| Сторінки (3/208): | « | 1 2 3 | » |
запам'ятай першу істину
я постійно блукатиму світами
поруч з тобою
будь ти мертвий
живий
ненароджений
ти завжди матимеш мене в собі
запам'ятай другу істину
я вселився в кожну клітину твого тіла
аби вони
склавши один організм
билися зі злом
і не ставали на його бік
тільки так можна прожити життя
праведно і без великих помилок
запам'ятай третю істину
Арамазд спостерігає за всіма
адже він є всім
він створив вас
він створив нас
аби ми могли допомагати у
повсякденному
і священному
і саме третя істина найважливіша
бо без Арамазда нікуди не дінешся
а ми лиш його прислуги
його духи
що виконують свій священний обов'язок
творити добро заради творення добра
xviii.i.mmxviii
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863336
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 02.02.2020
Замкнулося коло. Загинула осінь. У циклу відмовили збої.
Земля покривається ковдрою вперше за рік із надбавкою тижнів -
Вона вгамувала нестерпний, паскудний, сухий і принизливий голод.
Останнє коріння клінічної смерті пір року спочило у ніші.
Молочного кольору ніч освітила шляхи до відродження звичаїв,
Завіси снігів оживили надію, яка ледь не вмерла в калюжах,
Зима, побудивши хурделицю і морози, знову скликала віче,
А військо сніжин вперше масово йшло під знаменами білого дуче*.
В ту мить пролітали роки, не бажали спинятися переді мною.
В них часто гуляла зима - і така ж білосніжна, сліпуча, холодна.
Мене огортав певний сум, що міняв свої карти у сварці із болем -
В той час я не знав про богів, а тим паче - наявність зимового бога.
Я вірив в пришестя зими, хоч і ледве не втратив надію на неї,
Ходивши до краю міських забудов, уявлявши, що це - кінець світу.
Я вірив, що та зима - близько, бо вже посилала сигнали із неба,
Та кожен світанок продовжував кому для осені з різними видами.
Останні багнюка та крихти ховались під шар життєдайного снігу,
Обравши стандарти природи, а не роль опори в чужих повноваженнях.
Зима півпори не будилась із сну, хоч зробила нас знов молодими.
Допоки не збився той цикл, відчиниш ворота, ледь спершись на важіль?
xvii.i.mmxviii
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863335
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.02.2020
Тож повір мені раз і назавжди, що більше такого ніхто не потерпить,
Бо сніги тануть вп'яте, болить уже всоте, від зим не вбачаєш ефекту.
Ти встаєш о дванадцятій лиш за умови, що ти не заснеш ще на вісім.
Криза раннього холоду частою стала і, схоже, усіх давно бісить.
Ходиш кволо, мов чорт, що не випив дві чарки за стійкою в барі о другій -
Від такої погоди захочеться десь якнайбільше сміятись на кутні,
А ще більше - від тих, хто ще досі чекає на магію Нового року,
Адже треба лишатись слабим або диким, щоб вірити, поки є морок.
Смерть презирливо ставиться, наче готова тебе поза чергою вбити,
Але так і не годна сказати, що ти вже потрапив в її чорний список.
Неохоче виходиш із дому, аби не заріс від такого застою,
А далеко ходити не хочеш, щоб знов не дістати погоднього болю.
Я тебе запевняю - зиму пережити ще гірше, ніж вижити влітку,
Бо зима зберігає енергію - літо ж за миті тебе робить диким.
Стіни сірих радянських панельок змішались з болотом і сірою стелею,
Утворивши, напевно, похмуріше, ніж замальовки готичних костелів.
Попри те, чоловіче, зима - то не зовсім кінець магістралей у вічність.
Але спізнення майже на цикл стає надто звичним, хоча когось й бісить,
Бо коли сніги тануть вже вп'яте, а ти не вбачаєш в природи дефектів,
То ти втрачений в світі або ж "Новий рік над усе" - то твоє часте кредо.
Я не знаю, чим може скінчитись цей хаос, який не спинив оборотів,
Але варто змиритись, бо навіть в природи критичні дні стали вже модою.
Але лиш за умови, що твій Миколай не приніс попід подушку різку,
Можна йти у майбутнє, бо попри стабільність інертних речей,
Зима близько.
28.12.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852368
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 23.10.2019
Дай мені знак, коли можна почати жити,
Вибий дурне з голови або змусь це зробити,
Спостерігай за крайнебом до першого звуку,
Стеж за моїми невдачами та розрахунками.
Ти будеш злитись, коли мені схочеться вкотре
Перейти крізь туман застарілих і вимерлих воєн.
Перші бажання ти вже розумієш крізь втому
Ще зранку - забити на все і вернутись додому.
Зранку панує ще ніч, і ти теж міцно дрихнеш,
Прагнеш, щоб люди тобі не порушили тишу,
Та усвідомлюєш: ці непосиди-придурки
Збудять тебе. Витягаєш цигарку і куриш.
Цю вакханалію мовчки завіса накрила,
Когось знов приспала, когось посадила на крила.
З ритму збивають затори, година й мотори,
Старий, що сів поруч зі мною, зачав тараторити -
Так можна з'їхати з глузду, вибитись з темпу.
Тільки шибайголови трансформуються в Рембо.
Світ засипає законами, гнівом, потребами.
Може даси мені знак, керманичу неба?
09.11.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852367
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 23.10.2019
Сутінки тон задають на щоденній основі -
Кожного ранку чи вечора будять ділянки
Темного серця, що змінюють світобудову.
Часто ці зміни будили в мені вовкулаку.
Світло хотіло позбутись тих пристрасних ігор,
Очі, ідеї та пам'ять стираючи з жахом.
Лиш пам'ятаю - проект тоді повністю вигорів,
Більше нічого тоді я не зміг пригадати -
Нині, проте, та ділянка ніяк не змінилась.
Темрява звалась для мене колись другим домом.
Тільки тепер вона стала родовищем сили,
Хоч у минулому я в ній здибав страх і втому.
Вогники роутера ледве пробили довкілля,
Місто на чверть скоротило свій внутрішній голос.
Осінь у наших широтах - не час для світила -
Корінь вогню пророста на Південному полюсі.
Час, коли ми неохоче старались заснути,
Щоби нас часом не втовк домовик чи страшило,
Вже відійшов без можливих надій у минуле,
Але повернення звірів ще досі можливе.
Тяжко сказати, що темрява дуже доцільна -
Наше суспільство у ній остаточно зневірилось,
Бо темний світ зачинає в очах божевілля.
Ти його тільки не бійся -
Віддай крихту віри.
xxvii.x. - xxviii.x.mmxvii
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848133
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2019
Поділись, що ти часто вживаєш, щоб бачити щастя
Серед царства асфальту, бетону, захмарених видив.
Поділись, поки я не пірнув в підготовлену пастку,
Адже є досі стільки речей, яких я ще не видів.
Кличе натовп до себе і манить до власної групи,
Де ніколи ніхто не захоче піднятись нагору,
Аби лиш подивитись на небо - для них станеш трупом,
Що давно вибивається з маси, спіймав свою долю.
Осінь кличе до себе, з чола витираючи сажу,
Відриваючи клапті від сукні із показу моди.
Натовп бродить і навіть не виразить жодного враження -
В голові лиш робота, сім'я. І гіркий присмак в роті.
Листопадові байдуже, скільки зима ще чекатиме,
Він готовий хоч зараз впустити хурделиці в простір.
Сніг засипав у різних місцинах настінні поради,
Як не жити, як вижити, як пережити цю осінь.
Сонце спало вже місяць, облишивши думку про спалах,
Поки дощ безперервно обстрілював жертв понад ними.
Постарілі будинки ледь-ледь споглядали за балом,
Їхні стіни з порадами тричі здолали наш вимір.
Із наближенням люті день іде спати раніше,
Залишаючи нас наодинці з холодною смертю.
Поділись, що ти часто вживаєш, щоб видіти тишу,
І тоді закликай до походу на землі скелетів.
vii.xi.mmxvii
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848132
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 13.09.2019
Осінь - пора для того, аби запастись
новим баченням на наступний рік.
Ти з неї вигризаєш все необхідне, кладеш у глибоку кишеню,
роздумуючи колись використати
ці речі для майбутніх тяжких
і не дуже часів.
Природнє світло не надто часто заходить у гості,
тому сонце надає перевагу хмарам, дощу і туману -
своїм старим колегам з гуртожитку,
поруч з якими воно часто тусувалось.
Радянська епоха в тебе трохи ввійшла,
хоч ти був народжений поза нею,
поза її часовими рамками,
але менталітет досі діяв на нервову систему,
а це - страшна зброя, гірша за всілякі кулемети, літаки і ракети масового ураження.
Ти часто був оточений людьми,
які ще жили за системи,
яка прагнула бути вічною
і вважала священним обов'язком
повалення демократії і
внесення комунізму на підсвідомий рівень.
Тільки цей менталітет передбачав
постійну боротьбу з правильним,
з тим, що не суперечило ідеям людини
і не повинно суперечити її волевиявленню.
Затям, ти не повинен використовувати
ідеї попередників, якщо вони призвели
до масових вбивств і катувань.
Коли приходить пора жити з настроєм,
як в цих людей, не думай про їхнє -
звертай увагу на повсякденність,
не вкладену в їхні голови,
але викладену на будинках, рекламах,
в парках, постановках і кухні,
живи так, наче ти тільки нещодавно
народився і ще не знаєш, які злості
чекають на тебе у дорослому житті.
Адже жити на власній хвилі, без
частих переслідувань і гноблення -
ось природній людський шлях,
який не всі здатні дотримуватись.
Їм всього лиш не дають цього зробити
"набагато важливіші обставини" -
робота, обов'язки перед суспільством,
яке до біса давно забило на них і
особисті переживання через сталі
стереотипи, які віджили себе ще після
Корейської війни.
Адже кому ти в біса потрібен,
якщо ти не належиш до маси,
до натовпу, який нічим не вирізняється?
Тим паче, багато живуть
за рахунок гноблення інших,
приниження, адже так
шукають авторитет.
Тож живи, як ти вважаєш за потрібне.
Осінь для того й призначена, аби
відновити запаси сил і при потребі
використати їх повторно.
Частіше дивись на небо, а не в обличчя.
Так можеш знайти легкість.
І загалом підкоряйся осені,
коли настає її пора,
адже так ти збережеш себе в гармонії.
xxi.x.mmxvii
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847213
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2019
Визнай, що ти колись страшенно хотів
побачити край світу на власні очі.
Так от:
за чотириста метрів від мене,
за міськими невеликими хатами,
був берег.
Був кінець.
Ані живої душі.
Тільки дерева шаруділи гіллям,
стрясаючи останнє листя,
лишаючи його напризволяще.
Ще не настільки критично.
Зранку кінець був
за сто метрів від мене.
Я тоді буквально бачив його обличчя.
Він дивився на мене,
наче на мале ягня,
яке застигло в очікуванні дива.
Коли мені було лиш п'ятнадцять,
я завжди лякався таких ілюзій,
описуючи їх,
неначе художник - картину пані.
Завдяки цим видінням з часом
я навчився дихати ними.
Але водночас зрозумів:
бабине літо закінчилось.
xx.x.mmxvii
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847212
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2019
Холод довго блукає у пошуку власної жертви,
Підбираючи коди до блискавок на всіх одежах.
Вечір видався зимним - один із найліпших сюжетів,
Що давався взнаки, коли ніг не відчутно у мештах.
Мені було десь вісім, тоді празнували Святвечір.
Їду в потязі - жодної цятки і жодної плями.
Я тоді ще не думав за себе - мені було легше,
Я тоді пізнавав все навколо, забувши про маму.
Жовтень. Холод. Мені вісімнадцять. Мій потяг вже рушив.
Я дивився в ніщо, намагаючись здибати світло.
Скільки часу спливло, а на мене впливають маршрути,
Кличуть знову і знову до себе, бо мають, де діти.
Хтось колись написав епохальне "Я їду додому" -
Це для когось - призначення, іншим - лиш фраза формальна.
Ті, хто вижили й їздять, вважатимуть домом дороги,
Бо вони - їхня пам'ять,
Єдиний у сірості спалах.
ix.x. - xi.x.mmxvii
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846269
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2019
за недоспані ночі вона не платила грошима
попивала вино і торкалась руками вікна
світло диких балконів творило небачений вимір
де вона загубилась
де довго тривала війна
алкоголем вона заливала розбиті надії
подих з часом твердішав від дивних режимів легень
її хата неприбрана
в це завжди хтось та й повірить
облаштований форт для нічних одиночних племен
колір світла тьмянішав допоки не згасли балкони
її колір обличчя зникав під перепад напруг
ніч минала повз неї
минали її заборони
що в суспільстві були ледь накриті та вбиті в пітьму
там не звикли вбачати чужих у суспільстві знайомих
нестандартних цькували бо
дідько який з того сенс
вона прагнула щось довести
не програти на полі
велетенської битви і все ж донести власний хрест
але ніч ще тривала
і вікна балакали з нею
доливаючи до половини надпите вино
не плативши грошима вона розплатилась душею
і чекала
xxi.ix.mmxvii
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846268
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2019
З часом ти усвідомив, що сили покинули тіло,
Коли світ роздав карти для тих, хто обожнює кількість.
Ти не прагнув боротись за те, що лежало в могилі,
Адже знали усі, що вертатися було нізвідки.
Дні старих самураїв безславно відходять в минуле,
Кодекс честі, якому ти кланявся, без вісті зник.
Але ти щось шукаєш, забувши про рани та кулі,
Щось таке, про що можеш дізнатися згодом лиш ти.
Поки твій повелитель боровся за спокій і щастя,
А обслуга шукала основи для зміцнення миру,
В тобі досі війна не згасала між майже ненависним
Та прихованим - їх розділили уявним пунктиром.
Твоїх друзів гординя ростила і пестила довго,
Вона ж згодом їх і поховала, ще й знищила сни.
Тиша, гори, село. Потихеньку згасала тривога,
В голові не лишилося більше чужих голосів,
Але... Воїн зберігся, хоча залишався в кайданах,
Проти власної волі забитих, тяжких і болючих.
Ти втрачав свого брата, але не загоював рану,
Ти втрачав існування, але прагнув жити рішуче.
І коли наостанок ворожі війська зрозуміли,
Що настала пора завершити епоху війни,
Ти своє усвідомив, знайшов, хоч і йшов у могилу,
І прирік себе на самогубство - подався один
На N-тисячну армію. Мав ти для цього причину -
Ти поклявся ставати на захист безпомічних, бідних -
І добився свого, помираючи разом з старими
Вподобаннями, видавши дух, серце, душу і тіло.
xxvi.viii. - xxix.viii.mmxvii
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845092
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.08.2019
Ножниці голови стригли (і я зараз не про волосся),
Сліпо минали симетрій незрозумілий стандарт.
