| Сторінки (1/16): | « | 1 | » |
Чуєш? Чоловіче! Та не поспішай ти так! Ти хто такий? Не дивись таким різким поглядом, я нічого поганого тобі не зробив. Хочу лише дізнатись хто ти і як це ти посмів усім своїм виглядом пройтись по мені, лишивши глибокі сліди, нічого навіть не сказавши?
Чому маю говорити лише я? Ти взагалі розмовляєш? Ей! Не злись, це мені не подобається. Заспокойся. Куди ти так поспішаєш? І чому ти все ж зупинився, нічого не кажучи мені? Ти якийсь дивний, я не бачу твоїх ніг! Як ти взагалі пересуваєшся, та ще й так швидко, що я ледь можу тебе наздогнати? Ти куди знову?! Постривай!..
Де ти?.. І чому тепер усі ліхтарі світять тим самим різким поглядом? Бррр… Так холодно стало. Це часом не ти зробив? Я тут більше нікого не бачив. Я певен, що зараз один у цьому місті. Ти тривожиш його душу і мою за одне… Ти мене чуєш?! Дай якийсь знак, що чуєш мене! Ти мусиш чути, бо тут більше нікого не було, все до моторошності тихо. Ну покажись будь ласка.
Як можна так зривати чужий спокій і пройти галопом по моєму місту, в яке я нікого не запрошував, та ще й без ніг… Я божеволію? Чому ти не хочеш мені показатись? Я вже зазирнув у всі куточки, а тебе не бачу. Якби я тебе не відчував, то вже б і не кликав! Я ж не заспокоюсь. З’явись уже! Ти ж кудись так поспішав, а зараз тебе й не видно, хоча твоя присутність не зрушує з місця ні на міліметр. Мені вже не хочеться гуляти тут у своїх роздумах, але й додому я піти не можу, тут усе – мій дім. А тебе відчутно у кожному куточку. Ти або показуйся або забирайся і поверни тут все як було! Чому мовчиш? Може я тебе чимось образив? Ти не гарно себе поводиш. Мені якось не спокійно. Добре! Я зачекаю…
Ну нарешті! Ось ти де! Чому ти зник і так довго не з’являвся? Я тебе не розумію. У тебе той же погляд, але ти вже нікуди не поспішаєш, та і не злишся ти… Що з тобою? Ти якийсь не такий. Не говориш, не маєш цілого тіла, та й країв у тобі немає. Ти якийсь дух? Чи привид? Я тебе не створював. Якщо тебе хтось і створив, то якось не повністю. Щось у тобі бракує. Я не можу зрозуміти твого різкого погляду. Ніколи такого не бачив. Ти можеш якось дивитись по іншому, чи хоча б говорити?... Ясно. Ну нічого, мені вже добре, що ти тут. І дякую за те, що повернув моє місто. Пішли зі мною, я знову хочу пройтись.
Як ти так завжди поруч, коли ти навіть не ворушишся? Я і швидше йду і повільніше, а ти завжди поруч зі своїм беззмінним поглядом. Ну я надіюсь, що причина по якій ти тепер поруч, якась хороша. Як тобі місто? Правда у ньому є щось своє? Тут щось є в будь якому випадку, інакше ти сюди не потрапив би. Тож ходімо далі. Тут добре. І з тобою зараз не стало гірше. А ти знаєш, що я теж можу як ти? Хоч і маю ноги… Дивись! І ось, ми вже над землею. І погляд твій я бачив у дзеркальному озері.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642362
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 08.02.2016
Щодня ми душу вивертаємо на зовні,
Б’ємо щосили об товстезний лід.
Із болем і завзяттям набираєм груди повні,
І кричимо в порожній і байдужий світ.
Лукаві люди нав’язали дітям казку.
В таких казках ви, дурні, й живете.
Не помічаєте ніколи ви поразку,
Поранені встаєте і йдете.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641829
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 06.02.2016
Ви знаєте як ріжуть вихідні?
Коли лишаєтесь удома Ви одні.
Ніхто Вас не згадає у ці дні
І навіть десь далеко уві сні.
Люди питають чом же Ви чудні?
Тому, що Ви голодні і сумні.
Жага уваги, навіть гнів
І Ви десь опинилися на дні.
Вже раді Ви віддати сили всі,
Щоб тільки бути не на самоті.
