| Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
Україно, моя ненько,
Лебідонько біла,
Обкарнали воріженьки
Тобі дужі крила.
А саму неначе квочку
Прип'яли до гирі.
……………………
…Подалися ластівочки,
Качки, бузьки в ірій…
Залишилася одна ти,
Сиротою, в полі
Вдовувати, горювати,
Проклинати долю;
І сидиш ти , сестро,бідна,
Та ковтаєш сльози,
А на обрії вже видно
Сніги та морози;
…Невесела ж бо їй-богу
Пишеться картина,
А у тебе , ще й до того ,
Діточки під тином…
…Сама, сестро, винувата –
У роки останні
Треба було вибирати
«Правильних гетьманів»;
Не зухвалих казнокрадів
Без совісти й чести,
А таких, що своє раді
До казни віднести;
Не отих , що красно мовлять,
На трибуні стоя,
А таких, що в груди ловлять
Кулі серед бою;
Не отих, що для облуди
Носять вишиванки,
А отих, що серце людям
Віддають, як Данко;
Отаких гетьманів треба
Було б обирати –
З НИМИ ти могла б у небі
Вільною літати.
…Ото ж долю , сиротино,
Клянеш свою дарма –
Нема долі у країни,
А є тільки КАРМА.
23.11.2015 року Вал.Коваленко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656212
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 31.03.2016
Що ти таке,моя Вкраїно?
Кружляння беркута важке,
Дніпра старого плин невпинний,
Хто ти така,що ти таке?
Мо’ торба старця повна лиха,
Чи може пісня повна чар,
А мо’ турецький яничар,
Що витяг ятагана з піхов?
Козацька посивіла слава,
Чи пані горда та лукава,
На цвинтарі рясні хрести,
Колючі сльози сироти?
Скажи,Україно,хто ти?
А може зла й тупа карга,
Яка не вірила у Бога
Й чужого жерла пирога,
Не вміючи зліпити свого?
Що ти таке,о Україно,
Літак,що падає в піке?
В дугу зігнута рабська спина?..
Скажи мені,що ти таке ?
Ти наша мачуха,чи мати?
Тебе любити,чи начхати
На тебе і піти в світи
І долі кращої шукати?..
Молю тебе-та хто ж бо ти?
…-Питаєш ,хто я…Може й пісня-
До зір задумливий політ…
А мо’ ковток найперший кисню,
Яким тебе зустрів цей світ;
А може заповідна мрія-
Фантазії химерний плід,
А може я твоя надія,
Крихка неначе перший лід;
А може я ота зоря,
Що сходить між двома горами,
А може думи Кобзаря,
Що й досі бродять межи нами;
А може я твоя душа,
Як квінтесенція вірша;
Квиління чайки в темнім лузі,
Потік весняний у ярузі,
Той,що вирує та реве,
Який так часто греблі рве,
Чи брязкіт шабель ,дзвін стремен
При переселенні племен…
Важких чобіт чужинських тупіт,
Пшоно обідране у ступі
І смак несоленої каші
І крик знадвору: «Наші!..Наші-і-і!!!»
…Було таке,де правду діти,
Раділи і старі і діти.
…Хоча далеко і не всі…
А мо’ я квітка у росі;
Мо’ схрон УПА у темнім лісі;
Мо’ шмайсер схований у стрісі;
Вонючі нари у ГУЛАГУ;
Медаль на грудях «За Отвагу»;
А мо’ тополя серед поля;
У бога виплакана доля…
Мо’ шепіт всохлого клечання ,
Врожаю доброго чекання…
Я- твоя воля і тюрма,
Я наче є – мене й нема.
Я- грім і блискавка в пітьмі!
Я- сурми клич за ворітьми !
Я -скіфський кінь,що б’ється в стайні!
Я –КИСНЮ ТВІЙ КОВТОК ОСТАННІЙ !
Вал.Коваленко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655624
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 29.03.2016
Ви все шануєтеся в славі
Та крадете все, хай вам грець,
Та брешете, мовляв, державі
Іще далеко не кінець.
Дістало ! Скільки ж можна брати !
Та чи ж у цьому сенс життя ;
Та чи для цього в муках мати
Своє народжує дитя.