Я сотні раз віддавався до трав, де збиралися роси,
Що сотні раз спопелялись, наче бригади солдат.
Промені й леза ділили єдине, своє, неподільне,
Страху нанизавши вдосталь, аби спалити мости
Разом з опорою. Світло приховує гуна Гатила,
Що проженеться, мов хмара, і скосить ударом копит
Їхнє похмуре "сьогодні". Корінь за коренем тягнуть
Шовковим Шляхом активних і холоднокровних тварин,
Але ідеї інертні посеред інертного блага -
Світло шукати у тінях, тишею знищити крик,
Шепотом гул відмикати та мир народити від хаосу.
Безліч старих антиподів ходять і бродять впритул.
Шрами наносить стихія - вцілілих кутів не зосталось.
Слуги нещастя згризають набридлу й ненависну гру,
Де не залишиться місце для бодай чогось нового.
Все розпочнеться спочатку - земля, вода, світло, кіно.
Падає сиве волосся, підставило локон під ноги.
Смерть зберегла зимну ватру.
Знищ непотрібний вогонь.
xviii.viii.mmxvii
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844975
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2019
Доживи до того моменту, коли ти перестанеш шукати межі,
А особливо між життям та смертю,
Переступаючи їх без прихованого особливого страху всередині.
Без холоду.
Тоді й зникне таке поняття, як час, якого постійно бракувало.
Часу більше не існуватиме.
Згадай, як ти завжди нервувався, коли чекав, о котрій годині завершиться пара,
Чи коли до твоєї хати прийдуть чиновники,
Чи коли чекав на дівчину, яка спізнювалась,
Чи коли...
"коли" зникло з часового простору.
Продовжуючи подорожувати вздовж дороги, яка нагадує шлейф густого диму,
Буває тяжко не видіти комплексних і поширених речей,
Які притаманні більшій частині люду, що сховалась в тумані і не годна вибратись.
Але без часу такі речі можливі.
Життя триває, а після ста воно тільки починається - голова стає природою, природа стає головою,
Але до дедлайну готуються тільки після появи жертовних опадів -
Там, поза зоною досяжності наших думок, починають святкувати Великдень,
Складений з осколків яєць, надісланих з чистилища.
О дванадцятій годині, на свій великий збір, коли засяє повний місяць,
Тепло огорне охололу землю, а гори впадуть в глибокий сон, сходяться вони,
Починаючи правити смертельну літургію,
Молячись за живих.
Бо самі звідти родом.
vi.vi.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844974
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2019
[quote]Присвята файному, але подекуди гнилому Тернополю.[/quote]
.
Коли сонце заходить, щоб потім вернутись і знову сідати за обрій,
Коли місто ще досі не спить, поки мафія вийшла з нічного режиму,
Коли вулиці, повні машин, просідають під гумою, пилом і газом,
Ти вертаєшся, сидячи в транспорті перед дверима. То наче хвороба -
Залишатись на задніх рядах і дивитись, як сонце спішить на долину,
Поки чеська "гармошка" сповільнює ритми, стирає обмеження в часі.
Скільки очі ті бачили, стільки ще лишиться
плюс
невідомі квартали,
Де тролейбусів ще не пускали по даних маршрутах. І, певно, не пустять.
Зліва став поглинає світи, справа - темне Топільче, у центрі - перетин.
Очі бачили натовп - люди постійно від когось кудись утікали,
Відчуваючи, що їх з'їдає суспільство "колег", "співробітників", "друзів".
Поки хаос рідішав, ти в нього вдивлявся, хоч був споконвіку далекий.
Вечір вписував сонячних зайців в Червону Книгу при першій нагоді,
Залишаючи гумку для ранку, щоб він потім стер дані записи з книги.
Світ лишався живим організмом, тож ти не стрічав дублікатів ніколи.
У своєму недовгому віці ти бачив розбіжності заходу й сходу,
На спотілому склі ти писав "Goodbye, world" і вертався до власного лігва,
Намагаючись день пережити і знову побачити захід.
Крізь втому
Доба стрімко минає, допоки ще можна стирати ногами кордони.
Водій їде, та "до Подолян".
На сьогодні достатньо.
Вертайся додому.
15-16.07.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844095
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 05.08.2019
африка без попередження нагадує про себе
африка без попередження приходить в твою хату
африка заходить і роздягає догола
африка їсть твою шкіру
африка п'є твою воду
африка п'є твій піт
африка п'є твою кров
африка не платить за оренду приміщення
африка оселяється всюди і керує всіма
африка коптить і просмажує
тож хай на надтеплових речах пишуть: африка вбиває
бо вона подібна до куріння
iv.viii.mmxvii
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844094
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.08.2019
Зачепи її ніжно за руку при заході сонця,
Коли струм пропускають лиш ті, хто відчув тоді холод.
Темні крони дерев похилились у тихому полі,
Де від всіх можна зникнути з виром нестримних емоцій.
Мимоволі підноситься ніч, добре кулю протерши
Перед сходом своїм, тож актори тепер грають в світлі.
Так минали роки... В них було зазвичай вічне літо,
Коли ти не звертаєш уваги на задані межі.
Чимось літо могло бути схожим на позаторішнє,
Хоча будь-які збіжності завжди були випадковими.
Небо іноді падало, спершись хмарками на голови,
Опустивши в природу - для світу ми стали долішні.
У вечірнє багатоголосся пірнав з головою,
Не виходячи потім з локацій сільської нірвани.
Коли тихо торкнешся її, то постав запитання:
Ким ми стали, що часто дрімаємо, дивлячись вгору?
x.vii.mmxvii
(фото - моє)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843416
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.07.2019
Поки колії гаснуть у світлі липневого сонця,
Підставляючи рейки, загострені клином вагонів,
Ти вези мене далі, куди горизонт радо просить,
Ти вези мене, поки живий я, до рідного дому.
Потемнілі дерева й кущі шелестять перехожим,
Що вертаються, небо лишивши набратися сили.
Ти вези мене далі, де світло спинитися може,
Ти вези мене, поки ще можна радіти сміливо.
Я не знаю, куди занесе мене скоро майбутнє,
Але тут буде добре, якщо я не схочу спинятись.
Ти вези мене далі, допоки твій ритм відчутно,
Ти вези мене, поки я можу життя це кохати.
Грають відблиски сонця, малюючи дику заграву -
На таке можна вічно дивитись або хоча б довго.
Ти вези мене далі, допоки є небо над нами.
І доки не буде кінця, то вези ми, дорого.
ix.vii.mmxvii
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2019
Незмінними лишаться проводи сонця до тих, хто його ще не бачив,
А поки воно не верталось, підносились мертві з глибокого поля,
Чкурнувши у співи і танці, зустрівши нащадків, піймавши удачу,
Екскурсію добру отримавши.
Літо зустріло усіх, хто жив долі.
І крихти скорботи за тими, хто вийти не зміг, проглядались крізь очі
Тих бідних, котрі, попри втому і працю щоденну, найбільше чекали.
Опівночі згасли вогні, що приводили духів по Шляху Молочному,
Ба кажуть, що предки ще вернуться, якщо вода розділить навпіл камінь.
Улітку повітря ніколи подібним на запах і смак не буває,
Ламаючи світло, вникаючи в інше, з'єднавши його із собою.
Обійми пекучого Хорса потрапили в серце, стираючи далі.
Ніколи ще літо не було таким, та й напевно не буде ніколи.
Етнархи складають у memories згадки та празники свого народу -
Таким чином моляться Роду, щоб многая літа післав у родину.
Ин'як не буде, поки світ пам'ятає про мир, про добро, про свободу.
Минали літа, та останнє торкнулось, тож дні вже не будуть такими.
vii.vii.mmxvii
.
/якщо що, то акровірш/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842162
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 16.07.2019
І тоді я згадав, що навколо щось є. Щось існує.
Виправляв я один на чотири в числі 18,
бо постійно чогось не знаходив, що справді вартує
тих років, щось впускав на підлогу раптово, зненацька,
зачинявся в своїй невеликій, просторій кімнаті,
наче, мов у дитинстві, боявся чудовиськ і духів.
Світ спинявся лиш раз на два тижні, як мав, що згадати,
поки дощ мав нагоду забрати всі промахи й рухи
або скинути даний тягар на хвилину чи двадцять.
Літо стрімко минало, а я жив старою зимою.
У обличчя в'їдається грим, ручка пише на пальцях -
наче робота зшили таємно для дій наді мною.
Серед всміхнених лиць і закручених тіл в диких танцях
завжди здибеться висланий, що майже бридиться літа.
Виправляв на один я чотири в числі 18,
потихеньку стираючи записи нового світу.
27.06.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841991
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 15.07.2019
Шлях пручається, кривиться, тягне весь час за собою,
поки сплячі дерева під небом полегшують шелест.
Ночі тягнуться змієм, стрічаючи духів та предків.
Листя й трави шляхи покривають, мохи над корою
не дають загубитись. У лісі заснув сивий велет,
стереже древній храм, береже духів рідних й далеких.
Серед них я побачив її тіні, обриси, образ
і не зміг відірватись від погляду із глибиною -
так з'їдала мій світ, так жадала мене випивати.
Та чим ближчим я був, то тим далі відходив той обрис,
поза храмом її вже не стало. Яка ж її доля?
Чи може то в мене якесь дивовиддя? Чи втрата?
Прокинувся я вже за лісом, як заспівав жайвір,
а Хорс повернувся до нас, щоби дати нам сили.
І дівчина зникла, і храму нема, й знову вітер
чіпає й хитає дерева. Лишилося жару
ще трохи. Думки мої ніч зачіпала й не змила,
та очі її я зберіг, щоби час їх не витер.
xxiii.vi.mmxvii
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841990
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 15.07.2019
Одягни свою мантію або горнись у тканину -
Час ритуалів. І темрява лізе на дно.
Стіни мохом покриті, а діри породжують вимір,
Де потойбіччя ще вижило і ступа крок.
Запали тихо свічку та йди, поки бачиш незнане,
Поки ти хочеш іти і лишатись живим.
За тобою слідкують нащадки нескорених кланів,
Брязкіт мечів за спиною породжує плин
Велетенського часу, де дві-три секунди - то вічність.
Холод пробрав кам'янисту фортецю родів.
Сонце сіло за обрій давно, ще в романському віці;
Свічка - єдиний спаситель в цій клятій війні.
За дверима і стінами сховані міфи й легенди,
Плачем, криком й стогоном їх зачитали вони -
Вартові потойбіччя, Антумноса, де живуть предки.
Свічку тримай, щоб уникнути з ними
війни.
vi.iii.mmxvii
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721940
рубрика: Поезія, Містика
дата поступления 06.03.2017
Я відшукую межі тих вимірів,
Де живуть інші,
Та не можу знайти навіть сліду від кроків мерців.
Я зачерпую кисень, всередині щось кричить:
"Більше!";
Поки що - все моє:
Гори, ріки, дороги, ліси.
На руках моїх - кров,
Намальована старцем-друїдом;
Він вважає, що це - ключ для пошуку давніх воріт.
Символ їх віднайде, а тоді відімкне інший вимір,
Куди смертна нога не ступала вже тисячі літ.
Невідомо, чи має обмеження світ Арауна*,
Чи знайдеться щось цінне посеред династій, родів,
Що зійшли, наче сніги на землях катувеллаунів**.
Це приховують в Кемрі***, де статуї бога -
Німі.
Кисень важко знайти, а думки в голові застрягають.
Куди йду?
Що шукаю?
Чи правильна моя мета?
Чи обрав я той шлях?
Ким я буду?
Чи дійду до краю?
Чи змінився я, поки той світ без упину стояв?
xxvii.ii.mmxvii
* Араун - у валлійській міфології король потойбічного світу Аннун.
** Катувеллауни - одне з кельтських племен Британії
*** Кемрі (Cymru) - історична назва Уельсу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720535
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.02.2017
Посмішка страху.
Межі зимові.
Крок.
Скинула лахи,
Стала у полі.
Змок
Стомлений лютий.
Березень поруч
Йде.
"Колу не бути!"
Та прийшла знову
Смерть.
Зима - у сплячку.
І весна плаче те-
Пер.
xxvii.ii.mmxvii
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720530
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.02.2017
ти постійно розповідала мені
історії
поки сонце палило дах
нашої хати
на околиці столиці
навіть вночі стояла спека
та ти продовжувала торочити
про Ашшурбанапала
Навуходоносора
Александра
та інших людей
хоча б на частку
пов'язаних з Вавилоном
та зараз все змінилось
тебе поруч нема
лиш тінь тої дівчини
яка читала книги в бібліотеці
чи то Гаруна Ар-Рашида
чи то Ашшурбанапала
яка переповідала історію
і вчила мене жити правдою
а не вірити вермішелі
яку сиплять нам на голови
грамами
кілограмами
центнерами
тоннами
ти мене чекаєш
на вавилонській вежі
яку зруйнували через бажання
жити поруч з богом
та схоже настав час
будувати її знову
поки не впала від променів
від лазерів
налаштованих Абрамсами
при в'їзді в долину
ти мене чекаєш
на вавилонській вежі
яку зруйнували
і перемішали мови
та тепер ми можемо
порозумітись
зв'язати наші тіла докупи
поки на нас не
навели лазери
Абрамси
ти мене
чекала
на вавилонській вежі
зникла безвісти
я тебе шукав
чекав серед натовпу піхотинців
які сунули вперед
плакав прагнучи повернути хоча б
пам'ять про тебе
та тепер ти повернулась
туди
на вавилонську вежу
але я не встиг туди прийти
хоч і
біг
біг
біг
адже мене настигли
ті зловіщі червоні промені
лазера
координати встановлені
ціль встановлена
об'єкт знищити
снаряд
постріл
розрив
тепер я поруч
XXIV.II.MMXVII
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719963
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 24.02.2017
(1932-33)
Притулись до землі губами...
В них ще досі огидний намір
Розламати фундамент штучно.
Заховайся, побудь зі мною -
Мене голод і спрага мучать.
Завдаватимуть людям травми,
Розриватимуть сім'ї, клани,
В їжі скажуть сховати долю.
Поки нас не спіймали в зернах,
Випивай мене, їж, будь зі мною...
Страшно думати, що буде далі...
Натикаються бідні на камінь,
Спотикаються, падають стрімко,
Їх кати проводжають з собою,
Посипаючи хлібом і сіллю.
Нашу схованку скоро підпалять,
Душі разом підводять до краю.
Відчуваєш насиченість, втому?
Але дні наші - лічені. Схоже,
Ми не прийдемо більше додому...