Не байдуже кому віддатись ви ладні,
Бо не охота наступити на граблі,
Які уже до сивини старі.
Тому Ви і лишаєтесь самі,
Бажаючи взаємності, а ні!
Не просто здобувати лаври ці.
Надія є, поставивши на всі,
Та ризикнувши запалати у вогні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639803
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 30.01.2016
Я поклонюсь, поміж зірками, темноті,
Забутій між людьми чорній землі.
Яке вам діло до моїх думок?
Несу я віру в те, що є для мене
Вагоме для уяви майбуття,
А не пусті, забуті, вигадані вірші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639800
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 30.01.2016
Булкаючи у темном лісі -
Ви промінь світла і тепло,
Що прямо в душу затекло.
Не знаючи моєї долі,
Ви ліки від важкої болі,
І стежка до тієї волі,
Що не знайду, ніяк, в собі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2016
Мій вогник ледве мерехтить,
Серце пусте, душа болить.
Нічого вже не має суті,
Ні радості, ні сенсу бути
Одному, знаючи любов.
Так крепко прагну порятунку,
Уваги, ніжності, тепла.
Не треба слави, сили, грошей,
Лише ріднесенька душа.
Моя ж була давно самотня,
Стала кохана і дарма.
Так боляче все обірвалось,
Не знаючи шляху назад.
Тепер блукаю у надії
Урятувати те, що є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639645
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2016
У сірій кулі заховано дещо дивовижне. Хто б міг подумати що у такому густому тумані може жити настільки барвиста природа, яка переливається усіма гарячими відтінками червоного, жовтого та подекуди й зеленого, що підкреслювало красу і трагічність, спокійно помираючого, живого світу.
Падаюче листя легенько цілував вітер, від чого воно кружляло у короткому, романтичному, танку, назустріч холодній, вологій землі. Все було настрільки гармонічно, що трагічність і сум виглядали захоплююче. Чарівна картина заманювала всередину цього холодно-вогняного дива. Все ставало дедалі прекрасніше, заставляло задуматись, замріятись, барви темнішали, а тиша нависала все більше. Декілька білок метушились по гілкам, це все виглядало дуже мило, вони не переймались через ці темні, засинаючі дерева які вже здавались, на мій погляд, сумними. Уява вже не могла додати нічого більш прекрасного, доповнити весь цей сіро-бурий світ.
В момент серце ніби розірвалось на дрібненькі, гострі шматочки які впились у самий краєчок шкіри як тисячі голок, волосся стало дибки і ніби щось провалилось під землю, те що тримало мене живим на цьому світі, такого страху і тривоги я не міг собі уявити! Хотілось застигнути, перетворитись в дерево, хотілось зникнути, переміститись звідси, закричати! Хоча від страху і кричати було неможливо та і безглуздо, всі можливі рефлекси спрацювали водночас і стукнули у самий центр нервової системи благаючи про допомогу! Цей тривожний стан спромігся тільки те й зробити, що застигнувши стовбичити і дивитись з виряченими, переляканими очима...
Посеред цих гармонійних дерев мов пропливав легкою ходою сам страх, який виглядав більше реально аніж всі матеріальні істоти мною коли небуть побачені чи вимишлені. Він був одягнений у темно-червоні шкіряні лати які смугами були виготовлені неземними руками, кожна дрібниця у них була настільки проста, нічого зайвого, все настільки ідеально облягало це, не меньш ідеальне, худощаве і в одночас міцне тіло. Цей шкіряний матеріал обладунків виглядав як найкращий витвір мистецтва, настільки витончаний що захоплювали погляд, його важко було перевести на щось інше. Така деталізація і одноманітність дивного, неземного, здавалось найміцнішого, вбрання викликала жах! Все було виготовлене з одного шкіряного матеріалу, темно-червоного з відливом бурого кольору. Здавалось що все було зчеплено на самому тілі, все було одним цілим і не мало ні швів ні защіпок, лише стики, які ніби щільно натягнуті і склеєні. Це вбрання було витвором мистецтва, яке викликало жах своєю безперечністю. Ці лати здавались настільки міцними, що не повинні були б рухатись, але вони пересувались настільки легко, як вітерець, який цілував падаюче листя. З цього одягу виглядала не меньш жахлива і не меньш прекрасна голова на витонченій шиї. Шкіра цієї чоловікоподібної істоти була блідо-кам'яна, гладенька і ніжна. Коротке чорне волосся було темніше за найглухішу ніч, чорні тонкі брови, тонкі губи які були незворушні, без жодної емоції, а очі просто гіпнозували. Їх колір був незвичайним - блідо сірі кільця ніби підсвічувались, але не випромінювали ніякого світла, а всередині цих місячних кілець ніби темі отвори у саме пекло, такі маленькі чорні зорі які могли поглинути усе. Ця істота лякала своєю ідеальністю і незвичайністю. Щось неземне, абсолютно безшумно, пересувалось по жовтому листі. Це і була та істота яка вписувалась в картину більш ідеально аніж все решта, вона завершувала картину і робила її жахом. Цей чоловік, був ідеальним, у нього могла закохатись будь яка жінка, у якої б хтось зміг забрати всі відчуття страху. Він був схожий на живого мерця який був володарем всього оточуючого. Його тонке тіло було надзвичайно легким і водночас здавалось що він з легкістю міг зрушити тонни. Його рухи були дуже плавними, він виглядав так, ніби знає і бачить все, заодно і мене, але я був таким самим нікчемним для нього як і коричневий листочок що лежав посеред інших.
