| Сторінки (3/268): | « | 1 2 3 | » |
Не було тебе – ти наснивсь мені,
Взяв не ти, а двійник у полон.
Цілував мене – не прокинулась:
Це ж не казка, не пісня – сон...
От буває: не забувається
Довго сон, хоч туман він, мара.
...По ярах туман залишається.
Так і пам’ять – навік вбира.
Кілька крапельок на ослінчику,
Де стояло відерце води,
Дві подряпинки на мізинчику –
Мов насіннячко череди,
Кожен спомин. Як грушки стукали,
Як торкнулася зморшки між брів...
Все це сон... Та втішаюсь думкою,
Що ти мій хоч у царстві снів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750582
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2017
Відпусти мене, болю, в ніч,
В забуття напівсну полину я,
Щоб не бачити цих облич,
Помарнілих, блідих, вкритих інеєм.
Хто в країну вірив свою,
Буде в пам́’яті жити нескореним,
Хто із миру йшов на війну,
Впав мов дерево, вирване з коренем.
Я чиєїсь торкнусь щоки –
Мертвий. Горло стискає терпкістю.
А за мною життя, в якім
Цю війну заперечують з легкістю.
Діток матінка обійма,
Музи бавляться срібними струнами,
Найдорожче – любов, сім́’я,
Про війну не бажають і думати.
Я благаю усіх святих:
«Поясніть ви, наділені мудрістю,
Як з́’єднати в собі світи,
Протилежні за змістом і сутністю?»
Все частіше бракує слів,
В грудях крик заховаю притишений :
Я, мов міст поміж двох світів,
Тільки битвами міст напівзнищений.
Загартований у вогні,
Одстраждав за кривавими втратами,
Та від пострілів щось в мені
Вибухає з потужністю атому.
Щойно очі заплющу – знов
Наче я під масованим обстрілом:
Кожен, хто в небеса пішов,
Душу наскрізь пронизує поглядом.
Оригінал:
Волонтёр
Не терзай мою душу, боль,
В забытье полусна отпусти меня,
Ненадолго забыть позволь
Лица мёртвых, покрытые инеем.
Тех, кто верил в свою страну,
Кто запомнился нам не прогнувшимся,
Кто из мира ушёл в войну,
Чтобы стать для семьи не вернувшимся.
Под дрожащей моей рукой
Побелевший висок остывающий,
Ну а там, за спиной, покой,
Мир, реальность войны отрицающий.
В нём младенца целует мать,
И любовь беззаботно рождается,
Там, войну не желая знать,
Он поэзией переполняется.
Обращаюсь в немой мольбе
К вам, владыки небес, незримые,
Не могу примирить в себе
Жизни разные, несовместимые.
Мне уже не хватает слов,
Крик скрываю в груди придушенный,
Я, как мост среди двух миров,
Только взрывами полуразрушенный.
Я теперь закалён в огне,
И потерю друзей уже выстрадал,
Но взрывается всё во мне
После каждого нового выстрела.
Стоит только закрыть глаза,
Снова, будто чужими снарядами,
Лица павших, как образа,
Душу насквозь пронзают мне взглядами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750579
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.09.2017
Від осені привітання –
Листочок-долонька клена.
Розплакалась на світанні
Зманіжена наречена.
А може… Хай плаче осінь?
Не мама, сестра, дружина?
Та чорні стрічки у коси
Вплітають. Гірчить ожина.
Майстриня-осінь зшиває
(За голку їй перший іній)
Рани стражденного краю…
На небі сталево-сірім
Всміхається сонце тьмяне
Невесело, ніби з болем.
Засипало листя ями,
Наснилась пшениця полю.
Та кулі (не жатки!) косять,
Не колос падає – люди.
Фарбує в червоне осінь.
Цей колір війна забуде?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750421
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 13.09.2017
Василеві Сліпаку
Обірвалася пісня. Раптово і щемно до болю.
Похилилась трава. Зажуривсь кров'ю скроплений степ.
Подала десь сопілочка стиха свій жалібний голос,
Та замовкла й вона, звук її заблукав поміж верб.
І така огорнула пронизлива, в'їдлива тиша...
Тільки думку гадали похмурі столітні дуби,
Що чомусь на Вкраїні історію крівцею пишуть...
Обірвалася пісня...Та інший козак підхопив!
31.07.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749909
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 09.09.2017
Ты хорошая девочка, древнего римского рода.
Муж – солидный патриций, и всё так как надо: есть сын.
А я – варвар, дикарь из чужого для Рима народа,
Гладиатор, который, сражаясь, толпу веселил.
Мы не люди. Мы звери. А! Нет! Здесь зверей выше ценят.
У меня даже имя торговец людьми отобрал.
Клички вместо имён – вроде мелочь, но в цепь нашу звенья:
Друг мой – Скиф, это – Грек, ну а я, соответственно, – Галл.
Что ты делаешь здесь? В этом проклятом мной Колизее.
Муж заставил смотреть на финал в жалкой рабской судьбе?
Не смотри ты в глаза мне за прорезью медного шлема.
Не смотри. Будут сниться. Зачем это нужно тебе?
Проиграю – я знаю. И зрители будут не рады:
Палец вниз, как и жест императора: смерть - приговор.
С неизбежностью споря, пронзительно крикнешь: «Не надо!»
Побледнеет твой муж - в императорском взгляде укор.
Будешь кротко молчать, опустив перед мужем ресницы –
У него не получится громкий семейный скандал.
«Все твои достиженья – в семье благородной родиться, –
Про себя ты подумаешь: «Толстый, трусливый болван».
Не грусти. Ты подумай, что я после ран бы не выжил.
Видно доля моя: умереть на потеху толпе.
И не ссорься с болваном, он всё-таки муж тебе, слышишь?
Тёплым летним дождём постучусь я когда-то к тебе…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748332
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.08.2017
Береги его, Господи... Береги...
Я давно разучилась молиться -
Не прошу ни о чём.
Что имею – за то благодарна.
Наблюдаю за ним, как мирно он спит
И отбросили тени ресницы.
Пусть поспит он ещё:
Уходить снова в ночь слишком рано.
Береги его, Господи. Он такой...
Шебутной, но хороший мальчишка.
Он не ангел. Взрывной.
Ты прости его, Господи. Ладно?
Береги его… Снова бой, снова боль.
Расставаний, прощаний – уж с лишком.
Пусть вернётся. Живой.
Даже если на то шансов мало…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747152
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.08.2017
Так легко любити героя:
Бо він порішає проблеми,
У нього начищена зброя,
Є берці, беретик зелений.
Напевне б, пройшов кінопроби
На роль головну — не в масовку!
А раптом спіткає хвороба —
Це вже не герой, а підробка.
Була ясним сонечко в небі,
І святом шаленим кохання.
Та проза життя — не до тебе —
Це все до дружини питання.
Промовиш: «Навіщо ти здався,
Недужий?». До жінки він піде
Уламки збирати від щастя
І знову щось клеїти, шити.
Та склеєне щастя не ціле,
Умовне. Ти ж вийдеш на лови:
— Ой, леле! — здивуєшся щиро:
Де ж ділися справжні герої?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746887
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2017
Он обычный донецкий охранник
Ей пока не везло с работой.
Молодая семейная пара,
Дом, где есть уют и забота.
Не любила ни бокс и ни картинг
Нежный птенчик – ну что с нее взять?
А за завтраком с бухты-барахты:
– Научи меня, милый, стрелять.
– Из чего? Из рогатки? Из лука?
Я ж не бодигарт, а охранник:
Из оружия – красная кнопка.
И что грабить? Воду "Куяльник"?
В детстве ныла: «Ах, жаль, я не мальчик»?
Слушай, ты, «миссис Смит», не чуди!
Воробья лапка – точно твой пальчик,
Лучше вечером дома сиди.
– Ты ж умеешь стрелять. Ведь в армии...
– Это было когда? Год назад?
Пусть стрельбой занимаются парни,
И Донецк – это же не Багдад.
....А потом... Где и взялись те люди?
Вороньё это кто подослал?
– Я прислуживать оркам не буду,
Заявление я написал.
Есть нормальные парни – прорвёмся,
Хоть и мало пока таких нас.
И Донецк в Украину вернётся:
Украина ведь нас не предаст!
Он давно перестал улыбаться,
Мало ел и ещё меньше спал.
И спросить его даже боялась:
Где он каждую ночь пропадал.
Как-то раз принёс старый ПМ:
– Это все что тебе смог достать.
Так… На случай серьёзных проблем.
Подойди: покажу, как стрелять.
– Не в квартире ж покажешь? Соседи..
– Кто? Соседи удрали давно.
– А давай с тобой тоже уедем.
– Хочешь – едь. Буду здесь – решено.
