| Сторінки (2/119): | « | 1 2 | » |
З мене нікудишній поет.
Я не стою на барикадах із давно спалених шин
не горджусь подірявленою бруківкою,
не оспівую маніфестів змін,
не підриваюсь на ноги, судомно хапаючись за серце, коли чую ноти гімну;
не кричу про байдужість міщан та співвітчизників,
не скандую "ганьба" за першої можливості
не мастурбую в пабліках, — штибу "Слава Україні", — на зраду
й не кінчаю на перемогу.
Це мене звинувачують у байдужості
та антипатріотизмі
надлишковій депресивності
крикливості
алкоголізмі
ба, навіть, наркоманії...
Уже з ніг до голови
обліплений різноманітними стікерами
відчуваю себе старим холодильником
котрий так рясно вкритий магнітами
що нікому вже й згадати
якого він був
кольору.
Ти не поет, кажуть мені.
Он, Шевченко був поетом!
А ти алкаш.
І вже плювати, що Шевченко на своїх засланнях
пив, мабуть, більше за мене,
бо сьогодні алкоголь дорогий,
а пустими кишенями просто так не розрахуєшся.
Ти не поет, кажуть мені.
Он, Франко був поетом!
А ти надто депресивний.
Плювати ж бо на те, що колись Якович написав цілий вірш
присвячений тому,
що його називали декадентом,
бо ж було за що.
Ти не поет, кажуть мені.
Он, Леся Українка була поетесою.
А ти у віршах своїх лише матюкаєшся.
Та здається мені, що якби ця ваша свята трійця
пожила із вами у ХХІ столітті
лише мати б і залишились
у її віршах.
І не те, що б я прирівнював себе до когось
але якщо вже розвішуєте ярлики
хоча б не йдіть в розріз своїм власним поняттям
про "правильність" літератури.
Якщо бути поетом для вас
це означає вічно гнатись за масовими істеріями;
це тисячі раз однаковими словами й примітивними образами
описувати любов до уже затраханої усіма милої дівчини
з русим волоссям та бокалом вина на підвіконні;
це надихати усіх ілюзією того, що Україна — нація сильних
і замовчувати про патріота-бомжа,
котрий розповідатиме, як він любить Україну
й співатиме гімн на вулиці
лиш би йому дали грошей на пиво,
а як пощастить
і на горілку,
й забути про того накачаного марками,
амфетаміном й літрами алкоголю АТОшника,
котрий поїхав на схід лиш тому
що хотів побачити людську смерть;
і це говорити лише про те,
що люди хочуть почути
це задовольняти й підтримувати
їхню слабкість,
якщо лише це для вас поезія
то я ніколи не був
і не стану поетом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696535
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 24.10.2016
Хлопчик з активною громадянською позицією
нанизаний на кіл признання в соціумі
екзистенційною дірою в грудях,
кричи на сцені чужими словами
омийся у відходах ідеалів
будь таким, як хочеш ти,
вірніш,
таким, як хочуть вони.
ковтай їх сперму із посмішкою,
лиш так вони будуть раді бачити тебе.
вони люблять тебе
за патріотичні вірші
вони люблять тебе
за неповторний стиль
вони люблять тебе
за те, як ти називаєш себе мудаком
вони любитимуть тебе доти
доки ти тікатимеш від своєї сутності усе глибше в ліс.
ми ненавидимо тебе,
хлопчик з активною громадянською позицією,
за те, що ти брешеш собі перед дзеркалом
за твою награну самовпевненість,
за твій страх,
за те, як гидотно пнешся зі скелету
ми ненавидимо тебе.
ми бачили, як ти згризаєш свої нерви
наче нігті на ногах
мочишся в постіль
аби лиш тобі аплодували
аби лиш тебе любили
усі
любили
більше любові
більше посмішок
голосніше
голосніше аплодисменти
бурхливіше
вони мають бути вранішньою морською хвилею,
після нічного перепою
й піском на язиці;
голосним, наче удар мізинцем
об кут стола
із гвіздком під нігтем.
