| Сторінки (2/164): | « | 1 2 | » |
РЕТРО В ІНТЕРНЕТІ.
Вдивляюсь в ретро–фото в інтернеті
І думаю: чи це на цій планеті?
Знов згадуєш роки, які минули,
Чому так скоро добре позабули?
Хоч жили ми не як тепер помпезно,
Але жилось зовсім не так бентежно.
Не їздили у Польщу заробляти,
Тримались скромно всі своєї хати.
Дітей ростили, обробляли землю,
І кожен мрію мав свою таємну:
Як у здоров’ї довше проживати,
Щоб правнукам в житті ще помагати.
Й душа в людей була зовсім не та,
В поступках була скромність,чистота.
Майже всі жили чесно на зарплату,
Не думали, як сплачувать квартплату.
Тепер же людям захотілось ринку,
На злодія прогнути свою спинку.
В цей час зовсім рабами всі ми стали,
І пільги вже у нас усі забрали.
Враз появилось різних рухів сотні,
Відносини між ними геть мерзотні,
Один одного брудом обливають,
А люди, ясна річ, завжди страждають.
Розвелось море різних олігархів,
І благородних різношерстих партій,
Націлених, казну щоб грабувати,
І кандидатів своїх просувати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2022
ЖИТТЯ ЦЕ СУЄТА
Життя складається з хвилин,
Що тратимо роками.
А жаль утрачених і днин,
Що плещим язиками.
Життя -- постійна суєта,
Давно про це всі знають.
Із давніх ще часів Христа
Цю істину плекають.
І так проходить кожен день,
Немовби ми у танці:
Встаєш і без усіх натхнень
Йдеш на роботу вранці.
Але задумуєшся враз --
Ми можем щось змінити.
І мусимо відбути час,
Щоб гривню заробити.
Цей заробіток мізер є,
Щоб гарно люди жили.
На комуналку не стає --
Всі забирає сили.
І їдуть люди за кордон,
Лишаючи родини,
Де краще писаний закон
Для кожної людини.
У суєті пройдуть роки,
Сповільнять твої кроки,
Ти зрозумієш, що не жив,
А існував допоки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964185
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2022
Ріднесенька! Світлана Пілецька написала для Тебе багато
віршів і була ведучою на всіх презентаціях та турнірах зі
спортивної гімнастики в Твою честь. Вона дуже кохається в
сонетах. Тож я присвятив їй вірш…
У Світлани всі сонети –
Це скажу, до речі, –
Заформовані в куплети,
Як булочки з печі.
Упаковані у римах,
У смислах шикарних,
Запідозрені в інтимах
З епізодів гарних.
Слів запасу не бракує,
З гумором у танці.
Ті сонети вона пише
Ввечері і вранці.
Резюме на люд виношу:
Ще у творах ранніх
Проявивсь її талант
В сонетних писаннях
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946350
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2022
Ріднесенька! Біля могили своїх батьків я подумки повертаюся
в дитинство, згадуючи до дрібниць своїх найдорожчих, які дали
життя й виховання шістьом синам. До останнього подиху я з
любов’ю буду згадувати Вас – таких інтелігентних, розумних,
урівноважених батьків. Вічна пам’ять Вам.
Вчорашній день із плином білих хмар
В душі лишив приємнії хвилини.
Напевне то від Бога щедрий дар –
Проведені в Делятині години.
З батьками зустріч ця сумна щораз...
На стелі з плит загальної могили
Дивились з ніжністю вони на нас,
Й відвести погляд вже не було сили.
За те Вам дяка, ріднії, дорогі,
Що дарували світ шістьом синам.
Відклали справи на потім свої
Й щодня свою любов давали нам.
Вертаються у спогадах часи,
Як відправляли нас Ви на навчання:
На лицях Ваших краплями роси
Блищали, рідні, сльози в мить прощання.
Майбутніх вже любили невісток,
Яких приводили ми для знайомства.
Знаком поваги був оцей Ваш крок
І проявом людського благородства.
Вашу любов з дружиною пізнав
Й коли вже в нас була своя сім’я.
Дітей ростити помагали нам –
За все це вдячний Вам донині я.
А зараз я у розпачі стою:
Любові Вашої не оплатив боргів.
Схиляю сиву голову свою
Я перед Вами, рідні й дорогі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946349
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2022
Ріднесенька! Нарешті вже на місці Твого вічного спочинку
стоїть пам’ятник. Я дуже задоволений, що зумів реалізувати
задумане. Помираючи, Ти попросила мене: «Володінька, зроби
так, щоб мене пам’ятали». Я виконав Твоє прохання.
Спи спокійно, рідненька.
Могила… квіти… вітерець в гаю…
Знову прийшов до тебе, моя мила,
І знов дивлюсь на усмішку Твою,
Тебе ж – нема! Упали мої крила.
Я все роблю, Тебе щоб пам’ятали,
Своїх всіх обіцянок не забуду.
Ти знову, як в житті, на п’єдесталі,
Тобою завжди любуватись буду.
Із плином літ не змеркли почуття –
Була для мене й будеш ти святою:
Якби Бог дав іще одне життя,
Його прожив би тільки із Тобою.
Скорботні вази по боках стоять,
У них цвістимуть у букетах квіти.
І у лампадці свічечки горять,
Що принесли для Тебе наші діти.
Була Ти дивом із юнацьких мрій,
Твою любов я буду зберігати.
Залишишся Ти в пам’яті моїй
Як вірна і дбайлива дітям мати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2022
Ріднесенька! В 1918 році я привіз нашу сім’ю в ті місця, де ми
17 років відпочивали, – в село Лиман, Татарбунарського району.
Не можу описати свій стан: сльози лились рікою, коли згадував
про наш відпочинок і наші з тобою щасливі хвилини. Але… Чому
такі жорстокі закони життя?..
Мене шум очерету вздовж лиману
Враз повернув у давнії часи.
Роки не відчував такого стану
Від знищеної нелюдом краси.
Привіз невістку, сина і онука
У місце, де відпочивали ми,
З’явилася в душі моїй розпука
Від забудов: котеджі скрізь, доми...
Цивілізація все знищила нараз.
Окупували берег торгаші,
Звучить пів ночі із кафешки джаз:
Збивають на клієнтах бариші.
Заріс лиман високим очеретом,
Його вже не гостинні береги.
Не припливе вже човен із уловом –
Понищили усе тут вороги.
Одна, і друга, й третя вже ПЕТ - пляшка...
Порожні, звідкись плинуть, мов качки.
І видно у воді консервні бляшки,
А про очищення ідуть лиш балачки.
Я згадую, як повалило кладку, –
Через лиман на море йшли ми вбрід.
Не думалось тоді про небезпеку,
Що може під ногами бути дріт.
І дотепер тут кладка із дірками,
Через які стрибали ми весь час.
Все ж стежка із сипучими пісками
Вела до моря без упину нас.
Попри усе це, ми відпочивали:
Купались, грілись в теплому піску,
Незручностей зовсім не відчували,
І слухали сусідку говірку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946093
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2022
Рідненька! У сім’ї нашого сина Сергія народилися двійнята красунечки – Дана і Діана. Я дуже радію цій події, уявляю, якою
Ти була б щасливою, не випускала б їх зі своїх рук.
Розширилась тепер наша сім’я:
Прийшли на світ красунечки - двійнята.
Мило звучатимуть їх імена –
Діана й Дана названі малята.
Їм днина усміхається нова,
Вивчають світ цікаві оченята.
Він їм свої таїни відкрива –
У цьому помагають рученята.
Що бачать очі, – те уже в руках
Дитячих не збагнути нам думок:
І спробувати хочеться на смак.
У ротику вмістився кулачок!
Собі уваги вимагають вмить –
Дзвінким плачем, як щось у них не так.
Одна в сльозах – і друга вже кричить:
Мовляв, біжіть до нас! (це вірний знак).
Реакція на звернення до них –
Розкриті очі й усмішки нараз.
Втім, їх лишати можемо й самих –
І гратимуться двох без всіх образ.
Їм вже по дев’ять місяців тепер,
І сплять у ліжечках своїх дівчатка.
Проснуться вранці – і від барв шпалер
Світитимуться їхні оченятка.
На сто відсотків, буде відтепер
Ще трохи підростуть оці курчатка
І точно доберуться до шпалер.
Глядіть за ними пильно, мамо й татку!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946038
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2022
Часто мене навідують спомини. Згадується прекрасне дитинство
– безтурботне, сповнене любові батьків. Згадую і наше з Тобою
життя, дорогенька моя Вірочко. Тяжко мені без Тебе, але я живу,
щиро зрадів появі онука, який втішає мій смуток.
Знаєте, мамо, вічний сум в душі
Після кончини рідної дружини.
В смутку минатимуть прийдешні дні
Без близької і щирої людини.
Здавалося, що вічним, буде щастя,
Ніхто не ждав від доленьки біди.
А свічка догоріла й враз погасла,
Лиш залишились споминів сліди.
Тепер живу, бо мушу далі жити,
Несу свій хрест і долю не кляну.
Та кожен день продовжую тужити,
Без Тебе зустрічаючи весну.
Й Вас згадую, ріднесенькі батьки.
Я вдячний за сердець двох теплоту.
Присвячую вам світлі ці рядки –
Як дяку за безмежну доброту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946037
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2022
РІДНА! Я мав спілкування з багатьма жінками, які розповідали
про своїх чоловіків, з котрими вони розлучилися, що й надихнуло
мене написати цей вірш.
Цікаві жіночки довкола мене
Заходять у життя моє щоденне.
І пані з того почина розмову,
Яка вона, як жінка, пречудова.
І про "плюси" свої розповідає.
Чому ж розлучена, – сама не знає.
Два рази поміняла чоловіка,
Бо кожен був за статусом – каліка:
Не звідти руки виросли у них,
Ще й накидали їй проблем своїх:
"Я не могла собі з тим ради дати,
Йому байдужі і обійстя, й хата.
А іншому імпонували друзі –
Відомі пиячки в усій окрузі.
Не працювали – лиш відпочивали,
Пивка по десять кухлів випивали.
А я зварила їсти і попрала –
Щодня хвилинки вільної не мала.
Муж – той з'являвся п'яним на порозі,
Переступить його уже не в змозі.
Ну як мені змінить його – не знала:
Сварила, і кричала, і прохала,
Бо треба сина з дитсадка забрати,
Старшій дочці в навчанні помагати..."
Задав їй – правда, подумки – питання:
Чому ж ти, в ті роки ще пташка рання,
В кафе з ним разом весело гуляла
І п’яного додому проводжала?
Твоє пізнать ще мав він виховання
До вашого тілесного кохання.
До юнки в хлопця має буть повага,
Й готовність помагать в житті, й увага.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2022
Рідненька! Коли Ти відійшла у вічність, я придивився ближче до
багатьох жінок. Проаналізував наше життя і дійшов висновку: ти
була кращою із кращих. Ти вміла радитися зі мною, а не диктувати
своє бачення вирішення будь-якого питання, і за це я Тебе дуже
цінував.
Є категорія прекрасних жіночок
Начитаних… А є провінціалки.
Найбільш розвинений у них – це язичок,
Розхитують мужчин, мов на гойдалках.
"Не так ти милий став, не так сказав –
Зовсім не те я на увазі мала.
Чом про мою ти думку не спитав,
Коли виразно я тобі моргала?
А пам’ятаєш, у дворі торік
Зустріли кума ми свого, Федота,
Й мене без слів ти потягнув убік,
Хоч я не встигла ще й відкрити рота?
Сказати ж нині хочу я тобі:
Ти щось мовчиш – мені не до вподоби..."
Задумалась бодай би раз собі,
Звідки беруться у мужчин хвороби.
"Повчалка" тарахтить що Божий день –
З такою мужу важко доведеться:
Мовчки стоїть, немов трухлявий пень,
За жодну вже роботу не береться.
Повчання безпредметні і пусті
Він як образу від жони ковтає
І не здогадується, що щасливі ті,
Котрі як обрані повагу мають.
Повальний довкруг нас матріархат,
Хоч і не всі з цим згодяться мужчини:
"Так, не обрубую під корінь той диктат
Жіночий, але є на це причини..."
Чимало знаю бідолах-мужчин,
Хто заявляє: "Я – сім’ї опора".
Та не поможу панові нічим,
Як впреться в справі цій його сеньйора...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945774
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2022
Ріднесенька! 2019 рік розпочався з проливних дощів. Вони
йшли майже два місяці. А в літні місяці стояла спека до 35
градусів. Я постійно навідував місце Твого вічного спочинку і
згадував, як Ти, провідуючи свого батька і брата Славка та
проходячи попри те місце, де Ти нині лежиш, сказала: «Дивись,
Володю, яке гарне місце». Я відповів: «Вірочко, що Ти говориш,
ще щось собі накаркаєш». Так і сталося. Бог поміг Тобі бути на
тому місці, яке Ти собі вибрала.
Спекотне літо видалося знов,
Нема дощу, пов’янули всі квіти:
По телебаченню стільки розмов
Про нестандартне і нестерпне літо…
Синоптики передають дощі,
А ті обходять місто стороною.
І згадуються дощові ті дні,
Які лиш сум несли недавньою весною.
Приходив я до Тебе увесь час,
До стели ніжно притулявсь щокою,
І в пам’яті з’являлось все про нас –
Як йшли до батька ми завжди з Тобою.
Ти місце вибрала собі сама,
Змахнувши враз тремтячою рукою.
Тепер лежиш під плитою одна,
Лише на фото, що на стелі, я з Тобою.
Ти в пам’яті зосталась назавжди:
Усміхнена, з іскринкою в очах.
Ні дощ, ні сонце не зітре сліди,
Що залишаються у полум’ї, в свічах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945685
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2022
Ріднесенька! Мене запросили на зустріч твої товариші, з якими
ти закінчувала СШ №5. Я спочатку здивувався, а мені пояснили,
що вони хочуть, щоб я був з ними замість тебе на цій зустрічі. Я
згодився і був ще раз подивований тим, з якою теплотою
розповідали про Тебе однокласники. Так, Ти залишила тепло у
їхніх серцях, і тепер вони вирішили поділитись ним зі мною. Я
вдячний їм за цю зустріч.
Ріднесенька, запрошений був я
На зустріч з твоїм випуском зі школи.
Відповідальна в нас була сім’я:
Не пропускали захід цей ніколи.
Зійшлись поважні люди, вже в літах,
І з нетерпінням всі когось чекали...
Що серед нас Тебе уже нема,
Багато з них тоді іще не знали.
Мене зустріли, наче з ними я
В роках минулих разом випускався,
В душі відчув, що це моя сім’я,
Хоч з багатьма із них я не стрічався.
З собою фото кожен з них приніс,
Про Тебе, рідна, всі мене питали.
Дізнавшись, що Тебе уже нема,
У сумі голови поопускали.
А потім була зустріч за столом.
Хвилиною мовчання пом’янули,
Кожен стояв зі схиленим чолом,
Згадали всіх відсутніх і зітхнули.
В серці моїм зосталося тепло,
З яким про Тебе всі розповідали.
Зерно, що Ти лишила, проросло
У пам’яті людей, що промовляли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2022
Рідна моя Вірочко! Я пройшов знаковий життєвий рубіж – 80.
За час, відколи Тебе немає на цім білім світі, виконав Твої
прохання. Тебе пам’ятають. Твій образ будуть пам’ятати школярі,
яких Ти вчила, наші внуки, жителі мікрорайону. В бібліотеках
України є примірники книжки «Артерії любові Бога». Тепер готую
другу книжку про Тебе.
Недавно перетнув рубіж – 80.
Вже майже десять літ живу без Тебе.
Твоїх, рідненька, не забуду оченят
І усмішки – від неї в серці трепет.
Без тебе, рідна, святкував свій ювілей.
Приніс я квіти на Твою могилу –
Букет блакитних й жовтих орхідей,
Які для Тебе завше були милі.
Всевишній часу дав мені доволі,
Щоб виконати всі Твої прохання.
І вірив я в свою щасливу долю,
І переносив з честю всі страждання.
Я вдячний Богу за продовжене життя –
Багато зміг для Тебе я зробити.
Приходять і лихі передчуття,
Та маю вік призначений дожити.
В житті іще немало перешкод
Повинен я здолать чи обійти.
Але одна з моїх найкращих нагород –
Була й залишишся рідненька Ти.
Ще сонце, вірю, у вікно моє
Загляне й душу зболену зігріє.
Радію: вже про Тебе книжка є –
Ріднесенька, я здійснив свою мрію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2022
У переддень вимушеного припинення Януковичем
свого президентства, я написав вірш на гострополітичну тему.
Порадився з товаришем по перу, чи виставляти його в інтернет.
Відповідь була категоричною: ні! Це так, як у пісні Асмолова: «Не
посадят, как Манделу, а по штату сократят». Плаче, стогне
Україна від своїх внутрішніх окупантів – гнобителів свого
власного народу, які, самі жируючи, нагло плюють всім в душу.
Появились чужоземці
Мовби з-під води.
Плаче, стогне Україна
Під гнітом орди.
І не думає москаль
Рахуватись з нами.
Здають неньку - Україну
Й новітні гетьмани.
Увесь час ідуть розмови
Про воєнні дії.
Недолугі генерали
Не дають надії.
Коли, пане президенте,
Будете рішучі?
Бо скинуть вас добровольці
З дніпрової кручі!..
Й ти, прем’єре недолугий,
Проклятий народом,
Ліпше б тобі вже забратись
Від нас своїм ходом!
В лоба кулю захотів, –
Будеш її мати.
Бери своїх яничарів
І шуруй у Штати.
Там вже, певно, дім для себе
Почав будувати:
Маєш страх, що в Україні
Будеш ти розп’ятий...
Яничари, дайте спокій, –
Хочемо пожити
І батьків своїх стареньких
Гідно схоронити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945604
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2022
. Я знаю чимало літніх людей, котрі,
одержавши платіжки із захмарними грошовими сумами за
комунальні послуги, взялися за голову у невимовному відчаї... Від
рішень наших можновладців про чергові підвищення тарифів на
комунальні послуги людей кидає то в жар, то в холод. Чому той,
хто віддав усе життя праці на державу, має жити в страху за свій
завтрашній день?
Густі у бабці зморшки на обличчі.
Платіжку свіжу знов трима в руках,
Від суми в ній розширились зіниці,
І... зринула молитва на устах:
"Боже, прости зажерливих людей,
Що забирають вже останнє в нас,
Витягують все гроші із сімей
У цей тяжкий для України час!
Молитва ця до неба хай зліта:
Прости їм, Господи, за все, за все –
Забрали в мене молоді літа.
Та Твоя милість нас таки спасе,
Молюсь до Тебе за своїх дітей,
Котрі далеко так – десь у світах,
За внуків, від яких нема вістей.
Розвій Ти мій за них старечий страх!
Й тих, хто не відає, що чинить зле,
Грабуючи платіжками людей,
Ти, Боже, напоум, щоби таке
Не повторили більш з ніким й ніде!.."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945515
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2022
Як прекрасно після нелегкого трудового тижня
розслабитися в теплій ванні!
Тепла хлюпає вода
Ніжно так у ванні,
І напруга вмить спада
Завдяки купанню.
Забуваєш про печаль,
Всілякі проблеми.
Не турбують вже москаль
І цінова тема.
Тіло ніжиться в теплі –
Так тобі прекрасно,
Що здається: на землі
Дуже-дуже класно.
Геть забрала ця вода
Всі думки погані.
Знов очистила вона
Тіло й душу в ванні.
З неї вийшов без гріхів,
Наче з водограю,
Без тривог і без страхів, –
Мовби воскресаю.
І прекрасно стає жить, –
Це сказати мушу, –
Як очистиш в одну мить
Своє тіло й душу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2022
Я згадую своє дитинство. В рочків шість я прокидався серед ночі з плачем. Батьки не знали, що робиться зі мною. А я їм весь час розповідав, що був на білому коні з мечем – ішов на війну. Всіх це дивувало, бо знали, що в житті я не міг цього бачити, і не могли зрозуміти, звідки в мене ці фантазії. У місті тоді після війни стояла військова частина, і в нас жив офіцер – лікар. Він часто брав мене на гойдалку, яку встановили на дереві в саду. Офіцер весь час зі мною розмовляв, і я йому все розказував. Лікар цей володів гіпнозом і був сильним психологом. Про це потім мені, коли я став старшим, розказувала мама.
Я згадую себе з ранніх років.
Мав од Всевишнього я дар фантазій.
Тим дивував завжди своїх батьків,
Що і в житті мав безліч я оказій.
Вже в рочків шість я бачив себе в снах:
В рицарських латах на коні, з мечем,
У бій дружину вів, й дитячий страх
Від того сну закінчувавсь плачем.
Своїх батьків добряче цим настрашив –
Вранці про сон старались розпитати:
Віск злиє бабка, страх мій забере,
Як буду гарно все розповідати.
Я не приховував, усе розповідав,
Як був на білому коні, з мечем в руках.
Показував я руку всім, де рани мав, –
Тоді в батьків вселявсь ще більший страх.
Малим я кожен день жалівся мамі,
Що в мене рученька болить від ран.
А дав закінчення усій цій драмі
Лікар-психолог із військових – капітан.
Знавець психологічної науки
Мамі моїй повідав: "Це дитя
З часів прадавніх принесло ті муки, –
Людина ж має не одне життя.
Мабуть, був князем у минулому житті.
Водив він воїнів у бій не раз.
І, може, спомини лишилися оті –
В малого, перейшли уже в наш час".
Давно вже в сиву старість увійшов,
Та залишились в пам’яті моїй
Ржання коней, і цокіт їх підков
І на руці та кров – мій вічний біль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945432
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2022
Рідненька! Коли Ти ще жила, я не цікавився аспектами жіночої психології. І тільки придивившись ближче, я чітко зрозумів, хто переді мною.
Як хочеться писати про жінок,
Про ніжну фею, витворену Богом,
І про красу її душі й думок,
Про ніжність звуків – склались вони в слово.
З Адамового Бог створив ребра,
Як в статуетці, форми напоказ.
В Едемському саду оця краса
Сіяла в променях, немов алмаз.
Й назвав Адам творіння Боже Єва.
В перекладі це – «дателька життя».
В поміч прийшла йому життєву…
Погано жити без серцебиття.
І так з’явилась пара, двоє їх.
Плоди зривали за своїм бажанням,
Та заборона вже була для них
Зривати плід із «дерева пізнання».
