Денисова Елена

Будемо далі жити

Якось  нам  жити  треба.  Молимось  знов  і  знов.  
Простір  вбирає  в  себе  тисячі  молитов.
В  небі  сталеві  хмари,  скорені  всім  вітрам...
Доки  війни  кошмари  будуть  являтись  нам?

Янгол  летить  над  полем,  плачучи  від  біди.
Поле  ніхто  не  оре:  міни  там  від  орди.
Далі  –  шляхи  розбиті  та  у  диму  міста.
А  головне  –  у  дітях  страх  кожен  день  зроста.

Темні,  сирі  підвали...  постріли...  вий  сирен...  
Дні  нелегкі  настали.  Все,  що  позаду  –  тлен.  
Будемо  далі  жити.  Боже,  допоможи
рани  у  душах  зшити,  віру  в  нас  збережи.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944486
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2022

Казка про грибника

Любив  Петро  гриби  збирати.
От,  якось  літньої  пори
Він  кошик  взяв,  рюкзак  –  і  з  хати,
Збирати  лісові  дари.

У  рюкзачку  –  два  бутерброди,
З  водою  пляшка,  ніж  складний.
Давно  хотів  він  на  природу,
Нарешті  вільний  вихідний.

Покидав  речі  у  автівку,
Додав  ще  крем  від  комарів  –
Й  скоріш  до  лісу  у  мандрівку,
(Мабуть,  там  повен  ліс  грибів).

Він  залишив  "жигуль"  на  трасі,
А  сам  заглибився  у  ліс.
Вела  стежина  через  хащі
Повз  ясени,  повз  верболіз...

Грибів  у  лісі  так  багато!  –
Петро  у  кошик  їх  кида.
Та  тільки  тара  малувата,
Гриби  не  влазять,  от  біда.

Он,  біля  самої  стежини  –
Сім'я  лисичок  –  як  не  взять.
–  Є  в  мене  ще  рюкзак-торбина,
Почну  гриби  туди  складать.

Втомивсь.  Дістав  два  бутерброди,
Сів  на  пеньок,  перекусив,
А  потім  з  пляшки  випив  воду
Та  біля  стежки  залишив,  

(Навіщо  це  нести  додому?)  
Він  ще  зім'яв  пустий  пакет  –
І  кинув  целофан  додолу,
Бо  не  потрібен  цей  предмет.

–  Все,  відпочив  я,  підкріпився,
Вже  час  кінчати  променад.
Узяв  свої  гриби,  підвівся:
–  Піду  до  траси  я  назад.

Він  стежкою  пішов  повільно,
Милуючись  на  краєвид.
–  Яке  повітря  тут  живильне!  –
Сказав  Петро  та  раптом  зблід:

Бо  край  стежини  він  побачив
Свій  целофановий  пакет,
Поржня   пляшка  теж  маячить...
–  Що  це  за,  в  біса,  хитросплет?!

Як  це  так  вийшло?  Я  йшов  прямо,
Ні  в  який  бік  не  повертав.
А  це,  дивлюсь,  пеньок  той  самий,
Де  я  сидів,  відпочивав.

Петро  ще  трохи  покрутився
Й  пішов  назад  до  "Жигулів"...
Аж  раптом...  Знов  це  саме  місце!
Петро  від  страху  ошалів.

Неподалік  дідусь  маленький
Сидить  під  вільхою,  мовчить.
"Мабуть,  гриби  збирав  старенький...
Ну  і  нехай  собі  сидить".

Пройшов  Петро  повз  нього  –  й  ходу!
А  в  голові:  "Тут  щось  не  так!
Я  вже  втомився  від  походу,
А  з  лісу  вийти  –  все  ніяк!"

Він  майже  біг...  І  знов  це  місце,
(Старий  і  досі  там  сидить)  ...
–  Та  що  таке  сьогодні  з  лісом?
Допоки  ще  мені  бродить?

Стрільнув  очима  на  старого
Та  й  знов  стежиною  пішов.
Згадав  і  чорта  він,  і  бога,
Та  вихід  з  лісу  не  знайшов...

Дідок  нікуди  не  подівся,
Сидить  собі,  як  і  сидів.
Петро  повз  нього  знов  поплівся,
І  сам  вже  ледь  не  посивів...

–  Кхе-кхе,  мабуть,  ти,  чоловіче,
Або  дурний,  або  простак.
Ти  вже  пройшов  повз  мене  тричі,
а  не  второпаєш  ніяк,

Що  з  цього  лісу  ти  не  вийдеш,
Як  все  сміття  не  забереш.
–  Чого   підняв,  старий,  ти  кипіш.
Так  і  сказав  би,  врешті  решт.

Це  ти  водив  мене  поблизу?
Ти  хто  такий?  –  Петро  спитав.
Старий  сказав:  —  Хазяїн  лісу.  –
І  головою  захитав.

–  Так  кажеш,  що  хозїн  лісу?
Щось,  не  второпаю  ніяк...
Та  ну  тебе,  іди  до  біса,
Ти  ще  скажи,  що  ти  Лішак.

–   Кхе-кхе,  –  старий  з  землі  піднявся.
Лішак  –   молодший  братик  мій.
А  потім  хитро  розсміявся:
–  Додому  йди,  чого  сумний?

Та  не  забудь  "добро"  узяти,
Що  ти  залишив  на  траві.
Петро  не  став  пеньком  стояти,
Побіг,  від  страху  ледь  живий...

Ну  ось,  нарешті,  вже  автівка.
—  А  де  ж  гриби?  Я  їх  забув.
Приніс  з  сміттям  торбину  тільки.
Оце  дідок  мене  нагнув!

Та  що  із  цим  тепер  робити?
Завів  двигун  –  із  лісу  геть!
"Грибів  нема  чого  жаліти,
Радій,  що  обійшлось  без  жертв".

Аж  раптом  "Жигулі"  заглохли.
Петро  схопився:  "Що  таке?"
А  на  узбіччі  –  мотлох  зсохлий,
Сміття  якесь  дрібне  людське́.

Петро  спочатку  не  повівся.
Але  старий  так  покарав:
Лише  тоді  він  зрушив  з  місця,
Коли  непотріб  весь  прибрав.

І  поки  він  додому  їхав,
Ставав  на  трасі  разів  п'  ять.
"Мабуть,  старому  це  за  втіху,
Щоб  я  за  всіх  збирав  сміття!"

У  місті  у  контейнер  вкинув
Усе  "добро",  що  назбирав.
—  Оце  провів  сьогодні  днину!
Ще  так  ніколи  не  гуляв...

Вже  по  гриби  Петро  не  їзде,
Бо  глохнуть  зразу  "Жигулі",
Як  тільки  їде  він  повз  лісу,  
І  десь  сміття  там  на  землі.

Наказує  тепер  знайомим,
Що  їдуть  в  ліс  відпочивать,
Щоб  все  сміття  везли  додому,
Не  забували  прибирать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944381
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2022

Настане час

Настане  час,  і  розцвіте,
як  квітка,  Україна.
Насіння  зійде  молоде,
у  прагненнях  єдине.

Міста  повстануть  із  руїн,
загояться  всі  рани.
А  грім  –  це  буде  просто  грім
з  небесної  нірвани.

Ми  загартуємось  в  біді!
Зметем  ворожі  зграї!
І  знову  зацвітуть  сади,
та  вродять  урожаї.

Так  буде!  Нас  не  підкорить!
Країна  ще  розквітне!
Бо  навіть  небо  нам  зорить
жовто-блакитним  світлом!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944370
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2022

Країна Z

З  новин  по  телебаченню,  з  передовиць  газет
давно  усі  дізналися,  що  є  країна  Z.
За  виключенням  деяким,  людей  немає  там,  
а  тільки-но  населення,  що  віддане  катам.  

Так-сяк  усі  живуть  вони,  та  досі  не  збагнуть,  
що  з  їхніх  "зомбоящиків"  у  вуха  ллється  муть.  
І  ледь  вони  не  моляться  на  лідера  свого,  
а  в  того  від амбітності  весь  мозок  вже  "того".  

У  бідного  населення  думок  своїх  нема.  
Здається,  що  у  душах  оселилася  зима:
серця  давно  замерзли  в  них  і  очі  крижані.  
Їм  кажуть:  "Ви  ошукані!"  У  відповідь:  "Ні-ні!"  

Нарешті  зрозуміли  всі,  чому  малюють  Z:
населення  zомбоване,  і  то  вже  не  секрет.  
Отак  вони  і  житимуть  в  країні,  де  пітьма,  
бо  глузду  в  них  здорового  ні  крихітки  нема.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2022

Звучить набат в серцях

Це  сон  якийсь  страшний.  Хіба  так  може  бути?  –
Зруйновані  міста,  залиті  горем  вщерть...
Звучить  набат  в  серцях,  палає  лють  у  грудях:
за  зламане  життя  –  рашистам  тільки  смерть!  
За  наш  чудовий  край,  поранений  війною,
за  ночі,  що  без  сну,  за  горе  матерів!
Орда  прийшла  сюди  з  єдиною  метою:
нас  знищити  ущент,  бо  путін  так  схотів.

Не  армія  вони,  це  стадо  божевільних!
Не  зрозуміти  нам  звірячу  їхню  суть.
Насильство,  грабежі,  знущання  iз  цивільних...
Звучить  набат  в  серцях,  видзвонюючи  лють!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944106
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2022

Тримайся, Україно!

Весь  розум  планетарний
застигнув  у  імлі,
і  лоцмани  бездарні
знов  топлять  кораблі...

Країно  наша  мила,
дісталося  тобі!
Голубку  миру  білу
вбивають  у  злобі.

В  нас  погляди  похмурі
від  нелегких  звісток.
Хитається  від  бурі
над  прірвою  місток.

Неначе  небо  впало
на  низку  всіх  безсонь.
І  серце  запалало,
меч  помсти  –  у  долонь!

Зі  злом  потрібно  битись
повсюди  та  завжди!
Нам  треба  захиститись
від  сірої  орди!

Тримайся,  Україно!
Вперед,  крізь  дим  скорбот!
Ніколи  на  коліна
не  стане  наш  народ!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943814
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2022

З надією

Майбутнього  примарний  силует
з  надією  вдивляється  у  очі.
Війна  веде  розмову  тет-а-тет
із  дійсністю  та  голосно  регоче.

Так  голосно,  що  не  почути  слів
всіх  застережень  втомленого  Бога.
Багато  понав'язано  вузлів,
що  розрубати  всі  нам  неспромога.

Хоч  дещицю  малу  всіх  помилок
ми  виправимо,  з'єднані  бідою.
З  історії  забутих  сторінок
встають  за  нами  пращури  стіною.

Ми  встоїмо,  ми  сили  зберемо,
наш  дух  козацький  оркам  не  зламати,
Бо  у  країні  вільній  живемо
і  будемо  майбутнє  захищати!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943468
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2022

Искорка

Все  дни  наполнены  тревогою
и  ожиданием  вестей.
Но  мы  идём  своей  дорогою,
сухие  губы  сжав  плотней.

Над  нами  тучи  всё  сгущаются,
в  ушах  стоит  сирены  вой.
Война  смертями  насыщается
и  наслаждается  игрой.

А  мы,  на  грани  балансируя,
назло  судьбе,  стремимся  жить.
Чем  дальше  жизнь  уходит  мирная,
тем  всё  бледнее  миражи.

А  на  душе  темно  и  маятно.
Но  вспыхнет  искорка  внутри
и  закачается,  как  маятник,
и  путь  укажет  впереди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943380
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.03.2022

Василина та Кощій

 (казка)


Сонце  сіло  за  долину...
Он  і  місяць  вже  зійшов..
—  Василино,  Василино!
Де  поділася  ти  знов?  —

Нянька  дівчину  гукає,  —
Повертайся  вже  мерщій!
Весь  палац  тебе  шукає.
Зве  до  себе  батько  твій.

—  Знов,  мабуть,  вмовляти  буде,
Щоб  я  вийшла  за  Іллю,
Але  ж  він  мені  не  любий,
Краще  я  себе  втоплю.

—  Ой,  дитинко,  як  так  можна!
Наш  Ілюша  —  богатир!
—  "Богатир  неперможний!"  —
Він  надутий,  як  пузир!

Вихваляється  постійно,
Як  він  ворога  рубав:
"Захисник  я  вам  надійний,
Навіть  змія  нашугав".

Він  лише  від  зброї  мліє.
З  ним  так  нудно,  що  хоч  плач,
Бо  сміятися  не  вміє...
Він  —  не  мій  герой,  пробач!

—  Ну,  ходімо  вже  в  палати,
Батько  випустив  вже  пар.
—  Няню,  як  же  я  не  рада,
Що  мій  батько  –  це  наш  цар.

Він  шукає  наречених  –
Принців  та  богатирів.
Тільки  все  це  не  для  мене,
Всі  не  кращі  упирів.

Няню,  що  мені  робити?
Я  не  хочу  заміж  так!
Нареченого  ж  любити
Треба,  нянечко,  чи  як!?

—  Василинко,  ти  ж  царівна,
А  царівни  заміж  йдуть
Переважно  підневільно...
—  Няню,  ні!  Цьому  не  буть!

Повернулися  в  палати
Та  вклонилися  царю:
—  Не  свари  мене  знов,  тато,
Я  Ілюшу  не  люблю.

Ще  скажу:  сестрі  молодшій
До  вподоби  цей  Ілля.
Він  для  Полі  найсолодший,
Хай  вона  іде,  не  я.

—  То  бери  за  чоловіка
Графа  Жака  де  Пусто.
—  Батьку!  Він  який  за  віком?
Йому  років,  мабуть,  сто!

—  Ну  тоді  виходь  за  принца
Королівства  Вассерплатц,
Вчора  він  прислав  міністра
З  подарунком  у  палац.

—  А  якщо  йому  відмовлю?
Ну  навіщо  він  мені?
Принц  кохає...  риболовлю,
Дні  проводить  у  човні.

Знов,  мабуть  прислав  салаку?
Він  по  рибі  фахівець.
І  з  якого  переляку
З  ним  піду  я  під  вінець?

—  Ну  тоді  за  фон-барона
З  королівства  Сіньсіяк?
—  Ні,  мені  і  ця  персона
Не  підходить  аж  ніяк...

Граф,  барон  та  принц  пихатий,
Ще  вояка-богатир...
Я  не  хочу  їх  всіх  знати.
Краще,  батьку,  в  монастир!

—  Все!  Твої  набридли  примхи:
Я  їх  чув  вже  разів  сто.
Не  такі  для  тебе  принци?  —
Хай  бере  тебе  будь-хто!

Ти  догралась,  Василино!
Вже  не  вірю  я  сльозам!
Прийде  сватать  дідько  в  глині  –
Я  йому  тебе  віддам!

Той,  хто  перший  буде  сватать,
Хай  тебе  і  забира!
—  Батьку,  як  це  називати?!  —
Серце  в  дівки  завмира...

—  Бо  ти  вперта,  як  ослиця.
І  ні  слова  більш!  Мовчок!
Йди  з  очей  моїх  в  світлицю,
Я  втомивсь  від  балачок...

             ***

А  на  ранок  у  палаці
Біганина,  гамір,  бум.
Василинонька  –  до  няньці:
—  Чом  у  нас  в  палаці  шум?

—  Ой,  дитинко,  до  палацу
Завітав  Кощій  зрання,
Він  привіз  цареві  цяцю  –
Златогривого  коня.

Цар  зрадів,  як  та  дитина,
І  Кощію  обіцяв,
Що  відасть  тебе  в  дружини,
(Таке  рішення  прийняв)  .

—  Що?  Мене  віддасть  Кощію?
Він  же  ж  вла́дар  темних  чар!
—  Василино,  я  душею
проти  цього,  тільки  ж  цар...

І  дівчи́на  зрозуміла:
З  нею  цар  не  шуткував.
Аж  з  лиця  вся  помарніла,
А  Кощій  –  той  здивував:

Подивився  їй  у  очі,
Посміхнувся  і  сказав:
–  Василина  як  не  хоче,
Я  б  дочку  молодшу  взяв.

–  Батьку,  ні!  Нехай  вже  Поля
Вийде  за  свого  Іллю.
І,  якщо  це  Ваша  воля,
За  Кощія  я  піду.

               ***

Трактом,  що  лежить  в  долині,
Мчить  карета  золота.
У  кареті  Василина,
Сум  нещасну  огорта.