– Я одна никуда не поеду,
Если ехать, то только вдвоем…
– Так: давай покажу и – обедать.
Вот уж гном: воробей воробьем.
Грохотать, здесь не надо и в правду.
Целься так и вот здесь нажимай.
Завтра точно у нас будет завтра?
Из чего хоть сегодня наш «чай»?
Он домой не вернулся однажды.
Сутки, двое и третьи ждала.
Обзвонила больницы все дважды,
Пистолет чёрный в руки взяла…
НА пол села в холодной прихожей.
Не включала по комнатам свет.
Знала. Чувствовала прямо кожей:
Не придёт муж. Его больше нет.
Вдалеке где-то звук канонады…
И завыла она точно зверь.
Скрип калитки и смех пьяный. Банда
Стала в доме высаживать дверь.
Вдруг раздались выстрелы громкие,
Ругань, крики и брызги кровИ.
...Воробьишки пальчики тонкие
И у мертвой разжать не смогли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746827
рубрика: Поезія, Военная лирика
дата поступления 19.08.2017
Ти минуле моє, минуле…
І, здавалось, давно забула.
Як відрізала. Знала, що мушу.
Та погляне прямісінько в душу
Хлопчик чийсь. Зазирне очима
Ненародженої дитини.
Сина... Ні! Залишайся минулим.
Вже не виправиш. Промайнуло.
Важко жити в постійному болі.
Відпусти... Не одразу – поволі
Ти відпустиш. Очі не пустять –
Перетворять життя на пустку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746824
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2017
Повірив якби в тотеми -
Твоїм був би вовк, напевно.
Аж змінюють колір очі
На жовтий - звіриний, вовчий -
Наводиш приціл.
Хтось нині у теплому домі,
Та затишок рабством відгонить .
Хтось радий заповнити шлунок,
Тобі панські крихти - це трунок:
Свята воля - ціль.
Згадалися дні минулі:
Дівочі вуста припухлі
Зі смаком достиглої вишні,
Той шепіт гарячий: «Залишся!»
Та вітру навстрІч
Шлях випав тобі. Тож віднині
Свобода - і мати, й дружина.
Поправивши ремінь рушниці,
Ти підеш один. Без вовчиці.
У зоряну ніч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746390
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2017
Улыбнется весна-красавица,
Превратит в ручьи снега крошево,
Или летом асфальт расплавится -
В день тот встречу тебя хорошего.
Может, ты живёшь в том же городе?
По одной даже ходим улице?
Видно снова тонуть мне в омуте…
Но чему суждено – пусть сбудется!
И надеждой живу - не сломлена!
Даже снилось: иду вдоль берега...
Вдруг глаза поднимаю - молнией:
"Это ты!" Будет так. Уверена!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744719
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.08.2017
Не тендітна квітка – хирлява.
Чом скривився – непоетично?
Я ліричні вірші складала,
Зараз черга віршів комічних.
Ну комічно ж: замки піщані,
Кілька слів – купа мрій і планів!
Все що маю – пил на екрані,
Де колись світилось "кохана"...
Шанс на крихту тепла... Щось сумно...
Цілий світ мертвим став... Не смішно.
Та сміюся: яка "розумна"!
Квітку ж цю плекатимуть інші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742416
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2017
Розділяють кілометри,
Віра, мова.
...У листі значки маленькі -
Розділові.
Перетне світи безкраї
Голосочок.
Ти -- вона. Тире єднає,
Як місточок.
Що здавалось дивом вчора-
Стало звичним.
"Ти нещастя! Смуга чорна!"
(Знак окличний)
Підла зрада - ніж у серце.
Випадково?
На друзки довіра б'ється.
Ставиш кому?!
Вироста стіна між вами.
Це кохання?
Як фор-пост надій останніх,
Знак питання.
Ви давно чужими стали.
Сота сварка.
Вітер з моря. Розставання.
Годі! Крапка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739353
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2017
В дальнім сузір"ї світить
Зірка твого некохання.
Досить вже кави і квітів -
Годі! Ця зустріч остання!
Досить видушувать фрази,
Посмішку, "щиру" увагу.
Як не піду я одразу,
Вироком - глум й неповага.
Прийде за ніччю світанок!
Хмари втекли - небо чисте.
Зірка мого некохання
Зійде над заспаним містом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738059
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2017
- Мила, що робила ти, як мені
ГРАДи вишкірялися вогняні?
- Під вінцем стояла я із другим.
Бо чеканням стомлена - зрозумій.
- А коли скривавлений я упав?
- Чоловік мій косоньку розплітав.
- А коли в степу я стогнав від ран?
- Я рідні вклонялася і батькам.
- Тож живеться солодко? Чом в сльозах?
Обирала вільно ти власний шлях.
Обіцянками тебе не в'язав.
- Пам'ятаєш вечір той, як сказав...
- Пам'ятаю надто все гарно я.
- Видно доля легша - та не моя.
Не моя це доленька, а чужа!
Плаче, квилить серденько, а душа....
Вже безкрила. Рветься у весняні'
Ті солодкі ніченьки. В дні ясні
Повернутись хочеться хоч на мить...
Ти пробачиш, любий мій?
- Бог простить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737299
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 11.06.2017
(07.04.1981 – 22.05.2014)
Смугами по обличчям кіптява чи засмага.
В дивноспекотний травень холодом „Волноваха!”
Дві золоті обручки – свято було б у червні!
Не у весільній сукні – в чорному наречена.
І не від щастя сльози: плаче від горя мати.
Дві золоті обручки – нікому їх вдягати.
Сестро, тобі б співати – випало – голосити!
Дві золоті обручки – нікому їх носити!
Поминки замість свята – доки це буде? Доки?
Дві золоті обручки – хижим убивцям докір!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736881
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 07.06.2017
Помолчим. Разговором выжата.
Ни к чему слова – воды талые.
Много слов я красивых слышала,
А вот глаз таких не встречала я.
Говорить о чем? Ясно всё и так:
Ты уйдешь своею дорогою.
В тишину. И я – для тебя пустяк:
Даже мысленно за порогом ты.
Я как дом была: на двери засов,
На окошках закрыты ставенки.
Ты ко мне пришёл из забытых снов,
Я согрелась душой израненной.
А теперь душа, словно кошечка,
Ищет руку твою доверчиво!
Ты побудь ещё. Хоть немножечко.
Лишь моим побудь этим вечером!
Знаешь, все у тебя получится:
Быть гадалкой могу при случае.
А душа... Как-нибудь отучится,
Не впервой отвыкать, прирученной.
Всё, о чём мечтал, – так и станется,
Будет жизнь твоя песней звонкою.
Мне одной тишина достанется,
Улыбнётся она с издёвкою...
навеяно песней Антиреспект "Тишины хочу"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736154
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.06.2017
Пам̕ яті рятувальників Руслана Редькіна, Володимира Михайлика та Олександра Лисиченка, які загинули 21.06.2014 р. на території Харківської області. Імовірно, були збиті ракетою з ПЗРК.
—То який наш маршрут?
— У Чугуїв. А потім сказали:
— З фронтових шпиталі́в
Переве́зти поранених в тил.
Вертоліт, наче жук,
Загудів і злетів над садами,
Над безмежжям полів.
—Щось ти, Вовко, сьогодні, як тінь.
— Саню, віриш у сни?
— Бортмеханік у нас Нострадамус!
Уві сні бачив знак!
— Не кепкуй. Бачив я Слободу,
Діда, бабцю моїх.
Наче їх не торкнулася старість:
Він — вродливий юнак
І за руку трима молоду
І вони кличуть нас!
— Та кому в нас, Володю, стріляти?
Рятувальники ми,
І «пусті» — не веземо вантаж.
Вертоліт МНС
Навіть в небі нескладно впізнати.
— Штурман, ми на війні:
Терористи — не лицарі, зваж.
— Досить, хлопці, — пілот
Їм сказав. — Зараз буде посадка:
Поговорите ви
Про село і увесь родовід.
Ніч пройшла — візьме сон!
...Та ракета поставила крапку
У розмові й житті.
Перервався миттєво політ.
Вдень шукали, всю ніч:
Ні слідів, ні хоч будь-яких знаків.
Аж на ранок знайшли
В лісосмузі обвуглений МІ.
Душі Богу навстріч
Полетіли і бачили Харків,
Де чиїсь дітлахи
Додивлялися вранішні сни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735469
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2017
Не шукаючи слави в мереживі рим,
Дифірамби та оди не буду складати.
Олександр... Не була я знайома із ним..
Світлій пам’яті борг хочу нині віддати.
Гідний вчинок дорожче абстрактних ідей.
...Та гаряча, кривава зима на Майдані.