XXIII.II.MMXVII
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719860
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2017
Музика - це велика світова релігія, яка об'єднує всіх людей, незалежно від віку, зросту, ваги, кольору шкіри, очей, волосся, довжини рук, ніг, одягу, національності, культури, традицій, професій. Звісно, навіть у такої релігії є велика кількість течій і конфесій. І навіть у такої релігії, звісно, знайдуться ті, що буде ворогувати через несхожість течій або відкидання смаку іншої людини. Завдяки музиці, проте, справжні, вбивчі війни втрачають своє значення - і люди виходять за межі своєї культури, щоб пізнавати дещо нове від інших. Без зброї в руках. Єдина зброя, яка є в них - це голос, а також інструменти - гітари, ударні, баси, перкусія, аккордеони, фортепіано, традиційні інструменти. Це надає музиці певного шарму, пафосу, простоти, комфорту. Це - світовий звичай, який руйнує і відроджує засади, принципи, а також може зцілити народи. Звісно, музика не може іноді обійтись без універсальної релігії - мови. Але тим не менш, саме ритм, такт, темп, мелодія і голос роблять людей щасливішими, сумнішими, буйнішими, задоволеними, мрійливими, наляканими, своєрідними.
Для простого народу музика - це така ж доступна релігія, як і, наприклад, футбол - можна швидко навчитись, вона приносить задоволення і зближає народи між собою.
XX.II.MMXVII
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719312
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2017
ніколи не кажи що те
що ми збудували за лічені місяці
може бути зруйноване нами
за лічені секунди
правда буває такою
але все ж від неї не втечеш
можливо Астарта помилялась
в поєднанні наших двох особистостей
та іноді спричинене не вернеш назад
я тебе часто втрачаю
коли нема струму всередині нас
коли літнє сонце спалює все живе на своєму шляху
коли танки в'їжджають в Багдад на повній швидкості
коли Тигр і Євфрат пересихають
або хоча б одна з них
тоді неможливо
ні відчути контакту
ні охолодитись
ні почути крик і плач
під реви моторів і постріли гармат
ні вмитись водою що скине тягар
я тебе часто втрачаю
проте ти мене вже чекаєш
на Вавилонській вежі
напівзруйнованій
помарнілій
та досі могутній
так прагну втекти до Вавилону
але одна секунда вирішила все
танк
постріл
розрив
XIX.II.MMXVII
[youtube]https://youtu.be/ouNxwunPCxU[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719146
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2017
Написав не вірш, а звичайний текст. "Впрочем, ничего нового."
очищення від будь-якого гріха
який вважався твоїм істинним ділом
спалення своїх старих істин
які насправді були новаторством
наспівування старого
які є нині актуальним
сидіння осторонь від панічних дописів
яке стає твоєю політикою
тільки не розказуй що ти вичерпався
ти лиш робиш те що вже не в моді
можливо місце твоїх ідеалів у загалу займає поп-арт
і звідти у них нема втраченого
ти наче невідомий бунтар на площі Тяньаньмень
що стримує маси і не піддається їхній дії
а насправді тицяєш по екрану набираєш тексти
сподіваючись що тебе побачить
світ
XVII.II.MMXVII
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718972
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 18.02.2017
Зазвичай переломні моменти трапляються з нами,
Коли речі, доступні, компактні, а тим паче звичні,
Починали зникати і краяти на шкірі рани,
Розвивали інстинкти, загублені предками в бричках,
Що постійно возили їх від Монреаля до Томська.
На руках застигала запалена тобою свічка,
А рюкзак твій містив пляшку з підписом Роберта Домса.
Твоя подорож, власне, зосталась краплиною в річці.
Перекреслені карти рясніли від начерків й звивин,
Що вели в нікуди. Чи по колу. Чи іноді прямо.
Двадцять п'ятий нічліг. Перед вогнищем разом присіли:
Ти і пляшка. З тобою балакали дерево, камінь,
З ними вітер шептався. Бездонний потік дня і ночі
На повторі стояв. Ти лежав, жуючи травин стебла,
І дивився. Твій сон без упину кривлявся, морочив
Твою голову, та переміг. Не домовився з небом.
На світанку твій віз знову рушив у безвість. Примари
Вилітали із снів, поки тіло відходило з ночі.
Неохоче терпиш ту дорогу, свідомість тримає
В рівновазі твоє перекошене тіло. Молочна
Магістраль поступово зникала в безмежжі галактик.
День минав без пригод; ти спинився під старим курганом,
Коли сонце зайшло на край світу, сховавшись за трактом.
На колесах лишились сліди вкотре стоптаних гранул.
Тінь Блакитного Змія сиділа навпроти, допоки
Ти не бачив, що гості зайшли привітатись з тобою.
Із кургану вогні вилітали, здіймались потоки,
Але ти досі грівся. То духи прорвались на волю.
І тоді він спитався: "Чи довго ще будеш блукати?"
Ти знічев'я сказав: "Де мій дім... Я туди дуже хочу..."
І тоді відповів Змій: "Лишайся ту' жити." А ватра
Догорала, допоки вогні не сховались від ночі.
VII.II. - XII.II.MMXVII
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717772
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.02.2017
Силуети нащадків та пращурів ходять за мною,
Нападаючи й ранячи. Та чи хтось то відчуває?
Сядь на гойдалку і розгойдайся, допоки не знудить.
Тобі вже двадцять дев'ять, але тобі досі боронять
Поробити хоч щось, що не зв'язане з правом, мораллю.
Серед сотень Ісусів один ти - дуринда, Іуда.
Тебе в шість вже зламали, сказавши, що школа - то круто.
Школа. Школа. Одне лиш то слово кидає в гарячку.
Але ти досі вірив - тепер тебе вже не існує.
Офіс, бланки, папери, начальник... Із тебе лиш трутень
Вилізає і гине - людина в тобі вже навряд чи
Забажає повстати.
Мораль. Право. Етика.
Дурість!
Перевершення сил вже на другий рік після прийому
В СТО - передачі замінюють сміх і ненависть.
Ти здихаєш...
Але тебе це вже давно заїбало!
Розрізаючи тілом завісу з нащадків, нікому
Не захочеш казати про світ, що існує із нами,
Бо тебе там нема. Ти життя заміняєш на бали.
На потрачені нерви. На зморшки. На грішну зарплату.
Ти не в змозі вдягатись та жити на клаптях паперу.
Море губить вулкани - таке прокидається в націй.
Поки люди стають на шлях власний, ти граєш вар'ята,
Закидаючи мрії в могилу, втрачаєш ідеї,
Та чомусь ти живеш,
(Ти живеш.
Ти жи веш.
Ти ж ивеш.
Ти ж не вмреш.
Ти ж де вмреш?)
Поринаючи в світ ізоляцій.
VII.II.MMXVII
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716729
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.02.2017
Сьогодні хочу просто поговорити. Щиро і відкрито. Без віршів, прози та всякої іншої ахінеї (або херні), яка мене стимулювала, а нині тривожить і не дає спокою.
Чесно, я не зовсім люблю бачити, як люди, яких я трохи знаю, добиваються всього і зразу на моїх очах. Це мене кидає в ступор. Я розумію, що вони чогось добиваються - і їм це добре.
Але недобре мені. Бо я прагну досягти цілей, а в той момент інші ними вже хизуються, навіть цього не роблячи. Мене часто заклинює. Я через це і пробував видалятись із сайту, і писав, що більше не писатиму, і навіть висловлювався про жахливі думки: покінчити із собою. Бо був у постійному ступорі. Завжди стою на перехрестях. Маю дуже меланхолічний характер і нестійку, сука, психіку.
Саме через неї і свою надлишкову скромність я не маю багато друзів, сам в собі розчаровуюсь, не можу ні з ким налагодити спільну мову (чого тільки варті кілька моїх сварок з авторами сайту).
А через нестійку психіку я готовий в деякі моменти, скажу чесно, роздерти автора zang - він же ganzer, grower і baidarama. Так, його поради мені іноді допомагали, але я не люблю "холодну", мать його, критику. Бо мене таке, блять, виносить. Але я терплю. Хоч зараз терплячки майже нема.
І це одна з моїх важливих проблем. Незважаючи на те, я жодного разу не ходив до психолога, хоча мене питались кілька раз. І все це починалось з моїх віршів на дуже похмуру тематику, після чого питались, чи в мене все добре. А я їм казав, що так. Хоч часто це була брехня. Чесно, я не дивуюсь, що в молодих початківців таке часто буває. Та я усвідомлюю, наскільки поезія мене вбиває. Але при цьому я не можу від неї позбутись. Вона мені так приїлась, що змушує мене страждати. Люди колись просили мене, щоб я писав, бо їм подобалось. Тепер я таких майже не маю, а якщо й маю, то зовсім трохи - і це мене не надихає на подальшу працю.
Та все ж я собі відкриваю нову істину: пофіг, яка в тебе аудиторія; просто продовжуй займатись своєю справою.
Але все ж і люди відіграють вагому роль. І їхній вплив теж буває негативним, як от з вищезгаданих історій з правописними виправленнями одного автора. Тому я всіляко тепер пробую себе обмежити від народу: справжнього чи віртуального. Тільки я і моя згасаюча фантазія.
Коротше, вибалакався. Думаю, з новим світоглядом я все ж стану тим, ким був перед вами майже рік тому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716342
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2017
Його батько був проконсулом Азії, мама була поважною жінкою, яку в народі називали матроною.
...Тепер він сидів на коні й повільно вглядався на пагорби по той бік ріки. До нього підійшов сотник Корнелій, який був одним із полководців цього чоловіка. Він промовив до нього:
- Бачиш? Там йдуть дими з Чезени. По-моєму, готуються до відбиття нашого нападу. Скорше всього, оптимати не захочуть віддавати місто в твої руки.
- Хай живуть, - сказав чоловік через кілька секунд, - Ми по них ще повернемось. Вони - не наша ціль.
- Але ж вони можуть нам загрожувати з тилу!
- Ні, не можуть. Навіть зараз є шанс, що вони до нас приєднаються.
Після цього чоловік промовив:
- Каніна, бери дві когорти зі свого легіону і розвідай місцевість. Можливо, чезенці й справді здадуться.
- Добре.
На небі сяяли зорі. Під ясним небом сотник Каніна вів так звані "залізні когорти", яким не могли протистояти навіть шалені французькі вояки.
За спиною чоловіка були насичені вісім років, де він воював, подорожував і вів власний щоденник, передаючи привіти своїй мамі та пишучи, як в нього ведуться справи. Йому корились всі французи, які тільки могли бачити його на власні очі. Тепер перед ним стояв тяжкий вибір. Настільки тяжкий, що він довго не розплющував очей, немов ввійшовши в нірвану. Це були питання життя і смерті, які його мучили останніми місяцями. Ким він буде, якщо він це зробить чи ні? Чи підуть за ним його солдати? І що станеться в майбутньому?
Його думки раптово перервав Каніна, який заявив:
- Аве, пане! Чезена в наших руках. Жителі відчинили нам ворота. Ніхто не постраждав.
Подумавши ще кілька секунд, чоловік обернувся, посміхнувся, але не відповів.
- Пане?, - здивувався Каніна.
Але чоловік не мовив ні слова.
Його солдати вже спали стоячи, дивлячись на небо. Подекуди лунали голоси:
- А ти бачиш тих світлячків вгорі? Так блищать...
- Ага... Чуєш, а твоя жінка прислала тобі посилку з Капуї?
- Та наче. Трохи сувенірів з відпустки, їжа та намальований моїм малим портрет. Мені так зараз сім'ї не вистачає...
- Мені теж. Я обіцяв своїй, що вернусь в Остію через рік, але досі не зміг. Вона все ж розуміє, що я роблю там, за тисячі миль звідси...
Або:
- Доміцію, ти вставив нове древко для пілума?
- Так. Придбав у одного купця з Массалії. Всього лиш 3 монети просив за послуги.
- Ого... Я от у свого майстра з Анкони просив - то ніц не вийшло з того. Не та якість.
- Не та якість...
- Хлопці, та є один нормальний.
- Тільки не кажи, що Антоній з Риму. Його перехвалюють.
- Та ні. Пам'ятаєте Хандара, який потрапив до нас в полон під Дурокорторумом?
- Ну.
- То він мені за 1 монету і древко поміняв, і ще й різьбу красиву зробив. Звіриний орнамент називається. Тре' буде пацанам вдома показати.
Після двох годин простою чоловік на коні нарешті промовив:
- Корнелію, кажи Каніні та Павелові, щоб шикували солдат.
Поки та процесія тривала, старий подивився на небо, простягнув долоню, випростав вказівного пальця і, повернувши ним трохи направо, сказав:
- Там Рим.
Зрештою легіони були готові до бою. Тоді чоловік тяжко видихнув і сказав:
- Оптимати, я прийшов. Жереб кинуто, - і з цими словами перетнув річку.
За ним пішла армія.
Так почалась війна. Зі складного жереба вояки й людини Гая Юлія Цезаря.
IV.II.MMXVII
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716180
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2017
Я лиш твій подорожній. Я пробую вийти на волю,
Бо не прагну лишатись застиглим куском бурштину.
Забери мене, прошу. Я все ще людина, не попіл,
Який змусить людей забувати, ким я для них був.
Ким я буду. Ким є. Чи існую. Чи маю я горе.
Генетичні відносини тіла зі всім архаїчним,
Первозданним втрачаються. Я в сво'му бруді тону.
І лиш ти мене зможеш підняти. Зіграй щось у тиші...
Моя ватра палає, і ти в ліс пустила луну.
За бетонними стінами тяжко дізнатись про щастя,
Але я цього хочу. Хоч трохи. Хоча би на мить,
Бо кайдани раба вже давно мені ріжуть зап'ястя.
Бо мені набридає згнивати на сірому полі,
Що лишило мене серед монстрів чинити їм опір.
Бо я хочу себе віднайти серед моря орбіт...
III.II.MMXVII
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715981
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 03.02.2017
*можна сказати, прозовий варіант "опис К"*
Одна мить змінює іншу. Ніч переливається в день. І лиш час, що ними керує, не змінюється, а йде собі по своїй безмежній дорозі й бачить все живе й неживе, що трапляється йому під ноги.
Будинок #4, квартира перша.
Біля вікна сиділа самотня дівчина з горнятком. Під вікнами її хати проходили люди, рухались машини, наче той час, шуміли крани на найближчій будові, летіли і водночас випаровувались вихлопні гази, внаслідок чого було неможливо дихати. Іноді повз вікно гнали поліція, швидка або пожежники. Дівчина на секунду уявила, що за трафунок міг статись, і опісля знов поверталась до свого ритму. В горнятку хлюпалось вино, яке їй коліжанка прислала кілька тижнів тому з Унгвара. Воно заповнювало ємність лише на половину. Власне, як і чужі думки не полишали дівчину в ту мить.
