| Сторінки (4/391): | « | 1 2 3 4 | » |
Народна мудрість гласить, що нове, то є давно забуте старе…
Напевне, депутати також іноді звертаються до народної мудрості…
Пам’ятаєте лічилочку:
На дворі трава, у траві дрова:
Раз – дрова, два – дрова…
А чому б не згадати простеньку дитячу лічилочку, примінити її на практиці та взятися за підрахунки дров бідного народу? Це ж буде проведена масова робота !!! І бюджет країни можна поповнити, бо тими МСЕКами, «інвалідами», бюджету «не підлатаєш» - свій свого завжди захистить… Ото з народу – інша справа, особливо зараз, у воєнний час та ще й напередодні зими… Це ж скільки дров можна нарахувати!?
З «крутих тачок» депутати
Всілись на підводи…
Рахувати будуть дрова
В простого народу.
Вже й перші результати «активної роботи» є. На Сумщині водія оштрафували на 500 гривень за те, що віз у машині декілька поліняк. От так то! Якщо «не сподобається» таке рішення водію, - нехай оскаржує! Заплатить ще гривень 340 за скаргу, а вже в яку сторону поверне – це інша справа... Навіть, якщо допустити, що рішення буде на користь водія, то довго чекатиме той водій, щоби йому повернули потрачені кошти.
* * *
Громадяни нашої країни, одержуючи пенсію, заробітну плату, розділяють свої кошти, в основному, на декілька частин:
- проплату за комунальні послуги,
- на харчування,
- допомогу ЗСУ,
- одяг та інше
Коли влада країни, перед великими подіями, роздає населенню кошти під виглядом допомоги (по одній тисячі гривень), то обов’язково підкреслює, на які цілі виплачену допомогу треба потратити !?
Логічно було би не вказувати народу як тратити гроші … Це ж не малолітні діти, чи особи з обмеженою дієздатністю. Якщо від щирого серця даєш, то не вказуєш, як розпорядитися. Можна ті виділені кошти, від імені народу, зразу перерахувати на допомогу Збройним Силам. Було би більше користі. Можливо, побачили б звіт скільки коштів і куди перераховано… Але, в це важко повірити, бо… і тут вкрадуть…
* * *
Знаю, як усе це читати, бачити, чути… Вже не болить, а пече нестерпним вогнем... Коли в країні війна, а при владі повсюди – мільйонери, хабарники… У владних структурах 30- 40 річні «інваліди», одержують мільйонні зарплати і пенсії, а старенькі пенсіонери діляться чим можуть, допомагаючи ЗСУ, різним переселенцям, постраждалим від воєнних дій…
Але, віримо! Треба вірити, бо не буває в житті тільки чорних смуг...
Життя, воно полосате. За "чорнотою" буде світло. Обов’язково наступить!
Темні трагічні події прискорюють переміни на світле, на краще …
.... Дай нам, Боже, тільки вистояти, діждатися!
В. Ф. – 10.11.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026245
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2024
Цілує осінь кожен лист,
Берізки у сум’ятті -
Чому пора міняти нам
Малахітові плаття ?
Кленовим шелестом бринить,
Душа сумує – осінь !
Котить непрохана сльота,
Не спіши, серце просить !
І неповторність чарівна,
Мов доля у людини,
Бентежить, манить, окриля
В миттєвості хвилини…
В. Ф. - 22. 10. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025861
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2024
Любіть поля майбутнім урожаєм,
Любіть гаї, наповнені вітрами,
Простір долин, що пахне медом диким,
Любов – вона жива, а не безлика !
Поля є символами кожної долі.
Ліси – обереги таїни людської.
Простір лугів, долин, гаїв із вітрами
Це - можливість спілкування поміж нами.
Коли любов ступає твердим кроком -
Її не налякати ненароком
Діяннями, чи хтивими думками,
Любов - життєва сутність поміж нами !
В. Ф. – 20. 10. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024948
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2024
Чого тільки не виробляють ті живі істоти?! – спочатку дивувався Він…
То, наче жаром, мене накривають, то, незрозуміло чому, раптово залишають без живлення. Така різка переміна відношення до мене, звісно нервує, заважаючи мені спокійно працювати.
Він згадував той час, коли жив спокійно. Його душа відкривалася допитливим та цікавим, в основному, веселим очам. Приємно було бачити спокійні обличчя господарів. А тепер – незрозуміле відношення, сумні господарі, постійні тривоги - просто якісь жахіття…
- Що раптом змінилося? – думав Він на самоті… Я ще не старий, енергійний, можу довго працювати, хоч багато хто говорить, що маю холодну душу. Це, зрозуміло, не дуже хвилює, бо знаю, що без мене не обійтися, особливо в цьогорічну жару… Я приношу користь людству, не меншу, ніж той ящик, що на кухні розмовляє, чи кричить із вітальні; не слухавки, які постійно дзеленчать, а розмовляючи, буває так кричать, хоч затуляй вуха. Вони, без сумніву, корисні. Але… іноді від їх розмов моя душа ще дужче холоне…
Ну й що з того, що у мене холодна душа? Але я не безсердечний і кожного разу хвилююся відчуваючи, коли щось іде не так, як потрібно.
Ось і сьогодні… Раптово, наче світ затьмарило... За вікном щось декілька разів бабахнуло так, що аж посуд на кухні та віконні шибки задзвеніли… Погасло освітлення... Мене цей жах вивів з рівноваги і я, глибоко чхнувши, замовк... Мій господар, з пересердя, «круто матюкнувся»... Ніколи ще таких слів я не чув…
Враз - потемніло… Було дуже лячно і сумно. Майже сутки довелося тупо простояти, не працюючи. Відчував, що моя душа все більше нагрівається. Це засмучувало, бо яка ж тоді користь від мене…
З часом «мої безвинні простої» почали чергуватися якимись графіками відключення електроенергії. Довгі перериви без освітлення дуже дратували, бо був такий період, що я не витримував і просто «впісювався»…
Коли раптово мене включали, то напруга в мережі була часто великою. Вона досягала критичного рівня моєї роботи і життя…
Така ситуація засмучувала моїх господарів. І вони почали шукати різні можливості, як допомогти, щоб я «зовсім не накрився» - так сказав мій господар...
Тоді й появився у мене друг. Справжній помічник. Він - зовсім маленький, в порівняні зі мною, але користь приносить велику. Завдання друга - це рятувати мене від високої напруги, яка іноді сягає більше 250 Вт.
Висока напруга, як я вже казав, є смертельною для моєї роботи і життя. Тому друг своєчасно рятує, виключаючи мене, коли в мережі висока напруга, за що я дуже йому вдячний. Ну, а коли надовго виключають електроенергію - регулювати, звісно нічого, то ми разом «дрімаємо, взявшись за руки».
Мої господарі, бачу, також спокійніші стали. Вже не так сильно переживають за мене як раніше, коли не було надійного друга. Вірять, що ми всі разом - вистоїмо! Тільки, щоби тривог не було… щоб електроенергія не відключалася…
В.Ф. – 10.09. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024296
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2024
Сумчани, сумчани, сумчани…
Усі ми: дорослі й малі,
Жахіттями закарбувались
Нам кроваві осінні дні…
Тривоги, тривоги, тривоги…
Постійно: ночами й днями…
Що твориться в білому світі?
Чого це пекло над нами?
Потопає Сейм від потрави,
Повітря - чад та кіптява…
Всенький люд проти диявола,
Який "хвалиться славою"…
Лікарняні заклади, школи,
Ще й соціальні будинки…
Все знищує ірод на землі,
Лишаючи прах... пилинки…
Стогнала земля гнівом-болем,
Шматками небо рвАлося…
Чи так уже треба, Господи,
Щоб це жахіття сталося?
У чім є провина немічних?
Дітей, що батьків не знають?
Усі вони, Боже, сироти,
Що свого дому не мають…
Сумчани, сумчани, сумчани…
Усі ми: дорослі й малі,
Хай же світлою буде пам'ять
Про трагічні осінні дні…
В. Ф. – 30. 09. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023437
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2024
Зрілий вересень юній берізці
Заплітає косу золоту.
Осінь фарбу замішує в діжці,
Відпускаючи на красоту.
І відлуння птахів десь у небі,
І ракети не так вже страшні,
І життя марнувати не треба
На балачки без змісту – пусті...
Пролетить, пропливе й не замітиш,
Швидкоплинну природну красу.
Розфарбує життя уже в срібло,
Золотаву жіночу косу...
В. Ф. – 23. 09. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022796
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2024
Сивим цвітом в зажурі калина,
Біля ставу розсохлись човни
Не для того ростила я сина,
Щоб чекати його із війни …
Ще із малечку сина навчала:
- Ти за правду завжди заступись!
І не думалося, не гадалось,
Що війною озветься колись.
Хтось сказав, що гірчить та хлібина,
Як над полем жайвір не в’ється…
І морозним у літню годину
День тривог і розлук здається …
Задля того я сина плекала,
Готувала чаї з чебрецем,
Щоби соколом літав у небі -
Полохливим не був горобцем!
Говорила колись нам бабуся –
Легко там, де біди немає…
Коли ворог у тебе під боком –
Світлий розум хай не дрімає!
Не буває добра і поваги,
До рашистських розмов про Тамбов.
Бо хижацького племені звіру
Не зрозуміти святу любов.
Літописець події запише -
«З дикою руснею – не до гав...
А незламний Воїн України
За Урал всю ту нечисть прогнав!
В. Ф. - 20.06. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021657
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2024
Не так швидко сонце сходить,
Трави ронять роси,
Як дівчини молодої
Посивіли коси...
Сонце сходить – жахається,
Що творять з землею!
А дівчина молодая
Стала нічиєю.
Трави випалили орки,
Аж земля стогнала.
Роси плакали на травах -
Гарячими стали.
А дівчина молодая
Коханого ждала
І як свічечка тоненька
Догоряти стала...
Коханого не діждалась -
Погасла надія.
Розрушились усі плани -
Ніч забрала мрії...
В. Ф.- 26. 08. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021245
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2024
Дивлюся на птаха, що вільно ширяє
У неповторну небесну блакить,
А серце тріпоче, на мить завмирає -
Мов ниткою спогад в’ється, тремтить.
Безмежна любове, - ти світло, ти свято,
Ти – диво душі, що крила дає !
Весняний той подих, який надихає,
Джерельний струмочок, що виграє.
В уяві картину собі намалюю,
Де хочеться бути лише удвох ...
Вірю, - закінчиться лихая година,
Надії росток живе, не засох !
А спокій, тиша неодмінно вернуться,
Снагу, як море, дадуть кораблю !
І я вже думками за летом пташиним…
Безмежна любове, - вдячність! Люблю!
В. Ф. - 10. 08. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020376
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2024
Ой у полі жито, молоденьке сходить,
А хлопчина до дівчини з вечора не ходить
Він ходить із ранку, на зорі-світанку
Соловейком витьохкує у неї на ганку.
- Ти, моя лебідко, будь мені за жінку,
Бо вже з вечора у мене голова, як грінка !
Хочеш, - трав накошу, дров я нарубаю
Пригорну тебе до серця, бо давно кохаю !
За тобою, наче тінь, буду я витати
Не тримай мене на ганку, а впусти до хати.
- Ой не мала клопоту, в нових я чоботах!
Докажи мені спочатку, який ти в роботі:
Наноси з криниці свіжої водички
Покорми гусят, індиків, молоду теличку.
Випаси корів. Курей випусти з клітки,
Тоді будеш загравати до чужої дівки !
- Ох, і натрудився! Нащо те кохання...
Краще сам я відпочину з вечора до рання!
Як вранці прийшов я - вона вже чекала.
Цілувалися без тями, щоб не було мало…
- Працьовитий хлопець, - надію вселяє,
За що тільки не візьметься, до всього хист має!
В. Ф. - 28. 05. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019569
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2024
Згадалося літо й ті бусинки – роси,
І згадалася кохана у травиці боса…
Наша спільна тайна, вишня - диво із див !
Згадалося, як вечорами до неї ходив.
Пам’ятаю квіти й ягоди червоні
Ті, що ти так ніжно збирав у мої долоні...
Нашу тайну – вишеньку, в літні вечори
Й ту зірку - чарівницю, що миготіла згори.
Нам би повернутися під чарівну вишню...
Вона б нагадала про любов - жагу колишню.
Жаль, немає вишні… Зі садочка й хати
Залишилося відро та димар коцюбатий…
В. Ф .-30. 07. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019094
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2024
У молодості думалося, - коли людина дожила до поважного осіннього віку, то її нічим уже не здивуєш. За цей час багато чого побачено, зрозуміло й усвідомлено, пережито… Але, як каже народна мудрість – вік живи, та вік учися. Ніколи не пізно вчитися жити в гармонії з людьми, навколишнім світом. І сім раз відміряй, а тоді відріж – це також народна мудрість.
Цю істину кожний раз потрібно згадувати тим «людцям», які не думають, що творять, бо жах і руїни залишаються після їхніх «творінь»…
Після липневої спеки до тридцяти семи градусів, двоє пенсіонерів виїхали за місто, щоб посидіти з вудочками біля ставочка, який приваблював спокоєм і тишею. Тут не було чути гудків тривог, які щораз вили в обласному центрі так, наче душу розривали на шматки. А ще - можна було ловити карасиків, відпочити в тіні старих дерев, заряджаючись на деякий час позитивом матінки - природи.
Яке ж було їх потрясіння, коли побачили майже безводний ставочок, на берегах якого лежали, подекуди, невеличкі окуні… Кому у таку спеку потрібно було робити це варварство? Ще днів десять назад, до спеки, тут плавали гуси, дикі качечки з каченятами. І навіть лебеді знаходили тут затишок і перепочинок.
А зараз – жах, який непідвладний людському розуму… Для чого потрібно було спускати воду зі ставка у таку спекотну погоду? Риби великої тут не було. Восени «хазяїни» її виловили, обезводнивши ставок.
Посиділи з пів години в прохолоді лип. Вудочку закидати на глубину «жабі по коліна», не було бажання… Вже думали їхати на інший ставок, але там немає дерев – не сховаєшся від спеки, а дорога - одні ями.
Аж раптом, на протилежному березі ставка, появився кіт. Він обережно ступав по підсохлому мулу.
Покликала - «кіс-кіс», іди до нас - насторожився. Знову позвала. Пішов уздовж берега у нашу сторону. А попереду міст, по якому туди-сюди мотається транспорт. Думаю, що ж він робити буде. Вздовж мосту йому небезпечно переходити, бо міст вузький, але довгий. Кіт пішов під мостом по перекриттю дамби і успішно добрався до нас. Метрів зо два від нас зупинився і присів на стежці.
Я була вражена його поведінкою, бо одна справа перебратися на другий берег, а інша – знайти нас. Над берегом із нашої сторони непролазні хащі. Треба добре орієнтуватися, щоб знайти непомітну стежину. Знайшов, присів, а близько підходити боїться.
- Не бійся, кажу, розумнику. Підходь, будемо знайомитися. І протягнула до нього руку. Він насторожено підійшов, понюхав мою руку. Почала його легенько гладити, розмовляючи про те, що ми теж приїхали в надії впіймати рибку. Осмілів, вмостився передніми лапками на мої кросівки і почав мурчати. Він був чистенький, наче й не ходив по реп’яхах. Слухав розмову і так дивився в очі, немов розумів кожне слово.
Чоловік, в надії впіймати карасика для кота, закинув вудочку. Кіт уважно спостерігав за поплавком. Щось сіпало за наживку, чи верховодка, чи окунці, але карасики не ловилися. Так пройшло хвилин зо двадцять. Коту така риболовля, мабуть, набридла. Він поважно спустився з крутого берега до води, не чіпаючи двох окунців, що лежали коло води. Дістав лапками окуня, який ще льопався в залишках води. Витягнув у зубах його на берег і усівся поруч, смакуючи здобиччю. Окунь по розміру був на долоню дорослої людини.
- От де справжній риболов! – сміялися ми…
- Поїдеш з нами, будеш жити з такою ж чорною кицею, як сам. Тебе ніхто у нас не скривдить. Будемо разом їздити на рибалку.
Кіт, доївши окуня, задорно вмивався. Потім умостився в мене на колінах і весело мурликав, наче розуміючи нашу розмову. Через деякий час зіскочив із колін, уважно подивився на нас і пішов собі поважно стежиною.
В.Ф. – 21.07. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018346
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2024
Перегуки, передзвони... Радісно як, люди!
Закохались молодята, не знали, що буде.
Не відали, не гадали... квітла любов рясно !
Впали сльози, як дощ з неба, у погоду ясну…
Пішов милий за країну волю захищати -
Одинокою дівчина залишилась в хаті.
З пекла війни не шле звісток… Хоч би слово друга!
Немає спокою ніде – всюди чорна смуга…
Кохаючи, вірить треба - любов окриляє,
Після смуги темної, лише світла буває !
В. Ф. – 14. 04. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017994
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2024
Україна! Чарівна, квітуча!
Україна безмежних ланів …
Ти гордись, Україно, собою,
Бережи вірних дочок й синів !
Україна тривог і скорботи,
Україна борні, шатії…
Ти кріпись, Україно! Сум’яття
Не закрадуться в душах лихі.
Раз по раз торгували тобою
Керманичі, зайди й купці,
Тільки вся ти, у шрамах двобою,
Не здалася на закиди ці !
Тебе люблять і північ, і південь,
Захід і схід любов свою шле...
Покладу крихту теж я любові
На твоє материнське плече.
Будуть, будуть жита колоситься
І дитячий дзвенітиме сміх!
Україна, як мама єдина,
Пригорне дітей мужніх своїх!