Він йшов такою легкою і повільною ходою, ніби плив по повітрю зупиняючи час навколо себе, направляючись кудись вглибину темряви лісу, ніби висліджував якусь жертву, яка вже без шансів була мертвою. Чоловік своєю ходою, яка не ламала жодної гілочки, не зіпсувала жодного сухого листочка і застигшим поглядом створював обряд, який повинен пройти перед холоднокровним вбивством. Весь його вигляд був таким безперечним і впевненим, що здавалось, ніби він хоче вбити саму смерть. Чому ж вбити? Звідки я знаю що він хоче когось вбити? Такий холодний незворушний погляд в собі несе лише смерть.
Коли істота вже відійша в глибину глухого лісу мої ноги знову почули, що живі і вибухнули надзвичайно сильними кроками! Я мчав звідти зі сльозами на очах, груди просто розривались від глибоких, жадібних хапань повітря! Всі інстинкти кричали! Я вважав себе вже мертвим, моя душа вирвалась поперед мене і мчалась ще швидше вперед! Цей нестерпний біг був настільки швидким і здавався все ж таким повільним для того щоб втекти від смерті. Я втратив відчуття часу, був лише страх, найчистіший страх який тільки може бути.
І тут мов стіна - світло чистої, галявини яке вдарило в очі теплою надією спасіння. Ноги не переставали мчатись. Серце виривалось і стукало прямо в голову міцними ударами. Витративши всі сили на втечу я впав на мокру, холодну, ранішню землю. Втома відібрала почуття страху, я вичерпався повністю. Полежавши декілька хвилин глибоко дихаючи з хрипом я спробував підвестись. Озернувшись назад, лісу вже й не було видно. Що ж це таке було, чи не примара це якась? Може мій мозок дав збій і вигадав щось найстрашніше? Ні! Таке не можливо вигадати, це найреальніша істота яку я бачив! Не можливо й уявити нічого більш ідеального, виразного, прекрасного і страшного...
Із застигшим поглядом, без сил я направився до людей. Після побаченого, будь хто буде найдобрішим та найжаданішим. В голові горіла лише надія сховатись поміж цих спокійних людей як у живому щиті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639172
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 27.01.2016
Глибокий, невимушений подих на повні груди, віддалений погляд на світло останнього сонця. Усі заклопотані буденністю, вулик якийсь. Все таке другорядне, окрім легенького вітерцю, який добре відчувається на даху багатоповерхівки. Ось моя улюблена гра з цим «неуловимим гонщиком». Хто ще може стрибнути за вітром, обігнавши його?
Хто ж я? Ці надзвичайні стрибки, які не мають межі навіть до місяця, дивують усе людство. Не хочу я відповідати на їхні запитання. Живіть собі, крутіться. Я ж собі стрибну звідси на гору, що в чверті материка звідси. Дивовижно, захід сонця може бути нескінченним. Зміна пейзажів заворожує. Мало нових місць на цій блакитній планеті, але вони не набридають.