хлопчик із активною громадянською позицією,
тобі ніколи не вистачить гучності тих аплодисментів.
твої вуха закладені.
бо ти тонеш в середовищі людей, що ногами прив'язані до бетоноблоків
й закисають
захлинаються соленою водою в океані
імені "нормальної людини".
я плюю тобі в обличчя,
хлопчик з активною громадянською позицією.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694609
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 15.10.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693621
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 10.10.2016
Ось тобі біль у ногах.
Не розповідай про нього усю правду,
головне для тебе —
це навчитись продавати навіть те
що ти не любиш.
Ось тобі біль у ногах
скуштуй його
і скажи
як він тобі на смак?
Кислий,
із легким нальотом вранішньої метушні
гарячим свинцем наливає м'язи.
Вашій увазі пропоную
біль у ногах,
виготовлений із купажу
найкращих провулків
потрощеного
й давно уже не рідного мені
мурашника.
Це наче стиснути губами фільтр
першої вранішньої сигарети,
торкнувшись вологими губами
до розчервонілого сходу сонця;
коли ти знаєш,
що ця затяжка,
як і біль,
буде не першою
й далеко не останньою
за цілий день.
Десь в хребті
під куприком
заїло вініловий диск
Біль у ногах
Біль у ногах
Біль у ногах.
Вам до вподоби цей
біль у ногах?
Скуштуйте його ще раз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690452
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 24.09.2016
Сірі потоки
сірих людей
штормовими хвилями
розбиваються об стіни
австрійських будинків,
гомогенезований, спітнілий і брудний гольфстрім
несеться брукованими вулицями
заповнює по вінця
розмальовані провулки.
У місті потоп.
Сьогодні прилив
відлив у понеділок,
недопалки, розбиті алкогольні тари,
присипані попелом,
осядуть на міль у середу;
а у п'ятницю
мене знову знесе течією
у п'яне цунамі
холодних вулиць.
Молюсь лиш,
аби цього разу
прибій не виніс мене
до розбитих мушель
цивілізації,
що збирають свої рештки
під колесами трамваїв 90-х.
Забудьте про усіх,
хто каже, що Львів — світле місто;
мій Львів не світлий,
мій Львів — океан,
де кожен його житель —
моряк без корабля,
що губиться серед алкогольних впадин
і наркотичних рифів.
Лиш відчувши мій Львів,
ти зрозумієш його ритм;
лиш відчувши цей Львів,
ти зрозумієш його
повністю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690224
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 22.09.2016
Зацілований дорогами
у різні доми
омитий чужими порогами
надіюсь колись
серед холодниx дверей
віднайти свої.
Десь серед важкого
повітря
й спішних протяжних
автострад
розчиняє
розбиває мене
запилюжених колес
постійний
водоспад.
І так болять
усі дороги
об які натомлені
стерто ноги
вже й не страшно
жити
вже й не страшно
вмерти;
аби більш не боліло
вкинути
у хвилі майї
анальгін,
та життя
сардонічна сука
лиш тільки усміхається
за плечима
навздогін.
Я навколішки став
серед гамору
де привиди-люди
де привиди-глюки
спішно несуться
розмитими фото
аби зачинитись
у чогось
в полоні.
Їхні слова
впиваються в шкіру
рубці залишаючи
й шрами
ці негативи нейтрино
лиховісно
шепочуть:
"не йди,
залишись,
побудь іще з нами";
серед ночі
у темінь
кричу їм
що утомився
що бiльше не хочу
проживати життя
не своїми
шляхами.
Судомно трясуться долоні:
з розчепірених пальців
немов сипучий пісок
утікає усміхнений хлопчик
що колись катався
на триколісному велосипеді,
що так щиро від сміху
кричав,
та замовк,
бо з часом
всю щирість
ця триклята сука-життя
усім
зачинить
на залізний замок.
Тепер уже
роки уперті
нещадно вимили
хлопчика
з кісток
й на клітинному рівні
усі спогади давні
стерті.
