| Сторінки (2/124): | « | 1 2 | » |
...у колі по колу котився з підскоком
мов з повсті пістрявий папуга з папуг
а може хто інший - біс його знає! -
летить пікірує
стрімко униз
учуяв біду верещун в непокорі
із кола у колі злетіти схотів
вже крила розправив у пошуг панічний
та було запізно
падав униз
і це фантастичне створіння пір"їнне
і тріпалось билось на нитці міцній
співало свистіло кричало гукало
та байдуже силі
що тягне униз
та ось стрепенувся в останнє рішуче
і спритно ту нитку дзьобом зірвав
вперед шугонув з переляку угору
і втрапив в тенета
у темряву вниз
і коло по колу пусте із підскоком
легке невагоме летить до небес
і блискавка з хмари порожнього кола
спалила замкнула
падіння униз
в новому вже колі по колу котився
якийсь веселун чи дивак з диваків
а може хто інший - біс його знає! -
летить пікірує
стрімко униз
і вперто розпрямлює крила надії
упевнений в силах безмежних своїх
і б"ється в тенетах буттєвих реалій
і пада у мріях
незбутніх
униз...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644611
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.02.2016
підлетіла оса до оси
- полечу я напевно до квітів - мовила їй.
- ти що?!. божевільна? - оса до оси одповіла. -
квіти...які ще там квіти?! лютуючий лютий лютує!
- одягни окуляри - розсміялась оса. -
подивись, яке сонце!
...і глянула крізь окуляри оса -
і, справді, сонце веселе,
і, справді, тепло
і свіжість весни від сині небес проливається.
- ..ну, що ж, коли так...а куди?
- тоді летимо...я знаю куди!
...і вони полетіли до квітучих ланів,
у розквітлі сади примхливої пави -
там пташиний лунав різноспів,
із пробудженням дня весни
віталися квітами трави,
рожевопрозорий серпанок світанку
хитався у сонячних променях подихом вітру -
пірнули оси у квіти,
купались в пилку золотавопринадноласкавому
і пили нектар...
і, сп"янілі, ситі і радісні,
але стомлені
сіли спочити на гілці квітучої вишні -
гойдав їх легкий вітерець,
а під ними й над ними
літали кулі і міни,
бухало щось десь і вибухало -
а бійдуже осам сп"янілим і ситим!
вони вірять у те,
що гроза то за обрієм грима.
куняють собі на віточці вишні,
гойдаються мов на орелі у квітах,
упевнені, їх гроза омине -
вони ж як у схроні
під обороною від грози
богорівного птаха павура,
мужа примхливої пави
у вічноквітучих садах і ланах неозорих...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644360
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.02.2016
як тебе в коханні пригорну,
нас підхоплять зоряні завії
і в цю ніч мабуть вже не засну,
заблукає ніч у твоїх віях.
я мабуть в цю ніч вже не засну -
пристрастю в душі палає пломінь!
у твоїх очах я потону,
карий обрій лиш візьму на спомин.
у твоїх очах я потону
від зорі вечірньої до рання
і з тобою Всесвіт перетну
крізь світи у лотосі кохання.
я з тобою Всесвіт перетну,
утамую розпал уст вустами.
закарбую в зорях мить одну,
коли ми єдиним тілом стали -
закарбую в зорях мить одну,
як у млості шалого кохання
осміхнулась, коли пригорнув
я тебе у ніжності зітхання.
осміхнулась коли пригорнув
я тебе у зоряних завіях...
у цю ніч вже точно не засну,
заблукала ніч у твоїх віях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2016
не ангелом крилатим і не духом,
а легітом що в листі уночі
тобі єдиній розповім на вухо
кохання наше й стихну на плечі.
я розхвилюю подихом волосся,
торкнуся перс, стривожу твої сни,
тобі навію пристрасті і млості
щонайніжнішим шепотом луни...
і відійду у світанкову тінь я,
хмаринкою розтану в небесах,
я розчинюсь у сонці, у цвітінні,
у пісні, в росах, у твоїх очах... -
ім"ям твоїм в душі моїй зоріє
кохання світ трояндою зорі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2016
у душі моїй біль...за вікном хльости віт...
