| Сторінки (3/208): | « | 1 2 3 | » |
(Вірш доданий ще раз, бо спершу були збої.
Тепер все буде добре. Насолоджуйтесь :) )
Кожен кінь - це двигун твого серця,
Кожна дюна з піску - це вершина,
На яку лізуть... Хтось та й зірветься.
Та зійшовши, забудеш чужину.
Я би міг часто вам посміхатись,
Та роблю це крізь біль, муки й розпач.
Я не хочу тут більше стояти,
Я піду, куди дивляться очі.
Тут вода - це дорога до раю,
Бо пісок захопив свою долю.
Я іду. А куди? Сам не знаю,
Але я - поза межами болю...
Кожна думка, що була провалом,
Стала деревом мертвим на скелі.
І лиш розписи - залишки краю,
Що лишився лежати в пустелі...
31.08.16
[youtube]https://youtu.be/BY2Ck7yi2wo[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686786
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.08.2016
(Це лиш вибіркове ім'я. Називайте, як хочете, але суть - одна і та ж.)
Кожен рік, кожне диво - це темінь,
Кожна кров багача - це мій празник.
Кожен біль брата - це вина келих,
Що допили до дна вищі класи.
Я сховався у кронах від них, щоб
Потім вдало прийти і помститись.
І Тюрингія стала рідніша,
Адже там добрі люди і лиця.
Кожне діло моє - для них злочин,
А закони писались "святими".
Я ніколи не дивлюсь у очі,
Я не бачив їх більше своїми.
Щастя й горе - це білий та чорний
Вузлики, що сплітаються в диво.
Їх підтримка - основа гармоній...
Та в братів лиш майбутнє мінливе...
Знаю я, що мене упіймають,
Аби мої діла припинити.
Та чи варто садити на палю,
Щоби помсти товкти милі квіти?
То така ваша правда, панове...
Я не з вами живу, я - відлюдник.
Не те їм, п'ю, не та в мене мова,
І між нами завжди війна буде...
29.08.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686357
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.08.2016
Порожнеча всмоктала мій норов,
Тихо гине тепло у душі.
Хоч лишились цікавість і подив,
Та хвороба лежить на плечі.
Терпеливо чекаю фіналу,
Коли скажуть, що я вкотре згас.
Або буде могила недбала,
Або фенікс злетить - прийде час.
Дім свій згадую - близько до болю...
Осінь світить побляклим вогнем,
Та хіба я прийшов, немов воїн,
Щоб піти від глибоких проблем?
Наче не знаю...
Не знаю...
Не зна...
Не зн...
Не з...
Не...
Н.
...
Отаке.
Перерізана лінія знову
Заявила про кості на мить.
А мені вкотре відняло мову...
Тож чи знову мій фенікс злетить?
26.08.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685900
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 26.08.2016
Не буду казати, що добре й погане для мене,
Не буду казати, що має недолік чи силу,
Не буду казати про світло чи навіть про темінь -
Несила.
Не буду казати, чи щось мені змінить раптовість,
Хоча вірогідність такого буває велика.
Не буду казати про сумніви тихі, без слова
Й без лика.
Не буду казати про вік, адже це - лише цифра.
Не буду казати про наше - на потім лишив нам.
Я лиш промовчу... Засвітився чийсь напис на титрах -
Вкраїна.
19.08.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685432
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.08.2016
Сідає Сонце... Сон заніс додому...
Везе мене мій кінь, та через втому
Я не розкажу про своє нікому...
А дні здавались довшими, ніж тижні,
Коли навколо не було ні хижі...
Лиш свист і вітер врятували тіло...
Мене несли копита мого друга,
А в тілі замикається напруга...
Я більше чую, але ніц не бачу...
В полоні звуків я... І сплю, неначе
Мене занесли в свій вігвам команчі...
Здається, вчора бився у салуні,
А днем раніше цілував красуню...
Лиш свист і вітер врятували тіло...
Я пам'ятаю Стріляного Зубра,
Якого не зламали навіть руби...
При мені - револьвер, солома в роті...
Ніхто не знає, де я був чи хто я
І чи відома зараз моя доля...
...Мене знайшли в містечку у пустелі,
У Мексиці... Чи це моя оселя?
Лиш свист і вітер порятують тіло...
21.08.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685081
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.08.2016
Ще трохи - й прибуду я.
Запалює сонце гніт,
Дорога - любов моя,
Дорога - мій цілий світ.
Не хочу іти назад,
А тільки до тебе в рай.
Дорога - мов рідний брат,
Дорого, мене чекай.
Скупалась давно у траві,
В пісках, каменях, диму.
Дорога - судина землі,
Дорого, до тебе йду.
Омило проміння сад
Й сховалось на старість літ,
Крізь сонце прямую я.
Дорого, ти - цілий світ.
21.08.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685063
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.08.2016
Віддайте Кольта - застрелюсь!
Я не терплю, тремчу ночами,
Бо влізли зразу до нірвани
Цей свист, цей тріск, цей пил, цей гамір...
Приборкайте - я не боюсь!
Мене не варте моє тіло,
Яке зліпили, хоч не хтіли,
Та перенесли в інший вимір...
А сенс війни? Який там курс?
Вода? Багатство? Зброя? Слава?
Чи вам і того зовсім мало?
Ви світ і так цілком просрали...
Життя не варте тих спокус...
Але на розсуд ваш думки я
Віддам.
Це - особистий вияв
Того, що скоро геть зотліє...
21.08.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684890
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 21.08.2016
П'ю чарку, а також про щось теревеню з барменом.
Повсюди розлиті напої, балачки та крики...
У сні Арізона, ще трохи - і буде так темно,
Що тільки засвітиться пика.
Коневі як добре! Нарешті він - в тіні, з водою,
З вівсом! Ще би тільки знайти собі в пару кобилу.
Заходить шериф. Привітався, всміхнувся, губою
Прицмокнув і схотів текіли.
За скелями Сонце заходило й тихо горіло,
І знову кінь тупцяв, стараючись гнати ривками...
Пропалені світлом колони собі червоніли,
Земля тепло пила ковтками...
19.08.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684541
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.08.2016
Один серед лісу... Один серед сотень прибульців...
Болить іще гірше, та йду я, хоч тіло не хоче...
Хмарина чорнява приховує кульчик у вусі,
Що Місяцем зветься... У мареві скупані ночі...
Тихіше... Ти чуєш? Здається, попахує смертю.
Але чому досі говорю з подобою?.. Нащо?..
Моя голова оповита тим, що тепер стерто...
Я йду, куди можу - мене там ніхто не побачить...
Забиті думки... Перелякані натовпи духів...
І танго із кров'ю полеглих в боях за мізерне...
Пропахлі поразками сосни... Ривки, бійки, рухи...
В цій темряві шансу не надано навіть для зерня...
Тому лиш тікай, куди очі накурені бачать...
Тебе вже давно мертвим визнали... Ти не існуєш...
Нехай... Тяжко вибити рани, як тіло гаряче,
Та тяжче загоїти ті, що у серці мандрують...
***
А я досі тихо чекаю моменту нізвідки,
Я тихо присів, щоб нарешті мене вже забрали,
Бо я не витримую... Я став пораненим свідком
І ще й нелегалом.
Як хмарна ніч тихо підійде під ноги, то скажу
Єдине, що тільки мене може втішити зараз:
"Несу помсту в кривавім тілі і без жодних вражень.
Я вб'ю вас. Так склалось."
На милість від ворога якось відверто начхати,
Бо милість від нього помалу вростає у тебе.
З такими людьми не проходять ні сцени, ні жарти -
Приходить лиш небо.
Якщо вже мене не існує в думках у народу,
То хай дочекаються люди нового пришестя.
Я можу з'явитись раптово... Чи побачать вроду
Десь на перехресті?
Допоки ті плани виносив, на землю зміг впасти.
Ніяк не дихну, бо не маю сил у новім кроці...
Будь ласка, я хочу, щоб скоро прибув якийсь пастор
І повернув Сонце...
10.08.16 - 18.08.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684354
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 18.08.2016
Виходь на балкон, коли місяць вночі
Засвітить, осліпить чи здатися змусить.
Ти досі не спиш? То заткайся, мовчи,
Бо голос побудить тих, хто вже не в русі.
Візьмеш булку з вишнею, тихо підеш
І виллєш компоту в найближче горнятко,
А потім приляжеш і скажеш: "А де ж?
А де ж клятий сон? Чи ослабла вже хватка?"
Відбили паралелепіпеди світ -
Тепер тут і ліжко, і ганджа, і постіль.
Цеглини застигли у штучній красі;
Хто хоче відлюдництва - ласкаво просим.
Диван розслабляє, та спиться? Ніяк.
В очах тільки світло, що лізе за комір.
Є дуже відомий та геть простий факт -
Щоб краще заснути, не будь в телефоні.
16.08.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683966
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 16.08.2016
порвані трави
чи може
поскубані
вітер морозить
потоками
грубими
сила коня
волю дала
людині
корені в стремено
вп'ялися
нині
залишки роду
Чингізів
поховані
свіжий мороз
пролітає
дібровами
грива причесана
сідло
прикріплене
сокіл мов компас
а на чолі
кіптява
лук на плече
і вуздечка у руки
а далі
лиш подих
і довга розлука
15.08.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683756
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.08.2016
(Присвячується планам, які я міг здійснити (але їх зруйнували найближчі люди))
Побиті дороги
Порізали
Землю на клапті.
Скалічені трави
Схилились
Донизу без віри.
Холодні потоки
Раптово
Напали на хату.
Бувайте, літа,
Бо я в себе
Вже більше не вірю.
Подвір'я накриті
Легким
Шаром листя сухого.
І вперше за довгий час
Сонце
Не гріє, не світить.
Я знову в квартирі,
П'ю чай
І лежу на дорозі.
Повіяв і в тілі
Моєму
Пронизливий вітер.
Стирає весь шлях,
Залишаючи
Тільки проблеми,
А записи холод
Спалив,
В попіл їх перевівши.
Старе вже не тішить,
Нове замикають
На термін.
І я вже не хочу
Нікуди йти -
Хай буде гірше.
Проблема в мені,
Бо мої слова
Сили не варті -
Збивають,
Ще й потім я -
Ворог.
Тому і неспокій.
Та хай мене навіть
Не знали б -
Хоч вбили б, як в Спарті.
Я - тиша, ніщо, порожнеча,
[b]Проблема[/b]...
Я - попіл.
14.08.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683561
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 14.08.2016
Пускай мене, поки ще маєш нагоду,
Бо я приросту до землі.
Пускай мене, вітре, на волю, до броду,
Тонути...
...в імлі...
Пускай мене - Сонце вже скоро заходить,
А світло веде у нове.
Без нього веди мене, бо я не робот,
Я - твоя мішень.
***
Степи оглушив спритний край батога,
Копита витоптують трави,
Забудь мене, земле моя дорога,
Але зустрічай аж на ранок.
Приборкати вітер - мов вмерти старим,
Мов вбити себе, своїх клонів.
Та далі робота веде у степи -
Погонич я, ви - мої коні.
12.08.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683146
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.08.2016
Ми тонемо тихо, сумирно і так непомітно...
Лиш кілька десятків людей залишилося жити.
Ми стали сім'єю, знайомими, аби зігрітись,
Та лиш не спалитись.
Нам тяжко подумати - що вони там збудували?
Новий Вавилон чи в'язницю?
Та суть однакова.
Надходили хмари, які нас ще не покидали
Й вели на розмову.
Чужий край... Та де вони будуть вважатись своїми?
Чи тепло зустрінуть їх ті, хто був другом до бою?
В нас зорі заховані в тьму, бо в нас геть інший вимір -
Зажури та болю.
На місце чиновників тихо сповзають мутанти,
На місце багатих тепер хижаки наступають,
А бідні залишились бідними в своїх палатах
І мертве тримають.
Мутанти хитрують, а також міняють свій намір
І з цього отримують вигоду, ми - лише неба
Краплину і жменю повітря. А часом до тями
Прийти вам не треба?
Хоча цього точно не буде - з'їдять чи зламають,
І це вже не жарти.
Коричневе небо над нами...
Зникають поля і ліси, на яких жили зграї...
Туман закрив браму.
Ще мить - і вже наші сусіди напали на плем'я.
Таки відгадали, де дівчина бігти хотіла.
Ніяк не хотів я її відпускати від себе,
Та забракло сили...
Усіх повбивали, а дівчину взяли під варту.
А ні... Не усіх... Дощ кропив спраглу й немічну землю,
А я, перебитий, безсилий, не прагнув здаватись,
Тримався, мов скеля,
Та зрештою впав не лиш тілом... Погас мій Ярило...
Вона вже... далеко...
а я...
не зумію...
піднятись...
Нікого... з живих...
не послухалось... тіло...
боліло...
Змогли...
порубати...
10.08.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682956
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 11.08.2016
- А... де я?.. Що сталось?.. Чому... я... в загубленій... хаті?..
- Спокійно. Лежи. Тобі спокій потрібен, не більше.
- Скажіть... мені... де... я...
- Ти в нашій общині.
- Обняти...
Я... хочу...
- Тихіше...
- Ти мусиш лежати, бо тіло ослаблене, кволе,
Ти ледве говориш, тобі краще тихо лежати...
Вона нахилилась, сказала:
- Віддай... мені... волю...
Таким був початок.
Тоді вона взяла обличчя і поцілувала
Настільки тендітно і пристрасно, що настанови
Порожніми стали.
Нам чорного кольору мало -
Додали червоний.
І вже не здавалось, що рани пекли і боліли,
А дівчині тільки й хотілось поринути в казку -
Добилась жаги і спокуси, що линули в тіло.
