| Сторінки (1/8): | « | 1 | » |
Родинні слайди – в долонях Вічності
Сказало людство: «Без гостинців – не приходь!»
І сум пророків полетів у височінь.
А біля брами серця стомлений Господь
Шепоче тихо: «Я літать тебе навчив…
Невже забулось?!»
А засмучена Земля
Творцеві мовить:
«Що спитаєш з немовлят?»
А люд штовхається в космічнім дитсадку,
І лиш пророк шукає правдоньку гірку,
Щоб їй вклонитись.
12.11.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710348
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2017
Родинні слайди – в долонях Вічності
Сказало людство: «Без гостинців – не приходь!»
І сум пророків полетів у височінь.
А біля брами серця стомлений Господь
Шепоче тихо: «Я літать тебе навчив…
Невже забулось?!»
А засмучена Земля
Творцеві мовить:
«Що спитаєш з немовлят?»
А люд штовхається в космічнім дитсадку,
І лиш пророк шукає правдоньку гірку,
Щоб їй вклонитись.
12.11.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2017
Родинні слайди – в долонях Вічності
Сказало людство: «Без гостинців – не приходь!»
І сум пророків полетів у височінь.
А біля брами серця стомлений Господь
Шепоче тихо: «Я літать тебе навчив…
Невже забулось?!»
А засмучена Земля
Творцеві мовить:
«Що спитаєш з немовлят?»
А люд штовхається в космічнім дитсадку,
І лиш пророк шукає правдоньку гірку,
Щоб їй вклонитись.
12.11.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710346
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2017
Пошуки раю
Наші страждання – це туга за втраченим раєм,
Наші надії – це квіти в долонях снігів.
В пошуках щастя ми всі живемо і вмираєм,
Втративши віру, простивши чужих ворогів.
Мрія про щастя іскриться в очах немовляти,
Спогад про щастя ятрить чуйне серце вдови.
Як же знайти це незнане, жадане, трикляте –
Щастя, з яким навіть зевси і крези на "ви"?
Де він, той рай? От би щастя в долоні упало!
Падають зорі, як сльози небес, у пітьму.
Ледь не втонула колись на Івана Купала.
Плакала вчора. Сьогодні тебе обніму.
Я – лиш планета, що вчасно зірвалась з орбіти
І полетіла відважно в обійми твої.
Так, ми не винні у тому, що вмієм любити.
Іншим співають хуртечі, а нам – солов'ї.
Наші страждання – це туга за втраченим раєм.
Знаю, що справжнє кохання – це рай на землі.
Вперше здивуюся: "Хто це так солодко грає?"
Світом блукають незримі сумні скрипалі.
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701471
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2016
Вростання в Істину
Тим, хто Істину шукає
Чом Янгол у сльозах – тобі не варто знать,
У нього сто скорбот сховались за плечима,
А ти іскринки свят хапаєш, ніби тать…
Можливо, ти також – його страждань причина.
Звикай до битв, до мрій, до щему простоти.
Тебе світ оглушив, сп’янив вином ілюзій,
А Янгол мовив: «Знай, що ми з тобою – друзі,
Тому – не збайдужій і в світі не сміти».
Знов серце защемить. І місяць підморгне,
Як найрідніший гість прозрінь твоїх безсонних.
У людства спільний гріх і каяття – одне,
Та натовп, щоб забуть про це – в хаосі тоне.
А ти не можеш так, хоча й грішиш, бува.
Ти вчишся розуміть, як жить без туги й страху.
А Янгол сяйвом крил твій смуток зігріва.
І щастя промінець твого дістався даху.
І ти будуєш дім, і дерево росте.
А завтрашнім синам ти скоро знайдеш маму…
Ти часто бачиш в снах: колись тут був Едем,
І зрада перша, й біль… і стогін у тумані.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701470
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.11.2016
Вічноколо див
Суворий Янгол з кометами в рукаві
Спустився з Небес і мовив: «Люди, в честі живіть!»
Світ спав. Ті слова почуло дитя безгрішне.
Замислилось, підійшло до Янгола і посміхнулось ніжно.
І тиша прозора… Погляди. Дотик крила.
А десь – на відстані посмішки – плакала грішниця.
Ласкавий голос їй мовив: «І ти такою була.
На згадку про дотик мій – твої вірші пишуться.
Ти плачеш? То просто серце згадало Рай,
А світ не схожий на нього. Тут морок в моді.
Уламки істини – то не Істина – пам’ятай.
Та хто уламками ранить ближнього – злодій».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698545
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.11.2016
Україна, як доля – одна
Тільки вчора збагнула, що правда – така небезпечна.
У багаттях скорботи згорали мої кораблі.
Мефістофель мені посміхався, зловісно і гречно,
А вітрисько благав: «Не здавайся, моя Наталі!»
Я любила й люблю, та згорати від цього не легше.
Не бенкети, а битви з минулим вінчають мене.
Ти помер від отрути зміїної, Віщий Олеже,
Ну а я – від отрути людської рятуюсь вогнем.
Я – козацької крові, тож ласки не буду просити
У вельмож, котрі думати звикли, що кров – це вода…
Чом ти, батьку Іване*, повірив запроданцям ситим,
Що тебе, полководця, катам поспішили віддать?
Розривається серце, щоб стати, як море, бездонним,
І самотності сльози течуть із очей крадькома.
Де ти, мамо моя? Де ти, світом убита мадонно?
Я не вірю, що ти… Що тебе в мене більше нема.
Мушу йти в майбуття. Шепочу знов молитву печальну,
Що врятує мене із полону скорбот світових.
Знаю я, що почути судилося пісню вінчальну,
Плач дитяти й непрохану сповідь старої вдови.
Я не кличу в свої молитви ні Стокгольм, ні Афіни –
До козацьких курганів летять бунтівливі рядки.
Зупинятися – злочин, якщо є мета – Україна.
Гріх себе розміняти на зради, страхи й помилки.
Вже не хочеться гри. Я безсмертям своїм ризикнула,
Поєднавши надію із тугою втрат і пізнань.
У долонях моїх – дві пташини: майбутнє й минуле.
А Вітчизна – одна. Україна, як доля – одна.
*мова йде про Івана Сулиму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685629
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.08.2016
Вічноколо див
Суворий Янгол з кометами в рукаві
Спустився з Небес і мовив: «Люди, в честі живіть!»
Світ спав. Ті слова почуло дитя безгрішне.
Замислилось, підійшло до Янгола і посміхнулось ніжно.
І тиша прозора… Погляди. Дотик крила.
А десь – на відстані посмішки – плакала грішниця.
Ласкавий голос їй мовив: «І ти такою була.
На згадку про дотик мій – твої вірші пишуться.
Ти плачеш? То просто серце згадало Рай,
А світ не схожий на нього. Тут морок в моді.
Уламки істини – то не Істина – пам’ятай.
Та хто уламками ранить ближнього – злодій».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685628
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.08.2016