Лєна Дадукевич

Й луною одізветься…

Гуляє  вітер  по  душі,  
               розбурхує  росточки…
На  них  іще  солодка  мить  
               несформлених  листочків…

Цілунком  пахне  кожна  мить,
             як  зо́лота  оправа,
Для  тебе  як  себе  створить
             не  знає  серця  зваба  …  

Колись,  вже  потім,  може  все
           туманом  розійдеться
І  лиш  зоря  вгорі  нічна
           на  спогад  колихнеться  …

Та  зараз  я  живу  в  тобі,
           жива,  із  плоті  й  крові,
І  небо  усміхається  лиш  нам,
           лиш  нам  горять  ці  зорі  …  

І  ти  в  мені  звучиш  віршем,
           я  бавлюсь  в  тобі  словом,
Солодких  мрій  несе  дурман
           тебе,  мене  …  безбожний  …

Хай  музики  вся  велич  в  нас  
           звучить  у  скрипках  соло  
Й  навічно  оживе  в  віршах
           мелодія  любові  …

І  щоб  не  сталось  на  шляху,
           чи  повінь,  чи  відлига,
Для  серця  важна  лиш  та  мить,
           котра  його  зросила  …  
 
Хтось  скаже  рвучко:  «єрунда»
               і  спішно  відвернеться…
А  вітер  свою  заспіва
               й  луною  одізветься  …  

2016    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719188
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2017

А я маю мішок…

 

Забреду  у  ліси,
               загадаю  бажання,
Ей,  подружко,  скукуй
                 мені  щастя  мішок.

Пронесусь  над  лісами,
               полями,  домами,
Закидаю  всіх  щастям,
               собі  лишу  мішок.

Піду  знов  я  бродити,
               свою  долю  шукати,
В  бога  щастя  просити
               і  чогось  все  чекати...

Забреду  знов  в  ліси,
               посміхнуся  до  Сонця,
Ей,  зозулько,  ти  де?
               а  я  маю  мішок  ...

1997  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2017

А скрипка грає …

А  скрипка  грає,  серце  крає  …
І  звуки  ніжні  в  світ  летять,  
Душа  із  ними  зомліває  …
Загублений  шукає  рай  …

Закрутять  ті  мене,  як  вихор,
В  полон  до  себе  заберуть  
І  з  ними  разом  можу  все  я!  
Забути  світ  …  й  себе  забуть,

Забутись  в  звуках  і  згоріти!..
Що  може  бути  вищим  ніж
Себе  всього  віддати  щиро
 І  без  підступності  любить  …  

Без  каменя  за  одворотом
Іти  сміливо  по  житті  ,
За  друга,  як  води  напиться,
Всю  душу  виложить  в  борні  …

Дитину  виростить  і  дать  уміло
Їй  цілий  світ  живих  надій,
Хоч  одного  зробить  щасливим
На  цій  загубленій  Землі  …

І  линуть  думи  мрій  простором,
І  кроять,  творять  новий  світ  …
Горіти  в  звуках  –  то  блаженство
Не  потребує  лишніх  слів  …

Лиш  відчуття,  з  життям  дотичні,
Й  оживше  серце  з  ними  в  тон,
І  Всесвіт  звуки  ті  підхопить,
 Зігравши  з  ними    в  унісон  …  

А  скрипка  грає,  серце  крає  …
І  звуки  ніжні  в  світ  летять,  
Душа  із  ними  зомліває  …
Лиш,  скрипко,  грать    не  перестань  …  

6.02.2017  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719018
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2017

Конвалія дика … небес аромат …

Конвалія  дика  …                  
Небес  аромат  …
Певно  так
Пахне
Щастя  …  

І  зове,  і  щемить,  
І  буяє,  як  жар,
Ця  весна
Не  
Рання  …

Я,  невільник,  лечу,                    
У  дрімучі  ліси,
За  моря,
Океани,

Все  шукаю  те  місце,
Де  міститься  рай,
Незабутий
Богами  …

І  рідіють  ряди                                  
Ще  не  пройдених  скал,
І  моря  
Обміліли,

Скільки  Всесвітів  я  
Мушу  ще  обійти,
Долетіть  щоб  до
Мрії?

Упросить,  залякать,        
Написати,  змогти,
Життя  своє
Стерти,

І  піти,  полетіть,
Знов  дістатись  небес,
Щоб  відкрилось
Серце…  

Лише  зараз  і  тут,                
Лиш  з  тобою,  в  тобі,
Лиш  в  цю  мить  
Щоб  
Стрілись,

Але  так,    щоби  небо        
Злетіло  з  орбіт
І  впала
До  ніг  
Зірка  …  

Щоби  вічністю  стала        
Кожна  мить,
Яку  разом
Ми
Пройдем  …

Щоб  хилились  дерева
Нам  настріч
І  травою
Стелилось  
Сонце  …                                                  

Від  щастя  сміятись        
І  плакати  теж,
Щоб  душа
Оживала  …

Щоб  життя  дарувало      
Щасливий  букет
Аромату
Небесних  
Конвалій  …

Інших  я  королівських          
Не  хочу  шат,
І  іншої
Ролі  …

Не  втішити  жінку  
Порожнім  словам,
Як  нема  
Любові  …

Конвалія  дика  …          
П’янить  аромат,                  
Як  дарунок
Бога,

Певно  пахне  так  щастя
На  небесах,
Коли  стрілись
Двоє  …  

17.02.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718786
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2017

Подаруйте мені підсніжник.

Подаруйте  мені  підсніжник.
Не  за  щось,  не  чомусь,  не  для  того,  щоб  квіти  …
Просто  так  ви  мені,  просто  щоб  для  душі,  
Подаруйте  зимовий  підсніжник.

Лиш  тому,  що  сміливо  і  ніжно  зроста,
І  не  кориться  холоду  й  долі.
Лиш  тому,  що  він  біле,  тендітне  маля
І  зі  снігом  пустує  на  волі.

Лиш  тому,  що  він  любить  й  приймає  життя,
І  не  дивиться,  що  у  неволі.
Лиш  тому,  дарувати  що  хоче  життя
І  щасливим  робить  світ  довкола  …  

Лиш  тому,  що  він  сильний  й  сміливий,  як  я,
Не  злякати  його  буревієм.
Лиш  тому,  що  він  ніжний  й  чутливий,  як  я,
Як  мрійлива,  закохана  жінка.
 
Подаруйте  мене,  подаруйте  мені,
І  не  тільки  тому,  щоби  квіти  …
А  тому,  що  я  –  жінка,  і  сильна,  й  слабка,
Як  в  снігах  білосніжний  підсніжник  …

14.02.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718645
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2017

Відчуть тебе…

Я  захлинаюся  в  собі,  тобі,  в  житті,
О,  Боже  правий,  я  -  невільник  …  
Відчуть  тебе  …  то  проситься  не  лиш  душа,  
Тобою  дихать,  бо  я  -  жінка  …      
   
І  подих  твій,  як  свій,  затримати  в  собі
І  підніматись  ним  у  небо  …
І  пальці  змійкою  щоби  переплелись
І  обійняли  разом  всесвіт  …      

І  шепіт  ніжний  заколихував  би  світ
У  колисковій  непритомній  …
А  скрипка  понесла  би  звуки  ніжні  ввись,
Щоб  хмарки  звабить  еннотонні  …

Щоби  художник  написати  наш  портрет
Хотів  в  екстазі  ерос-творчім  …  
Й  кохання  оспівав  живого  цього  смак  
Поет  в  сонеті  непритворнім  …        
   
І  не  хотіти  більше  стримувать  бажань,
Своїм  табу  сказать:    я  –  вільна  …      
З  усіх  думок  щоб  залишилась  лиш  одна:  
Як  я  тебе  кохати  хочу  …    

Щоб  запалало  тіло,  як  різдва  вогні
Яскраво-тепло-новорічні  …
Щоби  спустились  в  заздрості  з  Олімпу  вниз
Усі  боги  живі  одвічні  …      

Відчуть  тебе  …  то  проситься  не  лиш  душа,  
Тобою  дихати,  як  жінка  …  

8.02.2017  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717053
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.02.2017

З життя віршів.

[quote]
«А  твої  вірші,  як  і  мої,  
Живуть  своїм  життям…»

М.Гуцуляк.[/quote]

Реальність  інша  –  факт  незборимий…
Вірші,  як  тільки-но  народжене  дитя,
У  Всесвіт  видивляються  крізь  букви  різні
І  дихають  реальним  їм  лише  життям  …

Чи  світ  ти  мрій  ховаєш  в  віршах  від  сторонніх,
Коханому  ти  пишеш,  чи  наспівує  душа  сонет,
Побаченню  радієш  ти,  як  казці  новорічній,
Чи  просто  осінь  із  весною  розучують  дует  …

Усе,  що  є  –  це  музика  !  А  музика  –  магічна!
Бо  нею  дихають  струмки,  галактики,  стосунки,  путь  …
Життя  співає  пісню  свою!  І  без  значень  жодних
У  чому  виражається  її  мелодики  живої  суть  …

І  Всесвіту  нема  різниці,  то  музика  зі  звуків,
З  букв,  чи  моря  величного  спів,  чи  страх  …
Твої  вірші  –  це  ТИ  із  задзеркалля,
Вдивляєшся  у  свою  сутність  у  своїх  очах  …

А  букви  …  букви  в  віршах  як  не  вивертай,  
Чи  в  цій  реальності,  чи  в  тамтій,  іншій,  
Крізь  них  ти  дивишся  у  світ  –  це  знай  -  
Один  все  ж  ТИ  …  це  факт  …    банально-риторичний  ...      
   
16.01.2017  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714375
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.01.2017

Життя гамбіт.

На  чорно-білій  дошці  
Життя  сюжет  сплело
І  партію  з  собою  
Щомить  ігра  воно.

На  кон  життя  поставить  
Найважчий  вибір  твій,
Котрий  зі  снів  далеких  
Відлунням  шле  привіт  …  

А  час  –  суддя  й  провидець,
Король,  Султан  і  Бог,
І  світу  божевільні  
Не  вразити  його  …  

Але  в  руках  умілих
І  пішаки  –  це  фарт,
І  коники  всесильні
Життю  поставлять  мат.

Сюжет  простий  і  …  сильний,
І  вічний,  як  цей  світ  -
Лиш  справжні  королеви
Розігрують  гамбіт  …  

23.01.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714118
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.01.2017

Ты наливаешь мне бокал…

Ты  наливаешь  мне  бокал
С  проворством  дикой  лани,  
В  глазах  толь  просьба,  толь  вопрос  …
«Не  уходи!»  вдруг  закричали…  

Здесь  и  сейчас  -  и  целый  мир
Волшебных  недомолвок,            
Глаза,  просящие  "не  отпусти!"
И  слов  непроизнесенных    ...              

Как  две  галактики  в  нощи            
Мы  рядом  кружим  в  небе  …
Но  между  нами  звездного  песка    
На  триллион  парсеков…      
   
3.01.2017    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713642
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.01.2017

Невесомые Творения Любви…

Невесомые  Творения  Любви  -  
Мои  мысли,    мои  поводыри  …
Сколько  из  вас  еще  попросятся  уйти
От  беды,  хулы  или  …  вспять  …
Скольких  из  вас  я  оставлю  опять
В  изголовьи  души  гореть  и  мечтать?  

Дорогу,  длиною  в  жизнь,  мою
Со  мною  пройдет    смело  идущий  …
Но  вот  ...  снова,  как  заклинание  встарь,
Роют  могилу  моему  вечно  голодному  Я                              
Невесомые  Творения  Любви  -  
Мои  мысли,    мои  поводыри  …  опять  ...

18.01.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713638
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.01.2017

Чи справишся зі мною?

Я  не  рукою  намальований  сюжет
Якоїсь  новомодної  картини,
І  не  пейзаж  про  Сад  Едем,
І  не  картини  фон  я  чорно-білий,
Не  потічок,  що    дітям  вмонтували  у  саду,
І  не  ландшафт  гірський  невинний  …
Я  є  стихія.  І  цим  сказано  усе,
Як  океан  бездонний  і  всесильний,
І  в  нім  ти  можеш  віднайти  
Ті  самі  гори,  течії  і  доли,
Істоти  страхітливі  там  живуть  
На  глибині  вже  непритомній,
Бушують  інколи  в  мені    його  цунамі  верховодні,
І  течії  несуть  у  різні  сторони  у  світ
То  холод,  комусь  лютий,  непривітний,
То  Сонце,  теплоту  і  літо  без  кінця,
В  любові  справжній  щоб  зігрітим  бути    …
А  іноді  –  я  просто  сонця  промінець,
Стрибаю  зайчиком-пустунчиком  безпечним,
Збираю  жменьки  хвильок  в  гаманець
І  з  мушлями  бесідую  про  безкінечність  …
А  по  ночах  …  як  всі,  в  країну  мрій  лечу,  
Зарившись  в  Місяця  дворогий  комірець,  
Що  світиться  в  твоїх  очах  глибоких  …
Я  –  є  усе,  що  бачить  око,  це  мій  рай  і  ад.  
Чи  справишся  зі  мною??

13.01.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711825
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.01.2017

Межа, кава і біохімія.

Ігра  натхнення  й  почуттів  …
Живе  у  грудях  б’є  кохання  …
Біохімічних  відчуттів  
У  мозку  граються  бажання  …

Як  кішка,  творю  я  собі  дива  …
Стою  на  зламі  дня  і  ночі  …
І  ця,  в  міжсвіття  замкнена  межа  
Для  мене,  як  зоря  впівночна  …

Ти  не  мудруй,  ти  підійди  …
Тебе  не  вкусять  мої  Чари  …
В  котлі  біохімічних  всіх  сполук
Давно  замішані  там  й  наші  …

1.01.2017  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711803
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 12.01.2017

МУЗ.

                                                     
[quote]    «Муза...
Порой...  Закрадываются  мысли  и  сомненья:
Вдруг  я  чужое  чьё-то  Вдохновенье...
И  где-то  ждёт,  на  мой  визит  надеется  -  Поэт,
Чтоб  совершенный  написать  Сонет...»
Дмитрий  Морок  22.12.2016  г.
[/quote]
Я  –  Муз!  …  Хоч  іноді
Здається  так  мені,
Що  я  –  я  лише  сон  в  тобі,
Навіяний  уявою  стрімкою  …
А  може  я  –  гонитва  з  гір
Холодного  бездумного  струмка,
Що  обдає  усіх  у  літню  пору
Жадобою  до  зваби  прохолоди,
Й  жене,  жене  ті  струмені  зимні́
З  гори  у  світ,  щоб  остудити  всіх
Від  сонячного  варева  любові  …
Чи  може  я  –  Поет,  Поет  душі  і  слова,                                  
Хто  твого  серця  ніжний  щем
Звеличує  до  п’єдесталу  цноти
І  на  терези  ставить  поруч  все  разом:
Любов  -  і  гусяче  перо  з  чорнилом,
Й  Пегаса  править  він  крилом
Поміж  небес  й  життям  уміло,
Шукаючи  баланс  в  горнилі  відчуттів,
Як  на  канаті,  між  душею  й  тілом?..
Так  хто  я  є  …  тобі?

12.01.2017  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2017

Душа в ломбарді ( Хьюго Іванов, переклад Л. Дадукевич)

І  не  дружина,
Й  не  вдова.

В  ломбард  
Закладені  слова.

А  він???
 …  давно  не  Аполон  …

Смішний  прямолінійний
Купідон.

Той  вік,
Як  той  нещадний  страж  …

Нас  не  покращує
Цей  страж.

І  я,  рабиня  я
Його  вогню  …

За  те  …
Як  
Любить  

Душу  
Він  
Мою  .

01.01.2017  (переклад  05.01.2017)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710415
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2017

Течія … ( присвячено Хьюго Іванову)

А  світ  всі  губить
Фарби
Світу,
Тебе,  мене
Не
Забува  …

Той  божевільний  з  нас,
Хто
Любить,
Хто  з  пристрастю  -
Одна  
Сім’я  …

Сміливцям  божевільним
Пишем
Пісню  -
Некоронований  король
Кордонів,  душ,
І  лиць  …

І  сивина  –
Життя
Дарунок,
І  ось  вона,
Як  в  давнину,
Горить

В  очах  сумних,
І  так
Глибоких,
У  зморшках
Мудрого
Чола,

І  сіра  знов
На  голові
Корона,
І  молодая
Знов
Душа  …

Тебе  я  кличу
Знову  й
Знову,
Любов  моя,
Я  вся
Твоя  …

Хитросплетінь  
У  цьому
Жодних,
Простий  закон
Один
Для  всіх  –

То  невгамовних
Стрілок
Течія,
Знов  втечею
Грозить
Вона  …

2-5.01.2017  
(авторський  переклад  Лєни  Дадукевич).

оригінал  тут:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709885  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710384
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 05.01.2017

Весенний приговор.

И  что,  что  за  окном  метель,
Кричит,  тревожит,  воет,  
Что  снег  трещит  и  рвется  в  дом,
Летит,  кружит  и  ноет?                                                              

Что  нам  морозы  и  пурга,
Тревожно    ветер  свищет,                                          
Когда  в  душе  –  теплынь,  весна
И  ландыш  так  душистый  …          

Чему  уж  быть  -  не  миновать,
Гуляет  оттепель  в  душе,  как  в  старь  ...            
Опять  тепло,  красиво  все  и  от  души,  
И  хочется  весь  мир  обнять!

Что  нам  январь  …  На  сердце  звон                                        
И  соловьи  треллируют  заправски  …
Весенний  уготован  нам  прием
Из  старой  доброй  сказки:
     
Пусть  Солнцу  –  да!  Печали  –  стоп!
И  счастье  пусть    нагрянет  !…                      
Весна  диктует  свой  закон:
Ты  лишь  люби  –  и  властвуй!                          
                               
3.01.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710122
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.01.2017

Весна ! (Хьюго Иванову)

Что  проку  спорить  -  Хьюго  Мастер!
Что  для  весны,  что  в  летний  жар  ...
"Я  подмастерье  и  в  плену  у  Хьюго  …»  -
Мне  вторит  эхом  на  душе  пожар  ...