мірю кроками діл наче відстані літ.
але виправдань - ні! не знаходжу ніяк...
лише очі сумні бачу в спогадах я.
і шепочуть вуста твоє миле ім"я...
час між нами постав мов суворий суддя.
як то було давно! промайнули роки...
крапель стук у вікно, шелестять гілочки.
і в очах нема сліз - спокій в серці моїм...
раптом - з бурями блиск! і розкотистий грім!..
то весінні дощі увірвалися в ніч,
у неспоркій душі, в тихі спомини стріч...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643002
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2016
рояль і саксофон...
у спогад лине сутність...
були ми тут удвох -
в кафе твоя присутність.
вечірній пізній час,
букетик із трьох лілій -
кохання поміж нас
тут раптом оселилось.
і саксофона спів
в мелодії неспішній.
я поглід твій зустрів -
не сплолохнути б ніжність.
сплетіння пальців рук
і поцілунок довгий,
і млость солодких мук
у порухах і слові.
були ми в самоті
побачень і прощання...
мела, мела метіль
на вулицях кохання.
і танув сніг на склі
прозоро і барвисто...
так стало взагалі
нам затишно у місті!
...були ми тут удвох -
в кафе твоя присутність.
рояль і саксофон...
у спогад лине сутність...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642996
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2016
...де шпако́ві співи
линуть дивним співом,
олені і лані
у ланах гуляють,
пурхає метелик,
легіть миром плинний,
райдуги вплелися
в перше павутиння,
в ранні на світанні
у весні квітучій
сяють в дланях лонних
роси в землях тучних,
над які незрячі
тіні хмар похмурих
в кольорах гарячих
оранжовобурих -
там піско́вим пилом
часом передзвонним
осувались крильми
на родові крони
вибухи і дзвони,
біль високострунний... -
хвилями туману
в міражах відлунних.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642774
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2016
...стугоном гуркотом гомоном здушене
місто ледь дихає у́рвантом здавлене
стежка до обрію десь у віддалені
чорнокриваво вибухом скрушена
в сизому горнію хмурному круки
кружають колами тінями хижими
понад хрестами руїнами хижами
в погляді пошук із болями злуки
сіли на дереві злі настовбурчені
сваряться криками в лунах відлунними
дощ закрапав раптом в часі заблуканий
в зиму не зливою птахам в обурення
грудень захмарений маренням сло́ти
схлипами хлюпами скреготом з хрипами
сіється сіткою що поза шибками
у лабіринті часовороту...
_______
у́рвант - скоба, що стягує предмети одне до одного
сло́та - сльота
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640095
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.01.2016
по клавішах пальці в задумі у грі
шукають веселих мелодій зорі,
яка розливалась багряно.
хитаються образи у тумані́,
хибкі, виплетались плетінням міцні
у сталки із райдуг нарядно.
барвисті, яскраві - у злеті вони
втрапляють під обстріл гарматний війни
і б"ються немов порцеляна.
в пожежі розтрощений обрій горів -
там сходило сонце на тій он горі
в кривавих прожилках рум"яно.
зсковзають льодово краплини роси... -
то небом спадають людські голоси
не співом на землю у болю.
по вбитому полю в безвихідь сплетінь,
загорнуто вітер у сутінь і тінь -
міражний, кружляв видноколом -
зі свистом і хрипом лунав його сміх!
аж раптом, одразу, миттєво притих
у схові спокою природи...
угрузли у клавішах пальці бліді
в зовсім невеселі акордовості,
у озов багряних мелодій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639799
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.01.2016
1. в зоряну ніч...
тепла ніч і сяють зорі,
шелестить у травах вітер...
раптом як у полі коні
заіржуть на пасовищі!
і духмяну конюшину
перемнуть нестримним скоком
та й поскачуть в різні боки
коні в полі від луни,
лине що з того іржання...
але всіх, усіх! зберемо
до одного струнконогих,
ноги спутаєм їм в пута...
