| Сторінки (2/143): | « | 1 2 | » |
Буває,хочу просто здатись
Не йти вже далі й не боротись,
забути мрії і мету...
Але от щось не дозволяє,
у голові моїй гуляє,
із розуму зійти не дасть...
Коли душа сумно ридає,
а серце ніби у сльозах,
згадаю все,для чого йшла...
Чого я прагнула, жила цим,
стискала руки в кулаки,
і попри біди й негаразди
продовжувала завжди йти...
І просто здатись?
Неможливо,хоч як би сумно
не було, живу я раз у цьому світі,
не поверну назад роки...
І розумію, час промчить,
так швидко,що і не оглянусь...
Тоді буде дорогоцінна кожна мить...
І не заберу я із собою ніяких грошей,
яхт,будинків...
Заберу душу й буду далі жить ....
P:Sдрузі не гоніться за багатствами,грошима,ми нічого не заберемо з собою... Але повинні використати протягом життя багатства з якоюсь ціллю, втілити свою найзаповітнішу мрію, зробити все,щоб працювати тим,ким хочеш...Врешті решт на даний час підтримати хлопців на війні, віднести іграшок у дитячі будинки, вкласти матеріальне багатство у власний розвиток,що буде нам корисним, а не розтрачати на дорогі лахміття й бренди... За життя головне заслужити щастя, й не забруднити власну душу злом,презирством і жорстокістю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808166
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.09.2018
Життя не просто вибирає,
воно гартує, і карає, комусь
і крила обрізає, комусь
щось і допомагає...
Життя лиш сильних з
ніг збиває, весь час їх
пробує , взнає...
Слабких воно і не чіпає,
лише веде у легку путь,
а путь не буде та багата,
буде проста і не барвиста...
Слабкі живуть, де й як попало,
лиш би на плечі щось не впало,
не було бід в них й перепон...
А сильних інше ще чекає,
в них на дорозі є усе,
і терня, й бурі, та обриви,
що вносять свої корективи,
та не зламати їх ніяк,
їх путь і доля така буде,
і буде довга боротьба,
для них завжди буде війна...
Хоч сильних в житті,ой,картає
та стержень ніщо не зламає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808165
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.09.2018
Хто ми такі у цьому світі ?
Прості у морі кораблі..
що попливли в світи незнані.
Чекали тихої води...
Вважали,що буде все гладко,
так,ніби то на небесах...
Здавалось, що в житті все ''сладко'',
та зрозумівши,що не так...
Ми боїмось вже далі жити,
чекаємо на штиль у морі,
не хочем вести боротьбу...
Важкий буває бій з собою,
коли потрібно далі жить,
знайти ще сили,щоб творить,
знайти кохання й полюбить,
своє життя ,свою сім'ю,
свою фортець із всіх мрій,
усе таки якось зліпить...
Нам дуже треба добре жить,
свій ідеал створить,себе не зрадить,
і прожить, щоб потім навіть не жаліть,
і все на світі серцем полюбить...
Сім чудес світу ніякі не місця і піраміди...Сім чудес світу це,те,що ми: БАЧИМО,ЧУЄМО,ВІДЧУВАЄМО,ДИХАЄМО,ХОДИМО,ЛЮБИМО, БОРЕМОСЯ І НЕ ЗДАЄМОСЯ.....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2018
Мені так хочеться кричати,
про все,що так душі болить...
Мені так хочеться сказати,
слова,що всілись у душі...
Про те,як холодно буває
у цій життєвій метушні,
усе спішить, усе блукає,
ніхто не знає,як буває,
страшенно сумно на душі...
Ніхто ,за щось, людей немає,
усі спішать і виживають...
Чому ж так хочу сумувати?
В вікно дивитись, щось читати,
У мріях світлих все літати,
життя щасливе будувати...
А як же хочеться згадати,
ті дні, які були,як ''грати'',
сумні й веселі, усі дати, що
хочеться щораз згадати...
А як же в душу нам стріляють,
хто так любив, боживсь,що буде
завжди,а потім, мов,забувши все,
піти й не оглядатись навіть...
Так само люди залишають,
на серці шрами та рубці,
що,наче й болю не приносять,
та не загояться ніяк...
Життя іде щодня отак,
невпинно швидко, невгамовно,
і болісно , і дуже всяко...
Лише одне людині знати,
кохати треба,жити,йти,
людей назавжди відпускати, і
водночас рубці і рани лікувати[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=CA9n_X6j6Uw[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808071
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2018
Не думай ти,що скажуть інші
На погляди косі й зрадливі не дивись...
Бери і йди, не оглядайся...
У силах своїх не вагайся,
у себе вір,завжди старайся,
учись,нового дізнавайся...
Не бійся змін, це незворотньо
Життя - це штука,ой,капризна...
Це як фортуна, казино,
не знаєш чи вже виграно...
Живи... Дивись на все довкола
Старайся ловити ти кожен момент.
Радій,немов мала дитина,
листочку жовтому і сонечку ясному...
Кохай, кохай ,немов востаннє,
даруй тепло ,роби добро,
від слова щирого злітай, словами вдяки
обсипай...
Живи,живи й не ображайся,
образа це не є добро.
І не існуй, а розвивайся ,моментом кожним зігрівайся
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2018
Мені здається,люди дивні... Кожен день вони чимось незадоволені...То погодою за вікном,то поганою мережею на телефоні... Люди видають свою ''награну''мудрість, вони показують себе на роботі ,в навчанні, висловлюються завченими фразами,але не хочуть нормально жити... Розуміння нормально жити у кожного з нас своє... Для когось мати славу і гроші, для когось мати купу постів в інстаграмі,але не задумуючись про справжні істини ми помираємо, спочатку духовно,потім і фізично..
Нам буде здаватися,що життя йде в своєму руслі,а на схилі літ, ми будемо жаліти про якісь свої вчинки... Давайте озирнемось навколо, пора думати, говорити,робити, жити так,як підказує тобі серце... З часом зрозуміємо ,що грошей ми не заберемо з собою,і що це просто ресурс для фізичного існування людини... Нашу душу й свідомість неможливо підкупити, вона буде різною у всіх, і ці речі більше допоможуть нам...
Треба стримати слово,дане собі!Дійти до своєї мети,здійснити свої мрії, створити свій ідеальний світ,і ніхто не зможе нас зупинити... Про це можна можна говорити довго,ці слова для людей будуть пустими...
Та найбільш неймовірним у нашій сучасності є те,що ми давно живемо в двох світах...
В одному світі живуть всі ті мажори,депутати, російська''вата'', люди,що жаліються всім і на все, ті,для яких новини про нові смерті стали простими цифрами...Одним словом всі ті,кому байдуже на своє життя і на всі наслідки ....
В іншому світі, всі,хто дійсно живуть на повну,здатні звернути гори заради своєї мети,готові жертвувати життям і здоров'ям, всі ми знаємо цих людей,їх неможливо перелічити , і дуже хочеться,щоб у світі було більше добрих і щирих людей,щоб не було війни і смертей, дуже і дуже хочеться миру...
Вибачте за жахливий зміст ,не знаю,що таке вийшло,знову думки)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807940
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.09.2018
Я вип'ю теплу чашку чаю, відкрию штори на вікні...
У нім побачу я містечко,що огорнулось в темноті,
його укрила жовта осінь,що так й літає,мов у сні...
Укриюсь пледом я тепленьким , в задумі своїй потону.
Згадаю миті,що минули, немов секунди, а не місяці...
Слова приємні і таємні, усе згадаю я собі..
І ''добрий ранок '' й ''надобраніч'' ,що
зігрівали в зимні дні, я не забула...
Пам'ятаю...
І погляд той наївний і приємний,
торкає до глибин душі...
От як тебе забути? Я не знаю,
тому напевне все так пам'ятаю.
P:S Не спішіть робити передчасні висновки щодо людей,можливо саме вони підтримають вас у скрутну хвилину, а може і підуть геть... Але не викидайте з серця людей,які стали дорогими, без вагомих на те причин. Зовнішність ніколи не має бути важливішою за душу людини, адже за образом простої людини може ховатися безцінна доброта душі й щирість,а за обличчям впливового мажора може ховатися байдужість й невміння любити по - справжньому.