Любви  все  жаждет,  как  повеса,
Любви  для  тела  и  души    …
А  в  сердце  соловей  заправски  водит,
Все  водит  трели  в  честь  весны  …

Снегами  заметет  дороги,
Завоет  холодом  печаль  …
А  в  сердце    Хьюго  -  огонек  трепещет  ,
Свернувшись  котиком  в  калач  …

Зимой  не  впустит  холод  в  душу,
И  летом  жар  не  утолит  …
Понять  поэта  –  та  же  мука,
Что  в  пламя  ринуться  печи  …

Что  там  мороз  -  то  лишь  игра,
Всего  лишь  игры  разума  и  страсти  …
Весны  ведь  просит  так  душа,
Что  время  года  не  во  власти!

2.01.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709940
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.01.2017

Побег. (Хьюго Иванову) .

Теряет  мир  
Все  краски
Мира,
Тебя,  меня  
Не  
Позабыв  …

Безумцы  все,  
Кто  любит  
Смело
И  страстью  
Правит,  
Полюбив,  

Безумству  смелых  
Пишем  
Песню,
Кто  балом  правит
Без  
Границ  …

Седой  урок
Подарен
Жизнью
И  вот,  она
Опять
Горит  

В  глазах  печальных,
Но
Глубоких,
В  морщинах
Милого  
Лица,

И  серая  
На  голове
Корона,
И  молодая
Вновь  
Душа  …

Зову  тебя
Опять  и
Снова,
Любов  моя,
Душа  
Моя  …

Хитросплетений  
В  этом
Нет  -
Так  прост  закон
Один
Для  всех    -

Неугомонных  
Стрелок
Бег
Вновь  совершает
Свой
Побег  ...

2.01.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709885
рубрика: Поезія, Портретная поезия
дата поступления 02.01.2017

Увяла осень листьем золочено-жарким.

Увяла  осень  листьем  золочено-жарким
И  унесла  с  собой  тепло  весны.
Холодным  ветром  засквозили  мысли    в  душу,
Неся  предчувствие  беды…

Притихли  сердца  нежные  порывы,  
Устало  попросились  на  покой.    
И  постучался  день  безрадостно-унылый…  
Ушел  трамвай  мечты  в  депо…    

Замерзли  руки,  рифмы  разбежались
И  жизнь  оставила  от  счастья  дым…
И  веет  от  дорожки  золочено-жаркой      
Безбожным  холодом  зимы…  

1.10.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708515
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.12.2016

Весна.

Милуюся  зимою  з-за  вікна,
Її  снігами,  інеєм,  морозом,
А  на  душі  –  весна,  весна,  весна!
І  поміняти  місяці  душа  не  хоче.

Хай  діти  бабу  ліплять  снігову  
І  грип  по  підворіттях  бродить,
Хай  кожному  залишиться  своє,  
Весну  лишу  собі,  бо  моя.

24.12.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2016

Та ні, весна !

Романтика  посеред  люті  ночі    -
Буяють  дум  рясні  росточки  …
На  дворі  сніг?  та  ні,  то  липа
Наткала  білим  пухом  килим...
То  вітер?  ні,  то  соло  сойок,
Весняну  пишуть  книгу  -  сповідь  ...
То  лють,  мороз?  Та  ні,  весна!
Бо  на  душі  крапель  й  відлига  ...
Ось-ось  світанку  мить  знайома
Сповістить,  що  весна  вже  за  дверима,
Розтане  смутку  зимняя  вуаль,
Як  від  вулкану  діючого  мушля,
Зазеленіє  сад  в  душі,  розквітне,
З  пелюсток  білих  вигулькне  намистом,
Знов  буде  вабити,  сміятися,    радіти,
Знов  буде  кликати  в  країну  ніжно-милу,
Струмком  ввіллються  в  нас  надії,
І  все  життя  –  знов  море  синє  …  
Красива  казка?      Майбуття!
То  зброя  щастя  в  нас  в  серцях  ...

13.12.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707783
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2016

Сьогодні поча́ла я нове життя!

Пе́ре-бродило,  пе́ре-горіло  все,  вмерло.
Сьогодні  почала  я  нове  життя.
Вже  вкотре  …  А́ле  …  але  ха́й  так  і  буде.
Так,  міняється  й  рухається  все  в  майбуття.

Це  все  рух,  справжньо-змінно-постійний,
Рух  фортуни  мінливого  в  нас  колеса,
Хай  накручує  долі  і  метри  в  майбутнє  –  
Не  боюсь,  із  минулим  простилася  я.

Хто  у  вчора  лишився  –  хай  знають:
Я  не  з  ними  думками  в  душі.
Прощавай,  день  вчорашній!  Укотре
Новий  день  я  стрічаю  в  собі  …  

7.12.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707321
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.12.2016

Ех, кава, кава …

Ех,  кава,  кава  …  вранішня,  духмяна,
З  тобою  випиваю  мрію  недосяжну,
І  тілом,  і  душею  я-  твоя,
Жадай  мене,  кохай  мене,  з  тобою  я  …        
 
Ех,  кава,  кава  …  день  так  безтурботний,
І  коліжанка  тішить,    що  сидить  навпроти,
І  усмішка  іграє  на  устах,
Коли  би  ще  помилувала  кава  так  …

Ех,  кава,  кава  ...  тістечко,    роман,  
Напів-солодкий  і  розморений  дурман
 Думок  вивітрює  дурний  туман  
І  промовляє:  "Каво-Манка,  Каво-Ман"  ...  

15.12.2016      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706783
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2016

Гармонія природи. (18+)

Цеберко    пристрастей  жарких
У  душу,  як  ту  воду,  набираю
Й  несе  мене  струмок  чуттів
Десь  в  океан,  щоб  в  нім  втопити.

Так  тіло  жарке  просить  ласк,
Що  навіть  думати  несила,
Несеться  думкою  туман  …
Це  перевтома  чи  …  недолюбила  …  

Сп’янілий    в  голові  дурман
Наперекір  усім  шепоче,
Що  треба  жити  в  повну  грудь,
Без  тих  парканів  заборонних  …  

Що  справжня  –  вивільнена  суть,
І  повноцінна,  й  всестороння,
І  лише  так  гармонію  здобуть
В  єднанні  Всесвіту  з  собою  …  

Хто  те  придумав  «Це  не  можна»,
Той  справді  хіба  жив  життям?
Не  хочу  чути  маршів  похоронних,
Я  ще  жива,  це  ж  видно  Там!

Хай  чують  всі,  хто  ніби  світом  править:  
Так,  доросла,  дозріла  я,
І  більш  не  звабити  мене  життям  порожнім,
Далеким  від  гармонії  буття.  

Кохати  –  гріх?  Що  за  дурня.    
Хто  це  придумав  «гріх  природи»?
Лиш  на  любові  вся  тримається  Земля,
В  душі  із  тілом  лиш  гармонія  глибока.


21.11.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706297
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 13.12.2016

Коханець.

Коханням  неуявним  у  ліжку  я  займаюсь
І  так  палкий  коханець,  як  той  жаркий  батіг.
Обіймами  із  хіті  вже  тіло  все  палає,
А  він  «Ще  трохи!»  просить  і  тягнеться  до  ніг  …  

До  скроні  молодеча  кров  знову  приливає,
Перевертає  в  пам’яті  гарячії  думки
І  тіло,  так  жіночне,  в  полон  бере  бажання,
Таке  жагуче  й  сильне  у  простоті  своїй  …

З  коханцем,  серцю  милим,  так  час  летить  приємно
У  шквалі  так  довірливих  і  щирих  почуттів!
Під  ковдру  пролізає  в  стихію  потаємну,  
Де  тіло  так  чекає,  цей  кашель  вірний  мій.    

13.11.2016    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706247
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 13.12.2016

Ти ж - Боже, чи чуєш…

Де  ж  дивився  той  Бог,
Коли  падали  стіни
І  душа  вся  палала  
Й  згорала  до  тла,
Де  був  Бог,  
За  чиїми  стояв  він  дверима,
Перепрошував  свій,
А  чи  мій  він  покутував  гріх?  ..
А  ти  чуєш,  ти  ж  –  Боже,  чи  чуєш
Взагалі  хоч  когось  на  Землі:
Ті  печалі,  розтерзані  струни,
І  душа,  як  у  вбивці,  в  крові,
У  заплатах  порізане  серце  -
Виробництво  твоє  для  душі??
Де  ти,  Боже  мій,  був,
Коли  я  вся  горіла,
Сходив  дух  мій  востаннє  
У  жаркім    вогні,  
Коли  я,  так  самотня,
Як  скеля  в  пустелі,  
Одежину  натільну
Порвала  в  собі  …
Де  ти,  хто  ти,  навіщо??
Ти  же  все  ніби  можеш,
Ти  знаєш,  ти  вмієш,
О,  Господи,  ТИ!!  …
Задолдонили  віру
Словами,  казками,                      
Як  багато  про  це  
І  як  мало  …  тебе  …
Так  відкрий  ж  свої  вуха,
Чи  ти  є́  -  чи  немає,
Людям  вірити  треба
У  щастя  й  любов  …
Відкрий  вуха  свої
І  людей  ти  почуєш
Й  одиноко  не  буде  
Тобі  на  Землі  …    
   
5.12.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706040
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 12.12.2016

Хатиночка межи світами.

Знайшла  хатиночку  межи  світами
Я  несподівано  у  своїх  снах  …
З  тих  пір  до  неї  я  вертаюся  думками,
Лиш  там  мій  світ  свободи  …  і  капелька  про  нас  …

Там  затишно  й  спокійно,  наче  дома,
Там  вітер  з  деревом  про  море  гомонять,
Там  радість  в  серце  Сонечком  заходить
І  вічна  дихає  у  грудях  благодать  …

Як  в  казці,  в  снах  життя  проходить
В  хатинці  на  краю  Галактик,  між  світів  …
Весь  час  вертаюсь  я  туди  додому,
Там  справжняя  свобода  …  і  капелька,  
Маленька  капелька  про  нас  …

25.11.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705872
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2016

Білі ворони (Присвячено Давидовській Наталочці) .

Читала  Давидовську
Про  її  трикрилих  птах,
Про  ворону  білу  і  про  поле…
І  з  душі  злітав  мій  страх.

Наче  з  дзеркала,  тріщав
Потім  голос  мій  про  ролі
І  «Масандра»  йшла  у  кров.
Бомж,  Носяра  і  ще  хтось,
Чинно  вижаті  для  дому,
Зліплені  з  кісток  й  душі,
Обсімейнені  і  чванні,
Та  всі  заздрісні  й  пусті.                                      
Та,  плювать,  та  й  що  за  діло,
Хай  такі,  живуть,  як  вміють  …

От  собака  під  дверима  -
Рижа  псина  –  й  віриш  в  щось,
В  щось  хороше,  як  у  поле  
З  глечиків  у  людський  зрост.                        

Собачина,  в  когось  птаха,
Ще  й  трикрила,  така  милість
Божа  з  неба  нам  злетіла
Й  кожному  –  своя…
Одинокі  душі  бродять
По  пустелі,  як  раби.
Це  не  диво,  радше  право,
Бо  ворони  білі  ми.

Час  кує  у  снах  каблучку,
А  самотність  днем  пливе.                                        
Заведу  трикрилу  я  собачку  –
Вірну  і  надійну  –  хай  живе  …  

1997  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705540
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.12.2016

Торкається земля неба … (Зимова Пісня)

Снігом  стукає  зимонька  в  двері,
З  вітром  лютим  роман  у  неї,
Та  не  відає  та,  та  не  знає,
Почуття  чи  у  того  щирі  …

Приспів:  
Рученятами  білесенькими
Торкається  земля  неба,
Огортає,  божиться,  клянеться
У  любові  своїй  щирій.

Наметів,  наче  вірністю  білою,
Намело,  аж  душа  лосниться,
Думки  зимні  вкрились  периною,
Під  нею  та  й  відігрілись  …    

Приспів.

Баба  сніжна  стоїть,  мріє,
Щастя  своє,  дітей,  стріла  …
Торкається  земля  неба
Цілунком  зимнім  білим  …

Приспів.

3.12.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705287
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.12.2016

Кохання щире не буває лишнім.

Кохання  щире  не  буває  лишнім.
Цілком  природній  це  процес:
Займатися  коханням  із  коханим  милим
Коли  і  де  завгодно  …  Це  зовсім  не  ексцес  …

Придумали  в  любові  якісь  діла  гріховні  …
О,  Господи,  помилуй  їх  й  прости!
Живуть  у  нелюбові  –  о  то!  і  є  гріховне
Й  нема  про  що  тут  більше  говорить.

Кохатися  й  любитись  –  то  в  світі  саме  вічне
І  не  потрібно  вічне  на  гріх  всім  підмінять.
Не  плутайте  нікого  і  самі  живіть  щиро,  
І  буде  на  душі  вам  благодать.

21.11.2016

(в  кожній  епіграмі  є  доля  епіграми  )

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704761
рубрика: Поезія, Дотепні, сучасні епіграми
дата поступления 04.12.2016

Тримають світ магніти.

Увесь  довкола  Всесвіт
Й  зелені  трав  росточки,
Й  ромашки  білоокі,
Й  чудноти  риб  морських,
І  друга,  що  за  пультом,
І  книжечки  сторінку,
Й  дзвінок  у  телефоні,
Чи  чайника  шипіння,
Чи  тих  пташок  на  дроті,
Чи  кицьки  муркотіння  …

Усих  у  всяких  сюдах,
Далеких,  близьких,  вічних
Тримають,  як  ті  нитки,
Простих  бажань  магніти.

І,  певно,  і  кохання  –
Це  не  магічне  слово,
Не  видумані  миті,
Не  писані  закони.
Тримають  всіх  –  бажання,
Магніти  вічні  всього.
Це  світом  управляє,
Це  є  в  житті  людському.

Й  не  треба  слів  захмарних,
І  так  високопарних,
Видумувать  кохання,
Що  не  зі  світу  сього.
Усе  у  світі  вишнім,
І  нижнім,  і  навколо
Тримається  бажанням
Одним  із  одним  буть.

Всіх  тягне  –  чи  не  тягне,
Всі  хочуть  –  чи  не  хочуть,
Й  нема  такої  сили
Магніт  цей  розімкнуть.
І  мінус  завжди  з  плюсом,
Й  погане  йде  із  добрим.
В  житті  –  лише  тяжіння
Вагому  мають  суть.
18.11.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704575
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.12.2016

Міняйте, міняйте!

Міняйте,  міняйте,
міняйте  реальність,
міняйте  на  щастя  
кохання  щомить,
міняйте  на  віру
у  щирі  обійми,
у  слово  могутнє,
що  в  грудях  щемить,
міняйте,  міняйте,
не  переставайте
вірить,  могти
і  любовію  жить,
бо  вірите  поки,  
що  кохання  вічне,
то  доти  кохання
вам  силу  і  дасть,
міняйте,  міняйте
на  любов  все  зміняйте,
до  гроша,  до  цента,
зміняйте  за  мить,    
бо  поки  ви  любите  –
сила  кохання
іншу  реальність
вам  створить  у  всім  …
міняйте  і  часу
свого  не  гайте,
бо  то  лиш    до  поки
та  віра  жива  …
бо  пройдуть  по  вас
завірюхи  і  грози,
пройде  те,  що  звуть
так  банально  –  життям,
пройду́ть  й  не  зупиняться,
як  непритомні,
і  сліду  не  лишать  від  вас,
як  той  танк,
роздавлять,  розчавлять
і  «Як?»  не  спитають,
життя  прокалатає,
як  тарантас,
прокотиться  лихо
конями  із  возом,
прокотиться  лихо
по  всіх  почуттях,
і  інша  реальність
розкриє  обійми,
і  кров  потече
по  розкритим  серцям,
і  вовком  завиє
та  ваша  реальність,
що  спішно  міняти
хотіли  ви  так  ...  

1.12.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704176
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 02.12.2016

Гори, згори, моя зоря!

У  небі  зорі  так  засмаглі
І  ріг  горить  вгорі  серпанком,
Гори,  згори,  моя  зоря!

Не  хочу  спати  я  до  ранку,
Не  хочу  пити  воду  спраглу,
Течи,  втікай,  моя  вода!

Забутись  хочу  в  морі  синім,
Втопитись  в  очах  твоїх  пильних,
Пливіть,  несіть  мене,  моря!

Твоєю  зіркою  не  стану
Далеко  там,  за  небокраєм,
Спинись,  зависни,  неба  шлях!

Горілка  душу  зігріває
Й  думок  замучених  наряди,
Забудь,  умри,  моє  бажання!
Гори,  згори,  моя  зоря  …

18.11.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2016

Мете, мете …

Мете,  мете  нестримний  сніг  на  дворі,
Невтомно  і  натхненно,  щедро  так  мете,
Що  в  парку  побіліли  вже  й  дерева,
Неначе  в  їх  волоссі  сивина…  

А  сніг  мете,  несамовито,  озвіріло,
Немов  замести  хоче  щось  в  моїм  житті  …
А  з-за  вікна  виглядує  сорока  і  стрекоче:
«Не  крапка  це,  лиш  кома,  не  спіши,  зажди  …»

А  сніг  неначе  з  цепури  зірвався,
Не  слухає  нікого  й  сам  не  свій  …
Сніг  знавіснілий  замете  усі  бажання,  
Щоб  долежали  ті  до  віщої  весни  ...  

1.12.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704102
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2016

Шампанське з присмаком свободи.

Шампанське  з  присмаком  свободи  …
Життям  запаморочена  голова,
На-пів  розтулені  вуста,  такі  дрімотні,
І  в  кров  тече  дурман  на-пів  солодкий  …

Я  келих    вип’ю  цей  до  дна,
Замучена,  це  з  перевтоми  …
Хоч  ні,  це  швидше  він  мене  допити  хоче  …
Допити  …  і  розбить,  як  шкло  об  дзеркало  самотнє.