Воно вчить, що таке добро і зло:
Плід з’ївши з того дерева пізнання,
Тяжкий учинять – первородний гріх
Й чекатиме з Едему їх вигнання.
Та у процес той творення краси
Втрутивсь диявол в образі гадюки.
З кущів, із віття лісових осик
У вуха Єві лив солодкі звуки.
І свою справу змій таки зробив:
Він спокусив своїм лукавством Єву.
Адам «спокуси яблуко» вкусив –
І вигнали обох їх із Едему.
За гріх розплата наступила враз:
В людини – доля смертної особи.
Й через віки усе прийшло до нас:
І смерть, й обмани і тяжкі хвороби.
Тепер вже мова піде про жінок –
Продовжувачок нинішнього роду.
Опишемо багато їх думок,
Тих грішниць у всесвітнього народу.
Вона і далі "дателька життя",
Але бере за те ціну високу.
На задній план пішли вже почуття
І без грошей – звірина це достоту.
Не ті тепер жінки, зовсім не ті,
І думка вже тепер у них єдина:
Повинен ти утримувати їх
За те, що народила тобі сина.
Існує каста самок молодих,
Які торгують тілом на панелі,
На вигляд повногрудих і худих, –
Працюють у приватному борделі.
Серед жінок є й німфочки такі:
На ліжку їм подай жіноче тіло.
І, створюючи сім’ї нетривкі,
Йшли на подружню зраду вони сміло.
Є ще жінки, яких цікавить сан:
Не треба їй сім’ї, вона – начальство.
На службі заведе собі роман,
Своїм гріховним тішиться зухвальством.
Повага тим жінкам, що мов нектар,
Що в них сім’я стоїть на першім місці
І бережуть вони, як Божий дар,
Це своє щастя, мов дитя в колисці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945431
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2022
Чого стоїш коло кнайпи,
Мов той раб чарчини?
Подивися, в Христі брате,
На свою личину:
В одній руці в тебе пляшка,
У зубах – сигара.
Поруч, наче комісарша,
Стоїть твоя пара
У обдертих джинсоштанцях,
Не праних півроку,
Розмальована, в рум’янцях –
Як кажуть, нівроку.
Боже милий, вся в "татушах" –
Цілком сині руки.
Довгі кліпси в її вушках,
У пазурах руки.
То стирчать кольору хакі
Нігті, наче шпилі.
А колінця ну ніякі –
Мовби в курки з грилю.
Ти ж, юначе-небораче,
Захисник держави,
Але згорбився, одначе,
В чеканні забави.
Одна думка в твоїх мізках –
Про плин швидший часу,
Щоб ти в сутінках розважив
Вулиці «окрасу».
Щоб удвох, хильнувши трохи,
Ви пішли гуляти
Й свою юну комісаршу
Ти відвів до хати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945266
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2022
Я привид з Києва, пілот,
Наводжу жах без звуків.
Я -- України патріот,
Ловлю в прицілі круків.
Багато я їх наловив,
Пішли у землю спати.
За зло постійно всім їм мстив,
За Україну – мати.
За знищені дотла міста,
За смерть жінок та діток,
За неповагу до Христа,
Залишених сиріток.
Не мають права на життя
Ці нелюди з росії,
І не спасуть їх укриття
В лісах периферії.
Допоки сили Бог дає
І зможу я літати,
То не один крук ще впаде,
Хай знають супостат!
Прийде і перемоги час
І без тривоги ранки.
І згадуватимуть не раз
Спалені з неба танки.
Ви -- охоронники небес!
За все Вам низька шана!
І в пам’яті пройде процес,
Затягнеться й ця рана.
А той що не вернувсь з небес,
Герой із України,
У пам’яті людей воскрес --
Ніколи не загине!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2022
ТАК ПОЧИНАЛАСЬ ВІЙНА
Підло зайшов в Україну
Нарваний, дикий москаль,
В ранню, у п’яту годину:
«Сплячу країну не жаль!».
Київ бомбили з повітря,
Харків і Суми нараз,
Била рашистськая гідра
Танками, градом по нас.
Ціль їх була: Древній Київ
Взяти нахрапом ураз,
Але москаль дулю виїв,
Був перекритий їм лаз.
Воїни - наші Герої!
Це не рашистська орда!
Взялись моментом до зброї,
Всі зрозуміли… Біда!
Путін – дурак об’єднав всіх,
Вмить позабули розбрат.
Розрахував він на «русских,»
Піде на поміч «их брат».
Прорахувалися орки,
«Русский давно им не брат!»
Він за свою Україну
Зразу узяв автомат.
Нищать колони із танків,
Трупи у полі лежать --
Вже не зустрінуть світанків
З сином своїм «русска мать».
Спасу нема їм в повітрі,
Ні на землі, ні в морях!
Що зараз в їхній макітрі?
Певно, за будуче страх.
Ми всі удачі бажаєм
Нашим Достойним Військам,
На перемогу чекаєм,
Вдячні Вітчизни Синам!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945165
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2022
Як ти живеш,"немытая россия?"
Якою править "шызик", червь - опариш.
І звідки в тебе взялась істерія?
Ти нам не старший брат і не товариш.
Як ти могла піти на нас війною?
Твой "русский мир"пропитаный фашизмом.
З якою ти прийшла до нас метою?
Поповнивши свій статус тероризмом.
Так, так, це ти *** ліліпутін,
За що людей загнав ти у підвали?
І їдеш за підмогою в Пекін,
Щоб воїнів дали, тебе спасали.
Як ти посмів "напасть на своих братьев"?
Ти що зовсім не дружиш з головою?
Пів України - це твої "собратья",
Які поєднані в росії із родньою.
Ти варвар двадцять першого століття!
Таким убивцям прощеня не буде!
За те, що ти в дітей забрав життя,
Народ тобі повіки не забуде.
Розкидав по Європі мам з дітьми,
Пускаєш фейки, що не ти вбиваєш.
Кровавий цар - тираніще з пітьми -
Невже, що жде тебе, не відчуваєш.
А час розплати зовсім, зовсім близько.
Вже на порозі й скоро він прийде.
Тобі вже не поможе твоє військо:
Корона з головою вмить впаде.
.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945161
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2022
Ріднесенька, моя!
.
В пам’ять про Тебе в дитячій спортивній школі олімпійського резерву відбувся турнір з гімнастики. Серед виступаючих, свій вірш для Тебе прочитала поетеса Світлана Пілецька.
Пам'ять про Тебе залишиться в серцях у всіх, хто відвідав ці прекрасно організовані змагання.
.
Душа летить в спортивний зал, бринить в куточку.
Він - виливає смуток й жаль свій на листочку.
Вона живе в його душі і нашім серці,
Хоч відчинила вже давно до Раю дверці.
.
Тепер нарізно вже вони, хоч завжди поруч.
Наводять спогади сумні скакалка й обруч.
Нежданий доленьки кульбіт, тяжкі страждання,
Та не забув її спортивний світ й живе кохання.
.
Тож переможе думи ті чудовий спогад,
І подарує оптимізм душі Віруні погляд.
Що з фото дивиться на нас і каже: «Люди,
Усе минеться у житті - любов лиш буде».
.
І буде мир, і буде спорт, і буде слава,
І мрії здійсняться, збудується держава.
А я - душею буду з вами завжди й всюди.
Лиш на спортивних теренах змагайтесь, люди.
.
І до омріяних вершин ідіте сміло.
Тримайте в тонусі завжди і душу й тіло.
Нам Віра була за взірець у кожнім сенсі.
Не згасне пам'ять і любов у нашім серці.
.
Автор Світлана Пілецька.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728961
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.04.2017
[b]Ріднесенька![/b]
.
Поетесою з м.Києва Златогорою був присвячений нам вірш «Она была,она любила» Поетеса Світлана Пілецька зробила вільний переклад вірша, надихнувшись ним. Сподівємось ,що автор не буде гніватись.
Вірш прозвучав на презентації в обох варіантах.
.
Вона жила…Вона любила…
Від неї віяло теплом.
Їі непереможна сила
Творила в світі лиш добро.
.
Його одразу зчарувала,
Його в полон узяла вмить.
Був Мендельсон,у квітах зала.
І стали вони разом жить.
.
Вона, немов промінчик світла,
Після грози і літніх злив,
Немов би квіточка розквітла,
Котрою дуже дорожив.
.
Вони трималися за руки,
Воліли разом буть завжди
Разом очікували внуків,
Та не чекав ніхто біди.
.
І погляд згас…Упали руки
Ходив, неначе в клітці звір.
Печалі вічної розлуки
Його заполонили двір.
.
Її, огорнуту в серпанки,
Забрав Господь на небеса.
Сумні без неї ночі й ранки.
Лиш у очах-її краса.
.
Вона пішла …Вона заснула…
Над нею трави,взимку – сніг.
За те,щоб повернуть минуле,
Віддав би все,як би лиш міг!
.
Вона живе в його поемах,
Вона йому приходить в снах.
І іншої йому не треба,
Бо Віра жде на небесах.
.
Вона-написана сторінка,
Вона-натхнення неземне.
Величну силу має жінка,
І це ніколи не мене.
.
Вона пішла,лишивши спомин,
Що скрасить старості літа.
Любов вирує,наче повінь.
Любов = немов жива вода!
[b]Автор Світлана Пілецька.
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727401
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 05.04.2017
[b]Ріднесенька!
[/b]
Відбулась презентація книжки «Хмаринко моя неповторна». Свої вірші,присвячені нашим почуттям,прочитала поетеса з Івано-Франківська Світлана Пілецька. Я дуже вдячний автору віршів за теплі слова.
.
Люди часто дають запитання мені:
Лебединая вірність існує,чи ні?
На цю тему порад я, чомусь, уникаю.
Людям завжди кажу: що не в курсі, не знаю.
.
Досвід кожного буде мірилом цинізму.
І статистика нам не дає оптимізму.
Та,чомусь, про любов ми співаєм пісні.
Її прагнем, вона нам приходить у сні.
.
Надихають усіх нас щасливі сердечка.
Ті, для кого сім’я є надійним гніздечком.
Ті, що роблять щоденно в любові зізнання.
Ті, кому подароване вічне кохання.
В кого душі назавжди сплелися і руки.
Ті , котрі заперечують вічні розлуки!
.
Як поету мені задають запитання:
-А чи вірите Ви у безмежне кохання?
Моя думка цікавить? Мерсі за довіру.
За взірець нині маю Володю і Віру.
.
[b]Автор Світлана Пілецька
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727400
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 05.04.2017
Ріднесенька моя!
.
Відбувся перший турнір з гімнастики в пам”ять про Тебе.
.
Якщо б Ти почула з якою теплотою говорили про Тебе виступаючі. Потім прочитала вірш, який написала про Тебе, Івано-Франківська поетеса. Прозвучала пісня на мої слова, в виконанні професійної співачки.Твоя хрестна , яку Ти привела в спортзал, посіла перше місце, і виконала норму майстра спорту України.
.
Я вдячний владі за проявлену теплоту, з якою вони віднеслись до цих змагань. Діти були нагороджені медалями, на яких був витеснений твій барельєф.
.
Про Тебе говорило Івано-Франківське телебачення і радіо.
.
Ріднесенька!...Про тебе пам”ятають,
В пам”ять про тебе вже пройшли змагання.
Спортзал зібрав дітей дуже багато,
Звучали з мікрофону привітання.
.
Про Тебе розказав твій однокурсник,
Вірш гарний прозвучав з уст поетеси.
Пісня про тебе полилась… як щирий вісник
Словами вдячності… для зйомок преси.
.
Ти вчилася у цій спортивній школі
Колись ще, в юні роки… пятдесяті.
Тепер у цьому світлому спортзалі
В пам”ять про тебе прапори підняті.
.
Юні гімнасти у строю стояли,
Гімн прозвучав, ріднесенька, в честь Твою
І райдуги довершені контрасти
Сіяли в тих костюмах теплотою.
.
А прапор піднімала Твоя рідна,
Яку Ти до хресту колись тримала,
На приладах змагаючись так гідно
Й серед майстрів сильнішою там стала
.
При нагородах вручення медалей,
Якщо б побачила Ти радісних дітей,
Реакцію батьків щасливих в залі,
Похвальніі вигуки у захваті людей.
.
Зайшла Ти в вічну пам”ять назавжди.
Змагання в Твою честь уже зачаті.
Із образом Твоїм всі нагороди
І на медалі барельєф Твій… у печаті.
.
Твій Володя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716902
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.02.2017
[b]Ріднесенька моя Вірочко![/b]
.
Ми мали при житті унікальних батьків і я написав від нас маленьку подяку за те, що вони були для нас такими.
.
[b]Рідні мої тату і мамо! [/b]
.
Вас немає вже , але залишитесь в серці, як батьки, які було взірцем не тільки серед рідних, але й серед всіх людей в нашому селищі. Ми дуже гордились Вами. Ваша скромність і унікальна доброта передались в спадок і нам.
.
Я щиро дякую Вам за тепло, яке Ви випромінювали все своє життя.
.
Мої батьки були для нас небесний світ,
Я так любив Вас, рідна моя мамо.
Ваш образ в серці житиме багато літ
І в пам’яті, як в Божім храмі.
.
Донесла пам'ять ніжний спогад дотепер,
Як Ти із братом завжди нас купала,
Й від ніжних рук, й тепла Твоїх манер
Душа моя любов все відчувала.
.
Ти героїнею усе життя була,
Й що виховавши шестеро дітей,
У радості від щастя Ти завжди цвіла,
Приймаючи на свята нас… Гостей.
.
За все, мій любий тату, вдячний я тобі
За те, що вчив пройти життя це чесно,
Тепер постійно за Тобою… Весь в журбі,
Зі мною буде образ повсякчасно.
.
Був у батьків моїх прекрасний божий дар:
Спосіб життя, що був завжди безхмарний,
В той час, коли на нас згущалось море хмар,
Швидких порад крок все був так завчасний.
.
Ми у любові між собою всі жили.
Ви толерантні рішення приймали.
Культурою усіх в селі вражали,
Авторитет в людей великий мали.
.
І ми гордились Вами, все своє життя,
За Вашу скромність, і за добру душу,
За те тепло, що Ви давали нам в житті,
Схиливши голову, подякувати мушу.
.
Ваш син Володимир.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716878
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.02.2017
Ріднесенька моя!
.
Повертаючись в минуле, я згадую, якою красивою ти була, верхньою, в змішаній парі.
Ти була як статуетка в парі з Віктором Бедрацьким.
Багато років збірна України гордилась Тобою.
Твої виступи приносили і суддям, і глядачам естетичну радість.
Я повернувся із першості України з Вінниці і уявив собі, яка б Ти була щаслива, побачивши красу виступів молодих акробатів.
Пройшли великі зміни в екіпіровці, які гарні спортивні костюми. Це свято молодості і краси.
.
Ріднесенька! У нас сьогодні свято
У Вінниці проходить першість України
І акробатів з’їхалось багато,
Красою світяться спортзальні світлі стіни.
.
Так довго ждав хвилин щасливих цих,
З Твоїми друзями приїхав я зустрітись,
З якими виступала в збірній Ти,
Словами теплими про тебе щоб зігрітись.
.
Оцю красу я бачу вже без Тебе,
І згадую тепер щасливу ту хвилину,
Й при нагороді посмішку Твою,
Коли ти гордо представляла Україну.
.
У кожнім виступі, здавалося мені,
Тебе я бачив у польоті моя рідна,
Ти пролітала мов би в давнім сні,
Як птиця в небі була Ти свобідна.
.
Твій арсенал технічний був багатим,
Складні виконувала все Ти елементи,
По красоті Твій виступ був крилатим
Й коли були непередбачені моменти.
.
Перед польотом ще Твоїм безкрилим
Суддя із Мінська завжди щиро так казала:
«Віруль!.. Ти ще не вийшла на килим,
Знай у Твоїй копилці є уже пів-бала.»
.
І в пам'яті залишишся завжди
У щирих друзів, із якими виступала,
Й серед людей залишила сліди
Спортсменки- акробатки, жінки - ідеала.
.
Твій Володя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713903
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 22.01.2017
Рідненька!
.
У нас велике свято, у нас народився внук. Ти була б дуже рада, багато років ти чекала на цю подію.
Так хотіла потішитись дитятком. І ось тепер це збулось, а Тебе немає. Рідненька, я потішусь цим ангелятком за нас двох. Повір, я все зроблю, щоб він Тебе пам’ятав і гордився Тобою.
.
Ріднесенька! У нас родився внук.
Таке маленьке, миле ангелятко.
У захваті від цих маленьких рук
Люблю новонароджене дитятко.
.
Ти теж хотіла б бачити його,
Ти мріяла дожити, щоб зустріти
В руках з дитятком сина свойого,
В обіймах, поздоровивши, зігріти.
.
Та не судилось, Рідненька, на час
Хвилину ту хвилюючу відчути.
Пішла зарано Ти, Ріднесенька, від нас
І його голос милий не почути.
.
Але повір мені, я зроблю все,
Що бабцю внучок буде пам’ятати,
Гордитись буде, бачачи усе,
Її портрет, підходячи до хати.
.
Твій, Рідна, Володя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713899
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 22.01.2017
РІДНЕСЕНЬКА МОЯ!
.
Зайшовши на сайт «Клубу поезії» я побачив посилання, натиснувши мишкою я був здивований подарунком, який зробила нам поетеса. Я сердечно вдячний за теплоту, з якою написаний вірш про нас.
.
ПОСВЯЩАЕТСЯ DVI И ЕГО ВЕРЕ
.
Проникнувшись историей о нежном и трогательном чувстве нашего собрата по перу мне пришли в голову такие строки... сами собой... почему то...
.
Она была… Она любила…
И с нежным трепетом хранила
Всё, что Господь ей посылал…
.
Её супруг, такой красавец,
Был покорён во цвете лет
Её прелестными чертами,
Дышал он ею столько лет…
.
В их жизни было много света
И первозданной красоты…
Она была душой поэта.
Он – воплощением мечты.
.
Вот так и жили, как дышали,
Стремились вместе быть всегда,
Друг другу жизни украшали…
Но, в этот дом пришла беда…
.
Она ушла… Он был растерян…
Растерзан, ранен словно зверь.
Удар сей был - неимоверен –
За нею затворилась дверь…
.
Её, окутав дымкой сонной,
Увёл Господь на небеса…
А он рычал, как тигр сражённый,
Искал её во все глаза!
.
Не покорившись пред утратой
Слезами землю окропил,
Душой своей в кулак зажатой,
Он смерть и горе победил.
.
Она живёт в его поэмах,
И дышит нежностью во снах,
Вся в живописных кружевах,
В его стихах как в облаках.
.
автор: Zlatogora
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694221
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.10.2016
Рідненька Моя!
.
Я згадав, як в будинку, під стріхою, напроти наших вікон, ластівка будувала гніздо, щоб вивести своє потомство. Скільки енергії було затрачено. В кінцевому результат,і коли пташенята вилетіли з гнізда, яка радість була в тієї пташки.
.
Я порівняв все з твоїм життєвим шляхом. Скільки безсонних ночей і праці Ти теж вклала в виховання наших дітей, вирішив передати це у вірші.
.
Дякую Тобі за Твою неоцінену працю душі: за все, що Ти зробила для нас.
.
Спи спокійно, я Тебе дуже люблю.
.
Звивала ластівка під стріхою гніздо,
Стеблинку до стеблиночки скріпляла.
Своєму виводку створити ,щоб комфорт,
Гніздо любовно ніжно вистеляла.
.
Теплом своїм там вивівши пташат,
Розкривши крильця ніжно накривала,
І бачила у них щоденний результат,
Коли з любов’ю щиро годувала.
.
Росли пташата, не пропав той труд тяжкий -
Вже крильцями почали всі махати.
З гнізда все дивлячись у світ широкий,
В перший політ їх стала готувати.
.
І ось настав щасливий в птахів день,
З гнізда їх ластівка по черзі випускала,
І у польоті посеред міських дахів
Дорогу кожному із них проклала.
.
У нашому житті Ти, ластівко моя,
Своїх дітей завжди оберігала,
І гріла їх теплом, піснями солов’я,
Любов свою Ти щиро віддавала.
.
Вір : не пропав і Твій тяжкий і щедрий труд,
В серцях дітей лишила своє серце.
У нашій пам’яті Твій образ не зітруть
Роки, що пролетіли після смерті.
.
Ти, моя рідна, будеш з нами назавжди,
Поки в серцях у нас проходить кров.
Ми будем шанувати всі Твої сліди
По шляху, що вела Твоя любов.
.
Твій Володя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665195
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.05.2016
[b]Дорогенька Моя!
[/b].
Накінець взявся прибрати Твою кімнату. Ці всі роки кімната стояла в такому стані,як Ти залишила її в день смерті.Серед Твоїх речей я знайшов вірш,написаний Твоєю подругою Світланою Горбуновою в 1964році.
.
Я був у захваті,що Ти зберігала все своє життя цей вірш. В червні 1965 року ми справили весілля. Я дякую Богу за кожну секунду прожиту разом з Тобою.
.
Называют Тебя малышкой
Ну и что же, пускай, ерунда
Быть малышкой и быть мальчишкой
Хуже дело было б тогда.
.
Ну а так девчонка, милая,
Великану плеча не достать.
Но зато может быть другому
Ты и впрямь самый раз под стать.
.
Симпатична , мила собою,
И фигурка, и ножки есть,
Рыжий волос и чуть с волною,
Данных всех мне не перечесть.
.
И по этому знаю, что любят
Парни многие Тебя не зря,
Только жаль, что напрасно губят
Время мыслями теша себя.
.
Потому, что Ты любишь другого
Любишь сильно, как можно любить
И за что так влюбилась в такого,
Что уж год Ты не можешь забыть.
.
От него любовь Ты скрываешь,
Вида вовсе не подаёшь,
Но зато каждый взгляд замечаешь
И значенье ему придаёшь.
.
А к Тебе он просто относится
Может так же, как к многим другим.
Знаю, лучшего сердце просится
Отношения с милым, родным.
.
И пока Ты живёшь с мечтою
О весёлом счастливом деньке,
Его образ повсюду с Тобою
Видишь часто его и во сне.
.
Но не нужно поэтому долго
На зарю золотую смотреть,
Рядом звёзд сияющих искры
Можешь Ты просмотреть.
.
Я хочу, подружка милая,
Чтобы счастлива была Ты,
Чтоб сбылась хоть доля малая
Той заветной Твоей мечты.
.
Пусть старый год все мысли и страданья
Со снежной вьюгой дальше унесёт,
А Новый год со всем своим хорошим
К Тебе, Веруленька, придёт.