Рапорт через відмову вбивати людей:
„Там, на площі – народ! Ні! Стріляти не стану!”
П'яте травня. Війна. Зло не чує проклять.
БТР прикриває холодною сталлю.
Ворогів майже сто – їх лише двадцять п’ять…
Та тризуб на шевронi – святою скрижаллю.
Олександр - снайпер, профі. Той – наче ж шахтар.
Де ж навчився „гірник” вправно так воювати?
Мить остання до смерті... То хто в них стріляв?
Хоче правду почути згорьована мати...
Правда в тім, що ляльковий театр –„шахтарі”,
Бо зразками підступності й підлості стали
Ляльководи з Кремля – одержимі царі,
Їхній чорній фантазії заздрив би Каїн!
Всім привіт посилав (він прощався й прощав):
Брату, жінці, батькам, любій донечці Маші.
А з дерев у саду білий цвіт облітав,
Шепотіла земля мами голосом: „Сашо…”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734591
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 22.05.2017
Поранений воїн. Жінка
Благає про допомогу
В об'яві. Йдуть люди з ринку
І дивляться мовчки під ноги.
«Я не олігарх на «Форді»!
Багаті хай допоможуть!
І є для каліки фонди..» –
Так дехто гадав з перехожих.
На щастя не всі… І жінка
У людяність вірить! Бо знає:
Байдужі – от справжні каліки,
Протезів душі не буває.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734590
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 22.05.2017
Недоречні слова, мов петрушка в весільнім букеті,
І стомилась любов танцювати на лезі ножа.
Має ж бути десь місце на цій неспокійній планеті,
Де обпалені крила складає лебідка-душа?
Метушні там немає і швидко лікуються рани,
Забувається клопіт, що, певне, не вартий гроша,
Зачаровує тиша у лісі казково-незнанім...
Та любов засумує за танцем на лезі ножа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734190
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2017
Как ты там без меня? Кто готовит обед?
С жиром, с перцем в порядке в нём? Соли немного?
На диване всё тот же с заплатками плед?
Тот же старый фонарь освещает дорогу?
А приду я во сне. Вдруг случится, что нужно
Стать от грозной напасти твоим оберегом,
Только всё что скажу - ты исполни послушно
И «спасибо» не мне, а крылатым коллегам.
Не сердись на меня, что подолгу молчу.
В храм зайди, там где ангел на образе вышит,
И зажги подле старой иконы свечу.
Видишь, пламя качнулось? Так, словно кто дышит.
Одного не оставлю. Тебя помню я.
Не бери близко к сердцу. Какой ты ранимый!
Ты прости, что на свете уже нет меня.
И, пожалуйста, долго живи, мой любимый...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734134
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.05.2017
Вчуся жити без тебе. Бузок
Сіруватий, затьмарене сонце,
Світ німий: без пісень і казок,
В серці звалище слів та емоцій.
По-рож-не-ча...Уламками мрій
Душу врізала – плачу від болю.
Це умовно: ти мій чи не мій.
Не умовно: я марю тобою.
Я шукаю між сотень облич
На твоє хоч віддалено схоже.
Все не те... Знов вдивляюся в ніч.
Розумію: навчитись не зможу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2017
«... так, один з них, розповідають, вкрав лисеня і сховав його у себе під плащем. Звір розпоров йому кігтями і зубами живіт, але, не бажаючи видати себе, хлопчик кріпився, поки не помер на місці ». Плутарх
Мов хлопчисько зі Спарти,
Стою серед натовпу.
Біль мене розриває -
Жорстокі екзамени!
Не заплачу. Не варто.
Хай що - я мовчатиму.
Скарг і зойків не буде,
Хоч серце скривавлене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2017
Хто я для тебе? Мов нитка шовкова,
Доля твоя з рук моїх вислизає.
Не вимагатиму втримати слова:
Хто я для тебе? Я права не маю
Ні на годинку ні днини, ні ночі.
Тінь я. Примара. Любов хочу вкрасти...
Здалеку, тишком – лише б не зурочить
Маю дивитися й зичити щастя.
З болем забути і враз відректися,
А не просити закляття в чаклунок.
Б’юся об кригу, ламаючи списа...
Хто я для тебе, медовий мій трунку?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731554
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2017
Хтось вривається вітром,
Хтось сонячним зайчиком
Завітає у серце
І там оселяється.
Ти штрихом ледь помітним
На долоні позначений.
Доля блискає скельцем,
Як дівчинка, грається.
Це у нас не відняти:
Тепло серед осені,
Світ в очах. На хвилину!
Чи має це значення?
Рік чи день – просто дати...
Між хмарами просині
Так наївно радію,
Мій сонячний зайчику.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2017
Почему ты серьёзен, милый?
Может, вспомнил прощания час?
Ну не будь же таким унылым!
Ты представь: та любовь – лишь мираж.
Не жалей, что мечты не сбылись:
Разве призраки могут мечтать?
Мы друг другу просто приснились.
Сны не помнят. Учись забывать.
Кто ж так любит, как мы любили?
Так лишь эльфы порхают в траве –
Невесомые люди лесные,
Так приходит на землю рассвет,
Ветерок так целует весной,
Балерина ножкой в пуанте
Так касается глади речной,
Рассыпая кАпель брильянты,
На песке рисует малышка,
А рисунок волна смывает,
Утром роза цветёт – гляди-ка:
К ночи роза уже увядает.
Ты представь и тоска улетит
Самолётом детским бумажным.
Легче? Чувствуешь? Не грусти!
А что чувствую я? Неважно…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729692
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.04.2017
«Я твій біль заберу до себе»
Кредо? Гасло? Звичайна фраза?
Долі хтось програє одразу,
Хтось вимолює: «Зглянься» в Неба.
Та жертовно віддати згоден
Все: й останню краплину крові.
«Диваки» про таких говорять,
Часто друг не підтрима жоден.
Жити так вже для них потреба.
І стоятиме світ цей доки
Хоч одне серце грає ноти:
«Я твій біль заберу до себе»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726999
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.04.2017
Для кого счастье – стать рок-звездой,
Для кого – пачки денег в кармане.
...Каждый день засыпать бы с тобой
На скрипящем и старом диване.
Перед сном посмотреть бы сюжет,
Нет, не тот, что ТВ нам вещает.
...За окном просто сказочный снег
Белый свет фонарей отражает.
Или слушать концерты котов –
Даже это бывает приятным.
Паутиночки мартовских снов
Поутру со щеки снять украдкой.
И в июльский томительный зной,
День длиннющий когда на исходе,
Праздник выдумаем юморной
"Ждать полгода до Нового года."
Дождь осенний тоскливый прям жуть,
Если сам, а вдвоем так уютно.
...Не решаемся громко вздохнуть:
Не спугнуть чтобы счастья минутки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725929
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.03.2017
Не герой, не злодей. Ты обычный. А я рисовала
неземной идеал. Ни враги мы с тобой, ни друзья.
Ты – знакомый... Сосед... Зря тебе своё сердце вручала
так доверчиво я: не по силам любовь для тебя.
Был же повод – весна – хоть немного, но сдвинуться с места,
но ты слишком любил свой привычный и тёплый футляр.
Я тебя вознесла выше вечных снегов Эвереста,
а ты насморк схватил – не для горных вершин экземпляр.
Не виновен мираж, что его принимала за реку.
Не виновно стекло, что казалось брильянтом оно.
Просто праздник не наш, просто был ты не тем человеком.
Мой трамвайчик ушёл – уежай без меня на своём.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725310
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.03.2017
Ви думаєте, сплять вночі вітри?
Вони не сплять, а тужать підвіконню,
Уста цілують запашних півоній,
Кошлатять брови вікових дубів,
І зморшками глибокими доріг
Летять автомобіль наздоганяти,
Плетуть вінки із чебрецю і м’яти,
Обтрушують замріяний горіх.
...Дратуються і безнадійно стогнуть,
Коли знаходять в крилах реп’яхи,
Бо знають: це вчепилися гріхи,
Які вночі підступні люди коять.
Ті реп’яхи в домівки потрапляють,
Де тихо у колисках діти сплять:
„Я бачив сльози, постріли гармат!” -
Чийсь голосочок тишу розриває.
І на очах сльозинки забринять.
І до світанку спокою не буде,
Тож не плекаймо зло у серці, люди,
Нехай вітри і діти мирно сплять!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725149
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2017
Від світлих людей навіть взимку тепліше,
Та мало хто знає, що варте це їм.
Тож ставимось й ми до них трохи добріше:
Вони зігрівають нас серцем своїм.
Ніколи не є для них ідолом гроші.
І дай Бог їм тільки приємних вістей!
Для себе ж й для всіх нас у Нього я прошу:
Хай буде побільше таких от людей!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725145
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.03.2017
Слова: Михаил Шевченко. Музыка: Марьян Гаденко.