І  в  кров  розтріскаються  мої  вени,
Й  спечеться  під  ногами  в  сон  земля  …
Так,  келих  цей  остатнім,  певно,  буде,
Та  келих  хочу  випить  цей  до  дна  …

Хронічна  невиліковна  втома,  
Як  коліжанка  закадична  вірна  моя,                        
Із  задзеркалля  зазирає  в  мої  очі  …
Шампанське  п’ється  лише  з  присмаком  свободи  …

24.11.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703548
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2016

Бульбашки.

Ось  і  зима  постукала  нам  в  двері
Снігами  білими,  у  шпарки  голі  дме.
Й  шампанського  бокал  мій  видихся  ігристий  …  
Без  золотистих  бульбашок  усе  життя  не  те  …

Не  те  якесь  усе,  хоч  дні  собі  минають
Так,  як  і  йшли,  у  вічний    часоплин,
Та  став  бокал  на  смак  безбарвно-прісний  …
Пустий  став  без  тепла  і  мрій  …

Уся  природа  спать  заляже,
Як  у  барліг  узимку  ведмежа,
Й  весну    чекатиме  у  снах  казкових,
Щоб  замісити  нових  бульбашок  бокал  …

28.11.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703445
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.11.2016

Шампанське ігристе для двох.

Шампанське  ігристе  для  двох  –  
Це  волошки,  що  бавляться  з  полем,
Незабудки  в  траві,  в  парку  мох  …
Це  уява,  що  грає  тобою.

Це  вітру  гудіння  крізь  час,
Львівський  дощ  за  вікном  дурнуватий,
Погляд  пильний  й  мовчання  в  губах
Й  серця  стукіт  когось  обирає  …

Замріяних  митей  дурман,
La  Pariz  вечірнє  в  підлогу,
«Кохаю  тебе»  чи  «Люблю»?
Знов  обманом  кружляють  тривоги  …

Шампанське  ігристе  для  двох  –  
Це  романтика  слів  і  побачень,
Сексуальна  ігра  двох  скрипок,
Це  коханням  до  ранку  займатись  …

16.11.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703313
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 27.11.2016

Вино, вино!

Вино,  вино!
Гріхів  торбина
Чи  з  долею  думок  заручини  щасливі  ...

Вино,  вино!  Багато  як  у  цьому  слові  
Втопилось  мрій  в  лихій  недолі.
Бажань,  подій  …  О,  лиходійня!
Живеш  само  в  хитросплетінні.

Вино,  вино!
Рожево-пурпурове  …
Закоханим  –  мара  і  сліз  катівня  …

Комусь  –  думок  нових  
Плацдарм  для  оживання,
Комусь  –  кінець  раю
І  плач  гіркий  розчарування.

В  душі  горить  
Вогонь  пізнання  –  
Світ  помирає  від  незнання  …

Вина  налитий  повний  келих
Гонить  думку  недоречну,
Світ  колихає  невезіння
І  топить  у  вині  прозріння.

Вино,  вино!
Людей  надії  …
Щемить  душа    і  серце  ниє  …  

18.11.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703149
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.11.2016

Підійди …

Підійди,  встань  поруч  …  ледь  чутно
Доторкнися  мене  …  хоч  на  мить  …
Я  це  хочу,  чуєш?  Хочу  …  дуже!
Я  чекаю  цього  …  доторкнись  …

Я  продовжу  цю  мить  у  собі…  Із  тобою
В  думках  разом  моїх  ми  живем  вже  давно:
Я  і  ти  …  Я  обходжу  тебе  …  і  себе  стороною  …
Спеціально  …  навмисно  …  бо  ми  не  разом  …

Не  дивися  на  це,  підійди,  встань  поруч,
Дай  дихання  твоє  відчуть  на  губах  …
Більше  всього  у  світі  цього  хочу  …  дуже  …
Поруч  хочу  тебе  відчувать  …

21.11.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702294
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 23.11.2016

Ес-ка – замало, есемес – забагато…

Ес-ка  –  це  мало,
Есемес  –  забагато  …
В  цьому  сторіччі  не  пишуть  листів.
І,  як  останній  з  усіх  Могиканів,
Я  написала  цей  лист  …  лиш  тобі.

З  духом  зібравшись,
Заплющивши  очі,
З  жахом  тримаючи  в  грудях  слова,
Ес-ки  –    замало,    думок  –  забагато  …
Встали  між  нами  ці  мої  слова  …

Було  –  не  було  …  
Нічого  не  сталось,
Просто  традицій  зламались  мости.
У  вік  ненормальних,  у  вік    дурнуватий
Більше  не  пишуть  коханим  листи.

16.11.2016.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701829
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2016

Зависла над красою ста́рою…

Зависла  над  красою  ста́рою  примхливим  арабеском
Моя  розпластана  над  містом  сіра  тінь…
Закінчилась  книга…  І  все  вмерло.  
Над  містом  я  лечу  в  останній  свій  політ.
Я  викреслила  Львів  зі  списку  послужного.
В  майбутнє  разом  з  ним  ми  більш  ніколи  не  підем.  
І  поодинці  будем  світом  ми  тепер  бродити,
Про  різне  думать,  мислити  і  жить,
І  не  одні  картини  Гойї  й  Пікассо  любити,
На  різних  у  під’їздах  сходинках  сидіть,
І  різну  каву  в  різних  кафе  пить…
Умерло  все.  
І  крапка.
Умерлую  любов  не  воскресить.
І  стара  красота  залишиться  без  мене  
Сіра,  здряпана  й  холодна,    
Така  насичена  людьми,  
Й  така  пуста  й  порожня…                        
На  самоті  по  ночах  буде  краплі  сліз  своїх  збирати,      
На  «злачнії  місця»  знайомих  обирати,                        
Заводити  нові-старі  романи-жарти,
І  свою  справжню  пристрасть  у  німу  подушку  виливати,  
І  у  нічну  пітьму  невидимим  нікому  привидом  літати,
Трамвай  останній  проводжаючи  в  депо…
І  не  забуде  Львів  мою  сліпу  любов,  та  я  її  забуду.
Умерло  все.  Не  воскресити  більш
Красу  середньовічних  вуличок  у  думках  моїх.
Прощальне  коло  це  над  містом  я  роблю.
Не  до  побачення.  А  Прощавайте!  
Старому  Львову  говорю…
І  я  вкладу  мою  застиглу  пам’ять  про  оцю  красу  
В  незрячії  любимого  Нептуна,  що  на  Ринку,  очі,
Хай  ще  сот  літ  світ  бачить  дивину
Веселу  …  і  сумну…  
Сотрічну  …  і  таку  мінливу…

4.10.2016      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699940
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 11.11.2016

Співає дощ …

Співає  дощ…  
                                                         А  десь
Дзюрчання  в  листі  зеленявім  солов’я  …
З  ожиною  жартує  безтурботне  ведмежа  …  
І  спекою,  як  саваном,  загорнута  пустеля
Із  Сонцем  бореться  хто  з  них  є  старший  брат…    

Співає  дощ  …  
                                                       А  хтось
Шукає  в  морі  синім  мушлі  золотисті  …
Братається  із  горами  за  пані-брат  …
І  хтось  когось  чекає  з  фронту  саме  нині  
Чи  матір,  чи  дружина,  чи  ненароджене  іще  маля…  

Співає  дощ  …
                                                         А  я  
Плету  думок  пасхальний  розмаїтий  кошик,  
Перебираючи  життя,  як  спілий  виноград,
Із  своїх  дум  тасую  карти  я  по  мисках  з  верболозу,
Неначе  день  очікування  вже  настав  …

А  за  вікном
                               Співає  дощ
                                                               Про  своє  …  в  котрий  раз  …

9.11.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699791
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.11.2016

Френсіс Гойя.

Фресіс  Гойя  і  гітара.    Саме  так.
Неспішно  з  пальців  магія  стікає  на  метал,
Вплітаючи  мелодію  красиву  в  простір,  мов  алмаз,
Звабливо,  вишукано,  геніально  просто  так  …
Неначе  знов  у  юність  завітав  …

І  із  дитинства  родом,  фігуровая  мадам
В  французькому  вечірнім  платті  аж  до  п’ят,
Фантазій  неаморфних  доторк  по  оголених  плечах,    
Парфум  приємних  ледве  чутний  аромат  …  
Цілунок.  Фото.  Посмішка.  Прощай.

9.11.2016

(фото  -  моє  )

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699566
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 09.11.2016

Креденс-кафе, мокко і прощання.

Креденс-кафе  вичакловує  спокій  
В-посеред  хаосу  сірого  дня,
На  вушко  нашіптуючи  ніжних  мелодій
Затишні  ноти.  Я  їх  п’ю,  на  закусь  –  вірша.

Сиджу,  розслабляюсь,  наче  прощаюсь
Із  тим,  що  любила,  з  ким  довіра  була  …
І  робиться  тепло  і  …  сумно  одразу,
Наче  у  серце  поцілила  влучна  стріла…

Щось  вже  прожила.  Когось  я  любила.
Сталось  –  не  сталось  …  не  в  тому  печаль.
Недолюбила  …  хоч  щасливою  й  була  …  
Бо  не  моє  це  –  безрадісний  рай.

Так.  Я  прощаюсь.  І  ні  трохи  не  каюсь.
Відпускаю  собі  я  всі  свої  гріхи.
Відпускаю  їх  й  людям,  котрих  так  і  не  взнала,
Хай  не  каються  в  тім,  що  живуть  на  Землі.  

Коли  б  це  не  сталось  –  я  світ  цей  любила,
Хоч  від  нього  я  бачила  лиш  штурхани…
Що  вже  поробиш?  На  взаємне  кохання
Мені  аж  ніяк  не  везло  у  житті  …  

Так.  Саме  так  –  я  сьогодні  прощаюсь,
Бо  не  знаю  того́,  коли  день  цей  прийде  …  
Собі  сповідаюсь  про  всяке,  про  різне  …  
Під  музику  тиху  і  мокко  смачне.  

8.11.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699447
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 09.11.2016

Намалюй мені ніч.

Намалюй  мені  ніч,
Неспокійну  і  хтиву,
Синьооку,  як  я,  намалюй  …

Зачаруй  нею  зорі,
Щоб  не  танули  в  небі
І  довіку  сіяли  вгорі  …  

Щоб  у  лісі  струмочок
Побіг  за  тобою
Чистеньким  невинним  дитям  …

Щоб  джерельце  у  горах
Торкнулося  Сонця
І  промінчик  в  краплинах  заграв…

Щоб  простором  лунало    
Щасливе  «Кохаю!»,  
Як  нічної  луни  відгомін…

Зачаруй  моє  серце,
Щоб  у  твоїм  озвалось,      
А  мені  лише  в  очі  поглянь  …  

Намалюй  мені  ніч,
Непідвладну  й  шалену,
Непокірну,  як  я,  намалюй  …    

Намалюй,  я  прошу…
Яку  хочеш  мінливу,  
Лиш,  благаю  тебе,  намалюй…  

7.11.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699211
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 07.11.2016

Шпильку гостру встромляйте сміливо!

Шпильку  гостру  встромляйте  сміливо,
Як  ножем,  у  гарячеє  серце,                    
Друге  життя  подарує  паромщик,
Пробігши  водами  Стікса.

Помираючи  –  помирайте,
Привида  в  собі  на  реальність  зміняйте.
Та  в  судомах  останніх  
Пам’ять  свою  не  забудьте  підправить        
Під    світу  пориви  благії.

Й  опаде  із  повік  юно-ніжних  
Тихим  стогоном,  не  дитячим,        
В  забуття  полетить,  як  у  Лету,
Моя    дівчинка  милая  Лєна.  

Харон  вже  чекає,  
Весла  в  воду  спускає,  річка  човен  гойдає,
За  монеткою    діло  не  стане…
Та  помираючи  –  помирайте,
Привидами  лиш  не  зостаньтесь…  


15.10.2016
(авторський  пер.  з  рос.  Л.Дадукевич)

оригінал:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691940  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698770
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 05.11.2016

У осені колір жовтявий, щасливий.

У  осені  колір  жовтявий,  щасливий.
Так  кажуть  китайці,  та  хто  їх  там  зна…
Та  осінь  завершує  книгу  весняну.
Тепер  я  це  знаю.  І  правда  така.  

А  прийде  весна  знов,  коли  і  для  кого,
Хто  скаже  мені?  Я  пророцтв  вже  боюсь…
Закінчену  книгу  закидає  листям,  
Гарячим  від  спогадів,  болю  й  розлук…    

У  осені,  кажуть,  колір  щасливий...

5.11.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2016

Жбурляє осінь…

Жбурляє  осінь  листям  по-під  ноги  зжухлим,
Немов  погратися  з  весною  хоче  в  м’яч…
Малює  олівцем  коралових  намистин  губи
І  з  вітерцем  вальсує  у  повітрі  раз  у  раз…

І  під  ногами  оксамит  жовто-гарячий,
Й  шурхоче  так  невпинно,  мов  ріка!..
Так  листопад  затягує  дощем  своїх  мелодій,
Що  знову  хочеться  пірнуть  у  літній  рай…

2.11.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698243
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.11.2016

На Площі Героїв. (ода Угорщині)

На  Площі  Величі,  на  Площі  Королів
Угорщина  вдивляється  історії  своїй  услід…
Застиглі  в  віковічній  зелені  (1)  століть,    
Стоять  титани  всіх  минулих  поколінь.

Хтось  з  них  Геройськи    в  брані  послужив,        
Хтось  від  монголів  вміло  вборонив,
А  хтось  зі  знівечених  вщент  людей
По  новій  карту  кроїв  тих  усіх  земель.

Хтось  міряв  відстані  країни  по  землі
Аж  до  Хішпаньських  океяньських  берегів,
А  хтось  по  клаптиках  всі  аркуші  збирав,
І  слово,  і  освіту,  і  собі,  й  прийдешнім  дав.

І  кожен  правив  сильною  правицею  й  мечем…
Усіх  укрив  під    свою  милість  віщий  Габриель…  
Усі  стоять    тепер  в  когорті  пам’яті  одній
Між  вишнім  Буддхою  і  Пештом  чарівним.  

І  омивають  їхні  постаті  Дуная  широченні  води,
Іх  полум’я  сердець  забило  термами  з  глибин,
І  цитаделі  гір  тримають  непорушно  їхню  волю,
Несуть  з  минулого  в  віки  всю  їхню  міць  надійної  руки.

31.10.2016.

 (1)  Мається  на  увазі  зелений  колір  пам’ятників  угорських  Королів  на  Площі  Героїв  у  Будапешті.

на  фото  -  Архангел  Габриель,  що  вінчає  Королівську  колонаду  вверху.

вірш  написаний  під  враженням  нещодавної  подорожі  до  Будапешту  27-31.10.2016.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698201
рубрика: Поезія, Ода
дата поступления 02.11.2016

Романтиче́ …

Повіяло  романтикою  біля  шибки,  
Корона  над  будинком  Кассіопеї  спить,
Запалю  свічку  настрою  щемного  
І    підуть  вдаль  думки  вірші  ловить.

-Ти  не  зі  світу  цього  -,  кажуть  друзі  мої.
Та  знаю.  Що  ж  тепер  робить?
Романтиче́  в  душі  кучері  свої  зводить
Палацами  з  піску  …    та  треба  якось  жить.

Так  певно  й  здохну  коло́  НЕсвого  броду.
А  де  той,  свій?  Не  одізвавсь,  хоч  крич  …
У  висі  Андромеда  зове  мене  додому.
Заснути  б  вже  навік,  немає  більше  сил  …

3.06.2016    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697999
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2016

Кружляє рима зорепадом…

[quote]«…І  так  бентежно  дощ  співає…
А  осінь  ніжно  надихає:
Дарує  мить  святу  натхнення
І  строф  пісенне  одкровення!

Кружляє  рима  листопадом,
Цілує  небо  зорепадом!»
Наталія  Калиновська.
[/quote]

Просвітлена  душі  сльоза
Бринить,  горить  на  небесах…  
Кружляє  рима  зорепадом,
Цілунком  неба  –  листопадом…

А  за  вікном  осінній    дощ,
Ним  осінь  ніжність  в  нас  вдихає:
Дарує  миті  одкровення  -
Для  душ  замріяних  натхнення…

І  золото  замоклих  рим
Листочками  вплітається  в  рядки,
І  зорепад  весняних  почуттів
Цілунком  осені  лягає  на  папір…      
           
1.11.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697955
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2016

Погадай мені, циганка!

Погадай  мені,  циганка!  

Погадай  мені,  циганка,
Витягни  з  колоди  щастя,
Вушко  моє  ти  зігрій,
Підбадьор  та  відігрій
Ти  словами  наливними,
Молодецькими  й  рясними
Про  милого  соколятка,
Що  як  справжнє  янголятко,
Як  із  казки,  Принца-ясна,
Що  на  білім  коні  скаче.  
Я  ж  у  відповідь  тобі
Всиплю  золота  у  гаманці,
А  не  хочеш  –  загорну
В  срібло  ручечку  твою,
Від  каблучок  що  звисає,
Вся  мозолиста  такая…
Ти  лиш  видумай  скоріш
Долі  куш  мені  миліш,
Без  проблем  і  без  «сюрпризів»
(не  терплю  мужських  капризів),
Лиш  для  радісних  утіх
І  лямурних  жарких  діл.
Ну  а  я,  вже  вір,  що  скоро
Без  пробілів  все  догоню,
Учениця  з  мене  вміла
І  луна  іде  за  мною…
А  що  думать,  час  відходить,
Пропихтить  …  і  кане  в  Лету,
Глянеш    –  а  за  ним  вже  пусто-голо,
Вже  і  слід  пропав  поета.
Час  стікає,  як  водиця,
Ще  не  час  –  а  не  напиться…
Погадай  мені,  циганка,
Та  забудь  ти  дома  трефи,
А    візьми  з  собою  черви
Ти  на  щастя  лиш  мені…

16.10.2016  
(авторський  переклад  з  рос.  Л.Дадукевич)  

оригінал:

Погадай-ка  мне,  циганка!

