим повернешся з війни!».
Закрив собою я твою долю
Від тих страшних ворожих куль.
Віддав себе я на Божу волю,
Перед тобою впав на руль.
А діти-синочки як три дубочки
Чекають батька день за днем.
Чотири вишиті сорочки…
Ми в них на свято всі підем.
Душа в віночку несе сорочку.
На ній із серця тече кров.
А ми так мріяли про дочку
На радість нам, моя любов…
Тремтить… як вмить пропала рана.
Ти не хвилюйся, не гадай.
Прийшов у сні й кажу: «Кохана!
Юнак прийде – йому віддай!
Він принесе про мене звістку,
Розкаже як, коли і де
Побачиш в домі ти невістку.
Його сестричка з ним прийде».
З моєї «сотні» прийдуть до тебе
Дівчата, дочки – світ новий.
Я батьком був таким як треба
Для вас і «сотні» я – живий.
Живіть, сини, за Україну,
Несіть цю радість в кожний дім.
Почує серце: «Друже, Сину!»
І буде мир один усім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580836
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 13.05.2015
Сьогодні, на татове свято
Мамо, я хочу в солдати.
Мамо, я буду як тато
Країну свою захищати.
І я буду добре навчатись,
Бо справжнім солдатом хочу я стати
Багато ще треба дізнатись,
Як тато пішов у солдати?
Йому довелось воювати…
Шли годы…курсант…офицеры…
Бои Халкингол и Мадрид
Но чекисты одни изуверы
В Мавзолее лизали гранит.
Я комбат, но иуда начштаба
Свой лживый донос настрочил
И многих с генерального штаба
Воентрибунал замочил.
Я присягу дал Родине честно
Почему же меня по этапу?
Но, как стало позже известно,
Наступил на звериную лапу.
Звери-чекисты, дьявол у власти
Лагеря…Соловки….Магадан…
За колючкой путевку порвали на части
Автоматы…собаки…Братан!
Как выжить? Я в землю вгрызаюсь,
Ногти стальные, кровавый тоннель.
Домой возвратиться я должен, стараюсь.
Меня согревает родная шинель.
Здравствуй, дом. Я так рад, но того я не ведал,
И как только шагнул на порог,
Мама: «Я не вірю, що ти когось прєдал!»
И вдруг комиссар мой нажал на курок.
Я упал на порог, на колени:
«Мама, я Родине честно служил!»
Молодой комиссар, уходя, в умиленьи:
«Ну что, командир, кто победил?»
Обняла меня мама, поседевшего сына,
Прислонившись к старой, скрипящей двери:
«Сину! Сину! Кличе тебе Батьківщина!»
Та не чує синочок її…
«Ти чужими світами воював з ворогами,
Скільки шрамів на тілі твоїм.
Півсвіту пройшов ти своїми ногами,
А ворог – жив у домі твоїм».
«Мамо, прости, ти мій свідок.
Ми вірності клятву давали вождю.
Ідол, давно мертвий ідол
І нині руйнує країну твою.»
«Я родила, ростила дитину,
Серцем плекала своїм.
Ти один в мене, сріблий мій сину,
Та я мати тепер вам усім.
Вставайте, синочки, вставайте!
Злітайтеся з різних світів.
Ви є українці – згадайте?!
Оживе пам'ять ваших дідів!
Хай живе Україна – колиска надії
Віри й любови – так Всевишній звелів.
Ми – українці, і є у нас мрії
Жити так, як Господь заповів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580494
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 11.05.2015
Сивий дніпровський туман
Приходить у наші сни.
Гетьманам спокою нема,
В небо дивляться із глибини.
Важка дніпровська вода,
Страшна як темная ніч.
У глибинах своїх вона
Сховала козацькую Січ.
Та нам не треба жалю.
Господь – допомога в біді.
Козак любить землю свою,
І з вірою йде по воді.
Свій хрест несе крізь віки
Україні – низький уклін.
Та на сполох б’ють козаки.
З глибини знову чути той дзвін:
«На білій дзвіниці дзвонар.
Він на батькових плечах колись
У спадок отримав цей дар:
«Сину, дзвони і молись!
За Україну святу!
За землю наших батьків!
За нескорену гідність оту!
За волю братів-козаків!»
Непохитно стоїть Божий дім.
Підступає до стріхи вода.
Вірний волає усім:
«Рятуйтеся, люди! Біда!»
Сивий Дніпро реве.
Не має вода берегів.
Страх за душу бере.
Пливуть тіла козаків.
Діти, жінки і старі
Любили свій край не на сміх.
Бачу – пливуть кобзарі.
Поглинула «гідра» усіх.
Дніпро в морі страшному зник.