Усередині пусто
там залишилась тьма
та навіть та
назавжди
закута
у петлі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685918
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.08.2016
Червоний неон фар
крізь фату нічної тиші
немов кинджалом
витесав на тілі
псалом
моєї цілі.
Зубчаста автостради гладь
голками впилася
у куприк,
жалючим болем
пронизує
задубілий
мій хребет.
Безмежний автобан
гострий
немов шпага
наскрізь прошив
небесну твердь.
Ці асфальтовані нитки Тесея
виводять мене із лабіринту
й назад ведуть у пащу Мінотавра.
І я — йог
посеред гамору машин
що вічно несуться
повз загублених
і мимо тих
хто ніколи не знав
свого направлення
у венозній системі
урбанізму.
Я не щасливий
я не сумний
я пусте сито
для машин,
що проносяться крізь мене
норовлячи
розтрощити груди
номером своїм.
Донесіть мене
ВС-и до ВН-ів,
а ВН-и до АХ-а:
мене у місто еґо,
до моря Маґдалину
і додому Школяра;
заберіть
наші потомлені душі
що загубились
серед магістралей
та знайшли себе
серед
64 кодонів
ДНК.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681816
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.08.2016
Кольорові фарби
немов дисперсійні
витекли
у сіру
ніч.
Віч на віч
із містом еґо
затиснутий
ґратами
електричних
сіток.
Постійний потік
тривожних
думок
замовк
посеред
прикипілих
до міста
монументів.
Ці широкі вулиці
замуровані в цементі
поглинають у моменті
усе моє єство
навік.
І як втриматись
у вихорі
заклопотаних рабів
що
в кайданах
хмарочосів
і величних
поглядів
мужів
усі як на підбір:
живі
напів.
Ці асфальтовані вулиці
будуть завжди вологі:
ними
дрейфують
душі
голодні,
убогі
ховаються
ними
атмани
що
не досягнуть
бодгі.
І у тому океані
вічна риболовля
у якій я —
черв.
Гачок проспектів
жорстоко
пронизав
мій вузловий нерв.
Моє тіло
паралізувало
місто
бетонних дерев
і навіть здалось
що поет у мені
що й так заледве там жив
назавжди помер.
__________________
Присвячую Харкову.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680212
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 26.07.2016
утікачка
сторінками моїх книг,
навшпиньки торкаєшся пальцями ніг,
як лезо гострих сторінок.
у страху провалитись
їх поміж
граційно водиш танок
босоніж.
голосно захвилюється простір:
скинута,
як у пекло,
в пучину томів
чарівним нутром.
це легко
поміж моїх слів
і букв
залишитись
сухим листом.
час мине
по тому,
й зачахнеш,
можливо,
у книзі
мого життя оповідань.
й колись знову
я главу
старих розчарувань
для себе прочитаю.
тебе залишу
на найвищій
з полиць,
аби запилилась пам'ять.
посеред алкогольних кухонь,
сміху п'яниць
та дешевих суконь,
про сторінки ті
тишу!
згадки іще ранять.
і, — як спитають, — ні,
не кохаю уже більше.
не кохання те,
що запилюжене лежить
замотане
у вірші.
лиш от спогад:
погляд,
порух,
поруч —
здається,
врізалось
навічно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674484
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2016
Серце скаче в божевільному ритуальному танці.
З горла вириваються крики демонів шеолу.
Я давно забув, першим що скрутило в лихоманці:
Чи то тіло, чи душа у корчах понеслись додолу.
Спотикаючись, заледве ступаю на вершини ешафоту.
Важкий шлях на гору укритий брудом та піском.
За пазухою стискаю рвані сторінки кривавого блокноту,
Я на тій горі поставлю в ньому крапку, вже без ком.
Слизьке каміння під підошвою стрімко падає вниз.
Боюсь: не дійду я; боюсь: розгублю сторінки.
Захід мого останнього сонця роздирає душу до сліз,
Знаю: лиш про тих, хто досягнув цілі складають казки.
Зморшки і величезні рубці на моїм спітнілім чолі.