Є й своя романтика у перенасичених містах, що просто розливаються як річка навесні, але не на довго тут вистачає мене. Та й не проблема це взагалі. Вулики змінюються на чарівну природу просто за стрибочок. Так приємно лежати у м’якенькій травичці, посеред зеленого моря, де навіть перелітні птахи не часто зустрічаються. Свіжість повітря розриває емоції чимось приємним, ніби це запах самого життя. Вже й немає сили стримувати сміх і сила по всьому тілу зараз вирветься на зовні, ноги вже залізно-напружені! Вибух, коротка мить летючого простору і світ змінюється на підводний, темний, синій, все сповільнилось, несучи мене назустріч холодній темряві на дні океану. Від такого охолонули навіть думки. Ще трішки погляду у неминучу блакить і знову стрибок. На цей раз у жовтий світ, який вже кипить. Гарячий пісок сушить мене на очах, тепло таке дике, таке приємне. Але я тут не на довго, навіть не спітнію. Взявши в руку трішки піску, пропустив його крізь пальці. Дрібні піщинки летять до низу рівнесенькою смужкою, так неквапливо, так легко. Недосипавши увесь пісок, роблю новий стрибок на берег гірської, дзеркальної річки, де взагалі піску немає, лише гладесенька галька, нагріта на ніжному, не такому як секунду назад, сонечку.
Так спокійно, легеньке дзюрчання водички і тепло з моєї руки. Розкривши долоню, з неї вилетів той гарячий пісок, який тут вже не рідний і явно виділяється посеред одноманітної гальки. Навколо ні душі. Лише відблисками срібних спин зі мною говорить місцевий володар річки. Чудова планета. Не можна й уявити себе без неї. Тут усе насичене, усе просто кишить життям. Навіть цей кам’яний берег, по якому деколи стрибають птахи і приходить пити воду мій знайомий друг, що носить велетенські коренеподібні роги. Частенько ми тут зустрічаємось та й він вже мав би прийти. Легенький шумок зі сторони лісу, незграбна, несмілива хода по дрібній гальці і теплий подих в спину. Посмішка вималювалась на моєму обличчі. Швидко підвівшись, я повернувся і обійняв м’язисту шию благородного звіра. Як така потужна шия, по якій розлились видуті вени, у яких барабанить гаряча кров, може бути такою ніжною, що хочеться стояти і гладити по м’ягкій шерсті де самого вечора. Прекрасні враження. Попивши кришталевої води, ми вже разом повернулись назад до лісу до зграї таких же величезних тварин, що вже влягались клубочками спати. Поклавши голову на спину своєму другу, він обігнув мене, ніби піклуючись про моє тепло, так обережно, щоб не зачепити своєю кореневою зброєю. Чудове місце для сну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639171
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 27.01.2016
Ось тобі шматок волосся
З гриви бурого коня.
Вкуси слави темносиньой,
Не вагайся, ані дня!
Вибір буде за тобою -
Лютий крок на хребті гір.
Все, що стелиться мінливо
І утвердиться, повір!
Та твоя найшвидша птаха
Не повернеться назад.
Будь політ її неспинний,
Помоли її на лад.
Коли долу, з гострим тріском,
Ти торкнешся в обмаль сил,
Не спіши звестись на ноги,
Злізти із колючих вил.
Ти сліпий! І ясне сонце
Світить не лише тобі.
Будь холодним в кроці темнім,
Смак не викинь марноті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638648
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 26.01.2016
І пішов би я в ті гори,
Ті казкові, неземні.
Переплив би я те море,
Відштовхнувшись від землі.
Не лишив би я опори,
Що збудована мені.
Не впізнав на шляху горе.
Пощастить мені, чи ні?
Чи зруйнуєш мене доле,
Що приходиш уві сні?
Не втечеш від мене в поле,
Я пишу тобі пісні.
Це тобі усі ці твори,
Не усім, лише тобі.
Буду я з тобою хворим,
І в часи свої смішні.
Ми закриємо всі штори,
Посидимо в тишині.
Не питай мене чи скоро
Запалаєм у вогні.
Ти підеш зі мною в гори?
Я чекатиму всі дні.
Попливеш зі мною в море?
То вирішуй, так чи ні?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638646
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 26.01.2016
Я намалюю сльози гострим шматком льоду,
На повні груди божевільно засміюсь.
Вся ніч зійде в глибоку, темну воду
І пожалкує, що я не молюсь.
Сьогодні, крихітко, ми мріям дамо волю
Не бійся так, тебе це не мине.