В. Ф. – 30. 06. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017238
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2024
Каже жінці чоловік:
-У сні так натомився…
Під тим дубочком,
Де з тобою стрічались -
Із кралею любився.
Жінка косо глянула:
- Скільки літ! І не змінився?!
Надіялась я дарма.
Яким дубом колись був,
Таким ти і залишився...
В.Ф.- 11. 07. 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016486
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2024
Тиша, пізня вечірня тиша,
Лиш вітер гілля колише…
Забавляє неня дитину,
Якій не хочеться спати
У пізню воєнну годину.
Дитині не цікавий вітер,
Котрий лиш гілля колише.
Матуся втомилась - дрімає,
Допоки усюди тиша,
Бо в дідька знесло вже макітру -
Увесь добрий люд лякає…
Немовля коло нені - в затишку,
Тривогами його не злякаєш !
Рученятами вхопило ніжку -
Хочеться у ротик запхати.
Лежить собі, агукає в ліжку,
Дитяті цікаво гуляти !
В. Ф. – 09. 06. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2024
Ти мене світанковим цілунком
Розбуди, поки тиша
Спить.
Я відчую її без останку -
Неповторну, солодку
Мить.
Соловейко пізніше розбудить.
І зозуля нам не раз
Накує,
Але перше, душа не загубить,
Хоч усе воно буде
Моє…
Тільки перше в усьому є першим:
У коханні, в розлуці,
Журбі…
І скажу: «Щиро дякую світу
Й найдорожчому, лише
Тобі"!
У важку і тривожну годину,
У годину смути та
Борні,
Ти шепни мені слово ласкаве,
Що укріпить надію
В мені.
В. Ф. – 24. 05. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015566
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2024
Поезія – це стан душі,
Коли забарабанить Муза –
Нотуй думки - пиши вірші !
Куди вже заведе той стан,
Ніхто не знає… Той дурман,
Він є обманним - чужий сан !
Така зваблива насолода -
Забувши про вроду та моду,
Слова нанизуєш в вірші -
Феєрії душі, чи смути,
Бо все тут буде. Має бути !
Чом головою ти поник?
Дивись частіше у словник !
У кожнім слові є підказка!
Вникай, лови слова, будь-ласка !
Спокійно роби це вдома,
Бо НТСУМ, то він чотири томи !
Крім нього - інші словники,
Із ними знайомся, залюбки !
Закукуріченим ти, друже,
Ніколи в поезії не будь !
Тривкою буде твоя щедрість,
Свіжим диханням - творча путь!
В. Ф .- 03. 05. 2024
Прим. - закукурічений = злий, навіжений. Том 2, стор.71 НТСУМ
- тривкою = тривалою, яка не піддається змінам. Т. 4, с.566
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014413
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2024
Щасливий час, коли навколо
Спокійне мирне видноколо.
Не чути вибухів, тривог,
І не ховаєшся у льох,
Як той павук, пацюк, чи миша,
Бо навкруги - спокій і тиша...
Щасливий час, коли у згоді
Живуть народи у природі,
Як рівні – друзі, чи брати!
Кожен радий допомогти,
Поміж собою розділити
Скруту, горе - в мирі щоб жити!
Щасливий час – тихий день, чи ніч,
Коли душа, неначе зі свіч
М’якою каплею тече...
Вже не болить, і не пече,
Лиш освітляє й зігріває
Довкола себе все, що має…
Щасливий час, хай людство знає,
Коли у небі, в полі, в гаї
Всюди свобода витає -
Надихає й окриляє!
Тобі, мені, для всіх – усіх нас,
Щоб завжди панував мирний час!
В. Ф.-25.10. 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013783
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2024
В надії рожевих ілюзій
Ловив цвіркунів я в лузі.
Тримав їх, леліяв у жменях,
Мріяв про бакси в кишенях...
Та, життя внесло корективи -
Неждано у ТЦК запросили…
Боюся туди потикатись -
Надумав зникнуть, сховатись.
Задам стрекача за границю.
Не знайдуть в чужих столицях!
Там, кажуть, життя в них щасливе,
Хто втік – у барах п’є пиво
І живе собі на халяву.
Холоп відкупиться, продасться - .
Їх стільки сховалось… Нещастя…
За кордоном – мед і повидло,
У нас - ще росте таке бидло,
Яке з переляку, як трясця,
За ломаний гріш продасться!
І зрадить всіх рідних, державу,
Аби заробить на халяву…
В. Ф .- 03. 05. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013237
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2024
Без гумору не прожити.
Гумор – наче джерело!
Освіжить, поверне розум,
Як би важко не було.
Бо, натЕ ж і джерело …
Й, як годинник, запрацює
Затуркана голова.
Думки сонцем заясніють
У намистинках – словах.
Нате ж і голова, щоб
Разом, в купки їх збирати,
А душі – це, як бальзам !
Щоби давати всьому лад
Мені. Тобі. Усім нам.
Бо, нате ж він і бальзам …
Антипод у бальзаму - яд !
І самий страшний - людський !
Достає мозок і душу,
Ненависний і гнилий !!!
Таким він є - яд людський !
Як би важко нам не було,
Ніс - на «суху гілляку» !
Швидше минеться – не зробиш
Біди із переляку.
НатЕ ж суха гілляка…
В. Ф. – 24. 04. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012057
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2024
Прилинь, милий, прилинь ясний,
Посидь коло мене.
Подивись – весна буяє
Молода, зелена
Прислухайся, як шепоче
Вітерець берізці:
- Дай розчешу віти-коси
Кожній твоїй гілці...
Он звела гніздо пташина
І життю радіє.
Чом же мудрість людини
Цінувать не вміє
Ту красу і ту благодать,
Що бринить весною...
Побудь, милий, посидь ясний,
Хоч часок зі мною.
Розвій хмурі думки мої,
Розжени тривоги,
Всели спокій і надію
В світлу перемогу!
В. Ф. – 14. 04. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010954
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2024
А вже квітень порядкує -
Стелить трави запашні !
Весна легкою ходою,
Жаль, нема кінця війні.
Он йде жінка в чорній хустці,
Дід похмурий, ледь бреде,
І тривоги... І неспокій…
Де той мирний день, він де?
Загубився десь в тенетах,
Сплетінь правди і брехні…
Як відсіяти полову?
Знайти зерна золоті?
Від яких - спокійна старість,
Мудра зрілість, юний час.
Утішатися щоб миром -
Бо життя одне у нас!
В. Ф. – 04. 04. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010334
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2024
Мамо, - каже мала Ната,
можна запитати,
чи не бачила ти часом
тарганів у тата ?
Розкажи мені - бувають
таргани з рогами?
Де живуть і що їдять,
чи є вони між нами?
А ті роги виростають
у малих чи старих?
Хочу знати я, матусю,
цікавинки про них.
- Дивне твоє запитання…
Вже й не пам’ятаю,
коли вивели цих істот
із нашого краю.
А чому тебе цікавлять
ці дрібні комахи?
Є у тебе, доню, киця,
ще й папуги – птахи.
- Треба мені розібратись…
Важливе питання
тривожило мене вночі,
ще й сьогодні зрання!
З татом вчора шепталася
мама мого друга.
І поводилась нечемно,
мов давня подруга.
Тітка корчила гримаси,
сварилися вони…
Тату вона нагадала
старі його таргани !
В. Ф.-23.02. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009823
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2024
Жалілася Мурка
старому коту:
- забери до себе,
бо я тут помру!
Віддали мя’ замуж
в якусь конуру…
Скрізь, куди не глянеш,
лахміття старе -
із кожної дірки
мишатина пре !
Забери, благаю,
від цього Васька .
У нього нас троє -
натура така !
Про нас він не дбає,
а лише товче…
Облізає шубка,
шкура аж пече!
Сама не рішуся,
а мо’ не приймеш?
Зміни в обстановці -
я змінилась теж…
Надіюсь, залишу
оту конуру.
Тобі цілу ферму
котят приведу !
В.Ф.- 08.03. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009349
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2024
Так якось дивно ти наснилася мені,
Наче зібралися в єдину, всі стежини.
І думки сполохано залебеділи…
Хіба між нами є моя одна провина?
Дороги наші розметало ще тоді,
Як ніжна юність бурним штормом вигравала.
І я відчалив, наче тії кораблі,
Котрі не хочуть знати тихого причалу.
Тепер – цей сон… Через завісу скількох літ?!
Юності так й не сходженими берегами…
Чом пам'ять нас у минуле повертає ?
Чи доля прикололася, жартує з нами ?
Чому душа неначе розпростертий птах ,
Що відірвався від землі в веснянім злеті ?
Цей дивний сон, яскравий незабутній сон
Він, наче пісня, мов відлуння на планеті !
В.Ф. - 10.03. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008706
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2024
І чого тільки онуки
Не творять із нами!
Бабці внучка «майструвала»
Зачіску «цунамі».
Заплела старій бабусі
Косичок зо двадцять
І сказала: "Поглянь, бабцю,
Яка ти, моя цяця"!
Тут невістка із порогу,
(Ззаду не впізнала),
- Що за с....а появилась
У мого Івана?
Дід старавсь, возив онуків
На спині по пляжу.
То скакає, немов коник,
То на спину ляже.
Придрімнув, мабуть, втомився,
А внуки чудили…
У пісочку дідуся
Взяли тай зарили.
Народ визвав допомогу -
Ледве відходили…
Ой, забавна внучат любов,
Як те море грає:
То куценька - в зайця хвіст,
То вона безкрая!
В. Ф. - 03. 03. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007386
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2024
Юний березню, неотесаний,
Ще берізками нерозчесаний,
Не загладжений ніжно руками
Миловидної весни-мами
Принеси нам на крилах весняних
Радість мирну! Вістей довгожданих!
Хай колоситься земля, квітує
Людське шанування відчує.
Щоб замовкли тривоги, гармати,
Перестали ракети жахати...
Зазирни, обігрій кожну хату -
Будеш квітню достойним братом !
Нехай небо ясніє та грає,
Хороводи птахів щоб співали !
Переможно неси світлу днину
В українську щиру родину!
В.Ф. - 27.02.24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007188
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2024
В зимну ніч, чи літні зорі Присвята
Стоїть воїн у дозорі, Воїнам, які захищали
Стоїть воїн у дозорі ! і захищають Україну
Берегти спокій країни -
То найбільша справа нині,
То найбільша справа нині !
Щоби мирні дні та ночі -
Не плакали з горя очі,
Не плакали з горя очі !
Коли спокій батькам й дітям -
Як же цьому не радіти,
Як же цьому не радіти!
А ти, враже, не сунь носа -
Залишишся голий – босий !
Залишишся голий – босий !
На снігу мороз іскриться,
Україна – то є криця,
Україна – то є криця !
Миготять яскраво зорі,
Стоїть Воїн у дозорі,
Бо Воїн стоїть в дозорі !
В. Ф. - 18. 02. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006335
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2024
Крутеня небо, мов прорвало…
Білим – білим покривалом
устелило землю. Навкруги
не видно сліду від ноги.
А сніг мете, а сніг мете,
що було вчора – вже не те.
Не повернути мить назад
у той чарівний зорепад!
Дивлюся вдаль – вона німа,
бо замело, всюди зима…
Зима душі, як і природи,
не раз ще буде у нагоді.
Весна розбудить почуття -
Вихром закрутиться життя !
Мир, лад, стоятиме в дозорі -
Думки яснітимуть, як зорі !
В. Ф. - 07. 02. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005455
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2024
Душа болить… Ще мить, ще мить -
Тривога ріже тишу…
Що буде після, що жде нас?
Що майбуттю залишим ?
Цей світ - для всіх! Цей світ - для Вас!
Сіяти треба зерно,
Щоб розквітло, лікувало,
А не робити мерву …
В. Ф.- 21.01. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004843
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2024
Чарівну істину про сенс життя
Нам щедро дарувала доля,
На двох у нас, одна зоря – любов,
Наче жайвір, над хлібним полем.
Приспів
А тиждень за тижнем
Клубочками в’ється,
А місяць за місяцем,
Як птахи осінні летять…
Миттєва хвилина
Не повторяється,
Років не вернеш назад.
Голубко моя, що наші роки?
Вони - птахи, що в ирій летять,
Що прожито нами - не повернеш,
В минуле шляху немає назад...
Приспів
А тиждень за тижнем
Клубочками в’ється,
А місяць за місяцем,
Як птахи осінні летять…
Миттєва хвилина
Не повторяється,
Років не вернеш назад
З тобою, любий, спокійно мені,
Ти - криця, як відчаєм сіє -
Відходять сумніви мої душі,
Коли укріпляєш надію.
Приспів:
Секунда в секунду
Година в годину,
Мов перевеслом – роки…
А ми удвох, коханий мій,
Допоки удвох ми -
Любов окриляє,
Й не буде навпаки !
В. Ф. - 25. 11. 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004006
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2024
Жінка дивиться серіал
Й гукає чоловіка, -
Поглянь, як розлучаються
І не кислі в них пики!
Вона йому в чемодан
Речі спакувала
Добавила півлітровку
Загорнула сала...
А він її обнімає,
До грудей все тисне,
Аж від їхнього прощання
Підборіддя висне !
- Ну скажи, як ми з тобою
Хотіли б розстатись,
Ти зумів би так зі мною
Красиво прощатись?
- І чого ти розходилась?
Завела балачку…
Для такого розлучення
Дістав би я тачку,
Ту що гарбузи возили
У осінню пору.
І провів би тебе, мила,
З шиком геть із двору!
В.Ф.- 14.01. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003600
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2024
Є у правди своя стежка,
Немов терня – гостра,
Захищати світлу правду
Завдання не просте.
Хтось залишив, хтось втікає,
Хтось просто нагадив …
Україно! Пробач убогим -
Тим, хто тебе зрадив:
Не любив, чи так покинув,
Як рідну дитину…
В твоїх шрамах - згустки крові -
Тут їх теж провина…
Мудрість права - так і каже, -
З чим прийшов, з тим - підеш!
Скільки б ворог не скаженів -
Долю не об’їде !
Твої вірні сини й дочки
За тебе – стіною!
Не зламати України
В лютому двобої !
Буде світла твоя доля -
Горе - подолаєм !
Заквітуєш, Україно,
Елітним врожаєм!
В. Ф. - 07.01. 2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002883
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2024
З - апрягайте, хлопці, коні
Усі, що є – стальнії !
Вільним духом заряджайтесь,
Щоб збулися надії !
Н - е мовчіть і не ховайте Р – уки впевнено тримайте
Свої яскраві почуття, Мітлу та лопату,
Бо все мине, як зорепад… Щоб ноги не сунув ворог
Таке життя, таке життя. В нашу землю й хату !
О - собливі привітання О – бнімашки, поцілунки,
Нашим усім ЗАХИСНИКАМ! Хай зігрівають ВАС !!!
Здоров'я кріпкого, щастя, У Новий високосний рік,
Війні – кінця, миру всім нам ! У мирний, добрий час !
В - асиль і Меланка - К – оли засяє зірка ясна
Здійснять хай забаганки! У новорічну ніч,
Рік Дракона над усе - Хай буде затишно і тепло
Мир і спокій принесе ! Від радісних облич !
И - ч, як снігом замело! О, Народе! Твоя сила
Мов скатерка до обіду… В єдності та волі !
Й ворогів так заметемо - Ще розквітне Україна,
Не залишиться і сліду! Як жито у полі !
М - и разом - незборима сила! М - ИРУ, злагоди і щастя
У важку хвилину - У прийдешнім році !
Бережімо Україну Дідусям, мамам, бабусям,
І кожну родину! Батькам, синам, доцям !
В. Ф. - 30. 12. 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2023
Як єдині рідні гори,
Степи і долини,
Так єдині серця наші –
Доля України!
Приспів:
Бо - незламна Україна,
Славна Україна!
Наша пісня споконвічна
І мова єдина!
Летимо, як птах весною,
До рідної хати,
Наша ненька є одна –
Криму і Карпатам!
Приспів:
Друзям щирим завжди раді,
Доброму сусіду, -
Та від клятих ворогів ми
Не залишим й сліду!
Приспів:
Україно! Ти, як сонце!
Хай усмішка сяє!
Нема місця в цілім світі
Хто тебе не знає!
Приспів:
І співає України
Дух її, свобода,
Хай світ знає про незламність
Нашого народу!
Приспів:
Бо - незламна Україна,
Славна Україна!
Наша пісня споконвічна
І мова єдина!
В. Ф. - 23. 11. 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001798
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2023
Вітання
Галині Дмитрівні
з Днем народження
Хай тобі, моя хороша,
Усміхається сонце,
А Господь завжди зігріє
Всі твої віконця!
Любов, тепло нехай витає
У твоїй родині,
Щоби здорові були рідні,
Наша вся країна!
А ще - спокою і миру,
Щоб душа співала!
Нехай відійде все лихе,
Із нашого краю.
В. Ф.- 16.12. 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2023
Як ходила доленька
По м’якій ріллі,
То кріпнули ніженьки
Ще зовсім малі.
Кріпніть, кріпніть ніженьки
Шептала земля…
Це ж Ваша країна -
Луги і поля !
Це ж Ваші простори,
Від Карпат до моря -
Набирайтесь ніженьки
Сили та здоров’я !
Міцні стали ніжки,
Розквітала доля -
Яструбом на землю
Впало лихе горе..
У важку годину -
Каменем рілля…
Не квітує – стогне
І горить земля !
Доля похитнулася -
Всюди бомби – жах !
Та стоїть незламно
На твердих ногах!
Не топтати землю,
Яка силу дала -
Підняла на ноги
І загартувала!
Кожен хай подумає,
Що він утрачає
Перш, ніж говорити, -
Моя хата скраю...