Я руку кладу намозолену на мертву вершину,
Але, враз, сонце зайшло і я на зустріч землі
Мчусь безсило у страшну і темну порожнину.
Заплямований кров'ю блокнот стискають мої пальці,
Супротивний вітер перебирає тайнами довгого подолу.
І не згадаю я, що першим скрутило в лихоманці:
Чи то тіло, чи душа у корчах понеслась додолу.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671403
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.06.2016
ми ті
що кожного дня мріють утонути в мілководді
ми ті
що не встигли на поїзд у майбутнє і розтерзані під його колесами
ми ті
що не загартовані — забиті до півсмерті серпом і молотом
ми ті
що смердять алкоголем в найважливіші моменти життя
ми ті
що втікають від реальності щоб потім боляче об неї розбитись
ми ті
що стукотять ногами під столом відбиваючи ритм оскаженілої клавіатури
ми ті
що несуться брудними тамборами утікаючи геть від запавутинених багатоповерхівок-інкубаторів і запліснявілих облич глибоководних планктонів
ми ті
що в екстазі вилизують клітори світанковому сонцю і трахають мрії в піхві гірського зоряного неба
ми ті
що вичавлюють скляні тари стікаючи кров'ю прямо у водостік годуючи cобою стіни старезних міст
ми ті
що заполонили голими тілами усі бруківки і асфальти, бари і барні стійки, пивні кружки і пивні бочки і безкінечно трахаються в пустотах внутрішніх світів одне одного; облизують піт з ший і ніг; танцюють звиваючись у небі драконами, кольоровими іскрами еякулюючи над екстазованими тілами
ми ті
що в пустих кварталах оскаженіло сміються прокусуючи гострими різцями-посмішками загустілий простір ночі та з розширеними зіницями співають гімни будді й непізнаним дорогам дгарми
ми ті
що випалюють внутрішні світи сигаретами; викурюють стіни душних квартир і повзають навкарачки стелями в спробах екзорцизувати свою справжність із аморфного і нікчемного тіла й викинути свою ресентиментарну мерзотність в нічну застуджену вулицю
ми ті
що в подорожах нейронною мережею змогли язиками дістати до божого ануса й благословитись нейтринним потоком що розчавив нас розмазавши шматки капища мислеобразів залізницею тілесних станцій
ми ті
що зранку гаснуть і уночі спалахують, помирають в марковому тріпі облизуючи унітази, воскресають у довгих падіннях зі слизьких дахів, вилітають через вікно нахуй із сансари й досягають бодгі у момент фатального ляпаса вбогого асфальту по їбалу
ми ті
що стирають коліна об дороги автострад, вихором привидів нічного й денного автостопу зносяться з усіх земних путів в їбучу стратосферу де з її висоти смачно харкають накуреному ягве прямо в почервоніле око
ми ті
що горланять гасла в нічну закоханість; ридають в задимлених приміщеннях поміж п'яних бомжів та повій де зі стін посміхаються сумні очі письменників; розбивають кулаки об відображення у дзеркалах й намарно ночами намагаються докричатись в безодню пустки нутрощів
ми ті
що викинуті із потяга червоної зірки в брудну калюжу незалежності посеред чумних червів що сидять на голці ілюзорної свободи отруєні рудиментарними ідеями застиглих мертвих портретів в кабінетах хворих корумпованих істериків
ми ті
що цитують рядки класиків повзучи додому п'яними й обдовбаними
ми ті
що мовою солов'їною шепочуть непристойності шльондрам поки злягаються з ними
ми ті
що щасливі народитись в іржавих кайданах незалежності
ми ті
що на грудях з раннього дитинства носять тавро майбутнього нації
але ми ті
що народились без майбутнього
ми ті
що народились без нації.