             Погадай-ка  мне,  циганка,  
             Вытяни  с  колоды  счастье,  
Ушко  ты  мое  согрей,  
Ободри  и  обогрей  
Ты  словами  наливными,  
Расписными,  удалыми  
О  милочке  нареченом,  
Где  и  как  мне  обретенном,  
Как  в  той  сказочке,  Червленым  
Принцем  свято  нареченным.  
Я  ж  в  ответ  –  озолочу,  
Если  хош  –  посеребрю  
В  кольцах  ручечку  твою,  
Всю  истружену  таку…  
Ты  лишь  видумай  скорей  
Мне  судьбы  кусок  милей,  
Без  проблем  и  без  изьянов,  
(Чтобы  не  выкинуть  на  свалку),  
Лишь  для  радостных  утех  
И  лямурных  жарких  дел.  
Ну  а  я,  уж  верь  мне,  скоро  
Без  упущенья  все  исполню,  
Как  ученица,  эхом  свторю  
Руладам  сладким  твоим  я.  
А  что  там  медлить,  жизнь  уходит,  
Летит,  пыхтит,  уносит  в  Лету,  
Глядишь  –  и  жизни  той  уж  нету  …  
Так  быстротечна,  как  река  …  
Так  погадай  же  мне,  циганка,  
(Оставив  дома  черны  трефы),  
Припаси  одни  лишь  черви  
Ты  на  счастье  для  меня…  

22.09.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696701
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2016

Любові так оманні відчуття…

Любові  так  оманні  відчуття:    
Сьогодні  –  ти,  а  завтра  –  я…  
Міняє  обриси  всього  довкола    
І  нами,  наче  м’ячиком,  іграється  вона…

Учора  з  хмарками  літав,  
А  зараз  лиш  від  слова  мертвий  став…                                                                                                                                
Й  це  дві  так  різні  сторони́
В  одно-медальному  полоні  …  

Сьогодні  жар,  а  завтра  біль,
У  цю  мить  –  пан,  за  мить  –  пропав…  
Несе  рулетка  почуття  
Крихкою  сутністю  по  колу  …  

Мінливий  день  заходить  в  ніч,
Міняє  нас,  міняє  дні,  
Міняє  пульс  в  передчутті…
І  вихор  у  думках  все  робить  …

Та  в  світі  більш  ніколи  і  ніде                                  
Так  затишно  не  буде,
Як  в  цих  оманних  відчуттях  
Мінливої    любові.  

23.20.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696697
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2016

Кохання - що це?

Кохання  -  що  це,  примха  думки  чи  натхнення,                  
Чи  може  просто  біохімія  в  легенях?
Та  ці  маленькі  й  одержимі  одкровення  
Незримо  в  узи  зв’язують    людей  таємні…

Що  значить  ця  «любов»  не  розуміє  люд,                        
З  чого  береться  й  чим  розі́б’ється  у  пух…  
Та  щось  лиш    робиться  весь  час  з  людей  юрбою
При  запитанні  цьому  вічному  й  простому…

-Це  маячня,  -  одні  повідають,  лукаво
Просовуючи  очі  спраглі  крізь  халати,      
Другі́  від  запитання  просто  утечуть,
Пере́ляку  вдихнувши  спорожнілу  грудь…                                                            

І  що  насправді  в  серці  –  завжди    таємниця,
І  непокірна,  й    непідвладна  жодним  силам,                
І  логіці  несила  її    буйна  суть…
Самій  з  собою  наодинці  лиш  їй  буть…

Та  хай  там  що,  тримає  Краля  всіх  за  хвіст,
Непізнано  крокуючи  на  шпильках  в  світ…
Я  за  любов  п’ю  келих  п’яного  вина!                          
Без  неї  світ  -  пустопорожня  маячня.    
 
30.09.2016      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696351
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2016

13. Ув'язнення. Серйозні бесіди. Просто я.

13.  Ув’язнення.  Серйозні    бесіди.  
           Просто    я.

Було  би  не  справедливим  написати  цілу  книгу  про  своїх  друзів,  приємні  і  теплі  спогади  про  щось  чи  когось    і  оминути  свою  власну  персону.  Це  було  б  не  чесним  по  відношенню  до  себе  самої.  Адже  у  мене  теж  є  свій  світ,  свої  бачення,  побажання,  зрештою,  почуття.  Я  жива  людина  і  теж  маю  право  жити.  І  по  мірі  можливостей  і  в  силу  об’єктивних  і  суб’єктивних  обставин,  живу.  
 
І  саме  ця  глава  ніяк  не  хотіла  мені  піддаватись  і  лягати  на  папір  словами.  Вірніше  лягла.  І  давно  вже.  Але  це  не  була  глава  з  книги.  Це  був  набір  слів  і  образів  зі  всього  на  світі,  незавершений,  розмаїтий,  як  осінь  в  лісі,  і  не  зрозуміло  про  що  і  навіщо  писаний.  Я  вже  навіть  думала  викидати  цю  злощасну    главу  з  книги.  Навіть  лежала  вона  у  мене  не  в  книжних  главах,  а  просто  на  робочому  столі,    самотня,  як  я,    і  я  не  знала  що  з  нею  далі  робити.  Аж  ось  підірваний  світ  раптом  вчора  посипався  з  неба  на  папір  уламками  думок,  яких  мені  так  бракувало  для  завершення  цієї  глави.  Як  у  Кая  в  Палаці  Снігової  Королеви…  і  пазл  склався.  

Не  довелось  в  цьому  житті  мені  сидіти  у  непривітному  порепаному  будинку  із  заштореними    вицвілою  решіткою  вікнами  із  суворим  надписом  над  дверима:  В’язниця.  Проте,  відчуття  постійної  психологічної    в’язниці  навколо  мене  не  покидає  вже  добрих  останніх  10  років.  Чого  б  це??    Й  справді,  все  так  чудово:  високооплачувана  робота,  високопрофесійний  колектив  зі  столітньою  європейською  історією,  чудова  дружня  сім’я,  талановий  енергійний,  часом  аж  надто  енергійний,  але  для  дитини  це  навіть  позитивний  фактор,    син,  красива  «паньска»    квартира    на  одній  з  найцентральніших    вулиці  міста,  з  чого  б  це  відчуття  тюрми??  Напевно    з  того,  що  не  все  є  насправді    таким,  яким  декларується    для    загалу,  і  напевно  з  того,  що  все  у  житті  є  дуууже  і  дуууже  відносним…  Це  як  життя  у  різних  реальностях,  в  паралельних    реальностях.

Усе  моє  життя  –  це  життя  в  паралельних  реальностях.  В  одній  у  мене  є  все:    дім,  сім’я,  робота,  обов’язки,  можливості.  Але  коли  я  раптом  тверезію  в  тій,  іншій  своїй  реальній  паралельній  реальності,  де  у  мене  крім  мене  нічого  нема,  я    відчуваю,  як  примітивно,  розмірено  і  плоско  тече  моє  болото  життя  у  цій,    «правильній»  реальності.  Як  я  правильно  ходжу  на  роботу,  готую  щось  їсти,  правильно  піднімаю  і  опускаю  пальці  на  гриф,  правильно  говорю  кожного  ранку  «Привіт!»  і  розумію  наскільки  це  все  не  правильно.  Бо  пусто.    Тоді  я  відкриваю  очі  і  тій,  іншій  своїй  реальності,  котра  звалюється  на  мене  зовсім  несподівано    і  неочікувано,  як  сніговий  ком.  І  коли  я  вночі  прокидаюсь  від  шаленого  стукоту  в  грудях  і  чую,  як  серце  хоче  вискочити  з  грудей  і  кудись    втекти,  і  коли  я  відчуваю,  як  думки  плутаються  і  придумують  нереальний  і  такий  абсолютно    реальний  світ,  неправильний,  нелогічний  і  неможливий,  але  такий  реальний,  я  розумію,  що    попалась.  І  всі  десятки  правильних  і  логічних  років  мого  життя  пішли  одним  махом  коту  під  хвіст.  Вони  коротші  за  один  удар  серця  тут,  у  цій  реальності.  Лєнка,  ти  попалась.  Попалась  у  капкан,  котрий  зветься  кохання.  Попалась,  як  мале  дівчисько.  Коли  воно  є  ,  все  не  так:  все  неправильне,  нелогічне  і  неможливе.  Все  інакше.  Але  все  таке  нереально  справжнє.  І  це  –  мій  справжній  світ.  Хоча  і  абсолютно  паралельний  моїй  звичайній  буденній  реальності.  Він  є.  Я  в  ньому  живу.  Це  моя  інша  цілком  реальна  реальність.  Можливо  і  єдина  справжня.    Бо  я  тут  жива.  
«Вийде  щось  з  цього  чи  не  вийде?»  В  20  років  мене  мучила  відповідь  на  це  хитре  запитання.  В  50  –  ні.  А  що  з  нього  може  вийти?  Куди  вийти?  Навіщо  вийти?  Чому  мусить??  От  хто  сказав,  що  взагалі  щось  має  кудись  вийти??  Ці  всі    питання  –  безнадійна  спроба  зробити  неможливе:  об’єднати  дві  абсолютно  паралельні  реальності.  А  це  не  можливо.  По  їх  природі.  Вони  не  пересікаються.  Кохання  –  воно  або  є,  або  його  нема.  І  нікуди  його  а  ні  «діти»,  а  ні  з  ним  щось  «зробити»  не  можливо.  Воно  або  є,  або  його  нема.  Все  просто:    у  тебе  мізки  з’їхали  в  іншу  реальність  –  і  ти  відчуваєш,  що  воно  є.  Це  як  ти  ідеш  собі  по  полю,  великому,  чистому  і  рівному,  йдеш  собі,  йдеш,  нікого  не  рухаєш,  не  зачіпаєш,  а  тебе  раптом  вдаряє  блискавка.  Така  тоненька,  швиденька  і  звичайненька.  Вдарило  струмом.  І  все  змінилось.  В  серці  глухо  стукнуло  і  ти  став  іншим.  В  одну  секунду.    Зрозумів  тільки  це  набагато  пізніше.  Ось  як  насправді  це  буває.  Біохімія  мозку.
Насправді,  єдине,  про  що  всі  мріють  і  чого  єдиного  насправді  хочуть  –  кохання.  Не  грошей,  не  слави,  не  машин,  яхт,  заводів  і  коштовностей.  Зовсім  ні.  Це  все  –  як  хобі,  таке  собі  дитяче  колекціонування.  Хтось  любить  колекціонувати  марки,  хтось  сумки,  хтось  грошові  знаки.  Але    єдине  справжнє  бажання  у  всіх  –  бажання  кохання.  Щоб  воно  прийшло.  Але  воно  приходить  настільки  раптово  і  зненацька,  що  люди  лякаються  його  і  всіляко  пробують  його  здихатись.    А  воно  приходить  настільки  в  несподіваний  час  і  з  несподіваного  місця,  що  люди  просто  не  готові  його  впустити  у  своє  життя.  Тому  стільки  нещасливих  людей  і  бродить  по  світу:  є  сім’я  –  нема  кохання,  є  кохання  –  нема  сім’ї.  Ми  хочем  мати  сім’ю  –  ми  її  маєм.  Ми  хочем  кохання  –  ми  його  отримуєм.  Людина,  в  принципі,  завжди  отримує  те,  що  хоче.  Чого    справді  хоче.  Тільки  проблема  в  тому,  що  ці  два  бажання  –  сім»я  і  кохання  –  не  замовляються  одночасно.  Певно  тому,  що  за  один  раз  людина  може  сконцентруватись  лише  на  одному  бажанню,  а  ще  певно  тому,  що  це  все-таки  різні  бажання.  І  різні  реальності.  І  такі  реалії  …

Робота.  Хоч-не-хоч,  а  практично  половину  свого  життєвого  часу  і  простору  ми  вимушено  проводимо  на  роботі.  Якщо  на  роботі  нас  оточує  спокійна,  комфортна  і  доброзичлива    атмосфера,  робота    автоматично  стає  тим    місцем,  куди  хочеться  приходити,  де  приємно  знаходитись  і  куди  хочеться    приносити    усі  свої    накопичені  роками,  а  то  і  десятиліттями,  знання  і  вміння,  і  втілювати  у  звукову  реальність  всесвіту.  Фантастично  і  водночас  банально,  але    робота  перетворюється  на  те  місце,    де    є  можливість    розкриватись  і  творити,    де  є  бажання  свої  творчі  можливості    втілювати  у  життя,  у  місце,  де  ти  відчуваєш  свою  потрібність.      Але!  Але  коли  одного  прекрасного    дня  доданки  несподівано  змінюються,  то  і  сума  ,  відповідно,  стає    абсолютно  іншою.  А  вони  змінились.  Кардинально.  І  10  останніх  років  роботи    в  славнозвісному  театрі    перетворились  на  добровільно-примусове    ув’язнення.  Сюди  можна  привести  себе  тільки  закривши  очі  і  вуха,  зціпивши  залишки  оголених  нервів    і  затиснувши  їх  намертво  у  зіщулені    спрацьовані  долоні,  насильно,  з-під  палки.      Життя  до  холери  несправедливо  скроєне:  чомусь  все  хороше  у  житті    дуже  швидко  закінчується,  зате  от    погане  якесь  нескінчено    вічне.    10  років  і  кінця  тому  не  передбачається…    Як  сказала  одна  хороша  «знаток»  психології  людей  про  наше  теперішнє  театрально-музичне  життя:  «Йому  що  вкладеш  в  вуха,  те  він  і  чує».  І  це  певно  так  і  є.  Іншого  пояснення,  логічнішого  за  це,  такій  кардинально  зміненій    ситуації  в  останні  10  років  у  театрі  нема.  І  -  проблема.  Проблема    одного  стає  проблемою  всіх.  Саме  всіх.  Не  маю  жодних  ілюзій,  що  це  моя  персонально  взята  проблема,  знаючи  багато  внутрішньо-  театральних  ситуацій.    Шкода,  що  людиною  так  легко  можна  маніпулювати.  Навіть  такою  музикальною  людиною…

Певно  єдина  несподівана  позитивна  новина  за  останні  роки  –  конкурс  на  концертмейстера  оркестру.  З  якогось  чи  то  дива,  чи  то  чиєїсь    несподіваної  чудасії,  чи  то  манни  з  неба,  та    конкурс  на  концертмейстера    раптом  відбувся  позитивно.  Зовсім  на  це  не  розраховувала.  Спочатку  все  зводилось  до  суцільного  маразму:    оголошено  конкурс  на  концертмейстера  оркестру.  Всеукраїнський.  Директорським  наказом.    Ні  дати  проведення  того  конкурсу  не  вказано,  ні  місця,  ні  часу.  На  сайті  Міністерства  культури  цього  конкурсу  теж  нема,  як  і  нема  у  журі    ні  одного  представника  в  комісії  з  Києва.  Та  що  там  Києва,  на  холери  той  Київ,  як  навіть  нема  художнього  керівника  власного  театру!    В  наказі,  щоправда,    в  дужках,  є  невеличка,  дрібними  літерами  друкована,    приписка    «про  дату  проведення  конкурсу  конкурсантів  буде  повідомлено  завчасно».  Це  певно  якийсь    особливий  старогалицький  жарт?  Як  це  завчасно?  А  як  людина  захоче  собі  поїхати  за  місто  на  день,  перепочити,    скажімо  на  дачу,  чи  до  друга  завітати  в  гості,  а  тут  йому  дзвонять:  шановний,  через  15  хвилин  у  вас  конкурс…    Це  так  є  це  завчасно,  чи  як  це  розуміти?  Чи  ще  не  менш  дивна  ситуація:  людина  чекає,  чекає,  чекає,  потім  не  витримує  ,  дзвонить  з  запитанням  коли  у  неї  конкурс,  а  їй  люб’язно  відповідають:  вибачте,  з  вами  неможливо  було  зв»язатись,  конкурс  відбувся  вчора.  Так?  Чому  б  ні?  Це  ж  Львів,  Галичина,  що  не  зрозуміло  ?  …  
Та  і  взагалі,  з  якого  це  раптом  лушпиння  конкурс,  адже  місця  концертмейстерського    вакантного  нема??    Про  обов’язкову  програму  теж  понаписували  доволі  дивні  речі.  В  усіх  оркестрах  конкурсною  програмою  є  справжня  конкурсна  програма:  Моцарт,  Бах,  якась  віртуозна  п’єса,  крупна  форма.  Це  і  є  конкурс  на  концертмейстерське  місце.  Тут  :  Моцарт  і  купа  театральних  бірюльок,  які  мали    б  іти  як  «читка»,  принаймі  всюди  вони  так  і  йдуть.  Хоча,  добре,  що  хоч  ціла  перша  частина  концерту,  а  не  експозиція,  чи  перші  8  тактів  1-ої  частини,  як  було  заявлено  минулого  разу  на  переслуховуванні  …    Звичайно  ж,  я  розумію,  що  досить  послухати,  як  людина  настроює  свій  інструмент  і  можна  стопроцентово  сказати  який  це  музикант,  і  чи  музикант  взагалі,  і  як  буде  грати,  але…  
 Та  бог  з  програмою  і    з  датою,  можна  було,  звичайно,  заграти…  Для  себе  ,  в  якийсь  там  енний  раз  …  Та  коли?  Де?  Це  напевно  знає  лише  один,  єдиний  обраний,  заради  котрого  це  все  затіяно.  Яка    свобода,  які  там  права,  яка  до  холери  демократія.  Це  як  в  тому  бородатому  анекдоті:  «І  кругом  транспаранти:  Все  для  людини!  Все  в  ім’я  людини!  Все  на  благо  людини!  Чукча  навіть  ту  людину  бачив!»…        
А  передконкурсний  маразм  набирав  обертів:    виловлювання  деяких  людей  по    коридорах  з  проханням  писати  заяву  на  участь  у  конкурсі,  вибірково  і  не  зрозуміло  за  яким  саме  принципом  виловлюваних,  незрозумілі  однотипні  ,  мов  під  копірку,  заяви  до  Дирекції  з  відвертими  двоякими    підтекстами,  тягомутні,    напружливі  і  неприємні  засідання  оркестрових    груп  у  кабінеті  Художнього  керівника,  якісь  маразматично-крикливі  і  по  своїй  суті  виступи  «ні-про-що»  деяких  місцевих  не  зовсім  адекватних  особистостей,  які  з  якогось  переляку  взяли  на  себе  вселенську  місію  бути  місцевим  Понтієм  Пілатом  …  «А  ви  ,  друз’я,  как  ни  садитесь  …»  -  підсумував  на  одному  з  таких  засідань  єдиний  справді    вартий  музикант…  Сміливо,  несподівано  і  прямолінійно.    Але  правдиво.  Браво!    Єдиний  музикант,  з  котрим  мені  завжди  легко  і  комфортно    гралось  за  одним  пультом.  І  це,  певно,  і  є    відповідь  на  усі  запитання  …  Це  як  інструмент  настроїти  …  