Друзі вибачте за погане римування й не дуже якісне написання. Рядки вирвались самі по собі..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806849
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2018
Що ми маємо в результаті людського страху? Те,що свині з людськими мордами взялися керувати нами, обкрадають бідних пенсіонерів, збивають людей,які говорять правду,вбивають молоде покоління на війні,яка їм вигідна...Ми маємо ворога в уряді, в розкішних особняках,що збудовані на крові наших хлопців,на сльозах матерів і дітей загиблих героїв АТО, Небесної Сотні.. Люди не хочуть бути нормальними,вони щодня дедалі більше стають щурами зради,що будуть коритися всім покидькам, які пообіцяли гроші,що є копійками для них... Люди не хочуть навіть підвестися з дивану,аби йти до мети, тільки обговорюють чужі успіхи й заслуги, що були зароблені кров'ю і потом.. Люди живуть за рамками реальності, одягають щодня''рожеві окуляри'' й бояться перешкод.. А деякі люди йдуть до мрії,незважаючи на труднощі,проблеми,перешкоди,вони просто йдуть і досягають свого, не боячись ,що завтра чи сьогодні можуть звалитися на дно,але знають,коли це станеться,вони будуть на вершині своєї особистості, а потім все одно продовжать боротьбу..
Я не хочу покланятися всім тим, хто є несправедливим і жорстоким до світу.. Не хочу бути залежним від всіх покидьків,які вважають себе королями світу. Вони ніхто ! Нехай у цьому суспільстві вони могутні,але завжди знайдеться той,хто багатший , більш повноправніший за тебе!
Такою була розмова Віри з мамою, вона не вміла висловити свої погляди,але говорила завжди коротко і ясно, так ніби виписала з книги... Мама не думала,що у неї виросте така дочка,яка була відважна й смілива,цілеспрямована й наполеглива,...
Віра казала мамі завжди: ''Мамо,я ніколи не стану на коліна перед тими,хто цього не вартий,хто вбиває народ,хто грабує українців, я ніколи не зламаюся перед труднощами,якими б вони не були, Я нізащо не зраджу свої інтереси, свою маму,свою УКРАЇНУ, навіть якщо мені переб'ють ноги і я впаду на коліна, я повторюватиму гасло Слава Україні,доки це буде можливо,до останнього подиху в своєму житті'' Я не хочу померти в бою, потрібно усвідомити,що потрібно боротися за Україну,не вмирати..
Я ладна на все,щоб досягти свого, я не буду зважати на дурні слова людей,які будуть обговорювати мій вибір, я знаю,що такі люди нічого не досягають,тільки заздрять чужим...
Такі слова говорила дівчина,ще не маючи 17, але маючи більше сміливості й розуму за деяких 40-річних... Віра була високого зросту, мала спортивні форми,привабливу зовнішність,але найголовніше мала в собі незламність духу,який допомагав їй досягати своєї цілі... Дівчина добре навчалася, здобувала щодня більше нових знань. Власними зусиллями тренувалась, навчилась аналізувати ситуації,які можуть статися з нею,і була готова до кожної. Без жодних вагань, пішла на курси снайперів, склала екзамен,почала вдосконалюватися у практичних тренуваннях..
P:S Ця історія реальна,тільки імена змінені, це не дуже вдала спроба написання прози, а крик душі. ЛЮДИ,МОЖЕ ДОСИТЬ ВЖЕ ЖИТИ В ''РОЖЕВИХ ОКУЛЯРАХ'',ПОРА ПІДНЕСТИСЯ З ДИВАНУ І ПОЧАТИ СВОЇМИ ЗУСИЛЛЯМИ Й СТАРАННЯМИ ДОБИВАТИСЯ СВОЄЇ МРІЇ, НЕ БОЯТИСЯ ЗРАДНИЦЬКИХ ЩУРІВ, І НЕ СТАТИ ОДНИМ З НИХ, НІКОЛИ НЕ ЗРАДИТИ САМОГО СЕБЕ І ВИКОНАТИ ОБІЦЯНКУ,ДАНУ САМОМУ СОБІ!!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806813
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.09.2018
Життя кожного дня вносить свої корективи, і як би нам не хотілося,ми повинні приймати те,що маємо... Для нас, багато колись важливих речей стали пустими,незначущими ... Хтось звик до втрат війни,звик,що це суха статистика,якісь числа та імена... Хтось бачити навколо байдужість і жорстокість, та найстрашніше небажання боротися...
Ще ми завжди чимось незадоволені, тим,що надворі погана погода, або,коли на роботі не доплатили 2 гривні, у нас обурення,ніби нас побили..А коли державу розкрадають сотні свиней людської подоби,ми майже всі мовчимо...Переконаних у перемозі України,у тому,що корупції не буде, було не дуже багато людей...
Але Устина була не з таких,вона чітко знала,що українці переможуть, якщо вони вистояли на Майдані , воюють зараз на війні,то обов'язково вистоять усі перешкоди...
З дівчиною мало хто спілкувався, вона не мала багато друзів... Вона не могла усвідомити,як так можна обманювати молодих хлопців, виманювати подарунки і квіти,щоб потім все одно піти до багатшого... Вона не розуміла,як можна піддатися російським вербуванням,коли живеш в Україні... Як? На ці питання у дівчини не було відповідей... Вона була на Революції Гідності з перших днів, потім бачила на власні очі,як юні хлопці падали, і не піднімались... Гірше того,після довгого перебування на холоді в Устини було запалення легенів,яке лікувалося цілий місяць,що для такої дівчини здавалося роком... Що передбачено їй ще побачити, дівчина не знала...
Жила дівчина за законами моралі й справедливості, вона казала завжди:
'' Краще я буду у важких умовах і труднощах,але ніколи не буду вестися на чужі принципи, а йтиму до своєї мети, і коли на схилі літ,якщо вдасться дожити,мене хтось спитає, чи хотіла б я ще раз прожити це життя, і чи прожила його б по-іншому? Я б відповіла,що прожити ще одне життя хотіла б,але так само, без змін, адже всі вчинки були зроблені мною свідомо,і слова сказані щиро, тільки єдине,що хотіла б змінити - це зробити так,щоб не було невинних смертей...''
Устина навчалась у військовій академії, завжди звикала до різних умов життя,була сумлінною й відповідальною...
Багато дівчат її віку були м'яко кажучи з нетверезими поглядами на життя, вони жили у ''рожевих окулярах'', майже щодня перебираючи хлопцями,як новими сукнями.. На відміну від ''таких'' дівчина була стрункою і високою, мала довгу косу , яка сягала нижче пояса, завжди простенько одягалась, не любила макіяжів,манікюрів,всяких витребеньок моди... Ще Устина любила бути у добрій фізичній формі,любила жити на повну, в деякій мірі жити поза рамками правил...
Більше Устина товаришувала з чоловічим колективом, тому що часто їздила на різні стрільби, навчання,коли інші дівчата сиділи на кухні... Дівчину всі називали Устя, може це звучить смішно,але так любляче й по-дитячому... Устя дійсно така,завжди усміхається,підтримує інших, допомагає по-різному...
Зараз всі звикли,що кохання шукають всі, але хочуть багатства, а по-справжньому кохати здатні не всі,далеко не всі...
Осінь принесла дівчині несподіванку,на яку вона не очікувала...Одного разу, пакувавши з волонтерами речі для бійців, кожен писав комусь листа зі словами підтримки й вдячності. Устя ж написала цілий листок,в якому трішки розповіла про себе, й що вдячна кожному воїну за те,що спокійно спить й ходить містом... Відправивши на наступний день допомогу на Схід, життя продовжилося у звичному руслі ... Коли прийшов час для наступної відправки волонтерами допомоги на війну, дівчина побачила ,як до неї біжить Марійка,її давня хороша знайома, і тримає у руках листа... Устина була здивована від цього, але всупереч великому бажанню відкрити листа,пішла упаковувати коробки з одягом, харчами,дитячими оберегами, в машину... Коли чергова допомога поїхала,дівчина швиденько накинувши на себе курточку, замотавшись шарфом,пішла додому, смішно оминаючи калюжі ,перестрибуючи їх.
Коли Устя прийшла додому,вона пішла до своєї кімнати, в якій усе було в синьо-жовтих прапорах та гаслах, й одразу відкрила конверт листа...Почерк був акуратним, хоча видно,що написано у важких умовах...
''Дякую за лист,незнайомка Устя, думаю,що ти маєш чудову душу й серце, якщо
підтримуєш нас. Можеш не хвилюватися,ми все маємо, нам тепло й майже не страшно..Безмежно вдячні за регулярну вашу допомогу, і особисто вдячний тобі,що написала листа, хоча ще маю дякувати долі,що читаю твою щиру писанину, й за те,що написала саме ти..Думаю,що це не випадково.. Бережи себе ,незнайомко''
Прочитавши листа,дівчині на очі накотились сльози, чи від радості,чи від щирості незнайомої людини, але в душі вона дякувала Богу,що все так,як є...
Дівчина почала листуватися з бійцем,кожного разу передаючи волонтерам листа,вона залишала у ньому свою любов й доброту... Щоразу, отримуючи листа Устя була на сьомому небі від щастя... Трохи згодом,взнала,що ім'я героя Євген,служить морпіхом, про підрозділ чи бригаду казати не мав права,навіть писавши на папері,адже на війні може бути все...