а от з ко́ня
вуханця прудкого свого
знімем збрую
і, щасливі, біля огнища замрем,
замилуємось на іскри,
що злітають вгору бистрі
і згасають наче зорі
поза обрієм у мрії...
тільки впевнений - я знаю! -
те, що обрію немає -
є лише ці коні, поле,
вітер, полум"я і я,
і - звичайно ж! - бульба також,
що печеться,
що лежить в жаринкх жовтих,
в сітці присок золотій...
острів мій повільно суне
крізь простори неозорі.
дід, цвіркунчик невмирущий,
сторожує всесвіт мій...
2. ...у ніч дощову.
ніч ця таш,
ні тобі лун...
гля, погля -
онде там клус!
сон йде геть...
хрума ніч кінь,
мжи спад в із,
в хлані бризк тінь.
зніт знов ник -
жаху знак див.
лунь - крик тьми.
лусту вкрив дим.
ріж, не їж
хліба кус в ніч -
світ од ватр
в звіра лик. ич,
як свій мент
татам жде жас -
вбий, вціль в ю,
поки є час.
бо ж є ти
і вогню тріск,
ніч без рун,
темінь, степ, ліс.
кинь ніж в тінь,
втоне олжа -
кущ не звір,
гуком ллє мжа -
том та дрож,
шурхіт як рик.
спи собі,
привід бо зник.
хай вмре ляк,
прийде най сон
аж щоб до
явлення лон.
зак ліг дим
звіялась пря...
спи собі,
скоро зоря.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639789
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.01.2016
1.
...бігаю берегом моря -
сміюся, розбризкую море -
нас багато -
ми вихлюпуємо з моря на берг пісковий медуз
і засипаємо їх піском,
аби обігріти - жаліємо їх,
змерзлих настільки, що аж білі, рожеві і сині -
риємо в піску басейн для піскариків
та інших спійманих майкою рибок -
ловим крабів і морських коників -
ми дурачимося з хвилями,
занурюємося в них своїми тілами... -
лягаємо у розпечений пісок,
вбираємо в себе сонце...
на екваторі моїх спогадів сонце завжди в зеніті.
2.
...квіти збираю -
збираю нектар разом з бджолами -
пісні птахів злітають у вечірнєє небо -
м"який запах стиглих абрикос стелиться у повітрі,
просякнутого свіжістю моря -
і північ -
і ніч... -
і приходе місяць до нас,
на сплячі обличчя дивиться у вікно,
крізь відчинене вікно своїми долонями
ніжно гладить наші крихітні долоні
і чомусь сумує...
на екваторі моїх спогадів місяць також завжди в зеніті.
3.
...небеса - брості фантастичних хмаринок -
птахом злітає і завмирає у сні
розкішна вечірня зоря над обрієм моря -
складені крила птаха у сні пелюстками дивовижної квітки -
і там, у плескоті зливу помаранчових блискіток сонця
корабель чекає на когось -
через трави і квіти до нього добігти легко так полем
й з останньої сходинки-променя
зістрибнути
й, злегка хитнувши, веселим стрибком на палубу втрапити і... -
мандрувати світами у мрії за мріями -
але прокидається птах і з шурхом злітає -
уносить на со́бі вечірню зорю -
і, звіяні подихом вітру жалю,
в останнє спурхують метелики-мрії -
і сутінки світлими тінями місяця літа
буденно спадають у ніч...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639562
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.01.2016
філіжаночка чайна - прозореє небо...
зорі - розсипаний рафінад...
чайною ложечкою
зірки розмножую,
щоб небо чайне
було солодшим,
щоб небо чайне
було прозорішим... -
п"ю на одинці з собою небо,
яке холодне,
прямує у Всесвіт -
але все одно
з задоволенням п"ю я
це мріяне небо,
поруч із котрим і серцю тепліше,
поруч із котрим і душі затишніше -
п"ю у задумі небо...
...чи не тому, що сонце спекотне над нами байдуже,
що небо синє над нами холодне дуже
і з того самотність,
і пити мушу
з самим собою
філіжаночку чайну прозорого неба,
мого безкінечного
вічного неба мрії
мінливого...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639320
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.01.2016
зіркової думки цвіти...