Після  пишного  весілля
Чоловік  її  забрав.
Все,  закінчилось  привілля,
Більш  нема  у  неї  прав.

Подивилась  на  Кощія
Непомітно,  крадькома:
"Шлюб  цей  –  то  ярмо  на  шию,
Я  погодилась  дарма.

Хто  він,  цей  Кощій  треклятий?
Он,  сидить,  як  той  упир.
Весь  блідий,  худий,  косматий,
Зовсім  він  не  богатир.

Не  старий,  як  на  мій  погляд,
Вік  середній  в  чаклуна"  ...
—  Вже  завершила  свій  огляд?  —
Голос  раптом  пролунав.

Не  такий  я  вже  й  каліка  –
Звикнеш,  треба  тільки  час.
Будеш  слухать  чоловіка  –
Буде  все  чудово  в  нас.

Василина  аж  здригнулась:
"Що  чудово  може  буть?"
Потім  гірко  посміхнулась:
Треба  свій  палац  забуть,

Батька,  няню  та  Полинку,
Всі  прогулянки  в  садку...
Витерла  в  очах  сльозинки
Та  й  затихла  у  кутку.


               ***

Ось  карета  зупинилась,
Каже  чоловік:  "Ходім!"
Василина  подивилась  –
Гарний  у  Кощія  дім:

Не  палац,  не  замок  темний,
А  привітний  теремок.
Хвилювалася  даремно:
В'ється  з  комина  димок,

Пахне  печивом  з  ваніллю...
Он,  старенька  підійшла,
Зустрічає  хлібом-сіллю.
В  дім  дівчи́на  увійшла.

Обійняв  Кощій  стареньку:
Здрастуй,  няню,  ось  і  я.
Бачиш  дівчину  тоненьку  –
З  нею  ми  тепер  сім'  я.

Василино,  це  Одарка,
Зараз  познайомлю  вас:
Няня,  ключниця,  кухарка
Й  добра  фея  водноча́с.

Няня  дівчині  всміхнулась:
Ну,  красунечко,  проходь.
–  Що  ж  ти,  Кошо,  –  озирнулась,  —
Жінку  до  кімнат  проводь.

Показав  Кощій  світлицю:
–  Це  твоя,  я  –  супроти́.
Не  вважай,  що  це  темниця,
Можеш  скрізь  гуляти  ти,

Тільки  в  межах  цого  двору,
За  ворота  –  то  ні-ні!
Я  від'їду.  Буду  скоро.
Ось  кулон  тобі,  візьми:

Як  одягнеш  цю  прикрасу,
То  ніколи  не  знімай.
Потім  вийшли  на  терасу:
—  Все,  поїхав  я,  бувай!

Здивувалася  дівчи́на:
Він  забув  про  брачну  ніч?
Ні,  однак,  він  –  молодчина:
Краще  бути  врізнобіч.

Може,  все  не  так  погано?
Буду  жити  в  терему.
Завтра  вранці  встану  рано,
Оглядати  двір  піду.

Подивилась  на  прикрасу:
—  Наче  череп  з  кришталю́.  —
Й  надягла  на  шию  зразу,  —
Так  його  не  загублю.

Повечеряли  з  старою,
Все  так  смачно  –  благодать!
—  Доню,  йди  в  свої  покої
Та  лягай  відпочивать.

Василина  так  втомилась,
що  із  радістю  пішла.
У  кімнаті  в  себе  вмилась
І  у  ліжечко  лягла.

              ***

Вранці  дуже  рано  встала,
Оглядати  двір  пішла.
У  садочок  закохалась  –
Там  черемха  розцвіла.

Двір  чистенький,  всюди  квіти.
Кури,  виводок  гусей...
Тут  би  жити  та  радіти,
І  приймати  тут  гостей...

Тихо  підійшла  Одарка:
—Добрий  ранок,  як  спалось?
—  Та  не  холодно,  не  жарко,
Все  мені  сподобалось.

Няню,  можете  сказати:
А  який  він,  Коша  ваш?
Що  мені  в  житті  чекати?
Хто  він?   Воїн,  маг,  торгаш?

—  Всьо́го,  донечко,  потроху,
Все  побачиш  ти  сама.
Ти  облиш  свою  тривогу,
Непокоїшся  дарма.

Він  чаклун,  але  він  добрий,
Не  якийсь  там  сірий  вовк.
Воїн  вправний  та  хоробрий,
І  у  чарах  знає  толк.

Нещасливий  тільки  в  шлюбі:
П'ять  разів  втрачав  дружин.
Слухайся  його,  голуба,
І  не  буде  він  один.

Попередні  всі  дружини
Норовистими  були,
Всі  лягли  у  домовини  –
Слухатися  не  змогли.

Будь  за  них  ти  розумніша,
Бачу,  дівка  гарна  ти.
Може,  будеш  щасливіша,
Долю  можеш  тут  знайти.

—  А  чому  такий  худий  він,
І   обличчя  все  бліде?
—  О,  –  почувся  няні  стогін,
Йому  дуже  було  зле.

Що  безсмертний  він  –  омана,
Смертний  він,  як  і  усі,
Він  просидів  у  кайданах
Аж  три  роки  у  пітьмі.

Є  у  Коши  давній  ворог:
Цар-дівиця  молода.
В  неї  вад  –  аж  цілий  ворох,
І  до  того  ще  й  руда.

Відьма  –  так  я  проголошу,
Закортіло  влади  їй.
Полонила  мого  Кошу,
Посадила  серед  змій

У  гнилу  глибоку  яму,
(як  він,  бідний,  вижив  там?)
Не  прийду  ніяк  до  тями:
Повідомив  як  братам?

Браття  названі  є  в  Коши:
Сірий  Вовк  та  Чорний  Крук.
Вони  вірні  та  хороші.
Враз  метнулись:  "Де  наш  друг?"

І  помчали  визволяти
Полоненого  з  біди.
Крук  у  небі  став  шукати,
Вовчик  бігав  по  землі.

І,  таки,  знайшли  Кощія,
Якось  витягли  його.
Цар-дівиця  Веремія
Не  добилася  свого...

Він  не  зовсім  ще  оклигав,
Бачила  ж,  який  блідий.
А  сидить,  вивчає  книги,
(Що  добравсь  до  них,  радий).

Ну,  а  зараз  десь  поїхав
По  важливих  справах  він.
А  для  тебе  буде  втіха  –
свій  новий  вивчати  дім.

Погуляй,  пороздивляйся:
Там  –  садок,  а  там  –  город.
У  ставочку  покупайся,
Тут  багато  насолод.

Подаровану  прикрасу
не  знімай,  не  загуби.
Тільки  з  нею  маєш  шанси
Ти  уникнути  біди.

І  стара  пішла  по  справах,
Василина  –  у  садок.
Там  посиділа  на  лавах,
Подивилась  на  ставок.

Гуси  плавають,  пірнають,
Береги  у  квітах  всі.
У  садку  пташки  співають,
Як  не  тішитись  красі?!

"Гарно,  нічого  казати,
Може,  й  звикну  жити  тут.
Дім  не  гірше,  ніж  у  тата,
Тільки...  Коша,  як  хомут."

Тільки-но  його  згадала,
А  Кощій  вже  й  повернувсь
—  Що,  не  довго  ти  чекала?  —
До  дружини  посміхнувсь.  —


Нас  Одарка  зве  до  столу,
Бо  обідати  вже  час.
З  Чорномором  познайомлю,
Він  сидить,  чекає  нас...

—  Ось,  зайомся:  воєвода,
Вправний  майстер  ратних  справ.
–  О,  яка  чарівна  врода,
Де  таку  красу  узяв?  –

Підморгнув  той  Василині...
—  Ну,  сідаємо  за  стіл.
Ось  ягня  у  журавлині,  —
Каже  няня,  —  хліб  та  сіль.

З  апетитом  всі  поїли,
Запили  вином  хмільним,
Тому  трошки  захмеліли  –
Стало  весело  усім.

—  Василино,  є  в  нас  справа:
Нанести  удвох  візит
До  сусіда.  Що  цікаво,
Наш  сусід  –  ще  той  бандит.

—  Ну  і  хто  ж  він,  можна  взнати?
—  Хан  ординців,  Нур-Батир,
Їдемо  в  його  пенати
Укладати  знову  мир.

Він  вважає:  без  дружини
чоловік  –  не  чоловік.
І  нападками  своїми
Він  давно  мене  допік.

А  тепер  змінив  я  статус  –
І  дружина  в  мене  є.
Хай  тепер  кусає  кактус
І  мене  не  дістає.

А  він  що,  настільки  дикий,
Що  їсть  кактуси,  дивак?
—  Дивний  він,  цей  хан  великий,
І  у  нього  дивний  смак.

—  Що  ж,  Кощію,  зрозуміло.
Ми  від  цього  не  втечем...
Воєводі  закортіло
Повправлятися  з  мечем.

І  вони  удвох  з  Кощієм
На  край  двору  відійшли.
Що  ж,  вони  це  добре  вміють...
—  Доню,  принеси  води,  —

Каже  няня  Василині,  —
В  мене  купа  ще  робіт.
А  колодязь  –  де  калина,
Що  росте  біля  воріт.

Й  Василиса  із  ведерцем
до  колодцю  швидко  йде.
Раптом  чує:  "Ой,  щось  з  серцем,
Хтось  водиці  піднесе?  "

Відчинила  хвіртку  дівка,
Бачить:  там  якась  стара,
Що  очами  так  і  зирка.
—  Ось,  напийтеся  з  відра.

—  Ой,  дитино,  я  не  можу,
Підійди  до  мене  ти.
В  мене  ноги  вже  негожі,
А  тобі  –  лиш  крок  пройти.

"Як  же  ж  ти,  така  старенька,
Так  далеко  забрела?
Місто  дуже  далеченько,
Й  поруч  –  жодного  села"  –

Так  подумала  дівчина
Й  за  ворота  не  пішла.
—  Може,  я  і  не  гостинна,
Бабцю,  йди  й  напийсь  сама.

Чи  покличу  чоловіка,
Хай  наллє  води  у  ківш.
А  стара,  змінившись  ликом,
геть  пішла  собі  скоріш.

Посміхнулася  дівчина:
Он,  побігла  швидко  як!
Я  сьогодні  молодчина,
Не  підда́лася,  однак.

Що  схотіла?  –  От,  підлота!
Сподівалась  –  підійду.
Хай  там  що,  а  за  ворота
Я  не  вийду  на  біду!

            ***

—  Василино,  верхи  їздиш?  —
Чоловік  її  спитав.
—  Ну,  якщо  мене  підсадиш,
То  немає  легших  справ!

—  Ну,  тоді  сідлаймо  коней  –
І  до  хана,  до  орди.
Держи  повід  у  долонях
Й  поруч  мене  будь  завжди.

Через  довгих  три  години
Доскакали  до  шатрів.
Вийшов  хан  назустріч:  —  Дивно!
Ти,  Кощію,  не  один?!

—  Це  нова  моя  дружина,
Познайомся  з  нею,  хан.
–О,  як  квіточка  жоржина!
Личко  біле,  як  айран!

Не  продаш  мені  дружину?  –
Я  верблюдів  сотню  дам.
—  Ні,  дружина  –  не  скотина.
Не  продам,  ти  ж  знаєш  сам.

—  Ну,  тоді  ходімо  їсти,
Вже  готовий  плов  давно.
А  в  шатрі  –  нема  де  сісти,
Подушки  скрізь,  от  чудно.

—  Василино,  не  соромся,
Це  шатер,  а  не  шинок...
Сісти  дівчині  прийшлося
Біля  ханових  жінок.

Як  поїли,  запросили
Всіх  жінок  піти  на  двір.
А  Кощій  із  ханом  сіли
Укладати  договір.

Василина  біля  коней
Оглядає  ханський  стан.
А  сама  стиска  в  долоні
Чоловіків  талісман.

Раптом  чує,  а  іззаду
Хтось  до  неї  підійшов:
—  О,  дівчино,  як  я  радий!
Хочу  я  твою  любов.

Я  –  син  хана,  Нуранба́тар,
Будь  дружиною  мені.
—  Два  чоловіки  –  багато,
Чоловік  мій  –  у  шатрі.

—  Я  Кощій  готовий  вбити,
А  мій  батько  –  вже  старий,
Договір  нам  не  потрібний,
Не  припинемо  розбій.

Звикли  ми  гулять  на  воля,
впоперек  нам  твій  Кощій,
В  тебе  буде  інша  доля:
Ти  дружина  будеш  мій.

Й  Василину  оточила
Купа  воїнів  гидких.
Раптом  череп  засвітився
Й  світлом  їх  відкинув  всіх!

—  Ай,  шаман  ти,  Василинко!
То  пробач,  я  те  не  знав!
—  Відійди  від  мене,  швидко,
Поки  зовсім  не  сконав!

Вийшов  хан  із  чародієм,
Посміхнулися  удвох:
—  А  твоя  дружина  вміє
Учинить  переполох.

—  Що  тут  сталося  –  не  в  неї,
А  в  синка  свого  спитай:
В  нього  є  якась  ідея.
Ми  ж  поїхали,  бувай!

            ***


Чародій  все  їхав  мовчки
Й  на  дружину  поглядав.
—  Непокоївся  я  трошки.
Як  ти?  —  Добре,  що  спитав.

Поки  з  ханом  ви  укрились
Й  шурхотіли,  мов  щури,
Я  ледь-ледь  не  опинилась
Бранкою  в  чужім  шатрі.

Ледь  на  мене  не  напали,
Добре  череп  допоміг.
Не  вдалося  їм,  шакалам!
Ось,  що  значить  оберіг!

—  Як  мене  не  буде  поруч  –
Допоможе  він  завжди...
Поворот  шляху  ліворуч.
Василино,  нам  туди!..

                ***

Василина  скоро  звиклась
Із  новим  своїм  життям.
І  на  батька  вже  не  злилась:
"Тут  нема  ніяких  драм!

Чоловік  Кощій  хороший,
Не  підступний,  не  страшний".
Навіть  вимовити  "Коша"
Пару  раз  вдалося  їй.

Дав  Кощій  книжок  цікавих,
В  шахи  з  нею  часто  грав,
Був  привітним  та  ласкавим,
Вчив  варити  зілля  з  трав,

Як  прості  творити  чари,
Як  справлятися  з  дощем...
Василині  все  цікаво,
Тільки  чом  у  серці  щем?

Не  було  такого  дійства,
Щоб  її  він  пригорнув.
Так,  навчає  чародійству,
Тільки...  Хоч  би  раз  зітхнув,

Подивився  би  у  очі,
Василинкою  б  назвав...
Ах,  це  мрії  все  дівочі.
В  чоловіка  –  безліч  справ.

По  ночах  сидить  в  коморі,
Все  чаклує  зазвичай.
А  буває  вдень  на  дворі
Зве  її  попити  чай

І  тихенько  розмовляє
Ні  про  що  та  про  усе...
Чародії...  Хто  їх  знає?
В  нас  сім'я  –  ні  те  ні  се...

                 ***

Якось  вийшла  Василинка
Прогулятись  по  садку.
Чує:  там,  де  материнка,
Хтось  шкребеться  в  закутку.

—  Кошенятко  це  маленьке!
Йди  до  мене,  "Киць-киць-киць".
Де  взялось  ти  тут,  дурненьке?
Звідки?..  Та  нема  різниць!

Василинонька  сміється:
Котик  грається,  стриба,
Тільки  в  руки  не  дається:
—  Не  впіймаю!  От  ганьба!

Кошеня  біжить,  тікає
Та  пряменько  до  воріт!
Василина  твердо  знає:
За  паркан  –  закритий  хід.

Котик  вибіг  за  ворота
Й  ніби  зве:  "Ходи  сюди!"
—  Це  така  твоя  робота,
Щоб  дістала  я  біди?

Та  не  вийду  я  з  садиби,
Кошенятко,  і  не  мрій!
Зиркнув  котик  оком,  ніби
Розчарований  та  злий

І  чимдуж  помчав  до  гаю,
Зник,  неначе  й  не  було.
"Я  комусь  тут  заважаю,
Відчуваю:  поряд  зло".

Запитала  потім  в  няні:
—  Чорне  НАШЕ  кошеня?
—  Наших  два  рудих,  весняних,
Чорний  кіт  –  якась  дурня.

