| Сторінки (2/147): | « | 1 2 | » |
Серед україномовних запитів в Яндексі найчастіше трапляються такі орфографічні помилки:
индекс , презинтація , відчудження, прислівья і процесс
бородьба, єкспресс , києвський , розвіток , віділення , розповіть , місяц , сдача , кінотеатер і мінестерство
http://news.bigmir.net/technology/608917-Yandeks-opyblikyvav-pomilki-yaki-naichastishe-dopyskautsya-v-ykrainomovnih-zapitah
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648199
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 01.03.2016
здається ми забули як починається світ
як починається нове життя в глибинах людського космосу
як починаються стежки життя від воріт
подібні до кольору індійського священного лотосу
здається ми знову вигадуємо собі круговерть
майбутнє в неонових тонах і літаючих машинах
забуваючи про ту швидку й беззупинну смерть
що поховає всі душі в холодних лавинах
здається.. та ні. ми робимо дітей і не думаємо
ми думаємо і все одно робимо дітей навіть тепер
ми не цінимо абсолютно нічого із того що маємо
і чекаємо разом щоб цей Всесвіт помер
ми стоїмо на акціях " збережи довкілля, худобо!"
забруднюючи атмосферу і вирубуючи ліси
для кожного з нас до сраки уся ця природа
головне щоб суспільство вважало тебе ідеалом краси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647079
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.02.2016
Ілюзія смерті: в холодне осіннє місто
Сезонно вповзають химери з важкого сну...
Заповзають прокляті під моє холодне ліжко
шепочуть прокльони - коли ж я засну?
Ілюзія смерті : курчата літають під дахом.
Пінгвіни крилаті летять кудись в небеса
Ця осінь для інших стала тепер крахом
І безкрилих птахів зарубала сталева коса.
Ілюзія смерті: в блакитному небі військовий літак
Мінне поле розквітло в червоних маках
Він вбиває тебе, посміхаючись щиро так
Наче ти - подарунок, що дають при святах.
Ілюзія смерті: ми насправді вже мертві
І над нами зелена-зелена трава
Не забудь усміхнутись останній тій жертві,
Яка іще вірить - та ні, я жива....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646533
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.02.2016
Спершу
Дякую Тео, яка надихнула мене на створення цього твору.
Дякую Домініку, який надихнув мене на його "дописання".
Дякую Миколі, який завжди мене підтримує і читає все, що я пишу.
Дякую всім, хто це прочитав\є. Сподіваюся, вам сподобається.
Примітка: Фамільяр - янгол або демон, нижчої або середньої касти, що належить якійсь особі. Має якусь певну магію і продається\купується як річ без права вибору чи голосу. за непокору хазяїну може померти.
Фамільяри бувають різні, з різною магією та здібністю. В історії Аля та Елізабет можна дізнатися про них більше. Історія Аля та Елізабет буде пізніше, оскільки вона ще не завершена.
приємного читання)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645222
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2016
ти все ще збираєш розділові знаки
читаєш вірші Жадана і романи Булгакова
вплітаєш у коси блакитні холодні маки
ночами літаєш самотня до Кракова
ти все ще віриш у сутність ніжності
а вона вже продалася хитрості лиса
його усмішці і рідкісній ласці
що пробиває сильніше від списа
ніжність не піде. не лише жаданої
вона лиш спочине із іншим у ліжку
буде чекати наказу коханої
гладячи чорну лисячу кішку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643654
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2016
тік-так.картина з годинником
на ньому є млин і торт з іменинником.
старий маяк. хвилі плещуть до берега
одинокі чайки літають туди оберегами.
і рима не пишеться. і ритм не складається
невже моя муза у чомусь покається?
невже мій маніяк впаде на коліна
і жертва втече поміж купками сіна?
мозаїчна підлога у бальних кімнатах
душі предметів в психічних палатах.
королевич у рамці кличе до танго
на столику Карла псувалося манго.
Маріанна кружляє співаючи п'яно
а Моцарт сидить за фортепіано.
моя муза присіла у кріслі дракона
гортає латинські вірші Цицерона.
посміхається дивлячись в очі єхидно
ось же твій вірш. за нього не стидно?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643215
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 12.02.2016
Короткий сон
Високий трон
На нім король
Володар доль
За ним стіна
Жива вона
Піду туди
Себе знайти
Хоч чути там
Я не віддам
Ми будем йти
Його знайти
Побачить час
Усе для нас
Зелений луг
Найкращий друг
Там є вона
А ще зима
Лапатий сніг
Останній ріг
Стіни нема
Прийшла весна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640328
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 01.02.2016
Чи можу я тебе спитати,
Чи хочу я тебе шукати?
Чи хочу бачити? Чи знати?
Чи цю ніжність відчувати?
Ти – кохання,ти- любов,
Ти – величність різних мов.
Ти – жорстокість, ти – журба,
Ти – це біль, пусті слова.
Ти – мінлива, як погода,
Ти – нескорена, як час,
Ти – незламна, як свобода,
Ти – це чудо для всіх нас.
Ти – цнотлива чистота,
Ти – велика, наче воля,
Ти – це істина проста,
А ім’я твоє – це Доля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636268
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.01.2016
Хотіла б знати я – чому?
Оцей тягар важкий несу?
Чому життя таке складне,
Іде, помаленьку пливе,
А мить щаслива промайне,
Немов зоря з небес впаде.
Чому нещастя так багато?
Чому воно немає меж?
Шукаю щастя я завзято,
Та часто чую – не знайдеш.
Як це неправильно, жахливо.
Невже людина – це ніщо?
Чому живемо нещасливо
Самі не знаючи за що?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636267
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.01.2016
Рок - це не просто музика, повірте.
Це душа кожного, покладена на ноти.
Як хочете - то просто перевірте,
Коли в душі питання "хто ти?",
Коли не знаєш в чому справа -
Включаєш рок і зразу... спокій.
Ця музика - це зовсім не отрава!
Це друг дитині одинокій.
Це музика, в якій кричать для тебе.
Не "на", а "для" , побачте ви різницю.
Ми самі вирішуємо для себе
Обрати небо, чи в'язницю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635943
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.01.2016
Тримай моє серце і душу руками,
Рви весь мій одяг одними словами,
Клич мене в пекло палко й нестримно,
Вбивай мене тихо, повільно і вірно.
Ти є мій Цербер окутаний страхом,
Тіло моє для тебе є дахом.
Розривай мене, ну ж-бо, з середини різко -
Метелики з шлунку тікатимуть ніжно.
Кров'ю малюй моєю картини :
Усмішку невинну малої дитини.
Із запаху шкіри зроби ти парфуми -
Вони розлетяться по світу як думи.