Протягом декілька місяців,Марійка,яка їздила волонтеркою на Схід була взята в полон, в якому її по-звірячому закатували,за те що на руці був браслет нашого прапору...Після цієї звістки Устя ніяк не могла прийти до тями,життєрадісна колись дівчина перетворилась на сумну, без вогнику в очах людину... Тиждень після важкої втрати пішла до волонтерського пункту й напросилась їздити машиною на Донбас, замість Марійки... Всі не хотіли ніяк погодитись,але все таки дівчина всіх переконала в протилежному... Залишався тиждень до того,як треба було їхати.. Устина вирішила написати Жені,що збирається на Схід з допомогою,і просила,якщо не залишиться в живих, не приймати близько все до серця...
Через декілька днів прийшов лист, в якому було написано так:'' Устя моя, ти дуже ризикуєш,але відмовляти я тебе не буду,тому що знаю,це неможливо.. Ти залишишся жива, тому що ти давно забрала частину мого серця,що ніяк не дасть тобі загинути.. Якщо з тобою ,не дай Боже ,щось станеться,знай що і в мене не буде більш життя... Я впізнаю тебе серед тисяч дівчат і мільйонів очей,тому що відчую тепло,яке є лише в тебе.. Бережись моя Устя!''
Після прочитаного у дівчини зажевріла надія у краще, тому вона вирішила почати жити з нового аркуша...
Настав той день,коли потрібно було їхати, а це поїздка впродовж трьох діб і тисяч кілометрів,які роз'єднали двоє людей,що стали одним цілим...
В дорозі було безліч ворожих блокпостів,на яких перевіряли машину і документи,але нарешті машина приїхала на пункт призначення..
Вийшовши з машини, Устина була у балаклаві, з якої на світ дивились великі карі очі...Побачивши хлопчину,незнайомого їй,вона відчула це душевне тепло, що зігрівало весь час... Це був Євген, він був у формі та бронежилеті,з синіми від холоду руками, й оббитими пальцями від автомата, він стояв і дивився на дівчину так,ніби знав її все життя. Підійшовши до неї, він запитав її: ''Ти часом не моя незнайомка Устя?
Дівчині відразу накотились сльози на очі від щастя ..
'' Так, я та сама Устина...
Хлопчина обійняв дівчину й не відпускав певно хвилин двадцять...
Дівчина сказала несподівану новину для Жені:
'' Я хочу сказати,що нікуди вже не поїду звідси, поки не настане перемога, я недавно підписала контракт із ЗСУ,і буду з тобою,хоч медиком,хоч кулеметником,тільки тут і з тобою..
Подивившись на дівча,Євген ніжно сказав їй: ''Разом нам ніякі кулі будуть не страшні, я збережу тебе від них,так як ти зберегла мене своїми листами,коли після важкого бою я втратив побратима,не хотів жити,аж поки не появилась у моєму житті ти.Ти наповнила теплом частину мого розуму, який вказував мені на самогубство,алкоголізм,повний занепад...
Ти стала моїм життям і частиною серця...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2018
Андрійко,якому тільки но виповнилося десять рочків,понад усе любив грати у футбол,цей рудий та невгамовний хлопчина міг цілий день пробігати з м'ячем не знаючи втоми.Він мріяв,стати відомим футболістом і прославить Україну на весь світ.
Та поки що,цьому не судилося стати.В їх двері постукала страшна та жорстока війна АТО. В селі Піщане,де він мешкав,почалися страшні,жалюгідні, обстріли,плач людей ,що втрачали домівки ,рідних, було чутно всюди.Батьки,які понад усе любили свого сина ,вирішили відправити його до рідної тітки в Харків.Аби він не бачив страхіть війни і не травмував психіку.
Тітка ніколи не любила Андрійка і не поважала його батьків.Та подружжя було змушене відравити хлопчатко подалі від війни.Так минали нескінченні дні,Оксана Михайлівна примушувала Андрійка робити всі хатні справи:мити підлогу,посуд,виносити сміття.Жінка ворожо дивилась у бік хлопчини,рахувала кожен кусень хліба,який брав Андрій.
-Зачекай,зачекай,приїдуть твої батьки і за все мені відплатять.І за мої витрати на тебе,і за харчі,і за кімнату,що я тобі віддала для спання.
-Тітко,мої мама й тато на Сході, там війна і я,навіть,не знаю де вони і що з ними?
-Твої батьки на війні? Ці нещасні алкоголіки?Вони давно вже забули про тебе!
-Я не вірю Вам,мої батьки не алкоголіки,вони від війни вже посивіли,але врятували мене!
Так минали місяці,а Андрійка ніхто не забирав.
Серце дитини було не на місці.Потайки він збирав речі,поки тітка не бачила взяв три шматки хліба,копілку ,в яку кидав кишенькові гроші і відправився в далеку і невідому дорогу додому.
Маленькі,втомлені ніжки йшли невідомо куди,просто за покликом сміливого дитячого сердечка.Минуло сім довгих днів ,поки він не побачив своє село,а вірніше те,що від нього залишилось.Хпопчик закричав і помчав щосили ,неначе в нього виросли крила .Він біг не тямлячись від щастя.Маленькі,брудні рученята опустились,з очей потекли сльози,коли він побачив свій двір.
-Мамо,таточку — закричав він.
Та ніхто не озивався.Будинок був зруйнований , від улюбленої яблунки лишився обгорілий пень.Він впав на коліна,притулився голівкою до рідної землі і гірко-гірко заплакав.
Тихий та жалісний плач Андрійка почув дідусь Михайло,що йшов додому,опираючись на паличку.
Старенький тихо схилився над маленьким ,виснаженим тільцем.Дідусь в блакитних очах рудого хлопчати,побачив маленького себе:він так сама в 1947 році лишився сиротою,коли від голоду померли його батьки.
Тим часом Андрій ,притулившись до дідуся заснув.Старенький Михайло взяв його на руки і пішов додому.
Хлопчина став йому за внука,дідо віддавав йому все,що міг:і солодощі,і м'яч,і любов та турботу,яку хлопчина так рано втратив.
Минав час,дід з Андрійком переїхали до Львова,хлопчик ріс на втіху старенькому,згодом він пішов знову до школи,грав у футбол.
А одного разу сказав дідусеві! - Я обіцяв мамі й таткові стати футболістом!
-Станеш рідненький і вони тобою дуже пишатимуться!
Будьте добрішими, не забувайте про дітей, які тільки починають жити... Ніхто не знає, що з нами станеться через хвилину.. Цінуйте життя і бережіть дітей, бо вони ангелочки,що дають сили всім нам, й абсолютно неважливо чиї діти,адже чужих дітей не буває!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806101
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 09.09.2018
Коли сонце сідало за обрій, залишавши за собою вогняний слід,який віщував про те,що незабаром прийде осінь...Осінь викликає різні асоціації,для когось продовження життя,для когось нові зустрічі, для когось сум за коханими й рідними людьми...
А для когось дуже неочікуваний поворот долі...
Для нас стало не дивиною,що люди не помічають навколо себе майже нічого і нікого... Коли вересень почав показувати свій характер, поливати людей дощами, вітрами, але саме головне давав можливість подумати над своїм життям і вчинками,вдома за чашкою теплого чаю...
Люба була молодою дівчиною, на перший погляд, нічим не відрізнялась від інших,але
все таки вона мала в собі той особливий вогник,що ніколи не згасає і зігріває душі людей,які оточують дівчину... Останні два місяці кардинально змінили життя дівчини,до цього у неї була близька їй людина,яка її підтримувала,додавала сили й віри у себе,але ,як то кажуть, все скінчилось... короткі слова перетворились у кінець ... Дівчина всяко намагалась забути й викинути з душі, але в неї ніяк не вдавалося , надумавши все таки жити по-новому... Помалу Люба знайшла своє призначення,бути борцем за Україну, взагалі для дівчини Україна означала ВСЕ,вона ладна віддати все за її волю,але усвідомила,що помирати не потрібно,а треба дуже сильно боротися з ворогом,не тільки на фронті,а й у цивільному житті,підтримувати армію, готуватися й стати професіоналом своєї справи,яку не кожен хлопець здатен освоїти... Любині подруги кликали дівчину на різні дискотеки в клуби, чи на пусті фестивалі, а дівчина була вдома,займалась самоосвітою, тренувалась фізично, тренувала витривалість й психологічну стійкість.. Її думки були про патріотів,які зараз на Сході захищають мирне життя, її завжди обурювала байдужість людей,коли по новинах говорили про втрати українців,ніби це просто якась статистика, безглузді числа,за кожним з яких ховалась страшенна біль побратимів та рідних,які не вірили до останнього у страшну звістку... Дівчина була готова до всього,що б їй життя не принесло, та як вияснилося таки не до усього...