              ***

День  минає,  другий,  третій...
Раптом  вісник  від  царя:
Цар  лежить,  чекає  смерті
Й  лікарям  не  довіря.

Василина  сполошилась:
—  Треба  їхати,  Кощій!
Скільки  батькові  лишилось?
Тож  збираймося  мерщій!

Може,  чарами  своїми
Допоможеш  ти  йому?
—  Він  же,  геть  ще,  не  в  сивинах,
Розхворівся  він  чому?

Переїв,  мабуть,  щербету
Чи  заморської  халви...
Швидко  запрягли  карету.
"Батьку,  тільки  доживи!"

Ось,  добрались  до  палацу.
Цар  зустрів  їх,  обійма.
Дав  з  дороги  випить  квасу
Й  каже:  —  Доню,  дорога,  

Й  зять  люб'язний  мій,  Кощію,
Вибачайте,  що  збрехав.
Я  лише  на  сум  хворію  –
Скучив  та  гінця  послав.

А  тобі  скажу,  Кощію,
Забирай  свого  коня.
Я  від  нього  вже  дурію:
Балачки  не  зупиня.

Я  ж  не  знав,  що  він  говорить,
(Знає  навіть  матюки)  .
Він  таке  у  стайні  творить  –
Повтікали  й  пацюки!

Засміявсь  Кощій:  —  Ну,  добре,
Заберу  його  назад..
Кінь  він  вірний  та  хоробрий,
(Тільки  ляпа  невпопад).

                ***

Няня  дівчини  раділа:
Василинонька  при  ній,
Що  від  щастя  ледь  не  мліла,
(що  ще  треба  цій  старій)?

І  Полинка  із  Іллею
Були  раді  бачить  їх.
Як  гуляли  по  алеї  –
Було  чути  гомін  й  сміх...

Час  прийшов  додому  їхать  –
Сльози  витерли  –  й  вперед.
—  Ну,  тепер  до  нас  заїхать
Буде,  батьку,  ваш  черед.

                    ***

У  дорозі  було  смішно:
Балачками  кінь  займав.
—  Досить,  Джокер,  вже  потішив,
Я  від  сміху  ледь  не  впав.

—  Я  замовкну,  я  не  гордий,
тільки  цукру  дай  мені.
—  Джокер,  ти  –  нахабна  морда.
Досить  всякої  дурні!

Наближаємось  до  дому.
—  Як  давно  я  там  не  був!
Буду  спати  на  соломі,  —
Кінь  сказав  так  й  підстрибнув.

—  А  хіба  у  царській  стайні
На  соломі  ти  не  спав?
—  Спати  в  стайні?  —  Ні,  звичайно!
Що,  немає  інших  справ?

Кобилиць  там  так  багато:
Білих,  сірих,  вороних.
Працював  я  там  завзято  –
Ледь  відбився  я  від  них...

—  Джокер,  ти  колись  замовкнеш?
Я  тебе  покину  тут.
—  Ні,  хазяїне,  не  зможеш.
—  Та  замовкни,  шалапут!..

Аж  до  кольок  реготались
Від  коневих  балачок.
До  садиби  ледь  дістались.
—  Джокер,  в  стайню  –  і  мовчок!..

                     ***

Дні  проходять,  час  минає  –
Ось  вже  й  осінь  на  дворі.
Василинонька  зітхає:
"Сидимо,  як  у  норі.

Чоловік  мій  все  чаклує
У  коморі  при  свічках,
А  дружину  не  милує
Й  не  цілує  по  ночах.

Бачу,  я  йому  не  люба.
Взяв  для  статусу,  мабуть"  ...
Няня  тут  прийшла:  —  Голубо,
Гості  у  світлиці  ждуть.

Браття  названі  з'явились:
Сірий  Вовк  та  чорний  Крук.
Василинка  розгубилась:
—  Може,  я  залишусь  тут?

—  Ні,  на  тебе  всі  чекають.
То  ж,  дитинко,  поспішай.
Щось  тобі  сказати  мають,
Я  ж  піду  поставлю  чай.

Василина  привіталась.
Посміхнулись  й  гості  їй.
—  Слухай,  люба,  так  вже  сталось,  —
Каже  дівчині  Кощій,  —

Твій  кулон  мені  потрібний
Для  важливих  дуже  справ.
—  То  ж  дарунок  твій  був  хибний?
Нащо  ж  ти  мені  брехав?

—  Нам  дозволь  все  пояснити,  —
Кажуть  Вовк  та  чорний  Крук,  —
Цар-дівицю  полонити
Хоче  твій  Кощій  без  мук.

А  для  того  нам  потрібні
Чари  всі,  весь  арсенал.
Твій  кулон  в  оправі  срібній
Містить  певну  частку  чар.

Кожна  крапля  знадобиться.
Можеш  дати  оберіг?
—  Дам.  Нехай  приходять  вбивці
Й  вб'ють  мене.  Так,  чоловік?

Знаю,  я  тобі  не  люба,
То  навіщо  ж  дарував?  —
А  сама  вже  носом  хлюпа.
—  От,  немає  більше  справ,

Ніж  втішать  дурне  дівчисько!
Хлопці,  все.  Даю  відбій.
Не  спасе  нас  ціле  військо,
Бо  без  черепу  —  не  бій.

Не  здолати  Цар-дівицю,
Хай  живе  і  творить  зло...
—  Ось,  поклала  на  полицю,
Здогадалася  давно,

Що  тобі  я  не  важлива.
—  Не  мели  дурниць  пустих.
Ти  розумна,  ти  вродлива
І  чарівніша  за  всіх!

Поки  будеш  у  садибі,
То  ніхто  тебе  не  вб'є.
Каже  дівчина:  —  Спасибі,  —
Потім  згодом  додає:

—  Вибачай,  я  просто  звикла,
Що  кулон  твій  –  при  мені.
Якщо  зло  покаже  ікла,
То  згорить  воно  в  огні  –

Оберіг  мене  врятує...
А  без  нього  —  як  без  рук.
—  Чоловік  твій  не  шуткує,  —
Раптом  висловився  Крук.

Кожна  крапелька  магічна
Допоможе  завтра  нам.
День  потерпиш?  Не  критично?
—  Пробачайте  нам,  жінкам.

Ми  дурні  та  полохливі,
(Вже  така  жіноча  стать).
Нерозважливі,  мінливі...
Ні,  не  нам  світ  рятувать.

Добре,  день  перетерплю  я,
(Ні  ногою  за  паркан)  .
Я  посиджу,  посумую...
Забирайте  талісман.

—  От  і  добре.  Хлопці,  чули?
Завтра  наш  здійсниться  план.
Силу  чарами  здобули  –
Відьму  зловимо  в  капкан.

А  для  спокою  для  твого
Воєвода  буде  тут.
Не  пропустить  він  чужого.
Все,  пішли  ми.  Справи  ждуть.

                ***

Засвітилися  сузір'я.
Ніч  змінила  день  важкий.
Тихо  ходить  по  подвір'ю
Воєвода-вартовий.

Василина  засинає
Не  легким,  тривожним  сном:
"Відьму  десь  Кощій  шукає.
Важко  бути  чаклуном..."

Раптом  будить  воєвода:
—   Василинонько,  вставай!
Нас  чекає  вже  пригода:
Швидше  на  коня  сідай.

—  Де  ж  той  кінь?  —  Та  за  ворітьми,
Вже  осідланий  стоїть.
Постраждав  Кощій  від  відьми,
Буде  тут  вона  за  мить.

Ну  а  я  тебе  врятую,
Швидше,  швидше,  поспішай!
Я  з  тобою  помандрую  –
Відвезу  в  твій  рідний  край.

Чорномор  відкрив  ворота,
Дівку  випхав  і...  закрив.
—  Чорноморе!  От,  сволота!
Що  ти,  злидню,  наробив?

Ти  збрехав  мені,  паскудо,
Відчени  мерщій  мені!..
—  Спить  вояка  непробудно,
Все  це  робить  він  у  сні:

Я  його  зачарувала,  —
Вийшла  відьма  із  пітьми.  —
Ти  мене  роздратувала,
Зараз  вмиєшся  слізьми!

Василина  озирнулась:
"Що  робити?  Це  кінець?"
Потім  гімко  посміхнулась:
"Будь,  що  буде!  Хай  їй  грець!"

Відьмі  каже  Василина:
—  А  ти  хто?  Невже  Яга?
І  прийшла  у  цю  хвилину,
що  заїла,  мать,  нудьга?

—  Я  –  Яга?  Та  як  ти  смієш!
Неподобства  не  терплю!
Я  –  цар-діва  Веремія,
І  тебе  я  зараз  вб'ю!

—  Та  що  я  тобі  зробила,
Що  ти  вишкірилась  так?
—  Ти  мою  надію  вбила:
Був  Кощій  би  одинак  –

Я  б  його  вже  полонила
Й  відібрала  все,  що  є.
А  як  в  нього  є  дружина  –
Він  сильніший  враз  стає.

Прочитала  я  у  книзі
(не  в  звичайній,  чарівній)
Що  Кощій  у  всякій  кризі
Залишається  живий,

Як  у  нього  є  дружина.
А  цього  я  не  люблю!
П'ять  дружин  звела  в  могилу  –
І  тебе,  нахабо,  вб'  ю!

"Треба  з  нею  розмовляти,
Потягнути  трохи  час,
Бо  нема  куди  тікати.
Сонце  зійде  –  зникне  враз".

—  Не  дивись  на  схід,  дурепо,
Часу  вдосталь  є  у  нас.
Чоловік  твій  скаче  степом  –
За  примарою  погнавсь.

Він  тобі  не  допоможе,
Навіть,  дівчино,  не  мрій!
—  Брешеш,  нечисть  ти  ворожа!
Бо  Кощій  мій  –  не  дурний!

Тільки  вимовити  встигла,
Чує:  поруч  кінь  заржав.
Веремія  враз  застигла,
Наче  гонор  хтось  злизав  –

Це  Кощій  із  Круком  й  Вовком
Оточили  відьму  враз.
—  Так-так-так,  —  він  зиркнув  оком,  —
Що  тут  діється  у  нас?

—  В  нас  свої,  дівочі  справи,  —
Каже  відьма,  —  так,  дурня.
—  Так,  веселі  ці  забави:
Вбити  жінку  –  реготня!

Веремія  розгубилась:
—  Ми  балакали  собі.
Відьма  начебто  знітилась,
Але  труситься  в  злобі.

Раптом  викинула  руку,
З  неї  –  магії  потік:
—  Вб'ю  твою,  Кощію,  суку,
Бо  не  з  нею  оберіг!

Та  Кощій  не  спав:  миттєво
Василину  заступив.
—  Твої  чари  –  не  суттєві,  —
Й  цар-дівицю  враз  схопив.

Припечатав  оберігом  –
Відьма  зойкнула  і  вмить
Налилось  обличчя  гнівом,
Ледь  від  злості  не  димить  –

І  чаклунка  обернулась
На  зловісну  зграю  ос.
Василиса  посміхнулась:
Сонце  встане  вже  ось-ось.

Перший  промінь  показався  –
Спалахнули  оси  враз...
—  План  сьогоднішній  наш  вдався!
Он,  останній  вогник  згас.

Все,  немає  злої  відьми!
Василинонько,  ходім!
Годі  бути  за  ворітьми,
Поспішаймо  всі  у  дім!..

Воєвода  ледь  не  плаче,
У  очах  його  –  журба.
Біля  нього  Джокер  скаче:
—  Ой,  ганьба  тобі,  ганьба!

—  Годі,  Джокере,  не  смійся,
Зачарований  я  був.
Краще  в  стайню  йди,  погрійся,
І  тебе  я  щоб  не  чув!

Кінь  послухавсь  воєводу
Але  висловитись  встиг:
—  Щось  сьогодні  від  походу
Зовсім  я  не  чую  ніг.

Я  пішов,  а  ви  гуляйте,
Бачу  я,  до  чого  йде.
Свято  весело  справляйте:
Більш  немає  зла  ніде.

                ***

Довго  всі  бенкетували,
Поки  не  звалились  з  ніг.
І  Кощія  величали,
Василину,  оберіг.

Крука  з  Вовком  частували,
Підливали  їм  винця.
Потім  всі  пісні  співали...
Й  казочка  дійшла  кінця.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2022

Це не весняний грім…

Це  не  весня́ний  грім  –
Он,  дим  над  містом  в'ється.
Війна  прийшла  в  наш  дім,
Проникла  в  кожне  серце.

Захватницька  орда
Бере  міста  в  облогу,
Та  наша  міць  тверда,
Як  віра  в  перемогу.

Рашистські  вояки
У  нашу  землю  ляжуть.
Їм  чорнії  круки
До  пекла  шлях  підкажуть.

Завершиться  двобій
Між  миром  і  війною,
І  пагін  молодий
Зросте  над  шаром  гною.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943284
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2022

Весна пірнула в забуття…

Весна  пірнула  в  забуття,  хитаючись,  мов  з  перепою.
Ми  всі  забули  про  весну,  прибиті  розвитком  подій,
та  наділяє  всіх  вона  своєю  силою  живою,
і  розпускаються  бруньки  крилатих,  непокірних  мрій.

Світанку  року  все  одно,  що  в  нас  бомблять  міста  та  села  –
вже  на  полях  кривавих  битв  з'явились  паростки  зерна.
А  на  пораненій  вербі  співає  пташечка  весела,
порочить  співом    голосним  майбутнє  мирне  нам  вона.

Весни  непереборний  клич  гучніше  гуркоту  гармати,
надію  й  спрагу  до  життя  в  нас  жах  війни  не  відібрав.
Ми  переможемо,  ти  вір!  Нас  ворогам  не  подолати!
Війна  закі́нчиться  колись,  і  буде  час  для  мирних  справ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943127
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2022

Зимовим ранком

Рожевiє  січневий  світанок...
Нас  зима  трунком  снів  напува.
Місто  спить  в  цей  засніжений  ранок,
і  морозу  дзвенить  тятива.

Холод    бродить  сердитий,  розкутий,
та  не  зимно,  а  гірко  мені.
Все  малюю  твій  профіль  забутий
на  безкраїх  снігів  полотні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2021

Простацьке ремесло зими

В  зими  простацьке  ремесло:
снiги  розтрушувати  бiлi.
Коли  нас  ще  не  замело  –
вони  нам  бажанi  та  милi.

Та  тiльки  ляжуть  у  дворi
пухнастi  бiлi  покривала  –
любов  до  снiжної  пори
проходить,  наче  й  не  бувало.

Клянуть  замети  водiї,
всi  двiрники  та  листоношi,
i  сварять,  їдучи  в  iмлi,
дорожнi  служби  цю  порошу.

Лише  радiють  дiтлахи:
за  щастя  їм  зимове  диво.
В  снiгу  дерева  та  дахи,
i  все  навколо  так  красиво!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2021

Найкраща лікарка

Якщо  в  оселі  сум  гніздиться,
бо  дощ  періще  з  четверга,
візьміть  собі  у  хату  кицьку  –
і  не  здолає  вас  нудьга.

Якщо  не  гріють  батареї,
якщо  душа  чомусь  болить,
то  кішка,  як  пухнаста  фея,
і  тіло,  й  душу  буде  гріть.

Якщо  невдача  чи  образа
в  житті  вас  виб'є  з  колії,
ця  лікарка  вас  зцілить  зразу,
якщо  погладите  її.

Вона  потреться  головою
та  промуркоче  "мур-мур-мур".
Щоб  стати  знов  самим  собою  –
немає  кращих  процедур.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901340
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2021

Дощовий ранок

Стiкає    нiч  в  смурний  зимовий  ранок,
забравши  зграйку  снiв  у  темний  вир.
Свiтанок  сiрим  псом    прилiг  на  ганок,
вдивляючись  в  мереживо  вогнiв.

Здається,  мiсто  спить  в  своєму  схронi,
сховавшись  вiд  безглуздостi  буття...
А  дощ  все  б'є  та  б'є  по  пiдвiконню,
прискорюючи  днiв  серцебиття.

Безпутний,  легковажний  дощ  сiчневий
розвiсив  сум  на  вулицi  й  двори...
Забутих  мрiй  зимова  королева
на  нас  похмуро  дивиться  згори.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2021

Сонячний день пicля дощу

Свiтлий  сонячний  день  ллє  на  землю  бурштиновi  тiнi
на  заплаканi  вулицi  пiсля  нiчного  дощу.
В  жовтих  кронах  дерев  таємниче    краплин  мерехтiння...
Я  цей  день  листопада  у  серце  сьогоднi  впущу.