Розклади усі органи ніжно у банки,
З мрій побудуй повітряні замки,
З волосся сплітай гнізда пташині,
Тільки залишся зі мною ти нині.
І завтра, і вічність, і сотню віками
Тримай моє серце і душу руками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635940
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 15.01.2016
Вечірні сутінки,весна,
Гуляю парками одна,
Нарешті темрява прийшла
І в небі зірочку знайшла.
Немає місяця, лиш тьма
І я стою отут сама.
Та раптом хмара відійшла
І промінь місяця пройшов,
Сріблом сяяла земля
І погляд мій тебе знайшов.
Твій усміх і твоє ім’я,
Твій погляд до світання…
І зрозуміла раптом я –
Це називається Кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635707
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2016
Сипав сніг із неба,
На землю тихо падав
І нам з тобою треба
Чекати зорепаду.
Загадаємо ми з тобою
Тихо три бажання –
Зустрітися з весною,
Вірності й кохання.
Почують ці бажання
Зорі в тихім небі,
Здійсняться сподівання
Наші вже, далебі.
Зустрінемось з весною
Теплим, ніжним ранком,
Чекаючи з тобою
Сонечка світанку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635705
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2016
Тихо. Я дивлюся. У небо?
Ні. Де ти? Далеко?
Напевно. Я одна. Чуєш?
Серце плаче за тобою. Сумуєш?
Можливо. Зірка впала. Бачиш?
Я бажання загадаю. Плачеш?
Невже за мною? Слухай. Зорі?
Ні, це місяць розмовляє. Воля?
Так. Вона у нас буває. Доля?
А її немає… Кохаєш?
Я теж. А душу маєш?
Маєш. А я ні. Людина?
Ні. Я янгол. Я неба дитина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635442
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 13.01.2016
Людина. А що це?
Людина. Створіння, зроблене Богом.
Людино, ти любиш сонце?
Людино, ти завжди приховуєш сором.
Бачиш, людино, світло бачиш?
Знаєш, людино, світ свій знаєш?
Неправда, людино, ти світу не знаєш.
Не знаєш, людино, от і світла не бачиш.
Забудь же, людино, про свої ідеали,
Забудь же, людино, янголів й рай,
Забудь же, людино, бо їх не досягнеш,
Ніколи, людино, не матимеш змоги.
Залишся собою, залишся, людино,
Люби лише сонце і тільки, людино.
Ти знай же, людино, лише свою долю
І збережи найкраще, людино, - волю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635441
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.01.2016
Я хочу полетіти у небо,
Де холодні й далекі зірки,
Де ніколи, нічого не треба,
Де галактик цілі ріки.
Там Всесвіт бере свій початок,
Там Всесвіт знаходить кінець.
Там час, там вічність, там думка,
Там планет неймовірний вінець.
І сонець там є мільйони,
І місяців там тисячі,
І туманностей там трильйони,
І літають туди кораблі.
Я дуже і дуже хочу
Полетіти хоч раз туди,
Бо там все на світі зможу,
Бо там колись будеш ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635203
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2016
Я хочу бути дощем,
Який сполучає небо і землю,
Що вічно далекі одне від одного.
Я хочу бути дощем,
Поміж людьми,
Що не мають друга жодного.
Я хочу бути дощем,
Який з’єднуватиме долі,
Що є різними в кожного.
Я хочу бути дощем,
Щоб стати зв’язком
До почуття благородного.
Я хочу бути дощем,
Щоб дарувати самотнім ув’язненим
Радість серця вільного.
Я хочу бути дощем
І єднати серця
Кожного дня прекрасного.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635202
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 12.01.2016
Ніч прийшла, місяць зійшов,
До усіх стомлених сон вже прийшов.
Тільки людина сидить тут одна:
Сонця приходу чекає вона.
«Зоряне сяйво, місячний спів,
Скажіть мені, любі, хто місяць зустрів?
Чи, може, з’явився сьогодні він сам,
Кидаючи виклик холодним рокам?
А може, він хоче знайти вороття?
Чи, може, зустріти те почуття,
Яке лиш самотні могли відчувати,
Кохану людину життя все чекати?»
Зорі безмовно собі мерехтіли,
Відповідати вони не хотіли.
Біля людини – лише самота,
Для неї ця ніч тільки одна.
Не може сидіти, не може чекати,
Не хоче вже більше самотності знати.
«Сонечко світле, місяць ясний,
Не хочеться більше бути самій.
Прийміть лиш до себе,
Зроблюся зорею, полину до неба»,
Навкруг лише тиша, а потім – політ.
Зоряне сяйво сповнило весь світ.
У тиші самотній скінчилось життя-
І канули душі в саме небуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634942
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.01.2016
Ніч надворі тиха й безхмарна,
І місячне сяйво світить задарма.
Я лиш заснути сьогодні не можу :
Згадую денну хвилиноньку кожну.
Сумую, бо знаю – мить ця одна,
Повториться завтра нудна суєта.
Зараз хвилина – незвична така,
Радіє сьогодні душа-бо моя.
Не можу забути це сяйво всіх днів,
Не знаю, хто першим красу цю відкрив.
Я хочу, щоб зірка упала з кохання
І я загадаю велике бажання:
Щоб раз хоч на день пережити цю мить.
Мов сонечко ясне, небесна блакить
Дає мені радість одне почуття,
Яке для людей, лише для життя,
Дарує прекрасне й хороше знамення,
А назва йому – Велике Натхнення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634939
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.01.2016
Вокзал, поїзд, запах мастила.
Дорога і рейки, вузькі як могила.
Тихо колишеться тушка вагону.
Люди тихенько тікають з перону.
Потяг примарний летить над містами.
Стелить дорогу пустими тілами.
Душі в вагонах тихо сміються.
Темними духами вони зовуться.
Гуркіт, хитання, сміхи і стогін.
Бігають чорти йому навздогін.
Роги,копита, дика усмішка.
Ще на пероні лежить чорна кішка.
Між пасажирів багато знайомих.
Душ почорнілих ніким невідомих.
Їх машиніст так дико сміється.
Потяг спокійно у пекло женеться...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634775
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 10.01.2016
Ми так рано з тобою стали снігурами
Залишилися в холоді разом навічно
Ми жили і їли одними словами
Суїцидно кидалися вітру навстрічно
Ми так рано з тобою забули про холод
Про сніг що могилою стане нам нині
Про пекучий нестримний пташиний голод
І про смерть що очі піднімає на нас такі сині
Нічна хуртовина кричить про безвихідь
Кожна сніжинка для нас немов вирок
Чи стримає тіло пташине похіть
І не вмре так по-людськи від запалення нирок?
