| Сторінки (3/205): | « | 1 2 3 | » |
Вальпургієва ніч. Шабаш відьомський.
Зірками оперезаний очерт…
Малеча, розкомизившись, плачем
заходиться, й не спить.
На мідний щерб
старого місяця кицьки - чортячі доньки
волають - де Трубі Ієрихонській!
Тріпочеться душа, зачувши лоскіт
неретів пекла.
Жахом повне вщерть,
до смерті рветься серце... як додому.
Вальпургієва ніч. Зловісним рипом
незримих східців псячиться пітьма.
Хрипить кугут ізляканий псалма -
пригукує світанок. Та - катма!
Мущир замащений з кутка на двір подибав…
Німіє шія, гейби душить глиба, -
і тягнеться рука додолу скинуть
холодну згарду. Аж її ... нема!
Стухає каганець.
Пречиста, вибав!
Вальпургієва ніч. Огидний регіт
зніміле небо жахно протина.
Од танців дідьчих огирів руна
трясе окрай.
Тойбічна таїна
верцадла стьмарила - вже їм злодійську негідь
несила відбивать.
Зубівний скрегіт
луна ...
То дітогубиця край гребель
діт́очок ськає св́оїх.
Вигина
Жирова Краля бров, мов шію лебідь…
...Безвусий Янгол заблудив між сил ворожих
Й благає криком: "Одчини мні, Матір Божа!"
Вільний переклад твору пані Вікторії Роше. Оригинал:
https://sites.google.com/site/victoriaroshe/kartinki-s-vystavki-1/valpurgieva-noc-1
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535539
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 08.11.2014
Ой, дуде мій, дуде,
Смачний, шовковистий
Та чого ж твої яриці високо повисли?
Ой, дуде мій, дуде,
Пишний та зелений
А я ж тебе покохала, прихились до мене.
Ой, дуде мій, дуде,
Багатий та рясний
Не шкодуй свого намиста, я не буду трясти.
Ой, дуде мій, дуде,
Солодкий, цукристий
Най галки пооб’їдають, як не даси з’їсти.
Ой, дуде мій, дуде,
Щедрая цукорня
Натопталася морвиці, аж у роті чорно.
Ой, дуде мій, дуде,
Ставний та високий
Пусти ж мене, чорнопику, замурзану соком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535404
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 07.11.2014
...мужу Евтерпы
Я стала петь.
Трепещущее тело с вибрирующей арфою слилось.
Все струны натянулись, зазвенело кадансами,
Сама земная ось, речитативом вторя, задрожала!
Но залитая мёдом страсти грудь, -
увы мне! -
резонировать нимало не годила́сь.
Вот терция прилгнуть всё норовит, а может - строй шельмует...
И сколь ни пела я, а всё впустую!
Не удалось стихам моим ничуть
Рта твоего надменную прямую
Улыбкой благосклонной изогнуть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535297
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.11.2014
Да не пила я пиво! водка это… (из диалогов с мамой)
Ваш текст разборчив… непонятен только…
И речь его стремилась к плагиату
Я курице не сын, а муж, однако… (из разговоров с мужем)
Ты так мне "ладно", как тебе я "скоро"?
А сколько жить мне - спрашиваю дятла
Да не батлица это, а таблица
И каждый мой вареник – уникален
Ну, сколько лет... пятидесятиклассник...
Смешна крылатость ваших выражений
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534861
рубрика: Поезія, Поэтическая миниатюра
дата поступления 05.11.2014
Отец Предвечный обретается в любви, -
желток в белке, рождающий в хранящем.
И мы с тобой что ищем - то обрящем
и волею, и болью многих вин.
Из-под сосков его и души и миры
пылинками, корпускулами света
летят, подобны солнечному ветру
сквозь плоть любви, вобрав её дары.
И починают протяжённость бытия:
готовы жить и гнуть времён спирали,
творить, ковать ворота, петь хоралы,
чтоб плоть обожествилась, воссияв.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534859
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.11.2014
Коридор паспортного стола. Женщина средних лет, выходящая от паспортиста, заглядывает в только что полученный паспорт и удивлённо-весело говорит ожидающему её спутнику:
- О, так я ещё ничего!
Пауза:
- А чей это паспорт?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534271
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 02.11.2014
В.М.
Нежный Яблонь Цвет, обёрнутый к небу,
Лепестки раздвинув, дрожит.
Глубоко Пчела хоботок погружает,
Поджимая ритмично задок …
Подсмотрев зачатья жадные спазмы,
Опьянившись действом любви,
Вытекая соком, пульсируя лоном,
Я желанье к тебе повлеку.
Стану взгляд ловить… Мольбам уступая,
Обнажишь нефритовый пест...
Все причуды исполнив, грудью в подушках,
Я раскроюсь, чтоб семя принять.
Фото с сайта: www.migranov.ru
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534083
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.11.2014
Как треснувшие мутные кристаллы,
в ветвях отливы льда,
дыханьем лебедей, туманом талым
вихрятся холода.
И двое, дальним пагодам подобны,
через снега бредут,
беседы свиток - бесконечный, долгий
волочится по льду.
Пустынность, одиночество… И вяще -
пустынность... я...
Косяк
гусей китайских - серых туч, летящий,
утюжит небеса.
2010 г.
Вольный перевод из Эдит Луизы Стивелл. Оригинал:
Bells of gray crystal
Break on each bough--
The swans' breath will mist all
The cold airs now.
Like tall pagodas
Two people go,
Trail their long codas
Of talk through the snow.
Lonely are these
And lonely and I ....
The clouds, gray Chinese geese
Sleek through the sky.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533660
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 31.10.2014
[b]Гноми перша і друга[/b]
Мовив отак
про Гуньє Чана мудрець:
- При́кладний суджений!
в’язаний чорним ретяззям
хоч і бував,
та без вини потерпав.
Обмудрувавши, він,
доньку пошлюбив із Чаном.
Розміркував
так про Нан Жуня мудрець:
- Небезкорисний він
в краї, де Путь урядує.
Втрачено Путь -
ловко уникне покар.
Й змовив Нань Жуневі
брата старішого доньку.
[b]Гнома третя[/b]
Славний Цзи Цян -
муж благородний! Бо ж Лу -
царство шляхетчини,
звідти й достоїнств надбанок.
[b]Гнома четверта[/b]
Сутність свою
багнучи взнати, Цзи Гун
спрошував мудрого:
- Вчителю, хто я насправді?
Ти - мов скудель, -
мовлено. - Як то - скудель? -
Цзи перепитував.
- Банька офірна коштовна.
[b]Гнома п'ята[/b]
Хтось обронив:
- Юн, хоч і людинолюб,
та не проречистий.
Мудрий на те зауважив:
- Нащо йому
пишне вітійство далось?
Гостроязикого
часто ненавидять люди.
Я не скажу
він чоловічний, чи ні,
лиш переконаний -
зайве йому красномовство.
[b]Гнома шоста[/b]
Ци Дяо Кай,
кого до служби схиляв
мудрий, відмовлював:
- Я не упевнений в тому,
що ізмудрів
й справлюся з ділом значним.
Був задоволений
словом розважливим вчитель.
[b]Гнома сьома[/b]
Мудрий сказав:
- Путь і учення моє
не вкоріняються.
Зійду, мабуть, на плота я
та й попливу
річкою в море. А хто ж
супроводжатиме
вчителя? Ю, безперечно.
Вчувши таке,
втішився зело Цзи Лу.
Вчитель продовжував
звільна між тим промовляти:
- Мовить про Ю:
переважає мене
він у хоробрості.
Шкода лиш - лісу не знайде,
щоби того
побудувати плота:
тямки не вистачить,
зваги не завжди достатньо.
[b]Гнома восьма[/b]
Якось спитав
мудрого вой Мен У Бо:
-Людинолюбністю
Ю володіє шляхетний?
Мовив мудрець:
- Те невідомо мені.
Та перепитував
вдруге У Бо войовитий.
Так відказав
вчитель: - Спроможний Цзи Лу
воєначальником
стати в могутній державі,
де бойових
тисячі є колісниць.
Та чи держиться він
людськості – того не знаю.
Питано ще:
- Мудрий, що скажеш про Цю?
- Можна призначити
Цю управителем селищ
з тисяч дворів,
старшинувати подвір’ям
роду князівського
де колісниць пребагато.
Та чи людний
Цю – не відомо мені.
Втретє питалося:
-Чи - притаманна гуманність?
Знаю, що Чи
може посланців прийнять,
перепоясаний
стоячи біля престолу.
Твердити все ж
він милосердий чи ні
я не наважуся:
відати того не можу.
[b]Гнома дев'ята[/b]
Спрошував так
вчитель Цзи Гуна: - Скажи,
хто кебетливіший –
ти чи Хуей? І озвався
щирий Цзи Гун:
- Чи ж обісмілиться Цзи
рівним Хуеєві
зватися: єдне почувши,
десять речей
урозуміє Хуей.
Я ж, як почую що -
кроки на два обміркую.
Мудрий відрік:
- Так, ти – не рівня йому.
З ним порівнятися
з нас ні один не зуміє.
[b]Гнома десята[/b]
Учень Цзай Юй
спав серед білого дня.
Вчитель відзначував:
- Класти різьбу неможливо
на трухляку;
висохлий тиньк з кізяків
вже не розгладити.
Юєві пощо картання?
Потім додав
мудрий: - Спочатку людей
слухав я, вірячи
в те, що проречене - сповнять.
Нині – не так:
слухаю й далі дивлюсь,
чи ж поробилося?
Так я змінивсь через Юя.
[b]Гнома одинадцята[/b]
Вчитель сказав:
- Муж непохитний мені
ще не зустрінувся.
- Ондо Шень Чен, - хтось промовив.
Мудрий відрік:
- Не подолає Шень Чен
й власні пожадання.
Де ж йому бути несхитним?
[b]Гнома дванадцята[/b]
Мовив Цзи Гун:
- Чого не хочу собі
разу отримати
я від людей, - те волів би
я не робить
людям і сам. І сказав
вчитель: - Досяжна річ,
Ци. Та проте – не для тебе.
[b]Гнома тринадцята[/b]
Мовив Цзи Гун:
-Знані труди мудреця,
прецінь незвідані
слово про Путь та Праматір.
[b]Гнома чотирнадцята[/b]
Цзи хвилювавсь,
що не поспіє здійснить
навід учителя,
перш, ніж подальше почує.
[b]Гнома п'ятнадцята[/b]
Відав Цзи Гун:
- Чом Кун Вень Цзи нарекли
«Вень», чи «Просвітником»?
Вчитель відказував: - Був він
мислю швидкий,
вчитись любив, не стидавсь
радитись з нижчими.
Тому і зветься - «Просвітник».
[b]Гнома шістнадцята[/b]
Вчитель казав
так про Цзи Чана, що він
муж благородніший
й має чотири чесноти:
себе держить
завше з достоїнством він;
предобросовісно
старшим слугує й поштиво;
є для людей
щедрим дбайливцем, народ
по справедливості
шле на суспільні роботи.
[b]Гнома сімнадцята[/b]
Мудрий рече:
Ось Янь Пінь Чжун
істинну ґречність являв:
був обіхідливим
навіть до давнішніх друзів.
[b]Гнома вісімнадцята[/b]
Мудрий рече:
В князівстві Лу
Цзан, що Просвітником звавсь,
в домі утримував
для ворожінь черепаху.
Розмалював
засклепи горами він,
повицяцьковував
присохи геть осокою,
щоби вона
наче удома була -
вельми почитував.
Мовити: де в нього розум?
[b]Гнома дев'ятнадцята[/b]
Вчителя так
учень Цзи Чжан запитав:
- Був удостоєний
радника місця три рази
знаний Цзи Вень
й радощів не проявляв;
місце утративши,
тричі не виказав ремства;
передавав
небезпремінно діла
дальшому раднику.
Що ж той Цзи Вень за людина?
Мудрий відрік:
- Відданий громадянин.
Учень допитував:
- Може Цзи Вень - чоловічний?
Вчитель сказав:
- Знати не можу того:
з того, що мовлено,
людинолюбства не слідно.
Знову питавсь
вчителя учень Цзи Чжан:
- Смути часиною,
як умертвив самовладця
князівства Ци
княжий сановник Цуй Цзи,
Чень Одукований,
що десятьма четвернями
там володів,
кинув маєтність і пост -
від беззаконності
в князівства інші подався.
Кажуть проте –
блага він довго шукав:
прийде у князівство
трохи розглядиться й каже:
- Точно такі
наче сановник Цуй Цзи,
тут управителі, -
й землі непевні покине.
В інші краї
прийде і виснує теж:
- Люди тутешнії
також Цуй Цзи не добріші.
Що за один,
вчителю, той Чень Вень Цзи?
- То – бездоганніший, -
мудрий відказував учню.
- А чи людний?
учень Цзи Чжан запитав.
- Того не відаю,
начеб про людськість не йшлося…
[b]Гнома двадцята[/b]
Муж Цзі Вень Цзи
надто обачливим був:
тричі обмислював,
потім за справу приймався.
Взнавши про те,
- Зайве! – учитель сказав, -
вадять мудрації!
Двічі обдумати досить.
[b]Гнома двадцять перша[/b]
Мудрий рече:
Був Нінь У Цзи
мудрим, як Вей процвіла,
Путь наглядаючи.
Та, як держатись сумління
Кинув Чжен Гун,
й безлад в державі настав,
то перекинувся
в дурника Нінь Войовитий.
Можемо ми
мірятись мудрістю з ним,
глупства ж премудрого
нам не утнути нізащо.
[b]Гнома двадцять друга[/b]
Будучи в Чень,
вигукнув вчитель: - До Лу!
Вернемось, вернемось!
Чутно: нездержними стали
учні мої,
бутні, недбахи: хоча
ззовні освічені,
межі собі не поставлять.
[b]Гнома двадцять третя[/b]
Мудрий рече:
Знатні брати -
принци Бо І та Шу Ци -
зла не трималися,
тож не зазнали й докорів.
[b]
Гнома двадцять четверта[/b]
Мудрий рече:
Хто говорив,
Про Вей Шен Гао, що той
зовсім безхитрісний?
Оцту питав в нього хтось-то:
навіть і тут
він не зізнавсь, що нема -
взявши сусідівський,
зичений дав, наче власний.
[b]Гнома двадцять п'ята[/b]
Мудрий рече:
Викрутна річ,
вчинки і лоск показні,
низькопоклонництво -
цим Цзо Цю Мінь варувався.
Також і я
цих устидаюсь речей.
З тими дружитися,
кого ненавидиш тайно,
крити злобу, -
тим гидував Цзо Цю Мінь.
Також огидливим
це і мені видається.
[b]Гнома двадцять шоста[/b]
Якось були
учні Цзи Луй й Янь Юань
поруч з учителем.
Той запросив до розмови
й пропонував:
- Чом не повідати нам,
чого бажається?
Мовив Цзи Лу: - Я бажав би,
маючи все:
коней, коляску, вбрання
з хутра найлегшого,
з друзями це поділяти;
ну а якщо,
зносяться речі мої –
не побиватися.
Мова була Янь Юаня:
- Я би волів
здержаним бути: трудом
не похвалятися,
власні заслуги – скривати.
Мовив Цзи Лу:
- Бажано знати і нам
вчителя чаяння.
Мовив учитель: - Бажаю,
щоби жили
в благополуччі вітці,
друзі – в душевності,
вдячно велися молодші.
[b]Гнома двадцять сьома[/b]
Скрушно гукнув
вчитель: - До краю дійшло!
Жоден не зможеться
власний огріх осудити!
[b]Гнома двадцять восьма[/b]
Мудрий рече:
В кожнім селі -
й там, де лиш десять домів -
гідні віднайдуться:
ті, хто мені не уступить
у прямоті,
вірності. Та ні один
з Цю не зрівняється
в прагненні до научення.
Вільний віршований переклад з декількох підрядників та перекладів на російську. Оригінал: http://www.confucius.org/lunyu/langr.htm
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533253
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.10.2014
Быть бы мне крохотной - я заглянула бы
в ландыша нежного крыночку белую.
Если б не робкая, я заглянула бы в очи любимые…
Что ж я - несмелая?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532971
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.10.2014
...и, без усилия открыв глаза,
увижу я себя не в кресле
и не в зале…
увижу я себя в начале
весенних утр
под яблоней цветущею, где стол
поставлен на едва проросшую траву…
где, по мережке чашки расставляя,
раскалываю жёсткую халву…
Под ярким светом (нет, отнюдь не солнц),
я обернусь, а на краю большого луга
блистанье. Приближается супруг,
и грудь его - сияет… В трениках лиловых...
В глазах, видавших смерть Гипербореи…
Инфанта же отстала… маленькие руки
рвут одуванчик. И холодным эдельвейсом
дитя предвечное глядит из лепестков перловых
больших воротников.
Пить чай, моё семейство!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532901
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 27.10.2014
Гнома перша
Мудрий рече:
Ті терени
кращими є для життя,
що урядуються
людинолюбством. Коли ж бо
ми для життя
інші краї оберем -
бідні на людяність -
звідки дістанемо мудрість?
Гнома друга
Мудрий рече:
Хто не людни́й,
довго не може знести
долі незгодини
й довго радіти не здатен.
Людинолюб
в людськості покій знайде,
а мудросердому
користь приносить гуманність.
Гнома третя
Мудрий рече:
Тільки людни́й
може любити людей,
може й ненавидіть, -
бо пробува безстороннім.
Гнома четверта
Мудрий рече:
Хиби та зла
той не припуститься, хто
людинолюбності
прагне завжди щиросердно.
Гнома п'ята
Мудрий рече:
Злиднів тягар,
нечесть й приниженість є
людям відразливі.
Та не спішить благородний
відсторонить
бідність й попрання свої:
Путь наглядаючи,
несправедливість приймає.
Вищий в мужах
людяність не відкида:
зрікшись, чи зможе він
мудрого славу складати?
Не відійде
навіть на кінчик ножа
він од гуманності
і у падінні, в вигнанні.
Гнома шоста
Мудрий рече:
Я не стрічав
людинолюбів іще.
Також не бачив я
осуду немилосердя.
Не повершить
людинолюбця ніхто.
Муж, відкидаючи
немилосердя, боронить
дух від торкань
сил зловорожих. Також .
разу не бачив я
щоби не стало наснаги
протягом дня
людність являти комусь.
Може й трапляється,
я ж бо не бачив ніколи.
Гнома сьома
Мудрий рече:
В помилках муж
суть проявляє свою.
Зваживши помилки,
зміряєш людинолюбність.
Гнома восьма
Мудрий рече:
Вмерти не жаль
надвечір щасного дня,
ранком якого ти
взнаєш, що Путь - подолала.
Гнома дев'ята
Мудрий рече:
Учень, який
прагне дістатись Путі
та устидається
пре́цінь благої одежі
й кепських харчів,
непідготовленим є,
не заслуговує
з мудрим про Путь розмовляти.
Гнома десята
Мудрий рече:
Праведний муж
під небесами ніщо
не розмежовує
на непохвальне й похвальне.
Міряє він
лиш справедливістю все,
згідно обв’язку
чинить, забувши бажання.
Гнома одинадцята
Мудрий рече:
Славний в мужах
є доброчинності дбач;
знає просто́людець
власні користь та ділянку.
Праведний муж
завше пантрує закон;
мріє про милості
та привілеї - нікчемний.
Гнома дванадцята
Мудрий рече:
Діяти, лиш
власний пантруючи зиск,
значить - накликати
ремство і злість проти себе.
Гнома тринадцята
Мудрий рече:
Вміє якщо
вести державу владар,
щоби покірливість
і ритуал проквітали,
труднощі в ній
звідки візьмуться тоді?
Хто ж, до державного
діла нездалий, не може
владарювать,
щоби підлеглість була
згідна традиціям,
нащо обрядів держиться?
Гнома чотирнадцята
Мудрий рече:
Не клопочись,
тим, що постів не досяг, -
слід перейматися,
кращим довершенням служби;
і не сумуй
тим, що прослави не здрів, -
краще дошукуйся
вчинків славетних - для себе.
Гнома п'ятнадцята
Вчитель сказав:
- Шень! Чи учення моє
єдним проникнуте?
- Істинно! - Цзен-Цзи підтакнув.
Вийшов мудрець
Учні ж доскіпались: - Цзен,
що се означує?
Цзен-цзи у відповідь мовив:
Вчителя Путь -
щира незрадливість і
милість спочутлива.
Більше, бігма, що нічого!
Гнома шістнадцята
Мудрий рече:
Зацний в мужах -
честь та обов’язок зна;
бачать нікчемники
сутність у вигоді власній.
Гнома сімнадцята
Мудрий рече:
Здрінеш якщо
ти доброчинця – міркуй,
як уподібнитись,
як порівнятись із мудрим.
Спорзного стрів
ти на путі – виміряй
його пороками
власні чесноти і вчинки.
Гнома вісімнадцята
Мудрий рече:
Власним батькам
ти із сумир’ям слугуй,
м’яко нараджувай.
Не переумивши, чемність
все ж прояви,
несперечливо під їх
руку схиляючись.
Кривдити будуть - не ремствуй.
Гнома дев'ятнадцята
Мудрий рече:
Доки батьки
жиють, від них не мандруй;
сталось від’їхати -
напрямків знаних держися.
Гнома двадцята
Мудрий рече:
Сина того
звати поштивим не гріх,
хто не зрікається
ладу вітця у триріччя.
Гнома двадцять перша
Мудрий рече:
Роки батьків
слід пам’ятати на те,
щоб утішатися
і турбуватися - також.
Гнома двадцять друга
Мудрий рече:
В старовину
слово розважно рекли:
постерігалися
слів, що діла обганяють.
Гнома двадцять третя
Мудрий рече:
Помилки той
рідко припуститься, хто
бачно та стримано
завжди і всюди ведеться
Гнома двадцять четверта
Мудрий рече:
Прагне завжди
бути неспішним в словах,
в справах - поспішливим
муж, благородний правдиво.
Гнома двадцять пята
Мудрий рече:
Так не бува,
щоби чесноту саму
бачити трапилось -
є безпремінно сусідки.
Гнома двадцять шоста
Мовив Цзи-Ю:
май наполегливість ти
в службі володарю -
знайдеш хулу та безчестя;
друга свого
напоумляти почнеш –
поневажатиме
і одцурається скоро.
Вільний віршований переклад з декількох підрядників та перекладів на російську. Оригінал: http://www.confucius.org/lunyu/langr.htm
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532558
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.10.2014
Это тюльпанчик уж верно из самых простых -
маленький, нежный - в ночных холодах - не растётся!
Стебель приподнятый, лист, по земле распростёртый…
Гейшей, окончившей танец, в истоме застыл.
Я приседаю к нему, он мне смотрит в лицо,
так безыскусен, небросок и, в мартовском свете
я – в полушубке, а он – совершенно раздетый,
в воздухе резком цветёт, от упорства пунцов.
Он безмятежен - целуется с солнцем взасос.
Я же в волнении - ночью ударит мороз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532445
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 25.10.2014
я подописываю все черновики,
я отсканирую все фото из былого, -
на расстоянии протянутой руки
сопит любовь. Откуда в мире зло?
Как удержать картинку:
твой берет с пером
твой прорезной рукав,
штаны в обтяжку
и эту позу… Ты тогда был хром
а я - совсем юна.
Но отчего так тяжко?
Ты – слишком близко
встал ко мне опять:
- Люби меня!
- Да это ты серьёзно?
...
вот я держусь на лезвии осклизлом,
рукою правой ты - за рукоять, -
и – раз! …елозит,
…раз! и – раз! елозит
холодным камнем плит ступня моя,
и правая - мне лезвие под грудь…
ты, остриё совсем не вынимая,
мне левой нежно слёзы утираешь,
и –раз! и –раз!
Принудь
любить тебя. Ведь это - снова я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532008
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 23.10.2014
Обійми розсуваючи, володар
до берега іде. Його могутнє тіло
здригається. Збігають ярі води
з рамен, з-під пахв, з космічного вудила.
Стримить під'ятий жезл.
-О, благодатний!
Кинь погляд - похмарніло жахом плесо!
Чи ж ти мене надовго полишаєш?
Не квапся ж, користати плоть багату
даруєш ти переймом. О душа
душі моєї, ніж іще нутро моє блаватне!
Величний знеохочено німує.
Цілунки - відкида. Сьогодні доста гльогу
він їй віддав. Не спустить більше всує.
Хай хіті погук вгомонить на Бога,
і зародок плекать
береться знову.
Суворий, огортається у шати,
не обернеться. Вже замкнуто черес...
Упадливим його не взявши словом
вона квапливо хлине раз іще
йому до ніг лобзанням сласним ...й мочить плащ габовий!
Злютившись, він поривно зводить руку,
і рве доземний хлист її граційне тіло:
- Та вгомонися, невситима гукля!
Цариця вод впада одебеліло
на твар свою. Лише
її ридання
край берег бьють. Обожнюваним жезлом
натішитись не встигла. Мало! Мало
воловий ріг її скородив! Рано
врата життя вона стуляє, пал
іще не стух, сплива масною пасокою рана...
Він відлітає, двигонувши небо!
Знов самотати їй. Од туги ізбісившись,
зривається на бурю і огребом
шматує лози й очерет! Лютіша
за лють саму, гризе
пресвітле ложе
своє і свої нутрощі! І землю
зжирає, виїдає! І сахнулась
і розступилась персть! І гнів нахожий
погнав джерела в зарості ферул
отруйнії! І зиком грізним ліс пройняв до дрожу!
...
Прийдешнім ранком в берегах новітніх
охаменулась. Здрить, від горя підупала,
як сонце знов гойдається в блакиті,
як трави, що вона їх шматувала,
просотуються знов...
І зачуває
як роздається, розбухає лоно,
і стінки матки напинає, тягне.
Як солодко утерусу закрайок
формує головастеє дитя -
ваготи тяж. Він дав своє. Вона носити має.
Скульптура: http://www.ji-magazine.lviv.ua/gallery/petruk/petruk_gallery.htm
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531777
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 22.10.2014
Продовження.
Вродився хлопчик ранком березневим,
неначе та весна веселий та пригожий,
у завитках над личечком рожевим.
Луну гучну здичіла пуща множить:
регочеться Сама –
дитя плюскоче:
то гепкою зринає біля тами,
то в пазусі лоскоче, ськає цицьки…
Збігають дні. Статуру парубочу
вже має син. І прагнення – царить
явля: "Хто мій вітець? Ім'я своє я знати хочу!"