.
Горбунова Света 26 декабря 1964г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648230
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 01.03.2016
Прочитав статтю [b]«Лист майбутньому чоловікові»[/b] і в пам’яті моїй сплили мої юні роки , в яких я вже впевнено знав, якою буде моя дружина. Я займався активно спортом і моєю мрією було стати вчителем фізичної культури. Образ моєї майбутньої дружини приходив мені в видіннях в дуже чітких подробицях : «Дуже маленького росту ,красива, розумниця , майстер спорту, а найважливіше, з Великою душею. Душу її я відчував присутньою зі мною все своє свідоме життя. Дехто може посміхнутись і сказати: «Це якась містика, або видумка», але я присягаю в правдивості cказаного мною. Мені здається я вже зустрічався з Вірою в якомусь житті. Ми одночасно однаково думали, одночасно співали в думках одні і ті ж пісні.
Я закінчив Технікум Фізичної культури, відслужив три роки в армії і за цей час об’їздив по змаганнях весь Радянський Союз. В 1964 році поступив в Львівський державний інститут фізичної культури. Найбільшою подією 1965р. для мене стало знайомство з будучою моєю дружиною Вірочкою. Це окрема тема, ми не просто зустрілись , нас звів Бог, це факт. Мені симпатизувала однокурсниця Вірочки, Світлана Горбунова, гімнастка, яка ходила зі мною на тренування з стрільби із пістолета в тир де тренувались п’ятиборці. Одного весняного дня повертаючись з тренування в центрі м. Львова ми вирішили зайти в кафе випити кави, раптом Світлана звернулась до мене: «Володя давай запросимо мою подругу в кафе, ось вона йде по тротуару, я тебе з нею познайомлю.» Коли Вірочка протягнула руку і наші руки дотулились одна до однієї я відчув удар струму, як я все говорив 380 вольт по тілу пройшло. Після нашого знайомства я вже не уявляв життя без неї. В той час Віра ще не була Майстром спорту СССР. Ми почали зустрічатись і всі в інституті любувались нашою парою, говорячи: «Ви створені один для одного, ви як брат і сестра.» Нас дуже любили і поважали в інституті. І от одного разу нас зустріла відповідальний секретар із ректорату Горобець Маргарита Григорівна і запитала: «Володя, Віра весь інститут говорить про вашу пару чи ви не проти, щоб інститут урочисто організував весілля? Ми вже говорили з ректором. Ми подали заяву. В ніч перед розписом Маргарита Григорівна, Віра і я шили весільну сукню з купленого нами гіпюру. Весілля відгуляли 2 дні в приміщенні актового залу інституту та в столовій інституту. Була жива музика, інститутський оркестр в якому я приймав участь як соліст. Всі страви приготували працівники інститутської їдальні. При поздоровленні нам вручив ректор ощадну книжку на пред’явника з сумою 200крб. і виділили окрему кімнату в гуртожитку. Світлана була дружкою на нашому весіллі.
Прожили ми разом сорок сім років в злагоді і любові, і Бог забрав Вірочку до себе. Я продовжую жити з своєю рідною дружиною у віршах, і відчуваю її присутність.
[b] Я вдячний Господу за те, що він дав мені для життя таку прекрасну дружину. Ми були дуже щасливі.
[/b]Всі подробиці в статті [b]«Артерії любові Бога».[/b]
http://dyvensvit.org/articles/10113.html
Зоряночко, ти обов’язково будеш щасливою дружиною. Все залежить від Бога і особисто від тебе.
Я дуже вдячний тобі за цю прекрасну статтю, без якої я б не вернувся в минуле.
[b] Зоряна Опалинська [/b]
Пане Володимир,дуже вдячна за ваш коментар!!!такі свідчення ,як ваші, дуже потрібні для молоді, адже ваше життя може бути прикладом для наслідування...Ви - непересічний доказ того,що "по вірі вашій дастся вам"!
Щиро дякую за тепле і напутнє слово!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646627
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 24.02.2016
Дяченко Віра Іванівна закарбувалася в пам’яті , як розумніша, чуйна і світла людина. Віра Іванівна була моїм вчителем фізкультури , яка не тільки привила мені бажання займатись фізкультурою,якщо сказати відверто, я тепер намагаюсь вести активний спосіб життя, але могла і порадити в якійсь життєвій ситуації.
Вона була веселою і енергійною людиною, дотепер спливають в пам’яті її вислови, які я теж використовую.
Другий раз доля звела мене з Вірою Іванівною вже як з колегою по роботі. Ми разом працювали в одному садочку, вона вела в дітей фізкультуру, тому ми з Вірою Іванівною співпрацювали вже як колеги. Можу сказати , що було дуже легко з нею працювати. Ніколи не було ніяких порозумінь чи конфліктних ситуацій, завжди йшла на зустріч в вирішенні різних проблем .
Хочу ще додати, що саме в цей дошкільний навчальний заклад я потрапила і завдяки її чоловікові Володимиру Івановичу.
Взагалі, що я можу сказати, що після закінчення школи не було такого відчуття “забутості.” При зустрічі завжди цікавилась Віра Іванівна, як в мене справи.
[b] Дуже шкода, що доля рано забирає хороших і світлих людей.[/b]
Світла їй пам'ять.
Учениця, і колега Віри Іванівни - Туранська І. С.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646621
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 24.02.2016
З Вірою Іванівною Дяченко я познайомилася ще в далекому 1991 році, коли вона з чоловіком Володимиром Івановичем прийшли працювати ,по переводу, в нову школу № 24. Тоді пані Віра привела до мене свого синочка Сергія в шостий клас, де я була класним керівником. Ось з того часу ми і подружилися .
Кращої подруги ніж Віра Іванівна, я не мала. Ми зустрічалися кожний день у школі . Обговорювали різні події, як в житті школи так і в інших життєвих ситуаціях.
Віра Іванівна була дуже хорошою і розумною порадницею. Вона часто разом з чоловіком приїжджала за мною машиною, і ми їхали до школи. Це була прекрасна, симпатична жіночка, хоч на зріст маленька, але скільки в ній було енергії, а також мудрості.
Прекрасний фахівець своєї справи, Віра Іванівна вміла організувати дитячий колектив. Її дуже любили і поважали діти, вони горнулися до неї, як до мами.
З чоловіком Володимиром вона жила душа в душу, як одне ціле і нероздільне. Їх можна було побачити всюди разом: як в школі так і за її межами.
Вона вміла розумно керувати і Володя її завжди слухав. Кращої жіночки було б і не знайти. Вони прожили в дружбі і злагоді майже 50 років. Я по дружньому їм заздрила бо це була зразкова сім’я.
Коли я дізналася, що Віри Іванівни не стало, що вона відійшла у вічність,то не могла собі уявити що її не має, що ще досить молода, практично здорова жінка могла ще жити і жити.
Шкода і дуже жаль, що такі добрі, розумні, щирі люди як Віра Іванівна, швидко йдуть з життя, але пам'ять про неї буде завжди жити у серцях багатьох людей, котрі її знали.
Вчитель української мови- Чорна Ганна Миколаївна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645509
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.02.2016
Наше знайомство з Вірою Іванівною відбулось у 1994 році. Будучи студентом Івано-Франківського технікуму фізичної культури мене з групою направили проходити педагогічну практику на базі загальноосвітньої школи № 24 міста Івано-Франківська. Пам’ятаю, як нас, переляканих практикантів, на порозі школи з усмішкою зустріла пара учителів, пізніше ми довідались, що це учителі вищої кваліфікаційної категорії, «учителі-методисти», чоловік та дружина Дяченко Володимир Іванович та Дяченко Віра Іванівна.
Надалі ці вчителі стали для нас, студентів-практикантів беззаперечними лідерами, справжніми майстрами педагогічної ниви у галузі фізичного виховання.
Пам’ятаю урок Віри Іванівни з учнями початкових класів «Мандрівка в Карпати». З яким запалом учителька проводила його, там було все і гуцульська музика, і Говерла, і звучання трембіти…
Пізніше уже через кілька років ми неодноразово зустрічались, спілкувались про роботу, життя, тощо.
Ця людина була висококультурною, щирою, справедливою та життєлюбною.
На превеликий жаль її життя обірвалось несподівано для всіх, оскільки було ще багато планів, недовершених справ.
Ми завжди будемо пам’ятати Віру Іванівну, як педагога, люблячу матір, добру подругу та хорошу ЛЮДИНУ.
Як говорить українська приказка:[b] «Людина живе доти, доки її пам’ятають», тож нехай буде вічна пам’ять Вірі Іванівні у наших серцях та спокій на небі!
Андрій Шпільчак,
методист лабораторії дисциплін естетичного циклу та фізичного виховання Івано-Франківського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645504
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.02.2016
Віра Іванівна була відповідальною,сумлінною і працелюбною-такою я її пам’ятаю.
Працюючи в ДНЗ № 16 “Сонечко”інструктором з фізкультури з дітьми дошкільного віку проводила заняття насичені різноманітними вправами та завданнями, методами та прийомами спрямованими, як на фізичний розвиток дітей, так і на всебічний їх розвиток та виховання в них гармонійної особистості.
Саме ці речі характеризують Віру Іванівну ,як людину високого професіоналізму, розуміння важливості і цінності роботи, яку вона виконувала.
Пригадую випадок коли одного разу прийшла на роботу і побачила на столі невеликий аркуш паперу на якому було надрукована ранішня молитва оптинських старців: “Господи, дай мені з душевним спокоєм зустріти все, що принесе мені день, який настає…” і я з цікавістю запитала в напарниці звідки ця молитва і почула у відповідь , що це Віра Іванівна її принесла.
І, що найцікавіше , я пізніше дізналась,що цю молитву Віра Іванівна роздавала майже всім працівникам дитячого садка.
Саме через цей вчинок я побачила Віру Іванівну також як людину, яка не тільки хоче чи має намір, а ділиться тим цінним і добрим, що в неї є і бажанням взаємного добра, любові і розуміння.
Світлана Туранська - ДНЗ №16 “Сонечко”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645229
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.02.2016
Віру Дяченко я пам’ятаю з початку її трудової діяльності у ЗШ №17 міста Івано-Франківська.
Завжди усміхнена, струнка, підтягнута, впевнена в собі – справжній майстер спорту.
Вона запалювала своєю енергією дітей, які її любили, старались наслідувати свою любиму, неповторну вчительку.
Віра Іванівна завжди була дисциплінована, відповідальна до себе, вимоглива до інших, з незгасаючим творчим вогником в очах. З кожним днем свого життя творила добро людям і дітям, яких навчала в школі.
Добре розуміла важливість фізичної сили та міцного здоров’я, повторюючи часто дітям, що «У здоровому тілі-здоровий дух.»
[b] Така була Віра до останнього подиху життя.
[b][/b][/b]
Великі були плани,задумки,та невблаганна смерть забрала здібного, прекрасного педагога, вчителя вищої категорії, вчителя-методиста, чуйну , лагідну, добру дружину, матір.
Нехай земля Тобі, Віро,буде пухом.
Лідія Турелик-заступник директора спортивної школи №2
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645226
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.02.2016
Людей неінтересних не бува
Їх долі – мов далеких зірок дива,
Відмінна кожна, світиться сама,
І іншої подібної нема.
[b]Це розповідь про одне, одне людське життя.
[/b] Ніхто нікого не може навчити жити, але прикладом може бути.
Здається, так мало потрібно, щоб тебе любили колеги, учні в школі. Просто треба жити по совісті , чесно виконувати свій обов’язок, просто бути чуйним , не мучитись запитанням:»Чому у когось зарплата більша , ніж у мене?»
Вірі Іванівні це непотрібно. Вона залишила в кожному із колег по роботі частку своєї душі розуму, порядності. Вона вчила бути не байдужою до своєї праці і дітей, яких хотіла зробити сильними і добрими.
Віра Іванівна ніколи не була конфліктною. Завжди серед школярів ,була майже непомітною, але в той же час в центрі уваги. Їй було діло до усього: чи добре слово скаже,чи просто посміхнеться.
Вона не обійде увагою жодну дитину і вони тулились до неї , довіряючи їй в усьому.
Віра Іванівна уміла любити життя і радіти кожному дню, подарованому долею.
Спокійна і урівноважена ,терпима до кожного,з нею було просто і радісно.
Пам’ятаю , як вперше побачила Віру Іванівну на шкільній спортивній площадці.
Учні старанно виконують вправи, а учителя не видно: вона невисока, але струнка і вправна,підтягнута і легка – приклад для школярів, і вони намагалися бути такими, як учитель.
[b]
Ніхто нікого не може змінити, але спілкування з Вірою Іванівною робило усіх кращими і добрішими.
[/b]
Про колегу: Вчитель світової літератури
Тріфонова Тетяна Петрівна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644962
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 18.02.2016
…безсмертя людини в слові, заслугах і діяннях.
Ф.Бекон.
Життя людини - маленька мить у безмежному всесвіті: спалахне і погасне. Як потрібно прожити це життя, щоб зігріти всесвіт своїм теплом і після смерті залишити в пам’яті людей часточку своєї душі
Життя Віри Іванівни є саме тим прикладом, коли віддаєш усю себе людям і продовжуєш жити у серцях рідних, друзів, учнів навіть після смерті.
Зразкова дружина, матір, вчитель, спортсменка, тренер-всі ці слова про неї, шановну Віру Іванівну.
Щоб вона не робила, всюди вкладала часточку свого серця. Кохати раз на все життя, тренуватись, виховувати чемпіонів, вчити-прививати дітям любов до фізичної культури й здорового способу життя.
Багаторазова чемпіонка України, чемпіон товариства «Буревісник»- скільки сил і праці вкладено в ці досягнення; далі робота у школі, де її усі любили та поважали: і діти, і батьки, і колеги.
Завжди весела, усміхнена вона, здається, випромінювала добро і кожному старалась прийти на допомогу.
[b] Прикро, що саме такі світлі люди покидають нас передчасно.
[/b]
Світла пам'ять про Віру Іванівну назавжди залишиться в серцях людей які її знали
Українець Андрій – бувший учень ЗШ №24-викладач Медичної Академії
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644957
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 18.02.2016
[b] Дорогий Володимир Іванович.
[/b]
Дуже сумно було дізнатися про горе, яке спало на вашу сім'ю. Читаючи Ваші вірші і спілкуючись з Вами відчуваю який біль принесла смерть Віри Іванівни.
Згадую приємні бесіди на кухні, чай, який завжди пропонувала Віра Іванівна і її привітність. Боляче думати, що такої доброї людини вже немає і, нажаль, ніхто серед людей не може допомогти. Підбадьорює тільки те, що Бог, Творець людей, не тільки може, але і хоче воскресити людей.
З Біблії видно, що коли Ісус побачив, як горювали родичі за чоловіком Лазарем, то “закапали сльози Ісуса”. Богу теж не байдужі страждання людей і тому він прагне їх воскресити. Ісус відразу колись воскересив Лазаря, а в майбутньому також і Віру Іванівну. Тоді вона знову буде гостинно запрошувати на чай і ми продовжимо наше приємне спілкування.
Зі щирим співчуттям, Юрій Стецьків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644699
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 17.02.2016
До тебе, мій дорогий читачу, приходять все нові та нові книжки,які відкривають безмежні обрії знань. І серед них ця книжечка-ще один ключ до таємниці слова,яка відкриє вам очі на творчість,любов,доброту і щире кохання дорогої нам людини - [b]Дяченко Віри Іванівни.
[/b] Адже будь – які слова промовлені в її житті, з нами все життя,починаючи від маминої колискової,які так запам’яталися в її житті.
Приступаючи до своєї творчої праці в школі,кожен учитель неодмінно стикається з певними труднощами . Для одного це труднощі в методиці,для іншого-у взаєморозумінні з класом,ще для когось-власне,з педколективом чи дирекцією,але звичайно,всі ці труднощі рано чи пізно переборюються із погляду років стають звичайними сходинками до професіоналізму.
А от жодних цих вище перерахованих труднощів у Віри Іванівни не було. Вона завжди знаходила спільну мову з учнями , дирекцією. Завжди була привітна і усміхнена надихала нас на продуктивну й ефективну працю.
Я, як її колега завжди переймала її досвід, що до роботи з учнями молодшого шкільного віку. Хочу вам сказати,що її дуже любили діти, навіть в деякому розумінні ,як маму. Тому що від неї віяло теплом, любов’ю,турботою й опікою. Вона завжди зацікавлювала діток так , що вони не хотіли з уроку фізкультури йти до дому.
Яким сірим було б життя,без хороших спогадів про цю чудову людину, яку знали не тільки в Івано-Франківську,але в цілій Україні.
[b] Дяченко Віра Іванівна [/b]- це хороший приклад для переймання досвіду не тільки зі стін школи,але й сімейного життя .
Адже вона була хорошою мамою і люблячою дружиною. Яка без зусиль уміла вдало поєднувати роботу і догляд за дітьми і власною оселею.
Вона була завжди , як[b] «бджілка»[/b] завжди хотіла багато чого зробити для школи та своєї сім’ї.
Справді,безцінний скарб можна знайти у словах,діях і вчинках цієї людини. Невмируще ,барвисте, щире слово відчинить перед тобою світ неповторний і чистий,як джерельна вода,ковток якої дарує силу і мудрість.
Вчитель ЗШ №24 Титова Оксана Петрівна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644694
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 17.02.2016
Два роки тому перестало битися серце моєї вірної подруги юнацьких років Віри. Щось обірвалось в моєму тілі,коли я почула про смерть найдорожчої моєї маленької Віри. Дуже довго я не могла прийти до тями, не спала цілу ніч, а дивилась широко відкритими очима в стелю. За цей час промайнуло все студентське життя, прожите разом з цією дивовижною дівчиною, родом з Карпат(Івано-Франківська).
Вона – Віра, я - Надя; обидві на цей час закінчили технікуми фізичної культури. Віра – Івано - Франківський , Надя - В-Волинський. Обидві досвідчені педагоги, спеціалізація- спортивна гімнастика; і тому ми з перших днів знайшли спільну мову у всіх сферах людського життя. Ми прожили разом в одній кімнаті 3 роки і розуміли одна одну з першого погляду і з пів слова. По характеру - ми сангвініки: активні,рухливі,емоційні, систематично виступали на різних спортивних вечорах в школах в військових частинах м. Львова, Миколаєва і. т. д.
Все життя і всіх буднів не опишеш, але головною в нашому житті була пісня, яка поєднувала наші душі. Ми співали скрізь: на кухні,в коридорах,в кімнаті,а особливо запам’ятався спів нашої любимої пісні “Где бы я только, не был мой друг любимый, я прилечу к тебе голубкой сизокрылой”… ( Неаполітанська пісня ). Цю пісню ми часто співали миючись в душі (на весь голос),що всі студенти поприбігали до нас і довго співали разом з нами. Тоді нас записали в артисти.
Віра була простою, хорошою, доброю, серйозною, відповідальною, розумною студенткою, за це її любили, поважали, радились з нею, довіряли їй, бо вона ще й чесна і щира була дівчина.
І ось наступила пора кохання. Віра зустріла нашого студента з молодшого курсу, але після армії, звали його Володя. Це стало її “Лебединою Вірністю” Це кохання було від Бога – Єдність двох сердець. Ми їх поженили, тішились за цю прекрасну пару до кінця закінчення інституту. Між іншим, весілля відбулось в інституті, на якому були обидві наші групи і майже всі викладачі.
Зараз рідко знайдеш таку пару. Їхня любов і вірність це дороговказ для дійсно закоханих пар. На сьогоднішній день передують: розлучення, зради,і любов за розрахунком.
Я картаю себе за те, що так довго затягнулась пауза у наших стосунках відносно зустрічей. Я дуже сумую за Вірою, бо довго чекали зустрічі, щоб досхочу наговоритись за все прожите життя, але було вже пізно. Бог, як правило забирає до себе добрих людей. Як співає в пісні Анатолій Матвійчук ”Друзі, мої, друзі мої нам треба зустрічатися частіше … “
Я страждаю і плачу за Вірою, буду молитися до Бога за упокій її душі, поки буду жити на білому світі, буду запалювати в церкві свічечки за пам'ять про маленьку пташку, яка звила велике гніздо для своєї сім’ї.
Ти трудилась, як бджілка, щоб забезпечити комфорт і добробут для своєї сім’ї.
[b] Спи спокійно! Ми Тебе ніколи не забудемо!
[/b] Твоя Стець Настя. м. Тернопіль
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644442
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.02.2016
Життя людське – наче глибока криниця, тільки дно у ній буває часом чисте, а часом замулене. Так і людська душа.
Спогади про Віру Іванівну - це спогади про чисту, щиру, добру людину.
Сценарій її життя, як писав Сенека, простий; жила, творила, мріяла, вірила, досягла. Але хтось, виконуючи ці самі дії, не залишив по собі і сліду, а вона залишила у серцях людей, які її знали, теплі спогади.
Пригадую: я учениця старших класів СШ № 17… Урок фізкультури…
Проводимо його на дамбі річки Бистриці, що на Набережній. Встигаємо усе: здати норматив, виконати фізичні вправи, а найголовніше - час для спілкування по дорозі до школи. Віра Іванівна з нами і улюблений вчитель, і справжній друг, і порадник.
Настрій чудовий, погода прекрасна, життя цікаве попереду після розмови з такою людиною.
Наступні зустрічі запам’яталися уже в плані: старший учитель – молодшому колезі радить, допомагає, вчить. Віра Іванівна мала неабиякий педагогічний талант і вміло передавала його іншим. Її манера спілкування , спокійний, врівноважений тембр голосу налаштовували співрозмовника на приємну розмову, з якої обов’язково щось візьмеш собі на замітку для майбутнього.
[b] Із таких краплиночок – спогадів складається широка палітра душі світлої людини Віри Іванівни Дяченко.
[/b]
Гармонія її душевного стану передавалась іншим. І це знову мені нагадує чисту криницю, у яку вкинути камінець – від нього підуть кола все дальше і дальше. Так і наші спогади про цю світлу людину все ширшають і ширшають, розкриваючи кожного разу нову грань невичерпної людської криниці…
Стефанишин Тетяна Атанасівна,
заступник директора ЗШ № 28
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644437
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 16.02.2016
Віра Іванівна була гарною, розумною, лагідною, стриманою вчителькою.
Вона любила нас, своїх гомінливих, не завжди слухняних, учнів.
Віра Іванівна ніколи не залякувала нас, не підвищувала голосу. Це була людина гарної вдачі, яка прекрасно володіла своїм предметом, вміла захопити ним учнів.