цвіти зронюють пелюстки -
пелюстки летять,
навздогоняють "дна одну,
ударяються - дзвін... -
нової народження зірки!
думок нових летять пелюстки,
ударяються знов одна в одну -
залишаються маточки лиш
і пилок,
що дитинства видзвонює пам"ять.
...думки летять до прийдешніх віків,
байдуже їм до минулого -
у минулому тільки
пилку золотаві хмаринки,
що лягають до стоп дитинства,
і забуті маточки літ.
...квітують у Всесвіті квіти,
рожденні зірковою думкою!
коли з пелюстками прощаються квіти,
маточки гинуть забуті,
кружляє хмариночками пилок
наче порухи першої думки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639302
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.01.2016
місяць ночі цієї таки незвичайний -
наче я у долоні що сяє
тримаю попіл:
попіл моїх надій,
попіл моєї мрії,
роздумів і чуттів
і кохання мого заметіль
попелом впала між зір
у долоню моїх надій...
місяць ночі цієї таки незвичайний -
наче я вустами що сяють
тримаю попіл:
попіл моїх страждань,
пристрастей і чекання,
відчай і крик мій
попелом впали
до вуст відкритих,
осліплений полиском сліз
тримаю попіл
сяючими вустами...
місяць ночі цієї таки незвичайний -
наче я на плечах що сяють
тримаю попіл:
попіл незмиру й зол,
попіл олжі і болей,
від розсвіту дня подалі
підтримуючи зверху руками
несу на плечах що сяють
долі моєї попіл...
місяць ночі цієї такий незвичайний!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639043
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.01.2016
думками очей
я зондую космос...
безмежно далеко мислять пульсари
кодують осягненість світу
періодами пульсацій...
ловлю слизький кінець суті речей
ще не ловив початку...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639032
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.01.2016
********
він вийшов у ніч
і по драбині крізь небо зійшов на місяць
і милуючись Всесвітом
вітався із зорями
а потім з"явилась красуня Венера
у яку був таємно закоханий -
вона запросила його
станцювати із нею танго
але він мовчав
лиш дивився на неї закоханими очима
Сатурн
кружляючи в вальсі з малими планетками
весело відповів
- він не вміє!
він не вміє навіть
на гітарі грати...
який з нього жиголо! - і засміявся
кружляв на осі своїй вальс
з малими планетками
присоромлений
він зійшов крізь небо
униз по драбині
склав її
і поклав до кишені
сховався за обрій в печері печалі
********
а на обрій сходило сонце
і день почався спочатку
величне синьооке небо
прикрашало себе
білопер"їнними хмарками
по яких поважно котилося сонце
квіти в степу
балеринками у пуантах
на стеблинках тоненьких
здійнялись навшпиньки -
вітали небо
і сонце в вуальці хмаринній
від подиху легіта
колихались барвистими пелюстками
а серед озер настурцій і лілій
чапля ловила рибку
пила водицю із джерельця
і заспівала пісню печалі
танцювала дивний танок -
розправила крила
махала і хлопала ними
дзьоб тонковитончений
здійняла
співала печаль свою голосніше
аж зупинилось в зажурі на обрію сонце
********
долинула пісня луною до нього
він вийшов
і непомітний сидів під вербою
слухав
дивився танець сумного кохання
і розчинився у пісні -
адже він
самота самот
краплями сліз
капав з гілок вербових
в прозорі холодні джерельцеві води
ними торкався чаплиних ніг
цілував їх
а у ніч
вийшов на берег
і по драбині крізь небо
зійшов на місяць
сидів і вітався із кожною зіркою
поки не з"явилась Венера -
вона запросила його на танець
і він дивовижно майстерно
і артистично
станцював із нею
танго самотності і кохання
зіграв на гітарі їй
у полум"яних ритмах фламенко
від здивування Сатурн зупинився
плескали в долоні маленькі планетки