Исполняет: Виктор Павлик.
Все проходит, милая, проходит.
То, что было, жалости не стоит.
Для любви границы не поставишь.
Если нежно любишь, то страдаешь.
припев:
Жизнь легко и просто не проходит,
Как источник, бьёт из-под земли,
С быстрины несет в моря все воды,
Гасит холодом тепло твоей души.
Навсегда мы разошлись с тобою,
Ведь любовь переросла в неволю,
Лишь надежда и тоска остались
И та боль, что в сердце затерялась.
припев.
Не встречать с тобою нам рассветы,
Утренней зари лучи-приветы.
На чужой беде устроить счастье
Без расплаты вряд ли нам удастся.
припев.
оригинал:
Все минуло
Все минуло рідна, все минуло,
Не жалію я за тим, що було,
Бо коханню меж в житті не має,
Той хто вірно любить, той страждає
приспів:
А життя так просто не проходить,
Воно б'є мов джерело землі,
З бистрини несе моря всі води,
Прохолодою вкрива тепло душі
Розійшлися дві стежини долі,
Бо любов переросла в неволю,
Залишились туга і надія
І той біль, що в серці я посіяв
приспів.
Не побачимо ми більше зранку,
Як зірниці мріють на світанку,
На чужому горі без розплати,
Свого щастя нам не збудувати.
приспів.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723842
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 16.03.2017
Всё по правилам математики –
Минус судьбы на минус век.
Небо плачет за вами, солдатики,
Небо плачет, как человек.
Тот на карте сверял маршруты,
Тот на звезды направил взор.
Нераскрытыми парашютами
Будут вас считать с этих пор.
По размокшей траве разбросаны
Солнца сбитые, как янтарь.
Плачет небо слезами-росами
И полынью горчит печаль.
Здесь Отчизна иль территория...
Каждый сам даст ответ на вопрос.
Запекается кровью история,
Словно в дерево входит гвоздь.
Ваши крестики, писем листики,
Ваша правда, печаль и стон…
Так легло – по законам баллистики,
Расцвело бессловесным огнём.
Ждут ещё вас и Богу молятся,
В новостях жадно ищут вас.
Ваша смерть вонзается кольями,
Украину лишает глаз.
Ничего не видно сквозь слёзы
И сломалась мирская ось...
Плачет небо слезами-росами
Со свечей оплывает воск.
Перед Богом за все прощенные
В небе ангелы-дембеля...
Будут сны у мальчишек спокойными:
Здесь навеки наша земля.
стихи Дмитрия Лазуткина
оригинал:
За законами математики –
Мінус доля на мінус час…
Небо ридма ридає, солдатики,
Небо ридма ридає по вас.
Хтось на мапі звіряв маршрути,
Хтось дививсь на зірки з печер…
Нерозкритими парашутами
Рахуватимуть вас тепер.
По розмоклій траві розкидано,
Збиті сонця, немов бурштин.
Нині небо ридає ридма,
Диким полем гірчить полин.
Батьківщина або територія…
Кожен сам обирає шлях.
Запікається кров’ю історія,
Мов у дерево входить цвях.
Ваші хрестики, ваші прихистки,
Ваша правда, ваш сум і щем…
Так лягло – згідно правил балістики,
Так розквітло німим вогнем.
Ще чекають вас, ще вимолюють,
Ще ковтають рядки новин
І виколюють очі колами
Цих роз’ятрених Україн.
І нічого крізь сльози не видно
І біліє надтріснута вісь…
Нині небо ридає ридма,
Зі свічок спливає віск.
Вже за все перед Богом прощені
Линуть ангели-дембеля…
Засинайте спокійно, хлопчики,
Це навічно ваша земля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723667
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 15.03.2017
Я всё переживу: и горе, и разлуку,
Я вытерплю все жизненные шквалы,
Лишь бы неверные, но ласковые руки
Меня хотя бы раз к груди прижали.
Не позовешь и не придешь -я знаю:
Дороги наши слишком непохожи.
Но всё-таки я встречи ожидаю
И берегу счастливое "а может".
Оригінал:
Я все переживу: і горе, і розлуку,
Перепливу усі життєві бурі
Лише б твої такі зрадливі руки
Мене б хоч раз до серця пригорнули.
Ти не покличеш і не прийдеш – знаю:
У нас шляхи і різні, і несхожі.
Та все-таки надіюся, чекаю
І бережу своє щасливе „може”.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723665
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 15.03.2017
Пускай мне судьбою назначены муки.
Не камень на плечи, а целый обвал.
Но к счастью я буду протягивать руки,
Я буду молиться на свой идеал.
И пусть вновь судьба обездоленно плачет,
И вновь против ветра идти кораблю,
Я - все-таки сильная, что-то да значу,
Ребенком красивым я мир удивлю.
Навалятся беды - развею упрямо,
Подступит тоска – я смогу промолчать.
Немеркнущий светоч: я - женщина, мама,
Последняя, яркая Бога свеча!
И, кто меня бросит, - покинутым будет.
Кто словом осудит – судим будет сам.
Небесно-земная — такой вечно буду!
Такой я достанусь грядущим векам!
Перевод стихотворения Ганны Чубач:
Нехай мені доля вготовила муки.
Не камінь на плечі, а цілий обвал.
Я буду до щастя простягувать руки,
Я буду молитись на свій ідеал.
Нехай моя доля знедолена плаче,
Карає і мучить нестерпним життям,
Я – все-таки сильна, я щось таки значу,
Я світ цей дивую красивим дитям.
Накотяться біди – повинна здолати,
Підкотиться туга- повинна змовчать
Немеркнуче світло: я – жінка, я – мати,
Запалена Богом остання свіча.
І , хто мене кине, – покинутий буде.
Хто словом осудить – осудиться сам.
Земна і небесна – такою прибуду!
Такою достанусь грядущим вікам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723352
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 13.03.2017
В зеркало по целым дням девушка смотрела:
Подрисовывала справа, поправляла слева.
-Только краситься умеешь,- упрекал папаша:
-А сидишь на моей шее- шла бы лучше замуж!
И пошла на пользу дочке папина наука:
Кормит он теперь ее, зятя и двух внуков.
Оригинал:
СЛУХНЯНА ДОНЯ
Днями цілими в люстерко заглядала діва:
Підмальовувала справа, підправляла зліва.
Батько злився: — Фарбуватись — ти одне лиш тямиш…
Та сидиш на шиї в мене. Краще б вийшла заміж.
І пішла дочці на користь батькова наука.
Він тепер її годує, зятя і онука.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723351
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 13.03.2017
Мама вечером пришла с поля, из прополки,
А навстречу ей бежит попрыгунчик Колька.
Сторожил он двор и сад,грядки с овощами.
-Ну, сыночек, как дела? -Все в порядке, мама!
Я цыганке помогал. -Что ж она творила?
-В огороде и в саду курочку ловила.
А курочка на порог и под стол забилась,
Если б я ей не помог- до сих пор ловила б!
Оригинал:
Мама ввечері прийшла з поля, із прополки,
А назустріч їй біжить стрибунець Миколка.
Стерегло город і сад цілий день хлоп'ятко.
— Ну, синочку, як діла?
— Мамо, все в порядку.
Я й циганці допоміг!
— Що ж вона робила?
— На городі і в саду курочку ловила.
А курочка як стрибне! і сховалась в просі.
Якби я не домоміг, то ловила б досі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722943
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 11.03.2017
Там, где вьется у леска речка голубая,
Парень девушке сказал: -Люблю тебя, Рая.
Говорит она: -Окей, возьмем паспортишки
И на пару прошвырнемсь завтра до загсишки.
С нами там хухры-мухры,слегка побазарят,
Срок дадут, халам-балам,штемпели поставят.
-Где жаргон такой нашла?-парень горько хмурится.
А ему в ответ она: -Что ты корчишь пурица?
Ты мне тут не заливай правил пунктуации.
Я скажу и не такое после регистрации.
Оригинал:
Там, де річка голуба в'ється біля гаю,
Хлопець дівчині сказав: — Я тебе кохаю.
— Значить,— мовила вона,— візьмем паспортишки
І на пару швирнемось завтра до загсишки.
З нами там хухри-мухри, трохи поговорять,
Строк дадуть, халам-балам, штемпель пришпандьорять.
— Звідки в тебе ці слова? — хлопець гірко хмуриться.
А вона відповіда: — Що ти корчиш пуриця?
Ти мені не заливай правил пунктуації.
Я скажу ще й не таке після реєстрації.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722922
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 11.03.2017
Заблукаю в зіницях замріяних,
Замережу коханням солодкі сни
І, піднесена радості крилами,
Зрозумію: весь світ у тобі однім.