- Чугайстрин-цар отець тобі, дитино!
Властитель всіх лісів і всіх небес надлісних.
До нас він скоро вернеться. За сином
прилине і візьме тебе в зловісні
Ворохтськії ліси.
- А нащо, матко?
- Навчать тебе, як буть царем властивим.
Ти знатимеш як вести бій у сферах,
і вихору подібний, станеш хватким,
танечником, і золотий етер
за ложе будеш мать, а за хідник візьмеш Карпати.
Ти знатимеш майбутнє і минуле!
Звірюгою владать, до неї промовляти
умітимеш, - і шулий звір, і гулий
уклін віддать спішитимуть. Горбата
старезная Земля
твої почини
призволить й ворожитиме звитягу.
Отець навчить тебе наук безсмертя,
як одрізнити демонське й нечисте,
щоб нищити яритницьких сестер -
злих мавок, навок, босоркань м’ясиво ніжне істи.
- Отож, мій батько – велетень?
- Підхмарний!
Найвищую з раїн він має за травину.
Де ступить він – хрипить земля. Владарний
зачувши хід, усякая вражина,
збиваючи лани,
чухрає врозтіч,
бо ницих й слабодухих він гонитель,
душман недужних духом, перекинців
і покручів, явид і тонкохвостих;
а ще не любить тих, хто на загин
свій дух обрік, хто плоть віддав дияволу в підмостя,
хто тіло молоде, від Бога дане,
для служби і любви, і чистого зачаття
та хіттю беззаконною поганить:
всіх бузерантів, все людське ошмаття
дірявок їбких, тих,
що генеталій
храм розторочено в мерзенниї утіхи,
що знай встромляють і дають встромляти,
вганяють в лоно гаспидськії палі,
лягають з багатьма. А немовлят -
дітей от тих вбертань та смрадних фестивалів -
ножами вирізають… а не встигнуть
розтяти дитинчат, беззахисних кидають
окрай життя самих, до злого згину, -
де ждуть козлищ і содомітів зграї.
Як стріне гидь таку
отець твій,– зразу
за ноги роздира - твердінь святую
звільняє. Просто Молоху в обличчя
жбурляє їх кавалки. Бо ж уразу
той попустив між люди. Блуду гич
зросла, як він родинний вогнь і лад покинув пазать.
Розумна і проста державця мова -
розсуджує. До ніг йому живе і мерле
вклонитися іде по мудре слово.
Але ж лихий тому дістався жереб,
хто прогнівити зміг
вітрів владику:
навряд чи він знесе одненький щиголь
перста важкого. А як тупне грізно
Чугайстрин-Цар, то разом вогнелике
здригнеться Сонце, хлине дощ залізний
й закрутиться оркан, і в недолуги репне пика.
Вслухається юнак. І кров батьківська
вурдиться юнаку з кервавиці сирої:
вчуває міць недавнєе дитисько,
жага п’янить, струмує, він героєм
бажає стати теж:
- Скажіть, паньматко,
чи ж на вітця, що над світами перший,
походжу я? Чи в нього я удався?
- Не перший він, дитя. Кажи інако –
він серед рівних рівний. Ти ж – угав
гордоти глас, щоб не згнівить вітця, моє малятко.
Рід хочеш знати? Тож послухай сину:
Небесний чередар, співець прабатько Велес,
закоханий у Ладу до загину,
в Перуна вкрав її, на оболок розстелив
й нахитувати став!
І так зайванив,
так душу закропив, вже так побавив
красулю-Ладу – притьмом черевина
попухла їй. І батько твій на рано
родитись став. Пастух звелів щоб син
був красень з красенів: уперш, щоб тіло мав - вовняне!
Щоб був міцний, ікластий, превисокий.
Щоб танцюристом був. Щоб в золоті копита
узутий був, щоб мав вогняне око…
Той забаг вчувши, Лада обдурити
любаса узялась
й дитя принести
пригоже, світа білого окрасу!
Лишень не козлоногого циклопа.
Свекруха, пожалівшись на пересить,
води спросила, кинувся в галоп
по воду Велес. А вона, увесь свій хист чудесний
приклала: показалася голівка,
мальована як цвіт, як мати – чорноока,
от вийшов весь, лише одна кінцівка
в утробі ще… Примчавши, Велес йойкнув,
забачивши синка!
Змахнув руками,
і… ракатиця з черева у мами
з'явилася замісто ноженяти,
і тільце ніжне чорним, як атрамент,
волоссям вкрилось, наче то щеня
вродила Лада. Та, маля за лівий бік з нестями
схопивши, оглашенний химородник
скапустив красоту. З тих пір наш любий батько
накульгує на ліву ногу - зроду
в копито золоте її забрато.
У білому вбранні
мій цар, твій неньо,
з дорогоцінних сукон, - поклоніння
то овчарів і козіїв поштивих,
гаптованеє злотом ще й червленим
руками чесних дів і господинь:
зичливцю і захиснику порічная данина.
Матня на штанях - конусоподібна
і кована як слід – мідяна, воронена,
оплетена ядерним дротом мідним.
Стирчить вона напереді, бо неню
ніколи не зляга
щедротне дибло, -
запліднювать готове, простромляє
звичайний одяг. Тіло узялося
волоссям пружним. Як нічне світило
над ралом тим, що зроду на вляглось,
нависло чрево. Груди, торс - то знада і вабило
коханця неутомного. Як литий
потужних стегон м'яз, важкі широкі клуби
родять жагу, бажання будять грубе!
Пресвітлий лик його
обличчям людским
подібний, лиш ізліва – тетрагонні
алмазні ікла звисли і лускою
тужавою щока взялась. Пелюстки,
що мні на лоно кидає левкой
відомський, ніжні не такі як образ чорновусий.
Як він мене чіпа і йде по грудях
мені його бомко, його твердий патичок,
на Всесвіт розчепіритись нетрудно.
Од ніжної краси його обличчя…
- Стривай же, сину мій!
Уже я чую -
Чугайстрин поспіша до нас! Зуміймо
Царя ми гідно стрінути. Біжи-но
зібрати квіт. Як слід царя віншуймо:
марсилію, купаву, білий крин
вінком сплети і батька стрінь синовнім поцілунком.
Фото: http://www.karpaty.com.ua/pages/materials/research/zanuda/dovbush/Foto02a_452-Q.JPG
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530578
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 17.10.2014
Хищная челюсть, приплюснутый лоб, кисти ушей, глаз топазовый, злобный,
шьётся, сутулится, как уголовник…
- Это не зек, потерявший кайло, и не банкрот некредитоспособный:
этот прелестник - тигр желтозубый, ввезенный к нам за бабки безумные
из Куала-Лумпур.
Семеро камер наводят прицел, четверо пикчеров - чёрных-и-белых - поднаторевших марать акварели,
запечатлели его в образце: будут открытки.
В столь прибыльном деле аж двадцать восемь радеют писак: тигр словно йоркшир описан.
И всякой даме милашкой, едящим овсянку, сей симпатяга сдаётся
…и, кстати! около доков, рекламки висят: полноростовые фото отличные делают там,
облегчая прилично
расчёты наличными…
Тигр из Британской Малайи (Бобо) перед едой моцион одиноко делает в клетке: спортивной ходьбою
взад и вперёд! …волоча за собой смрад экскрементов кошачьих;
жестокости - не различает, чужд эстетизму…
Вот говорят, отобедала киса парою-тройкою лиц… Дуализм!
Впрочем, конечно же, глянув сквозь призму либерализма на каннибализм…
Знаете, я вам скажу – это лишнее!
Вовсе нельзя столь уверенным быть
в подобном цинизме!
Вольный перевод из Базиля Бантинга. Оригинал: http://www.poetryfoundation.org/poetrymagazine/poem/8754
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530065
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 15.10.2014
Гнома перша
Мудрий казав
так про зухвалого Ци:
- Як перетерпиться,
щоби у нього в обісті
в вісім рядів
вісім танцюрів скакали
наче в Правителя,
що ж є нестерпного в світі?
Гнома друга
Троє сімей
старших у князівстві Лу
знадоб жертовную
та прибирати дерзнули
під милозвук
славеня царського "Лад".
Вчитель здивований:
"Князі навкруг: пособляють
Сину Небес.
Владник - величність сама!"
Як же стосується
Трьох церемонія царська?
Гнома третя
Мудрий рече:
Марно обряд
муж відправлятиме той,
котрий до ближнього
людності не проявляє.
Марно звучать
музика буде душі,
котра - несовісна
й людинолюбства не знає.
Зібганий шовк,
в груді коштовний нефрит,
безлад в мелодіях
радість чи зможуть принести?
Гнома четверта
Учень Лінь Фан,
підданець князівства Лу,
прагнув осмислити
дух і природу обядів.
Зважив Кун-цзи:
сутнє питання, значне!
Слід в обрядовості
міру і точну ретельність
переддавать
пишності зайвій. Однак,
в тризні доречніша
скорб, а не ревності прояв.
Гнома п'ята
Мурий рече:
Дикі роди
мають державців. І що?
Ся ж благодатная
і без владаря проквітла.
Гнома шоста:
Менший Цзиши
йшов на священну Тайшань
жертву приносити
так, наче сам імператор.
І запитав
служку вельможи - Жань Ю -
мудрий: від безчину
чом ти його не утримав?
Мовив: Не зміг.
учень Лінь Фан. І на те
мудрий домовлював:
От тобі! Прикрість та й годі!
Дивна Тайшань
гірша, ніж учень Лінь Фан
і невибагливо
прийме підробну жертовність.
Гнома сьома
Мудрий рече:
Славні в мужах -
чужі суперництва, - лиш
з лука стрілятися
схочуть хіба на змаганнях.
Сходять вони
так на стрілецький поміст:
ґречно вклоняються,
згодності знаки являють.
Зійдуть коли –
стоячи здравицю п'ють
свого суперника.
Се - поєдинок шляхетних.
Гнома восьма:
Учень Цзи Ся
мудрого так запитав:
- Що означається
цими Ши-Цзину рядками:
"Надить краса:
ямкою грає щока,
очі змальовано
наче по білому шовку…"?
Мудрий відрік:
- Фарби кладуть лиш на грунт.
- Отже, вторинними
всі предстають ритуали? –
кмітив Цзи Ся,-
себто, основа краси -
вищі достойності?
І посміхнувся учитель:
Можете Ви
узрозуміти мене,
Шан надихаючий!
Тож до Ши Цзину візьмемось.
Гнома дев'ята
Мудрий рече:
Звичаї Ся
міг би повідати я,
та недостатніми
записи Ци виглядають.
Інь ритуал
радо би я обсудив,
та вірогідних нам
описів Сун не лишила.
Ци, як і Сун
мудрих не мали, й письмом
не клопоталися.
Ні на кого і послатись…
Гнома десята
Мудрий рече:
Після того,
як возливають вино,
жертвоприносини
царські дивитись не варто.
Гнома одинадцята
Котрийсь питав
смислу і значення Ди:
жертвоприношення
царського в храмині предків.
Мудрий сказав:
"Того не відаю я.
Тому ж, хто відає,
світ не складніший долоні."
Гнома дванадцята
Пращурам слід
жертви проносити так,
наче не вмерлими
бачиш їх перед собою.
Так, як живим,
нести офіру богам,
з благоговійністю
чтити незриму присутність.
Мудрий казав:
той не відбувся обряд
де не вчуваються
душі богів або предків.
Гнома тринадцята
В князівстві Вей
високодум Ван-Сунь Цзя
мудрого спрошував
(тим натякнувши на себе):
- Вірно ж речуть:
"Кашнику краще вклонись,
ніж поклонятися
духу?" (мені, а не князю)
Мудрий відрік:
- Хибне й лукаве здання!
Небо образивши,
підеш куди на молитву?
Гнома чотринадцята
Мудрий рече:
Чжоу ясна
має за спадок знання
Ся та Інь-Шан -
двох попередніх династій.
Саме тому
мудрі її письмена
сяють просвітою!
Чжоу я вірний прибічник.
Гнома п'ятнадцята
Вчитель прийшов
якось до храму вітців
й штиво розпитував
всі ритуалу деталі.
Хтось урікнув:
- Здарма балачка іде,
що церемонію
знає уродженець Цзоу.
Ондо про все
в храмі допитує він!
Мудрий відмовлював:
- Се ж то і є ритуальність!
Гнома шістнадцята
Мудрий рече:
Влучити в ціль
є головним у стрільбі, -
не потребується
наскрізь її просадити.
Ріжним стрілкам
ріжне могуття дане:
так заповідує
вчення Путі спозадавна.
Гнома сімнадцята
Багнув Цзи-Гун,
той касувати обряд,
де в новомісяччя
ріжуть овна ув офіру.
- Мовив мудрець:
Си! Ти – цінуєш овна,
я ж поціновую
цільність сього ритуалу.
Гнома вісімнадцята
Звуть лестуном
люди того, хто обряд
в службі правителю
вірно й ретельно справляє.
варіянт 2 Мужа, що чтить
в службі владарю обряд
пильно та совісно,
кличуть підлесником люди.
Гнома дев'ятнадцята
Князівства Лу
Вла́дар на ймення Дин Гун
мудрого спрошував:
- Як государю пристало
урядувать:
править народом своїм?
Як повелителю
підданці мають служити?
Мудрий сказав:
- Правити через обряд
слід повелителю,
віддано вестись - підданцям.
Гнома двадцята
Мудрий рече:
Вірш "Гуань цзюй"
втішний, проте не палкий,
злегка й печалує -
душу щадить від терзання.
Гнома двадцять перша
Якось спитав
Учня Цзай Во князь Ай Гун
щодо жертовників
храмів Землі династійних.
Мовив Цзай Во:
Ся користала сосну,
лиш кипарисами
храми Інь-Шань прикрашались.
Чжоу ж бере
трепетнолистий каштан, -
хоче примусити
власний народ трепетати.
Мову таку
вчувши, Конфуцій сказав:
Те, що здійснилося
вже обмовляти не варто.
Напоумлять
зайво, як діло в ходу,
і за минульщину
зовсім не слід докоряти.
Гнома двадцять друга
Вчитель сказав:
- Кеби не мав Гуань Чжун.
Хтось не погодився:
- Певно ж, що був бережливим
знатний Гуань?
Вчитель відмовив на те:
- Трьох він утримував
жон у окремих покоях;
Службу при нім
безліч справляла чинуш,
не суміщаючи.
В чому ж вбачать економність?
Далі своє
вів невідомий: - То вже ж
всі церемонії
знав Гуань Чжун? І відмовив
вчитель отак:
- Має удільний владар
перед воротями
гербовий щит дерев'яний.
То Гуань Чжун
ставив й у себе щита!
Князь улаштовує
в себе підмостя для кубків,
щоби могли
владарі інших земель,
учту приймаючи,
ставити винні сосуди.
Так і собі
базграв приміст Гуань Чжун!
Се то обізнаний?
Всяк тоді - обрядодійник.
Гнома двадцять третя
В бесіді раз
мудрий з придворним із Лу -
старшим музикою –
вів про природу мелодій:
Музики суть
можна дознати отак:
Сперше співзвучністю
тебе вона повиває,
далі тече
чистим ясним джерелом
і узвершається,
душу піднісши високо.
Гнома двадцять четверта
Стрічі просив
з мудрим чиновник один
з І порубіжної.
Й так примовляв, що ніколи
не промина
жодної зустрічі він
з тими шляхетними,
що проїжджають місцину.
Спровідники
його пред очі ввели.
Вийшов відвідувач,
мудрий же так-то промовив:
Буде хіба
шкода велика з того,
що недолічиться
двійко мужів Піднебесна,
в котрій давно
праведний втрачено Путь?
Не переймайтеся ж
тим, що посаду я втратив.
Он Небеса
роблять наставників вже
кліпалом з дерева,
щоби людей зазивали.
Гнома двадцять п'ята
Мудрий вважав
Шао мелодій строї
сповна прекрасними
і доброчинними вповні.
Музику ж У
вчитель оцінював так:
повна довершеність,
та благодаті - не містить.
Гнома двадцять шоста
Мудрий рече:
Зможу хіба
щось я побачити в тім,
хто, узвишаючись
великодушшя не має,
хто ритуал
без пошаноби веде,
і без скорботності
перебуває жалобу?
Вільний віршований переклад на українську з декількох російських перекладів та підрядників.
Тлумачення російскою:
http://www.confucius.org/mainr.htm
© Copyright: Катерина Стрельникова, 2010
Свидетельство о публикации №11006264073
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529823
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.10.2014
Даний текст є еротичним. Неповнолітніх прошу залишити сторінку.
Шалений грім дубиська пригинає:
у ореолі тьми, у спалахах блакитних,
чикрижачи світи над древнім гаєм,
розтерзуючи скелі монолітні,
спускається й стає
на берег стихлий
так жданий, так негадано явлений!
Громаддя тіла б'є бажанням владним,
проймаючи ефіри. Верби стидко
схиляються, бо вже замашно член
звільнився, вже одкрив убір тверді гарячі литки:
Се, жоно, по любов прийшов хазяїн!
У неї в косах – крин. І лик прозорий - сяє.
Розіслано прожогом чуйні зябла…
Хоч там де він спустився понад краєм
їй шкіра трісла геть
понадбережжя,
вона не чує болю… видається
їй біль за рай, отой, як під вагою
його їй матка кулиться бентежно
в судомах б’ється, вимага свого
глита зажерно доки вщерть не вихлебче належне.
Милесенько, дрібнесенько, ласкаво
плюскочеться вона, оскаженілу радість
тамуючи… Він - кида одяг в трави.
Згубивши межи стегон погляд спраглий,
скида несито зір
у підчерев'я,
їбак милує оком багатирський…
От він ступає царствено у води,
і, стогнучи, неначе тая мева,
вона його бере в коловорот
блука у порості сідниць, круг пупа, лемешевий
обхвачує причинок й темну кучму,
нуртує навкруги сіменників священних,
підносячи в долонях скарб вагучий…
О, ринути б на груди, на рамена!
І стискувать, і м'ять
в обіймах щільних!
Вона бажанням ревним біснуватим
вже давиться, обожненням згоряє,
не знаючи, чи в гуморі постільним
коханий, чи захоче з нею грать,
і розкохати й пестити, і цілувати хмільно?
Чи просто кине він її під себе
і одшматує всмак, пойме, ні слова ласки
не кажучи? Аж, жадібну потребу
зобачивши в очах, зачувши ласий
розмірний порух чресл,
шовкове лоно
легесенько приймає куй важезний:
назустріч розкриваються, пульсують
її давно незаймані безодні
і томляться, й палають, і ясу
узяти прагнуть. Знов її коханий муж заплодить!
Над нею він схиляється, у очі
вглядаючись п'янкі, погордливо та владно,
бунтуючи ядерную жіночість,
і підбиває…, понімає…, жадний
їй сковуючи рух,
так попирає,
що дістає до зіва запридухом,
вагою мірно б'є… Їй вже не треба
ні дотиків, ні слів, лишень ратая
очей зневажний погляд, лиш телеп,
тих каприсів, що б’ють їй межи ніг, і рук, що бгають
їй стегна, стан здвигаючи донизу,
щоб латво усадить, вільніше покривати…
Вона вже хлипа, стогне, виє грізно…
Повільніше ганяє він, щоб рата
закінчити як слід.
Вже підкотились
напругі ядра йому, взацний ідол
вже густо спінив масло у дасиці.
Стрясаються тіла… Потужний вилив
вдаряє, піжить струменем щосил
і топить, топить, залива ріження хтивку милу!
Скажено матка зіпає, нестямно
едемний чвирка змій. Тіла земні стерявши,
обидвоє вбертаються в безграннім…
Лиш точка злуки б’ється, їх прип'явши…
…
Мовчать кругом світи.
Аданте. Дляво
окілля проступає. Лик, остиглий
од заздрощів, явля світило зблідле.
Вся живність, що од царської забави
бентежачись, чемненько скрила вид
в туман клоччастий, вже ізнов заводить джеркотняву.
Розлюблений, всміхається дружині
Чугайстрин, і рука їй пестить коси буйні:
- То як ви тут без мене? Вже ж і сину
слід з батьком царювати. Де ж то юний
гаса наслідний принц?
- Він тут, коханий!
Вінка сплести побіг. Як новий ринський,
горів тебе побачити наслідник,
питався кожен день: "Де ж довгожданий
мій батько?" Порадій – такий як слід
удався син: розумний він, красун, не зарічаний…
- Що красень – то пусте! Залишній клопіт!
На силі має стать і розуму набрати.
Дружинонько, а змий мене! Бо копіт
усіх світів, всіх прогріхів у хату
приніс я на собі.
Стомився, мила,
винищуючи нечисть недобиту,
розсуджуючи праведних і грішних,
караючи розпусту, світлу силу
вертаючи на землю, злий вертіж
лічивши вівцям, і світам - служивши за прямило.
Омий мене, серед дружин найперша,
бо на руках моїх катів і душогубців
послід гусячий крові, (що вже держкий!)...
жмикрутів, ябед - жовч, слизота - трусів
й наклепників низьких.
Благать пощади
до ніг моїх кидалося до лиха
розпусників, і гній їх душ мізерних
покаляв стрій. Рятунку од заглади
шукали діти, спасу од зажер -
вдовиці й сльози їх гіркі пожгли убір багатий.
- Пресвітла Чистота, одвічно суща,
управити той бруд тобі лишень під силу.
Шаруй мене, кохана! Шкаралущу
ти з мене ізніми, щоб зміг я сина
до серця притулить.
Ключем скипіли
круг нього теплі води! Щедро злиті,
запінені потьоки омивають
чуб кучерявий, геть закіптявілий
стожильні руки й ноги, сповива
вона його, - знімає прах. Веселий, змолоділий
Чугайстрин нахиляється до жінки
і себе спогляда в очах її сапфірних:
Мене ти щедро стріла, господине!
І за любов твою, за те, що вірно
дітей моїх ростиш,
тобі гостинця
припас я. Нещодавно на узвишші
південних кримських гір – Парагільмені
я двобій мав із відмаком. Вже кримець
мене змагав, коли гірським шпилем
в нього пожбурив я й убив. А там, де видрав брилу,
зосталася западина кружальна:
з гірського кришталю. Прозорчаста, сяйлива -
ясній твоїй красі оздоба вальна.
Під небом Крима хмільним, голубливим
розкинеш тіло ти
щоб раювати.
І стане стерегти твої пишноти
і ніжити тебе в долонях шарих
Парагільмен, що відтепер плескатий.
Ти станеш ближче до Волосожар
І зорі свій коштовний блиск прийдуть в тобі скупати.
Владарю, твій коштовний подарунок
приймаю вдячно я. І тебе гідна буду:
Як дбаєш ти світи, так я лакуну,
в Парагільмена серці на запруду
криштальну оберну.
Свічадом чистим
служитиму у мужа одесную.
Поглянь, наш син вертається із пишним
вінцем для тебе. Він тремтить, мов листик!
Ласкавим будь, вітай його хутчіш,
Заждався син, дорослий він й як батько войовитий.
Його я звала Магно, бо нівроку
вдалося паруб’я. Як зможе ймення пишне
справдити син в бою, в трудах високих
то не барись подати вість утішну,-
радітиму, отець,
разом з тобою.
Поривчастий хлопчина, завше б’ється -
то вовка побиває, то ведмедя.
Побережи його в страшних двобоях,
від вічних чаклунів, а поперед –
від звабних молодиць і курв, що враз розв’яжуть пояс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529408
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 12.10.2014
Продовження
Несміло наближається хлопчисько
із криновим вінком. Спинаючись навшпиньки,
увінчує чоло батьківське, зблизька
в усмішливі зглядає очі й дзвінко
сміється й обійма
свойого неня.
- Простися із матусею. Ми маєм
летіти і тебе науки трудні
чекають, тож - проси благословення.
Щоб ти в боях та в мандрах не огруб,
під руку матірню ставай, призволься на учення!
Вона – спокійна. Тільки ликом темна.
На маківку синку долоні накладає:
- Мій сину, ти у світ ідеш буремний
бійцем з нечистим. Сила молодая
без досвіду – ніщо:
тримайся батька,
вчись біля нього і тоді достоту
богатирем назвешся. А від мене
ти матимеш живучість вод і хвацькість,
уміння просочитись скрізь, огень,
гасити духом, хвилею нестися, й розступатись,
приймать в нутро усе що згинуть має.
Як вод не розсікти, так тебе не вразити.
Любов моя – з тобою. Непростая
любов Цариці Вод – не родовита
пиха, турбота, згляд.
Вона уміє
очищувати плоть і оживляти,
і чистотою обливати душу.
Ти ж маєш кожен оприск, кожний вияв
води скрізь шанувати, - в серці пущ,
і на великих берегах ти води дбай святії
від скверни й мулу, бруду і посліду.
Й родитиме земля, і щезне всяка пошесть.
Калиною, ірисом, горицвітом
обсаджувати води вчи, і гожим
постане білий світ.
Іще прохаю:
як хочеш буть жонатим, мати діток,
свій чесний рід скріпити, стережися
безшлюбних злук! Хто любок має зграю, -
союз ганьбить, збивається з межі,
чужу заразу в тягне в одр - хиріє рід гультяя.
Обраницю ти приведи на берег.
Вітатиму я вас, наставлю наречену.
У скруті – зви мене, і кожний єрик
бережену простягне руку нені.
До батенька біжи,
бо він чекає.
Навідуй же мене! Й брижі неспинні
змінили образ світлий – плаче мати.
…
- Злітаймо, сину! Бо часу катмає,
а клопоту багацько. Недарма
Ярило погукав мене - біда в Біхорськім гаї:
Всі Трансильванські галі запрудила
навала злих страхіть - песиголовці люті
поборюють чередарів, - вже силу
повирізали кіз, овець. У скруті
увесь хрещений люд.
Допоможімо.
Твій перший бій зі злом непростим буде.
Дивись, он попереду Фагарашу
скелина – заманити на вершину
нам треба всю орду, бо врукопаш
не впораємо ми сто сот триклятої вражини.
Полюють ці потвори лиш ночами,
один і вогняний у лобі мають балух,
що світить їм. Тож треба двомастами
нам вівцями замекати… Кресало
в Перуна шапкувать
біжи, синашу, -
он там, на Родні, бук стоїть крислатий,
під ним Перун зазвичай спочиває.
