| Сторінки (5/493): | « | 1 2 3 4 5 | » |
[b][i](переспів польської релігійної драми)[/i][/b]
[b]З'ЯВА II[/b]
[i]Входить [b]Ассахар[/b].[/i]
[b]Ассахар[/b]
Немає Юди?
[b]Магдалена[/b]
Його нема ще.
Чи ти з ним бачитися хочеш?
[b]Ассахар[/b]
Дивитись хочу... дихати...
тобою я волію, Магдалено,
бо ти пахуча,
наче тая ружа,
що в ніч при місяці розкриє своє лоно...
[b]Магдалена[/b]
Місячною ніччю тепер мені є... Юда...
[b]Ассахар[/b]
Бо Юда ходить, наче місяць вповні,
у срібних шатах.
Я—жебрак при ньому...
О, коли б тільки я мав злото!
[b]Магдалена[/b]
Зле мовиш, Ассахаре!
Кохаю Юду не за те, що можний!
Кохаю... його чоло, що думою ясніє...
уста пурпурні... і стальних рамен
охват любовний!
[b]Ассахар[/b]
О Магдалено, пригадай!
Я, прецінь, першим
відкрив ворота, що ведуть у щастя
бездонні нетрі...
[b]Магдалена[/b]
Не кажи про це!
[b]Ассахар[/b]
Казати я не перестану,
бо ж моєю повинна бути...
[b]Магдалена[/b]
Той для мене пан—
перед яким я низько похилила
запломенілі лиця...
[b]Ассахар[/b]
Знайдеться другий...
[b]Магдалена[/b]
Помовч!
До мене
вже не прийде в о н о!
[b]Ассахар[/b]
Даруй, о Магдалено!
То болю є вина, що смів тебе образити.
[b]Магдалена[/b]
Зваж тільки,
що приятелем ти його взиваєш!
[b]Ассахар[/b]
Так—правда...
правда!
То моя вина!
Даруй...
пробач, коханко Юди...
За виданням: Ірина Вовк.[b]Марія з Магдали[/b] (драма). - Львів: Логос,1995.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744921
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 06.08.2017
[b][i](переспів польської релігійної драми)[/i][/b]
[b]Антоній Шандлєровський (1878—1911)[/b], як і його релігійна драма [b]"Марія з Магдали"[/b], мало відомі польському читачеві і ще менш відомі читачеві українському...
В літературу своєї доби Антоній Шандлєровський увійшов під псевдонімами Антоній Зєміц та Владислав Посвят. За скупими даними польської енциклопедії, уродженець землі Мазовської, Антоній Шандлєровський спочив у містечку Ґрохові (Польща) .
Політичні катаклізми суспільності змусили молоду людину звернути свій погляд і помисли у русло історії нашої християнської віри. Будучи людиною мистецького обдарування, поетом і драматургом, автором інтимної поезії та ліричної прози, Антоній Шандлєровський носив і сан священика. Звідси—джерело його поетичного мислення: віра у Долю, накреслену рукою Бога, пошуки відповідей на складні запитання буття в алегоричних образах богонатхненних книг. Польська енциклопедія вказує, що світська манера лірики молодого автора. її витончений, екзальтований ерос вростає своїм корінням у мотиви містико-релігійні.
Релігійна драма "Марія з Магдали"— правдиве тому підтвердження. Вона підносить на небувалу висоту людське почуття тілесної любові... і все ж над любов'ю тіла у кривавому двобої отримує гору Любов Духа!
Обравши за основу драматичні сюжети Нового Завіту, точніше, одну з апокрифічних версій, Антоній Шандлєровський не сліпо переказує Євангеліє, хоча й не перечить йому, а намагається з притаманним молодості максималізмом збагнути внутрішній світ героїв драми і вивести перед очі читачів постаті Ісуса Назаретянина, старця Лазаря, сестер Марії (Магдалени) і Марти та Юди Іскаріота, не просто як безсмертну легенду, що оживає на перехресті Нової Історії, а швидше як реальних людей, що діють і мислять у різних вимірах осягнення Духа.
Далекий від політичних інтриг свого часу, автор драми зображає конфлікт тіла і Духа на тлі соціально-становому, де за маєтністю стану і насолодою тіла (моделлю "утраченого раю на землі") ховається духовне сум'яття, а далі.... віровідступництво, зрада, згуба ближнього і, врешті, самогубство... Йдеться про образ Юди. Складний, психологічно загострений, багатогранний (з тремом самопожертвенної любові і приступами безумної ненависті) образ апостола-зрадника викличе у читача суперечливі відгуки.
Вдумливий читач у пошуках істини знову звернеться до Чотириєвангелія.
До сюжетного дерева "Марії з Магдали" прилучилися й інші розділи Нового Завіту: "Смерть і воскресіння Лазаря", "Ісус прощає грішниці", "Виявлення зрадника", "Синедріон постановлюе забити Ісуса". Щодо особи верховного первосвященика, законодавця— Синедріона (Сангедріона у А. Ш.), то автор недвозначно дає читачу зрозуміти, що служитель Бога і захисник Закону, котрий вступає у зговір з інтригою (будь-якого роду, в тому числі й політичною), перестає бути провідником Божої благодаті, перетворюється на знаряддя приземлених людських пороків і в кінцевому результаті служить руйнівній силі демона—Духові Тьми .
Ідея насильства під релігійними гаслами — демонічна, вона виправдовує людські жертви і братовбивчі війни, вона нищить цілі цивілізації, оскверняючи кров'ю Божі святині, її Кров'ю була переповнена Стара Історія, пролилася вона через вінця і в Історії Новій.
Єдиний шлях до спасіння особистості (а в сукупності особистостей — людської спільноти)— її духовне очищення, усвідомлення свого високого призначення бути "образом Божим", "небесним громадянином" Землі.
Ідея спасіння втілена Антонієм Шандлєровським у образах старого Лазаря та його сестри Марії (Магдалени). Навертаючи Магдалену на Божу дорогу, промовляє Лазар сокровенні слова:
[b][i]Бо я хотів,
щоб чудо ти ввібрала у глиб душі
і щоб тоді нарешті
сама ти стала чудом!
[/i][/b]
Наче художник, похилений над портретом чарівної жінки, щедрими бризками барв і, водночас, тонким кінчиком пензля вимальовує автор головну героїню драми—то королевою... розкритою троояндою нічного ложа, то... найнижчою служебкою у стіп Ісуса; то зраненою львицею в жарких пісках пустелі, то сніжно-білою вершиною гори Кармелю...
Поетика "Марії з Магдали" заворожує, у ній є щось магічне, вона звучить як "Пісня пісень".
Є щось містичне і в долі Антонія Шандлєровського. Бог прикликав його до себе у віці Ісуса Христа. Твори молодого драматурга побачили світ вже після його смерті, зібрані в "Листах Антонія Шандлєровського" (Pisma Antoniego Szandlerowskiego: Т. 1.—IV.—Warszawa: Triumf, 1912—1914 ). Воістину, листи у вічність... послання нетлінного розуму, що перейшов у вищий вимір. Наче птахи з ирію, після довгого трудного лету, вертають вони на землю, аби розповісти землі про небесне...
... У захристі Львівського костелу Домініканів, де раніше містилася бібліотека музею історії релігії, скромно лежало на поличці заховане від людських очей видання "Листів..." Антонія Шандлєровського з підписом, автора на авантитулі четвертого тому. "Листи..." лежали, мовчали і чекали, коли надійде час...
Як автор переспіву зазначу, що працювалося над "Марією з Магдали" легко, світло, не побоюсь сказати—одержимо!.. Ночами не спалося—у пам'яті зринали уривки монологів і щеміло серце, передчуваючи трагічний фінал.
На закінчення додам: у кожному з нас воєдино сплелося і святе, і грішне... Шукаймо ж свою високу мету, серед безлічі доріг обираймо дорогу до Бога, приймімо у душі свої Духа Святого і молімося за відпущення гріхів.
Любімо Господа, Бога усім розумінням своїм, а ближнього свого, як себе самого! Нехай буде так...
[b][i]Ірина Вовк[/i][/b]
P.S. У драмі [b]"Марія з Магдали"[/b] є [b][i]4 дії[/i][/b].У кожній дії є кілька[b][i] з'яв[/i][/b].Буду публікувати по окремих з'явах, зберігаючи відповідну порядковість.
[i]Автор дякує за допомогу у підрядковому перекладі
[b]своїй матері Лідії-Надії Вовк[/b]
[/i]
[b]ДІЯ І[/b]
[b]З'ЯВА І[/b]
[i]Магдалена сама. Сидить у повені думок.
Відчиняються двері. Входить Лазар.
Кладе руку на голову Магдалени.[/i]
[b]Магдалена[/b]
[i](поривається з окриком)[/i]
Брате мій коханий!
[b]Лазар[/b]
[i](похиляється до перс). [/i]
О моя Магдалено!
[i](Завмирають в братніх обіймах.) [/i]
Я надто втомлений, хай трохи відпочину.
[b]Магдалена [/b]
Сядь... відпочинь, мій брате...
[b]Лазар[/b]
[i](зажурено)[/i]
З кожним роком, днем
моя до тебе довшає дорога...
В твої пороги входжу несміливо...
Я бідним є, а тут—багатства... розкіш...
[b]Магдалена[/b]
[i](задумано)[/i]
Далекою твоя дорога стала...
Не тою, що була колись давніше...
Чи ти забув?
[b]Лазар[/b]
Про що, о Магдалено?
[b]Магдалена[/b]
Про ті дороги,
в які зі мною вирушав без втоми...
Тоді була я ще дитям—згадай-но...
[i](Горнеться до нього.) [/i]
Коли тремтяче
мені на голову ти клав свої долоні,
і в ніч погідну, ясну
розказував дива про світ наднебний...
Бродили разом ми по луках росяних
і по полях безкраїх...
Вникали мовчки ми в відвічні пущі—
наче трем, таємні...
По світлій хмарці місячного сяйва
втікали до зірок—о чуда... чуда...
ти осягнути дав мені! І все це
від Тебе мала я—від Тебе!
[b]Лазар[/b]
Бо я хотів,
щоб чудо ти ввібрала у глиб душі...
і щоб тоді нарешті
сама ти стала—чудом!
[b]Магдалена[/b]
Брате мій коханий! Хіба ж ти не вчував,
коли нашіптував слова ці чародійні—
як билось серце... як палали скроні...
і зблідло як уста мої дрижали...
[b]Лазар[/b]
Чув то, чув...
О як же був на той час я щасливим!
Тим часом...
[b]Магдалена[/b]
Що, брате?
[b]Лазар[/b]
Померкли сни мої... Видіння відступили...
і золоті мої надії на тебе -
зів'яли... зблідли...
[b]Магдалена[/b]
Що кажеш, брате!
[b]Лазар[/b]
Так... Магдалено. Вів тебе на гору,
а ти—до пилу темного припала...
устами притулилась...
[b]Магдалена[/b]
Устами притулилась, а не серцем!
[b]Лазар[/b]
Забруднила шати..
[b]Магдалена[/b]
[i](гаряче) [/i]
Та духа глибини—не покаляла!
Вмирало серце з голоду... волало...
кричало щастя! В безумі облуди
гонилася за ним... А голос твій
дзвенів мені у вухах, повнив груди,
як дзвін, що йде від неба до землі:
"Є щастя—ти шукай лиш—щастя є!"
Шукала—марно.
[i](З болем.) [/i]
З лопухів іржавих спивала каламуть,
хоч прагнула роси криштальної, небесної!
[b]Лазар[/b]
[i](з недовірою) [/i]
Чи ще тобі і зараз
він—Юда з Каріот—квітучим келихом?
[b]Магдалена[/b]
Його кохаю... кохаю!
[b]Лазар[/b]
[i](з притлумленим болем) [/i]
Померкли сни мої... Видіння відступили...
[b]Магдалена[/b]
Брате! Усі жалі і всі палкі жадання,
що ти з душі моєї випрядав,
тепер шукаю в ньому я для себе.
[b]Лазар[/b]
Ні... Магдалено, ні!..
[b]Магдалена[/b]
Його кохаю—він мене кохає!
Сьогодні Юда учти зажадав...
Ти будеш на ній... правда?..
[b]Лазар[/b]
Інший шлюб...
Я іншу учту вимарив для тебе.
[i](Встає.) [/i]
Що ж, коли ти мислиш
при Юді своє щастя—будь щаслива...
[i](Цілує її в чоло.)[/i]
О, який бо інший я снив для тебе шлюб!
[i](Виходить.)[/i]
За виданням: Ірина Вовк.[b]Марія з Магдали[/b](драма). - Львів:Логос,1995.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744919
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 06.08.2017
[i][b]"В церкву тя носила, доню,
та й Богу молилась,
така тобі, моя доню,
доленька судилась…»[/b]
(З народної пісні)
[/i]
Тобі судилась Доля і не згірш,
і не гріши даремно проти Бога…
Це – сокровення серця… Віриш, вірш –
така тяжба́ тяжка, така знемога,
що, Господи, як перейти цю мить –
болить…
болить...
то вірш в мені болить…
… А мить тече, стікає і пече –
черленим глодом слово пломеніє…
Коли воно від тебе не втече,
залишиться хоч іскорка надії,
що ти допадеш неба – і згориш –
тоді створиш… запевне, що створиш!
Ти ж так горів, болів, тремтів і йшов:
там – лід крихкий… тут – літери крикливі,
поранив крила віком підошов –
мої слова, метелики лякливі,
я вам до ніг троянди прихилю –
за плач і сміх люблю вас всіх…
люблю…
…Тобі судилась доля і не згірш,
аби лишень піднятися над світом!..
Над каяттям!.. над спекотливим літом!..
Розкинеш руки – Боже, ти летиш –
це небо…
це – поезія…
і вірш
паде тобі на серце с а м о ц в і т о м.
(Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744811
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.08.2017
[b][i]“…коли святі пращаючи чуття,
лиш серце плаче – в оці сліз не маєш,
тоді нещасний ти, тоді пращаєш
останній сон, останній цвіт життя”[/b]
(Уляна Кравченко)
[/i]
Відтак, мій друже, мовлено “пращай”…
Чутливо так сльоза ряхтить на віях.
Рожеві сни в дрімучих сніговіях…
… Мій вогнику, а ти собі палай!
Ще тепло нам в жаринках темних руж,
ще наших губ блакитні едельвейси
хвилево пломеніючи воскресли
посеред вікон змерзлих, серед стуж.
Пращай, пращай… На відстані сльози
усе лихе спливає за водою,
і ми ще вдвох – луною молодою
бринять на вітрі наші голоси.
Не треба слів. Про щось вони змовчать,
про щось злукавлять сім’ям полино́вим –
у сокровеннім (приспанім і новім)
уміймо гідно ближнього втрачать.
Ми не загинем! Тільки відживе
у нас гарячий сонях відігрітий…
Чому ж тоді з померклого із літа
ріка Любові брижиться, пливе…
Самотній вітре, чи впізнаєш враз
отих, що в часі снили так рожево,
що так любили – цвітно, кришталево,
чи ми – не ми, чи казка не про нас?!
… З’ятрілим зором світимо з імли –
то серце плаче, (в оці сліз не маєм!):
останній с о н, останній ц в і т пращаєм –
сон п о з а н а м и, квіти – в і д ц в і л и.
[i](Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Сполом,2008)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744809
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2017
Перелітна пора – чень, у розпалі літо ожинне,
Перелітна пора – хто летить, чом летить і куди?
Чи додому, чи з дому, чи в лоно землі України…
Чи натруджений віддихом літнім, чи зовсім іще молодий…
Ми птахи перелітні на обрисах сонць ясноперистих,
Чи приснилися нам зорепади у синіх степах…
Чи жар-птиці перо нас зігріє в принишклому вересні,
Чи душа стрепенеться на оклик, тривожно, мов птах…
…Розімлілі жита, захмелілі літа срібнодзвоннії,
де над буєстю юності солодко бджоли гудуть –
о фантазії чуда…Приплив світової гармонії,
де лелеки із косами сіно в покоси кладуть…
Дзвенять коси усміхнено, втомно, піт крила наповнює,
і вода заливає по вінця стосилою глек –
смолоскипи життя феєрично зеленої повені,
теплі гнізда, жевріючі мирними днями лелек.
…В перестиглих житах вітровієчко пера визбирує.
Білих зір зорепад багряніє за помахом крил –
ніби пам’ять з-за обрію Лети минувшість відмірює,
золотим безбережжям високих дідівських могил…
Не оді́йде пора літувати літа рястоноснії
на землі молодій, де упала кривава сльоза –
макоцвітні горби ув обіймах небесної просині,
макоцвітний вогонь, вічна слада землі не щеза…
Літувати літа з переджнив’я до пізньої осені -
перелітна пора, буйнокоса бринінь золота…
Не оді́йде бринінь, наші сили стосило примножені,
доки те́плиться око і мовлять молитву уста.
[i](Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744682
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.08.2017
Любове, здайся! – ти надмір слаба...
Чи порятуєш світ захланних тіней?
Доба грабунку – гибло... голуба...
Убережен цілунка колір синій...
Чи то лишень набачилось тобі –
жоржин жагучих пелюстки гарячі...
Познач невинні чола у юрбі,
застережи убогих від розтрачень!
Це неминуче, як наплив грози,
як гуркіт грому на застиглі крівлі –
струмінь прозора чистої сльози,
рипуча сповідь ветхої будівлі...
Той дощ не дощ – то камінь з пращ, чи прощ,
на всі твої минущі марнослов’я –
юрба заблудла в нетрях роздорож,
у лживих мірках власного здоров’я.
Чи ж вільні ми у виборі?! Дарма...
У божевільних самотужних мушлях
чекаємо на тих, кого нема
побіля нас – єдиних, десь там... сущих...
...Доба грабує... Греблі рве... доба...
Юрба сліпа в блаженнім надвеличчі –
невже, Любове, ти таки слаба!!!
...Предивним сяйвом світяться обличчя...
[i](Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744680
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.08.2017
У чорні дні я краще помовчу,
у чорні дні і вірші будуть чорні.
Коли несамовитий жаль огорне,
я рятувальну засвічу свічу --
у чорні дні я краще помовчу…
Не тлій, свічо, в тобі ще воску стане,
і сили стане спасівським плодам –
нікому сокровенне не віддам
на розтерзання згірклої омани!
Не тлій, свічо, в тобі ще воску стане.
Поплач сльозами теплими, погрій,
дитинним пориванням світлих звершень,
заворожи на щастя, як і вперше,
невідворотний трепет вічних мрій, --
поплач сльозами теплими, погрій.
По талих днях настане воскресіння –
духмяних яблук всеманящий дух,
і свіжий мед, і жнив серпневий зрух –
така розрада… до благоговіння!
По талих днях настане воскресіння.
По талих днях прозріння і змужнінь,
по чорних днях зникаючих ілюзій,
коли і друзі ближні – вже не друзі –
нізвідки раптом неба пізня синь –
по талих днях прозріння і змужнінь.
По чорних днях зникаючих ілюзій,
по травнях буйнолистих і дзвінких,
немов, ми – люди, зіткані із них,
летімо в прірву в дивному чар-крузі
по чорних днях зникаючих ілюзій…
Летімо в прірву! Серце – наче птах
в розквітлих травнях…
в чорних-чорних днях!..
[i](Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744564
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.08.2017
Вже думалось – умерла. Ні, жива…
Хоча й спроквола б’ється серцевина.
Якось магічно дихають слова:
о гори…доли…зорі…-- я невинна!
На тім гостинці, де в литаври б’ють,
де мліють квіти і буяють трави,
розлого, неубого в’ється путь
і висне з неба сонце золотаве.
Та досить, аби дужче припекло,
могутнім палом дух твій освітило –
підступно аспид випустить жало,
отрутою виповнюючи жили.
А що вже терня, повне колючок,
а бур’янів, що пнуться манівцями…
Сюди б води, молитви і свічок!
А то – хто зна – чи й виберешся з ями,
де гаддя твої груди обів’є
і на чолі залишить мітку смерті…
Ми – подорожні, але поки є
ще світла у вселенській круговерті,
допоки під ногами чуєм твердь
і топчуть ряст з малого наші діти –
життя триває, відступає смерть,
і в сонця є потреба струменіти –
на буйноквіття, на вольготність трав,
де серце проростає, наче сонях…
Шалійте, я ще чую бій литавр!
Убийте, я ще бачу небо в зорях!
[i](Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744562
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.08.2017
[b][i]«Єсть на світі доля, та хто її знає?
Єсть на світі воля, та хто її має?».[/b] (Тарас Шевченко)[/i]
- О земле вкраїнська… Розкішная земле
вольготно козацької слави.
Тебе осіяло від сходу до заходу
сонце премудре стоглаве,
Тебе ізорали волами, засіяли диво-словами…
То ж чим проростеш?
- Синами-орлами…
дівками-зірками...
всебожих нащадків малими ногами -
від меж і до меж…
- О земле плодюча -
розвийся, налийся,
Шевченковим словом святочно умийся…
Що, ниво весела, на мирнії села у дар понесеш?
- Зароджу копами…
рясними хлібами…
у церкві козацькій майну хоругвами
в убранстві одеж…
Всебожії діти, чи вольно вам жити, чи Доля блага?
Чи мати навчила: де правда – там сила,
де зброя – снага!
Чи є вас багато – щоб копи збирати,
танок свій зухвалий досвітку гуляти,
мечі перед ворогом з піхов виймати,
світе-воленько, гей!
- Багато нас, Мати… вели починати -
мечі освятити, малих научати,
на нивах окроплених жнива збирати –
і миром відпити єлей!
О земле вкраїнська, що кров’ю дідів наших рясно полита,
Де сонце, мов фенікс, старим догорає
і зранку преюним стає,
[b][i]Ми тут народились з правіку, щоб волею жити,
Ми ті, котрі були і будем, ми – ті, котрі є! [/i]*
[/b]
(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)
[i]* Сьогодні у мене один з чорних днів - сьогодні ховають давню мою приятельку, ще зі студентських днів - [b]львівську поетесу Зоряну Гладку[/b], яка померла в ніч на 30 липня на 51-му році життя. Вона керувала літстудією "Галиця" при Львівській МАН. Виховала багато творчих особистостей. Видавала альманах "Весняний легіт" для найбільш обдарованих творчих дітей, проводила щороку обласний конкурс молодої поезії.У моїй пам'яті виринають роки юності, коли ми в студентському запалі утворили театральний гурток на філологічному факультеті і з професором Денисюком Іваном Овксентійовичем поставили "Лісову пісню" Лесі Українки, де я грала Мавку, а Зоряна Гладка - Килину. З її уст народна лайка звучала особливо смаковито. Об'їздили з виставою і Луцьк, і Димку, родинне гніздо Кобилянської, і університет в Чернівцях, не кажучи про Львівські школи, військові частини та зоряну виставу у Львівському Клубі Творчої Молоді в час його найбільшого розквіту.
Зоряна була весела, чуйна і добра, не зважаючи на тяжку хворобу, якою відболіла з дитинства... Хай Душа її спочиває З МИРОМ!!! СВІТЛА ПАМ'ЯТЬ" [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744444
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.08.2017
[b][i]Дощечка 7Ж
Течуть ріки великі на Русі,
і многі води їх журчать, співають стародавнє.
Про тії боляри, якії не боялися… і літа многії
боролися о вольність руську.
Ті то славні нічого не берегли, ані життя свого,
– тако ріки о них берегинять. І вітри буйні
гасають над ними, плачуть восени,
а в зимі студеній гурлихають по них.
І голублять дівоньки і ті це говорять,
як погибли тії у славі, а не оставили
землі своєї ворогам.
Ніби є ми, синове, також потомки
і не лишимо ми також землі нашої…
Дощечка 8
«Боронись, земле руська, і борони сама себе,
а щоб інші не були на твоїх крячах,
а тобто ворогам не далася охомитана
і до воза прив’язана, аби тягла той,
куди хотять чужії влади,
а нібито ти хочеш іти сама».
Дощечка 7А
«Єсьми многі, а вороги не суть такі многі,
як ми єсьми, русичі, а ворогів не стільки, як у нас.
А де впала кров наша, там є земля наша,
і це вороги знають, і це на нас стараються,
і ці старання їхні марні будуть,
як вони були і в старі часи отців наших.
Дощечка 2А
«…А богів купальте і Дажба шануйте,
бо оце ж бо ми є русини, Дажбові внуки…»[/i][/b]
[b]Словничок – потайничок[/b]
[b]болярин[/b] – боярин
[b]берегинити[/b] – бити в береги, плескати на береги;
[b]гурлихати [/b]– воркувати по-голубиному;
[b]крячі [/b]– шия або ж плечі, рамена;
[b]охомитати[/b] – накинути «хомут» на шию;
[b]хомут[/b] – петля для запрягання коней;
[b]лик [/b]– обличчя, образ;
[b]лики[/b] – крики радості, веселощів;
[b]многоликий[/b] – різнобарвний, або ж шумний, галасливий;
[b]обоз[/b] – багато возів, таке собі «містечко на колесах», де ховають зброю, одяг і харчі під час облоги і військового походу.
[b]Сторінка – берестинка
[/b]
На Русі течуть ріки великі,
в ріках води журчать многоликі.
Ріки «многая літа» співають,
а роки все течуть, все минають.
Отчі лики в синах не загинуть, –
тако ріки о них берегинять,
а вітри буйно віють над ними,
плачуть в осінь, гурлихають в зими.
І голублять голубки – дівчата
тих, що в ноги не вміли крячати,
ще й тягти на крячах своїх воза
в хомутах до чужого обозу.
[b][i]Єсьми руси і суть такі многі,
що нікому не падали в ноги,
а де падали в битві суровій
там земля наша кровна від крові.[/i][/b]
[b][i]Бережіть свої руки від крові!
Будьте, внуки, живі і здорові!
[/i][/b]
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
[i]Щойно відговорила устами наших пращурів до тебе, люба дитино, Дощечкова читанка» і відкрила тобі сокровенні свої знання. Ох і нелегкий був шлях цієї книжки! Насправді, наче мощений з важкого каменю…А річ у тім, що написана вона ще у 1990 році з таким натхненням, наче подихом божим.
Знаменита дитяча художниця Зеновія Юськів не відразу зілюструвала її. На це пішло довгих два роки, допоки з умілих рук окреслилися божі обличчя Сварога, Числобога, Перуна, Світовида, володарки Мармореї та жар-птиці Матиреслави. Скільки книжок перечитано, енциклопедій та стародруків, аби ці обличчя надихнути правдою життя!
…І ожили ілюстрації. Наче легкий вітерець-Стрибог пройшовся сторінками – такі напоєні зеленню трави, журлячими потічками праісторичних джерел та світлом, що дає любов, новонародженого Сонця-Дажбога. Тут витоки наших звичаїв, обрядів, нашої пам’яті та культури. Тут… у цих сторінках…
Та, здавалося, що довкола «Дощечкової читанки» запала темрява ночі. Минали роки за роками, а голосу натхненних сторінок ніхто не розпізнавав. Пройшло 15 років, потрачених на марні спроби перемогти глупу темінь на німоту.
Аж раптом… не стало Зеновії Юськів, не стало Зені. Душа її тепер буде світити нам зіркою з неба, поруч із душами наших померлих родичів – так розповіла на своїх сторінках заповітна «Дощечкова читанка». Світло Зениної душі таке потужнє, що стало видно кінцеву мету – а це видана книжка!
… О так, вона була б видана, якби хтось із зловмисників з невмирущої армії Чорнобога у службових кабінетах не загубив 50 оригінальних Зениних ілюстрацій.
І знову – темрява, знову – довгі роки чекання: що робити, чи починати усе з початку? Чекати наступні … роки, поки надійде омріяний час…
Так уже сталося – бути «Дощечковій читанці» останньою в переліку Зениних книжок, але це живий пам’ятник талановитій художниці і прекрасній людині.[/i]
[b][i]Автор[/i][/b]
(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" ( у рукописі). Рік написання - 1990)
[b]«Єсьми русичі, Дажбові внуки!»[/b]
[i]Рік написання[/i] – 1990
[i]Малюнки [/i][b]Зеновії Юськів[/b]
[i]Готова до видання [/i]– 1993
[i]Подання до фонду «Відродження» [/i]-- 1997
[i]Подання у в-во «Каменяр»[/i] -- 2005
[i]Подання на обласні програми
по книговиданню[/i] – 2006,2007.
[b][i]Загублені оригінали ілюстрацій [/i][/b]-- 2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744440
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 02.08.2017
[b][i]Дощечка 3
«Тримайтесь, браття наші, плем’я за плем’я,
рід за рід, і бийтеся за себе на землі нашій,
яка належить нам і ніколи іншим…»
«… Се ж бо ми є русичі, славці богів наших.
Співи наші і танці, ігрища і видовища
на славу їх. Се ж бо сідаємо на землю
і беремо пучку землі до рани своєї
і товчем до неї, аби по смерті міг стати
перед Марморею і щоб сказала:
«Не маю винити того, який є повен землі
і не можу його відділити од неї».
І боги, будучі там, доречуть від себе:
«Єси русич і пребудеш ним, бо взяв єси
землі до рани своєї і приніс її до Нав’я.»
Дощечка 7Е
Той бо ніхто інший, тільки рус гордий:
ані грек, ані варяг, тільки славен роду славного,
і той іде по співах Матиресвих до лук твоїх,
Свароже великий.
[/i][/b]
[b]Словничок – потайничок[/b]
[b]Марморея[/b] – провісниця потойбічного життя, хоронителька лук Сварога, «мара» «морить» людей спекою, голодом, хворобою, війною.
[b]Сторінка – берестинка[/b]
Серед хмар на квітучій алеї
охорона стоїть [i]Мармореї[/i].
В охороні – квітуча алея,
у короні – сама[i] Марморея.[/i]
А на тій на квітучій алеї
[i]мармуровий палац Мармореї.
[/i]
В тім палаці знайди [i]Марморею[/i]
і розмову веди перед нею.
Стане так [i]Марморея[/i] питати:
хто єси, себто як тебе звати?
Гордо стій [i]на суді в Мармореї![/i]
І тоді ти почуєш від неї:
[b][i]«Хто шанує найменшого бога,
пам’ятає про луки Сварога,
хто тримається племені-роду,
віри пращурів, пісні народу,
хто бо рідною повен землею, –
той бо є нерозлучен із нею.»[/i][/b]
В добру путь! На квітучу алею!
[i]Добрим будь[/i], [b][i]не забудь Марморею[/i]!
[/b]
(З [b]"Дощечкової книги" [/b]для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744292
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 01.08.2017
[b][i]Дощечка 8
Б’є крилами М а т и́ р с в а – с л а в а і каже
нам до січі іти, і нам ні до пиру, ні до їжі.
Маємо спати на сирій землі, а їсти траву зелену,
доки не буде Русь вольна і сильна.[/i][/b]
[b][i]Дощечка2А
Бо ось п т и ц я – М а т и ́р с в а співає… і жде
вона на часи з іншими, які повертають кола
Сварожі до нас, і часи тії завше ідуть до нас.
Говорить М а т и́ р с в а, що як будемо боронити
землю нашу, удержимося на ній.
І та все птиця говорить,
як огонь жару поносячи до нас,
і головою порушує, та то є гребінь її.
Дощечка7Е …
М а т и́ р с в а б’є крилами о боки свої з обох
сторін, які вогненним сяють світлом до нас,
всяке перо інше: червоне, синє, жовте і золоте,
срібне і біле, і ті бо світять, як сонце сару́ме…
Дощечка7Є
…а та п т и ц я сонцем не єсть, а тая єсть од
нього така стала бути.
…красна п т и ц я несе пращурам нашим огонь
до домів їх.Так слава наша потече
до М а т и р е с л а в и і пребуде в ній
до кінця кінців земських.[/i]
[/b]
[b]Словничок – потайничок [/b]
[b]Кола Сваро́жі[/b] – оберти сонця, які свідчать про вічні і незмінні закони Всесвіту, закони життя і смерті.
[b]Сару́мий [/b]– палаючий, блискучий.
[b]Сторінка – берестинка
[/b]
Б’є крилом [b][i]красна птиця Мати́рсва[/i][/b]
І про руське співа богатирство,
Кличе пращурів наших на віче,
Юних воїв вертає до січі.
Стелить пір’ячком землю могильну
За [i]Русь вольну, і славну, і сильну.[/i]
Сяють пера, як світло саруме,
А [i]Матирсва[/i] співає нам думи –
про часи і про звичаї гожі,
повертає нам [i]кола Сварожі,[/i]
[b][i]славу русів несе поміж люди,
а та слава вовіки пребуде.
[/i][/b]
(З [b]"Дощечкової читанки"[/b] для дітей за сторінками
"Велес-книги" ( у рукописі).Рік написання - 1990)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744289
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 01.08.2017
[b][i]Дощечка1
… то душі пращурів наших дивляться на нас…
…і ті світять зорями нам од І р у…
Дощечка 11Б
То бо єсть красен Ірій, а там Ра-ріка тече,
яка одділяє свергу од яви…
Дощечка 7Е
Пригляньмося до Ірію нашого, а побачимо
квіти красні, і дерева, і луки, і маємо в'яну
в'янити од піль тих, житву трудити і яшень полоти,
і просове збирати до закуть сварожих,
то бо од богощенства іншого,
бо земне було прахове, і болісне, і страдне.[/i]
[/b]
[b]Словничок – потайничок[/b]
[b]Ра-ріка [/b]– сонячна ріка, ріка Сонця.
[b]Ірій, вирій,вирай, рай[/b] – край вічного літа, куди відлітають душі
померлих.
[b]Сверга[/b] – небо, невидимий світ Нави бога Сварога.
[b]В’яну в’янити[/b] – сушити сіно.
[b]Житву трудити[/b] – жати жито.
[b]Яшень полоти[/b] – полоти ячмінь.
[b]Закуть, закуття [/b]– відгороджений кут, місце для зерна.
[b]Сторінка – берестинка [/b]
О зоре ранкова, займи небокрай
і нам розкажи про далекий вирай,
про пташку маленьку,
що в свиточці сірій
на зиму завжди відлітає у вирій,
де сонечко ясне,
де літечко красне,
де зірка ранкова палає – не гасне,
тут скине пташина
ту свиточку сіру,
бо знає, вона прилетіла [i]до І р у.[/i]
Той [b][i]Ірій[/i][/b] далекий є квітами рясен,
І кожен [i]на Ірії[/i] весел і щасен,
бо щастя велике
тут житву трудити
і яшень полоти, і в'яну в'янити,
де сонечко ясне,
де літечко красне,
де зірка ранкова палає – не гасне,
тут річка казкова розлилась не в міру,
бо знає, вона повноводить [i]до І р у.[/i]
Тече Ра-ріка у спокої і мирі,
напевно їй райськи пливеться[i] на І р і,[/i]
і пташка зимова
у свиточці сірій,
і зірка ранкова
нас кличуть у вирій.
(З [b]"Дощечкової читанки"[/b] для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744159
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 31.07.2017
[b][i]Дощечка 11Б
…а Ч и с л о б о г числить дні наші
і каже богові числа свої, бути дневі Сварожому,
а чи бути ночі, і про всякого те.
Ті бо єсть явські і єсть
во дні божеськім, а в ночі ніякий не єсть,
тільки бог Дід, Дуб, Сніп наш. [/i][/b]
[b]Словничок -- потайничок[/b]
[b]Дід[/b] – дух предка, праотця.
[b]Дуб[/b] – дух Лісу.
[b]Сніп[/b] – дух Поля.
[b]Сторінка – берестинка [/b]
В [i]Числобога[/i] є мета
роки числити до ста.
Треба взяти [i]рахівничку,
Числобогову сестричку[/i],
най вона лічить поможе:
[i]Числобоже, числи, боже[/i]!
Математика проста –
Вчися числити до ста.
Для матусі і для тата,
Куй, зозуленько, достату.
І зозуленька поможе:
[i]Числобоже, числи, боже!
[/i]
То робота золота –
роки [i]числити до ста.[/i]
День і ніч, як сон у руку.
[i]числи [/i]діду і онуку,
[i]числи[/i] лісу, числи полю,
і пошли їм добру долю.
Най нам Доленька поможе.
[b][i]Числобоже, числи, боже![/i]
[/b]
(З [b]"Дощечкової читанки" [/b]для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744155
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 31.07.2017
[b][i]Дощечка 11А
Се бо тайна велика єсть, бо ж С в а р о г –
П е р у н єсть і С в і т о в и д.