Ми з тобою приречені не дожити до весни
Стати кормом для зими і її проекцій
Хоч може ти знову улітку воскреснеш
Я ж приєднаюсь до небесних секцій
Я колись прилечу до тебе грозою
Сильним градом поб'ю усі твої вікна
Ти згадаєш усе що було зимою
І нікуди від холоду більше не втікнеш
Давай моя птахо нам час вирушати
Може знайдемо десь крихти чи воду
Поки вітру немає то можна поспати
Бо лиш вуличний птах розуміє свободу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634773
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 10.01.2016
Я просто хотіла до тебе торкатися.
Ніжно торкатися шкіри, затамувавши подих.
З волоссям твоїм тихцем гратися
Рахуючи сонний твій вдих і видих.
Я просто хотіла потонути в твоєму запаху.
Відчути моральний екстаз від першої ночі.
І не останньої. Головне не дати маху.
І може фізичне відбувається екстазі.
Я просто хотіла побачити твої сни.
Захистити тебе від кошмарів та холоду.
Я завжди буду поруч з тобою іти
Опираючись світу, моралі та голоду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2016
Лише тоді, коли ламаєшся, можеш задати собі питання:
А чому тобі роблять боляче лише ті люди, які мають для тебе якесь значення?
Чому ти причина всіх бід і проблем цього світу?
Чому так болить у грудях і сльози такі гарячі?
Чому ти така невдаха, нездатна ні на яку роботу?
Тебе навіть ніхто не хоче любити.
Тебе навіть ніхто не хоче чути.
Тебе навіть ніхто не хоче бачити.
І насправді всім на тебе насрати.
Так, сонце, зараз ідеальний час, щоб зламатися.
Невже ти хочеш ще залишатися?
Ей, ти!
Тобі краще просто піти.
Ти лише розчаровуєш людей, невдахо.
І не тільки людей. Навіть чужу уяву.
Хто сказав, що буде легко?
Піддайся всім на поталу.
Так буде краще.
Я знаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631525
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.12.2015
Коли ти пішла - з тобою пішов цілий світ.
Мені забракло світла, в мені помер цвіт.
Я схожа на цуцика, якого викинули з дому,
Який любив і вірив тобі як нікому.
А ти мене кинула. Така моя доля.
І крила Джейн знову змінили свій колір.
Моїх крил тепер вже немає за спиною.
Якісь обрубки, що кровоточать, немов пес стікає слиною.
Я тікаю від спогадів, як лис тікає від мисливця.
Ти моє сонце, що стало раптом моїм вбивцею.
І кожна сльозинка що падає тихо додолу з ока.
Це моє кохання до тебе, таке чисте й глибоке.
Я тікаю до людей, яких вже встигла забути.
Щоб з ними розслабитись, так я ще та сука.
Ти мене не кохала, а може й не знала про це.
Кожен спогад про нас перекривляє моє лице.
І може недовго мені треба ще так існувати.
Хвороба вернулася, не можу ні їсти ні спати.
Вже валер`янка трохи дає пофігізму.
Я спілкуюсь з людьми немов через велику призму.
Це добре, бо біль відчуваю тільки на фоні.
Говорю з людьми про тебе і стримую душевні болі.
Та хвороба не вернеться просто так, мусиш знати.
Цього разу вона зробить своє, вже мусить мене забрати.
Я заховала лезо, не роблю ніяких дурниць, як ти хотіла.
І я навіть хочу жити, хоч нічим вже тобі не винна.
Знаєш, я проісную, я перейду це якщо можу, це ж я.
Ти назавжди будеш в моєму серці, так само як твоє ім`я.
Але більше ніколи не повернуться ті дні, коли я казала.
Що ти Моя Леді, Моя Люба, Кохана.
Ні.
Я таки помру в цьому лайні.
Ніколи не покаюсь за власні гріхи.
Рахуватиму вдихи і видихи....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631050
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.12.2015
Вона жила так довго, що могла написати історію світу. Цього світу. Їхнього світу. Просто Всесвіту. Хто вона - не знав ніхто. Але вона знала, що вона не одна. Вони не могли існувати як одна істота, але й не могли бути окремо. Світ кликав її Арія. Арія безсмертна. Хоча в кожну епоху вона мала багато імен.
Маючи безмежну силу, мусила коритися іншим. Ну як коритися...не мала права заперечувати. Через це тікала і ховалася в людському світі...
- мене неможливо знайти і легко втратити - наспівувала собі, гуляючи містом. 150 см зросту. Кожен вважав її дитиною. Ну і нехай. Діти безсмертні і справжні.
Арія бігала містом і шукала . Вони були розділені, але існували разом у ній. Парадокс. Дівчина бігла по вулиці, не бачачи дороги і... скрип шин, удар...
- дівчино! Дівчино, ей! - чиїсь ніжні руки трясли її. Було трохи боляче, але все швидко гоїлося.
- я... я.. ай! - схлипнула.
- ну блін, дивись, куди біжиш! - її взяли на руки і понесли. Сонце сліпило очі і Арія ніяк не могла розгледіти обличчя свого рятувальника.
- я.. я.. ти красива.
- що? - це була дівчина, - ти з дуба рухнула? наркоманка, блін, - посадила її на лавку.
Арія густо почервоніла, - я не наркоманка... просто...
- просто дебіл. Що з тобою? - дивиться. Від цього погляду Арії чомусь стало так ніяково, що вона аж опустила очі, - я... не знаю. Жарко.
- точно дебіл, - дівчина зітхнула і сіла поруч, - як звуть-то тебе, суїцидниця?
- А.. - запнулася - я не пам"ятаю.
- га?
- ну.. не пам"ятаю я... - занервувалася, - я взагалі не знаю, що тут роблю.
- може тебе в лікарню?
Арія намагалася вперто згадати, що це за місце. Лікарня.
- там.. пахне ліками?
Дівчина недовірливо покосилася на неї, - слухай, з тобою точно все нормально?
- ні. я...
- ладно. Пішли, - підвелася і подала руку, - я запізнююсь.
Арія невпевнено глянула на неї, - ти мене відведеш?
Дівчина ствердно кивнула, - так. Ходи кажу.
Арія взяла її за руку і по тілу пробіг дрож. Так незвично....
- в тебе температура? - дівчина підійшла і поклала руку їй на чоло, - така червона...
Арія ахнула і міцно її обійняла, - моя, - розпачливо так, - ти моя!
- шшчо? - в шоці, - що ти робиш?
- ти моя! - скрикнула і знепритомніла. Дівчина зітхнула і на руках понесла її до найближчого дому, де жила її подруга...
Арія прокинулася на чиємусь ліжку. Пахло пилюкою і трохи потом. Арія обережно сіла і почула розмову.
- може вона хвора?
- та дійсно хвора. Що робити з нею?