Позичив? Заховай у закарвашу.
Ти причаїшся, де сосна крива,
й кресатимеш, почнеться ж бій, то приступай безстрашно.
От темрява опала Фагараша,
і мекання чутно – на всю губу Чугайстрин ,
овець мавпує у нагірних хащах.
Як сто гуртів кричить - великий майстер
дурить циклопів злих.
От на нагір’ї
ураз очей хижацьких достолиха
зажевріло, ламаючи гілляччя,
посунув тлум псяюх – всі голошкірі
і грубі тілом, на рам'ї – брехач.
Смердюча паща в піні їм, сопе собача гиря,
нюшкують, де ж то вівці заблукалі?
Так ласувати хтять кривавим теплим м’ясом,
аж регнуть, й черева позападали,
і пазурі випорскуються яро.
Чугайстрин не змовка
і, вище в гору
задкуючи, манить почвар окастих:
на голе та похиле плоскогір'я.
Неначе вівці гонить у обору,
до прірви нечисть турить проводир.
Набачивши з усіх боків палючі очі, дьору
Не дав заледве Магно. Перемігшись,
він на криву сосну ізліз, й собі прийнявся
підмекувати батькові. На виші
зібравши всіх, Чугайстрин зичним гласом
"Креши!" скричав. І син
кресивом вдарив:
товстенная, аж біла, - громовина
метнулася, злітаючи, з-під руки!
Цар ловить голіруч її небарно
і вергне в пики звірські. Дикий грюк
і вий, і лемент розляглись. Посліплена отара
збісившись, люто рве своїх… Регоче
Чугайстрин – сміх його громи перекриває -
і посилає блискавки у очі,
й гонить кубло скривавлене – нагаєм
поцвьохкує в пітьмі…
От сипонула
в провалля вся тичба песиголовців,
кістки під Фагарашем розтрусивши…
- Отак-то жерти вівці! Що, хамули,
нажерлися? Тепер повік-віків
сюди не вернуться вони. Ходім, синок. Гуцули
на полонині кулішу і меду
лишають зазвичай, щоб на вечерю стало.
От, сидора здобувши з ожереду,
всмак біля ватри натовкли їдало
і спати полягли.
Отут Чугайстрин
на змія перекинувсь й, кільця гливі
круг ватри дев'ятьдесять обернувши,
захріп. Заснув і Магно. Вже до згару
багаття стліло, як великий вуж
царю до вуха шаснув і сичав, що незабаром:
Ілюстрація: http://zavgosp.livejournal.com/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528997
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 10.10.2014
Продовження
- Ітиме тут подібний до людини,
та невідомо хто. Не в змозі чесні гади
ім'я йому прибрати. Поганином
не взвеш, бо хрест на шиї. Та заглада
крізь тягнеться за ним
кривавим глеєм.
Злі ядозуби, змії невситимі
сахаються от тварі навісної.
То я вас застеріг. Страхіття теє
вже близько, прощавайте. І уповз
вужака-війт. - Прокинься, сине! Щось пекельно злеє
у світі завелося. Щоб гадюччя
жахалося, то я того не пам’ятаю.
Вже близько він. Ведися балакуче
шануй його, розпитуй – щоб німчаю
зірвати з язика
його натуру.
Послухаємо злидня сповідь тайну.
- Здоровий будь, хрещений парубійко!
- А помагайБіг! Просимо до гурту.
Ми з батечком місцеві овчарі.
Ось, попоїж. А як же звуть тебе, шановний вуйку?
- Я, Божий раб, Онойко ! Йду світами
та наглядаю скрізь, щоб всі жили по вірі,
й такими, як от я, скоріше стали.
Так Біг мені звелів. "Бери сокиру,
Онойко , - він казав, -
тебе на працю
нелегку при зволяю – на розправу.
Іди, перевіряй, чи всі шанують,
мене як ти. Чи моляться багацько?
чи постять? Маловірам всім вину
не подаруй ім'ям моїм. Хай Бога всі бояться! "
- Онойко я! Чи чули про такого?
- Та чули, як не чуть! Скрізь поголос: " Онойко
такий вже христолюбець та законник!
Лиш він глас Божий чує, що вже дойда!
Порядок на землі
лиш він відновить."
- Отож бо. Таки так, – од лестки мліє,
нічний прихожий. – Розкажіть, поважний,
як лад за Богом чините трибковий?
- А так – самим собою! Знай, синаш,
свій путь по грішній цій землі я прокладу хрестово:
від спадню йду на схід, з лісів – до моря.
І як прийду куди, родину приглядаю
заможную, щоб повно у коморі,
щоб діточки були, стояла б скраю,
подалі від людей.
Як поночіє,
мені і служба - я до хати дейко!
Хазяїна тихцем вбиваю сплячим,
бо багатій, то грішник. А месія -
винищувач гріховних, віри дбач.
Тоді питаю ще живих, чи вірують гордії?
- І що ж тоді, як вірять? - Хто ж там вірить!
Ось, слухайте мене: багато я десятків
повирізав, і жоден з лицемірів, -
ні жінка, ані крихітне дитятко,
під горлом вчувши ніж,
не помолились!
А все просили тіло їхнє ніжне
не мордувати та не катувати!
Безвірні, по мою благали милість,
а щоб до Бога кинутись – катма!
Таким спасіння не спізнать. З них жодне не вціліло.
Ба ні – збрехав… Колись одне дівчисько,
щось років чотирьох, те - кинулось до Бога.
Як не лякав я янголятко чисте, -
вже й шию різав – молиться, небога!
Отут я порадів!
Недовго мучив,-
на небо одіслав те дивне диво.
Бо тут не місце янгольській дитині.
По тому їх добро збираю хутче,
бо важу за платню. І - через тин!
Чугайстрин слухає, мовчить. Лик, наче чорна туча:
- Он хто до нас прийшов – воїтель Божий.
Давно ж нам не було щасливої години!
Ушкваримо ж на радощах, прохожий,
без танців шпарких що ж то за гостини!
- Що? Танцювати? Мні?
Чи ти сказився?
Та я сьогодні пощу, чи ж мислимо?
З тобою? Хоч би з дівкою якою!
Під три чорти ступай, старий гульвіса!
- То з сином затанцюй! Дивись – герой!
Навчить і гопака тебе, і горлиці, і в присяд!
Хапай під боки, синку, та міцніше!
Танцюй його, крути! Не видереться стерво!
Ач, борсається! При у небо, вище!
Неси, жбурляй, метляй понад дерева!
Щоб в танці - скам'янів!
Щоб дух харцизі
коліна власні вибили, огривок
щоб дибки став навіки, щоб наївся
він іклами своїми, щоб на риззя
повитріпався гаспид! За краї
Землі святої нести слід цей виплодок ослизлий!
Пожбуривши у космос ляльку вкляклу,
Чугайстрин проказав: - Ще Каїна такого
споконвіків не бачила Земля!
Аж надто стало в світі духу злого!
Бо занедбали лад
одвічний люде:
батьків не штять, і жон кидають з чадом
безбатченками, наче так і треба.
Сусідам – заздрять. Ба, й себе не люблять, -
правителів – ненавидять. Вертеп
у кожній хаті на столі, і всяк погруз у блуді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528904
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 09.10.2014
Продовження
Тепера, синку, маємо летіти
на схід плодючий, - там недобрая година:
ті землі ситні, що родили жито
і годували досхочу тварину,
і всіх плодів земних
давали щедро
спіткали моровиці. Темне лихо
і хліборобів, й скотарів долає:
не розбереш який збиткує недруг.
Агій, тому і назви ніц нема!
От слухай: виродки прудкі з чужих захланних нетрів
опали край щедротний Придніпров'я
і Приазовський степ, і Слобожанські доли,
Луганщину, Донеччину… До крові
здорової допалось враже кодло…
Чужинські відьмаки-
негоціанти
вчащають і торгують тут такими
семЕнами городини і хлібу,
що вдвоє родить. Та чужинська банда
вже ж власний потаємний дбає триб:
неволя чесним рільникам, що сім'я те придбали!
Бо сімя те, холощене в реторті
ворожих знатників, бездушне, сину. Мертве.
Хто спокусився на врожайність спору,
й живе насіння перевів, ущербним
його змінивши скрізь, -
навік підпалий
під прийшлих гендлярів. Нам слід лутизі
загородити шлях, бо ще властивість
рослинність має та: людське начало
зміняти, кров труїти. Тим, хто їв
той хліб і ту городину, родяться дітки в'ялі,
і кволі. На страхітливі недуги
хворіють і живуть недовго ще й у муках.
І скотарі теж зазнають наруги:
віддойниц й чередильниц – сатанюки
незрадливих служниць -
старливі зграї
видоюють корів і - в заграницю!
А навзамін вливають штучну юшку
у казанах наварену потайних.
Пакують стайні на мільйони душ
і ссуть, і доять твар живу аж доки згин настане.
Харчують животину не травою,
а порохом з кісток і злим смердючим зіллям,
щоб пухли скорш. В гониві за грошвою
отруйне м'ясо ростять: божевілля
спіткало білий світ.
Бо твар зболілу
і скот попухлий і малим забитий
розпродують за чисте м'ясо людям…
І слабне людський рід, стає безсилим
краса і сила зводяться на бруд…
Вже плодовитая жона, і дядько-здоровило,
дівки рум'яні, парубки здорові
повивелись на пні. Полинулу, синашу.
Шугнули над степами, повз торгові
міста і от забачили ті сажі,
де лагідні дядьки
держать худобу
і птицю – добрим людям на споживок.
Спустились роздивитися. Довжезні
хліви стоять, подобнії до гробу,
в них стайні тісні. В яслах не овес -
братів замучених кістки, вапняк і всяким робом
здобута, невідома в світі штучна
речовина. Стоїть худобина і птиця
в клітках жорстких ребристих страх як кучно!
Не ворухнеться, взята в скобки тісно,
бо тотий зайвий рух -
жиріть завада.
Лиш годівниці досягнуть рябухи,
і птиця просуває тільки шию
та їсть. Та п’є. Та їсть. Такого аду
намислили оті, що кожен гріш
гребуть до себе. – Подивись тварині в очі, чадо!
Чи є життя страшніше за такеє?
Неволя і знаття, що будеш ти забитий.
Розповідку про існування злеє
про жах, про те, як ссали паразити,
кістки ламали як,
тягнучи з клітки,
згорьована вкладає бідолака
в клітинку кожну змученого тіла.
Болючу повість ту із м'ясом дітки
й дорослі ймуть в себе, коли на стіл
беруть таку поживу. Гой, синашу, з-за решіток
розпустимо скота, розпорошимо,
розженемо у ліс, в заплави і на луки!
Чугайстрин рве з-за поясу булдимок
та б'є у небосхил. Від того звуку
розсипались клітки
по всьому краю.
- Дивись, дитино, як буває вбито
жагу до волі - вже кліток немає,
а бидло все стоїть і не тікає.
Так і з людей зміняють на нікчем,
загнавши дух у тісну кліть навіки. Засвистай-но!
Хвости задерши, кинулись урозтіч
підсвинок і теля, і курка, і гиндичка…
- Аби ж назавжди. Тута – по роботі.
Тепер шукаймо, де молочну річку
і масляні стропи
на їдь зміняють.
Полинули на Лопань повноводну,
молочарів тіснять там чужоземці:
прийшли вони у годи неврожаю
коли не тільки жито, а й гострець
посох у полі. І лихву, знаряддя ті глитаї
щедротно роздавали. А натомість
веліли молоко лиш їм збувати завше.
І молочарню - де в чужинців совість -
забрали, наробили в ній уражих
печей, котлів та ринв
і там чаклують.
Алхіміки за упирів страшніші:
вливають в молоко меркурію, арсену
щоб не вкисало і отруту тую
пакують гарно. Й людям повсякдень
збувають. Та полетимо, і тую капость злую
на власні очі вбачиш. Надлетіли,
аж дивляться – стоїть здорова молочарня.
Біля вікна принишкли. Бачать – в білій
опині, в ковпаку, ще й незугарне
вухате, наче слон,
там кухарює!
Щось варить, цідить, місить… В засторонок
поставлено мішки: крохмаль і крейду,
що їх мішає виплодок холуйський.
- Нічого сину: вовк бере-бере,
та й вовка візьмуть теж за карк. Спитаймо у нехлюя,
а що він робить із добром поживним?
От скочили в вікно: – А помагайбі, хлопе.
Тебе вітають сам Чугайстрин з сином .
Що ти за нелюдь? І на ефіопа
не схожий. І не звір.
Кажи негайно,
де взявся ти? Що робиш, бузувіре,
із чистим молоком? - Зовусь я Брендом.
Зродився я у тямці многодбайній
злих живоїдів. Перший продуцент
для всіх тутешніх дітлахів продуктів надзвичайних.
- А що ж то за продукти, капловухий?
- У гарних шабатурах, шкаликах барвистих.
Покладено по дрібці, щоб ласухам
і ласунам не вистачило їстки -
купляли б ще і ще.
І кожна штука
мармизою таврована моєю…
- Тьху, погань! Ти кажи,що там наллято,
а не бреши, чужинське злодіюко!
Наллято там… смачного… За підклад
крохмаль і крейда йдуть. Вода, корисний дуже фукус
і трунки запахущі, й фарби всякі…
молочне хтозна-як! Буває навіть - біле…
А то – червоне, синє… що вже м'якість –
та зроду масло й сир звичайні, цільні
не засмакують так!
Рецепти добрі
для діточок вимислюють друзяки
найлуччі. Інвестицією зветься…
- А де ж поділось, кляте одоробло,
те молоко що ви скупили геть
у трударів по всій землі? – А подивись довкола:
у казанах великих - порох білий,
добутий з молока найкращого смачного.
Натоптуємо ми його в барила
І в дальню відправляємо дорогу:
добро торгують в нас
поляки, німці
і добрі гроші навіть з Гондурасу
до нас ідуть. Бо дуже вже бідують
без пороху чудесного чужинці:
ні клею й палітур, ні ангідрид
усяких інших не утнуть! – А щоб тобі в печінці
всі трясці оселилися мисл;имі!
Чи чуєш, що верзе? Чужинцям палітури
не стало! Так Чугайстрин страшно гримнув,
що враз вухаста та карикатура
шубовснула в казан
з крохмальним трунком.
- Так, як кипить оце багно погане,
хай всім скипить отрутникам під серцем!
Хай буде їм повік властива мука:
ні раз не вбачить власний гаманець
Хлебтати тільки твань оту! І не діждать онуків!
От, розваливши вражу миловарню,
летять вони в степи – пашниці рятувати.
Над Диким Полем бачать – ціла псарня
рудих хортів жене, хапа за п’яти…
І не вухань, не вовк
біжить – людина!
А ззаду, наставляючи двостволки:
- Гату його ! кус-кус! Жени, Плутоне! -
цькують собак налигані в димину
три чолов’яги. Їдуть удогонь
за хлопом, обстріл утяли, женуть, мов ту скотину…
- Чекай-но, сину, що се тут за лови?
Перепиняють шлях вони незнаним людям:
- Добридень! Що за грища загонові?
Чи душогубець утікає лютий?
А чи розтлінний пес
біжить од помсти?
- Ти хто такий? На цьому перехресті
лиш я питання ставити повинен!
Мої – дорога, кукурудза, просо,
увесь цей край… - А що ж ти за один?
- Я - посідач! Довірив люд мені одноголосно
всю землю. А оця нахабна пика
ходити сміє тут. Товче мою дорогу!
- Чи ти сказився, виборний владика?
Стріляти та цькувати наче погань,
хто на дорогу став?
- Та ж кукурудзу
він потолочить – це ж яка потрава!
Він розлякає звірів у угіддях!
Не уполюю я й мої лакузи
і кабана, як буде всяка гидь
валандатись в моїх степах. – Аж ти ж, гнояний гудзю!
Скажений пес запінений добріший
од тебе. Не бреши, що ти людьми обраний!
А хоч би й так! Я розберу хуткіше,
як оком кліпнеш. І тебе й підпанків
я заклинаю: вам
зайцями вічно
стрибати по землі всіма місцями
і землями! Щоб всі хорти й мисливці
вас полювали в землях заграничних
до скону! Три зайці: скакіць-скакіць
Здиміли, тільки битий шлях за ними закурівся.
- Ти бач, яке… його настановили
до праці для людей, воно ж взялось цькувати…
Хай цькованим побуде, товстотілий.
За товстим животом і чванькувате
опала серце сить.
Воно не чує
кому і де болить. Малого бито,
то думає, що він великий пан.
Як болотяник править, то зіпсує
і море: оберне в болото. Звик
повік сидіти у багні, то скрізь його пантрує.
- Рушаймо, бо аж надто забарились.
Загайки кожен день поширює загрозу:
повзе землею сім'я чорносиле,
опилює колосся й медоноси,
безпліднеє саме,
родюче губить.
Он попереду поле – накоренок
отруйний геть на ньому: мертве сімя,
підживлено трутизною - півпуда
на лікті кожнім, хлюпнуто засим
інсект… не вимовлю ніяк. Проте, ізнов – отрута.
Ану, берися, сину, з того боку!
Та теліпаймо лан, допоки не стрясемо
отруйне збіжжя. Ну й чіпке, нівроку!
Отак з тобою пройдем чорноземи
від Криму аж до Сум,
звільнімо землю,
щоб діточки були здорові. Нумо!
Чугайстрин з Магно довгий час трудились,
замічені поля рятуючи і зелень
на жито заміняючи суціль.
- Не видасть рідний житій хліб, - так розсудив був велет,-
І кашу й пашу дасть зерно батьківське!
Перемінили скрізь. Стомилися немало.
Й замислилися, як зерно таківське
навік-віків не допустить під рало.
- До Лелі слід іти,
і Рожаниця
порадить як утяти той зажиток,
що ймуть чужинці з нашого здоров'я.
Хоч далеченька путь в Малу Лосицю,
Та тре летіть. Тим часом наготов
мохів сушених ти сто кіп. Надходить гребовиця –
найкращий час сушити всяке зілля.
Нам чароцвіту пук для сили знадобиться.
Зозулин льон - врятує від похмілля
і білий мох - підбити багряниці
мені й тобі в зимі.
На чистім Цирі
тебе залишу, там, де води миють
межи лісами шлях і де болота
ліси затисли, там, де голошкірі
бувають риби. Будеш пасти скот
і взнаєш чародійний квіт, як збути з моху сирість,
наук скотарських, витівок усяких, -
дорослим станеш враз. Лиш тільки не вдавайся
до блуду із дівками, бо на клаки
порву і тебе, й хвойду! От нехай я
з Лосиці повернусь
і наречену
тобі ми пришукаємо. Мамуся
твоя тобі Летавицю віддати
намріяли – бо та красива, чемна
в роботі – ловка. То надоїда
мені, червононогу ту щоб сватати. Напевне,
і ти не проти будеш оженитись?
- Як батько повелять. - Отож бо. Гей, ватажник!
Здоров був, Йосип. Під твою сердиту
та вірну руку і під глузд розважний
в науку сина дам.
Пильнуй хлопчину.
За тиждень щоб повнісінький омшаник
він насушив мохів і чароцвіту.
Дивися, щоб трудився без упину
не швендяв і не пив! Бо буде квит
на дружбі нашій. Я лечу. Ну, прощавай же, сину!
2010 рік
Ілюстрація: http://www.wizardfox.net/showthread.php?p=180601
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528400
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 07.10.2014
- А як ведеться, хлопче молоденький?
Суворий батько твій, шанований між нами.
Чималу дав роботу, - посиденьок
не бачити тобі. Ти попід рамень
зозулин льон зноси.
Мохи зелені
з каміння та зі стовбурів осики
облуплюй, і з підгірного болота
найкращий білий мох тягни у жменях, -
бо ніжний він. Знімай же свій камлот,
бо забрудниш. Та ти ж моцак! Ото передрамення!
А груди, шия! Вже без молодиці
не можна буть тобі, бо он який здоровий.
М'ать ранком б'є тебе отой по пиці?
Любився вже? Чи може і до змовин
дійшло? Чи дівка є?
Чого ж немає?
Не встиг? А то ж така уража ємність,
що візьметься в безлюднішій пустелі.
От хліб нам од єврея-скупердяя
жона його приносить: карамель!
Й сьогодні має бути теж. Яке ж воно буває!
Жидівочка, на вдачу – превесела!
Як грудки снігурів, її уста кров’яні,
балакає, неначе шовком стеле!
Під платтями, що їй старий справляє,
під плахтою із кросн
рясних смугастих
такі вже поколихуються грона:
що перса – там і пружні, й драглюваті,
що сидні – так би й лапав без угаву
той м’якуш, так би ззаду й раював!
Той дурень буде, хто її на спині стане брати.
Застарів я такую попихати…
Вже й шатні не зніму. А то би на пісочку
я добре змолотив її мохнаньку!
Як бачу ті пишноти – то засохлий
аж ворушиться гад
мені у штанях.
Я молодим був знаний мармаладник,
бувало, як залізу межи ноги,
гай-гай! Оту смачну смагляву паню
посадовив би туго на кілок,
не злізла б… Гой, зійшли на пси амурнії спіткання…
- Та ж ви казали дядьку, що заміжня?
- Аякже… за старим… Ой, лихо кучерявій:
йому, мабуть, і дупа вже у брижах,
спромігся на одну дитинку, длявий.
Не може ні помнять,
ані запхати,
й клепач не телепнеться, - сімдесятий
йому. То звідки там любов візьметься?
Справляє їй він чобітки щосвята
та годить. Замість прутня – гаманець.
Таку розкішну гузку за старого чорта дати!
Зачахне жінка, як її не грати…
Уже б йому не слід поводитись наремно.
Тра легеня - розмити ту загату,
бо то така пиZда благословенна,
що вдержить цілий світ.
Родити треба…
Гей, хлопче, чом обличчя маку цвітом
шаріє? Що, встидав тебе дідисько?
Що то – безвусе! Ну, хапай бо цебер
та йди у берег. Я ж піду до миз,
а прийде краля з житняком, то покажи їй кебу!
,,,
- Добридень, чесний парубок! Принесла
вам свіжих буханців. Ого, який ти гарний!
Платитимеш? А де ватажник Єсько?
Пішов? То хай іде, як крига яром…
А нащо мох тобі?
Та не вдягайся…
Плечей широких бачила до біса,
і ніг струнких, й білявого волосся…
А повернися… кину опояска, -
бо ж маєш заплатити… (як же в штос
узять його?) Ходи сюди, візьми мою запаску
та сором свій прикрий. Не бійсь, не вкраду!
Близесенько ходи… дві гривні з тебе, серце…
Удержую я кошика, - завада
узяти гроші, вкинь же за реберця!
У пазуху, кажу,
вклади монети…
Та глибше пхай, просовуй за ажурну
керсетку, щоб мені не загубити.
А що, чи повно в мене за керсетом?
Жидівочці як медом по губі,
що хлопець буриться, сопе. І вже вона відверто
до нього заграва, чіпає сласно:
- Ходімо до вогню. То розкажи, хороший,
а звідки ти? У нас худобу пасти
найнявся? А чи в нас тепер сторожа?
Чи що ти за один?
- Звеліли батько
мені зібрать видимо-невидимо
мохів чудесних тута й чароцвіту
нарвати оберемок. - Ой, вигадько!
Чи ж чароцвіт ти знайдеш де? Совіт
для тебе маю: знаю я, де поросло багацько
чар-квітки. Уночі приходь до скирти, -
тобі я покажу найкращу в світі квітку!
Нікому ж не кажи, - не вбачиш хитре
бадилля те. Й візьми якусь верітку.
Ну, любий, я піду,
знімай запаску…
Приходь же, чароцвіт лиш раз квітує.
І пурхнула жидівочка до стежки.
Гадає Магно і бере опаска:
"Та чи ж вона не бреше?" Але все ж
іти вирішує. Бо вже зайшла жіноча ласка
йому у серце. Й сам себе дурити
береться молодик: "Лиш квіти назбираю…",
"Вона ж бо – чесна жінка, чи у жито
подасться?" "Та ж ніхто і не дізнає…"
Він себе чепурить
і опівночі
вже ходить круг скирти гарячковито.
З нічного запашистого туману
прийшла чорнява і веселі очі
скида на Магно, і бере сама
його за руки: - Ну ж, сідай на сіно парубочок!
- То підемо ж шукати чаро цвіту…
- Віднайдеться, чекай. Кажи, ніхто не бачив
куди пішов ти? Той старий сердитий
наслідці не подасться? - Та неначе
ніхто не перестрів…
А де ж ті квіти?
- Кумедний ти… Хіба тобі не тривно?
Дивись, я покажу, де слід шукати…
У місячному світлі красовито
згинаючись, заходиться до шат:
вивільнює свою красу. Йому в пітьмі ланіти
запаленіли, серце калатає:
- Чекай, не роздягайсь… Казав мені мій батько…
до шлюбу… - Та ж батенька тут немає!
Ніхто йому не скаже, голуб'ятко,
зніми мні чобіток…
Не бійся, любий!
Який же ти красун, на виді тонкий…
А розпусти шнурка мені на плахті…
І закриває поцілунком губи,
вклада його на спину і у пах
проворно руку просува, і мне. І стало дуба
знаряддя молодому. Ледве стогне:
- Казали батько - стид… Не можна, прогріх… - Тихше...
А подивись … Вона сорочку ронить,
і пружні перса за сніги біліші
предстали. В різний бік,
як дві куріпки,
дивилися. Зайнявся парубійко,
вже сам до неї простягає руки:
до себе тягне, притискає кріпко…
Не совіститься, наче тетерук
оглух од чар. І чорний гріх своє ощирив ікло…
- Чи гарна я? Кажи, чи я хороша?
Ти мох шукати хтів… Дивись сюди, між ноги…
…ніжнішого не знайдеш, геть підхожий!
А вимни мох оцей, щоб аж вологий
зробився він. Тоді
уздриш, коханий,
як квітка розкривається чарівна!
А дай, я теребитиму вургили,
(то парубок вродиться довгожданий)
Знімай бо штані… чи гальмує кіл?
Рожева квітка зацвітає, слід уже зайванить.
Вона на ньому верхи, наче відьма.
Спадають до сідниць її блискучі кудла,
неситий рот червоний, довгі вії,
нічні йорданські води сластолюбних
подовжених очей…
- Займи ж бо, любко!