Така наша доля:
Землю захищати -
Вона нас ростила,
Як рідная мати ! В. Ф.-14.11. 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000782
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2023
І прийде ранок, і буде день,
Співати будуть солов’ї ...
Хтось щось знайде, а хтось не гляне
На оці опуси мої.
Моє бажання - лиш почути
Спів звеселяючих пісень,
Що так торкають серце й душу,
Дають наснагу в хмурий день.
Життя ніким не зупинити:
Усе міняється, тече...
Хтось собі мовчки відвернеться,
А когось, може запече,
Коли знайде таке для себе,
Що теплом душу огорне -
В годину відчаю і смути
Добром згадає і мене.
Ніхто ніким не застрахований -
Є всі ми грішники в житті...
Відлетимо, як птахи – мрії,
У різній час, у майбутті...
В. Ф.-25.11. 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000366
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2023
У теплий осінній день вдома не сидиться. Людям, які працюють на землі, дорога кожна погожа днина. Потрібно своєчасно зібрати вирощений урожай, допоки ще не зарядили дощі чи холод...
А цьогорічна осінь дивовижно щедра на запашні яблука і груші, перець і помідори, яких ще не встигли прихватити перші заморозки.
І поспішають дачники щоранку на свої земельні ділянки, бо тут на природі, можна обмінятися не тільки врожаєм, а головне, що їх об’єднує – зустрічі та спілкування. Бо із кожної сім’ї на війні – сини чи дочки, родичі чи знайомі…
- Доброго дня, Катерино Миколаївно! Де це Ви таких червонощоких яблук назбирали?
- Добридень і Вам, Маріє Василівно. У саду були, що за ставком. А там яблук повно-повнісінько. Нікому тепер їх збирати… Такі соковиті, смачні. Ось і Вам назбирали і наших захисників по дорозі на блокпостах будемо вгощати. Дивіться, тут їх - повний багажник, усім вистачить.
Ви нас кожний раз помідорами пригощаєте, то ми для Вас яблук привезли. Ось беріть, їжте на здоров’ячко.
- А я нашим захисникам теж гостинці збираю, - каже Марія. Вибрала спіленьких помідорів, винограду та груш ще нарву. Нехай посмакують поки все свіженьке... Може там, на сході, наших синів теж хтось пригостить. Трудно їм зараз, безперервні бої... І поїсти, мабуть, ніколи …
- Як Ваш Вадим? Дзвонить, пише?
- Ви ж знаєте, Маріє, який він у нас «балакучий»… Прошу його, дай знати про себе, хоч раз у сутки. А він жартує, що кожен день немає часу на розмови, бо треба бити клятих орків. Пише, що все нормально, щоб не хвилювалися.
Ми то з Вами знаємо, як на війні «все нормально»...
- А як Ваш Євген, дзвонить, пише? – запитує Марію Тетяна.
- У відрядження збирається, то можливо, додому на день - два по дорозі заїде, як буде час, - каже Марія.
Отак і обмінюються дачники куценькими новинами про дітей та родичів, які тепер на війні…
Не встигли розійтися по своїх дачах, як раптом у небі почулися звуки «мопеда»…
Летить десь поруч у сторону міста, тільки за хмарами не видно… Звуки почали віддалятися, та раптом як бабахне! В захмареному небі тільки світла лінія від диму тягнеться донизу і падають уламки… наче шерсть з підстреленого шакала…
І страшно, і радісно водночас…
Дачники знову збіглися, щоб обмінятися словом про пережите і побачене… А тут: сльози і радість, а головне – гордість за наших захисників, які збили ворожого безпілотника за містом. Він розлетівся на маленькі уламки нікому не нашкодивши. Славна робота наших захисників!
Повертаючись додому з дач, кожен старається, хто чим може, пригостити захисників, що на блокпостах: свіжим медом, ягодами, овочами чи фруктами, вирощеними на власних городах. Дачники знають і вірять, що їх дітей там на сході, чи півдні теж пригощають добрі люди… А може хоч словом зігріють – це також велике добро у нашу загальну справу. Бо, як говорить народна мудрість - цеглинка до цеглинки і вже дім будується, а добре слово до слова – і людська душа зігрівається.
В.Ф. – 15.09. 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999256
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2023
Дозрівають яблука – ці маленькі сонечка
У твоєму тихому осіннім саду,
Я до тебе травами, травами – отавами
Росами – покосами, щасливий іду.
У тумані білому не видно стежиноньки -
Це не є завадою, щоб зустрітись нам,
Бо небесна святість, те вранішнє сонечко,
Освітляє променем шлях моїм стопам.
Сумував за вами - обійняти хочеться
Своїх найрідніших – кохану і батьків...
На війні тій клятій вже кам'яніє серце...
За вами, мої рідні, - душею зболів.
А трави із сонечком наче підбадьорюють,-
Ждуть твої, виглядають – хвилини не гай !
Ти ж бо повертаєшся, знову зустрічаєшся
Із своїми рідними, в серцю милий край !
І на ходу яблуком, тим маленьким сонечком,
Таким смаковитим, устиг перекусить.
І згадалася наша таємнича яблуня…
І так захотілося в ту чарівну мить !
В.Ф. - 15.10. 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998094
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2023
Я - жінка! Мені є цікаво усюди!
Й мої вподобання ясні.
Коли ти говориш, що тільки так треба, -
Відповім, - можливо, що - ні !
Якщо ти витаєш десь між планетами -
Думки мої трішки сумні.
Не можу сказати тобі однозначно, -
Чи так воно краще, чи ні.
Коли зігріваєш теплом і любов’ю -
Так любо, затишно мені!
І лагідне слово само з уст проситься
Не можу сказати, що - ні …
З тобою завжди, як два береги річки,
Ми в парі. А наче і ні !?
Сама лише річенька знає й єднає, -
Ви разом, мої чарівні!
В.Ф. - 28.10.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997319
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2023
Тривожними вечорами, аж до ранку,
Мама сину вишивала вишиванку
Вишивала матінка, вишивала -
Миром, щастям, спокоєм огортала.
Ой, синочку, мій соколе ясночолий
Знаю, жарко там на сході, як ніколи,
Бийте орка клятого, мов тарганІв!
У наш край щоб носа сунуть не хотів…
І сонцем ясним, і світлою зорею
Наші воїни донесуть над землею -
Україна - ненька є непереможна !!!
Оту істину хай пам’ятає кожний!
В. Ф. - 01. 10. 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995677
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2023
Ця історична пригода була років двадцять тому, ще на початку нового двадцять першого століття, коли не всі люди мали особистий транспорт, як у наш теперішній час.
Робочий день ще тільки розпочався, а дзвіночок на дверях архіву нагадав працівникам, що прийшов відвідувач. Консультант вийшла до відвідувача, бо сьогодні в архіві - неприймальний день, але той наполегливо просив, щоб його пропустили до завідуючої. Він говорив про те, що приїхав із райцентру і привіз документи для передачі в архів...
Завідуюча, почувши розмову консультанта про те, що потрібно було хоч передзвонити і попередити, що приїдете, бо могли б її не застати на місці, вийшла з кабінету до відвідувача…
Яким було її здивування, коли побачила колегу із райцентру, який на «кравчучці», (так у народі називають невеличкі двоколісні візки для перевезення сільськогосподарської продукції), привіз документи.
Так як документи на зберігання в архів передавалися згідно з графіком їх передачі, то було чому дивуватися, бо їх об’єм завжди був великий, їх привозили з організацій вантажівками, або іншим транспортом, а тут- візочком...
- Це у вас всі документи? – запитала завідуюча, коли чоловік розв’язавши дві картонні коробки, заповнені документами, зайшов у кабінет.
- Так,- сказав він. Це відібрані на зберігання документи за два роки. Наступну партію привезу пізніше, бо я ж добирався до вас автобусом... Більше просто нікуди було взяти.
Чоловік поставив дві картонні коробки з документами на стілець, а портфель -«дипломат», так називають прямокутні портфелі, положив на приставний стіл у кабінеті завідуючої, прикривши двері кабінету…
Перекинувшись декількома реченнями про роботу та життя-буття, колега запитав чи можна пройти в туалет. Завідуюча пояснила куди і як пройти, і він, вставши зі стільця, взяв у руки свій дипломат...
- Я ледве здержалася, щоб не розсміятися, - розповідає завідуюча. Уявіть собі маленьке приміщення - туалет, як в однокімнатній квартирі, поруч вмивальник з вішалкою для полотенця. Там більше немає місця для інших речей.
Кажу йому: "Хай полежить тут ваш дипломат, нікуди з кабінету він не подінеться".
- Ні, ні...! - відповів чоловік і забравши з собою портфель, вийшов із кабінету.
- Моя жіноча цікавість була настільки великою, що хотілося просто підглянути, що і як можна робити з тим дипломатом у тісному туалеті, – каже завідуюча…
Знову зайшовши у кабінет до завідуючої, чоловік закрив двері. Поклавши дипломат на стіл, почав його відкривати...
- То я хотів у туалеті перевірити чи цілі яйця – сказав він, відкриваючи дипломат.
Сьогодні в автобусі така тіснота, думав що не довезу їх …
У дипломаті лежали рядочками, як сірники у коробочці, цілі – цілісінькі курячі яйця, навіть не перекладені папером. Їх було, мабуть, чотири чи п’ять десятків…
- Скільки вмістилося, - сказав він. Це яйця нашої місцевої птахоферми. Візьміть, як подяку за вашу роботу, бо знаю, що багато чого не доробив у питаннях діловодства. Я ж один у конторі працюю: ні секретаря, ні консультанта у нас немає…
Працівники архіву з усмішками згадували і цього чоловіка, і ціленькі смачні курячі яйця, які він привіз в автобусі за вісімдесят кілометрів від обласного центру. Вони були дійсно смачними, як елітні яйця нашої Косівщинської птахоферми.
Частенько згадуючи цю пригоду - жартуючи, працівники запитували завідуючу, коли ще до нас приїде чоловік з яйцями…
В.Ф. – 15.09. 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994127
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2023
Сад колихав серпневий вечір,
Падали зорі десь вгорі…
Долонями черпала тишу,
Щоби був спокій на землі
Раптом цвіркун тишу сполохав
Десь в полинових бур’янах -
Думки зів’яли, наче маки,
Немов цвіркун - заклятий враг…
Погас раптово тихий вечір,
Серце стиснулося в кулак,
Як мало треба благодаті,
Щоб обірвати її так …
Повіяло, наче морозом,
Заворушилась всюди тьма -
Як мало треба, щоб нашкодить,
Як в голові мозку нема…
А муза все мені шептала -
Лови, лови її - цю мить...
Бо відійде, як пил зірковий…
Душі неспокій відболить.
В. Ф. - 15. 08. 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991747
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2023
Теперішня війна - найлютіша за всі попередні…
З ворогом легше боротися, коли твердо знаєш, що це твій ворог. А на Сумщині довгий час дружні сусіди були під боком. Переплетені долі багатьох людей, бо на одній вулиці жили українці та росіяни, разом закінчували школи і вузи, діти та дорослі дружили. Як їм бути, коли брат пішов на брата, батько повинен вбивати сина, який воює проти України, бо оженився на сусідці з Росії? А там же внуки підростають… Родинні відносини, як правило, повинні об’єднувати сім’ю, рід, а тут таке завертілося… Важко розібратися простому народу у цій брудній політиці.
І все через нелюдів, які закрутили хвостами, як дияволи, а "братній" народ перетворився, в більшості, на стадо – куди його гонять, туди бреде, не думаючи про наслідки. А думати потрібно, бо нате в людини голова на плечах, а не порожній баняк чи каструля…
Зрозуміло, що не кожна людина таке витримає…
Наше українське жіноцтво, рятуючи дітей від війни, виїхало за кордони. Деякі «чоловіки» повтікали… Залишилися, в основному, хоробрі та надійні люди, які для захисту міста від ворога готували «коктейлі Молотова», бо з одним автоматом чи бронежилетом на трьох захисників ворога не зупиниш…
Як кажуть сумчани з політехнічного, які одними із перших захищали місто від ворога зі сторони вулиці Харківської, - стало легше дихати, бо повтікали люди, які сіяли паніку. Стало легше розібратися між людьми в питаннях «хто є хто»... Хоч багато зустрічається і таких, які живуть за принципом «моя хата з краю», ще й розносять плітки про те, що нашій армії допомагати не треба, бо вона всім забезпечена. Та, Господь їм суддя…
Хоробрі люди завжди були і будуть… На них тримається світ.
… Бо хто ж тоді буде свій край захищати -
Мажори, п’яниці чи ті сируни,
Що повтікали із рідної хати
Іще на початку страшної війни?...
Надія Михайлівна згадує про те, що післявоєнний період Другої світової війни теж був важким… Багато чоловіків-калік, які повернулися з тої війни, просто спивалися, жебракували на вокзалах: обірвані, зарослі та голодні, без рук, чи ніг – вони викликали жалість і страх у дітей. А переможці не повинні справляти гнітюче враження… Тому їх, десь у середині шістдесятих років, відправляла тодішня влада в спеціальні притулки, щоб «не псували обличчя» тодішнього радянського союзу.
Ту минулу війну запам’ятала, бо вона більше двадцяти років відгукувалась то на дітях, то на дорослих розривами снарядів, патронів, іншої зброї, яку часто знаходили на полях чи в лісах...
Із цікавості, ще дев’ятилітньою, сама «перевіряла», чи розірвуться знайдені в землі патрони, якщо кинути їх у вогонь. Добре, що «перевірка» закінчилася благополучно. Своєчасно впала на землю, тільки трохи порохом руки посікло. Ну… іще, мама лозиною «висвятила, щоби більше не кортіло перевіряти». А скільки дітей залишилося після війни сиротами… Росли діти – безбатченки, бо чоловіків катастрофічно не вистачало. Голодний народ, в основному жінки і діти, від зорі до зорі трудилися, вирощуючи хліб, відбудовуючи країну.
Тепер історія повторюється війною з росіянами, тільки наслідки набагато важчі, бо ворог – нелюд, скаженіє та грозиться ще й атомною зброєю… І допоки його не зупинити, не закрити скажену глотку - він буде грозитися і вбивати…
Тоннами всякого металу від зброї вкрито тридцять відсотків території нашої Української землі… Щоб тільки її очистити - пройдуть десятки років. А скільки горя принесе ще нерозірвана зброя - снаряди, міни і всяка нечисть, що лежить на полях, лісах чи у водах…
Україна переможе - ми всім миром, обов’язково переможемо, бо за нами правда, бо ми захищаємо свою землю, свою державу - рідну Україну, на яку напав ворог - рашист, ворог - нелюд… Тільки ціна нашої перемоги гірчитиме не одному поколінню українців. Душевні рани українського народу ніхто, і, мабуть, ніколи не зрозуміє, не оцінить. Бо це не речі, які можна викинути, купити чи замінити іншими – це треба відчути «на власній шкірі» від голови до мізинця ноги…
І тільки згуртованість, наша єдність і допомога кожного у загальну справу, дасть добрий результат. Нехай добрі зусилля кожної людини, зібрані у загальний Великий Український Кошик принесуть довгождану Перемогу.
... Україно! Сонце сходить... Умийся росою!
Нехай серце та обличчя світяться красою!...
ПЕРЕД... чи ПІСЛЯМОВА
Мета цієї повісті - на прикладі Надійки, її друзів, рідних і близьких людей, розповісти читачам про те, що яким би трудним не було життя, якою б важкою не була життєва дорога кожного із нас - не треба впадати в відчай. Відчай – не порадник добрим справам…
Потрібно боротися за свою мету, вірити в добрий результат, бо тільки наполеглива праця, цілеспрямованість, дають хороші плоди. І завжди пам’ятати про те, що доля сміливих і наполегливих любить. Бо тільки своєю працею, діями, знаннями вирощуються найсмачніші плоди, які ми любимо і ніжно бережемо.
В. Ф. – 07. 08. 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990761
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2023
А вже ранок, а вже ранок,
Слава Богу за цей дар !
Мама сонце на світанку
Привітала серед хмар
Тато диба, наче бусол -
Від тривог уже засох -
Нема вісточки зі сходу,
Де воює їх синок …
Усміхнувся теплом ранок,
Кинув сонячний привіт -
Є надія - схаменеться
Цей лихий, безумний світ…
Бо куди ж котитись дальше?
Скільки горя, сліз ріки…
Лихом будуть віддавати
Ще прийдешнії віки
Земля всіяна металом –
Не зерном, що проросте…
Чим віддячить за недбалість,
За безглуздя отаке!
А вже ранок, а вже ранок,
Кинув сонячний привіт,
Зупинись! Поки не пізно!
Весь кровавий дикий світ…
В. Ф. - 27.07.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2023
Кінець двадцятого - початок двадцять першого століть чергувалися як добрими, так і сумними подіями. Масові звільнення людей з підприємств та організацій, мітинги, забастовки, безробіття… У магазинах – черги за продуктами…
Якось, будучи у відрядженні, з автобуса вийшла жінка і, не поспішаючи, попрямувала в напрямку Дубенського замку. Захотілося подивитися, що тут змінилося з тої пори, де колись готувалася до вступних екзаменів у педагогічне училище…
Невеличкий скверик не впізнати - повиростали величні дуби і липи. Уже, мабуть, давно знесли й ті лавочки, бо всюди - різноманітні кіоски та каруселі. Замок, омитий водою ріки Іква, має охайний вигляд: і всередині, і зовні. Тільки якоюсь пусткою віє навкруги… Обміліла ріка Іква, перетворилася на рівчаки, які позаростали очеретами…
Надії Михайлівні пригадалося, як велетенські хвилі повноводної ріки обмивали стіни фортеці. Навіть пісню згадала, яку в шкільні роки так любила співати з подругою:
" Звилася грізно стара фортеця,
Навколо тиша спить вікова,
А поруч хвиля о берег б’ється
Прозорі води несе Іква.