Полечу в небо хмаркою світлою,
Повернусь, зачарована мовою.
У коханих руках дивом-квіткою
Я розкриюся, сонцем наповнена.
Серцем чую мелодію березня,
Переможниця і переможена,
Кришталем я розсиплюсь дрібнесенько
І воскресну – казково-оновлена.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722747
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2017
Не боги вигадують межі й кордони.
Ми згадуєм вже... Бо пішло все у пам’ять.
...збулися ми всупереч всім перепонам...
... – Ти чуєш, кохана? – Я чую, коханий...
Нам разом століття – пісок поміж пальців,
Нам нарізно мить – неподолані гори,
Складалось життя з половиночок-пазлів
Такого ні з ким не бувало ніколи!
...тебе впізнавав, ти мене впізнавала
За ритмами, римами, поглядом ніжним,
За сном, і за тим, що завжди вистачало
Нам світла і темряви, галасу й тиші,
Коли всі дороги прямують – назустріч...
...в іроніях доль, в сліпоті карнавалу,
Торкається темряви свічка, і душі
Завжди впізнавали. І ми впізнавали...
За жменькою зір і за пилом на фресках
Нас там, нагорі, хтось узяв на поруки...
...яким нескінченно коротким відрізком
нам здасться життя у безмежжі розлуки...
Молитися небу рясними сльозами…
Того, що було, в нас уже не забрати......
... було нам дозволено збутись, кохана...
... було нам дозволено збутись, коханий...
Оригінал:
Не боги придумали эти границы,
А мы вспоминаем... уже - вспоминаем...
...любимый, нам было позволено сбыться...
...нам было позволено сбыться, родная...
Нам вместе века - словно струйка песчинок,
Мгновение врозь - неприступные скалы,
И жизнь состояла из двух половинок,
Такого ни с кем никогда не бывало!
...а мы узнавали друг друга - по взгляду,
По ритмам и рифмам, по вздоху и смеху,
По краешку сна, по тому, что не надо
Ни света, ни мрака, ни звука, ни эха,
Когда все дороги стремятся - навстречу...
...в ирониях судеб, в слепом карнавале,
Где трогают тьму беспокойные свечи,
А мы - узнавали, всегда узнавали...
По горсточке звезд, по истершимся фрескам...
Нас там, наверху, кто-то взял на поруки...
...каким бесконечно коротким отрезком
покажется жизнь во вселенной разлуки...
Высокому небу навзрыд помолиться -
И этого "было" у нас не отнимут...
...родная, нам было позволено сбыться...
...нам было позволено сбыться, любимый...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722588
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.03.2017
За півкроку спинюсь до освідчення.
Ще півкроку ступити? Чи варто?
Не наївна, доволі досвідчена –
Знаю: дати надію – не жарти.
Я Касандрою буду зловісною –
Краще так ніж Єленою в Трої…
На півслові забутою піснею
Залишайся. І ця історія
Стане спогадом і не затьмариться
Ні сльозами, ні болем, ні словом…
Хай все дружбою в нас називається!
Та сказала «кохаю» раптово…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722487
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2017
Померти може щось не народившись –
Так в'яне навесні примерзлий цвіт.
Занадто ти собою захопився
І не помітив, як з'явився лід
В очах, словах. Підступно, підло, хижо
Скував любов, нема її – не клич.
Емоцій вже не вистачає свіжих
І вилізло з півсотні протиріч,
Там де здавались ми єдиним цілим.
Пішла дорога спільна в небуття.
І знизуємо з подивом плечима
З примовкою: «Таке воно життя…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722486
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2017
Вы, удержавшие небо Сумское,
Всем доказали, что здесь Украина!
Бандитскую свору остановили:
«Мы защитим вас!» «Оставьте в покое!» -
Сказали и город закрыли собой.
Купались на Чешке, Гусинцах вы летом,
И говорили с забавным акцентом,
Не думали даже где пятый, восьмой,
Но знали где в Сумах девятый район.
Всем, в чьих глазах поселилась усталость,
Живым и Героям Аллеи славы –
Простое «спасибо» и низкий поклон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721290
рубрика: Поезія, Военная лирика
дата поступления 02.03.2017
Ніч остання. Його не спинити,
Хоч так серце тривожно щемить...
І залишаться в пам’яті жити
Білий сніг і прощання мить.
Може помилка? Нерви жіночі?
Годі плакати – лихо ще спить.
Він повернеться: Бог цього ж хоче.
Скоро прийде весна. За мить.
Та печаль раптом душу огорне
І впаде рідне фото до ніг.
Враз побачить: насправді червоний
Неймовірно блискучий сніг.
* Під враженням від одноіменної пісні «Океану Ельзи»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720908
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 28.02.2017
Хто сказав, що це вигадки? Ось він – край світу.
Стоїмо, мов кумедні, налякані страуси.
Закриваємо очі руками, як діти,
І здається, від світу ми тут заховалися.
Свіжий вітер вплітає невидиму стрічку.
Страх зника… Від повітря, мов келих, прозорого
Аж захоплює подих …І вибір одвічний
Поміж «так» або «ні» – поміж тишею, гомоном.
Третій є варіант! Раптом виростуть крила –
Злетимо проти вітру над містом і натовпом.
Повернутися в цю метушню божевільну?
Крок у прірву – щоб стати навічно крилатими.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720515
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2017
Проживу я немало – це знаю:
Трішки все-таки прозорлива.
І побачу, як колір міняють
Очі ті, що колись любила.
Як до шлюбу дорослі йдуть діти,
Як онуки весну стрічають,
Як зростають й, на жаль, в’януть квіти.
Потім знову: ростуть і в’януть.
Більш терпимою спробую стати,
На людей не зганятиму злість,
Може, буду слова римувати:
Це якщо старість розум не з’їсть.
(Замість того, щоб гризти насіння,
Дратувати зятів й невісток).
...І, як лист опадає осінній,
Так впаде із віршами листок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716904
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.02.2017
Якого кольору самотність?
Напевне, кольору пустель,
Страшної, чорної безодні
Чи чорних неприступних скель.
А смак який бува у неї?
Гіркий, неначе в полину,
Солодкі сни весни моєї
Того смаку не переб’ють.
Торкнися, звук який полине?
Так стогне уночі земля,
Коли від розпачу чорніє,
А снігу все нема й нема.
Ти можеш уявити купол
В палаці злодіїв скупих?
Не жди пощади: стіни грубі
Заглушать твій останній крик.
Примусь забути смак і колір,
Звук, безнадію самоти
Зробити так, щоб згинув морок,
Напевне зможеш тільки ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715508
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2017
Когда старый орёл предчувствует приближение смерти, он из последних сил рвётся вверх, поднимается как можно выше. А потом складывает крылья и летит камнем на землю. Поэтому горные орлы умирают в небе — на землю они падают уже мертвые…
— Амет-Хан Султан, 25 октября 1970 года (за три месяца до гибели)
Мальчишка с царским именем – босой.
У моря жил – мечтал достичь небес –
Вот парадоксы жизни непростой.
Алупка! Он родился, вырос здесь.
Амет в сезон курортников водил
К вершинам Бедене-Кыр и Ай-Петри.
И там в горах, наверное, решил
Пилотом стать – летать подобно ветру.
И вот сбылась мечта! Орёл – лети!
Но тут война, смертельная рулетка,
Запутала все планы, все пути:
Реальный бой серьёзней, чем учебка.
На русский Ярославль враги идут.
Подбитый юнкерс пал, как чёрный ворон.
Спасибо, друг надёжный, парашют
Не подкачал: он за штурвалом снова.
Дворянский титул немчика-барона
Не впечатлял – шутил, свершив таран:
«Упал, как все, подумаешь: персона,
Что мне бароны? Я и сам – султан!».
Победа близко! В отпуск в край родной
Приехал и попал как-будто в ад:
Его народ в теплушки всей гурьбой
В три дня толкнул НКВД приклад.
Родителей, сестру спасти сумел,
Брат получил лет двадцать лагерей.
И сколько их: таких кровавых дел.
И сколько жертв невинных и смертей?!
Чем бабушка-соседка предала
Отца народов и его оплот?
А дети? Крошки вовсе: мал мала….
Не может быть предателем народ!
И сколько он протестов ни писал:
Вернул в Алупку лишь свою семью.
Упрямством только злобу вызывал
И портил биографию свою:
– Амет, из Дагестана твой отец.
– Но мать – татарка. Их нельзя делить!
– Но по отцу народ, признай, глупец,
На сколько легче стало б тебе жить!
За сбитых самолётов злобный рой
Давно бы мог ты Звёзды получить:
Не дважды – трижды должен быть Герой,
Когда б не стал татар своих хвалить.
