| Сторінки (1/14): | « | 1 | » |
В ночной тиши й при свете дня
Съедает тихо тьма меня.
Так тихо-тихо ель дыша
Уходит от меня душа.
Я не пропал, не умер я,
Но в этой жизни нет меня...
Я не споткнулся, не упал,
Я как-то в мир иной попал.
Там нет чудес, там дикий лес,
Туда я мысленно исчез.
Там Цербер, как конвой,
Всё время ходит он со мной.
Русалки в нефтяных прудах,
Там рыба ходит на ногах.
Чеширский кот читает книги
На гробике бывшей барыги.
Пираты пьют соляру й ром,
Собаки бегают в дурдом.
Там Буратино и Мальвина
Продали сто кило мивины,
Её купил всю Артемон,
Такой там мир, таков закон.
Что всё вокруг идёт к чертям,
Нет места добрым новостям.
Там всё верх дном, порядка нет,
Похоже й в мире, где есть свет.
Бывают в жизни взлеты и посадки,
Порядка мало, лишь одни загадки.
Я в мраке жил уж много лет,
Пью виски. Выключаю свет. Беру я в руки пистолет...
Я солнцу шлю большой привет,
Встречает тьма. Меня здесь нет...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813258
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 09.11.2018
Проникла тьма в попорченые души.
И не горит там больше ангельский огонь.
Мы обратились в тьму, залезли прям по-уши,
И если ты о жизни говорить хотел, то нас не тронь.
Пожили мы, и видели дерьма не мало,
И ели ложкою не мёд, а жрали дёгть.
С земли мы подымали, то что догнивало,
И добивали, что не всилах просто доколоть.
Грязь поглотила нас, мы это не скрываем.
Устали мы от человеческого бытия.
Мы живы, хоть и дни мы доживаем,
И ползаем по миру как змея.
Не будем лгать, во лжи мы выростали,
Терзали нас, что это хорошо,
Что бы на мнеие других мы грубо забивали,
Но не прогнулись, мы не в теме, ну и шо?
Чем плох мир, где царит лишь правда?
Где нету места лицемерию и лжи,
Где от себя не бегают, как зайцы от гепарда,
Мы на асфальте выростем поля со ржи.
Надеюсь мир возродится с болота,
И зло перегнеет как торф и нефть,
И будет в жизни лишь приятная забота,
Добро там воцарит, не злость и смерть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813123
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 08.11.2018
Зачем родился, я не знаю.
Принес я многим и тревоги, и хлопот.
Кто меня сильно знает, их не поражаю,
О мне вердиткт один, что я как идиот.
Живу, дишу и говорю лишь бред я,
И не смогу я быть как человек.
Но может не настало время,
Или не в тот родился век.
"Со мною что не так? - не знаю!"
Обычно так я говорю.
Но день и ночь себе я повторяю,
Что многое ещё я сотворю.
Я не поет, не музыкант и не писатель,
Не медик я, и не отличный инженер.
Возможно я не плох спасатель,
Спасу я Вас, ложа на Вас предмет изысканых манер.
Я делаю лишь то, что пожелаю,
Мне нравятся цветы, железо й кровь.
Вы это не поймете, я все понимаю,
Для Вас лишь секс теперь любовь.
Утратили слова любви, ушли у быль поступки.
Лишь плотская любовь у вашей голове.
Прозрачные Вы, души ваши хрупки,
Пусть мысли жизни станут во главе.
Всех зделать под себя возможно не сумею,
Но может хоть когото словом и поступком изменю.
Я стар, седой монах, о жизни прошлой не жалею,
Я счастлив, встретив лишь её одну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813122
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 08.11.2018
Вначале было слово, ну а было ли оно?
Вы все так в Бога верите, но камнем идете на дно.
Не верите в любовь, при этом живя и любя,
Но очень сильно в Бога верите, не видя его, не зная себя.
Он будто видел все, об этом нам твердят,
И будто в Райском саду все, живут и не грешат.
И будто после смерти придет его росплата.
И будто выступает он на небесах в роли адвоката.
И книги о богах написаны, как пособия по жизни,
И вер так много стало на Земле, так все капризны.
Выбирай ты все что хочешь, что тебе по нраву,
Но Бог один! И кто решать все за него давал вам право?