Горить душа мені, встромляй скоріше!
О, виськай, виськай ту троянду дику…
Чи ж не короткий? Проштрикни козубку,
штовхай сильніш… о, вправний молодик…
І вихиляється на нім, гарцює ласогубка,
Твориться зле паскудство сеї ночі…
Не спить Цариця Вод, бо щось її марудить,
у темряву вона впирає очі
і бачить: син її в гріховнім блуді,
на нім сидить жона,
вона заміжня,
під нею він од похоті конає…
Видоює йому добірне сім'я,
навча його, і вже їй за підніжжя
він ладен бути і служить усім,
що має. …От Цариця Вод пильнує те підстіжжя…
- А притечи, медочку, проливайся!
Що, смачно, дорогий? Такая наша квітка…
Полегшало? Оце в гостях у казки…
Задерти ноги, бо стікає кітка…
Старому я скажу,
що син від нього.
Ото зрадіє мій дурний менджуне!
Аби лишень не удалось білявим,
та я одначе надурю старого…
Підмитися піду я, й забавлять,
тебе вернуся. Зачекай, любаску, я прожогом...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526678
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 29.09.2014
Старовинна різдвяна пісенька.
Косу чесала Пречиста
за занавісами шитими, -
пестив гребінчик сріблистий
кучері кольору жита.
Дивися як впилися
у річці окунці!
Родився! Біг родився!
П'є риба у ріці!
Дудлить і дудлить,
п'є, благословля,
величить на всю губу
чудове немовля!
Що там на обрії мріє?
Хто там простує дорогою?
Йде босонога Марія
обруч із дитятком- Богом.
...(приспів)
Сяє троянда рум'на
межи лілейними персами, -
дар, що приностить коханій
Йосип, божественний тесля.
...(приспів)
Діва попрала пелюшки,
у розмарині повішала,
птаха щебече на вушко
у розмариннім затишші...
...(приспів)
2011 р.
Переклад варіанту тексту пісні у виконанні Lhasa De Sela (вічна їй пам'ять), розмір відповідний до виконання.
https://www.youtube.com/watch?v=SrAmQWvM2w4
Оригінал:
La virgen se está peinando
Entre cortina y cortina
Los cabellos son de oro
Y los peines de plata fina
Pero mira como beben
Los peces en el río
Pero mira como beben
Por ver a dió nacío
Beben y beben
Y vuelven a beber
Los peces en el agua
Por ver a dió nacer
La virgen va caminando
Y va caminando solita
Y no lleva pa’ compañía
Que el niño de su manita
Pero mira...
La virgen lleva una rosa
En su divina pechera
Que se la dio San José
Antes que el niño naciera
Pero mira...
La virgen lava pañales
Y los tiende en el romero
Los pajarillos cantando
Y el romero floreciendo
Pero mira...
https://www.youtube.com/watch?v=qSackiD2OKU
https://www.youtube.com/watch?v=L6_nZapQyps
https://www.youtube.com/watch?v=nxuINCgBMrs
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524823
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.09.2014
Текст містить обсценну лексику. Прохання до неповнолітніх залищити сторінку.
Жидівочка збігає до заплави
легеньким вітерцем. Їй – легко і щасливо.
Бо люблена. Як жінці без забави? -
Лихою стане, длявою, в блудливе
життя удасться - злук
шукати буде
абиде. Присідає, щоб похлюпать
водичкою розпечену долинку…
Як не відринуть води! Звідусюди
як не полине голос вітром злим:
- Цариця Вод віта тебе! Я рідна мати буду
тому молодику, що ти за хвилю
на ньому ся їбла, на дибло настромившись.
Дивлюсь, тобі аж мох на куні виляг, -
а знатно потовклась, й то - не згубивши
нічого геть. Коли ж
весілля ваше?
Правічка за невістку – дивовижа!
Зачим прийшла ти до води, паскудо?
Чи мислиш, я щілину непутящу
омити дам тобі і зйобин бруд
прийму від лярви? Нині ти вчинила гріх найтяжчий:
розкурвила безвусого хлопчину,
і кара жде тебе. – Здорова будь, свекрухо!
Та й грізна, і балакаєш не чином.
Чи я тобі, сварлива буркотуха,
насрати встигла в борщ?
Чого вчепилась?
Чи змилиться у Магно дітородник ?
Чи думаєш, що я не вмію дати
й почавлю ядра? Що тобі за діло,
що я заміжня? Мій старий ялдак
давно їбатися забув! То я на сильне тіло
і ласа! Що мені твої картання, -
я виграна як слід. А ти тепер хоч лусни!
У чоловіка мого склеп у штанях,
а я – жива! Жива! А що розпусна,
то – зась! Я натягну
на себе Магно
ще й стілько, скілько схочу! Чи почула?
Вона сміється і ступає в воду…
…
Нуртує, вихориться і небарно
скипає кип'ятком водоворот…
Величне озеро кипить, відварює на магму
розкішне біле тіло лебедахи
і аж по виднокіл: худобу, деревину,
і пагорби, й доми єдиним махом
затягнуто в киплячу домовину!
Аж булькає казан
страшної люті!
І до світанку спарило, забгало
увесь окіл у тванисте болото…
Ще видко стан жіночий в каламуті,
ще пар стоїть, як дихання скорбот,
ще клекотить Цариці Вод надсада й слиз у грудях…
А Магно – задрімав. Сопе й не чує,
яка біда найшла. Летить старий Чугайстрин,
аж зорі на шляху своїм корчує:
- Агов, пресвітлий Місяцю-боярин!
Що бачив ти вночі?
Кажи, не бійся!
- Прийшла молодка з чорними очима,
і знадила синка твого, Всевладний!
Ще й матері сміялась… доки зслизла,
бо обернула в слизь, пустила в смрад
Цариця Вод розверу ту. Лиш сильно тотий визвіл
Цариці дався важко, - ще і досі
знетямлена лежить. На тілі – струп огидний:
болото стало, де вона за коси
тягла топити халайду безстидну.
Чугайстрин почорнів
з вістей жахливих.
Шукає сина. Вздрівши, за огривок
бере його і ставить перед очі:
Ти! Сином не назву! Ти, похітливий
курваль! Як смів слабку на передок
узяти! Ти кохання глас від похоті зазиву
не розрізнив! Чуже подружнє ложе
споганити посмів! - Вона сама схотіла…
- А цить, зберезник, потаскун негожий!
Її втопив ти в семенах загнилих!
Її уже нема,
вже покарала
Цариця перелюбку, - он закрайок
болота, то лежить твоя коханка,
та, що у мене честь навіки вкрала!
Вітця, що не зганьбив себе й на гран,
знеславив враз. Ти, син Води, що взяв своє начало
від чистоти і сили, як не вбачив
рубіж, де чистота стає огидним брудом?
Тож, будеш ти покараний, юначе!
Пригорком стань на вічную осуду
і стій повік-віків
понад болотом,
де сховане любаски мертве тіло.
А люди добрі зроблять кладовисько
в твоїх нечистих надрах. Стань - некрополь
для нехристі: для стеряних блудниць
розбесників, повій та лярв, збоченців гниложопих…
Схотіли разом бути – будьте разом!
Мохів шукав між ніг? Таке моє закляття:
Не Магно ти! Тепер моїм наказом
смердючим Сфагном будеш узиватись.
І обгорнуть тебе
й твою коханку
цупкі сирі мохи рядном зеленим!
Не вбачить вам ні місяця, ні сонця,
ані земель пригожих волинянських!
Хай душить вас мохів грубезний коц
і щоб ні квіт, ні кущ не зріс на тій землі поганській!
...
В Поліссі древнім, де Каширський Камінь,
біжать Стохід і Цир від страшного болота.
Над ним змовкає і пташиний гамір
не йде ні звір, ні твар. В жахну глухоту
ніхто не забреде.
Лиш самогубець
побачить, як схилився пагорб єден
і дивиться в Жидівське гниловоддя.
Сюди ноги не ставте, добрі люди!
Бо упириця тут виходить з вод,
вночі і вдень чатує тут Чугайстрове відроддя!
Історична назва водоймища - "Жидiвський мох".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524650
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 20.09.2014
Он извинился… Так речисто…
Признал – дурного не хотел…
Однако, слишком уж цветисто,
Так нарочито, маслянисто…
…Он благородных навертел
Немало фраз… И столь нечисто
Он лгал, что даже я вспотел,
Кто прав из нас – и думать расхотел…
Переклад з Є. Юхниці. Оригінал:
Він вибачився... Красномовно...
Ще й визнав: лиха не хотів...
Та якось трохи неприродно,
Hадввічливо, неблагородно,
А може зрештою потворно.
Бо після цих пардонних слів
Я потім мало не зомлів...
Хто ж винний з нас, не розумів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524600
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 20.09.2014
П’єса на одну дію
Дійові особи:
Охоронець - хлопець, за говіркою – походженням з Тернополя або Франківська
Перша касирка – дівчина, за говіркою – уроджена столицею
Друга касирка – молода жінка, за говіркою – походженням з самого сходу України - десь Суми або північ Харківщини
Глядач – жінка, що тицяє купюри у автомат, поповнюючи рахунок мобільного
Місце дії:
Зона розрахунків покупців у продуктовому магазині типу «супермаркет», порожньому, бо ранній ранок.
Охоронець: - ..тьху! … а я хотів на ті вихідні додому поїхати! (замріяно) У нас там Храм…
Перша касирка: - …???
Охоронець: - Храм! Ти шо, не знаєш що таке Храм?
Перша касирка: - Нє-є-є…
Охоронець: - Ну… Храм! (намагається пояснити) Розумієш? Ну… от… баб́и до церкви йдуть… Люди – одне до одного…
Перша касирка: - …???
Охоронець (напружено шукає слова): Храма не знає! Ну – весело, музика… Горілку п’ють всі.... Люди друг до друга в гості, квасять ...ну! Ввечорі – дискотека, пиво... співають…
Перша касирка: …???
Охоронець (жестикулює): Ти що не чула ніколи? Ну, гульня… Люди – ідуть випити, поїсти, п’яні всі… дискотека… Розумієш?... (пауза, втупився в дівчину – шукає слова…) … (з полегшенням) Халява! Розумієш! Халява!
Перша касирка: А-а-а-а…
Друга касирка: (замріяно) - А у нас це називається «Престольний празднік»…
...
Глядач:(хоче втрутитись, остовпіло) -Е-е-е...
Охоронець (повертає голову): - Вам допомогти, дєвушка?
Глядач (розуміє власну недоречність, з відчаєм): ...Та... шо ж Ви мені тут ...поможете?!... (виходить).
Писано з натури. Жодного слова від себе…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524228
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.09.2014
Гей, Гаптарю Великий тутешніх світів! Воля Твоя!
Як же тісно бідаху мене в гобелен ти уплів! Воля Твоя...
Он як туго зсукав і пороки й чесноти мої. Ані руш!
Щоб в гордоті своїй я за Промисел Твій не ступив… Воля Твоя!
Вільний переклад ізроблено з професійного підрядника фарсі, який виконав та люб'язно запропонував пан Дяченко:
(http://www.gak.com.ua/creatives/2/15063)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524008
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.09.2014
В полночный полдень как то раз
два мертвых малыша
к спине - спина и к глазу - глаз
сошлись и, всё круша,
тузить друг друга принялись!
Стрелять, достав мечи!
Как вдруг, откуда ни возьмись,
услышав, подскочил
к ним тугоухий полисмен!
И ссору сорванцов
унял, …прикончив насовсем
обоих мертвецов.
Перевод с английского. Оригинал:
One bright day in the middle of the night
Two dead boys got up to fight.
Back to back they faced each other,
Drew their swords and shot each other.
A deaf policeman heard the noise
And came and killed those two dead boys.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522772
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 11.09.2014
1. Візьміть кота і умостіть його на ліву руку, головою до ліктя, як-от немовля. Зафіксувавши вказівний та великий пальці правиці з обох сторін котячого писку, обережно здавлюйте щоки, затиснувши пігулку рештою пальців. Як тільки кіт роззявить пащеку, вкиньте туди пігулку. Дозвольте котові закрити рота і ковтнути.
2. Знайдіть на підлозі пігулку, видобудьте кота з-під дивану. Покладіть кота немовлям на ліву руку і повторіть маніпуляції.
3. Поверніть кота зі спальні, викиньте розмоклу пігулку.
4. Візьміть з блістеру нову пігулку, вкладіть кота у позу заколисуваного немовляти, міцно затиснувши передні лапи лівою рукою. Примусово відкрийте щелепи і проштовхніть пігулку якомога далі у пащу вказівним пальцем правиці. Утримуючи котячого рота закритим, порахуйте до десяти.
5. Струсіть пігулку з люстри, зніміть кота з шафи. Попрохайте дружину урвати прогулянку садком.
6. Ставши долу навколішки, надійно затисніть кота між колінами, утримуючи передні та задні лапи обома руками. Ігноруйте нутряний рев кота. Звеліть дружині міцно обхопити голову кота однією рукою, і, одночасно, другою ввести йому до рота дерев'яну лінійку. Пустіть пігулку лінійкою, доки упреться у котячу горлянку.
7. Відчепіть кота від карнизу, виколупайте з блістера іще одну пігулку. Занотуйте собі, що треба буде відремонтувати карниза та церувати гардини. Акуратно позмітайте уламки статуетки та фамільної вази і відкладіть їх для склеювання у майбутньому.
8. Загорніть кота у банний рушник і звеліть дружині лягти на кота упоперек, таким чином, щоби його голова виглядала їй з-під пахви. Управте пігулку у соломину для напоїв, ґвалтом відкрийте котові рота за допомогою олівця і дмухніть у соломину для напоїв.
9. Прочитайте напис на упаковці від пігулок, щоби упевнитися, що вони не є шкідливими для людей, вживіть один літр пива, щоби відбити смак. Застосуйте бандаж до передпліччя дружини і видаліть кров з килима за допомогою холодної води та мила.
10. Зніміть кота з сусідської хижі. Видобудьте наступну пігулку. Відкоркуйте наступне пиво. Помістіть кота до буфету і прикрийте дверцята у області котячої шиї, щоби голова залишалася ззовні. Стрельніть таблеткою у котячу горлянку за допомогою гумової стрічки.
11. Принесіть з гаражу відкрутку і поверніть буфетні дверцята назад на завіси. Випийте пиво. Принесіть пляшку віскі. Налийте трохи, ковтніть. Застосуйте до щоки холодний компрес, перевірте записи щодо дати останнього щеплення проти правця. Застосуйте до щоки дезінфікуючий компрес із віскі. Перекиньте ще трохи віскі. Викиньте футболку і сходіть до спальні по нову.
12. Разом з членами пожежного розрахунку оточіть дерево, що через дорогу, і врятуйте кота. Принесіть свої вибачення сусіді, який увігнався машиною у паркан, коли відхилився від курсу, намагаючись уникнути зіткнення з котом. Візьміть з блістеру останню пігулку.
13. Зв'яжіть шворкою докупи передні і задні лапи, кріпко припнувши їх до ніжки обіднього столу, знайдіть у сараї цупкі пальчатки для обрізування дерев. Проштовхніть пігулку котові до рота разом із великим шматом вирізки. Будьте обережні з ним. Утримуючи котячу голову стійма, влийте дві пінти води йому у горлянку, щоби пігулка прослизнула.
14. Використайте залишки скотчу. Попрохайте дружину викликати вам екстрену медичну допомогу, залишайтеся спокійним поки лікар зашиватиме пальці та передпліччя і видалятиме залишки пігулки з вашого ока. Вертаючись додому, відвідайте меблевий магазин та замовте новий стіл.
15. Домовтеся у спільноті захисту тварин щодо передавання їм кота-мутанта через нестерпні побутові умови у вашій домівці та обійдіть місцеві зоомагазини, щоби подивитися, чи має якийсь з них мурчків або білих пухнастих кроленят.
Переклад. Оригінал: http://lisitca.com.ua
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521644
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.09.2014
Я ж всегда подозревала, что мужчины ничего не знают о шурупах.
Записанный мною алгоритм работы по вбиванию шурупов:
1. Нужно дождаться пока все трое уйдут из дома – есть такой промежуток в моём насыщенном дне между 7-00 и 7-20.
2. Быстро взять перфоратор из шкафа для инструментов, быстро выложив все аккумуляторы, канистры с маслом, фонари и стекло для фар – как бы хорошо они ни загораживали искомое.
3. Быстро включить перфоратор в розетку.
4. Быстро отыскать на стене метку для шурупа, сделанную для мужа в 1997 году. ( В 2002 она была передана для исполнения старшему сыну; в 2008 – младшему).
5. Приложить к метке кончик сверла и нажать спуск.
6. Немедленно снять предохранитель – он же мешает.
7. Нажать спуск и максимально спокойно удерживать перфоратор, пока он делает кругленькие произвольные углубления в обоях, имитируя некую звездную россыпь или, возможно, следы от дроби охотничьей.
8. Когда острие перфоратора приблизиться к плинтусу, снять палец со спуска, ведь стало ясно, что ты отдалилась от цели.
9. Открыть дверь, снять руку пожилого еврея с нижнего этажа с кнопки звонка и дружелюбно объяснить ему, что ты вообще всегда рано встаёшь.
10. Вернуться на исходную позицию, осмотреть перфоратор и осознать, что он имеет режим пробойника. Включить режим.
11. Отыскать метку среди новых меток, приложить к ней остриё сверла, нажать спуск.
12. Среди абсолютного сосредоточения ощутить за спиной чьё-то движение, обернуться, не прекращая труда, и увидев шевелящиеся губы и отчётливо серые глаза невестки, остановить работу.
13. Не обращая внимания на докучливый лепет, попросить невестку придержать рукой сверло, чтоб оно не ёрзало по стене... Подумаешь!
14. Закрыть дверь в комнату и продолжить работу.
15. Попробовать указательным пальцем дырочку – хороша! Вставить дюбель пластиковый распорной. Поднять дюбель с пола, осмотреть. Обернуть дюбель бумажкой, вставить снова. Наверчивать на дюбель лейкопластырь до состояния невыпадения из дырочки.
16. Вбить шуруп. В дюбель же.
17. После успеха: подмести пол, вызвать автомобиль для вывоза строительных отходов, починить ближний комод и переклеить обои.
Теперь образ Ганеши наконец-то висит на нужном месте, а не упирается в крышку ноутбука, стоя на письменном столе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521045
рубрика: Поезія, Очерк
дата поступления 02.09.2014
Причинок
Ринтро реве і трясає вогнем у важкім піднебінні;
хмар череда над глибом чатує, несита…
Кроткий в минулому, нині ж - стезю загину обравши,
праведний муж прямував
долиною смерті.
І трандафиль розрослась, подужавши терня.
І над пустою землею
бджола медоносна зроїлась.
Гибла не раз уривалась путь:
річки і джерела
з урвищ, старих гробовищ
кісток нанесли зотлілих,
і наверха намили гливого праху.
Но супостат путь безтурботну покинув
для небезпечних шляхів,
тіснячи
благочестивого у безплідні місцини.
Нині ж стезею сумирних гадина ходить,
ягням перебравшись,
а безгріховного гнано жорстоко в пустелю,
де рискають леви.
Ринтро реве і трясає вогнем у важкім піднебінні;
хмар череда над глибом чатує, несита…
Як стало нове Царство Небесне, а тому минуло тридцять років та ще три, зродилося й Одвічне Пекло.
Овва! Сведенборг посідає місце Аггела Смерті, його писання згорнуто, вони немов пелени, що опали.
Нині, коли владичить Едом, гряде повернення Адама до раю; дивіться Ісайю, XXXIV та XXXV глави.
Без протистояння не бути розвитку. Жадання і відраза, розум і сила, любов і ненависть – є необхідними для буття людини. З пружинення між оцими і полюсами і виникають духовні ігрища Блага і Зла.
Благо є потаємним і підкоряється розуму. Зло ведеться активно, його джерело – енергія.
Благо суть Царство Небесне. Зло суть Пекло.
Погляд Диявола
Біблія, а чи інше святе письмо, - усі вони спричинилися до наступних кривотлумачень:
1. Людина має два реально існуючих начатки, а саме: тіло та душу.
2. Енергія пристрастей, наречена Злом, має своїм джерелом виключно тіло, тоді як Розсудок, поіменований Благом, бере начало тільки у душі.
3. Біг погрожує муками Одвічного Пекла людині, яка потурає власним пристрастям.
Та наведені істини спростовуються наступним:
1. Людина не має тіла, віддільного від душі. Назване плоттю являє собою лише частку душі, упізнавану п’ятьма органами відчуттів за головну обитель душі під час людського віку.
2. Енергія не тільки несе життя, вона - лучить плоть і розум, окреслює каркас єства.
3. Енергія суть Нескінченне Блаженство.
Ті, що обмежовують себе у бажаннях, роблять це через слабкість власного єства, що попускає обмежовування; і тоді стримуюче начало – Розсудок – захоплює їх і править, утискаючи дух.
І єство пригнічується, байдужіючи помалу, доки від бажань не залишиться сама тінь.
Історію цього списано у труді "Втрачений Рай" і там Правитель або ж – Розсудок взивається Мессією.
Та первородний Архангел – повелитель Небесного воїнства – є нареченим Дияволом чи Сатаною, і діти його прозиваються Гріх та Смерть; лише у книзі Іова званий Мільтоном Месією взивається Сатаною.
Щодо названого історичного писання: має місце його прийняття обома сторонами.
Таке, безсумнівно, демонструє Розсудкові, що бажання, наче б то, є вигнаним.
Одначе Диявол лічить Мессію за повергненого і Небеса його – створеними з того, що скрав він у Хаоса.
Це вбачається у Евангелії, де він (Мессія) молиться до Вітця про ниспослання Духа Святого або ж бажання, для того, щоби Розсудок дістав ідею для опертя; Ієгова ж з Біблії – ніхто інший, як той, хто витає у полум'ї палючому.
Знання про те приходить із смертю Помазанника (Христа), він стає ЯГВЕ.
Та у Мільтона: Творителем є Фатум, Сином Божим – Розсудок - володар п’яти відчуттів, а Духом Святим є Порожня!
Примітка. Причиною, що Мільтон залишався здержливим, описуючи Аггелів та Бога, але почувався вільним, описуючи Диявола та Пекло, є та, що він був сущим поетом, а отже – прибічником Диявола, не відаючи того.
Незабутнє видіння
І коли я линув крізь палюче полум’я, розкошуючи розкошами геніїв, який з Аггелів не вбачив у подібному зіпсутості та навіженства?
Я зібрав дещицю їх прислів’їв: гадаю, що подібно до того, як примовки, що їх користає нація, означують її сутність, прислів’я Пекла показують природу інфернальної мудрості ліпше за будь-які описові конструкції чи покрови.
І коли повернувся я до себе - у нурт п’яти відчуттів, то зі схилів урвистої скелини похмуро вдивлявся я у цей світ. Я видів могутнього Диявола: у мантії з чорних хмар нависав він над краєм урвиська; вивергаючи серцем вогонь, напалював він таке ось речЕння, нині осягнене людським розумом і прочитане на землі:
Як звідать можеш ти, що й птах у горніх небесах - то дивний світ?
Що ланець ти – у власних відчуттях?
Прислів'я Пекла
Пора сівби – для навчання, жнива – для наставлянь, зимні пори – для розкошування.
Женеш свого візка, а чи плуга свого ведеш - усе надо кістками мерців.
Путь надмірностей виводить до палацу мудрощів.
Розсудливість – то багата й відразлива стара дівиця, що упадає довкола Нездалості.
Жадаючи та залишаючись бездіяльним, породжуєш пошесті.
Розітнутий хробак най плугові не дорікає.
Хто прагне води, того занур у річку.
Бов дур побачить зовсім інакше дерево, ніж те, що предстане мудрому.
Тому, чиї грані не одаровують сяйвом, зіркою не бувати.
Вічне горнеться до творимого в часі.
Робочій бджілці тужити – часу нестає.
Пори глупства вимірюються у годинах, епохи мудрості - невимірні.
Поживною буде лиш їжа, ловлена без нерету та капкану.
Розчисли ваги та міри у голодний рік.
Жоден птах не сягне вищих вишин, користуючись лиш своїми крилами.
Мертвяк шкоди не правитиме.
Найвищий крок – визнати першість іншого.
Той дурень, якому б стало наснаги завершити власне безрозсудство, зрівнявся би з мудрим.
Глупство є машкарою шахрайства.
Соромливість - то шати гордості.
В'язниці муровано з каменюк закону, борделі – з цеглин релігії.
У пишноті павича – втіха Творця.
У цапиній хіті – щедрість Творця.
В ярінні лева – мудрість Творця.
У наготі жони – майстерність Творця.
Надсильний скорб – регоче. Надсильна радість – ридає.
Рикання левів, виття вовків, шал морського оркану і спустошливість воєн – лише дрібка передвічності, занадто великої для людського ока.
Лис шпетить капкана, та не себе.
Розкошування - обтяжують, муки - звільняють від тягара.
Дозволено мужеві облачатися у шкури лева, жоні – у руно вівці.
Птаха – окублюється, павук – павутиниться, людина – товаришує.
Пиндючний насміх бовдура, як і насуплена похмурість тупака, - обидві виглядатимуть роздумливістю мудрого, коли воно при скіпетрі.
Нині доведене, колись лише мріялося.
Миша, пацюк, лис та заєць – глядять коріння; лев, тигр, коняка та слон – пильнують плоди.
Водойма має набиратися, джерело ж – точитися.
Помисел здатен заполонити безмір.
Завжди будь відвертим у судженнях і ницість обминатиме тебе.
Все, що спричиняє віру, є втіленням істини.
Лис дбає про себе сам, лева ж наділяє Біг.
Орел ніколи не втрачав стільки часу, як тоді, коли подався учнем до гави.
Водойма – наводняється, джерело ж – точить.
Розмислюй ранком, працюй – о денній порі, наїдайся увечері, ніччю – почивай.
Той, хто попустив твоє ошуканство, спізнав тебе.
Як запряг слідує за окликом, так Біг вділяє за молитвою.
Гнів тигра мудріший від настанов мерина.
Від стоячої води чекай затруєння.
Ви ніколи не спізнаєте, що є досить, не спізнавши, що є задосить.
Прихили свій слух до перекорів дурня. Бо ж він коронує тебе!
Очі творено з матерій вогню, ніздрі – з етеру, вуста – з вод, бороду – з персті.