Он в отпуске. Но грустной видит мать:
– Ведь ты же дома, мама, что ж не так?
Она – украдкой слезы вытирать:
– Не та Алупка, ой, сынок! – не та!
Соседка новая помои льёт,
Ко мне во двор. Шипит: «Где ты взялась?!»
Ведь женщина – а, как сапожник, пьёт.
Халат, подарок твой, швырнула в грязь.
Отец ее одёрнул: – Насибе.
Не видиш что ли: сын устал с дороги
Ну что ты о себе да о себе?
Пусть хоть к земле привыкнут его ноги.
После войны Алупку не узнать:
Другая речь, обычаи и люди.
Дома пустые стали заселять.
А мать хозяев старых не забудет.
Соседский Волька, русский паренёк,
Нашёл в углу игрушечку – солдата.
Мальчонке русому, пожалуй, невдомёк:
Его ровесник здесь играл когда-то.
И так мечтал скорее подрасти!
Но повзрослел уж слишком, слишком рано:
Он умер от жары и от тоски
На полустанке N в Узбекистане.
Что ж надо жить: без неба он пропал
И вновь вокруг друзья и самолёты.
Но он всю жизнь не забывал татар.
И сам себя не спрашивал он: «Кто ты?»
Ему, татарину, запрет лететь в Париж,
Хоть там и ждали его лётчики-французы:
– Ты и в Париже, друг, не промолчишь,
А нам скандал во Франции не нужен.
– Своей я грудью прикрывал друзей –
На это годен, звать не забывают.
– И в Ленинграде сходишь ты в музей,
А пить коньяк – другой пусть уезжает.
Он лётчик-испытатель – он герой
И в мирное, обыденное время.
Отправившись в полёт тот роковой
Не на земле погиб, а в синем небе!
Оставил даже в космосе свой след:
Он имя дал для маленькой планеты.
Аэропорт в Махачкале, привет!
Ты назван был по имени Амета.
И памятник в Париже: ну, хитрец!
Хоть бронзовый, но всё ж в Париж попал!
«Пилот от Бога» – верно: сам Творец
Ему дорогу в небе начертал.
И два народа: матери, отца,
Тобой гордятся – что ни говори!
Себе остался верен до конца:
Орлы и умирают как орлы!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715506
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 31.01.2017
Вгору-вниз – долі кардіограма.
Вгору-вниз. Осцилограф-душа
Відображує настрою злами.
Нащо сльози? Авже ж! Для вірша!
Вгору-Вниз. Ти сама так хотіла,
Тож не скигли! Терпи і співай!
Посміхайся! Хай в спину всі стріли,
А поранять, то швидко латай!
Нитка чорна.І ніч надто чорна.
Очі втупились знову в пітьму.
Превалює тональність мінорна,
Та бравурний акордик візьму.
І з відшуканим десь оптимізмом
Заморочу увесь білий світ:
Це, мовляв, є приємним сюрпризом
Карколомне падіння і зліт!
Від нестримних розмов – до мовчання
І від сварки до лагідних слів.
Лихоманить по повній кохання:
Замінили веселощі гнів.
Я стомилася: хитавка знову.
А казала ж собі я самій:
„Не твоє гірки-атракціони?
Є ще потяг – він йде по прямій!”.
По прямій, без інтриги? Не варто!
Не буває стосунків без криз!
І повторюю вкотре затято:
„Тільки вгору! Ну.... трішечки вниз!”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2017
Навалилась беда - и снять бы,
Но нельзя это сделать, увы.
Новый статус - не брошь на платье,
Статус горький и страшный: вдовы.
Что советуют сделать в горе?
Попытаться хоть как-то уснуть.
Валерьянки накапать что ли?
Вот бы рядом был хоть кто-нибудь!
Ни друзей, ни родных: ведь нравом
Превзошла и графинь, и маркиз.
Муж терпел, но погиб. Не спьяну,
А спасая чужую жизнь.
Жив бы был – рассмеялся б: „Смелый?!
Я ж не Рэмбо, а парень простой.
Сделал то, что должен был сделать.”
Вот такой вот скромняга-герой.
...Как же спать теперь неуютно!
Для одной велика ей кровать.
Стала женщина с болью, с грустью
Жизнь совместную их вспоминать.
Ой, как стыдно! Раньше б стыдиться!
... Муж ей завтрак в постель подавал,
Ну и надо ж тому случиться,
Что хрустальный разбил он бокал.
Как кричала она! „Растяпа!
Твои руки, как ласты моржей!
Нам сервиз подарил мой папа,
Не твоя семейка бомжей!”
Все сервизы, над ней насмехаясь,
Словно шепчут: ”Кто с нас будет пить?
Яркой радугой переливаясь:
„Он погиб, ну а мы будем жить!”
„Рохля! Тряпка! Дурак! Скотина!”
Как же только его не звала!
Ей бы помнить, что он – мужчина,
Это значит – семейства глава.
Было всё ей не так, всё мало -
Недовольная как не крути.
„Ты прости меня” – умоляла.
Хоть и поздно прощенья просить.
За детей нерождённых („Успею! ”),
За „Я лучше жила бы одна!”,
За десятки визгливых истерик,
А в ответ... А в ответ тишина.
Стихотворение написано для всех женщин, кому всегда мало и не так. Но в частности для жены (НАДЕЮСЬ не вдовы) одного знакомого. Ушёл добровольцем в армию, чтобы не делать ремонт. "В армии у меня есть шанс выжить, а с её грандиозными дизайнерскими идеями шанса выжить у меня нет". Вот такой вот РЕАЛЬНЫЙ трагикомический случай )) Давайте ценить тех, кто нас любит при их жизни и больше, чем вещи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714015
рубрика: Поезія, Очерк
дата поступления 23.01.2017
Господин президент! Где мой сын? Где мой мальчик – солнечный лучик?
В целом мире такой был один, для меня он был самым лучшим.
Друг сказал, тот, с которым служил: в Украине его смерть нашла.
Почему в Украине он был, если это не наша война?
Украина... Я там родилась, но уехала – не вернулась.
За деньгами в Сибирь погналась, но меня судьба обманула.
И в морозное долгозимье, когда кажется, что стынет кровь,
Вспоминала любимый Киев, первый класс и мальчишки любовь.
Я и замуж в Сибири вышла, мало, правда, в том счастья нашла:
Муж любил водку больше жизни. «Лишь бы сын не болел» – тем жила.
Часто я побои терпела. Развестись? Сыну как без отца?
Ничего: заживет мое тело, не модель – нет доходов с лица.
Я б и дочку ещё родила, но муж больше детей не хотел.
Уступала: в больницу я шла, с чувством, словно иду на расстрел.
Как-то дочка ко мне явилась (я металась в наркозном бреду):
«Что ж ты, мамка, меня убила? Я за братом когда-то приду!»
Сын на выборах не был: рано. Мне советовал голосовать
Не за деспота и тирана – за надежную, сильную власть.
Чтоб была от врагов защита, чтобы дети могли мирно спать,
А не чтобы юных мальчишек посылали за зря умирать.
Видно страшно так отомстили все убитые мною дети,
«Ненька зраджена» – Украина. Но сыночек где мой? Ответьте!
Дайте мне хоть бы с мертвым проститься! Вот примета: шрам на щеке.
В сказках есть живая водица – нет воды живой в русской реке...
На это произведение получила отклик прямо в новогоднюю ночь! В 23.17 по московскому времени)) Меньше часа до боя курантов)):
"Сообщаем Вам, что произведение "Письмо" не соответствует правилам публикации на сервере Стихи.ру, в связи с чем оно было снято с публикации. "
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714013
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.01.2017
Ти мій хлопчику... В серці зболілому
Поховаю надію із вірою
У солодко-намріяний happy еnd:
Імовірність його – незначний процент.
Все сильніше гірчить полиновістю
Епілог невеселої повісті:
Як не мріяла - не судилося,
Не тоді і не там зустрілися.
І болить те кохання ранкою,
Що роз'ятрюється світанками.
Тим світанкам не бути щасливими...
Та благаю тебе: обійми мене!
...На руїнах колишньої пристрасті
Квітка виросла щемної ніжності.
Ти мій хлопчику...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713034
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2017
Я прийду в твої сни,
Прожену із них біди й тривоги,
Доторкнуся повік,
Так легенько, як пташка крилом.
Подивись: навесні
Навіть проліски дякують Богу,
А ти вдома вже рік,
Та усе неспокійний твій сон.
В сни твої я прийду...
Про війну хоч сьогодні не згадуй...
Ти не схибив нічим -
То ж себе не гризи, не картай.
Я слова віднайду
Теплі й ніжні для тебе, мій ладо.