влаштували овацію
Марс поскидав обладунки
і кинув свій меч до ніг гітаристу
********
а він зійшов крізь небо
униз по драбині
склав її і сховав у кишені
щасливий закоханий ліг у степу -
і побачив він ранок
і чув переливисту звуками пісню у небі
яку виспівував жайвір
вітаючи сходження сонця
він побачив весь світ у якому
зими змінювалися весною
літо переходило в осінь
а за ніччю завжди приходив світанок -
він загорнувся у світ
що рухався в танці життя
загорнувся в красу перетворень
і вдосконалення
він зник
розстанув у квітах і травах росою...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636983
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2016
відкинутий раптом часом в минуле
живеш як у маренні -
зазираєш з-за грат у іншу
чужу
манливу у волі сучасність
і переплутується явне з уявним
від усвідомлення де у якому ти місті -
тут зима
тут триває війна
злодюжна з обличчям дибіла і боягуза
і місяць свічкою тремтить на морозі
і згасають зірки
тікають чимдалі з неба над містом
що стало тюрмою -
тут окупанти всім мешканцям строго
і під росписку врочисто вручили
скалочку крейди і скокавку з нею -
усі щоб стриба́ли в єдинім пориві
в клітиночках хрестиком мічених крейдою
для заохочення їм дарували
картуз куфайку і самовара
в додачу свисток і диплом
пізніше до хат заявлялись злодюжки з орди
засра...засланці гукали до банди
якщо ж хтось удумував їм опинатись
лупили-дубасили до сво́го аж зморення потім
...а потім штовхали зруйноване вщент
знівечене тіло ногою до ями чи в льох
а свято життя тим часом неспинно триває -
звідусюди матрьошкі пєтрушкі хо́ри ординні
постійно лунають з концертних залів
і телеекрану
самодіяльність із підспівом в танці
гупала-грюкала просто неба
все інше з радістю і над силу
стрибало змагалось у скокавку
в клітиночках крейдою мічених хрестиком
і дітлахи дресировані дядями й тьотями
лепетали бадьоро "зравствуй, республика!"
тут шумні базари юрмляться тиснуться чергами
точаться тут чутки і плітки
в дрібницях-подробицях з фактами й без
і анекдоти у гуморі грубі і злі
і все те із клятвою на достовірність
на чисту святую правду
тут окупанти разо́м з бандюками
для сміху чи з нудності
а може на честь наступного дня
пускають надуті
кулі чорної гуми
на яких розмашисто біло написано
"ми не лохи!"
пускають у небо що висне вагомо
тріщить і ломиться аж під вагою
ось-ось та й впаде...якби ж то...
такеє от місто що стало тюрмою -
над ним уночі лиш місяць тремтючий
і злякані зорі що ще не втекли
...відходиш від грат
інфікований
хворий
в небо підстрибуєш
скокавку через
в клітиночці хрестиком крейдою міченій
дмеш на ті кулі чорні мов хмари
побачити щоб подивитися небо
- ...де воно, к бісу!?!..яке?!. -
а хтось з бандюків
від кайфу дуріючи
лопав ті кулі з автоматної черги
і захлинався в істериці в реготі
та кулі нові все злітали й злітали
чорні брудні як і вся ця війна
і пластівцями чорно спадали
сипались падали танули
гле́йкою гряззю тобі під ноги
що в"язко так налипала аж мусиш
перед тим як ступити за хатній поріг
довго чистити і виколупувати
апо́каліптичний зародок з бут
...не віриш у бачене -
невже це з тобою?..
і ли́ше рятує
гаряча гірка філіжаночка кави
підказує
- це сьогоденні реалії друже.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636744
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 18.01.2016
- ...хіба свобода це те, що за вікном?
адже свобода - найвища якість духу...
але то як на мою думку...
- ...коли знаходишся у місті в окупації
(а фактично у тюрмі), то свобода уявляється
саме такою - клаптиком за загратованим вікном...
(з діалогу з приводу вірша́).