Тії два єсть удержувані у Сварозі
і обидва б і л о б о г і ч о р н о б о г борються,
їх С в а р о г держить, аби цьому світу
не бути поверженому.
Се бо, молячись, перше Т р и г л а в у
поклонятися маємо і тому велику славу співаємо.
[/i][/b]
[b]Словничок – потайничок[/b]
[b]Білобог[/b] – бог світла, дня.
[b]Чорнобог[/b]—бог темряви, ночі.
[b]Сторінка – берестинка[/b]
Ми богам співаєм славу,
поклоняємось [b][b]Триглаву,[/b][/b]
а [i]Триглав [/i]є наш [i]Сварог[/i],
[i]Чорнобог і Білобог.[/i]
В день ясний і білий з виду
поклонімось [i]Світовиду.[/i]
В нічку темну, чорноруну,
поклонімося [i]Перуну[/i].
[i]Білобог [/i]і [i]Чорнобог[/i]
поділили світ на двох.
Та обурився [i]Сварог[/i]:
я ж бо є верховний бог!
І щоб поділити славу,
поклонились ми [i]Триглаву.[/i]
(З [b]"Дощечкової читанки"[/b] для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744037
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 30.07.2017
[b][i]Дощечка 11А
Хвалимо і С в а р г а , діда божого,
бо ж той єсть роду божеського
начальником і всякого роду джерело
вічне, яке тече вліті од крині своєї
і взимі ніколи не замерзає, і його
воду живлячу п’ючи, живимося, доки
не перестанемо, як усі до нього
відійдемо до лук гойних райських.[/i]
[/b]
[b]Словничок – потайничок[/b]
[b]Сварг,Сваро́г[/b] – бог Неба,сонячного вогню і місячного світла,
бог невидимого світу Нави.
[b]Го́йний [/b]– багатий, щедрий.
[b]Кри́ня [/b]– криниця.
[b]Сторінка – берестинка[/b]
[i]Солодка Молочна Дорога
веде до дідуся Сварога.[/i]
бог неба і місяцебог,
і божий прапрадід – [b][i]Сварог.[/i][/b]
Де хата багата – не вбога,
там хвалять [i]дідуся Сварога[/i],
хоч грізний, та праведний бог
всевладний[i] дідусьо Сварог[/i].
Б'є сяйво від місяцерога –
то день уродин у [i]Сварога[/i].
Як місяць повненький, без рога –
то настрій хороший в [i]Сварога.[/i]
Як темінь впаде, не дай бог,
то гнівно свариться [i]Сварог[/i].
Та гірше усіх засторог
огненно палючий [i]Сварог[/i].
Пустеля пуста і розлога –
то кара [i]дідуся Сварога[/i].
Як будете чемні, онуки,
[i]Сварог[/i] поведе вас [i]на луки.[/i]..
А луки ті гойні в [i]Сварога[/i],
[i]там навіть Молочна Дорога![/i]
(З [b]"Дощечкової читанки"[/b] для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744035
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 30.07.2017
[b][i]Дощечка 11А
І богу С в і т о в и д у славу речемо,
сей бо став бог П р а в и і Я в и, і тому
співаємо піснями, яко свят єсь…
… і через нього бачимо світ видимий
І Я в і бути, і той нас од Н а в и уберігає…
… і тому хвалу співаємо, …бо ж той
землю, сонце наше і звізди держить,
і світ кріпить.[/i][/b]
[b]Словничок – потайничок
[/b]
[b]Світовид[/b] – бог осіннього рівнодення; бог видимого і невидимого світу, що бачить чотири сторони світу, яруси Неба, Землі і Підземелля, пори року, тому він Мудрий і Старий.
[b]Сторінка – берестинка[/b]
Був [i]світлий дід[/i],
він[i] видів[/i] світ,
його назвали[b] [i]Світовид.[/i][/b]
А скільки років
мав той дід?
Напевно, кілька тисяч літ!
Той дід був дивний чоловік:
[i]північний[/i] бік – сніжком посік,
[i]південний[/i] бік – на сонці спік,
[i]а третій бік [/i]– на Сході зник,
[i]четвертий бік[/i] – на Захід втік…
На цьому ми зупиним лік,
Бо як то можна, щоби дід
[i]чотирибоко
бачив
світ. [/i]
(З [b]"Дощечкової читанки"[/b] для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743963
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 29.07.2017
[b][i] Дощечка 11А
...живоття наше суть Я в а єсть текуща,
а творена в П р а в і. П р а в е бо єсть
невідомо уложене Дажбом…
Се бо Дажбо створив нам П р а в е і Я в е ,
яке єсть світ зорі, що нам сяє.
І в тій безодні повісив Дажбо землю нашу,
аши тая удержана була.
…Я в а коли одійде, смерть єсть.
Н а в а бо єсть по смерті: до тої єсть Н а в а
і по тій єсть Н а в а, а в П р а в і єсть Я в.
Дощечка 7Е
…а хто умре, до л у к і в Сварогових іде.
І каже йому С в а р о г:
«Іди, сину мій, до теї краси вічної
і там узриш твоїх діда, і бабу, і тітку
в радощах і веселіях тебе зрячих…
Ти до їх прибув – возрадувалися о
житті твоїм вічнім до кінця кінців».[/i][/b]
[b]Словничок – потайничок[/b]
[b]Яве,Ява,Яв[/b] – видимий світ,у якому ми живемо.
[b]На́ве,Нава,Нав[/b] – невидимий світ, у якому живуть душі предків.́
[b]Пра́ве [/b]– правдиве, справжнє, все те, що з нами відбувається.
[b]А́ши [/b]– щоб.
[b]Сторінка – берестинк[/b]а
Ти бачиш оком буйність трав?
То, значить, [i]око бачить Яв[/i]!
Очко ліве, очко праве
кольорово [i]бачить Яве[/i].
Те,що [i]Яве[/i], завжди [i]Праве[/i],
чи то ліве, чи то праве.
Ти чуєш вушком шепіт трав?
То, значить, [i]вушко чує Яв[/i]!
Вушко ліве, вушко праве
галасливо [i]чує Яве[/i].
Те, що [i]Яве[/i], завжди [i]Праве[/i],
чи то ліве, чи то праве.
Ти брав рукою стебла трав?
То, значить, [i]брав у руки Яв[/i]!
Ручка ліва, чи то права
[i]доторкалася до Ява[/i].
Тільки ось у чому справа:
брала [i]Ява [/i]ручка права,
ну, а ліва несміливо
повернулася наліво.
Ти відчуваєш запах трав?
То, значить, [i]носик чує Яв[/i]!
І наліво, і направо
квітнуть трави,
пахнуть трави.
[i]Бачиш – трави,
чуєш – трави,
значить, ти в країні [b]Я в и[/b][/i] !
Якщо ти Яви не впізнав,
то значить ти в країні [b][i]Н а в[/i] [/b].
(З [b]"Дощечкової читанки" [/b]для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990).
Коментарі залишати можна))) - опустіться углиб
[b][i]сторінки- берестинки[/i][/b]!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743961
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 29.07.2017
[b][i]Дощечка 7Г
Прощайся, народе мій, з Ладом
і творячи люби іди до стягів наших
і захищай тоті од ворогів на Русі.
Дощечка 8
Єдність єсь… Я р о, К у п а л в а,
Л а д і Дажбо.
А коли ж К у п а л в а прийде у вінку,
який возляже на голові його, зотканий
з віток зелених, і квітів, і плодів, того
часу маємо бути далеко по Непрі,
о смерті нашій не мислячи, і життя наше
на полі єсть красне.
Дощечка 3А
…Речемо, які то єсть ласкощі
божеські до нас і одійдемо ко сну,
день бо прийде і темнява розтане.[/i]
[/b]
[b]Словничок – потайничок[/b]
[b]Яро,Ярило[/b] – бог весняного сонця, родючості і плідності.
[b]Купалва,Купайло,Купала[/b] – бог літнього дощу,
роси і води,бог жнив, він «купає» сонце
у найдовший день року,
день літнього сонцестояння 24 червня;
він «омиває» богів, очищає людей,
благословляє косовицю.
[b]Лад,Ладо[/b] – бог любові і злагоди. [b]Лада[/b] – його дружина.
[b]Ладо та лада[/b] – коханий і кохана, наречені.
[b]Люби [/b]– любов.
[b]Непр[/b] – давня назва Дніпра.
[b]Темнява [/b]– темрява.
[b]Сторінка – берестинка[/b]
[i]На Івана на Купала[/i]
красна зірка з неба впала,
лада ладонька шукала:
«Вийди, ладо, на Купала!».
[i]На Івана на Купала[/i]
лада ладонька пізнала,
[i]Лада з ладом Лад ладнала[/i]
[i]На Івана на Купала.[/i]
[i]На Івана на Купала[/i]
божа крапля з неба впала.
Гей. сльоза росою стала
[i]На Івана на Купала.[/i]
[i]На Івана на Купала[/i]
річка сонечко купала.
Красне мила-омивала
[i]На Івана на Купала.[/i]
[i]На Івана на Купала[/i]
зірка місяця кохала,
зірка серпика прохала
[i]на Івана на Купала:[/i]
«[i]Купайло[/i],ану
пожни [i]ярину[/i],
косою майни
і май до весни!».
(З [b]"Дощечкової читанки"[/b] для дітей за сторінками "Велес-книги"
(у рукописі).Рік написання - 1990)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743792
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 28.07.2017
[b][i] Дощечка 12
Коли сонце сяє, співаємо хвалу…
огнищу П е р у н а, що є званий П о т я т и ч
на вороги…
Дощечка 5А
«Це стріли і мечі маємо на вої тії і
не смієте боятися їх, бо знищу їх до поду,
і кмота їх буде змішана з землею, подібно,
як земля на багнах. Звірями будуть вони,
як поросята умазані гноєм, і смороди свої
понесуть у сліди свої, і тому говорено
буде про них – смердячі поросята і свині».
Се сказавши, П е р у н ь к о кував мечі…
Дощечка11Б
Слава богу П е р у н у огнекудрому, який
стріли кидає на ворогів…,тому що єсть
той воїнам честь і суд, і яко з л а т о р у н,
милостив, всеправеден єсть.
Дощечка 11А
І богу П е р у н е в і, громовержцю,
богу війни і боротьби,
… який нас веде стежкою
правою до бою і до тризни великої
по всіх павших, які ж ідуть у життя вічне
по полку П е р у н а.
Дощечка 8
Грім громихає у сверзі синім і маємо
летіти на ворогів, як ластівки швидкі,
єдині і гримаві, і та бистрота єсть
меча нового, руського.[/i]
[/b]
[b]Словничок – потайничок
[/b]
[b]Перун,Перунько[/b] – бог війни і боротьби,бог блискавки і грому.
[b]Вой [/b]– воїн.
[b]Под, до поду[/b] – до останнього, до дна.
[b]Кмота [/b]– слід.
[b]Руно[/b] – шерсть.
[b]Правий [/b]– правдивий.
[b]Сверг[/b] – небо.
[b]Тризна[/b] – поминання мертвих, поминки.
[b]Сторінка -- берестинка
[/b]
[i]Огнекудрий златорун,
громовержець наш Перун[/i].
Він у кузні уночі
нам кує свої мечі.
Ті мечі, як блискавиці
шле [i]Перунько[/i] з колісниці.
Громихає громом [i]сверг[/i] –
русин ворога поверг.
Нам летіти ластівками,
брати верх над ворогами.
Знай,тримає сила юна
меч [i]Перуна-златоруна[/i].
Наш [i]Перуне[/i], пособи
воям нової доби,
ти ж бо праведний і мудрий,
[b][i]Златоруне огнекудрий[/i]! [/b]
(З [b]"Дощечкової читанки"[/b] для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743788
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 28.07.2017
[b][i] Дощечка7А
Ту бо діємо на спомин гори
Карпатської. У той час іменувалися
роди наші к а р п е н и, яке придбали ми,
бувши в лісах: тим іменем звалось
д е р е в о…
… і старотцове всякого роду
йдуть судити родичів біля Перуневих
д е р е в.
І також мають той день ігрища
перед очима старших, і силу юну
показують юнаші. Бігаючи прудко і танцюючі.
… а тії юнашів водили до січі зу́рої.
[/i][/b]
[b]Словничок – потайничок
[/b]
[b]Перуневе дерево, красне дерево[/b] – дерево, обпалене
Блискавкою, вважалось міченим богом Перуном, а місце
навколо нього – святим, Духовим.
[b]Кра́сний ліс[/b] – ліс із Красними (Духовими) деревами.
[b]Юнаш [/b]– юнак.
[b]Січа [/b]– поле бою, там, де «січуть».
[b]Зу́рий[/b] -- чорний, кривавий.
[b]Сторінка – берестинка
[/b]
Котра Гора ясна,
[i]тота Гора Красна [/i]
стоїть у Карпатах
в [i]Перуневих латах.[/i]
Ті лати вогневі
палають на древі --
[i]красніє вогнево
Перуневе древо.[/i]
І слава отцева
вертає [i]до древа[/i],
збирає на віче
і кличе [b][i]до січі.[/i][/b]
І сходяться юні
[i]до Гірки – красуні[/i]
на ігри і танці,
на [i]красні рум’янці.[/i]
[i]«Гори, гори ясно,
[b]Буде Горі красно[/b]
Стояти в Карпатах
В Перуневих латах».[/i]
(З [b]"Дощечкової читанки"[/b] для дітей за сторінками "Велес-книги". Рік написання - 1990)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743664
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 27.07.2017
[b][i]Дощечка 3А
…Отак маємо боронитися від ворогів,
як ідуть з трьох кінців світу, звідки
свята ідуть до нас.
І ті свята – перше К о л я д ь, і друге Я р,
і К р а с н а Г о р а, і О в с я н а Велика
і Мала.
Дощечка 7А
Ми ж маємо польові жертви давати
і од трудів наших – просо, молоко…
тут ці тобо покропимо о К о л я д і
ягнячім і о Р у с а л і я х, в день Я р і в,
також і К р а с н а Г о р а.
[/i][/b]
[b]Словничок – потайничок[/b]
[b]Колядь,Коляда[/b] – свято народження новорічного сонця,
місяця і зорі; свято зустрічі пращурів з родиною в день
зимового сонцестояння – 25 грудня.
[b]Яр, Ярів день[/b] – свято весняного сонця Ярила; свято кохання і шлюбу; свято зустрічі весни першою борозною.
[b]Ярило [/b]– весняне сонце.
[b]Ярина[/b] – зерно весняного посіву.
Овсяна Мала – урожай з ярини.
[b]Красна Гора [/b]– весняне свято першого грому, свято
ратної доблесті наших пращурів.
[b]Русалії[/b] – свято літа: водяних, лісових та польових духів; свято зелені, квітів, співучих пташок,всілякої звірини, криниць та джерел з «живою» водою.
[b]Овсяна Велика[/b] -- свято осені; завершення обжинок.
[b]Сторінка – берестинка[/b]
[b]Коляда[/b]
[i]З неба,суші і води
свята йдуть до нас сюди.[/i]
Народила немовля
взимку матінка – Земля,
і зимою у віконце
[i]новорічне світить Сонце[/i],
[i]Місяць світить і Звізда[/i] –
Йде до хати [b][i]К о л я д а.[/i][/b]
[i]Зірко, зіронько[/i] – [i]Колядко[/i],
засвітися Немовлятку.
[i]Місяченьку,[/i] ясний братку,
засвітися Немовлятку.
Ти, [i]Земелько[/i], грій зернятко,
усміхнися Немовлятку.
А в зернятку житній дух,
а в куті спить сніп – [i]Дідух[/i],
а в снопі [i]у Дідуху[/i]
спить[i] Коза[/i] у кожуху,
[i]а в Козиній бороді
буде тепло Коляді.[/i]
[b]Ярів день[/b]
Ой над лісом, ой над лугом
Місяць оре [i]Землю Плугом[/i]:
губить [i]Яр [/i]зимові сни,
[i]Яр [/i]вертає до весни.
І пташиними ключами
відчиня зелені брами,
і щебече сто пісень
для малечі [b][i]Ярів день[/i][/b].
Яре сонечко – [i]Ярило[/i]
Землю з зерням відігріло,
і окрилене весною
Землю вкрило [i]борозною[/i].
Буде з тої [i]борозни[/i]
повна повня[i] ярини[/i].
[b]Русалії[/b]
Ховає у річці ізмалку
[i]Водя́ник[/i] онуку [i]Русалку[/i],
[i]Водяник Русалку [/i]жаліє,
як білу лелію леліє.
У літні [b][i]Русалчині ночі[/i][/b]
у річці [i]Русалка[/i] хлюпоче:
шукай тую [i]воду[/i] –
пізнай того броду,
а броду не знаєш –
минай тую [i]воду[/i]…
[i]Русалко – сестричко[/i],
пильнуй нам [i]водичку,[/i]
даруй в нагороду
здоров’я і вроду.
(З [b]"Дощечкової читанки" [/b]для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання- 1990).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743662
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 27.07.2017
[b][i]Дощечка 11Б …Сивий Яр…
…Білояр…
…Красич…
…Ростич…
…Зеленець…
…Сінич…
…Соломич…[/i][/b]
[b]Словничок – потайничок[/b]
[b]Яр, Ярово́д [/b]– рік, пори року.
[b]Сивий Яр[/b] – «старий рік».
[b]Білояр[/b] – зима, «новий рік».
[b]Ростич, Красич[/b] – весна.
[b]Зеленець[/b] – літо.
[b]Сінич, Соломич[/b] – осінь.
[b]Сторінка – берестинка
[/b]
Живописець і маляр
раз пішов [i]Коле́ндо[/i] в [i]Яр,[/i]
взяв олію і папір
і малює до сих пір.
Не шкодує він кольо́ру
і малює в різну пору:
осінь, літо чи зима -
перешкод йому нема.
Хоч мінлива, та красива
у [i]Календи[/i] барва сива.
[b][i]Сивий Яр [/i][/b]- старенький дід,
[i]сивим[/i] був і раптом зблід.
То на діда налетіла
легкокрила барва [i]біла[/i].
[b][i]Білоя́р[/i][/b] у [i]білім [/i]строю
сніжно сяє [i]білизною[/i].
А коли розтане сніг,
[b][i]Кра́сич [/i][/b]вийде на поріг.
Хоч малий у нього зріст, -
та росте зерно і лист.
Бродить яром барва [i]кра́са[/i] -
барва[i] кра́са[/i], як прикраса.
Ласа цвітом, ласа плодом
барва йде за [i]Яроводом[/i].
І Колендо, наш маляр,
[i]зеленить [b]Зеле́нцем[/i][/b] [i]Яр[/i].
Спіє плодом, квітне цвітом -
Яр прощається із літом.
По-осінньому гостинно
сушить [b][i]Сі́нич[/i] [/b][i]жовте сіно[/i].
[i]Жовта[/i] барва - на кінець.
Вийшло гарно!
Молодець!
(З [b]"Дощечкової читанки" [/b]для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743511
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 26.07.2017
[b][i]Дощечка 4А
…їжу і питво за часів своїх до смерти…
Ось їде зі силами многими Дажбо
на поміч людям, і так страхів не майте,
бо колись, як і тепер, за нас опікується
той, що рядить, як хоче. І ось ждемо
по всі дні на те, як маємо…
К о л е н д о …
Дощечка 11Б
…Студець, Ледич, Лютець, Сніжич…
…Травич, Стеблич, Листвич, Квітич…
…Птичець, Пчолець, Звіринець, Рибич…
…Доздець, Вітрич, Громич, Звіздич…
…Липець, Березич…
…Плодець, Ягодець, Грибич…
…Житнець,Зернич, Просич, Овсянич…
…Ключець, Озерець, Водич…
Дощечка 5А
… ми походимо від Дажба і стали славні,
бо славимо богів наших…
Дощечка 4Б … П’ємо суру питну на славу ту
п’ятикратноденно, огниці запалюємо
з дубів і також снопа втягаємо
і речемо хвалу за них.
[/i][/b]
[b]Словничок – потайничок[/b]
[b]Да́жбо, Да́ждьбог[/b] – бог новорічного сонця, щастя і достатку,
«дай-бог» наших пращурів.
[b]Ряди́ти[/b] – управляти, порядкувати.
[b]Коле́ндо[/b] – календар.
[b]Огниця [/b]– вогонь, вогнище.
[b]Ректи [/b]– казати, говорити.
[b]Сторінка – берестинка[/b]
Жив безпечно, які слід,
праотцевий руський рід,
пильно слухався вимог,
що рядив йому [i]Даж-бог.[/i]
А [i]Дажбог[/i] таке рядив,
Серед добрих діл та див:
радив русам всі роботи
поробити до суботи,
а на співи і дозвілля
залишалася неділя.
Так минали дні за днями
у роботі за піснями.
Так минали довгі зими,
зимували руси з ними,
а минала холоднеча –
пісня линула лелеча,
і малим лелечим кроком
крокував і [i]рік за роком[/i].
Серед добрих діл та див
[i]Даж Коле́ндо [/i]урядив,
І велів усім владар
шанувати[i] календар[/i].
[i]«Календар-Коле́ндо [/i]наш
урядив рядитель наш,
повелів велитель наш –
[i]Дажбо, Даж-бо, Даж».
[/i]
(З [b]"Дощечкової читанки" [/b]для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743504
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 26.07.2017
[b][i]Дощечка 8А …ми співаємо, що єсьми р у с и,
…а маємо співи тії од отців наших…
Того не забуваймо завжди,
а як єсьми сини отців наших,
маймо любов до пам’яті їх…
Дощечка 8Б …Кажемо єсьми од їх, які дбають
за нас. Тож не маємо мольбищ,
а рядимо ото при студнях і криницях,
де вода жива тече, і там воля є…
Дощечка 4А … бо ж земля тая р у с ь к а є,
і тому не зрічетеся її і не забудете її,
там бо кров отців наших лилася…
Дощечка 4Б Єсьми Д а ж б о в і внуки і не сміємо
нехаяти слави нашої і завітів.
[/i][/b]
[b]Словничок – потайничок
[/b]
[b]Пращур[/b] – предок роду, праотець.
[b]Мольбище [/b]– оселя для молитви, церква.
[b]Рядити[/b] – правити.
[b]Студня[/b] – колодязь.
[b]Криниця[/b] – джерело.
[b]Нехаяти[/b] – зневажити.
[b]Сторінка – берестинка
[/b]
Ой стояла у полі [i]криничка,[/i]
а в криничці – [i]живуча водичка[/i]…
Ой там [i]Доля [/i]по полю гуляла,
мала волю та віри не мала.
І побачила [i]Доля криничку[/i],
зачерпнула в долоньку [i]водичку[/i],
і просяяло [i]сонечком[/i] личко:
на [i]дай-боже[/i], моя рятівничко!
І з тих пір ми від роду до роду
пам’ятаєм [i]про Долю і воду,[/i]
а щоб сяяли [i]сонечком [/i]личка,
нас вмиває[i] живуча водичка[/i].
На [i]дай-боже[/i], наш пращуре-[i]Русе[/i]!
Лий на личко нам [i]сонечко русе[/i].
Мий, [i]водичко[/i], нам личка і руки,
[b][i]єсьми руси і Дажбові внуки!
[/i][/b]
[i](З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990) [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743384
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 25.07.2017
[b][i]Дощечка 15Б В л е с о научив землю
орати пращурів…
Дощечка 4Б …і зерно сіяти.
Так бо шукали тії пращурі
огнищанами стати
і бути землетрудичами…
Дощечка 3А Молимо В л е с а, отця нашого,
хай потягне в небі ко многості
суражів і хай зійде на нас
сурі віщати, золоті кола повертаючи.
Воспоємо славу суражжю
і той к о м о н ь з л а т суражій,
що скаче в небесі…
…то бо сонце наше, що світить
на доми наші, і перед його лицем
блідне лице огнищ домашніх.
…і речемо йому ім’я о г н е б о ж е
і йдемо трудитися, … як боги
веліли всякому мужу, що чинен є
трудитися на хліб свій.[/i][/b]
[b]Словничок – потайничок
[/b]
[b]Влесо, Велес [/b]– бог землеробства і скотарства у стародавніх слов’ян.
[b]Комонь[/b] – кінь.
[b]Сураж[/b] – зеленотрав’я.
[b]Огнищанин[/b] – той, хто має домівку, «домашнє вогнище».
[b]Віщати [/b]-- сповіщати, повідати.
[b]Злато [/b]– золото.
[b]Чинний[/b] – повинний.
[b]Сторінка – берестинка[/b]
Бачиш – золото-огонь
скаче в небі [i]злат-комонь[/i]…
На комоні тім [i]Велесо[/i]
переплив небесне плесо
і приніс до нас з небес
суру, просо та овес.
І сказав [i]Велесо[/i] внуку:
-- Щоби мати дужу руку.
вчися труду, бо дано
люду сіяти зерно.
Сій зерно, і будеш з татком
мати хатку у достатку.
Той достаток дар небес:
сура, просо та овес.
Б’є підківкою[i] комонь,[/i]
Сяє в небі [i]злат-огонь[/i],
гріє хатку, поле, плесо…
Дякуєм тобі, [i]Велесо[/i]!
[i](З [b]"Дощечкової читанки"[/b] для дітей за сторінками "Велес-книги"(в рукописі).Рік написання - 1990)
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743383
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 25.07.2017
[i][b]Дощечка 4Б Боги Русі не беруть жертви людські,
ані животини…
… єдине плоди, овочі, квіти і зерна, і суру питну…
і мед, і молоко…
… ніколи живу птицю, ані рибу.
І це варяги єланські богам дають жертву іншу і страшну чоловічу. А ми того не маємо діяти, бо маємо краснії вінки віри нашої і не маємо крячати за інших стопами чужими.[/b]
(За дощечками «Велес-книги»)
[/i]
[b]Словничок – потайничок
[/b]
[b]Варяги єланські[/b] – племена древньої Скандінавії, які
осідали в Греції, переходили «з варяг» «у греки».
[b]Красний[/b] – гарний, або ж огненний.
[b]Крячати[/b] – рачкувати.
[b]Сторінка – берестинка[/b]
Божі ідоли Русі
[i]брали жертви не усі:[/i]
брали в русів тільки квіти,
і любили [i]суру [/i]пити,
брали овочі з городу,
брали з дерева по плоду,
і ніколи животини,
ні тварини, ні людини…
Крові дуже не любили
і за те [i]варягів[/i] били,
що [i]варяги [/i]нам чужі,
кров’ю лили на ножі.
Не [i]крячати[/i] нам за ними
за стопами за чужими,
бо ми власні маєм стяги,
[b][i]бо ми руси, не варяги![/i]
[/b]
(З "ДОЩЕЧКОВОЇ читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги".Рік написання 1990).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743259
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 24.07.2017
[b][i]Дощечка2Б І потяглися ми до полудневого
з е л е н о т р а в' я…
Дощечка 4Г … до низин т р а в' я н и с т и х,
де були ті злаками многими, там оселились…
С у р о ж і бо святою бути над нами.
Дощечка 5А … с у р а на дев'ятисилі і щавлі
удяна і на сонці ставлена три дні, потім крізь вовну ціджена,
і та буде жертва богам правим, які суть наші праотці…[/b]
[/i]
[b]Словничок – потайничок[/b]
[b]Сур’є [/b]– сонце.
[b]Сураж[/b] – зеленотрав’я.
[b]Сура[/b] – ритуальний напій, настояний на сонці з 9-ти зел.
[b]Удяний [/b]– настояний
[b]Сторінка – берестинка
[/b]
[i]Сонце[/i] – бог і голова,
сонця божий знак – [i]трава[/i].
Та трава дев’ятисила
повертала русам силу,
і вбивала сили вражі
питна[i] сура із суражі[/i].
Де ростуть зелені трави,
ми коней своїх направим,
і на ранок на осонні
будуть грітись наші коні.
Буде сила вража злитись,
буде [i]сура[/i] з чаші питись,
і ніхто не переможе
[b][i]руса з сурою з сурожі.[/i]
[/b]
(З "ДОЩЕЧКОВОЇ читанки" за сторінками "Велес-книги" - у рукописі. Рік написання 1990)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743257
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 24.07.2017
[b] [i]Дощечка 2А Зела бо знали і творити сосуди печені в огнищах, а були гончарі
добрі…
Дощечка 1Б …і із гончарних горшків споживані просини з бараниною…
Дощечка 3А … зайняли ми землю нашу і орали… а торгували, міняючи скот,
шкури і товщі на срібні кола і питва поживні в шкурах. І життя наше
в тій порі було багате і мирне.
[/i][/b]
[b]Словничок – потайничок:
[/b]
[b]Зело [/b]– зілля, трава.
[b]Скот[/b] – худібка.
[b]Товща[/b] – тлущ (сало), тому «товстий».
[b]Сторінка – берестинка:
[/b]
То як в давнину праотці наші жили?
Купалися у молоці – не тужили.
Бо знали отці наші зела свячені,
і вміли творити сосуди печені.
Сосуди печені творили у печах,
і глиняні брили носили на плечах,
і брили дробили, і глину місили,
і тяжко робили, і стало в них сили,
аж сонце огненне сідало за обрій,
а були із них гончарі дуже добрі.
А з горщиків глиняних, просто з-під носа,
вони споживали баранину з просом,
І в божої сили про гоже просили,
отак в давнину праотці наші жили.
А тільки но сонце на обрій вставало,
вставали і руси, і землю орали.
Міняли худібку, і шкури, і товщі
на їжу, питво та на срібнії гроші…
Так жили бо руси у часі безмірнім,
І було життя їх багатим і мирним.
(З "Дощечкової читанки" (у рукописі). Рік написання - 1990. Рік підготовки до видання - 1993 - і по сьогодні)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743139
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 23.07.2017
[b][i]«Дивись, Русе, к розуму,
бо ж розумові Розум великий,
божеський єсть єдин з нами
і тому творіте й голосіте
з богами воєдине…»[/i][/b]
[i](за дощечками [b]«Велес-книги"[/b])
[/i]
[b]Дорогий український читачу!
[/b]
Зі сторінок «Дощечкової читанки» до тебе промовлятиме крізь літа і століття «Велесова книга».
«Велес- книга» -- випалений на дощечках мореного дуба літопис язичницьких жерців ІХ століття – описує історію боротьби наших предків на життя і смерть за Землю Руську, починаючи приблизно від 650 року перед Різдвом Христовим, а закінчуючи князюванням Аскольда… Таким чином, цей літопис є одним із найстаріших писаних документів слов’яно-руською мовою.
Велес-книга» дає тим, хто здібні почути і зрозуміти голос предків, надзвичайно багату змістом відповідь на питання: « Хто ми? Чиї діти? Яких батьків?»
Тексти «Велес- книги» розшифрувала і переклала рідною мовою українська еміграція: Юрій Миролюбов з Бельгії та Андрій Кирпич з Великобританії, а Микола Скрипник з Голландії вперше надрукував її у невеличкому приватному видавництві під назвою «Млин» (Гаага,1968). Згодом до «Велес- книги» прилучилася і Канада («канадіан фермер Аннуал – 1970»).
Україна прочитала «Велес-книгу» найпізніше ( на шпальтах часопису «Дніпро» у 1990 році), завдяки Олесеві Білодіду та Віктору Киркевичу. І лише у 1995 році окремим виданням «Велесову книгу» упорядкував Борис Яценко (Київ: «Велесич»- Індоєвропа.- 7503 (1995).- Книги 1—4).
«Дощечкова читанка» за сторінками «Велес-книги» принесе тобі радість спілкування з минулим, прощебече тобі пташкою, зігріє промінням святого сонечка, окропить твоє
чолонько чистою водичкою. Зазирни у цю читанку і ти багато
п о б а ч и ш і п о ч у є ш …
То ж світлого тобі читання і б о ж о ї б л а г о д а т і у душі твоїй!
[b]ЗВІДКИ ПОХОДЯТЬ РУСИ
[/b]
[b][i]Дощечка 9 «У той час був Богумир, муж слави, і мав три дочки і два сини. Тії бо повели скуфів до степів, і там живучи у травах, Почті навчалися і Бояні, богам послушні, і розумом бистрі, і так ото. А тут мати їх, що звалася Славуні, і каже якось до Богумира: «Чи то цими днями я маю дочок своїх оддати і внуків побачити?»
-- Так, -- каже Богумир, і воза запрягає, І їде кудись собі. І приїздить до дуба, стоячого в полі, і стає на ніч біля вогнища свого. І бачить увечері мужі три на конях до нього прямуючі.
Сказали тії: «Здоров будь, а й що шукаєш?»
Повернувся Богумир на степи свої і привів три мужі дочкам. Звідси три роди вийшли і славні стали. З того бо походять древляни, кривичі і поляни, бо перва дочка Богумира імено мала Древа, а друга Скріва і третя Полева. Синове ж Богумира мали
свої імена Сіва і молодший Рус. Звідти і походять сіверяни і руси.
Три бо мужі були три вісники: ранку, полудня і вечора.
Утворились роди тії на Семи Ріках, де проживали ми за морем у Краї Зеленім, і де скотину розводили давніш нашого ісходу до Карпатських гір.»[/i][/b]
(За дощечками "Велес-книги")
[b]"Словничок – потайничок"[/b]:
[b]Почта [/b]– «почесть»-пошанування стародавніх вірувань, звичаїв та обрядів.
[b]Боянь[/b] -- пісні та молитви, складені співцем Бояном.
[b]Древляни, кривичі, поляни, сіверяни, руси[/b] – назви давніх слов’янських племен.
[b]"Сторінка – берестинка"[/b]
За мужа слави – [i]Богумира[/i]
богів усі любили щиро,
були розумні і слухняні,
і вчились[i] Почті[/i] і [i]Бояні.[/i]
І час минав, як божа міра –
росли сини у [i]Богумира[/i].
Що перший син – то диво сиве,
тому його назвали [i]Сівом[/i].
Що другий син – то диво русе,
тому його назвали [i]Русом[/i].
І час летів, як буйні коні –
росли у [i]Богумира [/i]доні.
Що першу доню звали [i]Древа[/i],
А інших – [i]Скріва[/i] і [i]Полева[/i].
Прийшла пора на зелен-квіти –
прийшла пора синів женити.
Прийшла пора на злоті шати –
прийшла пора дочок віддати.
І потекли у повні ріки –
слов'янські племена великі.
І поки сонця в небі стане –
Наш рід рости не перестане!
Від [i]Древи[/i] – виросли [i]древляни[/i],
в [i]Полеви [/i]–виросли [i]поляни[/i].
Від [i]Сіва [/i]–вийшли [i]сіверяни[/i],
Від [i]Скріви[/i] – [i]кривичі-слов’яни.[/i]
А від русявого, від [i]Руса[/i] –
пішло [i]слов'янське плем’я русів.[/i]
[i]Сторінка-берестинка - авторські тексти для дітей на тему дощечок "Велес-книги".[/i]
(З "Дощечкової читанки" (у рукописі).Рік написання - 1990. Рік підготовки до видання - 1993. Ілюстрації покійної художниці Зеновії Юськів (50 кольорових оригіналів) були загублені у 2005 з вини одного відомого львівського видавця. Видати на теперішній час "Дощечкову читанку" неможливо, хіба що починати все спочатку).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743137
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 23.07.2017
[b](з переспівів світової музичної класики для дітей)[/b]
[i]Музика М.Качурбіної [b](Польща)[/b][/i]
Буммі й Барбі чемно тупцяють,
Чемно тупцяють, подивись!
І обоє плещуть руцями,
Плещуть руцями – не журись!
Буммі весело, Буммі весело,
Ходить обертом голова.
Барбі весело, дуже весело,
Ох, як весело, раз і два!
Буммі й Барбі чемно тупцяють,
Чемно тупцяють, подивись!
І обоє плещуть руцями,
Плещуть руцями – не журись!
Ми станцюємо гарну полечку,
Гарну полечку, гай-гай-гай!
Я і Олечка, і Миколочка,
Гриць і Сонечка…
Починай!
[i]*Барбі – улюблена лялька найменших дівчаток усього світу,
Буммі – улюблений ведмедик німецьких діточок
(тих ведмедиків є ціла сім’я – тато-ведмідь,
мама-ведмедиця і синочок-ведмежа).
[/i]
(З музичної книжечки для дітей [b]
«В лапку джміль бере смичок»[/b]. – Львів: Ліга-Прес,2008)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743046
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.07.2017
[b](З переспівів світової музичної класики для дітей)[/b]
[i]Слова: Анни Свірщинської [b](Польща)[/b][/i]
[i]Музика: Марії Качурбіної [b](Польща)[/b][/i]
Мружать очки дрібнії дітки.
