| Сторінки (1/15): | « | 1 | » |
Ми почали усе разом, засліплені,
Стали один одним відзеркалені,
Та роки плинуть, а ми віддалені,
Думки твої і мої тепер заплутані.
Аби ми стали чужі та знесилені,
Аби своїм вогнем самоспалені
Були, життям навік розчавлені,
Один від одного стали стомлені,
Та ми й досі Мойрoю підкорені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771156
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2018
Я - грішний, шалений поет, дивлюсь в задзеркалля,
О, милая посмішка, небесний погляд, солоні вуста.
Твої. Твої всі спогади, всі помисли мої Мефістофеля,
Окликів жар у пітьмі, марення плоті, моя Пречиста.
Пастка за пасткою ти втрапляєш, та все безнадійно,
Виплутуєшся, а душа тріпоче так наче верта назад,
Та нема тебе поряд. Почуття і ті вміло симульовано
Твоїм добрим серцем, та яро відганяю цей здогад.
Я - грішний, шалений поет, дивлюсь в задзеркалля,
Дотик, поцілунок, обійми, хай привидяться. Нехай!
Медову свою любов проливаю з повнющого кухля,
Й попрошу наостанок, несамовиту її навік забирай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2018
Проміння тихо кралось по воді, та віддавалось золотом в душі,
У неї залишилася гірка відраза, а мене вижида останняя сльоза.
Живильна прохолода по руках, німа істерика чаїться в капшуках,
Пливу чимдуж в безвиході, у подумках, в беззвучній моїй бесіді.
І у старичезних сундуках приховаю різкий біль у довгих розлуках,
Щоб збагатилася поезія і проза, збереглась в душі метаморфоза.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770855
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2018
Чи Вам відомо, як згоряють пелюстки, як помира душевна цнота,
Раптово зірваних, схвильованих квіток, обійманих проміннячком,
Що ж може бути краще в їх житті. Та нестерпна, підступна духота.
Вони до смерті підкорені й обмануті цим мінливим коханнячком.
І я, як вони, Вами наостанок приголублена і покинута нині зів'яла,
Й поверне до життя лише стара відьма. Ми відродимось зіллячком,
Тим, яким Ваша обридла душа стане зігріта, а потім навік отруєна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770851
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2018
Спасу от смерти или нет,
Спасу от горя, иль ослабнет,
А сердце моё это тронет,
Иль гибель только успокоет,
Спасти от мук или бояться,
Побыть с ней рядом иль скитаться,
Решать не мне, решает сердце:
- Спасу её, спасу, спасу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753733
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.10.2017
Мне известно о Вашем присутствии,
И о Ваших хвалебных суждениях,
Вы в моих нашли обращениях
Образ свой в неком распутствии.
Пусть немного пугает смущение,
От часу в поэзиях откровенность,
Вызывает во мне искушение
Ваша многозначная молчаливость.
Не могу не сказать, мне приятно,
Вы уверить смогли в одаренности,
В гамме чувств своих восхищено
Вашей попрошу благосклонности.
В ожидании ответа пылает душа,
Как бы ни было, знайте, родная,
Из-за Вас никогда не дотлеет она,
Разговором нашим немым больная.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753732
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.10.2017
Струится ласковый рассвет,
по волнам одиноких лет,
И слышится единственный ответ:
- Я к Вам несу любви моей привет.
- Но я, Елена, искусница сует,
Но я, Елена, а Вы простой валет.
И как дитя, наивно искушаясь, он оставляет лучший самоцвет,
Прибоями писать не устает сей драгоценнейший портрет,
Тот многочисленный, её Имени клеврет.
Не сосчитать прекраснейших побед
Что на душе оставили свой след.
Елена - божий дар, огонь и свет,
И в её честь звучит квинтет,
А дамы исполняют пируэт,
Толпы поклонников дают пышный банкет.
Она и скромна, и жизнерадостна, пусть это небольшой секрет.
А этот тонкий ум временем воспет,
А доброта, ею в бурю будешь согрет.
Неземная искусительница и поклонница всяких примет,
Ловко меняет жизни сюжет.
Звучит топот карет,
Стучит король-сосед,
Трубит его свита ропотными речами. Но у порога играет квартет:
- Влечет необратимо сладчайший запрет,
Сострадание сердца и мудрый совет.
Елена, позволь свидание тет-а-тет.
- Благодарна Вам за платье и тугой корсет,
Но вернуть должна ножной браслет,
Я не пара Вам. А пара мне нищий поэт:
Пусть не слышно звона монет,
Неизвестен его эполет,
Покорил меня сладкий сонет,
Ранил в сердце, словно стилет,
Ныне в грезах только его силуэт.
Елена, её пылкий обет, удивленный поэт-эстет,
Только любовь во вред.
Вышел строк. Утерян талисман-амулет,
Не снести ей более горьких клевет,
И покинут, отныне один обожания предмет.
Елена. Не увянет девичий цвет,
Не измениться роскошный её туалет.
Робкий звонок, на ступенях фиалковый букет,
Ну а подле билет на балет.