Кто видел то, что он сказал о тех законах, нормах бытия?
Кто видел то, что он говорил, что можно что нельзя?
Не сможете вы дать на все вопросы мои правильные ответы
Зачем тогда вы учите людей, как жить на свете?
Не вам решать, как жизнь свою мне провести,
Я уважаю например врачей, они помогут мою жизнь спасти.
Еще я уважаю воспитателей и учителей,
Ведь с их помощью, я стал воспитание и смелее.
Где Бог находится, когда везде идет война?
Там люди умираю, их не поднять со дна.
Иль расскажи про Бога больному ребенку!
Тебя не услышат, уйди ты в сторонку.
Спасибо всем, кто помогал мне выбрать жизненную дорогу,
Я благодарен близким и родным, но не церкви, и не Богу...
Возможно многие меня за эти слова осудят,
Но только близкие и родные будут со мною, а остальные забудут.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643952
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 15.02.2016
В часи святкових днів чудесних,
Коли всі хочуть щастя й чудеса
Прийшла до нас сіра розруха
Й заполонила сині небеса.
Прийшов туман, окутав всю округу
Своїм малесеньким сірим дощем.
Я заблукав, ходжу по-кругу.
Потім сховавсь, як зайчик під кущем.
Скажи мені, що тобі треба?
Навіщо в гості завітав?
Прийшов до нас - спустившись з неба,
А я в тобі, як в лабіринті заблукав.
Ти вже не день, не два - роками,
Від сонця нас загородив.
Були дітьми - стали батьками,
А дощик, як тоді, все лив і лив.
Не бачим ми нічого - все в тумані.
Забули ми, як сяють зорі й небеса
Ми живимо немов в капкані,
Все сіре, вже не знаэм що таке краса.
Піди! Кричу тобі, тебе благаю!
Дай з сонцем нам хоч рідко та пожити,
Бо сонце - навіть я у снах чекаю
Всі в смутку ходять але треба і любити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630289
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.12.2015
Ти вибач мене мамо, за сідину волосся,
За тяжість погляду в твоїх очах.
Я став таким, так довелося
Але про щастя твоє мрію я у снах.
Моя ти зірка, що ведеш до щастя,
Бо тільки твоє слово поважаю.
Тобою заняті думки, на щастя,
Про мене часто думаєш ти теж, я знаю.
Тобі сідин додав не мало
Та вийшло так, мене ти не суди.
І болю додавав тобі бува не мало
Та завжди допоможеш вибраться з біди.
Були самі, пішов він дуже рано,
Не допоміг мені він стать на ноги.
Виконував роботу, просипався рано,
Та все ж я не зійшов з своєї дороги.
Я вибрав шлях, і йду по ньому одиноко
Та подумки тебе я згадую й молю,
Щоб не схватили там з ненацька дикі вовки
І подумки я говорю тобі люблю.
Моя ти рідна, стала моїм сенсом.
Світи ж для мене, як маяк для кораблів.
Я постараюсь, не "кормити" тебе стресом
Й колись покажу, що добився і зумів.
Тобі всі квітів дарувать не буду,
Й не буду говорити, що роблю.
Прийду до тебе, й подарую я ромашки,
Й шепне на ушко, що люблю.
Для щастя не потрібно щось кричати,
Робить шалені, необдумані діла.
Ти вір, не буду я про біль мовчати,
Зметнусь я в вись, як птах із корабля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625628
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2015
Через пожовкле листя йшов прохожий.
На всіх прохожих він не схожий.
Той ярий вираз мужнього лиця
Не заглушила поряд смерть його творця.
Він йшов собі куди не знав,
Вперед ішов. І інших він не помічав.
А інші поглядом його все проводжали,
Його історію вони не знали.
Присів на лавку. Сльози тихо потекли.
Згадав, як з хлопцями в бою були,
Згадав тих ранених в бою дітей,
Яких тягнув від снайпера очей.
Згадав він всіх, хто в полі полягли,
Згадав місця, де всі вони були.
Не зрозуміть їм ту солдатську долю,
Яку спіткав боєць на полі бою.
Ті рани довго будуть кровю обтікать,
А влада ще на неї сіллю буде посипать.
Бо не цінують люди те вино,
Що п'є солдат в війні давно.