Тут кожен камінь ще пам’ятає
Тараса Бульбу і Кобзаря ….
Серце зжалося від болю… Кожен камінь - той пам’ятає, а що пам’ятаємо ми, люди? Безглузду меліорацію, котра спустошила наші річки, озера, що навіть в сільських колодязях не стало води… Поля, на яких тодішнє керівництво планувало вирощувати овочі, позаростали очеретом, рогозою та верболозами. Природу не обманиш… Повноводна ріка перетворилася на жалюгідну канаву, в якій, хто знає, чи риба водиться. А ми, дітлахи, ловили рибу і раків, не на Ікві - бо боялися її глибини, а на притоках цієї ріки. І в такій чистій воді, що було видно, як по піщаному дну плавають рибки. Водилися тут соми, в’юни, щуки, плотва.
Плетеними із лози корзинами, або просто голіруч її виловлювали, так багато було риби. Зав’язували на руку якусь тканину, щоб раки за пальці не кусали, і витягували їх з-під берегів річки. А вони сидять під берегами в піщаних норках і такі великі, що як кинеш у відро декілька, то вже й піввідра. Тепер раки делікатесом стали: невеличкі - це щоб понюхати, бо там нічого їсти, а великі продаються за такою ціною, що тільки можна на них подивитися. Рідко хто дозволить собі таку розкіш…
А Дубенський замок вистояв більше п’яти століть… Його ніколи не змогли взяли штурмом вороги. Всередині Замку розміщено краєзнавчий музей, де зберігається перший бурштиновий амулет. Цікавими є велика колекція іконопису та художній зал, де картини написані аквареллю.
Дивлячись на силу і велич цієї пам’ятки історії, подумала, що потрібно розповідати і проводити екскурсії, розпочинаючи з підземелля цього Замку. Тут збережено предмети, які використовувалися в покараннях за правопорушення кінця шістнадцятого - початку сімнадцятого століть. Дуже цікаві предмети Середньовіччя… Багато чого вартий Ганебний стовп позору за вчинену крадіжку. Певне, не одна людина своєчасно схаменулася б, дивлячись на цю споруду. Особливо ті, які тепер крадуть не мішками, а вагонами і не бояться Божої кари…
Переходячи Ринкову площу в центрі міста, Надія Михайлівна остовпіла, побачивши, як двоє хлопчиків шкільного віку шпурляють ногами надкушену булочку… Перед очима - голодне дитинство і така ж маленька булочка, яка запам'ятался на все життя... Підійшла, підняла булочку з асфальту. Зробила зауваження мамам, які спокійно курили на лавочці. У відповідь: «А що тут такого? Діти граються»...
- Чим граються? Хлібом?! Ви хоч знаєте йому справжню ціну?
- Яка різниця, його голуби і так поїдять, – почула у відповідь…
Заспокоїлася уже, їдучи в поїзді… Дорога була довгою, за вікном проносилися як великі розквітлі, так і занедбані села. Все як у нашому людському житті…
Ті люди, хто не здається у важку годину, не опускає голову і руки - виживають у складних життєвих обставинах. І живуть, радуючись життю і радуючи навколишній світ. Людей лабких доля не щадить, тому стають вони наркоманами, п'яницями, або в тюрмах опиняються...
Життя не балувало моїх подруг Аню і Марійку, але завдяки наполегливості, - обоє закінчили вищі навчальні заклади і стали спеціалістами своєї справи.
Анна Миколаївна,- після закінчення Харківського юридичного інституту, довгий час працювала народним суддею в Криму і Дніпропетровщині. Вийшовши на пенсію, продовжила приватну діяльність в адвокатурі. Багатьом вона допомогла у житті...
За це її шанобливо називають наша мама-Тереза...
Марія Василівна, - закінчивши будівельний факультет Рівненського інституту, трудилася все життя на будівництві. Неодноразово була нагороджена, як спеціаліст своєї справи.
А розпочинали подруги трудову діяльність з профтехучилищ... Зі спеціальності маляра-штукатура. За ці роки, що працювали на будівництві, освоїли додатково спеціальності опоряджувальника стін мармуровою крихтою та плиткою.
Завжди пам’ятаючи, що доля наполегливих любить, ставила перед собою кожен раз якусь мету і добивалася всього своєю працею. І хоч були у житті якісь сумніви, розчарування, але коли твердо йдеш до задуманого, то вже не думаєш скільки часу займе цей шлях… Якою б тернистою не була ця дорога– наполегливість і віра дають добрі плоди.
- Я щаслива! - говорить Надія Михайлівна. Люблю людей і працю. У мене прекрасна сім’я: чоловік, з яким прожили разом багато років, двоє дорослих дітей. Маю прекрасну освіту та роботу.
Життєвий шлях людини, напевне, ніколи не буває гладеньким. На дорозі мого життя були і тернові колючки, і ями з різним брудом, але наполегливість, віра в людей зробили мене щасливою. В яких життєвих ситуаціях не була – завжди зустрічала добрих людей на своєму шляху. Їхню підтримку, допомогу та доброту запам'ятала на все життя.
Коли мене запитують, що легше будувати, будинки чи правову державу, відповідь одна – будинки. І хоч будувати будинки - важка фізична праця, але відпочинеш, подивишся на плоди своєї праці - душа спокійна. Про правову державу так не скажу, бо моральна сторона є завжди набагато важчою, ніж фізична…
В. Ф. – 07.05.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989448
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2023
Ой цвіте калина в зеленім гаю
Я тобі, миленький, про любов свою
Розкажу тихенько, щоб ніхто не чув,
Що того кохаю, хто звечора був.
Цілував у личко, говорив слова,
Від них закружилась моя голова...
Мама догадалась, закрила на ключ -
Лізь через віконце і мене не муч!
Часто мама каже: - «Ой, падка на страсть!
З першого цілунку ти не піддавайсь!»...
Третій я діждалась – годі вже терпіть!
Беріть мене хлопці тай у загс ведіть!
Ой була у мами, тай одна дочка,
Як мама гаряча, скажена така,
Як побачить хлопця – бісики в очах,
Аж поруч сороки німіють в кущах!
Зібралися хлопці: - Як його діяти?
Будем Аліну по разу цілувати!
Щоб не повторилось із третім разком -
Прив’язуй, матусю, дочку мотузком….
В. Ф.- 06. 06. 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987274
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2023
- А далеке минуле у мами - гіркіше полину, – розповідає Надійка…
У сім’ї, де вона народилася, - четверо дітей: три сестри і брат. Мама була старшою із сестер.
Навесні тисяча дев’ятсот сорок першого року батько видав її заміж, мовляв, у нього ще дві дочки підростають, а поки сватає багатий чоловік, то нічого тут довго думати…
- Мамі тоді ледве шістнадцять виповнилося. Свого майбутнього чоловіка ніколи не бачила, він жив кілометрів за двадцять, а мамина сім'я - за сім кілометрів від Почаївської Лаври. Вона далі Лаври ніде й не була. Боялася свого чоловіка, бо він старший від мами на двадцять три роки. Не встигли вони побратися, як почалася війна… Чоловік із своїм старшим братом пішов воювали проти «советів», так називали тоді радянську владу. Проживаючи в одній хаті зі свекрухою та її дочкою, вони не ладили між собою.
А коли мама народила дочку, то ховаючись з дитиною, майже не вилазила з під ліжка, чи комірчини... Приходять «совети» - допитують: "Де твій бандера, суко»? Заходять у село «бандери», теж погрожують: "Як щось про нас «писнеш червоним» - з під землі тебе дістанемо"…
Таке життя тривало до тих пір, допоки в тисяча дев’ятсот сорок восьмому році її чоловіка разом з його старшим братом впіймали, присудили по п’ятнадцять років тюрми за те, що воювали проти радянської влади, і відправили десь аж в Магадан. .
Відтоді у неї зі свекрухою були постійні сварки, бо та вважала, що мама повинна їхати за чоловіком, а мама за нелюбом нікуди їхати не збиралася.
До батьків, у своє село, повернутися не могла, там жили її сестри. Та, й дуже боліло, що батько, випхавши її заміж ще підлітком, не цікавився маминим життям... Довелося судитися зі свекрухою…Через суд їх розділили. Мамі з дитиною виділили комірчину і частину кухні. Вони відгородилися стінами, та легше жити не стало… Одне подвір’я, криниця та хліви поруч і постійні сварки: то із-за курей, то через дітей… Розірвати шлюб з чоловіком на той час не могла, переїхати з дитиною в іншу місцевість – нікуди...
У ті часи всім було нелегко... Світ розділився... Одні люди ненавиділи «советів», які тільки-но прийшла в наші краї, а інші – «бандерів», які захищали свою землю, свій край. Маму називали в чужому селі «бандерівською невісткою»...
Через сім років народила Надійку, а ще через дев’ять – двійнят: сина і дочку. Так і жила з дітьми, вислуховуючи в чужій місцевості на свою адресу всі правди і неправди, що злі язики приплітали…
Надійка, згадуючи дитинство, розповідає, що рідко коли в одному дворі жилося мирно з маминою свекрухою. То за яблука, то за курку, що залізла на грядки, – постійні сварки. Вона називала Надійку байстрюком, а та її - старою відьмою. Ходила завжди в чорній одежі, з великою палкою в руці, якою проганяла дітей зї свого саду. А сад був найбільший у селі, обнесений в три ряди колючим дротом. Яблук, груш - повно... Вони осипалися з дерев, гнили на землі, а сільським дітям не давала назбирати. Відрами їх носила, засипала в ночви і годувала ними корів та свиней…
- Свою внучку – мамину старшу дочку від шлюбу, вона часто забирала до себе, настроювала проти нас, що та навіть перестала з мамою і мною спілкуватися, поки не вийшла заміж у сусіднє село, - згадує Надійка. І додає:
- У дитинстві в мене з мамою були деякі розбіжності в поглядах на життя. Мама старалася вберегти мене від важкої фізичної праці, а я, мов дике вовченя, не розуміючи цього, часто на маму сердилася. За якусь зроблену чоловіками роботу (оранка городу, сінокоси і т.п.) в селі, в основному, розраховувалися горілкою, так як грошей майже не було. Мене просто бісило, коли, випивши горілки, чоловіки приставали до мами… Треба привезти з лісу дров, бо до весни не хватало, кричу,- не проси допомоги в чоловіків – самі впораємося. Викосити на лузі сіно – також самі. Так і працювали самі: жали серпами хліб, косили трави на лузі, дрова рубали...
Мама не була багатослівною... З одного її погляду чи слова ставало зрозуміло, що і як потрібно робити.
На все життя запам’ятався випадок, коли влітку, випасаючи на лузі корів ми, четверо дітлахів, вирішили покупатися в тоді ще глибокій, повноводній річці Іква. До цього ми теж купалися, але тільки на мілині, коло берега. А тут захотілося залізти туди, де кола йдуть на воді, перевірити, чи дійсно там глибоко, хоч і знали, що там не можна купатися. Перевірила... Закрутило і потягнуло на дно… Опам’яталася, як щось по руці наче підстьобнуло. Схватилася за гілочку і вискочила на берег. Троє дітлахів були далеченько, але почули мій крик. Спочатку перелякалися, потім, трохи потоптавшись на місці, повернулися і підійшли до мене. І я детально розказала, що там дійсно глибоко, попросивши їх не говорити нікому вдома про цей випадок… Але, хіба таке утаїш… Мама, дізнавшись про мою перевірку глибини на річці, не сварила, не вичитувала, тільки завжди, коли я збиралася на річку купатися чи рибу ловити, нагадувала словами: «Дивись там, як утопишся, то додому не приходь»…
Вона заспокоювала, коли злі язики називали мене байстрюком: «Аби з добрих рук. Як такого батька мати, як у мене, то краще зовсім його не мати, бо що то за батько, який не може зрозуміти. чи захистити дитину»…
У ті часи зими були дуже люті, тривали до п’яти місяців. Зі снігами, морозами до мінус тридцяти. Завжди не вистачало чим до весни протопити в хатині. Мама просила в колгоспі коней запряжених в санки і ми їхали за три–чотири кілометри в ліс нарубати дров… У снігу по пояс, з обмерзлими ногами, привозили дрова, щасливі, що благополучно закінчилися наша поїздка.
А влітку, ще на світанку, сапали неозорі лани буряків, косили свій наділ по сінокосу. Коли зранку деякі чоловіки йшли тільки косити траву – наша ділянка була вже викошена. Мама горіла в роботі і я старалася їй в усьому допомагати.
Іноді, через роботу, доводилося пропускати уроки в школі. Потім надолужувала вечорами при гасовій лампі… По-дитячому заздрила тим учням, в яких були повноцінні сім’ї: вони мали можливість вчитися, але не всі це розуміли. А можливо, і батьки в деяких сім’ях були, як у моєї мами. Хто знає… Багатьох покалічила війна, як фізично, так і душевно…
У класі нас було п’ятеро безбатченків, і всі ми найкраще вчилися. Життя рано дало нам розуміти, що без розбитого коліна не навчишся правильно ходити, а без труднощів - не будеш берегти і цінувати те, що тобі дано від Всевишнього…
Мама віруюча, ходила до церкви рідко, лише на великі свята.
Коли мене і двох школярок-шестикласниць розкритикували у шкільній стінгазеті за те, що ходили на новорічні свята щедрувати, мама заспокоювала, що все перемелеться, а Бог повинен бути в душі кожної людини, тоді в світі менше зла буде…
Дітям в ті «безбожні роки» заборонялося ходити до церкви…. А я собі думала, ну що поганого ми зробили, коли вітали людей з новорічними святами чи зайшли в церкву. Зайшли більше із простої дитячої цікавості, бо там завжди святково і так загадково. Куди ще ходити сільським дітям? У клуб - заборонено! Не пускали підлітків у вечірній час, бо там для дорослих розваги, а вдень ходити в клуб ніколи, бо ми працювали нарівні з дорослими.
Отак, сидячи на широкій лавці, що стояла на кухні із часів мого дитинства, ми з чоловіком слухали мамині спогади. І, несподівано, мама заговорила про воєнні роки… У підвалі, частина якого під нашою кухнею, над яким ми гуртом сиділи, бандерівці допитували молоденьку вчительку. Була вона родом десь аж з Черкаської області. Її звинувачували в тому, що проводила серед учнів школи антирелігійну пропаганду. Вчителька просила її відпустити, казала, що ні в чому не винна, і проводить уроки в школі тільки зі своїх предметів.
- Коли я вперше почула цю розповідь від мами, мене наче обдало морозом,- згадує Надійка. Це ж моя Вчителька… Я знала, що родом вона із Черкаської області, працювала в нашій школі за направленням, тут і заміж вийшла. Як народила двоє синів – забрала до себе маму із Черкащини.
Пам’ятаю, коли серпневим вечором забігла до Вчительки і ми відкривали одна одній свої душі… Вона, розповідаючи про шкільне життя, зізналася, що відчуває себе чужою в колективі, в якому пропрацювала багато років… Я навіть і гадки тоді не мала, що це якось пов’язане з минулим. У щасливої студентки було стільки новин, що одного вечора просто замало…
А згодом, уже після маминої розповіді, я все зрозуміла. Тепер якимось дивним казався той період, коли ми, старшокласники, працювали на шкільних ділянках, в саду чи на колгоспних полях і майже ніколи не було з нами інших вчителів, крім Вчительки. Зі школярами виходили трудовик чи фізрук – це чоловіки, а жіночий колектив не працював. Ще тоді в моїй дитячій голові промайнула думка, чому тільки їй, одній жінці, доводиться возитися з нами…
У шкільні роки ні мама, ні Вчителька, нічого подібного мені не розповідали... Відчувала, що їх щось об’єднувало… Завжди з виду спокійні, тихі, вони мовчки робили кожна свою роботу. Що ж їх об’єднувало? Ті страшні пережиті часи, туга за рідним краєм чи якась їх спільна таїна, про яку нікому не говорили… Вони не зустрічалися, бо жили в різних кінцях великого села… Ніколи більше не згадували про те, ховаючи все в собі…
Для мене Мама і Вчителька - обоє однаково рідні, дорогі мені люди.
Одна - ростила і навчала своєю працею виживати, вірити в добро. Друга – заступилася у важку хвилину, коли я спіткнулася… І я повірила, що в житті є добрі, чуйніі люди, і потягнулася до Вчительки, як зернятко до сонця…
В. Ф. – 07.05.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986521
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2023
Важкий перший рік навчання закінчився. На два літні місяці студентам пропонували відробляти практику в інституті, або їхати в будівельні загони,
в які записували всіх бажаючих, з перевагою студентам робітничих професій. Коли вже була сформована основа загону зі спеціалістів, тоді, по можливості, набирали групу із бажаючих. Наш будівельний загін працював у містечку Шевченкове, Харківської області.
Об’єкти праці - триповерховий житловий будинок, який потрібно було поштукатурити і птахоферма, що потребувала ремонту.
Нам відвели для проживання частину приміщення місцевої школи, де розмістилося тридцять студентів. Більшість нашого колективу складало жіноцтво. Готувати їжу для всього колективу погодилося декілька наших студентів. І варили такі смачні страви, що сусіди з автодорожнього приходили в вихідні до нас на борщ, а нас запрошували до себе на узбецький плов.
Будівельні загони - це найцікавіші студентські миттєвості життя.