- в лікарню...
- а якщо наркоманка?
- а ми шо? ми нормальні. просто знайшли її...
- не будь дебілом. що ти зробиш з нею?
- ну не можу я її так просто віддати!
Арія оперлася коло стіни, - просто ти моя, - всміхнулася - я довго тебе шукала... Луція...
- Лу.. що? - подружка здивувалася.
- звідки ти знаєш? - дівчина аж встала
- ти ж моя. Я все про тебе знаю. Я.. скучила, - підійшла і обійняла її. Подружка в шоці, - я.. ем... що?
- це капець якийсь. Я нічого не розумію - роздратовано глянула на Арію. дівчина винувато опустила очі - вибач... - винувато. Розплакалась.
- ну от чого ревеш? Я Леслі. Луція.. ну це моя уява.
- це ти! - вперто. Схлипнула.
- та.... блін. дівчино...
- дай мені ім"я - тихо.
- га?
- в сраці нога! - знову схлипнула
Леслі засміялася - дурепа. Будеш...Мелані
- Ме... лані? - вимовила як дитина, - так гарно....
Леслі зітхнула - і що мені робити з тобою?
- люби мене. Люби так сильно!
- лесбіянка чи що? - подружка дивиться на те все, - може давай таки в швидку подзвонимо?
- та замахала! - Леслі зітхнула, - я забираю її додому. Може якось допоможу.
- ну як хочеш - образилася. Арія тішилась новим іменем і тулилася до Леслі.
Через місяць часу Леслі зрозуміла у що вплуталася. Чудачка, по імені Мелані від неї не відходила і дико бісила. Але була такою милою, що не можна було довго злитися. А вночі розказувала. І плакала. Ігри... Підкорені... Все настільки змішалося, що важко було зрозуміти сенс. Єдине, що було ясно - Мелані тікала. Тікала по світах, тільки щоб її не піймали і не змусили змагатися. Бо вона виграє. А коли виграє, то назавжди лишиться волі і розчиниться у волі цього світу. Останнього Леслі не розуміла. Вона відчувала до цієї дівчини лише роздратування але чомусь вперто хотіла піклуватися. Як за маленькою сестричкою. А може...
- Луція - Арія поторсала її за рукав - Луція, нам треба йти.
- куди?
- вперед... вони тут.
- я нікуди не піду, - втомлено, - дістала вже.
- але Луція! - розпачливо і зі сльозами на очах.
- я Леслі.
Арія відпустила її ,- тоді я піду сама...
- ну вали вже! - гаркнула і читає щось своє. Мелані щезла.
Луція не звернула уваги. Лише під ранок запримітила щось недобре і пішла шукати її.
В парку на траві лежала маленька дівчинка. Така мила і втомлена. Довкола неї сиділи собачки і всі спали.
Луція вилаялася і підняла її - от дурепа. Мелані!
Арія здригнулася і розплющила очі - Лу.. ція?
- ти що витворяєш, ідіотка?
- я.. ні.. - сльози в очах, - іди... іди...
- ти переспала? куди йти?
- Луція.... - і все щезло
- де ми?- западина в горах. Голе каміння і величезна арена. Вгорі в скелях щось на зразок будинків. Навколо них колом стояли люди. І не зовсім
- так довго тікала...
- а ми тебе впіймали!
- тепер твоя черга.
- перемагай і виконай свою місію.
- Арія...
Дівчина міцно обійняла Леслі, - ні! я не Арія! її немає!
Луція обійняла її у відповідь. Інтуїтивно відчувала, що все погано. Але мовчала.
Арія тремтіла з ніг до голови і просто плакала.
- піднімайся і йдемо. твоя йде з нами
- ні! - Арію аж пересмикнуло, - відправте Луцію назад!
- ще чого.
- це єдина хороша зброя проти тебе. Піднімайся!
Арія здригнулася і покірно підвелася. Згорбилася.
Луція підвелася за нею - Мелані...
Арія притягла її до себе. Різким, зовсім невластивим їй рухом, - будь поруч, - спокійно.
- що відбувається? - пошепки.
- можеш вважати, що я прийшла померти.
- ти дебіл?
- тихо!- гаркнув хтось з чоловіків і дівчата здригнулися.
- ця дівчина тепер буде твоєю хазяйкою?
Арія здригнулася - Луція моя!
- хазяйкою? Це як.
- даватимеш їй силу.
- я?
- ясно. може їй Астера дати?
- Луція моя! - істерично. Притягнула Леслі до себе, - я нікому не підкорюся!
- в тебе нема вибору.
- не вказуй мені! - випросталася гордо і від неї повіяло силою. Леслі здивувалася - Мелані...
- не підкоришся, - до неї підійшов рогатий, - ми її вб"ємо.
- не дозволю, - закрутився вихор довкола неї, - не дозволю!
- а ми не спитаємо. Підкорися!
Арія опустила голову - я...
- от і молодець. Пішли, - їх завели в один будиночок, - житимеш тут. Завтра перша битва. Ти виграєш це. Ясно?
Мовчить. Важко ...
- що таке? Що сталося? - Леслі не витримала напруги і потрясла Арію, - Мелані! Мелані, що таке?
- ти моя хазяйка тепер. Пробач, - опустила винувато голову, - це моя провина....
- приступай до таїнства.
- таїнства? - Луція не зрозуміла.
- поцілуй її. А потім все як має бути.
- що має бути? - не зрозуміла
- ти дурна?
- ми не в таких стосунках, - тихо сказала Арія, - в мене достатньо магії.
- заткнись. Завтра побачимо чи це правда.
- та що таке? - схарилась Луція - поясніть уже!
- на, - кинув їй книжечку, - це Арія.
- Арія?
- я Мелані - вперто
- ага. та ясно, - вийшли. Арія сіла на підлогу, - не читай, - зі сльозами, - не читай....
- чому?
- не треба. Це не я. Я не така. Я Мелані, - обійняла себе за плечі.
- ей. Ти чого?
- не читай, - плаче. Луція зітхнула, - добре, не буду, - обійняла її, - що буде завтра?
- завтра....
А завтра вони стояли на арені. Арія стояла. Маленька і беззахисна. Проти неї стояла теж дівчина. Середньої статури, проте вклала Арію після 3-го удару. Арія навіть не пручалася...
- Мелані! - Луція знову її трясла - Мелані, не мовчи!
- чому ти не передала їй силу? - вони були дуже злі
- як це зробити?- Луція в розпачі. Мелані непритомна.
- та просто візьми її.
- що? - в шоці, - я... не можу...
- Луція ....
- Арія, ми даємо тобі нормального господаря.
- ні! - різко сіла і здригнулася, - ні!
- покличте Астера.