Через декілька місяців, коли все навколо було обсипано снігом, і дітки з червоними носиками бігали по снігу, інколи не вміючи втримати рівновагу, падали на землю,після чого залишали сліди,наче там були маленькі ангели..Коли люди йшли незадоволені,як завжди жаліючись на зовсім малі дрібниці...
Тільки ті люди,які пережили найгірше, здатні бачити кожен подих краси природи й неповторності життя, тільки такі вміли по-справжньому ЖИТИ... Хоча іноді,здригаючись від гучних звуків чи феєрверків, але все ж старалися жити ..
Одного зимового дня Люба вирішила трішки відволіктися від щоденних клопотів і піти на прогулянку в парк, де в таку пору було не так багато людей, тому вона могла б відпочити,побути на самоті з собою й своїми думками... Вона була одягнута в зимове пальто,яке чітко підкреслювало її дівочу фігуру , та широкі плечі,що ніяк не характерне для жінок,її руки були сильними, без манікюрів та прикрас, було видно,що дівчина не білоручка,адже були то якісь подряпини,то ранки від роботи чи тренувань. Скромна шапка з шарфом були простими, й водночас теплими і зручними, на ногах були чобітки без всяких ланцюжків та каблуків....Любі ніколи не подобалось ходити на підборах,адже це дуже не зручно, та й для свого росту поза 170,дівчина вважала себе високою й без каблуків...
Прогулюючись парком,в якому співали горобці й літали до годівничок синички,Люба чомусь згадала людину,яку начебто забула,але ніяк не могла викреслити зі своєї душі... Присівши на лавочку,вона трішечки засумувала за минулим, яке змінило її, і тепер,здавалося б, нічого неможливо змінити... Коля дівчина збиралася вже йти додому, раптом вона почула за плечима голос, який був їй не знайомий, і водночас рідний та близький...
Обернувшись,вона побачила Олексу, він був незнайомим їй ,але глибоко в душі здавалось,що знає його все життя... Він дивився на неї,як на незнайомку,яку він знав, тримавши в руках троянду....Раптом згадавши весь час мовчання, Люба побігла геть додому, по дорозі витираючи сльози,які капали з лиця, немов дощик...
Прийшовши додому,дівчина відразу лягла на ліжко , згорнувшись клубочком,старалась забути цей день,який ніяк не йшов з думки...Думки про те, як він знайшов її, чому взагалі хотів зустрітися, відповіді на ці питання були на глибині Любиної душі.... Наступного дня, дівчина взяла себе в руки, та вирішила йти на вулицю,щоб освіжитися й привести себе у форму, але під дверима стояла троянда й записка'' прийди в парк,на лавочку''...Прочитавши,дівчина не могла зрозуміти це, але швидко одягнувшись пішла до парку...Йдучи вона була готова до всього, але чомусь,не до позитивного... Він чекав на лавочці,коли побачив Любу він обійняв її сильно й любляче,дівчина вперше відчула радість у душі,за довгі місяці.. Потім хлопець розповів,що мовчав через те,що лікувався й не хотів затрудняти Любу, хотів розібратись в собі, дівчина теж розповіла, як жила, чим переймалась...
Потім молоді люди прогулювались парком,милуючись зимою... Несподівано вони почули музику і вирішили підійти ближче, там грала музика ніжного вальсу, хлопець запросив Любу на танець,поводячись з нею бережно й ніжно, здавалося ,що його обійми були сильнішими за образи й недорозуміння... Юнак не говорив дівчині всіх тих слів,які ми звикли чути...
Він говорив Любі '' я поруч з тобою і завжди буду'' Для дівчини ці слова означали дуже багато , а у відповідь вона сказала '' дякую,що не мовчав усе життя'' -ніжно посміхнувшись...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805985
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2018
Еліна була простою дівчиною, старанно вчилася, була цілеспрямованою й наполегливою..Хоч часто жартували,що вона мала бути хлопцем,а не дівчиною,тому що завжди марила бути військовою, займалась спортом,мала фізичну підготовку таку,що не кожен хлопець має... Вона не марила косметикою,дорогими брендами одягу.... Її погляди на життя були в деякій мірі надто дорослими, психологічними, не кожна доросла людина цінує життя,як вона ... Жити на повну, жити так ,щоб кожна хвилина була в нашій пам'яті, жити так,щоб потім не жаліти... Можна довго говорити ... Ще Еліна завжди казала,що для неї в житті найважливіше - Україна.. Так ,саме Україна,а не гроші, машини та безглузді речі... Під час перегляду новин не могла спокійно просто сидіти,хотіла щось зробити корисне для наших хлопців,хоча сама ще школярка.... Але одного разу плела маскувальну сітку, після уроків, коли однолітки не хотіли допомагати плести і одразу тікали додому., вона залишалась до самого вечора,
нічого не ївши, старанно вплітала кожну ниточку та стрічечку з любов'ю до захисників й України...хоч наступного дня всі руки були в ранках та німіли від праці,але вона не здалася. Вона каже- як я можу йти на концерти,танці,дискотеки,коли наші люди гинуть,залишаються без ніг та рук, як можу веселитися,коли проливається кров.....
Взагалі людина-позитив,хоча у майже 17 років вона зробила набагато більше корисного для країни,ніж деякі депутати і просто люди-жителі,які чекають,що все минеться...
На таких,як вона потрібно звертати увагу, оберігати, любити, тому що такі відчайдухи без роздумів прикриють вам спину, будуть помирати в окопах,будуть боротися в пеклі війни за Україну,за всіх вас... Та чомусь хлопців приваблює зовнішність,манікюр,косметика на лиці, але ніхто не думає,яка людина насправді...Хіба всі забули просте правило, що обгортка не скаже про смак та серединку цукерки,а тільки введе в оману... Можливо колись ви всі зрозумієте...
P:S друзі,не судіть строго, не вмію писати добре ні віршів,ні прози, а це такі собі роздуми. Історія реальна в ,змінене ім'я,чиє не скажу)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805637
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.09.2018
Коли надії вже майже немає...
Вона ж остання помирає...
Все згадуєш моменти давні,
сумуєш,всі думки ганяєш..
І знаєш,як несправедливо
буває в нашому житті.
А так буває,що всім іншим,
дається все,і щастя,і любов.
А в тебе в голові сумна задума,
що спокою не дасть навіть вночі.
Чекати нам ніяк не треба,
теплого слова, чи підтримки
від людей,які про нас забули
просто й дуже швидко,
коли вже нас не треба взагалі,
вже не чекай ніколи їх,
але якщо колись ще з'являться
такі у нас в житті,скажіть також-
не треба...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804402
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2018
Чому так на душі болить?
Й багато слів так хочеться сказати,
про те як сумно й важко в самоті.
Спитати хочеться,чому ?
Життя до нас таке нещадне,
водночас ще й таки прекрасне...
Сказати все, як на душі весь час
самотньо,про те,як через біль і
сльози, все ж боролась,
йшла до мети й ніколи не здавалась...
Коли хотілося лиш слова,і взнати тільки,
що все добре, та не судилося,мабуть...
Ну що тут скажеш, навіть і не знаю...
Нещадний час біжить,спішить, а жити ,
жити треба...
Не бігати й,напевно,не жаліти, за тими,
хто вас не боявся втратить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2018
Один солдат,один боєць, одна людина і одна душа...
Дуже помітна різниця між ним і всіма ,вона не курить і не п'є,
не ходить на гульки пусті і танці...
завжди задумлива, уважна, й серйозна,й вірна ,не пуста...
Ніколи не зрадить,дотримає слова,сказала подзвонить-то значить подзвонить
Освічена, мудра, морально й духовно сильніша за деяких 'чоловіків'
Коли пропонують, пішли погуляєм, пішли на концерт, або пішли на виставу
Вирішує,краще не йти,бути вдома, написати конспекти чи побігати трохи,
Й з мамою краще поговорити,а ніж десь ходити,гуляти,бродити
Субота,неділя - не бари й концерти,а вчитись стріляти,
витривалість свою весь час тренувати...
Навіть в дощ, або сніг,або літнюю спеку,не лежати на ліжку,
а під зоряним небом, засинати у спальнику, як те немовля..
А затвор та приціл, більш знайомі й рідніші за помади чи туші
Й звичкою стало вже нерухомо лежати весь день, споглядаючи
красу невимовну, та тільки в прицілі
Поправка на вітер, і кратність нормальна,
і постріл у ціль майже завжди має бути
Ет , що ж тут зробити,коли невимовно бажаєш ти стати,ким хочеш..
Ризики всі ,відкидаючи у забуття, тільки йти,тільки йти до мети,до мети...