Нікчемник у мужності побиває підступністю.
Яблуня зроду не питалася бука, як ій рости, так само й лев не поспита коняки, як йому хапати здобич.
Вдячний прохач пожина гойні плоди.
Коли б не припускались глупства інші, воно б спіткало нас.
Душу, виповнену милосердям, не розтлити.
Дивлячись на орла, ти споглядаєш частку благостині. Зведи ж главу свою!
Як гусінь обирає незаплямлене листя, відкладаючи яйця, так священик наклада анахтему на чисті утіхи.
Створення дрібненької квітки – труд віків.
Прокляття укріплює, благословення ослаблює.
Прекрасним є старе вино, вода ж цінується за свіжість.
Молитвами не зореш, славослів’ям не зіжнеш.
Радощі не мають веселитися, скорботам не слід ридати.
Голову дано для досконалості, серце – для милості, дітородники – для щастя, руки з ногами – для гармонії.
Як птиця у етері, чи риба у воді, так у презренному кублиться презирство.
Всяка річ, що передстає гаві чорною, виглядає білою ув очах пугача.
Краса у повні.
Той лев, що дослухатиметься порад лиса, пошиється у шельми.
Розвиток прокладає торні шляхи, та урвисті й непевні тропи залишаються дорогами генія.
Краще бути вбивцею немовляти, ніж повитухою нездійснених бажань.
Там, де нема людини, неплідною є й натура.
Істину не може сказати зрозуміло, не зродивши віри.
Достатньо! Бо буде зайво.
Прадавні поети, вдихаючи життя у всякий довколишній предмет, вділяли ймення божествам та духам, привласнюючи їм якості лісів, річок, гір, озер, міст та народів, згідно до власного, всеохопного та гармонійного, світовідчуття. И особливий сенс вони вбачали у осягненні природи духів кожного міста і селища, ставлячи їх під руку власного уявлюваного бога.
Доки система формувалася, дехто узурпував її переваги, що давали можливість приневолити чернь, докладалися зусилля до виокремлення уявлюваного бога для досягнення власних цілей: так зродилося священство. Форми ж поклоніння було узято з поетичних легенд. І вони докладно оповідали, що такий порядок речей є приписом самого бога.
Так і забула людина, що всяке божество пробува у її грудях.
Незабутнє видіння
Провісники Ісайя та Ієзекіль обідали разом зо мною. І запитав я їх – як обісмілились вони твердити отак - навпрост, що Біг говорив до них? Чом упору не помислили, що слово їхнє буде невірно утлумачене і спричиниться дурисвітству?
Відмовив Ісая: не бачив я Бога і також не чув будь-чого обмеженим тілесним відчуттям, та спізнав нескінченність кожної речі. Но тоді, як був я пересвідчився і укріпився сповна, що голос, сповнений гнівом праведним, був гласом Божім, то й переймався я не наслідками, а донесенням слова.
Тоді я запитав: несхитна упевненість, що річ є саме такою, чи ж такою її робить?
Він відмовлював: саме так і вірять усі поети. І споконвіків їх фантазія, оця непохитна віра двигає горами. Лиш натовп не є здатним до твердої віри.
Тоді Ієзекіль мовив: філософія Сходу вчила первородним началам людського сприйняття. Якісь народи притримувалися одних начал, інші – других. Ми ж тута, ув Ізраїлі, вчили, що поетичний геній, як ви його тепер взиваєте, і є першоосновою, усе ж інше має витоки з нього. Ми ставилися з презирством до священства та філософів інших держав. Пророкували, що буде нарешті доведено, наш Біг дає начало усім тим богам і що вони є підвладними поетичному генію.
І було так: наш величний поет - цар Давид, що бажав так палко, що просив так улесливо, словом звойовував ворогів і правив царством. Ми ж злюбили нашого Бога й ім’ям його проклинали усіх богів сусідніх народів і взивали їх непокірливими. Від поширення такої нашої погорди серед черні зародилися опінія, що всі народи схиляться під юдеїв. Мовлене, як і всі тверді переконання, справдилося для всіх народів, що нині сповідують єврейські канони та поклоняються богу євреїв: чи ж може бути підкореність більшою?
Я вислухав це здеяким подивом і, маю зізнатися, не без осуду.
Після обіду я прохав Ісаю щодо його послань, праць, що їх втрачено для цього світу. Він відмовив на це: ніщо з рівновартих цінностей втрачено не було. Те ж мовив і Ієзекіль.
Також я питався Ісаю, що подвигнуло його три роки ходити нагим і босоногим?
Він дав відповідь: так же само вчиняв наш товариш Діоген Грецький.
Затим я запитався у Ієзекіль: нащо живився він гноєм (нечистий хліб) і лежав так довго на боці правому, а тоді - лівому?
Він дав відповідь: жага зродити у інших людях відчуття безмір'я, як то роблять племена Північної Америки. Бо чи ж назвемо чесним того, хто опирається власному генію чи совісті лишень заради нинішніх зручностей та утіх?
Старовинне сказання про те, що сей світ буде поглинуто вогнем наприкінці шостого тисячоліття, є правдивим. Це почув я у пеклі. Херувимові з палаючим мечем буде наказ залишити древо життя, що він його охороняє і, коли він те сповнить, все живе спопелиться й постане нескінченним і священним нині обмежене і спаплюжене. Все, що здійсниться, буде наслідком прогресу чуттєвих насолод.
Спочатку буде винищено ідею про те, що людина має тіло, віддільне від душі. Я досягну того диявольским методом - шляхом нанесення ядучої субстанції пекла – благотворної й цілющої: вона розплавляє видиме, поверхневе, виявляючи приховану нескінченність. Коли всі путі сприйняття очистяться, всяка річ передстане людині такою, як є: безграничною.
Бо нині людина так себе обмежила, що бачить усі речі лише крізь вузеньку шпарину власної печери.
Незабутнє видіння
Я побував у друкарні Пекла і дознав там спосіб, передачі знання від покоління до покоління. У першій залі знаходився чоловік-дракон, що вигрібав бруд з печери вуст; поруч череда драконів очищувала печери. У другі залі перебувала гадина, що оповилася кругом скелі й печери, всі інші прикрашали її золотом, сріблом та дорогоцінним камінням.
У третій залі був орел зі складеними крилами й оперенням з ефірів; він спричинився виникненню внутрішніх частин печери, яка нескінченна; довкола були чисельні орли, подібні до чоловіків, що будують палаци у грандіозних скелях.
У четвертій залі були вогненні леви, і полум’я, що вирувало довкола, виплавляло з металів життєву субстанцію.
У п’ятій залі перебували невимовні постаті, які з металів лили твердь.
Таким чином, їх відокремлено від служників, які займали шосту залу, мали вигляд книжкових формулярів і були зорганізовані у бібліотеки.
Титани, що створили цей світ у його чуттєвому вимірі, і понині, як здається, живуть у ньому у кайданах, перебуваючи істинною першопричиною його існування та джерелом усіх видів діяльності, а кайданами тими є лукавство слабкого й боязкого розуму, який має владу, щоби протистояти енергії згідно до приказки: хисткий у мужності покріпляється підступністю.
/далі буде/
Уільям Блейк.
Переклад з англійської. Оригінал: http://www.english.uga.edu/nhilton/Blake/blaketxt1/marriage_of_heaven_and_hell.html
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520640
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2014
На комині чорнім згорілої хати
в спустілім степу умостився орел, -
видіння з дитинства знайоме, прокляте:
примарення цезаріанського Риму, -
горбань-стервоїд, ані дому, ні диму…
Терпи ж, мое серце, нічого, не вмреш.
Чи й не переклад? Оригінал:
На черной трубе погорелого дома
Орел отдыхает в безлюдной степи.
Так вот, что мне с детства так горько знакомо:
Видение цезарианского Рима -
Горбатый орел, и ни дома, ни дыма...
А ты, мое сердце, и это стерпи.
Тарковський Арсеній
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519689
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.08.2014
Винник щедрий! Ринув з глечика трунок - жадана коханка моя!
Любас вірний, кубрячу добряче, ще й осад присьорбую я...
Ще ковтну... не боюся огуди… й сусіда зустрічний гука:
"Дзбаник винний з дукану втіка? А чи тюпа підпилий Хайям?!"
Переклад ізроблено з професійних підрядників фарсі, які виконав та люб'язно запропонував пан Олесь:
Аі боде, ту ма"шук-е-ман шайдойі,
ман міхурам у натарсам аз росвойі.
Чандон хурамат, ке хар ке бінад гуід:
"Аі хум-е-шароб, аз куджо міойі?"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518187
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 19.08.2014
Не вірю пречуття́м.
Лихих прикмет я не боюся.
Ні обмов, ні трути не обійти.
Кирпату ж обминути – за виграшки, -
трива життя банкет, єство безсмертне, як воління бути.
Загибелі не бійся в сімдесят, ані в сімнадцять, -
мороку і смерті немає.
Океан життя простертий хлюпоче, йде безвічностей косяк:
мій нерет переповнений ущерть, і його я безтурботно вибираю.
Як хату топлять, то вона стоїть, піддержана теплом.
Батьківським раєм мій дім у будь-якому із століть підноситься.
У мене кожна віть од роду вашого окрай стола сідає:
зі мною ваша подруга й дитя,
і праотці тримають на колінах замурзану білоголову зміну.
Тут і тепер твориться майбуття!
Глядіть же - знову зводжу я правицю, і вам лишаю променів биття.
Так перепел моїх потужна криця тримала кожний із минулих днів.
Так я проходив крізь часи і лиця, як вздовж Уралу, -
давнини границі й обніжки міряв ланцюгом віків.
Епоху підбирав собі на зріст, щоби не трісла.
Ми на південь чвалом ішли,
прах коливався запиналом, і полини курілись.
Аларміст-свіргун джигав на груди жеребцю
і чернецем пророчив смерть, свинцю у серце накликав.
Судьбу гойдало у тороках…
Хоч пір зійшло немало, я все хлоп'ям встаю у стременах.
Мої раме́на повняться безсмертям.
Моєї крові бурха бистрина наскрізь віки.
Ба, з тої круговерті у захист де царює теплина
ввійти і жити, там діждати персті жадаю.
Голка ж, що лата життя, мене все тягне світом, мов ниття.
Вільний переклад твору Арсенія Тарковського. Оригінал:
http://www.liveinternet.ru/journalshowcomments.php?journalid=2991253&jpostid=106383800
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516948
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.08.2014
Ты, Роза, больна…
Сплошь изъязвлена взрыхленная плоть. Два зловонных пятна на бархатной коже…
Истёрта, грязна, кровавыми корками окаймлена…
О, как ты больна!
Неведомый червь, слизняк без очей, вертлявая вервь, не имевшая чем вдыхать благовоние роз,
на парче твоих лепестков угнездился.
Зачем открылась ему ты?
Из чёрных смерчей из тьмы прилетев, он тебя восхотел.
Любовью считая потеющих тел ритмичное ёрзанье, груб и дебел, неистов и нагл, премерзостно наг,
бутон выминал он, развратно познав, как в складочках алых дрожит глубина…
Не больше чем мускул, тупой власоглав изъел, изорвал, слюной запятнал твой пурпурный рай!
Ваш погибельный брак от взоров сокрыт, - проскользнул вурдалак до сердца;
тебя пожирающий враг незрим для толпы – она собралась несчастьем твоим потешиться всласть:
- Растленная Роза!
- Постыдная страсть!
- Ишь, рваные юбки!
- Так низко упасть!
Безвластна, больна, позором пьяна…
Финал беспощаден - стенай, не стенай: погибели мрак…
Срывают ветра лохмотья с бедра, приближается край…
Скорей умирай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516481
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 09.08.2014
Неблагодарности худой мешок
Заштопан гнилью небреженья.
Напрасны щедрости движенья,
Даянье - торжествующий смешок
И злобную гордыню порождает.
Наян, теряя всё, что получает,
С рукой протянутой, в желаний свербеже,
Просить забыл, - но требует уже……
або:
Невдячності рядюжну калиту
Гнилизною недбалості підбито.
Щедроти щирі безпорадні тут -
Даяння зверхньо та гоноровито
Прошак приймає і з чесноти кпить.
А змарнувавши все, що мав, біжить
По милість знов і руку простягає,
Та далебі не просить – вимагає…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516040
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.08.2014
...А на зиму войдём мы в розовый вагончик
в подушках голубых.
Здесь хорошо вдвоём, здесь каждый уголочек
зовёт тебя любить.
Ты в чёрное окно взглянуть не пожелаешь:
там пляски упырей,
там демоны и чернь, там темнота ночная,
зажмурся поскорей!
Но что щекочет шёлк прелестного виска?
Как ошалелый бег бродяги-паучка,
мой поцелуй скользнул по коже…
Не раскрывая глаз, ты мне шепнешь: "Найди!"
Я стану тварь ловить, но разбитной бандит
уж за корсажем… ну, на что это похоже?
2010г.
Оригинал, Артюр Рембо:
L'hiver, nous irons dans un petit wagon rose
Avec des coussins bleus.
Nous serons bien. Un nid de baisers fous repose
Dans chaque coin moelleux.
Tu fermeras l'oeil, pour ne point voir, par la glace,
Grimacer les ombres des soirs,
Ces monstruosites hargneuses, populace
De demons noirs et de loups noirs.
Puis tu te sentiras la joue egratignee...
Un petit baiser, comme une folle araignee,
Te courra par le cou...
Et tu me diras: "Cherche!" en inclinant la tete,
Et nous prendrons du temps ; trouver cette bete
Qui voyage beaucoup...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515925
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 06.08.2014
...сказал: "Взгляни на яростных Эриний!"
Давайте обовьем его морочным сном,
триадою безвестной!
Пусть память шлёт химер, чреды былых потерь:
он, пробуждён в Теперь - бесспорном и дрянном,
признает беспросветность,
как бытия аспект, Искариота дверь.
Не пожелает он щедрот от клонов-лет
без перспектив развода -
апатия и стресс предстанут, как дуплет
завидного исхода.
Уйдёт в полураспад в бою с рефлексий сбродом,
что молью прут на свет,
и, возвращая вспять - к фантомам мертвородным,
терзают, как стилет.
Крушения души ему не избежать:
он, освежёван, взвоет,
и, смелость потеряв, лелеять ужас свой
учнёт, как импотент, и кончит век, служа
теням: с душой застойной,
с дисперсией ума, при жизни – неживой.
Весьма вольный перевод из Базиля Бантинга: Odes: 10. Chorus of Furies
Guarda mi disse, le feroce Erine
Let us come upon him first as if in a dream,
anonymous triple presence,
memory made substance and tally of heart’s rot:
then in the waking Now be demonstrable, seem
sole aspect of being’s essence,
coffin to the living touch, self’s Iscariot.
Then he will loath the year’s recurrent long caress
without hope of divorce,
envying idiocy’s apathy or the stress
of definite remorse.
He will lapse into a halflife lest the taut force
of the mind’s eagerness
recall those fiends or new apparitions endorse
his excessive distress.
He will shrink, his manhood leave him, slough selfaware
the last skin of the flayed: despair.
He will nurse his terror carefully, uncertain
even of death’s solace,
impotent to outpace
dispersion of the soul, disruption of the brain.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515615
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 05.08.2014
В фисташковом сумраке спальни твоей
звук имени шлёпнулся
длинною каплей,
едва шелохнув алебастр длиннопалых ступней
в перкалях.
Сколь сладостен спящей младенческий всхлип...
Огняные волосы -
кольца и плети…
За штофами – сад, одуревший от запаха лип
столетних.
Касание губ над ресниц синевой
неслышное, слабое:
виски и сливки.
И я повлекусь, полечу над росистой травой
счастливой.
В душистых и мокрых горошка плетях
черешни, глицинии
и земляника
Венок для тебя, словно рог изобилья, блестящ.
Возьми-ка.
Дай, рыжие кудри твои пропущу
сквозь зелень и ягоды…
Рыжие змеи.
Твой рот – ненакрашенный, карий смешливый прищур…
…не смею…
Иллюстация Людмила Смирнова-Савинова: http://artdosug.ru/archives/date/2008/11/page/5
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515394
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.08.2014
О, память, память, ну, чего тебе? Та осень
гнала чреды дроздов сквозь помертвевший воздух,
лучи бесцветные бросало солнце оземь
и ветер трепетал в дубравах желтокосых.
Вдвоём блуждали мы, мечтой истомлены,
нам в кудри ветер вплёл одну и ту же мысль…
И вдруг, подняв глаза, смущения полны,
"Счастливей был ли день?" ты прокричала ввысь.
И был твой голос чист, как ангельское пенье,
и был ответом взгляд, исполненный смиренья,
благоговейный поцелуй лилейных рук.
О, сладкий аромат невинности цветущей!
О, дивный шелест уст возлюбленных подруг,
"Да" первовешнее, сей шёпот присносущий!
Перевод стихотворения Поля Верлена. Оригинал на рисунке.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515389
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 04.08.2014
Ты, Роза, больна.
Неведомый червь,
из тьмы прилетев,
неистов и нагл,
развратно познал
твой пурпурный рай…
Постыдная страсть,
и ты – умираешь…
Перевод Из Уильяма Блейка. Оригинал:
O Rose thou art sick.
The invisible worm,
That flies in the night
In the howling storm:
Has found out thy bed
Of crimson joy:
And his dark secret love
Does thy life destroy.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515260
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 03.08.2014
[color="#002bff"]Подивлюся-придивлюся у гладце:
а чиє ж там відбивається лице?
Чий то писок увижається мені?
То сусіди чорні очі крижані.
Там святенник, ненависник і брехун,
на млі ока наурочить гидь лиху,
Вже такий на око лютий – то біда.
Ну чекай же, я тобі віддяку дам.
Буде сказано: як схочеш не своє,
то нехай тебе снувалка заснує.
А як пастимеш очима діточок,
то учепишся штанами за дрючок.
А як ти, собачий потрух, збрешеш де,
то нехай на тебе кумка нападе.
За обмовини масного язика
хай поїсть червак на струхлого пенька.
Як сваритимеш закоханих вночі,
а бодай ти серед двору очіпів.
А як схочеш когось ганити в злобі, -
розсоталися б шкарпетки на тобі.
А якби ти щось несказане утнув,
то бодай би поковтач тебе ковтнув.[/color]
На фото - поковтач.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515252
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 03.08.2014
Ты подобен ядру, мой круглолицый бог,
Просекать миры для тебя означает жить.
Дел твоих кастильские витражи
Озаряют светом мою любовь.
Постелю я тебе ложе из тубероз
И тебя позову, нежностью истомясь.
Опусти мне в ладонь жёсткий ёжик своих волос,
Засыпай, отдохни мой Пресветлый князь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515021
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.08.2014
Улиц пустынность длится
меркнут домов глазницы
небо лицом склонилось
как монголоид мёртвый
шаткий проспект кренится
дождь потерял границы
серо-горчичной гнилью
небо сочится в город
смрадных пивнух грибницы
флэта и СПИДа жрицы
словно жёлтухой болен
вздут небосвод бессильно
кварцем окно больницы
жлобством бигбордов лица
низко невыносимо
небо баритной штольней
грязных дворов гробницы
чеки шприцы столица
небо просело больно
вена машина мимо
крэк омнопон винтиться
бред темнота асфикций
крик Отдых-стрит* юдоль
небо так ощутимо
ул. Отдыха 11. Спецбольница
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515010
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 02.08.2014
Я ехала домой.
Забавный Игорь мой
мне анекдот рассказывал и, робко
в лицо моё засматривая, пробку,
протектором визжа, опять по встречной объезжал.
Я ехала домой.
Блестящею прямой
гирлянды прочь неслись. И бег событий
листая, поняла, что тот пропитый
медбрат не вынес ежедневный список препаратов.
Я ехала домой.
За мелкой кутерьмой
забыла про лекарства! Ольга, Ольга…
Потерянный малыш, слепой, безвольный…
такой нервозный… позвонить, пока ещё не поздно.
Я ехала домой.
Не поздно, лишь восьмой…
в аптеку заскочить… и, этот номер
нажав, я представляла, как в надломе
руки иссохшей закричит Triumf на скорбном ложе.
Я ехала домой.
Там, за ноябрьской тьмой,
мерцало волшебство её улыбки
и радости просвет короткий, зыбкий
посреди боли… и счастливый лепет… Оля! Оля!
Я ехала домой.
Уже почти "отбой"
нажала, - отозвался голос хриплый:
- Галё! И я, прислушиваясь к крику,
лишь успеваю: - Ольгу… Что за крик? Кто Вы такая?
- На, дзвонять тобі!
…диким эхом бьёт в динамик кошмарный крик:
- Неееет! Не нужно! Ну, хоть по верху! Неее при-вя-зы-вай!
- Не ори!
- Бач, як б'ється! А то посцяти не хотіла піти сама…
- Не вяжите меня!
– Дівчата, обісцялася…
- Та дарма! Хай погріється…
- Треба памперс…
- Підкладай, як схотілось…
- Нє… Ще лишилося вісім ампул…
- Вкинь у тумбочку, то дурне… Скоро здохне, он бач, замліла.
- Больно… Галечка, не вяжи! Мама! Я ведь только просилась в туалет…
- В тувалет! Біжи - тут нема, щоб тебе носили…
- Свет, я больше не буду звать, развяжи…
- Не могу… Гаврилыч приказал. Сдвигаем кровать в угол - так сквозь стекло не видно…
- Света, милая, сколько раз я платила вам! как не стыдно! ну, родные…
- Такий наказ. Ти кричиш і мішаєш спати, ти тривожиш весь коридор, ти і так вже одна в палаті…
- Где Гаврилыч?
- Який там чорт… Вдома. Чи коло вас сидіти? Він людина, не те, що ти…
- Развяжите, ****ь, раз-вя-жи-те! Ненавиджу, *** скоты! Больно, девочки, боооольно, бооольно! Боже, сделайте же укол!
- Закінчилися. Будь довольна, що кололи.
– Там промедол…
- Промедол! чого захотіла…
- Я ж купила, вколи, Светуль, уколи!
- А щоб тебе било об дорогу! Заткнись, бо піздюль зара вихватиш!
- Маааама, маааама! Аааа! Мне больно!
- Заткни ей рот!
- Прекратите! Не смейте!
- Что с Вами? Александровна!!!
- Стой, Игорёк! Прекратить!!!
Ах, как я кричала! Я надеялась, что телефон так же взвоет моим отчаяньем и кошмар остановит. Но он, завалившись в постель, остался неуслышанным. Громко фоня, он старался всю четверть часа каждый звук донести до меня.
Шум борьбы и стон:
– Отпустите, я поеду домой…
– Платком!
Крик, мычание, все утихло… звук дверей, тихий стон… ничком я сидела, лицом в торпеду… затерявшийся в прОстыни, он наконец замолк.
Ни планету повернуть, ни время, ни сон, страшный сон изменить не в силах, времена разорвать… ничто я не в силах. Что это было? Кем была мне она? Виток затянулся - на шее. Точно знала я для чего Triumf, восемь лет уже нерабочий, починила.
- Этот ревун ремонтировать? Выбрось, солнце, - муж смеялся, - уже давно с производства сняли японцы. Новый будет дешевле.
Но... вот теперь динамика мощность пригодилась как никогда… Возрыдай же, ты, Непорочность!
- Александровна, едем?
- Да…
Я ехала домой.
Раздавленной хурмой
душа стекала под сиденье Шкоды…
Антихристы? чудовища? уроды?
Да просто люди… люди, что бредут юдолью лютой.
А наутро…
- Галё!
и голос в телефон захрипел опять:
- Ви така-то? Васильєва Ольга - Ваша родичка? Йдіть оформлять…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514936
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 01.08.2014
Я смотрела на город вечеренный -
Любовалась огнями растеряными
С высоты немеряной ветреной…
А потом стала батулой снежной
И его укутала нежно.
Одеяло конвертом - по-зимнему
Заложила, как раньше, давным-предавно
Прикрывала мордашку я сынову.
И искал груди
город сопящий,
На руках моих тихо спящий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514935
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.08.2014
[b]Гнома перша[/b]
Мудрий рече:
Мудрий владар,
наче Полярна зоря,
вічно незрушная, -
сфери буття обертає.
Добродіянь
дух - притаманний йому.
Благоговійнії
зірки - навколо тісняться.
[b]Гнома друга[/b]
Мудрий рече:
Триста віршів
знаних канону "Ши Цзін"
легко вкладаються
в рацію: "Скверни не мисли".
[b]Гнома третя[/b]
Мудрий рече:
Там, де закон
править нещадно, народ
карою школиться,
люд є покірним та ницим.
Совість та чин
в тій процвітають землі,
що урядується
звичаєм та доброчестям.
[b]Гнома четверта[/b]
Мудрий рече:
Прагнув наук
я у п’ятнадцять, тому
в тридцять затвердився
у самостійнім прожитку.
Сорок пройшло
років тривалих, і зміг
сумніви здужати.
Волю небес я провідав
у п'ятдесят.
Правду від лжі одділять
став у прочутому,
шостий десяток здолавши.
Жити без зла,
йти за велінням душі
здатність добув я,
виходивши сімдесяток.
[b]Гнома п’ята[/b]
Так знаттєлюб
знатний діяч Мен І-Цзи
відав у вчителя:
"Як се - батьків почитати?"
Мудрий прорік:
"Заповідь не оминай".
Віз колісницею
вчителя шляхом назаднім
Учень Фань Чи.
Мовив до нього мудрець:
"Славний запитував,
як шанувати старіших?"
Я відповів:
"Звичаю не порушай".
Став перепитувать
Учень Фань Чи: "Що ж се значить?"
"Поруч батьки -
їм за обрядом служи.
Як переставились –
справ ритуал погребальний
згідно основ
древніх зв'язку поколінь.
Жертвоприношення
також верши обичайно".
[b]Гнома шоста[/b]
Знов Мен У Бо
про шанування батьків
відав у вчителя.
Так проказав велемудрий:
"Мати й отець
завжди в гризотах, коли
сину недужиться.
Себе для них бережіте".
[b]Гнома сьома[/b]
Відав Цзи Ю
як почитати батьків.
Вчитель одказував:
"Нині вбачають поштивість
в тім, щоб старих
контентувати як слід.
Прецінь прокормлюють
також собаку й коняку!
Шана і честь
служать ріжницею між
сина відношенням
до німини та родини.