************
...отак спаде слово
і піде воно коридорами мови
допоки не знайде собі місця
із високим вікном
у яке зазирає місяць
і зорі заходять, розповісти аби
всілякі дивні історії Всесвіта
і ранкова зоря завжди вітається гомінкими птахами
і сонечко в день
світло і тепло усміхається новому слову
що замріяно дивиться з підвіконня
милується степом і річкою гаю
...а потім заходили гості -
дивакі невгамовні і бецеремонні
влаштовують бал маскарадний
з феями, ельфами
чаклунками і чаклунами
з матронами, донами і мадонами
і лицарями без докору і страху
і блазні грали на мандолінах
гітарах і скрипках
дмухали в труби, в сопілки
щодуху в блискучі фанфари
і танцювали, звеселяючи натовп
всілякого люду, якого набилось
в великій залі із високими просторими вікнами замку
і пуляв салют
і гриміли оркестри
і кружляли у танці містичні дами і кавалери
принцеси ж і принци, королі, кролеви
у масках казкових драконів споглядали це дійство
обмахували пир"їнними віялами обличчя
маніжно прихилялись
і перемовлялись тихо про щось один з одним
ховали за віялами очі облич
які і так вже було не впізнати у масці... -
і все те
тонуло у квітах
лилося рікою вино
лимились ряди від їства
над усім панувала пишна, чепурна, розкішна ошатність
кохання - безтурботне, веселе, світле і чисте! -
огортало душу і серце
підхоплювало цей світ і підносило до небес
...і слово нове спадало
і йшло коридорами замку мови
допоки не знайде собі затишне місце
з високим просторим вікном до волі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635972
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.01.2016
клепсидра неба висипала сонце
піском червоним поміж хмар сипких -
сяйнула іскра, тліючи, погасла,
яскравий спомин невловимий стих.
і обрій звис, у мріях невідбулий,
на тих шарагах - з місяця в зірках.
у зграї нетлі давній попіл праху
здіймають мов квітковий пил в степах.
то злую гру затіяло минуле
напівтонів, у світло й тінь, з відлунь
і відзеркалень, де в скляних відламах
безликий мім штовхає в ніч валун...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635937
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2016
мить
миттєвість тої миті
коли замреш у погляді
в безмежновільне синє небо
яке спаде
враз ниткою тоненькою униз
упавутинюючи долю
і час на мрійній лірі в забутті
журливими піснями душу гоїть
її, гойдаючи, здійме аж до зірок
"...тік-так-тік-так..." - наспівує
мов маятник настінний
старого дзигаря
...і погляд відвернеш
у марноту марнот
в безладний рух
який життям вважаєм
і це життя розстрілюєм впритул
цинізмом, хамством і брехнею
та все ж...але
той спокій у думках
і тихість заспокійливу від неба
дарує мить
миттєвість тої миті
коли, відречений
із Всесвітом усім ти наодинці...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635752
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.01.2016
застібуєш блискавку куртки
мов шкіру на захист вдіту -
ховаєш від холоду тіло,
ховаєш тіло од світу -
і душу свою вразливу
обережно, дбайливо, обачно
за засови і замки всі
закриєш,
паркани
зведеш височенні,
ще й зверху з колючим дротом.
і на́ загратовані вікна
наліпиш чорную плівку,
кватирки усі закриєш,
навісиш замки амбарні
і двері усі дубові -
геть чисто усі! - зачиниш,
ані ні промінчик щоби,
ніякого зойку,
звуку неспокою світу ззовні,
із околу суєт марноти,
марнотний неспокій зайвий...-
не втрапили,
не турбували
духовність твою високу,
не бачили щоб, не чули,
не знав щоб ніхто
про душу твою безцінну,
що на подушечці скніє
і сито в теплі животіє,
нидіє власним світом
під захистом твого тіла,
що заброньовано в одяг,
надійно за блискавку куртки,
яка мов та товста шкіра
на захист тобою вдіта...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635501
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.01.2016
...одягає неспішно смокінг
і босоніж в штанах коротких
вийшов в ніч дощову і мерзлу
і хитаючись в ритмі танцю
із заплющеними очима
крокував так у мрячну темінь
сповідаючи хрипло сповідь
про кохання чиєсь високе
і здійняв він угору руки
запалив над собою сонце
смолоскипу яскравий омах -
розтопились щоб темні хмари
відчинилося небо свободи
і палало те сонце жовте
смолоскип догоряв і танув
по краплині спадав смолою -
у розірваних хмарах злою
стала ніч і кидала зорі
все огорнуті душним димом
але не спинявся ішов він
ночі нічніший чорний
гучно виспівував сповідь
про свободу обман і зраду -
танцював в божевільному танці
ніч місив і топтав у калюжах
у полоні горя роз"ярень
і навколо себе й в усюди
нестерпні росплескував болі
шаленіючи в ритмах танцю
з голих плеч своїх скинув смокінг
ки́да в місяць що жовтим іклом
ніч простромлює з диким сміхом
в спогляданні танцю смерті
ночі
хмарами що захлиналась
коли обрій у схід зоріє
у кривавобордових загравах
розстанув в яких той морок
танцюючий в зливі ночі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635231
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.01.2016
нічка темна при свічах завертілася...