В той проміжок часу минало все - вступ в універ, перша дискотека, перший поцілунок, недоспані ночі, жахливий час в аудиторіях, завалені та здані екзамени - коротше, все її недавнє життя промайнуло перед очима. Наче вона й розуміла, що їй там вже не раді.
18:00
В двері хтось подзвонив. Вона не стала відчиняти двері.
Подзвонили вдруге. Вона не стала відчиняти двері.
Подзвонили втретє. Вона вже не стримувалась, але все ж не стала відчиняти двері.
Тоді постукали. Її нерви здавали.
Постукали вдруге. Нарешті вона встала з дивана і відчинила двері. Перед нею стояв молодий хлопець.
- Доброго вечора, пані. Я від вашого знайомого одногрупника. Хотів сказати, що він нині прийде в гості коло півночі...
І тоді, не промовивши ні слова, вона гримнула дверима і втекла в кімнату. Та все ж встигла почути:
- З неї ніякого толку нема. Але баба вона фігурна. Я би всмажив її.
- Ти серйозно? Отак зразу би взяв і тойво?
- Ну не зразу, але я б попробував... ОК. Ходімо, передамо Стьопі, що ми домовились.
Тоді все перевернулось з ніг на голову. Дівчина була в абсолютному шоці. І не стільки від того, що над нею проведуть ритуали, що їй повідомили через посередника, скільки від звертання.
Пані.
Пані.
Вона ледве усвідомлювала те, що до неї звертаються, як до поважної жінки. Їй ще навіть й 20 не стукнуло, а її вже пані назвали.
Це була остання здорова думка. Тоді вона, не чекаючи хлопців, запалила стеаринову свічу, налила на руку трохи воску і, терплячи біль, зачинила двері, взявши лиш найнеобхідніше. Після чого зайшла на привідкрите горище, стала перед вікном і, перекрутивши барабан, шмальнула в себе.
Постріл.
II.II.MMXVII
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715862
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2017
Самоспалення може зашкодити тво'му здоров'ю,
Адже ти глибше й глибше вдихатимеш всю рідину,
Що під час теплообміну буде вникати до крові,
Але в образі газу та пари піде на війну.
Той вогонь переслідував пару, пришвидшивши вирок,
Ти тонула в полоні та не виривалась з кайдан.
Вже ніяке посольство не випросить білого миру,
Тільки танець вогню під гітару захоче вода.
Налітали сніги і хрипіли басами бурани,
А ти досі горіла - в тобі буяв грецький вогонь.
Старовинне авто зберігало свій норов роками,
А тепер - це лиш пам'ятник і експонат для кіно.
XXIX.I. - I.II.MMXVII
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715625
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.02.2017
"Самоспалення може зашкодити тво'му здоров'ю" - прочитала вона на пляшці бензину, яку повільно відкорковувала, аби залити ті півтора літри в машину. Мороз пробивав все дужче і дужче, сніги летіли своїми крижаними стрілами прямо в обличчя і ранили його. Заправка досі була відчинена, а навколо - жодної живої (а можливо й мертвої) душі. Лиш із комори лунало:
- Степан'ичу, чуєте, а шо то зара' за безвізу чути?
- Та холєра якась його знає. То вводять, то відкидають. Воно йому, худобі, видно не набридає.
- Не знаю, не знаю... Давай ше по п'ядесят?
- Давай.
І тут в ній розмова переривається, бо краплі бензину, які досі тримались своєї форми, вилились на сніг. Під свист старих буранів тремтіла покрівля, під якою сорок років підряд продавали соляру для всіх подорожніх. Тепер тут пустка.
Зі збитими думками вона сіла в своє авто і поїхала. Сніг розминався з лобовим склом, колеса їхали по пробитих слідах інших автівок. В її бардачку лежали тільки гральні карти, права, які дівчина нещодавно отримала, запальничка і привідкрита пачка Winston.
Після нетривалої їзди машина звернула на земляну дорогу, а звідти заїхала на поле. Слід бензину тягнувся за її старою "Волгою", отриманою в спадок від батька. Вийшовши з авто, дівчина подивилася на хмарне небо, а потім вийняла з бардачка цигарку і запальничку.
Закурила.
Їй було тяжко про щось говорити, кашляти, сопіти, відригувати, але найголовніше - дихати. Саме її тяжкість в легенях сповільнювала весь процес думок, світ припинив бути надто небезпечним, а цікавість до чоловіків - важливою. Це був той момент, коли все зло з добром змішались в тютюні, згорнутому в папір, а розпач, ненависть і сум розвіялись в диму, який з часом теж почав розсіюватись.
Через п'ятнадцять хвилин вона, згадавши "Самоспалення може зашкодити тво'му здоров'ю", витягнула пляшку з-під бензину і вилила залишки на сніг. Після чого кинула туди недопалок.
Вогонь.
Полум'я пристрасно огортало її тіло, а вся рідина, яка в ньому перебувала, почала випаровуватись. Вода у всіх її станах зійшлась в одному танці. Танці полум'я. Фламенко вогню. Танго смерті.
XXIX.I. - I.II.MMXVII
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715619
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2017
Титри. Закінчилась ціла епоха історій.
Зникли безслідно деталі старого письма.
Скинуті з тронів блукають у сірому морі,
Але не бачать ні краю, ні навіть кінця.
Часто частують в чистилищі, ріжуть довкола;
Босі й голодні вбираються в холод розмов.
Ти до вершин не дійшов ще, та все ще ніколи,
Мов старий "Тоттенхем", не обзивався гімном.*
Привиди в гості заходять, відводять додому,
Ранять, кидають в істерику, колють в живе.
Люди дорослішають, знов полюють на трони...
Живуть лише ті, в кого спрагле дитинство живе.
XXX.I.MMXVII
* - з посиланням на фрагмент з фільму "Залягти на дно в Брюгге"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715243
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 30.01.2017
Перш за все, відчини мені двері та вимкни світильник,
А тоді запроси приєднатись до свого вікна.
Холод змелює кості, нервово обтріпавши тіло,
Але я не повірив, що в тебе не буде кіна.
Ми лиш бачили, як повз будинок проходили люди,
Проїжджали машини, летіли сніги в нікуди.
На стільцях застигали чаї, щойно спечений штрудель,
А ми досі дивились, як швидко минають вони.
І в ту ніч розумів, що на це не дивитимусь вічно,
Адже нас обтинав і обмежував неспинний час.
Більше, ніж ті шість тисяч. Спинись. Скажу пошепки тричі,
Щоб ми трохи розслабились. Холод. Годинник. Контраст.
XXVIII.I.MMXVII
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714858
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.01.2017
(Тут є дві версії: для хлопців і дівчат, розділені між собою трьома зірками)
Дитинство - це річ, що тебе не відкине в реальність.
Твої дні та ночі минали в розвагах та іграх,
Ти вірив у духів, що поруч з тобою літали,
Тебе малювали на конкурси в образі тигра,
Ти часто ходив у походи з батьками й знайомими,
Які й говорили про речі, що так ворожили...
Тобі пірамідки ліпились, хати, замки, трони -
До всього, що було з піску, додавав креативу.
Футбол став для тебе шляхом дружби, міці й братерства -
Порепані кроси, подертий м'яч, фейкова форма,
Команди на вибір і бутиль води - час тут стерся.
Допоки був він, доти жив стадіон, жили двори.
Твої нові друзі сортуються протягом часу,
І зрештою декілька друзів вже стали колєгами,
З якими не сумно й не нудно, а жарко та класно,
І час разом з ними проведений під одним небом.
Багато цікавого швидко минає, а потім
Приходять стандарти, механіка, звички й рутина,
Які ми долаємо шкірою, кров'ю та потом.
Дитинство - це річ, що залишила в серці людину.
***
Дитинство - це річ, що тебе не відкине в реальність.
Твої дні та ночі минали в розвагах та іграх,
Ти вірила в духів, що поруч з тобою літали,
Тебе малювали на конкурси в образі тигра,
Ти часто ходила в походи з батьками й знайомими,
Які й говорили про речі, що так ворожили...
Тобі пірамідки ліпились, хати, замки, трони -
До всього з піску ти ліпила любов з креативом.
Маленькою ти зрозуміла, що врода - то диво,
А звідси й косметика стала тобі у нагоді.
Та все ж виглядаєш шикарно, без жодного гриму,
А хлопці у тебе закохані й мають пригоди.
Твої нові друзі сортуються протягом часу,
А деякі з них в коліжанки проб'ються миттєво,
І з ними купуєш одежу, взуття та прикраси,
І час разом з ними проведений під одним небом.
Багато цікавого швидко минає, а потім
Приходять стандарти, механіка, звички й рутина,
Які ми долаємо шкірою, кров'ю та потом.
Дитинство - це річ, що залишила в серці людину.
XXIV.I.MMXVII
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714316
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 25.01.2017
То як ти, старий чоловіче? Щось хочеш сказати?
Чи просто не маєш нагоди до тилу вертатись?
Ти - втрата.
Холодний пісок прилипає до тіла й жилету,
Вода омиває твій шмайсер, ножі й пістолети,
Твій рейтинг.
Бризи із Ла-Маншу несуть запах чаю у бункер,
Родина ще досі не шле тобі з Кельна пакунки.
Трафунок.
Вже сонце сідає за обрій, пірнає в затоку,
А ти ще рахуєш, ретельно обдумуєш кроки.
Твій попіл.
То як ти, старий чоловіче, якому вже двадцять?
Ти швидко заріс й постарів, стерлись до дірок капці -
Вигнанець.
Maschinengewehr твій іржавіє, вже не стріляє,
І швидше летить запах того британського чаю...
Початок.
Ти досі живий. Вже наш час. Ти гуляєш по скелях,
Блукаєш по тій атлантично-валовій пустелі
Й тунелях.
Земля зацвіла... Сонцю клоняться червоні маки.
Ти знайшов власний храм - сіруватий нормандський оракул
Десь зранку.
Самотні розвалини темно всміхаються морю,
Співаючи хвилями, ліплячи з себе акторів.
А зорі
Розсіялись в небі, не згаснувши в цій непокорі.
Старий чоловік залишився й промовив із болем:
"Я тут.
Знов з тобою."
XIX.I.MMXVII
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713077
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 19.01.2017
Якщо вже на те пішло, я трохи напишу про час, проведений на КП.
За ті вже майже 1,5 року, які я тут проводжу, було дуже багато днів, коли я хотів або не хотів - заходити, викладати нове чи писати коментарі. І за той період набралось 78 людей, які хочуть (чи хотіли) мене читати (бо не факт, що всі лишились на сторінках). Чесно, дякую за вашу похвалу, критику чи допомогу. Було в мене різне за той період: я й видалявся двічі, й вертався стільки ж, й писав багато, й не дуже писав, й висловлював свою думку, що переважно і роблю в цитатах.
Також на сайті я познайомився з багатьма людьми, але я хочу виділити лиш кількох, які мені особливо запам'ятались:
1) перш за все, це Олеся (Olesia Bellamy) - саме вона першою, можна сказати, повірила в мене і почала читати регулярно.
2) пан Шон (Шон Маклех) - від нього я набрався купи тем і досвіду, вивчаю Ірландію від його розповідей :D
3) Наталка (Процак Наталя) - вона настільки активно і об'ємно коментувала мою писанину, що я швидко вичерпав свій запас слів :D
Та шкода, що її не чути зараз.
4) Марка (Маркіяна Рай) - перша "спільна" душа, можна так сказати. Наскільки мені пам'ять не зраджує, вона дуже глибоко поділяла зі мною мою думку. І успішно робить це й зараз :)
P.S. В мене просто брат Маркіян, а я його кличу Маркер, тому не ображайся на Марку :)
5) Птаха (Чудна Пташина) - друга "спільна" душа, і то через те, що познайомився з нею пізніше, ніж з Маркою. Але дуже прониклива і чуйна, вміє тонко відчути нерв мого вірша. Те ж саме, за іронією, роблю і я, коли читаю її вірші. Взаємне чуття :D
6) Аріана (#tenderness) - третя "спільна" душа (ставитиму вже не по порядку знайомства на сайті). Реаліст - а звідси вже і вподобання мною. Та й від неї часто чув, що я геній.
(Ех, як же шкода мені визнавати, що я далекий від ідеалу... Бо я або не дійшов ще до нього, або той ідеал я перейшов, наче Рубікон.)
7) Таміла (Керолайн) - четверта "спільна" душа. Теж коментує мене майже з того моменту, як я зареєструвався тут.
8) Мирося (Мирослава Жар) - любить неординарну творчість. Від того я її й читаю: коротко, влучно, а головне - до останньої крихти зрозуміло. Деякі частки ідей я брав у неї. Пам'ятаю, колись побачив у її вірші ідею з джерелом (то десь в березні було), вирішив написати вірша - і вийшов один з тих, які довго карбуються в моїй пам'яті через атмосферу - Dancing with the Shadows.
Внизу скину лінки на її вірш та мій вірш.
Решті я теж за все вдячний, але поки що тільки ці люди глибоко вжились мені в душу.
І ще Таню туди ж впихну (Іванна Западенська) - окрім того, що вона теж гарно й класно пише, то завдяки їй я до вас заговорив справжнім іменем, тобто із Системата я перетворився на Юрія (Юру, Юрка) :D
А за ті півтора року я значно злетів вгору: вперше виступив на публіку, вперше почав записувати аудіовірші, робити фотоцитатки, а також сформував власний логотип. Надалі планую також писати, а ще вибиватимусь в кола своїх, тобто тернополян-поетів.
Наче все.
Всім добра,
STMT H.
І щодо лінків, як і обіцяв:
Її: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652442
Мій: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652572
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712877
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2017
Випалюєш сонцем нові горизонти старого,
Просмалюєш тим вогнем зони для мертвих людей.
Всі втечі ворожі, всі зібрані там перемоги -
Ти цього не здибеш в майбутньому, це геть не те.
Попереду тільки величніше буде для тебе,
А твій народ стане великим - героєм будеш.
Ти станеш іконою, матимеш кращі потреби,
І житимеш в кращих умовах.
***
Але це все треш.
Всі фенікси гинуть - їх з'їв другорядний Сусанін,
Якому лиш варто отримати свій гонорар.
Агенти спецслужби захоплюють найкращі сани,
Щоб всіх запевняти, що ми повернемось назад,
Що там ми б'ємося за правду і віру народу.
Та все ж десь існують відлюдники світу цього.
А в нас досі сонце, приходь на вечірку й мороки
Не буде ніякої.
(Це лиш міраж, це лиш сон...)
Носій тої влади - народ. Лиш в уяві - різниця.