Люди, не бійтеся йти до мети, боріться, відстоюйте свою точку зору і тоді,і тільки
тоді для Вас неможливе стане можливим,те,що здавалося Вам екстримом стане речами,які є простими...Ніколи не здавайтеся і вірте у себе. Можливо все,тільки дуже сильно вірте!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803235
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 15.08.2018
А знаєте,люди, причина яка, що весь час
ми втрачаємо віру?
У краще майбутнє,
у щастя сімейне,
у вільну країну,
у речі прості,що можна досягнути...
Навколо зло лише й панує,
у кожнім домі давно вже царює...
Не треба любові, не треба кохання,
не треба нічого людського,
не треба...
А що ж вам тоді треба,чого ще бажаєте?
Нам вілли і яхти,і грошей ще треба,комусь на
курорти''інкогніто''треба,комусь ''новий курс''
пробрехати ще треба, завжди є потреба
,завжди є потреба...
Коли ,ви,тварюки,крадете й крадете,
на джипах і тих дорогих шевролетах ,як тії
немудрі, все жмете і жмете,і 100,і 120,
а потім збиваєте невинних людей...
Та вам то не треба....
Паради шикарні,солдати й курсанти,
новесенькі ''бехи'' і танки,і арта..
Все те,що ,вам,нелюдам,ніяк аж не треба...
Але волонтерам,солдатам-бійцям,матерям,малим діткам,
Вкраїні рідненькій ,лиш миру і злагоди в кожній домівці,
здоров'я,наснаги й терпіння живим,
і вічную пам'ять та щиру молитву-
хто заснув вже навіки за всіх нас, і за тих,кому нічого не треба...
P;Sцінуймо нашу Україну, тому що іншої такої квітучої й прекрасної країни на Всесвіті усьому НЕМА... Борись за УКРАЇНУ!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803233
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 15.08.2018
Не кожен вибере дорогу,
військовим бути у житті.
Присягу дати Україні,
готовим бути йти у бій,
боротися аж до знемоги,
страху не мати перед смертю,
і силу духу не зламати,
бо загартовані вогнем.
Хтось скаже,що здуріли ми,
спокійно не живеться...
Ми вас туди не шлем,
самі йдете, а потім плачете,що
залишились ледь живі.
Я скажу отаким ''премудрим''
- А я уявіть,що буде,якщо ми будем вдома,
залишим пост й будем сидіти просто,
лежати на дивані, десь гуляти,
Що буде далі,думали чи ні?
Навіщо ж вам,якщо вам не грозить нічого,
ідете вільно,не згортаючись весь час в клубок,
чекаючи на обстріл чи снаряд,
по місту йдете легко і поспішно,
й не дивитесь під ноги й навкруги,
так ніби зараз бій почнеться.,
з друзяками ви йдете в казино, лиш пропивати
гроші, а потім бити пики, а там один сухпай
на двох чи трьох, секунда є - товариш є,
секунда та мина й товариша уже нема,...
І ще багато можна говорить,чому ми стоїмо там,
в тих окопах, чи їздимо навчатися на полігон,
не дивлячись на всякую погоду, тому що знаєм,
іншого шляху - у нас нема ,для себе ми вже вибрали дорогу.
Й для чого ми боронимось ,відомо всім, але чого скиглите Ви- ніхто того не знає?
P:S присвячую всім військовослужбовцям,що стоять на захисті України. З нами Бог і Україна!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801368
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.07.2018
Чому в людей отак буває, що дає хтось слово й обіцяє,
плює у душу та уваги не звертає, що може це для
когось є важливе...
Такий вже світ жорстоким став,підступним...
І друзів знайти дуже важко , коли і слухати не хочуть,
як важко і самотньо нам буває...
Є друзі лиш тоді,коли їм треба ,кудись піти, щось підказати,
собі на користь тільки,а для нас лиш ті слова і усмішки крізь зуби...
Так стало важко жити в світі, коли вирішують все гроші,машини,
статки,вілли,яхти, але любов,добро і вірність вже неважливі
стали для людей...
І розуміємо,що треба якось жити..
Не просто кажуть,що ''життя прожить -не поле перейти'',
цінити треба,те що маєм,
бо ми ж не знаєм,доживем до завтра а чи ні?
І коли сльози ми ковтаєм ,нам треба говорити,сміючись,
показувати і вдавати ''ніби'' щастя,
хоча всередині душі давно вже радості нема,лишилась пустка,
ніби там пронеслася війна,що все спалила в нас дотла...
Якось живемо , і ще проживемо, якби ще світ став добрим та не злим....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801360
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.07.2018
Коли природа спить,дрімає.
Не чути співів солов'я,
і сонце ледь бреде з-за хмари,
щоб знов день новий розпочать .
Хтось в ліжку тягнеться й ''мечтає'',
як то подовше би поспать...
Хтось з клубу,з ''диско'' тягне ноги,
що танцювали цілу ніч.
Ми не спимо, ні вдень,ані вночі ...
Заходить сонце,пост йдем виставляти,
завжди готові атаку ми прийняти,
і тихо,так тихо ворога прибрати.
Як тільки сонце виглядає,
завдання нові в нас.
З природою злитися треба в одне,
в приціл нам дивитися треба немало,
Потрапити в ціль без права на помилку,
до того ж залишитися в строю...
P:S З римою вийшло не дуже,зрозуміють вірш не всі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801227
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 29.07.2018
Якось наше молоде покоління,а саме юні дівчата і хлопці мало задумуються про життя... Я не кажу про всіх, але більшість ... Звісно,що вони хочуть насолодитися юними роками, хочуть погуляти,спробувати алкоголь чи наркотики, хочуть ходити по глухих закутках чи сідати за кермо без прав - а потім все одно рано чи пізно розчаровуються.Чи в собі чи в тих вчинках,які були зроблені...
Наше сьогодення,на мою думку,дуже жорстоке та непередбачуване... В країні майже кожного дня гинуть люди, солдати по 18 - 19 років,які обрали для себе іншу юність,сидячи в окопах...або люди,які їхали з відпочинку чи з роботи і потрапляють в аварії... Це страшно! А ще страшніше є байдужість інших людей до країни,до своєї сім'ї, врешті-решт до самих себе. Адже, та молодь,яка починає помалу курити чи випивати не буде здатна в майбутньому стати хорошими батьками, народити здорових дітей, а саме головне не зможе виховати їх достойно, і так буде до тих пір,поки ми не будемо змінюватися...
Безліч юних людей не знають достеменно,ким хочуть бути,де і як хочуть жити, Мені здається, це дуже і дуже по-дитячому... Кожен повинен мати свою мрію, мету, свій сенс життя!!!
Я не кажу про якісь високі моральні цінності чи філософію...,але поважати і любити свою Україну ПОВИНЕН кожен. Не треба боятися бути справжнім, не думати про те,що скажуть про тебе інші,а жити на повну,відчувати кожен удар серця і не жаліти про жоден прожитий день, тому що,все одно знайдуться злі язики,що будуть пліткувати про нас до смерті...
Всі хочуть жити в мирній країні з міцною економікою, чистою і незайманою природою, привітними,щирими і достойними людьми,але самі ж порушуємо всі правила і робимо все наперекір...
На жаль за час цієї війни загинуло мільйони ЗОЛОТИХ ЛЮДЕЙ,які боролися в нереальних умовах без вихідних ,довгими місяцями,а то й роками... А що ми бачимо зараз? Для великої половини населення країни війна не внесла зміни у життя, таким людям все одно, тому що,вони можуть спати у ліжку і жити у теплих хатинах...так само проводяться безглузді концерти і фестивалі...так само ми проходимо повз солдатів,що йдуть по місту і не скажемо їм хоча б ''дякую''. Звісно.багато небайдужих і волонтерів,які достойні найвищих світових премій і нагород...але мало з нас хочуть змінитись на краще... Я не кажу,що всі повинні стати військовими , але можна хоча б не цуратися і не дивитися озлобленими поглядами.... Я розумію,що не кожен знає,як бути військовим, лежати в засідці чи повзти під дощем тощо. Особисто відчула труднощі військових на собі, не буду розповідати в подробицях,але можу сказати,що в нашій справі немає поганих людей, вони прикриють і допоможуть в будь-який момент...і чим більше ризикована професія,чи то артилерист,чи то снайпер,тим більше зустрічаєш позитивних і відкритих людей,які за декілька днів стають для тебе сім'єю...
Щоб жити в омріяній нами всіма країні,потрібно кожному змінюватися, не засмічувати парки, не кидати сміття у воду, не вживати наркотики і пити алкоголь, не давати хабарі лікарям чи юристам в нотаріусах, а бути привітними й щирими один до одного, бути на ''ти''з природою, поважати армію й захисників...
Просто жити за покликом серця і виконувати Божі Заповіді,і,звісно,цінувати життя, бо воно в кожного яскраве і неповторне по -своєму...