А волненье, только им и жива, будто забыла о благословении планет,
И страшиться столкновенья комет.
Облаченная в изумрудный вельвет,
Помня о главной мьет,
Поспешит на зов оперетт.
А поклонник её уже чуточку сед,
И умело с руки одет,
Тверд его рукава манжет,
Идеальный мужской этикет,
А как умело ухаживает,
Сердце заходится от этих бесед.
Опускается светлый закат,
И их вечер теперь огни озарят.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745719
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.08.2017
Я всё ещё люблю её, и чувств не превзойдёт никто моих.
Живу её дыханием, предсказанным касанием этих рук,
И смутное ощущение ликующего завораживает душу.
Я в думах персты рук её к устам безвинно подношу, и
На неопределённый срок обеты расставания произношу.
Рассадованна.
Тайком бросаю взор на смеющееся лицо, и
Выбор пронзает сердце жёлчною стрелою, и неустанно
Расстояние вопит об этой иступленной боли, забывая,
Что порицания и подобных грёз не сносить теперь.
То ли дебют судьбы, то ли эпилог надвинулся так скоро,
Но души моей актёры совершенно не готовы,
Хоть я для нас двоих обуза, нелепая теперь угроза.
А по ночам твержу одно и то же "Я в Вас нуждаюсь,
Пускай звучит по-идиотски и комично,
Но Вас давным-давно боготворю".
Признанье в темени неспешно потопает, и та
К которой я взываю то хохочет, то проворно исчезает.
Всё ещё люблю её, но совестью корим я извожусь,
Ужель достоин изощрённой колкости, не мыслю
Испытать той горечи иль елеи отказа?!
Безгласная.
Вальса мотив в памяти воскресает, и я живу.
Живу её дыханием, предсказанным касанием этих рук.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744248
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.07.2017
Майорить крайок спідниці та тремтить легкий шифон,
Закружляли ластівочки, завели на путь невідворотній,
Звеселили, задурманили рідні нетрі, якийсь оксюморон.
Пустилася в танок душа, підспівуючи втісі тендітній,
Ніжний образ його виринув раптово, а ось й усмішка,
Яка відбива поклони повсякчас любові моїй химерній.
Кожну зморшку знотувала, кожен жест його близький
В пам’яті тендітній надійно заховала, щоб потішитись,
Поки не згасла ніч, не настав раптово день пестливий.
Нявчить кошеня та мчить до матері в пошуках любові,
Лечу і я з моїми ластівоньками, скорена думою сумною,
Та водночас не знищити молю ці таємні почуття у долі.
Хай кохання не на взаєм, хай біжить даремно юний час,
Що змогла б уберегти я з іншим, немилим моєму серцю,
Та не полишу багажу, не демонтую я майбутнього каркас.
Пеститься малесенький клубочок, муркотить до кішки,
А душа подібно йому шукає материнської підтримки,
Нишпорить по закутках і однісінька хляє навколішки.
Ловлю маленькі капельки дощу, що в собі його портрет
Риса за рисою створили. А очі, в них я ладна потонуть,
Не відводячи погляду, ладна вічність танцювати менует.
Палають змочені ланіти, коли надія утіка від хвилювання,
Коли ті очі є німими, а в них стоїть байдужа прохолода,
Коли не годна затомовувати серця плевельного біснування.
Намока легкий шифонний комір, а пейзаж за спиною щеза,
І в такт тих райських капельок дощу чутно стук за стуком,
Ще крок, бачу, відблискує ледь-ледь в траві зелена бірюза.
Тонка надія ожива і гине, коли із рук вискользує камінчик,
Ось вкотре друге "я" подумки підводить рятівельну риску,
Та з руїн і попелу підіймаю дивних почуттів шаблончик.
Оселя рідна зазива до себе, а ластівки кричать-співають,
І дощ у шибки тарабанить, тільки б схаменулися думки,
Я знов граю у хованки, облудність миттю не втрачають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740285
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2017
Самое сложное в жизни людей — не затруднять ее,
Существовать без излишних тревог, от которых нет проку,
Отправить наконец боязнь и сомнение в бескрайнее забытье.
Самое легкое для людей — не постичь урока,
Ошибаться вновь и вновь ради блаженного неведенья,
Ради исходной точки старта циферблата.
Намного проще следовать признанным устоям,
Теряя тяготение к самоутверждению,
Отдавать предпочтение уже подгнившим червобоинам.
Труднее оглянутся на затаившийся полумрак,
Познать, кем ты был и являешься,
Пусть для других окажешься мирской чудак.
И тот же час смог бы удачливую жизнь познать,
Найдя ответы в спутанном клубке конкретного и абстрактного,
Но легче заблуждениями человеку измышлять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734283
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.05.2017
Говорят, мы любим в жизни только раз, а после ищем лишь похожих,
Это ложь, мы загораемся и раз, и два, и три, не выделяя непригожих,
Мы счастье видим средь толпы, внимая взгляду одиноких прохожих.