То вони нас несуть, то вони на нас сіли й повзуть.
Звідси й різні костюми, професії, хобі та лиця.
(Ну і де ви, панове? Ми прагнемо довести суть!
Адже ми не фашисти!)
Такі паралельні підлоги -
Де грунти, а де небо. Мінялись в століттях роки.
А на війни не ходять поважні для всіх президенти,
На них ходять мудріші й добріші для всіх бідняки.
XVII.I.MMXVII
[youtube]https://youtu.be/zUzd9KyIDrM[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712854
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 17.01.2017
Моя смерть - реальність. Реальність - хвороба. Ліки від цієї хвороби на мене вже не діють. Тому я помираю від реальності.
Нас вчать тому, чого нема.
Я лиш сиджу в машині, якої не існує і чекаю того, хто розділить зі мною всі мої переживання. І я впевнений, що чекатиму вічність.
Я мушу брехати, що мені добре, щоб люди не знали мого болю.
Недавно прочитав в цілях КП: "Шукаємо талантів серед молоді". Але більшість активних на сайті - то старше покоління, чиї вірші і подобаються людям. Причина зрозуміла - вони просто побачили світ. Тоді який сенс довіряти молоді?
Який сенс довіряти [s][i]мені[/i][/s] ?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712726
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2017
Я відчуваю, що моє тіло мене не слухається. Думки не зовсім згодні з моїм здоровим глуздом. А те, про що я пишу і про що буду надалі писати, не співпадатиме із загальними канонами - кохання, війна, патріотизм. Хоча що я кажу... Так і є зараз. Але з поета я можу перетворитись на монстра, який не тільки відкидатиме всі оці стандартні теми, а й навіть відмовлятиметься розмовляти про них.
Адже навряд чи знайдеться людина, якій набридне постійно читати про віршовані речі, які вже всі поперепробували на смак.
***
Я тут пишу тільки для того, аби якось відійти від реальності. Або ж нею проникнутись. І вкотре відійти. Тому повірте мені, на глибоку і не дуже критику мені особисто начхати. Ні, я можу прийняти той факт, коли я поставив не там кому чи якийсь розділовий знак, зробив банальну помилку в слові, але коли мене просять поміняти речення, бо не звучить, або що в моєму вірші нема ритму, хоч там з ритмом читається, то мені хочеться не те, щоб запхати того користувача в чорний список - забанити навічно. Але я тримаюсь.
Та все ж попереджую: з поета я можу перетворитись на монстра. А тоді відкривається моє друге "я", де нема місця ввічливості. Тільки лайка, мати і брутальність. І я розумію, що так поети не повинні поводитись. Але я зовсім не такий.
Геть не такий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712377
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2017
Всім привіт.
Мене часто допитувались про різні теми, пов'язані з моєю творчістю. Тож я вирішив дати відповідь на питання, які мені задавали різні люди на різних онлайн-платформах.
Коли ти почав писати?
Загалом свою поетичну думку я висловлив вперше десь так в 12 років. Під своїм псевдонімом почав писати в 15 років. Скажете, пізно? Як потім виявилось, ні.
Що спонукало до того, щоб почати складати вірші?
Не можу точно пригадати. Якийсь був поштовх, та й все. 😄
А чому саме такий псевдонім і що він означає?
Це теж пов'язано з музикою. Але здебільшого з гуртом System of a Down. З першого слова, можна сказати, я взяв першу частину свого псевдоніму. А чому Age? Не знаю. Можливо через те, що система є, а для неї якийсь певний час виділяється, коли вона є домінантою.
Звідки черпаєш натхнення та ідеї?
Зазвичай натхнення може прийти неочікувано. В мене, якщо чесно, іноді таке буває. 😄
Але якщо говорити про черпання ідей, то переважно важка музика, природа, а іноді й люди можуть бути предметом, звідки я беру потрібне і вкладаю в слова. Найбільше мені подобається хмарна, а часом дощова погода, бо саме тоді (за моїми спостереженнями) мені найбільше хотілось писати.
Скільки віршів вже встиг написати?
Чесно, не пам'ятаю. Хоча, я недавно рахував - і вийшло так, що в мене назбиралось 430 з копійками віршів. Від цього в моїх знайомих виникає питання: як я можу так багато писати? Мене та болячка теж гризе іноді. 😄
Десь пробував публікуватись?
Ні, жодного разу. Я вважаю, що мені ще рано до такого йти.
А виступав перед публікою?
Так, двічі. Щоправда, я з тих виступів і нещодавно прочитаного поста в пабліку Жені Морі зрозумів одну істину - варто вчити власні вірші, якщо хочеш себе показати перед людьми. А як я раніше робив? Правильно, бубнів в свою мобілу.
Які в тебе плани на майбутнє?
Надалі писати попри всілякий негатив. Це і є те, чим я займаюсь сьогодні. А також вибиватись в тернопільське коло поетів.
Наче все сказав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712178
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2017
вирубай світло в своїй кімнаті
шкода що ніяк не годен вимкнути світло ліхтарів
але з ними навіть ліпше
темрява (або ж відсутність світла) можливо нічого й не містить
та в ній можна проглянути те
чого іноді не дано коли дивишся на чиїсь речі
під лампочкою Едісона
ритуали друїдів
бойові кличі
прославляння Луга-Беленоса
змінюються з
швидкими ритмами міста
його потаємним життям
і дрібницями
які не покаже жодна газета
обмежений певним простором в реальному світі
я переходжу в світ всередині моєї голови
яка напевно важить одну бібліотеку
що лиш для цього потрібно?
зовсім мало але такі речі доступні
музика
гучність на повну
темна кімната
світло за вікном старої радянської панельки
і тоді настає нірвана
яку можливо перервати тільки за умови
якщо хтось натисне на клямку
і відчинить двері
повернувши
душу
в
жорстоку
реальність
XIII.I.MMXVII
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711929
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 13.01.2017
світанок не проглядається
нашими очима
допоки ми не зможемо
вигнати туман
який покриває наші зіниці
наче легенька тканина
з ритуалів гальських
друїдів
і з ним ми йдемо
крізь часи
крізь світи
крізь простори
стараючись знайти те
чого можливо вже давно нема
або сенс існування
хоча ці речі взаємопов'язані
і рушають крізь століття
дискусій
допоки Данте малював свої пекельні кола
ми з них вже встигли вибратись
продовжуючи пошук невідомого
здається що тим колам нема ні кінця ні краю
а час затрачений на їхні повороти триває зо п'ять вічностей
і завжди ми наступаємо на сліди
залишені нами на піску безмежжя
і підбираємо піщинки
які ріжуть наші пальці та п'яти
чи лікують рани від тих порізів
в тих колах настільки легко загубитись
наче в лабіринті Мінотавра
але тут навіть ніяка нитка не допоможе
виходу нема
ми його створюємо самі
в певному місці
в певний час
і з певними особами
які прийдуть сюди
також випадково заблукавши
в цьому безмежжі під назвою
життя
ми загубились
наче ті піщинки
які обріжуть комусь
слабку
ахіллесову
п'яту
XI.I.MMXVII
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711532
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.01.2017
Постукай у двері...
Погладь шрами мого обличчя.
Мені тяжко бачити, як сліди зникнуть в диму.
Я все ще чекав, але шанс свій давно вже я вичерпав,
І щось потаємне тепер мене тягне в пітьму.
Останні сніги накриватимуть нас ще нескоро,
І лютий мороз пробирає.
Байдуже, хто ми.
Стихії природи не коряться; ми - їхній ворог,
Ми - жертви полону, які залишились дітьми.
В ту пору звичайне пальне в одну мить замерзає,
Ще трохи - і шрами ще глибше розріжуть лице.
Ти стукала в двері, та їх не відкрили, а зграї
Лапаті летіли. Здається, настав наш кінець.
Сліди таки зникли, та сніг припинив опадати,
Хоч знову над нами збирався від сірості дим.
Повір мені: треба втекти до найближчої ватри -
Там грітися.
Вижити.
Вибратись звідси
живими.
VIII.I.MMXVII
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710987
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.01.2017
Це був темний осінній вечір
У всіх наданих йому значеннях.
Била злива об шиби й плечі,
Я холов, замість мене плачуть.
Якби ж слово одне сказала...
А так - сумно і гірко в тілі.
Якби ж поглядом попрощалась...
А так - очі від страху мліють.
Це для мене - не сон, не книга,
А історія. Що зі мною?
Може я зупинив відлигу
І не зміг відвернути болю?
Та все ж я б не бажав загадки,
Адже знаю - збрехала в горі.
Та коли є розлуки згадки,
Я - остання краплина в морі..
V.I.MMXVII
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710302
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2017
боржомі - спонсор 1 січня
але сенс
добі платити
воді
доба як відомо - нежива істота
хіба що люди роблять її
живою
а особливо в післямові нового року
тоді новорічний настрій який так довго набирався
від очікування
спустився разом з трьома мисками олів'є
і шістьома келихами вина
туди
куди ходять в надзвичайних ситуаціях
де тіло звільняється від тяжкого
та все ж не все так погано
є такі хто не пив алкоголь а зжер всі салати і
бутерброди
а є такі хто навіть не відчував новорічного настрою
і прокинувся 1 січня
мов то настав звичайний день
такий же як і попередні 365
тоді холод майже не відчувався
снігу майже не було
дороги стали катком
а люди кеглями
панельки нерухомо споглядали
як танули останні сніги
п'ятиденної давності
хоч до василя доживемо
а зараз реклама
і все пішло спочатку
V.I.MMXVII
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710293
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 05.01.2017
[quote]"Face us with your spears like men!"[/quote]
Як всесильна вода розмиває пісок, бере в море,
Так і нас розмивають роки, стерши межі світів.
Всі дороги ведуть в Рим, а війни ведуться від Трої,
Та ніколи у воєн не було своєї мети.
Там, де сходяться монстри, боги, люди - ставиться кома,
А смерті за кохання - найгірше, що тільки було.
Що ти бачив? Триреми? Щити? Леза? Щось невідоме?
Та напевно, що все. З ними - сотні таких перепон.
Що родами збудоване, у вогні нищиться скоро,
Перемоги такі не вартують монет чи земель,
Та й людей не повернеш - їх взяло в обійми те море,
Що розмило пісок, відібравши піщинки з пустель.
Сила має свої слабкі сторони - щось з роду правил.
Навіть стіни фортець не витримують хитрих ходів,
А болючі місця доведуть до кінця і до краю,
І як наслідок, всі переможені. Попіл, бруд, дим.
***
Знов всесильна вода розмиває пісок, бере в море
І торкається нас, зачіпає мільйони людей.
Кров великих родів у історії носить Еней -
Всі дороги ведуть в Рим, а війни ведуться від Трої.
IV.I.MMXVII
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710132
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 04.01.2017
прийом
прийом
металобрухту
але то скоро
років через двадцять
настане
останнім часом
людина стає
машиною
замінюючи себе
машинами
і залишаючи напризволяще
машини
таке враження що скоро ми здійснюватимемо
не переливання крові
а переливання
мастила
чи
бензину
оскільки вони стануть нашим основним
паливом
розумію
що життя стало довшим
(або ж час взагалі минає непомітно)
та все ж
не здається нікому
що в машинах
теж ховається крихта
людського серця
з його
почуттями
емоціями
можливостями
можливо
тоді
станеться революція
і постануть роботи
які матимуть характер
залежний від нас
в іншому випадку ми перетворимось в тих
роботів
які скоріш за все не будуть корисні
нічим
прийом...
прийом...
прийом металобрухту
але то скоро
років через двадцять
настане
а може
настав
вже
I.I.MMXVII
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709748
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 02.01.2017
Це мій останній вірш цього року. Символічно, що в останній день.
я востаннє помирав в аркаді
коли мені стукнуло
дванадцять
і з того моменту
набрав близько
п'яти з половиною
життів
невелика проблема
полягала в тому
що локації тої
гри
змінювались
і тут не вводились нові рівні
(хоч їх там не бракувало)
всього лиш на основі
старих місць
будувались
нові
остання внутрішня ніч зими
майоріла
кавовим відтінком
а контури неба
обрізали
квартири
вечірній квест
ще одна локація
єдине досягнення
яке ти точно отримаєш
полягає у
стійкості ніг
і міцності сраки
зразу за вечором настає
ніч
вночі сон
існує для того
аби відпочити
від повного виснаження
тільки в цій зоні
його дія
зводиться до нуля
остання внутрішня ніч сповістила
про перехід до кінця
ще одного року
моєї аркади
яка називається
існуванням
XXXI.XII.MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709433
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.12.2016
(Тут чисто моя думка, тому не судіть суворо)
В дрібницях проглядається наше все. А тут ми кульгаємо.
Таке враження, мовби я неправильний і втрапив в середовище людей, які кардинально від мене відрізняються. Я не виживу.
Чесно кажучи, якщо якусь тп-шку будуть в далекому майбутньому ховати, то на її похорони може прийти більше люду, ніж на похорони Гамаля Абделя Насера.
P.S. На похорони Насера прийшло 5 млн чоловік
Дивуюсь, що настрій ділять на унікальні підвиди. Розумію, коли є веселий, сумний, здивований, агресивний настрій, але щоб новорічний...
Який сенс заряджатись новорічним настроєм, якщо 1 січня той настрій піде разом з алкоголем і олів'є в унітаз, коли вас прорве?
Саме в цьому полягає один з секретів фрази "Як ти Новий Рік почнеш, так його і проживеш"
Я останнім часом став тішитись більше старому Новому року - це більш наближене до нас свято.
XXX.XII.MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709424
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2016
опісля 22:00 діє
сухий закон
у всій країні
а в тебе
похмільний протест
повірити варто в те
що блукати
довгими коридорами
гуртожитку
намагаючись знайти
свою покинуту
забиту лахами і непотребом
кімнату
на дев'ятому поверсі
не так вже й
легко
як здавалось на
перший погляд
перша пляшка
відкоркована оком
готова до виливу
в твій організм
відчуваєш
як хміль і солод і вода
кришталева
нині й повсякчас
течуть по твоєму горлу
той вечір припинив
мутніти
одразу бедлам
почав крутитись
вихором по твоїй
кімнаті
розміром 12×24 кроки
пішла
друга
відкоркована пузом
і вже голова
почала тріщати
мов скеля
в яку вода просочилась
в щілини
щоб розколупати її
на частини
на молекули
на атоми
пішла третя
нарешті розкупорила
як треба
але після випитої
пляшки почалась розмова
між тобою та стінами
стелею
іграшковим котом
якого ти придбала
на центральному базарі
зрештою приспали
тебе
хміль і солод і вода кришталева
нині
й повсякчас
і на віки вічні
XXIX.XII.MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709075
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 29.12.2016
Півроку минуло. Мій сон пролетів, мов комета.