Зазнав я поразки...
Четвертий день після рятунку - їй вже значно легше;
Тим паче, вона може добре пройтись після коми.
Її звали Танею...
- Добре ти біг, аж роздерши
Коліно від втоми.
- Нічого страшного... Воно заживе зовсім скоро.
Ти краще скажи мені, що тебе в ліс спонукало
Втікати? Від чого? Навіщо?
- Страшніше, ніж голод,
До вас зазирало...
Ті троє, що в лісі ходили, хотіли спіймати
Мене, щоб я часом нічого не видала іншим.
А я не хотіла там жити, бо там, мов за грати
Пускають, не більше.
Там місто нове розрослось, де нелюдські умови
Були у людей, що хотіли змінити потреби.
Тому і втекла, бо хотіла поближче до волі,
Поближче до неба...
- А ти родом звідки?
- З Тернополя.
- Також місцева?
- Є трохи... Та після війни нас вивозили з дому -
Ні батька, ні матері... Я тепер блякла і темна,
Не вірю нікому...
Хотіла спитатись, а як вижив ти? Бомба ж впала!
- Мене тоді там не було, але хворий я нині -
Уран, радіація, інші жахи... Їх немало.
Та й в нас інший вимір -
Як бачиш, ми Сонця не бачимо декілька тижнів,
Допоки воно світить на емігрантському боці...
- Чому ж нема? Ти врятував мене - хоч ти і хижий,
Але в тобі - Сонце...
09.08.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682787
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 10.08.2016
[quote]Написано як противагу до рядків, що надихнули:
"Так пусто в домі нашому тепер -
Бур'яном поросла стежка на ганок,
Де ми з тобою зустрічали ранок
Під пісню солов'я з лісних шпалер..."
(так, Наталко, це твої рядки)[/quote]
Минали в турботах розлючені дні, а над плем'ям
Нависла загроза - сусіди ідуть добивати.
Як зрушити з мертвої точки, пустити в легені
Повітря згорати?
Відправили в розвідку... Ліс став густішим, щільнішим,
А також атаки проводив на сірі руїни.
Кого тільки тут не побачиш - і вовка, і мишу
В дев'ятім коліні.
Давно поросли підземелля густою травою,
А там, де ми ходимо, крони затьмарюють місяць.
Навколо лиш писк, тріск та крик звучать дружно юрбою,
Стояти - без змісту.
"Агов! Тут хтось є?"
Голос чийсь пролунав в безнадії.
"Рятуйте, будь ласка! Не хочу так рано вмирати..."
Я дивлюсь, а в гущі дерев лежить стомлене тіло,
Немов після страти:
Обличчя бліде, очі згаслі, думки не на місці,
Волосся колишеться, губи обсохли до крові,
Обірваний одяг і сльози обсохлі, сріблисті,
І марева в слові.
"Ну де ж те дівчисько? Обшукуйте кожну ділянку!
Від нас дезертир не втече!"
Це сигнал, виклик, гомін.
Заніс за горби, щоб сховати всі мертві ознаки,
Лишити на комі.
Накрився плащем, начепив трохи листя на нього,
Приліг на вершині та стих, щоб чекати атаку.
З-за стовбурів троє розвідників вийшло в дорогу
Під покривом мряки.
Момент лиш потрібен, аби замінити платівку;
Момент лиш потрібен, щоб тишу змінити на відступ.
І постріл... Один похитнувся і впав - купа крику.
Хоч душу очистить.
Як тільки втекли, я миттєво зірвався з позицій.
І поки вони готувались ввійти в своє русло,
Ми бігли додому... Вона, геть підбита, мов птиця,
Терпіти біль мусить.
Мені лиш хотілось дістатись додому - і баста...
Та щось ожило, коли бачив, як тяжко їй бігти,
Як тяжко кидати все те, що вона звала щастям...
А нас носив вітер...
"Я... більше... не можу... Будь ласка... дозволь... обійняти!..
Неси мене... Біль... схоже... тисне... прямісінько... в серце..."
Нема більше виходу. Наче болить оленяті,
В якого дім стерся.
На щастя, ми ледве дійшли - хоч порепані, биті,
Але живі. Тихо вуста шепотіли на вухо:
"Я дякую... Ти... врятував мене... Сонце... не... вбито..."
І сказано.
Глухо.
06-08.08.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682410
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 08.08.2016
Минали дні тихо, минали життя разом з ними,
Приходили гості до жару, щоб біля багаття
Послухати розповідь про кабана чи про линву.
Нас було багато.
А я планував подивитись світанок - зелений,
Пропахлий отрутами, димом і газами мертвих,
Хоч плем'я боялось ходити нагору - там сцени
Боїв, кров і жертви.
Наскільки пригадую, часто ходив на горище,
Коли існувало життя в закавулках радянських.
Тепер я хотів підніматися вище і вище -
Спів, музика, танці!
Дванадцятий поверх мальований кров'ю мутантів,
А також обсмалений - часто горіли тут шини.
Чим вище, тим тяжче, та краще - побачу знов хату,
Зруйновані стіни.
Над нашими нетрями чорна труба височіла -
Колись там пашіло, аж дим виривався назовні.
Тепер там вогонь, що з'їдає зсередини тіло
І... місяць уповні.
Світанок скасовано. Все-таки Сонце зникає...
Тоді зникне тіло, душа, згадки, прах, існування.
Як тяжко без Сонця... Як тяжко дивитись на камінь
Блискучий, останній...
А з вежі вогонь язикатий почав вириватись,
Малюючи серед отрути яскраву заграву.
Нарешті збулось, бо нас точно лишили на страту,
Жорстоку місцями...
Плюється хтось слизом. Недобре... На хрещення треба,
Щоб хтось із мутантів приповз чи прийшов на арену.
От я проти нього - а доля відома лиш небу...
Жахаюча сцена.
Зрубав раз мечем, другий, третій - вже рани серйозні,
Та тільки живучий він. Шрам від удару по пиці...
Грозою встромив лезо - бісів вітрами заносить...
Широкі зіниці.
Брудна голова, що зіпсована кров'ю блідою,
Відрізана лезом і скинута з даху донизу,
В розряди трофеїв ввійшла. Шрам пашів аж до болю,
Костюм вкрився слизом.
Такі дні, здавалось, були чимось дивним, жахливим,
Але так минав кожен з них - в боротьбі та розлуці.
Нас меншало, час витирав прах зі скель при могилі.
Коса революцій...
05.08.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681918
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 05.08.2016
Я вдома. Та домом це зараз можливо назвати?
Учора опівночі зникли всі - дехто лишився,
І кожен вважав, що фортецю із рідної хати
Збудує. В'язниця...
В'язниця натомість для тих, хто хотів виживати,
Хоч навіть не думав, що трапиться дещо подібне.
Обприскане тіло ураном із волею - атом
Зробив з мене діда,
Хоч я молодий і ще можу ганятись за світом,
Який відкриває щодня щось нове, невідоме.
Та сталося так. Тепер ми не побачимо світло...
Чи вб'є мене втома?
В житті було мало далеких, тривожних мандрівок,
Бо рідний асфальт колихав чорну й стомлену душу,
А кожна цеглина містила історію, діло,
Що добити мушу...
Здавалось, що небо, поблякле і трохи блювотне,
Щораз привертало увагу, дощило кислотним,
Дорогу нову відкривало в безмежжя, польоти.
А поки робота...
Обмежені постріли, темні сліди, пси надворі -
Картини, що стали зображенням наших реалій.
А також руїни елітних веж, що линуть вгору,
До чаші, Граалю...
Колись там торкались до нього не раз і не двічі,
Кидаючи напризволяще подібних на мене.
Тепер нема люду. І ранок нас більше не кличе,
І вечір - зелений.
Тепер ми відчули, як легко Чорнобилем стати,
Але чи вартує таких жертв війна? Ні. Ніколи!
Залишити пустку і пертись подалі, на страту
Лишивши нас, голих...
Тепер світанкова роса роз'їдає рослини,
Вода помутніла від хімії в тихім потоці...
Та плем'я плекає надію, що ми колись стрінем
На пагорбі Сонце...
02 - 04.08.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681718
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 04.08.2016
Пісок притрусив каравани, колони
Верблюдів спокійно ступали до цілі.
Крізь золото спеки, крізь всі заборони
Вони прямували - із смертю зустрілись.
Купці-туареги вмостились на дюнах,
Вдивляючись в мертву красу шляхів диких.
Лиш кількадесят кілометрів - і в сумі
Отримають воду, харчі, своє лико,
А поки що слід і дорога далека...
***
За дюнами тихо фенеки фиркочуть,
Чекаючи тільки на здобич і ласку.
І жоден купець зла не робить - не хоче,
Бо це лисеня насиналося часто.
І знову дорога коштовностей, спецій,
Але ще нікому вона не набридла.
Довіра верблюду є - він мов фортеця,
Бо хоч і є пекло, купець все ж не згине.
На римських колонах гніздились лелеки...
***
Торгівля - це річ проста і небезпечна,
Та часто товар дорогий споживався.
Тому якщо хтось привезе мішок спецій -
З пригодами й грішми назавжди зостався.
01.08.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681146
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 01.08.2016
Світло, повільно втікаючи,
Дихало прямо в обличчя.
Зорі блищали спадаючі,
Зорі дивились у вічі.
Падали тіні без спротиву,
А ми стояли на відстані,
Тільки чекаючи попелу.
Сльози стікалися лицями,
Бо сльоза - частка, що втрачена,
Що висихає від розпачу.
Болі пливли від нас качами,
Вона мовчить. Я теж промовчу.
Мало обіймів - злітають з нас,
Мало сліз - сохнуть зволожені,
Мало цілунків - кусаються,
Мало слів... Ким ми народжені?
Ким наші душі керовані?
А хоча... дякую. Дякую.
Нас хоч розділено комою,
Але не втоптано крапкою.
Тихо кусались у сутінках,
Поки не падало небо.
А тоді впало зі стінами;
Падає наша планета...
30.07.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680959
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2016
А ти знаєш, помовч.
Адже краще не чути балачки.
Якщо тісно у роті,
То краще обріж язик. Тихо ж!
І вина моя є,
Та вона сіла в кут й тихо плаче.
Полягає вона в тому,
Що хтось добра не залишить.
Ну а хто це зробив? Чи зробила?
Чи я? Чи хтось інший?
Байдуже. Адже тяжко
Знайти тих, кого вже немає...
Вони зникли із тіла,
Клітини полізли до ліпших,
Тож ніхто і ніколи
В житті не згадає їх намір.
Блиск волосся нізащо не змінить
Кришталі словесні,
Адже блиск потьмяніє,
А потім ніхто не згадає.
Тоді точно прийде в дім хтось,
Змінить каміння на лезо,
І тоді ані згадки.
Можливо, з'їдять і окраєць.
Чи мовчання - це золото?
Іноді. Навіть ніколи.
Бо і слово, і тиша
Завжди знайдуть слабкість й вбивають.
Знаєш, краще закритися -
Раптом ти віднайдеш волю...
Хоч голодний - це раб,
Вільний - тільки загублена пам'ять...
29.07.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680806
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 29.07.2016
Лиш порожня коробка,
Обклеєна цими шпалерами.
Лиш порожня тарілка,
Обсипана теплою гречкою.
Лиш порожня коробка,
Освітлена лампами темними.
Лиш порожня людина,
Що не ворухне вже яєчками.
Вовчий, виючий холод
Замінює пекло пекельнішим,
І над вікнами Toshiba
Тихо поскрипує свіжаком.
Не рятує ні майка,
Ні куртка, ні мешти, ні теплий шарф.
Тихо криза підходить,
Здає кожну річ на аукціон.
Неможливо купити
Ні пива, ні цукру, ні ковбаси,
А валюта підходить
До дна, де ще глибше спадатиме.
Руки-тіні скидають
Тебе і доляри на терези.
Що з них тяжче, те, звісно,
Скидають у прірву з дукатами.
Лиш порожня коробка,
Обклеєна цими шпалерами.
Лиш порожня тарілка,
Обсипана теплою гречкою.
Лиш порожня коробка,
Освітлена лампами темними.
Лиш порожня людина,
Що не ворухне вже яєчками.
Все це почалося знову, адже не один такий герой...
18.07.16
[youtube]https://youtu.be/XR1kjXalzuY[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678635
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.07.2016
Чи згадуєш ті перші ночі,
Коли з нами дим привітався?
Тоді він кудись зник надовго,
Але всередині зостався...
Сьогодні додому вернувся
Він тихо і так непомітно...
Мандрівка далека тривала,
І спеку він остудив влітку.
Попили ми чаю при лампі,
Про щось говорили, тринділи,
І їли ми пляцок до крихти -
Така була в мене неділя...
А він розказав про мандрівку,
Про місто загублених в тіні,
Де слідів науки не видно,
А тільки картини та стіни...
Там легко з уявою жити,
Там дощ кожен день опадає,
Там тихо трамваї скрегочуть,
В бруківці карбується пам'ять...
Там сни прилітають зненацька,
Там люди вглядаються в небо...
Так хочеться стати тим димом,
Щоб знову відкритись для себе...
І от - попрощався зі мною,
А я залишився в кімнаті.
А частка лишилась в повітрі,
Немов запалало багаття...
І згадую ті перші ночі,
Коли дим приходив у гості...
На двір ніч спустилась раптово,
Я очі підвів вгору, в космос.
Миттєво вони запалали,
Бо хочуть в те місто злетіти...
Що ж, нам може того не треба?
А раптом я - ще в ньому житель?
17.07.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678601
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.07.2016
Я безсмертний. Ти знай, я безсмертний.
Чи ти чуєш, чи сховок знайшла?