Її уроки були дуже цікаві і хотілося, щоб вони довго тривали-довго. Коли потрібно-похвалить, а якщо учень не правильно себе поводить,то давала прочухана, не ображаючи при цьому його гідності.
Часто на уроках вона наводила приклади з життя, що змушувало нас бути добрішими та милосерднішими, як до своїх однокласників, так і до всіх людей. У кожній дитині вона бачила людину, а потім учня.
Від багатьох учнів нашої школи я чула про Віру Іванівну тільки, схвальні, хороші відгуки.
Для всіх дітей,вона була любимою вчителькою-мамою, яку будемо пам’ятати все життя.
Якби таких людей було більше, то меньше було б негідників, злочинців і байдужих.
[b] Вічна пам'ять. Земля їй пухом.Хай з Богом спочиває.
[/b] Колишня учениця СШ №17 Оксана Сенів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644111
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.02.2016
Ніщо в нашому житті не відбувається просто так. Люди , події, зустрічі.
От і в моєму житті відбулась незабутня зустріч з чудовою людиною Вірочкою Дяченко. Це був 1973 рік, період зимових шкільних канікул .
З групою учнів СШ інтернату №1 м. Івано- Франківська ми вирішили пройти лижну трасу Яблунецького перевалу і закінчити перехід в м. Яремче, де мала відбутись зустріч на туристичному КВН з учнями Яремчанської школи.
Зустріли нас привітно. Дитячі команди швидко перезнайомились. Серед старшокласників я ніяк не могла визначити їхнього керівника. Аж раптом побачила струнку енергійну дівчину, яка прямувала до нас. Простягнувши руку, сказала: «Віра Іванівна Дяченко». Виглядала вона як дівчинка - старшокласниця.
Після знайомства почалися таки змагання, які захопили дітей і дорослих. Енергії Віри Іванівни ставало на всіх. Діти були в захваті. Перемогла дружба.
Це був один день знайомства з вчителем, але він запам’ятався надовго . Вчитель, якого ми прийняли за ученицю, виявився досвідченим, прекрасним організатором, майстром спорту СРСР з акробатики, неодноразовим чемпіоном України, життєрадісною та щирою людиною.
А потім доля звела нас на роботі в СШ № 17 м. Івано – Франківська, де я працювала учителем початкових класів. І завжди Віра Іванівна була на висоті педагогічної майстерності та людяності.
Для молодшого покоління педагогів Вона завжди буде зразком для наслідування.
[b] Всі, хто знав Віру Іванівну, завжди будуть її пам’ятати.
[/b]
З повагою Сізьоміна І. С. - Вчитель ЗШ № 24.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644108
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.02.2016
Сильна жінка…Так,так… Це саме про неї—Віру Іванівну Дяченко.
Вперше з нею познайомився, коли привів студентів на практику у школу № 24 м.Івано-Франківська.
На перший погляд видавалась така тендітна та крихка, мов стеблинка пшеничного колоска (саме такі колоски стояли вдома у моїй кришталевій вазі, дарованій студентами).
Та це тільки на перший погляд…
А насправді, це сильна,вольова, розумна жінка, яка вражала силою духу, сміливим поглядом, розумними порадами, яка могла надати не тільки підказку студентам, а й мені, ще на той час викладачу- початківцю.
Вражало і те, що горнулись до неї діти, а особливо-початківці. Так і налітали іноді, немов стая маленьких пташенят, і всі потрапляли під її теплі крила, всім вистачало потрібних слів.
Такою енергійною і сильною залишилась вона в моїй пам’яті.
Семянчук Р.М.- викладач Івано-Франківського
Коледжу фізичної культури.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643905
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.02.2016
Вона спішила жити, вона все встигала у житті. Народила і виховала зі своїм чоловіком двох синів Андрія і Сергія. Маленька на зріст, але сильна духом і рішучим характером.
Я знала її дуже добре, вона – колега по роботі у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №17 м. Івано-Франківська.
Вчитель за покликанням, вчитель з великої букви. Професія вчителя фізичної культури особлива, завжди треба бути у формі самій, а для цього потрібно багато працювати над собою, щоб дітей навчити, то самій треба багато знати.
Віра Іванівна стала майстром спорту з акробатики, мала багато спортивних досягнень з цього виду спорту і старалась передати це учням. Не рахуючись ні з часом, хоч інколи здоров'я її підводило, вона виступала з своїми вихованцями на спортивних змаганнях, конкурсах. Її гордістю були учні Деркач Андрій та Косач Олександра.
Дяченко Віра Іванівна – прекрасна донька, мати і дружина. Завжди переживала, турбувалась про своїх дітей, про сім'ю. На ці маленькі плечі лягло дуже багато обов’язків як дома та і на роботі, але вона ніколи не скаржилась, а навпаки говорила, що все гаразд.
[b] Вона пішла із життя спокійно і тихо, так як жила, як мріяла і любила.
[/b]
Ми любили Віру Іванівну як друга, як колегу за її прямоту, щирість, розважливість і працелюбність, за її оптимізм і доброту.
Жаль, що у цьому жорстокому світі так буває, що про людину говорять добре тоді, коли її не має разом з нами, але ми пам’ятаємо її і часто згадуємо.
Директор ЗШ №4
М. Р. Семочко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643902
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.02.2016
Проходить швидко час… Скоро два роки, як перестало битися серце чуйної людини, чарівної дружини, люблячої матусі. Хто знав її, той пам'ятає і часто згадує. Здається, ще вчора Віра Іванівна була щаслива. У неї була чудова сім'я: чоловік, двоє синів. Мріяла влітку відпочити на морі та запросити друзів, близьких і знайомих до себе в гості. Її оптимізм та віра в Бога завжди допомагали в нелегкому повсякденному житті. Здавалось, її щастю не буде кінця. Та не судилося…
Сім'я сумує за щирою та турботливою дружиною, матусею. Протягом цих двох років люблячий чоловік Володимир Дяченко написав дуже багато віршів, присвячених світлій пам'яті дружини Віри.
Пам'ятають Віру Іванівну Дяченко її вихованці, батьки та працівники дошкільного навчального закладу № 20 «Росинка».
* * *
Проходить швидко час…
Його не зупинити.
І не повернеш те,
Що втратив вже колись.
Однак, по совісті
Потрібно жити,
Любити, шанувати,
І жити, молячись.
В ці березневі дні
Були Ви разом з нами.
Раділи весні,
Сонечку й теплу.
Не стало Вас…
Сумуємо за Вами…
Тужить сім'я, садок,
Не загоїть вже рану ту.
Слід на землі лишили непоганий…
Така тендітна, людяна, проста.
Однак, будете завжди з нами,
У пам'яті Ви нашій неспроста.
Галина Вишневська
завідувач ДНЗ № 20 «Росинка»
* * *
Як швидко плине час,
Як швидко все минає,
Як швидко забуваєш оте зло…
Як швидко всім прощаєш.
А потім тебе – немовби й не було.
І тільки рідні й близькі пам'ятають.
Та це не так!
Бо добру, щиру, лагідну людину,
Як приклад, будуть пам'ятати все життя.
Здається, вчора з нами Ви були,
Любов і ласку дітям віддали.
А Ваші вправні «зайчики» й «лисички»
До цього часу пам'ятають наші дітки.
Як прикро, що життя так склалось –
В одну хвилину різко обірвалось…
Ти ми Вас завжди будем пам'ятати
І Царства Божого для Вас прохати.
Наталя Олійник
вихователь ДНЗ № 20 «Росинка»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643623
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.02.2016
Віра Іванівна прийшла працювати в ДНЗ №16 «СОНЕЧКО» інструктором з фізичної культури в 2007 році, з великим досвідом роботи в школі, з педагогічним званням «Вчитель –методист». Незважаючи на те, що ніколи не працювала з дошкільниками, швидко зрозуміла, що формування в дошкільників ціннісного ставлення до власного здоров’я одне з важливих завдань фізичного виховання.
Творчо підходила до проведення фізкультурно-оздоровчих форм роботи з дітьми. Розробила цикл занять за методикою М.Ф.Єфименко «Казка на занятті з фізичної культури» На заняттях з фізкультури використовувала рухи ритмічної гімнастики, цікаві хвилинки - здоровинки, оздоровчий біг та ходьбу. На кожне заняття був підібраний музичний супровід , який сприяв розвитку рухів, ритму, активності, позитивного настрою в дітей на занятті. Дуже цікавими були тематичні музикальні заняття «Поїздка в Карпати», де діти бували на полонині, переходили річки, чули звуки трембіт, слухати пісні українських композиторів.
Завжди енергійна, усміхнена, з любов’ю до дітей. Діти теж любили свого інструктора з фізкультури. Чекали з нетерпінням фізкультурних занять, дозвілля, змагань.
Віра Іванівна була неодноразово відзначена грамотами за організацію та проведення змагань серед дітей дошкільного віку, популяризації фізичної культури. Була нагороджена федерацією гри «Кіндеріно» грамотою, за популяризацію цієї гри.
Віру Іванівну поважали і шанували в колективі ДНЗ, вона завжди могла прийти на допомогу, порадити, підняти настрій. ЇЇ оптимізм швидко передавався всім. Дуже любила назву нашого дошкільного закладу і своїх маленьких вихованців «сонечків».
[b] Сумуємо, що вже її немає, але пам'ять про неї залишиться в наших серцях.
[/b]
Від колективу ДНЗ «СОНЕЧКО»
Вихователь-методист Костюк Н.О.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643621
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.02.2016
Хочеться сказати багато теплих слів про чудових і світлих людей, яких я знаю досить давно. Я один з великої кількості людей, які отримали підтримку, любов і допомогу від Віри Іванівної та Володимира Івановича.
Ви допомогли мені здобути освіту, знайти любиму роботу. Кажуть, що людина щаслива коли займається любимою справою, значить Ви мені дали море щастя.
Нажаль Віри Іванівної вже немає з нами, але Вона залишеться в наших серцях і в нашій пам’яті назавжди. Ми будемо пам’ятати ЇЇ, як хорошого друга, люблячу матір, вірну дружину і просто, як щиру, добру, світлу і чуйну людину.
[b] Дякую Вам, Віро Іванівно, що Ви були в моєму житті і залишаєтесь в ньому.
[/b]Вічна Вам пам’ять і нехай Ваша душа покоїться з миром!
А Вам, Володимире Івановичу, я скажу, що тепер Ви живете за двоїх, тому живіть щасливо і з посмішкою.
Дай Вам Бог здоров’я і сили духу!
Кириченко Руслан – тренер в тренажорному залі 24 школи
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643308
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.02.2016
Це ім’я співвідноситься із богословських чеснот серед яких і є Віра, Надія, Любов. Хто знав,світлої пам’яті, Віру Іванівну Дяченко може з впевненістю сказати, що це жінка за своєю сутністю випромінювала у соціум всі три вище згадані чесноти.
Працюючи вчителем фізичної культури завжди зі впевненістю йшла земними дорогами долі, щиро вірячи в святу місію своєї професійної діяльності спрямованої на збереження й зміцнення здоров’я дітей та шкільної юні. Вона жила з надією та глибоким переконанням, що її праця яка несе в собі спортивно-оздоровчий заряд проросте в душах її учнів бережливим ставленням, як до власного здоров’я так і здоров’я інших людей, які їх оточують.
Досвід професійної праці Віри Іванівни широко пропагувався серед учителів фізичної культури , як Івано-Франківщини так і України через проведення різних форм методичної роботи; семінарів, засідань методичних об’єднань фахівців, виступів на практичних конференціях, участь у конкурсі “Учитель року.” На базі досвіду Віри Іванівни проходили стажування майбутніх фахівців Івано-Франківського коледжу, Прикарпатського Національного університету імені Василя Стефаника за напрямом підготовки “Фізичне виховання” та слухачів курсів підвищення кваліфікації при Івано-Франківському обласному інституті післядипломної освіти.
Особливої уваги заслуговували уроки Віри Іванівни, де у діалектичному взаємозв’язку , виховувалися у дітей та-учнівської молоді, як морально вольові, так і фізичні якості. При цьому широко використовувались міжпредметні зв’язки, музичний супровід , вдало підібрані комплекси загально розвиваючих вправ , спеціальних вправ та цікавий для уроків саморобний дрібний інвентар.
Вона дуже любила свою професію вміла шанувати та возвеличувати в собі фахівця фізичної культури та спорту. Я впевнена, що пам'ять про Віру Іванівну Дяченко житиме в серцях її учнів, колег-педагогів та всіх тих, які її знали.
Ганна Презлята (Воробей) кандидат педагогічних наук,доцент Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643302
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.02.2016
На одному із масових зібрань я побачив чоловіка, який виділявся, він фотографував. Під кінець зібрання ми познайомилися, це був Володимир Іванович Дяченко, а поруч з ним стояла тендітна, приємна і дуже жвава жіночка, як виявилось дружиною - Віра Іванівна. В подальші роки я дізнався, що Віра Іванівна громадський активіст, педагог, спортсменка, добра і чуйна людина, прекрасна господиня, любляча мати і дружина.
Все, за що вона бралася, старалася довести до кінця. З її іскор загорялося полум’я. Я все дивувався, звідки у такій худенькій і маленькій жіночці береться стільки енергії.
І тут раптово обірвалося її земне життя, скосила важка хвороба, яка підступно ховалася і людина виявляється перед нею безсильна.
Після важкої втрати при зустрічах я побачив, як Володимир Іванович тяжко переносить втрату дружини, адже їх єднала лебедина вірність і велика любов, любов до дітей, друзів, учнів.
Любила Ти земне життя,
Воно раптово обірвалось,
І ти пішла у небуття
Лишивши все,що в тебе малось.
У нашій пам’яті живе
Твій образ в розпачі розлуки.
Нехай він з нами не помре,
Як щедрі ніжні Твої руки.
Ти в нашій пам’яті живеш,
Твої діла теж будуть жити
В думках Ти наших не помреш,
Бо тут із нами Твої діти.
Ярослав Попович—близький товариш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643082
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.02.2016
В 1989 році, навчаючись в Івано-Франківському технікумі фізичної культури, я проходила педагогічну практику у середній школі № 17 м. Івано-Франківська, де і познайомилась з Вірою Іванівною та Володимиром Івановичем Дяченками.
[b] Перше враження від цієї зустрічі – «Які інтелігентні та елітні Люди!».
[/b] Вчителі - професіонали високого рівня. Сім’я - чоловік та дружина, як єдине ціле.
Будучи ще зовсім юною, тоді я подумала, що також хотілося б так, як у них завжди разом - і вдома, і на роботі.
Вчителька людяності: Так – це Віра Іванівна.
Постава, грація, довершеність рухів. Все це було змістом її уроків, а, головне, любов до дітей і до всіх, з ким була поруч.
Всім своїм серцем я відчула, що ці якості є найважливішими не лише в педагогічній діяльності, але і в житті кожної людини.
[b]Дякую Вам за те, що навчили мене любити людей та бути щасливою в сім’ї і в колективі.
[/b] З Великою повагою викладач спортивних ігор Івано – Франківського коледжу фізичного виховання ПОПАДИНЕЦЬ ЛЮБОВ ВАСИЛІВНА.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643081
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.02.2016
Дорогий Володимире Івановичу, щиро Вам співчуваємо в зв’язку з втратою Вашої дружини і нашого любимого вчителя.
Ви були нашими найкращими учителями і наставниками з першого по десятий клас.
Віра Іванівна для всіх нас в стінах школи була другою мамою, від якої йшла материнська любов.
Завдяки Вам ми під час навчання займалися спортом, згадуємо, як на кожній перерві і після уроків ми приходили в спортивний зал і просили у Вас м’яч і дозвіл пограти в баскетбол чи футбол, одні Ви з вчителів нас розуміли і дозволяли.
Навіть після закінчення школи ми з Вами на вихідні дні збиралися і грали в футбол.
Завдяки таким вчителям і наставникам, як Ви, у молоді виникає бажання займатися спортом, таких вчителів вже немає.
Дуже дякуємо Вам за все.
[b] Віру Іванівну і Вас забути неможливо.
[/b] З повагою Степан і Іван Площанский , Ваші бувші учні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642803
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 10.02.2016
Віра Іванівна Дяченко закінчила Львівський Державний інститут фізичної культури і спорту в 1966 році. Працювала викладачем в Львівському Університеті і продовжувала виступати за Спортивний Клуб Армії у Всесоюзних, Республіканських змаганнях в змішаній парі з акробатики.
За період спортивної кар’єри була призеркою кубка СРСР, багаторазовою чемпіонкою України , чемпіонкою студентського товариства «Буревісник» і різних змагань в збройних силах СРСР.
Після закінчення спортивної кар’єри працювала вчителем фізичного виховання в СШ№17, а потім по переводу в новій школі №24. Вчитель вищої категорії, з званням «Вчитель Методист». В 2004 році нагороджена спеціальним призом «НІКА», як кращий вчитель фізичного виховання Івано-Франківської області.
Віра Іванівна була вчителем від Бога, чуйна, щира, відзивчива людина, а основне справедлива до дітей і друзів. Прекрасна сім’янинка, любима мама для дітей, вірна дружина для чоловіка.
Сім’я Дяченків є прикладом щирих почуттів, любові до дітей, поваги до людей.
Віра Іванівна була хорошою господинею. Незважаючи на важку хворобу Вона була великою оптимісткою борючись кожен день з хворобою за своє життя. У Вірі я завжди бачив щирість, доброту, ласку до всіх окружаючи її. Разом з сім’єю Вона переживала горе і радості і прагнула до життя.
Дуже шкода, що доля рано забирає хороших, чуйних, щирих і залишає тільки спогади про них.
Віра Іванівна була трудолюбива , як бджілка, щоб забезпечити собі честь, славу і добробут своєї сім’ї.
[b] Спи спокійно! Ми Тебе ніколи не забудемо.
[/b] Товариш сім’ї, Полатайко Ю.О.- професор, доктор біологічних наук Росії і України, заслужений працівник фізичної культури і спорту України, Майстер спорту СРСР, суддя національної категорії з плавання, викладач кафедри спортивно-педагогічних дисциплін Прикарпатського національного університету ім.. В.Стефаника.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642800
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 10.02.2016
Одного прекрасного і сонячного дня зустрілися двоє. Він і Вона. Це люди з щирими серцями, серцями великих людей, які жили душа в душу.
Протягом усього життя були і радісні дні і дні тривожні.
Віра і Володя – це дружна сім’я. У них багато друзів. Адже не дарма кажуть, що людина без друзів, що дерево без коріння. Цю сім’ю всі поважали за чуйність, за допомогу, за пораду. Прихильною до Віри і Володі були ми, сім’я Питюків. Ми часто зустрічалися, ділились своїми радощами і незгодами.
Віра Іванівна та Володимир Іванович виростили і виховали двох прекрасних синів: Андрія та Сергія. В сім’ї завжди панувала взаємодовіра, взаєморозуміння та взаємоповага, кожноденна щирість, підтримка, піклування одне про одного.
Раптом у прекрасну сім’ю непрохано прийшло нещастя. Невблаганна смерть вирвала із життя відданого педагога,чуйну людину, великого майстра своєї справи, прекрасну дружину,найулюбленішу маму.
Рідна, Ти залишила нас так рано і несподівано…
Від болю та глибокого суму розривається серце. Все навкруги опустіло без Тебе, і не має сил,щоб пережити це горе.
Але щира вдячність, велика любов до Тебе та невмируща пам'ять повертають нас до життя.
Твій прекрасний образ з нами назавжди.
Інна Артемівна та Зиновій Романович Питюки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642589
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.02.2016
Життя народжується для того щоб з часом померти. Але як шкода коли це стається передчасно.
Як кажуть у народі іноді Бог сходить у людський сад, щоб зірвати там саму найкращу троянду, щоб забрати її у свій «Райський Сад».
Втрата, біль,які залишаються після смерті близької і рідної людини, хорошого педагога, матері, дружини, неможливо втамувати нічим. Лиш думка про те що й сам поїдеш у цю неземну подорож робить на серці трохи легше. Але як довго чекати!
Хороший вчитель, гарна людина, такою була Віра Іванівна Дяченко. Присвятивши багато років праці у школі, вона старанно з любовю ставилася до своєї професії, до учнів. Комусь-порадою, комусь добрим словом. Тому й не дивно ,що пустку у школі, місце праці не зайняв і не займе ніхто. Навіть недавно гуляючи у школі спитала, чому дівчатка і хлопці на фізкультурі разом? Колись було по іншому. На що вчитель відповів, це було тоді коли у школі була Віра Іванівна.
Тримайтесь Володимире Івановичу, я учениця Ваша, розділяю біль Вашої втрати, співчуваю і молюся за Вашу дружину , мого вчителя, [b]Ви можете пишатися навіть після смерті своєю дружиною бо таких як була Вона більше немає.[/b]
Вони незамінні на цій землі. Вічна пам'ять їй.
Пащак Олена –Ваша з Вірою Іванівною учениця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642588
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.02.2016
… Моє перше знайомство з Вірою Іванівною Дяченко відбулося під час секційних занять вчителів фізичної культури перед початком навчального року в 1991 році. Я тоді прийшов працювати в ЗШ № 17 м. Івано-Франківська, в школу в якій перед тим працювала Віра Іванівна та її чоловік Володимир Іванович. Ніби відчуваючи моє переживання перед новим місцем роботи вона підійшла до мене і сказала: «Яшенька- не переживай все буде довре, в школі дуже гарні діти і хороший педколектив». Вона завжди зверталась до своїх колег І дітей ніжно «Яшенька, Оксанко, Іринко, Васильку, Тарасику»…
Віра Іванівна завжди виділялась серед вчителів фізичної культури своєю інтелігентністю, внутрішньою культурою, чарівністю І тендітністю. Вона ніколи не підкреслювала свій високий спортивний статус переможця і призера спортивних змагань різного рангу, звання Майстра спорту СРСР з акробатики, але вміла об’єднати навколо себе вчителів і дітей, які в подальшому стали яскравими особистостями. Доречно сказати, що цю рису характеру вона зберегла на всі роки життя.