Я досі один, а в тім сні нас було знову двоє.
Прошив холод шкіру, ввімкнув режим хворого трепету,
Щоб жити у горі.
Ще літо не може вичерпувати свою силу,
А я почуваюсь, мов ядерні зими настали.
І ніч замість дня, і ввігнав я себе знову в мило,
Або втопив в лаві.
Півроку минуло, як вікна рубаю в Європу,
Та досі не було досягнень, лиш шрами й відбитки.
Дим аж накопичився - смуги просіли під опором,
Від духів - їх витік.
Вже через годину, обідраний, босий і ниций,
Я злажу зо стриха, де вирішив ще полежати.
Дорога, дорога... Так хочеться з тебе не збитись...
Дійду. Несу правду.
***
У мареві ти сновигала, руйнуючи стійкість...
Невже так потрібно мені розривати клітини?
Я марив, а ти підлітала.
Відлинь, прошу тільки -
Не спалюй картини.
Керунок був правильним, ти мене з нього збивала,
Немов мені треба додому.
Дороги нема вже...
Таки розумію: тобі було всього так мало,
Що ти - смерть, пропаща.
Хоча би побудь трохи дозою, щоб зійти з шляху,
Бо я так не можу. Я мушу знайти свої цілі.
Побудь трохи дозою, вилікуй і злети птахою,
Прикрий моє тіло.
Я знаю, що зможу дійти, бо я вірю у диво,
Бо коси мене ще не кривдять й не ріжуть на смуги.
Я міг би й заснути, але знов буде не той вимір.
Тож піду я вдруге.
***
За декілька тижнів досяг того міста під смогом,
Де кожен будинок поставлений на кістках й крові.
Тепер я за крок від загибелі, лиш мої ноги
Ідуть
попри болі.
XXV - XXVII.XII.MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708892
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.12.2016
ми - окремий етнос
спалений підпіллям
яке нас поглинуло
щоб захистити
від
реальності
яка поглинала
раз за разом
випльовуючи непотрібне
і підриваючи нашу
свідомість
остаточний вихід
назовні
навряд чи станеться
але декому
доведеться піти
аби розпочати боротьбу за
виживання
і то тільки в такому випадку
коли або хтось
переріс нас
або відмовився жити
за канонами
на які начхала
земля
під тінями предків і родичів
проростали наші пагони
можливо гнилі
та давно викорінені
від початкового
місцезнаходження
яке вже навіть gps не знайде -
зникло з радарів
настільки таємничим може бути
життя цього покоління
що навіть інки аплодували би
стоячи
без будь-яких махінацій
підробок
і шахрайства
неначе вони так прагнули
жити ще шістсот
років
тому
XXVI.XII.MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708630
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 26.12.2016
за своє життя
ти повинен
пізнати чотири міста
як чотири стихії
перше місто
ти ймовірно вже побачив
і від нього вже
відійшов
мов від наркозу
тривалістю до
статевого дозрівання
саме там тебе
відправили
подалі
вперше за весь
проміжок
друге місто ти
бачиш на власні очі
протираючи їх
кожного дня
воно тебе смокче
зараз
забираючи найцінніше
або його
віддаючи
десятки світил
сотні вулиць
тисячі будинків
мільйони привидів
мільярди каменів
це все друге місто
оповите
стовпами гігантів
третє місто остаточно
тебе вб'є
але залишить живим
граючись з тобою
в маріонетки
і водячи за ниточки
а на тебе дивитимуться
глядачі
такі ж маріонетки
яких смикають свої
хрещені батьки
похорони ж стануться
після біологічної
загибелі
четверте місто ти
мусиш віднайти
живучи у попередніх трьох
по черзі
воно пахне не парфумами
але також приємно
в ньому нема богів
але друзі їх замінять
тут надто брудно
але ти уявиш чистоту
перше місто - місто дитинства
друге місто - місто студентства
третє місто - місто дорослих
а четверте - це те
яке ти вибереш
із попередніх трьох
щоб в підпіллі провести час
під кайфом
і залишитись
навіки
XXV.XII.MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708372
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 25.12.2016
сіруватий дим перетнув
екватор мого існування
яке могло перерватись
на стоп'ятнадцятій главі
земля
яка вилітала з-під моїх ніг
і просила мене
її не перекопувати
мотивуючи це тим
що згодом ця земля
буде мене голубити
хворого
голого
змученого
припинила
жити в моїх фантазіях
і стала моєю
підлогою
димок оповив голову
бідного створіння
що поклонялось
богам
які вийшли з-під тої землі
що мене приголубить
небо
пофарбоване в андезит
плаче крихтами
які покришить вода
і перетворить його
в пісок
мертві клітини посилають
сигнали
до мозку
який перебуває в комі
вже п'ятдесят вісім глав
підряд
лиш заважаючи
тому створінню
те створіння -
то я
то правда
то ілюзія
XXIV.XII.MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708254
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 24.12.2016
Хочеш визнати... Тяжко. Не скажеш ні слова за подих.
Перебільшуєш. Знову. Змовкаєш й сідаєш за стіл.
Замерзаєш. Не важко. А мозок по темряві бродить.
Не приборкуєш мови. Тремтиш, вибиваючи лід.
Керамічні тарілки виблискують в сяйві, якого
Ти ніколи не бачив. Бо згасли вогні у тобі.
Ти вже вичерпав стільки, що знов атрофуються ноги,
А душа вкотре плаче - не підеш нікуди. Лиш тінь
Вилітає із тіла. Забита скотина у стайні
І лежить, і ще дихає - чути тяжкий перегар.
За стіною дотлів твій останній недопалок. (Файно.)
В голові - дикий вихор, у тілі води вже нема.
Хочеш визнати... Тяжко. Не скажеш ні слова за подих.
Перебільшуєш. Знову. Лягаєш вмирати на стіл.
Замерзаєш. Не важко. Знов мозок по темряві бродить.
"Ти лиш вбий мене, слово.
Я вижити все ж не зумів."
XXII.XII.MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707844
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 22.12.2016
Твій перший похід вже почався. Вдванадцяте. Знову.
А речі тобі вже не будуть ніколи потрібні,
Бо ти став поживою, джерелом свіжої крові,
В якої не сходиться група із вбивцями рідних.
Молитись вже пізно - тебе поламають за миті,
І демон вже вийшов добити твоє зникле тіло.
Його світлі очі мигають, мов фари; хтось витер
Всі спогади й він тепер тільки полює на крила.
Сховалося сонце за хмари, щоб більше такого
В житті не побачило. Думка, щоправда, даремна.
Остання людина втрачає свій пристрасний подих
Й стає знов рабом. Хтось тихенько постукав у двері...
XXI.XII.MMXVI
* - з італ. "мертве полювання"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707689
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 21.12.2016
семидесятий відсоток води витікає з долоні
наче твій дихаючий організм став бичком для поживи
перед прильотом додому тебе вже підсмажать на зонах
і лиш тоді тебе зможе побачити перша родина
навіть зіпсовані селфі навряд чи покажуть той вимір
краще подумай коли тобі вдасться здолати планету
привиди страху підкажуть дорогу побиту не ними
знайдуться яма канава та інші вибоїни злети
крах твоїх сил настає коли ти вилітаєш з поверхні
але ти борешся з духами бо в тебе досі є стимул
не залишати думок що ти вийдеш з нірвани
а вмерти
ти там повинен коли ти побачиш вже другу родину
світло смертей настигає за рік обертаючись в тілі
разів зо вісім
від тих інтерстелларів хочеться рому
ти не один
окрім тебе ще сотні людей мають сили
аби замучені але щасливі вернулись додому...
XVIII-XIX.XII.MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707386
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.12.2016
Ми - останні з людей, що пробули в живих хоч годину,
Наші кроки були в нікуди, очі бачили морок,
Замість того, щоб жити в теплі, перейшли в холоди ми,
А в пісках і солончаках схований головний ворог.
Якось так непомітно минули роки у містечку,
Там було все: і світло, і сміх, і добро, і удача.
Але ми вибирали підпілля, здійснивши раз втечу,
А тепер ми не вернемось - шлях оплатити нема чим.
Кожні десять годин ми виходили в люди, на хату,
Щоб з даху подивитись, як сонце заходить повільно;
Кожні сорок хвилин ми спускались, аби помирати,
Прикуривши і випивши, щоб у душі не боліло.
Наші дні пролітали під звуки Раммштайну і Корну,
А тоді ми глушили їх ритмом нових Океанів,
А коли ми спускались на сорок хвилин, то у горлі
Застрягав Лінкін Парк. І не було з'єднання між нами -
Мережа не ловилась. Під димом застрягли питання,
Які відповідей як і не мали, так мати й не будуть.
І тепер ці питання повзуть по пустелі за нами,
А ми теж повземо. Правда, шлях пролягає в нікуди...
І для чого ми змушені кидати ті Карфагени?
У пустелі ти легко знайдеш непотрібні ідеї,
Які не підійдуть твоїм мріям і їхнім теренам.
У пустелі тебе не шукатимуть - їм то' не треба.
Кажуть, діти ростуть, аби стати дорослими, але
Потім сум за минулим нас змушує лізти у місто.
Наша ера відходить, нащадки будуть інше мали,
Та всіх нас єднає один Карфаген.
То дитинство.
XII.XII.MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706120
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 12.12.2016
Двори наших дитинств пролітали, мов ціле життя,
І не прагнули з нами вертатися до позавчора.
Ми блукали й просили подати хоч трохи, та нам
Не хотіли нічого сказати. Нас несло у море.
Зорі часто водили в дорогу або ж у тупик,
Тож шляхи не завжди були правильними. Сніги сиплють,
Залітають у очі, пронизують одяг, язик.
А я досі свою темну й спалену осінь не випив.
Однотипні хати відновили для мене сюжет,
Коли я, проїжджаючи повз ті бетонні споруди,
Випадково вдивляючись в небо, побачив тебе
Серед сірості й млявості. Хоч це і бачили люди,
Але я їх не бачив. Завис серед своїх думок,
Перконуючись, що я зможу між вами блукати.
Двори наших дитинств загубились у дзбані з вином
І змішались зі снігом для того, щоб була
Розплата.
XXX.XI. - II.XII.MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704303
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 02.12.2016
Викидай з голови ту традицію, що остогидла
Половині планети й живи, як ти жити хотів.
Але перепитайся - а чим допоможе у бідах?
Хата вп'ялась у грунт, а дорога - під лісом глухим.
Лиш сніги за вікном нагадали про подихи смерті,
Адже вийдеш - і все. Ти - один серед поля й небес.
Пропалили заводи дірки у шарах атмосфери,
А від них тяжче дихати. Став попід лісом свій хрест.
Нагодуй власний голод, допоки він не переможе,
А тоді починай споглядати у чорне вікно.
На таке здатен мало хто, на таке здатний не кожен,
Але, здохнувши, ти десь побачиш, що світить воно -
Світло. Ліс розтягнувся стіною між двома степами,
Але ти не відходь - він сховає і прийме тебе.
Перемотуй касету назад - хтось кричав голосами,
Що винищують Сонце. Отак і минув перший день.
XXIX.XI.MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703749
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.11.2016
Коротше кажучи, історії не завжди варті тих початків і кінців, якими їх пишуть автори.
Продати можна не кожного. Продатись може будь-хто.
Вітаю, пані та панове. Нас винищують, немов хворе стадо.
Література спричиняє страждання і навпаки. Ці речі взаємопов'язані.
Найкращі митці - це люди з язичницькою душею: в них безмежна фантазія.
Хоч ми й рівні за будовою, але не за розвитком...
Реальність може поховати людину заживо. Офіційні процесії відбуваються вже після втрати життя.
Не знаю, як би почувалось людство без митців... Вони жертвують собою заради щастя інших. Але часто іншим пох#й.
Скоріше Чорне море висохне, аніж ми станемо частиною Європи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703543
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2016
Теми дико чіпляють, коли ти спиняєш перони...
Неможливо ні стриматись, ні закусити губу,
Бо образа вже є... голод, спека, плач, крики, утома,
Потім - смерть. Шкода, що на людей накладають табу.
Мова звідти пішла, перепони пройшли "Східним валом".
Вічне слово, оскільки душа у вогні не горить.
Мало скажу, бо біль є у тих, кому пам'яті мало...
Ну а де справедливість? Ніде.
Ти її прихисти.
XXVI.IX.MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703542
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 29.11.2016
(Виставлю вірша ще раз, але вже тут, на старій сторінці.)
Виглядаючи потяг з останнього в світі перону,
Я немов почувався покинутим, геть не потрібним.
На перонах збирав по шматочках і душу, і стогін,
А також забивав цвяхом серце і шкіру у стіни.
Дим із прірви ставав звичним явищем навіть для мене.
Припорошені ним перевалля чекали на потяг,
Бо сюди був останній маршрут - там зникали проблеми.
Певно, дана рекурсія довго живе в нашій моді.
Привид потяга "номер 6012" - в дорозі,
Хоч його не відчутно. Ти, схоже, у духів не віриш.
Це типово. Та з часом мине - і тоді заморозить
Кожен подив тебе, а пізніше - провалишся в діри.
На перонах з'їдали сніданок, обід і вечерю,
Досі бачачи тільки стовпи побілілого диму.
Потяг вже не приїде - заклинило виходу двері.
Нам ніколи не вдасться пройти.
Ми залишимось з ними.
XXIV.XI.MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703397
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.11.2016
(мій останній вірш на КП)
Приїжджай, поки зможеш побачити світло,
Не тримай у собі подих смертних гріхів -
Вони легко з'їдають бутони і квіти,
Але байдуже: хочеш - вір або не вір.
Спалах першої пари фар буде сигналом,
Спалах другої пари розкаже про тінь,
Спалах третьої пари мине незабаром,
Спалах #4 погасить вогні,
Спалах п'ятої пари фар буде останнім,
Бо тоді світлофори оточать тебе.
Не втовкмачуючи тобі знань, запитання
Про світило в тунелі вже не омине.
XXII.XI.MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702155
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 22.11.2016
Ми не бачимо світла, хоч бачить воно нас ночами,
Проводжаючи нас до безпечних і затишних місць.
Ми не бачимо тіней, які заховались між нами
І які поросли по периметру, мов дивний ліс.
Ми не бачимо темряви, хоч це не так і важливо,
Бо це властиве кожному, хто її бачив хоч раз.
Ми не бачимо світу, бо часто погода мінлива...
В наших душах - тумани, в серцях - сотні тисяч зараз.
Ми не бачимо свого тепер. А хтось скаже: "А нащо?
Адже тяжко побачити те, з чого створений ти."