Дрібним діткам спати пора.
Сплять дерева, пташки і квітки.
Нічка настала – спи, дітвора!
Мружить вічка темная нічка,
Коло пічки спить світлячок.
Моя лялю, спи, моє личко,
Спи, моя чічко, ляж на бочок.
(З музичної книжечки для дітей [b]«В лапку джміль бере смичок»[/b]. – Львів:Ліга-Прес,2008)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743044
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.07.2017
[b](З переспівів світової музичної класики для дітей)
[/b]
[b][i](Венгрія)[/i]
[/b]
-Ти така худа, лисице!
Це нікуди не годиться,
Ти, як щіпочка, худа!
-Я не хочу потовстіти,
Можна в спеку розімліти,
Буде шко́да – от біда!
-Ти така товстенька, Хрюшко!
Не годиться так, подружко!
Ти, як бочечка, товста́…
А я схуднути не хочу –
Бо я в спеку п’ю досхочу,
І не всохну літ до ста…
(З музичної книжечки для дітей [b]"В лапку джміль бере смичок"[/b]. - Львів: Ліга-Прес,2008)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742908
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 21.07.2017
[b](З переспівів світової музичної класики для дітей)[/b]
[b][i](Німецька народна пісня)[/i][/b]
Чубарка біля хатки – ко-ко-ко!
Шукала, де курчатка – ко-ко-ко!
- Ах, де мої маленькі – ко-ко-ко!
Ах, де мої пухкенькі – ко-ко-ко!
-Ми, мамочко, близенько – пік-пік-пік!
Ми в ямочці, рідненька – пік-пік-пік!
Ми, мамцю, не пропали – пік-пік-пік!
Ми з ямочки співали – пік-пік-пік!
(З музичної книжечки для дітей [b]"В лапку джміль бере смичок"[/b]. - Львів:Ліга-Прес,2008)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742906
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 21.07.2017
[b](З переспівів світової музичної класики для дітей)[/b]
[i]Текст Мілоша Везелі[/i][b][i] (Чехія)[/i][/b]
[i]Музика Вацлава Блага[b] (Чехія)[/b][/i]
В лапку джміль бере смичок,
тихо скрипка грає.
В танці муха й черв'ячок
по траві кружляє.
Каблучки - тук-тук, чав-чав!
Ритми відбивали!
Половинку калача
музиканту дали!
Потім черв'ячок навчав
танцям слимачиху.
Джміль за гарну гру дістав
шоколад з горіхом!
(З дитячої музичної книжечки "В лапку джміль бере смичок". - Львів:Ліга-Прес,2008)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742782
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.07.2017
[b](з переспівів світової музичної класики для дітей)[/b]
Якось до мене звернулися викладачі молодшої школи "Дударика"(відомої Львівської хорової капели хлопчиків), що нема пісень для найменшої групи для розспівки і принесли мені давно і не у нас видану збірочку пісень світової музичної класики для дітей - мовляв, нема перекладу українською мовою. Ця робота вже була мені знайома з дорослого репертуару, отож я залюбки зробила і ці дитячі переспіви.
[b][i]Угорщина[/i]
[/b]
В літній вечір на полянці
жабку смажили в сметанці.
Так-так ось!
Так-так ось!
Чапля в гості жде когось...
По болоту без дороги
біжить бузько довгоногий.
Так-так ось!
Так-так ось!
Бузько згамкає когось!
Не добігла тільки качка,
запізнилась - от невдачка!
Так-так ось!
Так-так ось!
Облизатись довелось...
[i](З дитячої музичної книжечки "В лапку джміль бере смичок". - Львів: Ліга-Прес,2008)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742780
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.07.2017
[i]Для тих, хто заглядав з цікавості на сторінки драми "Горизонт Хуфу", додам, що тему з життя Стародавнього Єгипту підказали мені сучасні події історії - нещодавньо минулої і теперішньої...У істориків давніх зниклих цивілізацій існує гіпотеза,що події Нової і Старої історії перегукуються, отже щоб знайти відповіді на ці заплутані клубки, в яких інколи не видно ні початку,ні кінця - треба неодмінно заглибитися на відстань пройдених тисячоліть...
Коли працювала над "Горизонтом Хуфу" дійсно побачила такі аналогії, от, скажімо, у розділі "Червоний Ніл"...Не кажучи вже про ті традиційні елементи старожитньої обрядовості,які й досі живуть в народній свідомості і використовуються в Україні під час святкувань літніх та осінніх календарних обрядів.
[/i]
Обличчя ближні, знані відколи ще,
промовлені слова щонаймиліші,
розтулені уста в пізнанні чуда,
розчулення з чутливості дитяти --
усе, що нам вдалося відібрати
у фрески пам'яті, фрагменти мозаїчні,
миттєвостей блискітки блискавичні --
усе приготувалося до лету,
усе затамувало дих в чеканні ...
Ми -- на землі -- не перші й не останні,
ми -- проміжні ... і все ж НЕПЕРЕСІЧНІ,
і кожен з нас вже сам по собі диво,
коли в душі доладно і вродливо
від повноти прекрасних почуттів,
немовби ми із безлічі життів,
в минулім і в майбутнім пережитих,
історією вписаних у нас --
у відповідний обрис, простір, час,
немовби ми на цій землі ОДВІЧНІ --
ми все відчули, все пережили,
і безліч раз за обрій відбули ...
... туди, де Ніл водою голубою
тече ушир промінною габою
і лики вимальовує богів
погаслих сонць, для людства недосяжних --
в ту еру гімнів, еру для поважних
гробниць усопших, храмів, молитов ...
... і кожен з нас цей відлік поборов --
від початків Історії до склону --
і ми були на ріках Вавілону,
і знали, як загинув Вавілон ...
(У часі Час -- страшний хамелеон!) ...
... шумів Шумер -- і ось нема Шумеру,
що нам навіяв героїчну еру
боголюдей, поборників добра.
А людству там відкрилася Гора --
Бескид, ворота в Царство Бога ...
(Така пряма, така крута дорога,
що людство всліпло, сплутало сліди --
і, як завжди, вернуло до води) ...
... на побережжя Тігра і Євфрату,
де рід людський приречений на страту
жертовним скриком, волею богів,
що поганяє воду з берегів
на судний знак "всесвітнього потопу" ...
... чи наші душі вибрали б Європу,
свобідних укрів злачні береги!
Знаття коріння -- це знаття тяги
душі за чимось зовсім підсвідомим --
за отчим краєм і за отчим домом --
скорботних ритмів співаний єлей ...
Праруський Ор, як віщий прометей,
відміряв нам нехитрії талани:
міцні тіла, гнучкі античні стани
й не менш гнучкий, до січі спритний ум,
що не дається ворогам на глум,
а хоч би й набува смертельні рани,
бо душі наші -- ВІЧНІ РОКСОЛАНИ,
зав'язані в життя могутнім в'язом ...
Ми вкотре народилися на світ --
із тих мільярдів, з тих мільйонів літ,
вступаємо в свої каріатиди,
щоб згаснути ... і знову пломеніти!
Горім до тла -- і линьмо УСІ РАЗОМ
над простором і часом,
над простором і часом ...
[i](Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742656
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.07.2017
(Панорамний вид лівого берега Нілу - усипальниці єгипетських фараонів. Над Єгиптом прослалася Небесна Зоряна Корова - Нут і огорнула "Та - Кемет" м'якими, теплими сувоями Ночі. Спочиває "Та-Кемет", розкривши своє плодоносне, удобрене мулом л о н о, для пристрасних, запальних цілунків легковійного коханця -- бога Шу. Таємні пристрасті єгипетської ночі. ... На ранок Зоряна Корова Нут зродить від Геба*106 Золоте Сонценосне Теля.*107
На тлі зір досить чітко проглядаються колонади напівзруйнованого заупокійного храму фараона Хуфу.*108
Сюди щоночі прилітає його крилата "Ба", розпачливо шукає і мумію, і величне скульптурне "Ка" -- і не знаходячи, б'ється крильми об холодні храмові стіни та слізно жаліється про щось Мовчазному Сфінксу,*109 що непричетно споглядає її на алеї собі подібних.
Жалі крилатої "Ба" і лопотіння її крил напочатку відлунюють Алеєю Сфінксів, далі приглушено проминають вузькі тунелі "пілонів" -- плоских похилених храмових веж. Крилатій "Ба" байдуже до розкошів - розписів у проходах, вона, одержима летом, в розпачі натрапляє на погрозливі тверді культових обелісків і все вдивляється в обличчя статуй упокоєних ранньо-династійних*110 фараонів та їх почту, а також божественного сонму богів Великої і Малої Еннеади. Між богами Малої Еннеа́ди виринає благородне обличчя Імхоте́па*111 -- сина Птаха -- покровителя мистецтва храмобудови. Недалеко, поруч нього -- скульптурне "Ка" царевича Хеміу́на, великого Будівничого "Епохи будівників пірамід". Тут [b]крилата "Ба" Хуфу [/b] сповільнює літ, торкається крилами голови статуї і ронить сльозу, промовляючи;
"Крилата Ба шукає зникле Ка,
мій Будівничий, чи впізнаєш Ху́фу ..."
Крилата "Ба" Хеміуна німує. Треба летіти далі ...
За пілонами -- колонний двір для творців безкоштовної молитви*112 -- він відчутно пошкоджений, довкола с л і д и р у й н а ц і ї, а отже -- з н е в а г и.
Крилата "Ба" Хуфу заходиться голосним плачем ...
При завершальних колонах двору окреслюється вхід у "гіпостильну" колонну залу -- тут порядкують жреці і моляться нащадки царського роду -- молода парость "Дерева Ішед, або Хатхор".
У залі -- порожньо, тьмяне зоряне світло проникає через вікна у стелі, залишаючи на розписаних стінах ілюзію кольорових світлових фресок. Капітелі колон прикрашені в'язками папіруса і пуп'янками божественних лотосів. Стиль колонної зали ніби відтворює плавні Небесного Нілу: розвиті стебла папірусів підводяться над пуп'янками квітів, що розкриваються. Такий глибинний зміст символіки Дому Молитви -- молитва, породжена богом, як і бог, народжений із квітки лотоса.*113 Крилатий Сонячний Диск, зображений над дверима колонної зали, немовби вилітає із Очеретяних Небесних піль. І крилата "Ба" Хуфу щосвітанку теж вилітає звідти. Вона -- промінчик Сонячного Ра - Атума, знак в о с к р е с і н н я по смерті, умиротворення і в с е п р о щ е н н о ї
б о ж о ї б л а г о д а т і. На які ж поневіряння приречена вона тепер: шукати і не знаходити, і бути як неприкаяній ...
Крилата "Ба" Хуфу досягає заповітної кімнати, де у священній Ладді Вічності -- "Ладді Мільйонів Літ" утаємничено возвеличується бог Птах, щ о
с о т в о р и в с в і т з і с л о в а. Се ж його олюднене "Ка" охороняє оселі богів і людей у місті "Хет - Ка - Пта". Поруч нього -- ... порожні місця царственних володарів "божественних одкровеній" (статуї "Ка" Хуфу і Хафрі, ясна річ, відсутні). Серед "присутніх" у заповітній кімнаті -- скульптурне "Ка" Менкаури,*114 сина Хафрі, внука Хуфу, спадкоємця "тронного імені Ра": вслухайтесь бо "Хаф - Ра", "Менкау - Ра", "Небмаат - Ра", тощо ...
[b]Крилата "Ба" Хуфу,[/b] [i]
помітивши [b]"Ка" Менкаури[/b],
подає голос удруге:[/i]
"Крилата Ба шукає зникле Ка,
внук Менкау́ра, де ховаєш Ху́фу ..."
І знову у відповідь -- мовчання. Утомивши крила, "Ба" Хуфу сідає на корму Ладді Вічності -- і завмирає.
... Поволі світає. Заупокійний храм Хуфу і таємна кімната "Ка" бога Птаха наповнюються духом життя. Сюди прямує Менкау - Ра з жрецями, аби віддати шану померлим і проспівати хвалу Сонцю, що допіру народжується.
Менкау - Ра переступає таємничу кімнату у розпалі краси і сили. Молодий, вродливий, повний щиросердних задумів служіння богам обох Еннеад і народові "Та - Кемет". У його руках -- згорток папіруса з ієрогліфом "Хуфу" і букет свіжозірваних лотосів.
Перед величною постаттю "Ка" бога Птаха у Ладді Вічності Менкау - Ра упадає доземно, потім привстає, клякаючи на одне коліно ...
[b]Менкау - Ра:[/b]
Мен - Ка́' - У - Ра́' в Оселі "Хет - Ка - Пта́" ...
... Піднімається, наближається до скульптури бога і кладе згорток із квітами до Ладді, поруч із непоміченою Крилатою "Ба" Хуфу.
[i]([b]Менкау-Ра[/b] до [b]"Ка" бога Птаха[/b]):[/i]
... У Барці Ра -- завітне ймення ... Хуфу ...
Крилата "Ба" ніби прокидається від тяжкого, химерного сну, а чи скидає із себе непосильну жалісливу ношу. Легко і радісно відривається вона від корми Ладді, підлітаючи вгору, ген аж під стелю заповітної кімнати, у косий просвіт прорізаного вікна.Вона поспішає у розчинені "Д в е р і Н е б е с н о г о Г о р и з о н т у", вона летить назустріч Сонцю - Ра "Хепрі", себто
"Сонцю, що виникає" ...
Озирнувшись востаннє на внука Менкау - Ра у просвіті храмового вікна, [b]Крилата "Ба" Хуфу [/b] [i]втретє промовляє луною[/i]:
"Крилата Ба шукає зникле Ка!
Твоє ім'я -- це я!.. Промов: я --
Х у ф у ... у ... у ..."*115
... [i]"Я -- Х у ф у - у - у",[/i] -- промовляє Менкаурі голос пташки із Неба.
... [i]"Я -- Х у ф у - у - у", [/i] -- відлунює заупокійний храм.
... [i]"Я -- Х у ф у - у - у", [/i] -- повторює "Горизонт Хуфу".
...[i] "Я -- Х у ф у - у - у", [/i] -- гуде кам'яними устами пересохла криниця.
... [i]"Я -- Х у ф у - у - у", [/i]-- вишумовує очеретами Хапі-Ніл. Вода у Нілі
п р о з о р о - г о л у б а.
Ще мить -- і відлуння Крилатої "Ба" Хуфу поглине молитовний багатоголосний хор Землі "Та - Кемет", що співає гімн життєдайним променям Сонця.
Воно вже н а Г о р и з о н т і ...
[i]9 липня - 19 серпня 2002р. [/i]
_______________________________________________________
106 Геб -- з найдавніших часів -- бог, що уособлює землю і її природні функції (плодороддя і розливи Нілу). Уявлявся, очевидно, в образі Змія, або людини зі зміїною головою. У Додинастійний період змії завжди пов'язувалися із землею і водою. В епоху Древнього Царства -- бог землі,один із богів Великої Дев'ятки -- Еннеади. Як бог Дуату -- батько і захисник Озіріса та померлого фараона.
107 згідно з найдревнішими віруваннями, зафіксованими у Текстах Пірамід,
богиня Неба - Нут в образі Зоряної Корови щоранку народжувала від бога Землі Геба Золоте Сонячне Теля -- Ра. Рожевий відтінок світанкової Зорі -- "кров богині при родах".
108 Заупокійні храми -- місце поминання і принесення жертв душі "Ка" померлого". Первісно, у Єгипті заупокійні храми прибудовувалися до пірамід зі східної сторони. Пізніше, храми будували на лівому березі Нілу -- там, де під час розливів доходила вода (на "кордоні" життя і смерті).
109 Сфінкс -- символ, пов'язаний із сонячним культом. Зображав, як правило,конкретного фараона, інколи богів Гармахиса і Амона - Ра. Іконографія сфінкса у вигляді синкретичної істоти з левиним тілом і головою людини (рідше - з тілом бика, левиними лапами і головою людини) обумовлена тим, що в епоху Древнього Царства в офіціальні титули фараонів входили епітети - порівняння із силою бика і могутністю лева. Можливо, образ єгипетського сфінкса через посередництво греків ввійшов у християнську іконографію.
110 Фараони Раннього династійного періоду -- I (р.ц. 3000 до н.е. - 2770 до н.е.) Аха, або Мина, Джер, Уаджи, Ден, Аджиб, Семерхет, Каа; II (р.ц. 2770 до н.е. - 2640 до н.е.) Ранеб, Нінечер, Сенд, Перібсен, Хасехемуі.
111 Імхотеп -- історична особа, візир фараона Джосера (III династія, Древнє
царство), зодчий, будівничий ступінчастої піраміди Джосера в Санкарі. Імовірний автор "Книги планів храму". В Пізній період переведений у сонм богів. В Єгипті шанувався як "Син бога Птаха", покровитель ремесел,мистецтва, мудрості, освіти і науки.
112 на відміну від "гіпостильної" колонної зали, вхід до якої був платним(жрецям уплачували пеню), у колонному дворі перед нею можна було молитися безкоштовно.
113 згідно із найдревнішими космогонічними міфами (міста Гермополя),бог Сонця - Ра народжується з лотоса, і лотос стає "Оком" бога. Бог ночує у лотосі, а вдень покидає його і облітає землю.
114 Менкаура -- р.ц. (2490 - 2471); внук Хуфу, син Хафрі, спадкоємець
"тронного імені Ра", що веде свій почин від I ранньо-династійного фараона
Менеса, або Мини, звідси ім'я "Мен"-"Ка". Єгиптяни запам'ятали його справедливим, добрим та розумним фараоном. Легенди про нього записані Геродотом.
115 за древніми віруваннями єгиптян, людина живе доти (її душа "Ка"),доки ім'я покійного-"Рен" пам'ятають нащадки. Тому у тронних і нетронних іменах Стародавнього Єгипту повторюються і частково, і повністю імена померлих фараонів (до п'ятого коліна родинності, а в деяких випадках навіть тоді, коли нитка родинності втрачена).
[b]КІНЕЦЬ[/b]
З авторського циклу [b]"Міфологія Стародавнього Сходу". - Львів:Логос,2013.[/b]
http://irynavovk.blog.net.ua/
(Увійшло в двотомник "Сонцетони. Тон ІІ - Драматичний", - Львів: Сполом,2016).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742650
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 19.07.2017
(Над "Оселею бога Птаха" зависло понуре дощове Сонце.
Ра-Атум у зажурі. Важкі непрозорі склепіння його небесних володінь, здається, усім тягарем лягли на плечі виснаженої хамсином землі "Та-Кеме́т". Крилатий Сонячний Диск покрили темні плями. Єгипетський люд вірує -- така ціна перемоги Ра над Апо́пом, Світла над Темрявою, Добра над Злом. Темні плями на Сонці згустки крові. Їх змиє хіба що дощ! Бо лише дощ змиває усі сліди, як на землі, так і на небі ...
І рятівний дощ паде на землю "Та-Кемет", захоплює в обійми Оселю "Хет-Ка- Пта" на правобережжі і фантоми Холмів "Бен - Бен", Пустелі на лівобережжі, з розмитими, нечіткими обрисами пірамід-усипальниць фараонів Хуфу та його сина Хафрі.
... Бунтує, воловодить Хапі - Ніл. Багато він бачив на своєму віку, ой багато! Розпирає його від побаченого, підіймає він бруд із затаєних сховків - глибин і жбурляє ним вгору. Бурхливі потоки гидкої, каламутної води, з е л е н о ї від перегнилих рослин, наповнюють річку і ринуть на північ, униз за течією, до Середземного моря. Це період "З е л е н о г о Н і л у". Він швидко промине, вода набуде г у с т о - ч е р в о н о г о кольору. Виходить, Хапі - Ніл теж у згустках крові. Ох, недаремно все це ... недаремно ... Достеменно, щось має статись і з землею "Та - Кемет", і з мешканцями "Оселі бога Птаха".
Коли що це? Галасливий, озлоблений натовп з рабів і простолюддя,примітивно "озброєний" знаряддями праці, поривається у напрямку царственних пірамід. Засліплений ненавистю до "сонцесяйних" можновладців, людський вир насолоджу-ється хвилею безтями, настроєм р о з р у х и. Натовп порушує божественну
заборону п о м е р л и х т а н а б у т и х п о с м е р т і д у ш ф а р а о н і в Хуфу та Хафрі, натовп настроєний громити і трощити: мумії "Ах", скульптурні фетиші "Ка",*101 амфори-нутрощі з масками богів "Синів Гора".)*102
[b]Голоси рабів -- бунтарів[/b]
[i](що охмеліли з буєст[/i]і):
[b]Шепсескаф:[/b]
Сохме́т - левице,*103 Око відверни ...
[b]Усеркаф:[/b]
... але роззяв, незряча, темну пащу ...
[b]Неферіркара:[/b]
... на "Ах" владик, чиє вже "Ка" п р о п а щ е ...
[b]Ніусерра:[/b]
... щ о ї м н і к о л и н е з у с т р і т и "Б а" ...
[b]Мекаухор:[/b]
... оце - сівба, оце і молотьба.
пізнайте на собі к а м і н н і жорна ...
[b]Джедкара[/b]:
... бо царське тіло - "сах" С в и н я т а
Ч о р н а,
ну, себто нечисть, Магові на зуб ...
[b]Уніс[/b]:
... трощи, трощи -- "блаженних" душегуб,
топчи, міси -- пелени на сирицю ...
[b]Джедефра[/b]*104 [i](розглядаючи статую "Ка" фараона Хуфу):[/i]
... Куди ц ь о г о А п о п а ?
[i](Пауза. Мить вагань)[/i]
[b]Хор голосів:[/b]
У криницю!..
[i](Відгомоном "у криницю ... у криницю ... у - у - у ...")
[/i]
[b]Джедефра[/b] [i](заохочено)[/i]:
... на стіл до Амт, що любить попоїсти,
щоби не зміг ні встати, ані сісти --
розбите "Ка" мерзенного раба,
забуте "Рен", розмите царство тіней ...
[i](при цих словах раби трощать обличчя царственної статуї Хуфу і перекидають її у криницю, що поруч, вниз головою.*105)
[/i]
101 у гробницях померлих єгиптяни встановлювали статуї із "вічного" матеріалу - каменю, які слугували двійниками душ "Ка" на випадок грабунку або руйнації. Щоби крилата "Ба" впізнала такого двійника,скульптурне зображення "Ка" мало нагадувати конкретну людину.Звідси витоки скульптурного портретування у Древньому Єгипті.
102 у гробницях померлих єгиптяни встановлювали т.зв. "канопи" з нутрощами, на покришках яких зображали синів бога Гора: Дуамутеф (павіан) оберігав шлунок покійного, Хапі (гієна) - легені,Кебексенуф (сокіл) - кишківник, Амсет (голова людини) - печінку. Діти Гора уособлювали сутності людських "душ": Амсет - "Ка", Дуамутеф - "Ба", Кебексенуф - "Сах" (мумію), Хапі - серце. У могильній камері сини Гора мали призначене місце: Амсет - на півдні, Хапі - на півночі,
Дуамутеф - на сході, Кебексенуф - на заході.
103 мається на увазі заклинання до Сохмет-левиці, що вражає ворогів фараона священним Оком-уреєм. Отож, творячи наругу над могилою фараона, раби просять змилування і оправдання.
104 за замислом автора раби-бунтівники носять імена фараонів IV та V династій Древнього царства, що жили після Хуфу та Хафрі, найперший серед них Джедефра (р.ц.2528 - 2520).Це зроблено з метою перенесення акцентів "божественного походження" фараонів на пласт убогих людей. Показовою щодо цього є міфологія "воскресіння Озіріса", а з нею і божественного фараона (у Древньому Царстві), а пізніше і простого смертного (у Новому Царстві).
105 тут акцентується зневага рабів до божественної величі фараона і бажання знищити портретну схожість скуьптури померлого, аби порушити процес повернення "душі" Ба у двійник "Ка". Душі грішників, за уявленнями єгиптян, існували окремо від тіла у перевернутому положенні. Отже, вони не могли поєднатися з тілом, аби жити життям праведного покійника, а тому їх чекало знищення -- обезглавлення і спалення. У котлах "Амдуату" горіли голови, серця, тіла, душі, ба навіть тіні грішників.
Далі буде: [b]ВІЗІЯ VІІ "ОСЕЛЯ ХЕТ-КА-ПТА"[/b] (остання).
[i]З авторського циклу [b]"Міфологія Стародавнього Сходу"/уклала Ірина Вовк. - Львів: Логос,2013[/b].[/i]
http://irynavovk.blog.net.ua
(Увійшло у двотомник "Сонцетони".Тон ІІ - Драматичний. - Львів: Сполом,2016)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742542
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 18.07.2017
[i][b]("Злетівши у Небо, Ра-Ату́м* 82 продовжував
т в о р и т и світ, бо сотворене було ще не все.
Він промовив таємне:
-- Упокоється Поле Велике!
І вийшли Поля Упокою -- Загробнеє Царство.
-- І будуть для мене рости очерети між трав соковитих! -- і вийшли Поля Очерету.*83
-- Сотворю я тутечки речі для піль всеможливі,
-- і с у м е р к и вийшли.
-- Хай змії і всі вороги споглядають творіння, бо хоч я віддаляюсь невпинно, усе ж в о з с і я ю над ними".
(Фрагмент ієрогліфів "Книги Корови")*84 [/b]
[/i]
[i]"Поля Іалу" з видом Нічного Нілу, оточені "З а х і д н и м" гірським краєвидом.
Ось перший Нільський "п о р і г" -- Ворота в Дуа́т*85 -- у фіолетово-голубо-рожевих сумерках. Тут зійшлися дві барки (денна і нічна) Ра - Атума. Денна -- осяяна жовтогарячими відтінками с о н ц я в з е н і т і, нічна, відповідно, пригашена багряним відсвітом З а х о д у.
На З а х і д н і й стороні барку Ра виглядає о д в і ч н а С т о р о ж а
Д у а т у, сотворена ним же: бог Розуму - Сіа, Гірські Павіани; персоніфіковані Уреї - Сонячні Ока та Змії, за йменнями "Сторож Пустелі", "Той, хто світить для Ра", "Той, чиє Око спалює ..."*86
Під урочисті піснеспіви Гірських Павіанів, Ра - Атум покидає барку денного Нілу - "Мандже́т" і переходить у барку Нілу нічного - "Месекте́т". Вона вестиме Ра - Атума "Полями Іалу").
[/i]
[b]Хор Гірських павіанів:[/b]
"Хвала тобі, боже богів, Ра - Атуме,
що нас сотворив ти.
Вітаєм тебе у Ладді Віковічній,
зі світла у тінь приходящій.
Кинь Око своє на пустелю,*87
дихни -- й відгукнеться!
До тебе прилинуть усі,
чиє тіло в пеле́нах".*88
[i](На цей раз спів набуває особливого звучання. У Ладді Вічності поруч Ра перепливла в Нічний Ніл і душа "Ка" фараона Хуфу. Перепливла, аби відкрилися для неї запашні та затишні "Поля Іалу", а душа "Ка" поєдналася з душею "Ба".
Але попереду -- грізна і невмолима С т о р о ж а Д у а т у та єдиносправедливий Суд Озіріса.) [/i]
[b]Бог Розуму-Сі́а[/b]
[i](до змієголового "Сторожа Пустелі"):[/i]
-- "О, Стороже грізний Пустелі,
отверзни своє Царство для Ра,
відкрий Ворота свої,
пребуваючому на Г о р и з о н т і".
[b]"Сторож Пустелі" [/b] [i]("відкриває" Ворота Дуату).[/i]
[i](Барка "Месекте́т" минає "поріг" і пливе уздовж полів бога урожаю Не́прі та його дружини Непі́т. Божественна пара на відстані вітає прибульців. Тіло Непрі увито пшеничним колоссям, він годує померлих в Дуаті. Його епітет -- "Той, хто живе після смерті".
Із пшеничних піль бога Непрі виходять до Нічної Ладді мумії померлих єгиптян, і Ра - Атум посилає їм ж и в о т в о р я щ е с я є в о своїх променів. Серед мумій померлих -- "Ка" фараонів Нармера, Мини, Джера, Уаджи, Аджиба, Семерхета, Каа, Ранеба, Сенда, Джосера, Сехемхета та Снофру.*89 Померлі насолоджуються присутністю Сонця, осяяні, о т в е р з а ю т ь
у с т а м и)[/i].*90
[b]Хор "Ка" померлих фараонів:[/b]
"Слава тобі, Ра - Ату́ме, восходим до тебе,
клонімося низько тобі у колоссях Дуа́ту.
Утішені серцем, у час, як тебе споглядаєм.
Нам очі -- відкрили небачене, з серця уста
промовляють.
Тобі, Ра - Ату́ме, возносим молитву успення.
Почуй упокоєних в тінях, повергни печалі.
Діткни наші лиця, нехай опроміниться врода,
Насититься світлом -- бо далі пітьма сновидіння,
Допоки, Промінний, ти знову до нас не прибудеш".
[b]Ра - Атум[/b] [i](до "Ка" померлих фараонів):[/i]
"Утіштеся, сильні, в жертовних молитвах
у с п і н н я !
Узлийте, блаженні, питво у Ріку
Подаяння !
Не будуть погублені душі, де Рен, там і Ша́і.*91
Підносини ваші в Дуаті прийму і примножу.
Воістину знаю, Поля вам належать по праву,
Бо хто ж би мені допоміг у борні із Апо́пом,
Що з ним я опівночі в Царстві Підземнім
в о ю ю ..."*92
[i](Барка "Месекте́т" з Ра - Атумом і "Ка" фараона Хуфу підпливає до Воріт "Владики Часу - Озіріса". Їх охороняє с т о р о ж а: "Правдивий Серцем" і "Сокровенний Серцем", а також два У р е ї - б л и з н ю к и з іменами
"Той, хто світить для Ра").
[/i]
[b]Сторожа та Уреї-близнюки [/b][i]
(закликають Ра-Атума)[/i]:
Прийди до нас, Боже Великий,
у тайни входящий!
Ти перший -- н а Г о р и з о н т і --
скажи заклинання,
Подумай уголос -- і двері таємні
п р о ч и н и ш !
[b]Бог Розуму-Сіа[/b]
[i](до Сторожі Воріт "Владики Часу")[/i]:
Це Ра - Атум і його Ка!
[b](вказуючи на "Ка" фараона Хуфу)[/b]:
Це фараон Ху́фу і його Ка!
[b]Ра - Атум[/b][i](проголошує заклинання)[/i]:
Х а й с п о г л я д а є п р и с у т н і с т ь
О з і р і с а м і с я ч н и й "А х"! *93
[i](Сторожа "прочиняє" Ворота "Владики Часу". За Ворітьми в ореолі сліпучого м і с я ч н о г о с я й в а персонажі "Таємного Суду Озіріса"*94 у Великій Залі "Чертозі Двох істин *95 на чолі з Озірісом і богинею Істини -- Маа́т.
У руках Маа́т несхибна, правомірна Вага Істини.*96 Голови всіх Суддів Великої і Малої Еннеа́ди прикрашає "перо Маат" -- перо Істини).[/i]
[b]Хор богів -- Суддів: [/b]
Хто ти? Промов імена, назовися ...
[b]"Ка" фараона Хуфу:[/b]
"Я нижній росток від папіруса.
Той, хто в своїй Оливі.
Я -- Хуфу.
[b]Хор богів -- Суддів:[/b]
А звідки прибув ти?
[b]"Ка" фараона Хуфу:[/b]
... Прибув я із міста,
де Птах у верхах пребуває,
воно від Оливи на пів-ніч *97 ...
... Я чистий, я чистий, я чистий!
Моя чистота -- перед вами ...
[b]Хор богів -- Суддів[/b]:
Кому возвістити її?
[b]"Ка" фараона Хуфу[/b]:
... Тому, в Кого стелі -- з вогню,
Чиї стіни -- зі змій живих,
під ногами у Кого -- вода тече ...
[b]Хор богів -- Суддів:[/b]
Хто це?
[b]"Ка" фараона Хуфу[/b]:
Озіріс, в устах Ра - Атума!
Той, Чиї Ока - Уреї, Владика Двох Істин!
[i](безпосередньо до Озіріса)[/i]
Я знаю Тебе і наймення богів Еннеа́ди,
я прибув до Таємної Зали на зустріч з Тобою,
я приніс тобі Істину двічі, і серце - на Вагах -
подаруй мені "Ба", схорони, пропусти мене далі,
у гріхах -- сповідаюся, починаючи словом
"я ч и с т и й"!*98
... Я не притісняв ближніх!
[i](Вага Істини перехиляється в бік "пера Істини", що свідчить
про гріховність Хуфу).[/i]*99
[b]Богиня Істини -- Маат:[/b]
Маат важить більше!
[b]"Ка" фараона Хуф[/b]у:
... Я не грабував бідних!
[i](Вага Істини перехиляється вдруге в бік "пера Істини", що знову потверджує гріховність Хуфу).[/i]
[b]Богиня Істини -- Маат:[/b]
Маат важить більше!
[b]"Ка" фараона Хуфу:[/b]
... Я не чинив несправедливості супроти людей!
[i](Вага Істини втретє перехиляється в бік "пера Істини", що остаточно переконує Суд у гріховності Хуфу).[/i]
[b]Озіріс[/b] [i](проголошує Істину[/i]):
М а а т в а ж и т ь б і л ь ш е !
[i](Таємну Залу -- "Чертог Двох Істин" стрясають підземні двигтіння. Панорама світла у Залі щоразу міниться: то спалахує болісним, ріжучим, неймовірно яскравим блиском, то майже зовсім пригасає. Врешті западає суцільна темрява. Наближається п і в н і ч. Час боротьби з Апопом). [/i]
[b]Голос бога Розуму-Сіа[/b][i](з темряви)[/i]:
Озовися, Володарю Жаху, чиї стіни - високі!
Твоє ймення -- зловісне, а дія одна --
п о г у б и т и !
[i](Простір Дуату і Нічний Ніл наповнюється ч а д о м і п о к р и к о м голодної дикої у т р о б и. Це гігантський змій Апоп нагадав присутнім про себе. Мить -- і течія Нічного Нілу зникає у розчахнутій зловіщій пащі.
Всі сили світла, всі мешканці Дуату -- "Очеретяних піль Іалу" об'єднуються довкола Ра, супроти змія Апо́па. На устах в усіх -- м а г і я
б о ж е с т в е н н о г о з а к л и н а н н я. В руках богів - змієборців гостроконечні списи; близнюки Уреї - Ока Ра озброєні вбивчим світлом божественних променів; змій Мехен - Та впивається в тіло Апопа своїми отруйними сон-зубами).
[/i]
Хор божественних сил Світла,
усіх мешканців Дуату:
"Повстань, Ра - Атуме, у святилищі своїм!
Сильний Ра --
слабкі вороги!
Високий Ра --
низькі вороги!
Живий Ра --
мертві вороги!
Ситий Ра --
голодні вороги!
Напоєний Ра --
спраглі вороги!
Вознісся Ра --
пали вороги!
Допоки є Ра --
не живе Апоп!
Згинь, Апоп!
Пропади, Апоп!"
[i](При словах м а г і ч н о г о з а к л и н а н н я, що смертельно ранить Апопа, нічна барка Ра - Атума "Месектет" запливає у т і л о г і г а н т с ь к о г о
з м і я і, пройшовши через його утробу, виходить до підніжжя С х і д н и х
г і р. Потім через печеру, що проглядається в одній з гір, Ладдя Вічності випливає н а н е б е с н и й г о р и з о н т. Розкриваються "Д в е р і Г о р и з о н т у", Ра переможно умивається і урочисто переходить у д е н н у Ладдю -- "Манджет").[/i]
[b]Хор мешканців Дуату[/b][i](проводжає Ладдю)[/i]:
"Пали підлі під ножем бога Ра,
і змій ізригнув води Нілу!
Мир тобі, Володарю Життя,
пливи з миром ..."
[i](У хорі Мешканців Дуату не чути голосу душі "Ка" фараона Хуфу. Поля Упокою не для неї. Змій Апоп потягнув її у безодню, у нетрі під назвою
"А м д у а т".*100 Але про це мешканцям Дуату не відомо).
[/i]
[i]82 Ра - Атум -- до всіх його епітетів і ознак додається епітет "Досконалий".
Крім функції деміурга виступає як втілення вечірнього Сонця (Сонця на Заході). Поступово зливається з культом Ра. Зображався у вигляді людини і зооморфних іпостасях -- скарабея, змія, мавпи і іхневмона (мангуста). Священні тварини: іхневмон, чорний бик Мневіс і отруйна многоніжка Сепа.