На твоєму плечі
Я засну. Тільки ти...засинай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712748
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 17.01.2017
Чоловіки усі – свині?
Жінки – потвори моральні?
Так хвора каже людина
З світоглядом ненормальним.
Не вміють жінки кохати?
Шановний, це наклеп, брехня!
Бо жінка – дружина, мати.
Для неї святиня – сім’я.
А раптом спіткає горе –
То, запічку теплий, прощай!
Справжній козак оборонить
Кохану, родину, свій край.
Звичайно, не всі хороші,
Мов янголята крилаті.
Себе продають за гроші
Прекрасна і сильна статі.
Та як обдурить людинка,
(В житті часом, як в казіно!)
Ви знайте, що то не жінка
І не чоловік, а „воно”.
Порядність не має статі.
Брехливе „воно” – це не всі!
Тож будемо пам’ятати
І бачити сонце в росі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712373
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2017
С. Табале. Ему было только 18…
Был с историей викингов близко знаком:
Скандинавскую Трою открыл бы он может.
Друзья "Севером" звали за это его,
Ну а мама звала его просто Серёжей.
И в распахнутой курточке в лютый мороз
Он боролся за лучшую жизнь своим детям.
На Майдане историю кроить пришлось
И АТО добровольцем в окопе он встретил.
Подлый выстрел: от церкви. Кощунство и грех!
Божий храм - так коварно! Оттуда не ждали!
Стала гибель Серёжи ударом для всех,
Даже крепкие парни, как дети, рыдали.
Постарела его безутешная мать,
Рядом с нею скорбящее море людское.
Хризантемы несли. Суждено вспоминать
Горький запах их, как запах боли и горя.
А девчонка поправила ленту венка.
И что страшно: в тот день у нее День рожденья.
Обещал, что приедет, подарит щенка,
Первый раз не сдержал он свое обещанье...
И... не верит глазам: та же масть, тот же рост,
И порода точь-в-точь, как мечталось Сереже,
Брел по улице кем-то оставленный пес
Подошел и уткнулся ей носом в ладошку.
Обняла это чудо - и грязь нипочём
Глядя в небо, сказала: "Серёжка, спасибо"
И заплакала. Слёзы смешались с дождём:
«Мы назвать его вместе с тобою могли бы»
Вспоминали друзья, как мечтал о семье,
Воспитать обещали мальчишек достойно.
Будет смена ему - дети лучших друзей.
Потому и гремит: «Не вмирають герої!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712370
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.01.2017
Да минует пусть чаша горькая...
Если ночь темна - стану зорькою,
Если жарок день - речкой быстрою,
Труден, долог путь - сенью лиственной.
Как мою любовь не убьют года,
Так огонь не жжёт, не вредит вода.
Пусть не ходит враг лютый около -
Чёрным вороном против сокола.
Век гулять ветрам в чистом полюшке -
Век не знать тебе злой неволюшки.
И в рассветный час перед битвою
Оберегом буду, молитвою.
Отвести беду коль не хватит сил –
Стану ангелом, чтоб тебя спасти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712001
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.01.2017
Этот город немой:
В нём твой голос не слышен. Лишь листья
Под ногами шуршат
Хриплым шёпотом старых кассет.
Как художник плохой,
Он забросил палитру и кисти,
Не сумев передать
Этих глаз переменчивый цвет.
Слишком долго он спал,
Убаюканный под обещанья,
Но как преданный пёс,
Он проснулся, почуяв беду.
Этот город устал
От вокзалов и долгих прощаний.
Суть его ты увёз.
Третий месяц никак не найду…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711952
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 13.01.2017
Лето. Владу четыре года.
А в их город пришла война…
Соль и хлебушек – «бутерброды»,
Чай – подкрашенная вода.
Гром? Обстрелы? Мир неприветный...
Мамы нет: «Здесь меня дождись!»
Вышел – дверь захлопнуло ветром,
А ключи в квартире, внутри!
Под листом оторванной жести
Влад увидел: мама лежит.
Он заметил, что сняли крестик,
За брильянт приняв фианит.
Тронул зА руку маму – тихо,
Звал потом – всё равно молчит.
Может, плохо ей? Разберись-ка.
Нет людей: кричи не кричи.
Стал он жить в подвале детсада:
Нет от дома ключей у него.
«Мир жесток: схорониться надо» –
Первый взрослый вывод его!
Как-то встретился пёс весёлый,
Рыжий, с пятнышком на носу.
Влад узнал: это Джек, который
Часто брал с его рук колбасу.
Пёс стал другом его и нянькой:
Хлеба корочки приносил,
За водой ходили с жестянкой,
И держались что было сил.
Сколько дней он так жил – не знает:
Влад умел до пяти считать.
Как-то в форме военной парень
Изловчился его поймать.
– Можешь, друг, говорить? – пацанёнок
Лишь мотнул в ответ головой.
Мел хотел стряхнуть с волосёнок
Обмер: мальчик совсем седой!
История cоздания стихотворения:
К сожалению история об онемевшем и поседевшем мальчике – правда. Был такой случай, когда 5-летний мальчик Саша стал седым и немым после выстрела «ополченца» в его беременную маму.
Для подтверждения реальности, описанной в стихотворении: http://fakty.ua/185484-posle-togo-kak-terroristy-strelyali-vsled-pyatiletnemu-sashe-malchik-posedel-i-perestal-razgovarivat
На это произведение я получила такой «отклик»: Сообщаем Вам, что произведение "Владик" не соответствует правилам публикации на сервере Стихи.ру, в связи с чем оно было снято с публикации. Причина снятия с публикации: нарушение пункта 3.2 правил пользования сервером: Не допускаются к публикации произведения, содержание которых запрещено законодательством Российской Федерации, а также размещение ссылок на страницы, нарушающие законодательство РФ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711951
рубрика: Поезія, Военная лирика
дата поступления 13.01.2017
Ти мені відболів.
Вже не снишся. Від подиху січня
Ця любов замерзає
І просить хоч трішки тепла.
Та між нами сніги
І, здається, лежати їм вічно.
Крізь рядки проступає
Холодна, байдужа імла...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711281
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2017
Полого́вий будинок. О сьомій, народивши щасливо сина,
Жінка спить у священній утомі, спить і бачить сон вельми дивний.
Сниться їй, що було в селянки троє любих соколів-синочків:
Неспроможних на підлі вчинки – добрих, гарних, міцних як дубочки.
А найменший, мізинчик болючий, все хворів і плакав маленьким,
Слава Богу, підріс, одужав, став найбільшою втіхою неньки.
У любистку синочків купала, щоб дівчатонька їх кохали.
Восени на весілля чекала і онуків вже виглядала.
Чоловік щось казав про червоних, та вона не хотіла вірить,
Що із рук від роботи аж чорних вириватимуть кусень хліба.
До її чоловіка на поле підійшли якось люди грізні:
Вимагали вівса для коней і для себе аж на тиждень їжі.
Він не втримався: вихопив вили, двох штрикнув, що поруч стояли.
На коня сів, гукнув що є сили, і утік у ліс партизанить.
Комісар приїхав зненацька, в хату вдерся і їй оголосив,
Що наказ є: за злочини батька розстріляти його всіх синів.
– Скільки їх? Підганяй-но, Микито, як засватаний мовчки не стій.
(«Хоч найменший!»). Промовила швидко: – Двоє тут. Цей сусідчин. Не мій.
Старші хлопці свій погляд сховали, менший з жахом на матір дививсь.
Може, тільки б цих двох розстріляли, хоч один би в живих залишивсь!
Та зайшов односелець до хати, із комбіду юний ледащо:
– Тітко Мотре, не треба брехати! Всі – твої. Мотря: –Видав нащо?!».
І кричала, прокльони слала односельцю зрадливому в спину:
– А бодай не діждався ніколи ти появи свойого сина!
А як й зродиться: то марою з того світу прийду, щоб убити.
Ні онукам, ні правнукам ката не дозволю у щасті жити!
– Я ж не вірю ні в Бога, ні в чорта, буде син, що мені прокльони? –
Говорив той комбідівець згорда: – Не злякаєш ти словом чорним.
Та коли син єдиний загинув, а онук, син дочки, втопився –
Перед Богом згинаючи спину, вперше щиро він помолився.
Тільки Бог не почув цю молитву: у онуки найстарша до́чка
Та, якій сон цей сниться, родила і змовкає син в сповиточку.
Жінка злякано до дитини, як прокинулася, враз припала.
Мріяли так в родині про сина! Доня братика так чекала!
Купували блакитний конвертик і проблем при пологах жодних.
Це лиш сон. Чом він має померти? Доторкнулася – син холодний.
Зойк розпуки застрягнув у грудях, тільки злякано прохрипіла:
«Ой, рятуйте, на поміч, люди!» По палаті сусідку збудила.