[b]Гнома восьма[/b]
Зволив Цзи Ся
взнать про поштивість синів.
Мудрий розмислював:
Ззовні її не забачиш,-
молодь несе
ношу щоденних трудів,
а першородичі
ласують вина й стравунки.
Що ж рахувать
тута поштивістю слід?
Благість подобную,-
що на парсуні молодших.
[b]Гнома дев'ята[/b]
Мудрий рече:
Я та Хуей
бесіду аж до зорі
мали. І жодного
слова не мовив незгідно,
учень Хуей,
так, наче дурник якийсь.
Та, як відкланявся
він, додивлятися став я,
як у житті
чинить, поводить себе.
Вчення провадить він, -
ні, Янь Хуей не недоум.
[b]Гнома десята[/b]
Мудрий рече:
Як потаїть
зможе абихто свою
вдачу від пильного?
Вчинків його додивляйся,
кожний мотив
ти домірковуй як слід,
спостерігаючи,
скутком яким вдовольнився.
Зможе хіба
вдачу свою приховать,
злу а чи добрую,
хоч би він як не таївся?
[b]Гнома одинадцята[/b]
Мудрий рече:
Вчителем той
важиться, хто давнини
глиб осягаючи,
бачить крізь неї новітнє.
[b]Гнома дванадцята[/b]
Мудрий рече:
Праведний муж
з певним знаряддям не схож, -
не обмежований
в засобах, чинить він благо.
АБО: ТОМУ, ХТО ВИСЛОВИТЬ ВЛАСНУ ДУМКУ: ЯКИЙ З ВАРІЯНТІВ ЦІЄЇ ГНОМИ СПОДОБАВСЯ БІЛЬШЕ - БУДУ ВДЯЧНА!
Праведний муж
з певним знаряддям не схож,
бо ж не обмежені
блага творця інструменти.
[b]Гнома тринадцята[/b]
Так запитав
вчителя учень Цзи Гун:
мужа шляхетного
ознак який вирізняє?
Мудрий відрік:
скрізь передують словам
вчинки шляхетного, -
ділом зміряє він замір.
[b]Гнома чотирнадцята[/b]
Мудрий рече:
Все осяга
муж благородний, бо він
рівний до кожного:
бережний і безпристрасний.
Мілкість душі
там виявляє себе,
де - упередженість,
неспочутливість до інших.
[b]Гнома п’ятнадцята[/b]
Мудрий рече:
Марні труди -
вчення без розміркувань.
Згубні та збиточні
розмисли без научення.
[b]Гнома шістнадцята[/b]
Мудрий рече:
Чужих начал
критика, осуд учень -
вадять: примушують
мисль непотрібну вивчати.
[b]Гнома сімнадцята[/b]
Мудрий рече:
Учень Цзи-лу,
вчитиму так про знання:
дій і проказувай
знане тобою. Незнане
визнай завжди
ще не відкритим тобі.
Це і почитувай
ставленням вірним до знання.
[b]Гнома вісімнадцята[/b]
Учень Цзи-чжан
вчитись прийшов, щоб платню
гідну отримати,
стати чиновником вищим.
Вчитель сказав:
слухай здебільш. Усувай
неперевірене.
Решту - обрадь обережно, -
так помилок
і звинувачень минеш.
Спостерігаючи,
скрізь уникай небезпеки, -
щоб не було
приводів для каяття.
Як нерозважливе
слово тобі не властиве
й вчинки твої
не спричиняють покут,
тут, посередині,
знайдеш чини й нагороди.
[b]Гнома дев'ятнадцята[/b]
Відав Айгун,
Скорбного Пам'ятку князь:
як у невдаваний
послух привести підданців?
Мудрий відрік:
владник приверне народ,
як наставлятиме
лиш прямодушних до влади,
їх піднесе
над недостойними скрізь.
Та, як над чесними
він криводушних поставить,
і від посад
правних усуне, народ
влади відкинеться
і непокірливим буде.
[b]Гнома двадцята[/b]
Так Цзи Кан-цзи
з князства північного Лу
відав у вчителя:
як позискати в народі
шану собі
й відданість? Як домогтись,
щоб заповзятливо
люд до роботи приймався?
Вчитель сказав:
перед народом постань
в грізній величності –
будуть тебе почитати;
старість – шануй,
будь милосердим отцем -
відданість щирую
тим від народу добудеш;
вдатних - піднось
а незугарних – навчай,
так заохотити
зможеш підданців до блага.
[b]Гнома двадцять перша[/b]
Хтось у Кун Цзи
так запитав: любомудр,
чом не Ви не приймете
службу й державну посаду?
Мудрий відрік:
в давнім каноні Шу Цзин
так наголошено:
вчасно синовню поштивість
слід проявить;
старшим й молодшим братам,
всім, хто керований,
дружбу й любов дарувати.
Навіть владар
Чень благородний служив
ближнім і підданим,
й тим-то державу управив.
Кожен, хто зміг
правити домом як слід, -
терен державності.
Служба – не завжди в посаді.
[b]Гнома двадцять друга[/b]
Мудрий рече:
Щоби не був
чесним і праведним муж, -
річ небувалая.
Лжець не досягне нічого.
Так, ні гарба,
ані візочок малий,
в запряг не скріплені,
з місця не зрушать нізащо.
[b]Гнома двадцять третя[/b]
Відав Цзи Чжан:
взнати можливо для нас
все, що відбудеться
у десяти поколіннях?
Мудрий відрік:
давня династія Інь
власні обичаї
і ритуал, і державність
перейняла
в роду премудрого Ся;
все, що привнесене,
все, що відкинуто ними, -
відаєм ми.
Чжоу божественний дім
лад і традиції
в Інь запозичив надалі.
Втрачене все,
все благодатне з часів
Чжоу - в літописи
вчені придворні занесли.
Мудрість віків,
давнє знання про роди
зможуть розкрити нам
повідь грядущих династій.
[b]Гнома двадцять четверта[/b]
Мудрий рече:
Чужим богам
править жертовний обряд, -
це означатиме
вдатись до лестощів ницих.
Бачити суть
і не чинити добра,
зло попускаючи,
то малодушності прояв.
2010 р.
Вільний віршований переклад на українську з декількох російських перекладів та підрядників.
Тлумачення російскою: http://www.confucius.org/mainr.htm
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514493
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.07.2014
Глибока, глибока
криниця-водиця,
глибока, глибока
криниця-водиця,
глибока…
Глибоко, глибоко
руди у землиці,
глибоко, глибоко
руди у землиці,
глибоко…
Глибше за те – моє лихо -
глибше лягло…
Глибше за те – скорби мої,
глибше за те…
Широко, широко
котиться ріка,
широко, широко
річенька пливе,
широко…
Широко, широко
луки потяглись,
широко, широко
розляглись поля,
широко…
Ширше за те -
Милості сяйво,
світ Благостині –
ширше сягне.
Дальній світ, дальній світ
кінь од мене втік,
далеччю, далеччю
мій несеться кінь -
далеччю…
Аж ген-ген, аж ген-ген, -
не наздоженеш,
аж ген-ген, аж ген-ген -
не спіймаєш, ні
вдалині.
Далі за те – моя журба -
вдаль простяглась.
Далі за те – туга моя -
йде вдалину.
Високо, високо
сокіл ізлетів,
високо, високо
вільний птах гайнув,
високо…
Високо, високо
хмари розтина,
високо, високо
лине угорі
високо…
Вище за те – моя радість -
вище за те.
Вище за те – любов моя -
вище зліта!
Переклад пісні С. Старостіна. Оригінал тексту: http://www.leonidfedorov.ru/txtglub.htm
виконання: http://www.youtube.com/watch?v=5Za9ulf3R7s&feature=related
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514490
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 30.07.2014
Славься, Мария!
Ты – благодатна!
Мария – ты над звездами.
Мария - амфора Божья.
Пою, владычица, тебя,
царица наша.
Среди жён, осыпанная милостью,
благоплодна ты.
Божесвятно порожденье лона,
Девоматери, - Иисус.
Славься, Мария!
Славься, Мария!
Матерь Бога!
Прибежище для нас, блуждающих,
молись, молись за нас!
Твоё моление - приют
обинувшихся.
И ныне, и во час наш смертный,
в последний час, предсмертный,
в предсмертную годину нашу:
предстань, предстань за нас!
Славься, Мария!
2009 г.
Вольный перевод древнего гимна. Сделан исключительно под данное исполнение:
http://www.youtube.com/watch?v=_6Qu15k24SA&feature=PlayList&p=FD997C1A2B353432
Вторая часть гимна считается добавленной позднее и является предметом разногласия в католическом христианстве. По этой причине другими певцами либо не исполняется, либо исполняется не полностью. Столь же прекрасно:
http://www.youtube.com/watch?v=b8BoBU2u3TM&feature=PlayList&p=FD997C1A2B353432
https://www.youtube.com/watch?v=l5cF5GGqVWo
В русской православной культуре гимн известен как "Молитва пресвятой Богородице":
Богородице, Дево радуйся,
Благодатная Мария,
Господь с тобой;
Благословенна ты в женах,
И благословен плод чрева твоего,
Яко Спаса родила еси душ наших.
Оригинал, латынь:
Ave Maria, gratia plena.
Maria, gratia plena
Maria, gratia plena
Ave, ave dominus,
dominus tecum.
Benedicta tu in mulieribus,
et benedictus
benedictus fructus fructus ventris
ventris tui, Jesus.
Ave Maria.
Ave Maria,
Mater Dei
ora pro nobis peccatoribus,
ora ora pro nobis
ora pro nobis peccatoribus,
nunc et in hora mortis
in hora mortis nostrae.
in hora mortis mortis nostrae.
in hora mortis nostrae.
Ave Maria.
Прямой подстрочник:
http://www.poetryclub.com.ua/dread.php?id=6239
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514221
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 29.07.2014
улиц превращенья…
лиц чужих вторженье…
город, где прежде ты жил,
неузнаваем, застыл…
я одиноко бреду чужестранкою
неприкаянной…
я запомню здесь тебя:
каждое движенье,
всякое мгновенье
на века, навсегда
стены отшатнулись…
звуки прочь метнулись…
город, где прежде ты жил,
неузнаваем, застыл…
я одиноко бреду чужестранкою
неприкаянной…
я запомню здесь тебя:
каждое движенье,
всякое мгновенье
на века, навсегда
годы несутся мимо...
жизнь переменилась...
город, где прежде ты жил,
неузнаваем, застыл…
я одиноко бреду чужестранкою
неприкаянной…
2009 г.
Sarah Brightman, Сара Брайтман. Адажио перевод текста.
Томазо Джованни АЛЬБИНОНИ:
https://www.youtube.com/watch?v=VZ3Go8un_FU
Прошу всех, кто использует мой перевод, указывать авторство. Не из желания прославиться, а с целью соблюдения авторского права при коммерческом использовании.
Спасибо, Екатерина Стрельникова
Вольный перевод песни Sarah Brightman "Anytime, Anywhere"
Сбой размера в 3 строфе соответствует сбою в оригинале :)
Strade son' cambiate.
Faccie son' diverse.
Era la mia cittЁ¤.
Non la conosco piЁґ.
La ora io sono solo un' estranea
Senza patria.
I remember you were there.
Any one emotion.
Any true devotion.
Anytime, anywhere.
Case son' cambiate.
Voci son' diverse.
Era la mia cittЁ¤.
Non la conosco piЁґ.
La ora io sono solo un' estranea
Senza patria.
I remember you were there.
Any one emotion.
Any true devotion.
Anytime, anywhere.
Tanti, anni son' passati.
Vite son' cambiate.
Era la mia cittЁ¤.
Non la conosco piЁґ.
E ora io sono solo un' estranea
Senza patria.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514220
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 29.07.2014
Вечер, глубок и синь,
с лалом серьгу примеряет, смеясь!
И миражом клубится,
ладаном тлеет сизым…
Он, обещая, шепчет:
Всё может быть…
Всё может быть…
Сколь этот вечер синь…
О, видит Бог, как бездонно глубок!
Но почему же снова
ты не спешишь на зов мой?
Ведь всякий час я жажду
вкусить любви,
вкусить любви!
Синий невыносимо,
дальний невозвратимо,
вечер окутал плечи…
Хочу сегодня упасть на меч я!
Зову, зову погибель, -
бессилен вечер тебя вернуть…
Сумерек синих глубь
вновь полумесяц надела на грудь.
В раму дверей оправить
твой силуэт хочу я!
Жду, как небесной манны,
глотка любви,
глотка любви!
Синий невыносимо,
дальний невозвратимо,
вечер окутал плечи…
Хочу сегодня упасть на меч я!
Зову, зову погибель, -
бессилен вечер тебя вернуть…
2009 г.
Вольный перевод с подстрочника. Автор: Меир Ариэль
Послушать:https://www.youtube.com/watch?v=mhGm6gCZM80&feature=player_embedded
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514098
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 28.07.2014
Воно вдарило мені у серце і розляглося луною...
Давид на гуслах витинав,
Всевишній плакав у рукав, -
так я спізнав літаню чарівную!
Послухай! ...та не чуєш ти...
Зринає гімн
і - з висоти
царевих вуст спадає: Алілуйя!
Ти йшов до віри крізь облуд,
сипнули зорі, зблисла глуб, -
краса явленна довгий труд руйнує:
крушить престол її рука,
втинає кудрі і зника…
А ти солодко стогнеш: Алілуйя!
Колись я й справді мешкав тут.
Долівка..., ...затишний цей кут
без тебе - пустка.
В пам'яті несу я
любов, не тріумф – зимний склеп.
Над ним – твій стяг, пекельний креп
й прохромлена, конає Алілуйя.
Ти отверзалась встріч мені,
так звідав я що ж там – на дні!
Не знаю істин, вищих ніж "Люблю!" я.
Мій порух в храмі чистоти
навколо нас зрушав світи,
в єднанні вуст турчало: Алілуйя!
Творець зійшов з твоїх очей!
Хоч мерле серце – твій трофей,
ім'ям Його не потрясаю всує.
Хоч все не так, як мріяв я,
та перед Господом стоять
я буду із хвалебним: Алілуйя!
Алілуйя! Алілуйя!
Алілуйя! Алілуйя!
2009 р.
Вільний переклад українською твору Леонарда Коуена.
Кліп з божественною подобою автора:
http://www.youtube.com/watch?v=kzWeN-bVDUc&feature=related
Оригінал:
http://www.poetryclub.com.ua/dread.php?id=6077That
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514096
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.07.2014
«АТО! АТО!» Нав’язливе слово, тримаючи мою голову посередині між відчуттям війни та отим російським стверджувально-іронічним вигуком, заважало працювати.
Я вже передставала перед черговим клієнтом, він уже здивовано дивився мені ув очі, намагаючись зрозуміти, чого оце літня жінка забейкалася до його засмальцьованого раю… І тільки стоячи посередині боксу я ненадовго могла виштовхнути оте «АТО» і видати необхідну мантру: «Добридень! Я Вам принесла…»
Чотири. Ну, досить, бо он уже сонце куди підбилося. А мені ж іще на Поділ, податкову накладну завезти. Сама з нумерації збилася, сама й вези.
Вертаючись до метро, я несамохіть повернула до бетонного корпусу. Чого б? За звичкою господині. Бо тепер у бетонній цеховій споруді ізробили торговище, і тут є сир і сметана з під корови, а не пектиновмісні продукти «Слов’яночка» з під високошвидкісної мішалки міськмолзаводу № 3.
Купила сир, посунула на вихід: «АТО-АТО-АТО!» Схаменулася уже, коли правою рукою підібрала й простягла до молоденькій рожевощокої дівчинки яловичий суглоб… І, виправдовуючи сама собі власний дивний покуп: «Це ж мені хрящі треба їсти, бо міжхребце́ві диски…»
Ще й додала, показуючи дівчинці «вікторію»:
- Два! Два!
- Два? – не здивувалася, на відміну від мене, та. – Десять гривень.
«Ну от нащо? Їхати у спеку, не менше двох годин, коли ті суглоби доїдуть до каструлі або холодильника! Ще й паперів повна сумка, от же…», - мляво докоряла я собі, вкладаючи пакета з суглобами поміж документами.
Поїхали, годі вже. Я закинула літню сумку на плече і мужньо пірнула до необхідної міні-сауни. Оматиріднаякаспека! Вийшовши на Фрунзе, я звернула на потрібну вуличку. А хоч би жодне тобі деревце – смердить розпечений асфальт, бетонний паркан, здається, засичить, як бризнути водою.
«АТО-АТО-АТО!»
«Он дерево, попереду», - спостерегла я, вже завбачивши і світлофора. Хоч на декілька секунд сховатися від того сонця. Проминула якесь напівпрочинене занедбане воріття й увійшла у затінок розлогого канадського клена (хто б тут іще витримав, у цьому пеклі). Уздовж всього паркану під кленом, - а це метрів з п'ятнадцять, не менше, з під бетону повибивалися патли соковитої трави, дуже схожої на хвощ. «Це, мабуть, з того боку паркану засіяли таке гарне, ще й добре поливають. Бо інакше в неї – жодного шансу».
Щось мене тицьнуло зліва. Хоч який слабенький дотик не був, я його відчула. Обернулася, ідучи. Високий пес звісної породи ішов за мною, притуливши свого п’ятака до моєї сумки.
Я зупинилася. Він – теж. Невиразного брунатного кольору, з досить великою головою, з горіховими розумними очима. У тих очах немає ні ляку, ні заїлості, ні прилащування. Дивиться, як-от який мудрець: спокійно і впевнено.
За звичкою я вже подумки пожалкувала, що мені нема чого дати собацюрі. Аж тут… О! Та в мене ж є! І я радісно полізла до сумки.
Т суглоби були однакові на вид: шматок цукрової кістки поєднаний зі шматком мозкової. Та різної величини, - більший лежав зверху.
«Треба дати йому менший», - думала собі я, а рука тим часом витягла здорового і простягла собаці. Здоровенний шмат кісткового мозку звисав з розрубаної трубки, жмут сухожилків і хрящів стирчав букетом довкола.
Собака з великою гідністю повільно взяв даток, проте зразу ж поклав його долу. Я була здивована. «Мабуть йому заспектно, хай потім з’їсть» - і я переклала те з асфальту на хвоща.
Ми подивилися одне на одного, і я рушила далі, гадаючи, чи ж я бачила такий людський погляд в людей. Вже на розі, чекаючи зеленого світла, озирнулася: пес перебігав вуличку, обережно тримаючи у пащі кістки. Біг він дуже граційно, як на непородного маючи досить величний екстер’єр. Й накульгував на праву задню лапу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513913
рубрика: Проза, Присвячення
дата поступления 27.07.2014
Сяючій пам'яті Джеласи Хоукинса (Screamin' Jay Hawkins) присвячено
До роковин того дня, коли ми Тебе втратили (12.02.2000)...
...
Знай, я закляв тебе!
Тепер ти – мо́я.
Витівки тво́ї задовго я зносив! Цить уже! Досить!
Ти причарована!
Слухай, я не брешу,
Я не з брехливих.
Та й не з терплячих, гей, кокетухо, – тобі я віддячив!
Ти причарована!
Досить я вже чекав,
Досить ламатись,
Вже мені мізки годі крутити, тепер ми квити!
Ти причарована!
Ти причарована!
Тепер ти мо́я!
Швидше влягайся, як собі хочеш! Мене не зморочиш!
Я кохаю й край!
Нагально кохаю!
Кохаю знагла!
Я кохаю й край!
Ти ще не вклалася?!
Мені однаково,
Чи мене хочеш! Бо я - твій назавжди, твій уже зараз!
Моя цнотливая!
Для тебе ж краще!
Кінчай дурити, мала капризухо, давай любити!
Ти причарована!
Послухати оригінал (хто не знайомий - дуже припрошую, кайф!): http://www.youtube.com/watch?v=PwXai-sgM-s&feature=related
або
http://www.youtube.com/watch?v=7kGPhpvqtOc&feature=related
Оригінал:
I put a spell on you
’cause you’re mine
You better stop the things you do
I ain’t lyin’
No I ain’t lyin’
You know I can’t stand it
You’re runnin’ around
You know better daddy
I can’t stand it cause you put me down
I put a spell on you
Because you’re mine
You’re mine
I love ya
I love you
I love you
I love you anyhow
And I don’t care
If you don’t want me
I’m yours right now
You hear me
I put a spell on you
Because you’re mine
Фото с сайту: dreamchimney.com
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513811
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.07.2014
Эти мужчины, мам,
вдаль отступая - шлют мне на память
виды Багамов, мам…
Очередной роман:
снова актёры и музыканты,
комедианты, мам…
Эти мужчины, мам,
мило болтая, мне предлагают
номер с террасой, мам…
Чувственности волна,
схлынув играя, вновь обнажает
чувств мелководье, мам.
Как я хочу украсть
хоть одного из них, ушедших,
мама! На год, на час!
Но, в их сердца стучась,
вижу лишь деньги всякий раз.
Эти мужчины, мам…
Ночи их - словно дальние звёзды.
Ими сжигаема,
сквозь ледяной обман
слышу сердца детей нелюбимых,
льнущих к моим ногам.
Эти мужчины, мам,
с нежной улыбкой, неотличимой
от болевых гримас,
жизнь сотрясая, мам,
прочь улетают. Я возвращаюсь
снова к моим мечтам.
Нравится мне украсть
хоть одного из них, ненадолго, -
на год, на час!
Но между нами вновь
лишь только деньги. Не любовь.
2009 г.
Перевод стихотворения Ф. Бернхейм
Патриция Касс с этой песней: клип, оигинал текста, один из подстрочников и минусовка: http://www.france-chanson.com/?p=99
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513619
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 26.07.2014
Грустный кенар в душистых ветках, -
любви стенанья несутся с ветром.
Грустный кенар, он ждёт ответа,
гнездо остыло, подруга где-то…
Все цветы в моём садике милом,
опечалясь, лица склонили,
и внимают молчаливо
песне нежной и тоскливой.
Из сосновых ветвей говорливых,
где когда-то гнёздышко свили,
вслед вечернему светилу
всё звучит призыв унылый.
Грустный кенар вверяет ветру
своей печали мотив заветный.
Грустный кенар, любовник верный,
Я твой товарищ в тоске безмерной.
Грустный, грустный кенар!
Фьють-фьють-фьють,
Стихает эхо…
Уносит ветер вдаль твой зов:
Фьють-фьють,
…одна утеха.
2009 г.
Оригинальное исполнение (пятидесятые годы):
http://www.youtube.com/watch?v=97Huj2QXmSM&feature=PlayList&p=BB6705D2DF94F75A&index=14
Перевод с итальянских подстрочников. Благодарю господина Александра Гольцова за скурпулёзно собранную прекрасную информацию, которая отчасти способствовала появлению данной работы.
Оригинал текста и подстрочник А. Гольцова: http://bluecanary1.narod.ru/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513616
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 26.07.2014
Монолог портовой проститутки
Скорей сюда, милорд!
Снаружи стужа, мрак.
Хоть невелик комфорт,
ведь тут - простой кабак!
Возьмите стул, милорд!
Присядьте здесь, со мной!
Поверьте Вашу скорбь…
Вот, кстати и вино.
Плесните мне, милорд…
Ведь здесь Вы – в первый раз?
А я у входа в порт
вчера встречала Вас.
Прошла я, Вас задев,
Но Вы, Вы не надменны…
Благословенны будьте.
Успела разглядеть
шёлк шейного платка
и короля осанку…
Под руку парижанку
вели Вы. Боже, как
она была красива!
Оборвалось дыхание:
"Зачем она – не я?" -
у Бога я спросила…
Скорей сюда, милорд!
Присядьте здесь, со мной!
Бушует Серый Норд
за тёплою стеной.
Возьмите стул, милорд!
Не церемоньтесь так:
Из мира злых невзгод
Пришли Вы в мой - в кабак!
Конечно нет, милорд…
Где Вам меня встречать?
У портовых ворот
стою я всякий час.
Вы безутешны всё…
Её корабль - отчалил,
и по волнам печали,
качаясь, он несёт
весь сладкий мир любви…
Всю нежность глаз любимых…
…и мимо, мимо, мимо…
Ну что же… Се ля Ви…
Любовь из наших глаз
слезами вытекает.
Неиссякаем случай -
он даст Вам новый шанс
Придвиньте стул, милорд!
Вы робки, как дитя…
Ко мне на тёплый борт
зову Вас не шутя!
Решайтесь же, милорд!
Я Вам спою романс.
Пою я для господ,
которым жизнь не в масть…
Но что это, милорд?
Взгляните на меня…
Вы плачете... Вот чёрт, -
всё болтовня моя…
Ну, что же Вы, милорд…
Не стоит, …улыбнитесь…
держитесь, дорогой!
Усилие, милорд!
Вот так то лучше, сэр…
Теперь споём на пару…
Станцуйте, дайте жару!
Ещё, мой кавалер!
Та-ри-ра-ра ра-ра!
О, браво! Так держать!
Та-ри-ра-ра ра-ра!
Та-ри-ра-ра ра-ра!
Смеёмся, веселимся
Та-ри-ра-ра ра-ра!
Брависсимо, брависсимо!
Та-ри-ра-ра ра-ра!
Полюбим мы опять!
Та-ри-ра-ра ра-ра!
2009 г.
Оригинал текста: http://znatok.ua/milord
Перевод Борисенко Анастасии: http://www.fisl.info/page.php?id=96
Вольный перевод песни Эдит Пиаф на стихи Ж. Мустаки:
https://www.youtube.com/watch?v=oromrP0iu3E
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513542
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 25.07.2014
О, Лучезарный, место силы мне отвори,
Да руку подай, мне и через порог не влезть...
Дай, ухвачусь за горячий священный столп,
Лягу щекой на высокий престол – стопы твои, -
Отныне ты всегда найдёшь меня здесь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513538
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.07.2014
ноябрь сырого лесопарка
пустынность оживляет лишь
питбуль в отчаянных попытках
поссать на ежевичный куст
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513312
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 24.07.2014
Я чувствую тебя. Твоё дыханье мне грудь, клубясь, вздымает. Небеса в разрезе глаз отверзлись, полыхает твоя любовь в груди моей. И сам ты мне начало и первопричина, полмира заслоняющий плечом, пресветлый и божественный мужчина, Владеющим мирами наречён.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513282
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.07.2014
Вена – город прекраснейших женщин
На плече твоём плачется Смерть.