Згадуючи її «уроки-подорожі» з молодшими школярами підсвідомо завжди повертався в чарівний світ дитинства і щиро заздрив тим дітям з якими проводились такі уроки. Віра Іванівна справжній учитель, не байдужа до долі своїх вихованців, вона раділа і переживала за них, у разі необхідності надавала необхідну допомогу. Саме до таких вчителів спрямовані найкращі слова подяки за те,що він робив для дітей, для справи виховання. Саме такі вчителі збагачують розум і душу своїх вихованців, відкривали перед ними невичерпну скарбницю знань і невмирущих моральних цінностей, віддаючи їм частинку свого серця, себе самого…
Віра Іванівна Дяченко була прекрасною людиною, педагогом від Бога і пам'ять про неї буде жити не лише в серцях рідних і близьких, а й в серцях педагогів Прикарпаття, в серцях її випускників.
Яків Павленко
Вчитель фізичної культури ЗШ №17
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642245
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 08.02.2016
З цією тендітною жіночкою хотілось зустрітись завжди.
Вона випромінювала неймовірно позитивну енергетику. Постійно посміхалася, і тільки очі - вдумливі та глибокі - передавали її справжній душевний стан. Не переставала дивуватись її невичерпному джерелу пестливих слів. З нею можна було спілкуватись на будь яку тему. Ненав’язливо розпитає про здоров’я ,про справи твоїх найрідніших. І ще,як ніхто інший, могла розрадити. Вислухає уважно і знайде оптимальний вихід із ситуації. Більше того, ще й допоможе з неї вийти.
Був у неї життєвий стержень – і він ніколи не згинався .
[b]Вона мені нагадувала пташку, яка тримала свою сім’ю під крилом.[/b]
Своїм невеличким крильцем вона оберігала і чоловіка, і синів від напастей і негараздів. Надзвичайно важко переживала їх неприємності та невдачі.
Любила роботу, дітей. Могла безкінечно розповідати про свої фізкультурні уроки. Ділилась своїми роздумами,як організувати заняття з наймолодшими цікавими та корисними.
Вона любила все живе. Пам’ятаю , що її улюблені квіти ромашки – ніжні, ігристі та невибагливі,як і вона сама.
Ніколи байдуже не проходила повз бездомних кішок і песиків.
Уміла радіти кожній хвилині життя. У всьому бачила тільки хороше та позитивне.
Дуже шкода, що згадую про Віру Іванівну в минулому часі.
Мені ,як всім рідним і знайомим, її дуже не стає.
Не віриться, що вона пішла в інший світ.
Хочеться ,щоб на небесах їй було спокійно та затишно – принагідно подаю на службу за упокій її душі.
Сусідка Наталія Омельченко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642243
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 08.02.2016
Дяченко Віра Іванівна залишилась в багатьох серцях дітей, колег, друзів… Прививала до останніх днів любов учням до руху,здоров’я , краси грації. Сама була прикладом наслідування, гармонія, посмішка, енергія… Завжди була привітна,щира,любили життя, людей приносила сонце в душі і серця дітей…
Вміла та хотіла робити життя насиченим,у важкі часи дарувати надію і ніколи не показувати журби та негараздів в нашій державі. І не зважаючи на маленьку заробітну плату гордилась своєю професією та вела за собою колег, друзів, чоловіка, якого обожнювала до кінця своїх днів…
Такої любові вірності, взаємоповаги та безмежної відданості які були у Володимира Івановича та Віри Іванівни важко знайти зараз у цей жорстокий час. Вони разом випромінювали тепло та людську неповторну безкорисливу вірність. Це не може не зворушити серця багатьох, як у Станіславові так і поза межами вище згаданого міста та області.
Вона вміла розрадити, підтримати , знайти рішення у безвихідній ситуації… І це було рішення зазвичай правильне, яке ґрунтувалось на багаторічному невтомному та неповторному спортивному житті, яке завжди вчить спортсменів шукати шляхи вирішення в нестандартних умовах, стресових ситуаціях, коли все навколо дуже швидко змінюється не на користь…Так Віра Іванівна це вміла…
У Віри Іванівни напевно від дитинства, від батьків, дідусів, прадідів була притаманна риса чіткої та «німецької» точності. Вона і на уроках і в житті, в садочку «крутила чітко колеса», які крім неї ніхто не міг зрушити з місця…Дуже любила і цінувала дітей, до них відносилась як мати!!! Адже мала дома двох синів, а потім і внуків. Бачила та власне відчувала що дітям необхідна любов та розуміння…І тоді діти будуть наслідувати здоровий спосіб життя та будуть міцно будувати занедбану неньку Україну і вести нашу Батьківщину до світлого майбутнього… І в це хочеться вірити…адже віра надія та любов…це ті символи в житті кожної особистості які перевертають гори!! І Хто б що не говорив… А віра потрібна у важкі хвилини…коли здається вже все, облишу цю дорогу піду легшою? І саме не дивно, саме Віра Іванівна була тим рушієм! Наснагою…буревієм в спортивному житті Прикарпаття!!!
На вічну пам'ять! Колега по роботі, вчитель фізичного виховання ЗШ №24 Заник Михайло Михайлович
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641937
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.02.2016
В житті у кожного бувають хвилини, які запам’ятовуються на все життя.
Так сталося ще у далекі 80-ті роки, коли я зустрівся та познайомився з подружжям Вірою Іванівною та Володимиром Івановичем Дяченками.
Якось у Володимира Івановича появилась ідея провести у 17-й школі боксерські змагання для популяризації цього виду спорту серед дітей. У спортзалі ми встановили ринг, запросили боксерів, а також у змаганнях прийняли участь учні школи, котрі відвідували заняття боксом. Ця подія була першою в Івано-Франківську і мала чималий успіх. Там я познайомився і з Вірою Іванівною, котра зразу покорила мене своєю добротою, теплом і чуйністю.
Згодом я не раз бував у гостях у цієї прекрасної сім’ї. Ми багато спілкувались, обговорювали та згадували різні події та моменти життєвих ситуацій, що складались впродовж років.
З першої хвилини знайомства відчувалося , що це близькі мені люди, з однаковими поглядами у житті. Ми багато розмовляли, я взнав багато про їхні студентські роки, спортивні досягнення. Під час розмови я взнав, що Віра Іванівна - почесний майстер спорту з акробатики. Більшу частину своєї спортивної кар’єри вона віддала Збройним силам. А так як я також у свої молоді роки виступав на чемпіонатах Збройних сил, то спогадів у нас було чимало.
При спілкуванні відчувалось, що не хочеться розходитись, і кожного разу все більше і більше розумієш, як у житті буває, коли
[b]Бог поєднав разом таких хороших та чуйних людей[/b].
Також я бував і на уроках з фізичного виховання, який проводила Віра Іванівна у школі, і був приємно вражений взаєморозумінням у спілкуванні учнів та учителя.
Упродовж своїх довгих літ праці у школі вона своє тепло та ласку віддавала дітям.
Сумно, що серце такої людини перестало битися так рано. Це велика втрата для близьких людей та друзів, вчителів та учнів школи.
Спогади про Віру Іванівну завжди будуть торкатись наших сердець.
З повагою: Анатолій Мушій -- майстер спорту СРСР,заслужений тренер України з боксу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641932
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.02.2016
Про життя Віри Іванівни можна написати безліч хороших спогадів життєвих, спортивних, виховних, навчальних, що може бути добрим доробком в науковій , навчально-методичній літературі. Адже, Віра Іванівна пройшла всі науки, і галузі фізичного виховання і спорту досягнувши високого спортивного звання - Майстра Спорту СРСР з акробатики.
«Згадую коли прийшов працювати в ЗОШ № 24 в м. Івано-Франківськ на посаду вчителя фізичного виховання, ще не маючи достатнього досвіду в педагогічній діяльності, я познайомився з сім’єю Дяченків, а саме з Вірою Іванівною та її чоловіком Володимиром Івановичем.
З першого дня нашого знайомства я вчився у Віри Іванівни, великому професіоналізму і сумлінному ставленні до своєї роботи. Вона постійно застосовувала новітні технології проведення занять з учнями різних вікових груп. Вміло і правильно застосовувала методи, засоби і принципи навчання, адже не дарма була Вчителем-Методистом.
З великою повагою до неї ставились і діти, від першокласника і до випускника. Не раз приходили учні тих шкіл, де працювала Віра Іванівна. Вони дякували за життєву науку, за віру і добре слово, яке вона їм привила ще з дитинства. Багато дітей яких виховувала Віра Іванівна стали висококваліфікованими спеціалістами в своїй галузі і просто добрими людьми.
Дякую Вам за вашу науку, підтримку і розуміння. Ви назавжди залишитесь в наших серцях!»
Вічна Вам пам'ять!
З повагою, Маланюк Любомир.
Кандидат наук з фізичного виховання і спорту,доцент кафедри спортивно-педагогічних дисциплін Прикарпатського національного університету В. Стефаника.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641752
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 06.02.2016
Все в нашому житті буває вперше. І, на жаль, це «вперше» стосується не лише приємних моментів.
Такими своєрідними «рубіконами» на життєвому шляху, які заставляють зупинитися і задуматися, є перша втрата однокласника, перша втрата вчителя… Це розуміння того, що є моменти, коли все можна виправити, окрім одного – повернути життя людині. Але ми віримо і надіємося, що життя продовжується в наших думках і помислах.
Адже не просто так ми «люди». Все, що існує навколо нас колись було лише думкою, «мислеформою», і лише через деякий час матеріалізувалося. А тут, навпаки – всі, хто покидає нас в цьому матеріальному світі, залишаються з нами в нашій пам’яті. Смерть – це завжди несправедливо. Особливо, якщо це стосується повної сил і наснаги життєлюбної та життєдайної людини, яка прийшла на цей світ творити добро. Саме такою і була наша вчителька фізкультури, Віра Іванівна Дяченко.
Педагог - надзвичайно важка професія, надзвичайно відповідальна і тому треба добре думати перед тим, як її вибирати.
[b]Віра Іванівна була вчителем від Бога .[/b] Всі учні щиро співчувають з приводу втрати нашого Вчителя, але вже ніхто і ніщо не замінить її у ролі дружини, матері. Ми завжди безцінні для тих людей, хто нас любить. І наша цінність визначається не тим, чого ми досягли чи скільки грошей у наших кишенях. Головне, хто ми є і який слід залишаємо після себе…
Віра Іванівна залишила після себе пам'ять у численних дитячих серцях, які навіть подорослішавши, випромінюють любов і повагу до неї, захоплюючись при цьому її щирістю, доброзичливістю, привітністю. Вона легко і граціозно йшла не лише по спортивному залу, а й по житті, а її скромність заслуговує на особливу шану.
Можливо, знаючи про її спортивні нагороди і заслуги, ми мали б ще більший стимул не лише до спортивних перемог, а й до перемог на своєму життєвому шляху. Можливо, більше б цінували її при житті… Але все у минулому, а сьогодні ми можемо лише низько схилити голову в знак поваги і тихо промовити «вибачте» за те, що по дитячій нерозумності могли чимось засмучувати.
Життя триває… І ми повинні пройти всі випробування, які нам судилися. Ми повинні не лише їх пройти, але й перемогти. Перемогти, перш за все, себе. Адже це найбільша перемога в житті. У житті багато такого, чого ми не розуміємо. Іноді жодні роздуми не допоможуть на крок просунутися вперед. Тоді треба зібратися і скористатися сповна тим, що дарує нам життєвий момент. Саме цьому нас вчила Віра Іванівна на своїх заняттях фізичного виховання.
Я вдячна долі, що мала можливість знати і вчитися у Віри Іванівни, і що маю можливість хоча на папері і, на жаль, уже після смерті, ще раз сказати від себе особисто і всіх учнів «Дякуємо, що Ви були з нами». Віра Іванівна залишила після себе лише світлі спогади і вони ще довго горітимуть у серцях її учнів.
Оксана Линчак (Макарук), випускниця 1994 р. Івано-Франківської ЗОШ № 24.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641751
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 06.02.2016
Є зустрічі, які, навіть миттеві, залишаються в пам’яті назавжди. З Вірою Іванівною ми побачилися вперше на одній із нарад в м. Івано-Франківську в 2010 році, хоча зустріч ця могла відбутись набагато років раніше.
Віра Іванівна працювала в 70 - ті роки вчителем фізкультури в Яремчанській середній школі №1, де працюю зараз я. Вже три роки її немає з нами , але педагоги школи із сердечною теплотою згадують свого колегу, не забувають Віру Іванівну також її учні, для котрих вона була не тільки класним керівником, наставником, але й взірцем людини, вчителя, майстра спортивної справи.
Пригадую нашу першу зустріч. Віра Іванівна, незважаючи на мініатюрну статуру,тендітність, відразу кидалась в очі своєю енергійністю, щирістю, які переповнювали все її єство. Надзвичайно приваблива, рухлива, дружелюбна, вона вся світилася чистим добрим вогнем, непомітити який просто було неможливо. Перший раз я бачила Вірочку, але, здавалося, знала її багато-багато років. Біля неї і сам ставав добріщим, відкритішим. У цю першу зустріч ми довго говорили про Яремче, Делятин-батьківщину її чоловіка Володимира Івановича; про спільних знайомих й дорогих для Віри Іванівни людей.
Домовилися про нові зустрічі в Яремчі, але, нажаль, доля розпорядилась по своєму- жорстоко , несправедливо.
Боляче думати про це, не хочеться вірити, що Віри немає серед нас.Єдине,що залишається,- це пам'ять і віра в те, що такі люди, як вона, не зникають безслідно. Вони залишають нам Любов, Надію, бажання жити за себе,за них….
Віра Іванівна щедро ділилась з оточуючими багатством своєї душі, тому вона жива і вічно буде жити в невмирущому коханні її чоловіка, в безмежній вдячності та ніжності до мами її синів, в глибокій повазі і її друзів, вихованців.
Климюк Н.О., вчитель світової літератури,
вчитель - методист Яремчанської ЗОШ №1
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641502
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 05.02.2016
Знаеш, быть женщиной очень не просто:
Ласковой, нежной и маленькой ростом.
[b]
«МОЯ ВІРА»- [/b]так представил мне красивую, невысокую женщину мой колега по специальности физическая культура - Владимир Дяченко.
Более десяти лет работая тренером по баскетболу в 24-й школе, в течении которых я почти каждый день видел Веру Ивановну.
Могу сказать честно, анализируя их жизнь, что Владимиру Ивановичу повезло со своей половиной.
Женщина с очень сильным характером, отличная хозяйка и прекрасная добрая мать.
Специалист очень высокого класса, педагог от Бога, сильный психолог, которому было легко решать все вопросы в различных ситуациях.
Внешне невысокая, стройная. Но когда она говорила, в спортзале в шеренге среди детей не было разговоров. Зато на переменах, на различных соревнованиях, многих поездках с детьми - вокруг неё всегда толпились дети.
Это именно про неё кто-то из известных людей сказал: [b] «В её хрупком теле жила большая душа»[/b]
Память о ней останется надолго в сердцах всех тех, кто имел честь знать эту удивительную женщину.
Кузнецов Владимир Владимирович - учитель английского языка, тренер по баскетболу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641500
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 05.02.2016
З Вірою Іванівною познайомилась у серпні 1988 року, коли переступила поріг середньої школи №17 м. Івано-Франківська. Хто ж вона-ця жінка, яка зуміла поєднати у собі стільки особистостей: педагога, матері, дружини і просто хорошої людини.
Не знаю таких людей, які б так сильно були захоплені і віддані своїй професії, як Віра Іванівна. Здавалося, якісь вищі сили поєднали у ній всі найкращі складові, які повинен мати педагог. Адже кожен учень Віри Іванівни бачив в ній не просто вчителя , а передусім цікавого співрозмовника, людину, яка зуміє вислухати, порадити і зрозуміти. Можливо, дехто і не усвідомлює, якими важливими є ці людські риси.
Вчителем може бути будь-хто із нас, але тільки небагатьом вдається зробити свої уроки цікавими , неодноманітними - такими, на які захочеться приходити знов і знов.
Здавалося б, що можна встигнути за сорок п’ять хвилин? Заняття Віри Іванівни були неповторними хвилинами високого спорту, турботи про здорове тіло й здорову душу. Для неї учень - це особистість, це частина виконаного завдання, яке вчителька ставила перед собою стосовно своїх вихованців.
Віра Іванівна володіла великим талантом передати дітям вміння і знання, які має винести кожен учень зі школи. Вона творила фундамент для життя молодої особи, від міцності якого залежатиме її майбутнє. Численні призові місця в найрізноманітніших спортивних змаганнях нашого міста, області, країни, які займали вихованці Віри Іванівни, доводять, що праця Вчительки стала хорошою основою в їх житті.
Мабуть, саме тому і не викликало ніякого подиву те, що після закінчення школи колишні учні знов і знов повертались до неї, до спортивного залу, щоб поділитись з Вірою Іванівною своїми успіхами та здобутками, яких, звичайно, їм допомогла досягти Вчителька.
Хотілося б висвітлити три найважливіші грані цієї людини: учитель дітей, скульптор дитячих душ, учитель – наставник молодших колег, просто добра людина.
Дякую тобі, Доле!...
Ірина Турій,заступник директора Н В К «ЗШЛ №23 ПНУ ім. В.Стефаника «м. Івано-Франківська.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641284
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.02.2016
Кажуть одних вчителів можна слухати, інших можна не слухати, а третіх — не можна не слухати. Цей третій тип найсвітліший спомин кожного довіку вдячного учня.
Саме до таких учителів належала Дяченко Віра Іванівна, вчитель фізичної культури СШ № 17.
Віра Іванівна запам”яталась , як натура романтична та емоційна , здатна глибоко проникнути у світ людського буття.
Віра Іванівна вміла бачити Людські душі, випереджала, планувала і проектувала вчинки своїх вихованців.
Цій унікальній в моєму житті вчительці були притаманні всебічна ерудиція, порядність, висока вимогливість до себе та учнів.
Віра Іванівна завжди вміла знайти підхід до кожного учня. Цінувала і поважала кожну особистість. Навчання в неї приносило учням радість від щоденного відкриття нового.
Ніхто не наважиться визначити ціну коштовності каменя до початку його гранування... І лише тоді , коли є шедевр роботи ювеліра із фантастичною грою світла у задзеркаллі діаманту, він набирає своєї справжньої вартості.
Гламурності й вишуканості завжди передували піт зусиль, порох рутинної праці, блиск миттєвого прозріння.
[b] Отак і віддавав для всіх учнів фантастичним неземним світлом педагогічний талант Дяченко Віри Іванівни.
[/b] Колишній учень СШ№ 17 Зварун Євген.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641281
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.02.2016
Віру Іванівну Дяченко я знала все своє свідоме життя.
Пам’ятаю, що вона зі своїм чоловіком, Володимиром Івановичем, працювали в с-щі Делятин Надвірнянського району вчителями фізкультури, де я навчалась.
Будучи ученицею, я була неодноразово в гостях у Віри Іванівни на квартирі в Делятині, яку молоде подружжя знімало після закінчення інституту.
Пам’ятаю ,що ми, учні, дуже любили Віру Іванівну і хотіли бути схожими на неї, так як знали, що вона майстер спорту та чемпіонка України з акробатики,і з великим інтересом ми оглядали її нагороди.
Завжди усміхнена та привітна, ця тендітна жіночка випромінювала світло сонця, тепло навколо себе, а тому всі діти і дорослі тягнулись до неї.
Такою тендітною, молодою, усміхненою і сонячною вона пройшла через все своє недовге життя.
Найбільш характерними рисами характеру її були: любов до життя, до людей, небайдужість, бажання допомогти людям, які потребували її допомоги.
Все своє життя вона клопоталась і вирішувала чужі проблеми, а тому скоро згасла її свічечка.
Для своїх дітей, чоловіка, родини була надійною опорою.
Для мене було великою несподіванкою та біллю в серці її така рання кончина, а вона ще могла довго тішити своїх внуків та дітей…свою родину та друзів.
Всі, хто знав Віру Іванівну, завжди будуть її пам’ятати
[b] Вічна пам'ять Дяченко Вірі Іванівні.
[/b] Голубко ( Задубровська ) Світлана Анатоліївна - адвокат Івано-Франківської міської асоціації адвокатів, член обласної колегії адвокатів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640880
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 03.02.2016
Веру Ивановну я знаю из 1963 года. Это случилось уже на втором курсе. Прошло уже более 50 лет, помню как вчера, на лекции, которую нам читал известный учёный, доктор медицинских наук профессор Джафаров Мамед Ашумович, в 19 аудитории. Я заметил среди уже знакомых сидящих девочек одну маленькую девчонку и сразу подумал, что она ученица где-то восьмого класса, но когда мы снова и снова встречались на лекциях, я понял, что она такая же студентка, как я. Позже я узнал ,что она поступала на стационар но по каким то причинам первый курс закончила на заочном обучении.
Первые дни учёбы на втором курсе я замечал радостные лица девушек и ребят, потому, что они стали студентами Львовского Государственного института физической культуры, который был в то время одним из ведущих вузов в системе физической культуры не только в СССР, а и за рубежом. Каждый студент старался добиваться высоких спортивных результатов и учиться успешно, но среди них отличалась Вера Кульбанская как в спорте, так и в учёбе.
Уже на третьем курсе наша Верочка, как мы её называли, выступая на кубке СССР по акробатике в смешанной паре с Виктором Бедрацким в Минске, выполнила почётное звание «Мастер Спорта СССР». Она часто выезжала на соревнования разных рангов и никогда не возвращалась без медалей. Верочка серьёзно готовилась всегда к соревнованиям и к учёбе. Мы, однокурсники, были рады её успехам. Вера была неоднократно чемпионом Львовской области, чемпионкой УССР, чемпионом Всесоюзных соревнований студенческого общества «Буревестник» и ВЦСПС. Много лет входила в состав сборной команды Украины по акробатике.
Она всегда была решительной, работоспособной, доброжелательной, принципиальной и самое главное порядочной, она приходила на помощь всегда однокурсникам, вот почему она достигла больших успехов в спорте и учебе. Её глубокие знания по биомеханике, анатомии, физиологии и биохимии удивляли не только однокурсников, но и преподавательский состав института.
Однажды возвращаясь в общежитие, мы увидели нашу Верочку с парнем, которого звали Володей и сказали, что это очень серьёзно, потому, что у неё никогда и ничего не было несерьёзного. Позднее ми познакомились с её парнем, Володей Дяченко. Эта пара Вера и Володя были высокой чистоты во взаимоотношениях, они отличались даже по походке и по форме общения, потом Бог дал добро, и они поженились. Между прочим, за всю историю института этой паре свадьбу сыграли полностью за счёт института. Ректор института Рогочий был посаженым отцом.
Я был направлен по распределению после окончания института в областной центр г. Ивано-Франковск и через некоторое время встретился с прекрасными людьми и коллегами Верой Ивановной и Владимиром Ивановичем Дяченками.