Від жорстокості можна померти,
Бо у неї є своя межа.
Серенади вже вийшли із моди,
Але чай досі гріє серця.
Від жорстокості тіло ледь бродить,
Та як тепло - дійдеш до кінця.
І колись впаде дощ серед люду,
Та лиш двоє не підуть під дах.
Від жорстокості сухо, без бруду,
А любов мокра, світла, сумна...
Та бездушність - синонім хвороби,
Хоч життя і без них - теж кіно.
Від жорстокості гинуть мікроби,
Від любові завжди помре зло.
15.07.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678113
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2016
Я здіймаюсь до неба, щоб вперше побачити сонце,
Я здіймаюсь до неба, щоб вперше побачити зорі,
Я здіймаюсь до неба, щоб з вітром плисти у потоці,
Але тяжко здійматись, коли переходиш крізь гори.
Тихо вимкнув я світло, аби залишитись на місці -
Як здійматимусь часто, то ризикуватиму впасти.
І обпалить вдень Сонце, й вночі очі осліпить Місяць,
Та не хочу вертатись - не скажу дорозі: "Все. Баста!"
Недалеко мені йти, та прірва на клапті - це програш,
А викопують прірву знайомі та набридлі пики.
Якщо треба, ми впадемо разом - лиш тримайся поруч,
Тоді світло нам ввімкнеться знову, як знайдеться гвинтик.
14.07.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677925
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 14.07.2016
[quote] Пісок в очі.
Ночі коротші... чи довші.
Ми полонені...
Ми... мерці...[/quote]
Останні голуби відлетіли далеко на північ,
Вже минула пора, коли діло робилось словами,
А тепер прийшов час подивитися правді у вічі -
То кому провокації часто вдаються роками?
Вам не хочеться вийти до люду і правду сказати?
Хоча де там... І гроші, і влада вам в'їлися в гени.
Ваші губи блищать від ікри, в думках - лиш убивати
Роботяг, що на хліб заробляли. Зчиняється лемент...
Купка тих, хто подумав інакше, пішли таборитись,
А як тільки почули ви, що до вас суне загроза,
То послали війська, щоб зламати дух волі у битві.
Золотий пісок... Марно все... Тихо самотність морозить...
***
Ми не втримаємось... Нам пісок сипле прямо у очі.
А зі всіх сторін холод підходить... Ми мов на арені,
Бо підходять піхота і танки під покривом ночі.
Ми програли, здається... Навіки тепер полонені...
***
І ні тих, ані тих не лишилось - та думка зосталась.
Життєдайними водами Ніл омивав сухі губи,
Ночі стали теплішими, сміх заходив у квартали,
Квіти пахнули свіжістю, спека заходила в куби...
13.07.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677717
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 13.07.2016
Політ над тьмою змушує боятись;
Тим паче, в неї часто є удача.
Ти робиш все, чекаючи розплати,
І раптом - смуток, розпач і невдача.
На темних коней ставлять лиш щасливці,
Які темніших іноді збивають,
А білих - надто рідко, навіть принців.
І все ж є гострота зі смаком чаю.
Керманичі пітьмі кидали виклик,
Та іноді живими не вертались.
За воїнів тоді було аж прикро,
Бо всі не розуміли - як це сталось?
Звичайні стріли пробивали тіло,
А вогняні ще й пробивали душу -
Такі закони. І що тільки гріло,
То перемога слабких, але мужніх.
А потім - Vae Victis. Лиця зблякли.
Колись казав один із поводирів:
"Які б у тебе не були вояки -
Без полководця спочивай із миром."
11.07.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677300
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 11.07.2016
Стоїмо. На долоні - містечко, що спить погодинно.
Ще нема перших півнів, та жайворонки вже на волі.
Сонце гріється своїм теплом, дає свою частину,
Аби ми теж відчули його, заховавши за комір.
Впасти, звісно, не хочемо, але це привід боятись?
Страх лиш приходить, коли найрідніше зникає,
Тож лишайся - нам тяжко без тебе ламати ті грати,
Які часто туманять наш розум і приводять хмари...
Свіжий ранок на крилах летів, обігнувши орбіту,
А перегляд світанку був вартий нам Зоряних Воєн.
Ми сховались від темряви, аби побачити світло,
Ми сховались від засухи, аби побачити море.
10.07.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677194
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2016
Загадка біблійна спокій не дає:
Легенди-міста десь надійно сховались.
Ніхто не казав, що був схожий той день,
Та сіркою пахло, й вогні запалали.
Зайшли всередину купити буряк...
Багато людей по кутах розходилось,
Шукали собі - що, до чого і як.
Не знати, коли в них закінчаться сили.
Хтось вуха не миє дванадцяту ніч,
Хтось їсть шашлики кожен день, кожен вечір,
Хтось дико пакує до рота кишмиш,
А хтось набирає води собі в глечик.
Тим людям кінець світу геть не страшний,
Вони зачекають на жменю долярів.
І книга, на жаль, помилилась - живі
Ті місцини. А звуться вони в нас... базари.
08.07.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676940
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 09.07.2016
Серед хвиль, серед натовпу газів, машин і скелетів,
Оповитих навколо одежею, м'ясом і зором,
Проглядалися зорі, які не були ніким стерті,
Та складалося враження, що із них кожен є хворим.
Всі амфібії вийшли на сушу, щоб сенс відшукати,
Адже море зустріло їх пилом, вогнями та кров'ю.
Та якщо повиходили - жийте, піклуйтесь про хату,
Бо якщо з моря вигнали - суша простягне долоню?
Кожна зірка блищить і старається вийти до неба,
Але серед машин і скелетів такі завжди гинуть.
Море цього ніяк не допустить - до світла їм треба.
В них білі блищать, а на суші - лиш чорні перлини.
07.07.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676733
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.07.2016
Ти знаєш, мені так здається, що я помираю.
Чи виберусь звідти, чи стану замерзлим, холодним?
Я їду до Отто, бо знаю - він в чомусь дасть раду.
Та цього, напевно, й не станеться - довга дорога...
Хвилини минали, а сніг пролітав перед тілом,
Торкався своїми ажурними крихтами шуби,
Ліпився до всього. Нервові клітини зіпріли,
Хоч тяжко бодай ворухнутись - ятрилися руби...
Бої серед гір підкосили погане здоров'я,
Тому кінь - єдиний мій друг серед диких хурделиць.
Ховались від мороку очі, насупились брови,
Шукаючи правди в безкраїй, бездушній пустелі.
Зникаю в тумані... Або ж в сніговій заметілі...
Нічого не бачив... Або я вже за небокраєм...
Здається, приїхав... Це Отто? Немає геть сили...
Ти знаєш... мені... так... здається... що я... помираю...
06.07.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676370
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.07.2016
Опале листя стелиться по лісі,
Туман спустив завісу нових воєн,
Лісовики поглянули на місяць,
Що був уповні.
Блакитні згустки полум'я нічного
Нагадували битви Вернидуба -
Вождя і карпів поводира, бога,
Якого люблять.
Нічні сестриці в'язнів проводжали
До скель Гутина, де немає спасу,
Де сурми їх водили на прощання,
Щоб вперше впасти.
На диких схилах духи спали міцно,
Не боячись за свої тихі сили,
Що вб'ють лихі нагадування міста.
Збирались хвилі.
Тобою крутить, тисне, вивертає,
А потім ще надовго лежить в комі,
Аби колись прокинутись чи в зграї,
Чи в себе вдома.
24.06. - 05.07.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676159
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.07.2016
Терпимо... Надворі спекотно, жарко.
+35, а наче й п'ятдесят є.
Палають храми, піраміди, парки,
Раби життя не хочуть віддавати.
"Даєш роботу, то давай свободу!"
Тяжка робота вимучила зовсім,
А правда - в Нілі, там - живильні води,
Там наймит буде вільний, хай і босий.
Дев'ятий рік тримались душі мертвих,
Які раптово стали оживати.
"Даєш пробити - не давай померти!"
А вільних тільки вб'єш, не кинеш в хату...
- Мені так страшно, мамо... Де наш тато?
- За нас стоїть, за наші бідні душі...
Здається, так... Не буду я брехати -
Переписом години не порушу...
***
Терпимо... Надворі спекотні ночі,
Ми, молодь, стоїмо за наші долі.
Із триколором руки чиїсь отчі,
Та нам потрібно виривати волю.
"За чисті руки! Нах*й президента!"
Здається, так кричить сучасна молодь.
Хода, граната, постріл, крик, карета -
Готовий мітинг починався знову.
Біль, розпач, віра... Небо впало! Небо!
Збирайте шини і сміттєві баки,
І завантажте вулицю хто-небудь!
Розбийте чергу, перейдіть в атаку!
- Мене болить щось, жінко... Де син дівся?
- За нас стоїть, за наші бідні душі...
Здається, так... Гуляння винні в місті...
"Парламент - нах*й! Нах*й жирні туші!"
***
І так завжди ламають носа Сфінксу,
Який, здається, з'їли треті півні.
Так голоси ламали всі завіси -
Хоч ми і різні, та все ж в чомусь рівні.
01.07.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675431
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 01.07.2016
Ти не знаєш, коли ти зустрінеш світанок,
Ти не знаєш, коли тебе ніч проведе,
Ти не знаєш, коли день зруйнує всі плани,
Та ти знаєш, коли вечір спопелить день.
Ти не віриш, що доля ввійде в твою хату,
Ти не віриш, що щастя десь є на Землі,
Ти не віриш, що хтось зможе палко кохати,
Та ти вір! Щастя завжди в твоєму крилі.
Ти не бачиш, чи люди зникають без звуку,
Ти не бачиш, чи зорі бажають щось людям,
Ти не бачиш, чи раптом десь трапиться мука,
Але бач тільки серцем - тоді добре буде.
Ти не хочеш, щоб краще було в твого друга,
Ти не хочеш, щоб ворог мав дещо файніше,
Ти не хочеш, щоб ти був завжди в чомусь другий,
Та цінуй те, що маєш - тоді буде тиша.
Ти ще віриш, що темрява краща, ніж світло,
Ти ще віриш, що справи підуть в іншу дату,
Ти ще віриш, що карма мине твої біди,
Та не вір, що безцінне можливо продати.
Ти не кажеш, що війни поранили душу,
Ти не кажеш, що боляче, бо все мине,
Ти не кажеш, коли слова вибили тушу,
Та кажи: "Обійми мене серед планет"
Ти не знаєш, коли ночі будуть палати,
Ти не знаєш, чи прийде прокляття у дім.
Ти не знаєш. Ми, хлопче, з твоєї палати.
Ти не знаєш... не знаєш... ми... родом... зі... снів...
30.06.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675368
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 30.06.2016
Я вийшов з тьми, я - темрява, я - морок.
Душа затихла, наче й не звучала.
Лиш тіні предків линули угору,
І заховались серед сосен жала.
Палав вогонь, у небо дим здіймався,
Вертались на поля старі знайомі,
Збирались на толоку індіанці,
Які вже не повернуться додому...
Приходили на полонину духи
І щось розповідали при багатті...
Навколо навіть вітер нам не дмухав,
А теж присів послухати спів ватри...
Також зійшлись докупи Місяць й Сонце...
Мелодія трьохсот забутих ранків
Бриніла в серці кожного і в оці...
Та чи прийме їх знову рідний ганок?
Усе збиралося назад вертатись,
Історію писали по-новому.
І зрештою погас вогонь у ватрі -
Забуті повертаються додому.
Затулюй очі, думай головою,
Дивися серцем, шкірою тулися.
Допоки холод ще бринить, поволі
Зливайся із світами, знаходь місце.
Казали, що в ріку не ввійдеш двічі,
Але ріка дає дорогу світу,
Тому не раз ввійдемо. Так всім личить,
Бо кожен з нас і темрява, і світло.
27.06.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675175
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.06.2016
(Щось на кшталт української версії пісні Dubioza Kolektiv - U.S.A)
рятуй мене скоріш
я хочу до Америки
вези мене скоріш
аби подалі лиш
терплячки вже нема
моя земля немов тюрма
тож транспорт дай абиякий
щоб там мене ніхто не знав
мої тати жили там
десь у Торонті
один з них роздавав крам
і був на фронті
а інший війтом бував
любив роботу
я абсолютно все покинув
щоб звалити з України
життя скотилось задом
на мою шию
в степах постійно падав
не тим я мріяв
так мені зелена карта розбивала тіло
прикрила перекотиполем й притрусила гіллям
рятуй мене скоріш
я хочу до Америки
вези мене скоріш
аби подалі лиш
терплячки вже нема
моя земля немов тюрма
тож транспорт дай абиякий
щоб там мене ніхто не знав
та враз сяйво десь впаде
тоді ти запам'ятай
кращого вже не буде
як твій милий рідний край
та враз сяйво десь впаде
тоді ти запам'ятай
кращого вже не буде
як твій милий рідний край
а те життя по-новому дало свої плоди
колись були лиш проблеми
тепер більше біди
усе почуте з їхніх вуст порожні є балачки
у нас проблеми Х'юстон відірвалися світи
мої тати жили там
десь у Торонті
обидва мали життя
я був на фронті
квиток негайно віддай
нехай і лотом
я абсолютно все покину
щоб вернутись в Україну
рятуй мене скоріш
я хочу до Америки
вези мене скоріш
аби подалі лиш
терплячки вже нема
моя земля немов тюрма
тож транспорт дай абиякий
щоб там мене ніхто не знав
та враз сяйво десь впаде
тоді ти запам'ятай
кращого вже не буде
як твій милий рідний край
та враз сяйво десь впаде
тоді ти запам'ятай
кращого вже не буде
як твій милий рідний край
27.06.16
[youtube]https://youtu.be/0a5BJxrarL0[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674894
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.06.2016
Світанкова роса задзвеніла у відблисках сонця,
А ранковий туман огорнув дерев стомлені плечі -
Кожен день бережу, як останній, як зіницю в оці,
А опісля на схил проводжаю замучений вечір.