Кохану він згадав, яка чекать так обіцяла,
Яка через два місяці всі обіцянки забувала.
Він не топив всю біль, як більшість у вині,
Він убивав всих ворогів на проклятій війні.
Він не прийде до себе в гості, не покличить мати,
Яка так не змогла з війни його діждати,
Вона кричала в небо:"Любий синку!"
Коли стікала кров'ю коло рідного будинку.
Він більше не зустрінеться зі своїм взводом,
В якому всі були района одного родом.
Бо всі вони були у ямі дні,
Після страшної, кровопроливної різні.
Не має більш в його очах кохання,
Згоріло все від смерті сподівання.
У нього в голові думка одна,
Що ж йому там дала війна?
І сльози сипляться, як град на полі бою.
Думки давно вже не дають покою.
Чого він сльози л'є, не зна того ніхто,
Й не знають, як то бути воїном АТО.
Сидить і бачить він картину йому дику,
Маленька дівчинка дає йому гвоздику.
І шепчить тихо:"Вставай, ти сліз не лий!
Ти захищаєш нас! І дякую, що ти живий!"
А листя сипле, застеля стежину,
Не зрадив дім, не зрадив Україну.
Він зрозумів, не зря проводив дні,
На тій забутій депутатами війні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623826
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 25.11.2015
Закройте рты! Вы лживые собаки!
Вы будто ждете, что-бы всех нас напугать.
Вы как придатели, с верха ждете атаки,
И любите нас информациею напугать.
Уйдите! Будет людям легче
Или начните правду подносить.
Сейчас нас кормят ложжю каждий вечер
Не в силах люди все переносить.
Скажите правду! Дайте нам надежду!
Нам жить охота, это ты пойми!
Все будет лучше, а не так как прежде,
Прошу Вас, дорогие СМИ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623091
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 22.11.2015
Ви думаєте, що ви "Герої",
Прийшли на землю ворогів
Та тут ви знайдете свої земні покої
Від вірних Батьківщині, колишніх Братів.
Вам обіцяли пачок грошей,
Гектари земель і кучку рабів.
Отримали лиш кулю й жменю вошей,
І безіменні номера хрестів.
Про це ти мріяв у своїй країні?
Про це були твої думки?
Стоятимеш тепер у переході на коліні,
Бо відірвало пів ноги і пів руки.
Ти став героєм у своїй країні?
Тобі дають і гроші і любов?
Не буде щастя і твоїй з тобою дружині,
Бо ти не здатиен на інтимну вже любов.
Тебе вже використали, ти непотріб!
Своїй землі не пренесеш ти більш добра!
Хіба зроби репост у інтернеті,
Під своїм фото:"Парни! Не наша там война!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622408
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 19.11.2015
В руках тримаю я смертельні фото,
Де тільки голодом убиті люди,
Від їхніх остатків повниться болото,
Де гори трупів видняться повсюди.
Була у ті часи страшна розруха,
Коли у щедрий урожаєм рік,
Забрали все, і навіть забрана макуха,
Там людям голодом укоротили вік.
Я бачу дівчинку Марусю,
Сидить вона не в змозі вже стоять.
Оплакує вона мертву бабусю,
Сама готуючись невдовзі помирать.
На інших фото - мертвих гори,
Лежать у купі, як копиця сіна.
Лежать вони коло забора,
І на колінах їх оплакує жива дитина.
В той чорний час навіть гниле варили,
Живого більш нічого не було.
Сусідка незнайому дівчинку зварила,
А потім переїхала в інше село.
Не бігали комахи, миші і собаки,
Повимирало все живе навкруг.
Садили у тюрму за три пшеничні злаки,
Наказували жорстко всіх "ворюг".
"За що нас в землю так топтали?"
Собі крізь сльози я питання задаю.
У чорні дошки села записали,
А обіцяли: житимем в раю.
Болить душа, як гляну на ті знімки.
Не знаю, носить як його земля.
Усе життя сміялись з українки,
І після цього як любити москаля?
Горить душа, і полум'я не загасити.
Багато тоді ми пізнали болю.
У пам'ять жертвам квіти буду я носити
І свічку запалю за їх голодну долю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621850
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 17.11.2015
Жили собі на втіху, та раділи тихо.