Та бурчить: – Ти чого репетуєш? Тут без тебе морока своя:
Третій син розпищався он, чуєш? Хоч би дівка – мо' поміч була б.
Ще й хирлявий, рудий, незугарний – нащо клопіт мені ось такий?
А ти кажеш, твій вмер? Це негарно. Так твого хай підмінить мій син!
Зараз прийде сюди інша зміна – лікарі не ті, що приймали,
Не впізнають твоєї дитини». – Бірку з ручки швидко зірвала:
– Дай свого! Наче тиждень не їла, так вовтузишся. Тихо! Не плач!
На хвилиночку тут того діла. Тільки потім, голубко, віддяч!
Подзвонила мерщій чоловіку: – Гроші треба, що на машину.
Поміняли дітей у ліжках, і чужого взяла в руки сина.
В нього бантиком складені губки, ґудзик-ніс, бровенята втішні,
Поцілований сонечком чубчик і великі очі блакитні.
Лікарі у палату заходять, бачать: в ліжку руда дитинка.
До жінок: –І чиє це? – говорять. – Це сусідчин. Не мій. Ось бірка.
Ці слова Мотря в сні шептала, там від смерті вона рятувала,
Тут, продавши власного сина, мати душу свою продавала!
– А мій мертвий, – удавані сльози: – Ви б пошвидше свідоцтво дали.
Не зарадять хоч горечку гроші, тільки вдома синочки малі.
А при виписці не озирнулась: всяк живе, як уміє жити.
Жінка інша в свій дім повернулась й заходилась дитя хрестити.
– Сестро, будеш хрещеною? –Звісно. Розказала про бідну Мотрю.
Обірвала сестричка грізно: – Це був сон! У прокляття не вірю!
– А чому брат загинув і дядько, брат бабусі – дідусь Тимофій?
Співпадіння чи може прокляття? – А твій син? – Це сусідчин. Не мій.
– Як сусідчин? – сестра сполотніла. –А де ж твій? – У могилі лежить.
– До ворожки ти підеш? – Не діло. Краще служба на спомин душі.
Панахида по Мотрі з синами відбулася якраз в день хрестин.
Мить – у церкві мовчанка запала: захлинувся у купілі син!
Наче чорна рука придавила і спинився враз серденька бій.
Жінка поспіхом прошепотіла: – Мотре, стій! Це сусідчин, не мій!
І маля закахикало раптом, повертаючись знов до життя.
З панахидної свічечки капнув теплий віск, як прощення сльоза.
́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711273
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 10.01.2017
Вереснева ніченька:
Ваньці сняться тістечка.
Хлопці насміхалися:
– В пічку закохався ти.
Сміх Іванка – відповідь:
– Спробуйте: пиріг спечіть.
Ех, ви – артилерія:
Жарти в вас прострелені.
Не дасте лад з „ужином”,
Пики закіптюжені.
Пригощу я милую
Пиріжками з сливами.
Вереснева ніченька...
Ваньчина де ж дівчинка?
Сонячна, замріяна -
Швидше б вже зустріть її!
...В Старобільську „Смерчами”,
Вмить живцем попечені,
Сплять навічно воїни,
"Братом" упокоєні.
Матвієвський Іван Володимирович народився 25 серпня 1986 року у Луганській області.
Згодом родина переїхала на проживання у м.Зіньків Полтавської області.
Закінчив Зіньківський аграрний ліцей, здобув професію кухаря-кондитера.
До мобілізації працював кухарем у санаторії «Сосновий бір».
25 березня мобілізований до Збройних Сил України. Служив рядовим 9-ї артилерійської батареї 27-го реактивного артилерійського полку.
Загинув 3 вересня 2014 поблизу міста Старобільська Луганської області під час обстрілу з території Російської Федерації реактивною системою залпового вогню «Смерч».
Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711010
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.01.2017
Равлику Павлику, вистав ріжки...
Дитяча закличка
Друже милий, ти схожий на равлика:
Обережний, а ще недовірливий.
Позираєш так сторожко здалеку,
Цілиш в серденько віями-стрілами.
Розумію, що доля не пестила,
На лихе була надто багатою:
На брехливих жінок, на улесливих
"Друзів", тих що у горі лиш згадують,
На біду і війну. Скільки ж ніжності
Треба, щоб у очах крига станула...
Все ж, я спробую. Хоч і не віриться
В існування приручених равликів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710823
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2017
Їй здавалося: найголовніше –
Дочекатися. Ось він удома.
Та чи він? Чи чужий, зовсім інший?
Мовчазний і якийсь ... незнайомий.
Є – й нема. І думками, і серцем
Там, де друзі зостались назавжди.
Візьме в руки запилені берці
І мовчить. І мовчить! Вже аж страшно
Від тривожної тиші. У стіну
Погляд втуплений. Спокій забутий.
Обережне: „Я все розумію”.
„Розумієш?!” – у відповідь з люттю.
Раптом ця несподівана злива.
Грім, як вибухи. Знову і знову.
І слова полилися невпинно,
Лиш здригався від гуркоту грому.
Як відправили їх, добровольців,
В найзапекліше місце. Від болю,
Де стогнали поранені хлопці,
Як прикрив його Ромка собою.
Як брехали штабні офіцери.
А взяли для застужених ковдру –
Їх місцеві кляли: „Мародери!”,
Про контузії чорну безодню.
І про те, як ставав лікар сивим,
Як лютують луганські морози.
Струменіла потічками злива.
Струменіли потічками сльози.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710559
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 06.01.2017
„Не пиши про війну. Хто згадає її
Через рік, через два, як минеться це лихо?
Ти пиши про любов, про весну, про гаї,” –
Чую я ці поради, зітхаючи стиха.
Сперечатись не варто - відомо давно:
Важко щось довести - легше просто змовчати.
Хтось націлився вірш написать для кіно –
Текст для пісні, щоб потім дорожче продати.
Чи забуде сирітка за рік або два
Батька рідного? Мати синочка забуде?
Брата сестри? Свого чоловіка вдова?
Не згадає Вкраїна, як гинули люди?
За геройську звитягу хоч віршем сплачу.
Як не боляче – серця відчинені двері.
„Не пиши про війну”... Та як я промовчу –
Проступатимуть кров’ю слова на папері...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710485
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 06.01.2017
Вишиванка
Мов крило лебедине, біла
На столі чоловіча сорочка.
Я до світла поближче сіла,
Вишиваю дубові листочки.
Хай додасть дуб здоров'я й сили!
Нитка кольору крові: червона...
Чи ж для того сорочку шила,
Щоб вдягав на війну підлу й чорну?!
Підкидає підступна пам'ять
Теплі згадки про світлі часинки.
Сльози очі мої туманять:
На шитво впали дві бісеринки.
Плачу...Годі! Вишию тугу,
А хотілося б радість і ніжність!
Голка зламана - треба другу.
Щось недобре віщує ця прикрість.
Чути мирний спів солов'їний,
Та насунули хмари зловісні.
Військом йдуть, бо живі і нині,
Давні постаті зі Слова-пісні.
Сяйво лицарських обладунків,
Сум гіркий Ярославни-зозулі...
Крижаніє душа від думки:
Не зупинить вишиванка кулю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637287
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2016
Ти остання любов. І розлука
Теж остання. Це крапка, без ком!
Біль останній. Остання мука.
Вірш останній у спільний альбом.
Та чи варто так: "крапка", "останній"?
Може стріну любов нову?
Як у хвилі теплі, ласкаві,
У нові почуття пірну?
Після опери – оперетка ?
Після драми – дешевий фарс?
Після пишних троянд – бутоньерка?
Після повісті – місиво з фраз?
Знов "навіки", "люблю", " коханий"?
Осквернити брехнею вуста?
Треба ж вірити в інше кохання.
А в мені тої віри нема.
Знов пустити когось у серце?
Та що там можна ще знайти?
Я вже випита вся, до денця,
Всі тобі залишились скарби.
Хай кохання залишиться згадкою,
Міфом, казкою, світлим сном!
Що ж! Для мене ти будеш крапкою.
Я для тебе – одна із ком…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637285
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2016
За минуту до штурма сложно остановиться.
Гаснут окна домов - Киев спатки ложится.
Надо выспаться, ясно: завтра ведь на работу,
Новый день подойдет, но все те же заботы:
У кого бы занять пару тыщ до зарплаты,
Как потом оттянуть по кредиту оплату.
Где купить подешевле китайские шмотки,
Как прожить один день без колбаски и водки.
И быстрее домой - дома точно спокойней.
…А день траура станет кровавою бойней.
Но признайтесь себе: вы об этом не знали?
Не хватило бы снайперов, если б не спали…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629482
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 17.12.2015