83 Поля Очерету -- те ж, що і "Поля Іалу (Іару)". Це -- "оазис" в Дуаті, куди покійний потрапляє після оправдання на "Страшному" Суді Озіріса.
84 "Книга Корови" -- тексти, висічені в поховальних камерах гробівців фараонів Сеті І і Рамзеса ІІ (ХІХ династія). Їх умовно назвали "Книгою Корови", бо надписи супроводжувались зображеннями Небесної Корови.
85 Дуат -- те ж, що і "Поля Очерету". Проте місцезнаходження "Дуату" трактується по-різному. Потойбічний світ Додинастійного періоду уявлявся єгиптянам Зоряним Небом. У Древньому царстві -- він локалізувався у східній частині неба, де "воскресає" Сонце і фараон. Пізніше формується уявлення про підземний Дуат на західному горизонті, де ховається "померле" Сонце.
86 в описі "Дуату" або "Піль Очерету" використано автентичні тексти назви та імена міфології Стародавнього Єгипту, взяті з т.зв. "Книги Дня і Ночі", "Книги Воріт", "Книги про те, що в Дуаті" ("Амдуат") та інших.
87 вхід у Дуат асоціювався з уявленнях єгиптян із "мертвою зоною" -- пустелею на західному березі Нілу, яку переходять душі покійних, перед зустріччю з Озірісом.
88 Ідеться про обряд бальзамування і виготовлення мумій. "Я осяваю пустелю, я укриваю всіх, хто перебуває у ній. Я укриваю вас від тих, хто живе на землі. Я обволік у пелени тих, хто помер". (Ра-Атум про померлих, фрагмент автентичного тексту).
89 тут перечислюються імена померлих фараонів Додинастійного періоду
(до 3000р. до н.е.), Ранньодинастійного періоду (3000р. до н.е.- 2770р. до н.е., 2770р. до н.е. - 2640р. до н.е.) і Древнього Царства (2640р. до н.е - 2551р. до н.е.) до дат царювання фараона Хуфу (Хеопса).
90 обряд "отверзання уст" -- складова багатоступеневого поховального обряду Древнього Єгипту. Символізує візит бога-сина Гора до Озіріса і воскресіння великого бога після того, як Гор дає батькові проковтнути своє Око("Око Уаджет"). Жрець у масці сокола-Гора -- торкнеться "чудодійним" посохом уст обличчя, висіченого на дерев'яному саркофазі,і тим самим символічно дасть проковтнути покійному безсмертне "Око".Так до покійного повернеться життєва сила "Ба".
91 Шаі -- "Доля". Напочатку -- бог доброї долі, удачі і достатку, близький до
богині Рененутет. Пізніше, "доленосний" бог -- покровитель і хоронитель людини. Шаі і Рененутет пов'язані з культом Потойбіччя.
92 Північ -- час страшної щодобової сутички Ра з його віковічним ворогом, змієм Апопом. За єгипетським відліком часу, північ відповідала останній годині перед сходом Сонця. У цій кривавій битві довкола Ра об'єднується увесь "доброчесний" божественний пантеон Єгипту.
93 "ах" -- "сіяння". Імовірно, міфологія посмертної іпостасі людини "ах" пов'язана з богом Місяця "Аа́х" ("Аах" дослівно "Місяць"). "Ах" зображався у вигляді "чубатого" ібіса. Вірування і обряди, пов'язані з душею - "ах", практично не досліджені. В пізній період Місяць-"Аах" ототожнювався з Озірісом (Озіріс - Аах). Можливо, тут і криється таємниця мумії - "ах":покійний, подібно Озірісу", воскресає в Нічному
Небі при Світлі Місяця.
94 персонажами Таємного Суду Озіріса вважалися боги Великої та Малої Еннеа́д. Крім знайомої "Великої Дев'ятки" сюди ще входили Гор, Хатхор, Ху (Воля) і Сіа (Розум). До Малої Еннеади належали 42 боги міст і номів Єгипту.
95 "Великий Чертог Двох істин "(дослівно "обох Маат"). Назва пов'язана з тим, що померлий повинен був двічі доказати свою "правоту" -- перед Великою і Малою Еннеадами. Тому існують канонічні дві "Сповіді заперечення": одна - для Великої, друга - для Малої Еннеади.
96 "Вага Істини" -- незмінний атрибут Суду Озіріса, "Рука Правосуддя", що присутня в усіх міфологіях цивілізацій Стародавнього Світу."Зважування" серця покійного відбувалося так: на одну чашу клалося серце, на іншу - перо богині Маат. Якщо стрілка Ваг відхилялася, покійник вважався грішним. Якщо чаші Ваг були врівноважені, покійник вважався оправданим.
97 тут ідеться про міфологічне окреслення простору: північ Єгипту -- край
пустелі і Потойбіччя, південь Єгипту -- край олюднення і перебування живородних божих сил.
98 тут ідеться про т.зв. "Сповідь заперечення", що промовлялася з метою очищення перед Великою Еннеадою богів. Вона закінчувалася словами: "я чистий, я чистий, я чистий!"
99 "Вага Істини" на Суді Озіріса завжди була своєрідним "детектором брехні" і "карала" грішника втратою рівноваги обох чаш.
100 "Амдуат" -- місце для покарання грішних душ, протилежне "Дуатові".
Коли на Суді Озіріса, "серце" покійного виказувало свою гріховність, тіло покійного (його мумію) пожирало чудище Амт, і душа його була приречена на постійне поневіряння в Амдуаті, бо тепер крилата душа "Ба" не могла вселитися у мумійоване тіло "Сах". Ім'я-"рен" такого грішника щезало безслідно.[/i]
Далі буде: [b]ВІЗІЯ VІ "КРИВАВИЙ НІЛ"[/b]
З авторського циклу [[i]b]"Міфологія Стародавнього Сходу/уклала Ірина Вовк". - Львів:Логос,2013.[/b][/i]
(Увійшло в двотомник "Сонцетони". Тон ІІ - Драматичний. - Львів:Сполом,2016)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742379
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 17.07.2017
[b] [i](Родюча Чорна земля "Та - Кеме́т" в очікуванні свята врожаю. "Пе́рт"*65 добігає кінця, за ним знову настане "ше́му" -- і все повториться з початку. "Білий Ніл" стане "Зеленим", а далі "Червоним" і, нарешті, "Голубим" ...
А поки що "перт" -- золотий, як тужаве зерно.
Дія відбувається на одному з піль Нільського правобережжя. Фараон Ху́фу (огорнутий у тонку льняну набедренну спідницю")*66 у супроводі сина Ха́фрі*67 і жриць храму богині Рененуте́т*68 виконує обов'язковий ритуал жнивного обряду. Його "богами ведена" десниця, озброєна звичайним, земним
с е р п о м, торкається перших колосявих стебел, що сягають фараону замалу до підборіддя. Хуфу зрізає П е р ш и й С н і п, що його власноручно має принести, як жертву, плодоносній богині -- Змії. Змія-Ренену́т любить Золото, тому її дароносні хранилища повні зерна і амфор золотого, тягучого, як мід, пива."*69 Рененутет насититься, здобріє, і поруч з Володаркою "Небесної Сикомори" Хатхо́р, дарує єгипетському люду достаток і "многая літа" Хемсу́т*70 та Ка благословенній "Оселі бога Птаха".
Свято Врожаю -- одне з найулюбленіших у Єгипті. Єгиптянки, що "на порі", виплітають подвійні вінки: ті перші -- на голови жриць-"плодоносиць", (а то й у дар "живородним" богиням -- Ренену́т і Хатхо́р), ті другі -- на голови собі, аби і їх не минула участь "священного шлюбу", сокровенного таїнства народжень.
Ху́фу і Ха́фрі (підтримуючи Перший Сніп) -- в оточенні храмових жриць, молодих єгиптянок -- немов два символи божественно - земного Чоловічого Начала. Довкола них, вигинаючи "стеблами" - тілами, жіноцтво виводить
п е р ш и й о б ж и н к о в и й х о р о в о д. Звучить "Пісня Семи Хатхор").[/i][/b]
"Почуй наші кроки, Хатхор величава, всесильна,
Прийми наші танці в небесні могучі склепіння.
Володарко скипетрів царських, намиста і систра,
Владичице музики серця, божественних знаків.
Ликуй, можновладна, пора твоя схожа з п'янінням,
Володарко ритмів безумних, палких піснеспівів.
Владичице вінкоплетіння та юрм хороводних,
Легка і граційна, мов звуки небесної арфи.
Величносте наша, тобі ми возносим похвалу
Від сонцевгасання до зірки ранкової в небі.
Володарко гімнів, владичице Мемфісу грізна,
Велителько книг велемудрих, писців многотрудних.
Прийми наше слово, Хатхор, як уклінну офіру,
Споглянь наші лики, для тебе вінками примітні.
Промов до нас ласкою,
вид свій щодень розпогоджуй,
Владичице музики серця,
безмежних невтолених ритмів".*71
[i](Починається ритмічний танок. Спочатку повільний, схожий на хвилювання збіжжя на вітрі. Ритм наростає, супроводжуваний пришвидшеним плесканням розцяцькованих коштовними браслетами і намистами жіночих рук, і потупуванням ніг, перев'язаних кольоровими шнурами від сандалій. Ритм набирає шаленого темпу. Перед очима миготять лише яскраві кольорові плями, наче язики жертовного вогнища. Танцівниці припадають до землі, рухають тілами, наче змії, розкидають руками і ногами, наче променями живого сонця Ра - Атума, чи, може, імітуючи Птаха, що ширяє у висотах небесних піль Іалу.*72 Рухи супроводжуються спонтанним, уривчастим звукописом.
Коли танок доходить апофеозу, він створює відчуття хамсину, неприборканої стихії. Захоплений безумством цієї Стихії Танцю, Хуфу раптово похитується, хапаючись серця).[/i]
[b]Хуфу[/b]:
Хафрі!
[b]Хафрі[/b][i](помічає болісний жест, підхоплює батька)[/i]:
Отче ... Володарю "інсі́бйа" Та - Кеме́т!
[b]Хуфу[/b][i] (промовляє майже беззвучно, одними устами)[/i]:
Пошли по Хеміуна ...
Слабну ... Слабну ... [i]
(сповзає під Обрядовий Сніп)[/i]
... ще трохи -- й відійду ... з а г о р и з о н т !
[i](Танцівниці уривають танок. Побачене неприхованим гучноголосим стогоном прицвяховує їх до землі. "А - а - а" -- вибухає зовсім не святочне голосіння. Щойно вродливі, уквітчані жінки обмащують обличчя і груди брудом.*73 Так велить інший обряд -- "Обряд Анубіса". Обжинкові вінки -- у піску і в болоті.
Натовп, що на відстані, завмирає вражений. З натовпу, заточуючись, стрімголов до Хуфу й Хафрі біжить Хеміун).[/i]
[b]Хеміун[/b][i]
(мовчки припадає до брата, підважує голову, даючи пити)[/i]
[b]Хуфу[/b][i](до Хеміуна):[/i]
... У храм зі снопом йтиме першим Хафрі*74 ...
[i](Пауза. Ковтає повітря)
[/i]
Мене ж візьмуть ... Інпут*75 та Іміут*76 ...
На Дереві Хатхор забракло листя*77 ...
[i](До Хуфу наближаються раби з ношами. Хеміун дає знак зупинитись).
[/i]
[b]Хафрі[/b][i](з острахом, тремтить всім тілом)[/i]:
Отче ... Не накликай провісників Дуату.
Твій Г о р и з о н т ще не ковтнув Індіф,*78
ще барка Ра застигла в деннім Нілі ...
[b]Хуфу[/b]:
Мужайся, Хафрі, близько ... близько ніч ...
М і й Г о р и з о н т розкрився наді мною ...
От-от Крилатим Диском*79 упаде ...
[i](Хафрі і Хеміун переглядаються)[/i].
[b]Хуфу [/b][i](до Хеміуна)[/i]:
Чи знаєш, Хеміуне, як веде
змій "Мехен - Та"*80 до підступів Дуату,
до Зали Правди, що у ній ...
[i](Довга пауза. Хуфу задихається, тяжко вихоплює повітря, потім нараз широко розкриває очі.)[/i]
[b]Хеміун [/b][i](довершує фразу)[/i]
... О з і р і с !
[b]Хуфу [/b][i](підіймаючи голову з безумними очима вмираючого):[/i]
... Кро ... ко ... дил ... М а г а *81 ...
[i](Хеміун і Хафрі переглядаються. Потім пластма упадають перед
у п о к о є н и м ф а р а о н о м).[/i]
[i](Весь натовп, немов О б р я д о в и й О б ж и н к о в и й С н і п, допіру зрізаний с е р п о м в с е в и д я щ е г о Ра - Атума, похиляється до Чорної, родючої землі "Т а - К е м е т").
[/i]
64 "Сім Хатхор" -- у Древньому царстві шанувалася богиня Хатхор (дослівно "Дім Гора, себто "Небо"). "Велика богиня Неба" в образі Небесної Корови породила Сонце. У Мемфісі Хатхор вважалася володаркою "священною сикомори" (Небесного Дерева), ототожнювалася з Сохмет, називалася дружиною Птаха. Пізніше вшановувалася як богиня любові, музики та веселощів."Сім Хатхор" -- це Хатхор у семи іпостасях.
65 "Перт" -- час виходу суші з води, настає тоді, коли Ніл знову входить у береги. Триває з листопада по лютий включно. "Перт" -- благодатна пора року для єгипетських землеробів.
66 льняна набедрена "спідниця" -- традиційний елемент чоловічого одягу єгиптян. При цьому слід відзначити рівень ткацької майстерності, що досягав у Єгипті небаченого розвитку. З 1кг прядива умільці виробляли 24 метрів тонкого, легкого льняного полотна.
67 царевич Ха́фрі -- син фараона Хуфу (Хеопса), фараон IV династії, роки правління (2520--2494). Продовжувач "епохи будівельників пірамід". Його
піраміда досягла 137 метрів (на 10м нижча від піраміди батька). Для єгипетського простолюддя ім'я Хафри було однаково ненависним.
68 Рененуте́т -- богиня-змія. Напочатку шанувалась як богиня плодючості і врожаю, потім як богиня-Доля, богиня-покровителька.
69 пиво -- традиційно-ритуальний і буденно ужитковий напій єгиптян. У Єгипті зналися на пиві (варили десь до 28 різновидів цього напою).
70 Хемсу́т -- поруч із Ка, боги-покровителі людини.
71 "Пісня семи Хатхор" -- авторська адаптація перекладів оригінального тексту періоду Нового царства.
72 "Поля Іа́лу (Іа́ру)" -- "Поля Очерету". Місце благодаті у потойбічному житті,
аналогії до нам зрозумілих понять "ірій", "рай". У "Текстах Пірамід" "Поля Іалу"-- місце воскресіння померлого фараона, ототожненого з Озірісом. Уявлення про "Поля Іалу" фактично зливаються з описами Дуату, що знаходиться у східній частині неба, де "воскресає", подібно Озірісу і фараону, Сонце-Ра (вірування Древнього Царства).
73 ідеться про звичаї єгиптян щодо померлого (вмираючого). Жінки обмащують
волосся і обличчя у бруд, потім, високо підпоясані, оббігають місто, б'ючись в оголені груди. Чоловіки з протилежної сторони теж б'ють себе у груди. Це -- плачна "прелюдія" до міфообряду "Анубіса".
74 таким чином, Хуфу (Хеопс) наголошує на праві спадкоємності свого сина Хафрі (Хефрена). Хоч у Єгипті трон успадковували жінки. Хеміун до скону вважався "братом фараона", проте носив титул "Великого Будівничого".
75 Інпут -- богиня Дуату, зображалася у вигляді жінки з головою собаки. Пізніше вважалася дружиною Анубіса.
76 Іміут -- один з епітетів Анубіса, що визначав його як бога бальзамування.
Його фетиш - шкіра, загорнута у льняні пелени, котру прикріпляли до деревини і вставляли в амфору. Її поміщали у гробницю покійного.
77 на листках міфічного "Дерева Ішед, або Хатхор" записане минуле і майбутнє, в тому числі і генеалогічне дерево конкретного фараона (його предків і спадкоємців). Записане і теперішнє його життя (дати життя і смерті). Списаний "останній листок на Дереві Хатхор" несе звістку про смерть фараона.
78 Індіф -- гігантський змій, ворог Сонця, уособлення зла і темряви.
79 Крилатий (сонячний) диск -- одна з іпостасей Гора-сокола у Древньому царстві. Це щось на зразок герба, що символізує єдиний Єгипет, а крила диска -- Верхній і Нижній Єгипет.
80 Мехен-Та -- "Той, що оточує землю". Образ змія, що єднає землю з потойбіччям. Звично зображали Мехен-Та обвитим кільцями довкола трону Ра на Ладді Вічності (період Древнього Царства).
81 Мага -- гігантський крокодил, уособлення зла і темряви. Один із свити Сета. Його перемагає Гор-сокіл ("земне втілення фараона") з допомогою бога Сонця Ра- Горахте.
Далі буде:[b] ВІЗІЯ V "ПОЛЯ ІАЛУ"
[/b]
З авторського циклу [b][i]"Міфологія Стародавнього Сходу"/уклала Ірина Вовк. - Львів:Логос,2013.[/i][/b]
http://irynavovk.blog.net.ua
(Увійшло до двотомника "Сонцетони", Тон ІІ - Драматичний. - Львів:Сполом,2016).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742278
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 16.07.2017
[b][i](Правий берег Нілу недалеко від Мемфіса -- "Хет - Ка - Пта". Велелюдна юрба єгиптян зібралася святкувати "ХЕБ-СЕД" *39, оте "30-ліття царювання" фараона Хуфу, що призначене на період "ахе́та" -- часу, коли розливається Ніл і оживає Природа.*40
Наближається процесія. Попереду несуть статую бога Нілу-Хапі. Ліворуч від неї нависає Стовп "Джед"*41 -- символ Дерева Життя. За ними поволі насувається заквітчана лотосами колісниця л і т н ь о г о уже фараона Хуфу у золотому вбранні, короні "Пшент",*42 зі скіпетром і каучуком у руках.
Далеко, серед піщаних краєвидів лівого берега Нілу, велично окреслюється контур огроми-піраміди.
Лунає обрядовий "гімн Хапі".)[/b]
[/i]
[b]Багатоголосний хор жителів "Хет - Ка́ - Пта́"[/b]:
"Слава тобі, Хапі - Ніле, що з тої землі виходиш,*43
а приходиш сюди, аби Та - Кеме́т*44 оживити.
Спонукаєш до цвіту майстерню освітлену Птаха,
риб володар, вожатий пернатих, о Хапі творящий,
що ячмінь сотворив ти,
еммер дарував смертним людям,
що без тебе сумніють на видах і гинуть, пропащі.
Зеленій же, о Хапі, наповнюй пустелю водою,
Ти -- улюбленець Нуна,*45 веселій же
благою ходою.
Хай тварини ситніють травою,
а поле розродиться в зерня.
Зеленій же, о Ніле, о Хапі,
хай повниться зерням оселя.
Як підніметься Не́прі,*46 прийми сонцеглавий
сувій.
Зеленій же, о Ніле, о Хапі,
Зеленій! Зеленій! Зеленій!"*47
([i]Фараон сходить з колісниці. У супроводі жреців стає на краю побережжя. Верховний Жрець тримає у руках "сонцеглавий" сувій, урочисто розгортає його, зачитує).[/i]
[b]Верховний Жрець храму "Хет - Ка - Пта":[/b]
"Хапі, отче богів і Дев'ятки*48 у хвилях,
при ході твоїй впевненій
на жертовниках більшає ноша,
вдвічі важчі стають вівтарі,
Уподібнися Ра, упокой нині Хаоса - Нуна,
благодаттю розлийся на Возлюбленій
"Чорній Землі".
... Ось, його величність Хуфу,
улюбленець Птаха,
Сокіл, що прослав крила і кігті, прихиляється
до тебе, о Хапі, і мислить, як Тот*49 велемудрий,
про ту радість, що ти учиняєш.
Не протився ти Раді великій, Дев'ятці могучій -
богам Еннеа́ди, підкорися велінню царя і володаря
Хуфу, що корона його Дві Землі "Та - Кемет"
осіяла ...
Великий цар Хуфу, що титул "інсі́бйа" вживає,
тобі, Ніле - Хапі, велить Дві Землі оживити,
на праву і ліву обитель
прудкі свої води розлити"*50
[i](народ "Та́ - Кеме́т" при цих словах падає ниць перед богом Нілу - Хапі, торкаючись обличчям землі, заховавши очі, аби не пошкодити священодійству. Фараон Хуфу, що то йому Верховний Жрець передав заповітний сувій, входить по коліна у Нільську воду, кладе згорток за течією і промовляє заклинання).[/i]
[b]Хуфу:[/b]
... Хапі, вийди з подвійних печер,
розлийся!
Ра - Ату́ме, вмочи своє Око, Нове і Старе,
умийся!
[i](вмивається "живою" водою Нілу)[/i]
[i](Народ переповнений радістю. Починається "біг фараона Хуфу по колу" -- традиційний на святі "Хеб - сед". Посередині місцини встановлений Стовп "Джед", фараон має обійти довкола нього, віддаючи таким чином почесті Ра - Атуму. У його руках гілочка верби - символ Дерева "Ішед"*51 -- "воскресіння" і омолодження. Оббігши довкола Стовпа, фараон "садить" вербичку поруч нього. Жреці під нею закопують маленьку статую "Хуфу" - фетиш*52 його "Ка". Вербичку і місце сховку поливають водою з Нілу.
Після виконаних обрядодій, Хуфу сідає знову у колісницю і їде зворотньою дорогою у царський палац. Тут сьогодні буде учта, гучна, весела, велелюдна. Будуть грати арфи і флейти, і ліри, і лютні покровительки музики Мерт,*53 в парі з улюбленими систрами богині веселощів Баст.*54 І, звичайно ж, сповнятимуть жриці обітниці шлюбного культу. Свято є свято!
Проте Хуфу не в настрої. Потаємні думки, наче львиноголові Сохмет, Тефнут і Хатхор,*55 терзають його).[/i]
[b]Хуфу[/b][i](зійшовши з колісниці)[/i]:
Покличте, Хеміуна!
[b]Хеміун[/b][i](цілує "порох" біля стіп фараона)[/i]:
Прийми вітання роду "Хет - Ка - Пта"
і побажання житниць многолітніх.
[b]Хуфу[/b]:
Спасибі, Хеміу́не, я втомився ...
Мене тривожать мислі невситимі,
неначе лоно юної Сохмет.
Ставай у колісницю, Будівничий,
мені перед очима -- піраміда,
допоки я сповняв обряд "Хеб - седу",
мій зір її невпинно обіймав.
До тебе маю прикрі зауваги!
[b]Хеміун[/b] [i](остовпіло)[/i]:
... А як же учта!
[b]Хуфу:[/b]
Збудеться без мене ...
Наповнювать нутро своє, неначе
Таурт*56 приплідна -- радість невелика.
[b]Хеміун[/b][i](покірно, споглядаючи настрій Хуфу)[/i]:
Сьогодні вуха на моїй спині.*57
Чекаю зауваг, премудрий Хуфу.
Я тридцять років плити укладав,
аби твій "Горизонт" діткнув Дуату*58 ...
[b]Хуфу[/b][i](нервуючи):[/i]
Царевичу, ти мав хвалу і плату,
мою довіру, лестощі у жриць,
і прохолодні Мемфіські палати ...
[b]Хеміун:[/b]
Твої уста, мов кігті у тигриць,
мене обрали, як святкову жертву,
у час, як Непрі, до верхів'я йде.
[b]Хуфу[/b][i](погрозливо)[/i]:
На тебе упаде його десниця!
[b]Хеміун[/b][i](у пошуках захисту)[/i]:
А я впаду у затінок Мафдет, *59
вона убила змія Джесерте́па *60
при сикоморах Нільських берегів.
[b]Хуфу[/b][i](вражаючи жалом, наче "уреєм")[/i]:
Мій "Горизонт" занизько від богів!
Далеко буде "Ка" до Ра летіти!
[b]Хеміун [/b][i](уражений падає і, молитовно піднявши долоні і стопи "до сонця", гойдаючись "наче барка на хвилях", промовляє):
[/i]
"Тремти, отруто зміїна, тремти, відступися.
Піднімається Ра, на чолі в нього Око несхибне.
Воно мітко влучає в отруйне жало скорпіона,
Повертає отруту у зуб, що її випускає,
Порожденний Апо́пом,*61 підступний у намірах
темних ...
Відсахнися, отруто, вже близько Мафде́т
змієборча,
Що у неї є спритність Кота, а відвага
Мангуста,*62
Що у неї є ніж відворотний супроти сичання,
На зміїнім загривку -- нещадний удар -- ...
[i](зойком "в небеса")
[/i]
с п р а в е д л и в і с т ь ! 63
[i]
39 "хеб - сед" -- свято "30-ліття царювання" правлячого фараона. Мав на меті повернути постарілому фараону повноту життя. Святкується з часів Ранньодинастичної епохи І династії фараонів.
40 "ахет" -- час розливу Хапі - Нілу і оживлення природи. Тривав з липня по жовтень включно.
41 Стовп Джед" -- фетиш Озіріса, що символізував дерев'яну колону, де, за міфом, знаходилася скриня з тілом Озіріса. Сакральний космогонічний символ. Підняття стовпа "Джед" на землі означало "відродження" на небі "зоряного дерева", яким бачився єгиптянам Молочний Шлях. Фараону стовп "Джед" забезпечував здоров'я і
благополучне царювання.
42 корона "Пшент" -- Об'єднана корона "Обох Земель", себто корона Верхнього і Нижнього Єгипту, що увібрала в себе деталі двох окремих корон.Призначалася на урочисті випадки.
43 Хапі - Ніл, за міфологією, має дві іпостасі: Підземний і Земний.Отож,витікає Хапі-Ніл із Потойбічного Царства-Дуату. А бог Хапі мешкає в ущелині біля перших порогів "Великої Ріки".
44 "Та-Кемет" -- єгипетська назва своєї країни, дослівно "Чорна Земля",себто "поживна, плодюча, жива", -- на відміну від "мертвої", "Червоної Землі" пустелі. "Єгипет" -- слово грецьке.
45 Нун -- Первозданний Хаос-Океан, що існував на початку творення світу. У мемфіській космогонії з Хаоса - Нуна засобом "слова" Птаха був сотворений бог Атум - Хепрі. Образ Нуна -- це неприборкана стихія Нілу.
46 Непрі -- "Зерно", "Молода вода", себто розлив Нілу. У "Текстах Саркофагів" згадується як сім'я, що воскресає зеленим росточком,і божество, що сприяє воскресінню мертвих. Бог зерна і врожаю.Син богині Рененуте́т. Має дружину -- Непіт.
47 тут подано вільно адаптований "Гімн Хапі" періоду Середнього царства, збережений на кількох папірусах.
48 Велика Дев'ятка, -- Велика Еннеада -- Атум і 8 богів, що вийшли із нього теж засобом думки і слова: Шу, Тефнут, Геб, Нут, Озіріс, Сет, Ісіда, Нефтіда. Бог Птах вдихнув у них божественне "Ка".
49 Тот -- бог мудрості, пов'язаний з культом Сонця і його оточенням:священною птахою "ібісом" і культом павіанів. Вичислювач часу, писар Ра, посильний богів, покровитель знань і магії, що існують у світі земному і потойбічному.
50 фрагменти наведених адаптованих текстів висічені на стелах скель "Сіл-Сіле" поблизу перших порогів Нілу, де, за міфом, мешкає бог Хапі.
51 Дерево "Ішед" (або "Хатхор") -- образ Світового Дерева у єгипетській міфології. Його символ -- священна верба. Згідно з міфом, на гілках Дерева "Ішед", що виросло з Хаоса-Нуна, птах Бену звив гніздо.
52 бронзова (чи кам'яна) скульптурка фараона Хуфу вважалася носієм його "душі" Ка, себто була його "двійником". У Єгипті фетишизм (одухотворення предметів і природнього середовища) був глибоко міфологізованим.
53 Мерт -- богиня музики, покровителька урочистих гімнів богам. Зображалася танцівницею з ієрогліфом "золото" на голові.
54 Баст -- богиня любові, веселощів, музики, уособлення плодючості Ра, його Око, помічниця у битві з Апопом. Священна тварина - кішка. Вперше згадується при фараонах IV династії (Хуфу).
55 "львиноголові" Сохмет, Тефнут і Хатхор -- жіночі божества Древнього царства, об'єднані ознакою "левиноголових" символізують та уособлюють неприборкану стихію природи, її агресивної сили. Це символи війни та вражди. У походах -- це ознака доблесті супроти ворогів.
56 Таурт -- дослівно "Велика", богиня плодючості і дітородження. Священна
тварина -- вагітна самка гіпопотама.
57 "Вуха на моїй спині" -- єгипетське прислів'я. Ознака провини у середовищі учнів, яких мали відшмагати.
58 за уявленнями древнього єгиптянина, чим вища піраміда, тим ближчі "Ворота Дуату", Потойбічного Царства вічної благодаті. Саме цю мету "бути поближче до богів", переслідував Хуфу, щоразу віддаляючи межі свого "Горизонту".
...Але так і залишився незадоволений будівництвом.
59 Мафдет -- на початку Древнього царства -- сонячна богиня-змієборець.
"Тексти Пірамід" згадують Мафдет поряд з іменем Ра.
60 Джесертеп -- гігантський змій, ворог Сонця, уособлення сил зла і темряви.
61 Апоп -- у Древньому царстві -- гігантський змій, правічний ворог Сонця, з яким відбувається поєдинок рівно опівночі, у хвилях підземного Нілу, в Дуаті. Щоночі Сонце смертельно ранить Апопа, завдяки цьому народжується ранок, "воскресле" Сонце викочується на Горизонт.
62 Мангуст (іхневмон) -- як і кішка-змієборець, священна тварина Єгипту,що наділена природнім імунітетом супроти зміїної отрути. В одному з міфів Ра перемагає Апопа саме в образі мангуста.
63 тут використані адаптовані тексти "Книги Мертвих" та "Тексти Пірамід".[/i]
(З авторського циклу [b]"Міфологія Стародавнього Сходу"/уклала Ірина Вовк. - Львів:Логос,2013[/b])
http://irynavovk.blog.net.ua
Далі буде: [b]ВІЗІЯ ІV. "ПІСНЯ СЕМИ ХАТХОР"[/b].
(Увійшло у двотомник "Сонцетони". Тон ІІ - Драматичний. - Львів:Сполом,2016)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742232
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 16.07.2017
[b]ВІЗІЯ ІІ. "ШЕМУ"* [/b]
[b][i](Лівий берег Нілу, біля самої пустелі. Тут визначене місце для майбутньої усипальниці Хуфу. Вже закладений фундамент, зводяться стіни піраміди. Глибоко, під фундаментом, у скелі висічені склепіння для саркофага і підземний коридор до нього.
Майданчик будови розчищений. По укатаній дорозі, що то її втрамбовували 10 років, десятки людей волоками тягнуть вже відшліфовані до блиску, величезні вапнякові плити прямокутної форми, з охристими написами імені фараона.
Біля піраміди -- похилий насип. Знеможені раби натужно витягають кам'яні плити угору. Хеміун із десятником пильно приглядаються, як іде робота. От щойно підняту плиту укладають на місце за допомогою важеля.
Яка відповідальна, довгождана мить: камінь лягає впритул до інших без найменшої щілини. Юрба будівельників полегшено видихає слова подяки Ра-Атуму і душі "Ка" бога Птаха. Цей камінь не останній ... Попереду -- інші. Немилосердно палить єгипетське Сонце Пустелі. Не дивно, то ж час "шему" -- безвіддя, гнітючої посухи, від якої гинуть і рослини, і люди).
[/i][/b]
[b] Хеміун [/b]([i]з молитвою до Ра-Атума):[/i]
"Ра всеосяжний, Атуме!
Ти воссіяв ликом Бену *23 на Холмі предвічнім *24.
Ти обійняв младих Шу *25 і Тефнут *26 обіручно,
і надихнув їх Божественним Ка життєдайним.
Дивний ти образом, дивний обрядом у храмах,
дивний таємністю духа твого серед духів.
Дивний у Мемфісі, у "Хет - Ка - Пта" сонцесяйнім,
і поминанням в Чертозі Двох Істин *27 несхитних ..."
[i](до десятника)
[/i]
... Нестерпно як! Я вас полишу нині
до стіп царевих ще припасти мушу --
шепнути вухам, як іде будова ...
[b]Десятник[/b]:
Благаю, Хеміуне, ані слова
про бунт поміж тих злиднів -- не кажіть.
У Хуфу норов, знаєте ж, лукавий ...
[b]Хеміун [/b][i](з розумінням)[/i]:
Важка то ноша -- камені носить ...
[b]Десятник[/b] [i](з довірою)[/i]:
Важка то ноша -- людська хіть до слави.
[i](утаємничено)
[/i]
Задушний "ше́му" бродить між рабів.
(Я їх кнутом: мовляв, цей камінь, двигни!),
а раб мені підступно, наче Сет,
задумуючи помсту небувалу, прорік:
"Верне ще, Горахте́ *28 , сандалю
на голови невдячні ворогів".
[i](з притиском)[/i]
Сандаля Горахте -- супроти Хуфу!
[b]Хеміун[/b] [i](сміючись)[/i]:
Ото вже й Ху́фу, мо', супроти нас!
Минеться "ше́му". Всіх Розсудить Час.
Несхитний серцем, все в межу помістить
На Терези́ *29 у Істини - "Маа́т" ...
От чув я жарт сьогодні поруч себе:
невдячна справа -- стіни будувать,
бо будівниче тіло, наче лотос,
розкрите для цілунків бога Шу ...
[b]Десятник [/b] [i](підхоплює)[/i]:
... а тіло рабське -- "сах" *30 -- Свиня,
та й годі, --
впосліджена, смороджена, брудна *31 ---
загрузло, наче лотос, у болоті ...
Не вилізало б звідтіля повіки!
[b]Хеміун[/b] [i](на противагу)[/i]:
Не стулить Ра-Атум свої Повіки,
омиє "сах" -- від шиї до ноги ...
... Уста ж людини -- просвіт, дар богів.
Коли виходить Ха́пі *32 з берегів,
то для знемоги -- духотворні ліки:
"Зелений Камінь",*33 зелень, що росте ...
Уста людини -- зброя, а проте ...
[i](з натяком на десятника)
[/i]
... з л о в і с н а з б р о я
м о ж е й п о г у б и т и!34
[i](відходить)[/i]
[b]Десятник[/b] [i](вертаючи до рабів):[/i]
А так, нечисті свині, до роботи!
Мене нема -- уже й роззули роти,
пильнуйте волок, щоб не увірвавсь ...
[b]Раб І [/b][i](притишено до сусіда):[/i]
... Дивися, Рахоте́пе, як допавсь
Баба́н бездушний *35 ...
[b]Раб ІІ[/b] :
... ні, Себе́к голодний, *36
і все йому живого м'яса тра' --
такий закон неситого нутра:
цькувати жертву на краю безодні ...
[b]Голос Раба[/b] [i](раптово зриваючись з висотної стіни піраміди):[/i]
Рятуй, Уді́ - Несе́ре,*37... а -- а -- а ...
[i](раби гуртуються довкола нагло погиблого, б'ють себе у груди і проказують "сповідь заперечення")
[/i]
[b]Багатоголосся рабів[/b]:
"О, Уді́ - Несе́ре, що являєшся в Мемфісі,
я не крав їстивного!
Я не піднімав руку на слабкого.
Я не гнітив раба перед обличчям господаря.
Я не творив ницого перед богами.
Я не здійснив гріха у місці Істини.
Я не привласнював хліба померлих.
Я не віднімав молока від уст дітей.
Я не зупиняв воду в пору її.
Я не гасив жертовного вогню у час його.
Я не зупиняв бога в ході його.
О, Нефертуме, що являєшся в Мемфісі,
на мені немає плями.
Я не вбивав. Я чистий, я чистий,
я чистий" *38...
[i](при останніх словах обрядово проливають на тіло - "сах" покійного священну Нільську воду, омиваючи його від "скверни").
[/i]
[i]*"шему" -- час посухи, безвіддя, коли всі рослини гинуть від палючого
"хамсину".Триває з березня по червень включно.