P:S Друзі,вибачте за такі роздуми, написала правду,якою я її бачу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801206
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.07.2018
А як же по-дитячому я мрію.
Аж смішно іноді самій собі стає...
Я мрію, щоб люди сліпі не були,
і тут, на жаль, ніякі не поможуть лікарі.
Чому?
МИ бачимо лиш зло навколо себе
і те,що вигідне, на руку нам...
Хтось хоче,щоб усі бажання збулись,
але зусиль не покладає взагалі, й ридає потім
, яка ж тяжкая доля...
А ще хтось хоче справжнього кохання,
але лиш дивиться у гаманець чи на машину...
А може, десь серед простих людей,
кохання чиєсь, вірне й незрадливе,
шукає половиночку свою, але ж
забула я, не дивляться на душу й серце
у людини,а на багатство лиш ...
Агов, ну люди,схаменіться, відкрийте свої
очі!!
Хтось хоче просто йти ногами, не кажучи про
кабріолети...
Хтось хоче просто чути голос і бачити коханих
своїх...
А хтось, би радий,повернутись, та в небо забирають
журавлі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796576
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.06.2018
І сходить сонце , й наступає ранок -
для кожного новий, цікавий день.
Хтось десь спішить,лиш дивлячись
поспішно на годинник, а хтось іде -
повільно так, спокійно.
Вслухаючись у гамір весь людський ,
він крик душі своєї відчуває.
Про що сумує, а про що співає?
Людина часом і сама не знає...
І все чекає та чекає, що може
десь втече весь сум, думки відступлять
і переживання перестануть існувать...
Та ні! Душа буде все відчувати, в задумі
тихій лиш ридати, і за минулим сумувати, якого
вже, на жаль, не повернеш...
І день пройде, піде за обрій сонце,
забере за собою гамір й голоси...
І все навколо стихне, піде спати,
засяє місяць надворі...
І лиш душа людська не буде спати,
їй ніколи буде відпочивати, лиш в роздумах
своїх злітати...
І як вже є ,так є, та добре,що в нас є за кого
переживати, і сумувати, і з радості,
аж, до самого неба злітати,
і кожного дня, з любов'ю сонце зустрічати,
і не спішити,
а з серцем щирим без замків, день,як останній проживати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2018
Боюсь і взнати, що далі буде,
яке буде майбутнє, чи буде
зв'язок між нами ще...?
Ночами темними й холодними,лиш
твоїми словами зігрівалась
і була на крилах мрій у небесах.
За довгі дні ще пам'ятаю кожне слово,
сказане тобою, чи з теплом чи аби як?
Не знаю...
Слова ті віри в себе додавали,
підтримку відчувала я таку,
що полетіла б в небо...
Я теж молитви за тебе завжди
читала, благала,щоб Всевишній оберіг.
Але на жаль ,нам з тобою ніяк аж не знати,
що буде завтра, що буде поміж нас.
А може краще для усіх так буде,
щоб залишити спогади усі в душі,
самим зажити чимось новим у житті...
Хоча не знаю,як для тебе,
та мені буде важко на душі, так відпускати
тебе в чужий ,жорстокий світ,але так видно
треба...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794308
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2018
Настав вже вечір надворі,
сховалось сонце помаленьку.
Над річкою встеливсь легкий туман,
лісними чарами запахло у повітрі.
Ліс засинає у обіймах ночі,
що огорнула все своїм теплом.
Лиш тихо верби шелестять,
тріпочуть листям, дивлячись у воду,
А соловейко,наче пробудивсь,
щебече пісні про життя своє,
сумне й веселе, тихе і дзвінке,
а чиєсь серце все у думах тоне.
В думах про те, як далі усе буде,
чи буде в тім житті любов,
чи доля про неї забуде...
Як не хотілося,але в житті
простая є закономірність:
нічого випадкового нема , усе
продумано давно вже,
в нас доля одна,як життя.
І як живемо ми, які поступки робим,
така і доля буде в нас ,чи добра,
а чи зла - ніхто не зна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794274
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2018
Одного разу до всіх нас прийде,
від чого ми не будем спати,
тепло від простих слів привіт й добраніч
будемо щиро відчувати .
Коли не так щось,чи щось, може, сталось,
нам аж ніяк не буде спатись.
Коли не знати і від чого
котяться сльози по щоці,бо відчуваємо ми
страх за ту чи того , хто близький душі.
А від малих,здалось б Вам,дрібниць
радіємо,в душі злегка до неба летимо.
У кожного буде таке почуття,
від якого щасливі стаємо.
А особливо,коли у душі гроза,все чорне
і не хочеться нічого, від слова,фрази
чорне все зникає й стає вже легше
і світліше на душі
Писати можна тут томи,але,для чого треба,
якщо сказали безліч слів вже про кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794138
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2018
Не віримо ми вже давно в добро.
Воно в наших уявах лиш існує.
,вважаємо,що весь світ- суцільне зло,
а ще говорим дива не існує.
Війна , аварія ЧАЕС,висока смертність -
де ж те добро посеред нас?
Чи ви серйозно?Та відкрийте очі!
Вже може досить проклинати і жалітися на все?
Якби було все зле,то ми б не існували,
погинули б від ненависті вже давно.
Та що Ви? Та немає в нас хіба добра?
Звиайно є,хоча й тому,що ми не здаємось,
і плачемо,сумуємо щодня, що засинають вічним
сном ще юні хлопці.
А люди наші,мова солов'їна,хіба то не добро?
Плечем в плече разом у бій повстануть,
положать тіло й душу за Вкраїну,не боячись тих
супостатів-ворогів.
В нас є усе,і що не говори, в нас Україна є, і це є
скарб великий.
На щастя,залишились ще у нас по-справжньому
люблячі дівчата і незрадливі хлопці -
нащадки предків наших.
Ну що сказати ще?
Про Україну можна говорити без кінця...
Й коли не буде на Землі нічого ,останнє,що звучатиме-це ''СЛАВА УКРАЇНІ''
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794135
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 02.06.2018
От як усе таки прекрасно,
що ми можемо любити.
І розуміти, що не треба нам нічого,
коли живі й
здорові близькі люди.
І знати,що чекає вдома мама,яка
завжди нас оберігає.
Коли ми,не соромлячись,
кажемо всі свої думки,
тому чи тій ,кому так довіряєм .
Коли не треба нам розкошів
і прикрас,а вистачає навіть слова,
сказаного нам з теплом.
Коли підтримку відчуваєм, навіть коли
на відстані перебуваєм.
І один погляд здатен розтопити в серці лід,
та запалити віру в краще майбуття.
Не кожен з нас по-справжньому це розуміє,
як це щиро й безкорисно любити.
Коли любиш ти і за те,що просто на
світі така людина є.
Коли любов ,попри усе, перемагає, і ненависть,
байдужість, жорстокість , і навіть саму смерть.
Давайте всі ми пам'ятаймо - любов - то є велика сила, що
кожному дарує крила
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794042
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2018
У чому суть, чому живемо на цім світі ми?
Хтось знає відповідь, хтось ні.
Нам хочеться все мати, гарно жити,
і по дрібницях не тужити,
але, багато є ''але''.
Не бачимо самих себе ми, вбиваємо,
збиваємо словами аж до смерті...
Воюємо, говоримо, не думаємо ,
а потім гинемо, і плачемо,
злітаємо до неба аж...
Крадемо ми , махлюємо ,
лиш дивимось крізь призму
мрій й пустих надій.
Забули ми, байдуже нам і те ,
що маємо любити ми .
Ще маємо радіти і з вірою
десь в майбуття летіти...
Ще маєм дякувати ,
й ніколи у світі не плакати...
Кохати маємо ми, і палко так,
і ніжно й чесно, усе робити безкорисно
й взамін нічого не чекать...
Забули ми, що жити маємо , а не лиш
рахувати свої дні.
Життя ж пройде , й не вернеться кохання,
і дружба, й молоді роки...
Усе пройде ,нічого не вернеться...
Не забуваймо - нам ще треба ЖИТИ!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794034
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.06.2018
А, знаєш, думаю я так!
Ніколи не втрачай надію,віру і любов. Чому?
Тому що, не проживеш без цього, надія є завжди, щодня,щосекунди.
Цікаво як?
Не знаєш ти, чи побачиш завтра новий день, але вже маєш плани, якісь справи.
Як просто, та це і є надія!
Щодня ми прагнемо чогось, і мріємо, і йдемо до мети.
Хіба не так? Спитаєте, у чому ж віра?
А в тому,що ми ж не самотні, у нас є друзі, близькі люди, якби не вірили ми їм,
то жили б взагалі? Віра є всюди, і у всіх, щодня нам дозволяє любити,дружити,
загалом ЖИТИ!