Девять сот зальных окон глазеют,
как слетаются, чтоб умереть
к буку голуби. Хрупкою смальтой
здесь рассвет в Галерее замёрз
Ай – ай-ай-ай….
Этот вальс, этот вальс…
О, прими этот вальс ты без слёз!
Ты желанна, желанна, желанна:
на скамье, где покинут журнал,
в глуби бархатной лилий уханных,
средь любви не изведавших зал,
в простынях, где и месяц взмокает,
и во вскрике, где зыбь и шаги…
Ай – ай-ай-ай….
Этот вальс, этот вальс…
Обними его хрупкий изгиб.
Тот вальс, тот вальс, тот вальс, тот вальс, -
вязкий смерти и бренди запах
к морю тянется, в нём исчезая...
В сердце Вены – концертная зала,
здесь уста твои ценит эстет.
Бар, где стихшим юнцам предрекала
смерть средь блюза тоска флажолет.
...Свежесрезанных слёз фермуары
снова твой увивают портрет
Ай – ай-ай-ай….
Этот вальс, этот вальс…
Обречён умирать сотни лет!
На чердак, где детьми мы играли,
приведу я тебя для любви:
мимо полудней из пасторали
иль мадьярских лантерн в забытьи.
Ты к своей приковала печали
и ягнят, и лилеи цветы…
Ай – ай-ай-ай….
Этот вальс, этот вальс…
"Я тебя не забуду, а ты?"
Тот вальс, тот вальс, тот вальс, тот вальс, -
вязкий смерти и бренди запах
к морю тянется, в нём исчезая...
Мы с тобой в нашей Вене станцуем
с плавной грацией древней реки.
С бёдер этих губами росу я
подбираю… Кудрей лепестки
на плече - гиацинтом прильнувшим…
Душу в старый альбом схороню
средь гербария лиц. В присносущий
ток красы крест и скрипку швырну!
Вознеси же меня в твоём танце!
Из запястий купель мою свий!
Дай любви! Дай любви!
Этот вальс, этот вальс…
Только твой! Дорогая, прими!
2009 г.
Перевод песни Леонарда Коуэна, вариант 2.
Сама песня:
http://www.youtube.com/watch?v=2sZzJAxfD-4&feature=PlayList&p=9A8A6027477639F7
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513093
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 23.07.2014
В Вене – десять прекраснейших женщин.
Смерть, что льнёт порыдать на плече.
Зал, шеренгою окон глазеющий.
Бук – погост голубей-мохначей.
Здесь у утра отнято мгновенье,
И застыло в Серебряной Зале…
Ай – ай-ай-ай…
Этот вальс, этот вальс
Ты без трепета примешь едва ли.
Ты желанна, желанна, желанна:
на скамье, где оставлен журнал,
в лоне чувственном лилий дурманящих,
средь бесстрастных пассажей и зал...
В простынях, где и месяц взмокает,
и во вскриках, шуршащих песками…
Ай – ай-ай-ай…
Этот вальс, этот вальс…
Стан надломленный стисни руками.
Тот вальс, тот вальс, тот вальс, тот вальс,
запах бренди и смерти шлейф
бьются о верхний бьеф...
В Вене – зал судьбоносный концертный
в нём уста твои ценит толпа;
Бар, где юношей мукой предсмертною
истерзал синий блюз-звездопад…
Вот и слёз свежесрезанных нанизь
твой портрет увивает по краю…
Ай – ай-ай-ай….
Этот вальс, этот вальс…
Подхвати, он давно умирает…
На чердак, где играли детьми мы,
я тебя для любви приведу:
в нежность полудня неизъяснимую,
у мадьярских лантерн на виду.
Из печали оков восвояси
отпускаешь ты агнцев и лилий...
Ай – ай-ай-ай….
Этот вальс, этот вальс…
"Я тебя не забуду, мой милый..."
Тот вальс, тот вальс, тот вальс, тот вальс,
запах бренди и смерти шлейф
бьются о верхний бьеф…
Мы с тобой в нашей Вене станцуем
с плавной грацией древней реки.
Гиацинтовый, неописуемый, -
профиль твой на плече. Мотыльки
губ моих в росном ладане бёдер.
В тлен альбомов зарыта душа -
средь гербариев фото. У горла я
крест сорву и, всей грудью дыша,
брошу скрипку в потоки осанны!
Вознеси на крылах херувима!
Дай любви! Дай любви!
Этот вальс, этот вальс…
Подхвати его, твой он, любимая!
2009 г.
Перевод песни Леонарда Коуэна, вариант 1.
Сама песня:
http://www.youtube.com/watch?v=2sZzJAxfD-4&feature=PlayList&p=9A8A6027477639F7
Silberkammer - http://www.hofburg-wien.at
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513092
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 23.07.2014
Он – чудовище. В десять неполных своих
наглый урка, и выжига ловкий.
Он мечтал первым стать среди боссов больших,
как в кино, - заправлять группировкой.
Он "работал" на улице, дни проводя
средь кидал, средь разборок и драк.
Его бедная мать, от тревог изведясь,
умоляла, стараясь не плакать:
Не ходи, Мануэль! Не ходи!
Грех случаен, но – неизгладим!
Чтоб о сделанном не сожалеть,
Не ходи! Не ходи!
Через несколько дней или лет,
сын, поймёшь ты… Но дел твоих след
зачеркнёт всё, что есть впереди…
Не ходи, Мануэль! Не ходи!
Господин, что не любит сующих носы
в его жизнь. А ещё – фараонов.
Он красиво живёт: и при деньгах, и сыт,
без хороших манер и законов.
Без докучной работы, - ведь можно устать!
Его бизнес доходен и скрыт.
Только дура-жена, что скромна и проста,
всё жужжит свой мотивчик избитый:
Не ходи, Мануэль! Не ходи!
Пощади нас, ведь жизнь впереди!
Пожалеешь, да поздно, родной.
Не ходи! Не ходи!
Жить не сможешь со страшной виной,
Мануэль, оставайся со мной!
Там погибель… Здесь ты невредим…
Не ходи, дорогой! Не ходи!
Но плевать он хотел на морали урок,
и заказ оплатили отлично.
Этот выстрел - последний. Ведь дал он зарок.
…Жизнь в Америке, яхты, наличность, -
завтра в путь… Он, мечтая, неспешно идёт
к месту стрелки в назначенный час.
Вдруг, сквозь сердца спокойный и мерный отсчёт,
еле слышно мольба зазвучала:
Не ходи, Мануэль! Не ходи!
Есть поступки… как тесно в груди…
Будет поздно, послушай… беда!
Мануэль! Не ходи!
Берегись! Не ходи же туда…
О, вернись! Осторожно! …удар…
МАНУЭЛЬ! МАНУЭЛЬ! МА… НУ… ЭЛЬ…
…как же так?
как же так…
как же так…
2009 г.
Перевод с подстрочника песни Эдит Пиаф. Слова Мишель Эрмер
Оригинал: http://musique.ados.fr/Edith-Piaf/N-Y-Vas-Pas-Manuel-t157002.html
Сама песня: http://www.youtube.com/watch?v=n_hBqxtSbY4&feature=PlayList&p=5C8CA3D9005ACA42
При копировании перевода прошу указывать авторство.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512928
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 22.07.2014
…Не курю давно, и в мечтах - темно,
прошлое черно, как ночь…
Я грязна без тебя,
без тебя я – скверна,
мне так сиротливо …уже давно
…мне не нужно жить, мне противна жизнь,
а в мозгу кружит – мертва!
и перроном пустым
моё ложе застыло
в часы, когда уходишь ты,
дышу едва…
О, как мне больно!
Невыносимо больно!
Как в темноте, когда опять
одну меня бросала мать
в отчаяньи…
О, как мне больно!
Невыносимо больно!
Придя, привычно ты соврёшь,
ни слова не сказав, уйдёшь,
ни в грош мою не ставя жизнь -
два года лжи…
Не переболеть, словно на игле,
словно на скале …в цепях…
Неизбывно, как грех.
В этой страшной игре
казаться счастливой... должна опять.
Ночи напролёт боль коньяк мне льёт,
подсыпая лёд тщеты.
Но безвкусен коньяк,
все дороги иссякли,
все корабли несут твой стяг,
повсюду – ты…
О, как мне больно!
Невыносимо больно!
И снова, кровь тебе отдав,
как птица крылья распластав,
лишаюсь сил…
О, Боже – больно!
Невыносимо больно!
Ты взял и песни, и слова,
ты отнял всё, чем я жива…
А помнишь, я умела петь…
пропал и след…
Эта страсть легла пропастью у ног,
пастью смерти мне грозя.
Нет, так больше нельзя -
умирать одиноко
под собственный голос, поющий вновь:
О, как мне больно!
Невыносимо больно!
Как ночью тёмною одной –
без мамы в комнате пустой,
в отчаяньи…
Мне очень больно!
Невыносимо больно!
Ты у меня слова украл!
Ты песни вырвал из нутра!
И сердце - словно среди скал!
Мне больно!
Невыносимо больно!
Ты слышишь… больно…
2010 г.
Вольный перевод с французского подстрочника песни Сержа Лама Je suis malade.
Далида: http://www.youtube.com/watch?v=ZVqSqSc9dgQ&feature=PlayList&p=F9EC29DA6262061B&playnext_from=PL&index=3
Лара Фабиан: http://www.youtube.com/watch?v=bIIL5p7_WKk&feature=related
При копировании перевода прошу указівать авторство.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512925
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 22.07.2014
Видеть. Видеть. Что за наслаждение.
Кинусь ветром – хайер взлохмачу. Стану воздухом – охвачу.
Хоть беги, хоть ступай чуть-чуть – всё во мне, и никак иначе.
Только солнце – меня насквозь. А тебя – золочёным нимбом.
Опостылело врозь. Всерьёз. Возврати меня, милый. Ибо.
Стать сорочкою и прильнуть. А потом – намокнуть, облапить…
Ну, одень безразличья латы, выдирайся, давай, забудь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512734
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.07.2014
По Овруцкой, спуститься и по Фрунзе. Ободран склон кирилловской. Вчера, раздав безумцам грабли и кирзу, сам лузгая подсолнух, фельдшер грузный грести их понукал, суля в награду пять паровых котлет …на голубом глазу… И я его опять не пристыдила. Больничные. Котлеты. Серых жаб ближайшая родня, бугристы так и скользки, словно слеплены из ила, слегка дрожа, в перловнике лежат. В терновнике поют. Того гляди у рта, глаза раскрыв, заквакают… Мечтая скорее перебраться через мост, к нотариусу еду. «Паспорта!» - воссев среди помощниц, возглашает массивная мадам. Вторая вскользь бросает: «Ах безнал? Дороже будет так.» И я, пытаясь заглушить презренье, транзакцию свершаю до конца, - здесь очереди нет… да и безин… И выхожу из сталинки под пенье подольского трамвая. Всё. С Сырца как куренёвский сель, сошёл поток машин, и вечер снова скомкан. Воет ветер. Едва ползём. Десёнка. Черторой. А на столбах венки. Один. Второй. Куда они спешили, эти дети? Я открываю дверь и весь событий рой вношу с собой на отсыревшем фетре.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512730
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.07.2014
Ми зійдемо взимі до ладного вагону
в перваншевих шовках.
І лацно буде нам у затишку бонбоннім
любитись в подушках.
Закриєш очка ти, - дивитесь не бажаєш,
як за шитвом портьєр
вискалюється ніч, шугає темінь жадна,
блука потворна чернь.
Аж ось відчуєш ти, що лоскотно щоці:
як порский павучок, що біга навманці,
цілунок мій на шиї любій...
Голівку схилиш і мені звелиш: "Шукай!"
і візьмемось неспішно ськати павучка,
що аж занадто мандри любить…
Переклад з підрядника твору Артюра Рембо. Оригінал:
L'hiver, nous irons dans un petit wagon rose
Avec des coussins bleus.
Nous serons bien. Un nid de baisers fous repose
Dans chaque coin moelleux.
Tu fermeras l'oeil, pour ne point voir, par la glace,
Grimacer les ombres des soirs,
Ces monstruosites hargneuses, populace
De demons noirs et de loups noirs.
Puis tu te sentiras la joue egratignee...
Un petit baiser, comme une folle araignee,
Te courra par le cou...
Et tu me diras: "Cherche!" en inclinant la tete,
Et nous prendrons du temps ; trouver cette bete
Qui voyage beaucoup...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512538
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.07.2014
Одна. Совсем одна. Нет, быть не может…
Одна. Супруг покинул. Не нужна.
Одна. Безмужнее, моё остыло ложе.
Одна. Я с трауром навек обручена.
Одна. Одна. Как жизнь теперь мрачна!
Одна. Затеряна и отъединена.
Без друга. Одинёшенька. Одна.
Одна. И угол мой – могила смеху.
Одна. Везде - в толпе и у окна.
Одна. Рыдания и стон - моя утеха.
Одна. От скорби всяким утром я больна.
Одна. Одна. В тоске заточена.
Одна. Иссушена, о испепелена!
Без друга. Одинёшенька. Одна.
Одна. Роятся близ чужие лица.
Одна. На все века и времена.
Одна. Никчёмных дней несчётна вереница.
Одна. Жестокостям небес не видно дна.
Одна. Одна. Судьбою казнена.
Одна. Наказана и приговорена.
Без друга. Одинёшенька. Одна.
Одна. Лишь только память мне нужна.
Мой господин, так призови скорее!
Одна. Вдовство бичует. Горе не стареет.
Одна. Одна. Одна твоя жена.
Без друга. Одинёшенька. Одна.
Перевод из Кристины Пизанской. Оригинал:
Christine de PISAN
Seulette suis, et seulette vueil estre,
Seulette m’a mon doulz amis laissee,
Seulette suis sans compagnon, ne maistre,
Seulette suis, doulente et courrouce,
Seulette suis, en langour mesaisee,
Seulette suis, pluz que nulle esgaree,
Seulette suis, senz ami demouree.
Seulette suis a huiz, ou a fenestre,
Seulette suis en un anglet mucee,
Seulette suis pour moi de pleurs repaistre,
Seulette suis doulente ou appaisee,
Seulette suis, riens n’est qui tant me siee,
Seulette suis en ma chambre enserree,
Seulette suis, senz ami demouree.
Seulette suis partout, et en tout estre,
Seulette suis, ou je voise, ou je siee,
Seulette suis plus qu’autre rien terrestre,
Seulette suis, de chascun delaissee,
Seulette suis, durement abaissee,
Seulette suis, souvent toute esploree,
Seulette suis, senz ami demouree.
Prince, or est ma douleur commenciee :
Seulette suis, de tout dueil menaciee,
Seulette suis, plus tainte que mauree,
Seulette suis, senz ami demouree.
1345 – 1431...?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512537
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 20.07.2014
Большая голова на тонкой шее,
и телескопы водянистых глаз, -
смеялась бы, что это рак-отшельник
но смех в Торезе выгорел дотла.
Тщедушен телом, так сказать бы надо,
но не тщедушен, ибо нет души, -
живится это тело смрадом ада
и дымом, что детишек удушил.
И этот сгусток смертоносной слизи,
осредоточье аспидского зла,
воссевший на плечах червей безликих,
господствует. И несть смертям числа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512194
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 18.07.2014
Мать назовёт Вас Александрой.
Мне ж краткое милее "Саша":
в нём наша страсть и близость наша,
Россия, русые кудряшки,
"ша" – гребешком из палисандра.
В нем – гром. И молния – стоп-кадром.
Небесный кобальт, взгляд зелёный,
в ракитах – мотыльки-гулёны,
экспромты, музыка, влюблённость,
невыразимость чувств, беспечность…
Да, "Александра" безупречна:
разбитые сердца. Перчатки.
Достоинство аристократки.
История искусств, бесстрастность.
И твёрдость воли настоящей.
Но знаем мы секрет пьянящий…
Скрежещет время зимним краем,
мы смотрим, как снега сбегают,
и хоть молчим, но оба – знаем
что Сашенькою быть Вам чаще.
Перевод из Андрея Кнеллера. Оригинал:
Your mother wanted “Alexandra”
But I prefer the shorter - “Sasha”
There’s such proximity and passion,
There’s something so distinctly Russian
That’s captured in that second “s” -
There’s strikes of lightning and thunder,
There’s skies of cobalt, emerald eyes,
There’s willows swaying, butterflies,
There’s music playing, improvised,
With feelings words cannot express.
Sure, “Alexandra” has its merits -
There’s leather gloves and broken hearts,
There’s dignity and high regards,
There’s history, performing arts,
And firmness that will not be softened.
There’s secrets known to only parents,
And while the time is passing slow,
And while we watch the melting snow,
Though we won’t say it, we both know
That you’ll be “Sashen’ka” most often.
На сайте автора: https://sites.google.com/site/poetryandtranslations/home/-your-mother-wanted-alexandra
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511538
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 15.07.2014
...от домостроителей же требуется, чтобы каждый оказался верным...
Сегодня, как всегда, на завтрак чай и сливки
Прохладный душ, утюг, минутка у окна,
Пустой с утра проспект, рекламные фальшивки,
Компьютер и щелчок – планета включена.
Задача на сейчас – раздать себя по ниткам,
Утешить и помочь, создать и одарить.
И выбранная цель верна по всем прикидкам-
Достроив этот храм в нём двери отворить.
Принять твоё лицо как божье откровенье,
Всё видеть, всё понять, всё знать, всё пережить,
Открыться для любви, отправив разговенье,
Умножить чудеса и радости служить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511453
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.07.2014
Любовь – черноглазая детка
В шнурованных башмачках,
Брючки в жёлтую клетку,-
Одуванчики сжав в кулачках,
У мамы на крепком буксире
Среди упавшей весны
Шаг размерив пошире,
Топчет маленьких луж светлины.
А белой развесистой шляпки
Смешной примятый букет
На нос съезжает мягко -
Мудрено быть кокеткой трёх лет…
Лица безмятежна камея,
Рассеянно-упоён,
Взгляд скользит ассамблеей,
Что в аллеях созвал черноклён…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511384
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.07.2014
Ваши следы перламутром облили бетон ступеней,
Ваши волосы ветер провеял, став трижды слаще…
Идёте навстречу, бросив мир за плечами молчащим,
Остановленным, ярким стократ фоном этих мгновений.
Ваши движенья эскизны, а губы накрашены красным,
Ваши юбки в горсть подхвачены донельзя театрально.
Научите девчонок, как жить и любить беспечально,
Изумите несчастных уснувших касаньем атласным.
Ваши глаза из бережных ласк и явленной нежности,
Ваше лицо – из хазарских веков и древних песен,
Благословите улыбкой – этот миг так чудесен,
Допустите познать всесилие Вашей небрежности.
Ваши колье из серебра и восхищенья достойных,
Ваши туфли белых сафьянов шил страстный сапожник .
Не скупитесь, пока мы вместе - пожалейте безбожных,
Сотворите любовь и пустите с ногтей златобойных.
Ваши жесты – толкованье, урок и царский подарок,
Ваши одежды из лёгких тканей и лёгкой грусти.
Отворите медовый контральто, пролейте изустье,
Плавной речи славянских поэтов, волхвов и знахарок.
Ваше жилище стоит на склонах времён декаданса,
Ваша дверь отворяется прямо в салон Бальмонта.
Вы нынче приглашены на журфикс к звезде демимонда
И поэты целуют Вам пальцы, читают Вам стансы…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511258
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 14.07.2014
Щербина на асфальте, - всякий раз
водитель чертыхнётся, а сегодня
она дождём до края набралась
и воробьи, чирикая легонько,
купаются, их чубчики торчат,
их вспорхи невесомы, мокры рыльца,
парок над лужей движется в лучах
и капель перламутр стекает с крыльцев.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511141
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 13.07.2014
[b]Гнома перша[/b]
Мудрий рече:
Вчитись ладОм
вжити спізнання скарби,
пращурів звичаї -
чи ж не найвища відрада?
Друзі з країв
дальніх, відлеглих сторін
раптом навідали -
чи ж не утіха безцінна?
Не переймайсь,
тим, що не знаний людьми.
Покій невразливий
чи ж не ознака шляхетства?
[b]Гнома друга[/b]
Мовить Ю-Цзи:
Так не було, -
щоби поштиві сини
старших не слухали.
Зовсім діла небувалі:
смута - від рук
благонадійних мужів,
давній обов'язок
щоб відправляли безчинні.
Прагне основ
муж благородний. Уперш
корінь насичує, -
кріпить властиві начала.
Лиш від основ
вірна відкриється путь.
Мудрощі й людяність
йдуть від шаноби до старців.
[b]Гнома третя[/b]
Мудрий рече:
Благості квіт
в пишних словах не цвіте.
В лицях облудливих -
людинолюбства не вбачиш.
[b]Гнома четверта[/b]
Мовить Цзен-Цзи:
Маєш щодень
тричі спитати себе:
Cлужбу велителю
чи незрадливо справляєш?
Товаришам
слово відверто речеш?
Вчення засвоєне
чи обернув ти до діла?
[b]Гнома п'ята[/b]
Мудрий рече:
Володарюй
краєм, де сонм колісниць,
гідно й обачливо.
В тратах - ощади тримайся.
Будь до людей
щирим дбайливцем завжди –
у своєчасності
слід спонукати до служби.
[b]Гнома шоста[/b]
Мудрий рече:
Вдома - батькам
службу поштиво нести
молоді слідує.
А за батьківськім порогом -
буть до людей
гоже зичливими, глузд
мати й порядливість.
Слід товариства шукати
серед людних.
Гідно справляючи все,
слід до ученості
рештки снаги навернути.
[b]Гнома сьома[/b]
Мовить Цзи-Ся:
Той, хто завжи
мудрий почитує лик
перед хупавими,
хто в слугуванні старішим
сил не щадить,
хто государю свому
вірний до гибелі
і нелукавий до друзів:
Хай би верзли,
що не освітній. Та я
вченим назву його, -
знає він вищі науки.
[b]Гнома восьма[/b]
Мудрий рече:
Вчення плоди
стануть ґрунтовними лиш
в того шляхетного,
хто твердодухий та владний.
Волить такий
вірності і прямоти,
серед товаришів
ницих, нерівних не числить.
Власних провин,
хиб, що лучаться часом,
він не соромиться
визнати і уладнати.
[b]Гнома дев'ята[/b]
Мовить Цзен-Цзи:
Гідно батькам
правлячи тризну,
завжди
предків шануючи, -
кріпиш духовність в народі.
[b]Гнома десята[/b]
Цзи-Гуна питався Цзи-Цінь:
Де б не гостив
вчитель, - у кожній землі
завжди дізнає він
мудрість тамтого правління!
Як то бува:
ставить питання він сам
чи розтлумачують
люди йому без допитань?
Мовив Цзи-Гун:
вчитель громадить знання,
бо послугується
скромністю і добротою.
Він спроквола,
згідливо мову веде.
Скажуть зичливому
те, що нікому не взнати.
[b]Гнома одинадцята[/b]
Мудрий рече:
Добре пильнуй
нахили мужа іще
в домі отецькому,
вчин - по кончині батьківській.
Слід уважать
сином поштивим того,
хто не мінятиме
устрій отецький триріччям.
[b]Гнома дванадцята[/b]
Мовить Ю-Цзи:
Древній обряд
зладу вчиня між людей.
Давніх правителів
шлях пролягав крізь обрядність.
Славні труди,
всякі – великі й малі,
завше творилися
згідно віддавнім завітам.
Замисли всі
і благородні діла,
дбаючи злагоду,
устроєм слід поміряти.
[b]Гнома тринадцята[/b]
Мовить Ю-Цзи:
Там, де разом
чесність та щирість стоять,
слово проречене
раптом навинеться явом.
Там, де обряд
ознаком чемності є,
прічь віддаляються
і жалкування, і сором.
Так зберегти
можна родинні зв’язки,
пам'ять прародичів,
честь родову - обстояти.
[b]Гнома чотирнадцята
[/b]
Мудрий рече:
Духом велик
той, хто в їді не шука
ситості, в побуті -
власні придоби не править;
він у ділах
всяких - ретельний, завжди
стриманий в мовленні,
певно до істин прямує;
дружбу веде
з тим, хто стоїть на Путі.
Прямо назву його
твердником, відданим вченню.
[b]Гнома пятнадцята[/b]
Відав Цзи-Гун:
Лацно ж, коли багатій -
та не пиндючливий?
Бідний, але не підчихвіст?
Мудрий відрік:
Славно. Та краще, коли
щасний - у бідності,
дбає обряди - в багатстві.
Правив Цзи-Гун:
Мовить прадавня "Ши-цзін"*:
Кістку коштовную
точать, опіслі – глянсують.
Дивний Бай-Юй*
майстра примусить впізнать
образ призначений,
перше, ніж різати. Вірно?
Мудрий відрік:
видимо час надійшов
з Вами бесідувать
вже про "Ши-цзін"старовинну.
З того, що я
Вам про минуле кажу,
вже розумієте
Ви що настане в майбутнім.
[b]Гнома шістнадцята*[/b]
Мурий рече:
Дбай не про те,
що визнання не здобув.
Слід перейматися
власним знанням про поспільство.
Вільний віршований переклад на українську з декількох перекладів та підрядників.
Тлумачення російскою:
http://www.confucius.org/mainr.htm
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510860
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.07.2014
Чи злічити всяку мить?
Чи часів вимірна нить?
Попереду лине ранок,
слідом сходить день на ганок.
Хоч хвилинка не тривка,
та годину приклика:
мчить часиночка до часу –
от і день ясний загаснув.
Ґречний вечір – чемний пан
червонястий свій жупан -
шитий зорями, атласний
підстеляє нічці красній.
Кругла, наче барабан,
пругом котиться доба, -
поспішає, мчить хутчіше
у жерло до пана тижня.
Семерко ум'явши діб,
тиждень здорово окріп;
з братцями трьома зухвало
місяця оперезали.
Місяць крекче – бо йому
страх затісний тижнів жмут, -
ще хоч двійко діб додати
просить велет череватий.
На дванадцять голосів
місяць всяк заголосив,
що злічити їх не хочуть,
що вони ганяють скочки
хороводом споконвік
ув один і той же бік,
що набридло їм чвалати,
що потрібен гідний ватаг!
На поріг вилазить рік
ги дорідний носоріг:
і гарикає сердито,
що мабуть давно не бито
тих дванадцять молодців,
що не слухають вітців.