Хочу подчеркнуть факт, что тандем специалистов физической культуры и спорта Веры и Володи им придавало особую силу, работая в школе №17, а потом в школе № 24. Они создали целый комплекс сооружений, которых не было ни в одной школе города: игровой зал, гимнастический зал, тренажерный зал, зал для младших классов, бассейн, стадион и много игровых площадок. Сколько силы и терпения надо было для того, чтобы создать, построить такой комплекс для учащихся и жителей. Такое могут создать только сильные и работоспособные люди, какими я их знаю. В 2004году эта пара била удостоена награды «НИКА», как лучших преподавателей физической культуры области.
К сожалению сейчас уже с нами нет Веры, но её ученики и люди, которые знали Веру Ивановну, помнят как доброго, отзывчивого, преданного специалиста профессионала и человека высокой культуры. Она много сил и энергии отдала для воспитания подрастающего поколения. Как специалист хочу сказать, основное направление в работе Веры Ивановны было здоровый способ жизни молодого поколения.
Мы будем помнить Веру Ивановну всегда!
Мастер Спорта СССР, заслуженный тренер, заслуженный работник физической культуры и спорта Украины, доцент кафедры физического воспитания ИФИТУНГ Марзаганов Харитон Теймуразович.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640877
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 03.02.2016
Кожна людина покликана жити на цій чудовій,Богом даній землі.
Швидко плине час. Але…наступає мить і життя людини зупиняється.
Так перестало битись неповторно щире серце ВІРИ ІВАНІВНИ ДЯЧЕНКО.
Віра Іванівна була життєдайною струною для родини: коханою, найлюбимішою для чоловіка; дорогою доброю,ласкавою мамою для дітей.
Вона була прекрасним педагогом. Її любили діти. З нетерпінням чекали
фізичних занять,ігор,розваг,змагань.
До кожної дитини у неї був особливий підхід.
-«Добрий день, мої малята!» Так зустрічала дошкільнят Віра Іванівна.
Вона була майстром спорту СРСР,багаторазова чемпіонка України і мала дуже багато інших нагород,але основне, що вона була великим майстром своєї справи.
Віра Іванівна залишила слід щирої,співчутливої людини.
В ній палав вогник,який запалював душі друзів.
Віра Іванівна буде жити в наших серцях,в наших спогадах,як прекрасна людина.
Вихователь групи «Бджілка» ДСН №20 «РОСИНКА»
Глиняна Данна Омельянівна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640589
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 02.02.2016
Доля не дала мені можливості знати Віру Іванівну, як людину чи жінку, як вчителя чи спортсменку. Але коли я зустріла подружню пару Віру Іванівну та Володимира Івановича просто на вулиці, мене вразило почуття єдності, загальної думки, глибокої поваги один до одного та любові.
Володимир Іванович познайомив мене з Вірою Іванівною і з перших фраз ввічливості почали спілкуватись так, ніби були знайомі довгі роки.
Усміхнена, дуже позитивна, струнка і підтягнута, Віра Іванівна випромінювала сонячну енергетику. Поговорили про учнів, про фізичний розвиток, про стан гімнастики в Івано-Франківську, відчувалось, що людина знає свою справу, вболіває за тенденції фізичного розвитку підлітків і не просто загальними фразами, а глибоко професійно, зразу ж повідомила мені прізвища декількох учнів, які могли б займатись гімнастикою.
Між іншим від неї я дізналась про те, що вона теж колись тренувалась і закінчила нашу школу.
І ось така маленька зустріч лишила в моїй пам’яті певний відбиток щирості, простоти спілкування та великої приємності.
Кажуть, Бог забирає кращих - ці слова підтверджуються, і це стосується Віри Іванівни. Ось згадую її – і в душі бринить тепло і сонячний промінчик…
[b] Вічна пам'ять Вірі Іванівні [/b]і сили Володимиру Івановичу Дяченку продовжувати жити, працювати, творити і любити.
Невеличкі спогади директора Івано-Франківської спеціалізованої дитячо – юнацької спортивної школи олімпійського резерву зі спортивної гімнастики Людмили Голіневич.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640587
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 02.02.2016
Вчителько Моя,зоре світова… Такими словами хотілось називати нашого класного керівника- вчителя фізкультури- Віру Іванівну Дяченко.
Це дуже хороший педагог, мати, людина. З нею можна було вирішувати будь-які питання, навіть особисті. Віра Іванівна могла нам розказувати про те, що деякі мами не завжди могли б поділитися зі своїми дітьми.
А ще ми з нею часто їздили на екскурсії. Побували в Яремчі,Ворохті, Гошеві, Крилосі, Львові, Бресті. Ніхто з інших класів нашої школи стільки не подоррожував як ми, нам завжди заздрили.
Цікавими були й уроки фізкультури, виховні години. Ми багато нового дізнавались зі слів Віри Іванівни, уважно слухали її.
Зараз тільки можна згадувати ті щасливі хвилини, дні, роки, які ми були разом з Вірою Іванівною.
Важкою є втрата для всіх нас, а особливо для родини, що перестало битися серце такої з великої букви [b]«Людини»,»Педагога», «Вчителя».
[/b] Ми завжди будемо памятати Вас, Віро Іванівно.
[b]Ви найкращий наш класний керівник![/b]
Гавриляк Оксана- учениця Віри Іванівни
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640348
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 01.02.2016
З сім’єю Дяченків познайомилась вперше у 1999 році, навчаючись в одній групі з сином Сергієм у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника. Батьки, дійсно, з великої літери, чуйні, мудрі, тактовні, опікувались сином.
Невисока , тендітна Віра Іванівна завжди поряд, завжди допоможе, дає наймудріші поради.
Найголовнішим людським якостям: доброті, чесності, порядності та людяності, навчала дітей. Молодшого сина Сергія , на мою думку , любила більше за всіх, бо він дався їй тяжко, провівши для збереження в лікарні більше півроку. Скільки любові, ніжності і терпіння вона йому віддала!
Своїм життєвим прикладом намагалась дати синові все необхідне для майбутнього, зокрема освіту в галузі «фізичне виховання», спорт і здоров’я людини , в якій сама пропрацювала більше п’ятидесяти років.
[b]Віра Іванівна, дійсно, була вчителем від Бога.
[/b]Віра Іванівна була одним з найкращих вчителів фізичної культури в місті, її уроки були взірцевими для студентів коледжу в період педагогічної практики.
Писати про неї можна довго, безкінечно.
В моїй пам’яті Віра Іванівна назавжди залишиться доброю, щирою, усміхненою, доброзичливою та привітною людиною.
Вічна їй пам'ять.
Возняк Світлана Григорівна — заступник директора з виховної роботи Івано-Франківського коледжу фізичної культури.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640346
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 01.02.2016
Життя , наше земне - це короткий відрізок часу, який даний нам Богом на цій землі.
Життя вічне . Життя — це любов , а любов це Бог.
Ми живемо , виконуємо Його волю , сповнюємо Божий план , радіємо життю, народжуємо та виховуємо дітей , займаємося улюбленою справою .
І коли цей короткий відрізок закінчується Бог кличе нас назад.
Ми не помираємо , ми повертаємося у вічність . От і настав момент коли Бог покликав у вічність Віру Іванівну не просто хорошого педагога а людину з великої літери.
У школі вона навчала дітей не тільки спорту , а й прививала любов до занять .
Діти любили її вони відчували добре жіноче серце та тепло яке вона випромінювала.
Шлюб Віри Іванівни та Володимира Івановича є ще одним великий доказом того , що любов не живе три роки . І цей шлюб укладений на небесах . Найбільшим дарунком якого є діти та внуки .
Вічна пямять.
Баранецька Оксана – учениця 24 школи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640248
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 31.01.2016
Важко повірити і змиритись з тим, що серед нас вже немає такої приємної, життєрадісної, доброї і щирої людини як Віра Іванівна . Вона дійсно була вчителем від Бога, та не тільки вчителем фізичної культури, але й життя.
З приємністю згадую перший день педагогічної практики в 24-й школі. Ми молоді, перелякані 17-18 річні студенти, заходимо в спортивний зал школи, де з щирою материнською посмішкою зустрічає нас Віра Іванівна. Кожного дня, нас студентів вона зустрічала з посмішкою і запитанням: “Як справи? “Все добре?”
До кожного студента і учня вона зверталась виключно по імені в лагідній тільки їй притаманній формі.
Завжди буду пам’ятати, з якою любов’ю і самовіддачею Віра Іванівна проводила кожен урок, як її любили і поважали діти.
Жодного разу не було, щоб Віра Іванівна відмовила в пораді чи допомозі, на кожній перерві цікаві розповіді про повсякденне шкільне життя, різні ситуації, а як мова заходила про її сім’ю, то, мені здається, щасливішої людини на цьому світі просто не існувало.
Сім’я Дяченків завжди буде для мене прикладом щирої любові, поваги, взаєморозуміння.
Важко підібрати слова співчуття Володимиру Івановичу та його синам тому, що зарадити в ситуації, коли відходить у вічність така унікальна людина, як Віра Іванівна, людина, в якої вистачило ніжності, любові і тепла не тільки на свою сім’ю, але на всіх оточуючих, практично неможливо.
Я дякую Богові за те, що мав честь бути знайомим з цією чудовою людиною.
Вічна Вам пам'ять Віро Іванівно! Ви завжди будете жити в наших серцях!
Володимир Бачинський – вчитель фізичної культури ЗШ № 23 м. Івано – Франківська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640246
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 31.01.2016
Благородна і відповідальна,виснажлива і вдячна місія педагогів-вчителів на землі. Формувати світогляд, життєве кредо молодих людей, які всі проходять через школи, вбираючи знання історії свого народу, життєвий досвід поколінь світової цивілізації - це найважливіша суть школи.
Наступність поколінь в державі дає утвердження в продовженні традицій, звичаїв обрядів, вірувань свого народу в його подальшого розвитку і належного місця в світовій цивілізації.
Школа, як основна інституція цивілізованого поступу людства має в своєму арсеналі засобів його величність вчителя. Від його світогляду, професійності , патріотизму залежить майбутнє, як окремих персонажів так і народу в цілому.
Особливе місце школі займають сімейні пари вчительські династії. Серед перших таким зразком виконання громадського обов’язку є Віра Іванівна і Володимир Іванович Дяченки, педагоги Івано-Франківська. Життєва доля звела нас у загальноосвітній школі №17 м. Івано-Франківська, в якій супруги Дяченки виконували місію вчителів фізичного виховання і здорового способу життя. Захоплюємося особистістю Віри Іванівни в процесі спілкування з дітьми. Завжди оригінальна , приваблива зовнішність, материнська любов до дітей завжди була зразком для наслідування, як у взаємоспілкуванні так і в фізичній досконалості.
Своїм життєвим прикладом Віра Іванівна утверджувала домінуючу роль жінки, матері в сім’ї, де панує любов, взаємоповага супругів,величезна відповідальність за виховання і долю своїх дітей.
Люблячий її чоловік Володимир Іванович по чоловічому всюди був розумним і розсудливим захисником, творцем комфортного морального середовища для люблячої дружини.
Безжалісна смерть передчасно відібрала життя у Віри Іванівни, рідні і багаточисленні друзі проводили її в останню дорогу, засвідчуючи величезну повагу і назавжди світлу пам'ять.
Береговськи Зіновій Леонідович – колишній завідувач відділу народної освіти м. Івано-Франківська.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639801
рубрика: Поезія, Ода
дата поступления 30.01.2016
Буває, вчителю,святий Твій труд,
Коли маленьке ,серденько дитяче,
Відчує біль чужий, з біди чужої плаче,
Тоді, учителю, святий Твій труд.
Буває вдячним , вчителю, Твій труд,
Коли Тебе згадають через роки
Ті, що пішли у світ широкий,
Тоді, учителю, Твій вдячний труд.
Ірина Переймибіда
Я мав честь вчитись в найкращій школі № 17,про яку залишились найтепліші спогади. З вдячністю згадую своїх педагогів, тих хто вчив мене, мав на мене особливо великий вплив, тих хто особливо запам’ятався, зокрема Дяченко Віру Іванівну.
Дяченко Віра Іванівна – чудовий вчитель, бувша спортсменка високого рангу, любима дружина та любляча мама. Згадую її завжди, і на обличчі у мене появляється тепла і ніжна посмішка.
Фізичне виховання у нашому класі вів Володимир Іванович, і не зважаючи на те що Віра Іванівна в нас не викладала я дуже любив,цінував і поважав її.
В моїх спогадах завжди усміхнена і сповнена натхненням донести до дівчат свої знання, привити їм любов до спорту та здорового способу життя.
Зміцнити здоров’я дітей,забезпечити їх всебічний розвиток, підготувати до сурового і деколи несправедливого життя-ось що було у Віри Іванівни на першому місці.
Її вміння тримати під контролем свідомості свої емоції є неабияким показником високої культури. Адже воно чітко знала, що вчитель – це друга мама, а фізичне виховання це здорове життя.
Спілкуючись багато років з Вірою Іванівною знаю, що вона була відданою дружиною, ніжною мамою, доброю господинею та душею своєї сім’ї.
Завжди вирішувала спірні питання мирним шляхом, вчила синів поважати і любити людей, бути чесними і добрими, щирими і чуйними.
Впевнений, що усі дії, намагання, старання, кар’єрний і особистий розвиток були присвячені сім’ї.
Ось такою в моїх споминах постає Віра Іванівна.
Пам’ятаю… Люблю… Поважаю...
Завідувач хірургічним відділенням поліклініки №1 Беркій Остап
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639790
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.01.2016
Ми не були друзями, не товаришували сімями, а познайомила нас школа, де працювала і без перебільшення віддавала свою любов, ласку, уміння тим з ким працювала, хто знаходився поруч з нею. А це діти, яким ніколи не було забагато її уваги. А вона раділа, раділа, що Бог наділив її таким талантом.
Віра Іванівні вчитель, вчитель вищої категорії, вчитель – методист, Майстер Спорту СРСР.
Я мала нагоду бути присутньою на відкритому уроці, який проводила Віра Іванівна. Так це була справжня казка для учнів, адже під час уроку широкого застосування отримали сюжетні ігри, які викликали велику зацікавленість до занять фізичними вправами.
Для вчителів і присутніх на цьому уроці це збагачення досвідом в організації та проведенні уроків фізичної культури для учнів молодшої школи.
Віра Іванівна настільки ввійшла в роль художнього персонажу, що майже нічим не відрізнялася від учнів, а була для них товаришем.
Дуже хотіла, щоб її син Сергій пішов по її стопах. Під час навчання Сергія у коледжі фізичного виховання вона дуже часто цікавилася його успіхами, старалася передати йому свої знання і уміння.
Так, вона жила кожним днем, планувала, мріяла, творила. Намагалася зробити сьогодні, не відкладаючи назавтра. Щоб встигнути. Нажаль багато задумів її залишилися не здійсненими.
Валентина Антонець – викладач коледжу фізичної культури.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639359
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 28.01.2016
Спогади… Які спогади ми залишаємо після себе?... Хіба людина задумується про вічне, коли вона молода?.
У важкий час живемо. Справжні цінності (доброта,людяність, небайдужість, готовність допомогти, підтримати) кудись поділись, вичерпались; натомість з’явились байдужість, брехливість, жага до влади і грошей, нелюбов до ближнього. Але надія є, бо є справжні чоловіки та сміливі і безстрашні жінки в нашій Україні.
Є такі люди,згадуючи яких, розумієш, як добре, що ти зустрів їх у своєму житті. До таких людей відноситься Дяченко Віра Іванівна. Це моя вчителька фізичної культури. Завжди усміхнена,струнка та впевнена у собі.
Ми дівчатка-підлітки,любили вигадувати різні нісенітниці, лиш би посидіти на лавці та попліткувати. А Віра Іванівна завжди знаходила правильні слова та цікаві вправи для нас. Казала, що потім подякуємо їй за гарні фігури. Так, і справді дякуємо! Віра Іванівна була не тільки досвідченим, любимим вчителем, але й Людиною з великої букви.
Ми навіть не здогадувались, що перед нами неодноразова чемпіонка України з акробатики, що їй, маленькій і тендітній, підкорялись такі вершини!
Щкода, що дирекція школи не повною мірою цінувала досягнення Віри Іванівни.
А ще пригадала, як я, випускниця, вибігла із школи, і Віра Іванівна привітала мене з успішним складанням іспитів та дала мені декілька життєвих порад, які дуже, дуже пригодились мені пізніше в житті.
Віра Іванівна була сонячною Людиною та найближчим життєвим Вчителем для нас.
Нам зараз особливо не вистачає справжніх вчителів, перед якими хотілося б зняти капелюха.
Низький уклін Вам, Віро Іванівно, та світла пам'ять.
Викладач англійської мови Прикарпатського університету ім.. Василя Стефаника Людмила Гашевська (Бажан).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639358
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 28.01.2016
З глибоким сумом сприйняв звістку, що після тривалої хвороби померла достойна людина – наша Віра Іванівна, важко повірити, що вже немає її з нами.
Ця трагедія торкнулася всіх, хто її добре знав. Багаторазова чемпіонка України, чемпіон товариства Буревісник, шанована Вчителька, яку поважали і любили діти, і дорослі.
Важко висловити словами, скільки вона зробила доброго людям, завжди скромна, чуйна і доброзичлива.
Вірі Іванівні довелося пройти через важкі випробування долі, і на жаль хвороба призвела до її передчасної смерті.
Дуже важко втрачати дорогу і близьку тобі людину. Здається бачились не так давно, а тут раптово – нема її, і тепер згадуєш, що не договорили, кудись як завжди поспішали…
Щиро співчуваю Володі і їх дітям та глибоко сумую разом з Вами і Вашою родиною з приводу втрати матері, дружини.
В такий важкий і нелегкий час спогадів і суму, потрібно згадувати вислів святителя Феофана - ми плачемо над покійним, тому що людина не покликана до того, щоб померти, – людина покликана до вічного життя… Тому на службі можна почути, що ніби покійний говорить: «Не плачте про мене …», саме такою стійкою і мужньою була Віра Іванівна.
Світла пам'ять про Віру Іванівну назавжди залишиться в серцях
усіх тих, хто знав і шанував цю прекрасну людину. Земля їй пухом.
З повагою - Валерій Левченко –професор,доктор медичних наук.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639120
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 27.01.2016
Подружжя Дяченків-Володимир Іванович та Віра Іванівна в моєму житті - неподільне ціле. Віра Іванівна - душа, натхнення. Володимир Іванович - умілий виконавець.
За роки мого навчання у ЗШ № 17 м. Івано-Франківська (1973-1983) я так і не знаю, хто з них офіційно навчав наш клас до старших класів. Це питання у мене не виникало. Хто б з них не проводив урок, ми приймали, як належне.
На всі їх уроки ми з задоволенням бігли, бо знали, що нам буде цікаво. На уроках фізичної культури я навчилася всім видам спорту і захищала честь школи з баскетболу, волейболу, гандболу, легкої атлетики. Та вибирати професію вчителя фізичної культури після закінчення школи не збиралася. Хтось з однокласників мене запитував, чи хотіла би я стати вчителем фізкультури. Моя відповідь була негативною. Тоді мені дуже подобалась електроніка та радіотехніка.
І ще кілька років після школи я визначалася з професією,але заняття спортом не залишила. Фізична підготовка,що я отримала в ЗШ 3 17 , стала основою для моєї спортивної кар’єри. Я успішно виступала у змаганнях з біатлону за «Трудові резерви», де мене помітив О.В. Кознієнко, який запросив на навчання в Івано - Франківський технікум фізичної культури. Я прийняла його пропозицію, бо хотіла займатись біатлоном. Та по закінченні технікуму все ж обрала професію вчителя фізичної культури.
Думаючи про роботу в школі, я все частіше згадувала уроки своїх улюблених вчителів. Я зрозуміла, що для мене залишився еталон вчителя назавжди-це Дяченко Володимир Іванович та Віра Іванівна. У роботі у них були різні підходи. Володимир Іванович - строгий, вимогливий. Віра Іванівна - добра, людяна, справедлива. Мені, як жінці, все більше в пам’яті відтворюються ситуації на уроках, як їх вирішувала Віра Іванівна. Як вона ставилася до учнів, як вчила, що говорила. Волею чи неволею, але ця мудра жінка дала мені набагато більше, ніж я раніше думала.
Віра Іванівна Дяченко - мій учитель і наставник, приклад для наслідування у житті та професійній діяльності. Завжди усміхнена, чуйна, вона сформувала в мені ідеал вчителя, який хотілося наслідувати, впроваджувати в життя. І, головне, бути небайдужим до оточуючих. Віра Іванівна завжди цікавилась моїми справами і знаходила слова підтримки та настанови, які допомагали мені у роботі та в житті. Дуже сумую, що так раптово вона пішла від нас. Шкодую, що менше спілкувалась з нею останнім часом. Дуже співчуваю Володимиру Івановичу, адже його кохана дружина-маленька, тендітна жіночка, була його опорою та міцним тилом. І це давало йому сили і натхнення до життя і роботи.
Те ,що так раптово, пішла з життя Віра Іванівна, дало поштовх у творчій самореалізації Володимира Івановича. Його палке кохання лягло на папері гарними віршованими рядками. Всім пам’ятним подіям їхнього подружнього життя він присвятив свої вірші. Навіть після смерті кохана дружина направляє тепер вже духовний розвиток чоловіка.
Пам'ять про Віру Іванівну буде завжди в моєму серці! Забути її неможливо! Вічна їй пам'ять!
Любов Розман (Орищук)
Вчитель вищої категорії ЗШ № 19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639119
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 27.01.2016
Ліпше добре ім’я за багатство велике,
Ліпша милість за срібло та золото.
(Приповісті 22 : 1)
Перше, що кинулось мені в очі,коли я зустріла цю тендітну жінку, було усміхнене обличчя, яке вирізнялося з поміж усіх.
Віра Іванівна притягувала своєю приязню, бажанням допомогти та мала відмінне почуття гумору. Правило , що талановита людина у всьому талановита, втілилося в цій людині.
Майстриня у спорті, вона також любила поезію, музику, та цінувала мистецтво. Не один раз , відвідуючи оселю сім’ї Дяченків, я була свідком, як Віра Іванівна декламувала вірші. А на уроках фізкультури в школі, які вона проводила на високому методичному рівні, завжди була присутня музика.