Звідси  давно  пробив    час  тікати.  Куди  завгодно,  лиш  подалі…  Та  весь  час  чогось  бракувало.    Мені  взагалі  все  життя  бракувало  такої  собі  банальної  сміливості,  чи  то  наглості:    взяти  і  усе  порвати.  Практично  все  життя  я  впиралась  у  цю  свою  психологічну  стінку:  та    може  не  треба,  та    якось  буде.  Типово  слов’янську.  Та  і  певно    не  вистачало  сили  духу  розірвати  цю  запліснявілу  павутину,  що  безнадійно  оплутала  усе  моє  життя  у  Львові.  Один  раз  навіть  вистачило      духу  покласти    заяву  за  власним  бажанням  на  стіл    Головному  диригенту.  Її  не  прийняли.  Досі  не  розумію  чому.  З  таким  ганебним  зневажливим  відношенням  до  мене  навпаки,  мали  б  несказано  зрадіти  можливості  когось  «посадити  свого»  на  таке  рідкісне  місце  артиста  оркестру  Самої!    львівської  Національної  опери,  та  ще  й  вищої  категорії.  Так  ні  ж.  Не  прийняли.  Це  певно  якесь  особливе  психічне  збочення:    і  не  давати  людині  працювати  ,  і  не  давати  їй  шансу  звільнитись.  
Вже  хто  тільки  не  їздив  з  театральним  оркестром  на  гастролі,  просто  з  вулиці  людей  набирали,  абсолютно  без  жартів,  кого  завгодно,  лиш  би  мене  не  взяти  у  поїздку.  Нє,  ну  якби  мова  йшла  про  якусь  чи  не  зовсім  граючу  людину,  чи  недисципліновану,  чи  ще  з  якимись  нюансами:  молода,  недосвідчена,  не  в  репертуарі  –  це  ще  було  б  якось  зрозуміло  і  виправдано.  Тим  більше,  що  моя  праця  в  Національній  львівській  опері  –  це  не    праця  в  чиємусь  приватному  оркестрі.  Навпаки,  я  офіційно  працюю  в  цій  державній  установі.  Державнішої  роботи    просто  вже  і  не  придумаєш.  Перманентно  це  все  триває  вже  21  рік.  Почалось  це  практично  одразу,    через  пів-року  після  мого  поступлення  сюди  на  роботу  і    з  раптовим  злетом    на  пост    в.о.  Головного  диригента  однієї    вкрай  неспокійної    особистості,  готової  до  кардинальних  і  будь  яких  дій  під  гаслом  «Я  все  знаю»  ,  лиш  би  все  докорінно  поламати  в  театрі  .  Ну  що  ж  ,  революційна  ідея  міняння  і  покращення  не  нова  і  по  суті  своїй  навіть  схвальна,  якщо  йде  на  користь  загальному    стану  театру,  його  процвітанню  і  покращенню  всього  того  позитивного,    що  тут  накопилось  шляхом  довгих  і  непростих  років  проб  і  вдосконалень.  Та  на  жаль,  крикливі  темпераментні  слова  про  суцільну  справедливість  виявились  примітивними  мильними  пузирями,    які  не  несли  в  собі  рівно  нічого,  окрім  голосних,  але  пустих    звуків,  а  лозунг  про  всезнайство,  яким  людина  так  щільно,  наче  з  переляку,    прикривалась,  виявилась  одежею  жебрака,  яка  прикривала  абсолютно  перелякане,  немічне  і    пусте    створіння.  На  щастя,  Дирекція  тоді  знайшла  важелі  вчасно  припинити  його  тодішню  маніакальну  бурхливу  діяльність  на  цьому  дуже  важливому  посту.  Хоча,  наслідки  цієї  діяльності,  на  превеликий  жаль,    і  понині    відчутні  …  

Таке  бажане    і  омріяне  слово  –  ВЛАДА!  Деякі  люди  просто  створені  природою,  щоб  до  неї  рватись.  На  холери  –  вони  і  самі  не  розуміють,  бо  нікому  ніякої  користі  не  приносять  ,  але  для  них  влада  -  це  ціль  буття.  Головне  досягти  цілі  –  стати  всевладним.  І  все.  А  далі  що??  А  нічого.  Просто    нічого.    Такої  людини  ледве,  але  все  одно    позбудуться,  перехрестяться  і  з  полегшенням  видохнуть.  І  все.  Але  «цирк  давно  поїхав,  а  клоун  залишився…»  І  далі  збирає  якісь  ненормальні  пресконференції  на  всілякі  актуальні  і  животрепечущі,  такі  інтригуюче    скандальні  і  такі  насправді  висосані  з  пальця,    теми,  які  і  темами  важко  назвати,  швидше  «лозунгами»,  порожніми,  як  завжди.  Ні  про  що,    бо  нічого,  крім  бути  демагогом  не  вміє  в  житті.  Навіть  не  дивно  те,  що  збирає,  а  дивно  те,  що  хтось  ще  туди  ходить  і  хтось  ще  про  це  пише.  Невже  така  вже  біда  чорна  в  місцевій  галицькій  пресі,  що  достойних  сповіщення  тем  немає?...
От  перші  пів  року  в  театрі  -  це  була  напрочуд  казка!  Головний  диригент,  Метр  своєї  справи  Ігор  Васильович  Лацанич  –  це  ж  було  щастям  працювати  під  його  батутою  і  керівництвом  загалом!  Скільки  тепла  і  музики  було  в  його  постаті,  скільки  мурашок  по  спині  пробігло  від  його  магії,  яку  він  творив  у  просторі  і  часі,  скільки  приємних  хвилин  розмов  про  земне  і  вічне  зараз  згадуються,  як  легенький  літній  подих  вітру.    Було  таке  звичне  і  таке  бажане  для  людини  відчуття  повного  спокою  і  щастя  …  Але  …  але  казка  несподівано  закінчилась  з  насильним  приходом  іншого  диригента  на  пост  в.о.  Головного  .  І  уся  музика  і  психологічний  нормальний  творчий  стан  як  корова  язиком  змела  …  Так  і  досі.  Нічого  не  змінилось  кардинально.  Головні  ніби  і  мінялись,  та  суттєвої  різниці  для  музики  чи  для  творчої  атмосфери  не  сталося    жодного  разу.  На  жаль.

І  практично  всі  мої  закордонні  поїздки  з  концертами  були  або  зовсім  не  з  театром,  або  з    суперськими  ,  але  «опальними»  диригентами,  або  ж  завдяки  іноземним  менеджерам  чи  музикантам,  які  садили  весь  оркестр  на  сцену,  слухали  і  дивились  програму    і  самі  собі  вибирали  кого  вони  хочуть  бачити  в  поїздці.  І  лише  таким  чином  я  опинялась    у  мізерній  когорті    тих  обраних.    У  львівських  же  «місцевих»  командирів  всі  21  рік  я  лишня.    Дивлюсь  я  на  них  та  й  думку  гадаю:    чи  то    божевілля    колись  ся  тут  кінчить  …    Та  певно,  ніколи…    Галицька  знаменита  ментальність  «проти  кого  ми  сьогодні  дружим?»  не  дасть    можливості  закінчитись  тому  жахіттю  ніколи  …

Зовсім  нещодавно,  шпацеруючи    однією  з  самих  красивих  вуличок  Перемишля,  Францішканською,    я  зі  страхом  зрозуміла    одну  вельми  важливу  для  себе  річ:  я  не  хочу    померти    у  Львові.  Ніяким  чином  і  ні  за  які  гроші  на  світі.  Я  хочу  свою  старість  прожити  тут,  у  затишному  Перемишлі,  на  цій  вуличці,  на  цій    лавці,    коло  цього  затишного  фонтанчику.  На  спокій  в  старости  я  точно  вже  заслужила.  Надіюсь,  що  хоч  там  я  не  почую    завзято  вимовленої  фрази:  «Та  я  усіх  тут  можу  купити!»  Отже,  час  пробив.  Треба  взяти  себе  в  руки,  набратись  сміливості,  може  вдруге  у  житті,  і    струсити  з  себе    іржу  і  плісінь  львівської  галичини,  поки  вона  мене  не  роз’їла  до  самої  могили.  

Бюрократія.  У  країні    війна  з  сусідньою  державою,  не  книжкова,  не  психологічна,  а  вже  більше  двох  років    цілком  реальна    вогнепально-травматична,  сама  справжнісінька    війна.  І  знову  «очєрєдная»  інфляція,  знову  нові  підвищення  і  подорожчання,  жити  все  новіше,  цікавіше    і  яскравіше  …  І  тільки  одне  лишилось  старе  і  незмінне,    і  безпросвітно  триває  усі  мої  22  роки  в  Україні  -  безкінечна  ,  монотонна,  остогидла  …  боротьбою  навіть  то  якось  не  пасує  називати,  швидше  це  можна  охарактеризувати  банальним    «переписка»  чи  «передзвінка»  з  різними  бюрократичними  конторами:  переписки,  відписки,  відмазки  ,  наїзди,  присудження,  відсудження,  обіцянки  і  усілякі  можливі  часовідтягуючі  (для  чого??)  цяцянки.  

Я  цілий    рік    безнадійно  домогалась  від  цілком  державної  і  вельми  поважної  спеціалізованої  установи,  РАЦу  мого  району,  свого  власного  свідоцтва  про  народження,    і  лише    завдяки  суду  я  змогла  його  через  півтора  роки  отримати!  Але  це  ж    маразм.  
Абсолютно  безнадійна  ситуація.  Не  дивлячись  на  бажання  активної  меншости  жити  «по-новому»,  банальна  більшість  цього  не  зрозуміє  ніколи.  Бо  не  хоче.  А  їх  усіх  переважна  ,  тотальна  більшість,  тих  всіх  працівників  усіх  бюрократичних  і  абсолютно  не  потрібних  інституцій  всієї  країни.  На  жаль.  

Я  не  знаю  що  має  ще  статись  в  країні,  який  ще  більш  глобальний  катаклізм  чи  ціло-країнна  катастрофа  ,  щоб  бюрократи  України  захотіли  раптом  жити  не  по-бюрократичному  «Нє  пущать!»,  а  по-цивілізовано-правовому.  Простіше  звідси  виїхати  в  якесь  розвинене  місце,  де  можна  вдихнути  і  видихнути  вільно,  а  ніж  усе  життя  провести  у  безнадійних  паперових  війнах  зі  сталевими    вітряками.  Таке  життя  зовсім  не  моє.  Таке  відчуття,  що  я  не  живу  своїм  життям,  а  ніби  сплю  і  мені  сниться,  що  я  задихаюсь    у  Львові.  От  я  накінець  прокинулась  і  зрозуміла,  що  я  й  справді    задихаюсь  у  Львові.  
Мій  чоловік  упевнений,  що  всюди  так  само  погано,  як  і  тут,  що  у  мене  це  звичайнісінька    ілюзія  хорошого  життя  десь  там  в  іншому  місці.  Не  впевнена,  що  це  так.  За  своє  доволі  довге  життя  я  мала  можливість  побувати  і  пожити  в  різних  і  місцях  ,  і  країнах,  і  на  своїй  шкірі  відчути  що  таке  вільно,  а  що  таке  ущемлено.  І  з  упевненістю  можу  стверджувати:  є  різні  місця.  Я  не  скажу,  що  є  місця,  де  проблем  не  існує.  Існують.  Поки  існують  люди,  існуватимуть  і  проблеми.  Але  ці  проблеми,  котрі  тут  повисли  на  мені  багатокілограмовими  гирями,  мені  осточортіли  вкінець.  І  це  крапка.  
Та  і  взагалі,  хто  сказав,  що  людина  мусить  жити  все  життя  в  одному  місці??  Чому  людині  конче  треба  бути    навозним  жуком,  і  усе  своє  гівно,  в  якому  вона  живе  все  життя  тягти  зі  собою  до  смерті?  Заради  чого??  Як  на  мій  погляд,  це  і  є  основна  людська  ненормальність.  Для  чого  тиснутись  в  задушливому  переповненому  метро,  коли  можна  проїхати  по  місту  на  машині?  Чи  просто  прогулятись  пішки.  З  близькою  людиною,  за  приємною  невимушеною  бесідою,  зовсім  не  обов’язково  серйозною.  Можна  і  з  зовсім  не  серйозною,  але  обов’язково  з  посмішкою…  

2015.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696189
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 23.10.2016

Ти заблукав у моїх снах…

Ти  заблукав  у  моїх  снах  
Вечірнім    прохолоди  вітерцем
І    мерехтливого  повітря  дим
Малює  обрис  твій  під    тьмяним  ліхтарем.  

Ти  заблукав  у  моїх  снах
Морською  звабною  красою  -
Втопитись  я    готова  в    цій  красі    
 Могутнього  русалчиного  синього  простору.  

Ти  заблукав  у  моїх  снах
Вином    грайливим    на  вустах  -
Я  хочу  стати  захмелівшою  весною,
Відчуть  її  забутого  живильного  цілунку  смак.  

Ти  заблукав  у  моїх  снах
Розмореним  п’янким  бажанням
І  я  лечу  на  крилах  сліпоти
 Шукати  наше    місто  справжнього  кохання.
 
2016.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695994
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2016

Що в світі вічне?

Що  в  світі  вічне?
(філософський  віршований  роздум)

Що  в  світі  вічне?  
Не  любов.
Любов  –  потужний  вітру  подих,
Всім  дмухаючи  впоперек  шляхам,          
Підступно  починаючись  
З  незнамо  де  і  невідомо  з  чого,
Попутним  людям  вперекір,          
У  темінь  чи  в  світанок  зносячи  дахи,
Ламаючи  людей,  їх  долі,  і  достаток,  волю,
І  перекроюючи  їх  протоптані  шляхи…
І  носить  по  морях  безпомічні  вітрила…
Підступно  нині  дме,                                                  
А  завтра  –  штиль…
Така  ї  доля  незавидна…      
Та  і  чи  є  вона?..  

Не  шквал  сердечних  почуттів.  
По  ночах  океан  бушує  люто,
Каміння  розбиваючи  у  пил,        
Казок  розкидує  чарівні  миті
По  всіх  усюдах  по  землі,
А  завтра  Сонечко  прогляне  через  хмарку
І  світлий  день  опуститься  з  небес,
Й  спокоєм  дихатимуть  хатки,
І  люди  змучені  у  них…
Що  серця  почуття  –  штормлять  сьогодні,  
А  завтра    дивишся  –  усе  дарма…
І  в  піднебессі  знову  запанує  мир  
Й  спокою  тиша…    Підступна  дивина…                      

І  не  мить  творча  ,  не  натхнення.
Коли,  із  чого,  і  чому
Беруться  чудасії  у  цім  світі,
Чаклують  мрії  і  до  життя  звуть,
Зароджують  проникливі  слова,  
Чи  звуки,  магією  сильні,
Вперед  всіх  кличуть  за  собою,  вперті,
Настирно  у  виску  пульсуючи  іскрою,  
Надію  вірную  у  подруги  беруть
І  перетворюють  весь  світ  на  рими  звуків?
Не  пізнана  дороги  їхня  суть:
Іти  убрід,  чи  як  керує  течія,
І    хто  у  кого  службу  служить  :  
Натхнення,  творчі  миті  чи  життя?
Натхнення  нині  є,  
А  завтра  –  треба  борщ  зварить…
Дорога  без  початку  і  кінця…  
Таке  реальнеє  життя…

І  не  сім’я,  не  штампів  паперові  узи.
У  кожного  дорослого,  чи  ж  то  в  дитя
Свій  світ,  і  свої  власні  очі  в  нім,
І  свої  побажання  що  до  власного  буття,
Проекти,  плани,  стан  і  забуття…
І  має  право  кожен  сам
Творить  історію  свого  життя.
Це  правда.  Так  банально  все  і  є.
Папір  з  середини  світ  наш  
Змінить  не  може,  ні  порвать,
Не  вирве  з  тіла  спраглу  душу  
І  на  шматки  не  розірве,  не  роздере,
Сім’я  –  лиш  добровільна  наша  згода  
На  те,  що  ти  –  то  ти,  а  я  –  то  я,
І  рахуватись  з  цим  на  парі  метрах,
Допомагаючи  по  мірі  сил  своїх  
Один  одно́му  лиш  взаємно…
 І  не  інше…
Папір  -  сьогодні  є,  
А  завтра  –  ти  «Накінець  його/її  зустрів»!
Не  бозна  що,  як  видумали  собі  люди  добрі,
Не  вічне  все  це  …  

І  не  книжнії  слова.
У  кожного  своя  до  серця  віра,
Свій  поклик  у  душі,  й  своя  пітьма.
Що  миле  серцю  одному  –  
Другому  є  наруга,
І  велич  серця  інша,  і  душа…
Із  букв  таких  простих  
Не  скласти  закон  міці    
Один  на  всіх,    
Бо  книжка  в  кожного  своя.
 Комусь  «гоно́ром»  честь  послужить,
Комусь  лиш  «зась  до  гаманця»,
А  хтось  «лиш  моє  не  чіпайте»…
А  з  букв  подібних  всі  слова…
Сьогодні  –  ти  один  на  сотню,
А  завтра  –  сотнями  борня…
Не  вічні  букви  і  слова.