Чи ради цього Бог чудесну
Планету , іменем Земля,
Створив з нічого , й кожну весну
Рясніють сходами поля.
Та чи ж бузок для цього квітне ,
Шумить трава і льон цвіте ,
І вранці пташку перелітну
Стрічає сонце золоте.
Чи ж задля цього буйний вітер
Зриває яблуневий цвіт
І сипле у вікно відкрите
Мені з минулого привіт.
Та чи для цього медом соти
Бджола наповнює ущерть,
Й вночі лунає із-за плоту-
Цілуй її…, цілуй іще…
Чи ж задля цього в морі парус
Біліє наче те крило;
Чого шукає ? Може пару …
…А мо' її і не було …
Та чи ж для цього десь далеко
Шумить величний океан
Й спішать у небесах лелеки
Осінній обігнать туман.
Чи ж задля цього в час досвітній
Вмирають хлопці на війні,
У липні, жовтні, січні, квітні,
І так два роки. Ні ж бо ! Ні !!!
Та ви усе оце й без мене
Не гірше знаєте, проте,
Мені відомо достеменно,
І в цю хвилину берете .
Таємно берете й відкрито
На чашку , ложку і корито,
З яких п'єте ви і жрете…
І берете, і берете:
На банк у Відні, магазин
( Хоч він у вас і не один),
На яхту, на літак, на авто,
На завтра і на післязавтра,
Для сина, доньки, для онуків
Гребуть щосили «чесні руки»,
(А в декого нема й на хліб,
Бо той святенник все загріб).
На віллу над Егейським морем
І старовинний замок в горах,
Шляхом переказів в офшори,
Ті руки узяли ще вчора.
( О горе нам , велике горе-
Живе лиш той , хто лан не оре ).
Вам ще чого? Усього ж досить-
І золота, і діамантів тьма;
Хіба що гратки перед носом,
Сталевої, поки нема.
Отямтеся! Залиште владу.
Повірте, й мати і дитя
Такому вчинку будуть раді,
І щезніть! Всі !! Без вороття!!!
Без вас ми зорем наше поле
Разливим плугом, як мечем,
І України паріст кволий
На наше зіп'ється плече.
21.03.2016 р.
Вал.Коваленко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654264
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2016
У діброві вітер віє,
Гуляє по полю.
Стійко льотчиця Надія
Бореться за волю.
Пощастило маргіналам:
Захопили бранку;
Білі руки заламали,
Одягли кайданки.
Полонили людолови
Воїна-дівицю
Й для «серйозної» розмови
Відвезли в столицю.
Там юристи-лиходії
« Склепали» огуду
І поїхала Надія
Аж на Дон до суду.
…………………….
Виміряє чітким кроком
Судову кімнату
Й на Надію косить оком
Фізія плеската.
……………………..
- Кого судите убогі-
Кіплінгові діти ;
Чи ж Надію бандерлоги
В змозі засудити.
Сидить Надя ,як цариця,
На підсудній лаві
І нітрохи не боїться
Недругів лукавих.
Погляд - блискавка яскрава,
Мова – гуркіт грому.
Ось вона,козацька слава,
Від Карпат до Дону !
Слово скаже ,як зав’яже,
А куди погляне,
Як трава на сонці враже
Люте плем’я в’яне.
Незборима,непорушна,
Ну ,чисто, Говерла.
Хто це бачить,дума слушно:
«Дійсно,ще не вмерла…».
Підніметься полонянка-
Стане наче скеля;
У калинах вишиванка,
Голова під стелю.
Вже не судді судять бранку,
А вона їх судить .
Судить Рашу вишиванка-
Калинові груди.
Судять судді,аж потіють,
І не знають того,
Що давно уже Надія
Понесла від Бога.
Зачала вона дитину,
На сонечко схожу,
З нею Надя неодмінно
Рашу переможе.
Переможе,засміється,
Розірве всі пута
І додому повернеться
Вільна та розкута.
-Повертайся,ми ще в змозі
Трохи почекати.
Стріне тебе на порозі
Україна – мати.
Стріне стара,прийме злоги
…Й почиє під тином…
…І підніметься на ноги
НОВА УКРАЇНА.
15.03.2016 року
Вал.Коваленко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654255
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 24.03.2016