тінь тонесенька якась там уздрілася...
і торкалися до вуст бліді пальці рук.
з шумом віял розгорнув чорні крила крук -
і не стало в тій пітьмі ані зірочки,
ані спалаху, ні блиску, ні іскриночки.
а і обрій у зорю ледь окреслений
у завісах, в їдкий дим перелесника -
заревіли там логи́,
б"ють хвостами щоснаги
в тулумбасища;
там чаклують чаклуни,
в лід катають валуни,
виють відьми, відьмаки
мнуть мов скло льодяники
в чані ласощі -
тут усе не до пуття,
непутяще у буття,
в оці бісики.
лиси, миши та щури
не вилазять із нори.
швенді, п"яні шатуни
зазирають в білі сни
в хугу писками...
з хруском кроком ломить лід
в степ крізь ліс крокує дід
хльоста пугою
і іржавий розсвіт п"є,
і щосили хугу б"є,
в білім пеклі велет кат
світ шматує безліч крат,
ставить стугами.
віє віхола і стогне, з болю стелиться.
і кричить в вітрах пітьма у істереці
і кида снігам услід лід камі́нцями,
наїжачилась уся гостро глицями.
у зірковосвітлий світ ночі очками
дивить, тане - відійде швидко крочками,
впа́де тінню тонко... - тінь спить від місяця.
і у тиші враз життя все окреслиться...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634756
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.01.2016
між небом і пеклом
у вакуумі
в гамаку
заготовленим нечистю йому як постіль
гойдається у порожнечі
яка глянула в очі і з ревом, у злі
розітнула його
розчинила у кулі безмежної ночі
в безодні пітьми
отам
сяяла точка
проколотий голкою отвір
куди проливалася піна
й веселі у кольорі бульбашки
- ...то відліку точка, напевно
кінець і початок надій -
майнула думка відлунням крізь нього... -
туди всі кида́ють кістки й кісточки́ пообгризані
щойно спожитої волі і віри... -
в останнє війнуло відлунням
саваном сон насувався мов ляда, як віко
умить підкотилася мавпочка-манкі
вся у бенгальських вогниках свят
усілася біля, гойдала, читаючи книжку
очима освітлювала сторінки́
грайливо гортала сторі́нки
гожим тоненьким кінчиком вишуканого хвоста
й кида́ла зірками шкаралупи цитринних плодів
які швидко з"їдала, читаючи книгу
раптом схилилась і щебетнула на вухо
- з новим роком, любесенький!
а рік новий я...
прибігла здале́ка, зі сходу
за мною орда
інших звірів-років-перевертнів... -
і гучно закрила книжку
так
що аж хмарами з неї випорхнув пил і дими, і тумани
разо́м з усілякою машкарою
метеликами і хропаками
озирнувся
і глянув він знову на точку, у темряві що загасала
і зрозумів -
крізь неї влітають сюди випадково райські птахи
а звідси летять кажанами
...прокинувся...
сірість ранкова
вляглася, оперлась вагомо
об скло віконне
за яким
тонула і танула в краплях зима...
каву п"є
пробудженню радий
хоча й розуміє
що вийшов із темряви сну
в існування у темряві.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634749
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 10.01.2016