Козацькі могили на дні.
Сивий туман привик
Чути, що ми не одні…
Господь сповіщує нас:
«Скоро наступить пора.
І я підніму всіх Вас.
З горою зійдеться гора!»
Зареве Дніпро з глибини
Так, як ніколи не смів.
Із сивої йдуть давнини
Гетьмани на ворогів.
На чужих і на своїх.
Свої ще страшніші чужих,
Бо живуть, зневажаючи всіх,
Руйнують душі дітей малих.
Знову биво вдарить у дзвін,
Випита чаша до дна.
Летять козаки навздогін,
Бо правда на світі одна.
Божому гніву нема берегів,
Ревучий реве не у сні.
З України святої жене ворогів
Господь на білім коні!
Цей голос приходить у сні:
«Я не забув про вас!
Моліться, люди усі!!!»
Господь порятує нас.
Густий дніпровський туман
Із сивої йде давнини.
Україно, не пий дурман.
Бережіть рідну землю, сини!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580493
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2015
Прийшла повістка в мою хату.
І я за сина відповів.
А він щасливий – прибіг і: «Тату,
Я вам невістку в дім привів».
Зачула мати, давай вітати.
Співає радісні пісні.
А мені хочеться ридати.
За тиждень – син мій на війні.
Вже добрі люди несуть повсюди,
Співають дітям до вінка.
А моє серце тиснуть груди.
Я не сказав, що повістка.
Прийшли до церкви, на рушник стали.
Щасливі слухають отця.
На честь і славу їх обвінчали
Молитви Господа-творця.
Священник каже: «Перед батьками
Низький уклін свій піднесіть.
А ми, вмиваючись сльозами:
«Діти, рідненькі, нас простіть.
Ми вас ростили на славу Божу,
На радість людям на землі.
Та долю я змінить не можу.
І ви вже діти не малі.
Бажаємо щиро і щастя і долі.
Любові і миру – недарма.
Ми довго жили у неволі
І більш не хочемо ярма.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580278
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 10.05.2015
Вклоняємось мамі до ніг, до землі,
Цілуємо щиро натружені руки.
Але ж як ці подяки мізерно малі
За ті, несвідомо принесені муки.
Мати тебе на цей світ породила, повивала,
Мук і страждань її не передати.
Грудним із душі молоком годувала.
Як можна про це забувати?!
Ростила, раділа і Бога славила.
Школа… навчання…сімя. І…сама.
Рідна дитина ніби взяла на вила.
Серце пробила, а крові нема.
Сохне як сіно мамине тіло.
І нікому навіть водиці подати.
А мати приходить у сні, щоби світлом
В душі засіяти, тривогу прогнати.
І мовить: «Спіши якомога скоріше.
На тебе чекає… у каструлі мій борщ.»
«Де ви є, мамо?! Це сон?» - «Спокійніше.
Я чую – тихесенько крапає дощ…»
Телефонний дзвінок розбудив серед ночі:
«Ало, вас не чути!» «Приїжджайте, я Спас.
У вашої мами заплакані очі.
Можливо, ще встигне побачити Вас».
Та пізно, відходить заплакана мати.
Сумно і тяжко. Волосся рвемо.
Не маємо права живих забувати.
Чому ж ми батькам «печінки гриземо»?
Бережи свою матір стареньку, маленьку.
Ти в усьому їй щиро допомагай.
Пам’ятай, при житті шануй батька і неньку.
Як відійде – то ти назавжди пам’ятай.
І хоч зрідка приходь, відвідуй родину.
Світлом у Храмі Господнім вітай.
Ти живеш! Ти живеш, люба дочко чи сину.
Отож неньку рідненьку свою пам’ятай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580275
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2015
Запитала мати сина:
«Сину мій, синочку!
Хто одів на тебе сіру
Цинкову сорочку?
Я ж на тебе так чекала,
Я ночей не спала.
Я біленьке полотно
На сорочку ткала.
А як стала її шити,
Господа благала,
Щоб тебе у цю сорочку
Я до шлюбу вбрала.
А як стала вишивати-
Себе дивувала.
Усі барви України
Вишивка ввібрала.
Та ось раптом серед столу
Тріснув новий глечик…
А ти писав в листі додому,
Що став ширший в плечах.
Я з молитвою пшеницю
Вибрала із печі.
Та смерть холодна постукала
На самий Свят-вечір.
Як коляду я зачула –
Зірка засіяла.
А твоя у цю годину
Тихенько згасала.
Встань, синочку, -просить мати,
Відкрий очі сині.
Прийшли хлопці та дівчата,
А ти в домовині.
Ти послухай, мій рідненький,
Тобі б лиш кохати.