Любов - мені здається, що про неї вже безліч слів сказали, якими людські серця покоряли й дивували!
Живімо так,щоб нам хотілось просинатись,сонцю ясному й небу голубому, немов ті діти дивуватись й дивуватись!
Любімо так,щоб нам хотілось забуватись, про все на світі, про справи всі буденні й небуденні!
Чекаймо так,щоб хвилини у думках наших рахувались, щоб навіть у безвихідь ми завжди на краще сподівались!
Дружімо так,щоб все хотілося на світі розказати,секрети потаємні не ховати, віддавати в потребі і час, і відкрите серденько!
Давайте завжди пам'ятати, без надії, ,любові і віри не будемо ми і просинатись, сонцем і небом милуватись...
Тож завжди треба нам надіятись,вірити і ,звісно,любити!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787075
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 11.04.2018
Як ми живемо? Скаже тільки доля й час, я лиш сказати одне можу:
як часто ми не чуєм серця свого, яке бринить в якійсь сумній задумі.
В думках про дні ,прожиті нами, не бачимо ми справжнього життя.
Здавалося б, робота, дім, навчання - коловорот подій повторних в багатьох із нас.
А як же сонце ясне зранку, що нам віщає новий день?
А місяць світлий уночі, який нам світить у вікні і каже день пройшов,пора лягати спати,щоб завтра всім знов день стрічати?
А як же пташки у саду, які співають весело і гучно, стрічають новий день піснями й ними ж проводжають?
Чимало з нас цього не помічають,але буденні справи всіх чекають, всі мають клопоти
й зажури.
Як прикро, але життя не чекає, воно буяє і буяє, сльозами й сміхом голосить,
закохані очі ховає, вірно чекає, б'ється з байдужістю людською і злом !
Життя одне, й на жаль щодня, щохвилини в безодню із часу тікає, і вже не повернеться, не дасть змоги назад оглянутись, змінити щось, сказати несказанне , на жаль не буде змоги в нас такої більш!
Цінуймо, люди, всі здавалося б ,дрібниці!
Тому що, бачить сонця схід , пташок дзвінких почути голосочок -ЦЕ справжнє щастя і життя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787067
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 11.04.2018
Задумаймось, друзі, картина яка ,перед нами щодня постає?
Не вміємо жити, хвилиноньку кожну цінити.
Говоримо, а ще не час, відкладаємо все,що ми можемо зараз зробити.
Але можна зробити немало для дорогих і близьких нам людей.
Хіба так важко подзвонити мамі, сказати що все добре, що живі й здорові?
Звісно,не важко,декілька слів, і ми знаємо, мама радіє.
На жаль, ми зовсім інше бачимо щодня, ще зовсім юні , можна сказать, ще зовсім діти,
ідуть у бари пити і курити, а потім за кермо сідають...
А потім по новинах кажуть ДТП, усі загинули , не знаючи,за що?
А мамі як?
Як пережити страшну втрату,в останню путь проводити дитя.
На жаль, отак буває, і це не рідкість, а наше сьогодення!
А слово дружба і любов , здається просто не існують.
Наші воїни-солдати, справжні ЛЮДИ, небайдужі - знають дійсно речі ці.
Та варто тільки подивитись навкруги, чи є десь вірні,люблячі дівчата?
Не знаю, та ,здається, НІ.
Одна ховається і курить, інша наркотики приймає.
Ще їм важливі тільки гроші або подарунки за ті нещирі поцілунки.
Хіба не має справжніх почуттів?
Коли нічого не потрібно,коли коротке те привіт, все добре,
радієш так,немов мале дитя.
Коли не треба ні багатств,і ні розкошів, щасливим бути і радіти,
що живеш, що бачиш, чуєш,відчуваєш!
І прокидаєшся щоранку , сказавши подумки "дякую", за те,що живу.
А висновок такий можу зробити, цінуймо те що маємо,великий дар- ми живемо!
І знаймо, нема нічого випадкового в житті.
Всі люди, речі, цінності,які в нас є для нас щось значать.
Просто живімо, не відкладаймо на потім життя, воно в нас неповторне і на жаль -ОДНЕ.
P:S Люди,друзі, знайомі чи не знайомі, давайте просто насолоджуватись тим ,що у нас є. Не шукаймо коханих в багатстві чи грошах, а у вірності, зацікавленості одне в одному,небайдужості. Цінуймо наших матерів, даруймо їм теплі слова,обійми,тому що мама не буде завжди з нами, але повинна завжди залишитись в наших серцях.
У буденній метушні ми не помічаємо навколо добра і стаємо черствими, злими,жорстокими до світу, а потім жаліємось,що люди якісь не такі. Давайте почнімо з себе. Змінюймо світ самотужки,надихаймо одне одного і тоді обов'язково все буде добре в світі, і в нашій рідній Україні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786903
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.04.2018
Чому так важко на душі?
Думки не ясні в голові .
І кожен день ніяк не зрозумію.
Ніби радію, ніби вчусь,
але чогось душі бракує.
А світ, а люди , все мене не чує!
Всім ніби байдужа рідненькая
країна.
Хіба їм все одно власная доля ?
Чи буде в Україні воля?
Та невідомо.Нікому невідомо,
що буде зустрічать нас завтра?
Чи буде в нас свобода слова,
державність,влада,рідна мова ?
Хіба всі ми не розумієм ,що юні
хлопці там,на фронті, за нас втрачають
все життя.
Аеропорт, Авдіївка, Артемівськ - про
пекло кажуть всі новини.
Там лиш руїни, лиш осколки,
що мабуть не відновить вже ніхто.
Та сотні тіл лягли в жорстоких битвах ,
не повернувшись до рідного дому свого.
Багато з нас говорять нащо?
Чом стоїте в сирих окопах, чом терпиш обстріли із "Граду"
за що стоїш , борониш ти кого?
Я відповім як я сама вважаю,
хоча не була на війні,не відчувала страху, болю.
Проте відчула злобу , лють ненависть до невинного народу.
Там хлопці гинуть не за москалів, не за хохлів,
а лиш за нашу Україну!
Щоб ворог не пішов ще далі,
і діти спали завжди в мирі!
Щоб жили ми в прекрасній Україні ,
що калиною й вербою зацвіте.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761937
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 23.11.2017
Україно моя,краю тихий і милий .
Народилась тут я і гордо звусь -
українка.
І широкий Дніпро, і високу Говерлу,
і джерельний струмочок за краєм
села не покину ніколи свою рідну,
квітучу,синьооку країну.
Де б не були всі ми , на Гаваях, в Берліні,
не забудемо ми запаху рідного дому
не забудемо струмочка,що тече за селом .
І хоч в нашій країні іде зараз війна,
що забрала вже тисячі хлопців ,
я завжди буду вірити у перемогу .
І хоча в Україні справедливих нема депутатів,
та я вірю,що прийдуть нові.
Ті нові, що вернулися з фронту,
що дивились у очі війні.
І я вірю,що не будуть більш їхать
в Єгипет, чи летіти на сонячний Кіпр,
а будуть в Україні на курортах лежати,
милуватись блакиттю найяснішого неба.
І я вірю,що буде моя Україна,найкраща з всіх
тих країн на Землі!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740661
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 05.07.2017
В житті ніщо задарма не буває.
Повинні йти ми до мети своєї!
Змінився світ на гірше,не на краще.
Існує правило одне- якщо не ти,тоді тебе!
Це правило,здається,для війни,
для тих,хто мир і спокій захищає!
Та ні!Весь світ жорстоким став і злющим!
В країні нашій депутати загарбують собі мандати.
А бідні люди до поляків найматись їдуть на роботу,щоб
годувати діточок!
А хлопці наші,ледь живі,стоять
на рубежах країни,без форми,їжі і води не полишають ті кордони!
Загиблих три,поранених лиш двоє,
але ці числа треба множити утроє.
Та знаю я і знаєм ми,що наш народ незламний, незборимий!
Залишився й залишиться таким!!!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734839
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 24.05.2017
Прийшла весна прекрасна і привітна.
А в Україні спокою нема.
А тії кляті депутати мільярди тратять ні на що!
На Євробачення!Навіщо?
Коли в країні йде війна,і гинуть хлопці кожен день!
Мільярдів тридцять на концерти,які тривали пару не днів.
За ті мільярди накупити бронежилети,
форм ,зброю,аби не гинули вони!
Ніхто не знає,як там,що там?
Ніхто не зна, як бути на війні.
Щодня дивитись смерті в очі,за рідну землю полягти!
За що побили наших хлопців,що повернулися з війни?
За те,що там ,на тому Сході щодня нам зберігали мир.
А їх побили за протест?
Та цей протест був проти зла й нещастя ,
щоби 9 мая всі забули та в Україну вільну і
єдину повірили вже раз і назавжди !