- ні, Луція, ні! - вчепилася в руку Леслі
- я.. не розумію... - Леслі розгубилися. Прийшов чоловік. Красивий. Середнього зросту і з дуже добрими очима - це обов"язково?
- так.
- Леслі! - Арію забрали від Луції, - Луція, ні! ні! - пручається.
Чоловік зітхнув, - я не можу зробити боляче дитині.
- вона давно не дитина.
- Луція! - Арію приструнили.
- Ме...мелані? - дивиться і не рухається.
Чоловік зітхнув і поцілував Арію. Сльози течуть по її щоках. Відхилився -
- Арія...
- я Мелані... - тихо.
- Арія! - повторив твердо. Арія схлипнула і опустила голову - хазяїн...
Вони полегшено зітхнули
- хазяїн? Мелані?- Луція підвелася.
Арія мовчала .
Астер обійняв її ніжно, - Ти моя тепер. Пішли. Завтра бій.
Мелані забрали.
Тепер Луція бачила її лише на арені. Сильну. зовсім не схожу на себе і абсолютно безжальну. Одного дня їй дозволили прийти і поговорити.
- Мелані... - почала ніжно.
Мелані підняла порожні і холодні очі. Помовчала. А потім....
- я Арія.
І світ навколо щез.
Продзвенів будильник. З кухні до нісся голос мами - Леслі, час в школу!
Леслі розплющила очі. сльози текли по щоках.
- невже... сон? - втерла щоки, - такий.. сон...
Підвелася. Заправила покривало і з ліжка на підлогу впала книга з красивим витіюватим заголовком "Арія".
Дівчина нахилилася і підняла її. На деякий час просто заціпеніла. Цієї книги в її домі ніколи не було...
Далі буде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630630
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2015
Попеліють в кошику троянди,
Розпадаючись від дотику одного.
Додам в них крапельку лаванди
Вони і мертві варті того.
Ах як цвіли вони раніше!
Їх колір вабив всіх комах.
Всі їх зрізали, більше, більше!
Пелюстки рвалися у прах.
А квіти все собі мовчали,
Плачучи сльозами із роси.
Жорстокі люди! Якби ви знали
Яка ціна у їх краси.
Троянди тихо шепотіли
Про сонце, літо і тепло.
Наповнили порожні ті квартири
Надією на нове полотно.
Пелюстки плавають у вазі.
Уже зів'яла їх краса.
Їм не поможуть ліки й мазі,
У них закінчилось життя.
Зірву я ніжно їх верхівки,
Складу у кошик із зірками.
Засушу як тернові гілки
Ви варті залишитись з нами.
І ви будете знову й знову,
Іти із нами в хатні мандри,
І чути доньки колискову...
Вмирайте в кошику, троянди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629678
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2015
Час.
Іде для Нас.
І для Вас.
Всім править час.
Він справжній ас.
Час.....
Очі.
Я так їх хочу.
Я так їх бачу.
я не заплачу
І не пробачу.
Віра.
В любов змарніла.
Тебе зустріла.
Мене убила.
Ти моя мила?
Час. Він править нами.
Живе словами.
Очі, що повні болю.
Візьми з собою.
Віра. Лише лишилась.
Усе згубилось....
Час...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629677
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2015
Колись принцеса носила білі сукні,
Забарвлені кольором чистоти.
Її душа ще не пережила хвилини мутні,
Її серце ще прагнуло висоти.
Принцеса любила небо і крила,
Наївно вірила у чудеса.
Хотіла побачити червоні вітрила
І стати Ассоль, яка попливла.
Часто в тонкому волоссі
Збиралися роси й зірки.
Щовечора розпускаючи коси,
Принцеса співала пісні.
Співала пісні про кохання,
Гадаючи - любиш, чи ні?
Тіло її ще не знало бажання,
Тіло її ще не знало жаги.
Ти посмів забруднити незаймане,
Пролити кров на білий шовк.
Її тіло тобою захоплене.
Її голос під тобою замовк.
Ти не дав їй право вибору.
Навіть плакати шансу не дав.
Ти відкрив ту любов незвідану,
Ти відкрив те, що сам знав.
Намагаючись кричати - зірвала голос.
Синці отримала, пручаючись.
Ти проти неї -могутній Колос,
Вбиваєш її не каючись.
І залишивши беззахисну в болоті,
Пішов собі кудись у далечінь.
Ти задовольнив бажання похоті,
Ти взяв її, бо так хотів!
Вставай, принцесо, вставай.
Хіба годиться так тобі лежати?
Ти очі свої гордо підіймай
Хоч навкруги - лише одні собаки.
Живи, принцесо, живи.
Ти ж сильна, майбутня королева.
Доки кров наповнює жили
Ти будеш жити, наче Єва.
Бо скуштувала яблуко спокуси.
У тебе вже забрали все.
Ти знайома з дівою розпусти.
Ти бачиш, що любов в собі несе?
Принцеса? Ні. Нечиста.
Вже не повернеш час назад.
Іди ж за брами свого міста -
Там вже тебе чекає кат.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629300
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 17.12.2015
Колись я заведу собі великого равлика
Він лазитиме по кімнаті й залишатиме свої сліди.
Буде схожий на неспішного гаврика
Поруч із ним так добре буде йти.
Я назву його ніжно Гері чи Мартін.
А може Ассоль, бо хто його зна.
Чи це буде хлопчик по імені Арті,
Чи безіменною буде ВОНА.
Він забиратиме в мене неспокій,
Даватиме час вгамувати чуття,
Стане другом мені одинокій
Стане частиною мого життя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629296
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2015
А ти знаєш - я його знаю.
Він дивний, далекий і трохи гарний.
Круто те, що спогадів про нього не маю.
Мій мозок із ним трохи вульгарний.
Ти знаєш, я часто бачу його вранці.
Крізь марево сну і звуку будильника.
Він носить чорні-чорнезні штанці.
І супроводжує мене до холодильника.
Потім розчиняється в потоці лиць
Дорожніх маршрутів і перехожих.
Думка про нього падає ниць
Гублячись між думок схожих.
Він прийде знову десь коло півночі.
Затьмаривши мене ніжністю своїх рук
Яких я ніколи не відчувала на собі
Це схоже на вирій егоїстичних мук.
Я пам"ятаю дотик його плеча.
Я пам"ятаю той голос дзвінкий і я.....
Я пам"ятаю його, хоча....
Він навіть не пам"ятає моє ім"я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628245
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 13.12.2015
колись ти злітала з птахами у небо і бачила
4 пори року і кінець горизонту, напевне...
я ж скувала твої крила кайданами, мила,
ти ж нікуди не полетиш тепер без мене ?