По  провулках  пiду,    i  вiд  сонця  примруживши  очi,
я  занурюся  в  казку  осiннiх  чудових  хвилин.
А  замрiєний  клен  щось  менi  про  любов  прошепоче,
i  повiтря  терпке  знов  розчинить  в  собi  часоплин.

Сумувати  не  час,  ще  далеко  до  зимних  свiтанкiв,
скину  десь  по  дорозi  минулих  образ  маячню.
Буду  мрiяти  знов,  будувати  повiтрянi  замки...
Золотий  листопад,  знищи  тугу  мою  на  корню!


Картина  Роберта  Вiльяма  Вуда

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894762
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.11.2020

Осiннi обiйми

У  осенi  є  здатнiсть  дивовижна
закохувати  в  себе  поступово.
Бере  нас  у  обiйми  дуже  нiжно,
i  ми  вiдповiмо  обов'язково.

Ще  вчора  сумували  ми  за  лiтом,
звикалися  iз  думкою  про  холод.
Але    цвiтуть  для  нас  щосили  квiти,
всмiхається  у  небi  сонця  коло.

Невдовзi  осiнь  змiнить  колiр  листя
на  охряне́,  бордове,  золотаве,
прикрасить  горобиновим  намистом
своє  вбрання  строкате  та  яскраве...

Осiннiй  трунок  в  келихи  налитий  –
хай  кожен  вип'є  на́пою  живого,
i  той,  хто  був  закоханий  у  лiто,
полюбить  й  осiнь  цю  обов'язково!



Свiтлина  з  iнтернету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888891
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2020

Затрималося лiто у мiстах

Затрималося  лiто  у  мiстах,
Лише  вночi  цiлує  осiнь  в  тiм'я.
Звучить  ноктюрн  зими  в  напiвтонах,
але  далеко  нам  до  передзим'я.

Ще  тiшить  око  пишний  цвiт  жоржин,
i  не  спiшить  в  саду  жовтiти  листя,
жарiють  стиглi  грона  горобин
у  скверах  заклопотаного  мiста.

Ще  теплi  сни  спускаються  з  небес,
приходять  iз  туманностей    захмарних:
з  сузiр'  я  мчить  веселий  гончий  пес,
щоб  не  журились  ми  за  лiтом  марно.


Картина:  Юджин  Джей  Папроцкi  "Вулички  Європи"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888277
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2020

Серпневi роздуми

Ах,  серпень,  серпень,  що  мені  пророчиш?
Чи  світлі  дні  не  зміниш  на  гіркі?
Як  іноді  все  виправити  хочеш,
заштопати  в  минулому  дірки,
борги  негайно  всі  пороздавати
та  обігріти  світ  теплом  душі!..
Турбують  серце  неминучі  втрати,
коли  "свої"  стають  немов  "чужі"...
А  пам'ять  по  ночах  не  відпускає
та  осідає  пилом  у  віршах.
І  калатає  серце,  наче  знає,
що  сховано  в  несказаних  словах...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887010
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2020

АБЕТКА. ТВАРИНИ

АНТИЛОПА
Антилопа  швидко  скаче  –
Наздогнати  хоче  м'ячик.
Любить  грати  у  футбол,
Забива  копитом  гол.

БЕГЕМОТ
Бегемот  блукав  у  хащi  –
Все  шукав  там  день  вчорашнiй.
Потiм  пирхнув:  "Як  це  так?!
Не  знайду  його  нiяк!"

ВИДРА
Видра  хвостиком  махнула,
В  рiчку  глибоко  пiрнула.
–  Хочеш  з  рибками  пограти?  –
Пiдморгнув  їй  сом  вусатий.

ГОЛУБ
Голуб  на  даху  воркоче,
Розказати  свiту  хоче,
Що  вже  день  новий  настав,
Що  у  всiх  багато  справ.

ҐАВА
Ґава  вгледiла  горiх:
–  Вiн  для  мене,  не  для  всiх!
Цей  смачний  кругленький  плiд  –
Мiй  сьогоднiшнiй  обiд.

ДИКОБРАЗ
Дикобраз  гуляв  по  лiсу,
В  око  впав  старому  лису.
Голки  дикобраз  пiдняв  –
Зразу  лиса  налякав.

ЕМУ
Ему  ходить  по  саванi
Гордовито,  наче  панi.
А  за  нею  –  сiм  малят,
Сiм  малих  страусенят.

ЄНОТ
Єнота  звуть  всi  полоскун,
Бо  це  звiрятко  –  чепурун:
Завжди  полоще  в  рiчцi  їжу,
Бо  любить  вимиту  та  свiжу.

ЖИРАФА
Жирафа  собi  обирала  жакет:
То  колiр  не  той,  то  не  той  сiлует.
Порадив  жирафi  їжак-продавець:
–  Вам  треба  довгастий  знайти  комiрець.

ЗЕБРА
Зебра  каже  недолуга:
–  Я  незрозумiла:
Чи  я  бiла  в  чорну  смугу,
Чи  то  чорна  в  бiлу?.

IГУАНА
Iгуана  любить  фрукти
Та  рослиннi  всi  продукти.
Їй  би  все  в  теплi  дрiмати,
На  гiлках  вiдпочивати.

ЇЖАК
Їжачок  гуляв  в  садочку,
Назбирав  сухих  листочків.
Зробить  з  них  собі  перину,
Буде  спати  цілу  зиму.

ЙЕТI
Йетi,  звiсно,  не  тварина,
Та,  мабуть,  i  не  людина.
Десь  у  горах  все  блукає...
Чи  iснує  вiн,  хто  знає?

КРОКОДИЛ
Крокодил  всiх  здивував:
У  музеї  побував.
I  тепер  вiн  не  полює,
А  пейзажi  все  малює.

ЛИСИЦЯ
Лисиця  прийшла  в  продовольчу  крамницю:
–  Продайте  менi  ящик  ягiд  чорницi.
Я  соком  чорницi  натру  собi  шкуру
I  буду  вже  я  не  руда  –  чорнобура.

МИША
Миша  каже  iншiй  мишi:
–  Не  люблю  я  дуже  тишi.
Чимось  як  зашурхотиш  –
Жити  стане  веселiш!

НОСОРIГ
Носорiг  побачив  снiг  –
Дуже  здивувався.
Вийти  з  дому  вiн  не  змiг  –
Бiлих  "мух"  злякався.

ОЛЕНЬ
Олень  роги  загубив  –
Вся  краса  пропала.
Що  ж  ти,  олень,  наробив?
Ти  не  олень  –  ґава!

ПАНДА
Панду  в  свiтi  кожен  знає.
Панда  –  жителька  Китаю.
Цей  ведмедик  чорно-бiлий
Незагрозливий  та  милий.

РИСЬ
Рись  на  кiшку  дуже  схожа,
Тiльки  хижа  та  ворожа.
Рисi  ти  не  скажеш  "брись"  –
Не  послухається  рись.

СЛОН
Слон  в  Китай  отримав  вiзу,
Спакував  собi  валiзу.
А  йому  сказали  так:
–  Ви  не  влiзете  в  лiтак.

ТИГР
Тигру  каже  тигренятко:
–  Хочу  бути  я,  як  татко.
Став  на  лапи,  заричав  –
Всi  почули  "грозне"...  "няв"!

УДАВ
Речей  в  крамницi  –  у  достатку,
Удав  обрав  собi  краватку.
Куди  чiплять  –  не  розумiє:
Бо  де  закiнчується  шия?

ФIЛIН
Фiлин  свято  влаштував,
Пiсню  голосно  спiвав:
"Ух-ух,  ух-ух",
Що  вiд  спiву  сам  оглух!

ХОМ'ЯК
Хом'як  робив  собi  запаси,
Аж  раптом  вгледiв  ананаса.
Оце  так  плiд!  –  сказав  хом'як.  –
За  щоку  не  влiза  нiяк.

ЦВIРКУН
Цвiркун  весь  вечiр  цвiрiнчав,
Аж  потiм  раптом  замовчав.
–  Спiваю  дзвiнко  та  яскраво,
Але  нiхто  не  скаже  "браво"!

ЧЕРЕПАХА
Черепаха  якось  ранком
Для  сiм'ї  варила  манку.
Поки  їжу  готувала,
Раптом  "завтра"  вже  настало.

ШИМПАНЗЕ
Шимпанзе  пiшов  до  рiчки,
Щоби  вмити  нiс  та  щiчки.
Нахилився:  –  Оце  так!
Там  сидить  якийсь  дивак!

ЩИГЛИК
Щиглик  в  клiтцi  не  спiвав,
Все  сидiв  та  сумував.
З  того  сумно  всiм  було  –
Вiдпустили  ми  його.

ЮНКО
Юнко'  –  малесенький  спiвець,
Сiренький,  наче  горобець.
–  Де  ж  водиться  цей  милий  птах?
–  Живе  в  Америцi,  в  лiсах.

ЯГУАР
Ягуар  –  плямистий  кiт  –
Грiв  на  сонцi  свiй  живiт...
Не  пiдходьте  до  тваринки  –
Не  залишиться  й  шерстинки!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2020

Лiтнiй дощ для двох

Обережно  як  —  чуєш?  —  торкаються  листя
краплини  —
розпочав  свою  арію  дощ  у  вечірній  імлі.
Під  повстяними  хмарами  в  ніч  упливають
хвилини.
Залишає  ця  пісня  дощу  нас  удвох  на  Землі...

За  відкритим  вікном  шурхотить  літніх  мрій
витинання  —
подарунок  від  неба  завмерлим  у  млості
садкам...
"Я  кохаю  тебе,  —  ти  шепочеш  немов
заклинання.  —
Під  ноктюрни  дощу  почекай  віддаватися
снам"...

До  плечей  доторкаєшся  ніжно  і  так
обережно...
Твої  руки  виписують  кращу  з  найкращих
поем.
Відчуваю  кохання  твоє,  нескінченно-
безмежне,
що  від  щастя  заплакати  хочеться  літнім
дощем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885682
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2020

Ночь и Месяц

Меняло  всё  дневной  окрас
и  становилось,  словно  уголь  -
ночная  темень  разлилась,
заполонив  собой  округу.

Творила  Ночь  свою  волшбу,
чтоб  тьма  погуще  нависала,
молола  звёздную  крупу
и  в  ковш  пригоршнями  бросала.

А  тонкий  Месяц  спорил  с  тьмой
и,  не  найдя  в  потёмках  броды,
вдруг  серебристою  плотвой
нырнул  в  заоблачные  воды.

А  вскоре  вынырнул,  стыдясь,
что  он  с  пути  прямого  сбился
и,  облаков  раздвинув  бязь,
на  небе  снова  восцарился.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885168
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.08.2020

…И будет легче

Девятый  месяц  -  я  почти,  как  бегемот.
Есть  не  могу,  болит  спина  и  ноют  плечи.
Как  утомительно  носить  большой  живот!
Но  ничего,  вот  я  рожу  -  и  будет  легче...

С  утра  до  вечера  ребёнок  мой  орёт
И  что-то  требует,  мой  главный  человечек.
Ну,  ничего,  вот  он  немножко  подрастёт,
Хотя  б  до  годика,  а  там  уж  будет  легче...

Пошёл  сынок  -  тут  нужен  глаз  за  ним  да  глаз,
Чтобы  не  влез  куда-нибудь,  ведь  так  беспечен.
За  ним  бежишь  и  повторяешь  каждый  раз:
Ну,  ничего,  пройдёт  лет  пять  -  и  станет  легче.

А  тут  и  школа:  собирайся  в  первый  класс.
Ну  как  же  будет  он  учиться  там,  мой  птенчик?
Вновь  за  программу  я  за  школьную  взялась.
Вот  он  отучится  -  и  сразу  станет  легче.

А  после  школы  -  сын  мой  в  армию  идёт
Сказал  он:"  Буду  я,  как  дедушка,  ракетчик"  .
Ну,  а  для  матери  -  тревогам  начат  счёт.
Когда  отслужит  он,  вернётся  -  станет  легче...

Нашёл  работу  после  армии  сынок,
Но  пропадает  он  с  друзьями  каждый  вечер.
А  сердце  матери  не  может  без  тревог,
Хотя  б  женился  поскорей,  мне  станет  легче...

А  вот  и  свадьба.  Сын  завёл  свою  семью.
Она  -  тростиночка,  жених  -  широкоплечий...
А  через  год  я  колыбельную  пою:
Спи,  мой  внучок,  вот,  подрастёшь  -  и  будет  легче...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884639
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.08.2020

Світанок

Можливо  сни,  можливо  тиша
всі  зорі  гасить  в  небесах.
Серпанок  вже  позолотішав,
птахи  прокинулись  в  лісах...

З  джерел  глибинних  таємниці
перетікають  у  річки.
Здається,  давнє  чарівництво
гойдають  на  воді  качки.

Спросоння  очерет  зітхає
та  тягне  руки  догори...
І,  мабуть,  кращого  немає,
ніж  ранок  літньої  пори.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884541
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2020

Кола на водi

Ми  розходились  та  сходилися  знову,
щоб  вiд  зерен  вiдокремити  полову,
щоб  продовжити  перервану  розмову
i  знайти  в  глибинах  слiв  самих  себе.
Почуття  цвiли  колись  весняним  цвiтом,
нам  хотiлося  у  небо  полетiти,
нам  здавалося,  що  завжди  буде  лiто,
тiльки  зараз  в  серцi  вiхола  мете.

Що  iз  нами,  легковажними,  вiдбулось?
Обiцянки  марнослiвнi  всi  забулись.
Нашi  вчинки  бумерангом  повернулись  –
досi  йдуть  широкi  кола  по  водi.
Ми  зникали  та  вiдроджувались  знову,
щоб  стежину  протоптати  в  долi  нову,
щоб  зорю  зустрiти  разом  свiтанкову,
щоб  здiйснились  нашi  мрiї  золотi.

А  життя  кудись  несеться,  поспiшає,
та  нiчого  нас  не  грiє,  не  втiшає.
Зрозумiли  ми:  нiщо  не  заважає
нашим  принципам  змiнитися  твердим,
щоб  до  нас  прийшло,  нарештi,  наше  лiто,
заряснiло,  зацвiло  яскравим  цвiтом...
Що  вiдчуто  нами,  все,  що  пережито,
не  угасне,  як  тi  кола  на  водi.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884369
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2020

Нiч без мiсяця

Надiла  сукню  з  оксамиту
її  величнiсть  Нiч  –
iз  круторогим  фаворитом
зустрiтись  вiч  на  вiч.

А  вiн,  блiдий  та  молоденький,
знiяковiв  при  нiй.
Пiрнув  у  гущу  хмар  швиденько,
зiрок  злякавши  рiй.

Зiтхнула  Нiч,  засумувала,
плечима  повела,
всi  зорi  з  неба  обiрвала,
заплакала  й  пiшла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2020

Казка про бiдного хлопця та дочку Сонця

В  старiй  хатинi  у  селi  одному
Жила  вдова  з  малим  синком,  Пахомом...
Хлопчина  вирiс,  став  стрункий  та  гарний,
Хотiв  знайти  дружину,  тiльки  марно.

Хоч  добрим  був  Пахом  i  неледачим,
Дiвчата  вiдмовляли  всi:  "Нiзащо!",
Бо  бiдними  були  i  вiн,  i  мати,
Всього  майна  –  одна  старенька  хата.

Ось,  якось  раз  послала  мати  сина
Гриби  збирати  в  лiсi  та  ожину...
Пахом  зiбрав  грибiв  повненький  кошик
Й  ожини  ще:  продати  –  будут  грошi...

Втомився  вiн  та  й  сiв  вiдпочивати,
Аж  раптом  бачить  колiр  рудуватий.
Юнак  вдивився:  де  стара  ялиця,
Сидить,  на  нього  дивиться  лисиця.

Пахом  пiдходить  –  лиска  не  тiкає
Й  до  хлопця  раптом  тихо  промовляє:
–  Допоможи  звiльнити  хвiст  з  капкану,
I,  може,  я  тобi  в  пригодi  стану.