Ми просиналися з ранньою зорею і до вечірньої працювали, не помічаючи втоми. Іноді не встигали навіть пару годин передрімати… Молодість, молодість, де ти?! Відгукнися… А у- у-у !!! …
Ніколи не забудуться ті літні вечори і ночі. Під звуки гітари чи баяна співали й танцювали, веселилися, хто як міг, навколо багаття. У відрах варилася молода кукурудза чи картопля… Нічне небо, всипане зорями, з особливою теплотою поглядало на наші розваги, а ми, іноді загулявшись до світанку, бігли на роботу. Також не відмовлялися від додаткової роботи, коли треба було вночі розгрузити вагони на залізничній станції, бо це - непоганий студентський підробіток.
Два літні місяці студентського життя пробігли швидко. Ми поверталися в храм науки посвіжілі та загорілі на літньому сонечку. І закохані. Навіть студентське весілля одна пара відгуляла на природі в містечку Шевченкове…
За цей час Аня здала вступні екзамени і стала студенткою нашого інституту. Не передати словами ту безмежну радість добрих новин і нашої зустрічі!
До вступу в інститут, ми разом працювали і жили чотири роки в одному гуртожитку. Тепер, знову разом - «гризтимемо» граніт науки, тільки я вже три, а вона – чотири роки.
У вісімдесятих роках термін навчання на денному відділенні нашого інституту був чотири роки, зі стипендією в п’ятдесят п’ять карбованців. На ті часи це була доволі велика сума. Стипендії вистачало на харчування, проживання в гуртожитку, проїзд у міському транспорті. Ще й в кіно, чи на морозиво іноді залишалося.
- Після закінчення першого та другого курсів, – розповідає Надія, - на літніх канікулах заробляла гроші на проживання в студентських будівельних загонах. Деякі студенти в період навчання влаштовувалися в різні організації на підробітки. Такий вихід мене не влаштовував. Не хотілося пропускати заняття, бо навчальний процес для мене був дуже цікавим і займав багато часу. Тому вирішила, що навчальний час - тільки навчання, а влітку зароблятиму кошти на проживання.
Так як судово-прокурорський факультет на дві третини складався з чоловіків, то нам дівчатам, вистачало уваги своїх колег, хоча до сусідів з автодорожнього чи медичного, також встигали забігати на розважальні заходи. Ми, старшокурсники, жили в новому гуртожитку Салтівського мікрорайону. Це велике студентське містечко різних харківських вузів. Добиратися вранці на заняття з цього мікрорайону було важко. Переповнені студентством трамваї ледве повзли під гору, до центру міста. А ми, молоді дівчата, берегли ґудзики на одежі та штурмували міський транспорт разом із хлопцями, щоби встигнути на заняття.
У ті роки метро на Павлова, в наш район, ще тільки будувалося….
Тут, у гуртожитку, і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком із нашого інституту. Була передноворічна вечірка. Він прийшов на танці зі своєю дівчиною, а я - з хлопцем. Декілька разів потанцювали ми разом і вже з тих пір не розлучалися…
І як тут не згадати циганку на автовокзалі міста Рівного, котра «напророчила» дуже далеку дорогу, і двічі та дорога випадала. А щастя в "казьонному домі»?
І дійсно, що чоловік не військовий і не цивільний…
Своє студентське весілля Надійка з Андрієм справляли в гуртожитку після закінчення третього курсу. Аня була в них старшою дружкою. Хоч протягом трьох років навчання студентські весілля справлялися не рідко, але третій курс був на цю подію особливим. Залишався один, останній рік навчання - четвертий курс, а там уже одержиш направлення, і хто знає, куди занесе тебе доля, в який край, на яку роботу. Попередньо, то ми знали для себе, хто де і ким бажає працювати, але хіба вгадаєш сьогодні, що принесе день завтрашній…
Приїхавши додому після третього курсу вже з чоловіком, Надійка дізналася багато новин: і радісних, і сумних… Із радісних було те, що малолітній брат підробляв на тракторній бригаді, одержуючи зарплату грошима. На базарах, у райцентрі та селах, дозволяли продавати власну городню та молочну продукцію, не вважаючи це спекуляцією.
А за селом, де на кілометри простягалися луги і гаї, де між лепеховими берегами бігла річка Іква, - йшла повномасштабна меліорація… Викорчовувалися молоді березові та вербові гаї, а лугами, вздовж і впоперек, сновигали бульдозери. Виривали канави для осушення болотистих місць. Планувалася велика ціль - на осушеній землі вирощувати овочі…
Засмучувало, що мама іноді забувала імена, думки її перескакували з теперішнього часу в далеке минуле…
В. Ф. – 05.04.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985601
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2023
Життя молодих дівчат завирувало з новою силою!
Тепер вони бігали по всіх бібліотеках міста, а в гуртожитку сиділи до півночі, обіклавшись літературою з історії. Бо вступний іспит з історії – був першим і головним.
Читали і перечитували, конспектували і старалися запам’ятати основні дати і події. Дівчата не мали навіть приблизного переліку питань екзаменаційних білетів. У їх головах не вміщалися різні пленуми, зї’зди партії, історичні дати та діячі…
Крім історії, вступними екзаменами були українська мова і література, та іноземна мова.
Якщо істипу з історії дівчата боялися, то іноземної мови майже не знали.
Ну кому із учнів у сільській школі, думалося, що пройде якихось шість- сім років і доведеться здавати екзамен з іноземної мови? Але… направлення на навчання ми отримали, отже - вперед! Як у поговірці – взявся за роботу, то доведи її до логічного завершення!
Харків зустрів дівчат якось сумбурно: з однієї сторони – велике студентське місто цікавило своєю новизною, з другої – височезні півтора-двохметрові забори
приватного сектора вводили нас в шок… Вперше побачили їх тут, у Харкові, з написами і фотографіями, що в дворі злий пес, шукаючи житло на період вступних іспитів.
І скрізь - російська мова…
Екзамен з історії дівчата здали на трійки… Врятувала їх рідна мова і література, яку добре знали. Коли дійшли до екзамену з іноземної, то часу на підготовку залишилося обмаль. Дві ночі та один день… Аня готувалася до екзамену з німецької, Надійка – з англійської. Старалися підбирати простенькі тексти на вільні теми, типу «Моя сім’я», «Моє місто» і тому подібне…
Аня, одержавши двійку з німецької, вже пакувала речі в дорогу додому… Надійка теж збиралася це робити, але наполегливість Ані (вона заявила, що побуде з подругою) додала їй сміливості. На другий день дівчата пішли разом в інститут, і Аня буквально запхнула Надійку в аудиторію, де проходив екзамен…
Історію про екзамен з англійської мови, Надія Михайлівна часто розповідає молоді, багатьом абітурієнтам і студентам.
- Заходжу в аудиторію ні жива, ні мертва… Витягнула білет… Перше питання – прочитати і перекласти з англійської політичний текст із газети, яку дає сам екзаменатор. Друге – розповісти англійською про свою сім’ю. На підготовку до другого питання, звісно, часу не залишилося, так як «зависла» на першому… Ледве четверту частину політичного тексту переклала, як екзаменатор запитує, чи вже готова відповідати… Воно й зрозуміло: час обідній, всі трохи втомилися, і залишилося нас з групи троє останніх по списку.
Починаю читати текст. Екзаменатор не витримує:
- Яку мову ви вивчали в школі? – запитує мене.
- Англійську,- відповідаю…
- Чому тоді читаєте німецько–англійською?
- Так вчили у сільській школі…
На друге питання намагалася щось відповідати, але ж знову заважає та німецька мова... Тоді екзаменатор, листаючи журнал, каже:
- Поставлю Вам двійку - не поступите, трійку - у Вас ще навіть зайвий прохідний бал буде…
Так як для вступу в інститут потрібно було набрати 19 балів, а в мене по трьох екзаменах було вже 12 і 4.7 бали зі шкільних предметів, які враховувалися при вступі, то, дійсно, так і було… І тут я згадала слова Вчительки про те, що доля сміливих любить…
- Прошу Вас, будь-ласка, запитайте мене щось на вільну тему!
Екзаменатор запитувала, я старалася відповідати англійсько-німецькою…
Потім екзаменатор каже:
- Поставлю Вам за наполегливість трійку, але запам’ятайте: якщо попадете в мою групу, то англійську знатимете добре.
Коротко кажучи, то ми були двоє шоковані. Екзаменатор – від моїх знань, а я - відкриттям, що читаю англійський текст двома мовами. У школі мала тверду четвірку з англійської…
Надійка, одержавши трійку з англійської, провела подругу на поїзд. Домовилися, що Аня через рік обов’язково приїде поступати, а сама залишилася в інституті відробляти двотижневу практику.
Харківський юридичний інститут середини вісімдесятих років – храм науки всієї України. На тодішні роки він єдиний проводив підготовку спеціалістів усіх напрямків правознавства. Тільки в Київському та Одеському університетах були на той час юридичні факультети.
Для вступників на денне навчання, крім екзаменів, обов’язковими були стаж роботи не менше двох років, і вік - не старше тридцяти п’яти років.
Так з вересня тисяча дев’ятсот сімдесят сьомого року розпочалося Надійчине студентське життя.
- Не скажу, що воно було безтурботним для мене, особливо перший курс – згадує Надія. Важким був перший рік навчання, фізично і морально. Я ж працювала на будівництві, а це постійна робота на ногах, а тут, сидячи більшість часу за партою, не могла довго звикнути. Боліли спина і ноги. Майже весь час доводилося сидіти, конспектуючи та підбираючи літературу до занять… Томи літератури не вміщалися в мій портфель…
Згодом стали ми розумнішими - допомогли старшокурсники. Вони давали в користування свої конспекти із загальних предметів. Зразу з'явилося більше вільного часу. Не потрібно було перечитувати важких томів класиків марксизму- ленінізму, виписуючи цитати з їх томів. Ми «добросовісно переписували» у старшокурсників уже законспектовані твори. Навчатися стало веселіше!
Приїхавши після першої сесії додому, побачила на практиці, як швидко міняються деякі люди. Ті, що раніше робили вигляд, що мене не помічали, почали активно цікавитися моїм особистим життям і навчанням.
Дві мої найдорожчі людини - Мама і Вчителька дійсно світилися щастям…
Єдине, що встигла тоді зробити доброго для подруги Ані, то передала перелік питань до екзамену з історії, щоб вона готувалася до вступу, не забиваючи собі голову всякою непотрібною літературою.
Після зимових канікул додалися нові предмети, в тому числі англійська мова. Нашу групу, як і всі інші, розділили на дві підгрупи. У сильнішій підгрупі – студенти, які здали вступний екзамен на 4-5 балів. Я ж, у слабшій… І що найцікавіше - у нашій підгрупі викладач, якій я здавала вступний іспит. Не знаю, чи запам’ятала вона, як я читала англійський текст німецькою мовою і наш діалог. Напевне, що ні, але її людяність, доброту, я запам’ятала на все життя…
І добре знала англійську мову, яку два роки викладала в нашій підгрупі Лариса Олександрівна.
В. Ф. – 25.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984297
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2023
Вже зацвіли волошки коло школи,
А твої щоки маками цвітуть...
Давай не будем сердитись ніколи,
Хай негаразди вітри рознесуть
Не обижайсь на мене, як голодна,
Коли нема холодної води –
Про тебе, ясочко моя Маруся,
Я пам’ятаю скрізь і назавжди!
Біжу до тебе на зорі ранковій,
Коли сідає сонце за горбком,
Бо вже чекають очі волошкові -
Ти пахнеш теплим, свіжим молоком!
І зрозуміти можеш із пів слова
Мій настрій, погляд і, навіть, думки...
Не так, як моя жінка безголова,
Що лиш хвицає й слухає плітки!
У кожного із нас свої причуди –
Хтось ліг, а хтось встав не з тої ноги -
Хай радістю наповнюються груди,
Ніж лихі чвари й чванство від нудьги !
В.Ф.- 14.05. 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983899
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2023
Хтось сказав - не цвітуть квіти ніжності
В одинокім солдатськім саду,
Тобі, єдиній - найкращій у світі,
Про друге від душі розкажу...
Посадив я ромашки із айстрами -
Ти ростила в саду їх завжди…
Хай квітують і нагадують всюди,
Що любов – це сильніше біди !!!
Облітають пелюстки яблуневі
В тім саду, що садили колись…
І лягають на кучері солдата,
Що давно сивиною взялись...
Відшуміло... уляглися тривоги,
Тишина… тільки джмелик гуде,
Лише минулим ще дихають шрами…
Де ти, юносте, молодість … де ?!!
В. Ф.- 07. 05. 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982785
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2023
Де ти, доле чорноброва, де ви, карі очі?
Проводжала ненька сина тай посеред ночі…
Проводжала, не питала, бо не було часу,
Московіти посунули на країну нашу…
Посунула орда чорна, ще живе дрімало,
Здригнулася Україна… захищатись стала...
Захищалась, як уміла, аж небо горіло,
Всюди гнали супостата, щоб ним не смерділо!
Віділлються орді сльози за їх лихе діло ...
Сонце ясне сушить сльози дітям України !
Відгриміло, відболіло - душа, наче губка…
Коло тину жде матуся. Сива, мов голубка…
В. Ф.- 30. 04. 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982446
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2023
Вже каштани розправили свічі
І надія заглянула в вічі -
Проясніла й розквітла днина!
Радіють птахи і людина
Душею від пітьми відтала...
Земля до праці нас позвала.
Кружляють пелюстки щемливо,
Яке чарівне миле диво!
Чому ж людина не цінує
Цю красоту, що Бог дарує…
В. Ф.- 23. 04. 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981640
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2023
Після закінчення училища Надійку з Танею направили на роботу в будівельно - монтажне управління. У бригаді, куди потрапили неповнолітні дівчата, працювали,
в основному, люди старшого віку. Було важко, бо бригадир постійно прискіпувався не скільки за недовиконану норму, як за високий четвертий розряд «петеушниці»...
Як виявилося, у цій бригаді з четвертим розрядом працювали тільки троє робочих: бригадир і дві жінки зі стажем роботи більше десяти років. Він, і деякі старші жінки, пропонували Надійці написати заяву про пониження розряду, так як вона не справляється з виконанням нормативних робіт.
І тут Надійка, чи не вперше в житті стала захищати себе, заявивши бригадиру, що ніякої заяви писати не буде, бо він розряду їй не присвоював і не йому понижувати. Вирішувала це кваліфікаційна комісія училища, де на практиці зараховувалося денна норма виконання роботи.
Після тієї розмови стало взагалі неможливо нормально працювати. Таня звільнилася, а Надійка ходила на роботу, як на каторгу. Бригадир давав таку норму, що доводилося залишатися і без обіду, і після робочого часу, виправляючи уже зроблене, бо він, оцінюючи виконане, знаходив найменші погрішності. Сокирою рубав усе підряд, змушуючи робити повторно. Так тривало майже півроку.
Якось у гуртожитку Надійка познайомилася з дівчатами з комсомольсько – молодіжної бригади. Ті, знаючи в якому колективі вона працює, порадили звернутися в управління з заявою про перехід до них у бригаду.
Надійка наче вдруге на світ народилася! Колектив – молоді дівчата з різницею у віці в три- п’ять років. Так легко було на душі, весело працювалося, завжди з піснями і жартами… І вечорами залишалися, і по вихідних працювали, як потрібно було закінчити своєчасно роботу в новобудові.
Тогорічна весна видалася багатою на події. Надійка закінчувала одинадцятий клас вечірньої школи і збиралася вступати до Рівненського інституту інженерів водного господарства на будівельний факультет. А тут ще вперше закохалася… І хлопець після армії, старший на три роки. Навчається в десятому класі вечірньої школи, працює столяром на будівництві.
Молоді люди зустрічалися у вечірній школі, а після уроків Ваня проводжав Надійку до гуртожитку. У ті роки «модно» було пригощати дівчат цукерками. Ваня приходив на побачення з квітами, або цукерками. Іноді разом заходили в магазини вибирати щось солоденьке.
Закінчивши навчання у вечірній школі, Надійка готувалася до вступних іспитів, хоч це не дуже радувало Ваню.
- Молодим сім’ям у нашому управлінні дають малосімейні квартири, а там, через декілька років, можна і повноцінну отримати. Зарплата у нас нормальна, проживемо і без вищої освіти, - говорив Ваня.
Надійка, слухаючи роздуми Вані, жартувала, але поступати до ВНЗ не відмовлялася. Так пробігли весна, а за нею – середина літа…
На першому екзамені з вищої математики Надійка одержала двійку…
Вийшла з інституту на вулицю «не в гуморі», а тут її сонечко - Ваня сміється на всі зуби, задоволений результатом. Тепер, каже, ми одружимося і можемо їхати до мене в село, бо щось батько хворіє…
Надійка остовпіла… Зразу згадалося своє село з його «буряковими ланами» і солодким до нудоти цукром… Про себе подумала – нізащо в світі!!!
Старалася знаходити додаткову роботу, щоби не зустрічатися з Ванею… А роботи було достатньо. Коли ж, як не влітку, найкраще ремонтувати житлові приміщення, гаражі, дачі ? Після роботи на будівництві, троє дівчат часто поспішали на додаткові підробітки, працюючи вечорами, або в вихідні дні.
У середині вісімдесятих років будівельники почали оздоблювати мармуровою крихтою адміністративні приміщення, театри, будинки культури.
Комсомольсько – молодіжна бригада, в якій працювала Надійка вперше оздоблювала Будинок культури льонокомбінату. Робота цікава, відповідальна. Дівчата трудилися з задоволенням, не шкодуючи особистого часу.
Пройшло майже три роки… Якось навесні Надія почула від подруги новину, яка розтривожила душу. Подруга Аня узнала, що наше будівельне управління рекомендуватиме трьох молодих робітників для вступу до Харківського юридичного інституту.
- Надійко, може попробуємо? - каже Аня.