Чого йдеш такий гарненький
В сиру землю спати?
Я так тяжко на світ Божий
Тебе, синку, мала,
Та я щиро усю душу
Свою в тебе вклала.
Виріс ти вродливий, гарний,
Радість всій родині.
За що, Боже, мій синочок
Лежить в домовині?
Люди добрі, українці,
Діти мої милі!
Є в нас гори й синє море
Тут, на Україні.
Чом наказ був: «В чужі гори!»,
Де чужії люди?
Де ворожі кулі смертю
Літали повсюди?
Пригадала, як плекали
Тебе мої груди.
А тепер тебе востаннє
Принесли ці люди.
Cпи, мій сину, спи, синочку,
І хай усі знають,
Що у вишитих сорочках
Ангели літають.»
Роде славний, українці!
У журбі кріпіться.
І за хлопця молодого
Богу помоліться.
А сорочку-вишиванку
В скринях не тримайте!
В мирі, в радості, в любові
Гідно прославляйте!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575527
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 19.04.2015
Осінь…Сумно…Парк… На лаві
Що навпроти, дід сидить.
І на рідній серцю мові
Щось під ніс собі бубнить.
Сиве волосся, сиві брови.
В очах розумних – біль душі.
Я запитав, чи ви здорові,
А він: «Присядь», -сказав мені.
«Здоровий, синку, я, здоровий.
Дай Боже кожному, як я.
Вже скоро сто, а я як новий.
Така вже доленька моя.
Багато я в житті побачив.
Було, хотілось вовком вити.
Та мій Донбас мені маячив.
А зараз… серце стало нити.
Приїхав я до внука свого.
В Донецьку двадцять літ не був.
І що б ти думав? Я від нього
Рідної мови не почув.
Дружина теж, і його діти…
Ой, діти, братику ти мій,
По-українськи не уміють говорити,
Рід винищується мій.
А вони розводять лиш руками –
Українських шкіл нема.
Усе це так, та тільки горе з нами,
Як в домі мови рідної нема.
Звичайно, було, пам’ятаю,
Як ми стояли під Орлом…
Під Ленінградом… під Москвою,
І діставалось нам обом.
Була країна в небезпеці,
Горіла полум’ям земля.
Не було сісти де лелеці,
Та всім нам сяяло ІМ’Я.
ІМ’Я єдиного народу.
Ми під гармат шалений грім
Браталися, та не цурались роду.
Нам воля була рідна всім.
А зараз – що ж ми наробили?
Ми – українці, як же так?
Якщо ми рідного забули, відступили,
До братнього не дійдемо ніяк.
Культури нашої, що зібрана віками,
Мови співучої, що славна на весь світ
Цураємось, о люди, що це з нами?
Це – горе наше, особистий гніт.
Пройде століття, друге, слухай, брате,
Ми і зараз вже не знаєм, як було.
Ми мову рідну стали забувати.
Молодь сміється, каже: «Е, сєло!»
І тягнеться стихійно й несвідомо
До іноземного, лиш тільки б не своє.
Та йому слово Кобзареве невідомо.
В ярмо свою він душу продає.
До чого йдеться, люди добрі,
Запитую, скажіть мені?
Дитина мами соромиться,
А я не вірю, кажу – ні!
Мамо! Мамо! Скільки в цьому слові.
Ми землю-неньку мамою звемо.
А дітям сором говорить на рідній мові,
Святиню нашу на шматки рвемо.
Ми що, візьмемося за розум
Тоді, як пізно вже буде?
Цей стан нам створює загрозу,
Народ – не нація, як мови не буде.
А в Україні є міста цілі і села,
Де мови української не чути.
О, доле моя невесела,
Краще було там і не бути.
Як запитав їх по-російськи,
То сміх почув і гордий гнів.
Я мовив їм по-українськи-
Люд розуміти не хотів.
Наче в пустелі я блукав.
Де твій народ? Гідність твоя?!»
Дідусь розказував і плакав:
«О земле, матінко моя!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575526
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 19.04.2015
Знову злітаються хижі, пернаті
Знищити добрих і мирних птахів.
Годі терпіти цей страх в нашій хаті!
Нам голос Господній: «На подвиг!» звелів.
Тут є росіяни і українці,
Поляк, вірменин і білорус.
За гідне життя у рідній домівці!
Це Україна! Київ! Русь!
За мирне небо над землею,
За хліб у домі на столі.
І щоб країною своєю
Пишався кожен на Землі.
Щоб мати сина проводжала
В щасливу, добру, мирну путь.
І щоб надія не згасала:
Нас вдома люблять, вірять, ждуть!
Щоб нам не впасти на коліна
Благаєм: «Боже наш! Спаси!