Пахом  їй  допомiг:  "Бiжи  –  ти  вiльна!"
Але  лисиця  дивиться  прихильно
Й  додому  бiгти  геть  не  поспiшає:
–  Хоч  я  лисиця,  все  про  тебе  знаю.

Тобi  допоможу  в  твоїм  бажаннi:
Купатися  приходить  на  свiтаннi
На  озеро,  що  в  лiсi,  Аурiка,
Дочка  самого  Сонця  яснолика.

Ти,  хлопче,  там  ретельно  заховайся,
Як  скине  дiва  сукню  дочекайся.
Сховай  цю  сукню,  а  почне  шукати  –
Бери  за  руку  та  веди  до  хати.

Вона  тобi  i  буде  за  дружину.
Синiв  тобi  народить  i  не  кине.
Як  тiльки  трьох  синiв  ти  будеш  мати,
Тодi  i  сукню  можеш  їй  вiддати.

I  не  ранiше.  Зрозумiв,  Пахоме?
Ну  все,  бувай,  менi  вже  час  додому...
Юнак  в  задумi  з  лiсу  повернувся.
На  ранок  вiн  до  озера  рвонувся,

Сховався  там  у  схованку  зелену
I  став  свою  чекати  наречену...
Над  лiсом  сходить  сонечко  на  сходi,
По  променю  униз  дiвчина  сходить.

Зняла  свiй  одяг  та  пiшла  купатись.
Пахом  пiдвiвсь  –  не  час  вiдволiкатись.
Зробив  все  так,  як  лиска  наказала...
Знайти  свiй  одяг  дiвчина  жадала,

Було  незручно  їй  та  прохолодно,
За  сукню  обiцяла  що  завгодно.
Юнак  тут  вийшов  з-за  куща  ожини,
Сказав:  "Вiддам,  як  будеш  за  дружину".

Дiвчина  подивилася  на  хлопця,
Сказавши:  "Я  дочка  самого  Сонця.
Як  будеш  пiклуватися  й  любити,
Тодi  дам  згоду  я  з  тобою  жити.

Зрадiв  Пахом,  дiвчину  взяв  за  руку:
–  Нехай  в  життi  не  буде  в  нас  розлука.
Кохатиму  усе  життя  довiку,
Тобi  найкращим  буду  чоловiком.

Привiв  красуню  до  своєї  хати
I  стали  разом  жити-поживати.
Достаток  згодом  у  сiм'ї    з'  явився,
А  через  рiк  –  синочок  народився.

Пахом  радiє,  i  матуся  рада:
Онук  маленький  –  втiха  та  вiдрада,
Невiстка  роботяща  та  привiтна.
Життя  своє  забули  безпросвiтне.

Невдовзi  народилась  ще  дитина,
I  знову  хлопчик.  Каже  тут  дружина:
–  То,  може,  вiддаси  менi  вже  сукню?
Бо  я  ж  тебе  кохаю  та  голублю.

Невже  гадаєш:  я,  твоя  дружина,
Тебе  та  двох  синiв  своїх  покину?
Забув  Пахом  усi  cлова  лисицi,
Вiддав  блискучу  сукню  молодицi.

Вдягнула  свою  сукню  Аурiка,
У  очi  подивилась  чоловiка,
Обох  синiв  пiд  руки  пiдхопила
Й  у  небо  полетiла,  як  на  крилах,

До  батька-Сонця,  у  палац  небесний.
–  Стривай!  –  кричав  Пахом  їй.  –  Так  не  чесно!
Упав,  плачем  зайшовся  у  травичцi,
I  тут  вiн  пригадав  слова  лисицi:

"Як  тiльки  трьох  синiв  ти  будеш  мати,
Тодi  ту  сукню  можеш  iй  вiддати."
Любов  йому  всю  пам'ять  вiдiбрала.
I  тут  на  хлопця  з  неба  тiнь  упала:

–  Пробач,  коханий,  в  цьому  я  не  винна,
Але  тобi  довiку...  бути  пiвнем.
Пахом  зненацька  обернувсь  на  птаха
Й  затiпався  вiд  горя,  бiдолаха...

Ось,  пiвень  з  того  часу  зве  кохану,
Загоїти  не  в  змозi  серця  рану...
Здається  всiм,  що  пiвень  кукурiка,
А  вiн  все  зве  дружину:  "Аурiка!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882985
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2020

Черешня из чужого сада

Гляжу  в  окошко  пристально  -
Тебя  все  нет  и  нет.
Но  всё  пытаюсь  высмотреть
Знакомый  силуэт.

Ах,  эти  встречи  тайные,
Недобрая  молва,
Пустые  обещания,
Напрасные  слова.

Всё  это  понимала  я,
Расстаться  ж  -  силы  нет.
И  дочка  годовалая  -
Ну  чисто  твой  портрет.

Что  ж  слёзы  лить  напрасно-то,
Ведь  знала  на  что  шла?
Я  без  тебя  -  несчастлива,
С  тобой  -  сгорю  до  тла.

Не  вижу  я,  как  справиться
Мне  с  тягою  к  тебе...
Лишь  доченька-красавица
Мне  солнышком  в  судьбе.

Все  чувства  перемешаны...
Тебя  всё  жду  и  жду...
Напрасно  я  черешенки
Рвала  в  чужом  саду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882148
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.07.2020

У зливу

Нехай  сьогоднi  дощ  шумить,
а  вiтер  сад  хитає,
в  життi  чудова  кожна  мить,
ну  хто  ж  цього  не  знає...

Летять  роки,  бiжать  роки,
та  їх  не  помічаєш.
Життя  гортає  сторiнки  -
ти  щось  весь  час  втрачаєш.

Нехай  вiдносять  журавлi
роки  у  синiй  вирiй,
зiгрiють  днi  усi  мої
кохання  та  довiра.

Приймати  треба  без  умов,
усi  життєвi  зливи.
Є  в  нас  одна  на  двох  любов,
все  iнше  -  неважливе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882104
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2020

В жару

Как  долог  день...  Июльский  зной
течёт  густым  янтарным  мёдом...
А  хорошо  бы  прыгнуть  в  воду
в  уютной  заводи  речной
и  рыбой  стать...  И  там,    на  дне,
неспешно  двигать  плавниками,
бока  окутывать  шелками
прохладных  изумрудных  вод,
смотреть    сквозь  вязкий    полумрак
на  проплывающих  собратьев
и  наслаждаться  благодатью
среди  заиленных  коряг...
Как  хорошо!..  Но  ты  плывёшь
в  волнах  удушливого  зноя
и  у  тебя  над  головою
пылает  солнца  медный  грош...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882019
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.07.2020

Вечерняя рыбалка

Вечер.  Солнышко  садится.
Мы  рыбачим  на  реке...  
Закричала  где-то  птица,
Рыба  дёрнулась  в  садке.

Вдалеке  горят  зарницы,
а  у  ближнего  холма
поле  густо  колосится,
на  него  ложится  тьма...

Месяц  ходит  над  холмами,
звёзды  пробует  считать,
серебристыми  стежками
вышивает  речки  гладь.
   
Разливается  неспешно
по  округе  тишина.
Красотой  природы  здешней
не  напиться  нам  сполна...

Свет  костра  дрожит  на  лицах,
тихо  плещется  вода.
Мы  вдвоём...  Не  повторится
этот  вечер  никогда.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881928
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.07.2020

Мальви

                     "Дощить  без  кінця.
                       Лише  мальви  сяють,  як  ніби
                       Над  ними  безхмарний  день"  .
                                                                                                                   Басьо


В  заростях  смарагдової  м'яти,
пiд  дощем,  у  висоту  з  сажень,
зоренiють  мальви  бiля  хати,
прикрашають  цей  похмурий  день.

Дивляться  у  хмарне  сиве  небо,
тягнуться  в  iмлисту  височiнь,
лiхтарями  свiтятся  на  стеблах,
наче  бачать  сонце  й  неба  синь.

Дивишся  на  цi  тендiтнi  квiти  -
i  якась  струна  в  Душi  бринить...
Як  же  їх,  барвистих,  не  любити  -
в  них  дитинства  музика  звучить.


Картина  Олени  Клян  ""  Мальви"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881770
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2020

Ромашка

Хто  вигадав  на  квiтцi  ворожити
та  нiжнi  обривати  пелюстки?
Проста  ромашка  також  хоче  жити
i  лiтнiм  днем  пiд  сонечком  цвiсти.

У  бiлоснiжних  вiях  жовте  око
з  високої  травички  вигляда...
О,  мила  квiтко,  не  рости  висока,
бо  станеться  з  тобою  ця  бiда:

обiрвуть  пелюстки  твої  тендiтнi,
а  потiм  кинуть  у  дорожнiй  пил.
Чому,  чому  з  усiх  на  свiтi  квiтiв
лише  тобi  бог  правду  розповiв?..

Насправдi  квiтка  вiдповiдь  не  знає,
вона  -  такий,  як  ви,  на  свiтi  гiсть.
I  на  питання    "чи  мене  кохає?  "  -
хай  тiльки  власне  серце  вiдповiсть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881769
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2020

Моя молитва

Як  у    життi  багато  болi...
Мiй  Боже,  я  тебе  молю:
всiх  рiдних,  вciх,  кого  люблю,
Ти  збеpежи  вiд  злої  долi.

Та  захисти  моїх  дiтей
вiд  вiдчаю,  бiди  та  туги,
вiд  зради  вiдданого  друга,
вiд    злого  осуду  людей.

Дай  впевненостi  у  життi,
наповни  їх  серця  любов'ю
дай  i  терпiння,  i  здоров'я,
i  не  залиш  на  самотi...

А  тим,  хто  вже  вiд  нас  пiшов,
даруй,  мiй  Боже,  спокiй  вiчний.
Свiт  зiгрiває  потойбiчний
тепло  вiд  наших  молитов.

Живих,  мiй  Боже,  захисти,
тих,  хто  боронить  Україну,
хто  ризикує  кожну  днину.
А  дiтям  -  в  мирi  дай  зрости...

Пробач  нас,  Боже:  не  завжди
буваємо  тобi  ми  вдячнi.
Звертаємось,  коли  нам  лячно,
коли  чекаємо  бiди.

Життя  сьогоднi  непросте:
шляхи  зарощенi  тернами.
Спасибi,  Господи,  за  те,
що,  попри  все,  Ти  досi  з  нами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877785
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2020

Идут дожди

Идут  дожди.  Опять  идут  дожди.
И  небосвод  печалью  занавешен.
О  том,  что  с  нами  будет  впереди
стучат  морзянкой  капельки  депеши.

О  чём  поведать  хочет  шорох  струй,
что  вниз  бежит  по  трубам  водосточным?
В  посланьях  тех  -  попробуй,  расшифруй  -
читаем  предсказанья  междустрочно.

А  мы  уже  отвыкли  от  бесед,
от  суеты  ненужных  разговоров.
Холодный  май  глядит  печально  вслед
нам,  уходящим  в  опустевший  город...

Уже  давно  сирени  отцвели,
прожив  в  который  раз  восторг  рождений...
Идут  дожди,  смывая  все  следы,
даруя  людям  тысячи  прощений...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877782
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.05.2020

Травневої ночі

Як  солодко  і  як  казково
тулитися  до  сильних  пліч.
Так  п'янко,  весело,  бузково
гуляти  в  травні  цілу  ніч.

Танцюють  зорі  в  небі  твісти,
від  щастя  мліє  соловей,
і  губи  хочуть  відповісти,
а  серце  –  вискочить  з  грудей...

Вже  ніч  здає  свої  години,
і  в  світанковій,  сонній  млі
в  одне  зливається  єдине:
весна,  бузок,  любов  і  ми.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875641
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2020

Ночное путешествие

За  окошком  ночь  гнездится,
в  небе  –  полная  Луна.
Почему-то  мне  не  спится,
и  сестрёнке  не  до  сна.

Говорит  она  чуть  слышно:
—  Всё  равно  я  не  усну.
Может,  мы  пойдём  на  крышу
и  потрогаем  Луну?

—  Чтоб  Луну  потрогать,  Света,  —
говорю  я  ей  в  ответ,  —
нам  с  тобой  нужна  ракета,
а  у  нас  ракеты  нет.

—  Ну,  тогда  давай  хотя  бы
просто  выйдем  мы  во  двор.
Чтоб  не  показаться  слабым,
я  не  стал  вступать  с  ней  в  спор.

На  крыльцо  с  сестрою  вышли:
ночь  какая!  –  Не  до  сна.
И  висит  над  старой  вишней
фонарём  большим  Луна.

Вдруг  она  нам  подмигнула
и  спустила  лучик-трап.
На  меня  сестра  взглянула
и  сказала  мне:  —  Вот  так.

Не  нужна  теперь  ракета.
Мы  отправимся  пешком.
—  Ну,  тогда  дай  руку,  Света,  —
и  шагнул  на  луч  бочком...

До  Луны  был  путь  неблизкий  –
добрались  за  полчаса.
Что  там  первое  по  списку?  –
Осмотреть  все  чудеса!

Всюду  кратеры  и  горы,
пыль  и  лунные  моря...
В  небе  звёзды  ткут  узоры
и  царит  средь  них...  Земля.

Мы  глядим  на  чудо  это,
и  забыли  про  Луну:
раскрасавица  планета,
видно  каждую  страну...

Простояв  рядком  полночи,
захотелось  нам  домой.
Заскучали  очень-очень.
Жди  нас,  дом  наш  голубой.

Мы  на  луч  покатый  сели:
—  Ну-ка,  Светочка,  прижмись!
Поначалу  еле-еле,
А  потом  быстрее  –  вниз!

Очень  вовремя  спустились,
Так  как  лунный  луч  погас.
И  в  кровати  возвратились  –
заждались,  наверно,  нас...

Утром  встали  мы  с  сестрою,
улыбнулись:  —  Помнишь?  —  Да!
Путешествие  такое
не  забудем  никогда!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874688
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.05.2020

Коли запалали вогні

Коли  запалали  вогнi  епохальних  подiй,
коли  треба  йти  нам  по  гостро  вiдточених  гранях,
ми,  все  ж,  не  здаємось,  ми  повнi    великих  надiй
знайти  вiрний  шлях  у  своїх  нескiнченних  блуканнях.

Допоки  у  душах  ще  тепляться  залишки  мрiй,
допоки  серця  не  скував  нам  байдужостi  холод,
давайте  зупинемо  хибну  розв'язку  подiй,
нам  вибратись  треба  зi  зради  пiдступного  кола.

Чи  буде  колись  "вольна,  нова",  як  вiрив  Тарас?
Пророкiв  немає,  кому  задавати  питання?
Та  є  щось  одне,  що  єднає,  згуртовує  нас:
ми  любимо  землю  свою,  як  святиню  останню.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874051
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2020

Великдень. Ранок

Як  прокинешся  дуже  рано,
то  побачиш:  в  гілках  вишень
пряжу  ніжну  пряде  світанок,
щоб  зв'язати  яскравий  день.

Он,  межу  між  Землею  й  небом
світло  сонячне  прикраша...
Помолитися,  мабуть,  треба,  
бо  підказує  те  Душа.

Ти  розсунеш  убік  фіранки,
впустиш  світло  та  дзвін  церков...
Це  найкращий  з  квітневих  ранків,
бо  в  серця  увійшла  Любов.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872621
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2020

Ми будемо жити

Ми  будемо  жити,  водити  малечу  у  сад
i  квiтам  радiти,  що  в  сонячних  днях  розквiтають.
А  вулицi  мiста  позвуть  на  дзвiнкий  променад,
i  ми  пригдаємо,  як  це  насправдi  буває.

Природа  нас  прийме  у  коло  зелених  обiйм,
вiдновляться  знов  пiкнiки  та  гуляння  у  парку,
життя  закружляє  людей  у  танку  веремiй,
i  друзi  пiднiмуть  за  зустрiч  шампанського  чарку.

Не  буде  томити  серця  нi  журба,  нi  вина,
ми  знову  згадаємо  справи  свої  немудрящi.
Колись  все  це  буде.  А  зараз  в  нас  думка  одна:
як  вижити  нам,  бо  не  вiриться  людям  у  краще.

Не  буде  надалi  нi  легше,  нi  краще  в  життi,
тож  кожному  дню  треба  зараз  навчитись  радiти.
Нехай  ми  сьогоднi  у  розпачi,  на  самотi,
весна  шле  сигнали  у  серце:  ми  будемо  жити!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872181
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.04.2020

Відчувай життя

Заглядають  в  спальню  крiзь  фiранку
у  хмарках  ажурних  небеса...
Вiдчувай  життя  вже  прямо  зранку,
посмiшка  твоя  хай  не  згаса.