Часу на підготовку до екзаменів залишалося мало, але Надійка, не вагаючись, погодилася. Слава Богу, вдома все нормально, підросли брат із сестрою, тепер вони допомагають мамі.
За чотири роки роботи на будівництві та різних додаткових підробітках, відкладала частину грошей на ощадну книжку.
- Тепер не пропаду в тому далекому Харкові, – подумала Надійка.
«Доля сміливих і наполегливих любить», - згадалися слова Вчительки…
В. Ф. – 25.03. 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980767
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2023
Полохлива лине пісня
Вже й весна розкута,
Ой, синички веселенькі,
В чому ваша скрута?
Не дають, мабуть, тривоги
Весело співати,
Допоки будуть вороги
По землі ступати...
Ой, синички веселенькі,
Зігрійте серденько,
Годівничка із насінням -
Поїжте, рідненькі !
Заспівайте, порадуйте,
Навкруги ж буяє!
Без радісного ців- ців- ців,
Мов весни немає!
В.Ф.- 02.04.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980013
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2023
А я не знала, що життя – це як дорога:
То вгору круто в’ється, то веде десь вбік
Не потрапляла би я тільки у халепу,
Якби мене полюбив добрий чоловік.
А я не думала, що є такі ще люди,
Які тільки роблять, що капостять завжди...
Не можуть вони жити без якоїсь шкоди,
Неначе без повітря, можливо, й води...
А моя тьотя, що живе десь у Тамбові,
Усі новини рашів сприймає на слух,
У SMS-ці по телефону так їй написала:
- Тамбовський вовк хай тобі, тьотю, буде друг!
А я не знала, що у мене власне сало,
Чомусь не думала про це я навесні,
Коли Антон, що із сусідньої контори,
Шепнув, яке гарненьке сало на мені.
А я не думала про те, холера ясна,
Що приємно буває навіть й мужикам,
Їм хочеться так язиками почесати,
Неначе спини якимсь диким кабанам.
А я не знала, що з сусіднього провулка
Борис трубить про мене слухи, наче слон,
Якось зібралася поскаржитись на нього
У всі організації… навіть в ООН !
А я не думала, що є ще «екземпляри»,
Які засуджують війну лиш на словах.
Коли потреба допомоги в якійсь справі -
Від них не допомога - стогін - «ох та ах!»
А я не знала, не чула, навіть не снилось,
Що пацифіст Іван, як справжній маніяк,
Якщо він не дістане пляшку самогону,
То буде дудлити, як кінь з відра, коньяк.
Я не хотіла, щоби скрізь дзижчали мухи,
Коли у голові гудуть одні джмелі...
Нащо, «подружки», мені ваші пересуди,
Коли й чому до мене ходять хабалі…
Я працювала у сільському господарстві.
Скажу відверто, що робота там – не мед,
Коли контору, «паюванням розвалили» ,
Мені одній діставсь несправний лісапет.
А я не думала, що в місті Конотопі
Велика станція, там ходять поїзди!
Але без гальм у моєму велосипеді,
Коли й хотілося б - не доберусь туди!
І що воно за чортеня? – кажуть сусіди,
Ти, дівко, наче буйна весняна трава!
Які лише вітри тобою не крутили -
Доверху ніс твій завжди, світла голова!
Скажу - нічого дарма, люди, не дається,
А позитив і доброта – лиш похвала!
Скарби коштовні ці - ношу завжди з собою,
Тому мої доверху ніс і голова!
А що на небі не завжди буває ясно,
І що життя - не тільки мед, і не кіно -
Про це я думала і знала це прекрасно -
Життєва практика у мене є давно!
В. Ф.- 01.04. 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978900
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2023
Била мене ненька зранку,
Що стрічаюся з Іванком,
Який любить жартувати -
Моє личко цілувати
Приспів:
Не бий, ненько, дитини, дитини
Мо’ любов їх єдина, єдина!
Не цілуй мене, Іванку,
Бо дісталося вже зранку
За твої губи медові
Та слова, немов шовкові!
Приспів:
Цілуй її, Іванку, Іванку
Із вечора до ранку, до ранку!
Не журись, моя кохана,
Хіба в цьому щось погане,
Що кохання в серце лине
І солодше від малини!
Приспів:
Як ми двоє кохали, кохалИ -
В любові щасливі бУли, булИ!
Бо дівчина, як малина -
Вчасно цей збери урожай !
А прогавиш, розумака,-
Тоді на себе лиш пеняй!
Приспів:
Збери вчасно урожай, урожай
Не пожалієш - так і знай, знай, знай!
В.Ф.- 25.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978702
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2023
Середина літа. Липень видався напрочуд м’який - помірні дощові дні чергуються зі спекотними сонячними. Ще навкруги квітне, буяє, кружить голови ароматом квітів, зеленого віття і трав!
У міському парку величні клумби троянд чарують своїм різноманіттям і запахами. Десь ще цвіте акація. Вітерцем розносить її п’янкий медовий запах...
Сьогодні п’ятниця. Робочий день. У передобідню пору в парку нелюдно. Більшість – працює, або заняті своїми справами. А пенсіонери виходять на прогулянки зранку, коли ще «сонечко не пече», або чекають, допоки спека трохи спаде. Лише одинокий дідусь, з паличкою в руці, сидить на лавочці в холодочку.
Три подруги, наче молоденькі лебідки, пробігли по доріжці коло дідуся і вмостилися на лавочку ближче до фонтану. Про щось весело, навперебій, розмовляють.
- Надійко, ну що ти надумала? Поїдеш вчитися в Харків, чи залишишся з нами працювати?
- А я б поїхала, - це Марійка, - жаль, що на державних екзаменах не дотягнула "на відмінно»…
Дівчата з питаннями до Тані: - А ти не передумала, працюватимеш на будівництві?
- Та - а - а… Поки що попрацюю, закінчу вечірню школу, а там… буде видно…
- Що це ви, дівчатка, такі веселенькі, неначе з гнізда випурхнули? - зацікавився дідусь.
- Випурхнули, дідусю, випурхнули… Одержали документи про закінчення училища, - каже Марійка. Тепер свобода: кому хочеться літати, то хай собі летить, а я особисто приземлюся - будуватиму своє гніздо.
- Так ви з будівельного? - якось жваво запитав дідусь. Знаю, знаю – це хороше училище…
- Ми такої ж думки, дідусю, – перебиваючи одна одну, защебетали дівчата…
Таня з Марійкою підхопилися з лавочки і, мов малі діти, наввипередки побігли до універмагу. Завтра субота, дівчата збираються їхати до батьків. Надійка теж поїде додому, тільки гостинці вирішила купити по дорозі в райцентрі - будуть свіжіші… Подумала і посміхнулася… На ті гроші, які отримували на практиці, багато не накупиш, але... то ж своєю працею зароблене, і це - тільки початок трудового життя!
За роздумами Надійка не помітила, коли пішов дідусь. А подумати було над чим. Закінчила училище на відмінно. Є можливість продовжити навчання у Харківському індустріально-педагогічному технікумі, який готує спеціалістів для профтехучилищ. Як розповіла куратор групи, все навчання і утримання студентів – за державні кошти. З одного боку – ой, як хочеться поїхати! Збувається мрія стати педагогом! А з іншого – це ж так далеко! Не зможу їздити додому навіть раз у місяць, щоби побачитися, чимось допомогти мамі. Ще зовсім малі брат із сестрою, обом лише по вісім років. Важко їм буде, як поїду так далеко… Тут, з обласного центру до села якихось сімдесят кілометрів, і то не кожні вихідні є можливість поїхати. А Харків – він же більше вісімсот, напевне, буде!
І так добре, що мама відпустила вчитися в училище, не сказавши ні слова проти. І скільки можна на всьому державному бути? Мені вже сімнадцять років! Влаштуюся на роботу, зароблю грошей, куплю собі гарний одяг… та й своїм допоможу . Через рік закінчу одинадцятий клас вечірньої школи, тоді продовжу навчання. Ой думки, думки… Ще достатньо часу на роздуми. Через два тижні потрібно дати відповідь. Завтра поїду в село, поговорю з мамою, зі своєю Вчителькою, бо вже не бачила їх три тижні, - заспокоювала себе Надійка. Тоді, після поїздки в село, вже вирішу остаточно…
Вранішня суботня пора на автостанції вирувала своїм життям: багато народу від’їжджали, менше приїжджих, та воно й зрозуміло – субота, зранку, в основному, народ роз’їжджається з міста.
До відправки автобуса ще хвилин двадцять. Надійка відійшла трохи від стоянки автобуса, і тут же причепилася циганка…
- Чуєш, красива, «позолоти руку»… Всю правду тобі розкажу…
- Та відстаньте від мене. Немає в мене чим золотити.
- Ти покажи свою руку! Не бійся, колись мене згадаєш…
- І що там на руці написано? Може, жде принц на білому коні? Так я заміж ще не збираюся…
- Не смійся, дитино. Тебе жде дуже далека дорога… У « казьонному домі» зустрінеш своє щастя. Тільки не розберу… він не цивільний і не військовий…
Ледве відчепилася та циганка, яка ще більше розтривожила думки своїми пророцтвами.
А вдома чекав сюрприз… Мама з перев’язаною головою і рукою нагадувала тих людей, що в війну були у полоні. З палицею в руці, вона ледве ходила подвір’ям.
- Що сталося, мамо?
- А ходімо до хати, побачиш…
Зайшли на кухню, яка була майже наполовину чорною, закопчена сажею…
Мама розказала, що надумала сама вигнати самогон. Поставила на плиту велику каструлю з бражкою. Чи вогонь у плиті був великим, чи не так «самогонний апарат» настроїла - зірвало кришку з кастрюлі і все полилося на плиту. Стало горіти.
У розпачі почала знімати каструлю з плити, попекла сильно руку…
Було все зрозуміло. Про навчання в Харкові – не стала їй розповідати. Промовчала …
Добре знала, що без самогону в селі ні виорати город, ні дров, чи сіна не заготовиш на зиму… Жаль було маму, яка чи не вперше рішилася на такий крок сама, без нагляду сільського «спеціаліста в самогонній справі».
Кухню побілила, чим змогла, допомогла по господарству… А в неділю від’їжджала з села, не встигнувши заглянути до своєї Вчительки…
Автобус набирав швидкість і це заспокоювало… Ну що ж, мрія про навчання в Харкові відпала… Циганка наговорила всякої брехні, а життя - як ота дорога, що за вікном автобуса. Рівненького був шматочок, допоки навчалася в училищі, а в основному - ями, калюжі, круті повороти…
В. Ф. – 25.02.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977947
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2023
Свою чарівну незабудку
Зустрів якось у восени,
Коли природа готувалась
На довгії зимові сни
Як міг, беріг її, леліяв,
Моливсь, щоби вона жила…
Війна проклята надломила
Жити щасливо не дала…
Погасло сонце, день затьмаривсь…
Змішалось все: літо й зима…
Того, що було – не повернеш...
Мене, тодішнього, нема…
В саду моїм усюди квіти -
І днем осіннім й навесні,
Все ж... сині очі незабудки
Спокою не дають мені
А час іде… буяють квіти -
Різних сортів і кольорів,
Та синьооку незабудку
Я розлюбити не зумів.
В.Ф.- 12.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977014
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2023
Пізня осінь. Добігають кінця жовтневі дні календаря. Декілька днів бринить затяжний дощ. Сиро, грязно, холодно…
У напівпорожньому автобусі, ззаду коло вікна, примостилося дівча.
Це Надійка. Вона їде в райцентр забрати документи з педагогічного училища…
Як добре, що в автобусі немає людей з її села. Нікого бачити не хотіла, щоби «не доставали зайвими запитаннями». Буває, що чужі люди теж охочі до балачок, але зараз не хотілося не тільки говорити, а й не бачити нікого і нічого… Відвернулася до вікна, а сльози - як той осінній дощ… Думки - наче рій осиний… А що, захотіла вчитися? І на кого? Ха, ха, ха… на вчительку!
Чи не забагато для байстрюка? Сиди собі у своєму болоті і не сунься, куди не треба. Он діти із багатших сімей і то не всі поступили, куди хотіли, а тобі у рваних босоніжках і вилинялому старенькому платтячку вчитися захотілося…
А ще пекла душу думка про те, що найрідніша людина - Вчителька, порадила відвезти документи до професійно - технічного училища… Де ж тоді та справедливість? Там же одні ледарі в тому ПТУ, а мені так хочеться в педагогічному навчатися, брати приклад з улюбленої Вчительки…
У селі не залишуся... Одержувати за працю цукром, а не грошима – нізащо! Він поперек горла вже стоїть, той цукор, бо солоніший солі … Он у комірчині лежать п’ятидесятикілограмові мішки, в яких уже миші дірки попрогризали. Ні продати його не можна, ні обміняти на щось, бо в кожного колгоспника свого цукру достатньо.
Як весною залізеш у ті цукрові буряки, то до осені тільки сапай та проривай їх, щоби бур’янів не було… А наділяють тих буряків по три - чотири гектари на колгоспний двір. Який у нас той двір? Хвора мама, двоє дітей - дошкільнят і я - неповнолітня. Так і живемо: підміняю маму в полях на сапанні, коли дуже спекотно, або няньчуся з малими сестрою і братом, сапаючи городину коло хати.
Вільного часу для своєї домашньої роботи у колгоспників немає. Як тільки впораєшся на одному полі – бригадир на коні об’їздить кожен двір і гонить колгоспників, як тварин, на друге. Не питаючи, хворий ти чи діти маленькі. Крім буряків є ще колгоспні наділи на сапання і збирання всякої городини, праця на сінокосах і тому подібне… Часто приходиться підміняти маму, працюючи на різних роботах, бо як не вийдеш, то «наглядач – бригадир» не зарахує трудодня. А без певної кількості трудоднів ні копійки грошей не одержиш…
Мамі не можна у спеку довго «бути на сонці», після випадку, коли її побив кінь. Якось навесні вона попросила в колгоспі коня, щоби виорати присадибну земельну длянку. Коня дали, не звертаючи уваги на мамине прохання дати спокійного, яким ми не раз орали землю. Прив’язаний коло дерева, кінь заплутався задніми ногами в упряжках. Мама хотіла його розплутати, а кінь ногами бив її в груди і голову… Після цього сильні головні болі не давали їй спокою. Так і ходить не знімаючи хустки, під якою всілякі компреси, аби полегшити нестерпний біль…
Нікого з колгоспних керівників не цікавить, як і коли людина справляється зі своїми п’ятдесятьма сотками городини. Влітку в селі зовсім стареньких людей і малих дітей можна побачити за працею на городах. Усі дорослі працюють у колгоспі. Правда, в селі є дві свиноферми, цегельний завод, але влаштуватися туди непросто…
Ще можна літньою порою хоч якісь гроші на торфовищі заробити, та й то, як пощастить, бо покупців, які б довіряли дитячим рукам навантажити машину торфу, - дуже мало. Для цього є трактор - швидко і без проблем. А троє дванадцяти - тринадцяти літніх дітей грузять машину рученятами, бо вилами їм ще важко… Зате торф можна вибрати якісний, без домішок землі, тому й ціниться машина нагруженого дитячими руками торфу аж у три рублі!
Яка ж то радість, коли вдається за літо заробити на торфовищі до 20 рублів! За них можна купити собі якусь одежину, ще й мамі допомога. На зиму треба і дров заготовити і того ж торфу, щоби в хатині не мерзнути. Добре, як зима не дуже холодна, а як люта? Дров не вистачить до весни. І доводиться мамі просити в колгоспі коней, щоби поїхати в ліс хоч по якісь дрова. Та ще попробуй допросися тієї конячки, бо бригадири й об’їждчики - всі чоловіки. Вони не проти добре пригоститися, ще й «губи розкатували», чіпляючись до гарненьких жінок. Деякі «чоловіки» користувалися тим, що їх мало після війни, то треба їх «берегти і поважати»…
Про свого батька я не могла у мами щось запитати, бо це була закрита тема...
Тільки знала, що він із сусіднього села, бо «розповідали добрі сусідки», але мене мало хвилювало де він. Не знаю, не бачила і не хочу його бачити…
Отак, собі роздумуючи, приїхала до райцентру і забрала документи з педагогічного училища…
Із декількох профтехучилищ вибрала будівельне, яке знаходиться майже в центрі міста. Чиста, охайно прибрана територія, великий триповерховий навчальний корпус, світлі просторі кімнати багатоповерхового гуртожитку.
У профтехучилищі мене зустріли привітно, незважаючи на те, що вже два місяці тривав навчальний рік. Зразу видали нове взуття та одяг: туфлі, пальто, спеціальну форму та іншу одежину. Одяг, весь новенький, приємно заспокоював… І трохи, наче розвиднілось, відтало на душі…
Згодом зрозуміла, що «петеушники» - не всі трієчники і ледарі, що половина з них – такі ж як сама: безбатченки, бідні і голодні діти…
У теплому, чистому гуртожитку затишно: не треба думати про їжу, холод та голод. Навчання давалося легко: вдень - цікаво навчатися в училищі, а вечорами бігала через три вулиці міста у вечірню школу.
Два роки навчання пробігли швидко... Одержала атестат про закінчення училища з відзнакою. З усіх предметів оцінки - «відмінно», з присвоєнням кваліфікації маляра-штукатура четвертого, найвищого в училищі, розряду.
В.Ф. - 30.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975832
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2023
Що ти, голубе, сумно вуркочеш,
Чи утратив голубку свою,
Що витала життя на краю?
Чи погасло поміж вами тепло,
Й не зігріти ті тонкі чуття,
До яких вже нема вороття?
Не журись… все минеться, сизий.
Відніміє душі пустота…
Оживе і визріє з часом
В безнадії надія проста!