Благослови нам Україну!
Народ свій, Господи, зрости!»
Стань патріотом славної країни!
Слова присяги є святі:
«Служу народу України!
На захист рідної землі!»
Вставайте, спраглі честі, правди, волі
Багаті, вбогі, вчені і прості.
Вставайте всі, вас кличе голос долі,
Мир зберегти благають всі святі.
Блаженний дух, в ім’я Отця і Сина
О, Господи! Святим ім’ям Твоїм
Є наш народ! Є Україна!
Дай, Боже, мудрості усім!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574133
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 13.04.2015
Живіть буз партії, без бруду, без брехні,
Коли народ за волю гине.
Живіть заради миру на Землі,
Живіть заради України.
Матінко-земле, прости нерозумних,
Що віри не мають і людство не люблять.
Лиш влада і гроші…залишивши руїну,
Себе обікрали, свій дім Україну.
Безхатченки долі…простімо їх, люди,
Мудрими будьмо! А Бог не забуде.
Як Фенікс з руїни воскресне країна.
Життя буде гідне! Це моя Україна!
Мир і достаток, стабільні прибутки,
Туристи від нас повезуть незабутки!
Годі бути рабами чужої країни!
Українці повернуться до України.
Тільки прошу, мільйонери-магнати,
Не обкрадайте рідної хати.
Гроші, які здобули в Україні,
Працюють тепер на чужі нам країни.
Українські мільярди верніть в Україну,
Тоді кожна сім’я ще народить дитину.
Радість достатку наповнює груди.
Милосердними будьте, і прославлять вас люди.
Наші, українці, що їдуть світами,
А діти виростають, не бачачи мами.
На руках у бабусі, тата чи тітки,
Бо мама поїхала на заробітки.
Щоб грошей заробити, пішла у неволю.
В надії, щоб дітям покращити долю:
Хату докутати…дати дітям освіту…
-Проплакані гроші далекого світу.
Інші народи примножують статки,
А в українців одні лиш видатки.
Заледве зводять кінці з кінцями,
Ніби над прірвою…А так хочеться МАМИ.
Мами-держави, що дітей своїх любить,
За дітей мама вчепиться ворогу в груди,
Бо знає, що діти – це наша надія.
Діти повстали проти лютого змія!
Котрий пожирає нашу державу,
Та йому не здолати козацькую славу!
Б’ють барабани по всій Україні!
Січ воскресає! Київ радіє!
А змій-ненажера скрізь бачить свій простір:
Одна голова відкусила півострів,
А друга зі Сходу шматує країну,
Все палить вогнем, залишає руїну.
Третя у себе в країні панує,
Все пожирає, народ не шкодує.
Четверта розкрила свій рот на Європу,
Дише вогнями, слюні окропу.
А п’ята –Україну топче ногами.
П’ята, невидима, є поміж нами.
П’ята зсередини всіх нас руйнує,
П’ята підступно, смертельно крокує.
П’ята є гірша страшної прокази,
П’ята вже має кругом метастази.
У великих містах, у районах і селах
Бажає залізти у кожну оселю.
За владу, за гроші, або хто хоче їсти.
Чекісти-перевертні, ті ж комуністи.
Душі скуповують чесного люду.
Отямся, народе! Рятуйся від бруду!
Ще вчора – це партія Регіонів «на милість»,
Сьогодні – хамелеони – «За мир й справедливість».
І таких є багато, розповзлися як гади,
В камуфляж заховалися, рвуться до влади.
Дуже добре їм було коло корита,
Їх усіх годувала Україна розрита.
А вони годувальників ще й штиркали гуком,
І жирували як свині під буком.
А змій той, чужинець, він у себе на Сході
Страхом поневолив різні народи.
І в наступ іде він по цілому світу.
Він Бога не знає, не знає Завіту.
Мамо-державо, Києве-батьку,
Змієві в пащу не кидайте взятку.
У котел Іловайський – пекельну негоду
Віддали найкращих синів народу.
Зрадникам помста буде повсюди.
Земля їх не прийме, проплачуть їх люди.
Генерали бездарні – кремлівські агенти.
Буде вам честь кулеметної ленти.
За своїх побратимів на захист країни
Є у нас сила – народ України!
А ви, що заблудші, погляньте на мапу,
Перестаньте лизати звірові лапу.
Ми скіфів нащадки, ми Києва древнього діти.
І дар нам від Бога на цій землі жити.
Пам’ятай заповіт Запорізької Січі:
«Сміло дивитися ворогу в вічі!
Берегти рідну землю!» - це наші простори.
Наші Карпати, Дніпро, Кримське море.
Ми всі – України-матері діти.
Годі знущання чужинців терпіти.