Вiдчувай  життя,  як  теплий  вiтер,
що  погладив  нiжно  по  щоцi.
За  вiкном  -  облите  бiлим  цвiтом,
гiлля  вишнi,  наче  в  молоцi...

Кожен  день  квiтневий  -  як  дарунок.
Чуєш,  як  цвiрiнькають  птахи?
Промiнь  сонця  -  наче  поцiлунок,
що  торкнувсь  легенько  до  щоки.

Вiдчувай  життя,  воно  прекрасне:
звуки,  аромати,  кольори...
А  переживання  передчаснi
заховай  подалi  до  пори.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872180
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.04.2020

Вірус

Як  раптом  у  життi  негода
чи  нас  вiд  остраху  трясе  -
ми  молимося  всiм  народом
та  вiримо,  що  Бог  спасе.

В  Отця  ми  просимо  без  втоми
надати  правильних  порад
та  обiцяємо  притому
позбутися  всiляких  вад.

А  Бог  не  вiрить  обiцянкам,
терпiти  нас  -  нема  вже  сил.
Вiн  влаштував  всiм  прочуханку
та  по  домiвках  розсадив,

щоб  трохи  ми  призупинили
свiй  бiг  у  суєті  суєт,
щоби  знайшли  у  себе  сили
“тiльця”  розмити  силует.

Керують  нашим  свiтом  грошi,
Мамона  -  вправний  диригент.
Ми  вже  й  самi  на  вiрус  схожi,
що  скро  знищить  Землю  вщент.

Найефективнiша  вакцина  -
знайти  любов  та  спiвчуття.
Вся  суть  небесного  посилу  -
нас  повернути  до  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869183
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2020

Забути все

Оригинал  :
Ю.  Друнина
“Всё  зачеркнуть.  И  всё  начать  сначала...”

Всё  зачеркнуть.  И  всё  начать  сначала,
Как  будто  это  первая  весна.
Весна,  когда  на  гребне  нас  качала
Хмельная  океанская  волна.

Когда  всё  было  праздником  и  новью,
Улыбка,  жест,  прикосновенье,  взгляд.
Ах,  океан,  зовущийся  любовью,
Не  отступай,  прихлынь,  вернись  назад!



Забути  все.  Закреслити  невдале.
Згадати  час,  де  даль  була  ясна,
коли  на  гребнi  нас  обох  гойдала
блакитна  хвиля  з  назвою  Весна.

Коли  було  все  святом,  як  свiтання  -
жест,  погляд,  дотик,  танення  розмов...
Ах,  океан,  що  люди  звуть  коханням,
не  вiдступай,  прилинь,  благаю,  знов!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867841
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.03.2020

Напуття

На  шляхах,  що  далеко  вiд  дому,
де  б  притулок  собi  не  знайшов,
у  країнах  чужих,  невiдомих
збережи  нашу  чисту  любов.

Не  розмiнюй  її  на  багатства,
стережися  улеслевих  слiв.
На  пирах  у  заможного  панства
не  сиди,  як  би  ти  не  хотiв.

Ти  пройди  крiзь  вогонь  та  крiзь  воду,
оминай  мiднi  труби,  молю,
знаю  я:  ти  -  стiйкої  породи.
Дочекаюсь  тебе,  бо  люблю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867741
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2020

Час весни

Час  весни  –  для  співпадання  ритмів,
час  для  шепотіння  ніжних  фраз  
під  перегляд  давніх  кінофільмів,
час  в  любов  пірнати  раз-по-раз.

Кожен  день  весни  —  нове  цвітіння:
посмішок,  надій  та  чистих  мрій.
Час  весни  –  то  ніжності  тремтіння
у  полоні  пристрасних  обійм.

Чиста,  юна,  наче  наречена,
щастя  ти  несеш  передчуття...
Весно,  весно,  ти  –  благословенна,
бо  ведеш  із  темряви  в  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867642
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2020

Початок весни

Нарешті  теплі  дні  ясні
до  міста  повернулись,
і,  наче  кров,  біжать  струмки
по  венах  площ  та  вулиць...

У  магазинному  вікні
всміхаються  мимози...
Виходить  місто  із  зими,
неначе  із  наркозу,

цілющий  п'є  весни  напій,
відбитим  сонцем  сяє,
зневіри  остогидлу  тінь
потроху  розчиняє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867077
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 06.03.2020

Яка весна!

Яка  весна!  Цiлюще  тепле  свiтло
нам  ранок  березневий  налива.
В  садку  вже  синi  пролiски  розквiтли,
зеленим  чубом  виткнулась  трава.

Бруньки  вербовi  -  котики  пухнастi  -
димчасте  демонструють  всiм  вбрання.
Втрачаючи  свiдомостi  вiд  щастя,
цвiрiнькають  горобчики  зрання...

Вже  дуже  скоро  встелять  землю  талу
смарагдово-зеленi  килими...
Зима  зiйшлаi  зi  свого  п'єдесталу.
Iде  весна...  I  сьомий  рiк  вiйни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867076
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2020

Уже февраль

Уже  февраль.  Зима  пошла  на  убыль,
но  солнца  луч  и  холоден,  и  скуп.
Ныряет  день  в  сиреневую  купель,
где  плещутся  капели:  хлюп  да  хлюп.

Уже  февраль,  и  кажется  неважным
последнее  упрямство  холодов.
Морана*  же,  моргая  глазом  влажным,
выманивает  снег  из  облаков.

Придётся  ей,  не  выполнив  обеты,
рассыпаться  бесславно,  словно  ртуть.
Она  совсем  без  сил  по  всем  приметам.
Уже  февраль,  и  до  весны  –  чуть-чуть.

*Морана  –  в  славянской  мифологии  богиня  Зимы  и  Смерти

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866007
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 25.02.2020

Кот-меломан

Совсем  я  не  бродяга,  не  с  помойки!
Породист  я,  эстет  и  меломан!
Любитель  валериановой  настойки
и  с  кличкой  подходящей:  Музыкант!

Любил  дуэтом  петь  я  с  канарейкой,
но  как-то  раз  её  (случайно)  съел.
Был  я  наказан  строгою  семейкой
и  сразу  из  квартиры  "загремел"!..

Решив  подзаработать  возле  дома,
я  арию  известную  запел...
Любовь  к  искусству  —  людям  не  знакомо,
услышал  я:  «  Беги,  покуда  цел!»

Все  шикали,  кричали  и  ругались,
а  кто-то  из  окна  швырнул  сапог!
А  я  мечтал,  чтоб  мною  восхищались,
но,  покорить  вас  пением  не  смог!

Любитель  страстный  музыки  и  пения,
всю  арию  я  чисто  исполнял...
Не  оценили  оперного  гения,
ну  чем  вам  не  по  нраву  мой  вокал?..

Совсем  я  не  бродяга,  не  с  помойки,
а  я  —  певец,  непризнанный  талант!
И  буду  снова  петь,  я  буду  стойким!.
пока  не  скажут:  «Браво,  Музыкант!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866006
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.02.2020

Спить в снігу садок

     (тріолет)

У  туманній  млі  хвилястій
спить  в  снігу  садок.
Сняться  вітам  сни  пухнасті.
У  туманній  млі  хвилястій
вийшов  місяць  зорі  пасти
на  нічний  лужок...
У  туманній  млі  хвилястій
спить  в  снігу  садок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863908
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 06.02.2020

Дождливая зимняя ночь

Зимняя  ночка  долгая,
чёрною  мглою  связана,
будто  бы  слово  колкое,
то,  что  во  гневе  сказано.

Темень  на  небе  вязкая:
нет  ни  луны,  ни  лучика.
Ночи  бывали  разные,
в  этой  –  тоска  колючая.

Дождь  шелестит,  и  в  комнате
шёпот  бессвязный  слышится.
Ночкою  этой  тёмною
грустные  строки  пишутся.

Мысли  плывут  печальные,
словно  по  речке  лебеди,
крыльями  бьют  отчаянно,
сны  разбивая  вдребезги,

сердце  скребут,  царапают,
память  за  струны  дёргая...
Капают  капли,  капают...
Зимняя  ночка  долгая.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863630
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.02.2020

Про нынешнюю зиму

Про  белый  снег  и  иней
мечтать  легко  и  вкусно.
Но...  снега  нет  в  помине
и  это  очень  грустно.

Совсем  мы  не  хотели
такую,  братцы,  зиму.
Три  месяца  –  апрели?
Совсем  свихнулся  климат!

Зима  играет  в  прятки
и  где-то  затаилась?
Но  есть  одна  догадка:
она  с  дороги  сбилась

и  бродит,  горемыка,
по  бездорожью  где-то...
Февраль  промчится  мигом,
а  там,  глядишь  –  и  лето?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863629
рубрика: Поезія,
дата поступления 04.02.2020

Віднесені вітром

А  дiти  потроху  ростуть,  виростають,
як  тi  пташенята,  з  гнiзда  вилiтають...
Їх  ваблять  висоти,  далекi  країни...
Все  далi  та  далi  вони  вiд  родини.

I  вчаться,  працюють  вони  за  кордоном...
Все  рiдше  та  рiдше  їх  тягне  додому.
Подзвонять  по  скайпу,  пошлють  всiм  привiти...
Гадають  батьки:  чи  щасливi  там  дiти?..

Чому  українцi  кудись  вiд'їжджають
та  долю  далеко  вiд  дому  шукають,
батькiв  залишаючи  скинутим  листям?
Невже  в  Українi  немає  їм  мiсця?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863054
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.01.2020

Справжнє багатство

Як  є  кохання  -  ти  багатий.
Серед  чужих  країн  та  мов
нi  на  алмази,  нi  на  злато
ти  не  розмiнювай  любов.

Хай  на  шляху  залишать  сили
за  несприятливих  умов,
в  спекотнi  днi,  в  холодну  зливу
не  загуби  свою  любов.

Ховай  за  пазухою  глибше,
притискуй  ближче  до  душi
та  на  шляхах  до  цiлей  вищих
не  втрать  її  на  вiражi.

Хай  ллється  море  негативу,
вона  зiгрiє  та  спасе...
Ти  бережи  це  Боже  диво,
Любов  -  цiннiше  над  усе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863053
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2020

Равлик на схилі

Все    майже  задовiльно:
i  в  спеку,  i  в  грозу
я  равликом  повiльно
iз  дня  у  день  повзу.

Вiдгризли  гарну  скибку
вже  вiд  життя  роки...
Хоч  рухаюсь  не  стрiмко,
та  рухаюсь,  таки.

Повзти  я  далi  мушу,
долаючи  свiй  щем.
Ховаюся  у  мушлю
подалi  вiд  проблем...

А  по  життєвiй  стежцi
багато  йде  людей.
Я  -  в  равлика  одежцi,
та  це  -  не  привiлей.

Скiлькох  вже  розтоптали,
а  далi  -  чий  черед?..
Я  -  непомiтний  равлик,
повзу  собi  вперед.

Сповзаючи    по  схилу,
нiчого  не  прошу.
У  розпачi  безсилiм
в  собi  я  сум  ношу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862950
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 29.01.2020

Середні числа

Доводять  нам,  що  жити  стало  краще,
що  виросла  середня  зарплатня.
Живе  погано  тiльки-но  ледащий,
а  все,  що  кажуть  люди  -  то  дурня!

Кому  потрiбнi  цi  середнi  числа?
Подивимось  на  них  в  усiй  красi:
нас  тисячу  додати  до  мiнiстра  -
й  в  середньому  багатi  ми  усi.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862846
рубрика: Поезія,
дата поступления 28.01.2020

Сказати про любов

Про  кохання  багато  вiкiв
пишуть  прозу,  вiршi  та  пiснi.
I  шукають  його  наяву,
i  побачити  мрiють  у  снi...

Почуття  справжнi  прагнуть  знайти
люди  в  рiзних  куточках  Землi.
Тiльки  деякi  на  самотi
досi  сумно  блукають  в  iмлi...

Як  слова  пiдiбрати  такi,
щоби  в  щирiсть  повiрили  фраз,
щоби  струни  душевнi  тонкi
забринiли  у  вiдповiдь  враз?..

Так,  любов  -  почуттiв  апогей,
та  як  слiв  ти  знайти  не  зумiв,
можна  дотиком,  свiтлом  очей
про  любов  розсказати  без  слiв.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862545
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2020

Україні

Проникаєш  з  дитинства  у  душу,  
огортаєш  пісенністю  слів,
як  плетисті  клематиси  й  ружі,
обвивають  паркани  садків.

Я  у  серце  збираю  по  крихтах
всі  коштовні  прикраси  твої:
горобини  яскраве  намисто,
і  весняні  пісні  солов'їв,

заклопотаний  клекіт  лелеки,
аромати  весняних  вітрів,
і  степи,  і  карпатські  смереки,
тріпотіння  в  свята  прапорів,

рос  світа́нкових  чисті  перлини,
оксамитові  хвилі  Дніпра...
На  твої  подивлюся  світлини  –
серце  в  грудях  щораз  завмира...

Я  збираю  тебе  по  краплинах
невагомих  сріблястих  дощів,
по  жовтіючих  хлібних  стеблинах
що  хвилюються  серед  полів,

по  лугах,  де  цвіте  конюшина,
по  піснях,  по  рядочках  віршів...
Все  зберу,  щоб  тебе,  Україно,  
зберегти  у  куточках  душі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862543
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2020

Год уходит…

Год  уходит,  с  собой  унося
наших  глупых  надежд  эпизоды...
По  холодному  небу  скользя,
тучи  снова  несут  непогоду.

Город  в  зеркале  луж  отражён,
огоньками  цветными  играя...
Сквозь  туман  прорывается  сон:
снежных  птиц  серебристые  стаи.

Ночью  ветер  стонал,  ворожа
по  заплаканным  веткам  еловым,
словно  маялась  чья-то  душа
пред  своим  воплощением  новым.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859617
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 29.12.2019

Раз в начале декабря…

Раз  в  начале  декабря,
в  серый,  скучный  полдень,
сквозь  окно  на  мир  смотря,
Пётр  Первый  молвил:

-  Эх,  унылая  пора,
на  дорогах  слякоть.
Сыплет  мокрый  снег  с  утра  -
впору  хоть  заплакать.

-  Вызвать  Меньшикова  мне!
Тотчас  тот  явился.
-  Да,  мон  сир?  Речь  о  войне?-
Сразу  подхватился.

Нет,  мой  друг,  не  угадал:
скучно  стало  что-то.
Наполняй  скорей  бокал:
праздника  охота!

Новый  год  у  нас  когда?  -
Молви,  Алексашка.
-  В  сентябре,  как  и  всегда...
-  Тут,  мой  друг,  промашка!

Мы  назначим  новый  год
нынче    датой  новой.
Веселится  пусть  народ
и  зимой  суровой.

Принеси-ка  мне  печать,
вот  указ  мой  царский:
будем  Новый  год  встречать
в  первый  день  январский...

-  Новый  год  среди  зимы?
Непривычно  вроде...
-  Но  зато,  так  скажем  мы,
будет,  как  в  Европе.

Царь  в  стране  я  иль  не  царь?
Пусть  мне  кто-то  пикнет!
Мало  ль,  что  там  было  встарь,
ничего,  привыкнут!

Любит  праздники  народ,
рад  всегда  веселью.
Вот  и  встретит  новый  год
с  новогодней  елью,

что  из  леса  принесёт
да  потом  украсит.
Пусть  шутихи  разожжёт...
Славный  будет  праздник!..

Так  с  тех  пор  всё  и  идёт:
ёлку  наряжаем;
с  января  считая  год,
праздник  отмечаем!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859616
рубрика: Поезія, Историческая лирика
дата поступления 29.12.2019

Очікування снігу

Колись  зима  вірші  напише  набіло,
морози  зложе  в  рими  та  сніги.
Пір'їнки  снігові  у  дні  захмарені
злетять  з  небес  на  наші  береги.

І  від  негод  подряпини  загояться,
а  від  хандри  та  смутку  –  поготів.
Тоді  душа  бентежна  заспокоїться,
заслухається  тишею  снігів.