І  не  фотографій  ве́личні  моменти.
Що  фотографія  –  застигла  мить,
Що  вирвалась,  як  куля,  із  руху  вічного  життя,
Дурманить  думку,  кличе  спогад,  
І  часом  пам’ять  знов  замилює  сльоза…  
А  вирвана  з  життя  фотографічна  мить  пішла,
Ні  до,  ні  після  –  вже  її  в  житті  нема…
Не  примха  це,  не  забаганка,  і  не  спроба,
Хоч  як  магічна  й  неповторна  мить  –    
Спинити  вирваная  мить  не  може  
Махіну  вічную  життя.
От  зараз  ,  у  цю  мить  –    ще  є,
А  поруч  глянеш  –  вже  й  нема…
Все  ніби  було,  та  усе  якась  …  брехня…
Не  вічна  фотографія  життя.

Й  не  дружби  вірної  часи.
Та  й  є  чи  взагалі  та  вічна  дружба
Так  запитаю  щиро  я  в  людей?
Хто  похвалитись  може  з  нас,
Що  не  згубилось  дружби  щирої  вітрило,
Гуляючи  життєвим  морем  невпопад,
І  через  все  життя    майнуло
Компа́са  вірного  шляхом,    
Не  зза́здростілось,  й  не  забулось,
І  не  розбилось,  й  камнем  не  пішло  на  дно?
Так,    дружба  –  це  є  досконалість,
Що  лиш  жива,  як  виключення  з  правил…
Сьогодні  дружба  є,
А  завтра  –  як  обвал…  
Не  безпідставний  життя  план,
Слід  друга  канув  в  пляшці  коньяка…  

То  є  щось  «вічне»  в  світі??
Та  певно  ні…  
Хоч  прагнем  дуже  цього  ми…  
Життя  –  це  мить,  що  завжди  в  русі:
Тому  й  не  є  незмінною  вона,
Тому  і  не  спини́ть  життя…
І  моря  клич,  і  спів  зірок,  
Кохання  справжнє  на  Землі,
І  в  домі  затишок  й  тепло,
Й  дерев  листочки  пурпурові  –  
Усе  не  вічне,  хоч  все  вічно  бачим  ми.
Сьогодні,  в  цю  хвилину    –  є,      
А  завтра  дивишся  –  нема…
Усе  це  мить  у  русі  вічному  буття,
Цей  вічний  рух  і  називається    життя    
І  вічний  він  у  світі…      
                   
13.10.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695728
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.10.2016

Кафе, Моцарт і кальян…

Часи  минулі  і  прийдешні  оминувши  вміло,
Лилася  Моцарта  симфонія  крізь  час…  
І  соль-мінорний  ніжний  звук  її,  як  вітер,    
Простором  навколо  дивився  в  очі  нам.

І  «Ста́рий  Таллін»  віддавав  віків  тепло,
В  фотелі  пружні  коло  столиків  вмостившись,
І  створювало  дзеркало  ілюзію  кіно,
Простором  стін,  як  в  океан,  розлившись…

Маестро  звуків  Вольфганг  Амадеус  Моцарт    
Вдивлявся  в  нас  крізь  простір  і  віки
Й  розгублений  прийдешніх  мертвий  погляд
Увись  підносив,  в  радості  краї…  

І  до  старо́ї  пам’яті  валіз
Ключ  чарівний  умить  знайшовся,
І  спо́кою  забутого  кальян    
Розморено  легенями  вдихнувся…

20.10.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695672
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.10.2016

Тобі присвячую, Поет!

Тобі  присвячую,  Поет!

Тобі  присвячую,  Поет  …  
всі  букви  цього  алфавіту!
Хай  як  закручує  життя  сюжет,
Твоя  я  вся  од  віку  і  до  віку!

І  грози  хай  гудуть,  і  йдуть  роки,
Життя  підніжки  підставляє,
Ти  вже  пробач,  якщо  коли
У  грудях  серце  відмирає…

Одним  Тобою  дихаю  сповна,
До  Сонця  зводячи  долоні.
З  Тобою  правду  я  знайшла
І  вічно  житиму  в  Твоїх  хоромах.

29.08.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695651
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.10.2016

Не проганяй мене лишень, я прошу…

Я  тихо  відлечу  у  вирій
на  світанні…
Забудуться  усі  мої  палкі
зізнання…
Авророю  яскравою
у  небі
Зійду  навічно  я  лишень  
для  тебе.

Я  дівчинкою  щирою,
зорею,
Манити  буду  щастя  у  полон
для  тебе.
І  пісню  ніжно-еротичну
заспіваю
Неви́мовну,  сп’янілого
жадання.

Весною  буду  я  для  тебе  і
коханням,
Садами  буйними  й  розквітлими
кущами,
Струмочком  щебетливим  і
рікою,
І  гір  у  мерехтливій  димці  
шпилем…

Зимою  лютою,  сніжним
стражданням,
Зіпрілим  листям  осені,
прощанням…
А  літом  –  неосяжним  морем
синім,
Русалкою  звабливою,
п’янкою…

Я  буду  цілим  світом  мальовничим  
твоїм
Я  буду  всим  для  тебе,  чим  тільки  
захочеш,
Для  тебе  тільки  все,  що  є  у  білім  
світі…
Не  проганяй  мене  лишень,
…  я  прошу  …  

27.08.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695328
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.10.2016

Такі непрощені мої бажання.

Такі  непрощені  мої  бажання,
Як  та  зі  сходу  полонянка,
Що    спраглі  у  чадру  ховає  очі,
Щоби  не  бачив  він,  як  його  хоче…
А  ті  бажання  стали  п’яні,
І  недоречні,  й  не  вітальні,
Вишукують  місця  затихлі,
Щоб  падати  в  траву,  як  вишні  стиглі,
Одна  по  за́  другу    п’янкіші,
І    просяться  до  уст  самії…
Трава    м’якенька    всіх  прощає,
До  лона  свого  пригортає,
Потонуть  в  ній  усі  бажання,
І  моложаві,  і  стожарі,
Зійдуть  кровавим  потом  п’яним,
Й  умруть  в  траві  під  небесами…
Роса  омиє  кров  ту  ранком,
Розіп’ятим  зійде  світанок,
Пташки  пірнуть  увись  співати,
Та  замість  вишень  будуть  рани…

11.09.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695327
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2016

Поету!

Поету!

Звичайно,  хай  живе  Поет!
І  радує,  й  хвилює!
Vivat!  любові  хай  пісні
Зметуть  всі  перепони!
Сміливим  Він  співає  Гімн
Із  рим,  нанизаних  на  голку,
І  Браво!  хай  кричать  Йому
Плебеї  та  в  коронах!
Хай  трішки  нас  побалує
Віршом  своїм  надмірним,          
Живе,  пульсує,  радує
Диханням  безрозмірним!

15.08.2016

(авторський  пер.  з  російської    Л.  Дадукевич)  

оригінал:

Поэту!

Конечно,  пусть  живет  Поэт
И  радует,  волнует!
Свое  Vivat!  любви  поет,
Сметая  все  барьеры!
Поет  Он  смелым  песнь  свою,
Слагая  рифмы    нити,
И  Браво!  пусть  кричат  ему
Плебеи  и    пииты!  
Пусть  нас  чуть-чуть  побалует
Стихом  своим  чрезмерным,
Живет,  пульсирует  и  радует  
Дыханьем  запредельным!

10.08.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695106
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.10.2016

Про вічність все написали.

 Про  вічність  все  написали.
[quote]«…Догорает  звезда  на  Млечном...
Выгорают    цветные  холсты...
Еле  слышен  шёпот  о  вечном  -
Среди  суетной  маеты...»
Ольга  Сидорук[/quote]

Про  вічність  вже  скільки  писали
Непотрібних  й  потрібних  слів  –
Та  незвідане  завжди  вабить
Нас  любов’ю  далеких  зір.
І  скільки  присвят  їй  складали
У  прозі,  сонетах,    віршах,
Про  вічність  вже  все  написали,
Та  зове  її  голос,  як  Бог…

Що  ховаєм  відлюдно  й  лякливо      
В  потаємне  від  світу  оков,                              
Там  сховали  ми  сходи  до  раю,                
Де  правицею  служить  Любов.
Не  дійти,  не  доплисти  й  доїхать
В  ті  дрімучі  далекі  краї,
Вічний  клич  її  чути  крізь  Всесвіт
В  кожнім  подиху  й  в  кожному  дні.

15.10.2016

(авторський  переклад  з  рос.  Л.Дадукевич)  

оригінал:

О  вечности  все  написали.
[quote]«…Догорает  звезда  на  Млечном...
Выгорают    цветные  холсты...
Еле  слышен  шёпот  о  вечном  -
Среди  суетной  маеты...»
Ольга  Сидорук[/quote]
Про  вечность  уж  сколько  писали
Ненужных  и  нужных  строк  -
Неизведанное  всегда  манит
Любовью  далеких  нам  звезд.
Уж  сколько  о  ней  слагали
Сонетов,  поэзий,  стихов,
О  вечности  все  написали,
Но  зов  ее  вечен,  как  Бог...

В  тайнике  наших  тайных  мечтаний
За  стонадцатью  крепких  замков
Мы  дороги  припрятали  к  раю,
Где  всем  правит  Царица-  Любовь.
Не  дойти,  не  доплыть,  не  доехать
В  те  влекомые  душу  края,
Вечный  зов  ее  слышен  Вселенной
В  каждом  вдохе  и  выдохе    дня.

05-10.08.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695104
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.10.2016

Надумала Стихія грозовая…

Надумала  Стихія  грозовая
Люд  трішечки  собою  полякати,
А  заодно  і  віковічний  Світ,
Ступаючи  землею,  наче  пава,
У  величі  невдавано  прекрасна,
Обвиснувши  занудно-чорною  грозою
Над  обрієм,  полями  і  рікою,
Міняючи  колажі  барв  у  світі
На  більш  приглушений  набір.
Фонтан  води,  як  в  унітаз,
Безжально  проливає,
Крехтить  над  сірником  вона    
І  пломінь  вивергає…
З’явилась  Дама  рокова,
Щоб  серце  підкорити  Світу…
Застиг  на  мить  весь  Світ  навкруг,
Схиливши  голову  на  бік,  забувсь,
Як  прадід,  що  вже  бачив  види,
У  реверансі  відпрацьованому  старім,
Рапіру  вклав  у  ножни  елегантно  
(Щоби  не  кликало  ї  вістря  так  завзято,
Подружка  ж  вірна,  що  там  не  кажи,  для  брата…)
Й  без  того  сірий,  ще  й  з  лиця  зійшов
Земний  і  тлінний  Світ  старезний
І  перед  грізною  машиною  зібляк,
І,  голову  засунувши  під  пах,  
Зіщулився,  поник,  обмяк
І  впав  у  сон  дитячо-тихий,
Й  розслабившись,  затих
На  подив  Дамі  грізно-сильній…
І  вирувала  гостя  дика,
І  пристрасть  в  гості  голосила,
Палила  обрій,  небуття,
Вдихала  гостя  нежиті  життя,
Вулкани  вевергаючи  стожилі.
Та  «серця  дамою»  все  ж  не  була…  
А  Світу  що?  Він  старий  дід,
І  види  бачив,  і  бажання,
До  страху  й  пристрасті  привик…
Він  просто  лінно  спав  від  здивування
Що  Дама  сміє  з  ним  творить…
Хіба  Стихія  грізна  може  залякати?
Вона  лиш  може  вабити  і  притягати,  
Як  зовсім  різних  мінус-плюс,
Як  ручку  металевую  магніт…
Адже,  Стихія  –  що  це  є?
Лиш  Світу  реінкарнація  нова,
Перевтілення  його  
І  інша  грань,  і  сторона,
(Не  даром  же  його  до  неї  так  манить…)
Це  Світу  первозданна  велич,
Його  нетлінна  й  істинна  краса,
Його  любов,  і  пристрасть,  й  запал,  
Веління  тіла,  порух  думки  й  жар…
Хоч  іноді  вдягаючи  все  ж  для  людей
(про  всяк  випа́док  так…)
Страшненьку  маску  зла…  

17.10.2016

(авторський  переклад  на  укр.  Л.Дадукевич)
 
оригінал:

Надумала  Стихия  грозовая…

Надумала  Стихия  грозовая
Люд  попугать  собой,
А  заодно  и  Мир,
Ступая  по  земле,  как  пава,    
Непритворно  величаво,
Обвиснув  над  полями  и  рекою
Чернеюще-занудною    грозою,
Меняя  буйство  красок  в  мире
На  боле  скромный  внешний  вид.
Потоки  вод,  как  в  унитаз,
Безжалостно  сливая,
Пыхтя  над  пламенем,
Из  спичек  изрыгая…
Явилась  Дама  роковая,
Чтоб  серце  Мира  покорить…  
Оцепеневший  Мир  вокруг
Склонился  ниц,  слегка,
Как  дед,  уже  видавший  виды,
В  непринужденном  реверансе,
Почтительно  засунув  в  ножны  вон
(Чтоб  с  глаз  долой)
Подружку  верну  –  шпагу,
Столь  быстру,  сколь  и  рьяну...
И,  серый  и  без  этого,  
Наш  бренный  Мир  земной  поблек  
Пред  грозовой  напористой  машиной,  и,
Засунув  голову  себе  под  мышку,  сник,
Забылся  сном  младенче-тихим,
Расслабился  й  затих…  
И  изрыгала    гостья  пламя,
Вдыхала  гостья  в  нежить  жизнь,
И  страстию  стихийною  пылала…
Но  «Дамой  сердца»  ей  не  быть…
Ведь  Миру  что?  Он  ста́рый,
Уставший  и  больной  старик,
Видавший  виды  и  желанья,
И  к  страху  й  страсти  уж  привык…
Он  просто  спал  в  недоуменьи
Что  эта  Дама  с  ним  творит…
Стихия  грозная  его  разве  пугает?
Она  его  лишь  манит  и  прельщает,
Как  разных  столь,  как  минус-плюс,  
Как  ручку  металлическу  магнит…
Ведь  что  Стихия  есть?  
Всего  лиш  Мира  перевоплощенье,
(Не  зря  же  к  ней  его  манит…  )
Есть  Мира  первозданное  величье,
Его  нетленная  и  истинная    красота,
И  страсть,  и  пыл,  телодвижения  и  мысли….
Имея  все  же  для  людей  (хоть  иногда)
Страшненькое  обличье  …

4.10.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695095
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.10.2016

Мозаїкою жовте листя….

Мозаїкою  жовте  листя
Лице  твоє  малює  
Під  вікном.

У  візерунках  на  бруківці
Я  бачу  погляд  твій  
І  викинутий  телефон.

Мій  кожен  крок
Несе  мене  від  тебе  далі.
Вже  ні  дійти,  доїхать,  долетіть…

А  голос  твій  
Я  чую  в  кожнім  звуці,
Як  кличеш  ти  мене:  «Вернись!»

Шурхоче  листя,
Як  твої  обійми  ніжні,
І  плачем  разом  я  і  дощ.

Це  радість  чи  печаль  –  не  знаю.
Але  нема  тебе  
У  мене  під  вікном.

2009

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694888
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2016

Пишу історію непочатого кохання.

 
Пишу  історію  непочатого  кохання
Про  нецілунки  під  розбитим  ліхтарем,
Про  негуляння  по  кривій  бруківці,
Про  непочутий  галицький  акцент,

Про  недихання  й  не  обійми
І  про  неблиск  твоїх  очей,
Нескрип  дверей  і  незітхання
Й  ще  мі́льйон  неіснуючих  речей,

Про  цілий  світ  незачатих  ілюзій,
І  голова  летить,  як  в  прірву,  під  укіс,
А  серце  оніміло  й  глухо  стука
Німим  набатом  вверх  і  вниз.

2009

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2016

Сад щастя.

Я  не  йду,
             не  пишу,  
                           не  дзвоню.
Викидаю  минуле
           в  смітник  забуття.
І  орел  чорногривий
           міцним  диким  дзьобом
Хай  розтрощить  невміле
           й  сліпе  каяття.

Я  сховаюсь  в  саду,
           що  для  щастя  безгорбих.
Хай  несе  ураган
           лихоліть  лихоблюз.                                                    
Однорогою  скелею
           серед  сторогих  
Мимоволі  стаю.
           і  живу,  все  живу  …

1997  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694633
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.10.2016

Не той Поет.

Не  той  Поет,  хто  з  непокірних  букв
Складає  рими  у  вірша  кусок,
Поет  –  коли  гармонія  навкруг
Живе  в  душі  його  покірним  псом.

Чия  рука  змалює  цілий  Всесвіт
В  пошарпаній  одежі  старику
Так,  ніби  це  не  труд,  а  так,  погратись
Зайшли  у  гості  фарби  і  тони́.  

Хто  відправляє  в  космос  телескопи,
Щоб  світ  зомлів  від  красоти  зірок,
Хто  вчить  любити  у  незнаній  школі,
Життя  свого  даруючи  урок.  

І  з  чиїх  пальців  павутинка  звуків  
Барвистою  веселкою  зійшла,                                  
і  з  нот  семи  малює  щастя  й  муки,                                          
Розбурхуючи  у  душі  чуття.                                                                                      

І  звуків  магія  поло́нить  Всесвіт
В  Надновій  зірці  й  кінчику  ножа,
Потужним  водоспадом  б’є  на  сполох,
І  плити  рухає  морського  дна.

І  в  кого  сад  втопає  в  яблунь  цвіті,
Як  білим  пухом  вбралась  би  зима,
У  кого  руки  в  шрамах  і  мозолях,
Щоб  внукам  щастя  впало  задарма.

Хто  сходить  обмороженим  й  голодним
Найвищую  вершину  підкорять,
Хто  ради  свого  друга  з  мертвих  встане,
А  не  віддасть,  як  іграшку,  вовкам.

Не  той  поет,  що  пише  «очі  сині»,
А  хто  волошки  бачить  в  тих  очах,
Хто  чує  океану  спів  одвічний
І  Сонця  схід  тримає  у  руках.  

Не  той  Поет,  що  знається  на  слові,  
І  ритм  із  рифмою  лиш  його  брат.
Поет  –  покликання  душі  людської,
Котра  ввібрала  світ  навкруг  у  рай.

14.10.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694404
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.10.2016

В кафе.