Згуртуймося дружно і здолаємо звіра.
Це -наша земля! Це -наш дім! Наша віра!
І цілий світ, всі народи підуть проти звіра.
Проти нього повстане його власна країна.
Йому Крим стане в горлі, а зелені солдати
Проти нього ж повернуть «Гради» й гармати.
Ми переможемо! І в новому світі
Житимуть люди по Новім Завіті.
В молитві і праці, у вірі й надії.
В любові, щасливі, бо збудуться мрії.
Бо живе тут велика і гідна родина.
І нехай це заздрісно комусь…
Це є рідна моя Україна!
І тут є справжня Київська Русь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574132
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 13.04.2015
Лихо з’явилось зненацька, здалека
Горіла колона, хліба на стеблі.
Я згорів недаремно, я став лелека.
Я – мир, я – добро, я – надія землі.
Я бачу згори чорний дим над полями.
Побратимів я бачу в страшному вогні.
Боже, спаси їх, а мені час до мами.
Вона зачекалась мене у вікні.
Полечу я щосили до рідного дому.
Матусі нелегко жити самій.
Ріднесенька, я прожену вашу втому.
Скажіть мені мамо: «Ангелику мій!»
Поцілуйте мене як колись цілували.
Я пам’ятаю те ніжне тепло.
Коли ви мене до грудей пригортали.
Пам’ятаю бабусю, дитинство, село…
Пам’ятаю садочок, річку, криницю.
Журавлине гніздо, наче сяйво у сні.
Пам’ятаю холодну джерельну водицю.
«Багато не пий» - Ви казали мені.
Пам’ятаю, водили мене у садочок.
У бабусі із глечика пив молочко.
Та доля оділа терновий віночок.
І високо в небо підняла личко.
Погляньте, матусю, я біла хмаринка.
«Ясне сонечко» - Ви говорили мені.
Я є! Я живий! Я ваша дитинка!
Та тільки чомусь ваші очі сумні.
Не думайте. Мамо, що я десь далеко.
Завжди буду з вами у кожному сні.
Я, мамо, повірте, став білим лелеком
Котрий прилітає до вас навесні.
Ось я прилетів і говорю, клекочу:
«Мамо, це я. Не впізнали? Я свій.»
Я надію приношу і почути так хочу
Справжнє і щире: «Ангелику мій»
Не сумуйте, ріднесенька, я Ваш веселик.
Життя зупинити не може ніхто.
Господь – Вседержитель! А я є ангелик.
Я –наймолодший із тих, хто в АТО.
Ми співаємо пісню і мир бережемо.
В журавлиному клекоті звуки сумні.
Душа не пропала, ворогів проженемо.
Це трапиться скоро, ось-ось, навесні.
Лети, мій ангелику, срібна росинко.
Поцілунком на щоки мої прилітай.
Мої очі не плачуть, це – моя дитинка
Так ніжно шепоче мені : «Засинай».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572237
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 05.04.2015
У чистім полі росте калина,
А біля неї – зелен дуб.
Калину принесла дівчина,
Дуб мати посадила тут.
Козацький степ багатий дуже.
Хліба вродили до сідла.
Ой де ж ти, муже, вірний друже,
Куди ж вас доля занесла?
Наш старший син пішов з тобою.
Я в храмі «Всіх Апостолів».
Благаю Бога, щоб ви без бою
Прогнали клятих москалів.
Давайте жити і поважати
Культуру, мову і межу.
Цього навчили нас батько й мати.
Їх заповіт я бережу.
Не треба крові, не треба бою,
Живіть собі в Московії.
А Україні дайте волю,
І заберіть війська свої.
Хліба вродили, пора вже жати,
А де ж ви є, чоловіки?
Тілами вашими прим’яті
Политі кров’ю колоски.
Над сином стала, вмить посивіла,
А біля сина – чоловік.
Ворожа куля їх зустріла
І вкоротила обом вік.
Вони й не знали і не гадали.
Що біля дому їх батьків
Лихі запроданці чекали
З походу славних козаків.
Одна могила для батька й сина,
Нехай їх душі прийме Бог.
Сина любила гарна дівчина,
Мати любила їх обох.
У чистім полі росте калина
А біля неї зелен дуб.
Калину принесла дівчина,
Дуб мати посадила тут.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572233
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 05.04.2015
Густий туман над людом опустився,
Серця закуті у смуток і гніт.
Народе мій, зелений паросток пробився,
В душі своїй зрости цей плід.
І люд знедолений повірив у Воскресіння,
Повсюди видно сатанинський слід.
Україно страждальна, заради спасіння
З роси й води зрости цей плід.