Чому ти плачеш і не держиш болю?
Хороший знак - обличчя це сумне.
Ти відчуваєш в жилах своїх холод,
Мороз по шкірі від моїх думок?
Сьогодні мною править голод,
І ти солодка , це тобі урок.
Малюй тремтінням танець забуття
І кров’ю підпис став мені на спину.
Тепер, моя маленька, ти така як я,
З любов’ю мене вип’єш без зупину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2016
Важкі хмари насувають,
Душать душу, розбивають.
Та все байдуже мені!
Все насправді – мов у сні,
А у сні – усе мені.
Ти чекай на мене, доле,
Перейду я оце поле.
Хоч за спиною з плугом
В дощ ітиму я бігом
За високий горизонт.
Просто вір, що я дійду,
Мине штиль, пройду біду.
А дійшовши, я візьму
І до серця пригорну
Усе в світі, що люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638398
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 25.01.2016
За що кохають? За фігуру?
За гарні очі, за натуру?
За гаманець товстий і дачу?
Чи за характер і за вдачу?
За вірність, мужність і любов,
Минувши всі невдачі знов,
Не кинувши ту рідну кров.
Чи за веселі, світлі мрії,
Поступки божевільні тії,
Що усмішкою крутять вії?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638262
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2016
Ці страсні очі й ніжні губи,
Так просять ласки і тепла,
Кохання палкого і стону.
Які ж ви гарні на душі,
Що маєте вже звичку снитись,
Відверто просячи ввійти
У вашу долю з щирим серцем.
Б'єте ви прямо в саму рану
Своїми чарами й їсте
Наші серця із апетитом,
Не запитаючи у нас -
Чи є така, котрої очі
Уже знайомі для душі.
Який у нас є порятунок,
Як бути з вами, чарівні?
Вас полюбили б всіх одразу
І щастя лили б через край,
Та кажуть люди - не вживуться
Три серця і одна любов.
Сестра любові - стане туга
І заздрощі розвалять все.
Чи ж так все буде, мої милі?
Чи ділиться любов на три?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638261
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2016
Я не забув той синій вогник,
Який горів колись в мені.
Він грів не так як все на світі,
Розпалював своє життя.
Нові створіння, нові квіти,
Усе було лише моє.
Я був хазяїном усюди
І мою власність я любив.
Всі спілкувалися без мови,
Усе було в синіх тонах,
Не було сонця та і часу,
Та ніч світила для усіх.
Усі - це я, і весь мій світ.
Не зник він зараз, лише стих.
Я пам'ятаю всіх у ньому.
Ті дотики цікавих рук
На гілці дерева чудного,
У просторі жаданих втіх.
Колись я знову повернуся
До дому теплого вгорі,
Де всі мене давно чекають
І тужать за своїм творцем.
Закрию вхід туди назавжди,
Створю ще більш нових чудес.
Пірну у води темносині,
Торкнусь жіночих, ніжних тіл.
І лиш тоді я заспокоюсь,
Подякую і там лишусь.
Засну у їх теплих обіймах,
Ніколи більше не піду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638030
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 23.01.2016
Монетка випала така,
Згубила злого юнака.
Зіграла з ним невтішний жарт,
Мабуть сьогодні день не фарт.
Стоїть розгублений у клітці,
На супереч потоку мрій.
Цезар сидить в пальмовій вітці,
В повітрі чує лютий бій.
І перед зором опинились,
Два пішака, що помилились.
Свинцева мить важкої тиші,
Лиш без інтриги сірі миші.
Всередині усе горить,
Все закипає, все тремтить,
Та очі соколом слідкують,
Та й ноги сильні не задкують,
Немає ходу їм назад,
Може попали вони в ад?
Ось зроблені на зустріч кроки
У страшний, неминучий бій.
Мечем повітря розтинає,
Міцно щита в руці стискає,
Адреналін забив всю кров.
Махи мечами знову й знов.
Мозок прогнав усіх думок,
Роздався тріск чужих кісток.
Суперник впав,
Він помилився!
Сьогодні знову помилився!
Глузд голову тут покидає
Двома руками нападає,
Зубами горло розриває.
І знову ця свинцева мить…
Усе завмерло,
Все мовчить.
Хоч перемогу відчуває
Свою ж горлянку роздирає,
Відчувши в ній ворожу кров.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638026
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 23.01.2016