Мы любим истинно и ложно, ищем порывов чувств приезжих и своих,
Подобно всем другим стремимся к неподдельному счастью на двоих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731105
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.04.2017
Льстит зрелым женщинам юношеская любовь, как в их жилах закипает кровь
От единого случайного взгляда, и им достаточно одной капли желанного яда,
Излечить свои любвеобильные сердца, разбитые в любовных порывах наглеца.
Тешат самолюбие наивный огонь в глазах и посвящения в авторских стихах,
Играют смело в игры так, чтобы не было им больше пути назад. Так маскарад
Не кончающийся никогда, запирает юношам навсегда те спасительные врата.
И они, коль недостаточно умны, опрометчиво подносят им потерянные души,
Падают ранеными, разоблачив грязный обман. Охвативает их естество ураган
Пурпурным вихрем, бушующий свирепо. А признания с тех пор звучат нелепо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729082
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.04.2017
Я тішусь цими елегійними деньками,
Бо згодом стане це лиш спогадом,
Лишиться ще незвершеним етюдом,
Який я мушу знищити стрілоньками.
Буду бита тугою, лихими думоньками,
Аби в пам’яті милуватися її поглядом,
Аби стрітися з омріяним її привидом,
Захмелію гіркими своїми слізоньками.
Ну а поки ці дні тягнуться повільненько,
Поки вона, ще зовсім усміхнена, мріє,
Останні поезії у своєму житті віщає,
Я ридаю від радості й горя, тихесенько.
Чому кидає мене на самоті? Лишенько,
Зовсім скоро вона назавжди зомліє,
За рідкою травою врешті забовваніє.
Чи битимешся ти ще, моє серденько?
Ось і постукали у шибку з вістоньками,
Устелили її путь змоклим снігом,
Оповили її стан липовим цвітом.
Задиміло усе, запалало вночі іскорками.
Не зотліла лиш скринька з ікононьками,
З її останнім недописаним монологом.
І вже знову сходить сонце за городом,
Та більше не тішитимусь я весноньками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728838
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2017
Коли б вернути сім весен назад,
Я б повернула рідні душі з забуття.
Проклавши власною кров’ю їм дорогу в майбуття,
Вернула б посмішки у світлі цих лампад.
Я б пригорнула їх до свого теплого крила,
Прошепотіла ясно-приторні слова.
І залилась би знов світанкова роса,
І пролунала б пісня співрозмовця-вітерця.
Коли б погасло світло тих лампад-левад,
Вернувши мене до пустих обіймів суму,
Налепетавши кривих оман шельму,
У цьому серці пробудився б гіркий спогад.
Перед очами пронеслися б дні минувшини тієї.
Загравши, як музика на передчутті тривог,
Невчасно пролунавших тих пересторог,
Проткнувши душу правди отієї.
Коли б вернути сім весен назад,
Я б повернула рідні душі з забуття.
Проклавши власною кров’ю їм дорогу в майбуття,
Вернула б посмішки у світлі цих лампад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664915
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 09.05.2016
- Я маю дивну вдачу закликати в дім лиху невдачу,
Та Ви ніяк не полишаєте мене таку.
Чому ж, скажіть, чи винна в цьому ще моя дівоча врода,
Чи річ у тому, що Вам до вподоби горе?!
Ви говоріть, не мовчіть, прошу Вас!
Я ще й в додачу перебила увесь посуд,
А Ви так лагідно із посмішкою дивитесь на мене.
Чи не звести із розуму схотіли?!
То в Вас се добре удається, ще трохи й доведеться трави пити.
Чому ж Ви мовчите, зроніть хоч слово?!
Рідня Ваша мене не признає і лихо все на дім мій насилає,
Я ж з лихвою вернула все назад, а ви ні-ні, усе стерпіли.
Чи то я дивна, чи то Ви, ніяк сама не зрозумію.
Навіщо Вам я, хай розсудить се безкрає небо, лиш його я не в праві осудити.
І знов ся тиша з Ваших уст, чому, скажіть, чому?!
Невже почули небеса, і Ви насправді мене полишили?
Чомусь тепер нема того тепла, яке удома чатувало,
І вся буденність стала знов пустою.
Лиха невдача й та мене більш не тривожить.
Скажіть, чи справа в Вас тоді була?!
Слова, слова, слова лунають і зникають в сій пітьмі,
І захворіло ніжне серце тугою німою,
Не маю сил зробити ще хоч щось,
Що змусило б перемінитися мою долю.
Молю, чи вернетесь, без Вас нема мені того життя?!
Та Вас усе нема, куди ж Ви поділися,
Та серед буднів знов Ви звідкіля взялися?
І пригорнули, поцілунком нарекли на сум’яття.
Благаю, залишіться тут зо мною, поговоріть і розкажіть мені чому!
- Ся усмішка за мене скаже все.
Моя чарівна, любка, молода ся врода дуже мені мила,
А ся твоя душа жива, неначе свіжа квітка серед мрущого садка.
Не полишу тебе я, бо рветься ще сюди душа моя.
Кохаю ревно, ніжно, ніхто не може так кохати, як це роблю я!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664913
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 09.05.2016