А наступного разу вже дощ зустрічає привітом,
Окропляючи та охолоджуючи гріте тіло.
І завжди лише небо дивилось униз, на ті квіти,
Що цвіли, але пахнути гарно ніколи не вміли.
Все заховане в небі колись стане явним (Занадто.)
І коли щось світає, і навіть коли щось заходить.
Потемніло зелене. Порізане небо на клапті -
Це тому що суцільні полотна чомусь вже не в моді...
Люди прагнуть дійти до небес крізь уявні пороги,
А що далі? А далі не їхня вже буде провина.
Коли тяжко на серці - торкайся до неба, а ноги
Потримай на землі, коли раптом хтось вистрілить в спину...
27.06.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674767
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.06.2016
"Електропоїзд Тернопіль-Львів прибуває на другу колію. Повторюю: електропоїзд Тернопіль-Львів прибуває на другу колію."
Восьма година
Тридцята хвилина
Вікно електрички
Суха, тепла днина
В роті присмак алички
Кожна мить - це щось вічне
А футболка то личить
Тобі
Дівчино з мого вагону
Мов сонця останній промінь
Ми всі чимось хворі
Ти - мій ворог
Навіть в глибокому морі
Хоч пливеш угору
Туди де корінь
Звідки все починалось
Де нас кололи жалом
Надто жваво
Надто жваво
Опадало
Світло на мої скроні
На мої мрії
Скидались трони
Злітали дії
Доби
"Поїзд Харків-Львів прибуває на другу колію. Повторюю: поїзд Харків-Львів прибуває на другу колію."
Тяжка сума на плечі
Безсонні ночі
До речі
Щось хочеш
Обіймів
Цілунків
Пестощів
Прошу не гримай
Дверима
Твої руки
Знак небес вночі
Чи вдень
Нарешті їдемо
В душі дощ
В очах краєвиди
Приспаних площ
Кожна рейка
Кожна шпала
Кожен стукіт
Кожна мить
Не спить
Відчуває теплі руки
Мов їх було мало
Рейвах
"Не хочеш піти зі мною? Я дуже хочу прогулятись."
Кожен наш крок
Кожна пригода
Кожен урок
Велика нагода
Відкрити ті очі
Що спали літами
Недоспані ночі
Загоєні травми
І холод пройма
Адже ми в ізоляції
Дір чорних нема
Там де колії нація
Крізь ночі та ранки
Крізь дні та вечори
Так тихо і палко
Балакай зі мною
25.06.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674485
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2016
Перші вранішні колії часто потовчені гострим,
Іскри стику відновлюють ржаве і ставлять на ноги.
І ніщо так не тішить, ніщо так не злить і не возить,
Як дитяча від спогадів й зріла від болю дорога.
Кожен хмарний світанок пробудить бетонні могили,
Потім плач за вологою будить зі сну мерців в'ялих,
Та ніколи, ніколи не буде жалю - будуть сили,
А бетон стане паростком, хай навіть трохи недбалим -
Дощ змиває гріхи.
Мої ноги ще досі не в русі,
Серце - в спокої,
Вуха - не заткані,
Очі - сонливі.
Сни збивають мій розклад, його добивають французи,
Але потяг мене повертає помалу в свій вимір.
На перонах зупинки були часто більшим, ніж вічність,
І здавалось, що ті ляльководи вбивали терпіння.
Навіть чверті годин вже добою виднілись.
Чи більше.
Але спека і досі стоїть, хоч і дощ є, і вітер.
І двірці пролітали повз потяг, мов крихітні замки,
Спогад давніх поїздок ятрився ще раною свіжою,
Металеві дракони продовжили рух на вигнання -
Але часто казав я: "Свій шлях подолав знов. Я вижив."
21.06.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673779
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.06.2016
Кожен крок - це насправді дорога в нове,
Хай малий він буде чи великий.
Кожен крок - це війна, мир чи щось, що не вмре,
Що не має в наявності лика.
Певні кроки - це шлях до могутніх понтів,
До панічного сну в домовині.
Тільки ти проростеш із бетону в світи,
Адже світло впаде на рослину.
На столі "Кока-Кола", звучить десь "Вставай",
А чи встанеш? Чи підеш до бою?
Автомата не треба - лиш серця не край,
Ти в чиїхось очах - боєць, воїн.
Якщо дусять, ступи крок - послабиш прийом,
Тоді досі будеш живим, вільним.
Якщо прагнуть змішати із кров'ю вино,
То старайся не стати на міни.
Якщо ліплять своїх чоловічків зі зла,
Не здавайся, руйнуй барикади,
Якщо влада на тебе ембарго ввела,
То мистецтво захоплює владу.
Але знай, що на слід може впасти сміття,
Що лиш час розірве твої шати,
Адже кроки не тільки рятують життя,
А ще й здатні його забирати.
20.06.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673593
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.06.2016
Поводир, що стає в один ряд із богами Олімпу,
Відійшов у минуле, хоч думають, що він у пеклі.
Переліт понад горами тяжко дається без риби,
Та все ж на стодвадцятий день він опинився на Геклі.
Пролітали повз нього всі мрії та биті проблеми,
Нагорі дим з'їдав очі, тіло та дихання з криком.
Мов повалений бог, він ступав по землі й кричав: "Де я?"
Пам'ятав лиш дві речі: ім'я - Ларс, та нинішні миті.
І для нього хвилини були дорогі, як ніколи,
І для нього дорога була лиш одна - виживати,
Бо словник не містив слова "стоп" - він ходив не без болю,
Але жоден удар не ставав на постійній заваді.
І заходило Сонце частіше, ніж треба людині,
Хоч постійно рясніло зеленим і сірим. Навколо
В перемішку сплітались вогонь і лід - з них кожен линув
По своїй унікальній дорозі крізь гори чи поле.
Вітер дихав, коли він ходив по каміння чи дрова,
Вітер дихав, коли він збирав стиглу лаву з вулкану.
Вітер дихав, і Ларс дихав з ним - це була їхня мова;
Загалом стали рідними кожна крижина та камінь...
***
Небо падало на наші голови надто повільно,
Сонце холодом світ проводжало, а також стрічало,
Хмари легко точили краї й ворожили над тілом,
А дощі розсипали каміння - дорога йшла прямо.
А терени, заселені плем'ям, тепер не існують -
Бо воно їх покинуло без боротьби і без бою.
І колись хтось спитає: "Let us go to Iceland!"
Тому я
Відкину всі справи в куток і кивну головою...
18.06.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673145
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.06.2016
Наші ноги пробиті цвяхами,
Наші руки шипами обколені,
Наші плечі мотуззям обв'язані -
Холодно.
Наші шиї задушені намертво,
Наші вуха набиті сіркою,
Наші губи обсохли без пам'яті -
Віриш ти?
Наші очі пропалені променем,
Наші стопи порізані шклом тупим,
Наші почуття вбиті бетонами -
В дім ходи.
Наші слини стараються пінитись,
Наші доторки заткані дірками,
Наше серце поділене стінами
Й вікнами.
15.06.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672371
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2016
Заховайся під стиглим дощем, щоб на хвильку забули,
Увімкни голоси всередині - спілкуйся із ними.
І нехай твоє тіло прошиють з гори та в низ кулі,
І нехай твій порив не холоне під натиском диму.
Кожен подив і доторк до неба - це натяк на спокій.
Побалакайте трохи, я хочу почути Ваш голос!
Кожен нерв гине з часом, та пам'ять пригадує кроки
До зливи, до радощів, мрій, плачу, розпачу...
...волі.
14.06.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672279
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.06.2016
На секунду лягли...
Почалось.
Ночі й дні, дні і ночі -
Все змішалось, піднялось
Й злетіло звичайним
Набоєм.
Стінам тяжко нести
Ношу жертв
Діб все довших і довших...
Лине постріл - металу
Комета зі згустками
Крові.
Кожен влучний
Цілунок
Ставав чимось вічно
Забутим -
Лиш якщо цей цілунок
Не був від
Малої дитини.
Пережите від Тито
Перчило депресію
Людям,
Адже їм дим закрив
Очі -
Зараз пошкоджені
Стіни.
Сльози, крик і удар
Замінили цитати
Героя,
Що прийшов і побачив,
Але не здобув
Перемоги.
Зі світанком, із заходом
Люди прощались,
А з болем -
Ніяк. І водив він
Бідак
У далеку дорогу.
Прибирання слідів -
Це синонім до
Плям на майбутнє,
Хоч таке не завжди
Правду мало,
Та й мати не буде.
Під наркотиком
Вмощені дикі й незвідані
Будні.
Ну то як, мій колего?
Підемо зі мною
В нікуди?
06.06.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670733
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 07.06.2016
Пройшло життя... І почалось спочатку.
Те ж небо, люди, ті ж війна і мир.
З них кожен ставить коми замість крапок
Й тріпоче почорнілими крильми.
Приходить вечір - в гості його кличуть,
Приходить ранок - всі його женуть.
Не кожен з них в серцях буває вічним,
Але віддасть він часточку вогню.
Народ безсмертний, бо нові приходять -
Вночі в диму троянди розцвіли.
Не кожен пізнає свої безодні,
Бо не встигає вилізти з пітьми.
Покинуті світанки в двері лізуть,
Та їх не відчинятимуть вони.
Нащадки сонця, що заходить пізно -
Це ті, хто в Темних Вежах проросли.
04-05.06.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670454
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 05.06.2016
Блищав світанок. Нессі посміхався,
Дзвеніли щиро промені Ярила.
Мені, здається, виповнилось двадцять,
І я блукав на перелітних крилах.
На схили опадали темні зорі.
Одна із них дивилася у вічі -
Тендітна, вогняна... Зелене море
Волосся колихало. Вище. Ближче.
В моїх очах тонув твій дикий погляд,
Хоч було аж ніяк не лячно. Знаєш,
Твій голос шепотів вітрами поля,
Хоч я ночами чув ще й дзвін кришталю.
І дихав вітер, наближав до цілі,
Ліси і ріки разом розступались.
Я ріс там, вчився, набирався сили,
І лиш кохання шпорталось об камінь...
Вродлива, ніжна ти... Я так далеко...
Немов гора старання розіп'яла...
Але ти у душі все та ж маленька,
Якої у житті було так мало...
01.06.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669740
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2016
Вже стотисячний крок по дорозі,
Застеляє узлісся туман,
У серцях цвітом плаває осінь,
А кінця наче досі нема...
Стихло птаство, притихли і звірі,
Оніміли дерева на мить...
Нам так хочеться мрій, сонця, миру,
Що на війни готові іти...
І поскрипує віз попід нами,
Тихо коні іржуть в глибину...
Наша кров ще утримує пам'ять,
Ви ж тоді тихо йшли на війну...
Сіре небо попливло до мису,
Плем'я досі не змінює тон.
Як у дерева є живим листя,
Так в людини живим є вогонь.
31.05.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669332
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.05.2016
Ти знаєш, я мрію злетіти на соколі в небо
Й торкатись руками зірок, що не падають в море.
Я мрію побачити світ. Мені більше не треба.
Цікаво ж буде дітям слухати в'язку історій...
Так легко мені говорити про мрії крилаті,
Та знаєш, як тяжко їх втілити? Потім відчуєш.
І де б я не був, буду згадувати рідну хату,
Рідний затишок, тишу і холод. Все по феншую.
Палаци Каїра, Медини і Мекки мечеті,
Двори Істанбула, Венеції тихі канали -
Весь світ у долонях. Лиш варто триматися злету,
Бо впасти ти можеш. І вже ти не встанеш. А далі?
Здається мені, що це я кличу світ на гостини,
А не він мене. А ти знаєш - то так має бути.
На соколі знову, над небом помало я лину
В далекі й незнані краї.
Сказав Ібн Батутта.
27.05.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668598
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.05.2016
А приємно дивитись на зорі,
Що спадають додолу.
Кожен дощ - ковток свіжості в морі.
Ним попахує воля.
А приємно дивитись на небо,
Що насупило брови.
Кожен спалах - загострений гребінь.
А лупою є слово.
А приємно дивитись на землю
І напоєну, й вмиту.
Кожна крапля - це ключ до проблеми,
Що зароджує миті.
А приємно дивитись на світло,
Хоч приховане в хмарах.
А людина - це фільтр чи сітка,
Що очищує чари.
А ти знаєш - приємно дивитись
На світ згори вгору.
Адже небо - це стримані миті,
Їх безмежнеє море.
24.05.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668131
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.05.2016
У плавнях далеких блукаючи,
Шукаючи витоків Нілу,
Ніколи, ніколи не знаєш, чи
Хтось обірве зброєю діло.
"О Боже мій! Докторе Лівінгстон!
Живі Ви! Я так хвилювався!"
"Спокійно, мій друже. Давай по сто,
І трохи тобі я зізнаюсь..."
"Розказуйте швидше!" "Не квапся ти.
Усьому час певний буває.
Знаходячись у ізоляції,
Нілом істина припливає.
Витік тяжко знайти - неможливо.
А до цілі дійти ще тяжче.
Ураган завжди змінюють штилі,
Механізм запускає важіль.
Знаєш, можна утримати шкуру,
Вберегти череп, руки, ноги,
Та навряд чи душа лишить мури,
Коли виснажила дорога.
Знаєш, тяжко таки бути білим,
Та для афро і другом станеш -
Варто мати краплину віри,
Щоб на тілі не було рани.
