Світлана Міраж

Сторінки (1/1):  « 1»

ЧОРНОБИЛЬ… ЗНАК БІДИ

Той  сон...  Він  не  забудеться  до  скону:
у  Богородиці  –  сльозини  по  щоці,
і,  захитавшись,  падає  ікона,
де  плаче  Діва,  з  Сином  на  руці.

Той  шок...  Він  закував  все  тіло.  Серце,
завмерши,  враз  зірвалося  навскач.
Біда!  Тяжку  біду  віщує  все  це:
ікона  плаче  –  ой  лихий  це  знак!

І  ніч...  Година  ночі...  Що  робити?
Я  –  звір  у  клітці  з  відчуттям  біди.
Спішити  треба!  Їхати!  Дзвонити!
Та  лиш...кому?  Для  чого?..  І  куди?..

Рука...  Коханий  тихо  гладить  плечі:
«Що,  сон  поганий?  Розкажи  воді»...
Та  демон  пекла  вже  прорвався  з  печі
і  в  смертоносній  поспішав  ході,

й  палив...  Обняв  вогнем  смертельним  жертви,
котрі  собою  захищали  світ...
Ще  тисячі  прирік  у  муках  вмерти,
і  землю,  й  води  умертвив  навік.

Полин...  –  гірка  зоря  твоя,  Вкраїно!
На  «зони»  розділив  тебе  Господь:
на  півночі  –  Чорнобильська  руїна,
на  сході  –  «зона»  з  іменем  АТО...

Живі...  Хто  вижив,  той  і  буде  жити.
Хоч  історичний  потяг  наш  скрипить,
чадить,  пихтить,  та  буде  ще  служити,
когось  мо'  й  довезе  в  щасливу  мить.

Якщо  ж...  головотяпство  (а  не  фатум!)
скерує  хибно  розпаду  ходи  –
на  атоми  вже  НАС  розщепить  атом...
Чорнобиль  –  наш  довічний  знак  біди!

26.04.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662145
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.04.2016