23,24 Ликом Бену на Холмі Предвічнім -- в деяких стародавніх міфах Єгипту
згадується первозданий божествений птах Бену, як і Атум, ніким не
сотворений. На початку світобудови Бену літав над водами Хаоса-Нуна і звив гніздо у гіллі верби на Холмі "Бен-Бен". Промінь бога Ра досяг Нуна - і Холм ожив, і став Атумом.
25,26 Шу і Тефнут -- первородні діти Атума. Шу - бог повітря і вітру, дослівно "порожнеча"; Тефнут - богиня світового порядку, вужче - богиня вологи.Завжди левиноподібна. Іноді порівнювалась із Сохмет, дружиною Птаха. Була іпостассю "урея", Сонячного Ока.
27 "Чертог Двох Істин" -- дослівно "обох Маат". "Зал Правди" у міфології Суду Озіріса і Маат, пов'язаний з богами "Великими", себто первоначальними для всього Єгипту, і "Малими" - богами певного н о м а, культового міста держави. Таким чином, у "Залі Правди" покійний "сповідається" двічі, звідси - "Дві Правди", "Дві Істини".
28 Горахте -- "Гор обидвох горизонтів", одна з іпостасей Гора-сокола.В період IV династії фараона Хуфу ототожнений з Ра ("Ра - Горахте").
29 "Терези", або "Вага Істини" -- незамінимий атрибут Суду Озіріса і Маат. На одній чаші клалося серце покійного, на друге - перо богині Маат."Вага Істини" як Рука Правосуддя присутня в міфології усіх цивілізацій Стародавнього Світу.
30 "сах" -- тіло людини, одне з п'яти її існувань. З тіла "сах" покійного виготовляли мумію, попередньо здійснивши над ним ритуальні обряди "омовіння" і "очищення", адже воно "смородне", "нечисте". Уподібнене до с в и н і.
31 Свиня -- у Єгипті вважалася нечистою твариною, асоціювалась із Сетом, злом.
32 Хапі -- бог Нілу, персоніфікований образ володаря Води, що посилає розливи і буйнопліддя. Один із синів Гора, на честь якого названо Велику Ріку.
33 "Зелений Камінь", зелень, що росте -- у Єгипті зелений колір має символічне значення "воскресіння". При тому "воскресає" усе: і живе, і неживе -- навіть каміння! Усе наділене одухотвореною "сутністю" - "душею Ка".
34 тут перефразоване єгипетське прислів'я: "Уста людини рятують її, але мова її може і погубити."
35 Бабан -- демон темряви, вперше згадується у "Текстах Пірамід". Ворожий людині і покійному, уподіблений до Сета.
36 Себек -- персоніфікований образ крокодила.Мав і позитивне, і негативне
значення. У "Текстах Саркофагів" згадується як злий демон Потойбіччя,ворог Ра і Ладді Вічності.
37 Уді - Несер -- бог Малої Еннеади, себто місцевий бог Мемфіського н о м а, що в поминальній "сповіді заперечення" відповідав за "хліб насущний".
38 тут цитується фрагмент "сповіді заперечення", ритуальної молитви "очищення від гріхів" у "Залі Двох Правд". Текст знайдено у 125 главі "Книги Мертвих".
[/i]
Далі буде: [b]ВІЗІЯ ІІІ."ХЕБ-СЕД"[/b]
Увійшло в двотомник "Сонцетони".Тон ІІ - Драматичний. - Львів:Сполом,2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742101
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 15.07.2017
Приблизно у той самий час - з 9 липня по 19 серпня 15 років тому, себто у 2002 році я працювала над драмою про будівництво піраміди Хеопса (Хуфу) -[b] "Горизонт Хуфу"[/b]. Щоб підняти цей матеріал пішли десятиліття вивчення міфології Стародавнього Єгипту у Львівському музеї історії релігії, де розміщена невелика підбірка оригінальних єкспонатів, що привело згодом до екскурсії майстер-класу по експозиції музейних єгипетських раритетів. Далі - до авторського циклу "Міфологія Стародавнього Сходу", у якій поряд з драмою "Горизонт Хуфу" був ще укладений мною україномовний [b][i]"Міфологічний словник єгипетського пантеону"[/i]. [/b]Мої спостереження привели до розуміння спільних, чи вірніше паралельних світоглядних основ мешканців давніх цивілізацій, що мали однакові міфологічні періоди, а це у свою чергу вилилося у подібність календарних обрядів.Про це написані детальні історичні дослідження, а в моїй творчій роботі це стане очевидним,хто захоче перечитати складний у розумінні специфічної лексики історичний (міфологічний) матеріал.Єгипетські обряди [i]"Розливу Нілу", "Обряду Першого Снопа (Урожаю)", єгипетські хороводні реквізити[/i] нагадають нам обряди старожитньої України, воно й не дивно - періоди розвитку Єгипетської цивілізації розвивалися у тих самих часових вимірах, що і праукраїнське Трипілля. Отож, пускаючись на тиждень у плавання єгипетськими повноводними хвилями Хапі-Нілу,хочу запросити вас у спільну подорож. Видруковувати драму буду по розділах - [b][i]"Візіях"[/i][/b]. Їх є сім. Продовжувати видрук буду традиційним - [i]"далі буде"..[/i].
[b][i](Візії з життя стародавнього Египту епохи
"Будівельників Пірамід").[/i][/b]
[b]ВІЗІЯ І. "ПІД ЗНАКОМ ЖИТТЯ".
[/b]
[b][i]"Після того, як Птах*1 сотворив світ, він сотворив божественні чудодійні слова - заклинання і встановив справедливість на землі."
"... І було подароване життя миролюбному, і була послана смерть злочинцеві, і були освоєні всіляки роботи і мистецтва, труди рук, ходження ніг, рух усіх членів згідно із цим повелінням -- задуманому серцем і висловленому вголос, і сотворящему призначення усіх речей на землі.
А вийшли із Птаха всі речі: страви людей і поживи богів ... і все інше прекрасне і досконале. І так було визнано, що його сила більша, ніж сила інших богів".
(Мемфіська космологія.
Фрагмент ієрогліфів "Стели Шабакі").[/i][/b]
[b]Молодий Хуфу[/b]([i]входячи до тронної зали у короні
Об'єднаного Єгипту):[/i]
Ти, Хеміуне, брате найдорожчий,
залишся на хвилину. Маю справу,
до твого серця звернену, відкрити,
як Око боже Сонячне Ату́ма ...*2
[b]Хеміун[/b][i](з глибоким поклоном):[/i]
Тобі, о Ху́фу, вдячний за довіру!
Тобі служити прагну,
Володарю Оселі бога Птаха,*3
як скарабей, що двигне сонця ношу
від сходження і аж до горизонту.*4
[b]Хуфу[/b][i](до рабів):[/i]
Всі решта -- вільні ... Чару прохолодну
подайте нам з царевичем і тацю
потрав солодких ...
[i](раби зникають мовчки, миттєво виконуючи службу.
Залишаються поруч лишень два -- з опахалами).[/i]
... Понижте опахала ...
[i](раби заходяться старанно обмахувати фараона. Прекрасні рабині з гнучкими таліями і очима єгипетських звабниць подають чари з питвом і солодощами).[/i]
Послухай-но, правителю палацу,
що маю в мислі ... Бачиш, "анх"*5 могучий,
всевладний Знак Життя на обеліску,*6
дарований, як мітка, на безсмертя ...
Той Знак Життя -- ознака досконала
земних орбіт, що сходяться докупи
і нас в родючі тверді повертають
для дальших мандрувань в шарах небесних,
коли вже "ка" утратим,*7 "ах"*8 набудем,
як наше "рен" - ім'я*9 сини причислять
до п'ятикратних звернень фараона ...
Де має тіло царськеє спочити?
Задумав я ... гробницю-піраміду,
"Будинок Вічності" звести над прахом власним ...
Ти ж, Хеміуне, станеш Будівничим!
[b]Хеміун[/b] [i](подивовано):[/i]
Благословить Атум твої діяння.
"Урей"*10 Сохме́т *11 всі підступи поборе,
а Неферту́м*12 зросте зерном пшениці,
як "ба"*13 крилата прилетить до тебе
і воскресе Озіріс в залі Правди ...*14
[b]Хуфу[/b]:
... Назвемо усипальню -- ...
[i](задумується у пошуках назви, погляд звернений кудись
на північ).[/i]
[b]Хеміун [/b][i](підказує, перехоплюючи погляд фараона):[/i]
... "ГОРИЗОНТОМ",*15
куди відходить с о н ц е н а с п о ч и н о к ...
[b]Хуфу:[/b]
... і ми відійдем, сяючи, мов сонце,
в Нічного Нілу прілі очерети,
туди доправить Месекте́т*16 на хвилях
і Око непомильне Уадже́т ...*17
Відійдем тріумфально, як і жили,
нам буде тепло т а м, з а г о р и з о н т о м
там Птах в и т а є у п р о с т о р і й к л і т і,
а очерети не збива хамсин ...*18
[b]Хеміун[/b] [i](значуще):[/i]
... Назвемо усипальню -- "ГОРИЗОНТОМ".
де води Нілу -- кольору блакиті *19
де розквітає снів блакитний лотос ...
[b]Хуфу[/b][i] (зненацька, про щось своє):[/i]
... і не чатує Сет *20
у лігві Амт ... *21
----------------------------------------------------------------
[i]*Хуфу -- цар Верхнього і Нижнього Египту, фараон ІV династії Стародавнього Царства, 26 ст. до н.е. (2551-2528). У грецькому звучанні Хеопс. Щодо правильного наголосу є різночитання. Адже в єгипетських ієрогліфах були присутні тільки букви, що позначали приголосні звуки.[/i]
[i]1 Птах -- бог-творець м.Мемфіса, що створив світ і все існуюче в ньому
"язиком і серцем". Покровитель мистецтва, ремесел, культової архітектури, бог істини і справедливості. Первісно бог землі і плодючості.
2 Око Сонячне Атума -- Атум перший бог Всесвіту, сотворений "словом" Птаха з Первозданого Хаосу. Носив на чолі Сонячне Око у вигляді кобри, що оберігало світопорядок. За богами і фараони на коронах теж носили "Сонячне Око" як захист від видимих і невидимих ворогів.
3 Володарю Оселі бога Птаха -- "Оселею бога Птаха" ("Хет-Ка-Пта") називали м.Мемфіс, що залишався столицею Древнього царства аж до розпаду централізованої держави (VI династія).
4 Скарабей -- священний жук Єгипту. За архаїчним міфом, скарабей щоранку підіймає на небо сонячний диск, прокочує його по небу аж до вечірнього горизонту.
5 "анх" -- "Знак Життя", сотворений Птахом на ознаку божественної одухотвореної могуті. Цей ієрогліф, що ототожнював "життя", був розповсюджений навіть в епоху християнства.
6 обеліск -- символ Первозданного Холму "Бен-Бен", де згодом було збудовано святище Ра-Атума. Обеліски вважалися місцем перебування Сонця в полудень.
7 "ка" -- одна з іпостасей "душі"; уособлення життєвої сили людини, її двійник, духовне і фізичне "я".
8 "ах" -- "блаженний", "просвітлений", небесна іпостась душі покійного після поховального обряду "Анубіса".
9 "рен" -- сакральне ім'я людини, її Доля. У Єгипті було прийняте п'ятичленне ім'я фараона, куди, крім тотема нома (скажімо, Гор), входило і ймення батька.
10 "урей" -- так називали Сонячне Око у вигляді кобри, що розміщене на короні фараона. Символ могутності і влади над світом.
11 Сохмет -- богиня-левиця, дружина бога Птаха.
12 Нефертум -- бог рослинності, син Птаха і Сохмет. Вкупі божественне "сімейство" становило "Мемфіську Тріаду".
13 "ба" -- втілення життєвої сили, що продовжує існувати після смерті; "крилата душа", що покидає покійного через уста, а повертається вже до мумії.[/i]
[i]14 воскресе Озіріс в залі Правди -- за прикладом воскреслого Озіріса у "залі Правди" богині Істини "Маат", воскресає по Суді і кожен фараон. Пізніше, (у Новому царстві) -- і кожен єгиптянин.
15 "Горизонт Хуфу" -- прижиттєво названа царем Хуфу власна піраміда-усипальня. Будувалася братом царя, Хеміуном, протягом 30-ти років. Досягла 147 м, дорівнювала висоті 50-60-- поверхового будинку. 2 млн. 300 тис. кам'яних брил вагою по 2,5 тонни витрачено на її забудову. Жоден фараон не зміг порівнятися з "Горизонтом Хуфу". Сам Хуфу лишився нею незадоволений.
16 Месектет -- барка, що, за єгипетським міфом, переносить свиту Ра-Атума (і душі покійних) через нічний "Підземний" Ніл.
17 "Око Уаджет" -- синонім "урея". Символ Ока, вирваного ворогом-Сетом у бога Гора, яке воскресило Озіріса. Епітет "Уаджет" означає "зелене", себто "воскресле", як природа.
18 "хамсин" -- палючий, жаркий вітер Сахари. Лютує майже 50 днів (травень, червень). "Хамсин" по-арабськи означає "50".
19 води Нілу кольору "блакиті" -- тут ідеться про періоди Нілу, який бував "зелений", "червоний" і "блакитний". "Блакитний" -- це колір чистоти і божої присутності. "Блакитні" у Єгипті:Небо, Ніл, лотос.
20 Сет -- протиборець Озіріса, бог пустелі, уособлення зла, насильства, поневолення, бідування.
21 Амт -- "пожирателька" грішників. Чудище з тілом гіпопотама, левиними лапами, пащею крокодила. Знаходилась у Безодні Темряви під назвою "Амдуат".
Далі буде: [b]ВІЗІЯ ІІ. "ШЕМУ"[/b]
В інтернеті шукайте повний видрук авторського циклу [b][i]"Міфологія Стародавнього Сходу"/уклала Ірина Вовк. - Львів:Логос,2013.[/i][/b]
http://irynavovk.blog.net.ua/
Увійшло в двотомник "Сонцетони".Тон ІІ Драматичний". - Львів:Сполом,2016.
[b]УВАГА![/b] Щоб залишити відгуки треба набратися терпіння - і опуститися вглибину сторінки - щось тут є містичного)))!!!
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742093
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 15.07.2017
Богині Баст гнучке котяче тіло
на розпашілих побережжях Нілу...
Вже Клеопатра поринає в ніч,
легку накидку пориває з пліч --
гойдає[i] барка Месектéт*1[/i] на хвилях
м`які ложниці царських спочивальнь,
інтими сонцесяйних почувань --
тут Цезаря невтолені змагання:
безсонна ніч... остання ніч кохання,
осягнення солодкої мети --
ах, Юлію, ще встигнеш відпливти
в підземний Стікс -- пронизаний ножами --
до стін Тартару, [i]Вогняної Брами,*2[/i]
що отверзає смертникам уста --
отак стебло в Озіріса вроста
і через тіло [i]зерням проростає*3 [/i]--
ще самка-яструбиця розпластає
[i]по твоїх членах пір`ячко своє,*4[/i]
і заклене: "О ж и й, якщо ти є
просвітленим, непроходящим богом,
і твоє сім`я плодиться без меж --
тоді ти Оком Гора вік почнеш,
і твій к і н е ц ь обернеться п р о л о г о м
до вічного блаженства і життя --
нехай воно коштує пролиття
гарячих крапель цезарської крові...
...А зараз -- ніч в Єгипті, Ніч Любові,
сплетіння тіл, узори із ліан,
захланний подих уст, безумний тан
до повної нестями і знемоги...
...Це, певно, [i]Хапі*5[/i] оре перелоги,
благословивши Гора гордий лет...
...Світає...
Повноводить Ніл...
[i]А х é т*6[/i] ...
8 травня 2003р.
-------------------------------------------
[i]*1 Барка "Месектет" -- у міфології Єгипту щоночі бог Сонця – Ра пересідає з денної барки у нічну і перепливає нею Підземний Ніл.
*2 Стікс, Тартар -- у греко-римській міфології зорові образи -- символи Потойбіччя. Тартар -- "нижнє Небо", що знаходиться у глибині космосу, нижче від Аїду. Туди були скинуті титани, святотатці і дерзновенні герої. Допливають у Тартар водами Стіксу, дослівно "Ненависної Ріки".
*3 Зображення мумії Озіріса, пророслої зерням пшениці -- символ воскресіння бога. Подібно до Озіріса воскресають "богоподібні" царедворці.
*4 За міфологією Єгипту, Ісіда зачала сина Гора від мертвого Озіріса, прийнявши образ самки-яструбиці, розпластавшись над тілом чоловіка і промовивши магічне заклинання.
*5 Хапі -- персоніфікований бог Нілу, що посилає розливи і запліднює землю.
*6 "Ахет" -- час оживлення природи і розливу Нілу триває з липня по жовтень.[/i]
(Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741932
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 14.07.2017
[b][i]"... Померлих збуджено -- чи можу спать?
Світ на тиранів став -- чи гнутись можу?
Серпа жде колос -- жнив не починать?"[/b]
(Джордж Гордон Байрон)
[/i]
"Ворота Божі" -- місто "Баб-ілí",*1
в тобі є щось від житниці Іллі
і неба клин від башти Есагіли,*2
де у тіарі золотій Мардук*3
проймає зором з молитовних рук
жертовних трав пахучі фіміами --
і Сарпаніті,*4 першій між жінками,
приносить в дар божественний напій...
В "Гаю життя" -- в "Е ш à р р і"*5 -- щастя стій!
Не посягай на створене б о г а м и!
...Та враз Нергàл*6 з огненних колісниць
метнув на "Баб-ілí" глумливу руку:
спасибі, перси, за гірку науку --
не в о з н о с и с ь, бо прицвяхують н и ц ь!
"Менé, текéл", на вагах "ве - парсина"...
(З легенди Набонідового сина).*7
...Спасибі, персе -- Кіре... потім Ксерксе,*8
що в тебе в грудях б`ється мідь -- не серце!
(Історіє, ти повна провидінь,
а хоч би зворохоблених жрецями,
що відкривали персам "Божі Брами",
здіймаючи в курильнях, що здиміли,
ворожий щит на скверну Есагіли...)
... А що Мардук?.. А як же Сарпаніта!
Богів нема -- пливе німа позліта
в чужу казну... Божественні жнива!
(Тиран тирану груди розриває --
світ на т и р а н і в став -- б о г і в немає!
З тіар сліпучих з о л о т о сплива).
... Пустирище -- на місці Вавілону...
Чистилище, чи скрипи "Божих Врат",
чи може, тут конає Олександр,*9
сховавши смертне ложе за заслону...
Та будучи улюбленцем між зір,
облесником самої Сарпаніти,
ще Олександру суджено узріти
блискучу рать, убрану на підбір,
Могучу Рать під стягом "Македонським"!
... У р в е т ь с я час, що зветься В а в і л о н с ь к и м,
залишаться руїни й імена,
взамін палацу -- глиняна стіна...
Горби -- мов гідра -- вирвами подерті --
в "Гаю ж и т т я" на Постаментах С м е р т і...
16 травня 2003р.
----------------------------------------------
[i]*1 "Баб-ілі" -- дослівно "Ворота Божі". Так називали своє місто жителі південної Месопотамії.
*2 Башта Есагіли -- найзнаменитіший з усіх храмів Вавілонії, де на 90-метровій висоті живе великий бог Вавілону -- Мардук.
*3 Сонце -- Мардук --- представник "нової генерації" богів Вавілону, що перекроїв Всесвіт з тіла і крові "старих" богів, сотворив небо і землю, систему світил Зодіаку та перших людей.
*4 Сарпаніта -- божественна дружина Мардука, головна з-поміж богинь вавілонського пантеону. Дослівно "творителька сім`я" -- образ богині Матері.
*5 "Гай життя" -- "Ешарра" --- божественна Квітуча Оселя на землі Вавілону. Тут, серед зелені дерев стоїть святилище Есагіли, і перед віруючими з`являється бог.
*6 Нергал --- старовавілонський бог війни, уособлення палящого Сонця. На печатках зображався з серповидним мечем, двічі левиноголовий, стояв на горі, наступивши ногою на ворога.
*7 Ідеться про легенду загибелі сина царя Набоніда -- Валтасара, якому в ніч падіння Вавілону вогненна рука на стіні палацу залишила напис МН'ТКЛВПРСИН; себто "мене, текел, ве-парсин" ("відміряний, зважений, поділений", або ж "відданий персам").
*8 Кір та Ксеркс -- перські царі, що брали участь у руйнації Вавілону.
*9 Олександр Македонський -- у Вавілоні, за сто років після падіння міста, зустрічав свою смерть.[/i]
(Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741930
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 14.07.2017
Летять ключі над містом,
Летять ключі лелек.
Кружляють урочисто,
Курличуть звіддалек.
Їх путь – «з варяг у греки» -
Відкриті ворота́…
Вертайтеся, лелеки,
До рідного гнізда.
Пташаточко чубате
По стрісі дзьобом б’є.
Лелечка біля хати
Студену воду п’є…
Чи холод, а чи спека –
Тут питна є вода.
Вертайтеся, лелеки,
До рідного гнізда.
Із зоряного глека
Розливсь Чумацький Шлях…
Летять, летять лелеки
Із ласкою в очах.
Їх путь – «з варяг у греки» -
Де ясна є звізда.
Вертайтеся, лелеки,
До рідного гнізда.
Летять ключі над містом,
Летять ключі лелек.
Кружляють урочисто,
Курличуть звіддалек.
Чи холод, а чи спека –
Колосяться жита…
Вертайтеся, лелеки,
До рідного гнізда.
[i]*Невикористаний мотив пісні м.Буська у авторських матеріалах ювілейного шоу 900-ліття міста Буська, 1997.[/i]
(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741786
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 13.07.2017
[b][i](до 920-ліття першої літописної згадки про місто Буськ)[/i][/b]
Перша згадка про місто [b](староукр. "Божьскъ" — "Бужьскъ") [/b]в літописі [i]«Повість временних літ»[/i] датується 1097–1098 р. у [i]«Повісті про Василька Ростиславича»[/i]. Про місто літописи згадують, як про вже добре укріплений город: [i]«Посем же приходящю Велику дни, поиде Давыдъ, хотя переяти Василкову волость; и усрѣте и́ Володарь, брат Василковъ, у Божьска. И не смѣ Давыдъ стати противу Василкову брату, Володарю, и затворися в Бужьскѣ, и Володарь оступи и́ в городѣ» [/i][i](«По тому ж, як надійшов Великдень, пішов Давид забирати Василькову волость; та перестрів його Володар, брат Васильків, біля Божська. І не наважився Давид стати супроти Василькового брата Володаря і заперся у Бужську, а Володар почав облогу міста»)[/i]. Теза про те, що засновником Бужська міг бути волинський князь Давид Ігорович, як про те розказує легенда про заснування міста, тепер уже не витримує жодної наукової критики. За даними археології, оборонні вали Великого городища літописного Бужська споруджено у другій половині Х ст., тобто, як мінімум, за 150 років до подій, описаних у літописі. Окрім того, Буськ як центр племінного союзу бужан у сучасних межах міг існувати вже у VI столітті.
У 1997 році мешканці історичного Буська святкували 900-ліття з часу першої літописної згадки про рідне місто. Було задумане грандіозне мистецьке театралізоване видовище, сценарій до якого випала честь писати мені. Були написані тексти різних епох від найстарішої до сучасної, в тому числі і тексти пісень про Буськ, які так і не були використані композиторами, хоч кожна з них мала свою авторську, себто мою власну мелодію. Отож,публікую їх з метою засвітити і ще в надії, що може колись хтось їх аранжує в музичний твір.
[i]«Мій буслику, мій буслику, мій буську,
твоїй душі не мулко тут, не грузько,
бо кожен вечір сяють променисто,
мов очі з неба –
вогні над містом…
…І рідне й близьке, й зоряно-далеке –
Це місто птаха з іменем Лелеки».
(Фрагменти з авторської пісні міста Буська)[/i]
На болотах праруської землі,
де князь Давид ходив колись на лови,
вродивсь лелека – птахом світанковим –
наш білий бусел з черню на крилі.
Із темних ям, руїн і спориша,
із чорних зерен стовченого хліба,
із крові й поту пращура-дуліба
злетіла в небо буслова душа.
На схили круч, на гребінь висоти –
благословенна путь твоя неблизька.
Неси на крилах юності колиску,
лети, лелеко… Та не відлети!
(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741784
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 13.07.2017
[b][i](переспівані за Ахмедом-пашою ХV ст.)
[/i][/b]
ІІ
Срібнолиця моя, сладоуста моя, о жасминова,
Ти промов, не мовчи – чи в здоров'ї ти,
а чи в радості…
Ти, красо весни, ружо вишняя, зоре в хладості,
о, печаль солов'я – чи в здоров'ї ти,а чи в радості…
Поцілуй мене, дай пригубити лиш…
губи-сладості,
дай поглянути в очі твої – чи в здоров'ї ти,
а чи в радості.
[i](Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2017
[b][i](переспівані за Ахмедом-пашою ХV ст.)
[/i][/b]
І
Не в мені вина – не спали мене.
Знай,життя сумне – не спали мене.
Проклену тебе – нас не обмине
Чорних шат пітьма – не спали мене.
Плачу, мов свіча – б'є розлуки птах,
Темна ніч в очах – не спали мене.
Несть числа сльозам, зорям – несть числа,
Сонця світлина́ – не спали мене.
У твоїм вікні сліз моїх свіча
Ранок поміча – не спали мене.
Я без тебе – прах! Ти мій цвіт… і плід…
Мій життя просвіт – не спали мене!
[i](Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокросення". - Львів:Логос,1997)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741681
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2017
[b][i]11 липня - День пам'яті трагедії Зеленопілля. У Львівському музеї історії релігії відкрилася виставка-реквієм по Зеленопільській Сотні,було дуже багато учасників цих подій,волонтерів,мам і родин,що не дочекалися повернення своїх Батьків, Синів, Братів, Чоловіків. Отож, нехай пам'яттю про ці тяжкі події нашої з вами сучасної історії України, де поряд з героями-воїнами були і зрадники у верхів'ях нашої влади,буде цей вірш...[/i][/b]
… вбраний в криваве світанок
просить хвилинку спокою… Тужне голосіння матері
за сином, що не повернувся, розриває груди
отерплому з жалю Небу…
«Мамо-о, не плач»!
- Безневинно убитих в Садах Едемських чи бачило Ти?
-Бачило!
- Як їм там?
- При столі, переповненім їжею ситною
і медами хмільними,
на ложах м’яких серед трав шовковистих
вони спочивають.
…Дзвони всіх церков, злиті у надголосний передзвін,
б’ють на сполох: вставайте, люде, Небо на землю паде!
Батьки, сини, брати, вбрані яко вої, припадають
до палких жіночих уст, пошерхлих маминих рук,
пухких дитячих тілець -
покидають оселі…
Війна… Ідуть мовчки, їдуть незнаними шляхами,
повзуть глибокими ярами – навсе́біч рідна земля…
Аж раптом –«градом» ошукана тиша
і вперше, і вдруге, і вкотре…
Соловій-розбійник у верхів’ях дерев
свистить-не вщухає…
…Вбраний в криваве світанок – на землі тільки залишки тіл…
…Повертайтесь живими! – молять безмовно
палкі жіночі уста…
…Повертайтесь живими! – пригортають
уявні постаті синів материнські руки…
…Таточку-у, де ти? – дитячі слізні благання…
…Німа стіна болю зависає над комином хати –
і пісня ураз народившись, розгойдує простір:
[i]«… бо війна війною, гайта-вйо, вісьта-вйо,
в ній є Божа сила, гайта-вйо, вісьта-вйо»…[/i]
Соловій-розбійник верхів’я дерев нахиляє.
Йому, ненаситному, крові людської замало –
від шаленого свисту, мо’, і всесвіт пустелею стане…
…чей, і ранок криваво народжений,
рясно сльозами зрошений, уже й не настане!
Лячно і порожньо… Морок регоче, оскаливши зуби,
затягнувшись цигаркою, брутально лається:
«…мать… всьо майо…»!
«… Всьо-о-о майо-о-о»…
Тільки що це… Роздираючи Смерті кістляві груди,
множиться земля вояками – батьками, синами, братами –
за невинно убитих – два на помсту постане…
… пісня має бути доспівана…
[i]… «… гайта-вйо, вісьта-вйо»…
2014 рік
[/i]
(Зі збірки,що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017)
(З двотомника "Сонцетони".Тон Перший - Поетичний. - Львів:Сполом,2016)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741503
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 11.07.2017
В пам'яті нашої сім'ї є рік 1968,коли наші батьки змушені були брати участь у військовому вторгненні на територію Чехії (Праги) в операції "Дунай",знаної в новітній історії як "Празька весна".На той час керівництву СРСР не сподобались демократичні реформи Чехії, от і було прийнято рішення про збройне втручання,але Чехія тоді піднялася вся одностайна і монолітна,як лавина.Поступ і бажання йти вперед було таким очевидним,що ніяка сила не могла цьому перешкодити.
Мій вітчим теж тоді був у складі наших військ і мама дуже переживала,бо не вертався він додому аж рік по тому. Повернувся з слідом зашитої рани на чолі на місці кулі.
Я була ще дуже маленька, але пам'ятаю, як повели мене в театр ім. Марії Заньковецької, де йшла гастрольна вистава польського театру на військову тематику, там звучала пісня, яку мама потім роками наспівувала,бо мала чудовий голос і добре знала польську мову,бо народилася в Радомі і малою до трьох років розмовляла виключно польською.Так ця пісня залишилася звучати в мені і понині,адже в теперішній час ця тема набула знову болючої актуальності.
[i][b]«Dżiś do ciebie pcżyic’ nie mogę
Zaraz pójdę w nocy mrok.
Nie wyglądaj za mną oknem
W mgle utonie pruzno wzrok.
Poco ż ci, kochana, wiedziec’
że do lasu pójdę spac’ –
Dłużej tu nie mogę siedżiec’,
Na mnie czeka leśna brac’».[/b]
(Фрагмент пісні з вистави польського театру)[/i]
Там у лісі-пралісі шумлять дерева́…
Там у лісі-пралісі сивіючі ранки…
Подаруй мені серця живого слова
На схололі обійми старої землянки.
Не чекай мене на́ніч, бо я не прийду,
Не труди свої очі в імлі безпросвітній –
Я у листя пошерхле безмовно впаду,
Затріпочу крильми, наче птах перелітний.
Подаруй мені серця жагучі слова –
Попри хащі лісні, попри вирви пропащі…
(В глупій темряві ночі кохана співа,
Її голос могучий – над вирви і хащі)!..
Там у лісі-пралісі відлунює крок…
В німоті підвіконня кохана заплаче –
Пломеніють у світлі нетлінних зірок
До своєї Вітчизни пориви юначі.
(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741497
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 11.07.2017
[b][i]Ну щоб, здавалось, за дива:
І ще одне минає літо,--
А я вже трішечки нова,
Ласкавим сонцем відігріта.
Дурманить пахощами ліс,
Дарує свіжу прохолоду,
І проситься на бистру воду
Рядків надійний первоміст.
Пройдуся ним – гойдає кладка.
День на семи вітрах гряде…
Минає літо, як відгадка –
І диво твориться просте!..
[/i][/b]
(З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741385
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.07.2017
Дай мені, світе, мужності
Не приховати найважчого
Не розплескати в розпачі
Думку свою обривисту.
Дай мені, світе, щирості
Зичити все, що бажалося,
Боляче чи не боляче,
З щедрості, а не із милості.
Дай мені, світе, зрячості
Влучно розгледіти істину
І з мовчазним і прихованим
Порозумітись промовисто.
Дай мені, світе, вправності
Все відчувати пристрасно,
Холодно чи не холодно,
Поглядом, а не голосом.
Світе, від благ твоїх людяних,
Що від землі і від неба,
Виношу кремінь у грудях,
Може, тобі його треба?!
[i](З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741384
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.07.2017
Все думалося: дзеркало тривке
супроти років су́єтного плину,
а дзеркало – як видиво тремке –
втікає з рук і б’ється без упину.
Химери тріщин, хаос кольорів –
і ось уже висвітлює уламок
промінним сяйвом
мій надхмарний замок,
де образ твій так зоряно горів.
Ми – дві зорі. Та наші небеса
у відсвіті дзеркал такі холодні,
що нам бракує кроку до безодні,
де все руйнує в темряві гроза.
Кришиться скло. Удари блискавиць
порушують гармонію зображень.
Мутніє тло…
Забуті крихти вражень –
мов більма на очицях у вовчиць.
…І сни приходять хижо, як вампіри,
тривожні сни у мареві ночей:
бенкет у замку зоряної Іри,
а в дзеркалі – промінна кров тече.
Втрачаю ґрунт. В повітрі зависаю.
Вампіри блідо шкірять свій оскал.
Тьмяніє світло… Господи! Згасаю…
Та образ твій зоріє із дзеркал.
́(З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741239
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2017
Коли на луках го́йних Мармореї*
моя душа спочине від турбот,
я спогадаю, хто був мій народ
у нетрях зореносної ідеї.
Одвічний плужник… ратич та орач…
Одвічний Скіф в землі обітованій,
трагічний Бус при долі невблаганній,
шукач братів… і золотошукач…
О, злото уз! – ти братняя любове,
солодкий плід, що визрів на розбрат…
У всі епохи йшов на брата брат
і прагнув, як упир, нової крови…
Коли й за що? – питали з неборак
за Крим, за сіль, за шапку Мономаха…
Що ж до ціни – то вища, мабуть, плаха
чи, пак, ребро підвішане на гак…
О, мій народ як той пустельний Дух
поміж дібров, ланів та сіножатей –
комонне тіло Золотої Раті…
А на могилах – тополиний пух.
Чи то Сварог**, чи Див*** так повелів
по смерті в Ирій душам відлітати.
Усе там є для русів – спис і лати,
питво суроже, ласки доброгнів,
і присмак степу, і розлогі трави,
і заповітний спів Матиреслави.****
Там Марморея здійснює дозір
в оточенні сліпучо-білих зір…
Там Ра-ріка***** – межа країни Сонця,
там щука-риба плюха в ополонці
і сам Сварог гарцює, мов огир…
Та Цур вогнем пахне у людський вир…******
… В якій землі і на якій планеті
Розпалена в надривно-синім леті
Зійде зоря на ймення Богу-Мир?..
[i]*Марморея - у пантеоні слов'янських богів вважалась богинею Смерті,на зоряних луках бога Сварога стояв її Палац,де вона зустрічала душі померлих.
**Сварог - бог Верхнього Зоряного Неба, що розкинулося на 12 лук - по кількості планет Зодіаку.Там по смерті оселяються душі пращурів і світять нам зорями з Вирію(Ирію).
*** Див - бог Підземного Вогню,божий "батько"-деміург.
****Матиреслава - богиня Вічної Слави наших предків-воїнів. Вона по смерті співає душам полеглих заупокійний гімн.
*****Ра-ріка - Ріка Сонця, що відділяє Земне і Небесне володіння.
******Цур - божество Земного Вогню,що спричиняє лихо людям,коли на них гнівається - пожежі хатні і природні руйнації.[/i]
(Зі збірки «Самоцвіти сокровення». – Львів:Логос,1997)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741236
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.07.2017
[b][i]«…того чугаєчка,
што ма біле личко,
то би м хтіла,
то би м хтіла!»[/b]
( З лемківської пісні )[/i]
Сизов чайков собі заячу, я собі закигичу,
На сліди, на твої упаду наболіло грудьми.
Тужнов піснев пташинов того чугаєчка прикличу:
што то буде, мой милий, як впадуть осінні громи?
Што то буде, мой пташе, як яблуні зіб’ють морози,
де меш вити кубельце, гди крякне голодна круква?
То си вкусиш погірклого плоду чугайчику… то си
запугуєш, як пугач, поночи розпукле «овва…» .
Лем не жалуй, мой пташе, на наше розмаяне літо,
а лем жалуй пташатко, што личком у татка воно,
а лем жалуй кубельце, што круквою долу прибито,
а лем яблуні жалуй, што п’яне охляне вино!
Моє шварне дівчатко, не йми мому голосу віри,
Же твуй татко на згадку уп’є лем студену росу,
А когди упряде ми в кіснички лем пір’ячко сіре,
Сизов чайков у світ я све чарне пташа понесу…
Чугаєчку, чугайчику, я би м до тебе летіла,
Я би м крила трудила, до ніг припадала м грудьми.
