| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
Писати,
писати поки не відваляться руки
поки не знудить від власного почерку.
Прочерком або не прочерком.
Ігри з розумом як ігри з джокером
може вдасться а можливо вийде боком все
На обличчя падають краплі всесвітнього допінгу
це дощ
І він знає що нам писати
коли ми йдемо під небом зі стислими зубами
і мокрими кросами
або може босими.
Знищим все
куди гірше
властність це тільки те, що є я і ти,
і ще наші вірші.
Дірки в кишенях свідчять про нашу святість
завзятість до смерті за браве діло
зе те що нам завши так кортіло
За правду й серця всіх "наших" й "не наших"
Де стираються всі кордони
між рядками та катренами
вовкулаками й сиренами
з усіма додатковими болячками й гієнами
Пустим по венам
і повернемо все
Рухайся в бік сцени ми,
зараз будем палити багаття,
з нещастя й не́нависті,
на весні,
не у сні,
не усни,
поясню,
не тікай,
залишись,
давай ще,
давай ще,
давай ще,
давай ще,
у вись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626623
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 06.12.2015
Ці революції, нестримні і нестерпні у мені,
Що коливають серце і бентежать душу,
Ніколи не зупиняться, бо навіть уві сні,
Я мислити, гадати й міркувати мушу.
До вересня доживши, я здобув,
Знов новий горизонт, який ще далі,
І знову мушу я долати перешкод,
Знаходити свій шлях по ознакам й дрібним деталям.
Та хоч із терен у густе полісся я ступив,
Цей раз я маю твою руку міцно в своїй,
Ти пам'ятай, ти знай що обіцяв тобі,
А обіцяв- то значить пройдемо крізь хвою.
© Ростислав Бруклін
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597841
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2015
Він підняв свої важкі від втоми очі до неба
і тихо промовив:
"Що тобі у біса від мене треба?
Чого ти хочеш від мене у цьому житті,
чому я замість хмар завжди рахую дні?
За що мені стільки в житті перешкод,
який я порушив священний код?
Від чого на мене завжди падає хрест,
чому я завжди тримаюсь як той Брест?
Що саме накоїв я тобі у тому житті,
скількох я убив доньок, синів й братів?
Скількох я поклав в труну і скількох втопив,
за що я відплачую тобі і скільки ще не заплатив?
У котре дивлюсь я на тебе з землі,
щоразу ти ближче здаєшся мені,
щоразу ти тиск підіймаєш так,
що стискаються зуби й німіє до сліз кулак.
Щоразу зненацька у прірву,
земля з під ніг.
Я мав би вже звикнути
та все сподіваюсь що анулював кредит.
І в кожному кроці я бачу тебе у пітьмі,
як ти посміхаючись дивишся в спину мені,
як ти сподіваєшся вирвати мій хребет,
як ти зажди хочеш ввірватись у мій намет.
Я бачу як зранку ти дивишся у вікно,
Я бачу майструєш мені трунове сукно,
і я відчуваю твій подих у кожному своєму дні,
скажи мені, що я такого зробив тобі?"
Він лишень сидів як сидять усі,
хто чекає відповідь у пітьмі,
Хто має у п'ятках розбите скло,
І ось чує голоc, зникає з повітря тепло.
"Ти занадто чесно живеш і занадто багато чекаєш,
Такі як ти випадково у світ потрапляють,
Такі як ти це помилка серед людей.
А хочеш відверто?
Ти мав ще тоді у лікарні померти.
Ти - занадто багато несеш у світ,
Не любиш ланцюг і не любиш гніт,
Не любиш що я вкарбував в граніт,
Ти хочеш залишити у часі слід.
Таких як ти я вже прибираю давно,
Майстерно засвоїв це ремесло,
Тому і немає більше на світі тих,
Хто хоче дійсно спинити кругообіг лих.
Я всіх прибирав хто занадто про все голосив,
Де було багато я цілі міста зносив,
Я навіть країни топив у крові,
Щоби тримати усіх на темному дні.
Такі як ти несуть у цей світ не те,
Що радує, або навіть тішить мене,
Такі як ти не будуть на світі жити,
А лише як ти, хитаючись світом ходити."
© Ростислав Бруклін
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597840
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 05.08.2015