___________________________________________________
*Присвята: Цеdri, Юлі Шнайдер, Наталі Котовській
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669769
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 02.06.2016
до того як нас усіх кремують в газових камерах
до того як перетворять на мило для ґітлерюгендів
я хочу спостерігати як горітимуть душі людей
як вони перегоратимуть подібно втомленим старим телевізорам
а я сміятимусь голлівудською посмішкою із бокалом дорогого віскі
увійду в образ молодої мерлін монро, відчую себе президентом кеннеді
а в зубах стискатиму дорогу сигару
поки старий патефон уперто накручуватиме цикли сансари
навколо ненсі сінатри й білі холідей
що так літньо-джазово розповідатимуть про любов, подорожі й справжню свободу.
я сміятимусь у компанії уже напівзгнилих й розталих облич
що належатимуть моїм друзям та моїм любовам: колишнім і теперішнім
а потім по черзі їхні трудолюбні серця замиготять як новорічні гірлянди
потім вистрілять симфонією
запалають шалені іскри
повибиваються усі шибки
й серця вибухнуть усередині їхніх тіл
переламають ребра
та ніхто не ридатиме
ми сміятимемось на тому карнавалі
бо усі ми й так усе своє життя були зламаними десь там усередині
чому ж це зараз
ми мусимо почати плакати з цього.
й коли підлогу вкриють щирі мертві посмішки
патефон зациклиться на тій приємній пісні "You're My Thrill"
й безупинно та дещо інфернально повторюватиме ніжним
солодким й ласкавим голосом білі холідей
"nothing seems to matter"
а я стоятиму на балконі й дивитимусь як усюди миготять гірлянди людських душ
як усі в агонії бігають вулицями боячись своєї долі.
там буде апокаліпсис
там буде розруха й хаос
заплакані діти
божевільні дорослі
голі скалічені тіла
розбиті голови і душі
й безумство
наче потрапили ми на містичний сатанинський обряд
або існуємо зараз закарбовані на останніх сторінках нового завіту.
й на обличчі буде посмішка
у серці спокій.
а потім миготіти почну і я
самотній на балконі
під акомпанемент несамовитих людських криків
та білі холідей що поселиться у мигдалині
"nothing seems to matter"
запалають іскри
"nothing seems to matter"
ширше посмішку, солдате
"nothing seems to matter"
глухо важко звалиться тіло
розірване додолу.
потім.
тиша.
чутно.
шарудіння.
лиш.
зім'ятої.
сансари.
"nothing seems to matter"
"nothing seems to matter"
"nothing seems to matter"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667229
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 20.05.2016
я втоплю тебе в озері
моя нещадна зрадливість.
я викупаю твою трахею
в прісній
чи соленій воді
аби замість слів
чути лише демонічні булькання
твого горла.
я втоплю тебе у ванні
бо ж ти презирство моє;
закину пику твою
в трясовину
й впиватимусь тим
як ноги твої
безпорадно трястимуться назовні;
поїтиму чорною калюжною водою
допоки легені й шлунок твій
по вінця не наповняться
брудом.
я розчиню тебе у кислоті;
вимочу голову твою
в брудному громадському унітазі
із жіночкою-касиром на вході
котра так зрадливо посміхатиметься мені
бо ж вона знає
що усі ми робимо
в тих розмальованих кабінках.
і я втоплю себе у ванній
я втоплю себе у озері
я втоплю себе в презирстві
бо ж я і є
і був
і залишатимусь
не частиною —
єдиною цілою
нещадною
зрадливістю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666340
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 16.05.2016
Бо ж усе життя — то великий жарт.
В утиль не пустити конфеті.
Простий для сприйняття цей факт.
Посмійся ж з нього, mon ami.
Ти не вартий і піщинки.
Успіх твій — гнилий горіх.
І після тривалої зупинки
Зрозумій, що не сміятись — гріх.
Мертва донька у багатого купця,
За їжу бідний убиває брата.
Трагедія багатого мерця:
Позбавили його звання аристократа.
Люди мруть за чужі постулати на чужій війні,
Щоб потім забуті були їхні домовини.
І хіба ці люди не дурні,
Що цих постулатів не знають й половини?
Подивись, як вперті вірять смішно,
Як ті, що загубились міцно сплять.