Не трогаючи інших, просто ми жили.
Не довго було добре, бо завітало лихо,
А завітав у гості Сатана. І ріки крові потекли.
З баюдужим обліком старої злої бабки,
Він увірвався в наш чарівний дім.
Не требував нічого, забрав лиш одяг й шапки,
Він одягнув усе, й по місту пішов тім.
За ним прийшло страждання, голод, смерть, розруха,
Нема надії на радісний кінець.
Куди пішла, і звідки та прийшла старуха?
Не зна ніхто, та хай їй буде грець!
Ніхто її не трогав, та й часом позабули,
Та ще не зажили від втрати рани і не засохла кров.
Ми будем пам'ятати, хто волю здобували,
І не мине з роками наша пам'ять і любов.
Знайшла та стара курва, собі нову розвагу,
Їй захотілось бути там де завжди э тепло.
Ти научисть стара, коханню і пізнай повагу,
І позабудь людей до себе милість і добро.
Колись твої нащадки, пізнають сиву кару,
І проклянуть тебе і все твоэ житло.
Та буде пізно, бо полетіли в далеч хмари,
Та незабулось все, що в нас було!
А ви мої нащадки, не слухайте нікого,
І проживіть щасливо сотні тисяч літ.
Відновлюйте своэ житло, не трогайте чужого,
Та пам'ятайте сльози тих минулих, кров'яних літ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619900
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 10.11.2015
Летять у небі журавлі,
Летять, у чужі далі.
Чому летять із рідної землі?
В очах наповнені печалі.
Летять вони в незрозумілу далечінь,
Де люди їх не розуміють.
Від них там э, одна лиш тінь.
На фоні тої далі - вони тінь.
Чому земля не мила наша вам?
Чому ви покидаэте нас в смуті?
Чи щось погане люди роблять вам?
Чи може ви на нас всі люті?
Летіть... а ми вас поглядом побачим,
І подумки із вами полетим.
Те що покинули ви нас - пробачим.
Та жаль.. ми з вами не летим...
Весною ми вас всі чекаэм
Ви прилітайте, не затримуйтеся там.
У нас своя краса, не за небокраэм.
Ви принесіть весною настрій нам.
Летіть. Не думайте про горе,
Хай щастя усміхнеться вам.
Перелетівше чуже море,
Про нас частіше згадуйте там.
Я проведу вас поглядом,
І тихо на дорогу помолюсь.
Погляну на свій дім,
Та в журавля я сам перетворюсь.
І полечу за вами вдаль.
Дім рідний покидаючи на вічно.
На серці біль, смута, печаль.
Та вибір зроблено, і вірно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614060
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.10.2015
Така одна, эдина, неповторна,
Твій образ завжди у моїй душі.
Всі в голос кажуть, що вона потворна,
А ти сподобалась мені, пишу тобі вірші.
Складаю в славу твою оди, рекламу подаю, кричу.
Вони із тебе роблять божевільну. Я ж не мовчу!
Я хочу показать тебе усьому світу! Ти прекрасна!
Що ти, як ангел, ти вродлива! Та несчасна.
Зробили з тебе ляльку, правлять інші балом,
Та вирвишся з обіймів Карабаса незабаром.
Покажеш ти себе ще всім! І підуть звідси супостати,
Та станеш ти могутня Україна, Батьківщина-мати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612520
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.10.2015
Проходят дни, недели и года...
А мы живем, да нет, скорее выживаем.
Мне кажется, что скоро навсегда
в себя мы веру потеряем.
Забыли мы, как славно жить,
как всем смеяться, веселится.
Идешь и смотришь на людей,
на маски их, на грустные те лица.
Быть может нам всем веру обрести,
с надеждой в будущее наше!
Где нет ни лжи, ни зависти, ни лести.
И там живут - не выживают!
Там не воруют, не стреляют...
Родных и близких там не убивают...
Представить сложно этот Мир,
но только нам его таким дано построить.
Толчок бы нам, чтоб выйти всем с своих квартир,
и жизнь счастливую устроить.
Но врядли мы то в силах изменить,
когда других проблем не замечаем,
и так всю жизнь приходится нам жить...
Да не живем, в просто выживаем...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612356
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 10.10.2015