Коліжанки,  коліжанки!
Скільки  сміху,  скільки  кавці!
Ніжки  в  каблучки  утисли,
Сумочки  в  руках  затисли,
По  фотельчиках  розсілись,
Філіжанками  прикрились.  


Жити  б  й  жить,
І  не  тужить,
Про  мужчин  щось  торохтіть,
Про  службовий  той  роман,
Чи  хто  де  був  хуліган,
Чи  про  речі,  що  купили,
Що  штир-де  в  Москві  створили…

По  бруківці  дзень-дзелень,
В  шибках  –  весняна  крапель.
І  не  хочеться  вже  того,
Зимовитого  й  сніжного.
Лютовати  вже  не  час  -
В  головах  весна  у  нас.

2011-2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694401
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 15.10.2016

Надумала Стихия грозовая…

Надумала  Стихия  грозовая
Люд  попугать  собой,
А  заодно  и  Мир,
Ступая  по  земле,  как  пава,    
Непритворно  величаво,
Обвиснув  над  полями  и  рекою
Чернеюще-занудною    грозою,
Меняя  буйство  красок  в  мире
На  боле  скромный  внешний  вид.
Потоки  вод,  как  в  унитаз,
Безжалостно  сливая,
Пыхтя  над  пламенем,
Из  спичек  изрыгая…
Явилась  Дама  роковая,
Чтоб  серце  Мира  покорить…  
Оцепеневший  Мир  вокруг
Склонился  ниц,  слегка,
Как  дед,  уже  видавший  виды,
В  непринужденном  реверансе,
Почтительно  засунув  в  ножны  вон
(Чтоб  с  глаз  долой)
Подружку  верну  –  шпагу,
Столь  быстру,  сколь  и  рьяну...
И,  серый  и  без  этого,  
Наш  бренный  Мир  земной  поблек  
Пред  грозовой  напористой  машиной,  и,
Засунув  голову  себе  под  мышку,  сник,
Забылся  сном  младенче-тихим,
Расслабился  й  затих…  
И  изрыгала    гостья  пламя,
Вдыхала  гостья  в  нежить  жизнь,
И  страстию  стихийною  пылала…
Но  «Дамой  сердца»  ей  не  быть…
Ведь  Миру  что?  Он  ста́рый,
Уставший  и  больной  старик,
Видавший  виды  и  желанья,
И  к  страху  й  страсти  уж  привык…
Он  просто  спал  в  недоуменьи
Что  эта  Дама  с  ним  творит…
Стихия  грозная  его  разве  пугает?
Она  его  лишь  манит  и  прельщает,
Как  разных  столь,  как  минус-плюс,  
Как  ручку  металлическу  магнит…
Ведь  что  Стихия  есть?  
Всего  лиш  Мира  перевоплощенье,
(Не  зря  же  к  ней  его  манит…  )
Есть  Мира  первозданное  величье,
Его  нетленная  и  истинная    красота,
И  страсть,  и  пыл,  телодвижения  и  мысли….
Имея  все  же  для  людей  (хоть  иногда)
Страшненькое  обличье  …

4.10.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694040
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 12.10.2016

Мимолетное виденье …

Мимолетное  виденье  …  

Шальное  утро,
Дивны  мысли,
Что  ты  замыслил,
Гений  чистый??
Ведь  твои  речи,
Нег  печати,
Покрыли  кожу
Мерзлой  сыпью.
В  душе  кольнула
Мысль  пожаром,
Мольбы  напрасны,
Я  ведь  знаю...  
Что  нам  еда  -
Желаниьем  сыты.
Нам  лишь  подать  бы  
Фимиам  -
С  Богами  будем  
Квиты.  

21.08.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693526
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 10.10.2016

Ад’ю – привіт.

Ад’ю  –  привіт.  

О  чіз,  mein  Gott  мойого  рая.
Все  чікі-пікі,  все  о’кей!
Ай  дуже  хочу  Nach  den  Паріс
Ай  дуже  буду  wieder  зейн!

От  тільки  куплю  собі  карму
Долярів  десь  так  на  мульйон
Й  схиляю  в  ліжко  десь  над  Сєноу
Там,  де  стріляє  Купідон.

Мій  поцьонг  вже  стоїть  під  паром  
Десь  понад  триста-шістсот  літ.
То  я  доїхать  чось  не  можу
Все  тільки  шлю  ад’ю-привіт.

Мульйона  може  вже  й  не  хватить,
А  то  ж  інфляція  у  нас.
Та  най  вже  буде  хоч  півдаром
Аби  дотиркать  вже  хоч  раз.

А  то  сміються  курки  дохлі,
Кудахчуть:  «Де  вже  твоє  цло?
Же  би  зь  дотарла  вже  до  рая
І  не  співала  про  те  зло».

А  най  би  тріс  той  кошик  злости
І  вже  залляла  нагла  кров,  
А  би  цвіркун  мойого  рая
Кричав:  ‘Вількам  в  Паріс-салон!’.

2009

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693474
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 09.10.2016

Спогад. Схід Сонця поглядом зі шпиля Високого замку.

Схід  Сонця
поглядом  зі  шпиля
Високого  замку  –
що  може  бути
більш  прекрасно-романтичне!
Шкода,  що  я  учинила  це
один  раз  в  житті.

Повна  темрява  під  ногами.
Повна  темрява  зліва  і  справа.
Штурмом  взята  темрява  підйому
і  груди  розкриті  всім  вітрам  ночі!

Магія  ночі  злилась  з  магією  Львова  
 і  танцюють  удвох
тантричний  танець  Екстаз.

Шпиль  ночі!  
Шпиль  тантричної  ночі!

Золотий  розмитий  диск
виплив  несподівано,
як  вирок  –  інсульт.

Де  мої  давно  минулі  вісімнадцять?
Де  моє  недовипите  вино?

Лежу.  
Прикута  до  ліжка.
І  шпиль  видається
далеким  і  нереальним,
як  той
золотий  розмитий  диск  Сонця  …

2009

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693274
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 09.10.2016

Реабілітологу присвячую.

Підніжка  життя.  
Несподіванка.
Сцука.

Інший  образ.
Злякатись.
Сповзти.

Сталевий  голос.
Злоба.
Зміюка.

Поступ  тигра.
Воля.
Іти.

2009

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693259
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 08.10.2016

Нейрохірургія.

Нейрохірургія.
Палата  N  17.
Стіни  неіснуючого  кольору.
Грибок  на  стіні.
Запах  паленої  проводки  в  коридорі.
Запах  паленої  гуми  з-за  вікна.
Вічний  лай  собак.
І  «Господи  помилуй»  на  весь  район
задушеного  попівського  тенора
в  ближній  церкві  в  мікрофон.
Зачинені  двері.
Мух  вагон.
Вікно  на  північ,  відкрите  всім  вітрам.
Плакуча  іва  тягнеться  до  мене
крізь  товщу  скла:
–  Привіт!
–  Привіт!
–  Чого  сумна?
–  Опухлі  руки.
Зелено-жовті  вени.
Сама…
–  Що  ж  ти  хочеш?
І  справді,  що  ж  я  хочу?
Нейрохірургія.  
Палата  N  17.
Це  життя.

2009

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693107
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 08.10.2016

Слова і букви.

Що  за  жарти  криваві:
Танцювати  на  лезі  меча?  
Битва  клятв  й  сатисфакцій...
В  нагороду  –  одна  сивина.

Час  рапір  буквомовних,
Хоча  справжнього  слова  й  нема:
Зустрічатись  й  прощатись  –
От  і  вибір,  що  взято  з  життя.

Без  жалю  і  без  скарги,
Лише  букви-букви-букви...
Мчить  до  світла  пітьма
По  тунелю  сліпому  життя.

1998

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692716
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.10.2016

Не останнє слово.

Не  останнє  слово.

Забуду  всіх.  Нехай  живуть  як  знають:
Самі  собі,  з  собою  і  в  собі.
Але  настане  мить  і  спокій  райський
Огорне  нас  в  тунелі  крізь  пітьму,
Й  минуть  усі  тривоги  і  бажання
І  буде  мир  в  душі  вже  наяву.
І  там,  де  ми  вже  на  людей  не  схожі,
Де  біль  минув  й  тугу  не  оберу,
Де  зради  не  побачиш  в  перехожих,
Я  Сонця  диск,  як  друга,  обніму.

2000

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692706
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.10.2016

Життя озвучитись було готове.

Життя  озвучитись  було  готове  
І  йти  вперед  кудись,  чи  вниз,  чи  ввись…  
І  вибрало  для  мене  дивну  роль,  кумедну,  манекенну,
Зі  звуком  зв’язану,  де  йде  всым  вперехрест…  

Я  народилась  в  інтернацьональному  дворі  
Серед  куртин,  дощок,  і  бутафорських  щогол.  
Й  єврейсько-  -польсько-ромський  всіх  акцент  
Став  паспортом  моїм  у  прикордонника  чужих  долонях.  

Життя,  зачате  у  театрі,  
Театром  стало  наяву.  
Артист  з  гігантським  я  інтернаціонально-театральним  стажем.  
Не  бутафорським  вже,  а  по  життю.  

І  я  Артист,  Поет!    Що  в  світі  є  славніше!  
Од  крові  і  од  духу  замішане  життя  моє.  
Зійшло  на  плаху  й  всім  катам  до  ніг  все  склало,  як  покуту...  
А  по  житті  –  я  сам  не  сам  ...  й  не  твориться  життя…

 2011-2016.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692613
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 05.10.2016

Чорна Королева.

Не  то  осінь  запізніла,
Не  то  вже  зайшла  зима
І  вицока  каблуками...
Темінь,  бруд,  тепло,  туга...

Настрій  вужчає,  довкола
Сірих  ранків  безнадій,
Неприязні  вечорові
З  чорних  тротуарних  брил
Виливають  на  прохожих
Всю  сторічну  брудну  гниль.

День  втікає  світ  за  очі,
Лиш  загляне  –  вже  й  нема.
Грітись,  мабуть,  йде  до  когось,
Це  ж  не  літо,
Все  ж  –  зима.

На  всі  спомини  й  події
Чорні  опускає  штори
НІЧ
І  надія  наче  кам’яніє...
Всюдивладна  і  густа,
Та  відлюдна  і  чужа
Зими  йде  Чорна  Королева  –
ТЬМА.

По-королівськи  шпорами
Впевнено  вицокує,
Страхом  годує,  
Калюжами  мордує,
Підворотнями  сміється...
Добре  такою  зимою
Тільки  Чорній  Королеві
Живеться...

1997

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692382
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 04.10.2016

Мелодію сумну виводить осінь в зжухлих листях.

Мелодію  сумну  виводить  осінь  в  зжухлих  листях
І  сипляться    крізь  сито  пам»яті    слова
Загубленої  літньої  мелодії  намистом…
Малює  осінь  дощ  у  світі  не  зі  зла…

Змиває  відображення  осінній  дощ  із  дзеркал,
Полоще  осінь  краплями  забуту  мить…  
Й  загублена  мелодія  знайшлась  і  давить    в  скронях,
І  щемом  пам»ять  одізвалась  і  бринить…  

І  ноти  застрягають    в  кронах  золото-гарячих,    
І  паузою  зависає  вмитий  світ.                    
Й  вода  змиває  лишні  всі  сліди  під  небесами,
З  засмічених  доріжок  прибирає  тлін…  

3.10.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692316
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 04.10.2016

Шпильку тонкую вонзайте смело!

Шпильку  тонкую  вонзайте  смело,
Как  кинжалом,  в  горящее  сердце,
Жизнь  вторую  подарит  паромщик,
Пробежавшись    водами  Стикса…  

Умирая  -  умирайте,
В  себе  призрак  на  явь  меняя.
Но  в  стенаньях  последних
Свою  память  не  забудьте  подправить
Под  мира  порывы  благие…    

И  уйдет  из-под  век  юно-детских
Тихим  возгласом,  не  детским,
Канет  в  небытие,  словно  в  Лету,
Моя  милая  девочка  Лена...    
 
Харон  уже  ждет,  
Челн  плескается,  весла  уж  мокнут,  
И  за  монеткою    малой  не  станет…
Но  умирая  –  умирайте,
Призраками  лишь  не  останьтесь…

2.10.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691940
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 02.10.2016

…шукаю тебе…

Шукаю  тебе
В  чиємусь  подиху,
В  голосі  теплому,
В  щасті  надломленім,

У  далекому  і  у  минулому,
У  майбутньому  і  в  потаємному,

У  звучанні  зірок
І  грі  слів  без  кінця,
І  в  плиті,  і  в  кафе,
І  у  дощика  теж,

У  романі  про  Шерлока  Холмса,
У  Баха  Токкаті,  й  Фелліні  кіно,  

У  спогадах,  в  лісі,
В  Монтаньях,  в  касеті,
У  друга  в  машині,
В  запізній  Ранеті,

В  масивному  Forte  органа
Й  дзюрчанні  посрібленім  скрипки,  

В  м’якоті  персика,
В  ніжнім  сп’янінні
В  жадобі  виграти,
В  ліліях  білих...

Я  вже  вкотре  на  Землю  приходжу,
Все  тебе  я  шукаю.  Ти  де?

1997

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691883
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2016

Пеньок мовчить.

Зачарований  святий  пеньок  мовчить.
Він  жде  на  нас,  хоча  і  вічність  вже  минула.
І  спеки  жар,  і  мошкара,  і  дощ,  і  сніг,  
і  вже  по  сто  раз  все  це  було.

Без  нас  його  прогризли  мурашки
І  мох  по  нім  поліз  лапатий,
І  дідуся  від  всіх  сховав  бур’ян,
Щоб  він  зберіг  роман  наш  непочатий.

Хтось  йде  весь  час  направо  і  наліво,
Бреде,  чогось  шукає  хтось...
Але  не  ті,  чужі  всі  і  не  милі,
Не  щирі  і  не  справжні,  в  них  бракує  щось...

А  він  сховавсь  й  засумував.  Один.
Не  чутно  наших  легких  кроків,
Які  і  гріють,  і  летять,  і  шаленять,
І  розсміються  і  зупинять  роки...

1997

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691816
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2016

Свято.

Я  готувала  плов,
Звучав  Філадельфійський  Бах
І  лікував  мене  кагор,
Гарячий  на  вустах.

Балькон,  відкритий  на  весь  Всесвіт:
Прелюд,  Партіта,  Мутті,  Шарп,
І  ще  забрів  у  гості  Ельман  –
Весь  Відень  приволік  для  нас.

Святковий  спокій  свята
І  на  душі  –  тепло,
Хоч  як  тісна  планета  –
На  спокій  час  дано.

1998

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691376
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2016

Відкриваю щоденник, наче вікно у весну…

Відкриваю  щоденник,
           наче  вікно  у  весну,
в  тиху  й  невмілу,
           в  небулу  й  нежилу  весну.
Набираю  номер  –
           ніхто  не  знімає  трубки,
звоню  знов  і  знов  –
           а  там  наче  ніхто  й  не  живе…
А  звідки  ж  приходять
           ці  дивні  й  розпечені  сновидіння,
коли  мрії  нема
           і  квартира  її  пуста?
Десь  сховалась
           від  злого,  заздро’сного  ока,                                    
сьогодення  гнилого,
           від  вселенського  ненажерного  смітника…
Відкриваю  шоденник  –                                                          
         наче  знов  за  вікном  весна  …

1997

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691373
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 28.09.2016

Змія важко спокусити яблучком рясненьким…

Змія  важко  спокусити  яблучком  рясненьким,
Бо  ж  не  білі,  чорні  крила  має,  наче  ніж,  точені,
Все  провидить,  швидко  вчиться,  всіх  нас  зна,  скажений,
Не  провести  й  з  світу    звести  садом  яблуневим.

Та  чи  дійсно  спокушає  він,  кажучи  по  правді?..
Може  ми  це  хочем  в  ньому  віднайти  розраду,
Щоби  казочкою  марева  думки  вколисати  
Від  буденного  життя,  й  ним  втекти  до  раю?

Свічечку  поставити,  мрію  опаливши,
І  кавою  духмяною  нам  душу  оживити,
Щоб  рясним  життя  дощем  вибухнути  в  літо,
Й  всі  дороги  в  небуття  до  крові  щоб  збити?

Й  зашарітись,  і  розкритись  всім  вітрам  й  недолі,
І  пречисто  подивитися  в  укохані  очі,
Звабити  ромашкою,  що  росте  у  полі,  
Вичаклувать  море  синє  в  погляді  земному,

І  вхопити  райську  птаху  на  льоту  для  тебе,  
І  розкритись,  розлетітись  до  сузірь  у  Всесвіт,
І  світанком  розірватися  у  твоїх  долонях,
Щоби  місяцем  ясним  впасти  тобі  в  ноги…

Змій  не  винен,  ні  до  чого,  теж  він  раб  у  долі,
Такий  самий,  як  і  ми  всі,  у  нещасті  своїм…
І  нічнії,  так  гіркії,  забере  світанок  сльози…
Зійде  Сонце  в  мою  душу  у  твоїм  зізнанні…  

29.08.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690932
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 26.09.2016

Пустунчик Ерос уночі співає свою колискову.

Пустунчик  Ерос  уночі
Співає  свою  колискову
На  тихій  мові    лиш  для  двох
Казкову,  неповторну…  

Він  в  сни  нам  тишком-нишком  вповз,
Шепоче  про  бретельку,
Забуту  поміж  ніжних    рук,
Підкравшись  недоречно  …    

В  загули  кинувся  смачні,
Нас  спокушає  дивним…
П’янка,  жагуча  мить  краси,
Відкрита  еротичним…

Мов  подіумом  йде  павич,
Нестримний  сексі-символ
Розхитує  все    навкруги
Своєї  екстра  сили.

І  плаття  опускається  до  п’ят,
Прошелестівши  вітром…
Береш  –  бери,  бо  завтра  день
Вже  може    не  зустрінем…

І  в  тишу  вкрадується  шепіт  тіл
На  мові  незнайомій…
Не  потребують  тлумача  обоє
В  пристрасній    любові…

2.09.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690802
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.09.2016

Погадай-ка мне, циганка.