Бог наділив Віру Іванівну мудрістю, яка допомагала їй вирішувати різні життєві ситуації, тому що Вона ніколи не забувала про Нього . Пригадую, як в часи тотального атеїзму Віра Іванівна завжди в молитвах покладалася на Господа і все віддавала в Його пресвяті руки. Бог вислуховував її, тому що Вона була чуйна, співчутлива, любляча, готова допомогти іншим, часто в ситуаціях, в яких інші відмовлялися.
Ще один талант, притаманний цій жінці - безгранична любов до дітей. Показовим було те, що це було взаємним. Її випускники при зустрічі виявляли свою шану і любов до неї.
Варто згадати, що Віра Іванівна, як ніхто, талановито оберігала своє сімейне вогнище, бо ж бути Вірною подругою по життю та доброю мамою - це теж неабиякий талант.
Безумовно, що світ втратив частинку добра, чуйності, лагідності, коли пішла з життя Віра Іванівна. Але всі добрі справи, які вона встигла звершити у житті, дали свої паростки і помножили добро у вічній боротьбі зі злом.
Життя Віри Іванівни - це добрий урок і приклад для кожного з нас, в житті яких Вона залишила слід.
Підсудієвська Оксана, подруга Віри.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638849
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.01.2016
Вже пройшло багато часу, як пішла із життя світла людина, Дяченко Віра Іванівна: багаторазова чемпіонка України з акробатики, прекрасний педагог з притаманним тільки їй відчуттям скромності і унікальної доброти.
Завжди усміхнена, з вираженою добротою в очах, які випромінювали тепло.
Віра Іванівна належала до тих людей, з якими було приємно спілкуватись: начитана, і в розмові могла підтримати бесіду на будь - яку тему. Особливою рисою її характеру було вміння вислухати свого співрозмовника не перебиваючи його, і не тільки дати своє бачення по даному питанню, а й по правильному його вирішенні. Вона завжди могла прийти на допомогу, не ждучи на якусь винагороду.
Ми товаришували з Вірою Іванівною протягом 13 років. За цей час я не чула з її вуст жодних нарікань на життя, навіть тоді, коли вона була смертельно хворою. Вона здавалась мені уособленням людської доброти, життерадісності, жіночого і материнського щастя.
Я по - доброму заздрила їй, і досі не збагну чому так сталося, що зрадлива доля життя зірвала її, мов квітку серед ясного поля.
Пам'ять про неї буде жити в серцях людей, з якими вона спілкувалась, і я рада, що Володимир Іванович робить велику справу, видаючи книжку про цю світлу жінку. Вічна їй па’мять.
Кандидат економічних наук, доцент кафедри українознавства і філософії Івано-Франківського національного медичного університету.
ВАСИЛЕВИЧ СВІТЛАНА ВАСИЛІВНА
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638845
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.01.2016
Дяченко Віру Іванівну та її чоловіка Володимира Івановича я вперше побачила у1994 році. Я працювала тоді у ЖО бухгалтером по квартплаті .У ті часи часто приходили до ЖО люди на перерахунок квартплати.
Мене здивувало те, що Вони, будучи уже зовсім не юні ,тримали одне одного за руки, і посміхалися один одному.
Спілкуючись з ними, я чітко усвідомила , що між ними панує взаєморозуміння, любов і вірність, чесність. Вони без слів розуміли одне одного, їх очі випромінювали тепло. Пройшли роки, ми часто зустрічались в ЖО з різних питань і я весь час бачила їх разом веселими і щасливими.
Недавно я зустріла Володимира Івановича і запитала: «А де Ваша половинка?». Спочатку була тиша, в очах появились сльози і у відповідь почула, що п. Віра відійшла від нас у вічність.
Мені було дуже боляче це почути, але та її щаслива і щира посмішка залишиться назавжди в моїй пам’яті.
Хай їй земля буде пухом, хай з Богом спочиває, і я впевнена ,що чиста душа її і там, на небі, буде випромінювати тепло. Вічна їй пам'ять.
А Володі бажаю здоров’я і ще довгих років життя.
[b]З цієї Божої пари треба брати приклад молодим сім’ям.
[/b]
п. Чернега Надія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638478
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 25.01.2016
Володя, коли я сьогодні окликнула тебе і зустрілась поглядом з тобою, то я швидше відчула, ніж зрозуміла, що щось сталось.
А тому, що я тебе одного ніколи не бачила. Ви завжди були з Вірою...
Я перечитала твої вірші, твою тугу розділяю і не знаю які слова тобі сказати? Ви- це одне ціле, а ціле не ділиться на половинки.
Я скажу тобі, що ти щасливий. Щасливий тому, що тобі зузстрілась саме така жінка, яка підняла тебе на найвищий щабель у житті, збагатила тебе духовно, яка, можливо, була сильнішою за тебе, яка подарувала тобі двох прекрасних синів.
Ти справжній мужчина, я низько схиляю голову перед твоїми поступками. Все ти робиш правильно і хочеться лише побажати, щоб ваші сини ніколи не підвели Вас.
З великою повагою Христіна Людмила, Твоя учениця -полковник УВС і Валентин.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638476
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 25.01.2016
Сім’ю Дяченків я знаю давно. Прийшовши у школу № 17 на роботу після закінчення педінституту, познайомилася з ними. Володимир Іванович та Віра Іванівна були моїми наставниками. Вони у всьому мені допомагали. Чудові люди, доброзичливі, прості у спілкуванні і дуже розумні, які ніколи ні в чому не відмовляли мені.
Найбільше , що мені запам’яталось у цих двох людей, це було взаєморозуміння, повага одне до одного і любов, справжня, чиста, як джерельна вода любов. Так, так вони любили одне одного якоюсь неземною любов’ю. Про таких людей можна було сказати, що у них була лебедина вірність, чуйність і багата душа.
Кохана дружина, ніжна матуся, любляча бабуся і вірний друг… Ще багато добрих слів можна було б сказати про Віру Іванівну.
Будучи хворою, вона ніколи не втрачала надії, вірила в добро. Найкраще, наймиліше, що було в її душі, - це безкорисна фізична і моральна допомога людям, проте ніхто не знав, як важко вона переносила свою хворобу, розриваючись на всі сторони, старалась і внукам догодити, і дати добру пораду дітям, і сказати коханому чоловікові лагідне тепле слово…
У їхньому житті було багато труднощів. Але з такою дружиною, як Віра Іванівна, життя проходило, як у казці. Чуйна, добра, розумна, мила, вона завжди давала хорошу пораду. Вона любила і була коханою дружиною.
Вони були щасливі… Не розумію, чому Бог так швидко їх розлучив?
Де ж ти,мамо?. . . Чому не приходиш ,бабусю?. . . Не чути ніжного слова «люблю»!. . . Пустота!. . . Її немає серед живих.
Раптова смерть забрала її від нас. Як важко, що її немає і вже ніколи не будуть горіти іскорками її очі, не будуть ніжно її руки гладити дитячу голівку, не будуть її уста промовляти теплі слова!. . . Все залишилось у пам’яті!. . .
Тому хочу сказати словами Лесі Українки:
«Ти є жива, Ти будеш вічно жити,
Ти в серці маєш те, що не вмирає».
Коханська Любов, колишній учитель музики СШ № 17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638216
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 24.01.2016
А где-то будет что-то без тебя…
О. Марчевская.
С Верой Ивановной и Владимиром Ивановичем я познакомилась в 1984 г. На метод - объединении. Впоследствии наши дороги пересекались часто, так - как все мы работали в системе образования.
Вера Ивановна Дяченко или Верочка, как я её называла (невысокая, хрупкая, красивая женщина)
Поражала своей колоссальной энергией, неиссякаемым оптимизмом и жизне утверждением.
Верочка была акробаткой. Чемпионка ВЦСПС, многократная чемпионка Украины, неоднократная обладательница кубков Украины, чемпион среди студенческого общества «Буревестник» ,победительница первого телевизионного кубка Украины по акробатике между городами Киев-Львов –Днепропетровск.
На соревнованиях представляла Общество «Буревестник « Спортивный клуб армии, сборную Украины и награждалась многими кубками и медалями. Когда она одевала свой парадный костюм с широкой красной лентой через плечо усеянной многочисленными наградами – это было восхитительное зрелище.
Преподавая в школе, Вера Ивановна обладающая высокими профессиональными качествами, знаниями, умением и большим опытом работы, отдавала детям частичку себя, учила любить спорт, любить жизнь. И подрастающее поколение не оставалось в долгу и платили Вере Ивановне большим уважением, привязанностью, преданностью.
Никогда не видела Верочку уставшей, угрюмой. Всегда в общении с людьми она светилась любовью и добротой.
Союз Верочки и Володи представлял собой красивую, любящую друг друга пару с совершенно гармоничными отношениями. Рассчитывать можно было и на крепкое плечо и взаимопонимание и участие. Это были единомышленники во всём.
В домашней обстановке Верочка была (горечь в сердце) феей-бабочкой, порхавшей из комнаты в комнату, ангелом – хранителем семейного очага. Очень любила мужа и своих сыновей. Принимала от них заботу, ласку , нежность и с удивительной лёгкостью занималась домашними делами.
В моей памяти Верочка остаётся для меня сильным человеком. И трудно себе представить, что эта маленькая женщина могла-бы ещё сделать для всех если – бы она победила болезнь.
Живя и общаясь с таким светлым, добрым, лучезарным человеком как Верочка, не задумываешься о том, что может быть всё иначе.
Утрата… Невосполнимая утрата для родных, близких, друзей , знакомых. Человек уходит, остаётся лишь боль потери и наша всеобъемлющая память. Память о Верочке, Вере Ивановне Дяченко.
Коллега по работе, подруга - Левицкая Люда.
Потери…Горькие потери
Нас ждут на жизненном пути.
От них нигде нам не укрыться
Не миновать, не обойти.
Они пронзают горкой болью,
Сиротством сердца, пустотой…
Печалью…Вольно иль невольно
Частицу нас берут с собой.
Генриетта Наконечная.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638213
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 24.01.2016
Гортаю аркуші шкільного альбому… Юні, усміхнені обличчя друзів-однокласників, щирі, доброзичливі погляди вчителів-наставників. Понад тридцять років минуло з часу закінчення нашої рідної 17-ї школи м. Івано-Франківська, а ніби вчора попрощалися після випускного балу. І хоч по-різному склались наші долі, спогади про безтурботні шкільні роки досі зігрівають душу і серце, допомагають переборювати життєві труднощі і незгоди.
Кажуть, всі ми родом з дитинства. І не дарма. Адже саме в дитячі та юнацькі роки закладаються основи майбутньої особистості, формується поруч з дітьми були мудрі, тактовні, чуйні дорослі. Саме такими були наші вчителі, саме вони сприяли формуванню таких якостей, як працелюбність, наполегливість у досягненні мети, товариськість, вміння цінувати дружбу і допомагати тим, хто цього потребує.
[b]Серед них і Віра Іванівна та Володимир Іванович Дяченки, вчителі фізичного виховання.
[/b]
Віра Іванівна запам’яталася своєю привітністю, доброзичливістю, вона завжди зустрічала нас із посмішкою на обличчі. Як своїх, рідних, розпитувала про життя-буття, підбадьорювала, давала добрі поради. Повз її увагу нічого не проходило: хтось з дівчат придбав обновку з одягу чи зробив нову зачіску – обов’язково зауважить, похвалить, чи хлопці аж надто активні на перерві – підійде, заспокоїть, бо ще ж цілий урок попереду. А якими цікавими були її уроки! Віра Іванівна вміла дати кожному посильне навантаження, заохотити до роботи над собою, вона старалась допомогти кожному учневі зрозуміти себе, розвинути свій потенціал. Ми приходили в спортивний зал і після уроків, і на перервах, щоб ще і ще раз потренуватись, вдосконалити свої вміння і навики. І найвищий бал на її уроках отримували, в першу чергу, ті, хто викладався повністю задля отримання хороших результатів.
[b]«Серце віддаю дітям»[/b], - писав колись видатний український педагог Василь Сухомлинський. Ці слова можна вважати життєвим кредо і Віри Іванівни Дяченко. Найбільшу радість їй приносили перемоги і успіхи її вихованців.
Нажаль, немає вже з нами нашої вчительки, швидко минають дні і роки земного буття. Та назавжди залишаються добрі справи, які зробила людина. Не раз із глибокою вдячністю ми згадуватимемо Віру Іванівну, і пам’ять про неї житиме в наших серцях.
Алла Косьмій - випускниця СШ №17 –підполковник УСБУ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637952
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.01.2016
Дяченко Віра Іванівна - вчитель фізичної культури. Здається, не було в нашій 17-й школі учня, який би не знав цієї людини. З перших днів школи ми всі любили уроки фізкультури. На них завжди було цікаво, враховувались інтереси учнів, було бажання займатися спортом. Віра Іванівна знала підхід до кожної дитини. З часом розумієш, чим справжній учитель відрізняється від того, що просто працює вчителем. До всіх вона ставилася, як до своїх рідних дітей, вона дійсно нас любила.
Віра Іванівна прищеплювала любов до спорту, до хороших звичок, вона була більше, ніж просто учителем. Усі слова, сказані нею, здається, звучали тільки для тебе особисто, хоча поруч були й твої однокласники. На мою думку, це той момент, коли учитель вкладає душу у свою роботу, а серце своє віддає дітям. Дуже часто на перервах ми бігли до своєї Віри Іванівни поділитися своїми проблемами чи перемогами. Вона з радістю вислуховувала нас, підтримувала, давала поради.
Віра Іванівна, неймовірна жінка, вчитель, мати. Скільки любові, ніжності, терпіння вона віддавала своїм учням, а особливо мені. Віра Іванівна була дуже віддана своїй справі, любила працювати, творчо підходила до всього, за що бралася. Учителька створила нашу прекрасну гімнастичну пару: Лесю і Андрія. Це був надзвичайний проект. Думаю, що і зараз багато хто ще зможе пригадати цей номер, музику, а також дивовижні костюми, які Віра Іванівна шила власноруч. Про учительку можна говорити безкінечно… Вона була для мене не тільки вчителькою, але й порадницею.
Я дуже дякую Богу, що така людина була і назавжди залишиться у моєму житті.
Леся Косач, учениця СШ № 17 та СШ № 24.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637949
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.01.2016
Я , Роман Калин, пригадую наші зустрічі з Вірою Іванівною , і зайвий раз переконуюсь, що Бог зводить людей на цій землі з певними намірами і не просто так.
В моєму житті зустрічались різні люди - хтось вплинув на моє формування як особистість, хтось просто промайнув у моєму житті, як метелик, а хтось зробив вагомий вплив на мій світогляд.
Перша наша зустріч з Вірою Іванівною відбулася в далекому 1975 році, коли ми маленькими школяриками прийшли на навчання до середньої школи № 17. Я не пригадую чому це було саме так, але мені здається, що Володимир Іванович – чоловік Віри Іванівни- займався з нами, з хлопцями, а Віра Іванівна більше уваги приділяла дівчатам. Ми, - хлопці, – більше бігали, стрибали, грали в баскетбол, футбол, лазили по канату, а дівчата займались гімнастикою... Це було просто красиво, невимушено, Віра Іванівна настільки любила свою гімнастику, що через цю любов в неї закохувались всі: – і дівчата, і хлопці... Маючи велике щире серце, і терпіння, Віра Іванівна передавала нам любов до здорового способу життя якось так невимушено і природньо...
В нашому класі, – бувший 10 А, – не було жодного “шланга,” – ніхто не прогулював уроки фізкультури. На ці уроки ми ходили з найбільшим задоволенням.
Багато вчителів з нашої школи виховали нас по - справжньому добрими, щирими людьми, людьми, які вміють співчувати, відчувати біль іншого, відчувати несправедливість, відрізняти добро і зло.
Віра Іванівна – одна з тих людей і викладачів, що формували наші душі.
Друга наша зустріч відбулась через багато років після закінчення школи. Я став відомим артистом, пройшов різні життєві випробування славою, грошима, переконався у щирості своїх друзів та підлості ворогів.
Життя кожного з нас по - різному приводить до Бога: когось через радість, когось через біду... В мене так вийшло, що доля мене звела з прекрасними духівниками, справжніми священиками, вірними пастирями – отцями Згромадження Воплоченого Слова, і я став відвідувати церкву Різдва Христового, що по вулиці Мазепи у місті Івано-Франківську.
Саме тут я знайшов справжніх і вірних нових друзів, знайшов Слово, яке для мене стало Живим у проповідях отця Софрона, отця Ігора Тузика та інших священиків цієї парафії.
Я завжди тішився , коли зустрічав у церкві своїх нових, а також старих друзів, причому, коли зустрічав старих, обов’язково виникало питання – І ТИ ТАКОЖ СЮДИ ХОДИШ?
Для мене і для багатьох моїх друзів саме цей храм став рідним домом, пристанищем наших душ. І одного разу я зустрів там Віру Іванівну... знову було це запитання – І ВИ ТАКОЖ СЮДИ ХОДИТЕ?.. знову була радість, що ще одна прекрасна людина, твоя знайома людина шукає відповіді на свої запитання у Бога.
Цікаво було те, що зовні Віра Іванівна не змінилась зовсім, мабуть її внутрішнє світло, тепло її серця не давали їй старіти. Хоча в очах у неї була якась турбота, якесь бажання через молитву випросити щось у Бога. Я не знаю за кого вона тоді молилась, але молилась дуже щиро і вірила в те, що Господь допоможе їй... Декілька раз зустрічав її у церкві потім за молитвою, і сподіваюсь, що Бог вислухав її.
Дякую тобі Боже за таку чудову зустріч у моєму житті – дякую Тобі БОЖЕ За ВІРУ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637716
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 22.01.2016
... Учитель! Слово ж яке! Вчитель! Легко сказати! У нашій країні, де вчиться кожна дитина, вчитель — це перша людина. Вчитель для школи — це те ж саме, що сонце для всесвіту. Він джерело тієї сили, яка надає руху всій машині. Остання заіржавіє у мертвому заціпенінні, якщо він не зуміє вдихнути в неї життя і рух.
Майбутнє наших дітей, нашого народу — у руках вчителя, в його золотім серці.
Мені в житті пощастило, і я зустрів справжнього вчителя - Віру Іванівну.
Це була людина великої душі, глибоких знань, з талантом від Бога, яка, знаходилася у постійних пошуках нових прийомів і методів навчання. У кожному учневі вона бачила чемпіона і знаходила індивідуальний підхід до будь-якої дитини.
Не рахуючись з особистим часом, з величезним ентузіазмом ставилася Віра Іванівна до своєї роботи. Постійно організовувала і проводила змагання з іншими командами серед однолітків, працювала в тісному контакті з батьками.
Віра Іванівна заклала основу характеру, сформувала особистість, допомогла здолати перші страхи і невдачі.
Завдання вчителя - розвивати і культивувати унікальні якості і здібності.
Віра Іванівна мене багато чому навчила: витримці, дисципліні, загартувала характер і силу волі.
Моїм успіхам у виступах на змаганнях я завдячую моїй учительці.
Своєю майстерністю вона пропагувала не тільки спорт, але й здоровий спосіб життя.
Зараз, будучи дорослою людиною, сім'янином, батьком двох синів, я приділяю багато часу своїй фізичній формі. Спорт залишається невід'ємною частиною мого життя. Це щоденні пробіжки навколо озера, підтягування на перекладині, віджимання, стрибки на скакалці, присідання і багато інших вправ.
Своїм особистим прикладом, як і Ви, дорога моя учителько і тренере, я показую своїм дітям як треба жити.
Спасибі Вам, дорога Віро Іванівно, за те, що Ви виховали справжніх людей.
Ми завжди будемо пам'ятати Вас.
Деркач Андрій, колишній учень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637715
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 22.01.2016
Я.Лесик Марія Миколаївна,закінчила Харківський пед. Інститут в 1952 році і була направлена в м. Станіслав (тепер Івано-Франківськ) вчителем географії, наказом обласного відділу освіти в Яремчанський район, Делятинську середню школу. На пенсії вже з 2009 року. Вчителем пропрацювала 57 років. Мені зараз 86 років. Живу в м. Києві.
10 Б клас Делятинської СШ випускала в 1957 році. Вчила Володимира Івановича Дяченка, була класним керівником. Коли Володя женився, я познайомилась з його дружиною, Вірою, яка багато разів приїздила до Києва і ми подовгу, годинами говорили, все більше пізнавали одна одну, були як дві близькі, рідні людини.
Я вдячна «Богу і долі», що довелось познайомитись з такою людиною, це щастя. « Что такое счастье?—это соучастье родных и очень близких душ».
Виявилось, Вона була чудовою господаркою: варила борщ, робила соління, пекла торти, любили пригощати своїх близьких друзів.
Була добра, відзивчива, завжди готова прийти на допомогу. Сила характеру Віри, замішана на доброті, оптимізмі, вірі в благополуччя, умінні знайти вихід в любій справі, в гармонії з собою, рідними і оточуючим світом.
Віра відносилася до тих людей, яких називають великими розумницями, терпеливими порадниками, це давало нам можливість говорити годинами. Відкрита для спілкування, уміла радуватися за інших, не була одинокою, з любов’ю розповідала про своїх знайомих, як співчуває, переживає і радується за них.
Особливою темою під час нашого спілкування була розповідь про сім’ю: про свого любимого чоловіка і своїх синів, Андрійка та Сергійка, так Вона ніжно їх називала. Треба бачити блиск її прекрасних і щасливих очей, коли Вона розповідала про відношення до неї свого рідного Володі. А в розповідях про своїх дітей проявлялась якась неземна любов. В цей час і в моїй душі з’являлось відчуття великої гордості за те, що я теж колись вложила свою частку в духовне виховання її любимого чоловіка.
Ми згадували про її досягнення, нагороди, про унікум м.Івано—Франківськ.
Від усієї душі любила свій вид спорту-акробатику і отримала « свою хвилину слави» ставши відомою в СРСР, мала звання Майстра Спорту СРСР. Була неодноразовою чемпіонкою України, і інших змагань які проводились з акробатики в СРСР.
Віра пройшла нелегкий життєвий шлях, але прожила його достойно: приходила на допомогу людям, приносила їм надію і світло в кінці тунелю. Турбуватись за долю людства-може кожен, а допомогти конкретно людині задача не легка, а ось Ти спішила на виручку, підставляла плече, спасала.
Віро! Ми теж не вічні, всі колись підем у небуття, але справа яку Ти робила залишиться у пам’яті багатьох людей.
Вічна Тобі пам'ять!