Глибина - це завжди щось незнане,
Глибина - це завжди прикрите.
Материк чорний знищує пам'ять
І відроджує сонцем литим.
Я побачив багато нового,
Я дізнався її глибини.
Знаєш, Африка - це новий Колос,
Але ноги його - не з глини.
Заповітні знання вглиб кидають,
Та з них завжди знайдеться вихід.
Коли вовк приповзає без зграї,
То стає вожаком. Ледь дихав."
Наповзали над ними хмари,
А дерева їм шепотіли.
"Мене мучили часті травми,
Але нізвідки брались сили.
От що я скажу, Стенлі - то добре,
Коли рівні та справедливі.
А як маєш це - близько є обрій,
А там Нілу є витік на ниві."
23.05.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667827
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 23.05.2016
Забута місцина... Чи хтось ще живе? Чи озветься?
Здається, що ні. Бо поїхали фермери звідси.
А чули вони таки... Чули вони своїм серцем,
Що довго вони не протримаються в цьому місці.
Заселення прерій... Сусідство з полями і вітром.
Хотіли ви мирно, а робите війни за клапті
На кшталт "хто сильніший, той житиме". Нащо дуріти?
Тепер ні вони, ані ви. Ніхто не буде мати...
Скажи мені, Сидячий Бику, що в голові в них?
Напевне, лиш пустка й бажання імперіалізму.
Нікого не чують... Імперії - лиш бридкі тіні.
Далеко цей привид по шкірі, по розуму лізе...
Скажи мені, Сидячий Бику, навіщо їм жити
У тих місцях, що потім стануть районом загадок?
І він сказав: "Хлопче, їм треба. То є антисвітло.
І степ навіть Всесвітом стане опісля спаду"
22.05.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667568
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.05.2016
От і кінець. Твоя молодість правди не варта.
Ти більше не будеш тим, ким ти раніше бував.
Замкнулося серце, у лексиці замість слів - мати.
Так хочеться чути від інших: "Його вже нема".
Радіють нехай. Я їх, схоже, уже не почую.
Так хочу забутись, так хочу мовчати. Завжди.
Я прагну тепер ідеальним лишитись. Чому так?
Бо та ідеальна людина - це мертва. Лиш слід...
Зневіра, злість, сум і депресія - вісь всередині.
Не було ні опору, але всім чхати на те.
Мені якось байдуже, що я типовим став нині.
А знаєш що, Курте? Мав рацію ти. Отаке.
Здається мені, що насправді я хочу померти...
Бо біль роздирає зсередини, б'є в глибину.
А також здається, що краще не був б я поетом...
Вірші провокують в мені галактичну війну.
21.05.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667469
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 21.05.2016
Кожен світлий момент лине митями...
Кожен темний наносить невдачі...
Наша стежка - немов рушник витканий.
Лиш ця стежка приводить у хащі...
Міри досвід не матиме. Нащо то?
Перед нами - світ, вміщений в оці.
Але в прірву йдуть люди зі злочином,
Як злітають на крилах до Сонця...
Кожен ранок повинен всміхатися,
Кожен вечір - давати покій,
Бо як в місиво увійдуть ратиці,
То кошмари вб'ють тисячі снів...
А як прагне тебе люд поглинути...
Краще жити і вірити в сни...
Якщо вічність минає хвилинами,
То секунда одна - твоя мить.
20.05.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667127
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.05.2016
Ритм мого серця - вагонами...
Двори дитинства - перонами...
Небо сіріло побоями,
А ми були не готовими...
Кам'яні скелі - сльозами...
Вода із Учан-Су - грозами...
За що мене так нищили?
За що карали дозами?
Тихі піски - муками...
Фонтани сліз - звуками...
А ми посеред смерті
Спів життя прагнемо слухати...
Голос народу - дзвонами...
Подих чужих - воронами...
Корені окривавлені...
Ритм мого серця - вагонами...
18.05.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666780
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 18.05.2016
Прогулянки в покинутому парку...
Лягли під шкіру приводи воєнні,
Причини крили в собі сотні шарпань
Генів.
Душа забута - це мізерна втрата,
Бо їхній світ не вартий і копійки.
А їм патика світлом чистить пам'ять.
Війни.
Оплата грунтова - це пекло людям,
Бо кожен платить часткою своєю.
Он цвинтар. Темне світло. Чорні груди.
Селі.
Чийсь пам'ятник. Великий. Білий. Розмах!
І кожен камінь - слід від того свисту,
З яким літали перехресні грози.
Виступ.
Феєрія. Хода. Концерт. Актори.
Та кожна роль - смертельний шлях додолу.
Води нема. Он крові буде повінь.
Гола.
Останній лист вручну. Спочив ти з миром.
А ти стояв. Мороз. Мурахи в п'яти.
І знов. Червоне й чорне. Знову вирок.
Пам'ять.
А Дрезден! Біллі, Курт... Не наша совість.
Тут кожен камінь - це ще зелень в цвіті.
Ми не чоловіки - похід хрестовий.
Діти.
16.05.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666435
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 17.05.2016
Ти повинен повстати з попелу,
Незважаючи на ізоляцію,
Що з'їдає весь Всесвіт кроками.
Налягай на свинцеву тацю!
Наповал лягли від алкоголю
Чи від свисту, чи від чорних круків.
Чорне небо зітхає від болю.
Голову жере дивний стукіт.
Знаєш, трохи незвично сіпатись.
Ситуація значно прокручена.
І летить голова від тріпання.
Вироки кимось озвучені.
Це творіння покосу з'їдає.
У вампірів блукання є терміни.
А людей це доводить до краю.
Перехрестя скосило зерня.
Ось вігвами купаються в хмарах,
Які дим небу дав сіруватими.
Он вовки застосовують чари.
Агонії думи крилаті.
Прийде біле в дім, не спитається,
Бо почуло питання молитвами.
Хай ідуть чорні хмари у тацю,
Хай живуть ще маленькі діти.
14.05.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665989
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 15.05.2016
А вічний, здавалося, час протікає рікою,
Минаючи рідні й забуті, чужі береги.
Стою на горі, вітер шепче зі мною зимовий
Улітку. Копитами коні біжать до води.
Замріяне сонце сідає вечеряти пізно,
Птахи наливають в червневе повітря пісні.
Стою на горі і, послухавши мудрого свисту,
Закрив очі. Падаю вгору, стрибаю в низи...
Навколо - просвітлена темрява. Шепіт. Шум. Гамір.
На схилі самотній кущ дивиться у далечінь.
Вже спати зовуть, а я все ще вдивляюся в далі...
Не падає місяць... Спить сонце. Інь-Ян. Чорна тінь.
Зливаються води посеред зеленого лугу,
Довкола темніє. Лиш зорі показують шлях.
А стільки води протікає, як сходяться люди...
І стільки річок висихає, як їх вже нема...
І зорі, і води ведуть до нових, невідомих
Світів чи планет. Кожна крапля йде наперекір
Прогнозам. Душа замість крапок завжди ставить коми,
Всередині вимір - глибиною у три ріки...
10.05.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665015
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.05.2016
Дорога дальня... Чесно я скажу -
Мені сюди нелегко добиратись.
Сиджу, дивлюсь на небо від дощу
Чорняве, їду до старої хати...
Криві дзеркала від хмариних сліз
Туманять наші очі на дорозі.
Згорає вечір, палить сонце вміст,
Репризи барабанні вишлють грози.
Ми плаваємо в морі із повітря,
Та міст цей час від часу дощі нищать.
Вдих. Видих. Чуєш? Дощ. Похмурість. Вітер.
Блискуча сірість, Linkin Park'у більше!
Цей дощ запалює вогонь під вечір,
А серце б'ється теплим ритмом серпня.
Схиляє небо втомленії плечі.
А кров невинних догоряє в небі...
01.05.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663311
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.05.2016
Лампа світить... Стіл письмовий поруч,
Телефон, вода, клавіатура.
Забувай все звичне - дивись вгору
Та буди тих, хто давно поснули...
Хмари десь з Дземброні припливали.
Чи може із Волині? Чи зі Львова?
Під небом темним світло вимикали
Такі, як ти. І віднімало мову...
Твій відблиск був, як думав вище неба
Й дивився знизу на його картини.
А вечір не згасав. Нема потреби.
Все далі й далі мальовниче плине...
Блищала плитка і притихли стіни.
Блищало небо ніжним і молочним.
Без смаку аромат. Притихли й тіні...
Немов зустрілись із запалом очі...
Сиділи, мов укопані, дивились,
Як хмари зафарбовують заграву
У темніше. Страшно й настільки... мило,
Що точно карбуватиметься в пам'ять.
І знаєш, Курте, хмари, мов від диму...
І Дрезден твій насправді нагадало.
Але живе. Нема ні фальшу, гриму.
Руїн немає.
Лиш небо чорне, в зелені дерева
Й глибокі чорні душі колонади
Завдовжки з наші мрії. Сорок п'ятий -
Це клоунада.
Здається, дощ буде. Сивіє сіре.
Я сплю... Бо так насправді не буває!
Або буває... Ти - це я... Це сила
Міського краю...
Роти-роззяви, а із них - ні слова...
Знов телефон, вода, клавіатура.
І знов комп'ютер, миша, стіл письмовий.
Курте, заснули...
30.04.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663120
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.04.2016
Забудь про старі порядки старого світу.
Вони тобі вже більше не знадобляться.
Вони стали попелом, їх заніс вітер
На хмарах нуклідів, що змішані з смаком акацій...
Твої перемоги - причина твоєї поразки.
І завжди земля була губкою бруду й провини.
Але mother nature розкрила можливі відмазки,
Які залетіли частинками у горловину...
***
Ти знаєш, що вітер шумить гострим іклом загрози?
Ти знаєш, що Прип'ять несе води вічної смерті?
Ти знаєш, що грунт захопив довговічні морози?
Ти знаєш, що тут все живе навіки тепер стерто?!
Дерева бетону заснули... Прокинулись хащі.
Куди не заглянь - всюди тиша, ні руху навколо...
Ніяк аж не віриться - як це лишилося нашим?
Тридцятий рік поспіль шумлять вічним сном ліси голі...
На зорі поглянь... Чи ти бачиш сліди Горбачова?
Їх можна й не бачити, хоч так і насправді буває.
Хрестовий похід підкидав їх на Захід. Додому.
До нового краю.
Старі фотографії світлого й темного шляху.
Вони від'їжджають, а більше туди не приїдуть.
Багато піде, і лиш обрані будуть під дахом.
Народжені діти.
Забутий метал полонив заборонену зону,
А довгі алеї покрили порослії трави.
Навколо - ні духу. Та й дух би не втік із полону
Опісля розправи.
Тепер все зникає під покривом старого дому.
Тепер резервація мічена. Стали застави.
Надія все ж є. Проростає на тлі кам'яному
Вечірня заграва.
Біжи, не спиняйся. Біжи, куди очі лиш бачать.
Вузькі чи широкі, забиті, порожні терени.
Накриті туманом, спустошені - вигляд неначе
Це край Ойкумени.
Навколо аж сіро - підручники, зошити, парти,
Ляльки, протигази - давно пилом все припорошене.
І небо, і землі, але довго бути не варто -
Померти там зможеш.
Якщо не Уран, то довершать почате інакші
Мисливці, які полюватимуть суто на всіх. Знов провулок.
Лиш світло в кінці, а навколо бетон - ти не бачиш,
Що певні забули.
Залишився відбиток руки на стіні сіровицвілій,
Хтось хрести малював ще до теми приходу монголів.
Шум напруги - а раптом зіткнеться хтось лицями
У дикому полі?
Останній прохід перед тим, як відкритися світу.
Біжи, бо тебе доганяють титани-мисливці!
Виходь на новий рівень, хай тобі всміхнеться світло
На старій шахівниці.
Тобі повідомили - скоро буде допомога...
Та знаєш, від сталкерів буде бедламу імперія...
І зброя єдина - це ти. Розізлилась погода
Шпилястих прерій.
Хотів ти колись поселитись в чужому готелі...
То от - є нагода. Тепер все Полісся - в долонях.
Та досі полюють... на лапах, у кігтях і перах.
Кров дихає з скроні.
А треба тікати, бо чуйка на кров - більше злості.
А кров - це пожива свята для нових генерацій.
То краще тобі не дивитись на шахи та кості -
У тебе міграція.
Решітка вгорі... Або то вентиляції частка?
А світло летить променями на голову... Небо.
Так хочеться впасти і стати частиною... Пастка.
Не зараз. Не треба.
На поверхах вищих ще досі попахує прірва.
Був вибух. Отак будували життя комунізму.
Єдине світило тепер на пучки відірвуть
Крізь липову призму.
А далі - сходини. А далі - дерева на буквах.
А далі дах стелиться. Далі нема переходу.
Останні хвилини. Три напрями подають руку
Й скидають у воду
Загиблого. Мертвого. Друзі теж є ворогами.
Приховані знахідки дали про себе знати.
Отрута смертельна, висоти і серце, мов камінь.
А міг й політати...
*
Я ледве утік. І до крові мене шматували,
І явно на грані лишався я. Атомні грати...
Та я повернувся. Хрестовий похід лишив пам'ять.
Я буду кохати,
Бо я повернувся звідтіль, звідки тіло виносять.
Не плач... Адже я стою тут, хоч пошарпаний, битий...
Забудь моє слово. І витри замучені сльози...
Ми - двоє в цім світі...
***
Забудь про старі порядки старого світу.
Вони тобі вже більше не знадобляться.
Вони стали попелом, їх заніс вітер
На хмарах нуклідів, що змішані з смаком акацій...
Твої перемоги - причина твоєї поразки.
І завжди земля була губкою бруду й провини.