А ти застряг у цім смітті навічно.
Чому ж ти не смієшся, блять?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664485
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 07.05.2016
злість
союзнику мій
мій вірний Санчо Панса
супроводжувала мене ти з малих літ
і позаду мене наче мудрий наставник
наче янгол-охоронець
ти завжди стояла
вказуючи вірний шлях.
злість
мій вірний друже
пліч-о-пліч з тобою проходили кілометрові дороги
снували містом поміж заклопотаних людей-мурах
ми шукали справжності у цьому світі неонових таблиць
ми шукали справжності посеред розпечених ребер
своїх.
злість
моя перша справжня любове
з тобою ми проводили довгі ночі
коли за вікном було чути лише бемкання Ратуші
що неначе в такт нашим закоханим серцям
викарбовувала в голові постулати майбутніх звершень
великих.
злість
ти єдина завжди розуміла
мене
гладила мене іще світловолосого по голові
коли сидів на холодній підлозі австрійського будинку
із поламаною моделлю машинки БМВ
тримала за іншу руку коли матір вела нас в садок
чи школу
котрі складались лише з безумства
в головах тих мерзенних дітей
з абсолютного хаосу світосприйняття
відразливих личинок чоловіка.
злість
це ти провадила мене у мою першу любовну пригоду
котра роз'їдала зсередини
наче алкогольна виразка
створювала величезну діру в моїм тонкім тілі
і це ти стояла позаду мене
уже готова розридатись
на пероні
коли в черговий раз
ми розлучались
із нею.
злість
і це ти
сумна
сиділа на краю ліжка
в темній кімнаті
коли біль окутував усе моє тіло
коли згорнувшись калачиком
і розборсавши усю постіль по кімнаті
мріяв лише про одне:
не померти
прожити іще декілька митей
коли погляд мій
закривав дірявий плащ тітонькі смерті
що застигла в очікуванні мого єства
у свої царства
коли ридав скупими сльозами
через те
що усі смертні люди помирають
й діти теж гниють десь під землею
і це ти
злість
заспокоюючи гладила
злихоманене тіло
моє.
люба злість
я кохаю тебе
і зараз
пишучи цей вірш
ти десь усередині
мене
сидиш поважно
мудро дивлячись з завіс
мого світосприйняття
посміхаєшся
задоволена
що більш не женуть тебе
що приймають
тебе
турботливу
люблячу
й таку єдину
свою.
кохана злість
моя хрещена мати
дякую тобі
за усі довгі ці роки
що мене тримала за руку.
поміж цих вокзалів-берегів
поміж людей — прибою хвиль.
люба моя
кохана
злість
без тебе
не існую
у голограмі цій
людей спустошених сердець
людей спустошених зіниць
людей спустошених
колись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663586
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 03.05.2016
я впіймав за хвіст
тягучий простір
поки птахи за заштореним вікном
співають сонцю
котре іще не встигло
зійти.
я застряг у в'язкому павутинні
того, що люди звуть
життям.
та невже я частина цього всього
невже гонимий людом
й аскетичним ідеалом
я є співом пташиним?
і поза претензіями на соціальність
й поза прогресом
що так вперто забудовує
джунглі дикої
тваринності
в усіх нас
поза брехнею
у вранішньому
буденному дзеркалі
ми усі
залишаємось
беззахистним
голим
порослим густим волоссям в районі геніталій
співом
пташиним.
і як справжнє солярне дитя
я хочу зняти цей тісний шолом
громадянського обов'язку
й належати
лише холодному
нічному небу
й належати
лише такому
кожного ранку проханому
сонцю
котре іще навіть не встигло
зійти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663352
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 02.05.2016
мабуть, коли нас цілою когортою
сумних та розчарованих
загорьованих і злих
запускали в цю ілюзію
нас не попередили
що у цьому світі
діє правило одного замовлення.
