Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
ніч повисла тремтячим куполом
над утомленим нашим містом
нас нема кому більше гріти
і любити нема кому
то чи варто собою гупати
під колеса життя лізти
щоб з'єднатися з цілим світом
і підкорюватись йому?
попід небом голосять іроди
розбивають жорстоко вічність
ми не бачимо вже нічого
крім потертих старих імен
і лишається тільки вірити,
що, тримаючись разом міцно,
ми віднайдемо свого бога
і нещастя нас омине
що робити тепер зосталося
нам у мертвій безкраїй тиші?
тільки місячне сяйво лиється
наче річкою по землі
що б не було і що б не сталося
пам'ятай: я з тобою лишусь
ми як вільні щасливі птиці
в неозорій густій імлі
ми незламні і ми нескорені
як останні творці епохи
нас нічого вже не зламає
і не змусить піти на дно
новий всесвіт собі сотворимо
бо старий поростає мохом
ми нічого уже не маємо
ну і хай собі. все одно
ніч збирає зі стежок камені
місяць косить траву сéрпом
і стинає останні спомини
про непе́вне моє життя
хай хоч пальці мої поламані
і коліна до крові здерті
[i]все одно на одному подиху
своє серце тобі віддам[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622611
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2015
[i]я - земля[/i]. я пропа́хла кров'ю і мертвим порохом,
увібрала у себе розпач, чимало болю
тут тепер розберись, хто є другом, а хто є ворогом
в цій колоні смертельній. та тільки аби на волі
нам інакше жилóсь, нам вільніше та легше дихалось
в незалежній країні, нікому не заважаючи
я - земля, і мені так хочеться врешті здихатись,
цих жорстоких людей, що сміються, когось вбиваючи
ви хотіли війни, ви хотіли собі відродження,
добивались реформ, та добилися тільки крові
я земля, я земля і тепер не на жарт стривожена,
бо на вітер пускають не тільки порожнє слово,
а й життя. безневинне, чисте. якими цінами
віддавали людей на терзання чужому ворогу?
ми би жили спокійно далеко собі за стінами,
ніж платили життям, бо це надто - погодьтесь - дорого
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622366
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.11.2015
жаль, що зірки недостатньо освітлюють землю -
сонце ж ніколи іще не світило нóчами
в темряві рідко лишаєшся в чомусь певним
й серце частіше удари свої скорочує
в темряві зáвжди занадто самому страшно
навіть немає кóму руки тремтячої
німо подати. бо хто передчасно гасне,
о́страх чужий називає таким дитячим
ця темнота, мов туманом, затьмарить душу,
і, в свою чергу, отруїть шляхи свідомості
квітами сумніву, що розрослись на суші
димного мозку, й, неначе якась короста,
будуть цвісти і дзвеніти над диким болем -
це є найперша ознака твогó зараження.
тільки нікому уже не потрібен хворий -
хто ж забажає опікуватись прокáженим?
справжній кошмар - це ніяк не жорстока дійсність
справжній кошмар - це туманна сліпа надуманість,
що перевірить сміливість і гідну стійкість
до власноручно створеної ілюзії
бо ж темнота - це найгірший зогнивший ворог
світлих речей, що у чорному розкладаються
в менші частинки, а потім дрібненьким порохом
геть відліта́ють і більше не повертаються
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622365
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.11.2015