Але mother nature розкрила можливі відмазки,
Які залетіли частинками у горловину...
Так прагнемо спокою, так хочем бути у злагоді,
Що смерті привозимо поїзди в рідну чужину...
Війна, зброя, бомба і апогей - вишенька-ягода -
Кобзар Фукусіми.
22.04.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661971
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 25.04.2016
Двадцять друга. Вимкни очі при ввімкнутому
Світлі
В світі
Без літа,
Яке замінила зимова весна.
Кінець квітня. А досі плюс вісім. Вдень.
2222. Прикрий своє волосся, бо вітер
Віє
Й у вії,
Мов змії,
Закручені вгору від туші в дитинстві.
Кінець квітня. Переселенці тридцятилітньої війни немов принесли холод.
2230. Ліхтарі освітлюють долину під Тарнавського,
Плаваючи
В грунті.
Плачучи
В бунті.
Прагнучи
Хунти,
Що вимкне світло в цій кімнаті, в цьому підвалі автомеханіків.
Двадцять третя. Тобі варто скинути ходячий одяг і
Спати.
Не знати,
Що замах
Буває зненацька, коли правда відкриє очі і скаже:
Двадцять друга. Вимкни очі...
24.04.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661818
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 24.04.2016
[quote](Для тих, хто знає і тих, хто не знає)
Сьогодні у світ вийшов новий сингл гурту Океан Ельзи "Не йди". Що мелодія, що сам кліп - своєрідний витвір мистецтва![/quote]
Тому:
Ми мокли під дощем, ми виживали,
Ми йшли до цілі - будували дім.
Але чому між нами так все склалось,
Що ти не захотіла жити в нім?
Я ж прагнув збудувати нам оселю,
Ти помагала, сили віддала.
Чому ж так швидко стало невеселим
Все те, що було? Думаєш, я знав?
Маяк любові нашої світився
Для всіх фрегатів рятівним вогнем.
Чи я прорахувався, помилився?
Чому тоді покинула мене?
Якщо палац тобі уже не личить,
(А він вже став фортецею біди)
То почекай! Тебе я досі кличу!
Пробач, як щось не те... Прошу, не йди...
Не йди... Не йди... Повіки йдуть донизу...
Я майже сплю і майже не живу...
Лиш вітер гойда мамину колиску,
Її гойда у сні і на яву...
Ми опинились серед гір. Вершина.
Схилилась ти... Дала мені води.
Вже легше. Воля. Співи вітру линуть.
Все буде добре. Лиш прошу, не йди...
20.04.16
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=TD4h9Fdn3-o[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660904
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2016
Під барабанним дробом сни замерзлі догоряють.
Їх палять лампи нового порядку - понеділка...
...Пливуть хмарини пухом водяним над небокраєм.
Той пух змішався з димом. І від нього трохи гірко.
Кімната. Я один. Не світить лампа. Денне світло.
Повіяв свіжий вітер і мурашки в п'яти вийшли.
До темряви у хату день просився. Я, побитий
Красою, став перед вікном. Приковувало ліжко.
Маршрутки стогін. Пагони міського дому - в стелі.
Горіла лампа світлом понеділкового схилу,
Якого наче і нема. Я залишивсь веселий,
Бо біси грають в голові, і кров тече у жилах...
Двадцята. Пух темніший. І встають примарні зграї.
А кожну ніч зриватиме під Ватерлоо битва.
...Під барабанним дробом сни замерзлі догоряють...
А сенсу тут ніякого - лиш варто добре жити.
18.04.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660496
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.04.2016
Ти знаєш, як зірки летять униз?
***
Ми лежимо і дивимось на небо,
Цвітуть дерева, чути ніжний свист,
І як клубочки, тулимось до себе...
Земля накрита травами рівнин,
На височині прилягли поспати.
Забули ми про давній часоплин,
Зате ми вдома, ми у теплій хатці...
Дивись угору - зір є тисячі,
Мільйони і мільярди - всі на стелі.
Але чому ідуть такі дощі?
А раптом в нашу стукають оселю?
Ми лежимо, і зірка теж лежить -
Кому ж бажання треба загадати?
Землі, напевно. Її діти - ми,
А зірка - то Землі далека мати...
Щасливий слід Молочного потоку,
Де наші зорі на землі сплелись,
Бо небо - дзеркало та чуйне око...
***
Ти знаєш, як зірки летять униз...
17.04.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660150
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2016
[quote]"Моя любов чолом сягала неба,
А Гриць ходив ногами по землі."
Л. Костенко, "Маруся Чурай"[/quote]
Коли на небо
Вдивляєшся
Очима пейзажника,
Коли у цвіті
Дерева -
Ти спиняєшся
Майже там.
Коли захоплено
Дивишся
В очі забарвленню -
То пливеш у хмаринах
З конкретним
Напрямом.
Коли мрієш
Про вище,
Головою пірнаючи -
Іноді сходи
Для тебе
Ввижаються.
Коли мрієш угору
І по землі йдеш
Мештами,
Тоді знай
Просту істину -
Для нас вже
Живеш тоді.
14.04.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659571
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.04.2016
Присядь на хвильку. Подивись на небо,
Заплющуй очі і дивись ще раз...
Щось уявляєш? Не кажи про себе,
А лиш дивись... Не треба зайвих фраз...
От думаю, немов мала дитина:
Цукрова вата в хмарах досі є?
І тут - ба-бах! А я ковтаю слину
І кажу: "Вати з цукром ти будеш?"
І знову думка... Як є білі хмари,
То з них тумани падають униз?
І тут - ба-бах! Мелодія гітари
Бринить. Десь. Там. Навколо озирнись...
А коли чорні хмари опадають,
Вони насправді терті і смішні?
А блискавка - то лоскоти. Звикаю...
І плач від сміху в вигляді дощів...
Усі ми із води повиринали,
І зорі проглядали у пітьмі.
Коли над нами вибухають хмари,
Бажання знов загадуємо ми...
13.04.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659266
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.04.2016
Ти чуєш,
Як співає небо?
Чуєш? Оглух? Знав мелодії?
Виходив до оркестру
І кликав до себе?
Чи приходили на подіум?
Ти чуєш,
Як тріщать громи,
Немов удари в тарілки чи барабани?
Оркестр не спиняється,
Подарунок прийми.
Його дали на пам'ять.
Хмари пливуть,
Шепочуть...
Їхнє турне триває 24 години кожного дня.
Суміш мелодій,
Їхній розчин...
А от і кульмінація - тенор, мов янгол, з неба впав...
Ти чуєш,
Як співає небо...
Поліфонія, насиченість, пристрасть.
Кожна музика - це повстання проти всього
І навіть проти самого себе.
Таким робить місто...
11.04.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658909
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2016
Я любив гуляти під твоїми стінами
Зі сміхом, зі співами.
Я любив поглядати на небо очима
Моїми або чиїмись...
Я прагнув дістатись до хмар якомога скоріше.
Чи вище, чи ліпше...
Я бив об стіну кайдани моїх невидимок,
Ритм і риму.
Я пропускав крізь себе дощ стріляний.
Чи падаючий, чи звільнений...
Я крався вздовж твоїх нерівностей
Критики і вірності.
Я не вибачаюсь за те, що підхопив заразу...
"Виходь, Алькатрасе!"
Я вийшов не Алькатрасом - Систематом.
Чи Цезарем, чи Пилатом...
Я спалюю свої мури Єрихону,
Цунамі й повінь.
Дивлюсь на небо і стрімкість хмар...
Можливо, то був не я?
09.04.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658433
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 09.04.2016
Стукає дощ по блясі. Вечірній спалах.
Спить задоволене місто, чекаючи ночі...
Може зварити чаю? Цього буде мало?
А темрява хилить у ліжко замучені очі...
Світяться де-не-де лампи. Чисті звуки
Для нас творять разом із громом поліфонію...
А ми сидимо під ковдрами, грієм руки,
І зима минула, а дощ - це наша довга мрія...
Включили вуха, фарбуючи кімнату
У кольори хвойного лісу з далеких глибин...
Згадалися сни і маленькі, м'які ведмежата,
Сни, спалені залізобетоном із чотирьох стін...
Сміялись ми, плакали, падали в інше,
Наш чай грів тіла і ковдри терпкого кохання...
Колискову грав дощ, зводячи наші вічі,
Як в часи Темних Веж - лиш очі лицаря і дами...
***
Так минала ніч, а нестихаючий дощ
Все ще рубав бруд волинкою гордого плачу...
Мокнули щасливі дерева, бруківка площ,
Наші ж серця були як одне - палке і гаряче...
07.04.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658007
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 07.04.2016
Наші дні горіли з ватрою у темнім лісі...
Сидів я, нагріваючи руки, свої тіні...
Зі мною свистіли дерева, світив нам Місяць,
А я шукав вихід зі світу "чотири стіни"...
А правда чи вигадка - те, що вкриває мороз?
Прийшов Довбуш, сів біля мене, сказав пару слів...
Схоже, мене врешті-решт покинув анабіоз,
Хоч я не міг ворухнутись, бо серце моє спить...
А погода! Знаєш, Іване, треба Марічку
Тут шукати, бо як знайдеш, то станеш щасливим...
Я тебе почекаю під дощем біля річки,
А ти йди... А раптом треба додому маржині?
Болить серце від того, що не вибралось звідти,
Зі світу бруду, лайки, диктатури нерівних,
Корупції... Усіх незгодних чорною мітять,
Для них кислотний дощ - з неба, в застої спить вітер...
Наші дні горіли в небі, пахнучи хвоєю,
Соплячи штилем, плачучи росами туману;
Зрештою догорали, як мости між моїми
Світами, залишаючи серед снів обману...
Марічко, а чому ти не з Іваном? Не знаєш?
А чому Михайло вас не зустрів біля броду?
Спав? Розумію. Гаразд. І тебе почекаю...
Та не знати, коли до нас прийде пані Повінь...
Упав на землю... День догорів свіжим попелом
Ялини з ватри, а їхні тіні не вернулись...
Бурхливо смарагдове небо пливло з водами,
Випиваючи пінту піни пива... Поснули...
Палали гріхи тих, хто зумів вийти із пекла,
Але вони втомлені і вже не прагнуть раю...
Вуглинки жевріли, а ватра палала... Смерклось.
Догорали мої дні... Я тебе почекаю...
06.04.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657610
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.04.2016
- Стояти! І звідки Ви їдете, пане?
- Та так... До сім'ї їду... Маю гостей...
- Так звідки ж Ви?
- З Бучача...
- Може, до храму?
- Та я ж не священник!
(Те ля кум па се)
- Василю, та може пропустиш бідаку?
Сім'я вже готова, мене ще нема!
А там будуть матір і матір, і тато,
І тато, і шваґер, і ше...
(Бра то ва)
- Я ж митник... Та як можу я пропустити,
Як раптом у тебе вино й ковбаса?
- А що тут не так?
- Я теж хочу жити!
Без свята життя - це вже мертва краса!
- Та добре, покажу...
- Злізай-но, Іване...
- Так от: сир, вино, пиво є, ковбаса,
Картопля, яєць кілька...
- Тут що?
- Тут камінь...
- Навіщо?
- А раптом злетить ця краса
І впаде із воза, а миші надкусять?
- Ну так, я погоджусь... Гаразд! Загортай!
Я їду з тобою!
- Ти дурень чи мусиш?
- Я хочу, Іване! Ріж вітер! Злітай!
Поїхали... Віз летів через криницю,
Та так, що Івана підбив журавель :D
Спинились... Він вдома... Із вікон світлиці
Уже визирають десятки гостей...
Василь та Іван поскидалися з воза
І впали на землю, а Йван аж зомлів...
Отямився - зляканий... Кликнули ксьондза,
А жінка говорить:
- Чого так зіпрів?
І добре, що Митника взяв із собою!
Якраз нам його - свято наше буде!
- Чого?
- День Народження в нього! За мною!
Зайшли всі до хати...
(Те ля кум ве де)
Таким чином, весело празник скінчився,
І згодом Тернопіль-село лягло... Сон...
***
Яскравий же сон мені вчора приснився!
Хоча... На подвір'ї горить ще вогонь...
03.04.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657004
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 03.04.2016
Самотній старець, що сидів на призьбі,
Накрившись пледом й чаю попивавши,
Дивився в далечінь, казав: "Ми різні,
Ми мов той дощ, який усіх розважить,
Який розкаже теплі таємниці..."
Сидить собі один... Один... Один...
Ліхтар на ґанку, хвильки у криниці...
Дощ падає на трав'яний килим...
Поскрипувало крісло під ногами,
Об бляху краплі градом розбивались...
Ліси і гори, ще й старечий камінь
Свистіли, пили, билися, братались...
Але ніхто людським не відгукнеться...
Сидить один - навколо лиш хребти...
Гарячим ритмом билось в грудях серце...
Він спав... Спав під мелодію вітрів...
01.04.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656452
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.04.2016
Втекли часи Мерлінів та Артурів,
Джульєти зникли навіки сліди...
Нас розділили кілометри мурів,
Нас об'єднали присмаки дощів...
Буває гірко, а буває смачно -
Так руку виставляємо на двір...
А вдома сіро - ми погоді вдячні...
Реальність? Чи один із сотні снів?
І лицарі свій кодекс поміняли,
Та дехто у дворяни перейшов...
То вже не лицар... Він є маргіналом...
Лиш гроші грають роль і більш ніщо...
Таких, як я, живе не одна сотня...
Таких, як я, суспільство лиш мина...
Таких, як я, стирають в прах і попіл,
А також наживаються дотла...
Тож довіряй потрібним адресатам,
Які у Темній Вежі проросли...