Зашарілись задири,
шикувались за ранжиром
та й попхалися в наряд -
наглядати час та лад.
Зорі ходять небесами,
хоровод ведуть з часами,
не злічить років числа -
рахівниця замала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510354
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 09.07.2014
- Кто разбудил меня? Где я?
В прахе лунного света.
В небе пустом – лишь луны;
твердея, несётся ветер
гулкой косматой кометой -
перемещая страх
и
мучительный вскрик аллилуйный.
- Тихо, но вслушайся: дальний
гул за чаном небесным -
горние стонут пади,
и тополь пирамидальный
мерином, взнузданным бесом,
веток хвостами бьёт,
рвёт
бряцающий трензель исчадье.
Как обернулся пустыней
в ночь обёрнутый город?
В стылом гнезде простынном
повисла на воздусях я.
Некто, шакалящий возле,
высмотрел жертву - Страх…
Ах!
Истискавши, грянет ведь оземь!
- Глянь, горизонт – невечен!
Рык в просвеченных сферах,
хвост потирает луны,
влетел Луцифер, прегрозен:
Страх грациозно теснящий,
спящей несущий дар!
- Дай!
…смеющийся лик светозарный.
23092010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509998
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 08.07.2014
Кто за кухонным окном
Обжирается зерном? -
Голубь белый - клюв литой -
Как сметаной облитой.
Пеликаша любит кушать, Пеликаша любит кашу,
а не кашу, ну крупу любит белый бедокур.
- Я насмешек не стерплю:
Просто мой просторен клюв,
Просто грудка широка, -
Вовсе я не пеликан.
Пеликаша любит кушать...
- Мне перловка не нужна,
А подайте мне пшена,
Покрошите творога,
А не то устрою гам!
Пеликаша любит кушать...
- У меня теперь птенец,
Понимаешь, я – отец.
А тебе уж хлеба жаль,
Дай хоть крошек от коржа.
Пеликаша любит кушать...
- Никого не подпущу,
Только тронь – заверещу.
Ну и что, что сыт давно?
Здесь теперь моё окно.
Пеликаша любит кушать...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509709
рубрика: Поезія, Стихи о животных
дата поступления 06.07.2014
Як пущений, небесний нісся диск,
ковтаючи підхопленеє здолу,
іржання й легіт, зойкання і виск,
двигтячи землю, сунулись посполу!
Понад містами, над дахами йшло,
мигтіли копитА, снували мітли
і жевріло розчахнуте жерло
з під плахт відьомських в кучмах соромітних.
Хто, на рожно настромлений, чухрав,
а хто летів, кублом гадючим звившись,
втягаючи до плюсклого нутра
усе живе, все тепле, все що дише,
щоб викинути мертвим потойбіч.
Стрясаючи вургилами, козлища
файдали злом, - там, де впилось мов кліщ,
їх сім'я в землю, зводився вовчище.
Свищами поробилася земля,
берези закричали і сконали,
із люльки покотилось немовля, -
заструплене, посиніле, оспале -
і кинулось за стовпищем услід.
А сила перла на північний схід…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509633
рубрика: Поезія, Містика
дата поступления 06.07.2014
Там, где гарь и кровавое зарево,
В мутной жиже страданья и страха
Сердце стынет яйцом переваренным.
Там Любовь покрывается прахом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509332
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 04.07.2014
Не позволяя меж камней упасть,
куражится волна над щепкой всласть, -
искрошит, раздробит того гляди.
Так и меня швыряет эта страсть
и не даёт прильнуть к твоей груди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509107
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.07.2014
Чаги атласная плоть сыростью пахнет,
Липнет прополис, ссыпается прах ахилеи,
Шегни щепотка, - жгучий отвар застынет
И, сулеме подобен, друзой остекленеет.
В пальцах моих – спасенье и благостыня.
Жаждет кристаллов белых утерус чахлый,
Плоть, над которою дьявольский скирр довлеет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509061
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.07.2014
- Ти знаєш, вибач. Знову на вдалось
мені знайти свою любов довічну.
То прощавай, я йду. Із мене досить.
Я вільний, вільна ти. Усе логічно, -
лиш раз живемо ми.
... А син трирічний
з тобою залишається. Бабоси
я буду підкидать. Багато не проси.
...
- Бабусе, а, бабунь! – дрібненький син
в підлогу дивлячись, запитує тихенько,
- скажи чи правда те, що в мене ненька -
собачка?
- Що ти кажеш? Що ти, милий!
Як ти подумав так?
– Та ж дядько той прижилий
...мене не кличе на ім'я,
а зве щеням…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508352
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.06.2014
"Було у осені три сини –
Двоє розумних, а третій Жовтень..."
Було у осені троє синів –
Двоє розумних, а третій Жовтень:
дулі підносив, пісні навісні
йойкав у небо, в калюжах бовтав
листя цвітасте, крізь віття синів,
з курива димом холов, з полотен
клаву й орисю бездумно гонив…
Все шаленів, скаженів у мені,
"Тат-чин", - повторюю, "Таааатчиииин", - укотре…
давнє ім'я те - дике, вороже…
щось те ім'я мені та ворожить
чорт не второпа, сіпа, як ожиг
чи закохатись ізнову може?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508245
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 29.06.2014
Пиріяко-пирій у росі на зорі, -
Срібносивий, дрібнозубий, перестоявся-дозрів.
Вижну-вижну, утну, підберу по зерну,
Обчикрижу попід стрижень, ні стебельця не мину.
На рядні-полотні понесу у тінник
Там сушити-ворошити під туманний Молодик.
Перетру-перемну вогневицю земну*:
Вовкозуба до козуба, вівсюнця до полину.
У сулію-сулой вкину малий зубець
Зубосклиці-міцносили, хай розтане унівець.
Ядом-медом заллю, ярий вар розтоплю,
По сталевих-кришталевих, по суліях засмолю.
Цілить-живить мітлюк, гоє коклюш-кашлюк,
жовтяниці-плаксивиці, ляки-вроки, перелюб.
Кров-мокроти запре, пістряків забере,
бугорчатку переборе, почечуї обдере.
Врази-рани запне, близни-шви розжене,
Розтривожене утишить, повишпортує важне.
Живозілля вціджу, божевілля зцілю
І завушницю, й мертвицю.
Коруймося, Божий люд.
*Вівсюнець, вовкозуб, мітлюк, вогневиця - синонімічні назви пирія або його підвидів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508041
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.06.2014
Верь мне! Друг мой маловерный!
Господи, каков же смысл
Жизни, данной куцой мерой?
Расплескай, - не поскупись -
Всю меня, невозвратимо,
Что ещё подружка даст?
Что за сласть, какую страсть
Подарить тебе, любимый?
Дух мой – лишь тебя частица,
Я твоей всегда была:
Прахом всё пустив, постигла
Я наивысшее из благ
Для веснушчатой девчонки,
Чьей свободы рубежи, -
Чтоб могла она – ещё бы!-
В дальних небесах несчётных
Близ тебя смиренно жить.
Так просей её в объятьях
От чела до сладких стоп
И отбрось ковром измятым
Прежде чем очей восток
Хлынет чувственностью нежной…
…
Ты же непорочность чтишь,
Девства льды, приличий снежность,
Мой капризный, мой глупыш!
Вольный перевод из Эмили Дикинсон.
Оригинал:
Doubt Me! My Dim Companion!
Why, God, would be content
With but a fraction of the Life -
Poured thee, without a stint -
The whole of me - forever -
What more the Woman can,
Say quick, that I may dower thee
With last Delight I own!
It cannot be my Spirit -
For that was thine, before -
I ceded all of Dust I knew -
What Opulence the more
Had I - a freckled Maiden,
Whose farthest of Degree,
Was - that she might -
Some distant Heaven,
Dwell timidly, with thee!
Sift her, from Brow to Barefoot!
Strain till your last Surmise -
Drop, like a Tapestry, away,
Before the Fire's Eyes -
Winnow her finest fondness -
But hallow just the snow
Intact, in Everlasting flake -
Oh, Caviler, for you!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507406
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.06.2014
Тут – тільки обрані.
Жриці, служниці стола, поспіль – законниці.
Камінь химерний жертовний звис над проваллям.
Часоміру диск пошматований вицвів, пантруючи Сонце.
Тасьма спроквола в гору плететься і зашморгом храм обвива.
Павітер в легені плине.
Відхлань круговиду ввігнуто стяблом.
Безлюддя.
Лиш бродять сновидами дві - францювата злидарка і сука крива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507177
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.06.2014
Ибo чтo для oгня дoждь, тo для гневa сoстрaдaние.
Матерь скорбная стояла,
у креста с висящим Сыном
в сокрушении, в слезах...
Душу ей, как острым жалом,
как булатом ненасытным
смертный ужас пронизал.
О, сколь страшен, сколь печален
жребий Матери Блаженной:
Видеть сына на кресте!
Зреть восславленного чада
окровавленные члены,
муки и позор страстей.
Кто сдержать сумеет слёзы,
слыша тяжкое стенанье
светлой Матери Христа?
Кто не грянет с нею оземь
там, где, тёрном увенчанный,
Сын он на Лобном месте встал?
За людские согрешенья
мать увидела Исуса
в казнях, битого плетьми.
В поруганьи, в поношеньи,
Он, средь супостатов гнусных, -
мукой смертною томим.
О, Любви Источник Истый,
дай делить твои терзанья,
дай скорбеть у этих ног!
Сердца скудного коснись ты
полыхающею дланью,
чтоб любить как ты я смог.
Мать Святая, сотвори же,
чтобы тяжкость крестной муки
отлилась в нутро моё!
За того, кто духом движим,
за меня изранен дестью,
призови страдать вдвоём!
Ты позволь рыдать с тобою
над Распятым век за веком,
настежь душу отворя!
Дивной я горю алчбою:
стать твоих рыданий эхом,
у креста Царей Царя.
Пресвятая Девоматерь,
так не будь ко мне сурова:
удели своих скорбей,
путь страстной подай стократно,
ниспошли мне смерть Христову,
чтоб познал я подвиг сей.
Дай и мне сквозные раны,
дай упасть под страшной ношей,
крови Сына причасти!
Мне презренен адский пламень, -
будь же рядом, Матерь Божья,
днём, что Ангел возвестит.
Сделай крест защитным знаком,
смерть - высоким воскресеньем,
благодатью обогрей!
И, когда я встану, нагий,
под ворот Эдемских сенью,
встреть, о светоч Матерей!
2010 г.
Перевод древнего гимна. Оригинал:
Stabat mater dolorosa | Стояла Мать скорбящая |
juxta Crucem lacrimosa, | Возле креста в слезах, |
dum pendebat Filius. || Когда на нем висел Сын, ||
Cuius animam gementem, | Чью душу стенающую, |
contristatam et dolentem | Сочувствующую и страдающую, |
pertransivit gladius. || Пронзил меч. ||
O quam tristis et afflicta | О, как печальна и сокрушенна |
fuit illa benedicta, | Была Она, благословенная |
mater Unigeniti! || Мать Единорожденного! ||
Quae maerebat et dolebat, | Как горевала и страдала |
pia Mater, dum videbat | Благочестивая Мать, когда видела |
nati poenas inclyti. || Муки Сына восславленного. ||
Quis est homo qui non fleret, | Кто из людей не заплакал бы, |
matrem Christi si videret | Мать Христа увидев |
in tanto supplicio? || В таких мучениях? ||
Quis non posset contristari | Кто может не посочувствовать |
Christi Matrem contemplari | Матери Христа, наблюдая |
dolentem cum Filio? || Страдания Её вместе с Сыном? ||
Pro peccatis suae gentis | За грехи своего рода |
vidit Iesum in tormentis, | Видела она Иисуса, в муках |
et flagellis subditum. || Плетям подставленного, ||
Vidit suum dulcem Natum | Видела Сына милого, родного, |
moriendo desolatum, | Умирать оставленного, |
dum emisit spiritum. || Испускающего дух. ||
Eia, Mater, fons amoris | О, Мать, источник любви! |
me sentire vim doloris | Дай мне почувствовать силу страданий |
fac, ut tecum lugeam. || И скорбеть вместе с Тобой. ||
Fac, ut ardeat cor meum | Заставь гореть сердце моё |
in amando Christum Deum | В любви к Христу Богу |
ut sibi complaceam. || И с собой быть в согласии. ||
Sancta Mater, istud agas, | Святая Мать, сделай это;— |
crucifixi fige plagas | Распятого муки |
cordi meo valide. || В моём сердце укрепи. ||
Tui Nati vulnerati, | Твоего раненого сына, |
tam dignati pro me pati, | Достойно принявшего муки за меня, |
poenas mecum divide. || Страдания со мною раздели. ||
Fac me tecum pie flere, | Позволь мне рыдать с Тобою, |
crucifixo condolere, | Сострадать распятому, |
donec ego vixero. || Пока я буду жив. ||
Iuxta Crucem tecum stare, | У креста с Тобою стоять, |
et me tibi sociare | Тебе всей душой сопутствовать |
in planctu desidero. || В плаче хочу. ||
Virgo virginum praeclara, | Дева из дев Пресветлая! |
mihi iam non sis amara, | Уже не будь горька для меня, |
fac me tecum plangere. || Позволь мне рыдать с Тобою. ||
Fac, ut portem Christi mortem, | Позволь разделить с Тобой смерть Христа, |
passionis fac consortem, | Страсти сделай причастником |
et plagas recolere. || И раны освежи. ||
Fac me plagis vulnerari, | Пусть меня ранят ударами, |
fac me Cruce inebriari, | Дай мне упиться крёстной мукой |
et cruore Filii. || Из-за любви к Сыну. ||
Flammis ne urar succensus, | В пламени я не сгорю, зажженный |
per te, Virgo, sim defensus | Тобою, Дева, и буду защищён |
in die iudicii. || В день Страшного суда. ||
Christe, cum sit hinc exire, | Христос, когда бренный мир покинуть будет суждено, |
da per Matrem me venire | Дай мне Матерью твоей прийти |
ad palmam victoriae. || к победе. ||
Quando corpus morietur, | Когда тело умрёт, |
fac, ut animae donetur | Даруй моей душе |
paradisi gloria. Amen. || Райскую славу. Аминь.
Иллюстрация (с разрешения автора):
http://s469.photobucket.com/user/ponochevny/media/4f85b63a.jpg.html?sort=3&o=141
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506917
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.06.2014
Любов, незрозуміла, неприйнятна, як любощі осінніх змерзлих змій, розвішаних в гіллі трепЕт ошатних - вловити сонце. Здвиження Не смій! .. кружляти коло мене. ...cхвилювалась. Іч, кудла розплела… гадюка, бл**ь! …лискучі аж вбирають зір… потала… то просто промінь сліпить, - не зважать… забейкалась сюди... Он як висОко здіймає груди дихання. Коли б лягла на спину… Подивитись збоку, як наволоком подих йде углиб, колише перса, черевце здіймає й спадає в алебастровий зільник… не бачити, не видіти… Звільнись, тікай від неї… вільга… Лихо! вільна вона – а ти напнулась знову… Маєш не допускати ту любов сласную… але ж… який примхливий вигин вуст… все бачить, знає, хоч і відвернулась, - втішається, як я в тенетах б'юсь, як я боюсь, біжу її уваги...
Бач – дивиться на персні. Притьмом змок мій виярок од помислів уражих. Вуайерко! Та геть з моїх думок! Занадто, аж занадто звабна, сука. Як ходить… ще й в костюмі діловім… Он торочки вузенькі ту опуку не вдержать – випада розкішний лімб.
...cидить – так щільно стулено коліна! Ах ти ж! …цнотлива! Чом же у очах розверзнутий тріпочеться кім'ях, і ступні грають в ладунки укупі, і серед ніг урозкид – Мандоліна з тремтячими страмними пелюстками чекає Медіатора?
Навпрост вона мене взяла й не відпускає. Агресії - ні краплі, та як хльост - усяке слово, кожен жест до мене. Повільно зводить погляд і вийма з моїх очей зізнання потаємне: я …хочу, я ...так само… Ох! БільмА тобі на очі карі, мигдалеві! Сховай же свОї ріжки золоті! Не загравай до мене, твар дешева, бо ось звільню з роботи…. і оті панчохи золотаві і багатство твоєї плоті більше не уздрю…
Та хай їй біс – вже ж я уся горю! і де ж тепер той penis мускулястий шукати?! Забирайся звідси, клята, бо я тебе ображу! Й не вдавай, що ти не розумієш! Вара, чуєш?!
Та розкіш, плавке золото…
Чекай… адже ж волосся зовсім не фарбуєш? Ти ...тріумфально звабна і м'яка… округла… хто навчив тебе пишноти? А скільки волосків за грань лобка повибігло? І то - які ж на дотик твої коліна? Де ж це вирій той? гадючий рай? чи може, так і треба? ой, пригорнись, гадюча королево! Останній цноти зойк… А де там твОє небо?
Картина: Клімт Густав
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506749
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 22.06.2014
Л
Приближенье всё дальше, дальше…
Не хочу твоего взгляда!
Не хочу, чтоб ты видел даже
Тех людей, что меня видят,
Чтобы взгляды наши смешались
В небе, в море, на Спасской башне.
Я себя у тебя вырву.
Не упорствуй – останки хоронят.
2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505956
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.06.2014
Старезний вечір березневий
довгенько виправляв манжет, розпушував жабо…
Зібравсь на силі - притемнив вікно.
...
"…франкофонія, чистая Женева.
Посли й послиці.
Охоронці у позиції "тубо!"
…
Вже трохи нудилась, ковтаючи вино.
"Кінець орацій. Любий Террі
Стільців пристойних відшукав. А сам - на дзиґлик сів.
Он дядько гожий до колон припав…
… якого дідька? В тебе клімактерій.
Не токувати! Куртуазне амплуа - то шоу й спів.
До тороків припнеш цінителя октав".
"Не полишай мене, не варто.
…отінню пальці огорну…"
Відлуння б'є в вікно,
знадвору - рветься у слухачки ніч!
Прихлинув Брейль. Серця ерегувало.
Трагічна постать,
сенситив у м’ятім синім кімоно,
малює виспівом іконостас облич…
Бентежні очі. Уст тремтіння,
благання янгола, що мре. "Маріння… Амстердам…"
"Ридаю там, де інший - тільки сцить…"
Злітає зі стільця у піднебіння.
Балкон бісує.
Хоч не видко того лисого, звідтам
Троянди сиплються і "Браво!" – ненасить.
"Та скільки ж їх… мені й не звикло…
Скупив квітковий магазин. Смішний. Поклонник, нах…"
Ач, аплодує - звішався униз,
ще загуде відтіль, на сцену брикне."
...
Вже втому не ховає грим – пташа французьке у літах …
…
"О, не полиш мене! … Я кожен твій каприз…"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505661
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2014
"… у таборах смерті побіля крематоріїв… примушували грати
струнні квартети, поки відбувався цей жах.
І люди, на кого цей жах також чекав, мусили грати.
Вони грали класичну музику, поки їх братів вбивали і спалювали…"
Леонард Коуен
Триптих "Dance Me To The End Of Love"
Зойк непередаваний ізнов тебе збудив,
тупіт босоногий та біди речитатив, -
жерло вп'ять роззяплене, чекає на покорм,
б'є вогнем пекельний горн.
Чуєш, Иєрохем знов до скрипки заходивсь -
посміхнися ж, мила, і в останню путь зберись!
Музика вступа урочно, гейби в нас ралець.
Я запрошую. ТанЕць!
Хай собі клопочуться. Огнь. Звідси не втечеш.
Дай, зірву вереття, оголю твоє плече.
Ніц нема безпечніше, як в смерті під крилом…
Танець!
En tournant! Aplomb!
Випростай пожаду, най нам вільно долюбить!
Персів твоїх мармур у танку палахкотить, -
кінь востаннє здибився, як обеліск красі…
Танець у чаду… в ясі!
Вище ногу, дівчинко! Байдуже, най глядять.
Хіть поганська їхняя та й мертвий їхній згляд!
Ангелиний лик твій сяє, як гора Сінай.
Танец! Ідемо за край!
Поведи від хори та й до ярі Маріам.
Осяйни воріття в крематорій… Чи пак – в храм!
Поміж дроту тіло оксамитне пошматуй,
до кінця життя - танцюй!
Ні, вона не плаче, моя люба, а горить,
та віола тьмарена, остання наша скрипка…
Зойк її вбиває душу ще й збиває ритм.
Танець! Чорт її бери!
Хочеш, я гукну, щоби змінили скрипаля?
Не тряси так стегнами, - стривожиш немовля!
Дай листком оливковим торкнусь відрадних уст…
Танець, танець, мій котусь!
От уже й розгорнуто звій нашого життя, -
доньку ненароджену знесем у воріття.
Не минула чаша ця, то пий, не проливай.
Отче! Прочиняй нам Рай!
Ти боїшся, крихітко? Іди на рамено, -
злоті твої кудрі чадом смрадним скопчено…
Яхве позір гнівний у огні ослонить нас.
Ну ж, ходімо! Водночас!
Вільні асоціації за твором Леонарда Коуена "Dance Me To The End Of Love"
Для тих, хто не бачив, - посилання:
http://www.youtube.com/watch?v=7pA5UhNaYw0
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505504
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.06.2014
Згадався мудрого учителя наказ:
«Не сперечайтесь з дурнями, малеча.
Бо той, хто споглядає суперечку,
Не взнає, бігме, хто ж є дурнем з вас!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505357
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.06.2014
…так я, кохаючись у зорях синіх,
засліп неждано.
…тоді злягтися зажадав зі смертю
та проминув її, кохану.
…так я, вбиваючи довіру, цинік,
зневажив віру.
…тоді спивався з кругу довго, вперто,
та не навчився пить надміру.
…так я - Іуда, я - христопродавець
утік із дому.
…тоді блукав безпам'ятно, нетямно,
та не забув, не зміг… Притомно
спомя'ную се димне, це сіряве
блакитне трохи.
Оте знадливе, що до згуби тягне:
волошки й попіл, очі-волхви.
Переспів. Оригінал автор VAM десь заховав
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505197
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2014
(В память о великой битве,1916)
Осклиз от крови этот паркет:
Мир тоже кружится. Бог так добр,
И пусть он ветром погасит свет
Для тех, кто за нас проливает кровь, -
Мы всякой ночью танцуем вновь.
Ах, стынет музыка от смертей!
Их вздох предсмертный хорош на вкус
Их тихий выдох - имя детей -
Наш вальс вознесёт и усилит звук
Для наших танцев, так шире круг!
Мы слепни, мы трупоедов рой
Жируем, пляшем. Умри хоть Бог,
Свихнувшись в ужасе как Нерон.
Заляпанный кровью, безумный мир
Где всякой ночью танцуем мы!
Перевод из Эдит Ситуэлл. Оригинал:
The Dancers: (During A Great Battle, 1916)
The floors are slippery with blood:
The world gyrates too. God is good
That while His wind blows out the light
For those who hourly die for is –
We still can dance each night.
The music has grown numb with death –
But we will suck their dying breath,
The whispered name they breathed to chance,
To swell our music, make it loud
That we may dance, - may dance.
We are the dull blind carrion-fly
That dance and batten. Though God die
Mad from the horror of the light –
The light is mad, too, flecked with blood, -
We dance, we dance, each night.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505091
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 14.06.2014
Блакитноока, білошерста, ще й глухая…
Хвоста задерши, крутиться маніжка,
Валує так, що вуха закладає -
Оце то кішка!
Який там сором, не зважає. Сповіщає,
Що вділить всіх, аби лишень схотіли.
Жадання має й парубків збирає,
Бахурка біла!
Овва, замовкла. Бо за шкірку вже тримає…
Паркан заквітчано черговиками...
Він педалює й очка прижмуряє,
Несе боками.
З другим пойнялась, (дехто вискнув - потерпає,
Бо уд зготовлений та й яйця спухли).
Прохромлена, защебнута - стікає
Пипка розбухла.
Так щиродайно кішка долу припадає,
Хвіст набік, наче зроду те робила.
А різношорсте панство не вгаває -
Встромля щосили.
Тут - око витекло, а там - хвоста немає,
Як на підбір, все товариство ставне!
Он дехто на всі ноги шкутильгає,
А пойме – справно.
Ну ж личка – не бандит, то вже пірат...
Оце-то матиму породних кошенят…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504929
рубрика: Поезія, Вірші про тварин
дата поступления 13.06.2014
На чоловічу куколку
Покласти ляльку з воску або жиру на пошиванку, на якій він спить, скласти жменю так, наче в ній затиснуто пальця людини, і прочитати у жменю до куколки:
Ледаяко ледаякою ледак,
позаслинена нечиста борода,
ще й закустрана,
роз’яжи мене, шкариднику чадний,
відлупися, лютий змію-кровопій
недопечений.
Не ставай мені ногою на поріг,
а біжи на перепуття всіх доріг
закурися там!
А не підеш ти, єхиднику, добром
Пороблю тобі, то виповзеш вугром,
перекотиссі.
Ляльку зібгати і викинути на роздоріжжі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504634
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.06.2014
Я чудувавсь на сміх її,
Їй вдивовижу подив мій;
І дотик довгих білих рук
Я перейняти не умів.
Та якось, як прощались ми,
У затінку дерев самі,
Торкнутись пальчиків її
Ніжніш, ніж ґречно, я посмів.
Так, недомовки зайві тут,
Між нами злагода, та все ж
Ізнов я бачу осміх цей, -
довічну нездоланність меж.
Переклад. Оригінал:
ALLEN TATE
Edges
I've often wondered why she laughed
On thinking why I wondered so;
It seemed such waste that long white hands
Should touch my hands and let them go.
And once when we were parting there,
Unseen of anything but trees,
I touched her fingers, thoughtfully,
For more than simple niceties.
But for some futile things unsaid
I should say all is done for us;
Yet I have wondered how she smiled
Beholding what was cavernous.
Иллюстрация: http://louijover.tumblr.com
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504239
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 09.06.2014
Кохання – океану безмір,
а пристрасть –
лиш розруйний шторм.
Кохання прихлина на безвік.
Кохання – океану безмір,
порадник мудрий і тверезий.
Життя колиска, щастя горн -
кохання – океану безмір.
А пристрасть – лиш розруйний шторм.
Скажений вир, оружний жезлом,
кохання – океану безмір -
все збурює шаленим престо!
Всміхається свята любов:
кохання – океану безмір!
... а пристрасть …лиш розруйний шторм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504008
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2014