Ми  вкрилися  зневірою,  як  стигмами,
бо  наші  сподівання  не  збулись.
Нехай  сніги  у  небі  ще  не  визріли,
зимові  рими  зцілять  нас  колись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858918
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2019

Улюблена приправа

Давним  давно,  в  минулому  сторіччі
жили  в  країні  тій,  що  вже  нема.
Ми  ставили  на  стіл  святковий  свічі
та  всякі  різні  страви,  зокрема:
картоплю  з  м'ясом,  голубці  та  "шубу",
котлети,  олів'є  та  холодець,
салат  з  яєць  із  тертим  сиром  "Дружба"...
Та  ще  був  хрін  -  суворий  корінець.
Їм  приправляли  рибу,  сало,  мясо,
без  нього  холодець  був  не  таким.
Ще  додавали  тертий  хрін  до  квасу,
щоб  був  цей  напій  гострим  та  міцним.
Без  хріну  не  бувало  в  нас  застілля,
він  їжї  додавав  пікантний  смак.
Хрін  лікував  на  ранок  від  похмілля...
То  як  приготувати  хрін?  Отак:
ретельно  корінці  усі  помити,
почистити,  порізати  ножем.
(Ще  бажано  віконце  відчинити,
бо  цим  своє  здоров'я  збережем).
Щоб  гострий  запах  хріну  не  вдихати
(бо  ми  ж  готуєм  зовсім  не  омлет),
щоб  слози  нам  не  лити  та  не  чхати
в  пригоді  стане  нам  простий  пакет.
Візьміть  пакетик  з  поліетілену,
його  на  м'ясорубку  надягніть.
Щоб  з  ніг  не  збив  хріновий  дух  шалений,
то  міцно-міцно  ниткою  зв'яжіть.
Маленькими  шматочками,  потроху
вкидайте  в  м'ясорубку  корінці.
Перекрутили?  Так,  а  після  цього
додайте  бурячок  наприкінці.
В  літрову  банку  висипте  поволі,
долийте  кип'яченої  води,
столову  ложку  цукру,  чайну  —  солі.
Ще  яблучного  оцету  туди
столових  ложки  дві  чи  три,  не  більше.
А  втім,  самі  дивіться,  за  смаком.
Через  добу  готово,  не  раніше.
Смачного  вам!  Закінчу  цим  рядком.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858917
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.12.2019

Поспи ещё

Поспи,  ещё  не  рассвело.
Начнётся  день  —  придут  заботы,
они  расскажут:  где  ты,  кто  ты,
возьмут  привычно  под  крыло.

Поспи  ещё,  покуда  сны
к  тебе  слетают  на  подушку.
Доверься  им,  лети  послушно
в  объятья  сонной  тишины.

Пока  будильник  не  звонил,
поспи,  понежься  на  постели.
Рассвет  крадётся  еле-еле,
ещё  он  не  набрался  сил.

Поспи,  ещё  не  рассвело,
Ещё  для  сна  минут  немало.
Дай,  я  поправлю  одеяло,
Чтоб  не  рассеялось  тепло.

Ещё  вокруг  темным-темно,
луна  заглядывает  в  окна...
Тебя  я  в  щёчку  нежно  чмокну  —
поспи,  ещё  не  рассвело...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858371
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.12.2019

Засніжило

За  ніч  світ  покрився  інеєм,  змерз.
Царювати  прийнялася  Зима.
Бог  на  небі  всі  засіки  розверз  –
сипле  борошно  на  нас  жартома.

Закрутило,  замело  навкруги,
зимний  морок  загляда  у  вікно.
Ми  на  різні  перейшли  береги,
і  в  душі  моїй  сніжить  вже  давно.

Ліхтарі  в  дворі  підсвічують  сніг  –
той  кружляє,  як  метеликів  рій.
Я  дивлюсь  на  них,  неначе  у  сні
і  пригадую,  що  ти  –  вже  не  мій...

Ранок  спуститься  з  небесних  вершин,
буде  кава  на  сніданок  й  омлет...
Буде  вписаний  в  майбутні  вірші        
цей  засніжений,  нехитрий  сюжет.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858369
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2019

Зима-чаклунка

Теперішня  Зима,  як  і  торішня,
гірких  казок  гортає  сторінки,
про  майбуття  все  знає,  про  колишнє
й  ховає  сум  у  білі  рушники.

Насіння  забуття  крізь  хмари  сіє,
байдужістю  вибілює  міста.
І  тільки-но  на  дворі  потемніє,
цілує  перехожих  у  вуста.

Й  вони,  від  ласк  красуні  захмелілі,
не  бачачи  її  молящих  рук,
зникають  у  примарній  заметілі,
а  їм  услід  сміється  сивий  крук...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858281
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2019

По річці

Із  часом  річка  все  міліє,
і  наш  розвалюється  пліт.
Душа  в  скороботах  ціпеніє:
все  більше  прикрощів  та  бід.

Але  ж  пливем  все  далі,  далі,
хоча  вже  зламано  весло.
А  береги:  і  лівий,  й  правий
піском  та  мулом  занесло.

Вчимося  багатьох  прощати,
бо  бачиш  іншу  суть  речей.
Життя  —  більш  мачуха,  ніж  мати.
А  річка  —  далі  все  тече...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858280
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 17.12.2019

Місячна соната

Так  легко  торкаються  пальці  до  клавіш  –
і  ллється  соната  потоками  нот.
Неначе  літаєш...  Весь  світ  забуваєш,
змивається  з  пам'яті  важкість  скорбот.

Вплітається  в  музику  місячне  сяйво
і  тане  у  ніжності  срібній  душа.
Здається,  що  все  навкруги  надзвичайне...
Мелодія  зцілює,  серце  втіша.

Вже  гасне  останній  акорд,  затихає.
Відлуння,  як  піна  морська  опада...
Як  можна  без  музики  жити,  не  знаю.
Вона  –  дивовижна  цілюща  вода.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857820
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2019

В зимову світлу ніч

В  зимову  світлу  ніч  прокинешся  раптово,
поглянеш  у  вікно  -  будинки  сірі  сплять.
Ллють  світло  ліхтарі  загострено-нервово,
що  проникає  в  дім  крізь  скла  холодну  гладь.

У  темних  небесах,  в  морозній  височіні
вже  місяць  вигляда,  зірковий  ватажок.
З  дахів  похилих  вниз  спадають  сірі  тіні
й  нашіптують  мені  сюжети  для  казок.

Весь  вечір  падав  сніг  –  засипав  підвіконня,
посидіть  місяць  сів  на  цей  холодний  мох.
Мабуть,  у  нього  теж  замріяне  безсоння,
і  я  вже  не  одна  –  ми  з  місяцем  удвох.

Посидів  –  та  поплив,  неначе  лебедиця,
а  я  згадала  те,  що  трапилось  колись:
малим  дівчам  себе,  дівочі  таємниці
та  мрії  про  любов,  що  так  і  не  збулись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857818
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2019

А час iде…

Хтось  тiло  нiжить  у  комфортi,
хтось  прагне  в  спортi  до  висот.
Хтось  вiрить  в  Бога,  хтось  -  у  чорта,
втомившись  вiд  людських  iстот.

Хтось  ниви  зе́рном  засiває,
хтось  дiточок  маленьких  вчить,
а  хтось  в  братiв  своїх  стріляє
i  по  ночах  спокiйно  спить.

Хтось  пише  вiршi  чи  iкони,
а  хтось  -  матюччя  на  паркан..
Розвилок  у  життi  -  мiльони,
i  кожному  з  нас  вибiр  дан.

На  свiтi  живемо  для  чого?
Який  залишимо  ми  слiд?
До  слiв  прислухайтеся  Бога,
бо  час  iде...  бiжить...  летить...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855100
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.11.2019

Притча о старом осле и колодце

В  заброшенный  старый  колодец
осёл  провалился.  Беда.
Сперва  фермер  сжалился,  вроде,
а  после  сказал:  “Ерунда,

ведь  этот  осел  уже  старый,
не  буду  его  доставать”.
Соседа  позвал,  чтоб  на  пару
колодец  землей  засыпать.

Кричал  сразу  ослик  истошно,
но  после  затих  и  молчит.
Хозяин  взглянул  осторожно  -
полезли  глаза  из  орбит.

Отвисла  у  фермера  челюсть  -
не  думал  совсем  о  таком:
осёл  бодро  стряхивал  землю
и  вскакивал  сверху  на  холм.

Всё  выше  и  выше  -  и  вскоре
он  вдаль  убегал    со  всех  ног.
Ушастому  горе  -  не  горе,
а  жизни  премудрый  урок.

Осёл  был  упрямой  породы
и  смело  карабкался  вверх.
Он  был  оптимист  и  не  лодырь,
и  ждал  его  явный  успех!..

Коль  сыплют  на  вас  комья  грязи,
то  вспомните  сразу  осла.
Вы  встряхивайтесь  раз  за  разом,
/его  та  уловка    спасла/.

Вам    будет  встречаться  немало
напастей  на  вашем  пути.
Но  порции  новых  завалов
вперёд  помогают  идти.

С  несчастьями  надо  бороться,
нет  гладких  путей  без  помех.
Тогда  из  любого  колодца
вы  сможете  выбраться  вверх.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855099
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 18.11.2019

Все в життi буває

Лiто  промайнуло,
щастя  обминуло.
Осiнь  днi  вдягнула
у  подерту  шаль.
Мокрi  тротуари,
в  небi  сивi  хмари...
Почуттiв  примари
вiдлiтають  в  даль.

Все  колись  буває:
i  зiрки  згасають,
i    любов  минає,
вiдчай  настає.
Сльота  та  тумани
сиплють  сiль  на  рани...
Дощ  бесперестанно
зранку  ллє  та  ллє.

Все  в  життi  буває:
ми  дiйшли  до  краю...
Тiльки  я  не  знаю,
де  знайти  слова,
щоб  тобi  сказати:
буду  я  чекати,
буду  пам'ятати,
бо  любов  жива.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854782
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2019

Жінка з картини

   (гумореска)

Гнат  у  шлюбному  агенствi
виставив  умови:
—  Ви  знайдiть  для  мене  жiнку  —  
мiльонершу  вдову.
Щоб  була  вона  розумна
та  ще  й  без  дитини,
а  на  вигляд  —  щоб  казали,
що  зiйшла  з  картини...

Ось  чекає  наречену
Гнат  у  ресторанi.
Як  побачив  —  став  вiдразу
в  шоковому  станi.
Вiн  мерщiй  бiжить  в  агенство:
—  Ви  кого  прислали?
Нiс  кривий  й  булькатi  очi
мене  налякали.

—  Ви  ж  просили,  як  з  картини,
то    платiть  у  касу.
Дехто  любить  Рафаеля,
ну  а  хтось  —  Пiкассо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854781
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 15.11.2019

Осенняя элегия

Вновь  дождями  светлокосыми
смыло  лето  со  двора.
Смотрит  небо  в  омут  осени,
заплело  тоску  в  ветра.
Размели  ветра  беспутные
нас  с  тобой  по  городам.
Где  ж  тепла  мгновенья  чудные?  -
Не  найти  их  по  следам.

Замело  дорожки  листьями,
за  туманом  скрылась  даль.
Снова  к  нам  шагами  лисьими
подбирается  печаль.
Мир  осенний  смотрит  в  лужицы,
разбиваясь  пополам,
и  отчаяние  кружится
вороньём  по  вечерам.

На  душе  -  печально,  сумрачно,
и  в  погоде  -  беспросвет.
На  дождём  умытых  улочках
затерялся  счастья  след.
Облака  плывут  белёсые,
растворяются  вдали...
Очень  жаль,  что  этой    осенью
Мы  любовь  не  сберегли.


Иллюстрация  из  интернета

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848695
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 19.09.2019

Осень, рыжая девчонка

Осень,  рыжая  девчонка,
разогнав  велосипед,
мчит  беспечно  по  пригоркам,
торопясь  везде  успеть:

разукрасить  жарким  цветом
листья  в  парках  и  лесах,
и  не  пропустить  при  этом  
вольных  птиц  прощальный  взмах,

расчесать  сухие  гривы  
трав,  томящихся  в  тоске,
отдыхающие  нивы  
скрыть  в  тумана  молоке...

А  в  конце  пути,  плутовка,
сбросив  плащ  багряный  с  плеч,
вдаль  умчится  по  грунтовке,
помахав:  "до  новых  встреч!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847540
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 08.09.2019

В преддверии октября

Мы  примем  снова  лёгкую  печаль,
где  осень  ткёт  из  листьев  гобелены,
где  хрупки  дни,  а  ночи  вдохновенны,
где  лета  почему-то  нам  не  жаль...

Свинцом  застынет  небо  в  окнах  луж
в  октябрьской  недописанной  картине.
Но  будто  нитью  тонкой  паутины
вновь  свяжет  осень  нежность  наших  душ.

Мы  растворимся  в  серой  пелене,
постичь  пытаясь  суть  всего  былого,
и  станем  мы  терпимее  немного,
приняв,  что  мы  –  песчинки  на  земле.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847321
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 06.09.2019

Последний августа рассвет

Бубенчики  развесил  ночью  дождь
на  нитях  исчезающего  лета...
Ты  нежным  звоном  ,  август,  нам  поёшь
мелодию  последнего  рассвета.

Уж  скоро,  скоро  ночи  голоса
растают  в  дымке  утренней  тумана...
И  вот  уже  рассвета  паруса
плывут  сквозь  море  туч  лохмато-рваных...

Вдруг  солнце  первым  лучиком-смычком
коснулось  струн  задумчивого  утра,
и  сразу  в  мглистом  небе  восковом
все  тучки  заиграли  перламутром.

И  август,  как  печальный  арлекин
в  застиранных  и  выцветших  одёжках,
бредёт  под  сень  берёзок  и  осин,
протаптывая  осени  дорожку...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846589
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 30.08.2019

Куди ти, серпень?

Ах,  куди  ти,  серпень?  Зачекай  ще  трошки:
вибачимо  спеку  й  з  грозами  дощі...
Ми  твої  у  полі  маки  та  волошки,
й  зірочку  далеку  вплетемо  в  вірші.
А  ще    мед  у  сотах,  яблука  червоні,
перше  жовте  листя  і  жоржин  танок,
скошене  колосся  та  на  Спаса    дзвони,
рос  рясних  намисто...  Ось,  тримай  "вінок"!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846193
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2019

Последняя встреча

Догорает  заря.  Опускается  вечер  на  город,
а  в  листве  кучерявых  акаций  запуталась  грусть.
Обижаешься  зря.  Не  гожусь  для  тебя  я:  не  молод
и  твои  представленья  о  счастье  испортить  боюсь.

Этот  вечер  вдвоём  проведём,  но  он  будет  последний.
Не  смотри  на  меня  так  печально,  не  мучай  меня.
Как  не  можешь  понять:  мы  из  разных  с  тобой  поколений.
Ты  -  бурлящий  вулкан,  а  во  мне  нет  былого  огня.

Но  признаюсь  тебе,  что  мне  льстило  твоё  восхищенье.
И  я  рядом  с  тобой  снова  будто  бы    стал  молодым.
Только  зря  приняла  ты  от  жизни  былой  отреченье.
Возвращайся  в  свой  мир,  пусть  растает  любовь,  словно  дым.

Я  запутался  сам,  ведь  не  думал,  что  всё  так  серьёзно.
Заигрался  в  любовь  и  в  игре  этой  крепко  увяз.
А  когда  протрезвел,  оказалось,  что  каяться  поздно:
ни  минуты    не  мог  я  прожить  без  твоих  серых  глаз.

Я  ведь  знаю  сейчас,  как  тебе,  моя  девочка,  больно:
ты,  губу  закусив,  молча  стонешь,  как  раненый  зверь.
Мы  корнями  весь  год  прорастали  друг  в  друга  невольно,
но  мне  лучше  уйти,  это  правильней  будет,  поверь.

Этот  вечер  с  тобой  -  нашей  встречей  последнею  будет.
Ты,  как  солнечный  луч,  по  моей  пробежала  судьбе.
Время  вылечит  боль  и  смятенное  сердце  остудит,
и  оставит  печаль  и  тревожные  сны  о  тебе.


Иллюстрация:  кадр  из  фильма  "Элегия"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846190
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.08.2019

Серпневий метелик

Метелику  грайливий,  чи  ти  знаєш,
що  лiто  пелюстками  опада?
Що  незабаром  там,  за  небокраєм
вiдкриє  браму  осiнь  золота.