Мой розраяний пташе, лем білого личка б не хтіла,
а лем літечко наше, што збили осінні громи…
(Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:логос,1997)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741098
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.07.2017
Куди подітись нам від суєти,
від галасу, чи лементу, чи крику…
Взиває світ стозвуко, многолико –
рихтує темінь ями під хрести.
Я поминальну засвічу свічу
і на дорогу вийду босоного –
могил премного і хрестів премного –
я теж крильми, мов птаха, тріпочу.
В дорозі ми знайдем колишніх нас –
в березових гаях… борах кленових –
зрікаємось себе старих, а нових
вже не приймає невблаганний час.
Час невблаганно грає в балаган
із масками гротеску і печалі –
міняємо контрасти в пасторалі,
аж поки нас не погребе курган.
Я жрицею згорю на тім вогні,
але пече мене правічна рана –
молюся сонцю у своїм вікні,
а між людей іде, що я… «погана»!
З духовного надпивши джерела,
не оквернімо чистої криниці…
Ми – подорожні – видатні і ниці,
куди кого фортуна привела.
Нам Ангел Божий да́ри приноша́,
а темінь камінь двигне на дорогу.
Чи витримає тіло цю облогу,
Бо так волає питоньки Душа.
Вертаймося, поблудлі… Грішні, каймось,
коли спаде із нас дорожній пил.
О суєтні! Благаю, не зрікаймось!
Не відрікаймось від своїх могил.
[i](Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741097
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 08.07.2017
[b][i]На світлу пам'ять
письменника Романа Федоріва,
автора романів "Отчий світильник",
Чорна свіча від Їлени",
"Кам'яне поле",
"Палиця для прокажених",
"Знак кіммерійця",
"Жбан вина",
"Єрусалим на горах" та інших,
присвячується[/i]
[/b]
... Таки замало світла, що в вікні ...
На Чорногорі -- світ як на долоні:
гойдає вітер грона калинові,
старий гуцул наспівує пісні ...
[i]
"Гей візьміть ня на топори, занесіть ня в чорні гори,
та й до леса, та й до хижки, де руді жиють опришки".[/i]
... Вольготне "гей" затерпне на устах,
як розітруть зерно пошерхлі жорна.
Куди вертаєш, душе невгомонна,
волом сивеньким в зморених літах?
Чи то у світ чугайстрика малого,
що до стерні колінця поколов,
чи в мир людей, до грішного й святого,
до українських страсних молитов ...
Душа розп'ята. Зболена. Над нею
розкинув світло божий херувим.
Над полем кам'яним і над стернею
стоїть на горах твій Єрусалим.
Тут дзвони б'ють на чисті Водохреща,
тут повен келих, повен срібний жбан --
відпий вина, мо', трохи і полегша
князівським скроням, бо ж і ти ... Роман!
Чадить свіча, чорніє від Їлени,
святий Георгій змія побива ...
-- Вкраїно - Русь, твої струмують гени,
і ти в скорбящих радощах -- жива!
Тобі шумить колиска яворова,
і що тобі одвічна ворожба,
коли Світильник Божого Праслова
тисячоліття третє одбива!
Ще скрипка свій танок, свій чардаш грає,
ще з лісу озивається кларнет --
душа ВЕЛИКА, й справді, не вмирає --
душа -- Оратор і душа -- Поет!
Ще палиця над нами не зависла,
ще кіммерієць нам довірить знак --
ми ВЕЛЕТНІ, правнуки Осмомисла
своїм найменням горді, а відтак --
не тліє іскра божого вогню,
що викресав із нас Всевишній Зодчий.
Нехай -- пітьма. А я обороню
світильник золотий,
правдивий,
отчий.
[i](Зі збірки "Семивідлуння." - Львів:Каменяр,2008)
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740956
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.07.2017
[b]З Архіву Львівського радіо:[/b]
[i]6 липня 1991 року
14.00-15.00
Студія Львівського радіо:
[b]ГОВОРИТЬ ЛЬВІВ!*
[/b]
[b]Завтра – свято Івана Купала.
А в ніч, що прийде незабаром,
має розквітнути папороть…
Втім, послухайте нашу передачу і
дізнаєтеся багато цікавого
про обряд сивої давнини наших предків.
«ДАЙ ДОЧЕКАТИ ЛАДЕ КУПАЛА» -
[/b]
така назва радіокомпозиції, автор і ведуча якої
[b]Ірина Вовк[/b],
завідувач відділом Інституту релігієзнавства –
філії Львівського музею інституту релігієзнавства.
Їй допомагав [b]Роман Гринько,[/b] який
купальські пісні співав разом з [b]Наталкою Куриляк.
[/i][/b]
[b]ВЕДУЧА:[/b] «Гей,око Лада, Леле Ладове,
Гей, око Ладове, ніч пропадає,
Бо око Лада з води виходить,
Ладове свято нам приносить.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Гей, Ладо! І ти, Перуне,
Отче над Ладом…
Дай дочекати Ладе Купала.
[b]ВЕДУЧІ:[/b] Гей, Купала»!
[b]ВЕДУЧА:[/b] Хто ти, «Око Ладове», відкрийся, звідки дивишся ти на людей Землі?
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«Око Лада» – то Місяць, верховода божественної тріади світил, поряд із Сонцем та Зорею. Старожитній слов’янський міф розповідає нам про Три Ока Неба:
«… а що праве Око – ясен Місяць є,
а ще ліве Око – світле Сонечко,
а в середині красна Зоречка».
[b]ВЕДУЧА:[/b] У давнину «Око Лада», тобто Місяць, символізував теж саме, що і богиня Місячної Води – Леля Ладова, відома під назвою Дана. Леля-Дана, як роз’яснює міф, одна з дітей-близнюків Зорі-Лади, виходить з води так само, як Сонце чи Місяць з Неба, і приносить СВЯТО КУПАЛА – ДЕНЬ ЛІТНЬОГО СОНЦЕСТОЯННЯ.
У цей день, за повір’ям, Сонце круглодобово «купається» у воді, навіть вночі, наче Місяць, – і втішена Зоря-Лада вмиває його дарами Неба і Землі: дощем і росою. Ще б пак: день літнього сонцестояння (24 червня за ст. ст. і
7 липня за новим) – свято одруження її дітей – Води-Лелі і Сонця-Полеля, прозваного в народі «Семияром».
Первісно слов’янський світ знав свято «Купали» – Матері Води і Сонця.
А назва «Купала» жіночого роду означала «Земля Небесного Сонця».
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«Землі Небесного Сонця» і справді було чому радіти – адже це той день, коли її Син-Полель пройшов 7 зодіакальних сузір’їв і дав початок косовиці. Магічне священне число «7» – перша частина імені великого божества Семиярила, бога Літнього Сонцестояння.
Свято Купали – то свято сонячного кола і коло бігу води в природі. Ось як про це розповідає міф, записаний Яковом Головацьким…
[b]ВЕДУЧА:[/b]«Вода буйним весняним дощем, непорочною Дівою, гасає по світу на конях і в гніві пускає на Землю хмари-сльози, аж поки не стрінеться з Сонцем, щоб стати йому дружиною, і дати продовження життю під благословенням богині Лади.
Та трагічним стане для Діви її весілля. Обпече Сонце Діву палючим промінням і втече вона від нього під Землю, наповнюючи життєдайною водою її надра, і проллється її туга синім Морем, куди зіллються всі потоки і ріки. І, вичерпавши з себе всю воду до останньої краплини, стане Діва Мореною.
Не обмине лиха доля і Вогняне Сонце: спопеливши Землю вогнем пристрасного кохання і виснаживши себе до останнього променя стане Семияр Кострубоньком».
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Три дійові особи міфу: Зоря-Лада, Сонце-Полель і Вода-Леля – присутні в усіх календарних обрядах епохи старожитності. Варто лише змінитися порам року, як слов’янський світ відсвяткує чергове весілля і помирання богів Природи: і заспіває колискову, і справить тризну циклічно змінному Зодіакальному Світилу...
[b]ВЕДУЧА:[/b] У старих писаннях знаходимо відомості про КУПАЛА – поганського бога земних плодів, якому приносили в жертву хліб – головний плід землі. «Велес-книга», літературна пам’ятка язичеських жерців ІХ століття згадує:
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«А коли Купалва прийде у вінку, який возляже на голові його, зотканий з віток зелених, і квітів, і плодів. того часу маємо бути далеко на Непрі, о смерті нашій не мислячи, і життя наше на полі єсть красне…».
[b]ВЕДУЧА:[/b]Святкувалося Купала на території Русі, яка у хроніках ХІІІ століття мала подвійну назву – «Країни Танів» (дітей богині Тани, себто Дани) або «Країни Ванів», себто венедів-слов’ян. Тут текла річка «Танаїс» або «Ванаквіль», так у сиву давнину називали Дніпро-Славуту. А в «Країні Ванів» жили «вани» - «івани». Отож, відколи Купало став богом жнив і достатку, відколи втілив чоловіче начало родючості, відтоді нарікся Іваном.
[i](Звучить музична тема «Сьогодні Івана, а завтра Купала.
Рано-вранці сонце зійде.
Рано-вранці,
Та й на мій барвіночок
Зелененький»).[/i]
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Купало Іван носив епітет «СОБОТ», що означав «свобода». Рангом небесного божества дорівнював Купало Іван верховному божому Пращуру Диву , що був водночас богом Верхнього Неба та богом Підземного Вогню. Так народився образ Купала як «свободи Неба». На свято «собот-Купала» вшановували давні слов’яни і могутнього Батька Неба. Свято відбувалося над гирлом Почайни, де і побережжя, і гора над річкою, від обряду дістали назву «Собот».
«СОБІТКОЮ» назвала Купальську забаву Західна Україна і пісні співала «собіткові». Відомий музикознавець, фольклорист та етнограф Климентій Квітка виводив цю назву від слова «собити», себто добувати тертям «живий» вогонь для обрядового вогнища.
[i](Звучить музична тема «На святого Яна собітку палили»).
[/i]
[b]ВЕДУЧА:[/b]З обрядовим вогнем, образом літнього Вогняного Сонця, пов’язала Україна і назву «Купала». Народ витлумачив її по-своєму, мовляв, Купало «купить» - очищає, бо «купа» - то купа хмизу для багаття. А очищає Купало відразу двояко: вогнем і водою, бо ж «купає» богів і людей.
Разом із полум’ям очисного купальського вогню злітають щороку ген угору, аж під саме зоряне небо, ворожбитські «іванівські» пісні і чарами «іванівського» зілля прирікають Іванів на довічну муку кохання.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]– Погріймося ж і ми біля цього жаркого, невгасимого Багаття нашої нації.
[b]ВЕДУЧА:[/b] – Відпиймо, спраглі, з невичерпного джерела нашої Духової Криниці.
[i](Звучить музична тема «Вийдіть, дівки, на вулицю –
Викопали вже криницю.
В ній водиця чудова,
Свіжа,питна, здорова»).
[/i]
До нашого часу по селах зберігся обряд «ОСВЯЧЕННЯ КРИНИЦІ» з рук духовних осіб. Християнський світ передає з покоління в покоління таїнство хрещення – освячення водою, яке відкрив Іоанн Хреститель новонаверненому Ісусу Христу. І свято Івана Купала хрещений люд відзначає як день Іоанна Хрестителя. І ніхто не дошукається тепер в хрестоподібних рухах кроплення язичеської ритуальної магії, благословення іменем бога Сонця і богині Живої Води.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«Кажемо єсьми од їх, які дбають за нас, – промовляє устами древності «Велес-книга». – То ж не маємо мольбищ, а рядимо ото при студнях і криницях, де вода жива тече, і там воля є…».
[b]ВЕДУЧА: [/b] Стає зрозуміло, чому за християнської доби П’ятницькі церкви, що їх народ вважав присвяченими водній богині, будували на берегах річок або біля джерел та криниць. У річці, джерелі і криниці живе чиста, як біла лілея, непорочна богиня ЛЕЛЯ ЛАДОВА. «Хто хоче чистої води, нехай іде до джерела відпити».
[i](Звучить музична тема «Скрізь вода та лілеями…»).[/i]
Їй, Нареченій Літнього Сонця-Семияра, прийде вклонитися старожитній світ напередодні купальської ночі. Принесе уявній Нареченій символічного Нареченого «Івана» - зелену віху, скручену в колесо, подібне до сонця. Опустить «Івана» глибоко у воду, здійснюючи магію ритуального вінчання Сонця з Водою, і благословлятиме чотири сторони світу іменем шлюбної пари:
«Добрий день тобі, Водичко,
Найстарша сестричко!
Обливаєш ти гори і доли,
коріння, каміння,
облий і мене!
Від всякої мерзи, від пагуби,
абим була така щасна,
як та весна рясна,
абим була така красна,
як та зоря ясна.
Як радіють теплу,
Аби так мені раділи.
О,Водо-Водиле,
улий мені сили»!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«Вода Дніпрова над усі здорова»!
[b]ВЕДУЧА:[/b]«Що з неба краплею – то на землю сторицею»!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«Як води боятися – то не купатися»!
[b]ВЕДУЧА:[/b] «Куди водиця тече – там вербиця росте»!
[i](Звучить музична тема «Не стій вербо над водою рано-рано,
Не стій вербо над водою та й ранесенько…»).[/i]
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Не стояти тобі, вербо, над водою, а стояти просто неба на горі-соботі, оточеній галасливою юрбою дівчат, що наречуть тебе «МАРИНОНЬКОЮ-КУПАЙЛИЦЕЮ»…
[i](Звучить музична тема «А наші хлопці-недбайливці
не вирубали Купайлиці.
Ой, коли б вони за нас дбали,
Вони б Маринку вирубали»).
[/i]
[b]ВЕДУЧА: [/b] «Наша Маринка з верби, з верби,
А ти, Іване, прийди, прийди»…
[i](Звучить музична тема «Ой, там на Йвана, на Купала,
Там ластівочка купалася,
Там на бережку сушилася,
Та й на Івана дивилася».)
[/i]
Дивитися і тобі, Іване, на Мариноньку-Купайлицю, і стояти супроти неї, оточеному гуртом Красного парубоцтва, що нарече тебе «КУПАЙЛОМ-КОСТРУБОНЬКОМ».
[i](Звучить музична тема «Ой, ніхто там не бував,
Де ся явір розвивав.
Ой, яворе, явороньку зелененький»).[/i]
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Для обрядових Купайла-Коструба та Мариноньки-Купайлиці вибирали символічні породи дерев: найчастіше гілки плакучої верби і буйнозеленого явора, інколи чорноклена, а то ще вершечки берези чи сосни.
[i](Звучить музична тема «На майдані на риночку…»).
[/i]
[b]ВЕДУЧА:[/b] До речі, зверніть увагу, з яким трепетом і шаною розповідає купальська пісня про обрядове Деревце – навіть місце навколо символічного божества вважалося священним. Тому воно і «обметене», і «барвінком обплетене».
На тому місці пізніше християнський люд поставить «святу оселю» - церкву: «Стій, Купало, стій, чуєш, Боже, дзвін…».
[i](Звучить музична тема «…А з того деревця зроблена церковця,
А у тій церковці чотири віконця,
А на тих віконцях чотири сокольця…
Купала, на Йвана!»).
[/i]
Цікаво, що ж то за чотири «соколиця» у чотирьох віконцях молитовної будівлі?
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Якщо звернутися до міфології Стародавнього Світу, то Єгипет добре пам’ятає Сокола як уособлення бога Сонця.
Стародавня Україна теж боготворила цього могутнього птаха і втілила у ньому душі чотирьох зодіакальних Сонць.
[b]ВЕДУЧА:[/b] А українська мова настільки вподобала пестливе «соколику», що вживає його до сьогодні, коли йдеться про коханого у подобі сонця: «А де наше Купало стояло, там місяць сіяв, там сонце сіяло…».
[i](Звучить музична тема «А там, де яснеє сонце сіяє,
Там мій соколик коня сідлає.
Там мій соколик коня сідлає –
Поможи, Боже, що він думає.
- Вези, мій коню, під нові ворота,
Ой, вийди, вийди, дівчино молода!»)[/i].
«- Чом ти, барвіночку, не стелишся?
Чом ти, Іванку, не женишся?
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]- Я ще зелений – постелюся.
Я ще молодий – оженюся.
Чом ти, руточко, вгору не йдеш?
Чом ти, Мариночко, заміж не йдеш?
[b]ВЕДУЧА: [/b] - Я ще зелена – вгору піду,
Я ще молода – заміж піду».
Зелену гілку верби, Мариноньку-Купайлицю, «наречену» Івана-Кострубонька, прикрашали «до шлюбу» стрічками, вінками, гірляндами квітів, спілими вишнями…
[i](Звучить музична тема: «Ой молодая молодице,
Ой вийди-вийди на вулицю.
Ой вийди-вийди на вулицю,
Розведи дівкам Купайлицю»).
[/i]
Розведе молодиця дівкам Купайлицю – і поведуть дівчата довкола неї свій перший ритуальний х о р о в о д.
[i](Звучить музична тема:
«Коло Мариноньки ходили дівоньки –
Рано-вранці сонце зійде.
Рано-вранці,
Та й на мою руженьку
Червоную»).
[/i]
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:Ви тільки погляньте у палаючі дівочі очі… Дівчата наповнені чарами купальського зілля, духом польових і лісових квітів: «іванового цвіту», «ведмежого вуха», терлича та «тої»*. Кожна дівчина плете собі вінок, та ще й так, щоб можна було його відрізнити… Коси у кожної теж запашні, бо вплетені в них і липник – «щоб хлопці липли», і любисток, і м’ята, і волошки – для любощів. У кожної в руці «брунька» - звита з вишень і черешень велика китиця, мовляв…
[b]ВЕДУЧА: [/b]– Дивіться, парубки, яка я солодка!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Усі вбрані у традиційні полотняні сорочки, бо всі знають, що полотно і зелень оберігають від «нечистої сили», якій так вільно почувається серед людей у ніч під Івана Купала.
А щоб «нечиста сила» не спокушала дівчат у Купальську ніч, ходили за ними парубки-свояки та на дівочі сліди квітки розсипали. Тому стежки довкіл «Івана» та «Мариноньки» були барвистими, наче мальованими…
[b]ВЕДУЧА:[/b] Чуєте, парубоцький голос до «Івана»:
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]: – Та не грай конем та понад морем,
Іване-Іваночку!
Бо як піймаєм – то зарубаєм…
Чий же то голос лугом іде?
[b]ВЕДУЧА:[/b]– Іване, Іваночку!
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:То ж «брат» «сестру» зарубать веде…
[i](Звучить музична тема: «Мій братику, мій голубчику,
Не рубай мене у суботоньку,
Зарубай мене у неділеньку…»).
[/i]
[b]ВЕДУЧА:[/b]«Іван Мариночку
Кликав в колосочки:
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]– Ходім, Мариночко,
Глядіть колосочки.
[b]ВЕДУЧА[/b]:А в колоссі нелюб сидить,
Нелюб сидить, косо глядить,
Косо гляне – вінок в’яне,
Просто гляне – зеленіє,
Знай, дівчина веселіє»!
[i](Звучить музична тема «Ой, на Івана та й на Купала,
Там дівчинонька квіти збирала,
Квіти збирала, віночок плела –
Ой, на Івана та й на Купала»).
[/i]
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Так за ритуалом «розведення Купайлиці» та плетіння віночків минав вечір напередодні Івана Купала. Заходило сонце. Час розпалювати «собітку» - купальський вогонь на ознаку палкого кохання бога Семияра до животворної Води-Лелі.
[b]ВЕДУЧА: [/b]Розпалити «собітку» - обрядова функція парубоцтва. Паливо для неї хлопці збирали з усього поселення. Просити не годилося і тому односельці утворювали «п е р е й м у»: виносили і складали на вулиці старі солом’яники, розсохлі бочки, подерті кошики, тріски та поліна…
– Здорові будьте! З Купайлом!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]– А чи нема у вас сякого-такого,
Давно застарілого, геть спорошнілого?
[b]ВЕДУЧА: [/b]– В душі не тримаємо,
а надворі може щось і маємо.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]– Тоді вимітайте!
Щоб воно прахом пішло у вогні Купала!
[b]ВЕДУЧІ:[/b]– Гей, Купало!
У нашу хату
Солод ладнати,
Щоб і онукам
Те пам’ятати,
Гей, Купало!
[b]ВЕДУЧА:[/b] Усе, що добували «переймою», хлопці пакували у великий «козуб» і несли до Купайлиці, де під дівочі співи розкладали заповітне б а г а т т я:
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]– Хай усе погане і зле пропадає,
а добре лишається і розростається!
[i](Звучить музична тема «Ой за гору сонечко сідає…»).[/i]
[b]ВЕДУЧА: [/b] Чом же не застала «Мариночка» свого «Івана»?
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]За якийсь час, коли вже дівчата «Купайлом» натішаться, хлопці нападають на «Івана» та обривають з нього зеленолисту «шубу».
[i](Звучить музична тема «Купала на Йвана,
Що у Йвана шуба рвана,
Купала на Йвана...»).
[/i]
Запалювали ритуальне вогнище «РВАНОЮ ШУБОЮ ІВАНА» - котили з пагорба до «собітки» вогняне колесо – «тіло Івана», «зелену плоть» бога Сонця.
[i](Звучить музична тема «Ой на горі, на горбочку,
Склали дівки собіточку,
Прийшли хлопці – не впізнали,
Та й собітку розваляли.
Ой на горі, на горбочку
Склали хлопці собіточку,
Прийшли дівки – не валяли,
Тільки красно заспівали»).
[/i]
[b]ВЕДУЧА:[/b]Коли вогонь займався високо, хлопці й дівчата бралися за руки і стрибали через вогонь. Стрибаючи, загадували: коли руки не розійдуться – закохані поберуться.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]У сиву давнину пара закоханих біля собітки обмінювалася віночками на ознаку своєї причетності до шлюбу Сонця і Води. Чи не тому дівчата-відданиці молили руйнівне літнє Сонце:
[b]ВЕДУЧА:[/b] – Ой світи Сонце, світи та не грій, щоби мій віночок та й не згорів!..
[i](Звучить музична тема «Ой світи Сонце, світи та не грій,
Щоб мій віночок та й не згорів.
Щоб мій віночок живим зостався,
А мій миленький мені достався»).[/i]
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Паруючись над купальським багаттям, хлопці та дівчата переспівувалися, жартували…
– Ходи, молоденька, біля мене ляжеш.
Чом ти мені, серце, правдоньки не скажеш…
[b]ВЕДУЧА:[/b]– А я тобі, серце, тоді правду скажу,
Коли твою руку зі своєю зв’яжу.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Так замовляли наречені над палаючою собіткою. І горе тому, хто необережно потрапляв у вогонь і зрушував ватру – це віщувало неминучу біду: адже полум’я, за віруваннями давнини, оберігало від темної чаклунської сили, запобігало злу. Чи не тому у народі ще й досі співають про «чорну кітку» - злу відьму, спалену дівчатами на обрядовому вогні?..
[i](Звучить музична тема «Ішли дівки на собітку,
Нашли собі чорну кітку…»).[/i]
Ще й досі живе у народі магічне замовляння проти «відьомської пари»:
– Збирайтеся, дівки, на Йвана співати,
На Йвана співати, трьох змій пильнувати…
[b]ВЕДУЧІ:[/b]– Ви котіться, відьми, за мохи-болота,
За мохи-болота, за гнилі колоди,
Де кури не піють,
Собаки не брешуть,
Люди не говорять.
Цур вам, пек!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«Цур вам, пек!» - заклинав християнський світ «відьомську пару» і при тому не зауважував, як слова заклинання промовляли до нього забутою молитвою предка-слов’янина, який поклонявся богові ЦУРУ і називав його батьком Блискучого, Вогненного Неба.
[b]ВЕДУЧА:[/b]А ще поклонявся ЗМІЇ-ЦАРИЦІ, земному втіленню богині Місячної Води-Лелі Ладової. День її одруження з богом Літнього Сонцестояння вважався одночасно і днем водяних жителів: Русалки та Вужа-Водяника, якого наші пращурі кликали «Хаттом», звідси і назва нашої оселі – «х а т а», і пильнував він за тим, щоб у нашій хаті не перевелася живуча вода.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]У давнину вірили: зневажити «Хаттика»-господарика – то накликати на весь рід нещастя, а той зовсім позбутися здатності продовжувати його. Негосподарну жінку карав бог Хатнього Огнища безпліддям, так виникло повір’я про Вужа, який п’є у жінки молоко.
[b]ВЕДУЧА:[/b]А щоб вберегтися від напасті лютої, кликали люди до себе ЧУГАЙСТРА-ЛЕЛЕКУ: йому на стрісі гніздо вити – хату глядіти, від усякого лиха боронити…
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:Бо ще діди наші знали, що Лелека-Чугайстер – володар усіх стихій: і водяної, і вогняної,і польової, і лісової…
[b]ВЕДУЧА[/b]:Чуєте, вже закувала в лісі зозуля…
[i](Звучить музична тема «Вже зозуля ховається…»).
[/i]
То Душа невмирущої МАВКИ-РУСАЛКИ ЛІСОВОЇ кличе нас за собою, до заповітного місця цвіту папороті.
За народною казкою, у ніч на Івана Купала дерева переходять з місця на місце і шумом гілля розмовляють між собою. А хто знайде квітку папороті, той впіймає перо жар-птиці і на власні очі побачить, як розходяться дуби, як ведуть вони свою тиху розмову; той зрозуміє мову усякого створіння і віднайде заховані у землі скарби. Той навіки стане щасливим!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Проте здобути її майже неможливо, бо цвіте чарівна квітка лише одну мить, до того ж, оберігається вона «нечистою силою», - так прозвав хрещений люд силу чотирьох стихій Вогню, Води, Землі та Повітря, мешканців потойбічного світу язичників – світу Н а в и, по-народному В и р і ю: усіх мавок, русалок, перелесників, Вужа-Водяника та Лісовика, того ж таки Чугайстра, що цілий рік ховали від людей своє найбільше диво, а тепер змушені відкрити його. Так заповіла ЖИВКА, богиня Життя: все, що на Землі – належить Людині і Стихія теж служить їй!
Проте Стихія не покірна, вона не вірить людині сповна, а тому рятує заповітний цвіт від ласих людських очей: шпурляє паліччям, завалює камінням, лякає трясовиною, загадує загадки…
[i](Звучить музична тема «А що росте без коріння,
А що сходить без насіння,
А що грає – голос має,
А що плаче – сліз не має.
Камінь росте без коріння,
Сонце сходить без насіння,
Скрипка грає – голос має,
Серце плаче – сліз не має»).[/i]
Добираються до цвіту папороті лише наймудріші, найвідважніші,
найдобріші… Північ… Пригадуєте, як у Гоголя…
[b]ВЕДУЧА[/b]:«Дивіться, червоніє маленька брунька квітки і, як ніби жива, рухається. І справді дивно! Рухається і стає все більша, більша – і червоніє, як жевріюча вуглина. Спалахнула зірочка, щось тихо затріщало, і квітка розгорнулася перед очима, ніби полум’я».
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:«… Або хвіст жар-птиці Матиреслави, - доповнить Гоголя літописна «Велес-книга», - що обертає кола Сварожі і несе пращурам нашим вогонь до домів їх.
А та птиця Сонцем не єсть, та все ж бо від нього така стала бути. Б’є перами птиця о боки свої, і ті бо світять, як сонце саруме…».
[b]ВЕДУЧА[/b]:Такою бачили квітку папороті очі нашого далекого предка, який пильно вдивлявся у кожну стеблинку, що оточувала його. Вдивлявся і бачив, як у найкоротшу у році ніч перший промінь багряного сонця, виринаючи з води омитим і чистим, як сльоза, ніжно торкався тендітного стебла папороті і спалахував на ньому усіма кольорами веселки…
[i](Звучить музична тема «На Йвана Купала рано сонце грало…»).
[/i]
Мить, коли цвіте папороть, грає сонце і виблискує «іванівська роса» - хвилююча мить єднання Людини з Природою. Природа щедро наділяє Людину здоров’ям, зціляє від недуг квітами і зелами. «Іванівська роса» дарує дівчатам вроду і юність, а парубкам палаючу енергію і силу. Мить щастя… Така ж летюча, як світанкова зірка.
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:Але час повертатися до ритуального багаття, докинути до нього все, до останнього сухого паліччя, щоби «згинули у вогні всі недруги і вороги». І за обрядом утретє перескочити через вогонь, очищаючи душу і тіло своє, перш ніж доторкнутися жнивною косою до священних дарів бога Купайла.
Стрибали якомога вище,бо вірили, що таким чином допомагають пшениці рости. Стрибали – і прощалися з «собіткою», з опаленою віхою Івана-Коструба і «розплітали коси» Купайлиці. Надходив час «ПРОВОДИТИ РУСАЛКУ» та її зморену господиню – богиню Води. Дівчата беруть за руки Мариноньку, востаннє обводять її довкіл іванівської собітки і несуть до річки.
[b]ВЕДУЧА[/b]:За ними слідом хлопці – знімають тліючу «голову» Івана і теж несуть топити, при цьому примовляючи:
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:- Щоб наш Іван реготався,
Та у тугу не вдавався.
[b]ВЕДУЧА[/b]:А як тільки пірне у річку «голова» Івана, хлопці веселою ватагою пірнуть собі теж.
[i](Звучить музична тема «Купала на Йвана,
Купався Йван та в воду впав.
Купався Гриць – та в воду тиць.
Купала на Йвана»).
[/i]
Дивитимуться дівчата з берега, як хлопці купаються, а потім приступлять ближче, з таємничим тремтінням зніматимуть з голови вінки, гадатимуть собі долю: куди вінок пристане – туди за мужем стане; коли не пристане – жоною не стане. А то, боронь Боже, вінок закрутить виром і потопить – чекай гніву Божого, лихе знамення! Та не варто побиватися та нарікати на долю, треба дочекатися наступного Купайла і спробувати щастя ще раз.
[i](Звучить музична тема «У лузі-лузі червона калина…»).
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:Хлопці з води в[/i]пізнаватимуть вінки своїх коханих, перейматимуть їх, вимагаючи за вінок викуп-поцілунок:
«а в мої дівки –
у вінку стрічка,
а моя дівка –
перепеличка».
[b]ВЕДУЧА[/b]: А чиї вінки залишаться «без викупу», тим дівкам доведеться самим брести через річку, аби не торкалися вінка небажані руки.
[i](Звучить музична тема «На Йвана Купала
прийшлось річку брести,
уплав пливти…»).
[/i]
Пірнувши у світанкову купальську воду, проводивши Русалку, закликатиме громада до річки Марину-Купайлицю – «нема твого Іваночка, лишилася по ньому співаночка»:
[b]ВЕДУЧІ[/b]:– У перепелички – ніжки невеличкі,
На гору не зійде – Купала! –
В долині не стане – на Йвана!
Щоб наша Купайлиця росла-виростала,
А на той рік ще кращою стала!
[i](Звучить музична тема «Від броду до броду йшло дівча по воду…»).
[/i]
[b]ВЕДУЧА[/b]:Так передвіщали люди Мариноньці-Купайлиці нове народження, «воскресіння» на «той рік», навесніі, з таких же буйних потоків вже не земної,
а Небесної Води.
[i](Звучить музична тема:
«А ти, Маринко, зостанься, зостанься!
Та з своїм Іванком звінчайся, звінчайся!»).
[/i]
[b]ВЕДУЧІ[/b]:– Благослови, Боже,
Косовицю тоже! –
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:Благали люди у ранкового сонцяі плели з зеленого гілля ритуальну гойдалку,щоб здійснити останню магічну дію купальського обряду – розгойдати хліба на полях, що вже бриніли піснею обжинок:
– Ходив Бог по полю – загубив корону,
А женчики жали – корону підібрали.
Корону підібрали – господарю віддали.
Судив Бог пожати – суди поживати
В користі і в радості,
В доброму здоров’ї.
[b]ВЕДУЧА[/b]:– Дай же, Боже, на току стогами,
А в діжі – підходом,
А у печі – ростом,
А за столом – ситтю!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]– Суди, Боже, осені діждати,
Дочок віддавати, синів оженити,
Пива наварити – і нам погуляти!
[i](Звучить музична тема «Вогню наш…»).
[/i]
*Сценарій радіопрограми 6 липня 1991 року на Львівському радіо («Музичне коло»,
ст. редактор Марта Кінасевич).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740951
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 07.07.2017
[b][i]„... за розквітлу купальську папороть
я пером і горбом віддарю”.[/i][/b]
[i](Василь Стус)[/i]
Пора наспіє... Папороть розквітне –
і літо в осінь плавно перейде...
Пропаща сило, світло перелітне,
Ласкавице – ти де?.. ти де?.. ти де?..
Летюча спраго, спраго ненаситна
(дарма, що пнесь дороги крутизна!) –
ти все така ж: сліпуча, многоцвітна –
чи впізнаєш себе?
- Хто зна, хто зна...
Весна ще т а м, за дальнім небосхилом,
ще зим сипучих хуга неслаба!..
Ласкавице, розправ обмерзлі крила,
що виросли з відьомського горба.
Наворожила, витворила, маєш –
він поруч, Т о й щ о Л а д о м назовесь!
Вона йому: - Чом світ не осяваєш?
- Осяю завтра...
- Ні, о с я й б о д н е с ь!
- Та чи сягну, чи осягну, чи здужу,
коли надише стужа досхочу?
Вона йому: - Мій с о к о л е! Мій М у ж е!
Чи ж полетиш?
- Запевне, полечу!
... Бліда постава – сон, а чи знемога,
чи щойно походила по росі...
Стоїть собі – велична і убога –
Ласкавиця в розпущеній косі.
[i](Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740793
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2017
З ігрової практики купальських забав Львівського Експериментального Театру Аматорів «МЕТА», що традиційно з кінця 70-х років святкував Івана Купала в Нижньому Синьовидному у Карпатах серед лаштунків Живої Природи за власними авторськими костюмованими сценаріями. Ця традиція триває і по нині.
Серед пам'ятних Купальських ночей неодмінно треба згадати 1990 рік,коли забави проходили у Києві в Гідропарку на запрошення Леопольда Ященка; та 1991,коли наші давньоукраїнські обрядові хороводи і купальські вогнища споглядали делегації зі всього світу у Ченстохово, на зустрічі з Папою Іваном-Павлом ІІ. У 1991 році після Ченстохово і парк Львівського Знесіння був перетворений на кількатисячний ігровий купальський майданчик.
На цих забавах виросло моє покоління.Тут знайомились,закохувались, проходили давні церемонії очищення купальським вогнем і згодом створювали сім'ї. Це магія!Вона на віки...
https://www.youtube.com/watch?v=LP02lJvSZiE
[b][i](дія відбувається біля купальського вогнища)
[/i][/b]
ЗАДІЯНІ:
[b]ЖИВКА – жриця богині Життя-ЖИВИ
ЛАДА – богиня Любові, донька Сонця-СЕМИЯРА
ІВАНКО – земний суджений Лади
МАРА ПЕРША
МАРА ДРУГА
МАРА ТРЕТЯ
ПЕРЕЛЕСНИК
ТОЙ,ХТО В СКАЛІ СИДИТЬ
ВОДЯНИК
ВОГОНЬ (голос)
ВОДА (голос)
ЛЮДИ (вся купальська громада)
[/b]
[i](Народ підходить до місця забави – галявини у предковічному лісі. Їх зустрічає ЖИВКА – жриця богині Життя-ЖИВИ).
[/i]
[b]ЖИВКА[/b]: Люди! Стійте! Хто ви? Чого завітали сюди?
[b]ЛЮДИ[/b]: Ми – діти Львова, потрапили сюди, щоб святкувати славний день Івана Купала, бавитися, тішитися собою і життям!
[b]ЖИВКА:[/b] Ви хочете радіти життю, а принесли з собою СМЕРТЬ-МАРУ!
[i](З темряви чути регіт МАРИ – «ха-ха-ха»!..)
[/i]
[b]ЛЮДИ:[/b] Де вона, де?! Ми не хотіли брати ЇЇ!
[b]ЖИВКА:[/b] Ви не лише взяли ЇЇ, ви посіяли ЇЇ кругом себе!
Ось ти… нарвав папороті і шукаєш на мертвому гіллі Квітку Життя, а знайдеш там хіба що МАРУ!
[i](Вибігає МАРА ПЕРША і з реготом ставить на коліна того, хто тримає гілки папороті і тих, хто стоїть за ним).[/i]
[b]МАРА ПЕРША:[/b] Ви мене посіяли, ваші руки мене зродили і я йду до вас!..