Погадай-ка  мне,  циганка,
Вытяни  с  колоды  счастье,
Ушко  ты  мое  согрей,
Ободри  и  обогрей
Ты  словами  наливными,
Расписными,  удалыми
О  милочке  нареченом,
Где  и  как  мне  обретенном,
Как  в  той  сказочке,  Червленым
Принцем  свято  нареченным.
Я  ж  в  ответ  –  озолочу,
Если  хош  –  посеребрю
В  кольцах  ручечку  твою,
Всю  истружену  таку…
Ты  лишь  видумай  скорей
Мне  судьбы  кусок  милей,
Без  проблем  и  без  изьянов,
(Чтобы  не  выкинуть  на  свалку),
Лишь  для  радостных  утех
И  лямурных  жарких  дел.
Ну  а  я,  уж  верь  мне,  скоро
Без  упущенья  все  исполню,
Как  ученица,  эхом  свторю
Руладам  сладким  твоим  я.
А  что  там  медлить,  жизнь  уходит,
Летит,  пыхтит,  уносит  в  Лету,
Глядишь  –  и  жизни  той  уж  нету  …
Так  быстротечна,  как  река  …
Так  погадай  же  мне,  циганка,
(Оставь  дома  черны  трефы),
Припаси  одни  лишь  черви
Ты  на  счастье  для  меня…

22.09.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690225
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.09.2016

Все чаще прихожу я к выводу дурному.

Все  чаще  прихожу  я  к  выводу  дурному,
Что  в  мире  нет  любви,  один  сплошной  самообман,
А  так  же  справедливости  не  существует  знаменитой...
Коварен  жизни  злой  сей  план...
Но  что  поделать...  мир  столикий,
Как  Янус,  Пранус,  кто  еще  есть  там...
Надеюсь  все  же,    что  то  мысль  взбрыкнула,
В  окошко  замершего  глянув  дня...    
 
18.09.2016    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689838
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 20.09.2016

Осенней заросла листвой душа.

Осенней  заросла  листвой  душа,
Нет  солнечного  зайчика,  тепла…
И  чайных  роз  засохший  аромат
Не  одурманит  больше  нежных  ран...  
И  лепесток  в  тумане  разомлеет  нежный,
Бессмысленно  зажгутся  небеса…
Садовник  выздоровел  мой.
Забродив  сад,  ушел  к  себе  домой…
Как  эти  все  садовники  похожи...
Один  в  один...  менять  ли  стоит…  
Ты  не  больной.  Ты  излечился,  друг.  
Тебе  везет.  Я  рада  за  тебя...
Ну  а  себе,  желаю  я  болезни,
Ведь  только  с  нею  я  жива...

19.09.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689832
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.09.2016

Магнолії запах дурманить чоло.

Магнолії  запах  дурманить  чоло,
П’янить  і  наповнює  скроні
Небулим  й  нежилим  бажанням  того,
Чому  вже  не  бути  ніколи…

А  шкода,  як  шкода!  Не  те  все  давно,
Як  хтілося,  мріялося  і  любилось…
Й  не  провина  це,  ні,  стільки  літ  утекло…
І    до  щему  у  грудях  зболілось…

П’янить…  п’янить  магнолії  дурман,
Терзає  тіло  й  думи…
Душа  наповнена  по  край
Чого  повік  не  буде…    

2.09.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689320
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2016

Весну я хочу вже і зараз!

Весну  я  хочу  вже  і  зараз,
Бо  не  життя    то  без  її  примар…
Весну  я  хочу    літом  у    задуху,
В    осіннім    розмаїтті    кольорових    чар,
У  зиму  люту,    виковану  з  льоду,
У  келиху  вина  і  в  вітра  плач…
Лише  весною  житиму  до  віку,
Весна-красна  -  любов  моя!
Весна  натворить  всяке  диво,
(на  то  вона  й  "душі  весна"),
В  полон  візьме  своїх  обіймів,
Пробудить  мрії  віді  сна,
А  потім  вибухне  вулканом,
Як  стихія,  шквальним  лихом,
Страстей  нестримних  розпаля…
Й  пекуча  лава  лід    розтопить,  
 Ущент  всі  думи    спопеля,
І    душу  попелом    затрусить  ,
Життя    реальне  віддаля…
Й  стогнатимуть  у    муках  роки,
Примар  бездомних    відганя…
Весною  творяться  безбожні,
Підступні  і  страшні    дива…
Та  все  ж  весни  я  в  душу    хочу,
Хай  я  й  згорю  у  ній  до  тла…
Бо  справжнє  щастя  –  то  горіти,
А  не  в  болоті  зквакати  життя,
Не  мертвою  свій  вік  відбути…
То  ж  хай  в  душі  горить  весна!

16.09.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689228
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2016

Є у історії земній такий кумедний спіч.

Є  у  історії  земній  такий  кумедний  спіч,
Що  втіхою  людською  і  земною  править
«Нещирий»  і  підземельний    гість…
Всіх  провокує,  дошкуляє,  вабить,
Лиш  щоби  верх  над  нами  всіма  взять
І  світом  правити  усім,  що  око  кине,
У  золото  лайно  перетворя…
Чи  правда,  чи  не  правда  це  –  не  знаю,
Та  мені  дивно  якось  це  все  чуть,
Як  люд  людський  усі  віки  у  своїй  «нелюбові»
Шукає  лиш  над  ким  би    іншим  зробить  суд…

Я  мислю,  «правильність»  -  не  у  земнім  й  підземнім,
Не  думаю,  що  балом  править  Сатана…
Сама  людина  творить  все,  що  має,
Купує  світ  і  продає  своє  й  чиєсь  життя,
В  нещирості  своїй  забувши  душу  й  тіло,
І  світ  зірок,  що  йде  до  нас  здаля,
Кохання  й  мрії  викинувши,  наче  непотрібний  мотлох,  
Із  дому,  за  не  продажність,  у  сміття…

Столикий  і  нещирий  жадібливий  Янус
Засів  в  людині,  душу  підміня…
Не  гість  «нещирий»  і  підземний  грізний,  лютий,
А  править  своїм  «балом»  все  ж  вона…
Малює  ідолів  собі  сама  в  тюрмі  душевній,  
Малює    крики  і  проблеми,  й  небуття,
Сама  себе  за  гріш  усім  продавши  хвацько,
Маскує  тінню    спорожнілеє  життя…
І  прикриває  очі  від  усіх,  порожні,
Шукаючи  ідею  свойого  буття
У  намальованім  папері  стіннім
І  у  ефірі,  що  під  хмарами  гуля…

Не  має  бути  так  у  думках  і  бажаннях,
Не  з  цим  приходять  люди  в  світ
І  йдуть  назад  у  вічне  небуття…
Тре  пам’ятати,  що  життя  –  єдине,
І  не  міняти    на  смітник  своє  буття.

27.08.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689215
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.09.2016

Гудуть машини невпопад.

Гудуть  машини  невпопад,
Складають  свої  рими,
Біжу  крізь  день  із  ними  в  ад
Й  вночі  не  до  спочину...

А  ритм  ті  раз  у  раз  перерива,
Збивають  думи  мої…
А  я  борюся:  не  втікать!
Хоч  і  дурію  вже  від  цього…

Кричу,  зову:  -  Та  визволи  ж  мене,
Німію  я  без  тебе,  як  небога!
Не  чуєш,  чи  не  можеш  те  почуть...    
Ми  браття  із  тобою  по  неволі…

Гудуть  машини  поміж  ритм
Що  божеволію  без  тебе…
У  нову  днину,  чи  в  минулу  ніч,
Ні,  я  втечу!  Від  тебе,  чи  від  себе…

27.08.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689211
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2016

Я розкажу одну історію про двох.

Я  розкажу  одну  історію  про  двох,
Помежи  сутінків  розказану  плітками,
Романом  гордо  нареченою  не  зло,
Чи  може  зло,  а  в  тім,  уже  без  значень…

Ця  тема  виросла  з  банальних  семи  нот,
Добутих  у  труді  суміснім  величавім,
Де  звуком  линули  високопарнії  слова
І  де  слова  ставали  звуком  бравим,

Де  билися  серця  у  тактах  паперових  в  унісон,
Де  і  апострофи,  як  знаки,  голосили,
І  де  в  душі,  як  золото,  виблискувала  напнята  струна,
Яка  мелодіями,  наче    вічними  Богами,  гралась…

І  простір  розмальовувався  у  мажорнії  тона,        
І  сяяв  святом  світ,  що  долу  лиць  тримався,
І  де  в  пекельному  вогні  згорала  змучена    душа,
І  хвиля  з  хвилькою,  як  з  човником,  ігрались,

Де  віра  в  щастя  творить  радості  діла,
Де  гомін  люду  не  несе  ніщо  у  собі,
Де  лиш  лани  зеленоокі  й  неба  шмат,          
Де  в  нескінченість    дихають  дороги,

Де  буревії,  що  голосять,  як  дурні,
Де  очманілі  з  небуття  несуться  урагани,
Де  відьма  човгає  й  клюку  несе  в  руці,
Де  мудрий  бродить  кіт  поміж  світами,

Де  літній  сон  укриє  світ  вночі,
І  де  русалка  на  гілках  волосся  сушить,
Де  божий  день  дзвенить  і  рветься  крізь    шибки,        
Де  ніч-спокусниця  тумани  в  сни  наводить,

Де  сніг  і  лід  скували  сизе  озерце,
І  де  вітрилом  править  привид  бравий…
Я  розкажу  про  цілий  світ  лише  для  двох,
Для  тільки  двох  творилась  кожна  мить  та  щастя…

Бо  відчували  ті  життєвий  миті  літ
У  кожнім  диханні  своїм  і  звуці  чистім.
І  хай  пліткує  хоч  увесь  цей  дикий  світ,
Здичавіти  –  не  ціль,  достойна  людства…

Ті  двоє  добрий  дали  всім    урок,                        
Як  відчувати  треба  й  дихать  разом  в  парі:                    
Відкритими  думками  треба    буть
Й  ділитись  простором  казково-гарним.

І  так  і  йдуть  з  душею  в  ритм  один,
Їм  і  апострофи    дають  наснагу  й  силу…
Хай  світ  умре,    залишаться  вони  -
Одну  на  двох  ділити    душу  світлу…

І  величаві  й  непідкупні  двоє  йдуть,
Рука  в  руці,  загорнуті  в  музичні  чари,              
І  попереду  них  завжди  їх  світла  тінь
Віршами  ділиться  про  них  з  зірками…    
 
30.08.2016        

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688645
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 15.09.2016

У вирій лелеки летіти зібрались…

У  вирій  лелеки  летіти  зібрались  
І  вітер  так  солодко  в    листі  співає,
Човником    хвилька    тихесенько  грає,  
Метелик  зове  в  його  шати  убратись,
Духмяні  троянди  красою  напились,  
А  думи  мої  у  майбутнім  згубились…
Зовуть  і  зовуть  мене  з  ними  помріять,      
А  я  над  землею  боюся  злетіти,
Не  вірю  я  в  віру,  сліпу,  необачну,
Кохання  зову,  бо  лиш  з  ним  я  є  зряча…
Надію  плекаю  у  грудях  безмежну,
Що  щастя  каблучку  одіну  нарешті,
Що  птахом  злечу  я  у  простір  всевишній      
І  буду  щасливою  в  світі  безмежнім.
І  моє    крило  відросте,  заживиться
І  третім  буде,  як  у  вільної  птиці…
І  буду  літати  по  всюдих    усюдах
З  тобою,  з  собою,  зі  світом  шаленим,
Й  щасливими  будем,  бо  тим  лиш  живемо,
Лиш  дай  відрости  ти  крилечку  малому!  
Не  вірю,  я  знаю  що  буде  із  нами,
Кохання  лиш  бачить,  що  інші  не  знають…
Трикрилими  птахами  підем    з  Зорею,
Трикрилими  птахами  люди  безсмертні…

29.08.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2016

И… Та буква ця тверда, як лід, і вперта є, і шорстка…

И…  Та  буква  ця  тверда,  як  лід,  і  вперта  є,  і  шорстка,
І  зовсім  не  уміла  є,  тупа,    не  вправна,  злосна.
І  на  початку  чогось  ставить  И  підступно  і  даремно…
А  ж  обіцяла  букви  всі…  та  И  –  пробіл,  все  намарно…

То  краще  омину  мабуть  даремну  букву    дику,
Бо  ніжне  не  можливим  є  щось  висказать  у    Ии,
А  напишу  я  краще  вірш  простий,  красивий,  милий
Про  все  земне  і  не  земне  блаженство,  що  є  в  світі…

І  воля  духу  хай  луна  земним  безмежним  світом,
Нехай  злітає  помислами  ввись    душа  пресвітла,
І  мрія  хай  жива  тріпоче  вірна,  вічна,  сильна,
Хай  на  Землі  і  ввисі  ген  трима  усіх  довічно.

Нехай  буття  земне  кінечне,  ну  то  й  що  же?
Нам  так  дано  природою  повік,  це  так,  як  ліки  …
Не  перекроїть    людству  ті  ї  миті  малі  й  хтиві,
«Чертоги  розуму»    її  не  перетнуть  чи  врізать.

Хай  буде  так!  Хай  Сонце  світом  ходить  і  всім  світить,
І  Місяць  хай  вночі  Землі  співа  хвалу  довічну,
І  зорі  в  небі  яснії  хай  вдень  усі  загинуть,
Щоб  відродити  велич  вніч  і  править  цілим  світом…

А  навесні  хай  розум  наш  п’янить  бузок  й  дурманить,
Й  конвалія  п’янка  наводить    дивні  сни  й  омани…
Троянда  хай  любов  повік  величить,  пестить,    славить,
І  непримітний  соловейко  тішить  нас  казками…

І  дуб  коріннями  в  минуле  міцно  хай  вростає,
Щоб  мрія  у  майбутньому  увись  знялась  й  озвалась,
Хай  попелом  німим  засипле  злі  усі  дороги,
Й  вулканом  лютим  вся  скона    безглуздість,  чвари,  сльози…

Хай  море  вічне,  буйнеє    на  творчість  надихає,
Струмочок  радісно  біжить  стрічать  весну  і  славить,
І  нова  днина  хай  приносить  тільки  щастя  втому,
Таку  жадану  любим    двом  …  й  несила  знесть  одному.

9.09.2016  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688222
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2016

Де бу́ли ми учора на світанні…

Де  бу́ли  ми  учора  на  світанні,
Там  зашумів  сьогодні  красень  зелен  гай.
Бо  вчора  ти,  такий  іще  безгрішний,
Ти  Сонцю  нашу  казку  розказав…    

Забулась,  зринула,  злетіла
До  зірки  вверх,  моя  засліплена  душа…
Такий  омріяний,  жаданий,  щирий,
Так  знайомий,  рідний  мені  став…

Опали  пелюстки  мої  ніжненькі,
Згоріли  в  полум'ї  розпеченім  твоїм…
І  стебельцем  обвугленим  додолу
В  котел  на  плаху  впали  грішників…  

Чи  буду  ще  коли  я  на  оцій  Землі,
Нема  мене,  нічого  вже  й  не  знаю  …
Де  були  вчора  на  світанні  ми,
Співає  Cонце  твою  пісню  в  гаю…

27.08.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2016

Екологією чистого звучання…

Екологією  чистого  звучання
Полониться  ніжний  слух,
В  казку  пожиттєво  вплівся  
Світлий  звук  з-під    твоїх  рук…  

О,  який  це  бравий  вихор  
Непідвладних  вуху  мов,
Де  всі  тонкощі  єднання
Із    семи  банальних  нот…  

Надмузично,  недосяжно
Простором  іде  Ігра
Перевтілення  історій
Усього  цього  буття!

Манить  звабою  п»янкою,
Душу  навпіл  розрива,
І  яскраво,  і  неспішно
У  полон  ту  забира…

Незакі’нчене,  зависше,
Наче  коми  паперовий    клич,
Всі  розбурхує  надії,
Обриває  казки  мить…  

Серце  манить  за  собою,
Щоб  у  зорях  десь  згоріть,
І  лишає  лише  попіл
Розпашівшихся  двох  тіл  …    
                                                 
27.08.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687717
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 05.09.2016

Якби ми так кохать могли …

Якби  …  якби  ми  так  кохать  могли,
Щоб  у  безпам’ятстві  минали  дні  і  ночі,
Щоб  зорі  нам  дивилися    услід
І  розпускались  під  ногами  квіти,
І  лиш  один    у  одного  в  очах,
Й  довіра  поверх  неба  …  якби  …

Якби  у  душах  наших  зацвіла  
Одна  на  двох  кохання  квітка,
Та  квітка,    що  зоветься  просто  -  щастя
І    радостей  земних  простих  жадання.  
Та  квітка,  що  розпускається  вночі
В  зітханні  й  ніжних  щирих  ласках.
Її  пелюстки  –  втіхи  цвіт,  
Листочки  -    подих  світанковий    гаю.
Але  якби  ж  …  

Якби    ж    могли  б  ми  так  кохать    …
Не  треба  би  було  для  нас  удвох  
Якогось    писаного  в  книжках  раю,
До  нас  на  сповідь  йшли,
Писали  б  з  нас  і  тханки,  і  ікони,
Молилися  б  до  нас  й  про  нас,  
І  в  нас  просили  б    свої  долі,  якби  ж  …

Якби  ж  ми  так  могли  кохать  …
Ціни  б  не  було  тому  раю
І  можна  було  б  залишитись  назавжди
В  любові  справжній  тій
 Й  вмирать  від  неї  кожну  мить,  
Й  жадать    її  аж  до  нестями
В  тім  затишнім,  простім,  земнім  раю  ...  
Та  лиш  якби    ж  …    

Якби  ж  ми  тільки  так  могли  кохать  …
Сп»яніти  й  збожеволіти  
Від  теї  квітки  я    хотіла  би    навік,
Як  від  магнолії  вночі    
Напитись  запаху  міцного    яду,
І  не  прокинутися  більше  на  Землі  
Уже  ніколи  і  ні  з  ким,
Лишитись  там  навік  у  твоїм  гаю.
Якби  …  якби  ми  так  кохать  могли  …    

5.06.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687698
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2016