В. Ф.- 24.02.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975104
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2023
Посварились за обідом
Бабця - ягідка із дідом,
Ще й козел із козеням
За кусочок кавуна!
Приспів:
А козел все бекає,
Козенятко мекає,
Біжить ягідка з хати-
Дід козак лиш хекає!
Сходи, діду, на рибалку,
Заглянеш ще до сусідки,
Як нічого не вийде -
Ходитимуть хоч плітки!
Приспів:
А козел все бекає,
Козенятко мекає,
А бабуся біжить з хати,
До сусіда погуляти.
Давай но, бабо, теплу піч
Глечик свіжої сметани,
Тоді, мо’ наладиться -
Усе на місце стане.
Приспів:
А козел все бекає,
Козенятко мекає,
Ягідка втікає з хати,
Бо дідусь лиш хекає
Ти про сметану забувай -
Перевод лише продуктів!
Он намила повний таз
Гарбузів тобі й фруктів!
Приспів:
А козел все бекає,
Дідо собі хекає...
Бабця пестить козеня,
Воно ніжно мекає.
В.Ф.- 21.10. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974344
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2023
Ще вчора сонечко було -
Своїм теплом нас розвезло,
Сьогодні - сиро й вітрюган
Такий устроїв балаган
Шматує, рве на всі боки,
Наче сказився... То, навпаки -
Притихне, бо наробив шкоди...
Хоч плач, хоч вий в таку погоду!
Ходити як? Під ногами чавка...
Собака, й той сидить - не гавкне,
Людина бреде, неначе слон,
Що поник з опущеним хвостом.
Із неба сипле мокротою:
Хоч вий, хоч гавкай самотою!
Чого мінливий настрій твій?
А я – хоч падай, а хоч стій…
Боюсь ногою крок ступити -
Щоб, на льоду не розвалитись…
Ох і зима! Норов міняє:
То з ласкою, то замітає,
Так, що не видно під ногами
Твердь землі, чи лід, чи ями...
Невже у тебе, як в людини,
Бувають радісні хвилини,
А в основному – глухомань:
Хоч стій, хоч падай, а хоч встань,
Або бреди, немов той слон,
З мокрим опущеним хвостом,
Бо сонця й радості нема ...
Якась причудлива зима!
В.Ф.- 09. 02. 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973601
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2023
У далекому тисяча дев’ятсот сімдесят першому році тепер уже не мій випускний клас восьмирічної школи хвилювало питання «вільного майбутнього польоту».
Як завжди, хтось із учнів збирався продовжити навчання у десятирічці в сусідньому селі, хтось - вступати до педагогічного, чи медичного училищ, а когось влаштовувала неповна середня освіта.
Моя «підопічна» Надійка закінчила восьмирічну школу з трьома четвірками і плонувала вступати до педагогічного училища нашого районного містечка.
Десь наприкінці вересня, коли вже всюди розпочалося навчання, дівча прибігло в розпачі до мене додому, не знаючи, що робити. З гуртожитком в училищі не склалося, хоч обіцяли забезпечити, грошей на навчання немає. Залишатися в селі нізащо не хотіла! Попереду - холод і зима…
Як могла, заспокоювала її, говорячи що у житті не все так просто, і в даному випадку з нею вчинили несправедливо, якщо обіцяли забезпечити гуртожитком, але не треба впадати у відчай. Життя тільки розпочинається, а доля сміливих любить… Порадила забрати документи з педагогічного училища і відвезти в обласний центр до професійно–технічного.
- З такими оцінками, як у тебе, завжди приймуть у ПТУ. Будеш забезпечена гуртожитком, одягом і харчуванням, бо все це - за державні кошти. Головне зараз – здобути спеціальність, стати на ноги, а тоді зможеш продовжити навчання, як буде бажання. Вчитися ніколи не пізно…
Надійка так і зробила. Правда, допоки вона навчалася два роки в профтехучилищі, то ми не бачилися: чи образилася на мене, чи на ту життєву несправедливість, від якої нікуди не дінешся, - сказати не можу…
Листів мені не писала, телефонів домашніх у нас на той час ще не було.
Через два роки ми зустрілися. Надійка прийшла до мене додому суботнім вечором, бо вдень допомогала матері по господарству. Завтра неділя - потрібно їхати в місто на роботу.
Після закінчення училища вона працювала в будівельній організації. Це була вже доросла гарно, зі смаком одягнена дівчина, яка впевнено розповідала про плани на майбутнє. Надійка закінчила профтехучилище на відмінно і збиралася поступити через рік у вищий навчальний заклад. Вона навчалася в одинадцятому класі вечірньої школи, щоб одержати атестат про повну середню освіту.
Ми довго говорили... Було про що згадати і послухати…
У мене «відлягло на душі», заспокоїлася. Без сумніву, з цього дівчати буде хороша людина…
В. Ф. – 30.01.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973127
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2023
Легенькою фіранкою затягнулося небо, і тихий вечір простелився довкола.
Для кінця літа восьма година вечора була ще не пізньою, але надворі вже нависли сутінки.
У бадиллі картоплиння, зібганого в невеличкі купки, весело перекликалися цвіркуни, своїм співом, немов би, розріджували застигле повітря…
Вона присіла на лавочку коло веранди, щоби трохи відпочили за цілий день натомлені ноги.
От так і життя пробігло, як це спекотне літо…
Недавно гуртом садили картоплю, а сьогодні закінчили копати. Сини поїхали після обіду в місто, бо їм завтра на роботу, а сама ще поскладала бадилля з картоплі та підсушений сонцем бур’ян. Завтра, дасть Бог, можна буде засіяти землю після викопаної картоплі, допоки держиться ще волога, бо хто знає, коли підуть дощі…
Так і сиділа, прихилившись спиною до стіни, перемотуючи свої одинокі думки то сьогоденням, то минулим. У хату йти не хотілося…
Відтоді як помер чоловік, хата здавалась якоюсь пусткою, хоч і прийшло довгих сім років… А прожити разом пів століття – не поле перейти, і всяке було у подружньому житті: десь у чомусь не могли зрозуміти одне одного, пробачити, забути образи, але… Залишалося щось вище – воно й об’єднувало сім’ю.
Ще коли приїжджали діти, була ніби відрада, а наодинці – хоч вовком вий: усе нагадувало прожиті разом роки. Хоч і сусіди хороші, і знайомі та колеги провідують, та нема вже тієї міцної опори, яка більше п’ятдесяти років тримала на білому світі…
Один лише Тузик наче читав думки, нагадуючи про себе: то скулить, як тільки побачить і радісно виляє хвостом, то лащиться до ніг, що не можна відірвати. На ніч відпускала йому ланцюг, щоби бігав по подвір’ю. І на цей раз відпустила, але він мовчки вмостився коло ніг, ніби розуміючи настрій хазяйки.
- Що, Тузику, тобі не хочеться побігати? Ти ще молодий у мене, побігай, то я вже своє відбігала… Після семи десятків років уже не побіжиш… А от що з миски не виїв, порозкидав і хліб, і кашу – за це сварити буду… Не голодний ти у мене, не знаєш, що таке справжній голод… Колись, як працювала вчителькою старших класів, могла без роботи залишитись через випадок зі шматком хліба…
І повели думки у далеке минуле… Було це в ті далекі сімдесяті роки, коли за кілограм вкраденого зерна, чи навіть гички із колгоспних буряків, суворо карали. Колгоспникам, які ціле літо працювали на бурякових полях, а восени викопували і здавали врожай на цукрові заводи, заробітну плату видавали натуроплатою - цукром. Одержить людина триста кілограмів цукру і не знає, що з ним робити : продати неможливо, бо це – спекуляція, а гроші потрібні, щоби купити якусь одежину, на зиму – дрова чи вугілля, і тому подібне. А з одного цукру що зробиш? Варили, аж до нудоти, солодке варення, гнали самогон, розплавляли і робили смаколики дітям. У магазинах цукерки були, але не кожен міг їх купити. Ті копійки, що виплачували колгоспникам на трудодні, ледве покривали затрати на хліб, мило чи олію.
Учителям було легше, бо ми одержували за свою працю гроші, а колгоспники - лише цукор. Іноді, правда, колгосп розраховувався зерном, хоча дуже рідко, бо всюди на полях росли цукрові буряки.
Буханка хліба в ті часи коштувала дванадцять - шістнадцять копійок. На теперішній час - недорого, але тоді на ті гроші у шкільній їдальні можна було двічі добре пообідати.
Так от, на педагогічній раді школи розглядали питання щодо п’ятикласниці, яка в сільському магазині намагалася вкрасти трикопієчну булочку.
Обговорювали, чи передавати цей випадок міліції. Продавець магазину сповістила директора школи, що було намагання вкрасти, так як булочку забрали у дівчинки з кишені коло прилавка. Думки педагогів розійшлися. Більшість висловилася за те, що потрібно детальніше розібратися, чому так сталося і що могло змусити підлітка піти на такий ганебний, неправильний шлях.
Як класний керівник, я звернула увагу присутніх, що дівчинка добре вчиться, працьовита, поведінка у неї відмінна. У її матері, крім неї, ще двоє менших дітей. Живуть дуже бідно, бо мати часто хворіє. І, заступаючись за школярку, попросила міліцію не інформували: розберемося самі у своєму колективі.
Рішення педагогічної ради про недостатню виховну роботу у п’ятому класі сприйняла майже спокійно, а керівництво класом передали іншому педагогу.
З дівчинкою, зрозуміло, я поговорила… І ми залишилися друзями на все життя.
В. Ф. – 30.09.2022
Продовження буде!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972388
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2023
Ти не плач, кохана, бо краса зів’яне,
Не тривож намарне наших діточок…
Я до тебе завжди вітерцем весняним,
Подихом любові прилечу в садок.
Й не тужи, кохана - це негоже діло,
Ще розквітне юне, зовсім молоде…
У тихі хвилинки і в боях жорстоких
Знаю, що настане, що наш час прийде!
Подивись, кохана, на вечірнє небо,
Як звабливо зорі мерехтять у нім…
Там гуляють наші зірочки, напевно…
Нехай тобі сняться лиш хороші сни!
Вір лише, кохана - загояться рани
І змиє дощами нечисть всю і бруд…
Усміхнись, кохана, та подякуй небу,
Бо життя прекрасне... сміливою будь!
В. Ф. -22.01. 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971682
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2023
Забавляли дід із бабцею
Двох внучаток – дошкільнят.
Робили аплікацію казки
Про семеро козенят.
Бабця вирізАла кізку
Й семеро козенят до неї,
Дід і з внуком працювали
За роботою своєю.
А маленька Іринка
Допомагала цій праці.
Вона кожному давала
Свої консультації:
-Ти, дідусю, приклеїв
Козлику не туди борідку,
Вона росте не на голові,
А коло ротика. Ось звідти...
Розставили сім козенят
По порядку на свої місця.
Бабця весело розповідає:
- А мама по молочко пішла...
Раптом Іринка насупила
Свої бровенята:
- Цікаво…коза і козенята...
Ця казочка вже стара!
А де їхній тато?
Дарма до вас я прийшла...
Придумайте щось нове,
Ну... про їх тата козла!
В.Ф.- 25.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970812
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2023
В – ідбулося подій немало...
А чи краще жити стало?
Бачить Бог і бачать люди -
миру б... злагоди усюди !
Н - ехай задумане здійсниться Р - ухатися, хто як зможе,
й вся Україна звеселиться! бо у русі теж надія:
На мир, на радість, на добро, хто- крок, а хто- підскоком...
щоб щастя в кожного було! Всіх із мирним Новим роком!
О - бійміться, добрі люди! І дорослим й дітворі -
Коли в дружбі жити будем щоб чуття були нові!
всі негаразди відійдуть. У роботі та навчанні,
В рік Новий! У добру путь! вірній дружбі ще й коханні!
В - ідшумлять тривоги, К - расиві: юні й молоді,
як вода мутна весною... та мудрі сивочолі!
З нами правда та віра Взаєморозуміння!
в цьому чорному двобої ! І мирної Вам долі!
И = І ти, і я, і ми з тобою
живемо усі любов’ю,
бо лиш в любові є та сила,
котра дає людині крила!
Й - демо до ПЕРЕМОГИ -
легкої всім дороги !
Хай буде світла голова,
щоб не боліли ноги!
В. Ф.-31.12. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969861
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2023
А ти для мене, а ти для мене,
Неначе сонечко на небі:
Зігрієш, звеселиш, засяєш...
Бо ти кохаєш, ти - кохаєш!
Мені про тебе, мені про тебе,
Птахи співали в веснянім небі!
Веселок ніжні переливи
Несли надію - ми щасливі!
Тобі про мене розкаже вітер,
Мене від тебе цілують квіти,
А дні осінні тривожать душу...
Лиш не мовчи - страждати не змушуй...
Згадай, що було... рука з рукою,
Немов на крилах - радість з журбою,
У час тривог, днями спокою -
Як нерозлучники з тобою!
І тільки осінь мережку в’яже,
Легітним подихом, мов каже:
Час миттєвий... ти, мабуть, забула –
Не повернути того, що було...
В. Ф.-15.11. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969589
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2022
У садочку мене мама
Колихала,
Щоб здорова і красива
Виростала
Приспів:
Ой, дитино, моя доню
Ріднесенька,
Із красою не жартують,
Дорогенька!
Підростаю, сиджу днями
В телефоні,
Не здолає мене всяка
Заборона
Приспів:
Ой, дитино, моя доню
Ріднесенька,
Із красою не жартують,
Дорогенька!
Тепер навіть у садочок
Не виходжу
Від айфона я свій погляд
Не відвожу
Приспів:
Ой, дитино, моя доню
Ріднесенька,
Із красою не жартують,
Дорогенька!
Моє личко рум’янеє
Поблідніло,
Голова тріщить і ломить
Усе тіло
Приспів:
Ой, матусю, моя неньо
Ріднесенька,
Із красою не жартують,
Дорогенька!
Хто ж тобі такую долю
Напророчив,
Що сидиш ти у айфоні
Дні і ночі?
Приспів:
Ой, дівчино, молоденька,
Ріднесенька,
Із красою не жартують,
Дорогенька!
Красота – вона, як сонце,
На долоні !
Не засиджуйся, дівчино,
В телефоні !
Приспів:
Ой, дівчино, молоденька,
Ріднесенька,
Із красою не жартують,
Дорогенька!
В.Ф.- 15.12. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968984
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2022
Семінар - корисна справа-
Щось нове, цікаве,
А для когось, як дитині-
Це лише забава!
Було би добре провести
На відкритім місці...
Пропозиція Івана -
Прямо на узліссі!
Нажарили шашликів,
Дичини й ковбасок
З дармового, свіжого
Лісового м’яса...
У холодку під кущем -
Ящики спиртного.
Розмістились поляною -
Порозправляли ноги...
Сьомий тост професор Вовк:
- За красу жіночу!...
Раптом з- за кущів захрюкало...
З переляку- хто в машину,
В кого - на лоб очі...
Семінар тільки в розгарі -
Уже начудили:
Десять пляшок розпили,
А вісім розбили!
В.Ф.- 14. 10. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2022
Ой у полі, у широкім
Козаки стояли,
Навкруги зело цвіло -
Трави скрізь буяли
Приспів:
Гуляй, гуляй, козаче,
Наче вітер в полі,
Коли сім’ю заведеш –
Вже не буде волі
Козак їде, козак йде –
Дорога широка,
Гуртом дівчата за ним –
Не відірвеш ока
Приспів:
Гуляй, гуляй, козаче,
Наче вітер в полі,
Коли сім’ю заведеш–
Вже не буде волі
Буйний чуб та пишні вуса,
Гостра шабля на боку,
Жде Ірина, чи Маруся -
Всюди добре козаку
Приспів:
Гуляй, гуляй, козаче,
Наче вітер в полі,
Коли сім’ю заведеш –
Вже не буде волі
Вуса вискубуть турботи,
А чуб посивіє...
Гостра шабля козака
В піхвах поржавіє
Приспів:
Гуляй, гуляй, козаче,
Наче вітер в полі,
Коли сім’ю заведеш –
Вже не буде волі
В.Ф.- 30.11. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967601
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2022
А ми були сусідами із вами
Десь хтось, навіть, напрошувавсь в брати,
Тепер мости розведені між нами
Ви не сусіди – прокляті кати!
Моя подруга живе на прикордонні
І крутить дулі проклятим катам,
Про все, що вона робить - не напишеш!
Я на словах тим рашам передам …
Бо в них не голови - пусті макітри -
Наповнені лиш путінським хамлом...
Про це ми знаємо, не раз відчули,
І документи свідчать всі кругом.
Московії попи, в нас «розходились»-
Порозправляли ряси над скарбами -
Полетите ви всі в свою рассею
Хто, мов... ракетою, хто ходунками!
Чи на своїй землі живеться тісно,
Що лізете до нас, як таргани?
Вже ж обісралися на всі боки...
Чого вам не хватає, брехуни?
В. Ф.-02.12. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2022
Десь у садах ще бродить осінь,
Немов прощається зі мною,
І ронить каплі сліз – роси:
- Запамятай мене такою,
Вже не повернусь... не проси…
Сповита сумом і журбою
На краю осені календаря….
Прости нас, осене, прости
За важкий час, за біль і рани -
Не вберегли твої краси...
Болить, пече прощання наше...
Ріка життя знов завирує -
Не безкінечні блок-пости...
Наберись сили, знов розквітнеш
Прости нас, осене, прости...
В. Ф.-27.11. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967030
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2022
Закрутилося, завертілося
І затихло… німе каяття…
Зажеврілося, розгорілося -
Це миттєві іскринки життя!