Зрости цей плід сльозами вмитий,
Кровавим потом із опухлих плеч.
Зрости, бо кожен другий вбитий.
Жалю не мав той сатанинський меч.
Зрости цей плід із найкращого цвіту,
Із найкращих зернин, і дорослі, й малі.
Ти був, ти є, ти, ніби із граніту,
Народ страждальної землі.
Зрости, о рідна, пригнічена земля моя,
В серцях людей, народу України
Ту вірність, любов, й отого трударя,
Що господарем буде в країні.
На сполох бий! Пробуджуй з того світу,
Отям усіх живущих на землі.
І ненароджені уже зазнали гніту,
Невже, їх майбутнє на чужині?
Почуй цей дзвін в усіх куточках світу,
Почуйте всі, хто живе на Землі.
Я—матінка ваша, а ви—мої діти,
Коріння ж бо ваше зосталось в мені.
І не плач, у кого добре серце.
І не смійся, у кого камінь у душі.
Це—сіль землі, це—біль у серці.
Це Боже благання: «Єднайтесь усі!»
Народ України! Нам процвітати,
У серці своєму почуймо цей дзвін.
Україну рідну, знедолену мати
Підіймім з обідраних колін!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571957
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 04.04.2015
Насувається чорная хмара
На козацькі степи і поля.
Це зі сходу на нас йде примара:
Колорадські жуки й сарана.
Пожираючи хлібні простори
Сипле «Градами» смерч сарани.
Це Москва взяла скриньку Пандори
І відкрила на честь сатани.
Смерть прийшла на повітряній трасі
По команді Кремля ці жахи.
З неба падали люди в Донбасі
Як підбиті небесні птахи.
У Москві влада біситься з жиру
Брешуть ЗМІ пропаганду Кремля,
Що їх Путлер на захисті миру,
А в Донбасі горить вся земля.
«Гради», «Смерч», «Урагани», гармати,
Пруть на танках зелені війська.
Смерть з Росії летить в наші хати.
Та ми вірим, що поміч близька.
Батальйони воюють на Сході:
Наші рідні сини і батьки.
Весь народ дає поміч в негоді.
Україна! Козак! На віки!
Це земля українського роду.
Злодії до нас лізуть в город.
Ворог прагне здолати свободу
І в ярмо запрягти наш народ.
Не здолає нас ворог ніколи.
Українці! Це наша земля!
Зло закриємо в скриньку Пандори.
Цілий світ стане проти Кремля.
На козацькому хлібному полі
Прикордонник стоїть молодий.
Він на захисті миру і волі,
Він народу свого вартовий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571956
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 04.04.2015
На центральній площі міста обласного,
Де буває дзюрчить у фонтанах вода,
Товпився народ біля клена старого
І мелодія звідти лунала сумна.
Стара та мелодія, людом забута
Тепер, мов від сну, підіймала народ.
Доля якого в кайдани закута,
А кляп недовіри закрив усім рот.
Півколом стояли люди похмурі,
А в центрі, Боже, Кобзар з гробу встав.
Сліпий дідусь грав на бандурі,
І про бувальщину співав.
Про Січ козацьку, Запорізьку,
Про славу прадідів-синів.
Хто землю нашу українську
Беріг від лютих ворогів.
Сивий, старенький, до землі похилився.
Та як бив він по струнах, мов сили черпав.
Боже, недавно, наче він мені снився
Разом із конем із могили вставав.
Поклав біля ніг дід свого капелюха,
І мудрі слова до людей промовляє.
Тільки чому його мало хто слуха?
Люди, дідусь цей правдоньку знає.
«Даруйте, - говорить, -що серця ваші точу.
Гірка правда про рід наш потрібна всім нам.
А йти в дім перестарілих, повірте, не хочу.
Чую серденьком, добро зроблю вам.»
Як сказав: «Україно! Хто твою знищив славу?!»
То впала із ока гіркая сльоза.
Бо згадав більшовицьку тотальну облаву,
Штики Муравйова…Кривава гроза…
Уся Україна вогнем запалала.
Хто посмів суверенну державу топтать?
Мільйони синів земля наша прийняла.
Так силі нечистій прийшла «благодать».
Повсюди диявол поклав свою ногу,
Знищував храми святі на землі.
Люди перестали молитися Богу,
Злочини коять дорослі й малі.
Та чую – тріпоче рідне знамено,
Немов повернулись роки молоді.
Один колір прапору посланий небом,
А другий нам дали хліба золоті.
Це значить –ясніє затьмарений розум,
Народ повертає до віри Христа.
І несе із собою вірша або прозу,
Проповідь істини завжди свята.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571510
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 02.04.2015
Триста літ – так було це давно.