я б замкнула тебе у підвалі під домом
зв.язала очі і руки і тіло твоє ланцюгами
огорнула безпечно-невільницьким колом
і ласкала б щоденно руками й словами
ти моя птахо, невільницька мріє
підкорю тебе в темряві в тиші навічно
поки воля твоя перед мною не зтліє
поки не станеш моєю душею на вічно
я помру на колінах стоячи пред тобою
ти моя королево, позбавлена волі
коли подих останній обрушиш золою
я піду за тобою у небо, де зорі
я заберу в тебе душу, життя і бажання
я підкорю навіки ці очі так сміло!
хоч помруть із тобою мої сподівання
я для тебе віддам свої серце та тіло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2015
Коли приходить зима- місто замерзає.
Помирає.
Нас усіх огортає вічна і холодна ніч.
Нескінченна опівніч.
Зараз нацокало тільки сьому нуль нуль.
Металевих куль
Морок тихо осідає на всіх нас.
Час.
Іде, а вулиці все більше порожніють
Тліють
Лише заблудлі перехожі поспішають додому
Знову.
Закохані пари бояться снігу і світанку
Світлого ранку.
Бо разом
Із ніччю
Помре
Любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627678
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 10.12.2015
А ти знаєш, наскільки ми малі, порівняно з цими глибинами космосу.
з цією величчю планет, зірок і систем, оточеними ореолом мороку.
ти вважаєш себе богом цього світу і диктуєш людству правила.
наївна скотина. ти думаєш, хтось буде слухати твої дурні слова?
ти ставиш обмеження, малюєш аксіоми заборон і затемнені призми правил.
мутні закони стають апогеєм твоєї мудрості і розквітом сил.
тобою пишається мама і вішає нагороди на стіну, втираючи соплі
а ти знаєш, десь плачуть діти і кричать так голосно і страшно, що їх воплі
дістануться навіть до такого шматка лайна як і ти.
помри дурна скотино. просто помри.
смерть не може по тебе прийти
їй вигідно збирати трупи
ти маєш це знати
помри, суко
помри.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627674
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.12.2015
Львівська зима схожа на кадри із фільму "Мгла"
Туман застилає дороги, пороги, маршрутки, попутки...
Вершки ліхтарів стирчать над мостами, пальцями, кістками...
Немов лапи павуків вилазять з-під знаків.
Урагани, торнадо, невпинні дощі, немов апокаліпсис
Впадуть на чорну землю зрошену слізьми теплої осені
Поховають останні спогади літа і коротких спідниць
Стартова смуга для снігу - в тумані приховано фініш.
Біжи зимо, біжи свій найкращий марафон холоду
Відкривай ігри на виживання в бездомних і безнадійних
Не кожен з нас доживе до кінця цього фільму.
Я хочу побачити переможців фіналу вільних.
Я хочу побачити сніг, феєрверки, салюти, люди...
Бійка на виживання поміж салатів, горілки, телебачення
Які ж ми чудова мішень для прибульців з космосу
Але поки вмирає осінь - нічого не має значення...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627495
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.12.2015
Просто мовчи
Просто мов чи
Просто чи мов
Просто мов
Немов
Немов чи
Не мов чи
Не мовчи....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622066
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.11.2015
Коли ти куриш синій LM трясучись від холоду
Дим повільно вимальовує срібні замки в повітрі
П.ючи кіоскне пиво і п.яніючи від поганого солоду
Заливаючи свідомість думками про мрії світлі.
Коли ти студент і нічого в житті немає значення
Тільки довбана сесія і модульна практична практика
Ти не шукаєш любові, дружби, чи навіть побачення
В тебе все є з гуртожитком де зимою Арктика
В житті основне - вдача і постійна халява
Втеча від деканату, контрольна облава
Пачка цигарок в кишені та запальничка
В когось комусь невідома відмичка
Хот дог на обід і вода на сніданок
Пари стартують, малий, добрий ранок!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618084
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.11.2015
знаєш, любов буває така різна -
взаємна, вигідна і неформальна.
моя любов зовсім ненормальна. та що там любов?
я сама ходяча ненормальність, яка доводить людей до сказу.
так, я кохаю дівчину. так, я роблю це щиро і наперекір людям.
о так, ці люди! хто дав вам право вирішувати яка любов правильна
а яка ні?
знаєш, в мене вдома висить різнокольоровий прапор.
ні, я не лесбіянка, чорт забирай, і не знати чи буду.
моя любов платонічна і по-дитячому щира.
хіба вам є за що мене засуджувати?
так, я цілувалася з дівчиною. це було далекек минуле , ніким не потрібне
я ніколи не кохала і не вірила
і трясця вам, закохалась без відповіді!
я люблю поцілунки й обійми.
теплі вечори в руках ніжності.
дідько, мене не кохає моя дівчина, тож я шукаю їй заміну.
я можу зустрічатися з хлопцем. без жодного зобов'язання, знаєш.
і він це знає і нам двом добре.
гуляти не надто пізніми вечорами, дивитися в чужі балкони.
уявляти життя в чужих квартирах, таже далеке і втомлене.
і можливі він би хотів більшого..
та, чорт забирай, він справді хоче більшого!
а я не можу. мені треба лише обнімашки, поцілунки і рідкісний секс, щоб зняти напругу минулого.
о, так, ти зараз будеш мене засуджувати.
скажеш, що я повія і дно всього суспільства. а ти знаєш
мені байдуже. я насправді вільна.
залежу тільки від неї і хочу Львівського світлого.
ти засудиш мене, бо я сплю з одним хлопцем.
хоч не люблю його, це ж просто статевий акт між нами
ти засудиш, бо я кохаю дівчину і харюсь через те, що вона мені не відповідає.
ти знаєш, насправді мені так боляче, кожен раз, коли я про неї думаю.
я справді кохаю. я справді хочу бути вірною. і з дівчатами їй ніколи не зраджую.
чувак, це так по-дебільному. заборонити людям кохати одне одного.
вона не хоче мене кохати, бо їй не дозволить релігія і від неї відвернеться суспільство.
фак, вона настільки звикла, що я поруч, що мені здається, їй навіть в голову не може прийти, що мене колись не буде.
я кожного дня бажаю їй ранку й добраніч, а мені надсилають милий смайлик.
я щаслива. вона про мене пам'ятає.
і я не знаю, нафіга мені це все писати. суспільтво - це система пліток і дурних заборон.
як писав Жадан - скажи людям "Бог", " милосердя" і "член",
то люди зреагують на член.
що їм Бог, про якого вони створили дофіга релігій?
що їм милосердя, про яке кричать брехливі політики?
їм головне - член. історія, про яку складають довжелезні плітки.
чуєш, я замахалась строчити.