Не забуваймо вірних нам героїв,що були віддані нам всі віки!
І гасло наше ми не забуваймо:
ГЕРОЯМ СЛАВА
ВІЧНА ЗАВЖДИ СЛАВА!!!!!!!!
P:S ЛЮБІМО НАШУ УКРАЇНУ,НЕ ПОКИДАЙМО ЇЇ,І ЗАЛИШАЙМОСЬ ВІРНИМИ СИНАМИ Й ДОЧКАМИ СВОЄЇ НЕНЬКИ!!!!!!!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734834
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 24.05.2017
Життя складне, не скаже про майбутнє
Що нас чекає завтра,через місяць?
На нас чекає безліч перешкод,
Приємних і не дуже.
Та знаю я,що не дарма
живемо ми на цьому світі!
І кожен з нас - то особистість,
що хоч так трішки змінить світ.
Життя одне і неповторне
в добрі,любові треба жить
тоді життя само захоче,
нам перешкод більш не давать!
Живім же в мирі і любові.
Повагу кожному даріть,
можливо потім нас чекають новії зміни
у житті
Цінуймо,все що доля посилає
й стараймося змінити світ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729841
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.04.2017
Була чудесна пора року.Усе навколо буянило й цвіло!
З колясками ішли матусі, гойдаючи своїх малят.
Були весілля і забави, раділо місто ще живе!
Але вночі,в проклятую хвилину реактор вибухнув.!
Невже?Що сталося?
Тоді не знали люди,що більш не вернуться сюди!
А радіація жалить невидимо,підступно вбиває усіх.
Солдати йшли на вірну смерть, не бачивши
злого ворога!
Усі,усі збирайте речі! На Київ їдьте з Прип'яті!
Це тимчасово,тимчасово казали всім у ці часи!
І місто швидко опустіло, не гомоніло, не раділо,
а лиш диміло і диміло, лише солдати
полишались очищувати залишки біди!
Вертаючись з пекельного завдання
вони вкривались плямами страшними.
Хто втратив зір,кому згоріли руки,
усі вони героями зостались,хоча в цементі на віки!
2017 настав, часи змінилися давно.
Та не на краще, а на гірше,
в нас появилося АТО.
Москаль той наглий і гнітючий на нашу землю лізе знов.
А в Прип'яті живуть ще люди,що залишилися тоді.
І не злякалися покинуть страшний і мертвий, але рідний край.
Та ,Українці пам'ятаймо, вже тридцять літ минуло швидких ,
що так змінили увесь світ
І пам'ятаймо тих героїв,що там погинули на віки,що захистили нас від
смерті, яка невидима була і в свої руки забрала усіх героїв
,що тоді загинули у Прип'яті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729829
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 21.04.2017
У кожного життя - різне значення має.
У когось накрасти побільше грошей.
В депутатів шановних свій острів придбати,щоб померти
там потім від самоти.
У солдата додому вернутись живим,поцілувати
дружину і сина.
В селянина прожити за новими тарифами,
заробити на хліб, на гостинці своїм дітям
Але в кожному серці має жити любов,
що важливіша за всі ті набутки!
Найважливішим в житті - то є наше здоров'я ,
що не придбається за всякі будинки.
Не важливий твій статус: чи ти мільярдер,чи простая
убога людина.!
Ще ніколи й ніхто не купив собі вічне здоров'я!
Тож не майте шкідливих Ви звичок,не сваріться,не
бийтесь,не забирайте життя, а живіть по законах Ви божих.
Бо,хто любить життя,свою сім'ю поважає - то здобуде хороше і мирне життя.
Люди,бережіть своє життя і здоров'я, тому що майбутнє України не повинно починатися з алкоголіків,наркоманів,а з здорових,життєрадісних людей!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727705
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 07.04.2017
У кожної людини є своя пора року,
У когось на душі весна,що огортає позитивом,
приносить радість і надії, і щасливі,далекії мрії.
Для когось весна це пора болю і втрати,
для когось це сльози сумні проливати.
А літо для когось то справи буденні,
читання книжок і гуляння веселі.
А в когось літо ,можливо,пора виживання?
Пора еволюції і розслабляння.
Ну осінь,звичайно,сумна і журлива,
задумлива і некваплива .
А може у когось це нове життя,
невідомі шляхи , невідомі випроби!
Зима -вічний холод, байдужість та зло,
Для когось це радість, усмішки дітей, тепленькая хатка
і простота у душі.
У кожної людини є своя пора,
що, буває,дарує нам щастя і долю.
Цінуймо життя,яким воно б не було,
бо не вернеться жодна хвилина!
P:Sніколи не судіть людей,не знаючи їхньої долі,становища в сім'ї. Інколи навіть найкращі друзі не знають ,що з нами насправді. Тож, не осуджуймо нікого, і приймаймо людей такими, якими вони є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727537
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.04.2017
́Коли був бій,коли був мітинг
не зупинилися вони.
Їх вийшло мало,
їх побили,немов це скот
а не народ.
Потім їх вийшло тисячі
й не розігнали,побоялись.
Вони стояли день і ніч
за ту свободу довгождану.
Так це майдан страшного
року,який забрав хлопців тисячі,
що неозброєні були!
На Інститутській
лютий ''Беркут ''
в героїв молодих стріляв.
Ці хлопці були із щитами
і йшли наперекір всьому!
Коли вбивали побратимів,
хлопці кидали всі щити
і рятувати йшли,а потім падали самі.
Страшний майдан перед очима
у нас і досі ще стоїть.
Так!МИ ніколи не забудем
''Небесну Сотню'' рідної землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717095
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 08.02.2017
Іван Богун, Степан Бандера - це славні наші воїни.
Вони боролися, вмирали у боротьбі із москалем,
віддали душу свою й тіло за волю рідної землі,
вони хотіли, так хотіли, щоб ми у волі зажили.
Здається ми вже незалежні і всі страхи пережили.
Та ні! Які ми незалежні?Як все москалю віддали !
Путін наш Крим собі загарбав,забракувало вже Москви?
Авжеж ,йому ж там холодно в тридцяти-градусний мороз,
хотілось йому сонечка яке би гріло пику ту ,яка завжди,завжди приносить
лиш горе ,горе й море сліз!
Тепер кремлівська морда тая вже забажала коридор через
Луганську і Донецьку вкраїнську рідненьку землю!
Вже третій рік нашії хлопці виборюють Вкраїни волю.
І плачуть , плачуть матері, бо вже синочків не побачать,
жінки вже більше не зустрінуть своїх коханих із війни.
А діти, квіточки маленькі вже не побачать татусів,
які пішли у справжнє пекло заради їх життя і снів.
А скільки ж ,скільки ж юнаків погинуло на тій війні?
Ніхто не зна, чому диявол до України причепивсь, наслав
на неї горе,горе й сльози через проклятую війну!
Але я знаю,що Вкраїна,де мова вільна,солов'їна
ще переможе в цій війні!
Бо наш народ є нескоримий за довгі-довгії віки!
А ті прокляті москалі ще їздить будуть на свині
і нас благать про допомогу.
І Путін той , і Жериновський
будуть ще гнити у багні!
А наша вільна Україна буде найкраща на землі!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716873
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 07.02.2017
Зима.
Холодна пора року.
В окопчику сидить солдат.
А далі десь луна молитва,
а далі крики немовлят.
Ніхто не зна, коли скінчиться
неоголошена війна.
Вже третій рік на Україні
немає спокою,нема.
Початок був у Києві,
коли страшна борня була.
На віки-вічні там спочинок
''Небесна сотня'' віднайшла.
Ну а тепер страшна кістлява
розвагу іншу рознайшла.
Авдіївка,Луганськ,Попасна.
Там сотні хлопців спать лягли.
А сєпарам все мало й мало,
ніби не мають ті душі.
Вже сотні діток лишились без батька,
а матері посивіли за ніч.
НІ! Наші воїни незламні та нескоримі за віки!
Пе́режили ми безліч страхів,
і всюди ми перемогли.
І в цій ВІЙНІ ми переможем ,бо
загартовані ми духом нашої рідної землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716671
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 06.02.2017
У кожного багатства різні.
Чи машини, будинки,яхти,що мають
наші олігархи,які так дбають про народ!
А для солдата ,селянина чи маленької дитини-
щастя жити , не журитись і надіятись на краще.
І міністри ,й президенти хочуть
жити так прекрасно
та не думають вони,що життя-це не багатство,
не квартири золоті.
А що життя-це просто щастя щоби жити
дихати,ходити,ЛЮБИТИ РІДНУ УКРАЇНУ!
І не тікати за кордон!
Це навіть дітки розуміють,що жити треба у добрі
,любові щирій як до себе , так і до НЕНЬКИ УКРАЇНИ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714934
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.01.2017