Прийшло лихо, у темную ніч.
Козаки п’ють і мед і вино,
Та москаль зазіхає на Січ.
А була то великая зрада-
Зруйнувати козацькую Січ.
На Неві була тайна нарада,
Іуда з нечистю був віч-на-віч.
Не цінив він гетьманські клейноди,
Ту довіру, що дали козаки.
Він пішов до чужої господи,
А свою залишив на віки.
Катерині наш гетьман дав маху,
Січ волає з минулих віків.
День і ніч по чумацькому шляху
У кайданах вели козаків.
Зрадив Січ, свій народ, Україну.
Московіти душать неньку твою!
Плаче мати: «Де ж ти, мій сину!
Захищай рідну землю свою!»
Шаблю в руки, і – гей! На коня!
Це козацька є доля твоя.
Із минулих віків заповіт козаків:
«На коні зустрічай ворогів!»
І Максим Кривоніс на коні звівся вріст
Зрадить Січ, зрадить волю не зміг.
Краще вмерти в бою, аніж шаблю свою
Москалеві покласти до ніг.
Козаки вольові, славні браття мої
За народ ми у бій летимо.
Ми в нерівнім бою, ми за землю свою
Ворогам панувать не дамо.
Повернувся, як зараз той світ.
Наші коні – це сталь у броні.
Козаки знову їдуть на схід
Захищати кордони свої.
Батьку, ГЕТЬМАН! Пора на коня
Захищай Україну – наш дім.
Це є клятва святая твоя
Перед Богом дана нам усім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571507
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 02.04.2015
Козацький дух – це голос волі!
Козацький дух – це поклик долі!
Козацький дух – за гідну країну!
Козацький дух – за Україну!
Земля українська, що гідних дітей породила.
Ростила, плекала і хліб на дорогу дала.
Слізно благає і дочку і сина:
«Не дайте пропасти! Я є! Я жива!
Знову загарбники прагнуть мене сплюндрувати.
Я тільки-но встала з кривавих колін.
Не дайте, молю вас, живою у гріб закопати.
Діти рідненькі мої, низький вам уклін!»
Гіркі уроки історії слід пам’ятати.
Ворогами зруйнована Січ буде завжди з тобою.
Гетьман порох сухим мусить завжди тримати,
Щоб мир зберегти, треба бути готовим до бою!
Шаблі до бою! Воскресніть, славні гетьмани!
Шаблі до бою! Ворог руйнує країну твою!
Шаблі до бою! Здригаються древні кургани!
Шаблі до бою! За славну і гідну країну свою!
Козацький дух! Шаблі до бою!
Козацький дух переможе в нерівнім бою.
Козацький дух ! За честь і волю.
За мир, за любов, за дітей я стою!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570363
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 29.03.2015
Слава Україні! Героям слава!
Соборна країна повстала з колін.
Усе, що так сталось – то є Божа справа!
Славний народ! Низький Вам уклін!
Стоять барикади, тріпоче знамено
Мирного неба і хліба ланів.
Побожний народ у молитвах натхненно
Благає, щоб ворог Майдану не змів.
Небо закрив чорний дим барикади
У серці столиці палають вогні.
Нам Бог помагає: «Ми проти зради!
Це наше справжнє, майданівське – НІ!»
Зачистка Майдану!!! Накази злочинні лунають.
По людях стріляють прицільно, насмерть!
Поранених, вбитих виносити вже не встигають,
Боже! Спаси! Прожени лютих нелюдів геть!
На руках побратим у сотника кров’ю стікає:
«Подбай за мене, друже-командир.
Так жити хочеться, бо діти…і…» Немає…
Безжально снайпер вибрав свій візир.
І сотник щиро, з гіркими сльозами завіту:
«Громадо! Хай знають! Завтра: Майданівське – НІ!
Дух згоди й любови! За кров побратимів пролиту,
До кожного душі їх прийдуть у сні!
Не брат на брата! А всі на ката!
На ту бандитську владу шахраїв!
За честь! За волю! СОТНІ! До бою!»
Терпінню край поклав народний гнів.
Здіймається СОТНЯ…У синєє небо…
НЕБЕСНА СОТНЯ! Хто так посмів?!
О, Господи! Невже так було треба?
Що ти забрав найкращих із синів.
За Україну! За мир! Об’єднаймось!
Хай кожен з натхненням іде по житті!
Дух згоди й любови! Пильнуймо! Стараймось!
Щоб нам із небес посміхнулись святі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570360
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 29.03.2015
Чому біда? Чому війна?
Чому обкрадену країну покидають
Злочинці із мільярдами добра?
А на людей, що в праці, не зважають.