[b]ЛЮДИ:[/b] Горе! Горе нам!
[b]ЖИВКА:[/b] А ти, дівчино, нарвала так багато квіток; ти ж убила їхніх діток, їхнє дрібне насіннячко! І ти, красо-дівчино, теж принесла сюди МАРУ…
[i](Вибігає МАРА ДРУГА, вириває з рук дівчини квіти, регоче, лякає ними людей, ставить їх на коліна).
[/i]
[b]МАРА ДРУГА[/b]: Ви вбили дітей-насіннячко і тепер я їстиму все-все-все насіннячко-діток. Ха-ха-ха…
[b]ЖИВКА:[/b] А ти, парубче, нікого не чіпав і думаєш, що МАРА до тебе не пристане? МАРА не владна лиш над тим, хто сотворив добро. А ти тремтиш над нею, бо знаєш, що вона могла вирости з твоєї байдужості.
[i](Вибігає МАРА ТРЕТЯ. Обертається довкола парубка).
[/i]
[b]МАРА ТРЕТЯ[/b]: Я тут мій повелителю і рабе. Допоки Я була мала – ти був мій повелитель. Але я виросла! Віднині ти – мій раб, а я – твоя владарка.
[i](Ставить парубка і тих, хто за ним на коліна. Таким чином на колінах опиняється весь натовп, окрім ЛАДИ, ІВАНА, ЖИВКИ І ТРЬОХ МАР. ТРИ МАРИ танцюють довкола ЖИВЧИНОГО вогню і поволі гасять його, проте не до кінця. ЛЮДИ голосять: «Горе нам, горе! ЯРОВОДЕ, порятуй нас! Порятуй нас, ЖИВКО!!», - поволі слова-голосіння переходять у загальний плач.)
[/i]
[b]ЖИВКА:[/b] Бачите, люди, яка сильна смерть-МАРА. Якщо ви і далі сіятимите ЇЇ, вона стане ще сильніша і врешті прийде час, коли ЇЇ влада поглине все – і чорна, і холодна ніч настане на усій Землі.
[b]ТРИ МАРИ[/b] [i](вторять луною)[/i]: Настане!Настане! Настане!
[b]ЖИВКА:[/b] Тоді все живе поглине морок!
[b]ТРИ МАРИ[/b] [i](вторять луною)[/i]: Поглине! Поглине! Поглине!
[i](Після цих слів плач-голосіння гучнішає).
[/i]
[b]ЖИВКА: [/b]Не плачте, Люди! Наразі ще не настала влада Смерті!
[i](Наближається до вогню, де танцюють ТРИ МАРИ – вони сахаються ЖИВКИ.
ЖИВКА наказує підійти до вогню КУПАЛЬСКІЙ ПАРІ – ІВАНУ та ЛАДІ, покласти на вогонь дрова, укриті живицею, чекає вкупі з ними поки вогонь розгориться).[/i]
[i](До КУПАЛЬСЬКОЇ ПАРИ)[/i] …Бачите, ще може ЖИВКА побороти МАРУ. Ще є в ній сила, ще вона дійствує! Ще є сила у ВОДИ І ВОГНЮ.
[i](До ЛЮДЕЙ)[/i] ВОДА і ВОГОНЬ – боги наші: ВОДА – се матінка всьому живому, а ВОГОНЬ-тепло – се Батько наш! Без них ми загинемо…
Та слухайте, люди, сил моїх все менше. Колись МАРА не сміла навіть підійти сюди – тепер захотіла бути тут владаркою. Усе тепер залежатиме від вас! Якщо будете шанувати ВОГОНЬ і ВОДУ та Дітей богині ЖИВИ – і малих, і великих – від хробачка до ведмедя, від рясту до наймогутнішого дуба, - сила моя стане непереможною. Якщо хтось з вас чи словом чи дією необачно осквернить ВОДУ чи не шануватиме ВОГОНЬ, чи вб’є без потреби когось із Дітей ЖИВИ – то враз МАРА сильнішою від мене стане.
[b]ЛЮДИ:[/b] Ми будемо шанувати ВОГОНЬ І ВОДУ і все живе на землі!
[b]ЖИВКА:[/b] Я вірю, та все ж промовте присягу-заклинання:
«Присягаю, що кожного року я висаджу дерево і буду доглядати його, аж поки не стане могутнім»!
[i](ЛЮДИ повторюють присягу-заклинання. На галявину з лісу до ЛЮДЕЙ вибігає ПЕРЕЛЕСНИК).
[/i]
[b]ПЕРЕЛЕСНИК:[/b] Я знаю кожне дерево в лісі – і не дам зламати присяги, будьте певні!
[i](МАРА ПЕРША сахається присяги і зникає. ЛЮДИ, котрі найвіддаленіші, встають).
[/i]
[b]ЖИВКА:[/b] «Присягаю, що ніколи не зламаю найменшої гілочки, не зірву і не потопчу ні квіточки, ні травички на нашій землі, не залишу побіля себе у лісі ні скла, ні консервної бляшанки…».
[i](Люди повторюють присягу. З темряви лісу на відстані від натовпу виступає ТОЙ,
ЩО В СКАЛІ СИДИТЬ).
[/i]
[b]ТОЙ,ЩО В СКАЛІ СИДИТЬ[/b]: Чув я присягу-заклинання. А хто порушить її, нашлю на нього грім та блискавицю, зливу ще й град… І забере його МАРА!
[i](МАРА ДРУГА з навіженим стоном вихором обертається довкола ЛЮДЕЙ і зникає вкупі з ТИМ,ЩО В СКАЛІ СИДИТЬ у непроглядній темряві лісу. ЛЮДИ усередині натовпу встають з колін).[/i]
[b]ЖИВКА[/b]: «Присягаю, що ніколи не вб’ю живого сотворіння, дітей богині ЖИВИ».
[i](ЛЮДИ повторюють присягу. З річки поблизу галявини до людей наближається ВОДЯНИК).
[/i]
[b]ВОДЯНИК:[/b] Все живе завжди ходить до водопою. Я знатиму ваші гріхи. А покличете мене на поміч - не відверну від вас МАРУ, а потягну на дно, у баговиння.
[i](МАРА ТРЕТЯ, імітуючи Русалку Водяну, обертається довкіл натовпу і зникає услід за ВОДЯНИКОМ. ЛЮДИ, що найближчі до купальського багаття, піднімаються з колін.
Здалека до них промовляють ВОГОНЬ та ВОДА)[/i]:
[b]ВОДА[/b]: Діти мої! Я матінка ваша – ВОДА! Я даватиму вам силу і здоров’я, бо присяга ваша щира і я вірю вам!
[b]ВОГОНЬ[/b]: Діти мої! Я – ВОГОНЬ, батько ваш! Я дам вам тепло узимку і дам вам Надію в безвиході. Та не зламайте присягу, бо погано буде і мені, і вам.
[i](Ефект грому – інколи збігається зі справжніми витівками бога Перуна,що незримо спостерігає за дійством з висоти Зоряного Неба).
[/i]
[b]ЖИВКА[/b]: Ось і все, люди – діти ЛЕВА. Ви сильні духом, бо сьогодні побороли МАРУ. Бавтеся і радійте життю – ви маєте на те право.
[i](До КУПАЛЬСЬКОЇ ПАРИ)[/i]: Вам, ЛАДО та ІВАНЕ, раду раджу – збудуйте тут хату… бо в завітному місці, де горіло купальське багаття, Мара влади не має, там лише любов, сила та добробут із чар-квітки папороті проізростає!
ЛЮДИ, будьте щасливі!
[i](ЖИВКА прощається і поволі зникає з очей в напрямку лісу).[/i]
[b]ЛЮДИ услід ЖИВЦІ:[/b] «Пам’ятай про нас, ЖИВКО!».
[i](Довкола купальського багаття до ранку триває забава - водять купальські хороводи, співають купальські пісні, стрибають через вогонь, доки вогонь сам не погасне).[/i]
Зі ювілейної збірки присвят "Вовчі іменини". - Львів:Ліга-Прес,2013.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740792
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 06.07.2017
* * *
О, Музо… О, Мадонно… О, богине…
Останній промінь сонця стигне… гине
чиясь душа у мряці колотнеч,
у пошуках провидців і предтеч…
Безсило скрипка скрип свій посилає –
а серце так невтолено волає…
До неба ж – годі, бо – тягар землі,
бо ми – такі малі, такі малі,
і мало в нас величного, святого…
А ти світи… Бо що зорі до того,
що хтось волів сягнути – та не зміг,
і чийсь безсилий клич у землю ліг.
...Коли замовкне скрипка, зрине спів.
Про що той спів і хто його співає?
Чи жінка, чи богиня – світ не знає,
не знає небо, люди – й поготів.
У співі тім немає ложних слів.
Лишень тонка печаль крадеться нишком.
Мадонна… чи Меланка, чи Оришка,
а в верболозі – тріо солов’їв.
Богине… Музо… Ти – зоря чи туча?
Верни до себе світ отой дрімучий,
Співучий і плакучий – як коли…
До чого люди скрипку довели!
… А ти світи… Тобі видніше з неба,
яка офіра, віра і потреба
почути соло сонцесяйних німф –
(нехай це буде сон, легенда, міф) –
торкнути скрипку вмілою рукою,
щоб аж луна дзвеніла над рікою, -
зажити раю… Зоре, освяти…
… А ти світи… світи… і освіти
у німбі образ Жінки-Берегині,
чи Музи,
чи Мадонни,
чи богині…
[i](Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740627
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.07.2017
Ще отрута на вістрі стріли
І з очей ще не спала полуда.
Ти стрілець. Ти митець. Тож вціли.
Тої жертви і бог не осудить.
Тої крові на келих вина,
Що ковтнеш, що проллєш – вибирай же.
Ти стрілець. Не твоя в тім вина,
Що стріла поціляє без фальші
І що в ній смертоносне жало.
Не тобі на людей нарікати!
Ти стрілець. І твоє ремесло
Не боїться ні кари, ні плати.
Тож вціляй. Він ще там, поміж хмар,
Ще живий, непідкорений, гордий.
Що йому до спотворених твар,
Що йому катастрофи чи орди,
Що йому твоя гостра стріла,
Що йому смертоносна отрута…
Його погляд – це погляд орла.
Не відбити його, не відбути.
Не закути осклілих зіниць
І розмахнутих крил не закути…
Він вже тут, на землі, горілиць,
В груди вжалений вістрям отрути.
От і все… Ти радієш, митець,
Що з очей ще не спала полуда?!
Ти вгадав. Він орел. Ти стрілець.
Тої жертви і бог не осудить.
…А коли б і година прийшла,
І поцілили в тебе стрілою,
Ти би поглядом того ж орла
На прощання зиркнув над юрбою.
(З першої збірки «Дзеркала». – Львів:Каменяр,1991)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740626
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 05.07.2017
[b][i](вільно переспіваний єгипетський текст
ієрогліфів періоду Нового Царства)[/i][/b]
[i]У Стародавньому Єгипті періоду Древнього Царства шанувалася [b]богиня Хатхор [/b](дослівно[b]"Хата Гора»[/b], себто [b]"Небо"[/b]). [b]"Велика богиня Неба"[/b] в образі [b]Небесної Корови[/b] породила [b]Сонце[/b]. У Мемфісі [b]Хатхор[/b] вважалася володаркою "священною сикомори" (Небесного Дерева), називалася дружиною бога Птаха. Пізніше вшановувалася як богиня любові, музики та веселощів, а ще поезії.[b]"Сім Хатхор"[/b] – це [b]Хатхор у семи іпостасях[/b], що жила у кроні [b]Небесного Дерева Хатхор [/b]і визначала [b]Долю [/b]кожної людини.
[/i]
Почуй наші кроки, Хатхор величава, всесильна,
Прийми наші танці в небесні могучі склепіння.
Володарко скипетрів царських, намиста і систра,
Владичице музики серця, божественних знаків.
Ликуй, можновладна, пора твоя схожа з п'янінням,
Володарко ритмів безумних, палких піснеспівів.
Владичице вінкоплетіння та юрм хороводних,
Легка і граційна, мов звуки небесної арфи.
Величносте наша, тобі ми возносим похвалу
Від сонцевгасання до зірки ранкової в небі.
Володарко гімнів, владичице Мемфісу грізна,
Велителько книг велемудрих, писців многотрудних.
Прийми наше слово, Хатхор, як уклінну офіру,
Споглянь наші лики, для тебе вінками примітні.
Промов до нас ласкою, вид свій щодень розпогоджуй,
Владичице музики серця, безмежних невтолених ритмів.
[i](Зі збірки, що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017)
(ритуальний вірш-гімн увійшов у драму "Горизонт Хуфу", надруковану у авторському циклі "Міфологія Стародавнього Світу". - Львів:Логос,2013)
[/i]
http://irynavovk.blog.net.ua
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740519
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.07.2017
Багатолітні зацікавлення міфологією зниклих цивілізацій привели мене до потреби творчої праці над давніми єгипетськими текстами календарних обрядів, які дуже схожі на наші праукраїнські, бо йдеться приблизно про один і той же період світової історії, де всі давні етноси мали подібні уявлення про світобудову, залежали від місяце-сонячного календаря, вмирання і буяння Природи, розливів великих рік, що насичували вологою землю і давали плідний врожай зерна.То ж погляньмо у Стародавній Єгипет, у період розливу [b]Хапі-Нілу[/b], що перетворював Єгипетський край у [b]"Та-Кемет"[/b] [i]("Чорну, себто Родючу Землю")[/i] на відміну від [i]"Червоної, себто мертвої Землі"[/i] єгипетської пустелі.
[b][i](вільно переспіваний єгипетський текст
ієрогліфів періоду Середнього Царства)[/i][/b]
[i][b]Хапі-Ніл[/b] як уособлення Ріки у єгипетській міфології мав дві іпостасі: Підземний і Земний. Отож, витікав Хапі-Ніл із Потойбічного Царства-Дуату. А [b]бог Хапі [/b]мешкав в ущелині біля перших порогів "Великої Ріки". З [b]Хапі-Нілом [/b]нерозривно поєднаний бог [b]Непрі [/b]– (дослівно "Зерно", а також "Молода вода"), себто розлив Нілу. У "Текстах Саркофагів" згадується як сім'я, що воскресає зеленим росточком, і божество, що сприяє воскресінню мертвих. Назва праукраїнського [b]«Дніпра»[/b] незаперечно родичається з "Непрі".
[/i]
Слава тобі, Хапі-Ніле,
що з Підземного Світу виходиш,
а приходиш сюди, аби Світ Людей оживити.
Спонукаєш до цвіту майстерню освітлену Птаха,
риб володар, вожатий пернатих, о Хапі творящий,
що ячмінь сотворив ти,
еммер дарував смертним людям,
що без тебе сумніють на видах і гинуть, пропащі.
Зеленій же, о Хапі, наповнюй пустелю водою,
Ти – улюбленець Сонця, веселій же благою ходою.
Хай тварини ситніють травою,
а поле розродиться в зерня.
Зеленій же, о Ніле, о Хапі,
хай повниться зерням оселя.
Як підніметься Непрі, прийми сонцеглавий
сувій.
Зеленій же, о Ніле, о Хапі,
Зеленій! Зеленій! Зеленій!
(Зі збірки,що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017)
(ритуальний вірш-гімн увійшов у драму "Горизонт Хуфу", надруковану у авторському циклі "Міфологія Стародавнього Світу". - Львів:Логос,2013)
http://irynavovk.blog.net.ua
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740518
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.07.2017
[b]МЕЛОДІЇ ЕДВАРДА ГРІГА[/b]
[i](переспіви світової музичної класики
Норвегія, ХІХ століття)
[/i]
https://www.youtube.com/watch?v=Us8sy0_5NtI
[b]ІІ. «Пісня Сольвейг»[/b]
[b][i]
Зима відійде́ і весна відцвіте,
і весна відцвіте…
Сад квітів опаде, снігом цвіт замете,
снігом цвіт замете…
і ти верне́ш до мене – так серденько щемить,
так серденько щемить!
Тобі я буду вірна, тобою буду жить,
тобою буду жить…
До мене, о рання, вернись любов моя,
вернись, любов моя!
Від бід і від стинання тебе сховаю я,
тебе сховаю я…
Коли ж чекання ма́рні зустріти образ твій,
зустріти образ твій,
любить не перестану тебе, о милий мій,
тебе, о милий мій…[/i]
[/b]
(Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів: Логос,1997)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740335
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.07.2017
[i]У Львові кінця 90-их були популярні концерти світової класичної музики співаного жанру.Бракувало перекладів та переспівів вокальних партій з різних мов на українську.Так уже склалося, що мої дороги пересіклися з вокалісткою Лесею Ленишин, яка вчилася у Львівській консерваторії, якийсь час працювала у Львівському оперному, давала сольні концерти, а тепер працює в хорі далекої Амстердамської опери.
Отож, хочу познайомити читачів Клубу Поезії з таким непопулярним видом поетичної праці, як опосередкований переклад (переспів) світової музичної класики (і дорослої, і дитячої теж).
Та всьому свій час...[/i]
[b]МЕЛОДІЇ ЕДВАРДА ГРІГА[/b]
[i](переспіви світової музичної класики
Норвегія, ХІХ століття)
[/i]
[b]І. «Мій лебідь»[/b]
https://www.youtube.com/watch?v=PnaE7eCl2c4&t=9s
[b][i]Мій лебідь білий, о мій легкокрилий,
чом не тішиш ти серце,
чом никнеш безсилий?
Над лісами кружляєш в мовчанні,
чуєш ельфів у ніжнім шептанні…
… Та в мить розлуки,
в мить чорної зради
співаєш ти з муки,
а не для розради:
-О, мій вира́ю!.. Я млію… вмираю…
Мій спів лебединий лиш марево раю…
Мій лебідь!..[/i][/b]
До теми [i]Лебедя (Лебедів)[/i] у класичній музиці - вона дуже благодатна. Чого тільки вартує [i]Шарль Каміль Сен-Санс і його знаменитий "Лебідь".
[/i]
Хто потребує гарної витонченої граціозної музики і ще й гарного відеоряду з Лебедями - дарую таку можливість:
https://www.youtube.com/watch?v=tl7CIQPdpMs
[i](Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740334
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.07.2017
Я проросла, як лист, благоговінням
перейм, потуг і криків рожаниць,
що провіщають таїнство народжень...
І прочитанням незнайомих лиць,
відкритих лиць на стежках нових сходжень...
Побронзовілі вилиці – і що ж...
То вітер перед нами й поза нами –
у вибуханні й облітанні рож
стоять сади... і прочиняють брами...
Ми перехожі в утворі скрижаль,
понад якими лиш долоні Бога –
в тернах і ружах стелиться дорога
(небесних манн просвітлена печаль)...
Іди... Не озирайся... Озирнись, -
чи перейдеш тягар близької втрати –
уміння і любити й помирати –
і не згубити заповітну вісь
землі, в яку ти проросла навіки,
облич, з яких стекла жива вода –
я буду вічно... вічно молода,
допоки світло ллється на повіки.
А світла, Боже... Світла убереш
промінними очима і устами –
в осягненні недовідомих меж
[b][i]непроминальні ми... і ті,
хто поруч з нами.
[/i][/b]
(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740208
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.07.2017
Скіфіє, скули твої суворі пропахлися степом
на роздоріжжях перекотиполя,
твій меч переламано, лук твій уховано прахом,
а ти стоїш, наче горда наречена,
серед мужів норовистих,
все така ж недоступна...
Хто ти? – Жона, відданиця, чи блудлива
коханка...
Що прине́сла в офіру ти скіфам, своїм нареченим?
Твоя шлюбна сорочка – шолом і кольчуга,
а у лоні – дитя,
що народиться теж
у кольчузі –
і не матиме стриму, ні віддиху,
кінні згубивши підкови,
налітаючи з лютим оскалом
на шатра сарматів –
ревучи по-звіриному, свистом дерева пригнувши,
відвороту не знаючи,
кривду, як стяг, перейнявши...
Ти, царице хмільних полинів, розімлілих під сонцем,
гіркоту своїх сліз у чарівне вино заваривши,
із привідцею-князем різдвяного пива відпивши,
навернула його на дорогу, порослу євшаном,
аби вмів тебе муж, наче матір свою, шанувати,
о величная Вершнице, Дика Лошице Гнідая,
що нікому з достойних не далася себе загнуздати,
одягнувши собі на чоло лишень обруч мідяний
та із Місячним Серпиком в серпні навік заручившись,
Заповіт своїм кревним на грудах землі начертала,
у туманах курних, наче пара легка, розчинившись,
у дарунок нащадкам на щастя пославши підкову...
[i]„ – Тримайтеся, браття наші,
плем’я за плем’я, рід за рід,
і бийтеся на землі нашій,
що належить нам і ніколи іншим...
Се ж бо ви є р у с и н и, сини богів наших!
Співи наші і танці, ігрища і видовища
на славу їх!
Се ж бо сідаємо на землю
і беремо пучку землі до рани своєї,
і товчем до неї,
аби по смерті міг стати
перед Матір свою, М а т и р е с л а в у,
і щоб сказала:[/i]
[i]„Не маю винити того, хто є повен землі,
і не можу його відділити од неї,
хай у ній і пребуде!”*
[/i]
*тут вільно поданий фрагмент дощечок "Велес-книги", літопису язичеських жреців VІ ст. до н.е. - ІХ ст. н.е.
(Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740206
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 02.07.2017
[i]...Вже кілька днів підряд Україною проноситься страшний буревій - громи і блискавиці такі, яких не чули і не знали люди протягом десятиліть...Є смертельні випадки. Отож, коли на вулиці негода - митці Слова начаровують Сонце словами...Хочу ПОГІДНОГО, не пекучого, СОНЦЯ...Сонця, що дає ЖИТТЯ. І нехай збудеться моє бажання!!![/i]
Принеси мені Сонця
у широких своїх зіницях –
щоб пекуче проміння
розтопило колючий сніг.
Щоб могла я тоді власноруч
того сонця напиться,
щоб позаздрить мені
найщасливіший світу міг.
Принеси мені суму.
Невтішного людського горя,
сиву прірву безсонь,
і надій невловимі рої...
Принеси мені мить,
коли тільки серця говорять –
і не бійся віддать
недодумані думи свої.
Дай мені сили
з тобою помірятись в герці,
щоб за всяку ціну
неодмінно виграти бій –
і знеможено впасти
на твоє переможене серце,
і зігріти його...
Принеси ж мені Сонця мерщій!
[i]З раннього
(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів: Сполом,2013)
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740061
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.07.2017
[i]Іде війна...По всій Україні люди втрачають рідних, близьких, коханих...Рани болять, не гояться! З давніх-давен в Україні повівся звичай, коли біль втрати нічим не уйняти - наші предки молилися [b]іконі "УСІХ СКОРБЯЩИХ РАДОСТІ"[/b].Вона має давнє коріння - енергетика Любові, звернена до неї, дуже потужня...[/i]
Я тобою скорбила,
і стигми усі на мені.
На мені і в мені
кровоточать і дихають рани.
Я радію,що в Ско́рбі
були ми з тобою одні,
я радію,що в Скорбі
єднало нас світло осанни.
Я радію,що в Скорбі
не знала утіх і прикрас,
я тобою скорбила
скорботою власної крові...
Називай це як хочеш:
сповняла обіт чи наказ,
тільки, знаєш,
обіт чи наказ роду тої ж
Л ю б о в і .
[i]На фото: Ікона "Усіх скорбящих Радості"
[/i]
(Зі першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740059
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 01.07.2017
[b][i]Отак би поруч йти все далі, далі…
У ті несходжені, незнані далі.
І кроки гамувати обережно,
Щоб часом не дійти до побережжя.
Бо там – обрив... і вже нема дороги.
Від сполоху підкошуються ноги,
А ти мене підтримуєш руками:
"Не бійся, мила – море перед нами"!
[/i][/b]
[i]З раннього
(З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2017
[i][b]«Молода: Мандраґори свій запах розливають,
при наших дверях усякі плоди якнайкращі,
нові та й старі теж,
що я для тебе, любий мій, сховала».[/b]
(«Пісня пісень» Соломона,пісня 7,вірш 14)
[/i]
Коханий, я віддам тобі в дарунок
арфо́вих ласк шумке ревуче море
і серпантинний трунок-поцілунок,
і яблуневий присмак мандраґори.
Магічний клич незнайдених Ітак –
фантоми гір і скель стрімкі підпори –
сирена починає спів, однак
її оглушить окрик мандраґори.
До Острова Невтолених Бажань,
де жаг і зваб сплетіння неозоре,
на хвилях невловимих колисань
нас призове коріння мандраґори.
Вже видно сушу… візерунок пальм –
бредем пісками… в морі тонуть зорі –
блаженний привид вішальника… Крам
його безцінний – сім’я в мандраґорі!
Плодів солодкоспілий оберіг
на всі віки, де змитих карт простори,
чорно́зем ласки оре переліг
і засіває з тіла мандраґори.
… Скарби примарних візій, позаяк
бажання все ж Невтолені, відколи
у повнолунну ніч горить маяк,
«Відьомська Свічка» - корінь мандраґори.
[i](Зі збірки, що вкладається "Туга за Єдинорогом". - Львів:Сполом,2017)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2017
Жив на світі [b]Жужа[/b]-жук.
Мав багато ніг і рук.
Мав дружину – [b]Жужелину[/b],
Чепурненьку, мов жоржину.
Мав малесеньких малят –
Сім жвавеньких[b] жужелят.[/b]
Знали всі, що [b]Жужа[/b] – пан:
Він вбирався у жупан,
Брав червоні чобітки
І вивчав усі кутки.
Раз сімейство [b]Жужаків[/b]
Повилазило з кутків,
Пообідало нівроку
І гуляло аж півроку.
Посідало на кущі,
Дуже змокло на дощі,
А маленькі [b]жужелята[/b]
Застудили ноженята.
Позлітались свояки –
[b]Жу́же-Жу́жо-Жужаки,[/b]
Довго думали, гадали,
[b]Жужеляток[/b] наставляли:
«Не лякайтесь, [b]жужелята,[/b]
Грійте в травці ноженята,
З квіточок беріть нектар,
І нектар погасить жар».
Днів за три, а то й за п’ять,
Ніжки більше не болять,
[b]Жужелята жужелять,[/b]
Тата й маму веселять.
Чуєте: [b]жужу-жужу![/b]
Підійдете – покажу:
Ось листок, немов перина,
Тут вся [b]Жужина[/b] родина
Цілу зиму буде спати…
Цить-бо, годі [b]жужеляти[/b]!
[i](З першої збірки "Дзеркала". - Львів: Каменяр,1991).[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739785
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 29.06.2017
[b][i]Добрий день тобі, волошко!
Посумуй зі мною трошки.
Бачиш: хмарка набіга,
Блискавиця, як дуга,
Дощик плаче по землі
За образи чималі...
Захлинаючись в одвіт,
Вітер кинувся до віт,
Грізно полем пролетів,
В куряві пробурмотів
Про свою відому силу,
Про мою волошку милу,
Що всміхнулася: «А нумо
Не дамо дороги суму.
Проженем його скоріш,
Щоб не ліз у гарний вірш».
[/i]
[/b]
(З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739784
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 29.06.2017
– ОБРИ ЙДУТЬ!
Хто се шепоче слова прокляття, накликає переляк
на усміхнене царство земної гармонії,
хто се?!
Копошиться в гнилизні тліючих торішніх трав
сум’яття, народжене з болю і заздрості людської,
маленьке, мізерне, підленьке сум’яття
розростається як гриб-боровик
у небачені розміри лиха, нашестя, біди непоправної,
зливи стріл отруйних, зойків люті оскаженілої,
облич перекошених відчуттям поживи близької…
Люди, людоньки, сха-ме-ніть-ся! – чи ж ви не звірі
у нетрях непролазних свого голодного єства,
офіри шукаючі…
Не чують!.. Лють оглушила їх нутро
бажанням крові, запах її такий манливо-привабливий,
такий зворушливо хмільний,
що покриває всі доводи розуму правди всебожої –
ХТО МЕЧ ДЛЯ ВІЙНИ ПІДНЕСЕ, ВІД МЕЧА І ЗАГИНЕ!!
Обри йдуть!.. Множаться їхні лави, затуляють собою
Сонце ласкаве, снують тенета Смерті…
Піднімайтеся всі, хто покликаний до Життя –
Вишень гряде на марицях, бути бою великому!
Ми в задзеркальному просторі, наче в «Хроніках Нарнії»,
приймаємо нерівний бій запалом серця палаючого –
і хай поможуть нам дерева столітні, ріки
з розкутими берегами, поля волошкові
та скелі непорушні… Птахи, плазуни
та істоти – земні і небесні…
…Ми – діти прадавньої терри-матері Ойкумени,
земля наша обітованна,
крівцею дідів, як згірклим медом, зрошена –
НАЛЕЖИТЬ НАМ І НІКОЛИ ІНШИМ…
Чуєте голоси відлунь жальників смерекових,
з веремії бою одержимого
до потомків зголошені:
[i]«… А де впала кров наша, там є земля наша,
і це вороги знають, і на нас стараються,
і старання їхні м а р н і будуть,
як вони були і в старі часи
отців наших»*… [/i]
*За дощечками літопомної "Велес-книги".
[i](Зі збірки, що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017)
[/i]
[i](Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739701
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.06.2017
…ой, мой-мой потічку, ти втомився голосити з надтуги
за оскверненим раєм на землі,
а сміятися так і не навчився…
- Ти, Євина донько, чом тішишся?
Чи тебе торкнулися крила херувимів,
що чорноти світу не помічаєш?..
Чи тобі заговорено, а чи нашепта́но…
- Ані заговорено, ані нашептано,
а лиш золотим пір’ячком жар-птиці Матиреслави
м’яку ложницю устелено,
та піснеспіви звитяги зголошено, -
то я й радію…
- Ти, о плоде плодів пізнання, хіба не знаєш
закону землі обітованної –
допоки звитяга в дорозі
радіти завчасно не варто…
Бо Діва-Обида прокинеться!..
- …а й що з того, що прокинеться – вона ж і не спала,
тільки біле тіло синів адамових –
по дорогах Ойкумени розвіяла,
євшан-зіллям убрала…
- Ти, Євина паросте, що з євшан-зілля постала –
промов слово завітнеє вітру –
хай він степом-пристепом промчиться…
Імена всіх полеглих прикличе,
проти темряви Ночі обстане…
- Ой, вітречку-братіку, сколихни
води сиві озерця старого,
чей, в глибинах ховає від світу
біле тіло тремкого латаття,
що лякливе і чисте, мов ланя –
бо ж воно яскравіє надміру
у тенетах темно́ти марно́ї..
- … що йому, воно спить… і не бачить…
а побачить… ще дужче збіліє –
бо в латаття є сила всебожа,
Сонцю, Світлу і Дню на потіху…
… Сонце-яр глупу ніч переможе –
дух яріє – світає…
світає…
…світе, я…
донька Євина, чую –
там, на обрах займається р а н о к!..
… Я… як і сотні тисяч дітей
первозданної землі
Ойкумени…
[i](Зі збірки, що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017)
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739698
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.06.2017
Коли ти дивишся на мене, як на камінь,
так хочеться котитися шляхами,
стирати в порох всі твої принади
розради ради…
Коли ти дивишся на мене, як на гілля,
що владно заступа тобі дорогу,
мені би лісом стати ненадовго
у час дозвілля…
Коли ти дивишся на мене, як на кладку,
що всю вагу прийма собі на плечі,
мені би надломитись на початку
заради втечі…
Коли твій зір, мов дикий танець віхол,
ковзне повз мене і присипле снігом,
я обпечу тебе лукавим сміхом
заради втіхи…
[i]З раннього
(З першої поетичної збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739526
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2017
[b][i]Знайди мене у натовпі людському.
Знайди мене у ночі на краю.
Тобі віддам незвідані нікому
Тепло, і ніжність, і любов свою.
Знайди мене, як дощ знаходить квіти.
Неждано і негадано прийди.
Знайди мене, щоб більше не згубити -
Знайди мене, знайди мене, знайди.
Знайди мене в передосінній тиші.
На роздоріжжі радості й біди.
Ти мені снишся. Я тобою дишу.
Омріяний, знайди мене, знайди…
[/i][/b]
[i]З раннього
(З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739525
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2017
[color="#ff0000"][b][i]Павутина срібна залетіла в коси,
А на призьбі літо квапиться спочить.
Не хвилюйтесь, мамо, - ще не справжня осінь,
Доки в серці пісня молодо звучить.
Нам вона розкаже про свої тривоги,
Про червоне й чорне, квітень, падолист…
Нитка павутини – пройдена дорога,
Прохолодних ранків запізнілий лист.
Візерунком Долі посріблила скроні
Нитка павутини – місячний стіжок…
Ми посадим, мамо, літо на ослоні,
Хай нам вишиває срібний рушничок.
[/i][/b][/color]
[i]З раннього
(З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991).[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739404
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.06.2017
[b][i]Дитині міста сниться запах сіна
І теплий дотик кухля з молоком.
Не смійтеся, хоч я міська дитина,
Я так люблю пробігтися селом
Босоніж, легко, по холодних росах,
На пасовище або на город,
Або присісти десь на лавці просто
І слухати, як гомонить народ.
А ввечері, коли притихне хата,
Кує зозуля в нашому садку…
Дванадцята, давно пора вже спати,
А я боюсь прогавити «ку-ку»![/i][/b]
[i]З раннього
(З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991).
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739402
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.06.2017
[b][i]Коли збагнем, що в нас усе гаразд,
що все ж незле ведеться нам на світі,
що затишно ще спиться нашим дітям,
що у печі вогонь ще не погас,
що запах страви хату обволік
і незабаром зладиться вечеря,
і в звичному вітанні скрипнуть двері,
і стане на порозі чоловік,
таки зітхнемо: жаль, не вічні ми,
як зими й весни, як усе на світі…
А зрештою, що є цінніше миті,
в яку себе відчуємо… Л ю д ь м и.
[/i]
[/b]
(Зі першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739251
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.06.2017
[b][i]Ми пізнаєм себе на чужині
І почуття на відстані гартуєм.
Розлука з ближніми таки чогось вартує,
Хоч спогади, мов гілля на вогні,
Такі пекучі і шорсткі на дотик,
Такі їдкі й задушливі, як дим,
Що проміняв би все на рідний дім,
Де хтось не спить і все чекає поки
Жаданий лист про тебе возвістить...
[/i]
[/b]
(З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739250
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.06.2017
[b][i]“Ти ж моя, ти ж моя,
перепілочка!
Ти ж моя, ти ж моя
пречудовая!”[/b]
(З білоруського фольклору)
[/i]
Рано-пораненьку – перепілочка…
Рано-пораненьку встала дівочка:
личко рум’яненьке, очка зелененькі,
як медівочка!
Сорочинка біла тілечко увила
аж по ніжечки…
Чи тобі не лячно, чи тобі не мрячно?
… Ані трішечки!
там, за небокраєм, сонечко вертає
на доріжечку…
Уберися тепло – Осінь косу клепле
сколе ніжечку!
Пташечко маленька, пташко солоденька,
пречудовая,
будь мені, рідненька – щасна, веселенька,
ще й здоровая!
Будемо літати, будемо вертати,
як ті пташечки –
на пороги квітні, де соньки́ досвітні,
до нанашечки.
Там де котки сітечка виплели із Літечка
над колискою,
а в нічних дібровоньках водяться в обновоньках
Вовчик з Лискою.
Там де роси срібнії, там де сльози дрібнії
сплели вінечка,
а у краснім пір’ячку спить собі на вінечку –
п е р е п і л о ч к а !
[b][i]“Б’є крилами птиця о боки свої,
вогнем сяючі, а у ній жар-перо інше:
червоне, синє, жовте і золоте, срібне і
біле, і ті бо світять, як сонце палаюче…
А та птиця сонцем не єсть, та од сонця
така стала бути. Красна птиця несе
нашим пращурам огонь до домів їх…
Бачиш – співає – огонь жару поймаючи
до нас, і головою порушує, та то є гребінь її.
Промовляє, співаючи, що як будемо боронити
землю свою, удержимося на ній:
[/i][/b]
- Лавровий вінець на чоло твоє -
аби було осяяне!
Лавровий вінець на груди твої –
аби були уславлені!
Лавровий вінець на руки твої –
аби були оспівані!