але бляха, так хочеть висказатись. так хочеться, сука, комусь довіритись,
я ж не з тих, що так просто зневірюються.
короче. не суди людину по упередженнях. бо насправді я досить хороша.
але через людську некомпетентність, чувак, я дно сусплільства, я грішниця, я повія, що живе в своє задоволення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617886
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2015
Ми... часто читаємо звуки і міміку
Зображення теми далекого скайпу
Ти завжди відчуваєш полеміку
Я безвідмовно черпаю кайфу.
Ми.... завжди аналізуємо вірші
Маленькі великі ще більші
Ми немов літературні гейші
Непостійні прекрасні вищі.
Ми... тільки шукаємо чогось нового
Тільки свідомого, відомого, нашого
Робимо потім щось своє з того
Це робиться абсолютно непередбачено.
Ми...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617885
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2015
Ми сиділи на валізі на колії
чекаючи поїзда до Амстердаму
щоб там покохатись як злодії
вдихаючи марихуану.
Ми сиділи з тобою на рельсах
відшиваючи випадкових гопніків
краще було на повітряний крейсер
купити квитки під оплески.
(Тебе грів внутрішній жирний Ігор
я ж-бо тряслася від холоду
немов у цю мить нас засипало снігом
розганяючи бі-сексуалів гопніків.)
А поїзд усе не хотів появлятись
і я вже тряслась як собака
чому б нам з тобою не набухатись?
а потім покуримо маку...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2015
В тебе є тільки дев'ять хвилин.
А може днів. Чи навіть годин,
Але не зупиняйся, чуєш, прошу.
Відкрий мені його прозу усю.
Ти обіцяла, що читатимеш його щовечора.
Щодня сьогодні завтра і вчора.
Ти ж обіцяла, я пам'ятаю.
На нові твори бездиханно чекаю.
Ну де ти? Читай вже, безсила.
Його магія слова на мене не діє.
Пручайся. Заперечуй і читай далі.
А я послухаю... ти ще в полоні печалі?
For teo
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617417
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2015
Рідкими ранками випиваю філіжанку міцної кави
Запахом зерен наповняю нерви відчуттям облави
Наші душі найчастіше сплітаються між собою вранці
Вони захоплені, приручені, спокусливі в палкому танці
Я рахую хвилини мов на незмінному автопілоті
Смуга вже вільна, мій розум вже скоро буде на зльоті
Я бачу, що за ніч листя змінило невпізнанно коль`ори
І небо вкривають хмарини малюючи в ньому гори
То сонце, то дощ, то вітер - нестабільна погода
Поки я є - кожен день для мене неймовірна пригода.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616224
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.10.2015
Чиїсь маленькі пальчики
Спліталися між нами в наших думках.
Неначе сонячні зайчики
Росли дитячі долоні у наших руках.
М'які білі кучері тремтіли,
Коли тендітне тіло пробивав сміх.
А ми з тобою так хотіли
Щоб сміх напав на нас усіх.
Великі плюшеві зайчики
В обіймах ніжних дитячих рук...
Де ж ви маленькі пальчики?
Творці моїх безсонних мук....
Де ж ви ці білі кучері?
Для мене - ви тільки сни.
Очі, безсоні, змучені,
Повні живої води....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615886
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.10.2015
Ти відлунюєшся в мені шепотом...
Тихим, пробираючим до кісток страхом і відчаєм.
Я чую, як ти вночі ходиш по моїй кімнаті. Моєму королівстві і змітаєш усе.
Усе на своєму шляху.
Ти будиш мене з царства Морфея, кидаєш в холодну реальність, вгризаєшся в мою свідомість оскалом гострих зубів і.... дзеркала.
Велике дзеркало на всю стіну.
Там кілька відображень у темряві. Хто стоїть за моєю спиною?
Чому я бачу чийсь силует ?
Мороз по шкірі.
Впала зі столу книга. Зсередини столу.
Це тільки протяг... Це моє королівство.
Це моя кімната і я тут бос!
Я і... Хтось торкнувся мого плеча.
Пальці кістляві і довгі.
Кров холоне в жилах.
Ти прийшов через дзеркало.
Ти - живеш в дзеркалі.
Ти - моє дзеркало.
Ти - моє відображення.
Ти - це... Я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615884
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 25.10.2015
Навіть один поцілунок може принести щастя.
Може змусити почуватись потрібною.
Ще не коханою. Вже зовсім не вільною.
Ми - немов карти з однією мастею.
Твої обійми зігрівають в найбільший холод.
Твої очі пронизують до глибини душі.
Мені зовсім не важливі слова чужі.
Коли все їство заливає твій солод.
Твоя шкіра зовсім не має запаху.
Така ніжна на дотик моїх рук.
І зіниці твої мов найчорніший крук.
Ховають мене в полоні страху.
Навіть один поцілунок як наша суміжність.
Заповнює душу і серце спогадами.
Заливає свідомість десяти океанами.
Так кохати може лише сама ніжність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615726
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2015
Як холодно, що прийшла осінь.
Як сумно пожовкло листя.
І сонця ніхто не просить.
Пускати осінні кисті
Ламати усі надії
Стирати дитячі мрії.
Як швидко приперлась осінь.
Від неї у грудях мліє.
Холоне і тихо голосить.
Ламає пожовклі трави,
Заносить безжальним вітром.
Дощ уже править світом.
Чому ти з'явилась, осінь?
Хіба тобі шкода літа?
Ніхто твого горя не просить,
Ніхто не подасть тобі квітів...
Ти ведеш за собою морози,
Пекучі, нестримні сльози.
Як швидко розквітла осінь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615663
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.10.2015
-ти знаєш – сказав Кролик, затягуючись – цим світом керує страх. Як хутін. Тільки страх.
- ти дебіл – відповіла я і подивилася вгору. Мурашки табунищами бігали по шкірі. Ця тиша дико нервувала, а поодиноке шурхотіння змушувало здригатися усе єство, натягуючи нерви як нитки на верстат.
- ну чому? – зітхнув він – от дивися, ми тут, в самій, вибач за вираження сраці. Що нами керує?
- інстинкт самозбереження – я відповіла майже пошепки.
- ти не боїшся? – Кролик підняв моє підборіддя і вперто глянув у вічі. Я здригнулася. Якщо скажу ні – збрешу. Тому я просто промовчала і відвела погляд – він тут…
Це прозвучало наче вирок. Хоча… так воно і є. ми всі помремо. Ну не всі. Лише я і Кролик.
-Ей, мала. Ходи до мене. Хоч обійму тебе на останок – майже пошепки. Я міцно притислась до нього і… десь там почулися кроки…
Знаєш, знайомства в Інтернеті дурна штука. Хто це, що це, де це? Ти ж не знаєш. Але в житті треба спробувати все, от я і познайомилася. З мужиком. 30-ти річним. З нареченою. На прізвисько Кролик. Мімімі, та?