Нарешті прорвало небо, Зажурилися й зупинилися,
Яка неземна красота! І зависли думки мої…
В ясного сонця промінні Через зиму та й у весноньку -
Знайшла я свого кота! Почути б в гаях солов’їв!
* * * * * *
Щось із милою не так - Дядько в нас – ще той мастак!
Поглядає скоса! Що не зробить – все не так :
Кажу їй: - Я хлопець чемний, то козу він підкує,
Не скачу у просо! то блохам жити не дає!
* * * * * *
Поїхала на курорт Ой в Херсоні кавуни…
Теща погуляти, Кавуни великі!
Повернулася в село - Обісралися рашисти …
Не впізнала хати! Тепер без’язикі !
* * * * * *
Он кацапи «начудили»… Молодиця, як вода:
Ох, як налякали! То біжить, то хлюпає
Скрізь «підрили» картоплю То голубить, то не хоче,
А ми позбирали! То ногами тупає.
Пізня осінь пряде темряву,
Наче в полі завзятий трудар...
Рядном сірим завісила небо,
Що не видно ні зірок, ні хмар.
В.Ф.- 17. 11. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966042
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2022
За вікном дзвінко хлюпоче
Прохолодний …
Мама варить у каструлі
Улюблений ….
- Дякую! Сказала Іра,
За смачненький ….
Киця з вулиці прибігла -
Не сподобавсь …
В.Ф.- 17.11.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965866
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2022
Що ж ти, осене сивочола,
Так явилася чудно мені?
Здивувалась я, чи приснилося,
Чи було це, насправді, чи ні…
Груші – яблука зарум’янені,
Ще й пузаті дзвенять гарбузи
Напилися води, вмиваються,
В прохолодній розсілись росі.
Чорнобривці, айстри, майори -
Забагрянились майже усі !
І милуюся, і дивуюсь я,
Неповторній осінній красі!
А травиця, мов причмелена -
Землю вкутує своїм теплом…
Горобцями надпиті соняхи
Низько кланяються їй чолом.
А вітрисько - юний парубок,
Кружить вальси, ще й гопака б’є!
Різнокольоровим падолистом
Застилає - що навкруги є.
І були в цих дивах осінніх
І екстаз, і жага до життя
Коли знаєш - вже не повториться,
Бо немає назад вороття…
Як чарівно... налюбуюся...
І нап’юся, як спраглий краси…
Ти мене в люту стужу, осене,
Хоч разок ще сюди запроси…
В. Ф.- 05.11. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965263
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2022
Кажуть - на війні мотузка
Годиться й без мила…
А без шутки наш народ,
Що птаха безкрила.
Як курили козаки,
То диму наробили,
А в диму буває й іскра...
І скрізь так заіскрило,
Що "іскра, мов з марксизму,
Пламям розгорілась»...
Вона прямо вмостилась -
На рашистські цистерни,
Щоби всі дванадцять
Із лиця землі стерти…
Наші воїни – соколи
Славно потрудились,
Бо рашисти в Шахтарську,
Мов в пеклі крутились...
Іскра, ще й "рашні москіти",
Бавовняні пушинки -
На війні це відпочинок
У куценькі хвилинки…
В.Ф.- 28.10. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964607
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2022
Ой чого в зеленім саду горішок всихає -
Кожен має свою пару, а йому немає?
А йому немає, хоч красивий, буйнолистий:
І стрункий, і високий, в міру гонористий.
В міру гонористий ще й горнеться до вишні
Задивляється на неї молоду та пишну.
Молода та пишна у червонім намисті
Відхиляє його руку і наміри чисті.
І наміри чисті, й милі слова кохання,
Які витьохкують в душі до самого рання.
Ой, вишенько, змінюй норов - молодість не вічна,
Змахне крилом, як та птаха – усе мимолітне...
Вона гордою зросла, а він – на вдачу твердий,
Чи ж то бути їм у парі, якщо двоє вперті...
Не допоможе буйний лист й червоне намисто
І кохання не розквітне, коли нема хисту.
В.Ф.- 30. 09. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963018
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2022
В безпросвітній пітьмі посеред ночі
Тіло спало би, та душа не хоче…
Хапає тривожно, мов повітря, вона
Несміливе проміння чужого вікна
І чого те вікно посеред ночі
Тривожить думки, висушує очі?
Може там хвора дитина маленька,
Чи зболена душа в чиїсь неньки?
І в темряві не може заснути, -
Страшно проспати, щось не почути…
Ліхтар блимнув і погас – нема мочі...
А вікно мерехтить посеред ночі…
У темряві ночі його промінці,
Неначе світла сльоза на щоці…
В. Ф.-30.09. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2022
Падають марелі з дерева додолу,
А я ношу сіно, складаю в стодолу.
Дівчино кохана, прийди тай на сіно…
Бровенята супиш, чи уже несміла?
Чом же ти сміялась із мене на танцях,
Чи я парубок не твій, не годен в коханці?
Сонечко вже сіло, йди в стодолу сміло,
Медові марелі чекають нас в сіні.
Разом посмакуєм солодкими плодами,
Поглянь - навіть зорі й місяченько з нами!
Які ж соковиті на сіні марелі,
І вуста шовкові, й неба акварелі!
В.Ф. -17.08. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959427
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2022
ЖАРТОМА
про серйозне
Яке ж ти тендітне, колосисте жито!
Маками, мов зірками, як небо покрито.
Середина літа… жито дозріває…
Скоро з свіжої муки будуть короваї!
Як ми жали жито, ще була в спідниці,
Надавала мені ненька дубцем по сідницях…
Бо важка то праця, - серпом жито жати,
Коли ти іще дівчисько – хочеш погуляти.
- Ой, чого те сонце, мамо, не сідає?
Біля клубу шум і галас молодість збирає…
Нема сили жати... лягай, сонце, спати,
А я дівча молоде і хочу погуляти!
Як почула ненька мою хіть до праці,
Перевесло ухватила, звезла по спиняці!
- Встигнеш нагулятись, навчись працювати,
Треба, доню, хліб і працю вчитись поважати!
Міцно вкарбувались мамині уроки,
Як завіт передаю їх, життя мого поки.
В. Ф.- 30.07. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958330
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2022
Пливуть, пливуть хмариночки
У небі голубім,
А в серденьку неспокій
Біль в серденьку моїм...
Хліба в полях колосяться
Шумить, вирує гай,
Зерно в комори проситься:
- Збирай мене, збирай!
А лютий ворог казиться -
Безбожники одні !!!
Чия рука підніметься
Палити врожаї?
Чи вам усім байдуже,
Що робите, кати?
Настане час розплати -
Нікому не простим!
Не матір вас породила,
Якась вовчиця зла...
Не минути всім кацапам
Пекельного котла!
В. Ф.- 17.07. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957234
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2022
Зі святом Вас,
Шановне товариство!
Хай у будні ще й у свято
Буде щедро і багато,
А душа, як та жар-птиця,
Від любові лиш іскриться!
Затягнулась довга смута, Хоч і важко нам живеться,
Усміхніться! Я вже тута! Біда все таки минеться!
Задержу Вас на хвилину, Щоби сусіди - рашисти
Сипну пару веселинок! У Сибір йшли землю гризти!
* * * * * *
«Утеплився» наш дідусь, І що його робити,
В штанах позашивав дірки… Як болять суглоби?
Не залишив для « дружка» Хоч лягай у ліжко
Ні однієї кватирки! І замовляй гроба!
* * * * * *
«Гуманітарну» роздавали, Не люблю гудки сирен,
Бабки, де могли, там брали! Коли кулі свищуть!
Рису «нагребли» по сім «каге», Не комфортно тоді спати
Тепер з запасом – е- ге- ге !!! В сіні на горищі!
* * * * * *
А наш кум - лоботряс, Ой, ну що то за село…
Де ходить, там свище - І що в нім за люди?
Помідори похилились, Вісім дівок тягнуть хлопця -
В’яне картоплище! Оце так гулянка буде!
В.Ф.- 14. 08. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956371
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2022
Журавлі, журавлі – птахи мого дитинства,
Болить ваша втома, журавлята малі…
Покидаєте пекло, я покинуть не можу,
Бо воно на моїй Українській землі.
Як хочеться жити, коли нерви мов струни,
Коли піт ручаями, наче по зелу град...
Я ж не жив ще в двадцять, не набачивсь світанків,
Ще хотів надивитись на нічний зорепад...
Журавлі, журавлі, ви хвилюєтесь в небі:
Обгорілі луги й золотаві поля…
Чиїсь син там упав, не вернувся додому,
У гнізді задушилась пташина мала…
А війна ця проклята, губить наших солдатів...
Десь у тихім садочку ще лящать солов’ї -
Тобі, мила - кохана, зізнаюсь неждано,
Що здійсняться бажання найкращі твої!
Журавлі, журавлі – птахи мого дитинства,
Як вас мало отут, на цій димній землі...
Скоро осінь... я встигну на прощання сказати:
- Повертайтесь з весною, хороші мої!
В. Ф.- 17.07. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955286
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2022
На городі молодиця картоплю сапала,
В борозенці прилягла тай пів дня проспала.
Комарище, як той рашист, звідкілясь узявся:
То за ноги, то за губи скажений кусався!
Як прийшла вона додому, чоловік питає:
- Чого в тебе товсті губи, мов їх накачала?
Покусані губи, ще й ноги, немов слонячі…
Який жінку чоловік за таке пробачить!
- Ой, я тому комару всеньке жало відірву,
Ще й по спині відлупцюю, як його побачу!
А ти, жіночко молода, обходь борозенки,
Та своєму чоловіку поклонись низенько!
В.Ф.- 22.06. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954872
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2022
На згадку клаптик залишився
Ще незатертих слів в конверті,
Тут передзвони юних слів
То веселкових, то відвертих
Приспів:
А ти не лізь, не лізь, не лізь,
У душу ранену мою,
Прошу не лізь -
Не час для сліз!
В минуле нам не зазирати -
Ці хвилювання недоречні…
Думки із присмаком років
Не легковажні - вже статечні
Приспів:
А ти не лізь, не лізь, не лізь,
У душу ранену мою,
Прошу не лізь -
Не час для сліз!
Вечір багряний догоряє,
Краса осіння за вікном...
Як швидко молодість майнула
Журним, посрібленим чолом
Приспів:
А ти не лізь, не лізь, не лізь,
У душу ранену мою,
Прошу не лізь -
Не час для сліз!
Усе пережите - відійшло,
Як дощ весняний із грозою,
Тільки кохатиму тебе
В душі не згірклою сльозою
Приспів:
А ти не лізь, не лізь, не лізь,
У душу ранену мою,
Прошу не лізь -
Не час для сліз!
В. Ф.- 07.07. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953588
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2022
- Мамо, чому такі люди сумні,
Не чути розмов, не співають?
Птахи он полохливі навесні,
Що навіть в траві не гуляють...
Ти говорила, що сонце весну
Проміннячком теплим ласкає,
Чому тоді, мамо, я не пойму
Прихід весни сумний буває?
Чому, коли бджілка радіє теплу
Гудуть десь у повітрі сирени?
А бабця хутчіше собачку малу
Забирає із вулиці в сіни...
- Послухай, синочку, я розповім,
Що в світі безмежнім буває,
Коли хтось вважає сильним себе
Й на меншого він нападає...
Твориться тоді безмірнеє зло,
Тут сила і розум - не дружать,
Бо мудрий сильний, негоже щоби
Напасти на слабшого - грішно!
Країни були у дружбі колись,
І мирно жили між собою,
Тепер одне лихо й біда лише,
Росіяни прийшли з війною...
І знищують рідні села й міста,
Малих і старих – всіх вбивають…
Наша країна у горі й сльозах,
Що навіть птахи не співають...
- Мамочко, не плачте… Я підросту,
Я варварам всім цим віддячу:
За кожну людину, кожну сльозу
Ніколи ворогам не пробачу!
- Синочку, затям… недовго катам
Українську землю топтати!
Бо з нами є правда, народу міць,
Цих істин ніким не зламати!
В. Ф.- 20.05. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952910
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2022
Вітання
ПЕКАРСЬКОМУ
Анатолію Володимировичу
З Ювілеєм, Земляче!
Не одна жінка плаче,
Що під твоє не попала крило.
Нехай любов і удача
Бережуть тебе, козаче,
Головне - щоби здоров’я було!
В. Ф.- 10. 07. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952827
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2022
Говорила ненька сину -
Пора сватати дівчину,
Веди в хату тай спинися
Пора, синку, ожениться.
ПРИСПІВ:
Ой, мам, дівка - не жона,
Парубок не псих,
Бо він ще для всіх.
Прийшов хлопець до дівчини
Заглядає через тин він…
В двір собака не пускає,
Ну… нехай, ще погуляю!
ПРИСПІВ:
Ой, мам, дівка мов тюрма,
Охорона не пускає,
Що робити, сам не знаю!
Ждати дівчина не стала -
Гарбуза подарувала...
Гуляй, гуляй, ще соколе,
Поки любов охолоне!
ПРИСПІВ:
Ой, мам, добре, коли сам!
Чи таке в житті буває,
Що жонатий спокій має?
В.Ф.- 12.10. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952421
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2022
Хоч бути у формі, не падати духом?
То іноді треба чесати за вухом,
А ще – поколупАти глибоко в душі,
Щоби розхвилювали душевні вірші…
Бо слово - як птаха, яскрава чи сіра,
Не встигнеш промовить – уже полетіло…
Як славно, коли воно гріє в дорозі,
Підказує путь – не забудеш, невзмозі...
А як окриляє, ще й снаги додає!
У дружнім сімействі головним слово є !
В крицевому - правда і біль, є співчуття -
Цей скарб є безцінний для людського життя.
І скарбом безцінним, отим солов’їним,
Гордися людино… Гордись Україно!
В.Ф.- 28.06. 2022
Прим: хотіти, хочеш (розм.- хоч) т.4 ТСУМ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951716
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2022
Чого мовчиш, не дзвониш
уже майже три дні?
Гілка бузку зів’яла
на сірому вікні…
Думки сумні, холодні,
мов хмари навісні…
Не муч прошу, благаю,
Ну подзвони мені!
В.Ф.- 15.05.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2022
Вітер дощем сіє,
Ламає березу,
А я сиджу край віконця
Сорочку мережу!
Сорочку мережу -
Душеньку вкладаю,
Бо я свого миленького
Із весни кохаю!
Із весни кохання,
Мов маки розквітло,
Як у небі ясні зорі
Чисте є і світле!
Чисте, наче роси
У травах шовкових
Вірність у нашім коханні -
Це сім’ї основа!
Це сім’ї основа!
Маки та листочки -
Оберіг, тобі коханий -
Вишита сорочка!
В. Ф. - 17. 02. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950350
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2022
Ми стояли на тім роздоріжжі
Де дороги у різні боки...
Ти жбурляв, наче вітер морозний,
Не жаліючи слів колючки.
Я дивилась у далеч блакитну
І, як скеля була, навпаки…
Нащо попусту щось говорити
Позавчора, тепер й крізь роки,
Коли слово – зола легкокрила,
Спалахне… і згоріло дотла,
Мов його не було поміж нами,
Мов зима навкруги замела...
В. Ф.- 17.03. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949435
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2022
Вік, як день зимовий -
Торохтів мені сусід -
Ой, сусідко, гарна,
Прийду, жди мене в обід!
А я жінка гарна
І справляюсь всюди:
Вареників наліплю,
І ще борщик буде!
Вареників наварю,
Тай підмету хату,
Люблять мене чоловіки
За вдачу багату.
За вдачу багату,
За веселий норов
Шаленіють чоловіки,
А мені не сором,
А мені не сором,
Нічого встидатись,
Із соколиком своїм
Хочу лише знатись
Хочу лише чути
Його смілу мову,
Мене він пригортає
Покірну, шовкову.
Покірну, шовкову,
Очі - все в віконце -
Жду соколика свого,
Ясного, мов сонце!
Ясного, мов сонце,
Сміливого солдата,
Для коханого завжди
Відкрита душа й хата!
В.Ф. - 15.05. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948484
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2022
На городах спокій всюди,
Дружно, в лад ми працюєм,
Щоби бути з урожаєм -
Дні весняні не марнуєм!
Насіяли огірочків -
Огірок, немов снаряд!
Буде в баночку під кришку,
Ще й достане «рашів» в зад...
Летіть, наші огірочки,
Де сидять ще москалі!
Попадайте у всі точки
На дорозі, чи в ріллі...
Вимітайтеся вороги,
Геть із нашої хати,
Є в нас непроханим гостям
Сюрпризів ще багато!
Всякий садовий інвентар,
І граблі, ще й лопати,
Допомагатимуть орду
З України прогнати,
Щоби аж горіли п’яти,
Не воняло їх духом,
Будемо бити москалів
Де б не були – обухом!
Українці всюди за мир!
Пам’ятайте вороги,
Якщо непрохані з мечем -
То загинуть до ноги!
В.Ф.- 30. 04. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2022
По весняному пахло повітря
І зима вже складала пожитки,
Тільки раптом земля застогнала…
Де взялося це лихо і звідки?
Хто повідає гірку їм правду -
На питання хто відповіді дасть -
Двом закоханим, чом так сталося…
Звідки взялася та чумна напасть,
Що трощила все по Україні…
Народ вбивала, де тільки могла,
Але хоробрості не зламала!
І двох закоханих разом звела.
Мужньо він боронив Батьківщину,
Вона спасала людей на плечах…
В дні печалі, у смутну годину -
Кохання і щастя в їхніх очах!
У хвилини відбою щасливі,
Зародилося маленьке життя…
Три сердечка, любов’ю сповиті,
Сміливо йдуть у нове майбуття.
В. Ф.- 30.04. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946611
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2022