Так, це правда. Але ти уявиш довкілля, ледащо,
А по ньому вгадаєш, які в тебе думки й мотив.
Ми не бачимо того, що бачать митці та спортсмени,
Але в нас значно більші світи, аніж глобус Землі.
Тому кожен із нас все ж побачить і світло, і темінь,
І чийсь світ, його тіні і "нині" - тривкий веремій.
XVII.XI.MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701157
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 17.11.2016
Лиш відірвався б ти від світу перед боєм
Гітари - і тоді твоїми похідними
Були б твої фанати, а не невідомі,
Яких ти потім не знайдеш. Інакший вимір.
Перебуваючи під тиском в 720,
Ти поринаєш в чиїсь розуми, ідеї,
У Санту-Барбару... Малюєш символ пальцями,
І часто змушуєш гадати, хто на небі
Колись побачить ту символіку таємну,
А при можливості ще й зможе розгадати.
Ти всюди є - у крові, в поті, в слині... Двері,
Проте, навряд чи ти відкриєш й вийдеш з хати.
І, відірвавшись від поверхні, полтергейстом
Блукаєш по тілах, по душах... А свідомість
Частенько вийде з ладу, коли від тих тестів
Твоя невинна жертва впаде в довгу кому...
XIII.XI.MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700401
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 14.11.2016
Я тобі розповім про мряку,
Повз яку не могли пройти люди.
Наведу кілька прикладів, фактів,
Та не знаю, чи хтось це забуде.
Я тобі розповім про холод,
Що пронизує совість і тіло,
Що вбиває нас, хворих і кволих,
Та призводить до зміщення стилів.
Я тобі розповім про вечір,
Що огорне і не відпустить,
Що сповільнює нам кровотечу.
Але ми досі будемо в русі.
Я тобі розповім... Чи не буду...
Більше й ліпше стихія розкаже,
Опустивши мене, приблуду,
На поверхню... До неї й прив'яже.
VII.XI - X.XI.MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699796
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.11.2016
Той запах стежини збиває мене, а додому
Все тяжче і тяжче дійти. Схоже, я став блукальцем.
Дерев густі крони розрізали Сонце, і промінь,
Який довго йшов, не прибув. Сонце зникло в атаці...
Мох вказував людям, що північ завжди за тим хвойним,
Та тут не побачиш нічого, окрім свого ока,
Що ледве виблискує в темряві. Гори і гори...
Я тільки рахую серцебиття та свої кроки.
Примари блукають у пошуках жертви міцної,
Щоб переконатись, чи справді це - вартий суперник.
Здається, я бачив десь вовка. Чи залишки гною?
А поки я думав, приходили інші химери,
Спустилася ніч, опустила туман на дорогу,
Ніяк не подумавши, як буду я вибиратись.
І тільки прозорі, лякаючі тіні... Знемога.
Кидається в ноги мисливець. Що ж, тут моя хата...
V.XI.MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698775
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.11.2016
Море блищало під хмарами, билось об дошки
Надто старого фрегату часів Магеллана -
Витримав вік. А на ньому пливли раби Божі,
Що дочекались землі, моряки й ветерани.
Тільки стояв капітан і дивився на берег,
Часто свистівши свою "йо-хо-хо й пляшка рому".
Карта лежала пожмакана, гусячі пера,
Лист недописаний, сум, розпач, туга за домом.
Тяжко впізнати вовків, коли всі вже каліки...
Тілом єдиним і серцем зливалися долі
Тихих рибалок, яким вже забрали чверть віку,
Може і більше. А кіль тріскотів, різав море...
Боцман заснув на штурвалі, та не зійшов з курсу,
У квартердеці сиділи знайомі матроси,
Напнуті ними вітрила тріпалися в русі...
Припливуть люди, хоч зовсім обідрані й босі...
I.XI.MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698074
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.11.2016
Погасли вогні і загублене місто,
Яке було доти фактично живим,
Відлинуло в часі і просторі. Лізе
З асфальту істота небачена - ти.
Мазками фарбоване, небо темніло,
Сповіщуючи про іще одну ніч.
Йдуть втомлені люди - їх купи і хвилі,
В панельних коробках всі сплять. Сотні тиш -
Вікно лиш одне цілу ніч не згасало,
Мов там народили десяток ідей,
Що стали забутими. Світло не спало,
Але почорніло... Я - знайда, німе,
Осліплене спалахом зниклого міста,
Яке на наступний світанок живе.
Не скажу, що двоїться, та були іскри -
Це, певно, життя, а оце, певно, смерть.
XXVIII - XXIX.X.MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697394
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 29.10.2016
А я, мов загублений, ходжу, блукаю у часі
І просторі, що обернувся до мене тилом
І перевернувся. На небі я бачу м'ясо,
Що плавно застрягло у грунті і не вилізає
Із краєм
На вилах.
Земля стала небом, а небо - землею, тому я
Не ходжу, а плаваю, часто знаходячи вічність.
Але я втрачаю і нині, і завтра з минулим,
Які додаються і діляться на всі кратні.
Оплата
Вічем.
Постійно занурювавашись у глибини повітря,
Я міг виринати в місцях, де минало дитинство -
Зима з м'яким снігом і тепле, насичене літо.
Та зараз все в небі. І я з нього, певно, не вийду
Підвидом.
Листя.
А час досі грається з обрієм, колір змінивши.
Я падаю в небо і бачу туман, бачу темінь,
А також дивуюсь, чому в голові знову тиша.
Можливо, у мене стріляли. Можливо, я гордий.
Тихі води,
Де ви?
XXIV.X.MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696530
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 24.10.2016
Я ніколи не стану чиєюсь водою, повір,
Адже в мені течуть хімікати. Тут рибам ніяк
Не годиться поплавати - з'їсть їх небачений звір,
Що блукає у пошуку спокою і заперечень
До зречень.
Закляк.
А найбільш неприродньо поводиться він лиш тоді,
Коли бачить мене. Всередині моїх альвеол
Відбувається дивний процес - діоксид вуглецю
Трансформується в свіже повітря - і я помираю.
Рубаю
Все зло.
Я ніколи не буду вогнем, що пече і живе,
Адже часто я можу себе обпекти до легень,
Що не гояться вічно. Та довго бере за живе,
Поки знов не відпустить. І потім я вип'ю вино,
Де кров
Вже мине.
Я ніколи не стану собою, я геть вже не той...
Або може то був силует? Холод стукає вслід,
Свище вітер крізь всі порожнечі і ллється вино,
Що замінює кров. Мене згризли до дна пацюки.
Дикий крик
Видав звір.
XXIII.X.MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696336
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.10.2016
Неодноразово ходили вони,
Наче вибирали, кого забирати.
Неодноразово приходили ми,
Щоби подивитись в реєстр до раті.
Килимом стелились нові манівці,
Тихо наближались до нас дикі звірі.
Наші душі вчасно поставили ціль -
Через тумани летимо ми у вирій...
Схоже, навіть Хорс дав стежину нову,
Аби вкотре вийти до старого люду.
Я втрачаю світ й дотик лагідних рук,
Я втрачаю все, що було і що буде...
Навіть не прийде час загоєних ран,
Коли будем спалювати свої душі.
Тисячоразово водив нас туман,
Але ми казали: "Дійдемо, мій друже."
XXI.X.MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695918
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.10.2016
Мотиви прийдешніх призводять до знищення людства,
Їм тяжко побачити світло там, де щось існує.
Мотиви прапращурів вижили там, де ще густо
Рясніє минуле.
Колись ти сказав, що в Тростяні ожили дерева,
Чи щось на кшталт того...
Цього я вже не пам'ятаю.
Це був літній і тихий вечір. Я, думка і берег.
І Бескидів далі.
Колись ти сказав, що тумани полегшують душу,
Колись ти сказав, що тут зникла дочка селянина,
Колись ти сказав, що каскади не творять калюжу,
А творять глибини.
Ти ще шепотів, а я слухав води переливи,
Ти, наче той вірус, мене заразив.
Я хворію.
І тяжко сказати, чи став мені рідним той вимір.
Процес рівнодійних...
Мотиви прийдешніх навряд чи залишать надію,
Мотиви прапращурів хочуть від світла сховатись.
І я піду з ними, бо тяжко зірватись із мрії -
Легкою є втрата.
XIX. X. MMXVI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695473
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.10.2016
я впав
мені тяжко сказати
що буде зі мною
що буде з тобою
із нами
гудки телефону
ти вкотре не хочеш сказати
що було
що сталось
що трапиться
тільки гудки
тільки сум
тільки ґонор
і знову горнятко з вином
знову воскова свічка
вчорашні дими
не розвіялись
в твоїй кімнаті
постійно проходиш
від склепу до...
склепу
і вкотре
допоки умова
не вб'є
буде час щоб вдихати
повітря якого бракує
мені так погано
але ти навряд чи
це зможеш колись
зрозуміти
можливо помилка в мені
чи в тобі
чи у всьому
але я прийму колись
визначену дозу
літію
та втеча усе перекреслить
втікаю від тебе
від себе
від світу
від свічки вина і туману
даю тобі шанс
розкажи чи я щось
не так роблю
спини мене
та ти не схочеш
це ж буде омана
закресли свої почуття
чи вони пригодяться
щось я сумніваюсь
та й ти сумнівалась
у цьому
все істинне випливе
щоб шокувати надію
залишиться склеп
де ти будеш
палити утому
я досі боюсь впасти
бо розірветься нірвана
а я тоді точно помру
і не рухну губою
тож краще спини мене
ті незворотні процеси
я впав
мені тяжко сказати
що буде зі мною
17.10.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695087
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 17.10.2016
Не впевнений, чи колись в Тернополі була настільки затяжна злива, як в ці дні. Десь півтора дні вона точно тривала. А поєднуючи таку осінь з рухом машин, мокрим асфальтом і каложами - можна годинами роздумувати ні про що. Або бути сонним борсуком.
Запис цього вірша розтягнувся на кілька днів, але все почалось саме в маршрутці, під час зливи, коли вулиці були набиті машинами:
загадай собі числа від двох до дввнадцяти
а може і більше залежно від ходу
пробирай свою шапку холодними пальцями
і чхати на те що ти зайвий у моді
як шкарпеток не видно то це ще нормально
але ж не в нуль градусів коли морози
тож комусь схоже в сраку багато давали
комусь поскидали у одязі розум
кожен ранок проходить в постійній напрузі
а нерви летять в мінотаврове лігво
і постійно почуєш і мати і музу
поділиш свій мозок на правих і лівих
така суміш не краща ніж дике болото
що добре сховалося за очеретом
також вогко і брудно
цензуру на потім
і ми живемо з переповненим стеком
протікає вода переносячи листя
навряд чи здобудеш ти волю й свободу
коли смокче болото під іменем
місто
яка буде фішка
залежить від ходу
12.10 - 15.10.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694405
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 15.10.2016
вона вийде з кімнати щоб ледве напитись вина
і запалить погаслу від рук стеаринову свічку
темно в хаті і холодно в тілі
відкручений кран
зашуміла вода заспокоює
дамі не личить
та вона вже не дама
новий вид суспільних істот
що лиш вірить у те що назветься в людей порожнечею
чорний одяг - ікони
думки що жеруть її - Бог
кожен вихід в суспільство - це здатність на здійснення втечі
дощ змітає листопад зволожує кольори мас
а вона вже зволожила кілька раз свої ворота
це вже навіть не вид
це окремий досліджений клас
всі особи якого живуть й навіть дихають ротом
вона мовчки сиділа і слухала тінь в голові
їй набридло лежати щоб плакати в теплу подушку
сірі тіні із міста пустили по борознах дим
і тепер сірі нетрі стають місцем злету мій друже
їй завжди бракне слів бо за неї все скаже вікно
їй виходити тяжко бо хочуть її мов єдину
вона входить в кімнату розбивши горня із вином
на поблідлих руках рана
стигне кусок стеарину
11.10.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693919
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2016
вона спробує втекти
але марною є спроба
хтось чинитиме їй опір
не допустить до мети
із очима уві сні
вона плаче мов від болю
що ж з нас жоден не на волі
і лінійка з сотень стін
блиск за блокпостами є
світло для нових блукальців
смуг десь як з десяток пальців
та машини кожен день
десять смуг та шансів нуль
кожна доля із секунди
містить тисячі прелюдій
в них спиняє нас патруль
десять смуг і нуль життів
тяжко світлофор здолати
...
ходи тіло колисати
поки не настали дні
10.10.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693685
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 10.10.2016
чим більше кидаєшся
сильніше вертається
і встромлені палиці
не спинять тебе
ти влізеш в них з шкірою
щоб отвори міряти
а потім той виродок
піде до небес
будівля підноситься
законна для модниці
із шлаку сім гордостей
шикує трава
шприци попід стінами
пляшки разом з мінами
і русла із винами
обсохли не раз
мурахи під одягом
слідкують за модою
сто доларів продано
курок до очей
чим більше кидаєшся
сильніше вертається
і встромлені палиці
не спинять тебе
10.10.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693497
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 10.10.2016
Ще багато речей не побачено,
Ще багато людей не прослухано.
Поки світу простого не бачу я,
Інші часто мандрують із духами.
Лиш шляхи в універ, його корпуси,
Які зрештою можуть набриднути.
Я складаю задачі із морем слів,
Ледь заповнюю я порожнину ту.
Страх і настрій поганий - це друге "я",
Біль і плач від провалу - це розв'язок.
Мені тяжко, бо вчуся на коваля,
Що з металу кує всього лиш пісок.
Не так часто я бачив нові краї,
Не завжди мені вийде побути там,
Не завжди поспілкуюся із людьми.
Схоже, все ж добре там, де мене нема...
Я боявся розмов з невідомими,
Я не був співаком чи художником,
Та й не буду ніколи. Оскомою
Протечуть роки; і зійдуть вожаки.
Може навіть історії байдуже,
Бо я став лиш баластом на проміжку.
Адже я лиш віршую. А далі що?
Поховають тихенько і зникне шок.
Та нехай все зітреться із плівкою,
Хай вся пам'ять зникає в туманності.
Я лиш хочу пожити мандрівкою.
Сподіваюсь, це стане реальністю...
06.10.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692705
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 06.10.2016
А ти знала, що станеться з зором,
Коли вгору йдеш?
Хоча я теж не знаю... Напевно,
Просвітлення й треш.
Відчини шибу широко, аби
Повітря зайшло.
Бачиш? Осінь змела жарке літо,
Надходить і кров.
Залітай на гостини до мене -
Натиснемо play.
Холод. Дує страх через вікно, та
Він скоро мине.
Знаю, тяжко. Але треба жити,
Щоб вмерти хоч раз.
Зачепи мою шкіру і драпни,
Цей холод - для нас.