Добрячий, працьовитий, гідний люд
Покірний владі, бо вона від Бога
У храмах чув про пекло, рай і Божий суд,
І що веде нас всіх одна дорога.
Дорога в світле майбуття,
Де наші діти будуть добре жити.
А ми живемо тут своє життя –
Обдурене... Обкрадене... Пропите...
Була надія...Вона і зараз є:
Що змінить Бог все зле на добре.
Та бачу - нерозумний продає
Свій голос... Душу, і. Це не добре.
На цій землі ти є господар,
Від Бога це дано тобі.
Чому ж гнітить тебе володар,
Якого ти обрав собі?
В ярмо бажаєш? В клітку? У царок?
Щоб все було і ні за що не відповісти?
Невже не виніс ти страшний урок,
Що так усіх нас можуть з'їсти.
Твій голос гідний! Встань! Іди!
Хай Бог пошле тобі спасіння.
Щоб ти не знав ні горя, ні біди,
І віру мав у світле Вокресіння.
І я до вас, наставники, взиваю:
«Коли народ мій хилите додолу,
Я вірю, я надію маю,
Що Бог відкриє людям Вашу школу:
Сліпий - прозріє, хто кривий - біжи!
Діла Господні в немочах народу.
Ти тут живеш?! - Тут і служи!
А не чужим правителям зі Сходу».
Загарбники віками наступали
На мій народ, на землі України.
Вбивали, нищили і грабували,
Страждання... Сльози...Гніт...Руїни.
Та дух незламний. Воля крила має.
З біди порозлітались ми по світу.
Та голос Божий вірних закликає:
«Вставайте, люди, проти гніту!
Летіть з усіх світів - благословенні,
Почуйте всі народи, всього світу.
Тут правда є! Ми вірою натхненні!
Тут буде світ по Новому Завіту!»
На цій землі ми - хлібне поле.
Господь засіяв гідний наш народ,
Як ту пшеницю. Славна наша доле!
Та зло кукіль закинуло в город.
Зійшов посів, вже зеленіє колос.
Але місцями десь, по межах, видно зло
І чути, як благають люди вголос:
«Полоти будемо?! Щоб в світі не було!
Почувся голос Господа із раю:
«Хліб не топчіть! Це дар святий з небес!
Прийде пора збирання урожаю –
Відсію зло, отой кукіль увесь.
Подую вітром з Заходу до Сходу,
Очищу хліб, і зла вже не знайдуть.
Побачить світ, що обрані в негоду
У благодаті Божій заживуть.
Дотримайтеся Божого завіту,
У вірі я благословення шлю,
Щоб не блукали діти десь по світу,
Я Утішителя із неба вам зішлю.
Не допущу війну, котра несе руїни.
Я землю цю до ладу приведу.
На захисті святої України
Війська архангелів небесних покладу.»
Це воля Божа! Миру вам, блаженні!
Нас мрія об'єднала всіх одна.
Любові, Віри і Надії,
Достатку, щастя і тепла.
І Київ славний, мудрий і святий,
Як добрий батько всім - обійме всю краї
На цій землі збудуймо світ новий –
Намолену, соборну Україну.
Хай буде так! Та шлях важкий,
Устелений терновими вінками.
Буремний Схід прозріє, як сліпий,
Обдурений своїми ж ватажками.
Й, згадавши неньку, рідний серцю тин,
В ярмі брехні пізнавши втому,
Прекрасний Крим, як блудний син,
Повернеться до батьківського дому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570071
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 28.03.2015
Ти є учитель! Висока нагорода!
Невидима медаль дана тобі Творцем.
Але той другий бік—життя твого народу.
Постане кожен перед Господом за це.
Ти є учитель! Ти Богом над народом.
Люби людей, без них нема тебе.
Навчи їх жити з вірою і Богом
І як Господь, віддай за них себе.
Ти їх навчи, як воду правди пити,
Бо ти учитель є, ти—світло вікове.
І не мовчи, душа є злом повита,
Якщо по заповідях божих не живе.
Твоя душа, як немовлятко у колисці:
Вона й радіє, і хвилюється, й кричить.
Коли ти перед Богом наодинці,
Вона слізьми в очах твоїх блищить.
Вона—той біль, що душить, ніби гасить свічку,
І проковтнути не вдається силі тьми.
Вона жива і ллється по обличчі
Все зло змиваючи слізьми.
Твоя душа—це діти, це держава.
Навчи їх жити, як Господь звелів.
Твоя душа—це України слава,
Так голос Божий заповів.
Живіть з молитвою і славними ділами
Вінчайте день і день прийдешній ждіть.
Хай милість Божа буде завжди з вами.
З любов'ю іскру цю в серця свої прийміть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570069
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.03.2015