Але він виявився досить таки прикольним чуваком. Ну не враховуючи нареченої-стерво, в нього все було ідеальним. І я що? Звісно ж я подумала, що це обман. Але це виявилося правдою. Сама в шоці. Досі.
Так от, познайомились, поговорили і… та в принципі все. Ми просто переписувались. Кілька років. Те відчуття, коли радишся з мужиком щодо свого хлопця і вашого спільного життя… ну це ж я.
Ну от, зараз має бути ліричний відступ як у всіх фільмах жахів, що мені ен-нна кількість років, я екстасен(к)с і бачу привидів. Або щось подібне.
Взагалі-то, ні. Я нормальна. Дивлюся фільми жахів і, як всі підлітки, чекаю зомбі апокаліпсису. Це була наша спільна тема, до речі.
Одного прекрасного дня, коли голубіло небо і літали рожеві єдинороги ми все таки зустрілися. Познайомилися, поцільцювалися в щоку і пішли… в цирк. – для чого? – запитала я здивовано в нього – подивимося на світ збоку.
Банальна відповідь, але щось у цьому є.
А в цирку мені сподобалося. Особливо тварини. Люблю великих кішок і змій. А ще кроликів. Ну як дитина, короче.
Після виступу ми побачили фокусника з капелюхом. Навіть не капелюх, а цей, циліндр. Невиправний Кролик почав шепотіти мені на вухо, що в таких ходять лише пі%раси або косплейщики. Я стримувала посмішку, але в глибині душі погоджувалася. В глибині.
Фокусник побачив нас і всміхнувся. Наче привітно, але водночас… загрозливо? Ну мені пробігли мурашки по шкірі. Я автоматично притулилася до Кролика, аж той не зрозумів, що сталося.
-як вам наш цирк? – голос фокусника був вкрадливим і холодним. Хрипким. Бр-р-р-р.
- непогано – всміхнувся Кролик і погладив мене, мініпута, по голові.
- хочете розкрию таємницю? – голос задурманював. Ну не знаю. Не могла я з власної волі кивнути і… очікувати? Чого?
Чоловік взяв свій циліндр і натягнув Кролику на голову… на шию… на груди… де Кролик? Мене повністю пронизав жах. Я перелякано подивилася вгору, побачила холодну посмішку і….
-мала. Мала, прокидайся ! – мене трусили як при найсильнішу землетрусі, аж подих перехоплювало. Я розплющила очі – Кролик… блін, що сталося – я різко сіла і в голові закрутилося. Де ми? Що це? Що відбувається?
- я не знаю…. – всього три слова. Три грьобаних слова, а відчаю в них більше ніж в ранкових новинах в Афганістані.
- як звідси вийти ? – пошепки. Мені починає бути страшно.
- он там – показав Кролик в гору. Я підняла голову і десь далеко вгорі побачила стелю гримерки і криси циліндра. Мені потемніло в очах…
- мала – Кролик обійняв мене – ти тільки не бійся, добре? – обійняв мене. Я вже якось автоматом кивнула. Це ж не все.
- ми… ми тут не самі – пошепки.
Мені похололо на душі. Не…самі? Як..хто…ЩО тут є?
Я прислухалася і почула чиєсь дихання. Собака? Ведміть? Що це? Що це? Що це? Що це? Що це?ЩО?!!!!
Паніка. Серце б.ється швидко-швидко. Воно дихає все голосніше, ближче, страшніше…
Кролик не витримав цього напруження і просто міцно стиснув мене в обіймах – все гаразд. Заспокойся. Я тебе не віддам. Нікому, чуєш?
-ми всі помремо…- шепіт, відбивався від стін. Ми не перші. Ми не останні. Він тут…
Кроки так само раптово стихли. Кролик полегшено зітхнув, але не відпускав – бачиш, нами керує страх. Я вже систему розробив.
-яку?
- керуванням людьми…
Така незручна тиша. Людьми керує страх? А як же любов? Хоча любові немає. Ти просто боїшся втратити цю людину… блін…
-розкажи… - знаю, в цю мить я була схожа на дитинку, яка просить, щоб на ніч розповіли казочку. Але мені було байдуже. Ми тут. Ми не самі. Ми можемо померти. Що ще має значення?
Кролик погладив мене по волоссю – от уяви. Ти сама вдома. Опівніч. Всюди тиша і ти починаєш чути уривчастий дитячий плач. Просто в себе в кімнаті – від його голосу в мене мороз пішов по шкірі – він все голоснішає і голосніше. Ти не розумієш, що відбувається. Аж раптом згадуєш, що колись в цьому будинку жила жінка, що викинула свою дитину через вікно. Ти підходиш до вікна і бачиш цю дитину. Без шкіри, скручена, брудна вона з диким криком лізе на тебе. Ти пручаєшся і намагаєшся її відштовхнути від себе і… штовхаєш бабусю в маршрутці. Тебе покарав шеф за спізнення на роботу. Отак треба керувати людьми, мала.
-ти дуже жорстокий – тихо прошепотіла я – це занадто. За що нас так карають зараз?
- за все. Причин достатньо.
- Кролик…
Але Кролик раптом ахнув і раптово обм.як. позаду стояла величезна тінь, яка голосно дихала йому в спину і вгризалася гострими зубами у теплу плоть. Велика крапля крові впала мені на щоку…
Що це? Де я? чому тут так пахне ліками?
Довкола бігали якісь люди і щось кричали. Циркові звірі стрибали через вогняні кільця. Дитячі скрючені тільця плакали по кутках. Тінь важко дихала в мене за спиною. Тільки Кролик стояв коло великого входу в циліндр і простягав мені руку - мала, ходи до мене.
Я простягла руку йому на зустріч – Кролик…Я вже йду…. Ще кілька днів…Кілька разів… Один передоз і … я вже тут.
Присвята Чарівному Кролику.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615448
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2015
Нас завжди є четверо.
Може це і забагато на одну свідомість.
Та мені вже все одно.
Моя біографія буде схожа на повість.
Ти завжди була одна.
Хоч в тебе в голові їх є також чимало.
Для мене відкрилась сумна
Твоїх емоцій завжди бракувало.
Я -твоє перенасичення киснем
Ти - моя доза наркотиків,
Коли ми з тобою зависнем?
Уподібнемось до чорних гнотиків?
Коли нас з тобою залишиться
Тільки двоє і тільки тут
Тоді моє серце відкриється
І побачить твій Чорний Суд.
Нас із тобою заручено
Сріблом та почуттями.
Чому усе так закручено?
Давай завжди будемо "нами"?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615444
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2015