Прокинешся  одного  разу  ранком  -
та  не  вiдчуєш  давнього  тепла...
Так  пий,  крилатий,  сонце    наостанку
з    серпневого  п'янкого  джерела.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845913
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2019

Серпневий сад

Серпнем  насолоджується  сад,
млiють  на  гiлках  лiловi  сливи,
свiтиться  бурштином  виноград,
сонячнi  спiваючи  мотиви.

Розсипом  медових  стиглих  груш
поспiхом  ласують  хитрi  оси.
А  яскравих  квiтiв  сотнi  душ
нiжаться    вночi  у  теплих  росах...

Серпень  ще,  та  видно  де-не-де  
кольори  осiнньої  заграви.
Скоро  лiта  яблуко  впаде
у    пожовклi  вересневi  трави...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844800
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.08.2019

Вкус лета

Как  нравится  мне  пить  настойку  лета
с  неповторимым  вкусом  жарких  дней,
с  оттенком  терпким  мятного  рассвета
и  мягкостью  сиреневых  ночей,

цедить  её  неспешно  из  бокала
и  не  искать  в  морях  житейских  брод...
Ах,  лето,  от  тебя  я  не  устала,
а  ты  уходишь  вновь  за  поворот...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844799
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.08.2019

Серпнева "кулінарія"

Ніч  мирошником  темним  
Час  у  ступі  товче...  
Крихти  падають  з  неба...  
Може  казку  спече?  

Заколотить  опару  
із  серпневих  зірок,  
Ще  додасть  білу  хмару  
й  вітерцю  голосок...  

Вже  світає,  здається.  
Ранок  пада  до  ніг...  
День  серпневий  спечеться,  
як  медовий  пиріг.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844348
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.08.2019

Луна

Вот  снова  свод  небесный  устлан
ковром  с  алмазною  пыльцой.
Луна  проглядывает  тускло
сквозь  облаков  неплотный  слой.

Жемчужным  блеском  восхищая,
она  притягивает  взор.
То  округлясь,  то  убывая,
монетой  падает  в  зазор

промеж  землёй  и  небесами,
волнуя  тайною  своей.
Не  потому  ли  временами
Луна  —  владычица  ночей  —

определяет  настроенье,
даруя  тихую  печаль.
Хоть  свет  её  —  лишь  отраженье,
а  всё  же  высветлит  гризайль,

пейзаж  волшебный  нарисует,
ночной  используя  графит,
и  увлечёт,  и  околдует,
и  вдохновеньем  одарит.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844100
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 05.08.2019

Надвечір'я

Мiсто  огортають
крила  надвечiр'я.
Тiнi  опадають,
наче  синє  пiр'я,

падають  на  плечi,
дмухають  на  cкронi...
Незабаром  вечiр,
сяде  на  балконi,

буде  колисати
музикою  тишi.
Квiтiв  аромати
стануть  ще  сильнiшi...

Мiсяцю  немає,
та  вже  скоро,  скоро
золотом  засяє,
як  здійметься  вгору,

зорi  напiвсоннi
скупчаться  в  сузiр'я...
Падає  в  долонi
лiтнє  надвечiр'я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844012
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2019

Літня пісня в стилі реп

Затягнули  сиві  хмари
небокрай.
Раптом  небо  загарчало...
Та  нехай!

Всі  ми  дощика  чекали
(бо  пекло).
Ось,  нарешті  краплі  впали...
Потекло!

Довгоногий  та  веселий
літній  дощ.
Закружляли  каруселі
вулиць  й  площ.

Злива  радісно  змиває
з  міста  бруд,
блискавицями  лякає,
гонить  люд.

Та  не  страшно  нам,  що  тріснув  
неба  креп:
дощ  нову  співає  пісню
в  стилі  "реп"!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843629
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.07.2019

Між нами

Між  нами  –  
відчудження  ями,
незвані  відлуння  гірких  непотрібних  розмов.
Не  треба
дивитись  на  небо,
шукати  там  відповідь:  де  загубилась  любов.

А  тиша  
усе  голосніша...
Не  можу  повірити  й  досі  в  байдуже  "пробач".
Мовчання  –  як  сповідь  остання,
як  зимного  вітру  у  вітах  оголених  плач.

"Знайомі".
Ми  просто  "знайомі"...
Залишилось  в  пам'яті  зоряність  ніжних  ночей.
Здається,
що  все  це  минеться,
та  тільки  мені  не  забути  коханих  очей...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843627
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 31.07.2019

На дачу!

Зрадів  Мурко:  "Оце  удача!
Ми  зранку  їдемо  на  дачу!"
Була  котова  радість  щира,
бо  дача  –  це  вам  не  квартира:
там  зовсім  не  буває  тиші,
там  горобці,  жуки  та  миші,
травичка  ніжна  та  м'якенька
й...  сусідська  кішечка  руденька.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842830
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 23.07.2019

Шхуна

Ми  шхуну  спорядили    по-новому,
i  шкiпер  наш  -  вiн  зовсiм  не  простак...
Але  нас  зносить  в  напрям  невiдомий  -
побачити  б  у  темрявi  маяк.

Здавалося:  ми  стали  розумнiшi,
вiтрильник  не  посадимо  у  мул.
Але  пливти  вперед  усе  складнiше,
бо  зуби  скалять  тисячi  акул...

Велику  ми  поставили  задачу:
дiстатись  до  мети  крiзь  терни  скрут.
Але  нам  нашi  дiти  не  пробачать,
якщо  не  той  обрали  ми    маршрут.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842828
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.07.2019

Незакінчена школа

Наше  життя  —  незакінчена  школа,  
з  року  у  рік  переходимо  в  "класи".  
Вчить  нас  наукам  все  те,  що  навколо:  
люди,  природа,  життєві  колапси...  

Часто  собі  набиваємо  шишки,  
впавши,  встаємо,  вчимося  й  надалі.  
Планки  собі  обираємо  вищі,  
успіх  в  житті  —  це  замісто  медалів.  

Тягнучись  вгору,  встаємо  навшпиньки,  
знов  помиляємось  (  ми  ж  не  безгрішні),  
іноді  нам  достаються  і  двійки...  
Ну,  а  екзамен  в  нас  прийме  Всевишній.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842461
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.07.2019

Коли тобі…

Коли  тобi  п'ять  рокiв  -  все  чудово,
Дарує  радiсть  кольоровий  свiт.
Коли  п'ятнадцять  -  всi  птахи  навколо  
запрошують  з  собою  у  полiт.

У  двадцять  п'ять  -  не    бачиш  сивi  хмари,
якi  заполонили  небокрай,
перебираєш  струни  на  гитарi
та  вiриш,  що  любов  -  то  справжнiй  рай.

У  сорок  -  накопичується  втома,
все  бiльше  в  свiтi  сiрих  кольорiв,
й  твоя    хода  не  так  вже  невагома,
й  навколо  все  -  не  так,  як  ти  хотiв.

Ось  шiстдесят...  Та  нi,  не  може  бути.
Пенсiйний  вiк  всi  мрii  розтоптав,
наблизившись  з  пiдступнiстю  цикути*.
А  як  багато  ще  за  планом  справ!

У  сiмдесят  -  поменшало  здоров'я,
життя  промчало,  як  локомотив.
Та  впорається  з  немiччю  ця  зброя:
сiм'я,  онуки,  гумор,  позитив...

В  наш  вiк  старiти  людям  так  непросто,
змiнивши  звичний  стиль  свого  життя...
Дожити  нам  хоча  б  до  дев'яноста,
а  потiм  вже  пiти  у  небуття.


*    цикута  -  розповсюджена  отруйна  рослина,  яка  виглядає  досить  
невинно  та  приємно  пахне  морквою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842460
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 19.07.2019

Не забувайте про батьків

У  справах  день  за  днем  минає  звично,
і  час  іде  від  нас  за  кроком  крок.
А  наші  рідні,  знаєте,  не  вічні.
Життя  людини  —  нетривалий  строк.

Знайдіть  для  них  хоча  б  одну  хвилину,
порозмовляйте,  міцно  обійміть.
Немає  більших  цінностей  в  людини,
ніж  дарувати  рідним  щастя  мить.

Тепло  душі  несіть  їм,  це  ж  не  важко,
воно  —  цінніше  над  усіх  скарбів.
І  сереце  затріпоче,  наче  пташка,
позбавившись  від  суму  ланцюгів.

Обійми,  посмішки,  довірливі  розмови  —
дорожчі  вашим  рідним  над  усе.
Не  відмовляйте  їм  у  добрім  слові,
бо  доброта,  як  кажуть,  світ  спасе.

Піщинка  за  піщинкою  струмує
в  пісочному  годиннику  життя.
Нехай  батьки  ніколи  не  сумують  —
ви  майте  до  стареньких  співчуття.

Вони  залишать  вас  колись  зненацька.
Життя  людини  —  нетривалий  строк.
Ні  матері  не  буде  і  нi  батька...
Не  гайте  час.  Ще  сиплеться  пісок.                                                                                                                                                                                                                        

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842341
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.07.2019

Летние грозы

Пол-лета  вдаль  умчалось,
пол-лета  –  впереди
А  грусти  –  только  малость,
когда  идут  дожди.

Когда  и  вечер  душен,
и  в  ночь  прохлады  нет,
нам  дождь,  конечно,  нужен,
как  схимнику  обет...

Частят  скороговоркой  
грома  лиловых  туч,
что  спрятали  так  ловко
последний  солнца  луч.

Дождь  смоет  пыль  и  скуку,  
мелькнёт,  как  стрекоза.
(Совсем  она  не  злюка,
июльская  гроза)!

Промчится  полосою
дождей  грибных  кортеж,
и  солнце  –  рыжий  клоун  –
вновь  выйдет  на  манеж.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842339
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 18.07.2019

Летнее счастье

А  летом  счастье  скрыто  в  пустяке:
в  ночном  костре,  в  рассвете  летнем  раннем.
Оно  висит  на  свежем  ветерке
гирляндой  свежепоймайной  тарани.

Оно  смеётся  солнцем  в  синеве,
на  сердце  лёгкой  патиной  ложится.
В  степи  раскинешь    руки  по  траве  –
и  счастье  тут  же  рядом  приземлится.

Ах,  лето!  Как  его  нам  не  любить,
его  дарам  цветным  не  удивляться?
И  впору  лёгкой  бабочкой  кружить
и  над  цветком  застенчивым  склоняться...

А  летом  счастье  липнет    как  загар,
и  плещется  у  ног  морским  прибоем.
Оно  –    заката  розовый  муар,
что  нежит  упоительным  покоем.

Копите  в  сердце  тёплых  дней  янтарь,
и  пусть  запасы  солнечного  счастья
вам  вспомнятся,  когда  придёт  январь
с  холодным,  колким,  сумрачным  всевластьем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842254
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.07.2019

Передчуття щастя

Уява  всіх  моїх  безсонь,
моя  людина  загадкова,
не  відпускай  моїх  долонь  
та  не  кажи  мені  ні  слова.

Торкнися  поглядом  своїм,
що  хвилю  сколихне  бажання,
нехай  ця  магія  без  слів
тече  до  срібного  світання...

Ти  не  чіпай  словами  ніч,
хай  тихо  ніжиться  в  сузір'ях,
щоб  єдність  наших  протиріч
розквітла  знов  в  її  обіймах...

Світанок  за  вікном  тремтить,
неначе  жилка  на  зап'ясті,
і  розквітає  кожна  мить
передчуттям  простого  щастя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842249
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2019

Всё уже было

Всё  уже  было.  Но  будет  опять  и  опять.
Снова  рассвет  отразится  в  серебряных  росах,
солнечным  светом  начнёт  небеса  заполнять,  
пересчитает  стада  облаков-мериносов...

Полдень  июльский  несносной  жарой  утомит,
ливень  опять  обновит  запылённые  краски...
"Я  не  жалею!.."  -  вновь  песню  поставишь  Эдит.
Жизнь  продолжается,  хоть  и  стремится  к  развязке...

Всё  уже  было.  Не  нам  этот  мир  удивлять.
Слово  "люблю"  временны́ми  смывало  волнами.
Всё  уже  было,  но  будет  опять  и  опять.
Только  не  с  нами,  любимый  мой,  только  не  с  нами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841501
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 10.07.2019

Говори

У  окна  на  вечернее  зарево
отрешённо  и  грустно  глядишь.
Говори,  говори,  разговаривай,
прогони  эту  вязкую  тишь.

Что  не  сбудется,  то  позабудется,
и  лишь  то,  что  случилось  -  твоё.
В  мыслях    тень  от  прошедшего  крутится
и  вонзает  сомнений  копьё.

Погружаясь  в  вечернее  марево,
успокоился,  стих  городок...
Говори,  боль  свою  заговаривай,
пусть  душа  отдохнёт  от  тревог.

Все  сердечные  раны  затянутся,
говори  же,  боль  словом  дробя.
Ты  поймёшь,  что  не  так  сердце  ранится,
если  слушает  кто-то  тебя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840755
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.07.2019

Вишенька

Пiдiйду    до  вишеньки
за  моїм  вiконечком,
посмакую  ягiдку
кольору  бордо.
Засумує  серденько:
де  ти,  моя  донечко?  -
На  чужому  березi
в'єш  своє  гнiздо.

Посадила  деревце
для  малої  дiвчинки,
щоб  обидвi  виросли
гарнi  та  стрункi...
Десь  далеко  донечка,
зажурилась  вишенька,
i  летять  журавликом
вдалину  роки.

Ой,  зелене  деревце,
соковитi  ягiдки,
залишилась,  вишенька,
ти,  як  я,  сама.
Чи  приїде  донечка  -
невiдома  загадка.
I  тому  у  матерi
на  душi  зима.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840754
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.07.2019

Притча про три сита

Йде  учень  до  Сократа:  
—  Скажу  я  без  напруг:
а  знаєш  ти,  що  каже  
про  тебе  ліпший  друг?

—  Держи  свій  рот  закритим.
Щоб  істину  знайти  –
нови́ну  крізь  три  сита  
просій  спочатку  ти.

—  Які  такі  три  сита?  
Сократе,  ти  чого?  
—  Секрет  давно  відкритий,
скажу  тобі  його.

Перш,  ніж  про  щось  сказати
зажди,  не  поспішай,
просій  крізь  сито  правди
і  далі  розмовляй.

Ти  впевнений  у  тому,
що  це  все  дійсно  так?
—  Та  ні,  це  невідомо,
і  зовсім  це  не  факт.

—  Я  згоден  цілковито.
то  ж  новину́  візьми,
просій  крізь  друге  сито,
крізь  сито  доброти.

Ти  добре  та  хороше
хотів  розповісти?
—  Та  ні,  якщо  коротше,
то  зовсім  навпаки.

—  Тоді  це  все  даремно.
Навіщо  бруд  мені?  
Й  не  знаєш  ти  напевно:
це  правда  або  ні.

Повинні  бути  чисті
і  руки,  і  душа...
Ще  сито  є  кори́сті  –
Остання  слів  межа.

Із  третім  ситом  згідно
просій  слова  свої:  
чи  так  вже  необхідна
ця  пославка  мені?

—  Та  ні,  мабуть,  не  дуже.
—  Ти  бач,  які  дива:
ні  доброти,  мій  друже,  
ні  ко́ристі  нема.

Тоді  навіщо  знати  
мені  цю  новину́?
Навчися  розрізняти
суттєве  і  дурню.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840081
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2019

Вбила наповал

—  Можна  леді  запросити?
Бачу:  зовсім  ви  одна.
Можу  чимось  пригостити,
може,  келихом  вина?

—  Що  в  мені  знайшли  ви,  містер,
в  танцівниці  вар'єте?
—  Вразив  погляд  ваш,  намисто,  
а  ще...  ваше  декольте.





Картина  Лео  Прона

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839968
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2019

Жіноче щастя

Не  кажiть,  що  щастя  в  свiтi
зовсiм  не  буває.
Я  собi  жiноче  щастя
так  i  уявляю:
увiйти  в  свою  квартиру,
скинути  пiдбори,
роздягнутись,  душ  прийняти,
у  вечiрню  пору
на  зручненькому  диванi  
прилягти  чи  сiсти
й  щоб  нiхто  хоча  б    годину    
не  питав:  “Що  їсти?”

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839783
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 23.06.2019