05.10.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692698
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2016
введи своє ім'я
введи
нехай воно не містить значень
завжди підпалюй всі мости
щоб серед них тебе побачив
коли не компілює світ
стирай свої крихкі кордони
і байдуже чи дощ чи сніг -
завжди почую крик і стогін
причин для вимкнення нема
хіба хтось витер із системи
не бійся
світ - це океан
а там знайдуться всі лексеми
прибий мене якщо не так
втопи коли надійде хвиля
спали коли згорить вода
облиш посередині милі
програма все ж не дала збій
ми оживаєм згідно з планом
дивись
не стало висоти
здається все було востаннє
чорніє біле
стан війни
у ній вже не буде пробачень
***
введи своє ім'я
введи
нехай воно не містить значень
02.10.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692115
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2016
смерклося
небо спалило запаси
стиха пливуть зграї диких качок
холод пробрав до кісток кожну масу
але мене не чіпляло ніщо
світло проблискує там де чийсь берег
дим освітив плавні тих берегів
ніч потихеньку ковдрами застелить
я клятий холод терпів і терпів
думав що духи пішли погуляти
з ними вогні догорали дотла
дим виїдає те чим ти все бачиш
ти не опишеш свій нинішній стан
мертвий вогонь оживав час від часу
кожен патик додавав 'му життя
теплий вогонь - це мов іконостаси
я ж загубився у сірих житах
майже не бачиш нічого людського
тільки вогонь тож Ярилу молись
тихо на березі тиша з барлогу
знов підсуваєш під вогнище спис
попіл злітає і падає криво
скинув свій сірий десант на рукав
сон відхиляє краде твою силу
дим із радарів всі дані прибрав
похибка збільшилась
очі під тиском
попри ту осінь тепло є в долонь
в дим вогонь нашвидкоруч перелізе
а тоді дим перейде у вогонь
духи замовкли й сховались на схилі
темрява лізе щоб вирвати світ
завтра прокинусь
та чи буде сила?
ти не тікай
тебе прошу
лиш слід
01.10.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691915
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.10.2016
поспи
ти повинен
ти мусиш
тобі це потрібно
хоч трохи
допоки дощі не припинять походів
допоки дощі не омиють й не змиють всіх бід то-
-му доти вони не підуть з повсякденної моди
ми пера скидаємо в плавання вільне калюжам
хоча їх відрощуємо і вчимося літати
лети доки крила гортають застуджену душу
а хмари із небом влаштовують амфітеатр
якщо твої сни - це холодна вода
тепле серце
а твоя вертикалізація є рівнодійною
то пробуй заснути а очі розплющ
обернеться
полегшенням й холодом що дарували обійми
24.09.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690560
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.09.2016
Попереду тільки далека дорога додому...
До дому, якого нема або вже не існує.
Побили поранення, рани, доб'є душу втома...
Чи добрий керунок?
Підводься! Підводься! Тобі не потрібно лежати
Й чекати, допоки земля приголубить й відніме.
Хоча чи є сенс віднімати? Я втратив всі факти,
Я став поколінням...
Я став поколінням, яке не згадає нічого...
Мене можуть також забути, але це навряд чи.
Я падаю вгору... Я падаю вниз... Та чого ми
Лишились незрячими -
Я разом з очима? Чого я не бачив ніколи?
Можливо, нового порядку. Але ж він існує
Тепер! Тому треба терпіти і йти попри болі,
Ще свіжі та юні.
Трава геть потовчена... Значить, там були вояки
Або десь поблизу є хата. Піду, бо ідей більш не маю.
Минали повз очі комахи, дерева і балки -
Куди йду, не знаю...
Здається, я завжди блукав от такими шляхами,
Та іноді навіть не там, де я борюся нині.
І в підсумку міг забродити у хащі, у ями,
Яких не просив я!
Сил знову нема... Ноги ледве волочаться... Ледве...
Туман покриває всі області країни й мозку...
А рани ще дужче печуть, наче влили між нетрі
Гарячого воску...
А хата вже поруч, та, певно, нікого не буде...
Один серед темряви. Небо і так непривітне...
Не впевнений я, чи зробили колись ляльку вуду,
Та болі всі - звідти.
Ніколи не прагнув, щоб мною хотів керувати
Хтось вищий, ніж я. Бо я сам є господарем в хаті.
Лиш тільки твої спраглі очі мою вип'ють кварту,
Аби всього мати.
Я краще посплю... Мені тільки полегшає... Справді...
Всі справи нехай кину в кут і залишусь не з ними...
Та досі так хочу до тебе, що не можу спати...
Заснув.
Не той вимір.
23.09.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690444
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.09.2016
А знаєш, неможливого нема.
Воно лиш тільки в тих, хто в світ не вірить.
Для когось фініш - це черговий старт,
Для когось світло - це блискучі тіні.
Можливо, перебіжчик серед нас.
Можливо, звідти хтось не повертався.
Але пророцтва витримає час,
І кров із молоком зійдуться в танці.
Коли третина листя опаде
На третю ніч четвертої неділі,
Тоді прилине тіло молоде,
Що змінить долю й зажадає тіла,
А сила заховається в красі.
І з першим півнем, що на замок стане,
З'єднаються зруйновані мости
І побратаються ворожі клани...
Для цього лиш потрібен певний час,
Що пролетить миттєво, наче вітер...
Щоб через нього вогник не погас,
В її очах сховались крихти світла...
21.09.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690041
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 21.09.2016
Оскільки настала справжня осінь, то таке до вас питання:
Наскільки часто ви любили сидіти в маршрутці біля вікна, включивши осінню (залежно від настрою) музику і роздумуючи над всім, чим попало? (або загалом всім) Я дуже люблю так проводити час. Таке повелось в мене ще змалку, але коли я почав писати вірші і слухати виключно рок (на кшталт Linkin Park чи Rammstein - дякую універу), це заняття набуло нового шарму, з'явились нові потреби в написанні. Хоч завал в універі трохи є, але я встигаю звертати увагу на творчість. Саме в маршрутці, їдучи з ТНТУ, я записав у своєму блокноті:
облуплені арки потрохи затягують душу
ти наче й не хочеш та часто цього потребуєш
це їжа твоя це напої ба навіть ікони
і часто від них потрапляєш в нірвану чи в кому
тобі не поставлять ні енки ні крапки за пропуск
ти зразу повинен платити за час іншим часом
ланцюг ліжко-хата-маршрутка-тринадцятий корпус
тебе змусять здатись і бігати з криком по пляцу
в шістнадцять ти врешті-решт спинишся аби померти
в сімнадцять воскреснеш щоб знову оглянути рейтинг
й тоді знову здохнеш
з Осірісом будеш горілку
із перцем в шинку попивати пікапнеш там дівку
й тоді відведеш на заправку
а зранку знов здохнеш
і так кожен рік поки ти сам не станеш Осірісом
час поглинув тебе
замість волосся виросли роги
місто лиш перетравлює нудно буденно і сіро
19.09.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689741
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 19.09.2016
Нарешті настала осінь! Вітаю всіх!
Такими словами можна описати дощ, який вчора вночі падав в моєму рідному Тернополі, а також різке похолодання. Нарешті настала осінь, а це - пора, якій я найбільше тішусь з творчої точки зору. Саме тоді в мене може пробудитись буйна фантазія і створити будь-кого з невідомих героїв, які також можуть зникнути в одну мить.
Загалом, це була 18:00. Я вертався з магазину і по дорозі часто дивився на похмуре небо, вдягнених в куртки людей, а також дихав тим, дощовим повітрям, яке змушувало творити дива... Так чи інакше, в рідному під'їзді і народився ще один осінній вірш... Насолоджуйтесь.
***
шорти шльопанці й майки укотре виходять із моди
а натомість приходять кросівки вітрівки та джинси
знову трапились бійки словами - і черговий поділ
а тому ми кочуємо в пошуках теплого місця
тоді листя приносить багряний відтінок до хати
листя - перше з осінніх морів що бушує під нами
але часто вони [i][s](люди)[/s][/i] на обісцяне хочуть лягати
аби через три дні видаляти ті фото на пам'ять
сонце висушило шкіру так що лиш жили прожили
хмари - друге з морів - принесли і вологу і спокій
знов вода знову крейсери шторми будують при штилі
але з часом хвороби приходять у тіло
от клопіт
знову джинси кросівки й вітрівки з'явились під небом
сірі люди - це третє з морів що породжує осінь
ти ж ніколи не будь чорно-білим
випалюй проблеми
або знижуй яскравість бо хабілісів* зима скосить
* - в значенні Homo habilis
18.09.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689585
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.09.2016
В селі загалом зустрінеш багато таких речей, які здаються звичайними, але водночас і якимись таємничими. 16 числа, коли я приїхав погостювати, я задивився на стовпи диму, що тягнулись за фермою навпроти нашого подвір'я. І тоді я записав таке:
вогонь переходить
в дим
дим переходить
в вогонь
і я залишаюсь
з ним
відчувши тепло
долонь
ні звуку
принишклий день
стиха приходив
Дажбог
сідав за вечерю
все
от вам і мій
пролог
частин головних
нема
небо мовчало
для нас
і фініш - це знову
старт
і знову історій
час
захоплений у
полон
криза життєвих
ідей
ну от вам і мій
епілог
ну от вам хоп хей
ла ла лей
вогонь переходить
в дим
дим переходить
в вогонь
я більше не дружу
з ним
губиться моє
тепло
16.09.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689167
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.09.2016
ти стоїш
бо так треба
бо дали команду
стояти
а тим часом
підходять ті люди
що пишуть закони
навіть слова
не чуєш
лиш кроки
опісля команди
{лівою!
лівою!}
вліво й вліво
раз
два
три
на тебе чекають
погроми
ти не думаєш
ти геть без посмішки
ти не жалієш
і тобі
твоє
тільки один раз
і більше ніколи
ані їжі
ні слова
ні подиху
вигуки й квіти
{лівою!
лівою!}
тебе дико зомбують
машини
не відають болю
чи можливо почати
балачку
на тему загальну?
чи годиться дихнути
повітрям
коли
крок за кроком?
чи потрібно ставати
людиною?
хіба що задля
{лівою!
лівою!}
того щоб
загнивати
як ворог
чужого народу
чи потрібно?
не думаю
але голодного
купиш
ну а вільного
вб'єш
хоча так
добиваються
миру
всі говорять
що серце десь
справа
вони певно
туплять
{лівою!
лівою!}
ти не їхній
і зліва
є серце
{раз! два! три! чотири!}
14.09.16
[youtube]https://youtu.be/Ph-CA_tu5KA[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688517
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 14.09.2016
торкайся руками
ногами
до дзеркала й скалок
тобі це
ніяк не поможе
хіба що розріже
на деякі смуги
й без того
знежирену шкіру
запалення ока
ніг
рота
цього також мало
пропалена смуга
слугує для нас
певним поділом
а кожна машина
це ти
це твоя
це з тобою
принаймні
допоки тебе
не згризуть рої
молі
ну що ж
перезапуск
встановлюй на
сімс білдіт
моди
13.09.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688390
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 14.09.2016
Небо тихо синіло... металами...
Сонця плавно Ікари сягали...
Ми...
Ми...
Не знали біди з нелегалами,
Але рану свіжішу пропалено...
Скалки лізли у серце багнетами...
Літаки в них влітали ракетами...
А година Х тихо миналася -
Миру більше нема над планетою...
Неможливо сидіти, не плачучи...
Та чи можуть ті жертви щось значити?
В світі більше слабких не зосталося,
А гіганти не мають вже значення...
Дим й вогонь стали болем прихованим,
Ми обмежились тільки розмовами...
Небо тихо синіло... металами...
Ті метали були некерованими...
11.09.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688320
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 13.09.2016
ти - моя одиничка, я - нуль.
ми з тобою - двійковий код.
мене завжди ти вчиш, я ж знов
інформації не заберу.
наша матриця - це лиш рядок
мої сни - твій сусідній біт.
схоже ти - це той славний вид
на якого спускали курок.
дані наші на вивід та ввід
кожен день бере чийсь адмін.
скільки ж буде між нами стін?
о котрій буде новий приплив?
але біт - це є мертвий знак
без програми це вже ніщо.
вимикай пристрій, вливай кров
і приходь лиш в реальних снах...
от не хочу я знову меж
бо межа призведе до витрат.
перезапуск програми...
Є!
start...
run...
#include ...
09.09.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2016
Малина, окроплена попелом бою...
Ми стоїмо.
Тихо.
Не чути ні звуку.
На відстані вії застигли.
У полі тримали позаду зав'язані руки...
Нам часто доводилось вдягати каски, які окропили землею із саду.
Ховались в окопах, щоб з відчаю впасти й себе запитати: "За що?".
Яку правду
Ми маєм ховати?
Ту, що в магазинах, де кожен патрон несе біль і печалі?
Можливо.
Ймовірно.
На те є причини.
Але геть не ті, що колись нас зламали!
Гранати шкляними уламками ранять й без того замучене серце.
Ножами його добивають.
І тільки лиш пам'ять лишається.
Стіни ростуть поміж нами.
А я ще колись віддавав тобі серце, але різні фланги й тили із фронтами нас ділять.
А з часом і пам'ять зітреться.
А наша любов робить нас ворогами.
Зустрічний вогонь розірвав наші душі, але ми ніколи не підем до раю.
Тоді чому так?
Чому твій сигнал глушать?
Ти лиш не мовчи.
Не мовчи...
...ти це знаєш.
04.09.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687651
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2016
(нічний депресняк)
А знаєш що, друже?
Скидай мене вниз.
В прірву.
В пащу.
Летіти додолу, летіти безсилим і хворим.
Пробач, що кажу це, але я себе скоро втрачу, бо мій рівень зник.
Сила зникла.
Зникає і поле.
Усі подорожні та ті, хто чекав на підмогу, послухайте - те, що торкається серця найбільше, ніколи й ніяк не сховаєш.
Між двох плит є прогин, між двох стін - щілина, між двох половинок - їх вічі.
Дивіться очима - не в дзеркало і не в екрани, бо часто дзеркала ховають страхи і багнюку, які вам екрани покажуть.
Скрутіть на нуль гамір.
Тоді прийде світло...
...а мозок мій пожирав стукіт,
бо сталось все років сім-вісім тому.
І відтоді я часто ставав дивним привидом своїх амбіцій.
Чим ближче підходив, тим далі міраж.
Непогода.
Шторми, зливи, бурі.
Забудьте екран - знайте лиця,
бо я не дотримався цього і став рабом сірим, якому геть пох*й на кожні подолані терни.
А знаєш що, друже?
Скидай мене.
В пащу.
У прірву.
Я хочу летіти вниз мертвим...
...бо це так приємно.
02.09.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687341
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 03.09.2016