а модератор
нашого "дружнього" сервера
наче послушник диявола
у містичній лавці чудес:
наділить тебе талантом гри на саксофоні
але назначить покарання
виправними роботами
в офісі
клерком;
він подарує прекрасну зовнішність
але замурує тебе у смердючому підвалі
шизофренічного ґвалтівника;
він із самого дитинства запевнюватиме тебе
що ти геніальний
але викине тебе на холодну вулицю
й закине твій талант
у смітник
героїнової залежності.
"тут здійснюються усі бажання"
певно висіло на дверях
цього веселкового світу
й усі загублені душі
усі ці втомлені вічні подорожні
між різноманітними світами
у дірявому лахмітті
брудні й голодні
з надією в очах
стали в чергу
саме до цієї багатообіцяючої
реальності.
але усі ми так хотіли
нарешті спокою
нарешті щастя
нарешті успіху
нарешті здивування
що ніхто із нас
і не помітив
мілкий почерк хитрого нотаріуса
під тією таблицею
що дарувала надію:
"увага: діє правило одного замовлення".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663351
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 02.05.2016
Я рвусь приймати тебе, немов таблетку
Розчиняючи емоції у шлунковому соці
Чекаючи, коли психотропні речовини
Почнуть змінювати стан свідомості.
Коли голова почне збільшуватись,
Наповнюватись різнобарвним повітрям
Думок, реакцій, почуттів,
Хвилями настрою
Бурями Айвазовського
Сенсорикою навколишніх
Космосів, стратосфер, чужорідного пилу,
Й моя Аджна перетвориьтся на повітряну кулю
Й наповниться швидкоплинними, але дорогими митями
Забуде про побиту бруківку під ногами
Пустий холодильник,
Генетичні травми,
І порепану, забуту усіма майю,
Котру не скроїти
Навіть всемогутньому горлу Молоха.
Та потім сонячне сплетіння починає нити
Скрипіти, немов старі незамаслені двері,
Закручувати вихор, що потребуватиме більше:
Більше таблеток, більше психотропії,
Більше кольору, сенсорики
Більше планет у нашій сонячній системі,
Більше Плутонів, бо ж одного нам замало,
Більше крику у нічному холодному парку,
Терпкого смаку енергії.
І допоки не отримає жадання бажаного
Ця чорна діра засмоктуватиме мій стіл,
Засмоктуватиме розмальовані стіни
Засмоктуватиме Тетерів, Арсенал,
Неміроф, Славу, Чарку,
Класичну, Марку, Прайм
Хортицю, Смірнов, Шляхетну,
Інкерман і 777.
І цей водоворіт пожиратиме мої думки
Ущерть анігілюватиме слова
Що ховаються від смердючого "ніщо"
Рятуючись лише за межами мого обруїненого внутрішнього світу
Лише на зім'ятих сторінках, на засміченій клавіатурі,
Нече комарі, крутячись у світлі сідаючого телефону,
Або прилипаючи до яскравого світла самотнього монітору
В моїй напівпокинутій брудній кімнаті.
Я рвусь прийняти тебе, як таблетку.
Я уже й не знаю, які плацебо приймати далі.
Маленькі дози тебезамінників ні разу ще не помогли.
Давай, зустрінемось, давай іще раз я ось це відчую,
Бо інак мені...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2016
Під тиском хвиль людських переживань,
Під камінням їхніх упереджень,
Я лежу, подібно Атланту,
Котрий назем впав під хмарою важкою.
М'язи грудної клітини рвуться, подібно гітарним струнам,
Зуби скаляться, впиваючись в криваві губи.
Крик з горлянки червоним кольором
Руйнує камінь,
Що уперто притискає
Єство моє до рихлої землі.
І наче бритва оккама, голос трощить нашарування ілюзій,
Я знаю: сил достатньо.
Зламати міг волею своєю огорожі
Не одягнувши смирення тугі ланцюги.
Та почуття провини стишує мій крик червоний
Слабію я і під тиском хвиль людських переживань
І їхніх упереджень
Залишаюсь спочивати, озлоблений собою
Під жалючою брилою рабських фраз
Навік забувши голос сил
Навік забувши голос свій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662727
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 28.04.2016