Лесик Марія Миколаївна—Класний керівник Володимира Івановича Дяченка. м. Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637539
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 21.01.2016
--Бабусю, стаємо на пальцики і тягнемося руцками до сонецка! Тягнемося до сонецка! — так моя дворічна внучка вчила мене робити зарядку.
Мені дуже сподобалося її оте «тягнемося до сонецка». Я розуміла, що дитина цей вислів, певно, десь почула,тому поцікавилася в дочки, звідки Златочка «запозичила» таку форму проведення зарядки, і почула, що це ще її, мою дочку, у першому класі вчила так піднімати ручки догори Віра Іванівна, вчителька фізкультури. І що цей вислів» тягнемося ручками до сонечка» пам’ятають всі учні Віри Іванівни, бо це був не просто педагог від Бога, це була рідна людина у школі, яка уміла на уроках фізкультури створити таку атмосферу, що діти із задоволенням приходили на заняття і аж ніяк не хотіли покидати спортивний зал.
А для колег Віра Іванівна була ще й щирою порадницею, прикладом життерадостності й позитивізму. Завжди усміхнена, і ця посмішка випромінювало тепло і притягувала і дітей, і вчителів до спілкування.
Ця жіночка ніколи не скаржилася на свої проблеми, вона завжди намагалася знайти вихід з будь якої скрутної ситуації. І особливо була активною, коли проводили різні заходи вчителі.
Оригінальні ідеї Віра Іванівна не просто втілювала в життя, вона залучала колег так переконливо і просто, що ніхто й не думав відмовлятися.
Справжнім взірцем для наслідування були стосунки пані Віри з чоловіком, який теж був і є вчителем нашої школи. Ми ніколи не чули, щоб вони сварилися чи хоча звинувачували в чомусь один одного.
Віра Іванівна та Володимир Іванович надзвичайно обережно і з любов’ю ставилися один до одного, разом робили все, що стосувалося і сім’ї, і школи.
Пам'ять про Віру Іванівну вічно житиме в серцях колег та учнів, а моя внучка переконує нас ще й в тому, що про Віру Іванівну знають і пам’ятатимуть навіть ті, хто її ніколи не знав і не бачив.
Вчитель української мови ЗШ №24 Шпільчак М.В.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637537
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 21.01.2016
Я згадую весь той час, знайомства з Вірою Іванівною, і на душі стає моторошно, думаючи, що її більше немає на землі,що вже не побачу її милий образ,і не почую її ніжний мелодійний голос.
З перших днів, відколи я працював з цією унікальною людиною, і до останнього я завжди чув в мою адресу тільки слово Мішенька. Я народився в Молдавії і згадую, з якою любов’ю Віра Іванівна, жартуючи, завжди зустрічала мене фразою: “ Ти, молдаванська морда.”Здавалось би, що таке грубе слово повинно викликати з моєї сторони образу, але воно було сказано з таким теплом, що визивало в мене гордість за свою націю.
Я, скільки живу на світі, ніколи не бачив такої чуйної , доброї, відвертої та життєрадісної людини як Віра Іванівна.
Мені, напевно, пощастило в житті, що я працював з такою людиною. Не можу забути її неймовірну працездатність.
Як сьогодні бачу, як вона стає на підвіконник в спортивному залі середньої школи № 17 і проводить підготовчу частину уроку з трьома класами, а діти дивляться на неї, як на ангела і виконують вправи з таким захопленням, що в залі чути тільки її мелодійний голос. Не кожен вчитель може так зачарувати дітей.
Хочу сказати, що вона була вчителем від Бога.
Віра Іванівна була неперевершеною господинею і у себе на кухні.
Я знаю це тому, що часто бував в їхній сім’ї. Збираючись на різні свята завжди мені подобалось теплота відносин у їхній сім’ї. Приходячи на запрошення Віра Іванівна з великим теплом зустрічала мене і не знала куди посадити і чим пригощати.
А ще Віра Іванівна була дуже любляча мама. Як вона любила свого молодшого сина Сергія. Це треба бачити, словами це не передати. Вона віддавала свою душу своїм синам.
Сумно і щкода, що така людина і в такому віці пішла із життя,але для мене вона завжди залишиться зразком вчителя, матері, вихователя. Такі люди не вмирають, вони завжди десь поруч, допомагають і морально і практично.
Вічна пам'ять Тобі, спочивай з миром, хай земля буде пухом.
З великою повагою Михайло Візітіу,викладач Івано-Франківського
коледжу фізичного виховання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637257
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.01.2016
Я розкажу Вам казку, про Фею маленького зросту, але дуже сильну.
Вона мала би жити в якомусь квітучому саду, і перелітаючи з квітки на квітку,з квітки на дерево лише наказувати їм - коли зеленіти, коли цвісти…
Але випадковість занесла її до людей. В людській буденності цій тендітній Феї прийшлося впрягтися в буденне життя. І їй прийшлося прати, варити, ходити на роботу, народжувати дітей, бавити чоловіка, який її любив, але любив її своєю чоловічою любов’ю.
Їй прийшлося навчати дітей, які теж її любили, але теж по своєму.
Прийшлося спілкуватися з великою кількістю людей (а спілкування з людьми теж важка справа).
Але Фея всіх дуже любила а особливо життя.
І їй було легко народжувати, любити чоловіка, любити всіх хто був поруч з нею. Всім біля неї було добре.
Про всіх Вона піклувалася, про всіх говорила лише добре, всім вона спішила допомогти.
Вона мило усміхалася. Вона все прощала, і простила «Випадковість», яка зробила її хворою.
Вона мужньо боролась з хворобою…
Тепер Фея високо, високо і таки в саду ( де квіти, де любов, де спокій).
З повагою про Віру Іванівну, лікар- терапевт
Винничук Галина Григорівна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637255
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.01.2016
1962 год. Молодые симпатичные юноши и девушки поступают во Львовский институт физической культуры. Конкурс большой. С нетерпением ждем списки поступивших. И вот начало учёбы. И как же нам было не гордится! Всего набирали одну группу девочек-25 человек и 125 ребят. С Верочкой я познакомилась в 1963году, когда мы пришли на первые занятия на втором курсе. Первый курс она проучилась на заочном отделении. Нас объединяла кафедра гимнастики (так как я была гимнасткой, а она акробаткой). Очень хорошо помню как она упорно, серьезно тренировалась, как здорово она выступала с Бедрацким Витей в паре, достигала высоких результатов на соревнованиях разных рангов и выступала на концертах в институте. Вера жила в общежитии, а я с родителями во Львове. Много раз она приходила ко мне домой, мама хорошо её принимала и по возможности всегда угощала. Мне нравилось, как она красиво, интеллигентно кушала. Помню, как в Верусю влюбился один акробат Юра Першин, который тренировался тоже в нашем зале. А он был братом моей соседки, как оказалось. И вот мы иногда шли все вместе с тренировки домой . Это были простые дружеские отношения с юмором хохотали, усталые и весёлые мы возвращались домой.
Верочка била маленькой, очень симпатичненькой девчонкой с пышной грудью и я её называла «Масик» ( а может её кто-то так назвал), но эта кличка так и осталась за ней навсегда. Училась она хорошо, не смотря на частые отъезды на соревнования.
На протяжении четырех лет учебы я имела возможность любоватся почерком Верочки. Все буквы били написаны до такой степени ровненько и виведены с такой любовью как будто написаны для выставки. Это ещё раз подтверждало черты её характера: порядочность, доброжелательность, неустанную работоспособность, решительность и главное большую любовь к жизни. Её конспекты отличались такой акуратностью, что вызывали наслаждение от увиденного. Она всегда улыбалась и её прекрасная улыбка приносила радость окружающим.На занятиях часто мы сидели с ней рядом. Запомнилось одно занятие по гигиене, которое вёл у нас преподаватель Камалетдинов. Нудновато, сидим скучаем , о своем болтаем и решили написать совместный стих, 2 строчки она, 2 строчки я. И вот что у нас получилось:
Сидим в аудитории, а в ней светло, светло,
Но лектор так болтает, что на душе темно
Болтает он болтает и никакого толку,
Вот если б можно было его на барахолку.
Глуповато конечно, но нам было смешно. Вспоминаю ещё одно мероприятие. в институте проводился конкурс художественной самодеятельности между курсами. Надя Иванчишина и Вера решили петь песню :
По садочку ходжу,кониченька воджу,
Через рідну неньку нежонатим ходжу.
Я немного умела играть на фортепиано, поэтому подыграла им на концерте. С тех пор эта песня всегда ассоциировалась с нашим выступлением.
Увлекалась я ещё стрельбой. Иногда ходила в тир и были неплохие результаты. Там познакомилась с Володей Дяченко. Порой вместе шли домой и симпатизировали друг другу. Но как-то с тренировки ми шли с Володей через центр города и встретили Веру. Я познакомила их, хотя до этого он её не знал, так как учился на другом курсе. И вот вам любовь с первого взгляда. Как трепетно и нежно он относился к ней. И на третьем курсе дошло дело до свадьбы. Первая комсомольская свадьба за всю историю института, простая ,скромная, интересная.
Я благодарна Володе, за те фотографии которые он делал, оставив нам такую добрую память о институтской жизни. Как же всё здорово было! Веруся заканчивает институт, становится мамой, разъезжаемся но связи не теряем. Переписываемся, перезваниваемся, встречаемся на юбилеях выпуска.
На сорокалетие выпуска Дяченки не приезжали из-за смерти Володиного отца и мы очень сожалели, что их не было, потому что была замечательная встреча. Это было 60-летие образования института с грандиозным торжеством и наш юбилей. Потом на долго связь прервалась. Где Вера никто не знал и я решила отыскать её, звоню в справочное Ивано-Франковска узнаю новый телефон их, связываюсь с Володей и узнаю жуткую новость, что Верочки уже нет. Не зря я пыталась найти её раньше, узнавала у всех про неё. Но у меня самой была трагедия в жизни. После тяжелой болезни я похоронила единственную 34 летнюю дочь и три года я провела в слезах.
Пару писем Веры у меня сохранились и я их скопировала на память, отдав Володе оригиналы.
Господи! Какая же неземная любовь была и осталась у Володи к жене. Я не перестаю удивляться. Этому величайшему чувству – неужели такое может бать. Его стихи, воспоминания. Он ею жил и живёт сейчас, да это была эталонная пара, им повезло быть вместе, а Веруся была счастливейшей женщиной. Да, рановато её не стало, ещё долго могла бы прожить, но на все воля Божья.
Самая светлая, добрая память осталась о ней, о прекрасной молодости и нашей дружбе, о замечательной женщине, матери, жене любившей жизнь и людей.
Светлана Горбунова( Золотовская )- подруга Веры г. Черкасы.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637042
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.01.2016
Спекотне літо 1962 року. У Львівському державному інституті фізичної культури іде набір студентів на перший курс. Абітурієнти різних спортивних спеціалізацій здають вступні іспити (легка атлетика, гімнастика, плавання, обраний вид спорту, українська мова і література, хімія, фізика). Вступна компанія розтягується на 12 днів. За цей час встигаємо перезнайомитися, згуртуватися за інтересами і навіть знайти можливості для спільних розваг: кіно, танці, прогулянки по місту. Заглядаємось і на абітурієнток, особливо на гімнасток, найбільш вправних і привабливих. З тих пір дівчата, з якими ми навчались, дружили, сварились і навіть закохувались, залишились в пам’яті як відлуння далекої молодості.
Серед красунь-гімнасток виділялась своєю зовнішністю Віра Кульбанська – маленький зріст, пропорційна тілобудова, зосередженість, гарна природна посмішка. Після вступних іспитів усі роз’їхались по своїх домівках і зустрілись уже першого вересня як студенти. Однак маленької, симпатичної Віри серед студентів не було. А згодом з’ясувалося, що вона стала студенткою факультету заочного навчання.
Пройшов рік наших студій і на другому курсі Вірочка, яку ми ще не встигли забути, появилась серед нас. Мабуть зрозуміла, що справжнє студентське життя можна відчути, тільки навчаючись на стаціонарі. Перевівшись на денну форму навчання, Віра стала зразковою студенткою, активною і найбільш спортивною серед нас. Для більшості однокурсників стало відкриттям те, що за її плечима було навчання в Івано-Франківському технікумі фізичної культури та значний стаж занять гімнастикою і акробатикою. «Дівчинка-дюймовочка» виявилась талановитою і вже зрілою спортсменкою зі сформованою життєвою позицією, вмінням відстоювати свою думку, професійним підходом до улюбленої справи.
Студенти 60-тих років суттєво різнилися між собою за віком, життєвим досвідом, рівнем спортивної підготовленості. Серед нас були 16-річні юнаки і дорослі мужчини віком 25-26 років, які пройшли службу в армії і мали трудовий стаж, новачки в спорті і відомі майстри спорту. Однак всі були проникнуті жагою до самоудосконалення, самовираження і самоутвердження через спорт. Дух суперництва, змагальності, боротьби за визнання супроводжував нас усі роки навчання. А це дозволяло реалізувати себе в спорті, робило нас впевниними у своїй професійній придатності.
Вірочка більше ніж хто інший зуміла трансформувати свої здібності в спортивні досягнення. На наших очах вона стрімко пройшла шлях від першорозрядника до майстра спорту, стала відомою спортсменкою у Львові та в Україні. Її акробатичні номери в парі з Віктором Бедрацьким отримували високу оцінку не тільки суддів офіційних змагань, але й учасників різноманітних урочистостей, спортивних свят, де вони демонстрували свою майстерність під час показових виступів.
Вірочці вдавалось успішно поєднувати напружені тренування з навчанням. Ніколи вона не дозволяла собі бути непідготовленою до семінарських занять, заліків чи екзаменів. Старанно конспектувала лекції викладачів, а прикрасою конспектів був її почерк, подібного почерку в своєму житті я не зустрічав. А ще знаю, як захоплювались школярі її професійною підготовленністю під час педагогічної практики, як вміло вона знаходила спільну мову з дітьми і як багато хто з них хотів наслідувати її приклад. Мабуть саме це спонукало її у подальшому пов’язати своє життя з професією учителя фізичної культури.
У 1964 році серед першокурсників моєї кафедри (фехтування, боксу та сучасного п’ятиборства) появився першокурсник Володя Дяченко – говорливий, допитливий, симпатичний хлопець з лідерськими замашками, різносторонній спортсмен, демобілізований після служби в армії. Пройшло небагато часу і Віра та Володя стали нерозлучною парою. Він супроводжував її повсюду, де це було можливим, тримаючи за руку. Це було зранку при виході з гуртожитку, впродовж дня в перервах між заняттями, при поверненні в гуртожиток після занять. Всім стало зрозуміло що це не просто дружні стосунки, а кохання – велике і назавжди, співзвучне з коханням шекспірівських Ромео і Джульєти. І це дійсно було так, тільки зі счасливим продовженням. Десь наприкінці навчального року закохана пара справила скромне але веселе студентське весілля.
Одруження не вплинуло на їх стосунки, а додало ще більшого колориту. Як і раніше вони завжди разом. Віра продовжує свої яскраві виступи на спортивній арені, а Володя старається у всьому їй допомагати, оберігати від неприємних стресових ситуацій, які так часто виникають в спорті та й у повсякденному житті. Їх щире, правдиве кохання для багатьох було як приклад для наслідування.
У 1966 р. прийшла пора випускних державних екзаменів, після яких молоді спеціалісти роз’їхалися за розподілом по всій Країні Рад. Опісля були тільки зустрічі випускників, приурочені до ювілейних дат, на які Віра і Володя приїздили разом, демонструючи всім, що їх сімейне життя не знизило градус почуттів і той запал кохання, які подарували їм студентськи роки.
Остання моя зустріч з Вірою і Володимиром відбулась десь років 10 тому, коли працював головою ДЕК в Івано-Франківському технікумі фізичної культури. Побував у них в гостях та в школі, де вони працювали разом. Пересвідчився, що життя у Віри і Володі вдалось. Двоє синів - як плоди кохання щасливих батьків, улюблена робота в школі, повага та авторитет в педагогічному колективі наділяли їх особливою енергією та ентузіазмом, бажанням жити і творити. Їм було чим гордитися, адже школа №24, завдячуючи їх зусиллям, була кращою у постановці фізичного виховання школярів, жоден навчальний заклад не міг похвалитись такою базою і спеціальним обладнанням для проведення уроків з фізичної культури, організації позакласної спортивно-масової роботи.
Про те, що так рано і неочікувано згасло життя Віри, дізнався від однокурсників. Часто подумки лину в далекі студентські роки і перед очима завжди яскрава постать Вірочки – активної, життєрадісної, доброї, довірливої дівчини. Цей образ назавжди залишиться в моїй пам’яті, як спомин про наше студентське життя, однією з яскравих дієвих осіб, якого була Віра Дяченко. Вічна їй пам’ять!
Василь Бусол
Завідувач кафедри фехтування,
боксу та національних одноборств
Львівського державного університету
фізичної культури,
доцент, майстер спорту СРСР,
заслужений тренер України,
заслужений працівник фізичної культури
і спорту України.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637039
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.01.2016
Наверно, так уж повелось от века,
В народе говорится иногда,
Что где-то есть порой у человека
Далекая, счастливая звезда.
А коль звезда по небу покатилась,
В глубокой тьме прочерчивая след,
То где-то, значит, жизнь остановилась
И что кого-то в мире больше нет.
Едуард Асадов-Моя звезда
Такою зіркою була Віра Іванівна Дяченко, яка була моєю пацієнткою на дільниці.
Вперше я познайомилась з Вірою Іванівною під час прийому . До мене зайшла маленька, тендітна жіночка й, привітно посміхаючись, привіталась. З перших хвилин нашого спілкування я відчула, як мене овіяло теплом від цієї тендітної інтелектуальної особи. Я ознайомилась з проблемою, яка тривожила Віру Іванівну. Вона мені розповіла, що в 1984 році її з уроку забрала карета швидкої допомоги відразу на операційний стіл, де була проведена операція з приводу гострого флегмонозного апендициту. Під час операції була влита чи то донорська кров, чи плазма. Після цієї операції довгі роки самопочуття погіршувалось і в 1990 році вона лягла на лікування в клініку в Львові, де були лікарі з Німеччини. Вперше зробили аналіз крові новими препаратами і виявили вірус гепатиту “C.” Не буду кривити душею, проблема виявилась не дуже приємною. Про гепатит «С» Віра Іванівна вже знала дуже багато, адже уже неодноразово за ці роки лікувалась в різних лікувальних закладах.
Вона була дуже акуратною пацієнткою в лікуванні, мужньою в розумінні , що її чекає в майбутньому і в той же час великою оптимісткою. Я ніколи не бачила її в депресивному стані, вона завжди була усміхнена і, жартуючи, на всіх виливала своє тепло. Востаннє я бачила Віру Іванівну під час відвідування вдома. В неї піднялась температура і з’явився сильний кашель. Я порекомендувала лягти в лікарню для попередження запалення легенів. Більше я не бачила цю прекрасну з вигляду,приємну в спілкуванні жіночку. Про те, що Віри Іванівни вже немає з нами, я дізналась від морально вбитого горем її чоловіка Володимира Івановича.
Мені, як лікуючому лікареві, завжди боляче, коли не стає на твоїй дільниці людини, з якою довший час спілкувалась, відчуваючи себе щасливою, надаючи допомогу. Мені дуже боляче, що я більше не зустрінусь з цією мужньою, високо інтелектуальною жіночкою.
Дільничий лікар - терапевт Бондаренко Наталія Леонідівна.
P.S.-Ця чудова,мужня людина пішла із життя через два роки після смерті моєї дружини. Я присвятив їй вірш. Володимир Іванович.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636765
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 18.01.2016
Березень - перший місяць весни, час,коли природа пробуджується для нового життя. Та саме у березні відійшла у вічність Віра Іванівна Дяченко.
З нею ми довгий час працювали у ЗШ № 24. Віра Іванівна була моєю колегою.
Як і всі ми, вона вчила дітей бути не тільки фізично розвиненими і здоровими, але намагалася донести до дитячих сердець думку про добро, про щирі людські стосунки, бачила в душах дітей ту зернинку, яка зможе у майбутньому прорости щедрим врожаєм любові до людей. Діти поважали її, поспішали до Віри Іванівни на урок, бо він був цікавий, насичений, бо вчителька завжди посміхалася і ніколи не сварила за невдачу,промах.
Знала я Віру Іванівну і як маму мого учня. Як мама Віра Іванівна може служити прикладом материнства. Скільки турботи, недоспаних ночей, як важко їй дався її Серьожа (так подружжя Дяченків називали свого меншенького ). Вона жила життям своїх синів, намагалася вберегти від помилок, попередити будь-який їхній промах, цікавилася успіхами, проблемами. А як уміла радіти , коли сини давали змогу пишатися ними!
Ще більше дізналася я про цю тендітну жінку тоді, коли її не стало. Коли у згорьованого чоловіка сльози на очах не висихали і вкотре треба було говорити, що Віру не повернеш, що життя продовжується, що треба вчитися жити без неї. І він навчився. Пригадую, як приніс аркуш і дав прочитати. То був вірш—щира сповідь про щасливі роки, проведені у любові, злагоді, взаєморозумінні. Рядки вірша, не зовсім досконалого, були настільки щирими, що прийшла думка: життя цієї жінки-яскрава зірка, яка, пролітаючи над землею, освітила її , зігріла, віддала своє тепло і згасла. І залишилися сиротами не тільки сини, а й сам Володимир Іванович.
Минає час…Він уже не плаче, коли мова йде про Вірочку, звикає жити по - новому, вчиться готувати, порядкувати по господарству. І пише вірші … Це щирі розмови з дружиною, це спогади про перше вересня, про дні вчителя, про всі ті події, якими було насичене їхнє подружнє життя, і розповідає їй про все, що відбувається зараз.
Могилка Віри Іванівни - це квітучий острівець любові і пам’яті про щасливі роки, яких було чимало. Там ніколи немає зів’ялих квітів, горить лампадка, і часто можна бачити чоловічу постать, погляд сумних очей прикутий до портрета і йде тиха розмова. Так було за життя, так і тепер.
Зринає думка про те, що Віра Іванівна прожила життя недаремно і залишила по собі яскраві спогади, добрі думки, щирі посмішки.
Два роки з нами немає цієї маленької, але такої енергійної жінки. Ми всі, хто знав Віру Іванівну Дяченко,ніколи її не забудемо, для нас вона буде прикладом для наслідування, адже її життя-це життя Людини з великої Літери.
Любов Айвенко - Вчитель світової літератури ЗШ № 24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636755
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 18.01.2016