Для нас і завтра може не настати -
Культури, що живе на самоті...
29.03.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655642
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 29.03.2016
Уділ забутий... Смак старої слави...
Розвіяні в повітрі перемоги...
[i]Голодні скелі пожирають травень...[/i]
А унизу тече земляна повінь...
Суха приправа додає до митей
Нові амбіції, нові страждання...
[i]Голодні скелі пожирають липень...[/i]
Блукає по землі старенька пані...
Один лиш крок убік - і ти вже попіл...
Тут не цінують люду із каміння...
[i]Голодні скелі пожирають жовтень...[/i]
Не проростає із хребта насіння...
Туман вдивлявся небесам у вічі...
Сховалось сонце у своїй конторі...
[i]Голодні скелі пожирають січень...[/i]
І тонем ми у темряві, у морі...
***
Притихли ми... Навколо лиш химери...
Засідання... Працює чорна рада...
І бункер височіє з полімерів,
Де рідний наш "диявол носить Prada"...
А ми внизу... Та й рідним буде скоро...
Бо треба взяти штурмом ту фортецю...
Лиш шепіт наш... А здалека йде гомін
Від гір, що посилають вістку спеці...
Диявол, скелі... Нам туди керунок...
Навіщо жерти бідні пори року?
Нам з ними добре... Тоді нащо клунок?
Щоб як Чурай - ніде ступити кроку?
Ідем униз... Одні лиш коридори...
Он сходи вгору... І вперед до неба!
Прокинься, Сонцю! Піде скоро Мордор...
Ти ж знаєш, що тебе нам тільки треба,
А решта зацвіте, як є опіка...
Життя прийде, як буде тепла днина...
Без тебе тільки сумно, тільки гірко,
Без тебе в дім прийшла сумна година...
Він не чекав... Стояти! Кидай зброю!
І вимикай пожирачів свободи!
А він лежав... Лежав... Вниз головою...
Він спав... Як сплять зачумлені народи...
І вимкнули... Пройшло немало часу,
А потім... хмари відійшли подалі!
З'явилось Сонце! Палкі ритми джазу...
І пори року випускає камінь...
***
Уділ забутий... Смак старої слави...
Запахли у повітрі перемоги...
[i]Голодні скелі випустили травень...[/i]
І забуяли травами дороги...
Окріп вологий додає до митей
І радості, і доброту, і щастя...
[i]Голодні скелі випустили липень...[/i]
І впасти в світло тепера всім вдасться...
Один лиш крок - це вже шляхи до сотень,
Які чекали виходу на поле...
[i]Голодні скелі випустили жовтень...[/i]
Усе прекрасно, хоч дерева голі...
А хмари з Сонцем чи зійшлись на віче,
Чи в волейбол пограти захотіли...
[i]Голодні скелі випустили січень...[/i]
А от тепер природа має сили...
***
Крадіжки - це плювок в серця навічний,
Бо без чогось прожити вже не зможуть...
А от подумай - ти когось скалічив...
Чи хтось забуде? Жити так хтось зможе?
Не зможе й не забуде... Запевняю...
Живи тим всім, що завжди в тебе є...
І будуть люди, й буде шепіт гаю...
Чи може квіти прагнуть не Едем?..
28.03.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655305
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 28.03.2016
[quote]"Кожен носить її, чуму, в собі, бо не існує такої людини на світі, атож, не існує, якої б вона не торкнулася."
А. Камю, "Чума"[/quote]
Замкнувся вдома... Ще весни немає...
Замкнувся в Горбачова, у гостях
П'ю чай із пляцком... Тиск росте, зростає...
Бетонний нависає саркофаг...
Мов Пантеон... Проте боги давно вже
Покинули цей дім... І я один...
Немов хвороба... Дивний світ... А може
Це сірий цвіт всі інші задушив?
А, ні... Не задушив... Згори є отвір...
І сонця промені летять униз...
Здавалось, дах закрив все... Тільки мода...
Та з медіани впав на рештки приз...
Дорога є... Але не йду, не можу...
Не маю крил... Не виросли вони...
Єдиний промінь світла на сторожі...
Тримає рідне - милий, тихий дім...
27.03.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655104
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 27.03.2016
Нам світить сонце попри жалюзі...
Нам світить небо крізь пухнасті призми...
Земля нам світить... Ти в моїй руці...
А я в твоїй... Сумна тополя висить...
Веде дорога... А куди - не зна...
Шлях в небо... Шлях до тебе... Шлях до раю...
Чи я в нірвані, чи я вже пропав?
Чи я себе ще до сих пір не знаю?
І от тополя... Поруч - хрест доріг...
Межа світів, межа того з прийдешнім...
Ступити хочу я на твій поріг,
Але соромлюсь... Бо роблю це вперше...
Згорілі кванти попелом летять,
Єднаючи нас довгими шляхами...
Чи перетнулись і тебе нема?
Чи не дійшла ще моя мила дама?
І сіло спати сонце на поріг,
Який стелився біля мого дому...
Ти не прийшла, та все ж не скажу "ні"...
Чекатиму, зайнявши оборону...
Чекатиму, забувши про склероз...
Чекатиму твоє м'яке обличчя...
Я знаю - we will meet at the crossroads...*
Як глянемо закохано у вічі...
* - "ми зустрінемось на перехрестях"
25.03.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2016
Подумай сам - чи ми іще живемо?
Чому наш дух живе лиш у піснях?
Чому померли, але ще не йдемо?
Чи спроба винищити нас - це крах?
Де перевага? А де є недолік?
Заснули гори, ріки і шпилі,
Заснули сурми, роги, крики волі...
Заснули діти наші на землі...
Та ми прийшли з прийдешнього... Та й знаєм,
Що наша доля знищує наш рід...
Ми, як дерева, творимо у гаю
По колу заборонений наш плід...
Зійшлись в Женеві* смерті переплети,
А на смертях рождається життя...
Ось хто ми є... народжені гельвети...
Чиї слова підуть через літа...
* - Женевське озеро
23.03.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653965
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 23.03.2016
[quote]Якщо комусь не сподобається, видалю зразу... Просто описав наболіле...[/quote]
Пробач, але себе я не пробачу...
Чи хочеш, щоб мовчав? Щоб сірим жив?
Хай так... Усе одно... Ні... Я не плачу...
Бо я себе давно занапастив...
Я звик уже, щоб жертвою без свідків...
Мене з'їдали, пили і до дна...
А я мінявся так, що було бридко
У очі подивитись... Є вина?
Вона то є... Себе картати мушу
За те, що сіро-кольоровим став?!
Це, б***ь, не смішно! Це плювок у душу!
***
Забудьте все... Забудьте, що сказав...
Одне життя - це мовби Стіна Плачу:
Записок - повно... Чи все є, чи ні?..
Іди... Себе ніколи не пробачу...
***
Не пробачайте... власний крик душі...
21.03.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653376
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.03.2016
[u][i][b](Містично-любовна лірика з соціальним присмаком)[/b][/i][/u]
Знайшовся я... Знайшлись мої долоні...
Навколо сотні, тисячі очей...
Я їх не бачу, я в них у полоні,
Посеред світла - місяці ночей...
Блукаю в лісі, де одні химери,
Звідкіль живим ніхто не виходив...
Ну як, живим... Живі ще є тепера,
Але нема ні серця, ні води...
І лиш завіси кожного створіння,
Та є посеред них такі, як я...
Ну от... І ти прийшла... Навколо міни...
А ліс росте і шириться щодня...
Туманні стіни... Через них шепочем
Забуті миті... Очі нависа...
А нам байдуже на міражні очі...
Земля і небо... В сірості краса...
20.03.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2016
На землю впасти... Тіло похололо...
І я один посеред диких тіней...
Тікати нікуди... Лиш дике поле...
І одинокі старці тягнуть співи...
Суворим басом думи повідають
Про те, як вовкулаки бились в танго...
Тепер могили їхні помирають,
І їм ніхто вже не залиже рани...
Самотній подих сірого потоку...
Померлих тіні в танець запросили...
Завмер... Аркан... Хрести... Критичні кроки...
Я оновився... Чи влетіла сила?
Джерела б'ють, вливаючи нам ріки...
І ми живемо - в нас є власний пастор...
В тумані нам завжди всміхнеться світло...
Для цього варто лиш...
[i]на землю впасти?..[/i]
18.03.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652572
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 18.03.2016
Опівнічний пейзаж укритий димом...
Суцільна тьма між кедрів і дубів...
Я поринаю у весняний вимір,
Стараючись заснути у воді...
Але вона мене таки не зловить -
Це ж газ... Та віднесе вона мене
У необізнане, у синє море...
Щось схоже на уранішній контент...
Але не п'ята ранку... Опівночі...
Не виринаю звідси, а тону...
І ночі, й мої сни стають коротші...
У нас обох прорізано вину...
Межа води і льоду... Ти з'явилась?
Чому ж ти гола? Зимно ж, холоди!
Хоча... На це вже байдуже... Ідилій
Не зрушиш... Що ж, ходи сюди, ходи...
04.03.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649086
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.03.2016
І я зникаю... Чи мені недобре?
В очах темніє... Тліють кольори...
Дивлюсь у небо... Де небесний обрій?
А взагалі - чи дивлюсь догори?
Лиш марево шпилясте серед поля...
Бетонні сосни лізуть в небеса...
То марево? Загострені тополі,
Що шелестять? А все ж таки краса...
Спустило тіні вечорові сонце,
У ковдру влізши десь на місяці...
Чи то піщинка залишилась в оці,
Чи то холоне кров в моїй руці?
Мабуть, для того й треба мати зорі
І зір, аби заснути в міражі...
Тебе впізнав я, сизокрилий ворон...
Лишайся, я вернувся з мережі...
03.03.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648740
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 03.03.2016
Колись я був в гостях у двох братів...
Ні. Брешу. Не брати були. Ні сестри.
Ніхто...
То були гори. І мені
Було приємно - знову крига скресла...
Я ще малий був... Всього не згадаю...
А були очі... Бачили пейзаж...
І полонини, і ріка втікає,
Втікає поза кручі... Чи міраж?
Чи то міраж? Що бачив - то несправжнє?
Та ні... То видиво... Мої страхи...
Ніхто...
Забрали їх... Уже не скажуть,
Чи потурбують... Змив свої гріхи
У річці... І тепер на сушу... Знову...
Горить вогонь... В душі - крилатий птах...
І море зір з-за гір... Відняло мову...
Я заблукав в тих світлих манівцях...
Горить вогонь... І очі - догори...
Шепочу: "Ми у центрі... Нам тут добре..."
Колись я був в гостях у двох братів...
Ні. Брешу. Був в раю...
І темний обрій...
02.03.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648489
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.03.2016
І знову з полону втікає весна...
І небо безхмарне синіє...
І схоже повітря, і схожа краса,
І схожа щороку є мрія...
І мовби все схоже, все було колись...
Та є лиш один з пережитків...
Тримає він верх і спускається вниз,
Корінням впиваючи літо...
Не кожному вдасться зірвати петлю,
Що з стелі тієї звисала...
А лиш одиницям годиться крилу
Надати сил... Сил тих є мало...
Гаражні співанки застою в імлі...
Минулого дух... Покоління...
Новій генерації - тисячі слів...
І жмут заборонених ліній...
29.02.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647973
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 29.02.2016
Пішли у пам'ять снігові замети...
Хіба що ще повернуться вони...
Остання у зими тепер карета,
Що стане гарбузом, коли один
Квартет закінчить свій похід тривалий...
Останні дні на пальцях полічи...
А нам усього часу завжди мало,
І прагнем більше... Відлік... І вночі
Мій другий день народження настане,
Але не як старого - як маля...
Мені лише п'ять років... Дайте сани,
Пустіть сніги! - мій голос промовля...
А день минув так швидко й непомітно...
Я святкував, немов останні дні
Життя мого настали... Потім квітень...
Душа палала, п'яти у вогні...
На кожен оберт - лиш чотири роки...
Останній дзвін зими для нас луна...
Бабуся взяла човен та із доків
Пірнула у відпустку...
В дім прийшла весна...
28.02.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647655
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 28.02.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ZobdNXT0Za0[/youtube]
Пробач мене за ту страшну любов,
Що ти принесла в дім як самотину...
Пробач за біль, що в моїм серці знов
Палахкотів чорнявим серпантином...
Кохання шторм нам вижити дозволить,
Якщо ти йдеш, куди несе мене...
Чи любиш, чи ненавидиш до болю -
Усе це з часом стихне і мине...
Та чи ти віриш всім отим словам?
Чи думаєш, що я вже непотрібний?
Чи прикидалась? Буде добре нам,
Як перейдемо разом труби мідні...
І лиш стоять сімнадцяті ворота...
Несу у потойбіччя "Прощавай"...
Коли здається, що розлука потім,
Стереотип кидаємо за край...
Й до тих воріт, до долі, до кордонів
Ідемо... І... Я - попіл... Ну й нехай...
Та я не від'єднаюсь! Ні - законам!
Земля кричить з плачем нам "Прощавай!"...
І так і сталось: все-ж таки одні...
Нема нічого, лиш одні пустоти...
У вимірі минули наші дні...
Ми йдем в нове, сімнадцяті ворота...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645550
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2016
Час, немов равлик, повзе без упину...
Похмурий засніжений день за вікном...
Нас є тільки троє - мій друг, я й годинник...
Все клацає стрілками вухам на зло...
Застиглі породи - ще з палеоліту,
Який закінчивсь двадцять років тому...
І світ, немов равлик... Лиш тьма, нема світла...
І нас поглинає у денну пітьму...
Замовкла Аляска зі снігом, мов каша...
І тільки годинник неспинно іде...
Не може мовчати година пропаща...