А Числобог числить дні наші
і каже богові числа свої, бути дневі
Сварожому, а чи бути ночі –
І про всякого те…
[i]"У перепелички
ніжки невеличкі –
черевички вбрала.
Аби наша купа́вочка,
ясновида павочка,
росла-виростала,
а на той рік
ще кращою стала!”
[/i]
(Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739117
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 24.06.2017
І [b]Злотих Уст[/b]* зітхання уві сні,
і слів дитячих різьблені кришталі…
Які тоді складаються пісні
і крушаться які тоді печалі!
У лабіринтах буднів-душегуб,
минаючи припливи і відпливи,
одне беззмінне, цінне, незрадливе –
оте малече ніжне «приголуб»…
«У нашій хатці, мамо, Бог живе?
Йому болить за дітками серденько?..» --
голуб мене, мій ангеле маленький,
того дивись – і тяжба заживе…
Гора Оливна зливна від мольби –
моє дівчатко плаче за плечима –
вертаються у храми голуби,
у душі діток з мудрими очима…
В колисочках народжених зірниць,
як теплий дотик першого причастя,
спочине сонце в сонечках зіниць –
і як тоді доступний вимір щастя!
* [i]пестливе від імені [b]Златоуста[/b][/i]
(Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739115
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 24.06.2017
[b][i]Лелієчко, ой ле́лечко, ой ле́ле! –
На пір'ячко, на білеє, на біль –
На літечко, на лі́тепле, веселе –
Неначе снігу, хтось насіяв сіль.
Роз'ятрені леліяні листочки,
На крилечка, на білі – храмота…
Спитай, спитай у тої лелійо́чки,
Чого на світі варта самота.
Поникне стан її тонкий, тендітний,
І роси упадуть з її голів:
-- Благословенний Муж, коли він… Д і т н и й,
І проклята... д о в і ч н а ц н о т а Д і в!*
[/i][/b]
[i]*Біла Лілія - у міфології праукраїнців - символ Цноти, Чистоти,
Незайманості, символ знака Діви.[/i]
(Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738972
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2017
[b][i]«…мимоволі думаєш, що ся хвора, слабосила дівчина – трохи
чи не поодинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну».
(Іван Франко про Лесю Українку)
«…Хотіла б я уплисти за водою,
Немов Офелія уквітчана, безумна…»
(Леся Українка)
[/i][/b]
Офелія… і Тірца… і Йоганна…
Люцілла… і Прісцілла… Донна Анна…
Касандра я… Неріса… Одержима…
(Душа моя і плоть моя – незрима)…
Безумна я і втишена… Хто зможе –
стихію цю впокорить, переможе,
коли не я?.. не море це зелене?.. –
бо хто є тут розкутіший над мене,
над цю вербу, що з попелу востала –
(я Мавкою колись сюди літала).
Чи ж то мені по лаври Корифея
ставати в ряд з покірною главою,
коли звитяжний геній з булавою
мене веде: вперед, сліпуча Феє,
у пущі слів, несходжені, як долі,
іди й ставай на прю на Полі Крові.
Чи ж по мені Корінфа кволі крики,
марні́ пісні, плачі співців незрячих,
коли в мені безумно Жінка плаче,
голосячи собі на всі язи́ки.
Моїм речам вшалілі бурі милі,
вакхічний дух і шум вина по вінця,
і ельфів-слів легкі райдужні крильця,
(і де вже їм стинатись у могилі!)…
О ті жалі́! - ті чо́ла переможні,
о ті терни́! - скупі римля́нські чола…
Стаю на прю – розніжені і млосні,
Я одержима… правда, тілом квола.
Мені за зброю – всесвіт мого вірша,
(десь там орел у бе́змірі ширяє!).
Я втишуся… Я – тиша… Я – Неріса:
[i]«Корінф
оцінить тих,
кого втеряє…».
[/i]
Не плачте по мені, як ненароком
в смертельному бою впаду, причинна.
Я сильна… Так, я «трохи не мужчина»,
мені судилось бути вам пророком.
Дух Божий знайде сам мене в пустині,
і вас він осягне з прийдешнім віком…
В мені снаги – як в доблеснім мужчині,
та я втомилась
бути
чоловіком!
Офелія… і Тірца… і Йоганна…
Люцілла… і Прісцілла… Донна Анна…
Із вічності камінного застінка
Я йду до вас – як найніжніша жінка!
[i](Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів: Логос,2001)
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738966
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.06.2017
[i](Будучи студенткою української філології Львівського національного університету ім. Івана Франка мала честь зіграти Мавку у [b]"Лісовій пісні" Лесі Українки[/b], топтати стежки предковічного лісу на Волині та озера Нечімного - тих заповітних місць, які збудили Лесину творчу уяву. Допоміг розгадати міфологічні образи-персонажі "Лісової пісні" наш викладач, світлої пам'яті професор Іван Овксентійович Денисюк, що народився поблизу Лесиної домівки в Колодяжному і з малих літ увібрав у серце любов до свого мальовничого краю і його знаменитої співвітчизниці).
[/i]
Коли вирветься втома,
як ноша мені непосильна,
коли хтось із знайомих
на мене скептично зиркне́,
я буденність покину
і в казку вернуся, наївна…
- О рятуй, побратиме,
рятуй, П е р е л е с н и к, мене.
І від злих язиків,
і від того скептичного ока
я у гущі лісів заховаюсь,
ніхто й не знайде.
Тільки мій П е р е л е с н и к
злетить над лісами високо
і озветься з берези:
- О де ти, о де ти, о де!..
Коли вирветься втома,
а вона ще чорніша від ночі,
і пітьма півпритомна
долоні безсонь простягне,
спалахне у мені,
заіскриться в мені,
затріпоче
твій високий вогонь:
- О рятуй, П е р е л е с н и к, мене!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738815
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2017
[b]ОЗЕРО НЕЧІМНЕ*
[/b]
Спить озеро. Не розбуди словами
Його спокійну, древню сивину.
Дивися, як м'якими рукавами
Хвилюють верби тихий берег сну.
Про що мовчать? Невимовлений докір
У хвилях, що цілують береги,
І піниться минулого неспокій,
Що серцю, наче п і с н я, дорогий.
О,що те дно хова від зору ока?
Можливо, пестощі весняного тепла…
Любов -- як тайна вічна і глибока,
З якої вірність М а в к и проросла.
[b]ТОЙ, ЩО В СКАЛІ СИДИТЬ
[/b]
...І знов щемить, і знов у серце стука
Дух темряви – Т о й, щ о в с к а л і сидить.
Змовкає день і час. Холонуть руки.
Зникай, маро́, була це тільки мить!
Яке ж то забуття, коли є пам’ ять:
Великий смуток, радощі малі.
Вони живі. Захочуть і поранять
Руїнами і Того, що в скалі.
[b]«АЛЕ МИНАЙ ЛЮДСЬКІ СТЕЖКИ, ДИТИНО…»[/b]
Тривожу вдруге я те озеро Нечі́мне,
А поруч мій Л у к а ш байдуже розмовля,
Як вітер весняни́й, мінливий, непостійний,
Не зна, куди майнуть, війнути звідкіля.
А озеро мене у відповідь басами
І кумканням, і скреготом, і шелестом віта.
Голосить – не щадить і теплиться сльозами,
Що ось, мовляв, живе забута "Пісня" та!..
Той лісовий мотив, як дідуган прадавній,
Мудрує стільки літ, лунає відколи.
О дядьку Л і с о в и к, розрадь моє кохання.
Тут поруч – мій Лукаш! Зціли його, зціли…
Живучим дихом слів, що я сказать не вмію,
Пробудження весни нам плесо прорече.
І вітер жартівник обпалює плече,
Дарує ще одну, лишень одну… н а д і ю.
[i]*[b]Нечі́мне (Нечімле)[/b] - знамените предковічне озеро на Волині, [b]місце дії драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня».
[/i][/b]
[i]На фото: озеро Нечімне.[/i]
(З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738814
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2017
Остання свічка згасла над вінком.
Пливи,пливи… Шукай своєї долі.
Чого боїшся? Вибери його…
Його. Цей світ. А може, дві тополі.
Чаклунка-ніч заплутала стежки,
Де дно мутне,там хвиля віроломна.
Пливе вінок за поштовхом руки,
А ти мовчиш мовчанням непритомним.
Свята печаль. Заломлені уста.
На манівці пішла блудити річка.
Пливи,пливи… Остання згасла свічка.
Коли печаль,то хай собі свята...
Тополі дві і світ цей – над вінком.
Пливи,пливи… Шукай своєї долі.
А допливеш – побачиш дві тополі.
Чого боїшся? Вибери його…
́(Зі першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738677
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2017
[b][i]«…прийміть мене, мамо,
за рідную дочку…»[/b]
(З пісні)[/i]
[b]О[/b]пальна жінка з дитиною
любить вашого сина, мамо!
[b]К[/b]олосочки пригнулись доземно
приглушені градом.
[b]С[/b]овина темно́та самотньо пугукає в шиби…
[b]А[/b]-а-а… Злоті Устонька
в снах поринають у гори
[b]Н[/b]а райдужних хмаринках,
де я́нголи ладять у згоді
[b]І[/b] виводять на гусельках
бабцину ще колискову.
[b]Д[/b]о порога нам лячно –
русалки вінці походили.
[b]М[/b]олоду – не обвіяну зерням –
покрили в намітку.
[b]И[/b]рій тужно курличе на стріхи
ключем журавлиним.
[b]Т[/b]аті бранку ведуть у ясир,
у турецьку неволю…
[b]Р[/b]аю втрачений… Ирію, де твої луки пригожі?
[b]І[/b] ласкава рідня,
що вимолює божу премилість…
[b]В[/b]ідлітають ключі… А чи чуєте, мамо,
співають! Гой-й…
[b]Н[/b]евольничі співи, ви озвіться
про долі жіночі
[b]І[/b] все сповна про любощі… втечі…
і все про опалу…
[i]Вірші з минулого
[/i]
[i](Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738676
рубрика: Поезія, Акровірші
дата поступления 21.06.2017
Заколисує Небо Зорі:
- Хай насняться вам сни прозорі.
Про Лебедика в синім морі
В легкокрилім своїм уборі.
Затужили Зірки-малята,
Мерехтять і благають тата:
- Нам би звідси, із високості,
Хоч на хвилю б на землю в гості!
Не побачим її погаснем,
І чекай тоді, тату, напасті!
У задумі сивіє Небо –
Десь на морі біліє Лебідь…
У ті ночі світлі безсонні
Радить Небо коханим доням:
- Ради втіхи і щастя ради
Ви пограйте в земні зорепади.
Покидають Зірки постелю
І спадають з небес на землю,
І сміються всю ніч на морі
З білим Лебедем білі Зорі.
[i](З першої поетичної збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991).
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738581
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.06.2017
[i]Ой ходила цаплиночка по комиш,
а ти мою Устиночку заколиш…»
(Колискова)
[/i]
Люлі,люлі пла́чне немовля,
райська пташко… очко нелукаве…
Мати Божа – аvе! аvе! аvе!
Ти – мій світоч, я – твоя земля.
Ти мені світила в чорну ніч,
в глупу ніч відчуження і зради.
Роду дай мені, а не розради.
Тілом гребуй, душу не скаліч.
Я – земля. Наповни мої надра.
Хай на чорній, наче ніч, ріллі
Ледь жевріє вогник, гріє ватра,
Виростають пуп’янки малі.
Пуп’яночку… очко нелукаве…
Ладьте цитри!Цитьте, королі!
Є віднині в мене величаве,
Горде ймення Матері- Землі.
Миром Божим світ у цвіт краси́ться.
Райська пташко…плачне немовля,
люлі,люлі…Хай тобі присниться
молоко, яким стече Земля.
[i](Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738580
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.06.2017
[i]«Здоров’я князеві й дружині,
Що борються за народ християнський
Із військами поганими!»
[b](«Слово о полку Ігоревім»)[/b]
[/i]
Співаю славу Руської землі,
А не ганьбу полону половецького…
Коли б знаття, які поводирі
З потомків Ольги, ласих на скарби,
(Не книжнії скарби зі світу грецького) -
А на шаблі ординської доби,
Що їх зманили в лігво Кончакове –
На коней степових тяжкі підкови...
…Співають сурми Ігорів похід!..
Сурмить Сула – Дніпро у хвилях дметься,
(Чомусь йому розлого не сміється,
Бо з дна не сонце – пляма вирина)-
[i]«…то Україна много постона…»![/i]
Вкриває темінь небеса дзвонові –
Тече печаль, мов крівця, по Дніпрові…
Реве Дніпро на грізні голоси:
[i]«…За шеломянем,земле-Русь, єси...»![/i]
…Дівчата виглядають на Дінці –
Куди прибились пущені вінці,
На манівцях не ймуть лихого знака –
Вінці потопчуть коні хана Гзака:
[i]«Вже нам своїх милих лад
Ні мислію помислити,
Ні душею здумати,
Ні очима оглядіти»…[/i]
…А у Путивлі-граді на валу
Співає Ярославна піснь скорботну –
Про Долю жінки,Доленьку безродну,
І про побоїщ лютих сиву млу –
На вої половецькі месть-хулу,
На ладо миле кличну мисль свободну!
…Заграє хвиля на Дніпрі-Славуті -
Опівночі стовпами мла іде,
То сонце-бог для князя путь пряде,
На руські землі, волею розкуті,
Яку скропило тіло молоде –
(Хвала небесній правді і могуті)!
О лада милі, в часі не забуті,
По вас розлоге древо проросте…
Із дум крилатих, сліз дівочих дрібних –
Трава зійде на побережжях срібних…
[i]́(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів: Сполом, 2013)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738431
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 19.06.2017
[i]Для тих, хто прочитав[b][i] "Рапсодію танучої свічки, або Галицьку елегію"[/i][/b] будуть знайомі персонажі цього вірша. [b][i]Олег Чагренко [/i][/b]- позашлюбний син Ярослава Осмомисла і [b][i]княженко Володимир[/i] [/b]- син від шлюбної дружини, княгині Ольги. Якось так склалося, що у взаєминах між Ярославом Осмомислом і княгинею Ольгою не було родинного тепла, бо слухалася вона порад боярської верхівки, навіть у справах сімейних. До того ж, Ярослав дуже хотів мати спадкоємця престолу - сина, а перші дві дитини - були дівчатками. Отож, коли Ярослав покохав Настю з половецького роду Чагрів, і вона стала "непраздна", себто чекала на первістка, лиха Доля-Обида зіграла з Ярославом злий жарт - майже в той самий час (на місяць швидше) "непраздною" стала і княгиня Ольга. Народилися в обох - сини, ясна річ шлюбний син Володимир - трохи раніше від Олега Чагренка. Проте засліплений коханням, Ярослав віддав перевагу новій сім'ї - і тяжко за це поплатився... Боярська рада, підбурювана княгинею Ольгою, здійснили свою "чорну справу" - спалили Настю Чагрівну живцем на вогні, а князя Осмомисла повели до церкви на присягу вірності.
Князь до кінця життя не оправився від болю втрати - він знищив усіх змовників, а княгиня Ольга і княженко Володимир змушені були втікати від розправи за межі Галича у польські володіння, а згодом і в російські... Ольга закінчила свої дні у монастирських стінах міста князя Володимира-Суздальського.
Втративши Настю, Ярослав Осмомисл робить Олега Чагренка своїм спадкоємцем, залишаючи Володимиру лише намісництво у Перемишлі. Та не так сталося, як гадалося Ярославу. Відразу по його смерті, на другий же ж рік - бояри отруїли Олега.
Щодо княженка Володимира, що став опорою матері супроти батька, то відомо, що примандрував він у Путивль-град, у маєтки своєї сестри, знаменитої княжни Ярославни, що в 14 років була віддана в законні дружини князю Новгород-Сіверському - Ігорю.
Коли ішов Ігор у похід на половців і був узятий в полон, хан Гзак у відповідь штурмував стіни Путивля-граду. І на обороні його стояла дружина Ярославна з своїм братом Володимиром. Звідси є припущення, що імовірним автором [b]"Слова о полку Ігоревім"[/b] є саме княженко Володимир - безпосередній учасник цих подій.
У вірші акценти розставлені не за княжими рангами - бо, звісно, серцю не прикажеш!..
[/i]
Олег Чагренко – Ольжин Володимир.
Два леза у меча. Озіріс – Сет.
Один – із пилу, другий – із гордині.
Два паростки. Два грона. З трунком – мед.
Один супроти другого… Княженки…
Один – сирітський, другий – стольний син.
Безпутній Володимир і Чагренко –
два жмутки болю… Втрати дві сльози…
Двобій між ними! Батько – поміж ними…
Зросли чужими – і умруть чужими.
І Ольжин трунок, і Настусин мід –
Розталий лід…
Всіма
забутий
Слід…
Олеже! Володимире! Агов-же!
(Я риси ваші виловлю з пітьми).
Відомо, хто в цім герці переможе –
удар-но, Боже, з горя в два громи!
Удар, Перуне! Протверези душі:
ця віковічна звідниця – юрма!
В безоднях неба, в морі і на суші –
н е м а р я т у н к у !
П р а в д о н ь к и н е м а !
Чагровичу… Чагро… Оле́же… Ольже…
Престольна чара випаде із рук.
Відомо, хто в цім герці переможе –
Не благородна г а л к а …
Звісно… К р у к.
(З видання "Галицька елегія"/історична поема. - Львів:Сполом,2013)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738429
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 19.06.2017
[i]Сьогодні святкує Україна давнє, ще дохристиянське свято "Божого Тіла" і святить віночки-обереги, що пахнуть нашою рідною Природою, травами, відворотним чар-зіллям.У цей день думки летять на приволля рідних українських стежок, пралісів, дібров, де неторкана краса природи поєднується з літопомними сторінками нашої трагічної історії. Галич, де я копала в юності "княжу добу" 12 століття - яскравий тому приклад.[/i]
Я повернулася:в Галичі квітне чебрець.
Чебрецева пора – чень, надовго... надовго – на вічність.
На приволлі ловлю віщий поклик зухвалих сердець,
що волають о щастя, уклінно так: “ваша Величність”...
А “Величність” – наруга, то серцю позірна подруга,
що убоге пожнив’я в осіб можновладного круга,
що пошлюблення їхнє – завжди обоюдний тягар,
а потому лиш дим... лиш мертвенний їдучий угар...
Ти спогадуєш, Галичу, – вихря зійшло, відшуміло:
у землицю лягло, в деревину пішло... оніміло,
та й не рухає пам’яті, лиш красномовно мовчить!
Лиш перо у руці літопомній, мов птаха, ячить.
Помовчімо і ми на погарищі, та й помовчім...
Ми ж бо в часі прибулі, до тіней старих ніпричім.
Але ж стрілися тут-таки, в Галичі,
в вир’ї стрімких роздорож,
а на чолах у нас опочив і Стрибог*, і Дай-Бож,**
і не в силі ми милі, хоч прикрі, вернути навспак –
то на карбі правнуків пекучий, погрозливий знак!
Лики пращурів наших, що квітнуть тепер чебрецем –
увійдіть в нашу бутність, а хоч би навпотай, тихцем...
Увійдіть в нашу бутність! Та й купно усі помовчім!!
...Чебрецеве усластя...
То – щастя?!
У чім... і по чім...
[i]*Стрибог – у давніх слов’ян бог Вітру і повітряних стихій.
**Дай-Бож (Дажбог) – найстаріший з богів Зодіакального Сонця (Зимового) у слов’янському пантеоні. Бог Новорічного календарного циклу, поза Зодіаком – бог щастя і достатку, «Той, що дає».
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738287
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 18.06.2017
Я дитина Галича. Воістинно, так! У моїй долі була щаслива година зустрічі з Юрком
Лукомським, який упродовж багатьох років керував розкопками княжого Галича (Крилоса, зокрема) у складі Карпатської архітектурно-археологічної експедиції. Він завжди збирав довкола себе молоде, небайдуже товариство. Я теж іскорка з цього багаття: топтала стежки Галича влітку 1987 року, відбувши нелегкий перший рік вчителювання по закінченні філологічного факультету Львівського університету ім. Івана Франка. Здобута вища освіта дала мені змогу стати старшим лаборантом і щоднини, відпочиваючи після розкопок, шифрувати археологічні знахідки. Як ця робота припала мені до душі! Яка романтика – спати у розкидних похідних мішках, мити волосся просто у хвилях Лукви, гріти руки і обличчя біля вечірнього вогнища, сьорбаючи духмяний чай, заварений на ромашці, чебреці та м’яті, і ласувати бородинським хлібом, вимоченим у молоці, запеченим і политим свіжозібраним медом (ото ще забагається “печеного меду”!..).
А пісні біля вогнища під гітару Юрка – це щось фантастичне:
[i]“Пісня бринить аж до світанку
Про галичанку, про галичанку”.[/i]
В той рік зі мною поруч копали Крилос дівчатка з музичного училища – Оленка Сеник (експедиційний старожил) і Оксана Щигельська, що розділила зі мною тягу до фольклорних шукань у мальовничих місцинах княжого Дитинця. Оце з нею ми пробиралися вузькими непролазними лабіринтами пралісу Діброви, переходили через джерельний Чистий Потік, а там і через болото, прозване нами “Зміїним”, бо там направду водилися галиці, і підступне мале змієня мене врешті-решт ужалило. А далі – попри пасіку, попиваючи медовий нектар з води Чистого Потоку (дарунок щедрого пасічника), піднімалися на узвишшя Золотого Току, по дорозі спостерігаючи, як у куренях пралітніх дерев, що вросли у камінні мури, гніздяться кури, а старі господині, помережані зморшками, як століттями історії, зітхають співомовками:
[i]
"Васильку,Васильку,
повісь ми коралики на білую шийку"!
[/i]
…Крилосе, Галичу… Перемліла я вашими овидами, коли знімали фільм “Данило Галицький”. Таке все рідне, знайоме – на запах, на дотик, на відчуття простору і середовища: те залите багряницею призахідне сонце, що сповзає по верхів’ях дерев і поволі окреслює рельєфну панораму неторканої первісної природи…
Натомість місце наших розкопок – “Церковці”, де у княжий період зосередилися храмові забудови – тепер запущене пасовище, де привільно пасуться корови, мудро зглядаючись на незнайомих їм прибульців, довірливо підходячи до нетривких “заборол”, якими слугують звичайні стрічки і шнури, натягнуті на кілки. Свята простота!
Ці враження не померкнуть ніколи. Ця любов до Галича захована в найглибших закамарках пам’яті, і коли на душі стає смутно і тривожно, піднімається така нестримно тепла, така світла хвиля ностальгії – немовби Луква і Лімниця разом узяті виходять з берегів. І хочеться повернутись – і двічі ступити в одну і ту ж ріку…
Так виник задум опублікувати “Галицьку елегію”, що увійшла до моєї першої поетичної збірки “Дзеркала”, без заспіву, скороченого редакторською рукою, під метафоричною назвою, навіяною юначою уявою – “Рапсодія танучої свічки”.
До теми князя Осмомисла, його коханої Насті Чагрівни та синів, що по материнській лінії стали одвічними ворогами, я повернуся ще пізніше в циклі історичних портретів «Праотчі лики з обрисом Русі». А поки що – вона, «ГАЛИЦЬКА ЕЛЕГІЯ», чи то галицька журба «РАПСОДІЯ ТАНУЧОЇ СВІЧКИ».
Я впізнала т е б е –
в мою уяву ти врісся
корінням старезного дуба,
дупло якого поросло мохом
і здивовано дивиться
широко розплющеним оком
на цей звичний
і щоразу новий світ.
Я впізнала т е б е –
в мої груди ти влився
запахом полину і м’яти,
що сплели свої долі
на узбіччі крутої стежки.
Я впізнала т е б е,
але ти…
Чи впізнав ти мене
в мовчанні?
* * *
[b][i]«Ой, воротар-воротарчику,
утвори нам воротонька.
- А хто там, а хто там за пан іде?
- А що там, а що там за дар несе…»
[/i][/b]
Прибились онуки-безбатченки,
немає куди їм подітися.
- Ой, воротар-воротарчику,
пусти до вогню нас
погрітися.
- Ви звідки, онученьки-старчики?
- Ми з віку прийдешнього, зло́тенький.
Ой, воротар-воротарчику,
утвори нам свої воротонька.
- Ідіть же, онуки-безбатченки,
хай ноги спочинуть натомлені.
- Ой, воротар-воротарчику,
пусти нас під Хорсові промені.
[b][i]«А був той Хорс владним а добрим,
і щедроти його восхваляв люд галицький,
аж поки не приїхав на буй-коні Перун,
і не зламав списа кирвавого на рамені Хорсовім,
і не вдягнув його у шати з каменю…»[/i]
[/b]
Оживає дух предків,
розсуваються стіни порушені,
і чийсь профіль суворий
виринає і кличе до себе.
Твоя мова співуча
закодована в камені, русине.
Камінь – слово, і слава, і сила, і зморене небо.
[b]ЛОВИ
[/b]
Засурмили сурми. Заревли.
«Осмомисл збирається на лови
до густого праліску Діброви», -
сповістили галицькі посли.
І тріщать налякані гілки,
скаженіють коні залюбки,
сарни стогін, та зникає сарна.
Марні лови. Сарна – річ не марна.
Ось уже і Лімниця-ріка.
Здобич утіка та й утіка.
У нестямі кинулась в Дністер,
де вшамрілий очерет росте.
І стояв, і думав Ярослав.
Перевізника гукав-благав.
А в човні з’явилася чарівна
Настасія… Настонька… Чагрівна.
Латане мереживо Золотого Току.
Юрба, одурманена літньою спекою.
Багаття очей твоїх, тихо тліючих.
Аромат меду в повітрі загуслому.
Вологі коси осики тремтячої…
О русинко, дике сарня втікаюче.
А її впіймали й повели
на узвишшя Золотого Току.
Всемогутній Хорсе, як жорстоко
від твоєї гинути стріли!
Грубі жарти грубої доби:
то ж кохана князя – не шептунка.
А жертовник – доленька-пустунка:
ти не князя, бога розлюби.
Наречена Хорса – дивний шлюб.
За короткі ласки – вічна кара.
На землі – одна, а в небі – пара…
Плакав, як дитя старезний дуб.
[b][i]«На жертовник ступила наложниця князева
Настя Чагрівна,
багряниця огненна їй пишні уста випивала,
і сказав Ярослав, обіймаючи сина Олега:
сиротою єси, головонько моя безталанна».[/i][/b]
Шептали шептунки. І сіті плели з поторочі:
- Олегові отрочі очі – не князеві очі!
Плели з поторочі на отрочі очі провину:
- Настусині… сині, як ночі, дісталися сину.
А ночі ті сині розкажуть Олегу про вроду…
Ті очі – провинні. Ті очі – не княжого роду.
Чагрового роду! Такому престольним не бути,
бо Настину вроду нікому не зволить забути.
Не зволить забути і Лада за люби любити…
Шептали: не бути! І люди шептали: убити!
Ой, Леле! Убити? Твою, Осмомисле, розраду…
І мислять любити?! І мислять молитися Ладу?!
О мисле зміїна! О каверзна гадино-зрадо…
Моя ти провино, мій сину… Ой, Леле! Ой, Ладо!
Моя ти кровино, ти – небо моє невеселе…
Насту… сині-сині… у сина… Ой, Ладо! Ой, Леле!
[b][i]«Вже полоз отрути вповзає у чару медову
і зуро* сичить на Чагренка, на княжеє чадо,
стікає на мариці меду густа поволока,
і світить супроти Олега свічею свічадо…».[/i][/b]
- Засвічу свічу проти місяця –
тихо йду!
А вода по каменю, а вода по білому –
ще тихіше…
Не горить свіча проти місяця –
тихо йду!
А вода по каменю, а вода по білому –
ще тихіше…
Ходила Обида**, збивала о камені ноги,
пристала спочити на згарищі серед дороги,
змахнула косою, присипала попелом очі,
бо хоче сліпою, бо зрячою більше не хоче.
Зобидили люди Обиду, зобидили люди,
коли проминуться вони, що з них буде, що буде?
Чи лози хиткі, чи квітки, чи зірки, а чи древа?..
У кого постава від гадини, в кого – від лева.
Десь острів Останнього Вечора там, у вираю,
збирає вечеряти всіх, хто колись проминає,
збирає на трапезу всіх многолика оселя,
справляє-гуляє своє споконвічне воседля.
О квіти, о древа, чи вас хтось людьми пригадає!
Людино… Минула… Як звуть тебе там, у вираю?
Людино… Минула… Що станеться з тебе?
- Не знаю.
Я зірка. Я квітка. Я древо. Впізнаєш?
- Впізна́ю.
Коли у вирай оселяються він чи вона,
вони забувають стражденні земні імена,
у краю тім князя і Насті ніхто не впізнає,
там житиме Кай, а поблизу ще житиме Кая.
Там сива Обида колись їх обох поєднає:
де втрачена Кая, там затишно буде і Каю.
Той острів смиренний, гамірно-блаженний вирай.
Де Кай, там і Кая. Де Кая, там Кай.
- Кає, обличчя твоє рум’яне
обрієм стане…
- Каю, ти в усмішці спраглого гаю,
я тебе знаю!..
- Кає, наймення твоє ласкаве
вистелять трави…
- Каю, ти в пружнім стеблі молочаю,
Я тебе знаю!..
- Кає, відлуння твоє прозоре
згубиться в зорях…
- Каю, ти в дзвонах ручного ручаю,
я тебе знаю!..
[b]ОЛЬГА[/b]
Де Лиса Гора випинається на городищі,
Духо́ва криниця, а в неї студена вода.
Тут Ольга вслухалася в тишу і тішилась тиші,
удруге непраздна, але ще така молода.
І вірила Ольга у лада, у світ-Ярослава,
у воя і стольного мужа, бо все-таки князь.
І тільки не вірила Ольга у зраду й неславу,
а зрада й неслава, як крук, понад нею знялась.
А поки що Ольга – жона, у хоромах заглавна.
Непраздна, в потугах чекання нащадків своїх.
Дарма, що під серцем не син, а донька Ярославна.
Донька Ярославна – твій світоч у терні доріг.
Вона ще затужить за Ігорем, яко зигзиця.
Вона зрозуміє: розлука – то завше біда…
Де Лиса Гора, задихається диво-криниця,
Духова криниця, а в неї студена вода.
[b][i]«І покинула Ольга Духо́ву криницю,
колиску поганськую,
і пішла в наречені до бога, спасенного Йсуса:
не клени її Хорсе, відступну сестру Євфросинію,
а пошли їй прозріння, а пізнє пошли покаяніє…».[/i][/b]
[i](молитва):[/i]
- Зацькований звіре ночі,
в своїй передсмертній агонії
яви мені спокій урочий
на муки мої безсонні
на роки мої не канучі
ні в Стікс, ні у світлу Лету,
на душу освячену, прагнучу
небесного вищого лету.
Як тільки народиться ранок,
душа втихомириться зранена,
і ступить на батьківський ґанок
віддалена постать прочанина.
О небо, помилуй відступницю,
я, мабуть, приймаю і досі
мирську суєту – принаду цю
і співи дзвінкоголосі.
Та вкриті важкою сутаною
здичілі дороги немощені…
Як тільки розсіється ранок,
о небо, пошли мені прощення.
[b][i]«І преставилась Ольга, законна жона Ярославова,
у славному граді Володимира Суздальського,
у монашім облаченні келії дому обітницького,
не простивши супругу перелюбства содіяного…»
[/i][/b]
Я – тануча свічка,
свічадо померклої пам’яті,
з рабами-думками
і вольного духу поривами.
Ось тіло моє. Не шкодуйте,
а спалюйте. Спалюйте!
Над чорними днями
І ранками сивими-сивими.
Я – тануча свічка,
сльоза на розпутті беззахисна.
Чого ж я палаю
над згарищем і порожнечею?
Звучить – не змовкає
рапсодія темного хаосу,
звучить – не змовкає
рапсодія світлого вечора.
* * *
… Колись було тут місце «Церковці».
Тепер собі звичайне пасовище.
А вітер свище, вітер свище, свище…
Ідуть та йдуть на випас табунці.
Толочать ґрунт. Хіба від того зло?
Скотині б їжу, віру – до нічого.
О велемудре стадо, чи на бога
ти б проміняло крихітне зело?
Колись було тут місце «Церковці».
Від каменю – ні крику, ні огуди.
Не винні ж коні, винні тільки люди.
Сліпі і зрячі людоньки. Людці…
* * *
[b]«МАТИРСВА», СЕБТО «МАТИРЕСЛАВА»…***
[/b]
Не бий крилом, Матирсво – Птахо Слави,
вертаєш, певно, з Ірію від нави.
І я вертаю на сварожі кола,
б’ючи крихкі дзеркальні виднокола, -
усе вертає на круги своя:
це – видиво, це – марево, це – я!
Куди летиш, Матирсво – Птахо Слави?
До Ра-ріки, у день моєї яви,
де Числобог налічує мені
купало, ладо, дажбо, яро дні…
Усе вертає на круги своя –
це – видиво, це – марево, це – я…
І що несеш, Матирсво – Птахо Слави,
літаючи від яви і до нави:
молитву, су́ру питну, чи офіру,
чи на крилі вернеш на Ірій Іру?
На видноколі – дзеркало свароже.
Це – видиво, це – марево, це… Боже…
[i]*Зурий: архаїчне – суворий.
**Обида – у стародавніх слов’ян богиня Злої Долі.
***Матиреслава (Матирсва) – міфічна Птаха Слави полеглих предків, персонаж слов’янської міфології.
[/i]
На фото: Макет Стародавнього Галича.
[i]"Галицька елегія"/історична поема. - Львів:Сполом,2013.
Увійшла до першої збірки "Деркала". - Львів:Каменяр,1991.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738286
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 18.06.2017
…Коли падають зорі, утішся, моє голуб’ятко –
бо це значить, що в світі спалахує вічне кохання,
бо ті зорі в серденьках закоханих, наче свічі
в глибокій криниці, мерехтять-мерехтять чудодійно –
і серденька проймаються жаром... А той жар
все росте – виростає, і роздмухує полум’я в грудях –
ой пече воно груди нестерпно, виливається в пісню
тужливу, а ту пісню підслухає вітер – і по небу
нічному розносить, аби чули ті зорі, що виснуть
і готуються в парі упасти, що чекає їх світла година –
на землі двох людей поєднати. Так рождається
пісня Кохання, нерозлучна із лебедем в морі,
нерозлучна із голубом сизим,
а де голуб – там небо і зорі...
Так рождаються хмарки летючі, випинаються
гори могучі, ліси несходимі смарагдові тіні кидають
довкола – і стиха-тихенько відтак помаленьку
починається любощів мова: листка із листочком,
дзвіночка з дзвіночком, травинки, пташинки, та ще й
комашинки – усе на землі промовляє, німого ж нічого
немає... А там, де Любов свою ніжну розмову провадить
у всьому лиш Злагода-Ладонька ладить: цілує у вічка,
у щічки тепленькі, у личка м’якенькі, і пестить,
і надить – в вікно заглядає Зоря Вечорова... Зорить
колискова, усі голоси переймає. Гойдає на хвилях,
на місячних срібних приливах – і в сон поринає…
[i]́(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738143
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 17.06.2017
... Я метелик з оксамитовими крильцями!
Піднімаюся навшпиньки, на подушечки пальців,
як от балерина на пуантах --
і, розкинувши руки, л е ч у - у - у ...
... Ау - у - у, світоньку ясний, всебожий!
Ау - у - у, людоньки красні, богом сотворені!
Ау - у - у, вітре попутній, богом післаний!
Я л ю б л ю - у - у в а с, п р и й м і т е м е н е !
... Хто ти, цятко дрібненька, легенька, солоденька,
вітерцем підхоплена,
німфами облещена,
змійками оздоблена?..
Я -- ц е я, п і з н а й т е м е н е !
... На тобі всі барви життя -- т и н а ш а !
На устах твоїх краплі єлею - пиття --
т и н а ш а !
А шиття твоє магічними знаками розписане --
т и н а ш а !
... А я волосся -- н а л ь о т у - у - у --
розплету - у - у,
крилечка - вієчка розпущу́,
і б у д у щ е к р а щ а !
... А чи ти ц а р і в н а, а чи к о р о л і в н а ?!
-- Я н е п р о п а щ а ...
... Та нехай собі ношенька - вітвиста дороженька,
чим в и щ а, то в а ж ч а ...
А я взую ноженьки -- на с е м и д о р о ж е н ь к и --
я не пропаща ...
[i](Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738139
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.06.2017