І лиш в голові дивний голос гуде...
Зима. Хмарний край. Горбачова висоти.
Спадає додолу м'який, ніжний пух...
І час опадає, немов сивий попіл...
Все ж немічний равлик не спинює рух...
20.02.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645486
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.02.2016
Один ліхтар на двох... Летить проміння...
Холодний дощ заграв нам на гітарі
Іспанські ритми... Легші, ніж пір'їни...
Фламенко витанцьовують примари...
Прошу тебе я щиро і відверто -
Ти не тримай всього людського зла...
Малюєм те, що було колись стерто...
Помовч заради нашого тепла...
19.02.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2016
Молочна ніч... Колише вітер прути...
І тільки ти ідеш, ідеш навпроти...
Лоскоче пір'я... Сон! Не може бути...
І знову дім, і знову білий попіл...
Мій отчий дім - задимлена Аляска...
Ні кроку нікуди, ми тут самотні...
Бо йдеш крізь попіл - новий світ... Чи казка?..
Та я не знаю, що це, вже й сьогодні...
І марево... Чи справді хтось гуляє?
Чи то є ти, чи то є білі люди?
Та ні... То вовка кликають до паю...
А я ж не хочу... всю... тебе... забути!
Будь ласка, повернись... Чи це так важко?
Бо білий може радості й не дати...
І нащо ти робила це? Ну нащо?
Вбиває щастя... Мене - небагато...
І знову марево... Та ні... Неправда...
Хоча... Стривай... Це ти? Ти повернулась?
Нарешті сталось! Все ж якась оплата
Отих страждань, що в снах молочних були...
Ну все... Тепер я зрозумів - це доля...
***
І знову дім, і знову білий попіл...
Нарешті сонце сяє у тумані,
І тільки ти ідеш, ідеш навпроти...
17.02.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644731
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2016
І пам'ятай... Тебе вона поглине...
Свій стиль життя введе у ДНК...
Ти або сам, або прикриють спину...
Тут джунглі... Вижити - твоя мета...
Секвої і вігвами Горбачова...
Дороги Кравчука колись б везли...
Тут 90-і взято за основу...
Лиш моторошно буде від цих снів...
Та це ж не сни... Це виключно реальність...
Свої закони і свої права...
Один лиш крок або чиясь недбалість...
І все... Шумить замовчана трава...
15.02.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643931
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 15.02.2016
[quote]Іноді використовую розмовну лексику, так що вона і тут теж присутня...[/quote]
Набридло місто... Відпусти, я прошу...
І відпустила сірість десь, кудись...
Можливо й добре... Втома... Вже не можу...
Цей монотон набрид... Мене веди...
Нарешті я візьму в житті перерву,
Я відпочину від буденних справ...
Займуся тим, що відведе Мінерву
З моїх плечей; нехай половить ґав...
На ґанок засвітило ясне сонце,
Направо - сад і яблуня моя,
Наліво - хлів і Чапко... Охоронцем
У хаті служить... Співи солов'я...
Із ґанку видно ферму мого діда,
Колись колгосп тут був... Тепер нема...
І попри двір наш стежка... По обіді...
Я ще сидів, ніхто і не тримав...
Все те, що було вкрито білим цвітом,
Тепер достигло... А смакує як!
І плуг обходив кола, йшов по світу,
І час сповзав, немов малий слимак...
За хлівом був садок разом з городом,
В садку давно вже яблуня росла,
Я часто залазив туди, зісподу
Мене просили злізти... І без зла...
І я злазив... Бо хтів іще гонити...
І на город - картопля, буряки,
Малина, помідори сонцем литі,
Квасоля, румбамбар і кабачки...
А за парканом - горб за горбом лізе,
Під парканом - Махнівка, мов маля...
Маленька річка... Повіває бризом...
Поліз нагору - сонце вже здаля
Лягає спати... Все, як на долоні -
Село мого дитинства, батьків край,
І поле, поле, поле... Я в полоні,
Неначе я насправді втрапив в рай...
Поміж горбами, біля краю яру,
Позаростала татова робота -
То корінцева - ліс... Кінець бульвару...
Пора додому... От сільські ворота...
І світлий вечір... На мангалі м'ясо...
І під шашлик на зорі спогляда...
Я втратив почуття нового часу...
І так мені стає себе шкода...
Бо це лиш тимчасовий відпочинок...
***
А потім - знову місто, знову стрес...
І знову бійки, фальш, одні причини,
До клубів, магазинів інтерес...
Я не такий... Я не люблю ним бути...
Для мене було радістю село...
Бо тут душа - це не якийсь там жмутик,
Там - цілий світ, натхнення джерело...
12.02.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643375
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.02.2016
Я потрапив у рай
Ще живим і малим...
В ту країну безмежних просторів...
Тут усюди Клондайк,
А ріка - часу плин
Зупиняється в зе́лені морі...
Спокій спраглих сердець...
Ось прозора діра,
Що поглине і вже не відпустить...
І туман - шторок швець...
Життєдайна пора...
Віддає тій дірі тіла згусток...
І виходить новий,
Мов мале немовля...
Весь оновлений став серед духів...
Індіанці прийшли
Десь з Гутина, здаля...
В їхнє пір'я один із них дмухав...
От і світ... Новизна...
Це лиш сон, а чи ні?
Ти з Скелястих? Ти наш... Чи не наш?
І природний вігвам...
...Вся душа у вогні,
І... на тобі малий лебердаш*...
Поки з нами лишись,
Ми приймаєм тебе...
Кожен вовк, кожна рись і зозуля -
То твій друг... До води
Можеш йти... До земель,
Де живеш...
Зникло плем'я...
Гуцулів...
То були індіанці,
Суперечок нема...
Повернувся туди, де мій одяг...
Вони досі не бранці -
Нас вкрила пітьма...
І лиш глибше пірнати у воду!
І так прагнеш туди -
До зелених морів
Через міст, через вічне зап'ястя...
Зло лишити в води,
Та країна - вгорі,
Там сміливі завжди мають щастя...
[quote]*лебердаш - мідний хрестик[/quote]
12.02.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643304
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.02.2016
Ми живемо у матриці... Нам виходу не дано...
Ти розумієш, як мені всередині щемить?
Я розумію чи все ж ні? Де ж ділась моя пам'ять?!
Світ в обрахунках... Дія от завершиться... Ще мить...
Давай забудем все. Нехай так. Хай минає світло...
У темряву я падаю... Мені не відболить...
В обіймах я зникаю й сиплюсь... Мене візьме вітер...
А на радарі світиться:
Ще мить...
Ще мить...
Ще мить...
07.02.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642038
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2016
Прогулянка... От стеляться дороги...
Наліво - острів свята і святих,
Направо - ліс, що полином всіх кропить...
І вітер зносить... Вічний він, не стих...
Тумани в лісі? Явище природнє...
На острові? То явище чуже...
Ми в галасі, умови є погодні,
З розкритими очима йдем вперед...
Ну якось так... Як хтось зайде до лісу,
То хай тумани стелять шторку вам...
Але туман з очей, немов завісу,
Як знімете, зустріне вас вігвам...
На острові зродився мегаполіс
Й пірнув, мов Атлантида... От й нема...
І Морфій з нами, вождь... Зелене море...
Туман з очей знімати вже пора...
07.02.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641998
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.02.2016
Довершено. Мій поїзд вже від'їхав,
Лишив одного серед диму зілля...
Тайга суцільна, знов вони... Ті стріхи...
Й тотем, як люлька миру... Ось. Поділля...
Закони вже не мають дійсність, силу...
Тут Дикий Захід... Воля... Ельдорадо...
Захмарний край...
І шепіт...
Струни пилять,
Мов пилорама, пісню вітру... Рада...
Ковбої поз'їжджались на кобилах,
У когось Вій, Тарпун, а в когось Ромко... :D
Десь тіні предків... Голівудський трилер...
Є револьвери... І кусають бомки...
А поки що...
Старечий, сивий лютий
Прошепотів холодним свистом прерій...
Від мене все залежати не буде,
Я лиш глядач...
Свист...
Індіанські пера...
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=FfbhgGmyqqQ[/youtube]
05.02.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641546
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 05.02.2016
Чомусь болить... Ніяк не визначаюсь...
От тигра вполювали... Далі - що?
Пришвартували корабель десь скраю...
Тепер стоїть, потрісканий в ніщо...
Ти зрозумій, я - світ в перебудові,
До Бурдж Халіфи лізти. Я ж на дні...
Я розіб'юсь, порву усе до крові,
Помру... А чи поможе хтось мені?
І знов висотки... Знов вігвами кланів...
Чи марево, чи пуританів сни?
В нас кожен - це по суті лиш Титанік?
Залиш мене... Бо ми, як кораблі?
І одиниці виживуть? А далі?
Чи вийде жити? Як нам далі йти?
Чи з Хеєрдалом попливти у далі?
Чи у Вальгаллу? Декаданс мети...
***
Можливо... Все можливо... Все - ідея...
Ідея - вічність... Вічність - у крилі...
Й тим паче двох. Ввімкни життя у плеєр...
Відчуй... Ось люди, як і кораблі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641342
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.02.2016
Затям, подорожній: як прийдеш у Спа...
Ні Спарти тут, ні спа-салону...
Лиш вічність похмура із тиском канав,
Мов гейзери... Вічність без скону...
Дроти обтинають полотна небес,
Вігвами опорою служать...
І падає небо, з нього сходить Зевс...
Ну як ти там в Греції, друже?
Минули роки... Знов incognita... Знов...
Многогрішний... Григорій... Сюди!
Ти побачив усе, і побачиш, либонь,
Той пейзаж...
Відведи до води...
Пробудись, сивий дух, що живе в цих лісах,
Заспівай свою пісню бувалу...
Ти уже у воді, з тебе змито весь прах...
Дні і ночі повільно минали...
Наша ватра палала, нас Фогник гортав,
Закутував в плед свій прозорий...
Ми всередині спали... Ні, не спали... Пітьма...
І дивилися фото із двору...
Співали пісень під гітару з краплин,
Їли ягоди ще не примерзлі...
І думали... Сотня минула годин...
Застрягли у часі над плесом...
Склалось враження, мов світу ліку нема...
Все спинилось, лиш дихає вітер...
Тож затям, подорожній: ти прийдеш у Спа...
Варто тільки цього захотіти...
03.02.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640837
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.02.2016
Країна хмар, загублена в тумані...
Лосячі роги лізуть з-під землі...
Дим цигарок... Вігвами сотень кланів...
Драконові висотки вже старі...
Захмарний край, омріяний драконом,
Що спить, дрімає і сопить вогнем...
Тримав він у смертельному полоні
Давним-давно казковий той Едем...
І лізуть думки про війну, про пекло,
Про те, що той Едем у лоно вліз...
Дракон робив аборти, сунув крекінг,
Завозив до Дерсу-Узала в ліс...
І лине вітер... Хижий і бездушний...
Пливе кудись... Пропав... І знов пливе...
Цигарок дим... Шлейф курева... Їх душить,
Бо кожний клан виловлює момент...
Такий неспокій... Гірше не буває...
Вігвами кланів, сірий моноліт,
І їх десятки... І отари, й зграї,
Для тебе кожен - це вже Брут чи Кліт...
Мелодія гаражна ходить плем'ям...
Урбан уже в генетику проріс...
...А за вікном сніги, дощі й проблеми,
Які втекли з вігвамів в сірий ліс...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640335
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.02.2016
Реве та стогне буревієм січня
Дніпро, що ніс крижину по воді...
За ним - Десна, а за Десною - вічність...
Там вічний спогад тих останніх днів...
Останніх днів січневого морозу,
Як тільки сповідь Божу прийняли...
На жаль, їх вбили... Серед снігу грози...
Всмоктала кров земля... Сліди імли...
Сліди імли, обсипані гармати...
Напризволяще кинуті зимі...
Ми сповідались Богу... Не плач, мати...
І ще колись всміхнуся я тобі...
Всміхнуся я тобі, коли розбудить
Весна ті душі з пилу сивих Крут...
Не загуби й ти пам'ять - ми теж люди...
Не загуби й ніколи не забудь...
29.01.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639676
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 29.01.2016
Колись сивобородий дід-американець визнав,
Що швидшою, ніж правди шмат, завжди була брехня.
Колись був мир, тепер спільнота відправляє тризну
За ним... З Пандори вилітає дійсна маячня...
І ядерні стріли завмерли на мить,
І граються психи у війни,
А поза коробками правда тремтить -
Тепер аж ніяк не спокійно...
Усіх тягне мода схопити пригод,
Допоки ті стріли ще сплячі...
І дехто насаджений в певний город -
Ікона чужа в них ледача...
Не знаю... Сторонні десь є поблизу?
Комусь переплутало схеми?
Чи може назавжди пустити козу?
Чи є тут хтось [b][i][u]проти системи?[/u][/i][/b]
Мені остогидли порожні слова,
Узяті із чорного ринку...
Для вас ці слова - це вже є висота,
Для декого - спуск на сходинку...
Мене вже ковшем, де лежать спориші,
Не візьмеш: для мене - це пастка!
Бур'ян запускають у кожній душі...
Його нема в вільного птаства...
Здається, не було ніяких епох,
А був лиш один вік - системний
З багатими й бідними, мов той горох...
Для мене той вік буде темним...
Нарешті... Нарешті мені перейшло...
- Ти як? Усе добре, мій любий?
І сонце у ліжко до мене прийшло,
Торкнулись щоки її губи...
Нарешті минулось... Мов каторги пік...
У спокої врешті-решт тіло...
Картинки летіли, немов минув вік...
Але поруч ти, моя мила...
19.01.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637214
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 20.01.2016